Риніт — запалення слизової оболонки носа. Розрізняють гострий і хронічний нежить. Гострий риніт може бути самостійним захворюванням чи симптомом гострих інфекційних захворювань (грип, кір, дифтерія тощо). Фактором, що викликає риніт переважно є переохолодження, рідше причиною можуть бути механічні чи хімічні подразники. Гострий риніт завжди двобічний.
Симптоми, перебіг. Спочатку відзначається легке нездужання, відчуття сухості в носоглотці, відчуття «свербіння» в носі. Носове дихання утруднене, з'являються чхання, сльозотеча, знижується нюх, змінюється тембр голосу, спостерігаються рясні рідкі виділення з носа. Надалі виділення стають слизисто-гнійні, а при порушенні цілісності дрібних кровоносних судин — кров'янистими. Запалення слизової оболонки носа може поширитися і на інші відділи дихальних шляхів, а також на придаткові пазухи, нососльозний канал, слухов трубу, барабанну перетинку. При риноскопії виявляють гіперемію і набряк слизової оболонки носа. При сприятливому перебігу через 12—14 днів зникає закладеність носа, відновлюється нюх.
Лікування. При підвищеній температурі показаний ліжковий режим. Ефективні гірчичні ванни для ніг, потогінні засоби, ультрафіолетове опромінення підошов стоп ерітемними дозами. Месцево для усунення набряку слизової оболонки носа призначають судинно-звужуючі засоби: 0,1% розчин санорина, 0,1% розчин нафтізина, 0,1 % розчин галазоліна.
Риніт гострий у дітей раннього (грудного) віку. Завжди перебігає як гострий ринофарингіт. Нерідко процес поширюється на слизову оболонку гортані, трахеї, бронхів і може викликати запалення легень. Ринофарингіт у дитини раннього віку - захворювання з яскравими місцевими проявами: ніс у дитини закладений настільки, що вона не може дихати, ссати груди. Часто бувають блювота, пронос і метеоризм. Дитина стає неспокійною, худне, порушується сон, температура часто підвищена.
Лікування. Розчин адреналіну в розведенні 1:10 000 по 4 краплі в кожну половину носа перед годуванням із наступним введенням 1 % розчину протарголу по 4 краплі 2 рази в день. Препарати з ментолом дітям до 3 років не призначають. Можна використовувати сучасні засоби судинно-звужуючої дії: ринозолін, назол бебі, називін тощо.
Хронічний катаральний (простий) риніт.
Причини: тривалий чи рецидивуючий гострий риніт внаслідок тривалого впливу різних подразників (хімічних, термічних, механічних); подразнення слизової оболонки носа гнійним секретом при захворюваннях придаткових пазух носа; тривалий розлад кровообігу в слизовій оболонці носа (вади серця, міокардити, нефрити, емфізема, бронхоектази, ендокринні захворювання).
Симптоми, перебіг. Періодична закладеність носа і рясні слизисті виділення. При риноскопії можна побачити застійну гіперемію і рівномірну набряклість слизової оболонки. Хворі вказують, що ліва половина носа закладена при положенні на лівому боці, права — на правом, носовий подих утруднений у положенні лежачи на спині. Загальний стан звичайно не страждає.
Лікування. Краплі в ніс (санорин, галазолин, нафтізин тощо). Застосовують також засоби, що мають в'яжучу чи припікаючу дію: 2—3% розчин коларголу чи протарголу, змазування слизової оболонки носа 2—5% розчином нітрату срібла.
Хронічний гіпертрофічний риніт - це наслідок хронічного катарального (простого) риніту. Звичайно розвивається в результаті тривалого впливу несприятливих факторів (пил, гази, невідповідний клімат). Причиною захворювання часто буває хронічний запальний процес у придаткових пазухах носа чи аденоїди. Характеризується розростанням сполучної тканини головним чином у місцях скупчення кавернозної тканини (передній і задній кінці нижньої і середній носових раковин).
Симптоми, перебіг. Постійні виділення і закладання носа, важкість в голові, головний біль, зниження нюху. Частіше уражаються передні і задні кінці нижніх і середніх раковин. Колір раковин блідо-рожевий, іноді із синюшним відтінком.
Лікування. При помірній гіпертрофії нижні раковини припікають трихлороцтовою кислотою. При відсутності ефекту здійснюють гальванокаустику. Різко гіпертрофовані ділянки слизистої оболонки видаляють петлею або ножицями.
Хронічний атрофічний риніт може бути обумовлений несприятливими кліматичними умовами, професійними шкідливостями, гострим нежитем, що часто повторюється, інфекційними хворобами, хірургічними втручаннями в носі.
Симптоми, перебіг. Відчуття сухості в порожнині носа, важке вишмаркування, зниження нюху, нерідкі носові кровотечі. Риноскопічно визначають широку носову порожнину через атрофію головним чином нижніх носових раковин, скупчення густого секрету, що місцями, засихаючи, утворює скоринки.
Лікування симптоматичне. Густий слиз і кірки розріджують лужним розчином. Застосовують також лужно-масляні інгаляції (через ніс).
