МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ВПЛИВУ КЛІМАТО-ПОГОДНИХ УМОВ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ. АКЛІМАТИЗАЦІЯ. ПРОФІЛАКТИКА МЕТЕОТРОПНИХ РЕАКЦІЙ. САНІТАРНА ОЧИСТКА НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ. ЗАГАЛЬНА СХЕМА ТА СПОРУДИ ДЛЯ ОЧИСТКИ ПОБУТОВИХ СТІЧНИХ ВОД.

 Клімат та погода як комплекси факторів навколишнього середовища

Погода - сукупність фізичних властивостей приземного шару атмосфери у відносно короткий проміжок часу (години, доба, тиждень).

Клімат - багаторічний режим погод, який систематично повторюється у даній місцевості.

Таким чином, погода - явище мінливе, а клімат - статистично стійке, характерне для даної місцевості.

Погодоформуючі фактори:

1. Природні:

Інтенсивність сонячної радіації (сумарна і еритемна - УФ радіація, тривалість сонячного сяйва) та сонячна активність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання);

 

Характер підстилаючої поверхні (сніг, вода, ґрунт тощо);

Атмосферна циркуляція (циклони, антициклони,  атмосферні фронти, пасати, мусони тощо).

2. Антропогенні:

Забруднення атмосфери промисловими викидами (смог);

Знищення лісів, меліорація, іригація, створення штучних водойм;

Тип погоди залежить також від клімату місцевості та сезону року.

Погодохарактеризуючі фактори:

1.  Геліофізичні:

- інтенсивність сонячної радіації (сумарна і еритемна - УФ радіація, тривалість сонячного сяйва);

- сонячна активність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання);

2. Геофізичні:

- напруженість планетарного і аномального геомагнітного поля, геомагнітні бурі, імпульси.

3. Електричний стан атмосфери:

- напруженість електричного поля атмосфери, градієнт потенціалу, електропровідність атмосфери, іонізація повітря, електромагнітні коливання і розряди.

4. Метеорологічні фактори:

- температура повітря, радіаційна температура поверхонь;

- вологість повітря;

- напрямок і швидкість руху повітря;

- атмосферний тиск.

5. Синоптичні явища:

- хмарність, опади, їх характер (дощ, сніг).

6. Хімічний склад приземного шару атмосфери:

-         концентрація кисню, вуглекислого газу, атмосферних забруднень.

Кліматоформуючі фактори:

Географічна широта місцевості, яка визначає висоту підняття сонця над горизонтом, приплив сонячної радіації на одиницю поверхні землі;

Висота над рівнем моря та рельєф місцевості (рівнинна, пересічна, гори);

Тип поверхні (ліси, лісостеп, степ, пустеля, водойми);

Близькість моря, океану, характер морських течій (теплі, наприклад Гольфстрім, холодні, наприклад Лабрадорське);

Особливості циркуляції повітряних мас (циклони, антициклони, атмосферні фронти, пасати, мусони, пануючі місцеві напрямок і сила вітру, наприклад фен, норд, бора, сірокко тощо).

Кліматохарактеризуючі фактори:

1. Температурні умови місцевості:

- абсолютна мінімальна температура;

- абсолютна максимальна температура;

- річна амплітуда температур;

- середньосічнева температура;

- середньолипнева температура;

- середньорічна температура.

2. Вологість повітря:

- мінімальна вологість;

- максимальна вологість;

- середньорічна вологість;

- річна кількість та характер опадів (дощ, сніг);

- середньомісячна кількість опадів;

- загальне число днів з опадами;

- середньомісячне число днів з опадами;

- загальна кількість “сухих днів” за рік;

- загальна кількість “вологих” (дощових, снігових) днів за рік.

3. Атмосферний тиск:

- мінімальний тиск;

- максимальний тиск;

- середньорічний тиск;

- амплітуда перепадів тиску.

4. Напрямок і швидкість руху повітря;

- роза вітрів місцевості, співвідношення вітряних і штильових днів за рік;

- максимальна швидкість руху повітря;

- середньорічна швидкість вітрів.

5. Світловий клімат:

- середньомісячна мінімальна горизонтальна освітленість;

- середньомісячна максимальна горизонтальна освітленість;

- середньорічна горизонтальна освітленість;

- загальне річне число сонячних днів;

- місяць з найбільшим числом сонячних днів;

-         місяць з найменшим числом сонячних днів;

- середньомісячне мінімальне напруження сонячної радіації;

- середньомісячне максимальне напруження сонячної радіації;

- середньорічне напруження сонячної радіації.

6. Ґрунт:

- характер ґрунтів: сухі, заболочені;

- глибина промерзання ґрунту;

- тривалість залягання снігового покриву;

- тривалість опалювального сезону.

 В Україні виділяють п’ять кліматичних зон: Полісся, Лісостеп, Степ, Карпати, Південний берег Криму (таблиця 2).

Кліматичне районування території СНД (будівельна класифікація клімату) представлена в таблиці 3.

В українському бюро погоди при прогнозуванні застосовують районування території України: північна частина (Житомирська, Київська, Чернігівська та Сумська області), західна частина (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області), центральна частина (Вінницька, Черкаська, Полтавська, Кіровоградська та Дніпропетровська області), східна частина (Харківська, Луганська та Донецька області) і південна частина (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області) та Крим – степова частина України. Окремо виділяють Південний берег Криму. 

Таблиця 2

Медична класифікація погоди за І.І.Григор’євим

Типи погоди

Характеристика погоди

Вельми сприятливий

Стійка погода, частіше зумовлена антициклоном, відсутність істотної хмарності, опадів. Атмосферний тиск вище 760 мм.рт.ст., перепад тиску до 5 мм.рт.ст., швидкість руху повітряних мас до 3,0 м/с, вміст кисню понад 315 мг/л.

Сприятливий

Незначні зміни погоди місцевого характеру, короткочасні опади та змінна хмарність. Атмосферний тиск 760-755 мм.рт.ст., перепад тиску 6-8 мм.рт.ст., швидкість руху повітряних мас 4,0-7,0 м/с, перепад температури до 50С, вміст кисню більше 315 мг/л.

Погода, що потребує посиленого медичного контролю

Хмарна, нестійка погода, опади, нерідко зумовлені помірним циклоном, грози місцевого походження. Атмосферний тиск 754-745 мм.рт.ст., перепад тиску 9,0 - 14,0 мм.рт.ст., швидкість руху повітряних мас 8,0 - 10,0 м/с, перепад температури 6 - 90С, вміст кисню 260 - 289 мг/л.

Погода, що потребує суворого медичного контролю

Погода, зумовлена глибоким циклоном, грози, інтенсивні опади. Атмосферний тиск до 745 мм.рт.ст., перепад тиску понад 14 мм.рт.ст., перепад температури понад 100С, вміст кисню менше 260 мг/л.

 

 Таблиця 3

Медична класифікація погоди за Г.П.Федоровим

  Типи погоди

Метеорологічні показники

Добовий перепад температури повітря, 0С

Відносна вологість повітря, %

Швидкість руху повітря, м/с

Перепад атмосферного тиску, гПа

Оптимальний

до 2

40 - 70

до 3

до 3

Подразнювальний

2 - 4

70 - 90

3 - 9

4 - 8

Гострий

понад 4

понад 90

понад 9

понад 8

 

         Дослідження останніх років (таблиці 8-10), що були проведені співробітниками кафедри пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, довели високу адекватність використання для медичного прогнозування метеотропних реакцій в кліматичних умовах України класифікації погоди, розроблену співробітниками Центрального інституту курортології і фізіотерапії під керівництвом В.Ф.Овчарової (табл. 6). Ця класифікація враховує динаміку та інтенсивність циркуляційних процесів у атмосфері, велику кількість різних метеорологічних елементів (табл. 7).

Таблиці 8, 9, 10 слугують для гігієнічної оцінки тропності погоди до загострень хронічних серцево-судинних захворювань, бронхіальної астми в кліматичних зонах України.

 http://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/0611.jpg

Таблиця 4

Медична класифікація погоди за В.Ф.Овчаровою з співавторами

Характеристика погоди з медичної точки зору

Характеристика синоптичної ситуації

Стійка індиферентна

Малорухомий антициклон, без атмосферних фронтів

Нестійка з переходом індиферентної в “спастичний” тип

Руйнування антициклону. Наближення відрогу, гребня, безградієнтної області підвищеного тиску.

 

Наближення холодного фронту або фронту оклюзії по типу холодного.

“Спастичного” типу

Установлення відрогу, гребня, безградієнтної області підвищеного тиску.

 

Проходження холодного фронту або фронту оклюзії по типу холодного.

Нестійка “спастичного” типу з елементами погоди “гіпоксичного” типу

Віддалення холодного фронту або фронту окклюзії по типу холодного

 

Наближення циклону, сідловини, улоговини, безградієнтної області зниженого тиску.

 

Наближення теплого фронту або фронту оклюзії по типу теплого.

“Гіпоксичного типу”

Віддалення циклону, сідловини, улоговини, безградієнтної області зниженого тиску.

 

Проходження теплого фронту або фронту оклюзії по типу теплого.

Нестійка “гіпоксичного” типу з елементами погоди “спастичного” типу

Установлення циклону, сідловини, улоговини, безградієнтної області зниженого тиску.

 

Віддалення теплого фронту або фронту оклюзії по типу теплого

 

Приближення відрогу, гребня, безградієнтної області підвищеного тиску.

Перехід погоди “спастичного” типу у стійку індиферентну

Установлення антициклону слідом за холодним фронтом.

 

Формування місцевого антициклону.

 

 

                                   ПОГОДА

 

До захворювань, при яких найбільш часто реєструється погодозумовлені геліометеотропні реакції, слід віднести:

·        ревматизм                                               

·        ішемічна хвороба серця

·        пневмонія

·        бронхіальна астма

·        виразкова хвороба шлунка

·        гломерулонефрит

·        геморагічний васкуліт

·        вегетосудинна дистонія

·        гіпертонічна хвороба

·        бронхіт

·        гастродуоденіт

·        пієлонефрит

·        тромбоцитопенічна пурпура

·        аероотит

Гігієнічна оцінка поєднаного впливу і антропогенних факторів навколишнього середовища на перебіг хвороб системи кровообігу

Класифікації геліометеотропних реакцій

 

Зараз існує три підходи щодо класифікації геліометеотропних реакцій. Перший з них, висунутий Р.К. Гогебедашвілі (1965), передбачає оцінку наявності та ступеня вираженості суб’єктивних та об’єктивних зрушень:

·        І тип – геліометеотропні реакції із суб’єктивними відчуттями;

·        ІІ тип  - геліометеотропні реакції з об’єктивними змінами;

·        ІІІ тип - геліометеотропні реакції з вираженими проявами та наявністю ускладнень у вигляді серцево-судинних катастроф.

Другий підхід, розроблений А.Д. Дахіним (1969), зумовлює виділення основних клінічних симптомів геліометеотропних реакцій:

·        геліометеотропні реакції з церебральним синдромом

·        геліометеотропні реакції з кардіальним синдромом;

·        геліометеотропні реакції з астматичним синдромом та вегетативно-судинними порушеннями.

Третій підхід, науково обгрунтований у дослідженнях С.Г. Горових та А.П. Соломатіна (1978), дозволяє визначити особливості перебігу геліометеотропних реакцій:

·        І ступінь – легкі геліометеотропні реакції (скарги загального характеру, переважно стосовно психоемоційної сфери)

·        ІІ ступінь – виражені геліометеотропні реакції (суб’єктивні зрушення та наявність виражених зрушень відносно центральної нервової системи);

·        ІІІ ступінь  - тяжкі геліометеотропні реакції (виражені судинні кризи).

 

Існують так звані сезонні захворювання, які у відповідну пору року мають виражену схильність до поширення загострень та більш тяжкого перебігу.

         До них належать:

·        гострі кишкові інфекції, дизентерія, тиф, паратифи, лептоспіроз, поліомієліт, літній менінгіт, трихомонадний кольпіт, що характеризується підвищенням рівня захворюваності влітку (липень, серпень);

·        вірусний гепатит, виразкова хвороба шлунка, гострий лейкоз, на які рівень захворюваності має схильність підвищуватися восени (жовтень, листопад);

·        рахіт, ангіна та ГРВІ, скарлатина, дифтерія, пневмонія, паротит, екзема, псоріаз, Базедова хвороба, що характеризується підвищенням рівня захворюваності взимку (грудень, січень, лютий).

 

Кількісна оцінка метеочутливості проводиться на основі визначення метеопатологічного індексу по Rubber за формулою:

 

M = N × 12 n

                                                             Kn × KN

 

 де М – метеопатологічний індекс;

N – кількість днів спостереження;

Kn  кількість негативних зрушень у стані здоров’я, що збігаються зі зміною погоди;

n – кількість днів з несприятливою погодою;

KN – загальна кількість клінічних зрушень у стані здоров’я.

Слід підкреслити, що про підвищену метеочутливість свідчать:

·        підвищення метеопатологічного індексу до 1,5 і більше;

·        наявність понад 4 клінічних ознак метеочутливості, які наведені вище.

 

Клінічні критерії метеочутливості:

1.          ознаки метеочутливості в анамнезі;

2.          скарги на погіршення стану здоров’я при змінах погоди;

3.          передчуття зміни погоди;

4.          сигнальні та клінічні прояви до початку зміни погоди;

5.          підвищена роздратованість, втомлюваність, депресія;

6.          незначна тривалість клінічних симптомів;

7.          синхронність виникнення реакцій серед окремих груп населення;

8.          нормалізація стану здоров’я у період сприятливої погоди;

9.          повторення однотипних клінічних проявів у дні з несприятливою погодою;

10.     відсутність інших причин, що можуть викликати зрушення у стані здоров’я.

Система профілактичних заходів, як правило, повинна включати у свою структуру такі елементи:

·        отримання, реєстрація, аналіз і медична інтерпретація оперативної інформації про погодні умови;

·        інформування населення про медичні наслідки прогнозування погоди та необхідні рекомендації лікувально-профілактичного змісту;

·        проведення комплексу заходів щодо профілактики та лікування геліометеотропних реакцій;

·        аналіз і узагальнення результатів спостережень з метою вдосконалення профілактики геліометеотропних реакцій.

Розрізняють 3 групи основних профілактичних заходів:

1.     підвищення неспецифічної стійкості організму;

2.     щадіння організму;

3.     використання специфічних та неспецифічних медикаментозних засобів.

До основних метеопрофілактичних засобів слід віднести:

1.     виявлення осіб з підвищеною метеочутливістю у ході проведення планових медичних оглядів або за допомогою анкетування;

2.     проведення диспансерного нагляду за метеочутливими людьми (поглиблене обстеження виявлених осіб, розробка рекомендацій щодо сезонної або термінової профілактики, контроль за ефективнісю їх запровадження);

3.     конкретні рекомендації щодо профілактики геліометеотропних реакцій.

http://www.university.kherson.ua/Downloads/ChairFLT/progr9.doc

Медицина не відноситься до точних наук, проте оцінити ступінь залежності стану нашого організму в умовах зміни атмосферних і гелиогеофізичних чинників - основних умов існування всього живого на Землі, все ж таки ми в змозі.

Зміна погодних елементів спричиняє за собою зміни у всіх без виключення біологічних рівнях - від субмолекулярного до популяції (популяції організмів), що доводиться нижче приведеними даними.

Корекція негативної дії погоди повинна зайняти одне з головних місць в профілактичних і лікувальних заходах сьогодні.

Погода - сукупність фізичних властивостей приземного шару атмосфери, які в даній місцевості у відносно короткому відрізку часу ( години, доби, тижні). Вона обумовлена взаємозвязаним комплексом процесів, що протікають в атмосфері, земній поверхні і в космічному просторі.

Слово "клімат" походить від грецького "кліма", що означає "нахил" сонячних променів до площини горизонту. Давньогрецькі вчені першими відмітили кліматичні пояси за кутом падіння сонячних променів в полудень і тривалістю дня від 12 годин на екваторі до 24 годин під час літнього сонцестояння на полярному колі. На початку XX ст. кліматологи визначили клімат як багаторічний режим погоди, притаманний даній місцевості залежно від її географічних умов. У підручнику С.П.Хромова "Метеорологія і кліматологія для географічних факультетів" наведене географічне визначення: "Клімат - це сукупність атмосферних умов, характерних для даної місцевості залежно від її географічної обстановки". Клімат - це один з головних компонентів географічного ландшафту, він характеризується коливаннями, циклічними і ритмічними змінами. Основні кліматичні процеси: теплообіг, вологообіг, атмосферна циркуляція. Під географічною обстановкою розуміють фактори кліматоутворення: географічну широту, розподіл сущі і моря, характер підстеляючої поверхні й грунту, рослинний, сніговий і льодовий покрив, океанічні течії, орографію та ін. У фізиці атмосфери клімат визначається як середньостатистичний ансамбль станів, які проходить система "океан - суша - атмосфера" за кілька десятиліть.

Від клімату відрізняється мікроклімат, тобто місцеві особливості клімату, які істотно змінюються вже на невеликій відстані, наприклад, над лісом, ріллею, болотом, озером, балкою, населеним пунктом. Спостереження за мікрокліматом проводять за допомогою спеціальних приладів, які можна легко переносити.

Таким чином, погода - явище мінливе, а клімат - статистично стійке, характерне для даної місцевості.

1. Погодоформуючі фактории

1. Природні:

- інтенсивність сонячної радіації (сумарна і еритемна - УФ-радіація, тривалість сонячного сяйва) та сонячна активність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання);

- характер підстилаючої поверхні (сніг, вода, грунт тощо);

- атмосферна циркуляція (циклони, антициклони, атмосферні фронти, пасати, мусони тощо).

Формування і характер погодних умов і їх мінливість обумовлені, головним чином, атмосферною циркуляцією.

