Гігієна лікувально-профілактичних закладів, їх планування та устаткування

Гігієна лікувально-профілактичних закладів, їх планування та устаткування. Сучасні проблеми лікарняного будівництва. Гігієнічні заходи оптимізації умов перебування хворих у лікувальних установах. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій. Гігієна праці лікарів різних спеціальностей.

Практика показує, що успіхи лікування в значyій мірі залежать не тільки від використання сучасних технологій лікування, а і від дотримання санітарно-протиепідемічних заходів в стаціонарах. Наглядним прикладом цьому є лікування в стаціонарах хворих з імунодифецітними станами (при онкологічних захворюваннях, ВІЛ –інфекції, променевої патології), при трансплантації органів, в післяопераційних і акушерських стаціонарах.

ГІГІЄНА ЛІКАРЕНЬ

Сучасна лікарня представляє собою комплекс, насичений різноманітним, часто досить складним обладнанням (системи опалення, вентиляції, кондиціювання, пилеуловлення, лікувального газопостачання, дистанційного спостереження і контролю, сигналізації і зв’язку, вичислювальної, діагностичної та іншої спеціальної медичної техніки тощо). Умовно їх можна об’єднати в слідуючі групи:

-         апарати, прилади і обладнання для загальної і спеціальної хірургії, для служби крові, анатомічних досліджень, для анестезіології, штучного дихання, для травматології. А також для механотерапії, офтальмології,  акушерства і гінекології, стоматології, медичної радіології, стерилізації, для аптеки, для клініко-лабораторних досліджень, для дезінфекції і дезінсекції;

-         меблі загального і спеціального призначення, для служби харчування, пральної, господарське і санітарно-технічне обладнання, для віваріїв;

-         оргтехніка, зв’язок і сигналізація.

Загальна кількість найменувань і моделей перевищує 3500. Розрізняють лише понад 40 конструкцій ліжок, біля 20 типів операційних столів, понад 25 ортопедичних пристосувань тощо.

Великі і складні внутрішньолікарняні потоки вантажів. В лікарні на 600 ліжок протягом доби перевозять 6 т їжі (з посудою), понад 2,5 т білизни, 300 кг покидьок, 150-300 кг медикаментів та інші вантажі. В лікарні на 1000 ліжок середньомісячна кількість вантажів досягає 400-500 т.

В розрахунку на 1 ліжко в лікарнях щодобово перевозиться: їжі і харчових відходів - 11-12 кг, чистої білизни – 2 кг, медикаментів – 1 кг, стерильних матеріалів – 8,8-1 кг. В середньому протягом доби накопичується твердих побутових покидьок в лікарні (на 1 ліжко) –0,65 кг (2- 2,5 л), за рік – 235-250 кг (790-800 л).

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах в значній степені також визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації.

Відповідно організації діяльності лікувально-профілактичних закладів  гігієнічні вимоги:             

-         надають можливість створити найкращі  умови зовнішнього середовища для хворих;                 

-         сприяють запровадженню лікувально-охоронного режиму;

-          запобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекцій;

-         полегшують лікувальну роботу медичному персоналу;

-         сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню оптимальних   умов для діяльності медичних працівників.          

Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників.Перш за все це оптимізація лікар­няного середовища. Для успішного лікування та швидкого виду­жання хворих необхідні  сприятливі  умови перебування: світло, тепло, достатній простір, добре інсольована і вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий  відпочинок, раціональне і дієтичне харчування, добре санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеленення території для прогулянок на свіжому повітрі, повний соматичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних  умов є важливим фактором у запобі­ганні госпіталізму, перш за все  внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для інфекційних,  але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та інші усклад­нення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, дитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпе­чення вимагають впровадження нових методів діагностики і лікування таких, як: ра­діонукліди та інші джерела іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери, бароопераційні, найно­віші фізіотерапевтичні устаткування, операції з трансплантації органів, застосування   різноманітних полімерних матеріалів, бактерици­дних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо.

Зразкове дотримання вимог гігієни в лікарні, проведення санітарно-освітньої роботи серед персоналу і хворих  допо­магають стати лікарні школою гігієнічних навичок для хворих.