Риніт вазоматорний, алергійний. Напади раптової закладеності носа з рясними водянисто-слизистими виділеннями, чханням. Вазомоторний риніт являє собою нервово-рефлекторне захворювання, спостерігається переважно із загальними вегетативними розладами. Найменше подразнення нервових закінчень порожнини носа, віддалених рефлексогенних зон (охолодження, різкий запах тощо) веде до бурхливої реакції слизової оболонки порожнини носа. Алергійний риніт розглядають як місцеву анафілактичну реакцію на будь-який алерген. При сезонній формі нежитю таким подразником може бути пилок злаків (сінний риніт). При круглорічній формі подразниками виступають так звані побутові алергени (косметичні засоби, домашня пилюка, волосся і лупа домашніх тварин тощо). Ці форми нежитю називають ще ринопатіями, оскільки при них зазвичай немає запальних змін слизистої оболонки.
Лікування. При вазомоторному риніті основну увагу звертають на загартовування організму, лікування загальних вегетативних порушень організму. Місцево виконують внутриносовую новокаїнову блокаду, при необхідності-гальванокаустику нижніх раковин. При алергійному нежитю проводять специфічну десенсибілізацію. Якщо алерген не виявлений, то призначають препарати кальцію, антигистамінні засоби (димедрол, пипольфен, діазолін, супрастин тощо). Месцево застосовують гідрокортизон у вигляді ін'єкцій у нижню носову раковину. З успіхом використовують кріотерапію й ультразвуковий вплив на нижні носові раковини.
Фарингітом називають гостре або хронічне запалення слизової оболонки глотки, яке супроводжується болями, першінням або дискомфортом у горлі. За етіологічним чинником гострі фарингіти можна розділити на вірусні, бактерійні, грибкові, алергічні, травматичні (наслідок попадання чужорідного тіла або хірургічного втручання) і викликані дією подразнюючих чинників (гарячої рідини або пари, кислот, лугів, опромінення тощо). Хронічні фарингіти зазвичай класифікують не за етіологічною ознакою, а за змінами, що розвиваються в слизовій оболонці: катаральний (простий), атрофічний (субатрофічний) і гіпертрофічний. Вказані форми хронічного запалення часто поєднуються. Так, наявність дифузних атрофічних змін в слизовій оболонці може поєднуватися з локальною гіперплазією лімфоїдної тканини задньої стінки глотки або тубофарінгеальних валиків.
Клініка і діагностика
Для клінічної картини гострого фарингіту характерні першіння, сухість, дискомфорт і болі в горлі при ковтанні (особливо при порожньому ковтку), рідше - загальне нездужання, підйом температури. При запаленні тубофарінгеальних валиків біль зазвичай ірадіює у вуха. При пальпації може відмічатися болючість і збільшення шийних лімфовузлів. При фарінгоскопії видно гіперемію задньої стінки глотки і піднебінних дужок, але при цьому відсутні характерні для ангіни ознаки запалення піднебінних мигдаликів. Слід пам'ятати, що гострий фарингіт може бути першим проявом деяких інфекційних хвороб: кору, скарлатини, корової краснухи.
Для клінічної картини хронічного фарингіту не характерні підвищення температури і істотне погіршення загального самопочуття. Відчуття характеризуються хворими як сухість, першіння і відчуття «клубка» в горлі, що викликає бажання відкашлятися або «прочистити горло». Кашель зазвичай наполегливий, сухий. Дискомфорт в горлі часто пов'язаний із вимушеною необхідністю постійно проковтувати слиз, що знаходиться на задній стінці глотки, що робить хворих дратівливими, заважає їх звичайним заняттям і порушує сон.
При атрофічному фарингіті слизова оболонка глотки виглядає стоншеною, сухою, нерідко покрита засохлим слизом. На блискучій поверхні слизової оболонки можна побачити ін'єковані судини. При гіпертрофічній формі фарінгоскопія виявляє вогнища гіперплазованої лімфоїдної тканини, хаотично розкидані на задній стінці глотки або збільшені тубофарінгеальні валики, розташовані за задніми піднебінними дужками. У момент загострення вказані зміни супровджуються гіперемією і набряком слизової оболонки, проте зазвичай мізерність об'єктивних знахідок не відповідає вираженості симптомів, що турбують хворих.
Фарингіт часто розвивається при постійно утрудненому носовому диханні. Він може бути викликаний не лише переходом на дихання через рот, але і зловживанням судинозвужуючими краплями, які стікають з порожнини носа в глотку.
