ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА МИЮЧИХ ЗАСОБІВ, ТКАНИН ТА ПОБУТОВОГО ВИРОБНИЧОГО ТА ЛІКАРНЯНОГО ОДЯГУ. ОСОБИСТА ГІГІЄНА, ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. ЗАГАРТУВАННЯ ОРГАНІЗМУ. МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ЗАСОБІВ ПО ДОГЛЯДУ ЗА РОТОВОЮ ПОРОЖНИНОЮ.

 

Гігієнічні вимоги до тканин і одягу

Головне призначення одягу – естетичне та захисне від холоду: вітру, дощу, спеки, механічних пошкоджень, різних видів опромінення, хімічних чинників тощо. Основна функція одягу – підтримання мікроклімату підодежного простору в оптимальних для теплової рівноваги організму параметрах.

Тому тканини одягу повинні мати відповідно такі основні гігієнічні якості: низьку (для зимового одягу) або високу (для літнього одягу) теплопровідність, пористість, легкість, низькі гігроскопічність, водоємкість, водопроникність, високі паропровідність та випаровуючу здатність, а також міцність, носкість, низькі абсорбційні властивості у відношенні до хімічних сполук, протиелектростатичні властивості, тощо.

Ці якості залежать від природи волокон (бавовна, льон, конопля, шерсть, шовк, синтетичні тканини), товщини тканин, їх збігання та ущільнення при змочуванні, пранні, від імпрегнації в процесі носіння пилом, шкіряним салом, технічними маслами, солями кальцію і магнію при пранні з милом у жорсткій воді тощо.

Якість тканин залежить також від їх хімічної природи та розчинності у воді і жирах (шкірне сало) фарбників, якими вони окрашені (з вмістом миш’яку, сурьми, свинцю, аніліну, пікріновоної кислоти, урсолу, кораліну).

В тканинах одягу при її носінні можуть накопичуватися і зберігати вірулентність бактерії, грибки, паразити та їх яйця (збудники туберкульозу, дифтерії, сибірки, стрептококи, пневмококи, черевно-тифозні, гниди вошей).

 

Гігієнічні вимоги до взуття

Взуття повинно захищати ноги від несприятливих умов навколишнього середовища: холоду, механічних пошкоджень, забруднень, за конструкцією відповідати усім фізіолого-анатомічним особливостям будови та розміру стопи, підтримувати амортизаційну, ресорну функцію стопи, повинно бути зручним, легким, повітро- і паропроникним, водостійким, відповідати умовам праці, побуту, клімату, сезону року, а також бути носким, міцним, стійким до деформацій, які сприяють розвитку платопедії.

Недотримання цих вимог може призводити до порушення нормального крово- та лімфообігу, нормального функціонування опорно-рухового апарату, появи мозолів та потертостей. Низька повітро- та паропровідність матеріалу взуття сприяє потінню ніг, утворенню запальних процесів.

Для виготовлення взуття використовують у першу чергу, шкіру, яка, завдяки порам, забезпечує необхідну вентиляцію, випаровування поту, завдяки жирності є водостійкою, м’якою, еластичною. Використовують також  хутряні, шерстяні, а для літнього взуття тканини з бавовни та льону. Для виготовлення підошов нині частіше використовують пористу або щільну гуму, поліуретан. Гумовий чи інший водонепроникний матеріал (кірза, штучна шкіра) використовують для верхньої частини виробничого спецвзуття, призначеного для робіт на відкритому ґрунті (у сільському господарстві, будівництві тощо).

Використання взуття із синтетичних полімерних матеріалів, які нині вживаються досить широко, може призводити до підвищення пітливості ніг, розвитку грибкових уражень (епідермофітія), до накопичення значних рівнів (до 500-2000 В/см) статичної електрики, до дії на  шкіру ніг хімічних речовин, які виділяються з полімерних матеріалів: можуть виникати дерматити, алергії. Проте недостатність та відносна дороговизна шкіри, естетичний вигляд та відносна дешевизна полімерних матеріалів сприяють поширенню їх використання у взуттєвій промисловості.

Додаток 2

 

Гігієнічна характеристика виробничого одягу та індивідуальних засобів захисту

 

Виробничий спецодяг масового пошиття включає 11 груп:

1.   Для використання в умовах підвищеної вологості:

-         костюми водонепроникні для шахтарів, рибалок, пожежників;

-         санітарно-захисний одяг для епідеміологів, ветеринарів, дезінфекторів;

-         гідрокостюми для підводних робіт.

 

 

 

 

Мал. .1. Виробничий одяг з лавсану

 

 

 

Мал. 2. Пилозахисний костюм для захисту від їдкого і отруйного пилу

 

 

 

2.   Кислото-лугозахисні костюми.

3.   Нафто-маслозахисні костюми для нафтовиків, газовиків.

4.   Для захисту від органічних розчинників (бензину та ін.).

5.   Пилозахисні костюми для нетоксичного та скафандри для токсичного пилу.

6.   Отрутохімзахисні для авіаторів сільськогосподарської авіації.

7.   Костюми, комбінезони, халати, інший спецодяг для захисту від механічних шкідливостей, загальних виробничих забруднень механізаторів сільського господарства, лісорубів, монтажників та інших.

8.   Костюми, комбінезони, скафандри для роботи в умовах високих температур гарячих цехів (металурги, сталевари), в умовах низьких температур (будівельники, монтажники-висотники).

9.   Електрозахисний спецодяг для робіт з високими напругами.

10.   Костюми для захисту від біологічних чинників (кліщів, кровососних комах, збудників особливо небезпечних інфекцій).

11.   Сигнальний спецодяг (яскраво-жовті, червоні жилетки, фартухи, головні убори).

На мал. 1 та 2 представлені деякі із наведених видів спецодягу

Виробниче спецвзуття для працівників гарячих цехів та шахтарів показане на малюнку 3.

 

 

Мал. 3. Взуття (а – для робітників гарячих цехів; б – для шахтарів)

 

-         для роботи в гарячих цехах (з негорючим покриттям);

-                 для роботи в хімічних виробництвах (стійких до агресивних сполук);

-                 для монтажників металоконструкцій (захищають від травм);

-                 для електромонтажників високих напруг (з діелектричними властивостями);

-                 водозахисне спецвзуття (для рибалок, фахівців м’ясо-молочної промисловості та інших подібних виробництв);

-                 антистатичне спецвзуття (для захисту від статичної електрики);

-                 для робіт при високих та низьких температурах та інші.

 

Індивідуальні засоби захисту органів дихання.

Індивідуальні засоби захисту органів дихання поділяються на фільтруючі (мал. 4, 5), що використовуються при вмісті у вдихуваному повітрі, кисню не менше 18 об % і концентрації шкідливих речовин в обмежених концентраціях (не більше 0,5 об %) та ізолюючі, для яких вже немає значення концентрація кисню і забруднень у повітрі робочої зони (6, 7).

До фільтруючих засобів захисту органів дихання відносяться маски, респіратори, фільтруючі протигази. До ізолюючих – шлангові та ізолюючі протигази з запасом стиснутого повітря чи кисню або з хімічним генератором кисню та з подачею повітря шлангом із-за меж робочої зони.

Респіратори випускаються у вигляді фільтруючих масок, виготовлених з фільтрувального (нетканого або пресованого) полотна Петрянова (ФПП-15) типу “Лепесток”, “Сніжок-КУ” – для захисту від аерозолів у концентрації не більше 200 ГДК та у вигляді гумових напівмасок з фільтруючими патронами зі змінними

 

Мал. 4. Індивідуальні засоби захисту органів дихання

(а – удосконалений респіратор ШБ-1 („Пелюстка 200”), вигляд іззовні; б – вигляд із середини;

в – надітий респіратор ШБ-1 („Пелюстка 40”); г – респіратор „Астра 2”

 

Мал. 5. Промислові фільтрувальні протигази

(а – з великою коробкою; б – універсальний респіратор Р-2; в – саморятівник СП-9)

 

Мал. 6 Кисневі ізольовані протигази ( а – КІП-5; б – РКР-2)

 

Мал. 7. Шланговий протигаз (самовсмоктувальний)

 

фільтрами-абсорбентами типу “Астра”, “Астра-2”, “Ф-62ш” протигазові універсальні респіратори “РУ-60 м”, РПГ-67, які призначені для захисту від бензолу, бензину, спиртів, ефірів, альдегідів, кетонів, сірчистого газу, галогеноводнів, аміаку, парів ртуті та різних аерозолів у концентраціях до 10-15 ГДК.

При більших концентраціях газів (але не більше 0,5 об %) та концентрації кисню не менше 18% застосовуються промислові фільтруючі протигази. Шолом-маска та шланг – звичайні, як і у військових протигазів, а фільтруючі коробки – циліндричні, ємкістю біля 1,6 літра випускаються для 13 різних груп хімічних сполук (табл. 1):

Таблиця 1

 

 

Індивідуальні засоби захисту зору

 

До засобів індивідуального захисту очей відносяться відкриті (у звичайній оправі) та закриті (в оправі, яка щільно прилягає до шкіри обличчя) захисні окуляри (мал. 8), а також ручні і наголовні щитки, маски та шоломи, які захищають лице, шию, голову (мал. 9).

Окуляри чи інші засоби з звичайного, але міцного, безосколочного скла призначені для захисту від механічних пошкоджень очей твердими частками пилу, металевої стружки та ін.

Окуляри зі склом-світлофільтром кольору “хакі”, синього або іншого темного кольору призначені для захисту зору від засліплюючої дії яскравого видимого, інфрачервоного, ультрафіолетового випромінювання, а металізовані (покриті тонким шаром стійкого до окиснення металу) – від високо- і надвисоко-частотних радіохвиль.

Захисні окуляри використовуються при механічній обробці твердих матеріалів (дерева, металу, пластмас, мінералів, при токарних роботах) при електрогазозварюванні, при роботі в доменних, металоплавильних, ковальських, металопрокатних, склоплавильних і тому подібних виробництвах, а з закритою оправою – у приміщеннях, насичених пилом, парами подразнюючих рідин (кислот, аміаку, інших) тощо.

Захисні окуляри випускаються у відповідності з Держстандартами 12.4.013-75 та 12.4.003-74 “ССБТ. Очки защитные”.

 

Мал. 8. Основні типи захисних окулярів

1-5 – пило-, паро-, газозахисні; 6-10 – для захисту від механічних ушкоджень

 

Мал. 9. Засоби захисту від механічних пошкоджень обличчя

(а, б – щиток і шолом електрозварників; в – щиток для захисту від відлітаючої стружки;

г – шолом для піскоструминних робіт)

 

Індивідуальні засоби захисту слуху

 

Основними засобами захисту від виробничого шуму є шумопоглинаючі засоби – антифони внутрішні (вкладиші) і зовнішні (навушники) (мал. 10).. Заглушки-вкладиші виготовляються з вати, ультратонкої скловати, фільтрувального полотна (ФП), з пластмас, пористої гуми, поропласту. Заглушки знижують шум на 7-8 дБ.

 

Мал. 10. Індивідуальні засоби захисту слуху

(1 – жорстка основа; 2 – шар пластику; 3 – фланель;4 – шар пап’є-маше; 5 – каркас; 6 – губчаста гума; 7 – фланель)

 

Для захисту від високочастотного шуму з рівнями 110-120 дБ випускаються навушники різних конструкцій згідно технічних умов (ТУ) для різних галузей промисловості.

 

Індивідуальні засоби захисту голови

 

Для захисту від механічних травм голови випускаються каски. Каски використовуються при підземних роботах (шахтарі, метробудівці), при роботі в гарячих цехах, будівельних, монтажних, судноремонтних роботах, лісоповалі, гасінні пожеж, при аварійних рятівних роботах (мал. 11), мотоциклісти. Каски виготовляються з міцних пластмас, легкого металу (дюралюміній, титан) і забезпечуються амортизаторами, утепленими підшлемниками для зимових умов тощо і також регламентуються спеціальними Держстандартами та ТУ.

 

 

Мал. 11. Фіброва каска для шахтарів

(1 – ковпак; 2  стягувальна дротинка; 3 – обідок; 4 – напотиличник; 5 - отвори для вентиляцій; 6 – лампотримач)

 

 

 

Методи дослідження гігієнічних показників тканин одягу

(навчальна інструкція).