Гігієнічні вимоги до планування, влаштування та організації діяльності

лікувально-профілактичних закладів

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних закладів,  згідно  з гігієнічними вимогами  дають можливість створити найкращі  умови зовнішнього середовища  для хворих; сприяють запровадженню лікувально-охоронного режиму;  запобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є  безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів:  децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її перевагою   є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів. Але і є ряд недоліків - шум від різного виду транспорту (ліфти, каталки тощо), великий контакт між хворими, менше користуються  лікарняним садом тощо.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає об’єднання в одному головному корпусі лікарні загальносоматичних відділень,  лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

          Зараз частіше застосо­вують централізовано-блочну систему, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургіч­ного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допо­могою  підземних, наземних або поверхових переходів  на каталках перевозять хворих, пересувну ліку­вально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно затосовувати можливості лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус - лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медичних процесів так і використання обладнання, та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система дозволяє об'єднати функціонально однорідні підрозділи і ство­рити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рентгенодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2—3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізацій­ний відділ, бомбо газосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на  всіх  об'єктах  нормальні й стабільні умови праці.

В Україні  однаковою мірою   функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської справи, саніта­рна техніка,  постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку в нас постійно  перебудовуються  і добудовуються  лікарняні будівлі.

При розміщенні лікарні на око­лиці населеного пункту легше вибрати ділянку, достатню за роз­мірами й озелененням. Тут  менше шуму, пилу, чистіше повітря більше гігієнічного комфорту.  Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, не пов'язані з амбулаторним прийомом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до насе­лення, доцільно розміщувати у центрі району об­слуговування. А лікарні загального типу, які мають ста­ціонар і поліклініку, нерідко  розташовують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об'єктів забруднення повітря. Необхідно, щоб рівень шуму  на її терито­рії в денний час не  перевищував 45 дБ, у нічний - 35 дБ.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна  розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території, бажано поблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій,  джерел водопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промислових підприємств та інших джерел забруднення навколишнього середовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу,  залежно від загальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м²,  для дитячих лікарень - від 135 до 250 м²  з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки збільшується, порівняно з вказаними, на 15-20 %.

В умовах реконструкції і великих містах розміри площі під забудову лікарні можуть бути зменшені на 25 %.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відомості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопустимо  використовувати ті ділянки, на яких були розміщені  склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а також якщо рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту.

Спеціалізовані лікарні або комплекси потужністю понад 1000 ліжок для перебування хворих протягом тривалого часу, а також стаціонари з особливим режимом (психіатричні, туберкульозні тощо) розташовують в приміській зоні чи на околиці району на відстані не менше 1000 м від селітебної зони.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі вїзди до лікувальних корпусів, і господарської зони та патологоанатомічного відділення. Важливою умовою, що забезпечує реальну можливість функціонального зонування, є оптимальна конфігурація ділянки. Вона повинна бути прямокутної форми із співвідношенням сторін 1:2 (3:4).

До складу  лікарні загального типу  входять:

1) приймальне відділення; 2) стаціонар із терапевтичним і хірургічним, аку­шерсько-гінекологічним, дитячим, інфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним відділенням, відділенням   переливання крові з банком крові та кровозамінників,  тощо;

3) поліклініка;4) лікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями функціональної діагностики, рентгенодіагностики, фізіо­терапевтичним, реабілітації та лікувальної фізкультури;

5) патологоанатомічне відділення з моргом; 6) допоміжні служби - харчоблок, пральня з дезкаме­рою, центральний стерилізаційний відділ, майстерні з  ремонту медичної техніки й апаратури, гараж, овочесховище тощо;

7) адміністративно-господарська частина -  канцелярія, медичний архів, бібліотека тощо.

         Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних будівлях залежить від системи лікарня­ного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на відстані 30—50 м від лі­кувальних корпусів.  Необхідно, щоб вхід у поліклініку був  окремим.

Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень - не менше  60 % (з розрахунку 25 м² на одне ліжко), решта території - пішоходні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за  периметром ділянки – 15-30 м. При розташуванні будівель на ділянці необхідно дотримуватися слідуючих розривів між ними: між стінами корпусів з вікнами з палат – 2,5 висоти протилежного будинку, але не менше 25 м; між корпусами з палатами і патологоанатомічним корпусом, будинком швидкої медичної допомоги, харчоблоком – не менше 30 м, між радіологічним корпусом та іншими – не менше 25 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень і складати 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень - не менше  ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом  розміщують в ізольованому місці, якого не видно з вікон лікар­ні.

