Вода як фактор здоров’я, її гігієнічне ендемічне та епідеміологічне значення

ГІГІЄНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВОДИ.САНІТАРНА ОХОРОНА ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ. ОРГАНІЗАЦІЯ ПИТНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ.

Вода є одним з найважливіших елементів біосфери. Без води неможливе життя людей, тварин і рослин.

Відео фільм – „ВОДА”

 Людина без води може прожити не більше 5-6 діб. Це так зване фізіологічне значення води. Організм дорослої людини складається в середньому на 65 % з води. З віком її кількість зменшується. Так, зародок людини містить 97 % води, організм новонароджених - 77 %, у 50 річному віці кількість води в організмі складає лише 60 %. Основна маса води (70 %) зосереджена в середині клітин, а 30 % - це позаклітинна вода. Остання також розподілена в організмі не однаково: менша (близько 7 %) - це кров і лімфа, більша - омиває клітини. У різних органах і тканинах вміст води не однаковий: скелет містить 20 %, м’язова тканина - 76, сполучна тканина - 80, плазма крові - 92, скловидне тіло - 99 % води.

          Вода є розчинником різних речовин. Всі біохімічні реакції, що пов’язані з процесами травлення і засвоєння поживних речовин, протікають у водному середовищі. Разом з солями вода приймає участь в підтримці найважливішої фізіологічної константи організму - величини осмотичного тиску. За рахунок малої в’язкості, а також здатності розчиняти різні хімічні речовини і вступати з ними в не міцні зв’язки вода, що є основною частиною крові, грає роль транспортного засобу. Крім того вона є основою кислотно-лужної рівноваги в організмі, оскільки проявляє властивості як кислот, так і основ. Всі процеси засвоєння і виділення в організмі також протікають у водному середовищі.

          Добова потреба людини у воді складає 2,5-3,0 л. Вода в організм людини надходить з питвом і харчовими продуктами. З питною водою поступає багато солей, в тому числі макро- і мікроелементи, такі як кальцій, магній, натрій, калій, йод, фтор та ін. Частина води утворюється в самому організмі внаслідок окислення харчових продуктів. Так, при повному окисленні 100 г жирів утворюється 107 г води, 100 г вуглеводів - 55,5 г, 100 г білків - 41 г води. Це так звана ендогенна вода.  Крім цього у шлунок людини протягом доби надходить ще 6-7 л води: 3 л слини, 3 л шлункового та кишкового соку і біля 0,5 л жовчі.

          У стані спокою вода з організму людини виводиться через нирки з сечею - 1,5 л/добу, через легені у вигляді водяної пари - приблизно 0,4 л, через кишки з калом - близько 0,2 л. Ще 0,6 л води виділяється через пори шкіри, що пов’язано з терморегуляцією організму. Таким чином, щодоби з організму людини в стані спокою виводиться біля 3 л води. При важкій роботі, роботі в гарячих цехах, літом в полі, патологічних станах, тощо виведення води може збільшуватися до 8-10 л.

          Таблиця

Симптоми зневоднення організму людини (Є.Адольф, 1952)

         

Втрата води в кількості 15-20 % маси тіла за температури повітря понад 30 С є смертельною, а 25 % - є смертельною і при нижчій температурі.

          Наступне, це так зване гігієнічне значення води. Воно полягає у використанні води для підтримки чистоти тіла, приготування їжі і миття посуду, прання білизни, прибирання житла і громадських приміщень, видалення нечистот через каналізаційну мережу, поливу вулиць і зелених насаджень. Вода сприяє покращенню умов проживання населення. Обводнення, влаштування озер, ставків, водосховищ, фонтанів покращують мікроклімат місцевості. Це особливо важливо в південних районах, де має місце висока середньорічна температура і низька вологість повітря.

