ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ФІЗІОТЕРАПІЇ. ПРАВИЛА РОБОТИ У ФІЗІО-ТЕРАПЕВТИЧНИХ  КАБІНЕТАХ.  ВИМОГИ ДО МЕДПЕРСОНАЛУ. КУРОРТОЛОГІЯ.

Під ФТ розуміють застосування з лікувальною і профілактичною метою як природних оздоровчих факторів: променевої енергії сонця, повітряних течій, температурної дії і тиску води, так і фізичних агентів, які отримують з допомогою спеціальних апаратів і пристроїв: різні види електричного струму, тепла,  електромагнітних  і  механічних коливань.

Знання механізму дії фізичних агентів, чітке уявлення про їх вплив на фізіологічні та патологічні процеси в організмі є необхідною умовою найбільш раціонального використання їх для лікування і профілактики.

Наукова розробка лікувального застосування усіх вказаних факторів показала велике значення принципу їх дозування з урахуванням вихідного стану організму та оцінкою функціональних можливостей і реакції-відповіді організму. Фізичні методи лікування не протипоставляються іншим лікувальним заходам, а застосовуються в поєднанні з ними в різних лікувальних комплексах.

Під впливом фізичних факторів (у відповідних дозах при врахуванні вихідного стану, реактивності організму) покращується загальний фон життєдіяльності організму, підвищуються трофічні процеси, виявляються різні ефекти, що мають лікувальне значення: загальна стимуляція, протизапальна, десенсибілізуюча дія, нормалізація вегетативної регуляції, покращання основних нервових процесів, коркової нейродинаміки.

Застосування фізичних факторів із лікувальною метою відноситься до глибокої давнини (ще Гіппократ, Авіценна застосовували ФТ).

Велику увагу застосуванню фізичних факторів у медицині надавали видатні вітчизняні вчені. До кінця XVIII століття в клініках Московського університету порівняно широко застосовувалась електротерапія. Пізніше, в 1825 р., В.М. Нікітін описав використання з лікувальною метою природних і штучно приготованих мінеральних ванн. М.Я. Мудров, Ф.І. Іноземцев у І половині XIX ст. широко застосовували гідротерапію. Визначний Московський клініцист Г.А.Захар'їн рекомендував бальнеотерапевтичні і фізіотерапевтичні методи лікування, масаж і гімнастику.

Велику роль у розвитку фізіотерапії відіграв інститут фізичних методів лікування в Севастополі, який очолив професор О. Ю. Щербак. У цьому інституті розвивалось рефлексологічне направлення у вивченні фізіологічних механізмів дії фізичних агентів.

На основі ідей О.Ю.Щербака був створений ряд нових лікувальних методів: гальванічний комір за Щербаком, метод "іонних рефлексів", які до нині не втратили свого значення.

Останнім часом при вивченні дії фізичних факторів застосовуються як найголовніші досягнення сучасної нейрофізіології (критично оцінена теорія Сельє — вчення про ретикулярну формацію), сучасної біології (молекулярний рівень вивчення клітинних процесів), так і досягнення біофізики й електроніки, що сприяє, зокрема, і реалізації апаратів, що систематично регулюють ритм серцево-судинної діяльності, кібернетичних установок для автоматичної саморегуляції імпульсів до руху в паралізованих м'язах кінцівок тощо.

Фізіотерапевтичні процедури проявляють різнобічний вплив на організм людини .

Велика чисельність лікувальних фізичних факторів, які використовуються у сучасній ФТ зумовлює необхідність їх класифікації. Виділяють  групи природних і штучно отриманих лікувальних фізичних факторів.

Правила влаштування, експлуатації та техніка безпеки фізіотерапевтичних відділень (кабінетів)

Правила влаштування, експлуатації та техніки безпеки фізіотерапевтичних відділень і кабінетів служать для створення безпечних і найбільш сприятливих умов роботи працюючого персоналу та пацієнтів при проведенні фізіотерапевтичних процедур.

Для проведення процедур із кожного виду лікування повинні обладнуватись окремі приміщення, однак допускається проведення в одному приміщенні процедур електро- та світлолікування (за винятком використання стаціонарних УВЧ-генераторів та приладів мікрохвиль). Фізіотерапевтичні відділення (кабінети) заборонено розміщувати в підвалах, напівпідвалах і цокольних приміщеннях, підлога яких знаходиться нижче планувальної відмітки тротуару більше ніж на 0,5 м.

Електрообладнання фізіотерапевтичних кабінетів повинно відповідати діючим правилам обладнання електричних установок, а фізіотерапевтична апаратура—діючим медико-технічним умовам.

Дозволяється застосовувати лише ту фізіотерапевтичну апаратуру, яка випускається вітчизняною промисловістю за дозволом Міністерства охорони здоров'я, а також імпортну, рекомендовану комісією з нової техніки цього ж  Міністерства.

Приміщення фізіотерапевтичних відділень (кабінетів) можна використовувати лише за їх прямим призначенням; проведення в них яких-небудь інших робіт, не пов'язаних із використанням фізіотерапевтичної апаратури, забороняється.

У фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах) повинні бути кімнати відпочинку для пацієнтів, обладнані кушетками та кріслами з розрахунку 4 м² на кушетку та 2 м² на крісло. Кількість місць для відпочинку після приймання тепло-, водо- та грязелікувальних процедур повинно відповідати 80 % робочих місць, а після прийому всіх інших процедур — 25 % місць; 40 % місць у кімнаті відпочинку забезпечують кріслами. До самостійного проведення фізіотерапевтичних процедур допускаються особи із середньою медичною освітою, які мають посвідчення про закінчення курсів спеціалізації з фізіотерапії за програмою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я. Проведення фізіотерапевтичних процедур молодшим медичним персоналом заборонено.

Особи, молодші 18 років, до роботи на генераторах   УВЧ  та  НВЧ не допускаються. Вони не повинні також знаходитись у сфері впливу променів УВЧ та НВЧ.

У фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах) повинен проводитись систематичний контроль із метою виявлення радіоактивного випромінювання, забруднення повітря озоном, антибіотиками, сірководнем, парафіном та іншими хімічними речовинами (виходячи зі специфіки процедур).

Курортологія     (від нім. Kurort-лікувальне місце і грец. Logos-наука), новий термін, введений вперше в СРСР. К. вивчає цілющі фактори лікувальних місцевостей, їх вплив на здоровий і хворий організми і розробляє методи їх найбільш ефективного використання в терапевтичних   цілях.

При цьому вона користується даними інших наук: фізики, хімії, метеорології, фізіології, гігієни і т. д.

Саногенез — це динамічна система захисно-пристосувальних механізмів (фізіологічного і патофізіологічного характеру), яка виникає на стадії передхвороби, що розвивається протягом всього періоду хвороби і спрямована на відновлення порушень саморегуляції організму.

Саногенетичні реакції перешкоджають розвитку захворювання, на стадії хвороби — патологічному процесу, що розвивається, в період одужання сприяють ліквідації наслідків патологічного процесу і відновленню порушених функцій.

Дія на механізми саногенезу дозволяє перешкоджати розвитку захворювання і «наступати» на хворобу .

Саногенетичними механізмами є реституція, регенерація, компенсація, імунітет

Реституція — процес відновлення діяльності  пошкоджених структур, який здійснюється в результаті нормалізації біоенергетичних процесів в клітинних структурах.

Регенерація — це структурно-функціональне відновлення цілісності пошкоджених тканин і органів внаслідок зростання і розмноження специфічних елементів тканин .

Компенсація — це процес, об'єднуючий різні складні і різноманітні реакції по функціональному заміщенню або відшкодуванню втрачених або недостатніх функцій.

Імунітет — несприйнятливість організму по відношенню до збудників хвороб або певних речовин, що володіють чужорідними антигенними властивостями .

Для прискорення процесів реституції застосовується пелоїдолікування, кліматотерапію, бальнеотерапію у вигляді ванн і питного лікування. З успіхом використовуються наступні методи фізіотерапії: електросон, гальванізація, електрофорез біостимуляторів,

вазоактивних препаратів, антиоксидантів, діадинамотерапія, ампліпульстерапія, дарсонвалізація, ультратонтерапія.

Великий вплив на реституцію має світлолікування, дія сантиметровими, дециметровими хвилями, ультразвуком .

Для стимуляції процесів регенерації ефективно застосування ряду природних і преформированних чинників: пелоїдов, бальнеолікування, лазеротерапії, ультразвуку, ультрафонофорезу антиоксидантів і біостимуляторів, електрофорезу протеолітичних ферментів, вітамінів, магнітотерапії.

Активізувати компенсаторні реакції можливо в результаті проведення лікарського електрофорезу транквілізаторів і дії на центральну нервову систему прямокутними струмами по методиці електросну. Нормалізуючий вплив на корково-вісцелярні зв'язки надають бальнеопроцедури (кисневі, азотні, вуглекислі, сірководневі ванни), різні методи оксигенотерапії. З метою стимуляції роботи ендокринної системи застосовується грязелікування, водолікування і ін.

В забезпеченні процесів компенсації велику роль грає гепатобіліарна система, з цією метою для поліпшення її функціонального стану широко застосовуються питне лікування, тюбажі мінеральними водами; грязьові аплікації на область печінки; кишкові промивання.

Фізіотерапевтичні і курортні чинники мають імуномоделюючу дію. Особливо це виявляється при дії електромагнітним полем УВЧ, прямокутними струмами на гіпоталамо-гіпофізарну систему, а магнітним полем високої частоти, електромагнітним полем НВЧ, ультразвуком, світлом, пелоїдами — на область проекції надниркових залоз. З цією метою застосовується і електрофорез постійними та імпульсними струмами імунодепресантів, антигістамінних препаратів а також аерозолів вищеперелічених препаратів.

Застосування лікувальних грязей до або спочатку антигенної дії затримує вироблення і накопичення антитіл, що визначає доцільність призначення пелоїдів з профілактичною метою. Серед методів бальнеотерапії перевага віддається радоновим, хлоридно-натрієвим, азотним ваннам.

Методом, що має гіпосенсибілізуючу дію, є ультразвукове випромінювання в середньохвильовому діапазоні. Наукові дослідження останніх років свідчать про результативність використання когерентного монохроматичного випромінювання з метою впливу на іммунокомпетентну систему.

Сприятливо впливає на систему імунітету кліматолікування на місцевих і приморських курортах. Є дослідження, які свідчать про позитивний вплив клімату соляних шахт на імунну систему.

Курорт – освоєна природна територія з природними лікувальними ресурсами та необхідними для їх експлуатації будівлями та спорудами, яка використовується  з лікувально-профілактичною метою.

На курорті для лікування та профілактики захворювань використовують природні лікувальні ресурси – лікувальний клімат, мінеральні води, лікувальні грязі, ропу лиманів та озер, а також інші природні об’кти та умови.

Лікувальні властивості природних об’єктів та умов встановлюють на основі наукових досліджень та багаторічної практики.

Курорти розміщені на лікувально-оздоровчих місцевостях – територіях, які володіють природними лікувальними ресурсами та  придатними для організації лікування та профілактики захворювання. Для найбільш ефективного використання таких місцевостей з лікувальною та оздоровчою метою необхідна наявність курортної інфраструктури: лікувально-профілактичних та культурно-побутових закладів, спортивних майданчиків, спеціально навченого медичного та обслуговуючого персоналу і т.п.

В залежності від географічного розміщення та характеру кліматичних умов лікувально-оздоровчої місцевості в ній наявні один або декілька природних лікувальних факторів.

Тому курорти діляться на:

· Кліматолікувальні, основними лікувальними факторами є різні складові клімату, що дозволяє широко застосовувати аеротерапію, геліотерапію, таласотерапію і ін.; у відповідності з природно-кліматичними зонами такі курорти поділяють на рівнинні, степові, пустельні, гірські, приморські і ін.;

· Бальнеолікувальні, основним лікувальним фактором  є мінеральна вода різних типів, яка використовується для зовнішнього (ванни) та внутрішнього (пиття, кишкові промивання) вживання;

· Грязелікувальні, основним лікувальним фатором є болото різних типів (мулове, торф’яне, сапропелеве);

· Змішанні, на яких застосовують комплекс природних лікувальних факторів (клімато-бальнеолікувальні, клімато-бальнео-грязелікувальні, клімато-грязелікувальні, бальнео-грязелікувальні)

Курорти місцевого значення визначаються органами місцевого самоуправління в благоприємних ландшафтних та мікрокліматичних умовах біля міст та промислових зон.

Курортне лікування є важливою ланкою в системі охорони здоров’я, а самі курорти – території, які охороняються, на яких повинно бути забезпечено збереження і рекреація природних лікувальних факторів та загальний екологічний стан.

Основні типи санаторно-курортних закладів

На курортах є комплекс різних лікувально-профілактичних закладів – санаторії, лікувальні пансіонати, курортні поліклініки, лікуваьні пляжі, кювети мінеральних вод, ванні та грязеві будівлі, солярії, аерарії та басейни для лікувального плавання.

На кліматолікувальних курортах є також будинки відпочинку, турбази, пансіонати та кемпінги. На них відпочивають практично здорові люди в перод відпустки. Вони використовують різні елементи клімату для корекції свого функціонального стану, прискоренного відновлення працездатності та загартовування організму.

Основним типом лікувально-профілактичного закладу на курорті є санаторій – стаціонарний заклад, в якому поряд з природними фізичними факторами в лікуванні хворих використовують штучні фактори, дієтотерапію (лікувальне харчування), лікувальну фізичну культуру (рухові режими та фізичні вправи) та психотерапію. При загострені захворювання, для посилення дії фізичних факторів і для профілактики метеопатичних реакцій в санаторії може бути застосовано медикаментозне лікувальння та ліжковий режим.

В залежності від наявності природних фізичних факторів, умов їх лікувального застосування та кваліфікованих кадрів кожний санаторій має свій спеціалізований медичний профіль.

Деякі санаторії розміщенні поза курортів, поблизу від місця проживання хворих. Такі місцеві санаторії призначені для лікування метеопатичних хворих, поїздка яких на віддалені курорти пов”Язана з ризиком погіршання стану їх здоров”я. Покази до направлення в місцеві санаторії більш ширші, ніж  у віддалені санаторії.