Атмосферна циркуляція - безперервний і складний рух повітряних мас. Вона є одним з основних факторів погодо- і кліматоутворення, а також вираженим біотропним фактором клімату. У звязку з цим типи циркуляційних процесів покладені в основу більшої частини сучасних методів медико-метеорологічного прогнозування. Циркуляцію атмосфери визначає комплекс факторів, з яких головними є енергія Сонця, обертання Землі навколо своєї осі, неоднорідність земної поверхні. Основною формою загальної циркуляції атмосфери у нетропічних широтах є циклонічна діяльність (виникнення, розвиток і переміщення циклонів і антициклонів).

Циклон - атм осферне збудження з пониженим тиском повітря (мінімальний тиск у центрі) і замкнутими ізобарами (лініями рівного атмосферного тиску), з рухом повітря і напрямом вітру проти годинникової стрілки в північній півкулі, за годинниковою стрілкою - в південній. В циклоні відмічається значна зміна атмосферного тиску по горизонталі, яка називається баричним градієнтом (перепадом тиску) до 1-3 мбар на 100км і обумовлює сильні вітри.

Циклонічні утворення формують звичайно похмуру, вологу, нерідко дощову погоду. Проходження циклонів часто повязане з фронтальною діяльністю, яка найбільш несприятлива для організму людини, оскільки супроводжується різкою зміною метеорологічних елементів і значними електромагнітними коливаннями атмосферного походження.

Фронт - перехідна зона або умовна поверхня поділу двох повітряних мас з різними фізичними властивостями. Ширина зони в горизонтальному напрямі становить декілька десятків кілометрів. Основними атмосферними фронтами є теплий і холодний. Теплий фронт переміщується від теплого повітря до холодного. Перед лінією фронту (до 400 км) випадають зливові опади, відбувається падіння атмосферного тиску, нерідко виникають тумани. Холодний фронт рухається в сторону теплого повітря. Вздовж лінії фронту розвивається потужна хмарність, шквальні вітри, зливи, грози. За фронтом може розвиватися система високошаруватих дощових хмар з сильними опадами, але може також наступити прояснення.

Антициклон - область підвищеного атмосферного тиску із замкнутими ізобарами. Тиск, максимальний в центрі антициклону, до периферії падає. Баричні градієнти в антициклоні менші, ніж в циклоні. Переважають нисхідні рухи повітря, що обумовлює малохмарну погоду зі слабким вітром і добре вираженим добовим ходом метеорологічних елементів. Все це формує переважно сприятливі для організму людини умови погоди. Однак при сонячній антициклональній погоді можуть розвиватися дискомфортні для людини гігротермічні умови (перегрівання, духота), які утворюються внаслідок прогрівання повітряних мас, В холодний період року і вночі в антициклоні може спостерігатися охолодження повітря від земної поверхні, що приводить до утворення низьких шаруватих хмар і туманів, які звичайно розсіюються в першій половині дня. Значні вітри виникають тільки на периферії антициклону.

Для медико-метеорологичної оцінки антициклонів і циклонів важливе значення мають характеристики окремих стадій і елементів цих типів антициклонів, що мають своєрідну структуру баричних полів: відріг, улоговина, гребінь, сідловина

Відріг -- частина антициклону зазвичай малорухливого, або відособлена від основного його «тіла», іноді з окремим центром високого тиску, але слабкішим, ніж основний.

Гребінь -- область або смуга підвищеного тиску без замкнутих ізобар, може бути периферичною частиною антициклону.

Улоговина -- витягнута область зниженого тиску з горизонтальною віссю, ізобари приблизно паралельні, U-образні, напрям вітру -- до центральної осі.

Сідловина -- форма баричного рельєфу між двома областями високого тиску і двома областями низького тиску, розташованими навхрест, у вертикальному розрізі через області високого тиску нагадує сідло.

2. Антропогенні:

Забруднення атмосфери промисловими викидами (смог);

Знищення лісів, меліорація, іригація, створення штучних водойм;

Тип погоди залежить також від клімату місцевості та сезону року.

2. Погодохарактеризуючі фактори

1.Геліофізичні:

На нашу життєву активність впливають деякі геліофактори. Найбільш вивченою є сонячна активність. Її основні елементи:

- інтенсивність сонячної радіації ( сумарна і еритемна - УФ - радіація, тривалість сонячного сяйва)

- сонячна активність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання)

Сонячний і космічний вплив. Вони належать до радіаційних факторів атмосфери. При оцінюванні так званих земних умов, крім основних кліматичних факторів, враховують геліогеофізичні фактори і електромагнітні поля, а також оптичне, електричне та акустичне явища в атмосфері.

Відомо, що сонячне випромінювання складається з постійно діючого "спокійного" випромінювання, яке включає інфрачервоні, світлові і ультрафіолетові хвилі та електричне заряджені частинки (корпускуляри).

Електромагнітні хвилі приносять на Землю дуже малу енергію порядку 10-22 Втм-2 Гц-1. В атмосферу Землі від Сонця надходить потік променевої енергії (спектр) з довжинами хвиль від 0,006 до 2300 нм. Діапазон видимих сонячних променів лежить в межах від 400 до 800 нм, невидимих інфрачервоних 800-2300 нм, ультрафіолетових від 2 до 400 нм і рентгенівських променів з діапазоном частоти від 0,006 до 2 нм. Близько 48% енергії Сонця припадає на видиму частину спектра, 7% - на ультрафіолетову і 45% - на інфрачервону. Біологічна активність сонячного спектра залежить від довжини хвиль. Чим коротші хвилі, тим більшу біологічну дію вони мають. По мірі зміщення в синю сторону оптичного діапазону частота електромагнітних хвиль збільшується, довжина зменшується, а енергія зростає. Протилежна залежність спостерігається при зміщенні до червоної границі оптичного спектра.

Потік променевої енергії або потужність променевої енергії в метеорології вимірюється у ватах (Вт), ерг/с, інтенсивність (густина) сонячного випромінювання - в кал/см2 за 1 хв.

Інтенсивність і спектральний склад сонячної радіації біля поверхні Землі залежать від висоти стояння Сонця і прозорості атмосфери. Чим вище Сонце, тим більша інтенсивність радіації і тим вона багатша УФ-променями. Коли Сонце в зеніті, його промені проходять найкоротший шлях. Ця товщина шару повітря на рівні моря прийнята за одиницю і називається масою атмосфери. Інтенсивність сонячної радіації зростає по мірі підйому над рівнем моря. Прозорість повітря залежить від наявності у ньому водяної пари і пилових частинок. Водяна пара затримує інфрачервоні промені, а пилові частинки і дим - переважно УФ-випромінювання, втрати якого можуть сягати 20-40%.

Сонячна радіація, яка надходить безпосередньо від Сонця, називається прямою, від небесного схилу - розсіяною, від поверхні різних предметів - відображеною. Сума всіх цих видів радіації, яка падає на горизонтальну поверхню, називається сумарною радіацією. Відносна частка розсіяної радіації в загальному потоці по мірі збільшення висоти стояння Сонця зменшується. В ясний сонячний день, коли Сонце стоїть в зеніті і повітря прозоре, до 50% сумарного потоку УФ-променів припадає на розсіяну радіацію. Хмари, особливо верхнього і середнього ярусу, відбиваючи прямі промені Сонця, звичайно збільшують загальний потік розсіяної радіації.

З інших видів випромінювання найбільшого значення для організму людини набувають космічні промені, які потрапляють в атмосферу з космічного простору.

Електромагнітні поля, які виникають в космічному просторі, можуть змінювати характер погоди, особливо в тих районах, де нижні шари атмосфери знаходяться в стані нестійкої рівноваги. З цих зон збудження електромагнітні хвилі послідовно поширюються на великі площі земної поверхні, викликаючи на своєму шляху відповідні зміни в біосфері і погоді. Коливання погодно-метеорологічних умов, в свою чергу, супроводжуються змінами електромагнітних параметрів довгохвильового діапазону атмосферного походження.

Таким чином, природна радіація, яка спостерігається у атмосфері (хвильова і корпускулярна), складається ніби з трьох складових, які мають різне походження: одна частина надходить в атмосферу з Космосу, друга утворюється в атмосфері при підсиленні атмосферної циркуляції і третя - випромінюється поверхнею Землі, а саме радіоактивними речовинами, які знаходяться в ґрунті. Крім природної радіації, в приземному шарі атмосфери присутня і штучна радіація, яка створюється діяльністю людини.

З числа багатьох вірогідних чинників космічного походження, що впливають на біосферу Землі, в даний час головним чином вивчена сонячна активність (СА)

По сучасних уявленнях, прояви останньої можуть впливати на біологічні процеси безпосередньо або через магнітосферу Землі.

Основні відомості по фізиці Сонця і геомагнітному полю (ГМП), необхідні для розуміння, вивчення, оцінки і прогнозування можливого впливу їх активності на людину (П. І. Бакулін і співавтори, 1983; Яновський М. Би., 1978; Вітінський Ю. І., 1983; К. П. Бєлов і Н. Т. Бочкарьов, 1983, і ін.):

На середній відстані від Землі видимий радіус Сонця рівний 696 000 км. і, отже, відстань від Сонця до Землі складає приблизно 15 його діаметрів. Сонячна речовина рухається навколо одного з сонячних діаметрів, званого віссю обертання Сонця. Площина, що проходить через центр Сонця і перпендикулярна осі обертання, називається сонячним екватором, а кут між площиною екватора і радіусом, проведеним з центру Сонця в дану крапку на його поверхню, - геліографічною широтою.

Сонячна атмосфера (самі зовнішні шари Сонця) складається з фотосфери, хромосфери і корони. Температура фотосфери наближається до 6000°К і росте в глибину. З висотою щільність фотосфери зменшується, і температура падає до 4500°К.

З сонячної корони походить постійне закінчення плазми в міжпланетний простір -- сонячний вітер, швидкість якого у Землі досягає 300--400 км/с. Сонце генерує також потік радіовипромінювань. У сонячній атмосфері часто виникають і міняються так звані активні утворення, що відображають динаміку процесів, що відбуваються на Сонці, і їх інтенсивність. До таких утворень належать факели, плями, спалахи хромосфер та ін.

Загальне магнітне поле Сонця має напруженість біля 1Е(ерстед). Величина ця збільшується в активних областях. При посиленні магнітного поля до десятків і сотень ерстед у фотосфері зявляються факели, що існують протягом декількох тижнів, місяців. У зоні факелів, в ділянках найбільш високих параметрів магнітного поля, що досягають тисяч ерстед, виникають сонячні плями, діаметр яких може бути декілька десятків тисяч кілометрів. Декілька плям, сконцентрованих в межах відносної невеликої поверхні, складають групу плям. Площа, займана групою плям, поступово зростає, досягаючи максимуму на 8--10-й день, потім протягом 1,5--2 місяця плями зменшуються, розпадаються і зникають. Над факелами і плямами у фотосфері і в хромосфері зявляються ділянки яскравих плям -- флокули.

Наймогутнішим проявом сонячної активності, що швидко розвивається, є спалахи хромосфер, що є раптовим нетривалим збільшенням яскравості в невеликій ділянці в зоні сонячних плям. Враховують загальне число і потужність спалахів за день. Розрізняють потужності в 1, 2, 3 і 4 бали. Основними причинами сонячної активності є кількісні і якісні зміни, що відбуваються в магнітних полях Сонця.

Сонячна активність (СА) зазнає циклічні зміни з періодичністю різної тривалості. Найбільш відомий і вивчений 11 -- 12-річний цикл СА, що супроводиться зміною полярності магнітних полів провідних плям в їх групах. Менш виражений 22-річний цикл.

Основні індекси сонячної активності. Найбільш поширеним і вивченим індексом СА є число сонячних плям на видимому диску Сонця. Як такий індекс широко застосовуються так звані числа Вольфа, визначувані по формулі:

W(R)= K(10q+F)

де q -- число груп плям на видимому сонячному диску, f -- число всіх плям у всіх групах, До -- поправочний коефіцієнт, повязаний з умовами спостереження (тип телескопа і ін.).

Особливо показове зіставлення динаміки середньомісячних, середньо квартальних, середньорічних значень числа Вольфа, точність яких істотно вище щодобових значень. Добові значення цього індексу, що реєструються з 1749 р., коливаються залежно від фази СА від 0-3 до 150-250.

Другий показник СА -- сумарна площа сонячних плям, видимих на диску Сонця (8-індекс), яка виражена в мільйонних долях півсфери. Межі вимірювання -- від Об до декількох тисяч м.д.п. Між індексами S і W існує лінійний звязок, що виражається співвідношенням 8 = 16,7W.

Важливим показником СА є радіовипромінювання Сонця. Для його характеристики використовують різні діапазони, але найчастіше випромінювання при довжині хвилі 10,7 см (F10,7). Радіовипромінювання сонця виражається в сонячних одиницях потоку (1 с.о.п.= 10-22 Вт/м3/с). Межі зміни -- 50--300 с.о.п.

Сонячна радіація, яка надходить безпосередньо від Сонця, називається прямою, від небесного схилу - розсіяною, від поверхні різних предметів - відображеною. Сума всіх цих видів радіації, яка падає на горизонтальну поверхню, називається сумарною радіацією. Відносна частка розсіяної радіації в загальному потоці по мірі збільшення висоти стояння Сонця зменшується. В ясний сонячний день, коли Сонце стоїть в зеніті і повітря прозоре, до 50% сумарного потоку УФ-променів припадає на розсіяну радіацію. Хмари, особливо верхнього і середнього ярусу, відбиваючи прямі промені Сонця, звичайно збільшують загальний потік розсіяної радіації.

З інших видів випромінювання найбільшого значення для організму людини набувають космічні промені, які попадають в атмосферу з космічного простору.

Сонячна атмосфера (самі зовнішні шари Сонця) складається з фотосфери, хромосфери і корони. Температура фотосфери наближається до 6000°К і росте в глибину. З висотою щільність фотосфери зменшується, і температура падає до 4500°К.

З сонячної корони походить постійне закінчення плазми в міжпланетний простір -- сонячний вітер, швидкість якого у Землі досягає 300--400 км/с. Сонце генерує також потік радіовипромінювань. У сонячній атмосфері часто виникають і міняються так звані активні утворення, що відображають динаміку процесів, що відбуваються на Сонці, і їх інтенсивність. До таких утворень належать факели, плями, спалахи хромосфер та ін.

2 Геофізичні:

- напруженість планетарного і аномального геомагнітного поля, геомагнітні бурі, імпульси.

Одним з головних провідників впливу Сонця на Землю є геомагнітне поле, яке має вельми складну структуру і властивості. Складні і причини, які лежать в основі його виникнення. Цей звязок опосередковується через перерозподіл магнітних силових ліній, сонячного вітру і магнітосфери Землі.

Магнітне поле Землі можна поділити на дві принципово відмінні частини. Основна її частина обумовлена процесами в земному ядрі, де внаслідок безперервних і регулярних переміщень електропровідної речовини створюється система електричних струмів. Друга частина повязана з земною корою. Гірські породи земної кори, намагнічуючись головним електричним полем (полем ядра), створюють власне магнітне поле, яке сумується з магнітним полем ядра. Постійне геомагнітне поле, тобто поле, повязане з ядром Землі і його корою, змінюється в часі. Ці зміни не дуже відрізняються за величиною і мають цикл з періодом до одного року.

Спостерігаються зміни в магнітному полі Землі і у звязку з рухом Землі і Місяця навколо своєї осі. Це так звані місяцедобові і сонцедобов і коливання.

Магнітне поле Землі переходить в міжпланетне в області магнітосфери. Дуже часто наслідком збільшення сонячної активності є магнітосферні бурі, під час яких спостерігаються потужні полярні сяйва, сильні геомагнітні та іоносферні бурі, збільшення густини потоку рентгенівського випромінювання, а також мікропульсація різних наднизькочастотних електромагнітних хвиль та ін.

В магнітному полі Землі магнітосферні бурі звичайно проявляються геомагнітною бурею і це відбувається, як правило, одночасно на всій поверхні Землі і триває кілька діб. За інтенсивністю магнітні бурі поділяють на малі, помірні, великі і дуже великі. Виділяють магнітні бурі з несподіваним і поступовим початком. Однак існують дні, коли збуджена не вся магнітосфера, а окремі її ділянки. В цей час в атмосфері Землі спостерігаються окремі, порівняно невеликі збудження (геомагнітне збудження).

Виникає закономірне запитання, чи можливо, щоб такі незначні коливання геомагнітних полів, які вимірюються одиницями або десятками гам (0,795775 мА/м), мали вплив на живі організми, в той час як біосфера заповнена штучними електромагнітними полями значно більшої напруженості.

В організмі не знайдено спеціальних рецепторних зон, які б сприймали електромагнітні коливання. Однак є достовірні відомості про вплив природних магнітних полів на вищі центри нервової і гуморальної регуляції, на біотоки мозку і серця, на проникність біологічних мембран, на властивості водних і колоїдних систем організму.

Встановлено, що всі чотири класи магнітних хвиль (малі, помірні, великі і дуже великі) в значній мірі (на 2-5 порядків) перевищують порогові значення енергії рецепторних зон.

Під час серцевої діяльності створюється магнітне поле порядку 10-7-10-8 Ге з частотою коливань 1 Гц, під час мозкової діяльності - 10"9 Ге з частотою коливань 10 Гц.

Біологічна дія хвиль низької частоти, інтенсивність яких значно зростає через кілька годин після хромосферного спалаху на Сонці, доведена рядом досліджень. Встановлено, що мозок людини випромінює хвилі тих самих характеристик, що і хвилі атмосфери. Психофізіологічні реакції більшості людей змінюються в значній мірі в ті дні і години, коли спостерігаються спалахи випромінювань низької частоти.

Встановлена дуже важлива роль атмосферної електрики в життєдіяльності живих організмів. Багато фізіологічних і патологічних процесів, викликаних погодними умовами, повязують з цим явищем. Атмосферна електрика -сукупність електричних явищ, які відбуваються в атмосфері і характеризуються наступними параметрами:

а) градієнтом потенціалу;

б) позитивною, негативною, сумарною провідністю повітря;

в) коефіцієнтом уніполярності;

г) вертикальним струмом провиності.