І. Дослідження фізичних властивостей тканин

 

1.1.         Визначення товщини тканини

Визначення товщини тканини проводять за допомогою мікрометра. Беруть два картонних диски діаметром 3 см, визначають їх товщину, помістивши їх між двома прижимними штангами мікрометра та, користуючись тільки “тріскавкою”, стискують диски до першого клацання тріскавки (щоб не допустити надмірного стискання) і знімають показання зі шкали мікрометра. Шкала мікрометра складається з двох частин: внутрішньої на основі приладу (від 0 до 25мм), що складається з двох частин: нижньої – 1 мм, верхньої 0,5 мм і зовнішньої – на барабані мікрометра, на якій іде відлік десятих та сотих долей міліметра (від 0 до 50). Показання приладу знімають таким чином: на внутрішній шкалі знімають кількість міліметрів з нижньої шкали, а якщо біля краю барабана видно рисочку верхньої шкали, додають 0,5 мм, а потім до цього додають десяті та соті частини міліметра зі шкали на барабані. Наприклад, на нижній частині внутрішньої  шкали видно 8 мм і рисочку верхньої шкали, а на барабані – 35, то результат буде дорівнювати: 8 + 0,5 + 0,35 = 8,85 мм.

Після вимірювання товщини дисків між ними розміщують зразок тканини і таким чином вимірюють товщину зразка тканини з дисками. Для визначення товщини тканини залишається відняти від товщини двох дисків з тканиною товщину дисків.

 

 

 

1.2.         Визначення питомої ваги (щільності) тканини

Щільність – це маса 1 см³ тканини (у грамах). Вирізають шматочок тканини 1×1 см при природній товщині. Потім за масою одного квадратного см тканини розраховують її масу при товщині зразка 1 см.

Розрахунок ведуть за формулою (1):

Д = ,                           (1)   

де: Д – питома вага (щільність тканини);

      Р₀ – маса зваженого зразка 1см², г;

      S – площа зваженого зразка, см²;

      m – товщина тканини, мм.

1.3. Визначення пористості тканини

Визначення проводиться за формулою: (2)

Р = (1- ) × 100,                    (2)

де: Р – пористість тканини, %;

Д – питома вага (щільність) тканини;

d – щільність волокна тканини (умовно приймається як 1,3 незалежно від природи волокна).

1.4.Визначення капілярності тканини

Вирізану смужку тканини довжиною 25 см і шириною 2,5 см прикріпляють одним кінцем до лапки штативу, а другим кінцем опускають в чашку з розчином еозіону (1 : 1000). Ступінь капілярності тканини визначається за висотою підняття розчину еозіону від початкового рівня рідини в см за 30 хвилин.

1.5. Визначення відносної теплопровідності сухої та вологої тканини.

Спочатку кататермометром визначають охолоджуючу здатність повітря в лабораторії. Прилад нагрівають у склянці з водою (температурою 80 °С) до заповнення верхнього резервуара приладу на одну третину. Витирають кататермометр насухо і засікають час в сек охолодження приладу від 38°С до 35°С. Величину охолоджуючої здатності повітря знаходять за формулою (3):

Н₀ = ,            (3)

де: Н₀ – шукана величина охолодження повітря в кал/см² ×с;

F – фактор приладу (постійна величина, яка позначена на приладі);

T - час охолодження кататермометра з 38°С до 35°С, в с.

 

При дослідженні теплопровідності тканин визначають:

T₁ - час охолодження кататермометра з 38°С до 35°С у сухій досліджувальній тканині;

T₂ - час охолодження кататермометра з 38°С до 35°С у вологій досліджувальній тканині;

Прилад нагрівають ще раз витирають насухо і на резервуар кататермометра надівають чохол із досліджуваної тканини, яка досліджується і знову визначають величину охолодження (Н₁), використовуючи попередню формулу. Знаходять різницю у величині охолоджуючої здатності повітря (Н₀) і охолоджуючої здатності в чохлі з тканини, яка досліджується (Н₁). Потім визначають величину охолодження тканини, змоченої водою (Н₂). Таким чином, знаходять величину  охолодження з вологою тканиною і порівнюють в % у відношенні до сухої тканини.

 

ІІ. Дослідження природи волокон.

2.1. Кип’ятіння з лугами

При кип’ятінні з лугами (10% розчин NaOH або КOH) волокна тканин тваринного походження (шовк, шерсть) розчиняються, рослинні (бавовна, льон) лише набухають. Реакцію проводять у пробірці, в яку наливають 2-3 мл розчину NaOH або КOH і вміщують шматочок досліджуваної тканини. Кип’ятять на спиртовому пальнику протягом 1-2 хв.

 

2.2.    Ксантопротеінова реакція

Азотна кислота (НNО₃) питомої маси 1,2-1,3 фарбує волокна тваринного походження  (шерсть, натуральний шовк) у жовтий або світло-коричневий колір, а колір рослинних волокон не змінює. Для проведення ксантопротеінової реакції необхідно на досліджувану тканину крапнути 1-2 краплі НNО₃ і чекати результату впродовж 5-10 хвилин.

 

2.3. Обробка ацетоном

В ацетоні розчиняється штучний ацетатний шовк і не розчинюються натуральні волокна. Зразок тканини розміщують у чашці Петрі і крапають на нього декілька крапель ацетону, потім декілька разів протирають ватним тампоном.

 

Гігієнічні вимоги до різних видів тканин

 

 

Гігієнічні вимоги до різних видів одягу

 

Здоровий спосіб життя та особиста гігієна

За офіційним визначенням ВООЗ (Статут 1946 р.), „Здоров’я – це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних дефектів”.

З позиції гігієни як науки, „Здоров’я – це стан повного біологічного, фізичного, психофізичного, соціального благополуччя, коли функції всіх органів і систем організму людини врівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти”, тобто, це стан організму, при якому він здатний повноцінно виконувати свої біологічні та соціальні функції – побутові, трудові, соціальні (взаємини з іншими людьми і з суспільством в цілому).

За визначенням представників інших медичних наук, „Здоров’я – інтервал, в межах якого кількісні коливання психофізіологічних процесів здатні утримувати живу систему на рівні функціонального оптимуму, в межах якого механізми саморегуляції функціонують без фізіологічного напруження та не порушуються”.

З позиції нової галузі знань, яку нині вивчають навіть у школі – валеології, „Здоров’я – це процес (та методи і засоби) збереження і розвитку біологічних, фізіологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній тривалості її активного життя”.

Основою підтримання і зміцнення здоров’я людини та населення в цілому є здоровий спосіб життя і використання методів і засобів особистої гігієни.

Здоровий спосіб життя людини – це великий комплекс біологічно та соціально цілеспрямованих і доцільних методів і засобів життєдіяльності, відповідних потребам і можливостям людини, яких вона свідомо дотримується з метою забезпечення формування, збереження та укріплення здоров’я, здатності до продовження роду і досягнення активного довголіття.

Здоровий спосіб життя населення – такий образ його життя, який забезпечує поєднання повноцінної біологічної і соціальної адаптації кожної людини з можливістю максимального самовираження народу, нації, класу, соціальної групи в конкретних умовах життя і який зумовлює і забезпечує подальший розвиток суспільства.

Методи і засоби здорового способу життя включають цілий комплекс суб’єктивних і об’єктивних умов і факторів, від яких залежить здоров’я індивіда і суспільства в цілому.

До суб’єктивних методів і засобів відносяться:

-  дотримання особистої гігієни – дотримання режиму праці і відпочинку, сну і бадьорості, режиму харчування;

-  регулярне підтримання чистоти тіла;

-  регулярні заняття фізичною культурою, використання методів і засобів загартовування організму;

-  не допускати зловживання шкідливими звичками – наркотиками, токсикантами, алкоголем, тютюнопалінням.

-  рівень культури особистості.

До об’єктивних методів і засобів відносяться:

-  матеріальне забезпечення особистості, яке обумовлене рівнем освіти, професійною приналежністю, наявністю, характером роботи, рівнем оплати; наявністю і чисельністю сім’ї; житлові умови;

-  забезпеченість холодним і гарячим водопостачанням у житлі, а для ряду професій – і на виробництві, чи заклади громадського характеру – лазні, сауни, басейни;

-  психогігієнічний мікроклімат у взаєминах з громадськістю, трудовим колективом, у сім’ї тощо;

-  повноцінність, достатність, збалансованість, різноманітність харчування;

-  відповідність гігієнічним вимогам побутового та виробничого одягу та взуття, індивідуальних засобів захисту на виробництві;

-  відповідність гігієнічним вимогам важкості, інтенсивності, напруженості праці, факторів виробничого середовища.

Фізична культура має велике значення для збереження і зміцнення здоров’я кожної людини та для профілактики гіподинамії.  Фізичні вправи впливають на кору головного мозку та підкоркові центри, створюють урівноважений нервово-психічний стан, викликають відчуття бадьорості, стимулюють розвиток мускульної системи організму, серцево-судинної системи.

Фізична культура включає:

-  ранкову зарядку для відновлення фізичної активності і працездатності після сну;

-  фізкультурні паузи під час трудового дня на виробництві для підвищення працездатності;

-  фізичні вправі у вільний від роботи час.

Загартування. Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості  повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища.

Основні принципи загартування:

1)         поступовість – поступове збільшення інтенсивності і тривалості впливу  чинника загартування;

2)         систематичність – процедури слід проводити регулярно за визначеною системою;

3)         комплексність – цілеспрямоване поєднання участі у загартовуванні всіх органів і систем організму та впливу кількох чинників середовища;

4)         індивідуальний режим, його відповідність біологічним ритмам організму.

Значення загартування :

-  підвищує адаптаційні можливості організму до впливу несприятливих чинників;

-  знижує чутливість до респіраторних та інших інфекційних захворювань;

-  підвищує працездатність;

-  сприяє формуванню позитивних фізіологічних реакцій.

Основні чинники загартування: повітря, вода, сонячне випромінювання та відповідні можливостям організму, але поступово наростаючі фізичні навантаження і аутотренінг психофізіологічного стану.

 

Роль води в загартуванні.

Водні процедури викликають звуження і розширення кровоносних судин, що підвищує пристосування організму до коливань температури навколишнього середовища та рефлекторно впливають на діяльність всіх органів і систем організму. Використовують купання, душ, обливання, обтирання, ванни для ніг і інші водяні процедури. За температурним режимом розрізняють такі типи ванн:

-         холодні – менше 20⁰С;

-         прохолодні – 20 –33⁰С;

-         індиферентні -  34-36⁰ С;

-          теплі – 36-39⁰С

-         гарячі – більше 40 ^оС.

Загартування водою краще починати з обтирання і лише через 2-3 тижні переходити до обливання.

 

Гігієнічні вимоги до обладнання і режиму роботи соляріїв, фотаріїв

Солярії – це спеціально обладнані майданчики під відкритим небом для прийняття сонячно-повітряних ванн.

Солярії обладнуються на рівнинному майданчику, захищеними від вітру зеленими насадженнями чи щитами, поблизу водойм, в парку або лісі. Покриття майданчику – пісок, трав’яне або дерев’яне, орієнтація на південний схід або південь, з достатнім віддаленням від джерел забруднення повітря і шуму. На майданчику розміщують топчани висотою 40-60 см. Поблизу розміщують тіньову зону, метеорологічний пункт, радіовузол для оповіщення про дози сонячних і повітряних ванн, душ, медичний пункт, камери зберігання одягу, пункти видачі білизни та пляжного обладнання, санітарні вузли.

Опромінення проводять рівномірно, враховуючи індивідуальну чутливість шкіри.

Опромінення штучними джерелами ультрафіолетового випромінювання проводяться у фотаріях. У фотаріях люди опромінюються інтенсивним потоком ультрафіолетового опромінення протягом часу, що визначається у хвилинах. Фотарії можуть бути різними за своїм обладнанням. Розрізняють  фотарії  кабінного типу, прохідного або лабіринтного типу та фотарії маячного типу. В якості джерел штучного УФ випромінювання використовують лампи еритемні (ЛЕ-30 та ін.), або прямі ртутно-кварцеві (ПРК).

 

Шкідливі звички

Наркоманія (грецьке narka– оціпеніння, оніміння; mania – безумство) - непереборний і хворобливий потяг людини до вживання наркотиків (опіуму, морфіну, кокаїну тощо) з метою збудження, сп’яніння, що приводить до порушення психіки, глибоких змін особистості та до порушення функції внутрішніх органів. Наркотичні речовини здатні навіть при одноразовому вживанні викликати приємний психологічний стан, а при повторних прийомах -– психічну і фізичну залежність.