Лікування При гострому і загостренні хронічного фарингіту, що не супроводжуються вираженими розладами загального стану, буває досить симптоматичного лікування, що включає щадну дієту, гарячі ножні ванни, зігріваючі компреси на передню поверхню шиї, молоко з медом, парові інгаляції і полоскання горла. Неускладнений фарингіт зазвичай не вимагає системного призначення антибіотиків. У цій ситуації стає обгрунтованим проведення не системної, а місцевої антимікробної терапії, яка може бути призначена і у вигляді монотерапії. До складу препаратів для місцевої антимікробної терапії зазвичай входить один або декілька антисептичних засобів (хлоргексидин, гексетідін, бензідамін, амбазон, тимол і його похідні, спирти, препарати йоду тощо), ефірні масла, місцеві анестетіки (лідокаїн, тетракаїн, ментол), рідше - антибіотики або сульфаніламіди. Препарати також можуть містити лізати бактерій (Імудон), природні антисептики (екстракти рослин, продукти бджільництва), синтезовані фактори неспецифічного захисту слизистих оболонок, що мають ще і противірусну дію (лізоцим, інтерферон), вітаміни (аскорбінова кислота).
Гострий ларингіт - запалення слизової оболонки гортані.
Етіологія В етіології гострого ларингіту велике значення мають як мікроби (патогенний стафілокок, стрептокок, пневмокок тощо), так і різні респіраторні віруси, особливо парагрипозні.
Клініка. Гострий ларингіт найчастіше приєднується до риніту, ринофарингіту, трахеїту, але нерідко захворювання виникає первинно. Симптоми захворювання: підвищення температури, першіння в горлі, сухий гавкаючий кашель, захриплість. У дітей із проявами ексудативного діатезу відзначається інспіраторний стридор чи інспіраторна задишка. Варто пам'ятати, що симптомокомплекс гострого ларингіту спостерігається в продромі кору, при дифтерії гортані, парагрипі, грипі й інших гострих інфекційних захворюваннях. Тому необхідно дуже уважно оглянути зів. Виявлення енантеми на дифузно гіперемійованій поверхні слизової зіву в сполученні з кон’юнктивітом, сльозоточивістю, світлобоязкістю характерно для кору.
Розвивається так званий «круп», що спостерігається в основному в дітей у віці 2-8 років переважно при респіраторних захворюваннях вірусної природи (грип, парагрип). Тяжкість крупа визначається тяжкістю стенозу і ступенем компенсації дихання. Виділяють 4 ступеня крупа. Круп 1 ступеня характеризується короткочасним, відносно нерідко вираженим нападом стенозу, тривалістю до декількох годин, при відсутності дихальної недостатності. При крупі II ступеня стеноз більш значний за участю всієї допоміжної мускулатури, постійний чи приступоподібний, але без вираженої дихальної недостатності. Круп III ступеня супроводжується важким стенозом з вираженою дихальною недостатністю - різке втягування міжреберних м'язів, ціаноз, дихання у легенях стає затрудненим, занепокоєння, частий, слабкого наповнення пульс - стеноз декомпенсований. Круп IV ступеня характеризується асфіксією (виражений ціаноз, акроціаноз), свідомість відсутня, не кожен вдих забезпечує надходження повітря в легені (дефіцит вдиху). Дихальні шуми в легенях ледь прослухуються. Наростаюча брадикардія передує зупинці серця.
Лікування. При гострому ларингіті призначають значну кількість рідини, гірчичники на грудну клітку, дітям старшого віку - лужні інгаляції (мінеральні води, розчин гідрокарбонату натрію), при сильному кашлі - лібексин, кодеїн, показані сульфаніламідні препарати. Дають 5-10% розчин хлориду кальцію усередину, при сильному занепокоєнні - 1-2% розчин броміду натрію, при алергійних явищах корисні антигістаміні препарати (димедрол, піпольфен, супрастін)
При крупі I ступеня найкращим заходом є загальна гаряча ванна (5 хв) з наступним укутуванням. При високій температурі тіла перед ванною треба дати жарознижуючі засоби. Можна зробити гірчичники, а в дітей старшого віку - ножні ванни з гірчицею. Дитині необхідно прийняти тепле пиття, що поліпшує відхаркування харкотиння. При осиплості голосу, сухому, гавкаючому кашлі рекомендуються лужні інгаляції 4-6 разів, повторно ставлять гірчичники. При лікуванні крупа у дітей з алергійними проявами доцільно призначати супрастін усередину (у віці до 1 року - 0,005, від 1 до 3 років - 0,008-0,015 3 рази в день). При крупі II ступеня гірчичники накладають через 3-4 години, інгаляції повторюють. Для посилення протинабрякової дії застосовують дегідратаційну терапію - внутрішньовенне введення 30-50 мл 20% розчину глюкози, 0,5-1 мл 10% розчину глюконата кальцію, 2,4% розчину еуфіліну. При цьому дитина повинна регулярно одержувати тепле пиття, інгаляції. Антигістаміні препарати вводять парентерально.
При крупі II-III ступеня ванна протипоказана. На додаток до зазначеного можна призначати глюкокортикоїди 2-3 мг/кг на добу: половину добової дози - внутрішньовенно, іншу - у двох ін'єкціях внутрішньом’язово через 4-6 год. Необхідні тривалі чи повторні інгаляції. Усім хворим перших двох років життя і дітям старшого віку при крупі II-III ступеня призначають антибіотики, тому що на тлі вірусної інфекції нерідко активується бактеріальна мікрофлора. Круп III-IV ступеня, а також круп II ступеня, що не піддається лікуванню протягом 2-3 днів, є показанням для переведення дітей у відділення реанімації.