3. Електричний стан атмосфери

- напруженість електричного поля атмосфери, градієнт потенціалу, електропровідність атмосфери, іонізація повітря, електромагнітні коливання і розряди.

Атмосферна електрика складається з сукупності електричних явищ, що відбуваються в атмосфері (іонізація повітря, електричне поле атмосфери, електропровідність, електричні заряди хмар і опадів і ін.). При оцінці погодних умов найчастіше характеризують ступінь іонізації повітря і електричне поле атмосфери.

Іонізація атмосфери. Нижній шар атмосфери складається з електрично нейтральних молекул різних газів. Проте за певних умов молекула може набувати електричного заряду. При цьому за рахунок приєднання до електрично нейтральних молекул вільного негативного електрона і позитивно зарядженого залишку утворюються легені, негативні і позитивні іони (n-_ і n+). За наявності в повітрі частинок пилу і інших аерозолів, легенів іони зєднуються з ними, утворюючи важкі іони (N-_ і N+). Чим вище запилена повітря, тим вище зміст важких іонів, В природних умовах у земної поверхні зміст іонів порівняно невеликий -- до 800--1500 легенів і 20 000--30 000 важких в 1 см3 повітря. Важливим гігієнічним показником є коефіцієнт уніполярності (q), що є відношенням числа позитивних іонів до негативних.

На рівень природної іонізації значний вплив роблять метеорологічні умови, особливо атмосферний тиск. При пониженні атмосферного тиску іонізація приземного шару атмосфери збільшується, що повязують з посиленням дії тих, що виходять з ґрунту радіоактивних еманації -- радону і торію.

Електричне поле атмосфери - вид матерії, посередництвом якої здійснюється взаємозвязок і взаємодія між електричними зарядами. її властивість - необмеженість у просторі. Розрізняють електростатичне і електродинамічне поля. Електростатичне поле повязане з незмінними за величиною і положенням електричними зарядами. Основною властивістю цього поля є те, що воно не проникає всередину приміщення.

Електричне поле, яке виникло в процесі електромагнітної індукції, називається електродинамічним, воно є складовою частиною складнішого електромагнітного поля. Достовірно невідомо найголовніше - яка причина збереження і варіацій електричного поля атмосфери. Відомо, що Земля має властивості негативно зарядженого провідника. Атмосфера ж є позитивним полюсом.

Однією з важливих характеристик атмосферної електрики є електрична провідність повітря, яка обумовлена в основному легкими іонами. Під впливом електричного поля легкі іони переміщуються: негативні вверх, позитивні - до Землі, утворюючи спрямований по вертикалі електричний струм (ампер/метр2·1013).

4. Метеорологічні фактори

-температура повітря

Це найважливіший метеорологічний елемент погоди, що істотно впливає на інші її характеристики (атмосферний тиск, вологість і ін.), і у поєднанні з ними визначає теплове самопочуття людини. Визначається переважно сонячною радіацією, в звязку з чим відмічаються періодичні (добові і сезонні) зміни температури. Раптові коливання температури звичайно повязані із загальними процесами циркуляції атмосфери.

Для характеристики термічного режиму атмосфери користуються величинами середньодобових, середньомісячних і середньорічних температур, а також максимальними і мінімальними її значеннями. Мінімальна температура зареєстрована на антарктичній станції «Схід» і складає --89,2°С, максимальна +54°С -- в Лівії, південніше м. Тріполі. По температурі повітря розрізняють погоду безморозну, з переходом через 0°С, і морозну. Температура повітря зазнає періодичну добову і річну непостійність (як правило, вона нижче вночі, максимум -- в липні, мінімум -- в січні), обумовлену добовими і сезонними коливаннями висоти стояння Сонця і потоку сонячної радіації в конкретних географічних широтах. Окрім періодичних існують неперіодичні зміни температури, обумовлені адвекцією повітряних мас і станом баричного поля. Для медичної оцінки погоди особливе значення має величина перепаду абсолютного значення температури повітря протягом доби і між добами, а також спрямованість зміни температури (потепління або похолодання). Наприклад, взимку в Києві нерідко спостерігається різке підвищення температури повітря до 0°С і вище, що визначає несприятливу для здоровя нестійкість погоди.

- температура ґрунту.

Біометеорологічне значення температури грунту повязане головним чином з її впливом на радіаційні тепловтрати. Як метеорологічний елемент погоди основний інтерес представляє температура поверхні грунту. Вона має виражену сезонну і добову динаміку (максимум -- середина другої половини дня, мінімум -- перед сходом сонця, амплітуда коливань може досягати 20°С і більш). У Києві середньомісячна температура поверхні грунту коливається від --6°С (у січні-лютому) до +24°С (у липні). Абсолютний максимум +65°С, абсолютний мінімум --37°С.

-атмосферний тиск вимірюється в мілібарах (мбар) або міліметрах ртутного стовпчика (мм рт. ст.). За системою СИ атмосферний тиск визначається в паскалях (Па) або кілопаскалях (кПа); 1013 мбар (760 мм рт. ст.) дорівнює 101,3 кПа; 1 мбар=108 Па. Нормальний або стандартний атмосферний тиск - це середній тиск на рівні моря при температурі повітря 0°С. Він дорівнює 760 мм рт. ст. Або 1013 мбар (101,3 Па). По мірі підйому тиск знижується на 1 мм рт. ст. з кожними 11 м висоти. Тиск повітря характеризується частими неперіодичними коливаннями, які повязані зі зміною погоди.

На відміну від річних варіацій атмосферного тиску в помірних широтах північної півкулі неперіодичний, не повязаний з річним ходом зміни тиск в короткі відрізки часу (години, дні) може бути вельми виражені. Якщо відхилення середньомісячних значень атмосферного тиску в Києві, наприклад, не перевищують 5--8 гПа, то міждобові коливання -- падіння або збільшення можуть досягати 25 гПа і більш. Цим аперіодичним коливанням надається особливо важливе значення у виникненні негативних реакцій у людини на зміну погодних умов.

- напрямок і швидкість руху повітря

Рухливість повітря (вітер). Як метеорологічний погодоформирующий елемент вітер виникає унаслідок відмінності атмосферного тиску, обуславливающего переміщення потоків повітря від області вищого до області нижчого тиску. Окрім баричного градієнта рух повітря залежить від сили тертя з поверхнею Землі, сили Каріоліса, прагнучої відхилити повітряний потік в Північній півкулі управо, в Південному - вліво, і відцентрової сили, направленої в зовнішню сторону нагину траєкторії руху частинок. Взаємодія двох останніх сил приводить до певних закономірностей в розташуванні зон високого і низького тиску щодо напряму вітру. Так в Північній півкулі область нижчого тиску завжди знаходитиметься зліва і декілька попереду (від точки спостереження) по напряму вітру.

Швидкість вітру оцінюється в метрах в секунду (м/с) і може характеризуватися в балах за шкалою Бофорта - швидкість до 0,5 м/ відповідає 0 балів, швидкість більше 30 м/с - 13 балам.

Важливе значення для оцінки вітру має напрям перенесення повітря (під напрямом вітру розуміють ту частину румба горизонту, звідки вітер дме). Наприклад, позначення напряму вітру «північно-східний» означає, що вітер дме з півночі сходу, а не на північний схід. Повторюваність напрямів вітру в даній місцевості може характеризуватися «розою вітрів».

При низьких температурах вітер підсилює тепловіддачу, що може привести до переохолодження організму. Чим нижча температура, тим важче переноситься вітер. У спекотний період вітер підсилює шкірне випаровування і покращує самопочуття. Слабкий вітер має тонізуючу і стимулюючу дію. Сильний вітер втомлює, подразнює нервову систему, ускладнює дихання.

- вологість повітря;

Характеризується трьома основними величинами - пружністю пари (мбар) і відносною вологістю, тобто процентним співвідношенням пружності (парціального тиску) водяної пари в атмосфері до пружності максимальнмаксимального насичення при даній температурі, а також абсолютною вологістю (в грамах на кубічний метр). Різниця між повністю насиченою і фактичною пружністю водяної пари при даній температурі називається дефіцитом вологи, а при температурі тіла людини (37°С) - дефіцитом фізіологічної вологості. В метеорологічних даних звичайно вказується відносна вологість. Повітря вважається сухим при вологості менше 55%, помірно сухим - при 56-70%, вологим - при 71-85%, дуже вологим (сирим) - вище 85%.

При зниженні температури волога, що міститься у повітрі, може підлягати конденсації з частим утворенням туманів. Це можливо також при змішуванні теплого вологого повітря з сухим. Вологість повітря в поєднанні з температурою виразно впливає на організм. Найсприятливіші для людини умови досягаються при відносній вологості 50%, температурі - 16-18°С і швидкості вітру не більше (в природних умовах) 7 м/с. При підвищенні вологості повітря, яка перешкоджає випаровуванню, важко переносити спеку (умови задухи), підсилюється вплив холоду (волого-морозні умови). Холод і спека в сухому кліматі переносяться легше, ніж у вологому.

5. Синоптичні явища

- хмарність

З хмарністю повязані атмосферні явища, головним чином, осідання, що грають важливу роль у формуванні погоди.  Хмари утворюються над земною поверхнею шляхом конденсації і сублімації водяної пари, що міститься у повітрі. В медичній кліматології хмарність вимірюється за 11-бальною шкалою, згідно з якою 0 відповідає повній відсутності хмар, а 10 балів - суцільній хмарності. Погода вважається ясною і малохмарною при 0-5 балах нижньої хмарності, хмарною при 6-8 балах і похмурою при 9-Ю балах. Хмарність впливає на світловий режим атмосфери і є причиною випадання атмосферних опадів. Якщо за добу сумарна кількість опадів не перевищує 1 мм, погода вважається без опадів.

- опади, їх характер

Атмосферні осідання є водою, що знаходиться в краплинно-рідкому або твердому стані, випала з хмар у вигляді дощу, снігу, граду, мряки і так далі або що осадилася безпосередньо на поверхні Землі і предметів у вигляді роси, паморозі, ожеледиці, інею і ін. Розрізняють обложні та зливові осідання.

Однією з найважливіших характеристик режиму випадання опадів є його річна динаміка, що має істотні відмінності в різних географічних регіонах. Кількість опадів оцінюють по висоті шару води, що утворилася (у мм за одиницю часу).

В окремих випадках в цих же одиницях оцінюють товщину випавшого снігу, граду. Загальнорічна кількість опадів на земній кулі перевищує 500 000 км3 води, в окремих місцевостях їх рівень коливається від 30--50 до 12 500 мм. У помірних широтах річна кількість опадів в середньому складає 500--1200 мм. В центрі Києва, наприклад, воно складає взимку 109 мм, навесні -- 130 мм, влітку -- 198 мм, восени -- 128 мм (всього за рік -- 565 мм). Середній добовий максимум опадів складає 10--12 мм, влітку -- 20--25 мм і більш.

6. Хімічний склад приземного шару атмосфери

- концентрація кисню, вуглекислого газу, атмосферних забруднень.

Концентрація органічних домішок в повітрі коливається в залежності від сезону року, погодно-метеорологічних умов, досягаючи максимуму в літні, мінімуму - в зимові місяці. За характером впливу на тканинне дихання терпени поділяються на дві групи: пригнічуючі і стимулюючі окисно-відновні процеси в організмі. Леткі речовини деяких порід дерев (сосна, ялина) не тільки пригнічує тканинне дихання, але і сприяє утворенню аерофонів переважно позитивного знаку. Леткі речовини, які виділяються тополею, дубом, березою, сприяють підвищенню окисно-відновних процесів в організмі. Повітря поблизу цих дерев насичене аерофонами негативного знаку. Загальні окисні властивості кисню визначаються концентрацією терпенів, озону, аерофонів і ін.

Повітря лісу містить в 200 разів менше бактерій, ніж повітря міст. 1 га хвойного лісу виділяє в атмосферу за добу близько 4 кг, а 1 га листяного лісу - близько 2 кг летких органічних речовин, які володіють фітонцидними властивостями. Ці природні аерозолі органічного походження не тільки покращують якісні властивості атмосферного повітря, але, будучи біологічно активними речовинами, виразно впливають на ряд фізіологічних функцій організму - дихання, кровообіг, систему крові та ін.

Озон у приземному шарі атмосфери міститься в концентрації до 40-50 мг/м3. Існують значні коливання концентрації озону і оксидів азоту, які супроводжують озон в атмосферному повітрі. Є декілька джерел утворення озону в природних умовах: при снігопадах і заметілях, перед грозовою діяльністю, при тихих коронних розрядах, а також надходження його зі стратосфери.

Атмосферний озон, який постійно проникає в приземний шар з верхніх шарів атмосфери, є безпосереднім показником чистоти повітряного середовища. Завдяки хімічній активності озон володіє вираженою бактерицидною і дезодоруючою дією. Одночасно, вступаючи в хімічні реакції із забруднювачами повітря, озон може сприяти розвитку так званого фотохімічного смогу. В цих випадках концентрація озону може досягати 200-300 мг/м3.

7. Кліматоформуючі фактори

- географічна широта ( визначає висоту підняття сонця над горизонтом, приплив сонячної радіації на одиницю поверхня землі)

- висота над рівнем моря та рельєф місцевості (рівнина, пересічна, гори)

- тип поверхні землі (ліси, лісостеп, степ, пустеля, водойми)

- особливості циркуляції повітряних мас (циклони, антициклони, атмосферні фронти, пасати, мусони, пануючі місцеві напрямок і сила вітру, наприклад фен, норд, бора, сироко тощо)

- близькість до моря і океану, характер морських течій (теплі, наприклад Гольфстрім, холодні, наприклад Лабрадорське)

8. Кліматохарактеризуючі фактори

1. Температурні умови місцевості:

- абсолютна мінімальна температура

- абсолютно максимальна температура

- річна амплітуда температур

- середньо січнева температура

- середньо липнева температура

- середньорічна температура

2. Вологість повітря:

- мінімальна вологість

- максимальна вологість

- середньорічна вологість

- річна кількість та характер опадів (дощ, сніг)

- середньомісячна кількість опадів

- загальне число днів з опадами

- середньомісячне число днів з опадами

- загальна кількість «сухих» днів за рік

- загальна кількість «вологих» (дощових, снігових) днів за рік

3. Атмосферний тиск

- мінімальний тиск

- максимальний тиск

- середньорічний тиск

- амплітуда перепадів тиску

4. Напрямок і швидкість руху повітря

- роза вітрів місцевості, співвідношення вітряних і штильових днів за рік

- максимальна швидкість руху повітря

- середньорічна швидкість вітрів

5. Світловий клімат

- середньомісячна мінімальна горизонтальна освітленість

- середньомісячна максимальна горизонтальна освітленість

- середньорічна горизонтальна освітленість

- загальне річне число сонячних днів

- місяць з найбільшим числом сонячних днів

- місяць з найменшим числом сонячних днів

- середньомісячне мінімальне напруження сонячної радіації

- середньомісячне максимальне напруження сонячної радіації

- середньорічне напруження сонячної радіації

6. Грунт:

- характер грунтів: сухі, заболочені

- глибина промерзання грунту

- тривалість залягання снігового покриву

- тривалість опалювального сезону

З точки зору профілактики впливу на здоровя людини велике значення мають класифікації та характеристики, в тому числі медичні, клімату та погоди.

9. Класифікація кліматів

Класифікація кліматів - це виділення їх типів за певними ознаками або за умовами формування. Найбільше наукове і практичне значення мають класифікації кліматів за В.П. Кеппеном /1933/ і Б.П. Алісовим /1936. 1974/.

В.П. Кеппен виділяє наступні кліматичні пояси й типи клімату:

1/ пояс вологого тропічного клімату з кліматом вологих екваторіальних лісів і кліматом саван;

2/ пояс сухих кліматів з кліматом пустель і кліматом степів;

3/ пояс помірно-теплого і вологого клімату з типами клімату теплого з сухим літом /середземноморського/, теплого клімату з сухою зимою /китайський/, теплого клімату з рівномірним розподілом опадів протягом року /західноєвропейський/;

4/ пояс помірно холодного клімату з типами східносибірського клімату з сухою зимою і достатньо вологого у всі місяці клімату Східної Європи і Канади,

5/ пояс снігового клімату з кліматом тундр, де температура найтеплішого місяця від 0 до 10°С. і кліматом вічного морозу з температурою найтеплішого місяця нижче 0°С.

Генетична класифікація кліматів Б.П. Алісова ґрунтується на географічних типах повітряних мас та їх циркуляції. В кожній півкулі Б.П. Алісов виділив по чотири основних кліматичних пояси:

І/ екваторіального повітря;

2/ тропічного повітря;

3/ помірного повітря;

4/ арктичного /антарктичного/ повітря.

В кожному поясі формуються континентальні й морські типи повітряних мас і відповідно кліматів. Крім того, виділено по три перехідних пояси в кожній півкулі: субекваторіальний, субтропічний і субарктичний/субантарктичний/, де по півроку панують повітряні маси сусідніх поясів

Кліматичні пояси землі за Б.П. Алісовим.

1 - екваторіальний,

2 - субекваторіальний,

3 - тропічні,

4 - субтропічні,

5 - помірні,

6 - субарктичний,

7 - арктичний, субантарктичний і антарктичний.

Найпростішою і зручною є класифікація кліматів, запропонована Л..С. Бергом. Вона побудована на географічних принципах; кліматичні зони Берга відповідають ландшафтним зонам. Класифікація Берга показує, що між кліматом, рельєфом, ґрунтовим покривом і рослинністю спостерігається тісна взаємодія і звязки. За Л.С.Бергом, на рівнинах розрізняють наступні клімати: 1/ вічного морозу, 2/ тундри, 3/ тайги, 4/ листяних лісів помірної зони, 5/ мусонний клімат помірних широт, 6/ степів; 7/ середземноморський, 8/ субтропічних лісів, 9/ зовні тропічних пустель, 10/ субтропічних пустель, 11/ саван; 12/ вологих тропічних лісів.

