Екологія і здоров’я людини. Урбоекологія. Загальні закономірності адаптації людини до різних умов довкілля. Екологічно зумовлені та екологічно залежні захворювання.

 

 Людина - дитя Землі, продукт природи, результат розвитку біосфери. Ще у XVIII ст. людство перебувало в гармонії з природою, але вже наприкінці ХІХ ст. виник дисбаланс між діяльністю людства і навколишнім середовищем. Зараз обсяг допустимої дії на біосферу перебільшено у 8-10 разів. По суті, відбувається знищення біологічної й екологічної систем. Практика формування ноосфери1) показує, що на фізичне та психічне здоров'я людини відбувається потужний негативний вплив все більш забрудненого навколишнього середовища. Саме з цим фактором пов'язане виникнення екологічної проблеми, сутність якої складається з необхідності негайного захисту навколишнього середовища від шкідливої дії людини розумної.

Екологія і здоров’я людини.

Екологія (від дав.-гр. οἶκος - житло, оселище, будинок, майно і λόγος - поняття, вчення, наука) - наука про взаємодії живих організмів і їх спільнот між собою і з навколишнім середовищем. Термін вперше запропонував німецький біолог Ернст Геккель в 1866 р. в книзі «Загальна морфологія організмів» («Generelle Morphologie der Organismen»).

      Екологія вивчає взаємовідносини організмів із довкіллям, досліджує структурно-функціональну організацію надорганізмових систем (популяцій, угруповань, екосистем, біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі й часі.

 Хоч екологічна проблема має принципово глобальний характер, однак у різних країнах проявляється по-різному. Україна серед країн Європейського регіону належить до групи Євро-В (Євро-В — висока смертність дорослих і низька дитяча смертність. Це Білорусь, Угорщина, Казахстан, Латвія, Литва, Республіка Молдова, Російська Федерація, Україна, Естонія), а по суті це означає, що екологічний стан країни катастрофічний, і відповідно, у країні має місце демографічна катастрофа, яка з кожним роком поглиблюється. Справді, з 1993 року корінне населення України вимирає. За роки незалежності з карти України зникло 305 сіл, із 52 мільйонів українців залишилось менше 46, це справді демографічна криза. Згідно з рекомендаціями держав Європейського регіону для України треба розробити національний план дій, зробити все, щоб наші діти, онуки мали можливість користуватись їхнім конституційним правом — правом на екологічно безпечне для здоров’я довкілля, інакше буде і далі закономірно, що здоров'я населення країни з кожним роком погіршується.

1)          Ноосфе́ра (від грец. νους в значенні «розум» і σφαῖρα — «шар»)  — сфера взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна людська діяльність стає визначним фактором розвитку (ця сфера позначається також термінами «антропосфера», «біосфера», «біотехносфера»), інакше сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

 Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою). Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

 Найгірше, що мова йде в першу чергу про здоров'я молодого покоління. Майбутні громадяни України в багатьох випадках ще до народження приречені на хворобу. В останні роки біля 70 % вагітних жінок мають відхилення у стані здоров'я. До 20 % виросла доля новонароджених із фізичними та неврологічними порушеннями. При цьому за останні п'ять років захворюваність збільшилась у 2,5 разу. Сьогодні лише 20 % юнаків призовного віку можуть служити в армії. Дві третини дівчат до 18-ти років також мають відхилення у стані здоров'я.

Таким чином, екологічна проблема в нашій країні виходить на перший план перш за все у зв'язку із загрозою фізичному та психічному розвитку й навіть виживанню. Негативний вплив навколишнього середовища на людину сьогодні настільки великий, що він усе більше й більше руйнує її генотип і завдає шкоди національному генофонду.