Гострий бронхіт
Гострий бронхіт — запальне захворювання бронхів переважно вірусної етіології. Найчастіше на бронхіт хворіють діти грудного (в другому півріччі) і раннього віку.
Етіологія та патогенез. Гострий бронхіт у дітей, як правило, спричинюється вірусами парагрипу, грипу, респіраторно-синцитіальним вірусом, аденовірусом, вірусом кору, а також мікоплазмою, стафілококом, стрептококом, пневмококом.
Факторами, що сприяють захворюванню, є переохолодження та перегрівання, забруднене повітря.
Віруси, розмножуючись в епітелії дихальних шляхів, пошкоджують його, знижують бар'єрні властивості стінки бронхів і створюють умови для розмноження бактерій та розвитку запального процесу. Респіраторні віруси уражають нервові закінчення, ганглії, порушують нервову регуляцію бронхіального дерева та його трофіку.
У дітей (особливо раннього віку) звуження дихальних шляхів при бронхіті зумовлюється набряком слизової оболонки та виділення секрету в просвіт бронхів і меншою мірою бронхоспазмом, який характерний для астматичного бронхіту. Синдром обструкції бронхів клінічно проявляється шумним диханням з свистячим видихом, який часто чути на відстані від хворого.
Клініка. Гострий бронхіт переважно є проявом гострої вірусної інфекції. Спочатку підвищується температура тіла, з'являються риніт, фарингіт (покашлювання), інколи ларингіт (хрипкий голос), трахеїт (біль за грудиною, сухий болючий кашель), кон'юнктивіт. Кашель сухий, потім більш м'який, вологий. При перкусії в легенях визначають ясний легеневий звук з коробковим відтінком, вислуховують сухі, а потім і середньопухирчасті хрипи на видиху, подовжений видих. Хрипи переважно розсіяні, симетричні, після кашлю кількість їх набагато зменшується. Задишка не є вираженою. Рентгенологічно при гострому бронхіті виявляють симетричне посилення легеневого рисунка в прикореневих та нижньомедіальних зонах.
Гострий обструктивний бронхіт
Для гострого обструктивного бронхіту характерними є свистячий видих, який чути на відстані, різноманітні сухі хрипи на видиху, участь в акті дихання допоміжних м'язів, емфізема. До кінця першого тижня хвороби кашель стає вологим, температура тіла знижується. Період зворотного розвитку триває 2—3 тижні.
В аналізі крові у хворих на гострий бронхіт виявляють лейкопенію або помірний лейкоцитоз, збільшення ШОЕ.
Лікування. Режим ліжковий протягом 2—3 днів. У гарячковому періоді показаною є збільшена кількість настою шипшини, журавлиного морсу, чаю з лимоном, теплої мінеральної води «Боржомі», молока з медом, при гіпертермії — чаю з малиною, липовим цвітом, м'ятою.
Специфічна терапія ГРВІ починається із закапування інтерферону лейкоцитарного по 0,25 мл в обидва носові ходи кожні 2 год у перші два дні хвороби; при аденовірусній інфекції призначають закапування в ніс по 3—4 краплі і в кон'юнктивальний мішок 1—2 краплі кожні 3 год розчину дезоксирибонуклеази {2 мг в 1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду).
Якщо є гарячка, призначають оцтово-водні розтирання, всередину— парацетамол, панадол, анальгін (0,01 г/кг), відволікаючі засоби (гірчичники кругові, розтирання маззю календули). При болючому кашлі роблять парові інгаляції з 2 % розчином натрію гідрокарбонату або ацетилцистеїном, відсмоктують слиз із верхніх дихальних шляхів. Відхаркувальні засоби можна рекомендувати дітям, старшим за 1 рік (відвар алтеї, мукалтин, сік подорожника, бромгексин, пертусин). При обструктивному бронхіті призначають збори трав: трави фіалки триколірної і чебрецю, листя підбілу по ЗО г, плодів анісу — 10г, плодів шипшини — 100 г. По 1 чайній, десертній, столовій ложці суміші (залежно від віку) заливають 200—300 мл окропу; вживають настій по 50—60 мл 5—6 разів на день. Аскорбінову кислоту, тіамін, рибофлавін дають усередину в дозах, що перевищують фізіологічну потребу в 2—4 рази.
Фізіотерапевтичне лікування: в стаціонарі призначають електровихрові струми (ЕВС) на грудну клітку, УФО місцеве.
Антибіотикотерапія при гострому бронхіті доцільна лише для дітей перших місяців життя з обтяженим преморбідним фоном (родова травма, глибока недоношеність, гіпотрофія), при підозрі на нашарування бактеріальної інфекції. Призначають пеніцилін, оксацилін, ампіокс, гентаміцин та інші, нітрофурани та сульфаніламіди при середній тяжкості бронхіту у дітей старшого віку.