Коротка характеристика кліматичних зон земної кулі за класифікацією Л.С. Берга.

КЛІМАТ ВОЛОГИХ ТРОПІЧНИХ ЛІСІВ. Цей клімат охоплює Амазонію, південно-східне узбережжя Бразилії, екваторіальну Африку, п--в Малакку, Великі Зондські й Філіпінські острови, Нову Гвінею, місцями Великі Антильські острови і східне узбережжя Мадагаскару. Території з вологими тропічними лісами не мають чітких широтних меж, інколи вони розміщені біля екватора, а інколи тягнуться на узбережжя до тропіків. Клімат характеризується постійно високою температурою і рясними опадами протягом всього року. Середня температура найхолоднішого місяця +20 °С, а найтеплішого 26...32 °С. Середньорічна температура - від 24 до 28 °С. .Річна амплітуда температури незначна, від 1 до 6 °С. Середня кількість опадів за рік становить 2500 - 4000 мм, а в окремих місцях і більше. Спостерігається два максимуми опадів, коли Сонце в полудень досягає зеніту, тобто в дні рівнодень, а в проміжні періоди опадів дещо менше. Опади мають зливовий характер і випадають завжди в другій половині дня. Велика кількість сонячної радіації, високі температури протягом усього року, велика вологість і рясні опади створюють дуже сприятливі кліматичні умови для рослинності, яка представлена вічнозеленими лісами з численними ліанами.

КЛІМАТ САВАН. Савани /тропічні лісостепи з листопадними і вічнозеленими деревними породами і потужним травянистим покривом/ займають великі площі в Африці та південній Америці, зустрічаються в Центральній Америці, на Мадагаскарі, в Індостані, на півострові Індокитай, в Північній Австралії, на Гавайських островах. Клімат залежить від сезонної зміни повітряних мас. Влітку в саванах панує вологе екваторіальне повітря, а взимку - суха континентальне тропічне повітря і пасати. В звязку з цим влітку спостерігається волога тропічна погода зі зливами і грозами, а взимку - засушлива погода. Добова амплітуда температури влітку незначна, а взимку збільшується. Середня температура найтеплішого місяця 25...З0 °С. а найхолоднішого 15...20 °С, річна амплітуда температури до 10...12 °С. Річна сума опадів - до 1000 мм, а на навітрених схилах гір збільшується до 2000 мм, а інколи до 10000 мм і більше /на Гавайських островах, біля підніжжя Гімалаїв у м. Черапунджи в Індії/.

КЛІМАТ СУБТРОПІЧНИХ І ТРОПІЧНИХ ПУСТЕЛЬ. Зона включає до себе пустелі Сахару і Наміб в Африці, пустелі Аравії, Атакаму в Південній Америці, пустелі в нижній течії р. Колорадо і в Каліфорнії /Північна Америка/, пустелі Австралії. Тут панує тропічне континентальне повітря і дмуть пасати. Середньорічна температура повітря в пустелях становить 18 - 26 "С, середня температура найтеплішого місяця - 32...38 °С, а буває і 39 "С, найхолоднішого місяця - близько 10 "С. У північній Африці на південь від м. Тріполі спостерігався абсолютний максимум температури для Земної кулі, а саме +58 °С.

Опадів у пустелях дуже мало, менше 250 мм на рік, а місцями до 100 мм і нижче. В деяких місцевостях на сході пустелі Сахари, в пустелі Атакама та інших зa кілька років не буває жодного дощу. Опади випадають у вигляді злив. іноді сильних, але вони випадкові. Часто бувають пилові бурі з дуже високими температурами і високою сухістю повітря. Крайня нестача опадів разом з високими температурами дуже несприятливі для рослин. Рослинність зявляється тільки після злив, які зволожують грунт на короткий час. Там, де близько до поверхні є ґрунтова вода, утворюються оазиси, наприклад, у Сахарі, з фініковими пальмами.

КЛІМАТ ПУСТЕЛЬ ПОМІРНОГО ПОЯСУ /ЗОВНІ ТРОПІЧНИХ/ Ця зона охоплює пустелі та напівпустелі Прикаспійської низовини і Середньої Азії, пустелю Гобі, пустелі Великого Басейну і середньої течії р. Колорадо. напівпустелі Східної Патагонії. Характерна велика сухість повітря і значна випаровуваність. Опадів випадає мало, 300...250 мм і менше. Влітку жарка, суха, малохмарна погода, а взимку прохолодна, холодна і морозна. В пустелях Середньої Азії середні температури січня збільшуються від -12 °С на півночі до +2 °С на півдні, а середні температури липня - від 35 до З0 °С. Максимальні температури влітку досягають 45...46 °С. Відповідно до кліматичних умов рослинність представлена полином, солянками, саксаулом, а культурні рослини вирощують при штучному зрошенні.

КЛІМАТ СУБТРОПІЧНИХ ЛІСІВ. Кліматична зона охоплює Південний Схід США, узбережжя Мексиканської затоки, в Південній Америці Парагвай. Південно-східну частину Бразилії та Болівію, деякі плоскогіря Африки, південно-східне узбережжя Чорного моря, південний берег Каспійського моря, північ Індії, південь Японії, Кореї і Китаю, північно-східний берег Австралії. Характерна тепла зима з середніми температурами найхолоднішого місяця вище 2 "С. Максимум опадів випадає влітку. Літо жарке, сире. Річна сума опадів перевищує 1000 мм. У рослинному покриві переважають широколистяні ліси з домішкам вічнозелених рослин і ліан.

МУСОННИЙ КЛІМАТ ПОМІРНИХ широт. До даної кліматичної зони належать Середнє та Нижнє Приамуря, Приморський край, Сахалін, північ Японії, Кореї і Китаю. В теплу пору року тут випадає велика кількість опадів, через те що влітку панує літній південний і південно-східний мусон, який несе вологе повітря з океану. Взимку мусон несе континентальне повітря з півночі та північного заходу. Це повітря дуже холодне, воно надходить із Сибіру, з великої області Азіатського максимуму. З цим континентальним повітрям повязане панування ясної сухої антициклональної погоди. Середня температура січня знижується до -20 °С, сніговий покрив незначний. Літо тепле і вологе, з середніми температурами найтеплішого місяця 20...25 °С. Сума опадів досягає 600 - 1000 мм зa рік і більше. На півдні цієї зони клімат тепліший, наприклад, у Пекіні середня температура січня досягає -4,5 °С, а липня 26,5 °С.

СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКИЙ клімат характерний для Середземного моря та його узбережжя, для західних узбереж материків північної та південної півкулі в субтропічному поясі /Тихоокеанські узбережжя Чилі й Каліфорнії, південно-західні береги Африки і Австралії, південний берег Криму і Чорноморське узбережжя від Новоросійська до Туапсе/. Типова риса даного клімату - особливості розподілу опадів протягом року. Вони випадають головним чином узимку, а літо сухе. В цілому клімат теплий з достатньою кількістю опадів, річна кількість яких залежно від рельєфу і орографії коливається від 300 до 1000 мм і більше. Зима мяка, стійкий сніговий покрив не утворюється. Середні температури найхолоднішого місяця вищі за 0 °С, а самого теплого 22...28 °С.

КЛІМАТ СТЕПІВ. Степи помірного поясу характеризуються прохолодними зимами, а степи субтропічних і тропічних широт - теплими зимами. До перших належать Азово - Чорноморські степи, степи Середнього Поволжя, Передкавказзя, Північного Казахстану, Забайкалля, Монголії, степи Північної Америки, які простягаються зі сходу вздовж Скелястих Гір. Степи з теплою зимою прилягають до периферії субтропічних і тропічних пустель.

У степовій зоні панує континентальне повітря помірних широт, яке влітку трансформується в тропічне повітря. В субтропічних і тропічних степах переважає тропічне повітря, з яким повязані високі температури. низька відносна вологість повітря, значна повторюваність засух і суховіїв. У степах помірних широт середні температури найтеплішого місяця досягають 22...24 °С, а річна сума опадів 200 - 450 мм, взимку утворюється сніговий покрив висотою в середньому 20 - 30 см. У цілому зона степів відрізняється засушливим кліматом, кількість опалів не перевищує 450 мм, хоча місцями сягає 500 - 550 мм. Максимальна кількість опадів випадає влітку, переважно у вигляді злив, але літо сухе і жарке, випаровуваність приблизно вдвічі перевищує опади.

КЛІМАТ ЗОНИ МІШАНИХ І ЛИСТЯНИХ ЛІСІВ Цей клімат спостерігається в Північній Америці на південь від 50° пн.ш. і на схід від 100° зх.д. /за винятком південно-східної частини/, у Великобританії, в Ірландії. на півдні Скандинавського півострова, в Західній Європі /за винятком Середземноморя/, в Прибалтиці, Білорусії та центральній смузі Європейської території Росії, на півдні Західного Сибіру. В південній півкулі клімат листяних лісів трапляється в нижній течії р. Парани і в басейні р. Уругвай, на південно-східному березі Австралії, у Новій Зеландії. До цієї зони Л.С.Берг включає також природну зону лісостепів, перехідну між лісами і степами.

Клімат дуже сприятливий для широколистяних порід, у Західній Європі переважають букові ліси. а в Східній - дубові. Літо тепле, температура найтеплішого місяця 18...20 °С. а зима не дуже холодна, середні температури найхолоднішого місяця від -4 до -10 °С. У середньому за рік випадає 500 - 600 мм опадів, але місцями до 1000 мм.

КЛІМАТ ТАЙГИ. Зона тайги в північній півкулі займає велику площу. Вона охоплює значні території на Алясці, в Канаді й на півострові Лабрадор на північ від 50° пн.ш. В Євразії зона тайги займає Скандинавський півострів, Фінляндію, Східно-Європейську рівнину /північніше лінії Санки-Петербург - Нижній Новгород - Свердловськ/, Західний Сибір, Східний Сибір, Камчатку, північ і центр Сахаліну. В південній півкулі на рівнинах такий клімат не зустрічається.

Континентальність клімату в Євразії зростає з заходу на схід від помірної до різкої. В цілому для зони характерний континентальний клімат, зима холодна і сувора. Середні температури січня в Північній Америці опускаються до -28...-ЗО °С, а абсолютний мінімум до -50 °С. У тайзі Східного і Північно-Східного Сибіру в долинах річок, оточених горами, взимку в антициклональних умовах холодне повітря застоюється і охолоджується, внаслідок чого середні температури січня в районі Якутська нижче -40 °С, а Верхоянська - нижче -50 °С. а абсолютний мінімум сягає -71 °С у Оймяконі. Літо порівняно тепле, середні температури липня зростають від 12 °С на півночі до 18... 20 °С на півдні зони. В тайзі випадає від 300 до 600 мм опадів за рік, залежно від кількості опадів висота снігового покриву коливається від 30 - 40 до 80 - 90 см.

У цілому для зони тайги характерні помірні температури, значна вологість повітря, достатня кількість опадів, більш тривалий вегетаційний період, ніж у тундрі. Все це сприяє поширенню хвойних лісів з ялини, ялиці. модрини, сосни, з домішками дрібнолистяних порід /берези. осики, тополі, вільхи/.

КЛІМАТ ТУНДРИ. Зона тундри займає крайні північні частини материків Євразії та Північної Америки, а також прилеглі до Арктичного басейну острови і острови Субантарктики. Південною межею зони тундри є ізотерми найтеплішого місяця 10...І2 "С, які обмежують поширення лісів, тому деревні породи тут відсутні. На межі тундри і тайги для лісотундри характерні розріджені лісонасадження та рідколісся. Всюди спостерігається багаторічна мерзлота різної потужності, існування якої обумовлено відємними середньорічними температурами повітря та історичними причинами. В зонах тундри і лісотундри протягом року переважають арктичні повітряні маси. Середні температури січня в зоні тундри коливаються від -5 до -35 °С, а в липні нижче 12 °С. Річна сума опадів близько 200 мм і більше. Зима тривала і холодна, а літо коротке і дуже прохолодне. В лісотундрі температури найхолоднішого місяця досягають -40 °С, а найтеплішого 10...І4 °С, а річна кількість опадів збільшується від 200 до 400 мм.

КЛІМАТ ВІЧНОГО МОРОЗУ. Цей дуже суворий клімат спостерігається в Арктиці - над льодовою поверхнею Гренландії, на Землі Франца-Йосифа, на півночі Нової Землі й на архіпелазі Північної Землі і в Антарктиді. Протягом довгої полярної ночі в холодну половину року теплоту сюди приносять тільки повітряні маси з більш низьких широт, але витрати теплоти на випромінювання значно більші, внаслідок чого підстеляюча поверхня і повітря сильно вихолоджуються. Середні температура найхолоднішого місяця в Арктиці місцями знижуються до -40 °С.

Влітку в Арктиці Сонце не заходить, триває полярний день, і до земної поверхні надходить значна кількість сонячної радіації, але більша частина її становить розсіяна, в звязку з низьким стоянням Сонця, великою хмарністю і туманами. Крім того, поверхня вкрита льодом і снігом, вона відбиває понад 85% сумарної радіації, а поглинає незначну частину. Теплота витрачається і на танення льоду і снігу, в звязку з чим середня температура коливається близько 0 °С. Найтеплішим є атлантико-європейський сектор Арктики, де середні температури січня піднімаються до -13.5 °С на Шпіцбергені та -5 °С на о. Ведмежий, найхолоднішим місяцем є березень, а середні температури липня коливаються від 2 до 10 °С. Азіатський сектор Арктики відрізняється більш континентальним кліматом, з середніми температурами січня нижче -З0 С, а липня вище 0 °С і тільки на узбережжі материка 2...8 °С.


У Гренландії 80% поверхні вкрито льодовиками, потужність льоду в центрі острова досягає 3400 м. Якщо цей лід розтопити, рівень Світового Океану підніметься на 7 м. Над льодовиковим щитом Гренландії середня температура найтеплішого місяця на висоті близько 3000 м дорівнює -13 °С, а найхолоднішого -49 °С, хоча інколи бувають морози до -65 °С. На узбережжі клімат менш суворий, південне узбережжя вільне від льоду, тут середня температура найхолоднішого місяця /лютого/ дорівнює -5.5 °С. а найтеплішого +6...10 °С.

В Антарктиді, яка повністю вкрита льодом, потужність якого що більша, ніж в Гренландії. клімат найхолодніший. Сніговий покрив льодовиків відбиває величезну кількість радіації і весь час випромінює теплову радіацію за умов панування малохмарної та ясної антициклональної погоди. Середні температури найхолодніших місяців /липня і серпня/ понижуються від -18...-25 °С на узбережжі до -50...-70 °С і нижче в центральних районах. Абсолютний мінімум досягає -89 °С. Найтеплішими місяцями в Антарктиді є грудень і січень, середні температури цих місяців на узбережжі близько -5 °С. але при віддаленні від берегів швидко падають до -28 °С і на Полюсі недоступності становлять -30...-40 °С. На узбережжі Антарктиди випадає 400 - 600 мм опадів за рік, а на внутрішніх плато близько 50 мм і менше. Опади випадають виключно в твердому стані. Клімат Антарктиди впливає майже на всю Південну півкулю і відбивається на кліматі всієї Земної кулі.

10. Кліматичні зони України

В Україні виділяють 5 кліматичних зон:

Полісся (північні кордони України та південні межі: Луцьк, Шепетівка, Житомир, Київ, Ніжин, Конотоп.)

Лісостеп (Північ: Луцьк і т.д. Південь: Котовськ, Кіровоград, Кременчуг, Полтава, Харків)

Степ (Північ: Котовськ і т.д. Південь: Береги морів Чорного, Азовського / крім південного берега Криму)

Карпати (Карпатські гори та підгіря)

Південний берег Криму (Південні схили Кримських гір, берег моря)

В українському бюро погоди при прогнозуванні застосовують районування території України:

- північна частина (Житомирська, Київська, Чернігівська та Сумська області)

- західна частина (Львівська, Закарпатська, Івано-Франковська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області)

- східна частина (Харківська, Луганська та Донецька області)

- південна частина (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області)

- степова частина України (Крим)

Окремо виділяють Південний берег Криму.

Класифікація клімату: щадний (теплий з малими амплітудами t, відносно невеликими річними , місячними, добовими коливаннями інших мет. показників ) і подразнюючий ( виражена добова і сезонна амплітуда метеорологічних показників, вимагає підвищених вимог до адаптаційних механізмів). До щадного належить: лісовий клімат середньої смуги Південного берегу Криму. До подразнюючого: холодний клімат півночі, високогірний, спекотний клімат степів Середньої Азії.

11. Класифікація типів погоди

численність погодних ситуацій, спостережуваних як в разных географічних Різноманіття можливих поєднань погодоформирующих елементів обумовлює регіонах, так і в даній місцевості. Для оцінки таких ситуацій вводиться поняття про типи погоди. У прикладній метеорології медичні класифікації погоди характеризують і оцінюють погоду з урахуванням як метеорологічних, так і гелиогеофизических елементів. У загальній синоптичній метеорології типізації погоди грунтуються лише на перших. Виходячи з цього в загальній метеорології під типом погоди розуміється комплекс метеорологічних елементів, що характеризується значеннями, що укладаються усередині певних заданих інтервалів. Тип погоди може також характеризувати особливості певного синоптичного обєкту (усередині маси, фронту і ін.) в даному місці і зараз.

