Здоровий спосіб життя та особиста гігієна. Фізична культура та основи загартовування. Поняття про психогігієну, медичну біоритмологію та хроногігієну. Гігієнічна оцінка засобів догляду за ротовою порожниною. Гігієна одягу та взуття. Миючі засоби, їх гігієнічна характеристика. Профілактика алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, табакопаління.
Дотримання гігієнічних вимог у житті кожної людини завжди було дуже важливим чинником збереження здоров’я і підвищення працездатності. Основою здорового способу життя, ефективної первинної та вторинної профілактики різних захвоорювань є особиста гігієна – комплекс заходів спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному житті й діяльності людини.
У сферу особистої гігієни входять: гігієна тіла і порожнини рота, гігієна фізичного виховання та загартування, запобігання шкідливих звичкам, гігієна статевого життя, гігієна одягу, гігієна відпочинку, сну, гігієна індивідуального харчування, гігієна розумової праці, психогігієна та інші.
Гігієна тіла
Гігієна тіла, забезпечення його чистоти, догляд за
шкірою і волоссям є найдавнішими елементами особистої гігієни. Систематичне
вмивання забезпечує чистоту і нормальне функціонування шкіри, що дуже важливо у
зв’язку з її фізіологічною роллю. Так, через шкіру за одну годину виділяється
10-20 мл поту. При виконанні важкої роботи і перегріванні ця кількість може
збульшуватися до 300-500 мл і вище. Щодоби через шкіру дорослої людини
виділяється до 15-
Методи і засоби підтримання чистоти шкіри
Забруднення шкіри зумовлене накопиченням продуктів обміну, які виділяються з шкіряним салом, потом та злущенням омертвілого епідермісу, нашаруванням волокон одягу, пилу, розмноженням мікроорганізмів та забруднювачами побутового і виробничого середовища, де знаходиться або працює людина.
Для нормального функціонування шкіри необхідне періодичне змивання цих забруднень. Згідно з досвідом людства, нормальні функції шкіри підтримуються при щотижневому її митті. При роботі з інтенсивним зовнішнім забрудненням потрібне щоденне миття шкіри. Основним засобом для миття шкіри є вода. Проте внаслідок нерозчинності у воді шкіряного сала, побутових та технічних масел, очищення шкіри може бути ефективним лише при використанні мила та інших миючих засобів - детергентів.
Через шкіру виділяється значна кількість летких речовин, зокрема таких як, пропанол, оцтова кислота, ацетон, метанол, органічні та неорганічні солі, ферменти, Сукупність цих та інших речовин сприяє розмноженню на шкірі бактерій і грибів, особливо в ділянці промежини та відхідника.
Понад 90% від загальної кількості мікроорганізмів знаходяться на шкірі рук. На ній також скупчується велика кількість пилових і мікробних аерозолів, забруднення з предметів, одягу і як наслідок шкіра швидко втрачає еластичність, стає джерелом неприємних запахів. Проникнення в шкіру мікроорганізмів може спричинити локальні та генералізовані запальні процеси в ній. Водночас шкіра, особливо чиста, має бактерицидні властивості – кількість мікробних тіл у суспензії мікроорганізмів, нанесених на чисту шкіру протягом 2 годин, знижується більше ніж на 90 %. Бактерицидність добре вимитої шкіри в 15-20 разів вища від брудної. Тому, необхідно обливати все тіло теплою водою (бажано під душем) не менше одного разу на тиждень, якщо замість душу використовується ванна. То після миття в ній слід обов’язково тіло ополоснути чистою водою. Волосся рекомендується мити 1 раз на тиждень, якщо шкіра суха і 1 раз в 3-4 дні, якщо шкіра жирна.
Для більш ефективного усунення забруднень із поверхні шкіри і волосся застосовують різні мила і синтетичні мийні засоби. Тверді мила - це натрієві солі тригліцеридів вищих жирних кислот, рідкі мила - калієві солі тригліцеридів вищих жирних кислот.