Курорт (від нім. Die Kuhr - лікування, der Ort - місце) - освоєна природна територія, підлягає особливій охороні, багата природно-лікувальними ресурсами, має необхідні для їх експлуатації будівлі та споруд, включаючи об'єкти інфраструктури, і використовується з метою лікування хворих і профілактики захворювань. На курорті для лікування та профілактики захворювань використовують  мінеральні води, лікувальні грязі, ропу лиманів і озер, а також інші природні об'єкти та умови, альні властивості природних об'єктів і умов встановлюються на підставі та багаторічної лікарської практики.

За кордоном курорт виконує в більшій мірі деякі інші функції - є місцем розваг, медичного туризму, спортивної, навчальної та духовної діяльності.

Відпочинок - перебування на курортах практично здорових осіб, які не потребують лікування, лікарського спостереження та спеціального медичноп

Медичний  туризм  - тимчасовий виїзд із місць постійного проживання з оздоровчими та евристичними цілями. Виділяють водний, гірський, лижний туризм, а за тривалістю - короткочасний (5-7 діб) і довгочасний (понад 7 діб).

Курорти розміщуються в лікувально-оздоровчих місцевостях - територіях, багатих природними лікувальними ресурсами й придатних для організації лікування та профілактики захворювань. Для оптимального використання таких місцевостей із лікувальною та оздоровчою метою необхідна розвинена інфраструктура лікувально-профілактичних і культурно-побутових закладів, спортивні майданчики, спеціально навчений медичний та обслуговуючий персонал тощо.

Коротка медична характеристика основних природних лікувальних

ресурсів.

Клімат - це багаторічний режим погоди певної місцевості на його формування впливають сонячне тепло в атмосфері, циркуляція повітряних мас і особливості ландшафту місцевості, котрі не значно змінюються впродовж багатьох років. Кількість сонячного тепла, яке отримує і віддає та чи інша природна зона, і її географічні характеристики не змінюються суттєво протягом багатьох років, тому, клімат міняється незначно. Виділяють три групи кліматичних факторів (КФ): атмосферні (метеорологічні) - АФ, космічні (радіаційні) - К та телуричні (земні) – ТФ.

 АФ   -   це   газовий   склад   і   фізичні   властивості   повітря   (щільність,   температура, атмосферний   тиск   (AT),   вологість   повітря   (ВП),   насиченість   озоном,   аероіоонами, терпенами і т.д.), швидкість руху повітря (ШРП), характер і кількість опадів (сніг, дощ), хмарність, тумани, атмосферна електрика.

КФ - електричне випромінювання (пряме, відбите, розсіяне), космічні промені, сезонні та добові ритми сонячної активності. ТФ - це географічне положення місцевості та її ландшафт (геологічний склад грунтів, рельєф, рослинність, наявність водойм), постійне магнітне поле Землі (ПМПЗ) - на різних широтах воно коливається в межах 45-80 мкТл, електростатичне поле Землі (ЕСПЗ) - напруженість його сягає 400 кВ.

Залежно від амплітуди коливань параметрів атмосферних і земних факторів (передусім, температури та вологості повітря), клімати поділяють на такі типи:

КЛІМАТ

Континентальний	Морський
Рівнин	Морів і островів
Теплий і сухий (пустелі, степи)	Берегів
Теплий        і        вологий        (тропіки, субтропіки)	Теплий і сухий
Прохолодний і сухий (ліси, тайга)	Теплий і вологий Прохолодний і вологий Перехідний
Гір
Середніх (400- 1000м) Високих (1000-2500м)

Зональний характер розподілу сонячного тепла зумовлює циркуляцію повітряних мас атмосфери, яка супроводжується переносом тепла та вологи, рухомими вихорами низького та високого тиску (циклонами та антициклонами). У результаті переміщення повітряних мас певна місцевість підпадає під вплив то теплих, то холодних повітряних течій.

Погода - фізичний стан нижніх шарів атмосфери в певний час (протягом дня, доби) у даному місці. Змінам погоди притаманні періодичність і аперіодичність. Періодичний характер змін зумовлюється обертанням Землі навколо своєї осі (добові ритми) та навколо Сонця (сезонний ритм). Аперіодичний характер змін викликає циркуляцію повітряних мас атмосфери. Звідси, погода - явище мінливе, а клімат відносно постійний.

Залежно від стійкості основних метеорологічних факторів розрізняють такі типи погод (ТП):

1. Дуже     добра      (сприятлива)     погода     (характеризується     стійкістю     основних метеоелементів);

2. Добра (сприятлива) погода (із помірними змінами (коливаннями) параметрів основних метеоелементів;

3. Несприятлива погода (із нестійкістю стану основних метеоелементів);

4. Особливо     несприятлива     погода     (із     стрибкоподібними     змінами     основних метеоелементів - сильні вітри, шквали, грози тощо)

Сприятливі типи погод відзначаються високим AT, відносно низькими температурою та вологістю повітря, несприятливі - зворотною спрямованістю поєднань основних метеоелементів - низькими AT, високими температурою та вологістю повітря.

За певних значень параметрів метеорологічних і телуричних факторів (температура повітря нижче 0°С, відносна вологість понад 85%, AT менше 100,5 чи більше 102 кПа, швидкість руху повітря понад 8м.с"¹, магнітна індукція більше 100 мкТл), а також при різких змінах погоди виникають порушення нормальної життєдіяльності організму людини - метеопатичні реакції (МПР). Вони - результат порушення механізмів індивідуальної адаптації і формуються, найчастіше у хворих похилого віку з ослабленою реактивністю і високою метеолабільністю (МЛ). Маючи метеотропні властивості, кліматолікувальні фактори при некоректному застосуванні можуть викликати подібні реакції, відіграючи при цьому роль провокуючого чинника загострення захворювання.

Тривале перебування хворих у місцевостях із певним кліматом має лікувальний вплив при багатьох захворюваннях.

Кліматичні    фактори    ефективно   стимулюють   механізми   довготривалої   адаптації організму. Особливістю є те, що на фоні загальних неспецифічних реакцій організму чітко  проявляються  специфічні  ефекти,  характерні  для  окремих  кліматолікувальних чинників. Тому, не дивлячись на комплексний характер дії кліматолікувальних факторів, за переважання впливу якогось із них, умовно виділяють різні види кліматотерапії -аеротерапію, геліотерапію, таласотерапію та ін.

Клімат пустель

Основні характеристики:

•  висока температура влітку (40-50°С) з високою добовою амплітудою її коливань;

•  низька ВП(до 10%);

•  мала кількість опадів.

Механізм лікувальної дії: Провідний механізм тепловіддачі в пустелі - випарування поту, що виділяється шкірою (до 2 л протягом доби). Зворотна фізіологічна дегідратація неминуче зумовлює зменшення водного невантаження на нирки, під впливом сонячного випромінення та гарячого повітря виникає тривале розширення судин шкіри та рефлекторне розширення ниркових судин, що призводить до  підсилення  ниркового  кровотоку та відновлення  порушених внаслідок хвороби функцій. Лікувальні ефекти:

Секреторний, термоадаптивний, дегідратуючий, судиннорозширюючий Покази: Залишкові    явища    гострого    дифузного    гломерулонефриту,    хронічний    дифузний гломерулоневрит    без    недостатності    азотовидільної   функції   нирок   та   артеріальної гіпертензії.

Протипокази:

Гострий гломерулонефрит, пієлонефрит, загострення хронічних захворювань  нирок та сечовидільних шляхів

Клімат степів

Основні характеристики:

•  влітку - висока температура повітря ( до 30-35°С) з високою добовою амплітудою її коливань;

•  відносна ВП складає 10-25%;

•  стійке інтенсивне сонячне випромінення (до 0,9 кВт.м²);

•  мала кількість опадів (200-400 мм протягом року, переважно взимку).

Механізм лікувальної дії: Інтенсивне сонячне випромінення стимулює синтез вітаміну в шкірі і стимулює — обмін кальцію в організмі, дозована дегідратація організму Д₃ зумовлює зниження підвищеного артеріального тиску, вихід еритроцитів із депо та гемокоагуляцію. Леткі речовини квітів і трав, які створюють запашний аромат степів, збуджують нюховий аналізатор, знижують артеріальний тиск і викликають брадикардію.

Важливий лікувальний чинник степів - кумис (молочнокислий продукт із кобилячого молока). Наявність у ньому незамінних амінокислот, ненасичених жирних кислот, лактози (стимулюючих синтез вітамінів групи В та життєдіяльність біфідум - флори у товстому кишківнику), лізоциму, що має бактеріцидну дію, та амілази підсилюють гідроліз харчових речовин і подальше їх засвоєння організмом, активують обмін речовин у ослаблених хворих. Дієти з кумисом відновлюють архітектоніку слизової оболонки шлунка, стимулюють синтез кишкових гістогормонів, пристінкове травлення та всмоктування поживних речовин. У результаті курсу кумисолікування маса тіла хворих збільшується на 2-7 кг. Поєднана дія клімату степів і кумису сприяє розсмоктуванню туберкульозних інфільтратів, ущільненню вогнищ. Лікувальні ефекти: Фунгіцидний,        секреторний,       гіпотензивний,       анаболічний,       термоадаптивний, актопроекторний.

Покази: Захворювання органів дихання (хронічний трахеїт, бронхіт із виділенням секрету в значних кількостях, сухий плеврит, вогнищевий, інфільтративний і дисемінований туберкульоз легень у фазах розсмоктування інфільтрату, ущільнення та рубцювання), органів травлення (функціональні розлади шлункової діяльності, хронічний гастрит, дуоденіти, коліти, хронічні гепатити), ЛОР-органів.

Протипокази: Захворювання   серцево-судинної   системи   з   недостатністю   кровообігу   ІІ-ІП   стадій, емфізема легень, кавернозний туберкульоз легень, бронхіальна астма з частими нападами.

Клімат тропіків і субтропіків

Основні характеристики:

•  висока та стійка температура повітря влітку (до 40°С);

• мінімальна швидкість руху вітру;

• висока ВП (до 80%);

•  частота окремих типів погоди протягом року:

І тип - 54%,   II тип - 29%,   III тип - 17%.

Механізм лікувального впливу:

Буйна рослинність субтропіків виділяє у повітря велику кількість ароматичних летких речовин і фітонцидів, які, разом з аероіонами, мають бактеріцидну та седативну дію. В "природному інгаляторії" тропіків і субтропіків відновлюється дренажна та секреторна функції легень, знижується підвищений кров'яний тиск. Поряд з цим, влітку за високої

температури   та   ВП  утруднюється  тепловіддача  в   організмі,   що   може   несприятливо впливати на гемодинаміку. Оптимальним сезоном для лікування хворих є осінь та зима.

Лікувальні ефекти: Седативний, бронходренуючий, муколітичний, секреторний та ензим стимулюючий.

Покази: Хронічні захворювання органів дихання нетуберкульозної природи, нейроциркуляторна дистонія (НЦД) за гіпертонічним типом, неврастенія, клімактеричні розлади.

Протипокази: Гострі захворювання органів дихання, гіпертонічна хвороба.

Клімат лісів

Основна характеристика:

•  відносно невисока температура повітря (влітку до 25-30°С);

•  відносна ВП до 60%;

•  кількість днів із несприятливою погодою - 22-25% протягом року.

Механізми лікувальної дії:

Посилений фітогенез (особливо у період брунькування та цвітіння) зумовлює високий вміст летких ароматичних речовин у лісовому повітрі, котрі мають седативну та бактеріцидну дію. Терпени, ефіри та органічні кислоти, що виділяються деревами та кущами в теплий період часу, розріджують секрет повітроносних шляхів людини й поліпшують дренажну функцію розширених бронхів. Сповільнення та поглиблення дихання у лісі зумовлює посилення легеневої вентиляції, поліпшує утилізацію кисню та тканинне дихання. Лісовий клімат посилює гальмівні процеси в корі головного мозку, збільшує тонус підкіркових структур і центрів (вегетативної нервової системи та терморегуляції), відновлює знижену працездатність організму.

Лікувальні ефекти: Седативний, бронходренуючий, гіпотонічний, бактеріцидний та фунгіцидний.

Покази: Хронічні  захворювання  органів дихання (бронхіти, трахеїти,  пневмонії,  емфізема та туберкульоз легень), гіпертонічна хвороба (ГХ) І-ІІ стадії, пост-інфарктний кардіосклероз (1-2 міс.), захворювання ЛОР-органів, неврози.

Протипокази: Ревматичний міокардит, ішемічна хвороба серця (ІХС), стенокардія напруги вище II ФК, захворювання судин (атеросклероз нижніх кінцівок, облітеруючий ендартеріїт, варикозна хвороба), бронхіальна астма з частими нападами.

Клімат тундри.

Основні характеристики

• надмірне зволоження повітря та грунтів;

•  низька температура повітря;

•  сонячне випромінення має малу спектральну щільність ультрафіолетових променів. Несприятливі особливості клімату тундри не дозволяють використовувати його для лікування хворих.

Клімат гір.

Основні характеристики:

• знижений атмосферний тиск (AT) - AT знижується на 1 мм.рт.ст. при підніманні на кожні 11м.;

•  знижена температура повітря (температура знижується на 0,5 - 0,6°С при підніманні на кожні 100м.);

• низький вміст пилу у повітрі та його висока прозорість для сонячних променів;

•  інтенсивність сонячного випромінення (на висоті 2500м. вона сягає 1,05кВт м"²);

•  висока    спектральна    щільність    довго-    та    середньохвильового    ультрафіолетового випромінення (УФВ).

•  знижена (на чверть) щільність повітря, зменшений парціальний тиск кисню у повітрі;

• повторюваність несприятливих типів погоди.

Механізми лікувальної дії:

Гіпоксична гіпоксія, що виникає при перебуванні в гірській місцевості, активує системи захоплення та транспорту кисню в організмі, що зумовлює, в свою чергу, рефлекторне збільшення частоти дихання та серцевих скорочень, викликає вихід у кровоносне русло депонованих еритроцитів, посилює виведення з організму надлишків натрію та води. Продукти деструкції найбільш чутливих до гіпоксії довго живучих еритроцитів, що накопичуються в організмі, стимулюють еритро- та міелопоез, внаслідок чого кількість еритроцитів у периферійній крові збільшується на 15-20%, а вміст гемоглобіну в них - на 8-10%. Часткова тканина гіпоксія, яка виникає в горах, стимулює всі види обміну речовин і виведення токсинів із організму. Стимуляція репаративної регенерації пошкоджених тканин у подальшому змінюється розсмоктуванням рубців злучної тканини, а структурно-функціональні зрушення (системний слід) забезпечують стійкість пристосування систем життєзабезпечення організму до умов кисневої недостатності, підвищуючи ступінь їх функціональних резервів.