         

          Господарсько-технічне значення води

знаходиться поза медичною компетенцією, але представляє для неї значний інтерес. Ні один технологічний процес не проходить без використання води. На виготовлення 1 кг паперу необхідно від 50 до 140 л води, на вирощування 1 кг рису (на зрошуваних землях) - 4000 л води, на добування 1 кг вугілля - від 3 до 5 л, на виплавку 1 кг сталі - 20-120 л води, на виготовлення 1 кг синтетичної резини - 2400 л води і т.п. Подібних прикладів можна привести безліч. Але проблема в іншому. Після використання води в технологічних процесах утворюється значна кількість стічних вод, що містять самі різноманітні речовини, часто токсичні для людей, тварин і довкілля в цілому. В основній масі ці води повторно не використовують. Переважно після певної очистки і знезаражування їх випускають у відкриті водойми. Не дивлячись на видиму чистоту, вони часто містять різні отруйні речовини в концентраціях, що перевищують допустимі рівні. А це може призвести до накопичення (кумуляції) їх в організмі рослин, тварин, людей і викликати різні захворювання.

          Вода, що використовується населенням для пиття і господарсько-побутових цілей, повинна відповідати певним гігієнічним вимогам, викладеним в Державних санітарних правилах і нормах (ДСанПіН) України 1996 року “Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання”. Згідно вимог

доброякісна питна вода повинна:

          1. Бути безпечною в епідемічному відношенні. Вода не повинна містити патогенних мікробів, вірусів та інших біологічних включень, небезпечних для здоров’я споживачів.

          2. Бути придатною за хімічним складом (бажано, щоб він був найсприятливіший з фізіологічної точки зору). Шкідливі речовини не повинні наносити шкоду споживачеві, обмежувати використання води в побуті.

          3. Бути безпечною в радіаційному відношенні.

          4. Мати добрі органолептичні властивості (бути прозорою, без кольору, не мати будь-якого присмаку або запаху).

Забруднена патогенними мікроорганізмами і вірусами питна вода представляє значну небезпеку для здоров’я людей, як джерело шлунково-кишкових інфекційних захворювань.        

епідеміологічне значення води

  Його знання надзвичайно важливе в роботі медичних працівників різних ланок. Воно в значному ступені залежить від умов водопостачання, санітарної очистки населених місць, рівня санітарної освіти населення.

Забруднена вода може бути причиною виникнення ряду шлунково-кишкових захворювань. Насамперед до них відносяться гострі кишкові інфекції (холера, черевний тиф, паратифи, бактерійна й амебна дизентерія, гострі ентерити інфекційного характеру). У США і країнах Західної Європи ці захворювання ще в ХІХ ст. були справжнім лихом, проявлялись у вигляді страхітливих епідемій і забирали в могилу тисячі людей. У 1996 р. спостерігався великий спалах холери (Ель-Тор) у м. Маніпура (Індія). Захворіло близько 1200 людей. Причиною епідемії була річкова вода, забруднена стічними водами населеного пункту, розташованого вище по течії.

          Однією з причин виникнення і розповсюдження цих інфекцій є тривале зберігання життєздатності небезпечних для людини мікроорганізмів у водному середовищі (табл.).

Таблиця

Виживання патогенних мікроорганізмів у воді

          Збудники хвороб передаються фекально-оральним шляхом. Потрапляючи у воду з випорожнення людей і з побутовими стічними водами населених пунктів, вони заражають воду. Особливо небезпечні щодо цього стічні води інфекційних лікарень. Причиною зараження води можуть бути також судноплавство з викидом фекалій у водоймище, забруднення нечистотами берегів, місця масового купання, прання білизни, просочування в підземні води нечистот з вигребів убиралень, занесення в криниці патогенних мікроорганізмів забрудненими відрами тощо.

          Нині відомо близько 100 видів вірусів, які є у фекаліях людини. Частина з них може спричинювати захворювання людини через забруднення води. Небезпека забруднення води вірусами полягає в тому, що віруси довгий час (до 200 днів) можуть зберігатися у питній воді і воді водоймищ. Крім того, багато їх значно стійкіші до дії знезаражуючих агентів, ніж бактерії, що викликають гострі кишкові інфекції. Відмічено, що зовсім невеликі дози вірусів можуть спричиняти захворювання у людей.