Існують різні типізації погоди. Б. П. Алісов (1936, 1974) в помірному поясі виділив 3 основних групи погоди: перша -- погода, обумовлена термічною дією підстилаючої поверхні при відносній стійкості загальної атмосферної циркуляції; друга -- погода, обумовлена горизонтальним переміщенням повітряних мас; третя -- погода, обумовлена проходженням атмосферного фронту. В рамках цих груп виділено 12 типів погоди. Широкого поширення класифікація Б. П. Алісова не набула головним чином через відсутність чіткого звязку між типом погоди і типом повітряної маси. Е.Е. Федоровим, А.І. Барановим (1949), Л. А. Чубуковим (1949,1956) і іншими авторами запропонована класифікація погоди, що передбачає ділення погодних умов на 16 класів:

Клас     Характеристика погоди

I Сонячна, дуже жарка і дуже суха (суховійно-посушлива). Середня добова температура повітря 22 град.С.  Середня добова відносна вологість повітря < 40%

II Сонячна, жарка і суха (помірно-посушлива), ср. сут. t > 22 град З, віднесення. влажн. 40-60%

III Сонячна, помірно волога і волога (не малохмарна посушлива)

Y Сонячна, помірно волога і волога погода з хмарністю вночі

XYI Дуже жарка і дуже волога (влажнотропическая), ср. сут. t > 22 град З, віднесення. влажн. > 80 град%

IY Хмарна вдень і малохмарна вночі

YI Похмура без опадів

YII Похмура з опадами (дощова) погода

YIII Хмарна з переходом t через 0 град З

IX Сонячна з переходом t через 0 град З

X Слабоморозная, ср. сут. t від 0 град З до - 2 град З

XI Помірно морозна ср. сут. t від -2 до -12 град З

XII Значно морозна ср. сут. t від -12 до -22 град З

XIII Сильно морозна ср. сут. t від - 22 до -32 град З

XIY Жорстко морозна ср. сут. t від - 32 до - 42 град З

XY Украй морозна ср. сут. t нижче - 42 град З

На думку В.А. Александрова (1952), можна користуватися меншим числом груп погоди шляхом їх об’єднання (I+II;III+Y;IY+YII;XYI;YIII+IX;X+XI+XII+XIII+XIY+XY), розрізняючи, таким чином, лише 7 груп.

Для медичної оцінки типів погоди має значення поняття «Природний синоптичний період», тобто проміжок часу, протягом якого над певним районом Землі (або над всією півкулею) розгортається певний синоптичний процес. Середня тривалість такого періоду в Європейському синоптичному районі 6 діб (періоди тривалістю від 5 до 7 діб зустрічаються в 92% всіх випадків).

12. Медичні класифікації погоди

Для медичної оцінки типів погоди має значення поняття «Природний синоптичний період», тобто проміжок часу, протягом якого над певним районом Землі (або над всією півкулею) розгортається певний синоптичний процес. Середня тривалість такого періоду в Європейському синоптичному районі 6 діб (періоди тривалістю від 5 до 7 діб зустрічаються в 92% всіх випадків).

за І.І. Григорєвим:

1) вельми сприятливий тип ( стійка, частіше зумовлена антициклоном, відсутність істотної хмарності, опадів, атм. тиск > 760 мм.рт. ст., вітер 0.30 м/с, перепад тиску не > 5 мм.рт.ст., кисню > 315 мг/л),

2) сприятливий (незначні зміни погоди місцевого характеру, короткочасні не рясні опади, змінна хмарність, атм. тиск 760 - 755 мм.рт. ст., вітер 4-7 м/с, , перепад тиску 6-8 мм.рт.ст., температури - не > 5?С, кисню 315 мг/л),

3) потребує посилення медичного контролю ( хмарна, нестійка, опади, гради місцевого походження, атм. тиск 754-745 мм.рт. ст., вітер - 10 м/с, кисню 289-260 мг/л),

4) потребує строгого медичного контролю ( погода зуморвлена циклоном, грози, інтенсивні опади, атм. тиск 745 мм.рт. ст, перепад t - 10С і >, кисню 260 мг/л).

За Г.П. Федоровим

1) оптимальний / 1-й тип/ ( t не >2, тиск не> 4, вітер не > 3м/с),

2) подразнюючий /2-й тип/ ( t не >4, тиск не> 8, вітер не > 9м/с),

3)гострий/3-йтип/(t>4,тиск>8,вітер>9м/с).

За В.Ф. Овчаровою

Розрізняють декілька груп ефектів від дії погодних чинників:

1. Тонізуючий - самопочуття добре, поліпшення настрою, підвищення працездатності. У осіб із зниженим артеріальним тиском поліпшується загальний стан, підвищується працездатність, нормалізується артеріальний тиск, зменшуються прояви хронічної гіпоксії. У хворих гіпертонічною хворобою можливе невелике підвищення артеріального тиску, помірна тахікардія, незначний головний біль і біль у серці. Метеорологічні умови характерні для стаціювання зони високого атмосферного тиску, тобто антициклоном.

2. Спастичний - біль спастичного характеру різної локалізації, погіршення сну, дратівливість, порушення гемодинаміки (тахікардія), можливе підвищення артеріального тиску, зміна ЕКГ, спазми гладкої мускулатури внутрішніх органів. У осіб із зниженим артеріальним тиском ці ж прояви, але менш виражені. Спастичний ефект зазвичай повязаний зі встановленням зони високого атмосферного тиску, проходженням холодного фронту погоди, пониженням температури зимою і підвищенням літом, зменшенням вологості.

3. Гіпоксія - підвищення артеріального тиску, біль різної локалізації, слабкість, стомлюваність, сонливість, задишка. Можливе серцебиття тахікардія, набряклість тканин і свербіння шкіри, зниження насичення артеріальної крові киснем і загального споживання його. У осіб із зниженим артеріальним тиском ті ж обєктивні і субєктивні прояви, посилення гіпоксії. Метеоумови характеризуються зниженням атмосферного тиску, підвищенням температури зимою і зниженням - влітку, підвищенням абсолютної вологості, зменшенням змісту кисню.

4. Гіпотензивний - у осіб з підвищеним артеріальним тиском, можливо, його зниження, поліпшення загального самопочуття. У осіб із зниженим артеріальним тиском помірна слабкість, стомлюваність, задишка, серцебиття, сонливість, тахікардія, зниження артеріального тиску, невелике підвищення споживання кисню. Метеоумови характеризуються падінням атмосферного тиску, підвищенням температури зимою і зниженням - влітку, збільшенням абсолютної вологості, зміст кисню.

 Классифікація І.І Нікберга та співавторів.

Виділяють три типи погоди: сприятливу, помірно несприятливу і несприятливу.

- Сприятлива погода

Стійка внутрішньомасова погода переважно антициклонного типу.

Рівний хід метеоелементів. Відсутність фронтальних зон. Слабкі висхідні струми повітря.

Мала хмарність (0-4 бали), відсутність опадів або не більше 5 - мм/доби.

Міждобовий перепад атмосферного тиску до 5 гПа, градієнт падіння його за 3 години не більше 1 гПа.

Міждобовий перепад середньодобової температури до 5 град С.

Відносна вологість 55-70%, швидкість руху повітря (вітер) до 5 м/сек.

Абсолютні значення температури повітря, атмосферного тиску, абсолютної вологості, градієнта потенціалу ЕПЗ ( електричне поле Землі) і інших метеопоказателей в межах плюс-мінус 0,5 середньоквадратичного відхилення від місцевої кліматологічної норми для даного періоду року.

Коливання вагового змісту кисню не більш плюс-мінус 5 грама/м куб.

Індекси СА W,S і ін. менше 75% від середнього значення за передуючих 30 діб.

Спокійне геомагнітне поле, амплітуда його добових змін до 50 , по відміні до 0,3 - 0,4 радіан. Коефіцієнт уніполярності іонів (q) в межах 0,3 - 1,5.

Відсутність спалахів хромосфер і інших проявів діяльності на видимому диску Сонця в діапазоні від - 4 до + 2 діб щодо даного дня.

За Г.П. Федоровим з доповненнями Ю.А. Ажіцького (1963), Б.В. Богунського (1971) та ін. сюди відносяться комплекси погоди переважно II - Y, IX - XI типів

Цей тип погоди не вимагає ніяких гелиометеокоррегирующих заходів, навіть, навпаки, в цей час можна без шкоди зменшити основне лікарське навантаження, збільшити обєм і інтенсивність виконуваних робіт всім категоріям хворих і спортсменам.

-         Подразнюючий тип погоди (помірно несприятлива (II-й тип) за І.І. Нікбергом).

Помірні міждобові зміни метеоелементів. Можливі поступова зміна повітряних мас з різними термобаричними властивостями, проходження малоактивних атмосферних фронтів.

Мінлива нижня хмарність 5-8 балів, осідання 8-20 мм/діб, можливі нетривалі грози, завірюхи.

Міждобовий перепад атмосферного тиску 5-10 гПа, градієнт падіння тиску 2-3 гПа за 3 години.

Зміна температури повітря на 5-10 град С.

Відносна вологість 75-85%, посилення вітру до 6-12 м/сек, висхідних вертикальних струмів повітря.

Зниження вагового змісту кисню на 5-10 грамів/м куб, абсолютний його зміст літом менше 275-280 міліграма/м куб.

Відхилення абсолютних значень температури, градієнта ЕПЗ і інших метеопоказників в межах від плюс-мінус 1 до плюс-мінус 1,5 місцевої кліматичної норми. Зміна вагового змісту кисню не більше 15 грама/м куб.

Підвищення СА до 25% від середніх значень за 30 передуючих діб.

Слабкі (до 1 балу) спалахи хромосфер. Зміна полярності сектора ММП. Амплітуда добових коливань геомагнітного поля 50-100 ?, по відміні 0,4 - 0,8 радіан.

За Г.П. Федоровим з доповненнями Ю.А. Ажіцького (1963),Б.В. Богунського (1971) і ін. сюди відносяться комплекси погоди переважно I,YI,YIII і XII класів.

А.Н. Устєлєнцев групу дратівливого типу погоди розділив на три підгрупи:

1) Слабодратівливий тип погоди з невеликою дратівливою дією. Більшість погодних елементів, цього типу є оптимальними. Цей тип погоди вимагає невеликих, як правило, неспецифічних заходів, що коректують.

2) Дратівливий тип погоди, що характеризується достатньо помітною напругою адаптивних можливостей не тренованого організму і необхідністю корекції у спортсменів високого класу, що знаходяться в періоді надінтенсивних навантажень і хворих важкого і середнього ступеня тяжкості.

3) Сильнодратівливий тип погоди, частину елементів якого мають гострі тенденції і в сукупності наближаються до гострого типу. Цей тип погоди вже вимагає значних заходів, що коректують, всім категоріям осіб, схильних до геліометеорологічних впливів.

- Гострий тип погоди (несприятлива погода (III-й тип) за І.І. Нікбергом).

Контрастна зміна синоптичній ситуації, швидка зміна повітряних мас з різними термобаричними властивостями.

Суцільна нижня хмарність 8-10 балів, значні (більше 20-24 мм/доби) осідання. Можливі сильні грози, завірюхи.

Міждобовий перепад атмосферного тиску більше 10 гПа, градієнт падіння атмосферного тиску більше 3 гПа за 3 години.

Активна фронтальна діяльність, що супроводиться різкими коливаннями метеопоказників. Виражений циклонний тип атмосферної циркуляції, вітер, осідання, грози. Влітку стійке підвищення температури повітря до 27 - 28 град З і більш і відносна вологість більше 75%.

Міждобовий перепад середньодобової температури на 10-15 град З, особливо при негативному градієнті падіння атмосферного тиску і різкому підвищенні температури взимку.

Відносна вологість більш за 85%, швидкість вітру більше 12 м/сек.

Падіння вагового змісту кисню до 270 міліграма/м куб і менш. Падіння вагового змісту кисню в повітрі більш ніж на 15 грамів/м куб.

Відхилення абсолютних значень температури і інших метеопоказників від місцевої кліматологічної норми більш ніж на плюс-мінус 1,5.

Підвищення СА більш ніж на 25% від середнього значення за 30 передуючих діб, спалахи хромосфер потужністю 2 бали і більш, проходження активно-спалахуючих областей на видимому диску Сонця. Зміна полярності сектора ММП, особливо з (-) на (+).

Амплітуда добових коливань геомагнітного поля більше 150-200?, по відміні більше 1,0 радіан, зміна в порівнянні з передуючою добою більш ніж на 50%.

За Г.П. Федоровим з доповненнями Ю.А. Ажіцького (1963), Б.В. Богунського (1971) і ін. сюди відносяться комплекси погоди переважно YII,XII,XIY і XY класів.

При гострому типі погоди необхідно значно понизити фізичну і психоемоційне навантаження, проводити неспецифічні заходи, як хворим, так і здоровим особам. Проводити специфічну корекцію хворим різних ступенів тяжкості і спортсменам в періоді інтенсивних навантажень.

13. Методи профілактики геліометеотропних реакцій у людей

Частина людей, особливо хворих, похилих є метеолабільними, у них різкі зміни погоди викликають метеотропні реакції.

Геліометеотропність - це маркер слабкості здоровя - чим старше або слабкіше організм, тим вище геліометеотропність. Якщо ж дитина метеопат, то ситуація відносно ступеня його здоровя досить серйозна.

Характер і вираженість метеотропної реакції залежить від стану організму, захворювання, особливостей праці і побуту. Найчастіше зустрічаються симптоми: погіршення загального стану, порушення сну, занепокоєння, головний біль, зниження працездатності, швидка втомлюваність, різка зміна АТ. Змінюється чутливість до лікарських речовин.

Проблема медичної геліометеорологїї особливо інтенсивно досліджувалася в 70 - 80-і роки. Проводилися конференції, галузеві медичні зїзди і наради, і як наслідок - краще за всіх сучасні наукові уявлення про вплив погодних чинників на здоровї людини були систематизовані вченими - І.І. Нікбергом, Е.Л. Ревуцьким і Л.І. Сакалі.

Погодозазалежними є наступні захворювання: ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, цереброваскулярна хвороба, облітеруючий ендартерит, хронічні неспецифічні захворювання легенів, бронхіальна астма, ревматизм, гемморрагічні захворювання, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, хронічні гастрити, захворювання нирок і сечовивідних шляхів, цукровий діабет, нервово-психічні розлади, глаукома, деякі шкірні захворювання.На загострення хронічного захворювання або дизадаптацію здорового організму впливають дві основні групи чинників: внутрішні і зовнішні.Внутрішніми чинниками є недолік психологічної культури (неправильно реалізований стрес), порушення біологічної ритмічності, частково генетична схильність до того або іншого захворювання, і частково конституція, вік та стать.

Зовнішніми чинниками є зміни навколишнього нас середовища: кліматичні, погодні, соціальні чинники, різного роду фізико-хімічні і біологічні зміни (до останніх відносяться: прискорення, перевантаження, вібрація, дія високих і низьких температур, тиску, звуку, лазерне випромінювання, електротравми, отруєння викидами промислових підприємств, радіаційне опромінювання, вірусні, бактерійні та інші епідемії,).

З внутрішніх чинників зараз найбільш актуальний недолік психологічної культури, як наслідок конфлікту між біологічними потенціалами людини і прогресом техніки. Він в значній мірі визначає сучасні особливості людського здоровя.

Також, є актуальним порушення природних біологічних ритмів, які забезпечують пристосування організму до зовнішнього середовища. Основною причиною порушень є ситуація, коли економічні, соціологічні і технічні чинники перевищують темпи і рівні біологічної адаптації (І.В. Давидовський). Завдяки біоритмам відбувається внутрішній розвиток організму і підвищення вироблення стійкості до дії чинників зовнішнього середовища, про що частково піде розмова далі.

Проблема погодних дій на людину тісно повязана з однією із загальних закономірностей процесів, що відбуваються в природі, - їх періодичністю. Під біологічними ритмами розуміють циклічні коливання інтенсивності і характеру біологічних процесів і явищ, що періодично повторюються. Передбачається, що біоритмологічна структура організму спадково закріплена і більшість ритмів виникають спонтанно в онтогенезі. Біоритми - важлива ланка в прояві загального механізму адаптації.

На загальний механізм адаптації впливають порушення різного роду ритмічних змін організму. Ці адаптивні ритми бувають: добові, місячні, сезонні і річні.

У наш час, значнішим є порушення добового (циркадного) ритму. Трохи менше, але теж не маловажне значення мають порушення сезонного ритму.

У той час коли формувалася фізіологія сучасної людини, життєдіяльність активізувалася зі світанку і повністю закінчувалася з настанням темноти. Взимку, коли день короткий, людина лише витрачала накопичені за літо запаси, і його фізична активність була наймінімальнішою зі всіх сезонів року. Людина жила в повній гармонії з природою: вдень - важка фізична праця, вночі - відпочинок. Знижувалися енерговитрати організму, зменшувалася величина основного обміну, упорядковувався пульс, знижувався артеріальний тиск, знижувався вміст цукру в крові, активізувалися трофотропные процеси. Відповідно вночі мінімально зменшувалася збудливість кори головного мозку, мязова сила і працездатність. Зараз же масштаби фізіологічного збочення такі, що мало не у 40% населення можливе різке підвищення артеріального тиску щонічно. А з цим можна виділити три обставини:

1. Порушення природних ритмів є наслідком сучасної НТР, значення якої зараз наростає в геометричній прогресії.

2. Негативні чинники погоди особливо яскраво виявляються в критичні дати індивідуальних біоритмів (фізичного, емоційного і інтелектуального циклів).

3. Багато хронічних і деякі гострі захворювання мають чітку сезонну залежність. Так, наприклад І.І. Марков виділяє 5 груп захворювань:

- з весняно-літнім максимумом і осінньо-зимовим мінімумом (фотодерматози, пелагра, перніціозна анемія і ін.);

- з літньо-осіннім максимумом і зимово-весняним мінімумом (гострі і хронічні гастроентерити, коліт, сальмонельоз, дизентерія і ін.);

- з осінньо-зимовим максимумом (бронхіальна астма, гострий нефрит, ангіна);

- із зимово-весняним максимумом і літньо-осіннім мінімумом (авітамінози, крупозна пневмонія, туберкульоз);

- з осіннім і весняним максимумом і літнім мінімумом (ОРЗ, бронхоектатична хвороба, ендокринні захворювання, гіпертонічна хвороба, стенокардія, псоріаз, і ін.).

Кліматичні чинники теж відносяться до широко поширених.