Лікувальні фактори: Репаративно-регенеративний,    катоболічний,    детоксикаційний,    гемостимулюючий    та бактеріцидний.

Покази: Хронічні запальні захворювання органів дихання, бронхіальна астма з нечастими й легкими нападами, постінфарктний кардіосклероз (6 міс.), туберкульоз (легень, кісток, суглобів), хвороби крові (анемії залізодефіцитні, перніціозна, гіпопластична, гемолітичні -в стадії ремісії, еритремія, хронічні лейкози, токсичні ураження), захворювання ЛОР-органів, неврози. Протипокази: ГХ, порушення мозкового кровообігу, гепатити, захворювання нирок, наслідки черепно-мозкових травм (ЧМТ), вагітність, фіброміома та міома матки, цукровий діабет у стадії декомпенсації.

Клімат морів та островів

Основні характеристики:

•  мала амплітуда добових коливань температури повітря;

•  помірна (висока) ВП (60-80%);

• високий AT (102 кПа);

• постійний рух повітряних мас;

•  високий вміст у повітрі кисню, аеройонів мінеральних солей.

Механізми лікувальної дії: Постійна зміна вітрів поблизу морських берегів із мальовничим ландшафтом подразнює термомеханосенсорне поле організму, що зумовлює виражені психоемоційні реакції спокою та комфорту і сприяє відновленню оптимального співвідношення процесів збудження та гальмування в корі головного мозку. Морський клімат сприяє збільшенню в крові кількості еритроцитів та вмісту гемоглобіну, зменшенню кров'яного тиску, підвищенню рівня утилізації кисню та виведення азотистих сполук та йонів важких металів.

Лікувальні ефекти: Седативний, бронходренуючий, актопротекторний. Покази: Неврастенія, хронічна перевтома, залізодефіцитні анемії. Протипокази: Гострі та хронічні (в стадії вираженого загострення) запальні процеси різної локалізації, бронхіальна астма, ІХС, стенокардія напруження вище III ФК, ГХ, невротичний синдром.

Клімат морських берегів

Основні характеристики:

Залежать від географічного розміщення місцевості, берегового ландшафту та переважних напрямків вітрів.

Механізми лікувальної дії: Цілющі властивості мають теплий і сухий (вологий) клімат південних широт. Висока інтенсивність сонячного випромінення разом із морським прибоєм викликають розпорошення і випаровування краплин морської води в повітрі. Морське повітря, що містить мікрокристали солей, зумовлює гіперемію шкіри та слизових оболонок відновлює їх трофіку, стимулює секреторну та видільну функції, активно впливає на репаративну регенерацію в різних органах. Ритмічний шум прибою, вигляд спокійного моря та насичене бромідами та йодидами морське повітря відновлюють нормальне співвідношення процесів збудження та гальмування в корі головного мозку. Постійне переміщення прибережного повітря (берегові бризи), подразнюючи механорецептори, активує нейроендокринні механізми регуляції функцій організму, спрямовані на підтримку його стійкості до чинників зовнішнього середовища. Внаслідок активації симпатоадреналової, імунокомпетентної та вегетативної систем відбувається тренування механізмів довготривалої адаптації та реактивності організму. Із-за значної ВП охолодження морів проходить повільно і купальний сезон триває довго (110-120 діб протягом року). Несприятливі типи погод найчастіше припадають на осінь та зиму.

Лікувальні ефекти: Седативний, репаративно-регенеративний, ензимостимулюючий, тонізуючий.

Покази: Захворювання органів дихання (хронічний бронхіт, сухий та ексудативний плеврити, бронхіальна астма), серцево-судинної системи (НЦД всіх типів, ІХС, стенокардія напруження І-ІІ ФК, ГХ І-ІІ стадій, мітральні та аортальні вади серця), шлунково-кишкового тракту (функціональні розлади шлунка та кишківника, дискінезія жовчовивідних шляхів), ЛОР-органів, нервової системи (наслідки закритих ЧМТ - через 4-6 міс., неврастенія, вегето-судинні дисфункції, мігрень), ендокринної системи (гіпотіреоз, дифузний токсичний зоб без явищ тіреотоксикозу), системи крові (анемії різного генезу, лейкози, еритремія), хронічний дифузний гломерулонефрит. Протипокази: Гострі запальні процеси різної природи та локалізації та хронічні в стадії вираженого загострення, ревматичний та інфекційно-алергічний ендо-, міо- та перикардити, ІХС, стенокардія напруження вище III ФК з порушеннями ритму, ГХ ІІ-ІП стадій, тиреотоксикоз.

Мінеральні води (МВ) - природні води, що мають лікувальну дію на організм людини, зумовлену їх основним йонно-сольовим та газовим складом, підвищеним вмістом біологічно-активних компонентів та специфічними властивостями (радіоактивність, температура, реакція середовища тощо /ДСТ 13273-88/).

За походженням та умовами формування розрізняють седиментогенні (ювенільні, глибинні) та інфільтративні (вадозні, поверхневі) MB. Седиментогенні MB сформувалися внаслідок осадонакопичення та заховання морських вод у глибоких надрах, інфільтративні - результат фільтрації породами, що осіли, поверхневих вод, які просочуються в землю.

Особливості геологічного розвитку великих територій земної кори зумовлюють формування та накопичення в їх надрах MB певних типів. Значні за розмірами території, характерним для яких є однотипність хімічного складу та єдність процесів утворення розповсюджених у їх межах типів вод іменуються провінціями MB.

На поверхню Землі MB виходять у вигляді природних мінеральних джерел, або ж виводяться з надр назовні за допомогою бурових (каптажних) свердловин, які сягають 2-3-х, а то й більше кілометрів у глибину.

До складу всіх MB входять 4 взаємопов'язаних компоненти:

•  неорганічні мінеральні речовини;

•  гази;

•  органічні речовини;

•  мікрофлора.

Ці компоненти, розчинені й дисперговані у воді, молекули якої, за сучасними уявленнями, з'єднані між собою слабкими водневими зв'язками (з енергією 20 кДжмоль" ) і утворюють різноманітні поліасоціати. Такі супермолекули складаються з 57 молекул води, що мають тетраедричну координацію, і займають до 15% від усього об'єму води. По 16 таких молекул зчеплені в особливі структурні елементи -мікрокластери, що містять 912 молекул води. Доля таких просторово структурованих елементів у загальному об'ємі води сягає 80%, а їх лінійні розміри - 10" м. Цілісність такої структури зумовлена міжкластерними атомоподібними зв'язками та взаємодіями. Гексагональні кластери молекул води майже не взаємодіють один із одним і, легко ковзаючи гранями стосовно один одного зумовлюють її високу плинність. Вони практично не руйнуються навіть під час кипіння води. За наявності хімічних речовин (йонів, газів тощо), структурні елементи води утворюють здатні до самоорганізації дисоціативні суперструктури, будова та фізико-хімічні властивості яких зумовлені, головним чином, хімічною природою домішок. Це дає підстави вести мову про унікальну "інформаційну" структуру MB, в якій записана інформація про розчинені в ній речовини про що інтуїтивно здогадувалися ще древні мислителі. 2 тисячі років тому Аристотель стверджував, що "води такі ж, як землі, з яких вони походять".

Штучні MB не вважаються достатньо повноцінним аналогом природних MB, особливо, коли мова йде про газовий склад, вміст мікроелементів та властивості колоїдів. Тому їх використовують головним чином, зовнішньо, а для внутрішнього (питтєвого) вжитку вони не рекомендуються.

Неорганічні мінеральні речовини (НМР).

У MB містяться практично всі хімічні елементи надр Землі. У MB НМР перебувають у формі гідратованих йонів або асоційованих сполук, причому межі їх концентрацій можуть розрізнятися між собою на 5-6 порядків.

Найбільшу розповсюдженість мають 3 катіони (Na⁺, Mg²⁺, Са²⁺) та 3 аніони (СГ, So₄²", НСО₃"). Із збільшенням сумарного вмісту йонів у воді зростає кількість сполук хелатного типу, утворюваних ними з комплексонами, що потрапляють до ґрунтових вод внаслідок розкладу речовин органічної природи. Для йонів Na⁺ та сГ вміст таких комплексонів сягає 50%, а для йонів Mg²⁺, Ca²⁺ та So₄²" - 95%.

Наявні в MB у незначних концентраціях йони багатьох мікроелементів (Ма²⁺, Cu²⁺, Zn²⁺, Mo²⁺, Fe²⁺, AS³⁺, Со²⁺, В", F", Г та ін.) входять, як кофактори до складу більшості ензимів і здатні активно впливати на різні види обміну в організмі. Під час використання MB зовнішньо особливості їх мікроелементного складу суттєвої ролі не відіграють. Однак, їх роль кардинальна, коли мова йде про питтєве застосування MB. Окрім мікрокомпонентів MB містять значну кількість кремнієвих сполук у вигляді кремнієвої кислоти (H₂Sio₃) або гідросилікат-йону (Hsio₃~). Кремнієва кислота перебуває у MB у вигляді колоїдної недисоційованої фракції.

Основними компонентами газового складу (ГС) MB є азот (N₂), метан (Сни), двоокис вуглецю (Со₂) та сірководень (H₂S). Оскільки Азот і метан малорозчинні (за звичайних умов) у воді, вони при значних концентраціях спонтанно виділяються. Окрім перелічених газів, у MB зустрічається радіоактивний газ радон, що виділяється радієм водовмісних гірських порід. Радон міститься у водах лише в розчиненому стані, що зумовлюється відносно невеликою його кількістю та доброю його розчинністю.

Із органічних речовин (ОР), що трапляються у MB, переважають леткі жирні кислоти (оцтова, мурашина, масляна, проніонова та ін.), ефіри, спирти, аміни, вуглеводи та гумінові кислоти. Найбільша кількість органічних сполук знаходить у підземних водах газових та нафтових розробок, а також у місцях торфоутворення.

Мікрофлора MB представлена, головним чином, аммоніфікуючими, метаноокислюючими, сульфатвідновними та водненепродукуючими бактеріями. Використовуючи речовин гірських порід, вони утворюють основну масу складних йонів та газів, що містяться у воді. Кількість мікроорганізмів у воді може сягати 10⁶.мл"'.

Походження MB визначає не лише їх склад, а й унікальні властивості - хімічні, термофізичні, радіаційні, механічні. Але основними параметрами MB є їх йонний та газовий склад.

За хімічним складом, фізичними властивостями та лікувальним значенням природні MB поділяються на 9 основних бальнеологічних груп:

I   -  без  специфічних компонентів  і  властивостей  (дія  яких  зумовлюється  йонним складом і ступенем мінералізації);

II - вуглекислі;

III - сірководневі;

IV - залізовмісні та "поліметальні" цинку, алюмінію тощо);

V - бромні, йодні та йодобромні;

VI - кремнієві термальні (терми);

VII - миш'яковмісні;

VIII - радонові (радіоактивні);

IX - борвмісні.

Основними інтегральними кількісними показниками, що характеризують MB є мінералізація та вміст газів.

Мінералізація (М) - кількість (в г. дм" ) всіх розчинених в одиниці об'єму води речовин (йонів і дисоційованих молекул), за виключенням газів.

Вміст газів (Г) - кількість (в мл. дм"³) всіх газів, розчинених у мінеральній воді.

Окрім них важливу роль при внутрішньому вжитку MB відіграє її кислотність (лужність), яка вимірюється величиною рН.

Згідно лікувального використання розрізняють природні води для зовнішнього (мінеральні ванни) та внутрішнього (питтєві) застосування.

До мінеральних питтєвих вод (МПВ) належать води з мінералізацією не менше як 1г.дм"\ а також природні води з вмістом біологічно активних мікроелементів не нижче бальнеологічних норм для питтєвих MB згідно ДСТ 23273-88 "Води мінеральні питтєві лікувальні та лікувально-столові".

Оскільки покази для застосування вод із різними катіонним складом для багатьох захворювань співпадають, МПВ поділяють на підкласи за аніонним складом.

За цією ознакою розрізняють MB:

•  гідрокарбонатні;

•  гідрокарбонатно-сульфатні;

• гідрокарбонатно-хлоридні;

•  гідрокарбонатно-сульфатно-хлоридні;

•  сульфатні;

• сульфатно-хлоридні;

• хлоридні;

•  води, що містять залізо та органічні сполуки.

 Основи курортної терапії.

КТ базується на використанні природних лікувальних факторів, до яких належать клімат, мінеральні води та лікувальні грязі (пелоїди).

Будучи неадекватними фізіологічними подразниками вони формують реактивність організму та його адаптацію до змін умов довкілля.

Санаторно-курортне лікування (СКЛ).

СКЛ - це лікування адаптивного характеру, спрямоване на корекцію функціонування регулятивних систем організму. Його мета - максимальна активація та зміцнення всіх власних захисних сил організму. Основні завдання СКЛ:

• усунення   можливих   шкідливих   впливів   (неправильне   або   надмірне   харчування, куріння, недостатня рухова активність);

•  активація власних регулярних систем організму (загартування, оптимізація регуляції функцій організму, баланс діяльності різних відділів вегетативної нервової системи);

•  поліпшення функціонування та підвищення рівня працездатності організму шляхом тренування сили та витривалості, акліматизації, зміцнення імунної системи;

•  виховання здорового способу життя (ЗСЖ).

3-4 тижневий курс КТ є своєрідним пусковим механізмом адаптаційно-компенсаторних реакцій, що послідовно розвиваються на різних рівнях регуляції функцій організму. У хворих із хронічною патологією природні фізичні фактори (ПФФ) мобілізують не лише захисні реакції організму, але й знижують рівень схильності до захворювань.

Багато реакцій організму, що відбуваються з участю вегетативної нервової системи, мають характерну періодичну часову структуру. Залежно від індивідуальних особливостей організму зустрічаються варіанти таких реакцій в рамках загального адаптаційного синдрому. Типовою ознакою довготривалих реактивних процесів вважається загальна тенденція нормалізації функціональних показників організму незалежно від напрямку їх першопочаткового відхилення від норми, а також зміщення різних функцій організму в бік біологічного оптимуму.