 

Токсикоманія (грецьке toxicon – отруйний; mania – безумство) – хвороба, причиною якої є звичне зловживання якою-небудь речовиною, що викликає короткочасний суб’єктивно привабливий психічний стан. Суть токсикоманії – отруєння і потяг до отруєння. З метою сп’яніння вживаються речовини, різні за хімічною будовою і фармакологічною активністю, що мають загальний психофізичний ефект – ейфорію і зміну свідомості, порушення поведінки і соціальну деградацію. Термін охоплює всі форми зловживання лікарськими і нелікарськими речовинами.

Алкоголізм – захворювання, пов’язане з систематичним зловживанням спиртними напоями, що призводить до психічного чи фізичного розладу. В результаті прийому алкогольних напоїв розвивається гостра алкогольна інтоксикація, що супроводжується емоційним, моторним, мовним збудженням, втратою самоконтролю і критичної оцінки ситуації. При частому, надмірному вживанні алкоголю з метою отримання ейфоричного ефекту може розвитися патологічна пристрасть, що супроводжується психічними і сомато-неврологічними порушеннями.

Тютюнопаління - це вдихання з димом речовин, що викликають приємний психічний стан разом з інтоксикацією організму. Під час паління відбувається суха перегонка тютюну з утворенням деяких нових речовин. Тютюновий дим містить близько 1200 різних компонентів, половина з яких мають отруйну дію. Це такі речовини, як нікотин та його похідні, аміак, чадний газ, синильна, оцтова і мурашина кислоти, феноли, формальдегіди, сірководень, канцерогенні речовини, сажа. Основна отруйна речовина тютюнового диму – нікотин. Вміст його залежить від сорту і сухості тютюну. Одна крапля нікотину вбиває собаку, а п’явка, яка насмокталась крові заядлого курця, падає мертвою. Для людини, яка ніколи раніше не палила, смертельна доза нікотину складає 60-100мг.

 

Програма здорового способу життя

-         врахування і використання індивідуальних біоритмів;

-         підвищення психоемоційної стійкості (вміння стримувати себе);

-         оптимальна для організму рухова активність;

-         раціональна якість і режим харчування;

-         комплексне регулярне загартування;

-         гігієнічна поведінка у побуті, трудовому процесі;

-         регулювання фізіологічних відправлень;

-         запобігання, подолання шкідливих звичок (наркотики, алкоголь, тютюнопаління);

-         використання біологічно активних речовин і геропротекторів;

-         медикаментозна корекція хвороб (головним чином хронічних).

 

Фізіологічні функції шкіри

 

         Захисна функція шкіри від дії механічних факторів і пошкоджень обумовлена її високою еластичністю, розтяжністю епідермісу та пружністю підшкірної жирової клітковини. Шкіра захищає тіло також від впливу фізичних факторів: завдяки низькій теплопровідності - від нагріваючої дії певних рівнів теплового випромінювання та охолодження при певних рівнях низьких температур. Завдяки меланіну вона захищає тіло від пошкоджуючої дії ультрафіолетової та видимої частини сонячного випромінювання. Завдяки роговому шару шкіра захищена від висихання та від електричного струму в межах до 1 МОм.

         Нормальний роговий шар шкіри досить стійкий щодо впливу шкідливих хімічних речовин, за виключенням жиророзчинних сполук та міцних кислот. Особливо велике значення має бар'єрна функція шкіри що до мікроорганізмів - бактерій, вірусів, грибків. Ця функція обумовлена механічним бар'єром рогового епідермісу, кислим середовищем (рН=5-6),обумовленим шкіряним салом і потом та відповідним підтриманням чистоти шкіри.

         Терморегулююча функція шкіри: 82% всієї тепловіддачі здійснюється через шкіру - тепловипромінюванням, теплопроведенням, випаровуванням вологи (поту) з поверхні шкіри: при нагріваючому мікрокліматі судини шкіри розширюються, виділяється і випаровується піт (тепло відбирається на сховану теплоту паротворення), при охолоджуючому – судини звужуються, піт не виділяється, в результаті чого температура шкіри знижується, дещо економиться втрата тепла радіацією та випаровуванням.

         Секреторна функція шкіри здійснюється її сальними і потовими залозами, завдяки яким на шкірі створюється водно-жирова емульсія, що підвищує захисні функції шкіри. Сальні залози також виконують і екскреторну функцію: зі шкіряним салом виводяться ряд токсичних речовин, продукти трансформації ліпідів, ліків тощо.

З потом також виділяється ряд продуктів обміну - NaCl, KCl, сульфати, фосфати, сечовина, сечова кислота, аміак, амінокислоти, креатин та інші. Апокринові потові залози пахів та ступней ніг виділяють смердючі речовини з неприємним запахом, пов'язані з діяльністю ендокринних статевих залоз.

         Рецепторна функція шкіри здійснюється завдяки щільній сітці нейрорецепторів. Шкіра виконує тактильну (відчуття дотику і тиску), температурну (відчуття тепла та холоду) та больову функцію чутливості.

         Д-вітаміносинтезуюча функція шкіри обумовлена тим, що на поверхні шкіри в результаті впливу сонячної та штучної УФ радіації з 7-дегідрохолестерину, який входить до складу шкіряного сала, синтезується вітамін Д₃. Він всмоктується в кров, розповсюджується по організму, виконує свою важливу участь у обміні речовин, в першу чергу у фосфорно-кальцієвому обміні.

 

Методи і засоби підтримання чистоти шкіри

 

         Забруднення шкіри зумовлене накопиченням продуктів обміну, які виділяються з шкіряним салом, потом та злущенням омертвілого епідермісу, нашаруванням волокон одягу, пилу, розмноженням мікроорганізмів та забруднювачами побутового і виробничого середовища, де знаходиться або працює людина.

         Для нормального функціонування шкіри необхідне періодичне змивання цих забруднень. Згідно з досвідом людства, нормальні функції шкіри підтримуються при щотижневому її митті. При роботі з інтенсивним зовнішнім забрудненням потрібне щоденне миття шкіри. Основним засобом для миття шкіри є вода. Проте внаслідок нерозчинності у воді шкіряного сала, побутових та технічних масел, очищення шкіри може бути ефективним лише при використанні мила та інших миючих засобів - детергентів.

         Тверді мила - це натрієві солі тригліцеридів вищих жирних кислот, рідкі мила - калієві солі тригліцеридів вищих жирних кислот.

         Для виготовлення синтетичних миючих засобів (СМЗ) існує понад 100 рецептур. До складу синтетичних миючих засобів входять:

- поверхневоактивні речовини (ПАР): алкілсульфати, алкілсульфонати, алкіларілсульфонати та ін.;

- добавки, які покращують піноутворення (алкілоламід), пом'якшують тканини, знімають з них статичні електричні заряди (змочувач НБ, четвертинна сіль заміщеного амонію), попереджують осад на тканинах знятих забруднень (карбоксіметилцелюльоза - КМЦ), підсилюють миючу здатність ПАР (триполіфосфат натрію та інші фосфати), пом'якшують воду (кальцінована сода, триполіфосфат, тринатрійфосфат, сода двовуглекисла та інші), надають миючому розчину приємний запах, відбілюючі речовини (перборат натрію або оптичні відбілювачі). У деяких СМЗ до складу входять дезінфікуючі добавки.

         Основною сировиною для виробництва СМЗ є ПАР, які отримують з продуктів переробки нафти.

         ПАР - це полярні сполуки, що складаються з гідрофобної (сприяє розподілу молекул в оліях) та гідрофільної (сприяє розподілу молекул у воді) груп молекул. До гідрофільної групи відносяться: карбонільна (СОО-), сульфатна (-ОSО₃-), сульфонатна (SO₃-) група, а також гідрофільні залишки (СН₂)₄ -О, та з вмістом азоту.

         Гідрофобна група містить переважно парафіновий ланцюг (10-18 атомів вуглецю - аліфатичні радикали) з бензольного або нафталінового кільця з алкільними радикалами.

         Синтетичні ПАР поділяються на:

- аніонні (утворюють у воді негативно заряджені аніони);

- катіонні (утворюють позитивно заряджені катіони);

- амфолітні (позитивно або негативно заряджені у залежності від рН води);

- неіоногенні (не утворюють іони, але мають сильні зв'язки з водою).

         Аніонні ПАР - солі сірчанокислих ефірів (первинні, вторинні алкілсульфати, сульфати жирних кислот, алкілбензосульфонати, алкілнафталінсульфонати та інші, які мають велику піностворюючу властивість, менші ніж катіонні токсичні властивості, погано всмоктуються шкірою та слизовими оболонками, легко розщеплюються на біологічних очисних спорудах систем каналізації. Однак в концентрованих розчинах (10-20 %) аніонні ПАР викликають подразнення шкіри і алергічні реакції (сульфонол НП-1, синтанол ДС-10, алкамон ОС-2), які обумовлені їх проникаючою здатністю через роговий шар епідермісу.

         Неіоногенні ПАР (поліетиленгліколеві ефіри жирних кислот, жирних спиртів, жирних амінів, меркаптанів, поліпропіленгліколів, алкілфенолів) мають вищі миючі властивості, чим аніонні ПАР. Їм властива здатність вбивати мікобактерії туберкульозу. Сенсибілізуючі властивості при високих концентраціях (10-20 %) характерні для неіоногенного препарату ОП-7. В концентраціях до 1% ці властивості практично не проявляються.

         Неіоногенні ПАР можуть бути коканцерогенами, алергенами, можуть збільшувати проникність шкіри для різних речовин. Наприклад, імпортний засіб для чистки сантехніки - Цилліт магік містить до 5% неіонних розчинників, фарбники, ароматизатори і тому є досить агресивним, вимагає працювати в гумових рукавичках, уникати контакту зі шкірою.

         Алкілоламіди в концентрації понад 5 % можуть бути причиною виникнення подразнюючої та алергізуючої дії.

         Амфотерні сполуки не мають подразнюючих і алергізуючих властивостей, проте створюють неприємний запах СМЗ, до яких вони включаються. 

         Гігієнічні вимоги до СМЗ:

Ступінь біологічного розщеплення СМЗ мікроорганізмами водойм, куди потрапляють стічні мийні води, повинен досягати 80 %. Так, найбільш швидко і повно розкладаються у водоймах алкілсульфати і сульфати ефірів, повільніше - сульфонол НП- (на 38 %) та сульфонол НП-3 (на 76 %). Фосфати легко розщеплюються мікроорганізмами, але сприяють інтенсивному росту водоростей. У зв'язку з цим, ГДК ПАР у воді водойм не повинна перевищувати для аніонних речовин 0,5 мг/л, для неіоногенних - 0,05 - 0,1мг/л.

         СМЗ не повинні викликати шкіряно-подразнюючої дії, не викликати токсичної, шкіряно-резорбтивної, алергенної дії на організм, не мати мутагенних, тератогенних, ембріотоксичних та канцерогенних властивостей, не повинні мати ані матеріальної, ані функціональної кумуляції в організмі, швидко змиватися з шкірних покривів людини і тканин, одежі, взуття, посуду та побутових речей, мати високі миючі властивості та високу розчинність у воді, не мати неприємного запаху. Крім цього, СМЗ не повинні викликати інтенсивного знежирення шкіри, активна реакція їх розчинів не повинна перевищувати рН = 9.

         До деяких СМЗ виставляються вимоги щодо їх бактерицидних та дезінфікуючих властивостей. До складу інших вводять ферменти протеолітичної, амілолітичної та іншої дії, що забезпечує більш ефективне видалення білкових, жирових або вуглеводних забруднень.

СМЗ не повинні знижувати фізико-хімічні властивості тканин одягу, взуття (повітряпроникність, вологоємкість, паропровідність, випаровуючу здатність), не повинні абсорбуватися в тканинах.

СМЗ, призначені для миття посуду та обладнання на підприємствах громадського харчування, харчових, молочних підприємствах, на молочно-товарних фермах, м'ясокомбінатах, не повинні викликати корозії металевих конструкцій і, навпаки, повинні легко змиватися без тертя (лише водою). До таких засобів відносяться поліетиленгліколеві ефіри, поліпропіленгліколі та дезінфікуючі СМЗ (солі четвертинних амонійних основ, хлорамін Б).

За своєю фізичною структурою СМЗ випускаються у вигляді порошків, рідин, паст і гранул.