Рецидивуючий бронхіт
Рецидивуючий бронхіт діагностується тоді, коли у дитини протягом року 3 рази і більше спостерігаються симптоми бронхіту. У таких дітей відмічають зв'язок загострень рецидивуючого бронхіту з гострими респіраторними захворюваннями вірусної та бактеріальної природи. Факторами, що сприяють його розвитку, є хронічні джерела інфекції в горловому лімфоїдному кільці (аденоїди, хронічний тонзиліт, гайморит), вік (хворіють діти переважно раннього та дошкільного віку) тощо.
Лікування призначають залежно від періоду хвороби. При рецидиві доцільною є антибіотикотерапія (ампіокс, азитроміцин, цефалоспорини тощо) протягом 7-8 днів, відхаркувальні засоби та фітотерапія. Призначають лужні інгаляції (з 2 % розчином натрію гідрокарбонату), потім додають ромашку та шавлію; згодом курс УФО на грудну клітку, електрофорез із калію йодидом, магнію сульфатом, еуфіліном. Рекомендують лікування хронічних джерел інфекції, повторні курси стимулюючої терапії — нуклеїнату натрію або дибазолу, метацилу з адаптогенами (настої елеутерокока, лимонника, заманихи, пантокрин), вітамінів (піридоксин, кальцію пангамат). Показаними є лікувальний масаж та гімнастика в поєднанні з постуральним дренажем та вібраційним масажем.
АНГІНА У ДІТЕЙ
Ангіна – це запальне захворювання лімфаденоїдного кільця глотки. Вона може бути окремою нозологічною формою або одним із симптомів захворювання. Ангіна (гострий тонзиліт) є синдромом ряду інфекційних захворювань (скарлатина, дифтерія, інфекційний мононуклеоз, деякі ГРВІ та ін.), а також деяких інших неінфекційних захворювань (агранулоцитоз, лейкози та ін.).
Класифікація ангін
За локалізацією розрізняють ангіну піднебінних і носоглоткового мигдаликів (аденоїдит), язичного мигдалика, бічних валиків, гортанну ангіну, абсцес надгортанника (епіглотит), ангіну Людвіга. Враховуючи те, що у більшості випадків основним вогнищем ураження є піднебінні мигдалики, у широкій медичній практиці під назвою «ангіна» мають на увазі ангіну піднебінних мигдаликів.
За морфологічною картиною ангіни поділяють на катаральну, фолікулярну, лакунарну, фібринозну, флегмонозну, виразково-некротичну та змішані форми. Найбільш частими збудниками ангін у дітей є S. pyogenes, S. pneumoniae, S. aureus, H. influenzaе.
Катаральна ангіна
Це найбільш часта й легка форма. Запальний процес носить поверхневий характер і локалізується у слизовій оболонці мигдаликів. Захворювання супроводжується нормальною або субфебрильною температурою тіла. Скарги дітей на нерізкі болі в горлі без виражених порушень загального стану. Лише в деяких хворих відзначається нездужання. У дітей першого року життя у разі катаральної ангіни загальні явища більш виражені: спостерігається підвищення температури тіла до 38 °С, порушення сну й апетиту, блювання, невелика реакція з боку регіонарних лімфатичних вузлів.
Фарингоскопічне дослідження у цьому випадку виявляє локалізовану гіперемію слизової оболонки у межах поверхні піднебінних мигдаликів і дужок, набряк лімфоїдної тканини, за рахунок чого відбувається помірне збільшення мигдаликів у розмірах.
Тривалість захворювання – 3-5 днів. Катаральна ангіна може бути викликана різними збудниками (бактерії, віруси).
Фолікулярна і лакунарна ангіни (паренхіматозна)
Розподіл ангін на ці форми (з фолікулів – фолікулярна, з лакун мигдаликів – лакунарна) практичного значення не має, тим більше, що в деяких хворих чітко розмежувати їх не можливо. Іноді на одному мигдалику спостерігається картина лакунарної, а на іншому – фолікулярної ангіни. Клінічний перебіг фолікулярної й лакунарної ангіни майже однаковий. Він характеризується вираженою загальною й місцевою реакцією. Хвороба починається гостро з виражених загальних явищ: лихоманки (температура досягає 39-40 °С), що супроводжується почуттям загальної розбитості та нездужання, зниженням апетиту. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені в розмірах, болючі під час пальпації, голос іноді набуває носового відтінка. Картина крові: лейкоцитоз (до 18-20ґ109/л, нейтрофільний зсув уліво), збільшена ШОЕ (до 40-50 мм/год), поява С-реактивного білка. У сечі часто визначаються сліди білка.
Під час фарингоскопії виявляються збільшені в розмірах піднебінні мигдалики, розлита гіперемія й інфільтрація тканин глотки.
При фолікулярній ангіні на слизовій оболонці запаленої мигдалини видно нечітко оформлені або округлої форми жовтувато-білі крапки або пухирці, які являють собою просвітчасті крізь слизову оболонку мигдаликів фолікули, що нагноїлися. При лакунарній ангіні зазвичай спостерігаються жовтувато-білі нальоти, що покривають мигдалину повністю або у вигляді острівців.