 Екологічної проблеми в чистому вигляді не існує. Вона завжди прямо чи опосередковано пов'язана з політикою, економікою, новими технологіями, урешті-решт, із загальною культурою людини та зі спілкуванням людства, з рівнем зрілості екологічного розуміння в нього. І якщо в нації в цілому й у кожного громадянина зокрема не буде сформоване відповідальне екологічне мислення, то про жодне рішення екологічної проблеми не може бути й мови. Усі фактори, котрі впливають на екологічну проблему, взаємодіють між собою, посилюючи чи послаблюючи її гостроту. Так, вихід на перший план ринкових інтересів в умовах нецивілізованої ринкової економіки нерідко призводить до того, що виробляються та продаються недоброякісні харчові продукти з високим рівнем вмісту шкідливих речовин. Політичні інтереси також бувають несумісні з розкриттям істинного стану справ у сфері екології, що призводить до негативного впливу на здоров'я людей. Достатньо пригадати факт замовчування масштабів і наслідків на Чорнобильській АЕС. Усе це призвело до того, що дуже багато людей навіть не підозрювали про причини своїх хвороб і не могли одержати відповідну медичну допомогу.

Але різного роду екологічні катастрофи пов'язані не тільки із загрозою фізичному здоров'ю людини, вони викликають ще і психічні негаразди в людини. Як відмічають експерти, Чорнобильська аварія викликала таке явище, як радіофобія, тобто підвищений страх перед радіацією, збільшення недовіри, необ'єктивності в оцінці свого здоров'я, немотивованої подразливості, емоційні зриви та ін. Виникло невідоме раніше захворювання, яке одержало назву «синдром Чорнобиля». У забруднених районах стали більше вживати алкоголь, у тому числі й підлітки. А у 30 % шестирічних малюків спостерігали відставання у психічному розвитку.

 Окрім того, сучасна екологія являється однією з найважливіших причин накопичення мутацій організму, які стосуються генотипу людини (Генотип - комплекс усіх генів організму, які зумовлюють спадкові властивості; взаємодія генотипу та умов середовища створюють фенотип організму).

 На здоров‘я людини впливають стан води, грунтів та атмосферного повітря, тобто наявність у них різних забруднювачів.

Велику небезпеку для здоров'я людини представляє й забруднення ґрунту. Серед забруднювачів у першу чергу слід назвати токсичні важкі метали промислових і побутових відходів, радіоактивні речовини, гербіциди та ін.

Газові  і  пилові   викиди   промислових підприємств, скидання ними в навколишні водойми стічних  вод,  комунальні  і побутові  відходи   великого   міста   забруднюють   навколишнє   середовище різноманітними  хімічними  елементами.  У  більшості  промислових видів пилу   і відходів вміст таких елементів, як  ртуть,  свинець,  кадмій,  цинк,  олово,мідь, вольфрам, сурма, вісмут та ін., у сотні, а іноді і у тисячі чи десятки  тисяч  разів вище, ніж у природних ґрунтах.

 Атмосферний шлях  надходження  токсичних  речовин  в  організм  людини є найбільш значимим, тому що протягом доби він споживає  близько  15  кг  повітря і приблизно  лише 2,5 кг води та 1,5  кг  їжі. Крім  того,  при  інгаляції  хімічні елементи поглинаються організмом  найбільше  інтенсивно.  Так,  свинець,  що надходить з повітрям, абсорбується кров'ю  приблизно  на  60%,    тоді  як той, що надходить з водою - на 10%, а з їжею - лише на  5%.  Забрудненням  атмосфери обумовлене до 30% загальних захворювань населення промислових центрів.

Забруднене  повітря уражає  насамперед легені,  найбільш  небезпечні окисли сірки і дрібні частки різних видів пилу. Серед захворювань  органів  дихання  виділяють гострі  (застуда,  бронхіт,  запалення  легень).  В  усіх  країнах  на  долю респіраторних захворювань приходиться  більше  випадків,  чим  на  всі  інші хвороби, разом узяті. Гострі респіраторні захворювання верхніх  дихальних  шляхів  дотепер  залишаються самою розповсюдженою хворобою.

Виявлено зв'язок забруднення атмосферного повітря з ростом захворювань генетичної природи, при цьому рівень уроджених  вад розвитку  в  умовах промислових міст залежить не тільки від  інтенсивності  забруднення,  але  і від характеру атмосферних викидів. Ряд хімічних речовин має  мутагенну  дію, що може виявлятися в збільшенні частоти хромосомних аберацій у соматичних  і статевих  клітинах,  що   приводить   до   новоутворень,   спонтанних   абортів, перинатальної  загибелі  плоду,  аномалій  розвитку   і   безплідності.   У забруднених   районах   частіше   зустрічаються  вагітності і  пологи з  несприятливим    перебігом.  Діти,  народжені  після  патологічної  вагітності  у забруднених атмосферними викидами районах, часто мають низькі масу.  тіла  і рівень  фізичного  розвитку,  а  також  функціональні  відхилення   серцево- судинної і дихальної систем.