Гігієнічні вимоги до СМЗ:
Ступінь біологічного розщеплення СМЗ мікроорганізмами водойм, куди потрапляють стічні мийні води, повинен досягати 80 %. Так, найбільш швидко і повно розкладаються у водоймах алкілсульфати і сульфати ефірів, повільніше - сульфонол НП- (на 38 %) та сульфонол НП-3 (на 76 %). Фосфати легко розщеплюються мікроорганізмами, але сприяють інтенсивному росту водоростей. У зв'язку з цим, ГДК ПАР у воді водойм не повинна перевищувати для аніонних речовин 0,5 мг/л, для неіоногенних - 0,05 - 0,1мг/л.
СМЗ не повинні викликати шкіряно-подразнюючої дії, не викликати токсичної, шкіряно-резорбтивної, алергенної дії на організм, не мати мутагенних, тератогенних, ембріотоксичних та канцерогенних властивостей, не повинні мати ані матеріальної, ані функціональної кумуляції в організмі, швидко змиватися з шкірних покривів людини і тканин, одежі, взуття, посуду та побутових речей, мати високі миючі властивості та високу розчинність у воді, не мати неприємного запаху. Крім цього, СМЗ не повинні викликати інтенсивного знежирення шкіри, активна реакція їх розчинів не повинна перевищувати рН = 9.
До деяких СМЗ виставляються вимоги щодо їх бактерицидних та дезінфікуючих властивостей. До складу інших вводять ферменти протеолітичної, амілолітичної та іншої дії, що забезпечує більш ефективне видалення білкових, жирових або вуглеводних забруднень.
СМЗ не повинні знижувати фізико-хімічні властивості тканин одягу, взуття (повітряпроникність, вологоємкість, паропровідність, випаровуючу здатність), не повинні абсорбуватися в тканинах.
СМЗ, призначені для миття посуду та обладнання на підприємствах громадського харчування, харчових, молочних підприємствах, на молочно-товарних фермах, м'ясокомбінатах, не повинні викликати корозії металевих конструкцій і, навпаки, повинні легко змиватися без тертя (лише водою). До таких засобів відносяться поліетиленгліколеві ефіри, поліпропіленгліколі та дезінфікуючі СМЗ (солі четвертинних амонійних основ, хлорамін Б).
Гігієнічна характеристика засобів миття тіла
Як засіб гігієнічного догляду за тілом у населеннях багатьох країн світу широкого поширення набуло купання в лазнях. Нині застосовують переважно 2 типи лазень загального призначення
- парові;
- сухожарові сауни.
Основними приміщеннями лазні є 1) душові та 2) парильні. У парильнях лазень першого типу (парових) з грубками – кам’янками при навантажувальному режимі температура повітря досягає 65-70 0С за відносної вологості ≈ 75-80 %. Якщо пара подпється з котельні, ці показники відповідно складають 42-45 0С і 100 %.
Мікроклімат сухожарових лазень характеризуються високою температурою (на верхніх полицях вона може досягати 100 0С) з низькою відносною вологістю (15-20 %). Гідротермічні процедури в лазні позитивно впливають на різні функції організму. Розширюються кровоносні судини і поришкіри, збільшується потовиділення, з організму видаляються різні шлаки (азотовмісні, молочна кислота) різко знижується рівень бактеріального обсіменіння шкіри. Поліпшується емоційно-психічний тонус, відбувається своєрідне тренування судин і терморецепторів, покращується пристосованість організму до різкої зміни погодних умов. Лазня нормалізує всі види обміну речовин, сприяє зниженню вмісту ліпідів, холестерину та молочної кислоти в крові. При цьому стимулюються функції надниркових залоз, поліпшується функціональний стан ЦНС. Корисною є лазня для таких людей, які хворіють подагрою, артрозами, ожирінням. Але повітряне середовище лазні характеризується зниженим вмістом кисню, виникає гіпоксичний ефект, здатний викликати несприятливу реакцію спастичного характеру у хворих на гіпертонічну хворобу, ішемучну хвороби серця (та інші), порушення передсердно-шлуночкової провідності. Тому, перед тим як відвідувати сауни обов’язково необхідна консультація лікаря.