          Для зоонозів (хвороби, якими хворіють тварини і люди) також можливий водний шлях зараження. Серед таких захворювань слід назвати лептоспіроз, туляремію, бруцельоз і гарячку Ку. Лептоспіри потрапляють у водоймище із сечею гризунів, свиней і великої рогатої худоби. Захворювання частіше виникає внаслідок використання для пиття води з відкритих водоймищ (річок, озер, ставків, ариків, зрошувальних каналів), а також під час купання або прання білизни. Лептоспіри можуть потрапити в організм також через слизові оболонки і мікроушкодження шкіри.

          Крім патогенних мікробів із забрудненою водою в організм людини можуть проникати цисти лямблій, яйця аскарид і волосоголовців, личинки анкілостом, церкарії печінкової двоустки, а також мікрофілярії ришти і церкарії шистосом, які спричинюють поширені в жарких країнах захворювання на дракункульоз і шистосомоз.

          Збудники низки хвороб розвиваються не безпосередньо у воді, а у мешканцях водоймищ - молюсках (шистосоми та інші трематоди), рачках - циклопах (дракункул). Зараження людей відбувається при споживанні сирої погано очищеної води, фруктів, зелені, овочів, помитих забрудненою водою, або внаслідок ковтання води під час купання, проникнення личинок шистосом в організм через неушкоджену  шкіру.

          Водні епідемії мають ряд характерних особливостей. Вони завжди пов’язані з певним джерелом (колодязем, водогоном) і практично відсутні при вживанні води з інших джерел водопостачання. Епідемія характеризується різким спалахом інфекції, масовістю пораження населення і повільним затуханням її в кінці. Захворювання завжди підтверджується лабораторним аналізом води з забрудненого джерела. Все це має особливе значення при проведенні санітарно-гігієнічних міроприємств по профілактиці і ліквідації водних епідемій.

                    Безпека питної води в епідемічному відношенні

визначається показниками, що характеризують з достатньо високою вірогідністю відсутність в ній небезпечних для здоров’я споживачів (людей) бактерій, вірусів та інших біологічних включень.

          Якість води оцінюється по числу бактерій в 1 см³ води, числу бактерій групи кишкових паличок в 1 дм³ води, а також числу термостабільних кишкових паличок (фекальних коліформ) в 100 см³ води, патогенних мікроорганізмів і числу коліфагів в 1 дм³ води, що досліджується  (табл. ).

Таблиця

Мікробіологічні показники безпеки питної води

          Загальне бактеріальне обсіменіння води характеризується числом бактерій (мікробним числом). Число бактерій - це кількість колоній, що визначають при посіві 1 см³ води на м’ясопептонний агар після 24 год вирощування при температурі 37 °С. У воді незабруднених і добре обладнаних артезіанських свердловин число бактерій не перевищує 10-30/см³, у воді незабруднених шахтних колодязів - 300-400/см³, у воді порівняно чистих відкритих водоймищ - 1000-1500/см³, у водогінній добре очищеній і знезараженій воді - 100/см³. Одноразові визначення числа бактерій ще не свідчать про якість води, вони повинні проводитися в динаміці. Раптове підвищення їх кількості є сигналом про забруднення.

          При звичайному дослідженні води визначають у ній наявність тільки тих мікроорганізмів, які є непрямими показниками можливого забруднення води патогенними мікробами. З цією метою визначають не тільки мікробне число, а також кількість у воді кишкових паличок.

          Ряд експериментальних досліджень показало, що коли при знезаражуванні води хлоруванням індекс БГКП зменшувався понад 3, то у воді практично були відсутні патогенні мікроби тифо-паратифозної групи, збудники лепроспірозу, туляремії. Зазначений показник було покладено в основу гігієнічної оцінки епідемічної безпеки води.