Перед головним входом в лікарню необхідно передбачити благоустроєні площадки для відвідувачів з розрахунку 0,2 м² на 1 ліжко, але не менше 50 м², а також для автотранспорту співробітників і відвідувачів – не ближче 100 м від палатних корпусів.

Із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м від лікарняних будинків, розташовують господарське подвір'я з центральною котельнею, пральнею,  дезінфекцій­ною камерою, гаражами, складськими  приміщеннями, овочесхо­вищем. Господарське подвір'я ізолюють від інших зон смугою зелених насаджень завширшки 8—10 м.

Для озеленення території лікарні можна використовувати різні комбінації декоративних дерев (березу, каштан, клен, липу тощо), кущів (бузок, жасмін, шипшину тощо), виткові рослини (плющ, виноград, ліани та ін.). Мінімальна відстань дерев від стіни будівель повинна бути не менше 5 м, кущів від місця посадки – 1,5 м.

Виходячи з функціонального призначення у склад лікарні загального типу входять:

1)                        приймальне відділення;

2)                        стаціонар, у складі якого передбачено відділення терапевтичного і хірургічного профілю, а також акушерсько-гінекологічне, дитяче, інфекційне, відділення анестезіології-реанімації, переливання крові з банком крові та кровозамінників, радіологічне тощо;

3)                        поліклініка;

4)                        лікувально-діагностичні підрозділи: відділення функціональної діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичне, реабілітації та лікувальної фізкультури;

5)                        патологоанатомічне з моргом;

6)                        допоміжні служби: харчоблок, пральня з дезкамерою, центральний стерилізаційний відділ, майстерні по ремонту медичної техніки, гараж, овочесховище тощо;

7)                        адміністративно-господарська частина: канцелярія, медичний архів, бібліотека тощо.                                                                                                        

Приймальне відділення. Приймання хворих є дуже відповідальною ділянкою роботою лікарні  Тут складається перше враження  хворого про заклад, покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення для  психологічного настрою пацієнта  та успіху лікування. Таким чином, можна сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.

До складу приймального відділення входять вестибюль, довідкова, роздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані частини розташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих приймають у відділенні, яке міститься в головному корпусі. Окремими потоками йдуть інфекційні хворі, породіллі, хворі із шкірно-венеричною патологією та діти.

Хворі, направлені лікарями поліклініки на стаціонарне лікування,  звертаються у приймально-виписну канцелярію, де їх приймає черговий медперсонал. Там пацієнтів  реєструють, якщо необхідно - обстежують, проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг,  взуття, рушник, дають направ­лення, вказують номер палати і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаю­чи канцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі - в інфекційне відділення.

Хворих, які потребують швидкої допомоги, направляю­ться безпосередньо у лікувальне відділення приймального відділення.  Це одна  або дві великі палати на 10 -12 ліжок, які розділено  шторами з тканини або плів­кового матеріалу, утворюючи  наче­бто бокси. До кожного ліжка підведено трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля кожного ліжка є настінні елек­тричні лампи, сигналізація, яка дозволяє викликати медперсонал. Палати обладнано  тумбочками, шафами для медикаментів та особистих речей хворого. У приміщенні  є діагностична і лікувальна пересувна апаратура, яка в лічені секунди може бути по­дана до будь-якого ліжка. У палаті є умиваль­ник.

Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призначених для пацієнтів із захворюваннями одного про­філю. Спеціалізоване відділення є найважливішим функ­ціональним елементом лікарні. Якщо в ньому міститься понад 30 ліжок, його організовують із палатних секцій і розташованих між ними приміщень, які є спільними для всього відділення.

Згідно із сучасною світовою наукою і практикою, ліжковий фонд стаціонару поділяється на чотири класи:

1.     Ліжка 1-го класу призначені для реанімації та інтенсивного лікування: їхня частка сягає 20 % щодо всіх ліжок. Це найбільш вартісні й оснащені ліжка і потребують відповідного штатного забезпечення.

2.     Ліжка 2-го класу - для відновлювального лікування. Орієнтовно їхня частка становить 45 % усього  ліжкового фонду.