Синтетичних пральних порошків, як вітчизняних так і імпортних випускається досить багато марок. Серед них найбільш розповсюдженими є:

-           «Лотос», який призначений для прання бавовняних тканин. Його склад: сульфонол, алкілсульфати, алкілсульфонати – 20-22%, поліфосфат натрію – 25%, сульфат натрію – 10%, силікат натрію – 10-13%, алкілоламіди – 2%, оптичний відбілювач – 0,1-0,15%.

-           «Донбас», що крім сполук, які входять до складу «Лотоса», включає кальциновану соду – 10-20%.

-         «Ера», який включає ще й перборат натрію – 8% і т.д.

Для СМЗ не має істотного значення жорсткість води: вони не створюють нерозчинних сполук з солями кальцію і магнію, а тому не втрачають миючих властивостей і в холодній воді. У той же час мила у жорсткій воді утворюють такі сполуки, що імпрегнують тканини білизни, одежі, знижують їх вентилюючу здатність та інші фізико-хімічні властивості, надають білизні жовтуватий колір та неприємний запах.

Показники безпеки парфумерно-косметичних засобів

 

Показники безпеки парфумерно-косметичних засобів повинні відповідати вимогам СанПиН 1.2.681-97, засобів гігієни порожнини рота - вимогам СанПиН 1.2.676-97.

При експертизі безпеки косметичних товарів визначають хімічні, токсикологічні, мікробіологічні та клінічні показники безпеки. Показники безпеки ПКТ дані в таблиці.

Загальні показники безпеки косметичної продукції та засобів гігієни порожнини рота.

 

Вид безпеки	Показники
Хімічна	рН, масова частка суми важких металів (свинець, миш'як, ртуть), кислотне і карбонільне числа, масова J частка лугу і інш.; для зубних паст додатково вміст фторидів і відсутність сахарози і інших легко ферментуючих вуглеводів
Мікробіологічна	Загальна кількість бактерій; дріжджі, цвілеві грибки; патогенні стафілококи та ін
Токсикологічна	Шкірно-резорбтивну, шкірно-подразнюючу та сенсибілизирующее (аллергізуючим) дії на шкіру та слизові оболонки дрібних тварин.
Клінічна	рН шкіри, гідратантність, вміст ліпідів, шкірно-подразнюючу або сенсибілізуючу дії; засоби гігієни ротової порожнини, індекс гігієни, протизапальну дію, демінералізація і ін

 

Токсикологічні показники безпеки. Токсикологічні випробування ПКТ зазвичай проводять на дрібних тварин (щури, миші, морські свинки, кролики); є фірми, які для цих цілей використовують біологічні неживі об'єкти (у маркуванні товару вони використовують знак «Не тестується на тваринах»).

Досліджують парфюмерно-косметичну продукцію різними способами. Наприклад, креми та лосьйони – на шкіру; губні помади, туш, шампуні, туалетне мило досліджують по їх впливу на слизову губ та очей: аерозольні засоби вивчають шляхом інгаляційного введення; шляхом введення всередину. За реакцією тварин на ПКТ визначають ступінь

безпеки продукції.

ПКТ за ступенем впливу на організм людини відноситься до 4 класу небезпеки (речовини малонебезпечні, нетоксичні).

До токсикологічних показників відноситься:

- Шкірно-резорбтивна дія (хронічна токсичність);

- Шкірно-подразнююча дія;

- Сенсибілізуюча (аллергічна) дія.

Шкірно-резорбтивна дія для косметичних засобів не допускається,

Шкірно-подразнююча дія (однократна і хронічна) для косметичних засобів повинна бути 0 балів (тобто має бути відсутня).

Сенсибілізуча або аллергічна дія ПКТ на шкіру не допускається.

Мікробіологічні показники безпеки. При визначенні цих показників всі ПК засоби поділяють на 3 групи:

Перша: ампульна косметика;

Друга: дитяча косметика, косметика навколо очей;

Третя: інша косметика.

Мікробна забрудненість косметичних товарів оцінюється кількістю колонієутворюючих одиниць (КУО) в 1г або 1 куб.см продукції.

Ампульна косметика повинна бути стерильною. Для косметичних засобів 2-ої групи допускається вміст мезофільних бактерій не більше 10 ² КУО, решта (патогенні стафілококи, ентеробактерії, псевдомонади, дріжджоподібні та плісняві грибки) повинні бути відсутніми. Для косметичних засобів 3-ї групи нормується вміст мезофільних бактерій не більше 10 ³ КУО; дріжджів і цвілевих грибків - не більше 10 ^2; присутність патогенних стафілококів та інших бактерій неприпустимо.

Клініко-лабораторні показники безпеки. При визначенні цих показників проводять шкірне тестування в клінічних умовах на групі пробанти, що складається з 25 і більше осіб - клінічно здорових осіб, не обтяжених алергічними захворюваннями.

Визначають шкірно-подразнюючу та сенсибілізуючу дії косметичних препаратів.

Більшість косметичних засобів при контакті зі шкірою людини не повинна надавати подразнюючої та сенсибілізуючої дії після 24-х годинної експозиції випробуваного об'єкта.

Сенсибілізуючої дії косметичних засобів на шкіру не допускається.

До клініко-лабораторних показників безпеки також відносяться показники функціонального стану шкіри (рН шкіри, гідратантність, ліпідного).

 

Класифікація косметичних засобів

 

До косметичних засобів відносяться засоби (речовини або препарати), призначені для нанесення на тіло людини з метою очищення, захисту та надання привабливого зовнішнього вигляду. Косметичні засоби можуть мати профілактичну дію, але ніколи - лікувальну.

 

Загальна класифікація косметичних засобів

 

Класифікаційна ознака	Класифікаційні угруповання	Види косметичних засобів
Функціональна дія	Гігієнічні (очищаючі) Косметичні (зволожуючі, Живильні, тонізуючі) Декоративні Захисні Лікувально-профілактичні спеціальні	Мило, шампуні Креми, лосьйони, бальзами, перспіранти Пудра, помада Креми для тіла, рук Зубні пасти депіляторії
консистенція	Рідкі Емульсійні Желеподібні Мазеподібні Воскоподібні порошкоподібні	Лосьйони, шампуні, лаки креми, шампуні креми, бальзами креми, блиск губні помади пудри, тіні
Тип шкіри, волосся	Для сухої шкіри (волосся) Для нормальної шкіри (волосся) Для жирної шкіри (волосся)	Креми, шампуні Лосьйони молочко

 

Засоби по догляду за шкірою

 

Засоби по догляду за шкірою людини представлені на ринку в найбільш широкому асортименті. Вони проводяться практично усіма косметичними підприємствами і мають дуже широке застосування. Тому їх вибір складний, продаж цих засобів потребує спеціальних знань, заснованих на вмінні розібратися як у великій кількості видів, найменувань, так і в заявлених споживчих властивостях.

 

Засоби гігієнічні (очищаючі).

 

Очищення шкіри полягає у видаленні її забруднень і відділенні верхнього рогового шару шкіри одним із способів:

- Механічним шляхом за допомогою шліфувальних засобів;

- Шляхом розчинення кератину;

- Шляхом змивання водою з миючими засобами.

Найбільш глибоке очищення шкіри досягається скрабами або пілінг-засобами. Так як для Росії це новий вид косметичних засобів, що з'явився на ринку кілька років тому, то назва залишилася англійська.

Скраби виробляють найчастіше в вигляді кремів. До їх складу входять живильні і зволожуючі речовини, але основа скрабу - дрібні тверді частинки, які при терті видаляють омертвілі клітини шкіри. До складу скрабів входять м'які абразиви: полімери (facial scrub, "Oriflame") вівсяне борошно, подрібнені кукурудза і рис ("Dralle GmbH"), подрібнені кісточки мигдалю, абрикоса, горіхів та фруктів (Маска косметична очищаюча, «Уральські самоцвіти»), ретельно подрібнені речовини. Додатковим очищує дією володіють входять до складу скрабів кислоти - фруктові, фолієва, саліцилова, які видаляють ороговілі клітини шляхом їх розчинення. Іноді скраби виробляють у вигляді порошку, який перед застосуванням змішують з водою до крему. Вибір скрабу залежить від типу шкіри: чим дрібніший абразив, що входить до складу скрабу, тим для більш ніжної, чутливої ​​і сухої шкіри він підходить. Так як очищення шкіри скрабами глибоке, рекомендується користуватися цими засобами не частіше одного разу на тиждень, а не щодня, як зазначено в анотації активного очищаючого скрабу "DNC Cosmetiks" Ізраїль. Скраби застосовують для шкіри обличчя в основному жінки, не рекомендується їх використовувати з проблемною шкірою (із запаленням) і дітям.

Скраби виробляють не тільки для обличчя, але і для ступнів ніг, наприклад, скраб з пемзою «Грін-мама» (Росія), «Freeman» (США).

Креми і маски очищаючі - більш м'які засоби, вони очищають лише пори й поверхню шкіри, видаляють забруднення, але не омертвілі клітини.

Маски - містять кремову основу, адсорбуючі (крейда, тальк, оксид цинку) речовини та миючі (поверхнево-активні) речовини. Як правило маску наносять на шкіру на 10-20 хвилин, після чого змивають; очищена шкіра готова до наступних процедур - харчуванню та зволоження. Маски в залежності від складу призначені для шкіри різного типу. Наприклад, до складу маски для жирної шкіри входять крейда, адсорбуючі жири. Іноді очищувальну маску виробляють у вигляді гелю, що утворює на поверхні шкіри плівку, яка знімається разом із забрудненнями. Є проміжні засоби, що поєднують властивості скрабів і масок, - миючий гель-маска (компанія «Російська косметика») містить абразив (подрібнена шкаралупа волоського горіха), також ця маска виконує функцію скрабу.

Так само на Російському ринку з'явився цікавий товар - очисні смужки для шкіри носа серії Нівея Візаж. Застосовуються дані смужки від чорних крапок, являють собою подобу пластиру.

Креми очищаючі - виробляють в основному у вигляді рідких емульсій (звідси назва-молочко, вершки), які містять жири, молочну, фруктові кислоти, миючі та бактерицидні речовини, зволожувачі. Це м'які очисники, які можна використовувати вранці замість умивання для сухої шкіри і ввечері - для зняття забруднень і макіяжу, для всіх типів шкіри. Одночасно з очищенням емульсії живлять і зволожують шкіру. До складу косметичних серій виробники практично завжди вводять емульсійні очищаючі засоби: серії Карина («Свобода»), Роса («Невська косметика»).

Лосьйони і тоніки - водно-спиртові або водяні розчини корисних добавок, рослинних екстрактів і бактерицидних речовин. До складу тоніків входять речовини, які тонізують шкіру (стимулюючі її життєдіяльність). Ці засоби рекомендуються для людей старшого віку. Лосьйони і тоніки виробляють з нейтральною або кислотним середовищем, наближеною до кислотності шкіри. Найчастіше до складу лосьйонів вводять 15-25 % спирту, але випускають і лосьйони без спирту, рекомендовані для сухої шкіри.

Крем-піна, крем-мило, крем-гель - проміжні засоби між емульсійними очисними кремами і миючими гелями, пінками і милами. Такі засоби одночасно очищають і пом'якшують шкіру, як крем, але в порівнянні з молочком очищення більш глибока оскільки містять більше поверхнево-активних речовин.

Пінка для вмивання, піна для ванн, гель для душу та особи і рідке мило - засоби, близькі за складом і функціональним призначенням, призначені для очищення шкіри. Основним очищуючим компонентом є синтетичні поверхнево-активні речовини, пом'якшувальні, зволожуючі і живлячі шкіру.

Синтетичні миючі засоби для дітей не містять ароматизаторів, барвників та інших речовин, здатних викликати роздратування шкіри дитини.

Синтетичні мила - (не на жировій основі) виробляють як рідкі і тверді (шматок або брикет). Мило синтетичне часто називають гігієнічним.

Мило туалетне - являє собою продукт, який складається з натрієвих солей натуральних і синтетичних жирних кислот з додаванням фарбників, відбілюючих, антисептичних і пом'якшувальних речовин, ароматів і інших компонентів, що поліпшують споживчі властивості мила. Вітчизняне туалетне мило поділяють по якості на чотири групи: екстра, дитяче, 1 і 2 групи (ГОСТ 28546-90).

 

Засоби косметичні

 

Кожна процедура очищення шкіри приводить в тій чи іншій мірі до знежирення її і втрати вологи. Тому для надання комфортного відчуття і красивого зовнішнього вигляду шкіра потребує зсобів для догляду: зволоження, живлення жирами, вітамінами, поліпшення кольору, активізації процесів життєдіяльності.