Відзначено різноспрямований вплив факторів  різної  інтенсивності  на людину. Так,  великий  ступінь  забруднення  повітря  спричиняє  уповільнення процесів  росту  і  розвитку,   наростання   дисгармоничності   за   рахунок підвищення жировідкладення, а малі концентрації шкідливих речовин  активують процеси акселерації. Порівняння антропометричних даних у дітей показало,  що ріст, маса тіла й обвід грудної клітки в районі з забрудненим  повітрям більше, ніж у районах з меншим ступенем  забруднення.  Таке  явище  свідчить про можливу стимуляцію фізичного розвитку  впливом  несприятливих  зовнішніх факторів малої інтенсивності (ріст і маса тіла найбільших величин  досягають у  районах  із  середнім  ступенем  забруднення).  Однак таке прискорення фізичного  розвитку  супроводжується   помітним   ослабленням   ефективності роботи  серцево-судинної системи.

Виявлено взаємозв'язок вмісту токсичних речовин у крові, сечі,  волоссі та інших тканинах  людей  зі  ступенем  їхньої  шкідливої  дії  на  організм. Концентрація речовини в тканинах і  виділеннях  служить  показником  ступеня несприятливого впливу на організм. Виявлено залежності між рівнями кадмію  і свинцю у волоссі школярів  та  їхнім  розумовим  розвитком.  Найпоширеніший  з токсичних важких металів - свинець, тому що він входить до  складу  бензину.

Відносно  рідко переносяться з повітрям нікель, кадмій, бериллій  і  ртуть,  але в деяких районах вони являють собою серйозну загрозу.  Причому  особливо небезпечно те, що нагромадження цих металів в організмі починається з  рівня забруднення, значно меншого гранично допустиимих норм.

Забруднення  атмосферного   повітря  спричинило у  людства  більшу заклопотаність,  ніж   будь-який  інший вид руйнування   навколишнього середовища. На проведення програм заходів щодо запобігання забруднення повітря у  великих містах зважувалися повільно, коштували вони дорого і  часто  порушувалися.  Проте вони принесли визначені результати: так, лондонці зараз бачать сонце на  70% частіше, ніж у 1958 році. В даний час  більшість  розвинутих  країн  зайнялися ліквідацією  основних  джерел  забруднення  повітря.  Перехід  енергетичних установок з вугілля на нафту і природний газ значно  зменшив  викид  окислів сірки.  Удосконалення  конструкції  автомобілів  знизило  викид  газів,   що містять окис вуглецю і вуглеводні. Там, де проводяться заходи  для  боротьби з  забрудненням  повітря,  можна  відзначити  і  поліпшення  стану  здоров'я населення.

Для того щоб упоратися з усіма названими проблемами та зберегти здоров'я людини та природу, необхідні в першу чергу відповідальна екологічна політика та практика державних і громадських органів, керівників підприємств, організацій. У зв'язку з цим перед суспільством постає ще одна дуже важлива задача - формування екологічної свідомості населення, перш за все молодого. Вона включає цілий комплекс заходів екологічного навчання й виховання з утвердженням у свідомості в якості домінуючих таких елементів, як екологічна наукова свідомість, екологічна етика та психологія, правова свідомість.

Урбоекологія.

З кожним роком все актуальнішими стають проблеми взаємовідносин природи і людини, що призвело до формування такого сучасного напрямку, як екологія ноосфери, або соціальна екологія. Її проблеми виходять за рамки екології, як біологічної науки, і поряд з екосистемним підходом включають економічно-господарський, соціальний, політичний аспекти. Вони представлені численними «екологіями»: екологія міста, радіаційна екологія, промислова екологія, екологія та медицина,  та ін

Урбоекологія (від лат. urbs – місто) − наука про взаємозв'язки та взаємодію у часі й просторі двох систем − міської (її соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, адміністративної підсистем) і природної, а також про ноосферне управління екосистемою. Урбоекологія є розділом екології.