3.     Ліжка 3-го класу - для тривалого лікування  хворих із хронічною патологією. Складають 20 %  усього ліжкового фонду.

4.     Ліжка 4-го класу - для медико-соціального призначення. Їх найменше - 15 %. Ліжка  2-го і 3-го класів  становлять  дві третини всього ліжкового фонду (65 %). Вони можуть бути організовані у вигляді денних стаціонарів або стаціонарів удома.

Такий розподіл ліжкового фонду вважається найбільш економічно вигідним.

Основним функціональним підрозділом  кожної лікарні є лікарняне відділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і, складається з окремих палатних секцій. Палатна секція -  основна структурна одиниця  лікувального відділення, головним завданням якої є збереження гігієнічного комфорту і зручності обслуговування хворих. Вона  розрахована на 30 ліжок, зокрема  одноліжкові (площею 9 м²), дво- та чотириліжкові (площею 7 м² на одне ліжко) палати. У палаті повинно бути не більше 4 ліжок. Цей показник є  оптимальним  як у технологічному, так і  гігієнічному відношенні. У таких палатах найбільш зручно розташовувати ліжка  паралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих, проведення різних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд за пацієнтами, створює однакові параметри бактеріологічного забруднення повітряного середовища й інсоляції. На рисунках 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 наведено можливі варіанти планування й обладнання одно-, дво-, три- і чотиримісних палат. У  палатах відстань між ліжками повинна бути не меншою ніж 0,8-1,0 м. Ліжка ставлять на відстані не ближче ніж 0,9-1,0 м від зовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні бути приліжкові тумбочки, стільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у палатній секції для дорослих мають були ще й такі приміщення:  пост чергової медичної сестри (4-6 м²), кабінет лікаря (10 м²), процедурна (13-18 м²), клізмова (8 м²), їдальня (18 м²), місце денного перебування хворих (15 м²), санітарний вузол.

          Пост чергової медсестри розміщують біля процедурної та палат на одне ліжко, призначених для важкохворих. З поста повинно бути видно коридор, вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що обслугову­ються, не повинна перевищувати 15 м. Пост  обладнують столом, двома шафами (для історій хвороб, медикаментів і матеріалу для перев'я­зок), стерилізатором, холодильником, умивальником, телефоном, сигналізацією для виклику з палати медперсоналу і двосторон­нього розмовного (або відеорозмовного) зв'язку сестри і хворого.

Санітарний вузол повинен бути оснащеним умивальнею, ванною, убиральнею та допоміжним приміщенням. Потрібні три убиральні: чоловічий з пісуаром, жіночий з висхідним душем і для медичного персоналу. Щоб за­пахи із санітарного вузла не проникали в палатний кори­дор, його забезпечують витяжною вентиляці­єю, а не вентилюють через кватирки чи відкриті вікна.  Допоміж­не приміщення устатковують  пристосуванням і спеці­альним зливом для миття суден та  паровим стерилізатором для їх дезінфекції, шафою з витяжкою для зберігання випорожнень хворих, резервуаром для брудної білизни, шафою для предметів прибирання, столом для миття церат та умивальником. Приміщення санітарного вузла повинні мати природ­не освітлення, підлоги викладають плиткою, панелі  висотою не менше 1,8 м малюють масляною фарбою, а ще краще викладають облицювальною плиткою.

Сюди ж відносять і коридор, що з’єднує всі приміщення. Коридор може бути з однобічною  (бічний),  двобічною (центральний) і  частково двобічною забудовою приміщеннями. Гігієнічні переваги має світлий, добре венти­льований, з бічною забудовою коридор. Ширина коридору повинна бути не меншою ніж 2,4 м, що забезпечує вільне розвертання ліжок чи носилок.

          У багатопрофільних лікарнях, коли відділення складаються з декількох палатних секцій, між палатними секціями розміщують кабінет завідувача відділенням (12 м²), кімнати старшої медичної сестри і сестри-господарки (по 10 м²), приміщення для збері­гання переносної апаратури (12 м²), місце для каталок (5 м²), дві кімнати для персоналу, приміщення для спеці­алізованих кабінетів (їх призначення залежить від профілю відділення), наприклад, у хірургічному відділенні - перев'язоч­на (22 м²). Буфет та їдальня можуть бути спільними для двох суміжних секцій.