 Кліматотерапія.

КТ - використання особливостей клімату різних місцевостей для лікування хворих. При цьому на організм діє комплекс кліматопогодних чинників місця постійного проживання хворого тої чи іншої (контрастної) природної зони (лікувально-оздоровчої місцевості).

Аеротерапія (AT) - лікувальне застосування свіжого повітря на відкритій місцевості. Це прогулянка, тривале перебування (включаючи сон) в спеціальних клімате павільйонах і верандах (цілодобова аеротерапія) і вплив повітря на повністю або частково оголеного хворого (повітряні ванни - ПВ).

Цілодобова аеротерапія (ЦАТ) - тривала (включаючи сон) дія свіжого повітря, внаслідок якої відбувається охолодження тіла людини і збільшується забезпечення організму киснем.

Механізм лікувальної дії:

ЦАТ має 2-фазний вплив на хворих.

У І фазі відбувається перебудова специфічних механізмів захоплення та транспортування кисню та неспецифічних механізмів підвищення реактивності організму. Це призводить до збільшення дихального об'єму та альвеолярної вентиляції з наступним зростанням парціального тиску кисню в альвеолах. Збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС) та кров'яного тиску (КТ) що відбуваються паралельно, в свою чергу посилюють поглинання кисню кров'ю, і, тим самим, прискорюють його доставку до тканин. За рахунок розширення дрібних бронхів холодним повітрям збільшується вентиляція альвеол, знижується ступінь її нерівномірності, що також підсилює дифузію кисню через альвеоло-капілярний бар'єр і збільшує кількість кисню в малому колі кровообігу. Реакції системної геодинаміки стають досконалішими і відбуваються з меншим енерговитратами. Це призводить до росту талерантності хворих до фізичних навантажень, відновлює кровопостачання головного мозку та міокарда (особливо у хворих із хронічними неспецифічними захворюваннями легень - ХНЗЛ). Чергування впливів теплого та холодного повітря підвищує тонус м'язів шиї, тулуба та згиначів кінцівок, підвищуючи теплопродукцію в організмі. Повторення процедур знижує чутливість термосенсорних структур бронхів, що сприяє формуванню позитивних умовних рефлексів на холод. Підвищення теплопродукції за цих умов здійснюється за рахунок включення гормонального механізму термоадаптації, пов'язаного з активацією симпатико-адреналової системи. В результаті зниження терморегулярного тонусу утворення тепла в більшій мірі пов'язано з розмежуванням процесів клітинного дихання та окислювального фосфорилювання. У другій фазі тривалої дії холодного повітря відбувається пригнічення нейрогуморальних механізмів термоадаптації, аж до їх зриву. Тривале перебування на відкритій місцевості з мальовничим ландшафтом сприяє формуванню психоемоційних реакцій ("ландшафтний рефлекс"), ефективно відновлює порушену рівновагу процесів збудження та гальмування в корі головного мозку.

Лікувальні ефекти: Вентиляційно-перфузний,     тонізуючий,     актопротекторний     судинно-розширюючий, катаболічний.

Покази: Захворювання системи кровообігу (серця та судин), кістково-м'язової системи, шкіри, функціональні розлади центральної нервової системи, ХНЗЛ у стадії ремісії, туберкульоз легень у фазі розсмоктування та ущільнення, хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин, метеопатичні реакції.

Протипокази: Хронічні запальні захворювання в стадії загострення, захворювання внутрішніх органів із проявами декомпенсації функцій, ХНЗЛ та патологія ЛОР-органів у стадії нестійкої компенсації.

Параметри: аеротерапію проводять за різних значень температури та вологості повітря, швидкості вітру, що визначають охолоджуючу дію повітря, їх комплексну оцінку здійснюють виходячи з величини еквівалентно-ефективної температури (ЕЕТ), яку визначають з допомогою номограми. Залежно від значень ЕЕТ виділяють зону охолодження (1-174°С) та нагрівання (понад 21 °С).

Методика: У лікувальній практиці використовують перебування хворих на свіжому повітрі (веранди, банкони спальних корпусів санаторіїв, лоджії, спеціальні кліматопавільйони - аерарії, обладнані тентами або шторами для захисту від дощу та сонця). Під час сну та відпочинку на балконах і верандах (кліматопавільйонах) хворих вкривають і одягають відповідно до їх індивідуальної чутливості до холоду.

Дозування процедур залежить від їх тривалості, з врахуванням ЕЕТ. Курс цілодобової аеротерапії (10-20 процедур) може проводитися згідно 3-х основних режимів (таблиця)

Режими цілодобової аеротерапії.

Режим	Тривалість    процедур
	При ЕСТ < ЮоС	При ЕЕТ > ЮоС
1 - слабкий	До 1-2 годин	До 2-3 годин
II - помірний	36 годин	До 6-9 годин
III- інтенсивний	9-12 годин	цілодобово

Повітряні ванни -   дозована дія свіжого повітря на повністю (частково) оголеного хворого.

Механізм лікувальної дії: У порівнянні з цілодобовою аеротерапією, холодні повітряні ванни — найінтенсивніший термічний подразник. Під час їхнього застосування відбуваються фазові зміни терморегуляції у хворих. Протягом першої - нейрорефлекторної фази (первинних дрижаків) - у хворого знижується температура шкіри і активується терморегуляторний тонус м'язів. Підвищення скоротливого термогенезу м'язів супроводжується збільшенням частоти дихання, рефлекторного тахікардією, відчуттям холоду. У другій фазі (реактивній) за рахунок активації обмінних процесів в організмі зростає метаболічна теплопродукція, з'являється гіперемія шкіри і виникає відчуття теплового комфорту. Під час подальшого перебування хворого на холодному повітрі настає третя фаза (вторинних дрижаків), для якої характерні парез судин шкіри, застійна венозна гіперемія (ціаноз) та симпатичний піломоторний рефлекс ("гусяча шкіра"). Перенапруження механізмів термоконсервації в цій фазі може призвести до переохолодження хворого й загострення хвороби. Курсове лікування сприяє запуску механізмів термоадаптації і змінює питому вагу різних механізмів теплопродукції та тепловіддачі, що суттєво підвищує реактивність організму й відновлює нормальні співвідношення процесів вищої нервової діяльності.

Лікувальні ефекти: Тонізуючий, катаболічний, судиннорозширюючий, бронходренуючий.

Покази: Захворювання системи кровообігу за відсутності активності запального процесу, недостатності кровообігу ІІ-ІП стадії та коронарної недостатності ІІ-ІП стадії (ІХС, стенокардія напруження І-ІІ ФК, НЦД всіх форм, гіпертонічна хвороба І-ІІ стадії, ХНЗЛ у фазі ремісії, хронічні захворювання органів травлення та обміну речовин, наслідки захворювань та травм кістково-м'язової системи, центральної та периферичної нервової системи, хвороби крові та шкіри).

Протипокази: Гострі та хронічні (в фазі загострення) захворювання внутрішніх органів, захворювання системи кровообігу з вираженими порушеннями серцевого ритму, коронарною недостатністю, гострі респіраторні захворювання (ГРЗ), загострення хронічних захворювань периферійної нервової системи (неврити, невралгії, радикуліти), суглобів, бронхіальна астма в стадії нестійкої компенсації, ревматизм, хвороби ЛОР-органів.

Параметри: Повітряні ванни ефективні за різних значень ЕЕТ. За її величиною розрізняють   холодні (ЕЕТ -- 1-8оС), помірно-холодні (9-16°С), прохолодні (17-20°С), індиферентні (21-22°С) та теплі (понад 22°С) ванни. Методика: Повністю або частково оголених хворих розміщують в наметах із відкритими вікнами, на верандах (балконах), спеціально пристосованих для цього кліматопавільйонах (аераріях) чи кліматонаметах, у парках, на морському березі. Під час холодних та прохолодних ванн хворі виконують фізичні вправи, інтенсивність яких зумовлюється погодними умовами. Залежно від ступеня оголення тіла хворого розрізняють повні повітряні ванни (з повним оголенням тіла) та напівванни з оголенням тіла до пояса).

Дозування повітряних ванн здійснюють орієнтуючись на холодове навантаження (різниця між тепловіддачею та теплопродукцією, віднесена до одиниці поверхні тіла). Залежно від ЕЕТ для оголеного хворого його досягають різною тривалістю впливу.

Для встановлення тривалості дії необхідно (за фіксованої ЕЕТ) знайти час, відповідний назначеному тепловому навантаженню. З метою лікування повітрянии ваннами застосовують декілька режимів впливу.

Режими повітряних ванн

Режим	Холодове навантаження (кДж.м-2)		Порядок збільшення	ЕЕТ Не < (^6С)
	Вихідна	Максимальна
- слабкий	20-40	100	На 20 кДж.м-2 через кожні 3-5 діб	17-18
- помірний	60	140	На 20 кДж.м-2 через кожні 2-3 діб	12-15
Ітенсивний	100	180	На 20 кДж.м-2 через кожні 1 -2 доби	10-12

Курс лікування - 10-20 процедур. Повторний курс проводиться через 1-2 місяці.

Спелеотерапія (від грец. Спелос - - печера) - лікування перебуванням хворих в умовах мікроклімату природних та штучних переч (соляні розробки, шахти тощо). Основні діючі чинники повітряного середовища соляних розробок та печер: аерозоль солей Na, Ca, K, та Mg.

Механізм дрібнодиспансерного аерозолю солей та негативних аероіонів розріджує й полегшує його виведення з повітроносних шляхів (аж до бронхіол), мукоціліарний кліренс миготливого епітелію бронхів і кровообіг у слизових оболонках дихальних шляхів. Підсилення функції зовнішнього дихання (ФЗД) призводить до системного зниження кров'яного тиску й сприяє поліпшенню скоротливої функції серця. Незначна кількість шкідливих домішок та алергенів у повітрі печер та соляних розробок знижує сенсибілізацію організму, зменшує кількість антитіл. Збільшується кількість фагоцитуючих макрофагів та Т-лімфоцитів, концентрація імуноглобулінів A, G та Е й зростає лізоцимна активність сироватки Аерозолі солей гальмують розмноження мікрофлори дихальних шляхів, попереджуючи запального процесу . Тиша та незвична обстановка печери відновлює процеси гальмування та збудження в корі головного мозку.

Присутністю аероіонів запах свіжості та насиченості повітря позитивно діє на психіку хворих, створюючи відчуття свіжості, легкості дихання.

Лікувальні ефекти: гіпосенсибілізуючий, протизапальний, седативний, актопротекторний, гіпотензивний.

Покази: Захворювання органів дихання (бронхіальна астма - всі форми, рецидивуючий трехеобронхіт, хронічний обструктивний бронхіт) у стадії ремісії з легеневою недостатністю не вище II стадії, полінози, ріносинусопатії, респіраторні алергози, НЦД, нейродерміт, рецидивуюча екзема, атопічний дерматит, ВСД, синдром хронічної втоми (СХВУ);

серцево-судинної системи з недостатністю кровообігу ІІ-ІІІ стадії, з легенево-серцевою недостатністю вище II стадії, часто рецидивуючі захворювання нирок із нирковою недостатністю вище II ступеня, психози, клаустрофобія.

Природні місця та умови проведення спелеотерапії.

Процедури проводяться в карстових печерах (класична спелеотерапія), соляних шахтах, калійних рудниках, гротах. Утворюючі їх породи визначають фізико-хімічний склад повітря печер та гірських рудників. Лікування хворих проводять у соляних шахтах (Березники (Росія), Солотвино (Україна), Солігорськ (Білорусія), Нахічевань (Азербаджан), Чон-туз (Киргизія); печерах: "Біла" (Цхалтубо, Грузія), Клутерт ( Беке, Топольца (Угорщина), Гамбасек (Словакія), "Магура" (Болгарія).

Під час руху повітря в соляних печерах та гірських розробках рудників утворюється  аерозоль Na, KC1   та Mg СІ.  Концетрація солей у повітрі сягає 3-5 мг.м"³, лінійні розміри більшості часток (80-90%) не перевищують 5 мкм, і вони   легко  проникають у бронхіоли. Вміст мікроорганізмів у повітрі печер не перевищує 100-700 КОЕ.м⁰. Температура повітря в печерах - 7-22°С, відносна вологість - 40-75%.

Методика: У приміщенні спелеолікувальні хворі зручно влаштовуються (сидячи, лежачи), можуть спати, виконувати вправи дихальної гімнастики чи теренкур із повільними та глибокими дихальними рухами під контролем медичної сестри.

Дозування процедур спелеотерапії визначається тривалістю дії та параметрами мікроклімату спелеолікарень. Тривалість щоденних денних процедур - 1,5 години, нічних 12 годин (з 20 до 8 години). Курс лікування - 18-23 процедури - повторний курс спелеотерапії проводять через 12 місяців.

Геліотерапія - лікувальне застосування сонячного випромінення. Включає вплив повітря на повністю чи частково оголеного хворого (сонячні ванни).

Основний діючий чинник - сонячне випромінення в діапазоні ЕМХ

2,8.10-7         10-Зм;    включає    в    себе    інфрачервоне,    видиме    та    ультрафіолетове випромінення (ІЧВ, ВВ, УФВ); УФВ має довго- та середньохвильові діапазони (короткохвильові УФ-промені практично повністю поглинаються озоновим шаром атмосфери).

Інтенсивність та спектральний склад оптичного випромінення сонця визначаються висотою його розміщення над горизонтом і прозорістю атмосфери. Максимальна спектральна щільність УФВ сонця (4%) літом у помірних широтах спостерігається о 10-11 годині, а в північних - о 11-12 годині. У вранішні та вечірні години, з-за збільшення шляху проходження променів у атмосфері, поглинання оптичного випромінення з малою довжиною хвиль (УФП) збільшується у 35 разів, а його доля в спектрі сонячного випромінення не перевищує 1%.

Із зменшенням географічної широти спектральна щільність довгохвильового УФВ падає. Слід враховувати, що під час геліотерапії на хворого, окрім прямих сонячних променів, діє розсіяне випромінення від небосхилу (60% від інтенсивності прямого сонячного випромінення) та випромінення відбите від поверхні землі та від різних об'єктів (30%). Окрім добових коливань спектральної щільності сонячного випромінення є ще й його сезонні ритми. Так, в осіньо-зимовий період у спектрі сонячного випромінення на північ від 57 паралелі УФВ взагалі відсутнє (т.з. "Ультрафіолетова ніч"). Поміж широтами 57-52° умови УФ - дефіциту зберігаються в розпалі зими, а нижче 52° УФВ присутнє в спектрі сонячного випромінення круглий рік.