- Клімат диктує організму деякі вимоги фізіологічного характеру, які у разі їх ігнорування можуть шкодити здоров’ю;

- Клімат встановлює круг патогенних мікробів в навколишньому середовищі і клінічні ознаки викликаних ними хвороб;

- Залежно від клімату вирощуються певні сільськогосподарські культури, розводяться певні тварини і визначається відповідна їжа. Таким чином, від клімату в значній мірі залежить добробут, живлення, освіта і загальний розвиток людей, що тісно повязане з їх здоров’ям (А.Д.М. Брайсесон, К.А. Соутар, 1994 р.). Серед шкідливих кліматичних чинників відзначають мешкання, наприклад, в тропічних країнах (жара, підвищена вологість, слаборозвинена медико-санітарна служба), в країнах північних широт (холод, нерівномірне протягом року опромінювання ультрафіолетом,  брак кисню), у високогірних країнах ( кисню, холод, пониження атмосферного тиску).

Будь-яку місцевість умовно можна розділити на місцевість з помірною і екстремальною кліматичною дією.

Проте найпоширенішим, але менш відомішим і відповідно менш коректованим, залишається погодний (геліометеопатологічний) чинник. Найпоширенішим він є тому, що далеко не все населення нашої планети воює, страждає від економічних лих або проживає в зоні з екстремальною кліматичною дією, а ось атмосферна і геліогеофізичне середовище охоплює все живе Землі і щонайменша зміна її стосується всього . По силі дії він не так яскраво виражений, як соціальні чинники, але супроводжує людину все його життя.

Особливо погодний (геліометеотропний) чинник стає актуальним в сучасний час. Обумовлено це однією причиною - зростанням ролі науково-технічного прогресу.

З одного боку науково-технічний прогрес знищує виснажливі, немеханізовані форми праці, створює засоби захисту від ряду хвороб, сприяє збільшенню тривалості життя, поліпшенню здоровя людей, все більш повній реалізації здібностей значних контингентів населення. З іншого боку, відбувається наростання зворотних явищ: виявляються значні шкідливості, повязані з інтенсивним зростанням забруднення навколишнього середовища, порушенням екологічної рівноваги, зниженні рівня фізичних навантажень і зростанням психоемоційної напруги.

Актуальність погодного чинника у наш час обумовлено тим, що деякі наслідки НТР значно підвищують геліометеотропність організму. Дуже важливими наслідками НТР, в сенсі впливу на підвищення геліометеотропності, є наступні:

1. Прискорення всіх демографічних процесів і змін в стані здоровя за короткий проміжок часу, повязане з суспільно політичним і соціально-економічним розвитком населення миру, обумовлених, як було вище сказано, науково-технічним прогресом і кардинальною зміною образу життю привело до того, що в розвинених країнах склався новий тип патології:

- визначилися ряд захворювань, що мають високий рівень поширеності і що є одній з головних причин смертності населення, - зокрема захворювання, серцево-судинної системи. Тільки у 1967 р. число померлих від гіпертонічної хвороби і атеросклерозного кардіосклерозу в порівнянні з 1960 р. збільшилося удвічі (Г.І. Косицкий). У наш же час в Україні, як і в країнах СНД, підвищений артеріальний тиск наголошується у 44% населення, що, мабуть, ще не є межею;

- виділилася група важливих, але раніше захворювань, що рідко зустрічалися: хвороби ендокринної системи, розлади живлення, порушення обміну речовин і імунітету, алергічні розлади, а також глаукоми, природжені аномалії, деякі хвороби крові і ін.

- змінився характер перебігу звичних захворювань, особливо хронічного типу патологій, зявилися форми, що важко діагностувалися, стерті, атипові, із збільшенням латентного періоду, тобто відбувається суцільна хронизація патології;

- намітилося збільшення множинної патології (множинні причини смерті, поєднання різного роду захворювань у однієї особи, відхилення комплексного характеру від фізіологічних норм);

- відбулося прискорення фізичного розвитку підростаючого покоління (акселерація), наголошується збільшення дисгармонійного фізичного розвитку. Зміну образу життю, живлення, адинамичность привели до збільшення частки осіб з надмірною масою тіла і відповідного впливу на здоровї населення.

2. Відбулося різке збільшення частки міського населення, зміна характеру праці зайнятого у виробництві, збільшення частки грамотного населення.

В даний час відсоток міського населення по розвинених країнах складає не менше 70%, що зрозуміло без всяких коментарів.

Характерними особливостями сучасного виробництва є - підвищення темпу праці, його виразно виражений емоційний характер, зменшення частки фізичної праці в результаті механізації і автоматизації виробництва, зниження рухової активності;

3. Збільшилася кількість нервово-психічних розладів.

Ускладнення емоційного життя сучасної людини, сприяючи формуванню високо збудливого підкірково-кіркового комплексу, часом не контрольованого корою, часто приводить до патологічних результатів, особливо у разі неправильного реагування на стрес.

Нервово-психічна напруга, що розрізняється в умовах міського і сільського життя, може пояснити вищу захворюваність і смертність від ішемічної хвороби серця населення столичних і крупних міст (Т.В. Карсаєвська, А.Т. Шаталов,1975). Якщо на початку ХХ століття основними причинами смерті були туберкульоз і пневмонія, то в даний час найбільшу загрозу представляють серцево-судинні захворювання, рак і нервово-психічні розлади (Ю.П. Лісицин,1987 р.);

4. Відбулося збільшення тривалості життя населення.

За даними Організації Обєднаних націй, в 1950 р. в світі проживало близько 200 млн. осіб у віці 60 років і старше. До 1975 р. це число зросло до 350 млн. По прогнозах ООН, до 2000 цей показник мав бути близько 590 млн., а до 2025 р. перевищить 1100 млн., тобто збільшиться в порівнянні з 1975 р. на 224 %. Більше 80% всіх випадків смерті від серцево-судинних хвороб доводиться на людей 60 років і більш. Таким чином, постаріння населення найактивнішим чином впливає на структуру його смертності і захворюваності, підсилюючи значення хронізації патології;

5. Підвищився рівень забруднення атмосфери. Несприятливі погодні умови можуть ще і негативно впливати на рівень забруднення атмосферного повітря викидами промислових підприємств і автотранспорту.

Залежно від ступеня прояву геліометеореакції виділяють три ступені важкості (В.Ф. Овчарова і соавт.,1974 р.):

. легку - скарги переважно загального характеру - нерізко виражені нездужання і психоемоційні порушення, втома зниження працездатності, порушення сну, біль в суглобах.

. середню - загальне нездужання, гемодинамічні зрушення, посилення або поява симптоматики характерною для основного захворювання.

. важку - гостре порушення мозкового кровообігу, важкий гіпертонічний криз, загострення ішемічної болезні серця, астматичний напад і ін.

14. Профілактика геліометеореакцій

Методи профілактики:

-облік метеочутливих хворих, як на лікарській дільниці, так і в стаціонарі,

-виявлення метеочутливост та і її ступені

- 1ступень - субєктивні відчуття

- 2 ступінь - обєктивні ознаки

- 3 ступінь - хронічні захворювання з можливістю загострення

-виділення осіб підвищеного ризику,

-організація медичного прогнозу погоди, повідомлення лікувально-профілактичних закладів про прогноз погоди,

-підвищення неспецифічної стійкості організму,

-щадний режим для хворих, переведення хворих підвищеного ризику в спеціальні палати зі штучним мікрокліматом, покращення мікрокліматичних умов у звичайних палатах, (Мікроклімат - стан повітряного середовища в замкнутому приміщенні або на величезному просторі.)

-перенесення планових операцій чи важких процедур,

-планові 10-15 денні курси лікування при несприятливому місячному прогнозі погоди.

-використання кліматичних факторів для загартування, профілактики і лікування захворювань.

Кліматопрофілактика - використання природно-кліматичних чинників з метою попередження захворювань, зміцнення імунітету, гартування. Кліматопрофілактика використовує: температуру, вологість, тиск, рухливість повітря, хімічні властивості (оксигенація)

Види кліматопрофілактики:

- Гемопрофілактика (загар). Біодоза (еритемна доза) - температура в середині червня в середині дня, протягом якого на шкірі незагорілої людини зявляється еритема. Лікувальна доза - БД

Профілактична доза - 1/8 - 1/10 БД. Літнім людям досить гуляти по парку; дорослим - починаючи з БД, дітям - с1/8 БД

- Аеропрофілактика (32 години при низькій температурі приводить до підвищення вологості одягу)

- Оксигенація

- Фізичні чинники(tє та ін.)

- Гідропрофілактика (купання у відкритих водоймищах); море та дія елементів (J, B, Cu), централізація кровотоку.

- Зміна кліматичних районів

-Кліматичні курортиУкраїни (Південний берег Криму, Карпати, санаторії в хвойних лісах

"Червона калина", Рівн. обл)

І.І. Нікберг в профілактиці і лікуванні ГМПР (геліометеопатологічних реакцій) виділяє три основні ланки: медичну оцінку погоди (спеціалізований медичний прогноз), організаційні і лікувально-профілактичні заходи. Початковими в цій системі є медична оцінка погоди і її спеціалізований прогноз. Важливий етап в комплексі заходів щодо профілактики і лікування ГМПР - отримання, інтерпретація даних про погоду, доведення цієї інформації і відповідних рекомендацій до зведення лікарів ЛПЗ.

Функції спеціалізованого центру (групи) метеопрофілактики:

а) оперативний контакт з метеослужбою, геофізичними станціями, бюро погоди і іншими установами, отримання від них первинною метеосиноптичної і геліогеофізичної інформації;

б) реєстрація і спеціальна обробка цієї інформації;

в) визначення медичного типу, складання медичного бюлетеня погоди на дані і подальшу добу, складання загальних рекомендацій по профілактиці і лікуванню ГМПР у звязку з прогнозом погоди, передача відповідній інформації установам охорони здоровя;

г) визначення змісту і форми медико-метеорологічної інформації, призначеної для сповіщення населення;

д) надання методичної допомоги установам охорони здоровя, узагальнення досвіду роботи по профілактиці і лікуванню ГМПР.

У наш час, коли компютерні технології дозволяють, незалежно від відстані до першоджерел, вмить отримувати з них майже будь-яку інформацію, відпадає необхідність тримати штат спеціальних співробітників, які займатимуться цією проблемою. Все це в змозі зробити одна єдина людина - практикуючий лікар. Зведення погоди по регіону, що цікавить, можна отримати на безлічі погодних сайтів і вмить обробити їх. Відповідно цьому швидко і грамотно спланувати лікувальні заходи. Ось, що про ці заходи завдяки І.І. Нікбергу і співавторам відоме на сьогоднішній день:

В більшості випадків ГМПР виникають у метеолабільних осіб, страждаючих різними хронічними захворюваннями. Тому прояви, течія і наслідки таких реакцій багато в чому визначаються формою і тяжкістю основного захворювання, віком хворого, особливостями індивідуальної реакції та ін.

Конкретна схема профілактики і лікування ГМПР передбачає як довгострокові, так і короткочасні заходи, здійснювані напередодні погодних ситуацій підвищеного ризику.

Довгострокові, постійні заходи направлені на підвищення адаптаційних можливостей людини, загальній стійкості організму до зміни погоди і повинні включати ефективну раціональну терапію основного захворювання. Вони зводяться до дотримання загальногігієнічних вимог щодо раціонального режиму харчування, праці фізичної культури, гартування, правил психогігієни, особистої гігієни. Ніяка схема лікування не може бути ефективною без цих загальногігієнічних заходів.

15. Короткострокові заходи направлені на профілактику, усунення і ослаблення проявів ГМПР

Однією з головних ланок прояву ГМПР є підвищена збудливість і дисфункція центрів вегетативної регуляції, порушення сну. Для їх корекції корисні фізіотерапевтичні процедури (електрофорез комірної зони, масаж шийно-потиличної зони).

У розвитку ГМПР велике значення надається відносному дефіциту кисню, обумовленому як зменшенням його парціального тиску у вдихуваному повітрі, так і порушенням його метаболізму. Для профілактики і лікування кисневої недостатності доцільна аеротерапія (перебування на свіжому повітрі, кисневий намет, кисневий коктейль), зниження фізичного навантаження, дихальна гімнастика, аероіонотерапія, УФ).

ПОГОДА і КЛІМАТ

Погода. Фізичний стан нижньої атмосфери у даному місці на певний час називається погодою. Фізичні властивості атмосфери (температура, тиск, вологість, вітер) та атмосферні явища (туман, сніговій покрив, грози, зливи, ожеледиця тощо) є елементами погоди. Людина сприймає погоду не за окремими елементами, а в комплексі, в якому ті чи інші елементи можуть бути переважаючими. Наприклад, живі організми по-різному сприймають погоду жарку суху і жарку вологу, з вітром і без вітру. Погоди дуже різноманітні і ніколи не повторюються, оскільки їх визначають різноманітні фактори: повітряні маси, фронтальні процеси, циклони й антициклони. Погоди — це зовнішній прояв радіаційних та циркуляційних процесів і умов підстильної поверхні.

Класифікації погод. Погоди класифікують за різними ознаками, проте головними є класифікації за радіаційним балансом і за характером атмосферних процесів, які враховують вплив погоди на життя і діяльність людей. За радіаційним балансом погоди поділяють на безморозні, з переходом через 0 °С і морозні. Кожен з цих типів

поділяють на класи.

І. Безморозні погоди відповідають умовам додатного радіаційного балансу. В цій групі розрізняють такі погоди:

1.  Посушливі суховійні. Середня добова температура t° вища за 22 °С, відносна вологість r - менша за 40 %.

2. Помірні посушливі - t° >22 °С, r - від 40 до 60 %.

3. Мало хмарні.

Ці три класи пов'язані з антициклонами

4.  Хмарна вдень. Виникає під час проходження фронтів або нагрівання повітря над теплою поверхнею.

5.  Хмарна вночі. Виникає під час проходження фронтів уночі або над теплішою порівняно з суходолом поверхнею моря.

6. Хмарна без опадів.

7. Хмарна з опадами (дощова), зв'язана з фронтами.

8. Волога тропічна - t° понад 22 °С, r - понад 80 %.

II.  Погоди з переходом  через 0 характерні для перехідних сезонів, коли середня добова температура може бути вищою за 0 °С, а мінімальна — нижчою,  або середня добова температура нижча,  а максимальна вища за 0 °С. В цьому типі виділяють два класи:

9.   Хмарна  вдень.   Пов'язана   з   фронтами,   супроводжується опадами.

10. Ясна вдень. Зумовлена антициклонами.

III.  Морозні погоди, відповідають умовам негативного радіа­ційного балансу. Виділять такі класи:

11. Слабо і помірно морозна -t° від 0 °С до -12,4 °С.

12.  Значно морозна -t° від -12,5 °С до -22,4 °С.

13. Дуже морозна-t° від -22, 5 °С до -32,4 °С.

14. Люті морози - t° від -32,5 °С до -42,4 °С.

15. Тріскучі морози -t° нижче -42,5 °С.

З класифікації випливає, що погоди залежать не тільки від радіаційного балансу, а й від атмосферних процесів - фронтальних чи внутрішньомасових. Внутрішньомасові процеси зв'язані з нагріванням або охолодженням повітря від земної поверхні. Під час нагрівання розвивається конвекція, що супроводжується утворенням купчастих хмар, можливі опади, під час охолодженні виникає типова інверсія, погода прояснюється. Фронтальні процеси у всіх випадках супроводжуються поганою погодою, однак погода теплого фронту відмінна від погоди холодного фронту.

За характером атмосферних процесів погоди поділяють на такі типи:

I тип - ясна або малохмарна, що формується в антициклонах.

II  тип - хмарна з проясненнями і короткочасними зливами. Типова для холодних фронтів.

III тип - хмарна. Висота і потужність хмар незначні. Часто з них випадає мжичка. Характерна для зимового періоду і пов'язана з розмитими фронтами.

IV тип - обложні опади (сльота). Погода типова для циклонів з системою фронтів. Додаткові ознаки - сильні пориви вітру, взимку хуртовини.

Значні зміни в погоді відбуваються під час переміщенні серії циклонів та антициклонів. Коли наближається циклон, падає атмосферний тиск, підсилюється вітер, змінюється його напрям, на заході появляються перисті хмари, що рухаються паралельними смугами на схід. За ними появляються високо-шаруваті хмари, потім шарувато-дощові, з яких випадає дощ або сніг.

Для антициклонів характерні тихі безхмарні погоди: влітку жаркі, взимку морозні, можливі тумани.

Причини мінливості погоди. Погода дуже мінлива, до того ж зміни її відбуваються одночасно в багатьох місцях. Погода будь-якого місця формується на основі складної взаємодії місцевих географічних умов і повітряних мас, що надійшли з інших районів. В областях постійного високого атмосферного тиску на погоду більше впливають місцеві географічні фактори, а в областях низького тиску провідне значення мають сторонні повітряні маси. Наприклад, в екваторіальних широтах погоди дуже одноманітні: до полудня виникають хмари вертикального розвитку з грозами й шквалами, випадають зливові дощі, у другій половині дня все затихас, встановлюється гарна сонячна погода. Такий характер погоди зумовлюється розвитком конвекції в першій половині і її припиненням у другій половині дня.

У  помірних   широтах   погоди   дуже   різноманітні   оскільки визначаються діяльністю циклонів і антициклонів.

Прогноз погоди. Важливе значення для науки й господарства має прогнозування погоди. Прогноз - науково аргументоване передбачення, що дає випереджаючу інформацію про розвиток явищі процесів у майбутньому. Наука, яка вивчає умови формування та способи прогнозування погоди, називається синоптичною метеорологією. В основі її методів лежать закони гідродинаміки. Прогнозування   погоди   можливе   лише   на   основі   систематичних спостережень за нею. Пізнаючи причини виникнення тих чи інших процесів в атмосфері, можна заздалегідь їх передбачати.