Креми косметичні - це ароматизовані засоби призначені для пом'якшення, живлення, зволоження, освіження і захисту шкіри. Перший крем для догляду за шкірою особи-кольдкрем (охолоджуючий крем), створив знаменитий лікар Гален. Крем складався з бджолиного воску, спермацету, оливкового і мигдалевого масла, рожевої води.

За технологією виробництва креми ділять на жирові, безжирові і емульсійні.

Креми для сухої шкіри містять зволожуючі добавки і випускають часто на жировій основі, тобто у вигляді емульсії типу "вода-масло». Це креми Спермацетовий, Ромашковий, Ворожка («Невська косметика»).

Креми для жирної шкіри більш легкі креми емульсії типу "масло-вода» або гелевидні, що не містять жирових компонентів. Це такі креми як Сніжинка, Календула, («Невська косметика»). Асортимент кремів для жирної шкіри набагато вужчий, ніж для сухої і нормальної. Іноді в анотації кремів для жирної шкіри вказується, що він усуває жирний блиск, наприклад крем Pond's.

Креми для будь-якого типу шкіри як правило легкі, містять невелику кількість корисних добавок. Їх рекомендують використовувати як основу під макіяж, наприклад крем Роса («Невська косметика»), косметичні вершки і молочко фірми «Лінда».

За часом застосування креми поділяють на денний та нічний.

Це пов'язано з тим, що денний крем, крім зволоження і живлення, виконує захисні функції. Основна дія нічного крему полягає в посиленому живленні більш глибоких шарів шкіри і підвищення життєвого тонусу.

Доповнюють регулярний догляд за шкірою маски живильні, зволожуючі та іншої дії. Маски випускають сухої, кремо-і желеподібної консистенції.

Косметика для чоловіків представлена ​​групою засобів для гоління, догляду до та після гоління.

Креми для гоління упаковуються в туби або аерозольні упаковки, більш зручні для застосування, оскільки дають готову піну ніжної консистенції. По складу засоби для гоління найбільш близькі до гелів і пінок для душу, найбільш популярні засоби для гоління фірми "Gillette". Ця фірма виробляє продукцію і для жінок-серії Satin Care.

Лосьйон, застосовуваний перед голінням електробритвою, дезінфікує, знежирює і злегка стягує шкіру в результаті волосся стовбурчаться, піднімають для гоління. При цьому вони стають жорсткими і добре зрізаються ножем електробритви. Як правило ці лосьйони містять спирт.

Лосьйони після гоління містять менше спирту, до їх складу входять ароматичні масла, зволожувачі.

Бальзам і пом'якшувач після гоління містить ще менше спирту і більше жирових компонентів. Вони призначені для чутливої, сухої шкіри, наприклад бальзам Nivea.

Креми, желе після гоління за складом дії подібні звичайним класичним кремів для обличчя. Желе містить добавки з охолоджуючим ефектом впливу на шкіру, наприклад ментол. Всі засоби після гоління повинні знімати подразнення, дезінфікувати (містити спирт), пом'якшувати, зволожувати, освіжати шкіру обличчя, очищати пори.

Засоби для догляду за шкірою тіла як правило, зволожуючого дії, легкі креми емульсійного типу, молочко, лосьйони після засмаги. Наносять їх на вологу шкіру після прийняття ванни або душу. Їх склад залежить від особливостей шкіри: дуже тонкої-навколо очей, осушеній водою і різними засобами-шкіри рук, з підвищеним потовиділенням-ніг та інших ділянок. Деякі засоби для догляду за тілом характеризуються зволожуючим фактором. Так, в серії Palmolive молочко для тіла має зволожуючий фактор 6, для тіла з сухою шкірою-9, а крем для дуже сухої шкіри-10.Наіболее ніжного догляду вимагає шкіра навколо очей, губ, шиї.

Засоби для догляду за шкірою навколо очей мають пом'якшувальну і зволожуючу дію, знімають припухлість, надають шкірі пружність. Наносять їх завжди перед використанням інших кремів для обличчя. Ці креми входять в серію косметичних засобів для догляду.

Засоби для догляду за губами-креми, бальзами, гігієнічні помади, еліксири призначені для живлення і пом'якшення потрісканих губ (містять жири і вітаміни А, Е) і захисту губ від шкідливого впливу сонячних променів, холоду, вітру. Гігієнічні помади та бальзами не містять барвних пігментів, а колірний ефект, якщо він є, досягається за рахунок рослинних екстрактів, що входять до їх складу.

Засоби для догляду за шкірою рук. Крем містить велику кількість жирових компонентів, вітамінів для живлення роздратованою і огрубілою шкіри. Так само в них вводяться зволожуючі речовини, корисні добавки (екстракти трав) і захисні засоби (ланолін).

Лосьйони, гелі, желе і бальзами для рук роблять у меншому асортименті, ніж креми. Бальзам для рук може одночасно призначатися і для догляду за нігтями. Вони містять найбільшу кількість поживних компонентів і не тільки живлять шкіру, але і підвищують опірність нігтів до навантажень, зменшуючи їх ламкість і розшарування.

Засоби для догляду за шкірою ніг - лосьйони, креми, бальзами, гелі, молочко і ванночки для втомлених ніг - враховують особливості шкіри ніг. Ці засоби містять ранозагоювальні, дезінфікуючі, в'яжучі, дезодоруючі добавки.

Косметичні захисні засоби. Ці засоби поділяють на сонцезахисні і захищають від шкідливого впливу (лугів, миючих засобів). Захищають креми для рук наносять на шкіру до роботи з шкідливими засобами. Так до складу крему Спеціальний входить силіконове масло, яке після нанесення на шкіру покриває її тонкою плівкою і захищає подібно рукавичок.

Сонцезахисні засоби поділяють за типами шкіри та ступенем захисту від сонця - СЗС (сонцезахисний фактор). Найбільш популярні види-лосьйони, молочко для засмаги за складом схожі з кремом для тіла, але з додатково введеними УФ - фільтрами. Крем для засмаги використовують для шкіри обличчя. Олія має невисокий захисний фактор і його застосовують любителі сильного засмаги. Желе для засмаги не містить жирових компонентів, рекомендується для шкіри з висипом угрів.

До групи захисних засобів відносяться також засоби для догляду за шкірою після засмаги. Вони призначені для зволоження і пом'якшення шкіри, запобігання лущення. Це найчастіше лосьйони, гелі, молочко після засмаги, що входять в серію сонцезахисних засобів.

Невелика група засобів призначена для захисту від холоду й вітру - це вазелін, масла, жирні креми.

Лікувально-профілактичні засоби. Вони мають профілактичну функцію, рекомендуються при підвищеному потовиділенні, вугровій висипці, лупі. Антиперспіранти - засоби зменшують потовиділення, до їх складу додають речовини, що звужують пори, наприклад солі алюмінію, найчастіше хлоргедраталлюмінія.

Дезодоранти-антиперспіранти по характеру запаху поділяють на жіночі, чоловічі і без вказівки статі. Виробляють їх у вигляді крему, кулькових дезодорантів і аерозолів.

Засоби проти вугрової висипки призначені найчастіше для підлітків. Вхідять до складу саліцилова кислота, триклозан, бензоілпероксід, сірка і камфора - мають бактерицидну дію, перешкоджають утворенню вугрів.

Солі для ванн призначені для заспокоєння і відновлення нервової системи людини, зняття стресу, втоми, поліпшення кровообігу, підтримання тонусу шкіри. До складу солей входять екстракти лікувальних трав, хвої, водоростей і інші корисні добавки. Солі випускають у вигляді порошків і гранул, пофарбованих у різні кольори.

Лікувально-профілактичні засоби для розслоюючихся і крихких нігтів - масла, креми і плівкові маски для нігтів.

Креми містять жирові компоненти (більше ніж креми для рук), уволожнувачі й похідні кератину, які зміцнюють нігті. До їх складу можуть бути включені вітаміни, наприклад, крем Квітень. Всі ці речовини допомагають нігтям заповнити втрату жирів, зберегти блиск, еластичність, додати міцність.

Олії (оливкова, рицинова, мигдальна) застосовують у разі сильного знежирення нігтів, наприклад при використанні ацетону. Плівкову маску випускають у вигляді гелю, що містить живильний концентрат, іноді формальдегід, який коагулює білки нігтьової пластини, в результаті вона стає більш щільною і твердою.

Засоби для зміцнення і зростання нігтів, що містять кальцій та інші компоненти, можна використовувати як основу під лак.

Спеціальні косметичні засоби - креми для масажу, - різні в залежності від тривалості масажу, місця масажу, віку пацієнта.

Депіляторії - це косметичні засоби, дія яких заснована на видаленні волосся хімічним способом. Найчастіше в основі депилятории, вживаних в даний час, тіоглікольовая кислота або споріднені їй речовини (сульфіди). Депіляторії на основі меркаптанів та сульфідів виготовляють у вигляді порошків, розчинів, кремів, паст, аерозолів.

Засоби по догляду за волоссям та шкірою голови.

Поділяються на наступні групи:

- Засоби по догляду за шкірою голови;

- Засоби для миття голови та догляду за волоссям;

- Засоби для фарбування волосся;

- Засоби для укладання волосся і збереження зачіски.

Засоби по догляду за шкірою голови випускають у вигляді кремів, бальзамів, масел і масок, що живлять, стимулюють обмінні процеси в шкірі голови, а так само лосьйонів, тонізуючих, що регулюють функції сальних залоз, поділяються за типом шкіри.

Засоби для миття голови та догляду за волоссям-це різні бальзами та кондиціонери. Ця група характеризується дуже широким асортиментом за найменуваннями, призначенням, заявленому дії, що ускладнює споживачеві вибір засоби. Провідні виробники шампунів як правило випускають шампуні серіями для різних типів волосся, а також різного функціонального дії (2 в 1, 3 в 1) в залежності від стану і навіть кольору волосся.

Засоби для догляду за волоссям дуже різноманітні за назвою, рекомендованої частоті застосування, половозрастному ознакою, функціональному та спеціальному дії, наприклад шампунь від лупи.

Кондиціонери-за волоссям в цій групі займають друге місце за значимістю після шампунів. Популярність цих коштів в останні роки дуже зросла. Асортимент кондиціонерів відновників нормального стану волосся групується, як правило, за типом волосся, що визначається їх складом. Кондиціонери поділяються по різновидах: засоби змиваються і засоби не змиваються з волосся. До змиваючихся, відносяться ополіскувачі - легкі відновники волосся і бальзами-відновники, що містять більше корисних добавок, масел, вітамінів. До засобів, що не змивають з волосся відносяться: піна-кондиціонер для тонкого волосся, гідролікування і відновник структури волосся. При використанні таких коштів на поверхні волосся залишається плівка, що додає волоссю красивий вигляд.

Засоби для фарбування волосся поділяють:

- За походженням барвника на натуральні, в основному рослинного походження (хна, басма), і хімічні.

- За стійкості фарби: не стійкі (змиваються після першого миття), туш для волосся, лаки, пінки.

відносно стійкі (після 6-8 процедур миття)

стійкі
- Засоби для знебарвлення волосся.

Засоби для укладання волосся і збереження зачіски поділяють:

За функціональною дією: для укладання, моделювання, збільшення обсягу, фіксації та комбінованої дії. Вони виробляються у вигляді рідин, мусу, пінок, восків, гелів, кремів.

- За ступенем фіксації: легка, нормальна, сильна, дуже сильна і ультрасильна.

 

Хімічні засоби захисту шкіри

         Захисні мазі та пасти від шкідливої дії хімічних речовин на виробництвах також поділяються на гідрофільні та гідрофобні. Гідрофільні мазі та пасти призначені для захисту шкіри рук від жирів, олій, нафтопродуктів, розчинників, лаків, смол, клеїв та інших органічних сполук. До них відносяться: паста «Хіот», ПВС, «Зоря», «Ялот» та інші. Плівко-створюючі властивості («біологічні рукавички») їм надають мило, крохмаль, казеїн, бджолиний віск, гліцерин та інші. Гідрофільні пасти легко змиваються водою.

         Гідрофобні захисні мазі та пасти призначені для захисту шкіри рук при роботі з водними розчинами агресивних і подразнюючих речовин. Ці пасти і мазі вміщують водовідштовхуючі сполуки, нерозчинні у воді (жири, невисихаючі олії, нерозчинні мила). Силіконовий крем захищає від розчинів кислот, лугів, агресивних солей. Цинкстеаратні пасти захищають від дії пеків, штучної ультрафіолетової та інтенсивної сонячної радіації. До їх складу входять желатин, крохмаль, гліцерин, біла глина, оксид цинку, графіт, тальк, квасці, танін, каніфоль та інші.