Механізм лікувальної дії сонячного випромінення визначається одночасним впливом випромінення всіх діапазонів.

ІЧВ нагріває поверхневі тканини, внаслідок чого збільшується приплив крові і виникає гіперемія. Вона не має чітко окреслених меж і швидко, через 20-30 хв., щезає повністю. Тепло, що виділяється, суттєво прискорює метаболічні процеси в опромінених тканинах, активує міграцію поліморфно-ядерних лейкоцитів і лімфоцитів. У вогнищі запалення ІЧВ стимулює репаративні процеси. У гострій стадії запалення воно може викликати пасивну застійну гіперемію, підсилити больові відчуття внаслідок компресії нервових провідників та виділення алгогенних медіаторів (ацетилхолін, гістамін).

ВВ, що являє собою гаму різних кольорових відтінків, вибірково впливає на збудливість коркових та підкоркових нервових центрів, модулюючи психоемоційні процеси в організмі.

Довгохвильове УФВ (ДУФВ) стимулює синтез меланіну та міграцію клітин Лангенгарса до шкіри, активує процеси імуногенезу в шкірі. Тривала експозиція призводить до того, що ДУФВ спричиняє ущільнення та дегідратацію шкіри, передчасно з'являються зморшки.

Середньохвильове УФВ (СУФВ) сприяє утворенню в шкірі вітаміну Д₃, низькомолекулярних продуктів фотолізу білків та токсичних метаболітів кисню. Останні активують систему мононуклеарних фагоцитів, викликають виділення БАР (кініни, простогландини, лейкотрієни та тромбоксани, гепирин, фактор активації тромбоцитів) та вазоактивних медіаторів (ацетилхолін, гістамін).

Ці речовини, активуючи внутріклітинні мессенджери (окид азоту та ін.), суттєво збільшують проникність та тонус судин, а також кількість функціонуючих артеріол та капілярів шкіри, що збільшує швидкість локального кровотоку і призводить до утворення обмеженої гіперемії шкіри - ерітеми (почервоніння). Вона виникає через 3-12 годин з моменту опромінення, зберігається до 3-х діб, має чіткі межі та рівномірне червоно-фіолетове забарвлення.

Поєднаною дією всього спектру оптичного випромінення зумовлюється фазність реакцій на сонячне випрмінення. Спочатку з'являється гіперемія шкіри, індукована 14 та ВВ, а потім (через 6-12 годин) виникає ерітема, спричинена дією СУФВ. Через 3-4 доби вона зменшується, потовщений епідерміс злущується. У ці ж терміни проявляється пігментація шкіри (засмага), викликана впливом ДУФВ.

Лікувальні ефекти: Пігментуючий,     вітамінноутворюючий,     імунностимулюючий,     трофостимулюючий, тонізуючий, вазоактивний, психоемоційний.

Покази: Захворювання системи кровообігу за відсутності запальної активності, недостатності кровообігу ІІ-ІП стадії та коронарної недостатності ІІ-ІП стадії, ІХС, стенокардія напруження І-ІІ ФК, НЦД (всі форми). ХНЗЛ у фазі ремісії, обмежений туберкульоз легень із в'ялим перебігом процесу, функціональні розлади нервової системи з помірно вираженими порушеннями, захворювання нирок (хронічний гломеруло- та пієлонефрит) у фазі ремісії, залишкові явища перенесених захворювань та травм центральної та периферійної нервової системи, хвороби шкіри (екзема, нейродерміт, псоріаз), рани та виразки, що погано загоюються, гіповітаміноз Д₃. Протипокази: Гострі та хронічні, у фазі загнострення, захворювання системи кровообігу (ІХС, стенокардія напруження III ФК, некоригована АГ), системні захворювання злучної тканини та аутоімунні захворювання, загострення хронічних захворювань периферійної нервової системи, бронхіальна астма у стадії нестійкої компенсації, ревматизм, прогресуючі форми туберкульозу, органічна патологія нервової системи, фотодерматити, захворювання внутрішніх органів із вираженими розладами функцій, ГРЗ. Методика: Для приймання сонячних ванн хворих розміщують лежачи на кушетках (тапчанах), їх голови повинні знаходитись у тіні, а очі мають бути захищені сонцезахисними окулярами. У лікарській практиці застосовують загальні та місцеві (локальні) сонячні ванни. Залежно від рівнів випромінення розрізняють сонячні ванни сумарної, розсіяної та ослабленої радіації. Ванни розсіяної радіації застосовують у хмарні дні, а ослабленої - під тентом та екранами (жалюзійними або решітчастими).

Із врахуванням сезону та погоди сонячні ванни відпускаються в спеціально обладнаних соляріях, відкритих майданчиках, пляжах, під навісами та парасолями. У середній смузі геліотерапію проводять у закритих аеросоляріях, кліматокабінетах.

Сонячні ванни проводять за різної температури та вологості повітря, швидкості вітру та щільності сумарного сонячного випромінення. Комплексну оцінку цих параметрів здійснюють орієнтуючись на величину радіаційної ЕЕТ (РЕЕТ), значення якої знаходить за номограмою. Сонячні ванни відпускають при РЕЕТ 17-30°С. Їх тривалість залежить від пори року та часу доби і неоднакова для різних географічних широт.

Дозування: Сонячних ванн здійснюється виходячи з щільності енергії сумарного випромінення; залежно від географічної широти, пори року та часу доби її досягають використовуючи різну тривалість процедур. Тривалість ванн розсіяної радіації приблизно вдвічі більша ніж прямої. Курсове застосування сонячних ванн передбачає три робочі режими

Режими сонячних ванн

Режим	Щільність енергії (кДж.м"^2)		Порядок збільшення	РЕЕТ (°С)
	Вихідна	Максимальна
І - слабкий	200	800	На 20 кДж.м" через кожні 2 доби	17-20
II - помірний	200	1600	На 20 кДж.м" через кожну добу	23-26
III - інтенсивний	200 - 400	2400 - 4800	На 20 кДж.м"^2 через кожну добу	29

Курс лікування складає 12-24 процедури. Повторний курс сонячних ванн проводиться через 2-3 місяці.

Таласотерапія (від грец. таласса - море) - лікувальне застосування морських купань. У широкому розумінні включає в себе використання ПФФ побережжя морів, рік, озер та інших водойм.

Механізм лікувальної дії: Під час купань на організм водночас впливають термічні, механічні та хімічні фактори морської води і відбуваються фазні зміни терморегуляції у хворих.

У першій фазі (нейро-рефлекторній або первинного охолодження) внаслідок раптового охолодження тіла виникають спазми судин шкіри й розширюються глибоко розміщені судини внутрішніх органів. Рефлекторне збудження переважно парасимпатичного відділу нервової системи призводить до брадикардії, брадипное та підвищення AT.

У другій фазі (реактивній) за рахунок активації різних видів обміну в організмі збільшується питома вага метаболічної термопродукції, з'являється гіперемія шкіри, стає частішим й глибшим дихання, у 2-3 рази зростає утилізація кисню та інтенсивність клітинного дихання в тканинах.

Третя фаза (вторинного охолодження) настає після тривалого перебування у воді і характеризується дрижаками та симпатичним піломоторним рефлексом ("гусяча шкіра"). Наростаючий парез судин шкіри призводить до застійної венозної гіперемії (ціанозу) та охолодження тіла, яке в свою чергу може зумовити переохолодження хворого й загострення хвороби.

Гідростатичний тиск води стимулює шкірний кровообіг. Для підтримання рівноваги та подолання опору рухомих мас води купальник здійснює інтенсивні рухи, завдяки яким підвищується м'язовий тонус. Розчин/ені у морській воді речовини ( Са²⁺, Mg²⁺' K⁺, СГ, Вг", Г фітонциди морських водорослів) під час купання осідають на шкірі, хімічно подразнюючи її нервові закінчення. Накопичуючись у жирових та потових залозах під час випаровування води вони дифундують в глибину шкіри й потенціюють лікувальні ефекти аеро- та геліотерапії. Краса моря та ландшафт побережжя мають виражений позитивний психоемоційний вплив на хворих.

Лікувальні ефекти:                                                                                         Тонізуючий,         адаптогенний,         катаболічний,         трофічний,         ангіопротекторний, судиннорозширюючий.

Покази: Захворювання   системи   кровообігу   (ІХС,   стенокардія   напруження   І-ІІ   ФК,   НЦД (гіпертонічний та змішаний типи), коригована АТ^ наслідки захворювань та травм кісткове-' м'язової системи (переломи кісток, розриви зв'язок та сухожиль тощо), периферійної нервової  системи,  ХНЗЛ,  хронічні  захворювання  органів  травлення,   хвороби   обміну речовин, функціональні розлади нервової системи з нерізко вираженими проявами.

Протипокази: Постінфарктний кардіосклероз (1-й рік), захворювання системи кровообігу з коронарною недостатністю II стадії, стенокардією III-IV ФК та недостатністю кровообігу II стадії, гострі захворювання та загострення хронічних захворювань внутрішніх органів й периферійної нервової системи (неврити, невралгії, радикуліти), суглобів, ревматизм, порушення мозкового кровообігу, атеросклероз судин нижніх кінцівок із трофічними розладами, органічні захворювання нервової системи.

Параметри: Лікувальні купання проводяться за різної температури води та ЕЕТ повітря у воді морів, рік, озер, лиманів, штучних водойм (басейнів і т.п.). Після купань хворі відпочивають на лежаках пляжів, у кліматопавільйонах та аеросоляріях. У прохолодний період року купання відбуваються в штучних закритих та відкритих водоймах (басейнах) із підігрівом води. Оптимальна температура води для купань - 21-24°С, повітря - 22-24°С.

Методика: Купання включають в себе плавання у спокійному повільному темпі (15-30 рухів хв." '). Хворі, які не вміють плавати пересуваються дном і виконують плавальні рухи руками. Перед процедурою пацієнти відпочивають протягом 10-15 хв. Тривалість 2-3-х разових щоденних купань - від ЗО сек. до ЗО хв. Курс лікування - 12-20 процедур. Повторний курс

морських купань проводять через 1-2 місяці.

Дозування купань здійснюють орієнтуючись на холодове навантаження, яке досягається, залежно від температури води, різною тривалістю дії.

Під час  курсового  лікування  повітряними  ваннами  використовують  декілька режимів впливу на організм.

Режими купань

Режим ^:	Холодове навантаження (кДж.м'^2)		Температура води (°С) не нижче	Температура повітря (°С) не нижче
	Вихідна	Максимальна
І - слабкий	60	100	20	22
II - помірний	100	140	18	19
III - інтенсивний	140	180	16	17

На початку курсу лікування призначають купання за режимом слабкого холодового навантаження (І), якщо процедура переноситься добре, використовується режим помірного холодового навантаження; задовільний стан під час II половини терміну лікування дозволяє застосувати режим інтенсивного холодового навантаження (III).

Бальнеотерапія  - (від лат. balneum - ванна) - лікувальне застосування MB. В її основі зовнішнє застосування природних та штучних MB. Традиційно до бальнеотерапії відносять і внутрішнє використання MB (пиття, інгаляції, зрошення і ін.)

Мінеральні ванни - лікувальний вплив на хворого, зануреного в мінеральну воду. Поряд із термічними та механічними чинниками під час лікувального застосування таких ванн на хворих суттєво впливають хімічні фактори (різні йони, мікроелементи та інші хімічні речовини, розчинені в мінеральній воді).

Хлоридні натрієві ванни

Механізм лікувальної дії: Тепловіддача хлоридно-натрієвої води в 1,5 рази перевищує прісну. Тепло, що поглинається організмом, розширює поверхневі судини шкіри й збільшує кровообіг у ній в 1,2 рази інтенсивніше, ніж прісна вода. Підвищений осмотичний тиск хлоридної натрієвої води дегідратує шкіру й змінює фізико-хімічні властивості клітинних елементів шкіри, знижує збудливість, тактильну і больову чутливість шкірних рецепторів, дегідратує ендотелій капілярів та венул.

Це сприяє:

-    виходу рідини з інтерстиціального простору в капілярне русло;

-    активації   протизгортальної   системи   крові   та   зменшенню   адгезивно-агрегаційної активості тромбоцитів;

-    швидкому розсмоктуванню запальних вогнищ та утворенню грануляційної тканини.

Лікувальні ефекти: Анальгетичний, судиннорозширюючий, катаболічний, імуностимулюючий, секреторний, гіпокоагулюючий.

Покази: Захворювання системи крвообігу: НЦД (кардіальний та гіпертонічний типи), гіпертонічна хвороба І-1І стадії, початкові прояви атеросклерозу, посттромботична та варікозна хвороби, захворювання кістково-м'язової системи (ревматичні та інфекційно-алергічні поліартрити, пошкодження звязок, сухожиль, кісток), захворювання та наслідки пошкоджень периферійної нервової системи (плексити, радикуліти), хронічні запальні захворювання сечостатевих органів, хвороби шкіри (псоріаз, нейродерміт, склеродермія) та обміну речовин.

Протипокази:Індивідуальна підвищена чутливість до даного лікувального середовища, ХНН ІІ-ІП стадії.

Параметри: Мінералізація природних хлоридно-натрієвих вод коливається від 2 до 35 г'л"¹ (деколи може бути й більшою). З лікувальною метою використосуються також штучно приготовані ванни, вміст хлориду натрію в яких складає 10-40 гл"¹, а температура води - 35-38°С.

Методика: Хворого занурюють у воду до рівня сосків. Він займає у ванні зручне положення. Після процедури    тіло    осушується    (без    розтирання)    рушником.    Хворого    загортають    у простирадло, після чого він відпочиває (лежачи) 15-20 хв.

Дозування ванн визначається концентрацією розчиненого у воді хлориду натрію, температурою та об'ємом води та тривалістю процедури, яка складає 10-20 хв. і проводиться з перервами (через день або два). На курс лікування призначають 12-15 ванн. Повторні курси лікування проводять через 2-3 місяці.