Тривалість захворювання – 4-7 днів. У мазку з мигдаликів під час бактеріологічного обстеження виділяють кокову флору.
Фібринозна ангіна
Нальоти при цій ангіні можуть бути масивними, суцільними, вкривати всю поверхню піднебінних мигдалин, дуже нагадуючи наліт при дифтерії. Однак вони відрізняються тим, що не поширюються за межі мигдаликів і у разі їх зняття (іноді з труднощами) поверхня останніх не кровоточить. Хворі з такими формами ангіни нерідко госпіталізуються в інфекційні відділення з підозрою на дифтерію. Основним збудником, як правило, є стафілокок, часто в асоціації з вірусною інфекцією.
При фібринозній ангіні спостерігаються більш виражені загальні явища. Початок захворювання гострий: з’являються озноб, болі в суглобах, м’язах кінцівок, ділянці серця, слабкість, головні болі, порушення сну. Біль під час ковтання в більшості хворих інтенсивний з іррадіацією у вухо, спостерігається підвищена салівація. Температура в межах 40-41 °С. У маленьких дітей можливі явища менінгізму, часто спостерігається диспепсія.
У периферичній крові характерні: лейкоцитоз до 20ґ109/л і більше, паличкоядерний зсув уліво, збільшена ШОЕ (до 40-50 мм/год).
Гострий аденоїдит (ангіна носоглоткового мигдалика)
Носоглотковий мигдалик (аденоїдні розростання) з численними борознами й щілинами являє собою зручне вмістилище для мікроорганізмів, що проникають з носової й ротової порожнини. Інфікованість аденоїдних розростань не залежить від їхніх розмірів, вони можуть залишатися невеликими й не викликати помітного порушення дихання через ніс. Запалення в аденоїдних розростаннях може бути локалізованим або бути частиною розлитого запалення лімфаденоїдного кільця глотки. В останньому випадку враження носоглоткового мигдалика може залишатися непоміченим, тому що в період гострого запалення носоглотку не завжди вдається дослідити.
Гострий аденоїдит, як правило, викликають віруси, зокрема аденовіруси. Діагностувати ізольований аденоїдит у дітей старшого віку не важко, тому що задня риноскопія дає повне уявлення про характер захворювання. Навпаки, у маленьких дітей установити правильний діагноз дуже складно у зв’язку з тим, що риноскопію зробити не можливо, особливо в період гострого запалення.
Ангіна носоглоткового мигдалика зазвичай починається гостро, з високої температури (до 38-40 °С), закладеності носа й незначних слизовокров’янистих виділень з носа. Виражений підщелепний і шийний лімфаденіт. Під час фарингоскопії відзначається гіперемія слизової оболонки задньої стінки глотки з типовою картиною гіперплазії елементів лімфаденоїдної тканини, розташованих у товщі слизової оболонки бічних валиків й у вигляді гранул середнього відділу глотки. У центрі цих утворень в окремих хворих можна бачити фолікули, що нагноїлися. З носоглотки в більшості випадків спускаються слизовогнійні або гнійні виділення. Як правило, є більш-менш виражена гіперемія слизової оболонки піднебінних мигдаликів.
При задній риноскопії носоглотковий мигдалик набряклий, гіперемійований, значно збільшений в розмірах. У борознах і щілинах видно скупчення гнійного або слизовогнійного секрету.
При передній риноскопії визначаються гіперемія й набряклість слизової оболонки носа, скупчення слизовогнійного секрету переважно в задніх відділах носа. Дихання через ніс різко утруднене.
У маленьких дітей аденоїдит може протікати дуже важко – відзначаються диспепсичні явища, кількаразове блювання, діарея, у деяких – явища менінгізму. Лише через 1-2 дні за подальшою динамікою диференціюється гострий аденоїдит – з’являється гнійний нежить, припухлість регіонарних лімфовузлів. Гнійний секрет, що стікає з носоглотки в трахею, може бути причиною кашлю й інфікування нижче розташованих відділів дихальних шляхів (трахеїт, бронхіт, пневмонія). Через кілька днів від початку захворювання можливий розвиток ангіни піднебінних мигдаликів, середнього отиту, синуситу.
Ангіна бічних валиків
Це гостре запалення лімфоїдної тканини ділянки бічної стінки глотки, що прилягає до задніх дужок піднебінних мигдаликів. Така форма ангіни самостійним захворюванням буває переважно в дітей, яким раніше була зроблена тонзилектомія. У зв’язку з видаленням у них піднебінних мигдаликів наступає компенсаторна гіперплазія лімфоїдної тканини в ділянці бічних валиків. У разі запалення у них розвивається патологічний процес, аналогічний до того, що має місце у піднебінних мигдаликах. Гостре запалення в ділянці бічних валиків може виникнути також одночасно з ангіною піднебінних і носоглоткового мигдаликів.