          Стандарт зазначає, що при перевищенні індекса БГКП додатково проводиться дослідження води на наявність патогенних мікроорганізмів, числа коліфагів в 1 дм³ води і визначення фекальних коліформ в 100 см³ води. Наявність у воді термостабільних кишкових паличок підтверджує фекальну природу забруднення. Для уточнення походження фекального забруднення води можна визначати ще наявність стрептококів. У фекаліях тварин більше стрептококів, ніж кишкових паличок. Тому, якщо відношення кількості кишкових паличок до стрептокока перевищує 4, то можна вважати, що вода забруднена фекаліями людини. Коли зазначене співвідношення менше ніж 1, то вважається, що це забруднення тваринного походження.

          Вважається, що якщо у хлорованій воді, що містить вільний хлор, відсутні кишкові палички, то в такій воді відсутні і активні патогенні віруси. В таких випадках вірусологічне дослідження води не проводиться і вода є безпечною для пиття.

          За паразитологічними показниками вода не повинна містити патогенних кишкових найпростіших (клітин, цист лямблій, криптоспорій), а також в разі епідускладнень - дизентирійних амеб, балантідій, хламідій та ін. Не допускається у питній воді також наявність клітин, яєць і личинок кишкових гельмінтів. Ці показники нормуються у 25 дм³ питної води.

          Хімічний склад води може впливати на виникнення і перебіг ряду захворювань, викликаних  поступленням в організм людини хімічних елементів. Відомо, що з водою в організм поступають такі мікроелементи, як фтор, йод, мідь, цинк, селен, нікель та ін., що мають велике значення в обміні речовин. Вони в природі розподілені нерівномірно. Люди можуть одержувати їх з їжею і водою в недостатній або в надлишковій кількості. Такі захворювання називаються ендемічними, а місцевості - геохімічними провінціями. Як правило, вони охоплюють велику кількість людей і характерні для окремої місцевості, де в мінеральному складі грунту і води відсутні чи присутні в надлишкових кількостях ті чи інші мікроелементи.

          При недостатній кількості йоду у воді і їжі порушуються нормальний розвиток і функція щитовидної залози, виникає ендемічне воло (зоб). Для попередження цієї хвороби в ендемічних по волу регіонах, люди повинні вживати сіль, в яку добавлений йодид калію (йодована сіль).

          Велике гігієнічне значення має  також наявність у воді такого мікроелементу, як фтор. Вміст фтору у воді в кількості від 0,7 до1 мг/дм³ сприяє нормальному розвитку і мінералізації кісток і зубів. Поступлення в організм підвищеної кількості фтору (понад 1,5 мг/дм³) викликає захворювання, яке називається флюорозом і проявляється пораженням емалі зубів у вигляді пігментованих жовтих і коричневих плям. При вмісті фтору у воді більше 5 мг/дм³ проходить ураження не тільки зубів але  і кістково-суглобового апарату. Недостатня кількість фтору у воді (менше 0,7 мг/дм³) призводить до розвитку іншого захворювання зубів - карієсу (гнилі зуби). З метою профілактики карієсу зубів на головних спорудах деяких великих водогонах проводять збагачування води фтором. Фторування води проводять фторидом чи кремнефторидом натрію.

          Однією з геохімічних ендемій є токсичний ціаноз (метгемоглобінемія). Він розвивається при вживанні води з підвищеною концентрацією солей азотної кислоти - нітратів. Частіше всього токсичним ціанозом хворіють діти, яким молочні суміші готують на воді, в якій вміст нітратів перевищує 45 мг/дм³. Нітрати в травному каналі дітей з допомогою мікрофлори відновлюються до нітритів. Останні, всмоктуючись в кров і сполучаючись з гемоглобіном, утворюють метгемоглобін, не здатний переносити кисень. Таким чином, знижується вміст кисню в крові і наступає кисневе голодування. Все це проявляється ціанозом слизових оболонок очей, губ і шкіри.