Регулярні спостереження за погодою проводяться на метеорологічних станціях, організованих у багатьох місцях земної кулі. В кожній країні існує мережа синоптичних станцій, які працюють за єдиною програмою і в узгоджені строки за гринвіцьким часом. Національні мережі спостережень утворюють глобальну Всесвітню службу погоди (ВСП).

Переважна більшість станцій служби погоди є станціями другого розряду. Вони устатковані термометрами, психрометрами для спостережень за вологістю повітря, барометрами для вимірювання тиску, опадомірами для вимірювання опадів, міркою для вимірювання товщини снігового покриву, флюгером з вітромірною дошкою для визначення напряму і швидкості вітру. Спостереження на цих станціях ведуться чотири рази на добу і передаються в національні гідрометеорологічні центри. Тут вони опрацьовуються і на їх основі складаються синоптичні карти.

Винятково важливе значення для вивчення і завбачення погоди мають метеорологічні супутники Землі. За їх допомогою вивчають верхні шари атмосфери і їх вплив на фізичний стан тропосфери, слідкують за пересуванням і трансформацією повітряних мас, за формуванням і змиканням атмосферних фронтів, на яких формуються певні типи погод.

Для ефективного вивчення й прогнозування погоди потрібно охопити як найбільшу територію, тому за рішенням Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) створена Всесвітня служба погоди, яка займається вивченням і прогнозуванням атмосферних явищ на всій земні кулі. Організовано три Світові центри погоди: Москва, Вашингтон і Мельбурн. Вони зв'язані між собою прямим телетайпним зв'язком або факсом. Завдання кожного з них - збирання і опрацювання інформації метеорологічних станцій прикріплених до нього, складання і передавання в національні гідрометеорологічні центр синоптичних карт, прогнозування погоди й гідрометеорологічних явищ на великих просторах, проведення науково-дослідної роботи, підготовка кадрів для національних служб Світові гідрометеорологічні центри обладнані сучасними електронно-обчислювальними машинами та комп'ютерами, які, на основі зібраних 

матеріалів, дають прогноз погоди на наступний час. 

Методи прогнозування погоди. Прогнози бувають малої (1-3 дні), середньої (4—10 днів) і великої (місяць, сезон) завчасності. Основними методами складання прогнозів малої і середньої завчасності є синоптичний і розрахунковий. Синоптичний метод базується на складанні й аналізі приземних та висотних карт погоди.

Ці синоптичні карти складаються на спеціальній бланковій основі, куди умовними знаками й цифрами наносяться відомості про погоду на станціях (мал. 45). Потім на них виділяють повітряні маси, проводять ізотерми, ізобари, виділяють циклони й антициклони, зони хмарності, наводять лінії атмосферних фронтів. Порівнюючи такі карти за різні строки, виявляють шлях і швидкість переміщення баричних систем і трансформацію повітряних мас.

Розрахунковий метод базується на розрахунках руху атмосферних вихорів. Розв'язуючії систему прогнозних рівнянь, знаходять значення майбутніх полів тиску, температури, вітру тощо. Рівняння досить складні і обчислюються на сучасних комп'ютерах.

Прогноз погоди великої завчасності базується на підборі синоптичних карт-аналогів за минулі роки, виходячи з міркувань, що атмосферним процесам властива ритмічність. Складним є прогноз погоди на сезон, оскільки потрібно аналізувати поля температури і тиску на всій Північній півкулі.

Місцеві ознаки погоди. Прогнози погоди складають для великої території. В кожній місцевості їх можна уточнювати на 6—12 год, а інколи й на цілу добу, за місцевими ознаками.

Місцевими ознаками погоди називають такі атмосферні явища, які вказують на можливість зміни погоди або її стійкість у найближчий час. Місцеві ознаки виявляються у зміні температури, характеру хмар, величини тиску, сили вітру, реакції рослин і тварин на зміни в атмосфері. Ці ознаки добре відомі сільському населенню і запозичені з досвіду багатьох поколінь. Вони доступні всім і мають фізичне обґрунтування. Наприклад, роса вранці або туман у долинах -на добру погоду вдень. Якщо зранку підсилюється вітер і затихає після полудня - завтра буде гарна погода.

Ознаками настання поганої погоди є швидке переміщення перистих хмар з заходу, поява навколо небесних світил вінців або гало, мерехтіння зір тощо. Перед дощовою погодою дим стелиться по землі, ластівки літають низько над землею, мурашки поспішають до мурашників і закривають нори, деякі дерева сильно виділяють аромат тощо.

Спостереження за місцевими ознаками погоди мають важливе пізнавальне і практичне значення для встановлення зв'язків між явищами і процесами, що відбуваюся в природі. Тому організація таких спостережень у школі є важливим засобом навчання.

Тривалі й регулярні спостереження за погодою дають можливість встановити середній звичайний стан погоди в певній місцевості для певної пори року або вивчити особливості її клімату.

Клімат і методи його визначення. Кліматом називають закономірну послідовність метеорологічних процесів і явищ, яка обумовлена взаємодією сонячної радіації, підстильної поверхні та циркуляції атмосфери і виявляється в багаторічному режимі погоди в даній місцевості. Клімат будь-якої території можна розглядати також як статистичний режим коливання стану атмосфери з короткими і довгими періодами. Короткі періоди - до року, довгі - десятиліття, століття, тисячоліття. У цих двох визначеннях клімату йдеться про використання багаторічної інформації, про режим погодних умов, як результат взаємодії основних кліматичних чинників на окремо взятій території або на всій земній кулі.

Щоб визначити який тип клімату на тій чи іншій території, метеорологічна інформація опрацьовується різними методами: статистичним, синоптичним, картографічним і математичного моделювання.

Статистичним методом визначають середні і крайні значення температури, тиску, вологості, сум опадів, повторюваності вітрів, тривалості сонячного сяяння та інших елементів погоди за багаторічний період. Основним завданням статистичного методу с виявлення головних і стійких властивостей клімату.

Синоптичним методом виявляють роль циркуляційних процесів у формуванні клімату. При цьому також використовують методи статистики для опрацювання синоптичного матеріалу.

Картографічним методом досліджують розподіл атмосферних процесів і метеорологічних елементів (температури, тиску, вологи тощо) в межах окремих регіонів, чи всієї земної кулі.

Методом математичного моделювання виявляють роль того чи іншого фактора у формуванні клімату.

Фактори клімату. Клімат кожної місцевості залежить від багатьох фізико-географічних факторів, насамперед від сонячної радіації, енергетичні потоки якої взаємодіють з земною поверхнею і атмосферою. Куляста форма Землі і нахилення земної осі до площини орбіти визначають зональний розподіл сонячної радіації, а з нею і зональний розподіл температури, вологості повітря, атмосферного тиску, випаровування та інших характеристик. Особливо добре виражена зональність у високій тропосфері, де відсутній вплив підстильної поверхні.

На радіаційний і тепловий режим кожної поверхні впливає тривалість дня й ночі і відповідно до цього тривалість нагрівання та охолодження поверхні й повітря. Наприклад, на рівнинних територіях України кліматичні умови влітку формуються переважно під впливом сонячної радіації, а взимку вирішальне значення мають повітряні маси, що приходять з інших районів.

Другим важливим чинником формування клімату є циркуляція атмосфери. З нею зв'язаний міжширотний обмін повітряних мас, який приводить до відхилення літніх та зимових ізотерм від широтного напряму. Велика роль цього фактора у зволоженні материків та формуванні кліматичних відмін західних і східних берегів материків. Із циркуляцією атмосфери зв'язані також значні відхилення і навіть розриви кліматичних поясів. У Південно-східній Азії, у зв'язку з розвитком екваторіальних мусонів, розірваний тропічний пояс. Над океанами розірваний екваторіальний пояс.

Третім важливим чинником формування клімату є підстильна поверхня, яка впливає на тепловий і радіаційний баланс, загальну циркуляцію атмосфери та на формування й трансформацію повітряних мас. Серед факторів підстильної поверхні важливе значення має розподіл води й суходолу та океанічних течій. Під впливом води й суходолу формується морський і континентальний клімат. Контрасти температур між океанічною та суходільною поверхнями сприяють розвиткові мусонної та бризової циркуляцій. Над океанами більша вологість повітря, менші амплітуди коливання температури, запізнюються добові та річні максимуми й мінімуми. У зв'язку з цим весна над океаном холодніша, осінь - тепліша порівняно з суходолом.

Морські течії відіграють важливу роль у міжширотному теплообміні. Майже половина адвентивного тепла переноситься з низьких широт у високі теплими течіями. У зворотному напрямі відбувається не менш потужна адвекція холоду холодними течіями. Теплі течії формують теплі й вологі клімати прибережних частин, впливають на розподіл тепла й опадів над материками. Холодні течії обумовлюють бездощові періоди через відсутність конвекції і сприяють формуванню прибережних пустель таких як Атакама, Наміб та інші. Над холодними течіями часто виникають тумани.

На суходолі важливу роль у формуванні клімату відіграють рельєф, сніговий покрив та рослинність. Вплив рельєфу полягає у зміні всіх метеорологічних елементів з підняттям угору. Внаслідок цього в горах формується вертикальна зональність грунтів і рослин. Над нагрітими схилами підсилюється конвекція, розвиваються хмари, випадають дощі. З цієї причини на південних схилах гір-ських систем тропічних та помірних широт влітку випадає більше дощів, ніж на північних (Альпи, Карпати, Кримські гори, Кавказ). Якщо повітряні маси й фронти перевалюють через гірські хребти, вони змушені підніматися, при цьому відбувається їх адіабатичне охолодження, формуються хмарні системи, випадають дощі. Тому на навітряних схилах опадів значно більше, ніж на протилежних. Наприклад, на західних схилах чилійських Анд тихоокеанського узбережжя випадас до 3000, а на протилежних — лише 200 мм/ рік. Аналогічний розподіл в Кримських горах і в Карпатах.

З підняттям угору зростає кількість опадів у твердій фазі і тривалість снігового покриву. Біля екватора снігова лінія не мас різких коливань і знаходиться на висоті 4500 м. У тропіках її межа коливається від 4900 до 6000 м. На південних схилах вона розташовується вище, на північних — нижче, а в полярних широтах знижується до рівня моря.

Сніговий покрив, маючи велике альбедо, спричиняє низькі температури. Щовесни на танення снігу витрачаються багато теплоти, тому температура повітря над ним близька до нуля. Проте, як поганий провідник теплоти, сніговий покрив захищає грунти від надмірного промерзання.

Рослинний покрив ускладнює волого- і теплообмін у приземному шарі. Густий трав'яний покрив зменшує добові амплітуди коливання температур, збільшує вологість повітря і зменшує швидкість вітру.

Діяльність людини не відноситься до фізико-географічних факторів формування клімату, проте людина впливає на клімат своєю господарською діяльністю. Надмірне вирубування лісів, розорювання земель, ненауковий підхід до забудови великих міст і промислових підприємств призводить до забруднення атмосфери і зміни клімату. Прозорість атмосфери є важливим фактором формування клімату.

 

 

Розрізняють три основні форми профілактики ГМПР: термінова (екстрена), поточна (курсова) і сезонна.

Термінова профілактика проводиться напередодні (за 1-2 дні), в період несприятливої погоди і подальші 2-3 дні. Нею мають бути охоплені всі метеочутливі особи і хворі з підвищеним ризиком течії і результату основного захворювання.

Курсова профілактика проводиться протягом 2-4 тижнів з початку госпіталізації, амбулаторно - за призначенням лікаря, що лікує. Як і термінова, вона проводиться всім метеочутливим хворим і хворим з підвищеним ризиком перебігу захворювання незалежно від сезону року.

Сезонна профілактика проводиться диспансерним хворим у формі курсів тривалістю 1-2 місяці в найбільш небезпечні для даної категорії хворих за умовами погоди періоди і безпосередньо перед ними.

Курси фізіотерапевтичних процедур рекомендується проводити 2 рази на рік з перервою на 4-5 місяців, по можливості комплексно у поєднанні з медикаментозною профілактикою.

Так, наприклад, в амбулаторних умовах для хворих ішемічною хворобою серця можна рекомендувати наступну схему 3-х тижневого курсу профілактики ГМПР. У комплекс загальних (загальногігієнічних) заходів входять ранкова гігієнічна гімнастика, вологі обтирання починаючи з температури 30 град С. з поступовим зниженням до кімнатної, при хорошій переносимості до 15 - 16 град С., пішохідні прогулянки 2-3 години в день, в цілому не менш 1 - 1,5 годин, хода в перемежаючому темпі, обовязкова прогулянка перед сном 25 - 30 хв., тепла (37 - 38 град С) солона ванна тривалістю 20 хв. Доцільний прийом полівітамінного препарату (декамевит та ін.) і рослинного адаптогена - екстракту рідкого елеутерокока) по 20 - 30 крапель 3 рази на день до їжі. Додаткові призначення залежать від особливостей гемодинаміки. При схильності до серцебиття, тахікардії - валокордин або корвалол 2-3 рази на день до їжі. При ваготонії, брадикардії - беллатаминал по 2 пігулки на ніч, краплі Зеленіна (2-3 рази на день).

При інших захворюваннях лікувально-профілактичні заходи зводяться до поєднання засобів терапії основного захворювання і додаткових засобів, нормалізуючих тонус вегетативної нервової системи і сон.

Доцільно, а в окремих випадках необхідно, в несприятливі за погодними умовами дні і періоди обмежити або відмінити діагностичні і лікувальні маніпуляції, повязані з підвищеним фізичним і емоційним навантаженням. Вказане обмеження слід брати до уваги і при планових оперативних втручаннях.

Таким чином, А.Н.Устєлєнцев всі практичні заходи щодо геліометеокоррекції в цілях підвищення ефективності, поділяє на три групи:

1. Загальнозміцнюючі.

2. Лікування основного захворювання

3. Специфічні і неспецифічні геліометеокоррегируючі заходи:

- профілактичні або планові

- невідкладні заходи за фактом різкої зміни погодних елементів

1. Загальнозміцнюючі заходи. Сюди відноситься частина довгострокових заходів, про які згадувалося у І.І. Нікберга і співавторів, а саме раціональне співвідношення розумової і фізичної праці, збалансоване харчування і прийом адаптогенів.

 фізичної активності при значному психоемоційному навантаженні породжує більшість сучасних захворювань і робить організм найбільш чутливим до зміни погодних чинників. Свого часу усунення цього дисбалансу ефективне і дешево вирішує багато проблем сучасного суспільства. Проте для того, щоб організм постійно знаходився в хорошій формі, він повинен жити в тренуючому режимі, а саме всі заходи повинні проходити в режимі гартування.

Гартуючі заходи повинні стосуватися як психічних, так і фізичних кондицій. Психогігієнічне виховання, так само як і фізичне ефективне лише в тільки, постійно наростаючому режимі.

Збалансоване харчування. Так , наприклад, білків, мінеральних речовин або вітамінів значно спотворюють нормальні фізіологічні процеси і відповідно підвищує чутливість до стресів будь-якого вигляду. Враховуючи, з одного боку інтенсифікацію нашого життя з іншого той факт, що сучасні масові технології вирощування продуктів харчування часто спричиняють за собою прихований дефіцит в них окремих основних елементів, а також підвищену концентрацію в них токсичних елементів, необхідністю нашого життя повинна стати корекція цього дефіциту.

Корисним заходом є також застосування різного роду адаптогенів, що підвищують загальну стійкість організму.

2. Лікування основного захворювання. Оскільки одним з основних проявом геліометеореакції є загострення хронічних захворювань, то необхідність його лікування займає не останнє місце в тактиці геліометеокоррекції.

3. Специфічні і неспецифічні геліометеокоррегируючі заходи.

- неспецифічні заходи

До неспецифічних заходів відносяться заходи, які проводяться з метою зниження несприятливої дії погодних елементів безпосередньо під час їх дії, без застосування специфічних медикаментозних засобів. Ці заходи направлені на тимчасове посилення адаптаційних можливостей організму під час специфічної стрес-реакції організму.

Несприятливі погодні впливи відносяться до другого виду стресових ситуацій і відповідно реалізується за умови зниження фізичної активності, тому однією з головних умов посилення адаптаційних можливостей є обмеження фізичної активності. Проте, враховуючи сучасний дисбаланс між фізичною і нервово-психічною сферами, а також високу раниму останньою в даний час необхідно дотримуватися наступного правила - ніж вище дратівлива дія погоди, тим більше обмеження як фізичної, так і нервово-психічної активності. Це дозволяє організму швидше і легко мобілізувати функціональні резерви. Крайнім природним заходом щодо обмеження активності є продовжений і денний сон. У дні з гострим типом погоди його можна рекомендувати навіть здоровим особам, не говорячи вже про спортсменів і хворих. Обмеження фізичного навантаження у спортсменів може бути в ці дні на 1/2-1/4 нижче за норму, при симетричному збільшенні її в сприятливі дні.

- специфічні заходи

Метою специфічної терапії є компенсація порушень в організмі виниклих в результаті несприятливої дії погодних чинників, що не знімаються загальнозміцнюючими, неспецифічними і стандартними лікувальними заходами.

          Очистка стічних вод

СПЛАВНА СИСТЕМА ОЧИСТКИ

         Сплавна система (каналізація) призначена для прийому стічних вод у місцях їх утворення, транспортування, очистки, знезараження і випуску їх у водойми або на грунтові ділянки. Вона до мінімуму зводить контакт людей з нечистотами, сприяє високому санітарному комфорту, попереджує забруднення рідкими покидьками об’єктів навколишнього середовища: грунту, повітря, водойм. Вона економічно дешевша, ніж вивізна.

         Каналізація буває господарсько-фекальна, промислова і зливова. Господарсько - фекальна каналізація приймає стічні води і рідкі покидьки, які утворюються внаслідок господарсько-побутової діяльності і фізіологічних відправлень людини. Промислова каналізація відводить стічні води від підприємств, зливова - дощові і розталі води. Каналізація може бути роздільною і загальносплавною. Роздільна система передбачає окремий збір, транспортування і очистку стоків кожнї з описаних вище видів каналізації. Загальносплавна каналізація призначена для відведення всіх стоків разом.