Об'єкт вивчення урбоекології − міські біогеоценози. Урбоекологія розглядає урбанізацію не лише як об'єктивний історичний процес зростання ролі міст у розвитку цивілізації, а й як процес перебудови всього середовища проживання людини, тобто спираючись на екологічний підхід, згідно з яким місто є складним організмом у системі зв'язків між елементами, які його утворюють, та «зовнішнім» соціальним і природним середовищем.

Урбоекологія досліджує урболандшафти, зміни природно-просторових ресурсів міста, його ґрунтового покриву, повітряного басейну, поверхневих і підземних вод, рослинного і тваринного світу, різні види забруднень. В свою чергу, урбоекосистема – це природно-територіальний комплекс (геокомплекс) зі всією його ієрархічною структурою – від ландшафту до фації, який знаходиться під безпосереднім впливом ( минулим, сучасним, майбутнім) міста.

Основний напрям урбоекології − вивчення популяції людини, що хоч і є явищем соціальним, з погляду популяційної екології являє собою таку, яка протягом свого життя переміщується з однієї екологічної ніші в іншу (житло, місце роботи, транспорт, рекреація тощо). З розвитком процесів урбанізації та зростанням відчуження природного середовища міська людина повинна включати нові адаптивні (фізіологічні, психологічні, соціальні) механізми, які не є безмежними. Місто є середовищем не тільки для проживання людей, а й для існування різних видів рослин і тварин. Частково вони існують в одомашненому (окультуреному) стані, інші можуть існувати тільки, в специфічних домашніх умовах (оранжереях, теплицях, акваріумах тощо) зустрічаються також дикорослі рослини та дикі тварини. Усі живі організми міського середовища, що оточують людину, мають також пристосовуватися до зміни умов.

Урбоекологія включає також раціональне проектування та екологічно оптимальні варіанти будівництва міських структур. Вона спирається на багато галузей знань, предметом яких є дослідження різних аспектів взаємодії суспільства та природи — екологію, ботаніку, містобудування, географію, соціологію, санітарію, техніку та ін. Урбоекологія тісно пов'язана з проблемою виживання людства в умовах неминучого наступу міст на природне середовище та прогресуюче погіршення його якості

Треба особливо виділити, що у сучасному світі вкрай великий вплив на людину мають міста. До найхарактерніших рис розвитку людської цивілізації належить урбанізація, що проявляється в зростанні населення міст і відповідному зменшенні чисельності сільського населення. Ця фаза розвитку людства, яку можна назвати індустріально-міською, триває всього 200—300 років, а техногенне перетворення ландшафтів у містах досягло вже критичного рівня. Доміські екосистеми за цей час максимально перероблені й антропозовані. На початку XX ст. в містах проживало 13 % населення Землі, в середині століття — 28 %, а на початку XXI ст.— вже близько 50 %.

У світі існує понад 160 міст з мільйонним населенням, які дуже негативно впливають на довкілля в радіусі десятків кілометрів. У великих містах зараз проживає більшість міського населення (в Росії, наприклад, 71,3 %).    Щохвилини населення нашої планети збільшується на 172 людини. Це означає: щотижня до населення Землі додається 1,7 млн. чоловік — стільки, скільки зараз проживає в таких містах України, як Запоріжжя, Житомир і Вінниця разом узятих.

За прогнозами, в найближчому майбутньому чисельність населення зростатиме приблизно на три особи щосекунди, тобто на 90—100 млн. на рік, а в першій половині XXI ст. досягне 7— 8 млрд. При цьому приріст населення відбуватиметься за рахунок країн, що розвиваються (88 %). Учені-демографи вважають, що до 2100 р. чисельність населення Землі має стабілізуватися десь на рівні 9—13 млрд. чоловік.

Спеціальні дослідження показують, що для підтримання нормального існування такої кількості людей природних ресурсів Землі й можливостей біосфери буде абсолютно недостатньо. Навіть якщо кількість населення становитиме 7—8 млрд. чоловік, на планеті відбуватимуться масові вимирання людей від голоду, поширюватимуться епідемії, хвороби, спалахуватимуть війни через нестачу прісної води.