          Показники нешкідливості хімічного складу питної води

включають регламенти для неорганічних і органічних компонентів .

          Ряд хімічних елементів у питній воді не повинні перевищувати допустимі концентрації, інакше вода буде негативно впливати на здоров’я людей (табл. ).

Таблиця

Токсикологічні показники нешкідливості хімічного складу питної води

Примітки:   * - величина, зазначена в дужках, допускається при обробці води реагентами, що містять алюміній;

                    ** - перелік контрольних пестицидів встановлюють з урахуванням конкретної ситуації.

          Наявність токсичних речовин у воді головним чином пов’язана із забрудненням водойм промисловими стічними водами. В цих випадках ознайомлення з технологією виробництва, санітарною обстановкою або з клінічною картиною виниклих захворювань дає можливість спеціалістові вирішувати питання про те, якими дослідженнями треба доповнити програму аналізу води.

          Радіоактивність питної води залежить від наявності радіоактивних речовин природного чи антропогенного походження. Найменшу активність мають підземні води, що залягають в осадкових породах і найчастіше використовуються для водопостачання населення. Активність їх зростає зі збільшенням мінералізації води. Питома активність їх за природним ураном - 10-50 мкг/дм³, радієм - 226 - 2´10^-12 Кі/дм³, радоном - 222 - 5´10^-10 Кі/дм³. Води, що залягають в корінних породах, наприклад, у тріщинуватих гранітах, мають більшу активність. Часто значна активність притаманна лікувальним мінеральним водам (активність за радієм і радоном до п ´10^-9 Кі/дм³).

          Радіоактивність води відкритих водойм менш стійка. Вона може змінюватися під впливом людської діяльності, шляхом попадання стічних вод або атмосферних опадів, забруднених радіоактивними речовинами.

          Більш інтенсивне радіоактивне забруднення відкритих водойм може відбуватися в місцях розміщення атомних електростанцій та інших підприємств, які використовують радіонукліди, а також у разі ненадійного функціонування санітарно-технічного обладнання для дезактивації радіоактивних відходів або при аварійних ситуацій.

Радіаційна безпека питної води визначається в Бк/дм³ за гранично допустимими рівнями сумарної активності альфа- та бета- випромінювачів. Загальна об’ємна активність альфа-випромінювачів не повинна перевищувати 0,1 Бк/дм³, а бета-випромінювачів - 1,0 Бк/дм³.

 Органолептичні властивості води обумовлені фізичними, хімічними і біологічними факторами.

          Температура питної води повинна бути 8-12 С. Така вода приємна на смак, освіжає, добре задовольняє спрагу, швидко всмоктується і стимулює секреторну і моторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Тепла вода п’ється неохоче, всмоктується повільніше, погано задовольняє спрагу. Приймання її у великій кількості викликає неприємні відчуття і навіть нудоту.

          Краще спрагу задовольняє прохолодна або гаряча води, яка сприяє секреції слини і швидше всмоктується, ніж холодна або тепла вода. При всякій температурі найкраще задовольняє спрагу, посилюючи слиновиділення, міцний настій чаю.

          Пиття води з температурою, нижчою від 5 С, викликає неприємні відчуття в порожнині рота, в тому числі зубний біль і може бути причиною переохолодження горла і рота.

          Близькою до оптимальної є температура води підземних джерел, що залягають на глибині 15-20 м від поверхні землі і річні коливання температури якої не перевищують 2 °С. Такі води добре захищені від забруднення з поверхні грунту. Значні зміни температури води, наприклад після дощу, вказують на фільтрацію поверхневих вод через товщу підгрунття і можливість їх бактеріального забруднення.

          Людина віддає перевагу прозорій, без кольору, без неприємного запаху і присмаку питній воді. Вода не повинна містити водні організми, завислі частки або плаваючі плівки, які можна розрізнити неозброєним оком. Вимоги до органолептичних властивостей води згідно ДСНіП України наведені в табл. .

          На органолептичні показники води впливає і мінеральний склад води.