У приміщенні лазень мають бути:
1) добра вентиляція;
2) суворий санітарно-протиепідемічний режим;
3) не менше 1 разу на місяць повинна проводитися волога хімічна дезинфекція;
4) для вимірювання температури забороняється використовувати ртутні термометри;
5) не можна вносити в приміщення мийні та інші засоби в скляній тарі;
6) під час процедур забороняється палити, гучно розмовляти;
7) перед парильною слід прийняти теплий душ і запобігати перегріванню голови.
Догляд за ротовою порожниною
У поняття догляду за порожниною рота входять:
1) індивідуальне чищення зубів;
2) видалення залишків їжі з міжзубних приміжків;
3) полоскання порожнини рота водою після кожного приймання їжі.
Основний спосіб гігієнічного догляду за ротовою порожниною – двічі на день (вранці і перед сном) чистити зуби. Чищення зубів необхідне для знищення зубного нальоту, сповільнення процесів утворення зубного каменю, який є одним із головних чинників розвитку карієсу і парадонтозу, знищення неприємного запаху з рота, зменшення кількості мікроорганізмів у ротовій порожнині, в тому числі і умовно-патогенних, для розвитку яких у ній є необхідні поживні речовини та сприятливі щодо температури і вологості умови.
Для механічного чищення зубів використовують спеціальні зубні порошки і пасти. Головними компонентами зубного порошку є очищена крейда та різні додатки. Властивості зубного порошку очищати зуби і масажувати ясна достатньо високі, однак його головним недоліком порівняно з пастами є абразивний вплив на емаль зубів. Перевагою паст, до складу яких входить значно менше крейди, ніж до складу зубних порошків є і можливість створення різноманітних композицій щодо складу, зручність та гігієнічність користування. Асортимент зубних паст включає 1) гігієнічні, 2) лікувально-профілактичні. У рецептуру лікувально-профілактичних паст, на відміну від гігієнічних, з метою створення протизапального, фторзамічного позитивного впливу на зуби і ясна вводяться різні біологічно активні речовини: вітаміни, рослинні екстракти, мінеральні солі, мікроелементи.
В даний час до засобів індивідуальної гігієни порожнини рота відносять: звичайні зубні щітки, зубні щітки електричні (доречі дослідження з вивчення ефективності застосування електричних щіток не виявили особливих переваг перед звичайними), зубні нитки – флоси, спеціальні зубні щітки, міжзубні стимулятори і іригатори порожнини рота, зубочистки.
Навчання основних правил з догляду за порожниною рота
слід починати з 2-3 років. Чистити зуби спеціальними зубними щітками, що
відрізняютьсяодна від одної розмірами робочої поверхні, матеріалом (із свинячої
щетини або синтетичних волокон) та формою. Зручніше застосовувати щітки з
увігнутою робочою поверхнею до 3-
Довгі роки для зубних щіток використовували лише натуральну щитину. В даний час перевагу віддають синтетичному волокну, тому що в натуральній щетині є серединний канал, що легко заповнюється водою і мікроорганізмами, поверхня волокна нерівна, пориста,кінець щетини не піддається обробці. У штучній щетині серединний канал волокна відсутній, поверхня волокна гладка, а кінець може бути округлений, тому зубні щітки зі штучного волокна мають перевагу перед щітками з натуральної щетини. Регулярно використовувану зубну щітку із штучної щетини необхідно змінювати кожні 1-2 місяці, з натуральної – кожні 3-4 місяця.
Спеціальні зубні щітки застосовують при нетиповій будові зубних рядів і обличчя. За своєю формою макі зубні щітки можуть бути різними, робоча частина щітки складається з одного пучка щетинок або нагадує йоржі для миття посуду.
Міжзубні стимулятори – це гумові або пластмасові конуси, що розташовуються на кінцях ручок, і служать для масажу ясен і є гарним додатковим засобом для очищення міжзубних проміжків.
Зубні ірригатори – забезпечують постійний або пульсуючий струмінь води під тиском через наконечник. У воду для ірригацій можна додавати ароматичні речовини і відвари лікарських трав.
