Цікаво знати

Цікаво знати!!!

Малярство як різновид образотворчого мистецтва

         Малярство — це різновид образотворчого мистецтва, твори якого виконуються фарбами (масляною, темперою). Існує станкове та монументальне малярство. Стан­ковим малярство називається тому, що полотно, яке на­тягнуте на підрамник, ставлять, звичайно, на мольберт чи станок. Монументальне малярство, його ідейно-художній зміст, композиція, кольорове композиційне вирішення тощо складають одне ціле з архітектурним змістом, площинами його стель та стін. Монументальне малярство відрізняєть­ся не лише своїми розмірами, а й потребує лаконізму і од­ночасно з цим концентрованої спрямованості ідейного змі­сту.

         Характерною особливість малярства є зображення об'єм­ного предметного світу на двомірній площині. До речі, така ж особливість характерна і для графічного зображен­ня. Одним із важливих образотворчих засобів малярства є малюнок, котрий розглядається з погляду форми, пропор­ції, перспективи, а також з погляду того, наскільки він до­помагає розкрити авторську думку.

         Важливим засобом художньої мови образотворчого мис­тецтва постає композиційна побудова (значною мірою це має відношення й до графічного твору). Композиція як ра­ціонально продумане розміщення на полотні фігур та пред­метів сприяє вирішенню багатьох завдань. У відомій картині І. Рєпіпа «Запорожці пишуть листа турецькому султану» композиційна побудова являє собою нову систему розміщення фігур на полотні. Традиційна кла­сична композиція, що базувалася на геометричній конфі­гурації, коли людська постать (або група з кількох чоло­вік) умовно вмальовувалась у піраміду та припасовувалася до її обрисів, була рішуче відкинута Рєпіним. Він запропо­нував нову композиційну систему, що охоплювала в зобра­женій на полотні дії величезну кількість персонажів. Зокрема в зазначеному творі Рєпін вдався до створення роз­критої щодо глядача кругової композиційної структури, яка дає можливість розмістити на невеликій площині народні маси, показати їх єдність та згуртованість і таким чином краще розкрити головну ідею полотна.

         Значна роль у створенні художнього образу належить зображенню моменту, що відноситься до даної дії. Вибір внутрішньо напруженого, а часто й «переломного» моменту допомагає маляру не лише розкрити характери героїв, але й надати сюжетові розвитку, динаміки й таким чином немов зазирнути в наступний момент дії, що відбувається. Напри­клад, у полотні І. Рєпіна «Не чекали» людина, що повер­нулася з каторги, зображена, так би мовити, «на півкроці». Таким чином митець змушує глядача уявити собі ті психо­логічні та моральні «кроки», що будуть здійснені головним героєм твору та його близькими в наступну мить. Отже, вибір зображуваного моменту  неначе запускає «двигун» дії, що відбувається на полотні.

         Велике емоційне значення під час створення художнього образу має світло. Воно виділяє форму предмета, відрізняє глибину простору на полотні. За допомогою світла маляр акцентує смислові вузли, виділяючи в такий спосіб головне та   «пригашуючи»  другорядне.   Розподіляючи  світлові   ак­центи, маляр як би «прослуховує» всі смислові теми свого твору, то збільшуючи звучання світла, то змен­шуючи його.

         Геніальний митець світотіні Рембрандт відкрив у маляр­стві світло, яке не контрастує з тінню, а немов би народ­жується нею. Світло творів Рембрандта — це та ж сама тінь, тільки іншої густини. У славнозвісній картині митця «Повернення блудного сина» саме світлом змальована вся гама людських почуттів — пошуки, досягнення, зневіра, втрати, знахідки. Найяскравіше освітлене обличчя сліпого батька, що передає щастя розуміння й прощення. Освітлені також руки сліпого, в них пізнання та визнання чужої йому істини, котра повела його сипа в мандрівку. Отже, світло в малярському творі як поводир веде глядача до головного змісту твору.

         Крім світла, в розпорядженні митця існує ще й колір. Кольорове розмаїття природи, яке в усі часи приносило людям естетичну насолоду, широко вживається в мистецтві живопису. Можна, наприклад, згадати чисті сині та черво­ні тони, що використовувалися в іконописі Київської Русі, просвітлений ніжно-блакитний колір «Трійці» Андрія Рубльова.

         Існують й інші засади вживання кольору в малярських творах, де, як може здатися, все взято з самої природи та містить найрізноманітніші відтінки, переливи, найтонші пе­реходи  одного  кольору  в  інший,  як,  наприклад,  у творі М. Врубеля «Царівна-лебідь», що наче виткана з місячно-перламутрового сяйва. Зовсім інше кольорове звучання в картині художника «Демон, що сидить», яка виконана в трагічному стилі. У очах Демона спалахує фосфорично-зе­ленкувате світло з криваво-палаючими точками. Неабияке значення має також спосіб нанесення мазка. Крупні, пастоз­но накладені мазки в творах Врубеля створюють враження фантастичної мозаїки, об'ємного нагромадження дорогоцін­них порід каменю, чудових кам'яних квітів, прозорих крис­талів, з яких виростають людські фігури.