          Ступінь мінералізації характеризує сухий залишок. Він дає загальну уяву про кількість розчинених у воді солей. Доброю для вживання вважають прісну воду, загальна мінералізація якої не менше 100 і не більше 1000 мг/дм³. Мінеральні води (це частіше всього лікувальні) містять від 1 до 10 г/дм³ розчинних солей. Солона (морська) вода має мінералізацію до 50 г/дм³, а росольна - понад 50 г/дм³. Підвищення мінералізації прісних вод може проходити і за рахунок поступлення у воду посторонніх хімічних речовин.

          Загальна твердість води переважно зумовлюється присутністю в ній карбонатів, бікарбонатів, хлоридів, сульфатів та інших сполук кальцію і магнію. Загальна жорсткість поділяється на карбонатну (усувну) і постійну (неусувну).

          Карбонатна твердість обумовлена наявністю у воді розчинних бікарбонатів кальцію і магнію, які при кип’ятінні води розкладаються на вуглекислоту і нерозчинні монокарбонати. Останні є причиною утворення накипу на стінках парових котлів, трубопроводів, радіаторів, самоварів, чайників та ін. водонагрівних приладів. Тому в медичній практиці інструменти багаторазового використання кип’ятять у дистильованій воді.

          Постійною твердість називають ту твердість води, яка залишається після тривалого кип’ятіння води і зумовлюється наявністю у ній хлоридів, сульфатів, нітратів і фосфатів кальцію і магнію.

          Твердість води оцінюють в мг-екв/дм³. 1 мг-екв/дм³ жорсткості відповідає 20 мг/дм³ Са⁺⁺, або 12,16 мг/ дм³ Mg⁺⁺. Воду до 3,5 мг-екв/дм³ жорсткості називають м’якою, від 3,5 до 7 - середньої жорсткості, від 7 до 14 - жорсткою, понад 14 мг-екв/дм³ - дуже жорсткою.

          При збільшенні жорсткості води погіршується розварювання м’яса, бобових; погано настоюється чай і псується його смак; збільшується витрачання мила, оскільки піна утворюється лише після того, як увесь кальцій і магній будуть зв’язані (10 г кальцію зв’язують 166 г мила). Це створює незручності і під час купання, миття голови внаслідок осідання кальційових і магнійових солей жирних кислот волосся стає твердим, шкіра грубою. У осіб з чутливою, тонкою шкірою може наступати подразнення шкіри. При користуванні синтетичними миючими засобами (шампунями, пастами, порошками) подібні явища не бувають.

          При різкому переході від вживання м’якої води до жорсткої, а особливо коли у воді є сульфати магнію, що трапляється в туристичних або експедиційних умовах, при зміні місця проживання можуть виникати тимчасові диспептичні явища. Роль жорсткої води в появі і розвитку нирково-кам’яної хвороби достоймено не доказана.

          В останні роки чисельні епідеміологічні дослідження в Англії, США, Японії та інших країнах виявили зворотну залежність між рівнем жорсткості води і смертністю від серцево-судинних захворювань. Механізм цього явища дотепер ще не вияснений.

          Деякі автори вважають, що вода є частковим джерелом кальцію для організму людини. Справа в тому, що кальцій багатьох харчових продуктів засвоюється лише на 30 %, тоді як кальцій питної води - на 90 %. Слід відзначити, що овочі, зварені у м’якій воді, втрачають значну кількість кальцію, а приготовлені на жорсткій воді навіть збагачуються кальцієм за рахунок осідання його на поверхні овочів.

          Гранична норма твердості води не повинна перевищувати 7, а в окремих випадках 10 мг-екв/дм³. При вживанні маломінералізованої води загальна жорсткість її повинна бути не менше 1,5 мг-екв/л. Вода, що не містить солей кальцію і магнію неприємна на смак (“пуста”).