Йодобромні ванни

За час процедури через шкіру проникає 140-190 мкг йоду та 0,28-0,3 мг брому, які вибірково накопичуються в щитовидній залозі (Г), гіпофізі та гіпоталамусі (Вг"). Іони йоду, включаючись до структури тироксину та трийодтирозину нормалізують основний обмін, стимулюють синтез білка та окислення вуглевордів і ліпідів в організмі. Вони підвищують пригнічену при атеросклерозі фібринолітичну активність крові, знижують її коагулятивні властивості, стимулюють утворення антитіл. Нагромаджуючись у вогнищі запалення, йони йоду пригнічують альтерацію та ексудацію в тканинах і пришвидшують епітелізацію епідермісу. Сублімуючись із поверхні води, вони легко проникають через альвеоло-капілярне русло та гематоенцефалічний бар'єр у ліквор й гальмують процеси збудження в корі головного мозку, роблять слабшими патологічні тимчасові зв'язки у хворих із психозами та неврастенією.

Іони брому, проникаючи в головний мозок, також змінюють співвідношення гальмівних і збудливих процесів у корі головного мозку в бік підсилення гальмування, прискорюють синтез релізінг - факторів гіпоталамуса й тронних гормонів гіпофіза. Вибірково блокуючи йонну проникність потенціалзалежних йонних каналів периферійних нервових провідників шкіри, вони знижують поріг больової та тактильної чутливості шкіри. Лікувальні ефекти: Протизапальний (репаративно-регенеративний),          секреторний,  седативний, гіпокоагулюючий.

Покази: Захворювання системи кровообігу (ІХС, стенокардія напруження І-ІІ ФК, гіпертонічна хвороба І-ІІ стадії, атеросклеротичний та постінфарктний кардіосклероз (не раніше 10 тижнів після перенесеного інфаркту міокарда), захворювання центральної (неврастенія) та периферійної (попереково-крижовий радикуліт, неврити, міалгії) нервової системи, захворювання шкіри (екзема, нейродерміт, лишаї), церебральний атеросклероз, запальні захворювання та наслідки пошкоджень опорно-рухового апарату (поліартрити, пошкодження зв'язок, сухожиль, кісток, деформуючий артроз), ендокринні форми жіночої неплідності.

Протипокази: Тіреотоксикоз, захворювання гіпофіза, подагра.

Параметри: У природі йони та брому найчастіше знаходяться у хлоридно-натрієвих мінеральних водах. У лікувальних цілях використовується вода з температурою 35-37°С і вмістом йонів йоду не менше 10 мг.л" , брому — 25 мг.л". Перед процедурою у ванну з гарячою водою вливають концентрований розчин йодиду та броміду натрію, після чого додають холодну воду для отримання необхідної температури та об'єму ванни. Хворого занурюють у ванну до рівня сосків. Після завершеня процедури хворий осушує тіло рушником (без розтирання), обгортається простирадлом і відпочиває (лежачи) 20-30 хвилин.

Дозування ванн здійснюється виходячи з концентрації йонів йоду та брому,температури води, її об'єму та тривалості процедури (10-15 хвилин). Призначаються ванни через день (два), 10-15 ванн на курс лікування. Повторні курси йодобромних ванн можна проводити через 2-3 місяці.

Мінерально-газові ванни (МГВ) - лікувальний вплив на хворого, зануреного у мінеральну воду з розчиненими у ній газами (провідний фактор).

Вуглекислі ванни

Механізм лікувальної дії: Зумовлюється механічним, термічним та хімічним факторами. На шкіру зануреного у воду хворого діє 2-фазне середовище вода - газ. Пухирці газу, що відриваються від поверхні шкіри, подразнюють механорецептори шкіри, формуючи потік аферентної імпульсації до структур головного мозку, де виникають відчуття "тактильного масажу".

Завдяки значній різниці індиферентних температур води (35-36°С) та пухирців диоксиду вуглецю (12-13°С) відбувається їх нагрівання і утворюється термозахисний газовий прошарок, який утруднює безпосередній теплообмін між мінеральною водою та організмом шляхом теплообміну - тепловий потік у напрямку до тіла пацієнта з ВВ в 1,4 перевищує потік із прісної. Підсилення дії термічного фактора проявляється виникненням у хворого відчуття припливу "тепла" (ілюзія "тепла" внаслідок змін функціонального стану термочутливих структур шкіри та деверсифікації всіх видів шкірної чутливості). У ВВ з температурою 32°С і більше; ілюзія "холоду" з'являється коли температура води сягає 25-30°С.

ВВ спричиняють розширення судин шкіри, підсилення мікроциркуляції та гіперемію шкіри. Реакції судин мають фазний характер - короткочасний спазм судин змінюється їх тривалим роширенням, що поліпшує кровонаповнення тканин, підвищення температури «оболонки» тіла зменшує загальний периферійний опір, збільшує нирковий кровообіг і підсилює клубочкову фільтрацію.

Диоксид вуглецю:

-    зменшує   гіперсимпатикотонічні   й   підсилює  парасимпатичні   впливи  на  серце,   що проявляється   збільшенням   ударного   та   хвилинного   обємів,   коронародилятацією, розвитком колатералей, мобілізацією коронарного резерву серця; водночас на 18-22% знижується рівень вживаного міокардом кисню;

-    знижує рН крові;

-    поглиблює дихання і зменшує його частоту (хвилинний об'єм дихання збільшується на 1-1,5 лхв'¹);

-    стимулює  диференціювання  клітин  кісткового  мозку,  що  призводить  до  активації гемопоезу та клітинного імуногенезу;

Курортні ресурси України надзвичайно багаті та Різноманітні. Сприятливий у терапевтичному відношенні клімат південних (Чорноморське узбережжя, насамперед Південний берег Криму) районів дозволив створити там приморські і гірські курорти, де широко використовується кліматотерапія як основна (або одна з основних) лікувальна методика,— Алушта, Аркадія, Великий Фонтан, Євпаторія, Старий Крим, Феодосія, Чорноморка, Ялта та ін.

Мінеральні води різного складу виявлено майже в усіх областях України. Найбільша кількість мінеральних джерел зосереджена в її західній частині. У Закарпатській області є великі ресурси вуглекислих вод, які використовуються на курортах Верховина, Гірська Тиса, Карпати, Шаян; на базі вуглекислих вод функціонує Свалявська група курортів. Сульфідні води складають курортні ресурси курорту Синяк, а хлоридно-натрієві— курортної місцевості Усть-Чорна.

 Добре вивчені та широко використовуються для курортного лікування багаті джерела мінеральних вод Львівської області: сульфідні води (курорти Любень — Великий, Немирів), сульфатно-хлоридні-натрієво-магнієвокальцієві (Моршин), гідрокарбонатні та гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво-магнієві, сульфатно-гідрокарбонатні кальцієво-магнієві, сульфатно-натрієво-кальцієві (Трускавець). Досить поширені хлоридно-натрієві води в Луганській, Дніпропетровській (курорт Солоний Лиман), Полтавській (Миргород), Рівненській (Горинь) та інших областях України. Сульфідні води виявлено в Івано-Франківській області (курорт Черче). У Харківській області є значні запаси кремнистих гідрокарбонатних кальцієво-натрієво-магнієвих (курорт Березівські Мінеральні Води) і гідрокарбонатних натрієво-магнієво-кальцієвих (Рай-Оленівка) вод. Радонові води різного хімічного складу поширені в Житомирській, Вінницькій (курорт Хмільник), Рівненській, Хмельницькій, Київській (курорт Біла Церква), Черкаській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській (курортна місцевість Старобєльськ), Донецькій і Запорізькій областях.

Окрім використання мінеральних вод на курортах України, їх широко застосовують як лікувальні та лікувально-столові мінеральні води в позакурортних умовах (розлив у пляшки). Найвідоміші українські мінеральні води: березовська, березанська, буковинська, гоголівська, драговська, кришталева, куяльник, луганська, лужанська й мелітопольська, миргородська, одеська, поляна-квасова, поляна-купель, регіна, свалява, трускавецька, феодосійська, харківська та ін.

Особливо багата Україна на запаси лікувальних грязей, що розташовані головним чином у південних (Азовське-Чорноморське узбережжя) і північно-західних| (Прикарпаття, Житомирщина) областях. У приморській  зоні переважають сульфідні мулові грязі, що добуваються із солоних озер і лиманів, зокрема зі знаменитих лиманів Одеської області (Куяльницький, Хаджибейський), грязьових озер Криму (Сакське, Майнакське, Аджиколь). На базі цих грязьових родовищ функціонують найстаріші і найвідоміші курорти — Бердянськ, Євпаторія, Куяльницький, Саки, Хаджибейський та ін. У північно-західних і деяких інших областях України зосереджені запаси головним чином торф'яних грязей, що використовуються на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче та ін.

 Курорти поділяються на кліматичні, бальнеологічні та грязьові. Більшість із них є змішаними — бальнеокліматичними або кліматобальнеологічними.

Найважливіші кліматичні курорти містяться на Південному березі Криму. У приморській зоні розташовані курорти для нетуберкульозних хворих: Ялта, Алушта, Гурзуф, Лівадія, Місхор та ін. У Симеїзі та Алупці є санаторії для хворих на туберкульоз легенів, лімфатичних вузлів, нирок, гортані

Євпаторія — дитячий кліматичний і грязьовий курорт, який відзначається поєднанням теплого помірного вологого морського і степового клімату. Одним із лікувальних чинників цього курорту є мулова грязь і ропа Мойнакського озера. Для приморської зони характерні сухе, жарке і сонячне літо, тепла, ясна і тривала осінь, рання весна, коротка, м'яка зима. Протягом року можлива аерогеліотерапія, морські купання з травня до жовтня.

Трускавець — курорт, розташований у передгір'ї Карпат. На ного території є 11 мінеральних джерел. Частина з них використовується для ванн, а частина для пиття. Найвідомішими є джерела № 1 (Марія), № 2 (Софія) та унікальна вода нафтуся Нафтуся, маючи низьку мінералізацію, має виражену сечогінну властивість Показана хворим з патологією сечовивідних шляхів та порушеннями обміну речовин, з хворобами печінки. Мінеральна вода джерел № 1 і № 2 — хлоридно-сульфатно-карбонатно-натрієво-кальцієва — широко застосовується при хворобах шлунка Джерело № 4 (Барбара) — сульфатно-магнієва вода, з неї добувають сіль «Барбара» Окрім мінеральних вод, на цьому курорті застосовують озокерит.

Моршин — бальнеологічний курорт. Мінеральна вода № 1  (Боніфацій) — хлоридно-сульфатно-натрієво-магнієва, дуже високої мінералізації (приблизно 400 г/л). Застосовують для пиття, розбавляючи до різної концентрації.    При випарюванні отримують «гірку» сіль (так. звана моршинська сіль). Мінеральна вода № 2 (Магдалена)—хлоридно-натрієва (мінералізація 343 г/л)— здебільшого призначається для ванн. На курорті використовують також торф'яну грязь та озокерит.

Любень Великий — бальнеологічний круглорічний курорт. Розташований у великому тінистому парку з басейном. Основний лікувальний чинник—мінеральна вода, що належить до газових сірководневих вод типу сульфатно-кальцієвих Вода придатна лише для ванн. Показана при хворобах серцево-судинної системи без вираженої декомпенсації, ураженнях суглобів різної етіології, облітеруючому ендартеріїті, атеросклерозі, флебіті, радикуліті, міозиті.

В організації лікувальної роботи санаторію повинні дотримуватись наступні принципи:

· Санаторно-курортне лікування повинно бути тіснопов’язано з попереднім лікуванням в стаціонарі або поліклініці і являється одним з етапів медичної реабілітації хворог;

· Склад хворих санаторію строго обмежується його медичним профілем, який визначає покази для направлення в даний санаторій;

· Попереднє обстеження хворих з встановленням точного діагнозу, що виключає або суттєво зменшує діагностичну роботу і створює передумови для максимально раннього початку курортної терапії;

· Точно визначений термін перебування хворих в санаторії (звичайно в період чергової відпустки);

· Наявність необхідної лікувально-діагностичної бази, спеціалістів певного профілю та комплексу лікувальних міроприємств, які відповідають медичному профілю санаторію.

Термін лікування хворих в санаторіях залежить від характера захворювання та природних лікувальних факторів данного курорту. Для лікування більшості захворювань в санаторії він складає –18-26 діб. Для хворих кістково-суглобовим туберкульозом та з ураженням центральної нервової системи термін перебування в санаторії складає 45 діб, а при лікуванні запальних захворювань нирок – 48 діб.

      Оцінку результатів проведеного лікування проводять за критеріями ефективності санаторно-курортного лікування. Вони враховують суб’єктивні та об’єктивні показники стану здоров’я хворих з вказанням певного ступеня. В зв’язку з тим, що при хронічному перебігу захворювання  виражених змін в стані здоров’я хворих  відразу після курортного лікування часто не відбувається , критерії оцінки мають три градації – “покращення”, “без змін” та “погіршення”. При кінцевій оцінці необхідно враховувати також динаміку основних симптомів даного захворювання. Через рік після санаторно-курортнго лікування лікар поліклініки за місцем проживання оцінює ефективність попереднього лікування хворого з відміткою в його карті “стійке (нестійке) покращення”.

ь ї

•е-

о>

о •о

Лікувальні фактори:

Штучні

1. ЕЛЕКТРОЛІКУВАЛЬНІ

1.1 Неперервний електричний струм постійного напрямку малої сили (до 50

мА) - гальванізація, електрофорез

1.2. Ритмічний напівсинусоїдальний струм з частотою 50 або 100 Гц -діадинамотерапія

1.3. Синусоїдальний струм з частотою 2000 - 5000 Гц промодульований струмом 10 - 150 Гц - ампліпульстерапія

1.4. Короткоімпульсні струми (моно, біполярні імпульси з частотою 1-150 Гц) - ЧЕНС-терапія, електросон, електроміостимуляція

1.5. Перехрестні синусоїдальні струми 4000-5500 Гц - інтерференцтерапія

1.6. Змінний струм високої частоти (1,52 мГц) - діатермія

1.7. Змінне електромагнітне поле ультрависокої частоти (27-40 Мгц) - УВЧ терапія

1.8. Електромагнітні хвилі дециметрового діапазону (частота 430-460 мГц) -дециметрова мікрохвильова (ДМХ) терапія.