         Якщо розглядати твори малярів-імпресіоністів (від фран­цузького слова «враження») Е. Мане, К- Моне, О. Ренуара зблизька, то на полотні виразно помітні окремі мазки. Про­те на відстані вони створюють враження повітряного се­редовища, напоєного світлом, в якому переливаються барв води, неба, зелені, де мерехтять сонячні смуги та дух­мяніють квіти. Імпресіоністи малювали полотна, не змішую­чи фарби на палітрі; вони клали їх на полотно мазками чис­тої барви; накладені поряд один з іншим, ці мазки давали поліхромне сприйняття, близьке до природного. Своєю ма­нерою письма імпресіоністи намагалися передати розмаїт­тя барв, яке, існуючи в природі, постійно змінюється залеж­но від освітлення.

Світлове та кольорове вирішення, обране маляром, слу­гує меті підкреслити глибину простору, зображеного на по­лотні. «Предмет, що віддаляється від ока,— писав Леонардо да Вінчі,— втрачає у величині та барві стільки, скільки він набуває па відстані». Перспективно-просторова побу­дова нерідко підкреслює не лише мистецьке, а й загально­людське звучання проблеми, що поставлена маляром.

         Крім просторової та композиційної побудови, першоряд­ну роль у створенні малярського твору відіграє колорит — взаємодія, об'єднання кольорових сполук. Долучаючи до себе безліч кольорових плям, колорит може бути гармоній­ним, а може бути контрастуючим, тривожним чи схвильо­ваним, збудженим.

         Величезну роль у створенні художнього образу відіграє вдало знайдена маляром деталь. У картині І. Рєпіна «Від­мова від сповіді» деталь лише одна — спинка залізного ліжка. Проте за цією деталлю постає людська доля, типо­ва для революціонера-народника 1860—1880-х рр.: каторга, сухоти та смерть на тюремному ліжку. Таким чином, розу­міння мови мистецтва, себто його змісту, форми, мистець­кого образу надає можливості «співпережити» задум маля­ра, всю багатозначну глибину його творіння.

         Незначна деталь може дати твору мистецтва неочікуване нове «прочитання». Славнозвісна «Даная» Рембрандта традиційно «читалась» як зображення чекання Данаєю її коханого — бога Зевса, котрий з'являвся у вигляді соняч­ного світла (згідно з іншою легендою — у вигляді золотого дощу); вважалося, що цей твір прославляє всеперемагаючу любов. «Тривалі роки одна з найвідоміших картин Ерміта­жу— «Даная» — залишалась одночасно і одним із найзагадковіших творів Рембрандта. І лише відкриття спе­ціалістів музею, зроблені за допомогою ультра­фіолетових та інфрачервоних променів, дали відповідь на багато запитань» .

         Якщо уважно придивитися до всіх деталей полотна геніального митця, то можна помітити, що зображений над узголів'ям Данаї амур зв'язаний і плаче. Себто Рембрандт відтворив покинуту Зевсом Данаю. І тоді робиться зрозу­мілою складна гама почуттів, що відбита на обличчі Данаї, а також проглядається в її жесті: чекання, надія і майже благаюча посмішка. «Даная» Рембрандта — це полотно про красу і миттєвості людського щастя». Отже, зовсім маленька деталь відкрила нове, психологічно більш тонке розуміння цього твору мистецтва.

         Важливим засобом вираження художньої ідеї являє со­бою образ героя твору. Різні історично-культурні епохи ма­ли свої уявлення про «героя нашого часу», себто часу, до якого відноситься даний твір. Реалістичне мистецтво, що прийшло на зміну романтизму, головним в образі героя вба­чало риси-чогось типового, характерного для цілої епохи. У вищезгаданому полотні Репіна «Не чекали», герой наді­лений типовими рисами революціонера-народника, іптелігента-демократа, життя якого підпорядковане служінню ідеї визволення народу.

         Намагаючись «прочитати» твір образотворчого мистецт­ва, глибоко та повно проаналізувати його, слід звернутися до тої історично-художньої епохи, що відповідала періоду його створення. «Відчуття історичності свого часу властиве найбільшим митцям епохи»,— писав дослідник Зименко.

Техніка малярства залежить головним чином від фарб, що ними користується маляр. У Київській Русі мистецькі твори писалися на вкритих особливим ґрунтом (до складу якого входили клей та крейда) дошках фарбами, розведе­ними яєчним жовтком? Такі фарби дістали назву темперних. Багатющі можливості для малярства відкрили олійні фар­би, які дали цілу гаму нових кольорів та відтінків, закріпи­ли тривкість фарбового шару. Олійні фарби та полотно, яке попередньо ґрунтується, досі залишаються головним матеріалом для створення творів малярства.

         Кожен із різновидів образотворчого мистецтва має влас­ні жанри, які можна визначити за характером зображува­них предметів, а також за темою зображення. У малярстві можна назвати такі жанри: історичний, батальний, побутовий, пейзажний, натюрморт, портретний та анімалістич­ний (жанр, що зображує тварин). Скульптура, як вже зга­дувалося, дає об'ємне зображення, і цим пояснюється неможливість існування таких жанрів у скульптурній твор­чості, як, скажімо, пейзажний або інтер'ерний. «Сама при­рода скульптури є такою, що головним, визначальним у ній є втілення ідеї твору через пластику, себто передавання руху в просторі й розподілення об'ємних форм». Людина висту­пає майже єдиним об'єктом зображення в скульптурі. Са­ме тому таким поширеним є скульптурний портрет.

Анімалістич­ний жанр

Батальний жанр

Історичний жанр

Натюрморт

Пейзажний жанр

Портретний жанр

Побутовий жанр