          Хлориди (хлор-іон). Незабруднені прісні води переважно містять до 30-50 мг/дм³ хлоридів. Якщо їх кількість перевищує 350-500 мг/дм³, такі води мають солонуватий присмак і несприятливо впливають на шлункову секрецію. Тому вміст хлоридів у водогінній воді не повинен перевищувати 250 мг/дм³,  в окремих випадках - 350 мг/дм³.

          Сульфати (сульфат-іон) в кількостях понад 500 мг/дм³ надають воді гіркувато-солонуватого присмаку, несприятливо впливають на шлункову секрецію і можуть спричинювати диспепсичні явища (особливо при одночасному великому вмісті магнію у воді) у осіб, які не звикли до води такого складу. Згідно стандарту кількість сульфатів у питній воді не повинна перевищувати 250 (350) мг/дм³.

          Залізо в природних водах зустрічається в основному у вигляді бікарбонатів. При контакті води з повітрям двовуглекисле залізо окислюється з утворенням бурих пластівців гідрату оксиду заліза, які придають воді мутність і забарвлення. При пранні білизни залізо надає їй жовтуватого відтінку і залишає іржаві плями.

          Солі заліза (більше 0,3 мг/дм³)  і марганцю (більше 0,1 мг/дм3) надають воді в’яжучого присмаку. Значно погіршується і смак чаю, приготованого на такій воді. Така вода непридатна для деяких процесів в харчовій промисловості надає маслу, сиру та іншим харчовим продуктам неприємного присмаку, в побуті (забарвляє білизну під час прання тощо).

          Деякі хімічні сполуки можуть змінювати органолептичні якості води в концентраціях, значно менших, ніж проявляти токсичні властивості. До них належить мідь, яка надає воді терпкого присмаку і блакитного забарвлення. Стандартом на питну воду передбачено, що концентрація міді у питній воді не повинна перевищувати 1,0 мг/дм³. Цинк в концентрації понад 5 мг/дм³ надає воді терпкого присмаку і опалестуючого забарвлення. Аптечного присмаку і запаху воді після хлорування надають фенольні сполуки внаслідок утворення хлорфенолів. Допустима концентрація останніх - 0,0003 мг/дм³.

Аніонні детергенти надають воді специфічного присмаку, утворюють піну, негативно впливають на процеси знезараження води. Мінеральні масла, особливо після хлорування, надають воді своєрідного запаху. Вміст поверхнево-активних речовин, нафтопродуктів, фенолів не повинний перевищувати концентрацій, що визначаються стандартними методами досліджень.

          Хімічні показники забруднення джерела води. До них належать речовини, які містяться у сечі і фекаліях людей і тварин, або продукти їх розпаду (органічні сполуки, аміак, нітрити, нітрати, хлориди та ін.). Ці сполуки самі по собі в тих кількостях, в яких вони трапляються у прісній воді, нешкідливі для здоров’я людини і лише, вказують на забруднення ґрунту і води. Але поряд із ними вода може містити і патогенні мікроорганізми.

          Про загальну кількість органічних речовин у воді судять за окиснюваністю, вираженою в мг кисню, що витрачається при окисненні марганцевокислим калієм органічних речовин, які містяться в 1 дм³ води. Найменшу окиснюваність мають артезіанські води - до 2 мг/дм³. У водах верхнього водоносного горизонту, що експлуатуються шахтними колодязями, окиснюваність дещо вища - до 3-4 мг/дм³. При збільшенні колірності води окислюваність зростає. У воді відкритих водойм окиснюваність може бути ще вищою. Підвищення окиснюваності води, особливо раптове, сигналізує про забруднення джерела стічними водами.

          Кожний з показників може мати інше походження, наприклад, хлориди - мінеральне, органічні речовини - рослинне. Тому визнати джерело води забрудненим можна тільки в тому разі коли: 1) у воді є не один, а кілька хімічних показників забруднення, 2) у воді одночасно виявлено бактеріальні показники забруднення і 3) забруднення підтверджується санітарним обстеженням джерела води.

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/hih/index.php?name_film=gigl