Окрім того, зростання чисельності населення супроводжується аномальним територіальним розподілом його за рахунок гіперурбанізації й формування мегаполісів із 15—25 млн. мешканців. За прогнозами експертів ООН, на початку третього тисячоліття з 60 світових міст-гігантів 50 будуть розташовані в країнах, що розвиваються. На думку фахівців, найбільшими містами стануть Мехіко, Токіо, Сан-Паулу, Калькутта й Бомбей. Близько третини людства сьогодні проживає в містах із населенням 1 млн. чоловік і більше. В країнах, які розвиваються, щороку в міста переселяються близько 80 млн. чоловік. Саме міста-гіганти стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її «раковими пухлинами». Для них характерним є перезабруднення й активізація деградації природи на великих прилеглих площах; крім того, ускладнюється контроль над соціальною й економічною сферами, станом довкілля, транспортом, водопостачанням, забезпеченням житлом, безпекою й т. д., а також управління ними.  Демографи передбачають, що до 2050 р. близько 50 % населення планети мешкатиме в містах.

Як же пояснюється нестримне зростання міст, особливо великих? Чому люди тягнуться до міста? Вчені гадають, що це зумовлено передусім соціально-економічними факторами. У великих містах сконцентровано матеріально-технічне виробництво, вони є місцями нагромадження й розподілу речовини, енергії та інформації, центрами духовного життя суспільства. У великих містах створюються кращі можливості для задоволення індивідуальних матеріальних і духовних запитів, причому чим більше місто, тим ширший спектр послуг, які воно може надати людині.

Водночас у місті, як ніде, людина відокремлена й у просторі, й духовно від інших членів суспільства. Міський житель може десятки років жити в одному й тому самому багатоквартирному будинку й не бути знайомим з сусідами.

  Шумові, вібраційні навантаження, перенаселення, вплив магнітних, електричних, іонізаційних полів викликають найрізноманітніші захворювання. Так, мешканці Кривого Рогу потерпають від захворювань органів дихання та нервової системи  - у 2-4 рази частіше, ніж приміські мешканці. Численні дані свідчать про те, що сучасне містоформування (латиною урбанізація) викликає велику стурбованість людей. Загальний рівень захворюваності на найтяжчі недуги цивілізації у великих містах у 2-3 рази вищий, ніж у  сільських місцевостях.    

В Україні міське населення становить 68 %. В Україні тільки столиця — Київ є багатомільйонним містом, населення якого сягнуло майже трьох мільйонів, а отже, його можна вважати еквівалентом трьох одномільйонних міст. Сім міст вже перевищили або сягають одномільйонного рубежу: Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг. Десять міст, в яких зараз від 0,5 до 0,3 мільйона мешканців (Маріуполь, Миколаїв, Луганськ, Макіївка, Вінниця, Севастополь, Херсон, Сімферополь, Горлівка, Полтава) незабаром наблизяться до одномільйонного рівня, асимілювавши навколишні менші містечка. Нарешті ще десять міст, які можуть дорости до мільйона в першій половині XXI ст., — Чернігів, Чернівці, Суми, Дніпродзержинськ, Житомир, Івано-Франківськ, Хмельницький, Черкаси, Рівне, Луцьк і які зараз налічують від 0,3 до 0,2 мільйона жителів. Отже, можна сподіватися, що невдовзі половина населення України проживатиме в містах. Переважна частина великих міст — це індустріальні комплекси, і головна їхня проблема і нездоланна біда, на жаль, — продукування виробничих відходів, сміття. Деградоване штучне міське середовище справляє комплексну шкідливу дію на здоров´я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, нестачею зелених насаджень тощо.

Ступінь поширення багатьох хвороб у великих містах набагато більший, ніж у малих містах чи селах. Така хвороба, як рак легень, у великих містах нині реєструється в два — три рази частіше, ніж у сільських місцевостях. Тут набагато більше хворіють бронхітами, астмою, алергійними хворобами. Рівень інфекційних захворювань у містах також удвічі вищий.

Мешканці великих міст вже давно п´ють воду набагато гіршої якості, ніж у селах. Зокрема, в Україні в більшості міст якість питної води не відповідає санітарним нормам. Великі міста створюють свій мікроклімат, під ними змінюється фізичний стан порід.