Для оцінки чистоти зубів та інтенсивності зубного
нальоту рекомендується використовувати так званий ГІЗ. Він визначається
нпаступним способом: за допомогою розчину калію йодиту (КІ –
Якщо ГІЗ до 1,5 бала оцінка добра, 2,6 – 3,4 негативна, більше 3,5 – різко негативна.
Вимоги до засобів для догляду за зубами і порожниною рота
Зубні пасти, є суспензією хімічно обложеної крейди у водно-гліцериновому розчині гелеутворюючих і поверхнево-активних речовин.
Зубний порошок повинен бути однорідним, без грудок і твердих включень, з приємним запахом, створювати в роті відчуття свіжості. Вологість порошку – не більше 3 %.
Зубні пасти повинні бути однорідними, у вигляді пастоподібної або гелевидної маси без крупинок, сторонніх включень; володіти приємним запахом, смаком, кольором. Пасти повинні легко видавлюватися з туб, розтікатися на щітці, не тверднути при щільній упаковці, рН – 7-10,3; повинні володіти поліруючою, освіжаючою, дезинфікуючою, лікувальною дією, зберігати свої властивості при тривалому зберіганні. Вміст вологи в пасті від 17,5 до 45 % залежно від вигляду.
Зубні еліксири повинні бути прозорими, без муті і осаду, приємними на смак, усувати неприємний запах в порожнині рота, освіжати її.
Гігієна одягу та взуття
З’явившись на ранніх станах зародження людського суспільства, одяг пройшов значну еволюцію.
Нині основними компонентами пакету одягу вважають такі шари:
- білизна (1-й шар);
- костюми і плаття (2-й шар);
- верхній одяг (3-й шар).
За призначенням і характером використання розрізняють одяг повсякденний побутовий (в т.ч. дитячий), професійний (спец. одяг), спортивний, військовий, лікарняний, обрядовий т.щ.
До повсякденного побутового одягу ставляться такі гігієнічні вимоги:
- забезпечувати оптимальний підодяговий мікроклімат і сприяти установленню теплового комфорту людини;
- не утруднювати дихання, кровообіг і рухи людини, не зміщувати і не стискувати внутрішні органи та частини опорно-рухового апарату;
- бути достатньо міцним, легко чиститися від зовнішніх і внутрішніх забруднень;
- не містити токсичних домішок, що виділяються в навколишнє середовище, не мати фізичних і хімічних властивостей які несприятливо впливають на шкіру і людський організм вцілому.
- мати порівняно невелику масу (до 8-10 % маси тіла людини).
Важливим показником якості та гігієнічних властивостей одягу є підодяговий мікроклімат. За температури навколишнього середовища 18-22 0С рекомендується такі його показники: температура підодягового повітря 32,5 – 34,5 0С,відносна вологість 35-60 %,концентрація діоксиду вуглецю – до 1- 1,5 %.
Гігієнічні властивості одягу залежать:
- від виду тканини;
- характеру її фактури;
- розкрою одягу.
Для виготовлення тканин для одягу використовуються текстильні волокна різного походження (натуральні, хімічні).
Натуральні органічні волокна – найдавніший вид тканинних матеріалів, їм притаманні високі гігієнічні властивості. Вони можуть бути органічними (рослинними, тваринними) і неорганічними. До рослинних (целюльозні) органічних волокон належать бавовна, льон, сизаль, джут, прядиво. До органічних волокон тваринного походження (білкові) належать вовна і шовк.
Останніми роками все більшого значення і поширення набуває інша група текстильних волокон – хімічні. Як і натуральні, вони можуть бути органічними і неорганічними (проте останні можуть використовуватися тільки для спеціального одягу). Тому основну групу волокон хімічного походження складають органічні. Вони можуть бути:
- штучними (віскозні, ацетатні, триацетатні, казеїнові);
- синтетичними (капрон, нейлон, перлон, лавсан).
Гігієнічні переваги або недоліки тих чи інших тканин насамперед залежать від фізико-хімічних властивостей вихідних волокон. Серед них важливе гігієнічне значення мають повітропроникність, паропроникність, вологостійкість, гігроскопічність, теплопровідність.