         Для миття рук, забруднених фарбами, смолами, бітумами та іншими органічними речовинами при малярних, ізоляційних і тому подібних роботах використовуються мийні пасти і мазі, до складу яких входять абразиви (каолін), біла глина, пісок, сода кальцинована, вазелін, керосин, гліцерин тощо.

         З точки зору гігієнічних вимог ці засоби повинні відповідати умовам, перерахованим вище для СМЗ, у першу чергу не викликати подразнюючої, алергенної дії.

Догляд за ротовою порожниною

 

         У поняття догляду за порожниною рота входять:

1)     індивідуальне чищення зубів;

2)     видалення залишків їжі з міжзубних приміжків;

3)     полоскання порожнини рота водою після кожного приймання їжі.

Основний спосіб гігієнічного догляду за ротовою порожниною – двічі на день (вранці і перед сном) чистити зуби. Чищення зубів необхідне для знищення зубного нальоту, сповільнення процесів утворення зубного каменю, який є одним із головних чинників розвитку карієсу і парадонтозу, знищення неприємного запаху з рота, зменшення кількості мікроорганізмів у ротовій порожнині, в тому числі і умовно-патогенних, для розвитку яких у ній є необхідні поживні речовини та сприятливі щодо температури і вологості умови.

Для механічного чищення зубів використовують спеціальні зубні порошки і пасти. Головними компонентами зубного порошку є очищена крейда та різні додатки. Властивості зубного порошку очищати зуби і масажувати ясна достатньо високі, однак його головним недоліком порівняно з пастами є абразивний вплив на емаль зубів. Перевагою паст, до складу яких входить значно менше крейди, ніж до складу зубних порошків є і можливість створення різноманітних композицій щодо складу, зручність та гігієнічність користування. Асортимент зубних паст включає 1) гігієнічні, 2) лікувально-профілактичні. У рецептуру лікувально-профілактичних паст, на відміну від гігієнічних, з метою створення протизапального, фторзамічного позитивного впливу на зуби і ясна вводяться різні біологічно активні речовини: вітаміни, рослинні екстракти, мінеральні солі, мікроелементи.

В даний час до засобів індивідуальної гігієни порожнини рота відносять: звичайні зубні щітки, зубні щітки електричні (доречі дослідження з вивчення ефективності застосування електричних щіток не виявили особливих переваг перед звичайними), зубні нитки – флоси, спеціальні зубні щітки, міжзубні стимулятори  і іригатори порожнини рота, зубочистки.

Навчання основних правил з догляду за порожниною рота слід починати з 2-3 років. Чистити зуби спеціальними зубними щітками, що відрізняютьсяодна від одної розмірами робочої поверхні, матеріалом (із свинячої щетини або синтетичних волокон) та формою. Зручніше застосовувати щітки з увігнутою робочою поверхнею до 3-3,5 см для дорослих і 2,5-3 см для дітей. Процес чищення зубів повинен тримати 2-3 хв і включати 300-500 парних рухів уздовж і впоперек зубів, таким чином, щоб добре почистити проміжки між зубами і промасажувати ясна. Досить ефективним способом утримування зубних щіток у чистоті і запобіганню сильному їх бактеріальному обсіменінню є добре промивання проточною водою після використання і покриття робочої поверхні мильною піною, яка легко змивається перед наступним використанням.

Довгі роки для зубних щіток використовували лише натуральну щитину. В даний час перевагу віддають синтетичному волокну, тому  що в натуральній щетині є серединний канал, що легко заповнюється водою і мікроорганізмами, поверхня волокна нерівна, пориста,кінець щетини не піддається обробці. У штучній щетині  серединний канал волокна відсутній, поверхня волокна гладка, а кінець може бути округлений, тому зубні щітки зі штучного волокна мають перевагу перед щітками з натуральної щетини. Регулярно використовувану зубну щітку із штучної щетини необхідно змінювати кожні 1-2 місяці, з натуральної – кожні 3-4 місяця.

Спеціальні зубні щітки застосовують при нетиповій будові зубних рядів і обличчя. За своєю формою макі зубні щітки можуть бути різними, робоча частина щітки складається з одного пучка щетинок або нагадує йоржі для миття посуду.

Міжзубні стимулятори – це гумові або пластмасові конуси, що розташовуються на кінцях ручок, і служать для масажу ясен і є гарним додатковим засобом для очищення міжзубних проміжків.

Зубні ірригатори – забезпечують постійний або пульсуючий струмінь води під тиском через наконечник. У воду для ірригацій можна додавати ароматичні речовини і відвари лікарських трав.

Для оцінки чистоти зубів та інтенсивності зубного нальоту рекомендується використовувати так званий ГІЗ. Він визначається нпаступним способом: за допомогою розчину калію йодиту (КІ – 2 г, йод кристалічний 1 г, Н₂О – 4 мл) який наносять на поверхню шести нижніх фронтальних зубів, дають оцінку інтенсивності їх забарвлення в балах. Якщо забарвлення відсутнє – 1 бал, сильне коричневе – 5 балів.

Якщо ГІЗ до 1,5 бала оцінка добра, 2,6 – 3,4 негативна, більше 3,5 – різко негативна.

Вимоги до засобів для догляду за зубами і порожниною рота

Зубні пасти, є суспензією хімічно обложеної крейди у водно-гліцериновому розчині гелеутворюючих і поверхнево-активних речовин.

За органолептичними і физико-хімічними показниками зубні пасти повинні відповідати вимогам і нормам вказаним в таблиці.

Таблиця

 

 Органолептичні і фізіко-хімічні показники зубних паст

 

Зубний порошок повинен бути однорідним, без грудок і твердих включень, з приємним запахом, створювати в роті відчуття свіжості. Вологість порошку – не більше 3 %.

Зубні пасти повинні бути однорідними, у вигляді пастоподібної або гелевидної маси без крупинок, сторонніх включень; володіти приємним запахом, смаком, кольором. Пасти повинні легко видавлюватися з туб, розтікатися на щітці, не тверднути при щільній упаковці, рН – 7-10,3; повинні володіти поліруючою, освіжаючою, дезинфікуючою, лікувальною дією, зберігати свої властивості при тривалому зберіганні. Вміст вологи в пасті від 17,5 до 45 % залежно від вигляду.

Зубні еліксири повинні бути прозорими, без муті і осаду, приємними на смак, усувати неприємний запах в порожнині рота, освіжати її.

 

Гігієнічна характеристика засобів миття тіла

 

         Лазні, сауни з їх гарячою водою, високими температурами насиченої водяної пари сприяють розширенню протоків сальних та потових залоз, очищенню шкіри та виділенню з організму через шкіру цілого комплексу шлаків обміну. Лазні були елементом побуту ще у Стародавньому Римі. За призначенням лазні поділяють на туалетні, пропускні та змішаного типу. Найпоширенішими є туалетні лазні (душові або змішані). Крім того, за механізмом утворення тепла виділяють два типи лазень – парові (російські) та сухожарові (фінські). В сухожарових лазнях (саунах) мікроклімат характеризується поєднанням високої температури (до 100^оС) з низькою відносною вологістю (15-20%). У парильному приміщенні парових лазень температура повітря досягає 65-70^оС при відносній вологості понад 75-80%. Контрастні гідротермічні процедури забезпечують загартовуючу дію на організм та відновлюють нормальну фізіологічну функцію шкіри.

У побуті населення міст, сільських місцевостей, ізольованих будівель (дач, котеджів) все частіше замість лазень, саун використовуються домашні засоби миття тіла – душі, ванни, особливо при наявності гарячого водопостачання, чи засобів отримання гарячої води на місці. З гігієнічної точки зору, ці засоби підтримання чистоти тіла не викликають заперечень, більш того, мають перевагу при потребі у негайній доступності. Але при цьому слід мати на увазі, що ванни після кожного використання повинні ретельно митися, а громадські – і обов’язково дезінфікуватися.

 

Методики визначення властивостей темпераменту, мотиваційної спрямованості та рівня домагань

 

Психогігієна як галузь сучасної гігієни вивчає стан нервово–психічного здоров’я людини, його динаміку у зв’язку з впливом на організм людини природних, виробничих і соціально–побутових факторів та розробляє на підставі цих досліджень науково–обґрунтовані заходи щодо активного впливу на людський організм та середовище його перебування з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження та зміцнення психічного і соматичного здоров’я.

До числа основних завдань психогігієни відносять:

—     аналіз нервово–психічного здоров’я населення;

—     розробку вікових стандартів розвитку психофізіологічних функцій та особливостей особистості;

—     вивчення характеру впливу чинників середовища на організм та їх нормування з урахуванням динамічних зрушень нейрофізіологічних і психофізіологічних показників організму.

Психічне здоров’я людини характеризується відсутністю виражених нервово–психічних розладів, певним резервом сил, що дозволяє подолати несподівані стреси або утруднення, а також стійкою рівновагою між організмом та навколишнім світом. Таким чином, визначальними рисами психічного здоров’я є не лише відсутність психічних захворювань, але й нервово–психічний розвиток, що відповідає вікові, та сприятливий функціональний стан організму і, передусім, центральної нервової системи.

Тому, до числа найважливіших критеріїв оцінки психічного здоров’я слід віднести:

—     відсутність або наявність виражених форм психічних захворювань та граничних нервово–психічних розладів,

—     гармонійність психічного розвитку та його відповідність вікові,

—     рівень розвитку показників стану провідних соціально– та професійно–значущих психофізіологічних функцій (властивості нервових процесів, уваги, пам’яті, темпераменту і характеру, розумова працездатність тощо), які зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побутових завдань у повсякденній діяльності.

До провідних особливостей особистості людини, які підлягають обов’язковому вивченню в ході проведення психогігієнічних досліджень, відносять властивості темпераменту та характеру, мотиваційну спрямованість та особливості нервово–психічного стану.

Провідне місце у структурі особливостей особистості людини займають властивості темпераменту, які належать до первинних форм об’єднання різноманітних психологічних якостей і являють собою сукупність потреб, головним змістом котрих є виконання стабілізаційної функції. У багаторівневій ієрархії характеристик особистості властивості темпераменту відрізняються від інших як тісним зв’язком з морфологічними, біохімічними та фізіологічними особливостями організму, так і прямим входженням в тканину багатьох вищих інтегративних систем.

Отже, темпераментом слід називати відносну константу особистісного забарвлення переживань, характеристику індивідуального стереотипу реакцій у відповідь на вплив чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя, спосіб емоційної реактивності та динаміки діяльності людини. Тому до числа головних показників ступеня вираження окремих рис темпераменту відносять силу спонукання або імпульсивність, швидкісні характеристики моторної діяльності та стійкості рухових проявів.

З метою визначення властивостей темпераменту використовують особистісні опитувальники Х.Айзенка, Ч.Д.Спілбергера, В.М.Русалова та інших.

Комплексне вивчення особливостей особистості людини обов’язково повинно передбачати дослідження властивостей характеру, виключне значення яких у процесі соціального становлення особистості підкреслюють їх чіткий зв’язок зі станом адаптаційних систем організму, високий рівень індивідуальних проявів, а також той факт, що кожна особливість характеру визначає окрему тенденцію до здійснення різного роду вчинків.

Отже, якщо характеристики темпераменту є формальними, відносно незалежними від змісту діяльності, то характерологічні прояви забезпечують регуляцію діяльності стеження, переключення, передбачення та планування особистої поведінки.

З метою визначення властивостей характеру використовують особистісні опитувальники MMPI, Mini–mult, Р.Кеттелла та Г. Шмішека.

Високий рівень розумової та фізичної працездатності визначається комплексом факторів, котрі характеризують особливості професійної діяльності та індивідуально–типологічні особливості організму. Серед останніх суттєва роль належить мотиваційній спрямованості. Висока позитивна мотивація зумовлює готовність суб’єкта до здійснення у стислі строки і з найбільшим ефектом діяльності. В ряді наукових досліджень під час аналізу динамічних зрушень працездатності навіть виділяється так званий установчий період, що пов’язаний з процесом формування мотиваційних установок та становленням відповідного рівня домагань.

Відомо, що обов’язковою умовою високої успішності професійної навчальної діяльності є адекватне співвідношення зовнішніх та внутрішніх факторів розвитку. Ефективність навчання залежить не лише від діяльності викладача, а в першу чергу від сформованості розумових умінь та навичок, способів розумової діяльності, розвитку сфери потреб особистості учнів та студентів.