Одночасно з розвитком міст збільшується негативний тиск на біосферу. Проблеми урбанізації ретельно вивчаються у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Це соціальне явище досліджують екологи, економісти, соціологи і представники багатьох галузей науки, застосовуючи комплексний, системний аналіз.

У великих містах переплелися як позитивні,  так  і  негативні  сторони науково-технічного прогресу й  індустріалізації.  Створено  нове  екологічне середовище з високою концентрацією антропогенних  факторів.  Одні  з  них, такі   як забруднення атмосферного повітря, високий рівень   шуму, електромагнітні випромінювання, є безпосереднім продуктом  індустріалізації, інші, такі  як  зосередження  підприємств  на  обмеженій  території,  висока щільність населення, міграційні процеси і т.п.  -  наслідок  урбанізації  як форми розселення.

 Здоров'я людей значною мірою залежить від якості як природного, так і антропогенного  середовища.  В  умовах  великого  міста  вплив   на   Людину природного  компонента  ослаблений,  а  вплив  антропогенних  факторів  різко посилений. Міста, у яких на  порівняно  невеликих  територіях  концентрується велика кількість людей, автотранспорту  і  різних  підприємств,  є  центрами техногенного  впливу  на  природу.

Ніде суперечність між людиною та природою не досягає такої глибини, як у великому місті. Російський еколог М. Гершензон пише: «...великі міста донині є лише паразитами біосфери, якщо поціновувати їх з погляду того, що називається "життєвими ресурсами" (вода, повітря, їжа)». Причому чим більше місто, тим більшої шкоди воно завдає Матері-Природі. Неконтрольоване зростання населення мегаполісів супроводжується істотним зниженням якості життя в них (зменшення кількості та зниження якості послуг, погіршення водопостачання, збільшення кількості неочищених стоків і твердих відходів, зростання забрудненості повітря й т. д.). Особливо це стосується великих міст у країнах, що розвиваються (Калькутта, Карачі, Бомбей, Лагос, Мехіко та ін.).

Водночас спостерігається тенденція збільшення загальної площі територій  населених пунктів. При  цьому  землі використовуються нераціонально. Значні  площі  зайняті  під  складування  відходів виробництва (відвальними породами,  шламонакопичувачами),  під сміттєзвалища  тощо.  Здебільшого   неефективно   використовуються землі,  відведені   під   об'єкти   промисловості,  транспорту, енергетики,  а  також  землі  рекреаційного   призначення. Через недостатність коштів державного  та  місцевих  бюджетів  майже припинено розроблення і коригування генеральних  планів  населених пунктів,  іншої  містобудівної  документації,  яка  є  основою для вирішення  питань  щодо  забезпечення  раціонального  використання територій.

Через погіршення стану всіх компонентів природних ландшафтів, порушення основних соціально-економічних функцій  цих  ландшафтів, активізацію несприятливих природно-техногенних   процесів   та вичерпання екологічної ємності природних ландшафтів в  цілому  під загрозою  опиняється  екологічна  безпека  функціонування багатьох населених пунктів.

Отже, урбанізація найяскравіше відбиває загальний для всієї Землі процес заміни біосфери техносферою, який розпочався ше в епоху палеоліту й триває досі дедалі швидшими темпами. Якщо людство хоче мати майбутнє, воно мусить приборкати цей процес і взяти його під контроль. З розвитком процесів урбанізації та зростанням відчуження природного середовища міська людина повинна включати нові адаптивні (фізіологічні, психологічні, соціальні) механізми, які не є безмежними.

Екологічно зумовлені та екологічно залежні захворювання.

Всі екологічно зумовлені захворювання можна розділити на дві групи.

• Екологічно зумовлені захворювання, пов'язані з дією природно-зумовлених причин (або так званих ендемічних захворювань), — надлишок або недолік окремих елементів в питній воді, місцевих продуктах харчування, дія екстремальних кліматичних умов і т. п.

• Екологічно зумовлені захворювання, пов'язані з діяльністю людини (або техногенні). Дані захворювання у свою чергу також можна розділити на дві групи:

• Викликані тривалою (постійним) дією того або іншого шкідливого чинника або їх поєднань на організм людини. При цьому вони виявляються підвищеними в порівнянні з фоновим рівнем і/або в порівнянні з іншими територіями рівнем захворюваності відомими хворобами.