Однією з найважливіших у гігієнічному відношенні властивостей тканини є її гігіроскопічність, яка характеризує здатність волокон тканини поглинати водяну пару з повітря і поверхені тіла та за певних умов утримувати її. Гігіроскопічність передусім залежить від природи волокон, характеру їх переплетення і товщини тканини. Найбільшу гігіроскопічність мають вовняні тканини (20 % і більше), що дозволяє їм зберігати високі теплозахисні властивості навіть у наслідок зволоження.мінімальну гігіроскопічність мають синтетичні тканини. Важливою характеристикою тканин, особливо тих, що використовуються для виготовлення білизни, сорочок, платтів, рушників є їх властивість убирати крапельно-рідку вологу. Показником цієї властивості може бути капілярність, волога тканина має високу тепломісткість і тому значно швидше поглинає тепло від тіла, спричинюючи його охолодження і переохолодження.
Важливе гігієнічне значення мають і такі властивості тканин, як здатність пропускати УФ випромінювання, відбивати видиме світло. Випаровувати вологу з поверхні. Ступінь прозорості синтетичних тканин для УФ проміння високий і досягає 70 %. Інші тканини пропускають УФ проміння менше. Зараз більше як 50 % різних видів одягу виготовляються із синтетичних тканин або з домішками синтетичних волокон.
Значному поширенню синтетичних тканин сприяє низка їх позитивних властивостей:
- механічна міцність;
- стійкість до витирання, впливу хімічних і біологічних чинників;
- антимікробні властивості;
- еластичність.
Однак синтетичним тканинам властиві й суттєві недоліки:
- низька гігроскопічність – внаслідок цього піт та інші виділення шкіри майже не вбираються у волокна синтетичної тканини, а скупчуються в порах повітряних гальмуючи повітрообмін і погіршуючи теплоізоляційні властивості тканини. За високої температури навколишнього повітря створюютьсмя умови, що сприяють перегріванню, за низької температури – охолодженню;
- вони здатні затримувати неприємні запахи, гірше перуться (можлива деструкція волокон) справляти резорбтивний та алергічний впливи.
Завдяки своїй низькій гігіроскопічності синтетичні волокна набувають високих електроізоляційних властивостей (поверхневий опір досягає 10-100 Ом). Це може призводити до нагромадження і тривалого перебування на поверхні матеріалу електричних зарядів. Внаслідок носіння синтетичних виробів може створюватись електростатичне поле напругою до 4000 – 5000 В/см, у той час допустимою вважається напруга не більше ніж 250-300 В/см. Більша частина синтетичних волоког унаслідок тертя об шкіру людини заряжається негативно, що може шкідливо впливати на організм людини. Позитивна полярність електричних зарядів може бути досягнута змішуванням тканин різного походження.
Не слід використовувати синтетичні тканини для білизни новонароджених, дітей ясельного, дошкільного і молодшого шкільного віку.
Головним призначенням натільної білизни (перший шар одягу) є поглинання поту та інших виділень шкіри, добра вентьиляція простору між шкірою і першим шаром одягу. Тому тканини, повинні мати високу гігроскопічність, бути гігрофільними та повітропаропроникними. Цим вимогам найбільше відповідають натуральні волокна.
Костюми, сорочки та плаття (другий шар одягу) мають забезпечувати оптимальний підодяговий мікроклімат, сприяти випаровуванню вологи в повітря з білизни і відповідати характеру роботи, що виконується.
Для виготовлення костюмів та інших видфів другого шару одягу можна використовувати як натуральні, так і синтетичні тканини.
Верхній одяг (третій шар) – це захист від холоду, вітру, несприятливих погодних умов. Тканина для верхнього одягу повинна мати низьку теплопровідність, велику вітростійкість, вологонепроникність, низьку гігіроскопічність та стійність до витирання. Цим вимогам найбільше відповідає натуральне хутро,однак краще використовувати і комбінації різних тканин.