З метою визначення особливостей мотиваційної спрямованості використовують особистісний опитувальник В.С. Горбачевського та тестову методику РСК.

Під психічним станом організму розуміють узагальнену картину психічного функціонування вищої нервової діяльності організму в обмежений проміжок часу, уявлення про яку в свідомості людини реалізується на основі самооціночних процесів. Адекватна, стала та гармонійна самооцінка сприяє найбільшій продуктивності різних видів діяльності. Отже вивчення психофізіологічних корелят самооцінки на основі факторного групування її провідних характеристик дозволяє здійснити комплексний аналіз психічного стану особистості.

Більше того, саме самооцінка людиною свого стану у значній мірі зумовлює потребу в досягненні успіху і, відповідно, той рівень домагань, який проявляється у прагненні досягти певну, конкретну та складну мету. Таким чином, самооцінка психічного стану не лише відображає глибинне відношення людини до себе як особистості, але й визначає певний рівень її вимог до себе, безпосередньо пов’язана з саморегуляцією поведінки, є однією з центральних характеристик психічного розвитку.

З метою визначення особливостей нервово–психічних станів використовують тестові методики М.Люшера та САН.

До провідних психогігієнічних принципів оптимізації повсякденної діяльності людини слід віднести:

—     проведення гігієнічного нормування професійної (навчальної) діяльності людини;

—     визначення чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів і, насамперед, урахування кризових періодів у житті людини, в основі яких знаходяться перебудова структурної організації особистості, психофізіологічні та поведінкові зрушення, зміни психосоціальної орієнтації;

—     раціональну організацію позаробочої (позанавчальної) діяльності людини, що передбачає вивчення індивідуальних особливостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямованості та нервово–психічних станів людини, урахування вікових закономірностей їх змін, використання активних методів психофізіологічного впливу на процеси формування критеріальних показників особистості;

—     обґрунтування та диференційоване запровадження заходів психогігієнічної корекції та реабілітації.

 

Характеристика біологічних ритмів організму

Добре самопочуття і працездатність людини залежить від синхронізації, тобто здатності нервової системи до дії і взаємодії різних періодичних функцій організму і від співпадання у часі ритміки організму з ритмікою навколишнього середовища.

Так, встановлено, що ритм серцевих скорочень у здорової людини і ритм дихання мають співвідношення 4 : 1. зміна цього співвідношення свідчить про порушення певних зв’язків в організмі, що дозволяє зробити висновок про можливі порушення його функцій і навіть здоров’я.

Біоритм (від грецьк. „bios” і „rytmos” – життя і злагодженість) – періодичні зміни інтенсивності перебігу фізіологічних і психічних процесів залежно від часу. Біоритми властиві усьому живому на Землі і є передумовою їхньої нормальної життєдіяльності згідно і в унісон основним ритмам природи, обумовленим обертанням Землі навколо Сонця і Зірок і пов’язаної з ним зміни пір року, дня і ночі, впливу фаз Місяця, морських припливів і відпливів тощо.

Порушення та зміни біоритмів, які істотно впливають на психо-фізіологічні функції та психоемоційну сферу людини, обумовлені соціальними умовами сучасного життя, урбанізації (робота у різні зміни на виробництві, переїзди, перельоти на великі відстані, пов’язані зі зміною часових поясів та ін.). Ці порушення можуть викликати істотні психоемоційні напруження, неврози і навіть порушення психічного здоров’я

Розрізняють адаптивні, функціональні, ендогенні та екзогенні біоритми. До адаптивних біоритмів відносяться добові, місячні, сезонні, річні. Завдяки їм максимальна активність і посилений обмін речовин в організмі збігаються з найсприятливішими для цього зовнішніми умовами і часом доби, місяця, року. Наприклад, у ранкові години підвищується інтенсивність більшості фізіологічних процесів і чутливість органів чуття. Сезонні ритми виявляються в організмі людини у підвищенні обміну речовин навесні і зниженні його восени та взимку. Найбільш небезпечними для хворих на хронічні серцево-судинні захворювання, за статистикою, є передранкові години (5-6 година ранку).

 

Класифікації найбільш поширених біологічних ритмів

Періодичні процеси спостерігаються на всіх рівнях організації живих систем і охоплюють широкий діапазон частот.

Найбільш повний частотний класифікатор біоритмів запропонували Н.І.Мойсеєва і В.М.Сисуєв (1981), які виділяють 5 класів біоритмів:

1-й клас – високих частот – від долей секунд до 30 хвилин (осцілляції на молекулярному рівні, ритми електроенцефалограми, скорочення серця, дихання, перистальтики кишечника);

2-й клас – середніх частот – від 30 хв. до 28 годин, включаючи ультрадіанні (до 20 годин) циркадні* (біля добові) – 20-28 годин (сон – бадьорість, екскреція продуктів обміну тощо);

3-й клас – мезоритми, інфрадіанні (білятижневі) – 28 годин – 6 днів; циркасептальні (тижневі) – 7 днів;

4-й клас – макроритми (циркануальні) – від 20 днів – до 1 року (білярічні);

5-й клас – мегаритми, з періодами в десятки років (наприклад, цвітіння деяких видів кактусів).

Біоритми класифікуються також за рівнями організації біосистеми: клітинні, органні, організменні, популяційні.

Частотні спектри різних рівнів у значній мірі перекриваються, але існує загальна тенденція збільшення довжини періодів в міру ускладнення біологічних систем.

З точки зору взаємодії організму і навколишнього середовища виділяються два типи коливальних процесів: адаптивні ритми або біоритми, тобто коливання з періодами, близькими з основними геофізичними циклами, роль яких заключається в адаптації організму до періодичних змін зовнішнього середовища і фізіологічні або робочі ритми, тобто коливання, які відображають діяльність фізіологічних систем організму. Наприклад, овуляція і mensis у жінок, „тічка” у тварин тощо.

Десинхронози і хроногігієна

Науковими дослідженнями і практичною медициною доведено, що цілий ряд хворобливих станів виникають як наслідок порушення біологічних ритмів. Такі стани отримали назву десихронозів. Вони можуть проявлятися в процесі навчання, трудового процесу, іншої діяльності людини, а також в процесі розвитку значної кількості захворювань.

Наприклад, при серцево-судинних захворювання, стенокардії часто виникає аритмія серцевих скорочень – аритмічне випадіння пульсу, при пневмоніях, астмі, інфекційних захворюваннях змінюється ритм дихання, при хворобах шлунку, печінки змінюється ритм перистальтики кишечника та ін.

Опір периферійних судин при гіпертонічній хворобі більш виражений у нічні години чим вдень. Активність внутрішньоклітинних ферментів у хворих ішемічною хворобою серця (ІХС) в нічні години значно нижча чим вдень. Виявлено також порушення добових ритмів ендокринних і біохімічних показників при ІХС і гіпертонічній хворобі: коливається ритм екскреції катехоламінів, концентрація амінокислот в крові. При інфаркті міокарду порушуються добові ритми електролітного обміну: збільшується концентрація натрію і знижується концентрація калію в еритроцитах у нічні години; порушуються ритми ліпідного обміну, ввечері пригнічується скорочуюча функція міокарду.

У хворих цирозом печінки амплітуда добового ритму екскреції стероїдних гормонів нижча чим у здорових, порушені ритми біоенергетичних процесів.

Істотні десинхронози спостерігаються при ендокринних захворюваннях: добові зміни концентрації глюкози в крові при діабеті, екскреція 17-оксикортикостероїдів, катехоламінів і електролітів при панкреатитах, істотні порушення ритмів обміну речовин при захворюваннях гіпоталамогіпофізарної системи, діенцефальної системи.

У психічних хворих початок маніакальної фази супроводжується десинхронізацією біоритмів і циклу „спокій-активність”. При стресі, викликаному екстремальними впливами оточуючого середовища порушуються ритми гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи.

На підставі вивчення десинхронозів та їх причин сформувалась окрема галузь – хрономедицина (хронотерапія, хронофармакологія, хроногігієна), в основу якої покладені розробки оптимальних схем розподілу у часі лікувальних, фармакодинамічних, профілактичних заходів і засобів. Встановлено, що ефективність ліків, лікувальних та оздоровчих маніпуляцій відноситься і до профілактичних заходів. Наприклад, для осіб, які працюють у різні зміни, розроблені найбільш ефективні години і тривалість відпочинку, сну, прийомів їжі. Для льотчиків, які пересікли кілька часових поясів – тривалість і режим післяперельотного відпочинку. Розроблені програми підбору осіб, найбільш придатних для льотної, різнозмінної роботи і відсіювання осіб, для такої роботи непридатних.

 

Профілактика десинхронозів – заходи, направлені на зниження їх проявів

 

Не всім людям властиві однакові добові періоди працездатності. Одня, так звані „жайворонки”, енергійно працюють в першій половині дня; інші, „сови”, - увечері. Рано вранці працювали Л.М.Толстой, А.П.Чехов, Е.Хемінгуей. „Сови” ж, навпаки, засинають пізно, вранці насилу прокидаються, їм властива найбільша працездатність в другій половині дня, а деяким – пізно увечері або, навіть, вночі. Вночі працювали О.Бальзак, Д.І.Менделєєв, В.Моцарт.

Індивідуальний ритм працездатності корисно знати кожній людині. встановивши періоди максимального підйому працездатності, можна відводити їх для виконання найскладніших і відповідальних завдань, а періоди спадів використовувати для менш важливої роботи, роблячи в цей час більш часті перерви.

При організації професійної праці і відпочинку слід враховувати індивідуальні властивості біологічних ритмів кожної людини. Організація трудового режиму на виробництвах в другу і третю робочої зміни, особливо в професіях, які вимагають підвищеної уважності і характеризуються монотонністю, слід погоджувати з індивідуальними особливостями біологічних ритмів так, що інтенсивні навантаження припадали на природні підйоми працездатності.

При всіх видах позмінної діяльності кожній людині важливо виробити в себе індивідуальний, самий відповідний ритм внутрішньо змінної праці, збільшуючи темп роботи в періоди високої працездатності і влаштовуючи мікропаузи при відчутті втомленості.

Для профілактики десинхронозів і підвищення працездатності необхідно організовувати денний сон. Рекомендується організувати свій денний відпочинок так, щоб він за своїми умовами наближався до нічного сну. Тиша, відсутність сторонніх подразників, затемнення дозволяють людини в цих умовах швидше відновити сили і пристосуватися до тимчасової зміни життєвого ритму. Таким чином, сон вдень в умовах, що імітують ніч, дозволяє організму відносно швидко адаптуватися до незвичних режимів. Однією з умов високої працездатності в нічній зміні є обов’язкове гаряче харчування. Воно не тільки компенсує енергетичні витрати організму але і случить ефективним датчиком часу. Настроюючи біологічні ритми організму на робочий лад. Відзначено, що тривалий період роботи в нічну зміну легше переноситься, ніж часто змінюваний, при якому людина не встигає адаптуватися до зміни режиму праці і відпочинку.

Явища десинхронозу спостерігаються і у космонавтів у польоті. Незвичні умови роботи в космосі вимагають від них максимуму енергії, уваги і сил у будь-який час доби. А цього важко добитися, якщо врахувати, що знаходячись на навколоземній орбіті, вони зустрічають схід сонця за 24 години до 20 разів. Для профілактики десинхронозів передбачається ціла система заходів, направлених на збереження звичних „земних” 24-годинних діб. Для цього використовують спеціальні кінофільми, радіо, телесеанси зв’язку із Землею та ін., що дозволяє космонавтам зберегти високу працездатність протягом всього польоту, „Земля” ж прагне не порушувати добовий хід біологічного годинника космонавтів. Але не тільки космонавтам доводиться „сперечатися” з своїм біологічним годинником.

Значна перебудова біологічних ритмів необхідна вже при перельотах через 4-5 „часових” поясів. За даними французьких авторів у 78 % авіа персоналу, що літає на великі відстані, спостерігаються порушення типу десинхрозу. У зв’язку з цим Британська авіакомпанія виробила для своїх льотчиків своєрідну норму – за 28 діб пілоту дозволяється перетнути в будь-якому напрямі не більше 40 „часових” поясів.