Початок захворювання гострий, як і в разі ангіни піднебінних мигдаликів. Відзначається підвищення температури, іноді до 38-39 °С, озноб, різкі болі в горлі з іррадіацією у вуха. Можливі загальні явища у вигляді порушення сну, апетиту, біль в суглобах, нездужання. Хвороба триває 3-4 дні. Об’єктивно: на тлі гіперемійованої слизової оболонки задньої стінки глотки відзначається різкий набряк бічних валиків, фолікули, що нагноїлися, тобто картина фолікулярної ангіни.
Ангіна язикового мигдалика
Частіше виникає разом з ураженням інших відділів лімфоїдного кільця глотки, рідше буває самостійним захворюванням. Як правило, спостерігається у хворих, яким раніше була зроблена тонзилектомія. За відсутності піднебінних мигдаликів запалення поширюється на лімфаденоїдну тканину кореня язика й гортані. Причиною виникнення ангіни язикового мигдалика може бути травма під час вживання їжі або оперативного втручання в сусідніх ділянках, одонтогенне інфікування.
Захворювання зазвичай протікає важко. Характерними є різкі болі під час ковтання, висовування язика й доторкання до кореня язика, порушення мови, висока температура. Відзначається підщелепний лімфаденіт, можливий тризм.
Фарингоскопічне дослідження визначає гіперемію слизової оболонки глотки, зокрема піднебінних мигдаликів, а в разі їх відсутності – слизової оболонки ніш мигдаликів і задньої стінки глотки. Невідповідність між скаргами (висока температура, різкі болі під час ковтання, слинотеча, що свідчить про важкість стану дитини), й об’єктивними ознаками робить необхідним, крім фарингоскопії, робити огляд кореня язика за допомогою гортанного дзеркала. Під час дзеркальної ларингоскопії визначаються гіперемія слизової оболонки й набряк лімфоїдної тканини кореня язика, іноді картина фолікулярної або лакунарної ангіни.
У деяких хворих захворювання нерідко набуває затяжного перебігу, тобто в них періодично з’являються болі в горлі, підвищується температура (37,3-37,8 °С), відзначаються загальна слабкість і нездужання. Такі явища легко й швидко виникають після прийому охолодженої їжі або в період холодних кліматичних умов. Після звичайного протизапального лікування вони так само швидко проходять. В окремих хворих можуть спостерігатися виражені зміни у периферичній крові (лейкоцитоз, помірно підвищена ШОЕ). Незважаючи на застосування різних лікувальних, а також фізіотерапевтичних заходів, такий стан може тривати довго (від декількох місяців до декількох років), переважно в осінньо-зимову пору року.
Гортанна ангіна
Це гостре запалення лімфоїдної тканини, розташованої в ділянці язикової поверхні надгортанника, на дні грушоподібного синуса, у товщі слизової оболонки черпаконадгортанних складок і шлуночків гортані.
Клінічні прояви захворювання такі: раптовий початок, підвищення температури до 39-40 °С, важкий загальний стан, слабкість, різкі болі під час ковтання, утруднене вживання будь-якої їжі. Через сильні спонтанні болі діти приймають вимушене положення тіла, голова при цьому нахилена вперед, що зменшує скорочення зовнішніх м’язів гортані й болючі відчуття.
Під час фарингоскопії зміни часто відсутні, тому за таких скарг необхідний огляд гортані. Дзеркальна ларингоскопія (у маленьких дітей – пряма ларингоскопія) дозволяє виявити гіперемію й набряклість слизової оболонки в ділянці черпаковидного хряща, грушоподібного синуса, надгортанника. Іноді видно фолікули, що нагноїлися. У цих випадках картина нагадує фолікулярну ангіну. Часто визначається колатеральний набряк. Голосові складки також набряклі, гіперемовані, їх рухливість обмежена. Голосова щілина звужена, завдяки чому дихання утруднене. Ці зміни зазвичай бувають одно-, рідко двосторонніми.
Виразково-плівчаста ангіна (Симановського-Венсана)
Викликається веретеноподібною паличкою й спірохетою порожнини рота. Характерним є однобічне враження, незначні болі під час ковтання, неприємний запах з рота, регіонарний шийний лімфаденіт, субфебрильна температура.
Під час огляду на піднебінному мигдалику визначаються пухкі плівчасті нальоти, виразки. Нальоти можуть поширюватися на піднебінні дужки й задню стінку глотки. Складаються вони з обмертвілих частин слизової оболонки. Після відторгнення нальотів залишається сірувато-жовтого кольору виразка з чіткими краями. Захворювання триває 7-12 днів, але можливий перебіг до декількох тижнів.
У крові відзначається нейтрофільний лейкоцитоз до 15ґ109/л, нерізко виражена анемія.
Герпетична ангіна
Викликається вірусами Коксакі А, рідше Коксакі В та ECHO. Захворювання набуває іноді характеру епідемії, переважно в літню й осінню пору року. Вражає головним чином дітей перших років життя.