Крім звичайних па­лат, облаштовують палати інтенсивної терапії, півбокси та бокси, баропалати, палати-біотрони, “стерильні” палати тощо. Чим менше ліжок у палаті, тим менша небезпека внутрішньолікарняної інфекції; крім того, це дозволяє ізолюва­ти неспокійних та тяжкохворих.

          Температура повітря і кратність повітрообміну в основних приміщеннях лікарні

Приміщення	Температура,  0С	Кратність повітрообміну за 1 год
		приплив	відплив
Палати: -         для дорослих -         для дітей -         для недоношених -         інфекційного відділення Кабінети лікарів Перев’язувальні, процедурні, маніпуляційні Операційні Убиральні та умивальні	20 22 25 22 20   22 22 20	80 м3/одне ліжко -         “ – -         “ – 2,5 1   1,5 10 -	80 м3 -         “ – -         “ – 2,5 1   2,0 5 50 м3/на один унітаз 20 м3/на один пісуар

 

Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення необхідно назвати такі: світловий коефіцієнт у палатах, кабінетах лікарів і процедурних - 1:5-1:6, в операційних - 1:2-1:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах - 0,5 %, кабінетах лікарів - 1 %, операційних - 2 %. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно становити 30 лк при використанні ламп нажарювання та 100 лк  при застосуванні люмінесцентних ламп, у кабінетах лікарів - 100  та 200 лк, відповідно  у процедурній, а також на посту чергової сестри, - 75 та 150 лк, в коридорах - 30  та 75 лк.

          Встановлено, що в лікарні необхідно на добу 500 л води на одне ліжко та 15 л води  на одного амбулаторного хворого. Для невеликих сільських лікарень, що мають місцевий водогін і малу каналізацію, мі­німальна кількість води становить 150-250 л на одне ліжко на добу. Кращим джерелом водопостачання місцевого водогону є артезіанські або інші підземні води з до­статнім дебетом.

          У кожній  лі­карні  повинна бути добре організована сис­тема збору, тимчасового зберігання, видалення та знеза­раження покидьок в умовах, які не допускають поширення інфекції. Для лікарень загального типу характерні такі добові норми їх накопичення: 500-600 г (1,0-1,5 л) твердих; 350-400 г харчових залишків з розрахунку на одне ліжко. У поліклініках на одного відвідувача - 200 г (0,05 л).  Найкращим способом видалення стічних вод є приєднання лікарняних приміщень до загальної каналізації, а де її немає - побудова  місцевої каналізацію з локальними очисними спорудами. Тверді покидьки дезінфікують та вивозять звичайним способом або знешкоджують у біотермічних камерах на території господарського двору.

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  значною мірою залежать від санітарного режиму  та розпорядку дня,  утримання приміщень, дотримання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоровя і працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня проводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання пилу з меблів,   дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений і прмаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті,  чистий, випрасуваний спецодяг, що відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  значною мірою залежать від санітарного режиму  та розпорядку дня,  утримання приміщень, дотримання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоровя і працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня проводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання пилу з меблів,   дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений і прмаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті,  чистий, випрасуваний спецодяг, що відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстежування різних приміщень лікарні (палат, коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, приміщень денного перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної ділянки та оцінки її санітарно-технічного забезпечення складають акти санітарного обстеження. Він має   3 частини. У першій (паспортній) частині вказують прізвище, імя та по-батькові особи, яка здійснює перевірку, і присутніх, назву й адресу об’єкта, дату обстеження. У другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних, допоміжних і службових приміщень та вказують результати інструментальних досліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і наводять конкретні строки їх ліквідації,  узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представник адміністрації. Для зручності в розділі 18 “Самостійні роботи студентів” наводять  схеми обстеження різних лікарняних об’єктів.

Література

Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології,Навч. посібник. - К.:Здоров’я, 1999. - 694 с.

Никберг И.И. Гигиена больниц. – Київ: “Здоров’я”, 1993.-261 с.

Загальна гігієна з основами екології:Підручник /За ред. В.А.Кондратюка. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. - 592 с.

 

 

Автор - проф. Кондратюк В.А.