Існує декілька правил виконання яких полегшує адаптацію людини до зміни часового поясу. Якщо зміна „часового” поясу відбувається на обмежений час, доцільно зберегти близький до звичайного режим праці і відпочинку. Якщо ж на новому місці буде виконуватися робота, що вимагає максимального напруження сил, необхідно заздалегідь поступово змінювати режим праці і відпочинку, пристосовуючи його до нового часового поясу. При цьому треба врахувати, що адаптація до умов нового часового поясу відбувається зі швидкістю 1-2 години за добу, а у людей молодше 30 років протікає швидше і легше.

Таким чином, володіючи знаннями про позитивні та негативні періоди біологічних ритмів, лікар, а за його рекомендаціями і сам пацієнт може планувати ті чи інші лікувальні і профілактичні заходи, у тому числі і в області первинної, вторинної, третинної психопрофілактики.

 

Методика визначення різних типів денних кривих біологічних ритмів

 

Як відмічено вище, біологічні ритми являють собою самопідтримуючі автономні процеси періодичного чергування станів організму і коливань інтенсивності фізіологічних реакцій індивідуума.

Людина має складну ієрархію та сувору часову упорядкованість в установленні біоритмологічної структури особистості внаслідок дії внутрішніх та зовнішніх синхронізаторів. Більше того, цілісний організм може існувати лише при певних фазових співвідношеннях різних коливальних процесів у клітинах, тканинах, органах і функціональних системах, з одного боку, та їх чіткій синхронізації з умовами довкілля – з іншого. Таким чином, стан здоров’я – це стан оптимальної гармонійності між часовою структурою внутрішнього середовища організму та впливом чинників навколишнього середовища, а біологічні ритми, за своєю суттю, відображають зміни різноманітних показників фізіологічних і психологічних процесів хвилеподібної форми (мал. 12).

Різноманітні ритмічні коливання певних станів живих систем реєструються з частотою від 1 разу в мілісекунду до 1 разу в декілька років. Найбільше значення для людини мають ультрадіанні (довжина періоду від 0,5 до 20 годин), циркадні (від 20 до 28 годин), інфрадіанні (від 28 до 60 годин) та циркасептідальні (від 60 до 148 годин) біологічні ритми.

 

Мал. 12. Графічне зображення типового біологічного ритму

та його провідних характеристик

(Амп – амплітуда ритму, Акр – акрофаза ритму, Т – період ритму).

 

Найважливішими характеристиками біологічних ритмів прийнято вважати такі показники, як рівень, період, амплітуда, акрофаза та форма денної кривої ритму (мал. 12).

Рівень ритму або мезор являє собою середню величину фізіологічної функції, яка розглядається, протягом одного біологічного циклу, графічне зображення якого наближається до синусоїди. Періодом ритму прийнято вважати відрізок часу після закінчення якого стан організму повторюється, і, натомість, частота ритму являє собою величину, що обернена тривалості періоду. Амплітуду розраховують як різницю між максимальними та мінімальними значеннями певного фізіологічного процесу, впродовж одного біологічного циклу. Під акрофазою розуміють час, на який припадає максимальний рівень функції. Причому, якщо акрофаза ритму функції змінюється у межах певної зони, це явище має назву "зона блукання акрофази".

Зрештою, кожний біологічний ритм характеризується формою денної кривої, тобто графічним зображенням динамічних змін функції, що досліджується, протягом світлового дня. До нормальних фізіологічних кривих відносять параболоподібні криві з максимальною акрофазою в ранковий та денний час і наступним зниженням рiвня ритму у вечірній та нічний. До змінених фізіологічних кривих – платоподібні (мале вираження ступеня коливання функції протягом дня), інертні (максимальне підвищення рівня ритму у вечірній час), двохвершинні або бігемінальні (наявність двох підйомів активності функції, як правило, в ранковий і у вечірній час) та інвертовані (зниження вихідного рівня функції протягом денного періоду) криві (мал. 2)

Мал. 13. Типи денних кривих за даними бальної квантифікації

(1 – інвертовані криві; 2 – платоподібні криві; 3 – параболоподібні криві з акрофазою о 20 годині; 4– двохвершинні криві; 5 – параболоподібні криві з акрофазою о 12 або 16 годині).

 

Як критерiальні показники біоритмологічного стану організму дітей і підлітків, як правило, використовують характеристики циркадних (білядобових) ритмів температури тiла та частоти серцевих скорочень. Реєстрацiя температури тiла проводиться у пахвовій ямці медичним або електричним термометром, частота серцевих скорочень визначається традиційним методом на передпліччі руки пальпаторно протягом 1 хвилини. Слід підкреслити, що дослiдження показникiв стану циркадiанних систем органiзму необхідно проводити у середині тижня впродовж 2–3 днів з чотирьохгодинним iнтервалом відповідно о 8, 12, 16 та 20 годині.

Hа основi аналізу фізіологічних показників визначають амплітуду, рівень та акрофазу біологічних ритмів функцій, які вивчаються. Для визначення характеру впливу чинників навколишнього середовища на біоритмологічні особливості учнів досліджується форма денного відрізку хронограми і, на підставі отриманих даних, здійснюється бальна оцінка (квантифікація) результатів, метою якої є визначення типу фізіологічних кривих: параболоподiбних з акрофазою о 12 – 16 годині, платоподiбних, iнертних, двохвершинних та iнвертованих (мал. 13).

Слід лише відзначити, що вiдмiнною рисою платоподiбних кривих є зрушення амплітуди функцій,  які вивчаються, на величину, меншу критеріальної, котра для температури тiла складає 0,5 °С, для частоти серцевих скорочень – 8 ударiв за хвилину. Iнертнi кривi характеризуються найбiльшою амплiтудою коливань у вечiрнi години, двохвершинні або  бiгемiнальнi – наявнiстю двох пiдйомiв активностi о 12 годині та у вечiрнiй час, iнвертованi – зменшенням вихiдного рiвня у деннi години.

В ході квантифікації, найвищу оцінку (5 балів) отримують параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 12 або 16 годині, 4 бали – двохвершинні криві,  3 бали – параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 20 годині,  2 бали – платоподібні криві, 1 бал – інвертовані криві. Саме три останні випадки і свідчать  відповідно  про десинхронізуючий вплив факторів, що діють, про ранні ознаки пошкодження циркадіанного ритму в процесі адаптаційного процесу та про  явний десинхроноз.

Десинхроноз являє собою вид хронопатології, котрий є передвісником та супутником найрізноманітніших проявів неблагополуччя організму, в тому числі і багатьох захворювань. Проте найбільш поширеними причинами десинхронозу вважають зміни часових поясів в результаті тривалих перельотів та переїздів; неузгодженість за фазою із місцевими датчиками часу ритму "сон-бадьорість"; виключення географічних синхронізаторів часу; вплив шкідливих агентів та стресових факторів (патогенні мікроорганізми, больові та фізичні подразники, психічне та м’язове навантаження, суттєві порушення режиму добової діяльності тощо).

До основних біоритмологічних принципів раціональної організації повсякденної діяльності людини слід віднести: забезпечення поєднання часу трудової діяльності (навчальних занять) з часом оптимуму фізіологічних функцій організму, використання рухової активності як синхронізатора біологічних ритмів, запровадження методів та засобів раціональної організації вільного часу як важливого фактору реалізації амплітудно–фазової програми біологічних ритмів.

 

Методика визначення розрахункових біологічних ритмів людини

Основоположником ідеї щодо необхідності урахування та визначення розрахункових біологічних ритмів був швейцарський бізнесмен Дж.Томмен. Саме він запропонував гіпотезу про наявність так званих "критичних" днів людини, які повторюються з постійною періодичністю.

В основі концепції розрахункових біологічних ритмів знаходиться положення про те, що починаючи з моменту народження в організмі незалежно один від одного відбуваються три різних за змістом цикли змін функціонального стану організму: фізичний цикл з періодом у 23 дні, емоційний цикл – з періодом у 28 днів та інтелектуальний цикл – з періодом у 33 дні.

Вважається, що у кожного з трьох циклів перша половина є більш сприятливою, друга – менш сприятливою. Наприклад, людина у першій половині фізичного циклу є найбільш схильною до занять фізичною культурою та спортом, будь–якою справою, що потребує напруження фізичних сил, перша половина емоційного – характеризується підвищеним настроєм та оптимістичністю, перша половина інтелектуального – наявністю передумов до ефективного виконання розумової праці. Натомість у другій половині циклів реєструються явища протилежного змісту та характеру.

Проте найбільш несприятливими, власне "критичними", є дні, коли криві кожного циклу, що являють собою також синусоїди, перетинають нульову позначку, а це відповідно відбувається у 11,5, 14 та 16,5  дні. Причому, найбільш критичними є так звані "подвійні" та "потрійні критичні" дні, коли нульову позначку водночас перетинають дві або три синусоїди. До речі, такі дні одержали назву "чорні дірки". Отже, отримуючи інформацію про так звані розрахункові біоритми, можна, на думку прихильників цієї теорії, досить чітко та точно прогнозувати найбільш несприятливі моменти у житті кожної людини на майбутнє. Щоправда, всебічного наукового обґрунтування такий підхід поки не отримав, але, за окремими спостереженнями, частота виникнення різноманітних аварійних та надзвичайних ситуацій найбільш вагома саме у так звані "чорні дірки".

З метою оцінки розрахункових біологічних ритмів необхідно спочатку визначити кількість прожитих днів, природно, ураховуючи тривалість як звичайних, так і високосних років. Потім поділити отриману кількість днів на величину періоду кожного з розрахункових ритмів. Ціле число, яке отримують у ході процесу ділення, характеризує кількість повних циклів за певним розрахунковим ритмом, що вже пройшли, а остача – дозволяє визначити конкретний день кожного з ритмів. Відмітивши його на відповідній кривій–синусоїді, можна одержати вичерпну інформацію про основні характеристики розрахункових біологічних ритмів.

 

Для самостійної роботи студентів на занятті

„Визначення біологічних ритмів людини розрахунковим методом”

 

Розрахуйте Ваші власні біологічні ритми: фізичний, емоційний, інтелектуальний. На підставі розрахунків накресліть синусоїди цих ритмів і визначте свої критичні дні, а якщо співпаде, то і „подвійні”, „потрійні” критичні дні („чорні дірки”).

Методика розрахунку

Наприклад, людина народилася 24 січня 1983 року.

Її вік у днях на 24.01.2004 р. дорівнює:

 

І. Розрахунок кількості прожитих днів:

16 років невисокосних ∙ 365 днів = 5840 днів

5 років високосних ∙ 366 днів = 830 днів

+ кількість днів січня поточного року = 24 дні

                                                        Всього днів = 7694 днів

ІІ. Розрахунок прожитих циклів:

Кількість фізичних циклів: 7674 дні : 23 дні = 334,52 циклів

Кількість емоційних циклів: 7694 дні : 28 днів = 274,76 циклів

Кількість інтелектуальних циклів: 7694 дні : 33 дні = 293,15 циклів

ІІІ. Розрахунок днів поточних циклів:

1-й фізичний цикл:

1 цикл – 23 дні	x =  = 11,96 дня
0,52 цикла – x  днів

 

2-й емоційний цикл:

1 цикл – 28 днів	y =  = 21,28 дня
0,76 цикла – y днів

 

3-й фізичний цикл:

1 цикл – 33 дні	z =  = 4,95 дня
0,15 цикла – z днів

 

IV. Нанесення днів поточних циклів на графік

 

V. Висновок.

Несприятливі дні:

-         емоційного циклу: 5.01, 17.01, 30.01№

-        

04.02 - критичний день

фізичного циклу: 12.01, 23.01

-         інтелектуального циклу: 20.01

Сьогодні, в час інформатизації та комп’ютеризації, крім математичних методів розрахунку біоритмів існує спеціальне програмне забезпечення, яке може здійснити розрахунок і видає інформацію в графічному вигляді. За допомогою цієї програми ви можете за одну хвилину розрахувати біоритми як для себе, так і для всіх своїх рідних та близьких, чи для співробітників за професією (наприклад, водіїв транспорту).

Програма Біоритми, 4.01

Програма не потребує інсталяції і працює в будь-якій директорії. Вводимо свою дату народження, своє ім’я, і тут же отримуємо результати з трьох синусоїд. Кожний біоритм виділений своїм кольором, а, при бажанні, ви можете включити четвертий біоритм, інтуїтивний. Побудова прогнозу впливу біоритмів на людину формується лише за бажанням. Позитивним є психологічно вдала програмна оболонка, вона доброзичлива, наглядна, зручна в використанні. За допомогою її ви зможете за хвилину розрахувати біоритми та проноз стану людини.