         Каналізація складається з послідовно сполучених внутрішньоквартирних, будинкових, міських і позаміських трубопроводів, по яких рідкі покидьки відводяться на очисні споруди. Улаштовуючи каналізацію, необхідно передбачити непроникність труб у місцях їх з’єднання, щоб стоки не забруднювали грунт.

         Господарсько – фекальні стічні води надходять із житлових і громадських будівель, побутових приміщень промислових підприємств. Вони включають води із кухонь, убиралень, лазень, пралень, лікарських закладів тощо. Ці води містять велику кількість органічних речовин (пересічно 60 %), характеризуються значною каламутністю, слаболужною реакцією (рН=7,2-7,6), великою кількістю завислих частинок. Вони небезпечні в епідемічному відношенні, поскільки містять патогенні мікроорганізми і ентеровіруси, а також велику кількість яєць гельмінтів.

         Склад промислових стічних вод пов’язаний з характером технологічного процесу на підприємстві. Вода використовується як теплоносій, розчинювач, засіб для транспортування, для вилучення викидів і інших потреб. Склад промислових стічних вод різний. Активна реакція їх коливається від кислої до лужної. Вони містять різні хімічні речовини, в тому числі токсичні, часто мають специфічний запах, колір, підвищену температуру.

         Зливові води поділяють на дощові і розталі. Ці води каламутні, містять велику кількість грунтових домішок, мікроорганізмів. Їх склад в значній мірі залежить від  санітарного стану територій, з яких вони стікають.

         Скидання неочищених стічних вод у водойми може зумовити їх забруднення. Різні стоки збільшують каламутність води, надають воді специфічного запаху, кольору. На окиснення органічних речовин, що містяться у стічних водах, витрачається  багато кисеню води, внаслідок чого вода у водоймі може загнивати,  викликати гибель водоростей, риби  і інших тварин у водоймі. Неочищені побутові стоки містять значну кількість збудників інфекційних захворювань і яйця гельмінтів, що небезпечно в епідемічному відношенні. Щоб попередити забруднення водойм, які є джерелом питного і культурно-оздоровчого водокористування, стічні води  перед спуском у відкриті водойми необхідно очищати й знезаражувати.

          Очищення господарсько – фекальних стічних вод можна розділити на три етапи: механічне (звільнення від грубих мінеральних і органічних часток), біологічне (мінералізація органічних речовин, які знаходяться в колоїдному або розчиненому стані) і знезаражування.

         Механічне очищення стічних вод проводиться за допомогою решіток, пісковловлювачів і відстійників. Решітки являють собою паралельні залізні прути, які встановлюють  по ходу течії води в місці  поступлення стоків на очисні споруди. На них затримуються грубі завислі рештки (папір, ганчір’я, вата, кухонні покидьки тощо), які по мірі необхідності   вручну, або механічним способом видаляються.

 

Радіальний відстійник

         Пісковловлювачі призначені для затримування мінеральних домішок. Зміна швидкості руху потоку води у спеціальних лотках сприяє осіданню важкого піску і заважає осіданню легкої органічної зависі. Покидьки, зібрані з грат і пісковловлювачів, зберігають у закритих приймачах під шаром хлорного вапна. По мірі накопичення їх спалюють або вивозять на поля асенізації.

         Після пісковловлювачів стічна вода надходить у відстійники, де осідає основна маса завислих речовин, переважно органічного походження. Відстійники бувають горизонтальні, вертикальні і радіальні. Вони являють собою великі резервуари, в яких вода рухається із швидкістю біля 7 мм/с, за рахунок чого покидьки випадають на дно у вигляді осаду. Осад згрібається до центру відстійника в заглиблений приймач і під тиском стовпа води або за допомогою насоса вилучається з резервуару. Мул поступає у метантенки.

         Метантенки - залізобетонні резервуари, циліндричної форми,  в яких відбувається зброжування мулу (спочатку кислтне, потім лужне). Після лужного бродіння мул набуває чорного кольору і специфічного запаху. Щоб поліпшити переробку осаду, його за допомогою пари або води підігрівають до 40-55 0С і перемішують. Під час бродіння утворюється газ - метан, який збирається у газовому ковпаку, розташованому у верхній частині метантенку, звідки відводиться в спеціальні резервуари і використовується в котельній станції очистки. Одержаний після бродіння мул безпечний в епідемічному відношенні і підлягає механічному зневодненню. Після підсихання на мулових майданчиках мул використовується на полях як органічне добриво або як паливо в котельнях.

         Після механічного очищення стічні води поступають на біологічне очищення. Біологічне очищення необхідне для мінералізації розчинених органічних речовин, які залишилися у воді після відстоювання. Біологічне очищення стічних вод є природнє і штучне. В природних умовах очищення здійснюється на полях фільтрації, полях зрошення і в біологічних ставках. Для штучного очищення призначені спеціальні споруди, в яких відтворюють умови, що спостерігаються в грунті (біологічні фільтри) або у водоймі (аеротенки).

         Для окиснення розчинених органічних речовин вода поступає на один з багатьох існуючих комплексів, одним з яких є біофільтри. Біофільтри - це резервуари, заповнені твердим матеріалом (шлаком, щебенем, гравієм), через який фільтрується стічна вода  Для підвищення ступеня аерації в бокових стінках знизу роблять повітропроні канали. На дренажне дно насипають знизу шар грубого гравію або шлаку, потім шар гравію або шлаку меншого розміру і зверху - шар дрібного гравію. За допомогою спеціальних пристосувань (спринклерів) вода розбризкується на поверхні біофільтра. Під впливом кисню повітря, що проходить через завантажувальний матеріал  відбувається  окиснення розчинених у воді органічних речовин. Через деякий час на поверхні фільтруючого матеріалу утворюється біологічна плівка. Вона в значній кількості затримує органічні речовини, мікроорганізми-пожирачі (інфузорії, джгутикові та ін.), які майже повністю звільняють воду від інших мікроорганізмів, у тому числі й патогенних. З біологічних фільтрів вода поступає у вторинні відстійники. Після  очистки вода стає прозорою, майже без запаху і органічних речовин.

         Більш ефективний, ніж біофільтр, є аерофільтр. Він має більшу  висоту фільтруючого шару і пристрій для підсилення вентиляції фільтра. Стічна вода надходить зверху, а повітря подається знизу. Таке збагачення киснем прискорює процес окиснення і дозволяє пропускати більший об’єм води порівняно з біофільтром.

         Аеротенк являє собою довгий залізобетонний резервуар глибиною 3-6 м, без завантажувального матеріалу. Тут окиснення органічних речовин відбувається у водному середовищі при участі активного мулу, заселеного великою кількістю мікроорганізмів-мінералізаторів. Вони відіграють головну роль в окисненні органічних речовин. В аеротенк по повітропроводах, розташованих у нижній частині резервуара, за допомогою компресорів під тиском подають повітря, яке крізь пористі пластинки надходить у воду. Пройшовши аеротенк, органічні речовини окиснюються, а стічна вода направляється у вторинний відстійник для вилучення активного мулу, який повторно використовується  в аеротенках.

Після механічного і біологічного очищення вода поступає у вторинні відстійники де звільняється від активного мулу, набуває високої прозорості, але містить ще велику кількість мікроорганізмів. Знезаражування води проводиться шляхом перехлорування газоподібним хлором,  або хлорним вапном. Очищена і знезаражена вода перед спуском у відриті водойми поступає у біологічні ставки, де звільняється від хлору і насичується киснем.

Стічні води можна очищувати також природним шляхом на полях фільтрації і полях зрошування.

         Поля фільтрації являють собою земельні ділянки, огороджені земляним валом, розподілені на окремі грядки типу городніх. Стічна вода по трубах надходить до найвищої точки полів фільтрації, а звідти самопливом поступає у спеціальну мережу розподільних каналів і розливається по окремих картах. Зрошення ведеться або суцільним заливом, або по борознах. Процеси біохімічного окиснення органічних речовин, що є у стічних водах, проходять у верхньому шарі грунту. Стічна вода, фільтруючись крізь грунт, звільняється від завислих речовин, котрі завдяки кисню, що є у порах грунту, окиснюються і мінералізуються. Тут також затримується більшість мікроорганізмів, яєць гельмінтів.

         Профільтровану через грунт воду збирають у дренажну мережу відкритого або закритого типу. Відкритий дренаж (канави) проходить по периметру ділянок і має схил у бік головної дренажної канави, котра виводить очищену воду у водойму. Закритий дренаж закладають на глибині 0,75-1,0 м з глиняних труб з проміжками між ними для надходження дренажної води. Ці труби з’єднують з головним дренажним колектором, по якому вода відводиться за межі полів фільтрації.

         На полях зрошення так само, як і на полях фільтрації проводиться  очистка стічних вод. Але на відміну від останніх поля зрошення використовуються одночасно і для вирощування сільськогосподарських культур (технічних, зернових, кормових). Сюди вода надходить після механічного очищення і використовується для поливу. Після біологічного очищення  через грунт вода  збирається в дренажну систему, поступає в біологічні ставки, чи у водойму.

 

         Очищення промислових стічних вод здійснюється різними способами. З допомогою відстійників, пісковловлювачів, жировловлювачів, нафтопасток вилучаються плаваючі і осаджуються завислі частинки. Відстоювання стоків, при необхідності, здійснюється із застосуванням коагулянтів - сульфату алюмінію, сульфату заліза та ін. На 20-30 %  прискорюють осаджування, порівняно з коагулянтами, флокулянти, наприклад,  поліакриламід. При цьому пластівці гідроксидів укрупнюються.

         Для вилучення із стічних вод деяких цінних для народного господарства речовин застосовують екстракцію, іонний обмін та інші методи. При екстракції речовини, які містяться в стічній воді (фенол та ін.), переходять в екстрагент-чотирьоххлористий вуглець, хлороформ, бензол тощо, а потім вилучаються з нього. Екстрагент - нерозчинна у воді рідина, яка для очищення стічних вод може використовуватися повторно.

         Іонообмінне очищення стічних вод в значній мірі звільняє воду від токсичних речовин і дозволяє повертати у виробництво такі цінні речовини, як нікель, цинк, мідь, феноли та ін. Ці способи засновані на застосуванні синтетичних іонообмінних смол (карбоксильних, фенольних), які мають здатність обмінювати іони водню на катіони кольорових і важких металів. Відпрацьовані зерна смоли підлягають регенерації.

         Кислі стічні води на спеціальних спорудах обробляються вапном, або нейтралізуються за допомогою фільтрації крізь магнезит, доломіт, вапняк. Для ліквідації органічних речовин промислові стічні води піддаються біохімічному очищенню.

         Оборотне водопостачання.  Щоб зменшити кількість технічної води, яка повертається у водойми у вигляді стічної і містить різні шкідливі речовини, потенційно небезпечні для здоров’я людей, виникла необхідність у доочищенні стічних вод і їх повторного використання, а також утворення безстічних підприємств і технологій.

         Особливо оборотну систему водопостачання застосовують на підприємствах хімічної промисловості. Вона може здійснюватися  як для всього підприємства, так і для окремих цехів. Очищена стічна вода на цьому ж підприємстві використовується повторно, що сприяє збереженню водних ресурсів і запобігає забрудненню водойм, а вилучені речовини після відповідної обробки повертаються для повторного використання, або переробляються у вторинну сировину.

          Значного скорочення потреби у воді можна досягати за рахунок зміни режимів роботи систем водяного охолодження, вдосконалення технології збагачення природних копалин, а також розширення будівництва локальних очисних споруд і впровадження технологічних оборотних систем.

         У невеликих населених пунктах, де є водопровід і відсутня каналізація, нерідко влаштовують місцеву, або так звану малу каналізацію. Переважно таким чином очищають стічні води окремих будинків, або групи будівель (сільських лікарень, санаторіїв, баз відпочинку, дитячих таборів, громадських будівель тощо). Потужність місцевої каналізації переважно від 0,5 до 500 м3 стічних вод за добу. При наявності грунтів, з доброю фільтруючою здатністю, застосовують поля підземної фільтрації і фільтруючі колодязі. Якщо грунти мають слабу фільтруючу здатність (суглинки, глина) - споруджують гравійно-піщані фільтри та фільтруючі траншеї.

         Перед випуском стічних вод на будь-які споруди з підземною фільтрацією їх слід освітлювати в септиках . При використанні полів підземної фільтрації стічна рідина надходить у підземну мережу дренажних труб, укладену на глибині 0,5-1,2 м і не менше як 1 м від верхнього рівня грунтових вод. Через отвори в трубах стічні води просочуються в грунт, де частково всмоктуються коріннямии рослин, частково випаровуються, а решта, фільтруючись через грунт і очищаючись від механічних і органічних домішок, мікроорганізмів, поповнює запаси підземних вод.

         Для ліквідації невеликої кількості стічної води влаштовують фільтруючі . Це спеціальні споруди, а не просто викопана яма, куди стікають стоки. Останні, згідно санітарних правил, категорично забороняється робити. Глибина фільтруючого колодязя повинна бути до 2 м і не менше як 1 м вище максимального рівня грунтових вод. Стінки колодязя на глибину 1 м роблять водонепроникними, на дно насипають шар крупнозернистого щебеню, гальки, шлаку чи іншого фільтруючого матеріалу. Освітлена в септику стічна вода по підземній трубі поступає у фільтруючий колодязь, проходить через шар фільтруючого матеріалу, а потім через дно і водопроникні стінки надходить у грунт. Відстань між фільтруючими колодязями і житловими будинками має становити не менше 15-20 м, до питних колодязів, що розташовані нижче за течією грунтових вод - від 30 до 100 м, і 20-50 м, якщо вони розташовані вище.

         У випадку поганої фільтруючої здатності грунту для очистки стічних вод влаштовують гравійно-піщані фільтри. Для цього копають котлован, на дно якого кладуть водозбірну ережу труб з отворами. Зверху укладають пошарово гравій, крупнозернистий, середньозернистий пісок. Товщина фільтруючого шару повинна бути біля 1,5 м. Зверху вкладають зрошувальну мережу з пористих труб і все це засипають шаром грунту товщиною не менше 50 см. Стічна вода з септика подається в зрошувальну мережу, де проходить через фільтруючий матеріал і очищається. Фільтрат після біологічної очистки збирається водозбірними трубами і відводиться у водойму або яр.

         Грунт в значній мірі можуть забруднювати мінеральні добрива і пестициди (отрутохімікати). Вони у переважній більшості використовуються для захисту рослин від хвороб, шкідників і бур’янів тощо і часто є високотоксичні для людини. За хімічним складом пестициди поділяються три основні групи: неорганічні сполуки (миш’як, фтор, барій, сірка, мідь, хлорати і борати); пестициди рослинного, бактеріального і грибного походження (піретрини, анабазини, нікотин, бактеріальні препарати і антибіотики); органічні сполуки (хлорорганічні, фосфорорганічні, похідні карбамінової, тіо- і дітіокарбомінової кислот, ртутьорганічні сполуки і комбіновані ртутьвмісні препарати,  хлор- і нітропрохідні фенолу). Останні є найбільш великою групою пестицидів високої біологічної активності. За призначенням пестициди поділяються на засоби боротьби з шкідниками рослин (інсектициди, зооциди, акарициди); з грибними і бактеріальними хворобами рослин (фунгіциди); з бур’янами і небажаними рослинами   (гербіциди, дефоліанти). Вони можуть використовуватися у вигляді порошків, гранул, розчинів, емульсій, аерозолів і фумігантів, отруйних приманок, антисептичних і інсектицидних мил, фарб, лаків, паперу. Для тимчасового зберігання пестицидів під час проведення сільськогосподарських робіт виділяються спеціальні ділянки, які віддалені не менше ніж на 200 м від водойм і місць водопою худоби і охороняються. Для тривалого зберігання влаштовуютьс спеціальні склади.

         При зберігані і використані пестецидів не виключена можливість забруднення території. Ділянки землі, забруднені пестицидами, знезаражуються хлорним вапном і перекопуються. Зібраний із спецодягу пил, стічні води, що утворилися при обробці тари, транспорту, приміщень обробляють хлорним  вапном протягом доби.

         Пестициди широко використовуються і в тепличному господарстві. Для попередження забруднення грунту, водоймищ, атмосферного повітря і повітря робочої зони, виробничі і господарсько-побутові стоки, які утворюються в теплицях, відпрацьований грунт, мінералізований субстрат і рослинні залишки підлягають обов’язковому знезараженню. Дренажні стоки в умовах застосування пестецидів  в теплицях перед спуском в каналізацію підлягають попередній очистці (нейтралізації). Найбільш перспективними методами їх очистки від пестицидів є УФ-опромінення з електрокоагуляцією і електроактиваційною обробкою.

         Води, які утворюються при прибиранні і знезараженні приміщень, транспортних засобів, тари, виробничої апаратури, спецодягу, збираються в бетонований резервуар, обробляються, при перемішуванні протягом доби, хлорним вапном (500 г на 10 л стоків), кальцинованою содою (150-200 г на 10 л стоків) або іншими апробованими засобами. Після цього воду утримують в резервуарах ще 3 доби, де під впливом кисню повітря відбувається окиснення залишків пестецидів. Перед викидом в каналізацію стічні води перевіряються агрохімлабораторією господарства на наявність залишків пестицидів, концентрація яких не повина перевищувати допустимих величин. При відсутності централізованої каналізації, влаштовується, у відповідності з діючими санітарними нормами і правилами, місцева каналізація.

 

 

 

Водоочисна споруда

1 – решітка;

2 – пісколовка;

3 – труба для видалення піску з пісколовки;

4 – компресорна станція для подачі повітря в аеротенки;

5 – мулова площадка;

6 – первинний відстійник;

7 – подача води в аеротенки з первинного відстійника;

9 – аеротенк;

10 – подача води у вторинні вістійники;

11 – метантенк;

12 – вторинний відстійник;

13 – резервуар контактний;

14 – хлораторна;

15 – біологічні ставки

16 – випуск очищених вод у відкриту водойму