• Викликані різким раптовим значним збільшенням того або іншого шкідливого чинника хімічної або фізичної природи в зовнішньому середовищі (як правило, в результаті аварій). При цьому на даній території спостерігається різке збільшення (спалах) «нових» або вже відомих захворювань.

Проблеми екології і навколишнього середовища, це питання здоров'я людини, сім'ї, дітей і долі планети в цілому. Всього за декілька останніх десятиліть в рази зросли навантаження, які щодня доводиться витримувати нашому організму.

Причиної їх є те, що одночасно з'явилися два нові чинники ризиків:

1.  Різке погіршення екології за рахунок більш ніж десятиразового зростання кількості автомобілів.

2. Погіршення якості харчування.

Негативні чинники визначально впливають на здоров'я населення і приводять до почастішання екологічно залежних захворювань, які виникають в поєднанні: погана екологічна обстановка,  куріння (зокрема пасивне), стреси, різні дефекти харчування і вік – до 6 років і після 60. До цієї групи захворювань входять багато найзвичайніших хронічних захворювань: серцево-судинні, шлунково-кишкові, онкологічні, хвороби органів дихання і др. Екологічно залежна патологія має в клінічному і терапевтичному аспектах свої особливості, пов'язані з тим, що ці захворювання хронічні і, як відомо, важко піддаються лікуванню.

Середовище, діючи у поєднанні з генетичними змінами, формує величезну кількість нозологічних форм захворювань. На основі цього можна зробити висновок, що зростання числа хронічних захворювань багато в чому визначається біологічними чинниками навколишнього середовища (абіотичними). Згідно даним ВООЗ 75 % (на 2002 рік) всіх щорічних смертей в світі обумовлено дією навколишнього середовища і неправильним способом життя, 90 % всіх злоякісних новоутворень викликається чинниками навколишнього середовища і лише 10 %  іншими чинниками. Аналіз причин, що приводять до онкологічних захворювань показує, що головні з них  екологічно небезпечні продукти харчування і куріння

Необхідно зазначити, що захворювання так чи інакше пов'язані з екологією, тобто зумовлені певними параметрами навколишнього середовища, можуть бути представлені двома групами. До першої відносяться екологічно зумовлені захворювання - захворювання людини, що виникають в результаті впливу екологічної складової в якості етнології захворювання (етноло́гія  (етнос — народ, логос — наука, вчення) — наука про пізнання народів, прогресу і цивілізацій). Екологічно зумовлені захворювання — це захворювання, що розвинулися серед населення якої-небудь території внаслідок дії на людей шкідливих чинників місця існування (хімічних речовин або фізичних чинників) і що виявляються характерними для дії цього причинного чинника симптомами і синдромами або іншими неспецифічними відхиленнями, які провокуються екологічно несприятливими чинниками. До них відносяться ендемічні захворювання; природно-осередкові інфекції; захворювання, обумовлені радіаційним впливом (лейкоз, злоякісні новоутворення); гострі та хронічні отруєння хімічними викидами в навколишнє середовище; злоякісні новоутворення, зумовлені забрудненням навколишнього середовища канцерогенами; захворювання, обумовлені впливом біологічних факторів, в тому числі лейкози вірусного походження.

 Другу групу складають найбільш численні екологічно залежні захворювання - захворювання неспецифічного характеру, що виникають на тлі істотно зміненого зовнішнього середовища. При цьому екологічні причини виступають в якості пускових для розвитку патогенетичних механізмів. Важливо знати і розуміти взаємозв'язок між антропогенною дією на навколишнє середовище і захворюваністю людини. Знання цих механізмів дозволить намітити і реалізувати комплекс заходів щодо профілактики екологічно залежної захворюваності.

Література

1. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини:

психофізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. - К.: Міленіум, 2004. - 265 с.

 2. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів  вищих навчальних закладів. - К.: Єльга, Ніка-Центр, 2003. - 400 с.

http://www.eco-live.com.ua/content/book/66-vpliv-antropogennikh-faktor%D1%96v-na-    zdorovya-lyudini?page=0,5

http://ecoclubua.com/2010/09/ukrajina-v-smitti-pobutovi-vidhody/