Гігієна взуття
Основним функціональним призначенням численних різновидів побутового і спеціального взуття є захист ніг від механічних пошкоджень, охолодження або перегрівання, забруднення, а також впливу інших несприятливих фізичних, хімічних і біологічних чинників.
За призначенням розрізняють:
- побутове (домашнє, літнє, зимове, повсякденне, святкове);
- спортивне;
- спеціальне робоче;
- дитяче;
- військове;
- лікувальне (ортопедичне),взуття.
Взуття має відповідати таким загальним гігієнічним вимогам:
- мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікрокламат взуттєвого простору та його добру вентиляцію;
- бути зручним у користуванні, не порушувати кровопостачання, ріст і формування кістково-м’язових елементів ступні, не утруднювати рухів під час ходьби, занять фізичною культурою і під час виконання трудових операцій;
- забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і біологічних впливів;
- не виділяти у внутрішньовзутєвий простір хімічних речовин у концентраціях, здатних у реальних умовах експлуатації мати несприятливий вплив (шкіроподразливий, резорбтивний, алергічний та інш.) на шкіру ступні і організм вцілому;
- відповідати віковим, статевим та іншим фізіологічним особливостям організму;
- легко чиститись і висушуватись, тривалий час зберігати вихідну форму і гігієнічні властивості.
Гігієнічні властивості взуття залежать від матеріалу, з якого воно виготовлене, відповідності розмірів конфігурації ступні, конструктивних особливостей.
Шкідливі звички
Наркоманія (грецьке narka– оціпеніння, оніміння; mania – безумство) - непереборний і хворобливий потяг людини до вживання наркотиків (опіуму, морфіну, кокаїну тощо) з метою збудження, сп’яніння, що приводить до порушення психіки, глибоких змін особистості та до порушення функції внутрішніх органів. Наркотичні речовини здатні навіть при одноразовому вживанні викликати приємний психологічний стан, а при повторних прийомах -– психічну і фізичну залежність.
Токсикоманія (грецьке toxicon – отруйний; mania – безумство) – хвороба, причиною якої є звичне зловживання якою-небудь речовиною, що викликає короткочасний суб’єктивно привабливий психічний стан. Суть токсикоманії – отруєння і потяг до отруєння. З метою сп’яніння вживаються речовини, різні за хімічною будовою і фармакологічною активністю, що мають загальний психофізичний ефект – ейфорію і зміну свідомості, порушення поведінки і соціальну деградацію. Термін охоплює всі форми зловживання лікарськими і нелікарськими речовинами.
Алкоголізм – захворювання, пов’язане з систематичним зловживанням спиртними напоями, що призводить до психічного чи фізичного розладу. В результаті прийому алкогольних напоїв розвивається гостра алкогольна інтоксикація, що супроводжується емоційним, моторним, мовним збудженням, втратою самоконтролю і критичної оцінки ситуації. При частому, надмірному вживанні алкоголю з метою отримання ейфоричного ефекту може розвитися патологічна пристрасть, що супроводжується психічними і сомато-неврологічними порушеннями.
Тютюнопаління - це вдихання з димом речовин, що викликають приємний психічний стан разом з інтоксикацією організму. Під час паління відбувається суха перегонка тютюну з утворенням деяких нових речовин. Тютюновий дим містить близько 1200 різних компонентів, половина з яких мають отруйну дію. Це такі речовини, як нікотин та його похідні, аміак, чадний газ, синильна, оцтова і мурашина кислоти, феноли, формальдегіди, сірководень, канцерогенні речовини, сажа. Основна отруйна речовина тютюнового диму – нікотин. Вміст його залежить від сорту і сухості тютюну. Одна крапля нікотину вбиває собаку, а п’явка, яка насмокталась крові заядлого курця, падає мертвою. Для людини, яка ніколи раніше не палила, смертельна доза нікотину складає 60-100мг.
Профілактика шкідливих звичок:
Обов’язковою умовою здорового способу життя є відмова від шкідливих звичок, зокрема паління, вживання алкоголю, наркотиків, статевих збочень, тощо.