Початок захворювання гострий, характеризується вираженим головним болем, підвищенням температури до 39-40 °С, можлива блювота. На піднебінних мигдалинах і дужках спостерігаються висипання пухирців – від 2-3 до декількох десятків. Незабаром ці пухирці лопаються й утворюється поверхнева виразка, покрита тонким фібринозним нальотом. Підщелепні лімфатичні вузли помірно збільшені й мало болючі. Тривалість захворювання – 6-7 днів. Скарги хворих на болючість під час ковтання, слинотечу, болі в животі, диспепсію. У крові відзначається помірна лейкопенія або незначний лейкоцитоз.
Діагноз ставлять переважно на підставі характерної клінічної картини захворювання, особливо в разі поєднання герпангіни з іншими синдромами ентеровірусної інфекції (міалгія, діарея, серозний менінгіт та ін.). Лабораторно можна підтвердити діагноз виділенням вірусу з носоглотки, калу, а також у серологічних реакціях з наростання титру антитіл у 4 рази й вище у парних сироватках крові. Швидким методом лабораторної діагностики є ПЛР, а також ІФА.
Грибкова ангіна
Виникнення її часто пов’язують із проведенням антибіотикотерапії, яка зумовлена Candida albicans.
Клінічно гостра грибкова ангіна проявляється у вигляді катаральної, плівчастої або плівчасто-виразкової форми. Плівки мають вигляд білих рихлих нашарувань, які легко знімаються без ураження прилеглої тканини. Температура буває нормальною, субфебрильною, іноді термічною. Перебіг сприятливий, можливе спонтанне видужання через 2-3 тижні від початку захворювання. За важкої форми спостерігається підвищення температури, підщелепний лімфаденіт, значно порушений загальний стан. Хронічна форма грибкової ангіни характеризується наявністю жовтуватих нальотів на дужках, язичку, мигдаликах, задній стінці глотки, що зберігаються протягом тривалого часу (кілька місяців і навіть років). Загальний стан не страждає.
Діагноз грибкової ангіни встановлюється після клінічного спостереження, а також мікроскопічного й культурального виділення грибів Candida у мазках з ротоглотки. Відміна антибіотиків і відповідне антимікотичне лікування призводять до повного регресу ангіни майже у всіх хворих протягом 5-10 днів.
ЛІКУВАННЯ АНГІНИ
При лікуванні ангіни можна полоскати горло відварами трав: календули, ромашки, шалфея. В першу чергу при лікуванні ангіни в домашніх умовах важливо враховувати особливості перебігу хвороби. По-перше, висока температура викликає посилене випаровування вологи з поверхні шкіри. Тому хворий на ангіну людина має потребу у великій кількості рідини. Рідина не тільки запобіжить зневодненню, але й допоможе зняти інтоксикацію та знизити температуру. Пити можна некислі соки, щоб не подразнювати і без того запалену слизову. Добрим засобом полегшення стану хворого є кисіль з ягід або фруктів. Кисіль досить в’язкий, він добре обволікає запалене горло і зменшує біль. Їжа повинна бути м’якою, без прянощів і гострих спецій. При лікуванні ангіни можна полоскати горло відварами трав: календули, ромашки, шавлії. Трави знімають біль і допомагають боротися з інфекцією. Щоб підсилити ефект полоскань, потрібно полоскати горло як можна частіше: приблизно кожні дві години. Масляні розчини евкаліпта або ялиці можна використовувати для інгаляцій.
Висока температура буде триматися близько 5-7 днів. Не слід поспішати збивати температуру, поки вона не підніметься до 38оС або вище, адже таким чином організм бореться з хворобою. Виняток з цього правила - діти та люди, що мають проблеми з серцево-судинною системою - їм краще збивати температуру, не чекаючи, поки вона підніметься до 39.
В основі раціонального лікування ангін лежать дотримання певного щадного режиму, місцева і загальна терапія. Обов'язковим є дотримання ліжкового режиму у перші дні захворювання, ізоляція хворого - від здорових членів сім'ї, особливо від дітей. При важкій формі захворювання, переважно зумовленій інтоксикацією організму, необхідна госпіталізація в інфекційну лікарню.
Лікування ангіни можна розділити на етіологічне і симптоматичне. У сучасну терапію також включаються місцеві імуномодулюючі препарати. Основою лікування ангін безсумнівно є антибактеріальна терапія — місцева і загальна. Беручи до уваги основний спектр збудників, задля спільної антибіотикотерапії віддається перевагу препаратів пенициллинового ряду. А враховуючи, що на даний час поширені штами мікроорганізмів, стійких до бета-лактамних антибіотиків, широкого поширення набули захищені пеніциліни, такі, як амоксицилін/клавуланат (аугментин, амоксиклав). При ангіні місцеві симптоми (різка біль у горлі, гіперемія, нальоти на піднебінних мигдалинах) змушують застосовувати місцеві антибактеріальні препарати як у спреї, полосканнях, так і в таблетках, пастилках. Поряд із загальними та місцевими антибактеріальними препаратами в схему лікування ангін обов'язково входять антигістамінні препарати. Для ангіни характерна виражена гіпертермія, тому виникає необхідність у застосуванні жарознижуючих засобів.