Несприятливий вплив паління на здоров’я пов’язаний насамперед із хімічним складом тютюнового диму, що вдихається, і його високою температурою. З димом в організм надходять нікотин, синильна кислота, оксид вуглецю, аміак, миш’як, радіоактивні – полоній – 219, свинець – 210, інсектициди, та багато інших (близько 100) шкідливих речовин, що утворюються внаслідок сухої перегонки тютюну і паперу за температури 250-300 0С. У разі викурювання, наприклад, однієї цигарки в організм надходить від 3 до 8 мг нікотину. Одноразова смертельна доза нікотину для людини становить 60-80 мг. Приблизно така кількість нікотину надходить після викурювання 20-25 цигарок.
Дослідження, проведені у багатьох країнах світу, достеменно свідчать про несприятливі наслідки паління для здоров’я. За даними ВООЗ, паління – пряма або опосередкована причина 20 % усіх смертельних випадків, один із провідних чинників ризику щодо розвитку ішемічної хвороби серця та злоякісних новоутворень легень. Доведено пряму залежність між різиком смерті від раку легень і кількістю викурених цигарок.
Паління підвищує вміст у крові карбоксигемоглобіну, зумовлює гіпоксію тканин, негативно впливає на функції шлунка та ендокринних залоз, кровоносні судини, зуби, ротову порожнину, погіршує пом’ять і увагу, знижує розумову працездатність. Середня тривалість життя тих, хто палить на 5-7 років коротша, ніж тих хто не палить.
Великою небезпекою (особливо для дітей та вагітних жінок) є вимушене пасивне паління під час перебування у приміщенні, що забруднюється тютюновим димом.
Зловживанням алкоголем також негативно впливає на організм на всіх етапах його розвитку, починаючи з внутрішньоутробного. Під впливом алкоголю можуть наставати передчасні пологи, відбувається збільшення перенатальної смертності. З алконольною інтоксикацією вагітних жінок багато вчених пов’язують зростання в 60-70 разів кількості випадків специфічних виродливостей і порушень розвитку дітей, алкогольного синдрому плода та енцифалопатій. Алкоголь негативно впливає на всі органи і системи організму. Він уражає ЦНС, печінку, травний канал, нирки, серце і судини, поглиблює гіпоксію, інактивує ферменти, спотворює дію ліків, порушує обмінні процеси, кольоровідчуття, знижує інтелект і працездатність, поступово приводячи до повної деградації особи.
Ще в давні часи стали усвідомлювати небезпеку зловживання алкогольними напоями. Розуміння цієї небезпеки сприяло створенню ряду обмежень і законодавчих актів, які передбачали суворі (навіть до смертної кари) покарання. Однак, як показав досвід різних країн, заборонні заходи виявились неефективними. Очевидно, провідне значення в профілактиці побутового пияцтва повинно належати роз’яснювально-виховній роботі, покращанню житлово-побутових та інших соціальних умов життя населення. ВІДЕО
Наркоманія – це важке захворювання, яке викликане постійним вживанням наркотиків і супроводжується значною залежністю від препарату. Поширення наркотиків зараз досягло загрозливих результатів, їх пропонують мало не на кожному розі вулиці, страшне і те, що вік наркоманів все молодшає (16-25 років), а тривалфість життя після початку вживання наркотиків триває не більше 5 років.
Профілактика – це краща методика вирішення проблем тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотиків.
Антипропаганду наркотиків необхідно проводити у засобах масової інформації, молодіжних часописах, на радіо; потрібно ознайомлювати молодь (основну групу ризику) із проблемами наркоманії, друкувати матеріали, вести передачі , присвячені школі наркотиків.
Програма здорового способу життя
- врахування і використання індивідуальних біоритмів;
- підвищення психоемоційної стійкості (вміння стримувати себе);
- оптимальна для організму рухова активність;
- раціональна якість і режим харчування;
- комплексне регулярне загартування;
- гігієнічна поведінка у побуті, трудовому процесі;
- регулювання фізіологічних відправлень;
- запобігання, подолання шкідливих звичок (наркотики, алкоголь, тютюнопаління);
- використання біологічно активних речовин і геропротекторів;
- медикаментозна корекція хвороб (головним чином хронічних).