1.9. Електромагнітні хвилі сантиметрового діапазону (частота

2375-2450 мГц) - сантиметрова мікрохвильова (СМХ) терапія

1.10. Електромагнітні хвилі міліметрового діапазону (частота 30-300 гГц) -

міліметрова (мікрохвильова) біорезонансна терапія (МРТ).

2. МАГНІТОЛІКУВАЛЬНІ

2.1. Постійне або змінне магнітне поле - магнітотерапія

3. СВІТЛОЛІКУВАЛЬНІ

3.1. Інфрачервоні промені - термофототерапія

3.2. Видимі промені - хромотерапія

3.3. Ультрафіолетові промені - ультрафіолетове опромінення (УФО)

3.4. Лазерні промені

4. МЕХАНОЛІКУВАЛЬНІ

4.1. Механічний вплив на тканини - масаж ручний та апаратний

4.2. Вібрація - вібротерапія, вібромасаж

4.3. Відчутний звук - фонотерапія

4.4. Ультразвук - ультразвукова терапія

4.5. Коливання атмосферного тиску - баротерапія, вакуумбаротерапія.

4.6. Тренувальні та спеціальні механічні апарати - механотерапія.

5. ТЕРМОЛІКУВАЛЬНІ

5.1. Парафін – парафінотерапія

5.2. Озокерит - озокеритотерапія

5.3. Штучні теплоносії різної конструкції - пакетна теплотерапія

5.4. Холодові агенти - кріотерапія

6.   ГІДРОЛІКУВАЛЬНІ

6.1. Вологе укутування, душі, ванни (прісні, солоні,

ароматичні, газові), кишечне промивання, лазні -

гідротерапія

7. АЕРОІОНИ І АЕРОЗОЛІ

7.1. Сухі аероіони повітря - аероіонотерапія

7.2. Вологі аероіони повітря - гідроаероіонотерапія

7.3. Аерозолі - аерозольтерапія, інгаляції

7.4. Аерозолі кухонної солі - галотерапія

ПРИРОДНІ

1. КЛІМАТОЛІКУВАЛЬНІ

1.1.   Свіже повітря - аеротерапія

1.2. Сонячне поміння - геліотерапія

1.3. Фактори моря - таласотерапія

1.4. Клімат великих географічних зон (континентальний, морський, тощо) - кліматотерапія 1.5 Мікроклімат печер - спелеотерапія

2. ЛІКУВАЛЬНІ ГРЯЗІ, ПІСОК, ГЛИНА

2.1. Мулові сульфідні грязі, торфяні грязі, мулові грязі прісних озер (сапропелі), сопочні і гідротермальні - пелоїдотерапія

2.2. Пісок (теплий і гарячий) - псаммотерапія

2.3. Глина - глинотерапія

3. БАЛЬНЕОЛІКУВАЛЬНІ

3.1. Мінеральні води (вуглекислі, сірководневі, азотні, радонові, залізисті, арсенові, йодні, бромні, кремнісві, борні, з підвищеним вмістом органічних речовин, без спеціальних компонентів, лікувальна дія яких визначається сумою солей макроскладу) - бальнеотерапія (ванни, пиття, інгаляції, кишені зрошення)

Методики фізіотерапії: таблиця

Лікувальний вплив основних складових мінеральних вод.

Складові води	Механізм лікувальної дії	Мінеральні води
Гідро карбонати	Зменшують кислотність у шлунку у першій фазі впливу, збільшують й у другій. Підвищують діурез.	Айвазовська, Буковинська, Гоголівська, Лужанська, Поляна Квасова, Поляна Купель, Санжарська
Сульфати	Зменшують всмоктування в кишках, підсилюють їх моторику, стимулюють виділення жовчі	Кришталева, Нововоронцовська, Перлина гір, Трускавецька курортна, Феодосійська
Натрій	Стимулює секрецію травних залоз	Миргородська, Багачанська, Броварська, Куяльник, Миколаївська, Сакська, Херсонська
Калій	Посилює тонус та моторику органів травлення	Миргородська №2, Острозька, Сергіївська, Чорноморська
Магній	Стимуляція гепатобіліарної системи. Підсилення виділення азотистих речовин з організму	Андріївська, Західно-Словянська, Інгулецька, Кришталева, Лісова Поляна, Лужанська- 1, Олеська, Снігірьовська, Станіславська
Кальцій	Антиспастнчна, протизапальна, в'яжуча дія на органи травлення.	Долина, Кельменецька, Кнісельчанка, Купянська, Оленівська, Олеська, Перлина гір, Сейми, Трускавецька курортна, Шаянська №1
Залізо	Складова частина гемоглобіну	Едельвейс, Келегинська, Нафтуся, Радвайка, Синевір
Йод	Активація щитовидної залози, усунення йод-дефіциту	Українська йодована
Бор	Сприяє обміну білків та вуглеводів	Голубинська, Івашківська, Карпатська Квасова, Лужанська, Поляна квасова, Поляна купель, Сакська, Свалява
Кремній	Підсилює стійкість сполучної тканини	Нафтуся, Нарцис, Подільські джерела, Поляна Закарпатська, Радванка,    Синевір, Ужгородська, Шаянська
Органічні складові	Біогенна стимуляція	Збручанська, Кришталева криниця, Новозбручанська, Перлина Поділля, Савлух-Су, Сколівська, Таврійська, Товтри, Шкло

Пунктурна фізіотерапія: таблиця

Курортне лікування: відео

           Уперше виконано медико-кліматичне зонування з рейтинговою оцінкою придатності курортів для рекреації жителів Центральної та Північної Європи. Учені встановили, що рекреаційна цінність курортних зон у цьому регіоні зменшується в такому порядку: Мадейра і Канарські острови; континентальне узбережжя Португалії; північне Середземномор’я (південь Франції, північний захід і північний схід Італії, північ Хорватії, Південний берег Криму); південно-західне Середземномор’я (Іспанія, південь Італії, південь Хорватії, північ Тунісу); північне Причорномор’я (північно-західна частина узбережжя Росії, узбережжя України, крім ПБК, Румунія, Болгарія); південно-східне Середземномор’я (Греція, південне узбережжя Туреччини, Кіпр, Ізраїль, південь Тунісу); Кавказ (південно-східна частина узбережжя Росії, Грузія); узбережжя Біскайської затоки (північне узбережжя Іспанії, Срібний берег Франції); північні курорти (узбережжя Ла-Маншу, Північного й Балтійського морів).

            На основі отриманих ученими даних можна дати медичні рекомендації з оздоровлення на курортах різних кліматичних зон вивченого мегарегіону в різні сезони з урахуванням здоров’я й населення. Раніше, приміром, у вітчизняній курортології здравниці далекого зарубіжжя в цьому плані практично не розглядалися. А неправильний вибір курорту чи часу його відвідання може зашкодити здоров’ю. Особливо це стосується маленьких дітей, старих, людей з хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової, ендокринної систем, органів дихання й т.п. Відчувається, що останнім часом українська курортологія повертається до наукового використання таких важливих чинників, як кліматотерапія, таласотерапія (лікування морськими чинниками), геліотерапія, фітотерапія й інші види, які за умови грамотного наукового застосування можуть справити на людину сильний оздоровчий вплив

І.   Загальні покази до санаторно-курортного лікування.

1.   На курорти в першу чергу направляються хворі, потребуючі довгого відновного лікування із застосуванням природних і переформованих лікувальних факторів після гострих захворювань, травм та операцій при умові самообслуговування. При цьому повинні враховуватися можливі загальні і спеціальні протипокази.

2.  На санаторно-курортне лікування можуть направлятися хворі (дорослі та діти) з різними формами хронічних захворювань серцево-судинної і нервової систем, органів травлення, дихання і опорно-рухового апарата, хвороби нирок, сечовидільних шляхів, чоловічої і жіночої статевої сфери, шкіри, обміну речовин, хворі на туберкульоз (в спеціалізованому санаторії), яким показано застосування природних лікувальниих засобів. В основному, направляються особи з І і ІІ стадією захворювань з метою видужування, припинення прогресування паталогічного процесу і попередження рецедивів захворювання.

ІІ.   Загальні протипокази, що виключають направлення хворих на курорти і місцеві санаторії.

1.   Всі захворювання в гострій стадії, хронічні захворювання в стадії загострення і ускладнені гострогнійними процесами.

2. Гострі інфекційні захворювання до закінчення терміну ізоляції.

3. Всі венеричні захворювання в гострій або заразній формі.

4. Психічні захворювання. Всі форми наркоманії і хронічний алкоголізм. Епілепсія.

5. Всі хвороби крові в гострій стадії та в стадії загострення.

6. Кахексія будь-якого походження.

7. Злоякісні новоутвори.

Примітка. Хворі після радикального лікування з приводу злоякісних новоутворів (хірургічного, променевої енергії, хіміотерапевтичного, комплексного) можуть направлятися лише в місцеві санаторії для загального окріплюючого лікування при загальному задовільному стані організму.

8.   Всі захворювання і стани, що потребують стаціонарного лікування, в тому числі і хірургічного втручання; всі захворювання, при яких хворі не здатні до самостійного пересування і самообслуговування, і потребують постійного спеціального нагляду.

9.   Ехінокок будь-якої локалізації.

10. Часті або масивні кровотечі.

11. Вагітність починаючи з 26 тижня. Крім того у всі терміни вагітності не можна направляти вагітних на курорти і санаторії:

а) для бальнеогрязелікування з приводу гінекологічних захворювань;

б) для лікування родонивими ваннами екстрагінетальних захворювань;

в) жінок, що проживають на рівнинах на гірські курорти, розміщені на висоті більше 1 тис. метрів над рівнем моря.

12.  Всі форми туберкульозу в активній стадії – для будь-яких курортів і санаторії нетуберкульозного профілю.

ОСНОВНІ МЕТОДИ ЗАГАЛЬНОЇ ДІЇ

Природні	Апаратні
Кліматотерапія: аеротерапія, геліотерапія, таласотерапія	Гальванізація і електрофорез (по Вермелю, Щербаку, Бургіньйону, 4-х камерні ванни)
Спелеотерапія	Статичний душ
Гідротерапія (бані, ванни, душі)	Електросон, інфітатерапія, транс-Краніальна електроаналгезія
Бальнеотерапія	Електро-, акупунктура
Загальне грязелікування	Фототерапія (ВЛОК, УФО)
Кінезотерапія	Магнітотерапія (загальний соленоїд)
Масаж, мануальна терапія	Респіраторна фізіотерапія (аероіоно-, аерозоль-, галотерапія)
Внутрішній прийом мінеральних вод	Баротерапія (гіпо-, гіпер-, гіпокси-, оксгенотерапія)

ТОПІЧНІ ВАРІАНТИ ПРИЗНАЧЕННЯ МЕТОДІВ ФІЗІОТЕРАПІЇ

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЛІВ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЇ

Загальні впливи

природні та апаратні

●

Місцеві впливи

ділянка патологічного вогнища, полості, проекції

суглобів, органів, залоз внутрішньої секреції

●

Метамерно-рецепторні поля

сегментарно-рефлекторні поля, зони гіперальгезії

по Захар¢їну-Head

●

Невральні поля

проекції периферичних нервів, моторні точки

по Erb, нейро-трункулярні поля

●

Тригерні пункти

зв¢язно-надкісткові та міогенні

●

Вазорецепторні поля

гемофізіотерапія

●

Точки традиційної акупунктури

пунктурна фізіотерапія

●

Альтернативні топічні системи

“нетрадиційна медицина”

КЛАСИФІКАЦІЯ ДУШІВ

Показники	Назви душів та їх характеристика
За площею впливу на тіло	Загальні – все тіло, крім голови. Місцеві – ділянка живота, попереку, промежини, нижніх кінцівок.
За направленням водяного струму	Нисхідні, горизонтальні, висхідні, змішані.
За тиском водяного струму	Низького тиску (до 1 атм), середнього тиску (до 2 атм), високого тиску (до 3 атм).
За режимом водяного струму	Нерухомі (стабільні), рухомі (лабільні).
За температурою води	Холодні від 15 до 10^0, прохолодні – від 24 до 16^0, теплі – від 31 до 40^0, гарячі – від 40 до 42-45^0, холодний струм – від 20 до 15-10^0.
За формою водяного струму	Пиловий, дощовий, голковий, циркулярний, віялоподібний, струминний.
За сумісністю з іншими фізіотерапевтичними процедурами	Душ-масаж.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВАНН

Показники	Назви ванн	Характеристика
Об¢єм води	Загальні	В ванні, що містить 200-250 л води, знаходиться все тіло до рівня сосків
	Поясничні	В ванні, що містить 120-150 л води, знаходиться нижня половина тіла до пояса
	Тазові	В ванні, що містить 30 л води, знаходиться область таза від пупка до середньої третини бедер
	Ручні	В невеликій ванні, що містить 10-12 л води, знаходиться: а) кисть до середньої або верхньої третини передпліччя; б) ліктьовий суглоб від середньої третини плеча до середини передпліччя; в) рука до середньої або верхньої третини передпліччя.
	Ножні	В невеликій ванні, що містить 15-20 л води, знаходиться стопа до середньої або верхньої третини гомілки.
Температура води	Дуже холодні	Нижче 20^0С.
А. Постійна на протязі процедури	Холодні	26-27^0С
	Прохолодні	32-27^0С
	Індферентної температури	35-33^0С
	Теплі	36-38^0С
	Гарячі	39-40^0С
	Дуже гарячі	41-42^0С
Б. Змінююча на протязі процедури	Ванни висхідної температури (за Гауффе)	Ручна чи ніжна ванна з поступовим підвищенням температури води від 36-37^0С до 43^0С
	Ванни контрастної температури	Багаторазове чергування гарячої (42-45^0С) та холодної (12-10^0С), ніжної або ручної ванни
Хімічний склад води
А. Простий	Прісні	Зі звичайної води
Б. Складний	а) Мінеральні: соляні	Вміст морської або повареної солі 1-6 кг на 200 л води
	Рапні	Вміст морської або повареної солі 20-30 кг на 200 л води
	лужні	Вміст соди 0,5-0,75 кг на 200 л
	Соляно-лужні	Поєднання соляної та лужної ванни
	б) Ароматичні: хвойні	Вміст хвойного екстракта: рідкого – 100 мл, в порошці 50-100 г, в таблетках – 1-2 табл. на 200 л води.
	Хвойно-соляні	Поєднання хвойної та соляної ванн
	в) Обволікуючі: крохмальні	Вміст крохмалю 0,5-1,5 кг на 200 л води
	миндальні	Вміст миндальних висівок 0,5-1,5 кг на 200 л води
	г)Лікарькі: марганцові	З марганцевокислим калієм до забарвлення води в світло-фіолетовий колір
	гірчичні	З гірчичним порошком з розрахунком 100 г на відро води (12 л)
	д) газові: вуглекислі	Вміст вуглекислого газу не меньше 0,75 г на 1 л води
	Сірководневі	Вміст сірководню не меньше 10 мг в 1 л води
	Радонові	Вміст радону не меньше 50 одиниць Махе в 1 л води
	Кисневі	Насищені киснем при тиску не нижче 1,5 атм
	Повітряно-азотні	Насищені здавленим повітрям при тиску не меньше 1,5 атм
	Перлинні	Насищені повітрям при тиску 1-2 атм
Поєднання ванн з ін. водними процедурами	Напівванни	Сидяча ванна з обливанням та розтиранням
	Субаквальні	Сидяча ванна з кишковим промиванням

ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

ТЕПЛОЛІКУВАЛЬНИХ СЕРЕДОВИЩ

Середовище	Щільність, г/см^3	Вологість	Теплоємкість, Дж	Коефіцієнт теплопро-відності	Теплоутри-муюча здатність, с
Вода (14-15^0)	1	-	0,239	0,00148	-
Грязь мулова	1,20-1,60	40	0,113-0,191	0,0018	450
Сапропелі	1,05-1,15	95	0,174-0,225	0,0011	850
Торф	1,05-1,15	80	0,191	0,0011	850
Парафін	0,9	-	0,184	0,0006	1190
Озокерит	0,9	-	0,191	0,0004	875

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВАНН

Назви ванн	Основний компонент	Вміст основного компоненту
Соляні (морські)	Поварена (морська сіль)	10-20 г/л
Йодобромні	Калію бромид Натрію бромид	25 г. на ванну 10 г. на ванну
Сульфідні	Сірководень (сульфіди)	50/150 мг/л
Вуглекислі	Вуглекислота	1-2 г/л
Кисневі	Кисень	30-40 мг/л
Азотні	Азот	20-25 мг/л
Скипидарні	Скипидарна емульсія	20-70 мл. на ванну
Хвойні	Хвойний екстрат	Рідкий – 100 мл. на ванну. Порошковидний – 50-70 г. на ванну
Радонові	Радон і його дочірні продукти	36,4 – 109,2 нКи/л

КЛАСИФІКАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНИХ ФІЗИЧНИХ ФАКТОРІВ ЗА ФОРМАМИ ПЕРЕТВОРЕННЯ ЕНЕРГІЇ В ПЕРВИННИХ ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ ПРОЦЕСАХ

(Тондій Л.Д., Васільєва-Лінецька Л.Я., 2003)

ПЕРВИННІ ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ПРОЦЕСИ		ЛІКУВАЛЬНІ ФІЗИЧНІ ФАКТОРИ
Стимуляція теплових ефектів		Теплоносії, пелоїди, теплові гідро- і бальнеофактори, струм надтональної частоти, ВЧ-магнітні поля, НВЧ-електромагнітні поля, інфрачервоне випромінювання
Активація іонних процесів		Постійний струм, імпульсні струми, електронні та магнітні поля, електромагнітне випромінювання
Утворення вільних (активних) форм речовин іонів, гормонів, біоактивних сполук		Ультразвук, Змінні магнітні поля ВЧ та УВЧ, Бальнеофактори, Пелоїди
Стимуляція процесів вільнорадикального окислення		Радон УФ і лазерне випромінювання Низькочастотні магнітні поля Синглетний кисень Підвищений парціальний вміст кисню
Зміна структури води		Ультразвук НВЧ-електромагнітні поля УФ і лазерне випромінювання Кріовпливи
ВСТАНОВЛЕННЯ УМОВНОЇ ДОЗИ
ЕМП ВЧ, УВЧ, НВЧ	Регулювання вихідної потужності		Низька Середня Висока	До 20 20-40 40-60	Вт
Мінеральні води	Степінь загальної мінералізації		Слабка Мала Середня Висока Розсіл Міцн. розсоли	<1 1-5 5-10 10-35 35-150 >150	г/л
Магнітотерапія	Регулювання магнітної індукції		Слабка Середня Виражена	1,5-9 10-35 36-150	мТл
Лазеротерапія л = 0,63 нм	Встановлення експозиційної дози		І-стимуляція проліферації,      ІІ-трофіки органів, ІІІ-дисфункція	0,3-0,1 1,0-4,0 >4,0	Дж/см
л = 0,8 нм	Встановлення експозційної дози		І-стимуляція БАТ, іммун-та, ІІ-метаболізма, ІІІ-мікроцирк. Трофіки ІV-анальгезія, V-дисфункція	<0,01 0,01-0,1 0,1-1,0 1,0-5,0 >5,0	Дж/см
Ультразвук	Регулювання потужності		Низька Середня Виражена	0,1-0,3 0,4-0,6 0,7-1,0	Вт/см^2
Баротерапія	Регулювання тиском		Мінімальне Максимальне	21,3 113,3	мм.рт.ст
БІОДОЗИМЕТРІЯ
УФО	Еритемо-утворювання		Суберитемна Мала Середня Велика Гіпереритема	ј-3/4 1-2 3-4 5-7 8-15	Біодоза

МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Основні курорти для лікування захворювань органів дихання

Типи курортів	Курорти
Приморські	Алушта, Новий Афон, Одеса, Судак, Феодосія, Ялта
Середньогірські
Рівнинні
Покази до лікування
Назва, форма і стадія хвороби		Санаторії
1. Стан після перенесеної пневмонії з обмеженою ділянкою запального процесу при важкому або ускладненому перебігу.		Місцеві Кліматолікувальні
2. Стан після перенесеної певмонії з затяжним перебігом (більше 8 тижнів) з астенізацією, клінічними і рентгенологічними ознаками залишкових запальних змін в легенях, при ДН не вище І стадії.		Місцеві Кліматолікувальні
3. Хронічний бронхіт в фазі ремісії без виражених порушень вентиляційної функції, без бронхоектазів, що супроводжуються виділенням значної кількості харкотиння, при ДН не вище І стадії.		Місцеві Кліматолікувальні
4. Хронічний трахеобронхіт, трахеїт в фазі ремісії, в тому числі професійного характеру, токсичної та пилової етіології при ДН не вище І стадії.		Місцеві Кліматолікувальні
5. Хронічний бронхіт в фазі ремісії без виражених нападів БА, без дифузного пневмосклерозу та бронхоектазів, що супроводжуються виділенням значної кількості харкотиння, при ДН не вище ІІ стадії.		Місцеві
6. Хронічний обструктивний бронхіт в фазі стійкої або нестійкої ремісії при ДН не вище ІІ стадії, наявності легеневого серця та легенево-серцевої недостатності ІІ стадії.		Місцеві
7. Стан після оперативних втручань на легенях з приводу нагнійних захворювань, вродженої патології, доброякісних новоутворів, а також після проникаючих поранень грудної порожнини при сформованому післяопераційному рубці, достатній компенсації функціонального стану основних фізіологічних систем організму, порушених в результаті операції: а) не раніше чим через 3-4 місяці після операції, при легенево-серцевій недостатності не вище І стадії;		Місцеві Кліматолікувальні
б) не раніше ніж через 6 місяців після операції, при легенево-серцевій недостатності не вище ІІ стадії.		Місцеві
8. Плевральні злуки після перенесеного сухого  та ексудативного плевриту, плевропневмонії.		Місцеві Кліматолікувальні
9. Бронхіальна астма (атопічна, інфекційно-алергічна форма), а також хронічні астматичні бронхіти  (в т.ч. професійного характеру) з нечастими і легкими приступами в фазі ремісії): а) при легенево-серцевій недостатності не вище І стадії; б) при легенево-серцевій недостатності не вище ІІ стадії, через 2 місяці після відміни гормональної терапії.		Кліматолікувальні Місцеві
10. Бронхоектатична хвороба: а) в фазі ремісії при обмежених інфільтративних змінах без виділення гнійного харкотиння в значній кількості, при ДН не вище І стадії, без схильності до кровохаркання;		Місцеві Кліматолікувальні
б) при ДН ІІ стадії, без схильності до кровохаркання.		Місцеві
11. Пневмоконіози, пневмосклерози місцеві при загальному задовільному стані і при дихальній недостатності не вище І стадії: а) як наслідок запальних захворювань, що супутні хронічним процесам в органах дихання;		Місцеві Кліматолікувальні
б) при відсутності їх загострення при дихальній недостатності не вище І стадії;		Місцеві Кліматолікувальні
в) при дифузних пневмосклерозах і при дихальній недостатності не вище І стадії.		Місцеві Кліматолікувальні
12. Метатуберкульозні пневмофібрози при стійкій і тривалій ремісії.		Місцеві Кліматолікувальні
13. Полінози з переважаючими проявами респіраторного алергозу в фазі ремісії.		Кліматолікувальні

Протипокази

1. Хронічні дифузні бронхіти, пневмонія в стадії загострення, пневмосклероз, емфізема легень, певмоконіози, що супроводжуються легенево-серцевою недостатністю вище ІІ стадії, а також в стадії загострення.

2. Бронхоектази, хронічні абсцеси легень при різкому виснаженні хворих, що супроводжуються виділенням значної кількості гнійного харкотиння.

3. Спонтанний пневмоторакс, хронічна рецидивуюча форма тромбоемболії легеневої артерії, солітарні кісти легень великих розмірів, кістозні гіпоплазії легень з частими нагноєннями.

4. БА з важкими приступами, що часто повторюються, а також приступами середньої важкості, що купуються без стійкої стабілізації процесу навіть на  фоні гормональної терапії.

5. Стани після операцій на легенях при наявності трахеобронхіальних нориць, після неефективних операцій з приводу нагнійних процесів, при наявності плевральних випотів.

6. Загальні протипокази, що виключають направлення хворих в санаторії.

Хронічні неспецифічні захворювання легень (ХНЗЛ)

Несприятлива екологічна ситуація, поряд з недостатньою ефективністю медикаментозної терапії в умовах стаціонару, змушує шукати нові підходи до лікування хворих ХНЗЛ. За таких умов санаторно-курортне лікування є важливим фактором первинної та вторинної профілактики, комплексного лікування та медичної реабілітації.

Необхідність розробки принципів і методів відновного лікування хворих ХНЗЛ в умовах санаторію обумовлена рядом обставин:

· ХНЗЛ є однією з найсерйозніших соціальних і медичних проблем, смертність від яких посідає четверте місце;

· Спостерігається недостатня ефективність лікування гострих форм і загострень хронічних бронхо-легеневих захворювань медикаментозними засобами в умовах стаціонару;

·   Після виписки зі стаціонару у значної частини хворих на пневмонію, бронхіальну задуху, хронічний бронхіт зберігаються залишкові явища хвороби, залишається зниженою працездатність.

Все це дає підстави говорити про те, що існуючі підходи в лікуванні та реабілітації цієї категорії хворих не забезпечують стійкого клінічного ефекту. У зв'язку з цим застосування двоетапної реабілітації:

стаціонар — спеціалізоване санаторно-курортне відділення — є найбільш ефективним та перспективним.

       В залежності від важкості перебігу захворювання лікувальні та оздоровчі заходи плануються в такій послідовності:

1. Лікування в гострому періоді.

2. Медична реабілітація.

3. Диспансерний нагляд.

В гострому періоді (перший етап) лікування пов'язане з інтенсивним медикаментозним, інколи хірургічним лікуванням. Зазвичай, цей етап проводиться у стаціонарах і клініках. Керуючі впливи залежать від нозологічної форми ХНЗЛ.

Другий етап — медична реабілітація, яка забезпечується медикаментозною та немедикаментозною терапією з метою ліквідації залишкових явищ, ускладнень патологічних процесів та приведення в нормальний стан функцій уражених ними органів. Керуючі впливи на цьому етапі нозологічно специфічні і залежать від важкості захворювання на попередньому етапі.

Основні заходи відновної терапії базуються на використанні природних та преформованих фізичних факторів: фізіотерапії, бальнеотерапії, кліматотерапії, механотерапії, болотолікування тощо. Таке лікування звичайно проводиться в умовах санаторію.

Наступний етап відновлення здоров'я — диспансерний нагляд. На цьому етапі всі заходи відновного лікування зводяться, зазвичай, до комплексів фізичних вправ, застосування програм фітотерапії та гомеопатії. Метою етапу є також навчання людини цілеспрямованій руховій активності, ліквідації шкідливих звичок, оптимізації режиму праці та відпочинку. Комплекс заходів нозологічно незалежний, а керуючі впливи вміщують як комплекси фізичних вправ та впливів, так і комплекси психічної та соціальної реабілітації. Цей етап може проводитися в санаторії, поліклініці чи в домашніх умовах.

Організація відновного лікування хворих передбачає вирішення наступних завдань:

— виявлення особливостей перебігу бронхо-легеневої патології залежно від форми та стадії патологічного процесу;

— виділення клінічних варіантів перебігу захворювань на підставі клініко-функціональних, інструментальних, лабораторних, рентгенологічних показників для обгрунтування патогенетичних підходів до оптимального вибору методів реабілітації;

— розробку індивідуальних програм медичної реабілітації;

— визначення ефективності розроблених реабілітаційних комплексів при застосуванні різнопланових керуючих впливів.

Обгрунтування використання фізіотерапевтичних методів :

1. Галотерапія  —  використання  високодисперсного  сухого  аерозолю натрію хлориду сприяє:

— евакуації харкотиння;

— збільшує бронхіальну прохідність;

— поліпшує тканинне дихання, окисно-відновні процеси в клітинах;

— понижує специфічну сенсибілізацію організму і гіперреактивність бронхів;

— має бактеріостатичну, протизапальну, антиалергічну дію.

2. Лазерна терапія — опромінення поверхні грудної клітки скануючим променем, лазеропунктура, внутрішньосудинне лазерне опромінення крові (БЛОК). Діючи на живий організм, лазерне опромінення має:

— біостимулюючий, судиннорозширюючий, анальгезуючий, протизапальний та регенеративний ефекти;

— корегує клітинний і гуморальний імунітет, підвищує неспецифічну резистентність організму.

3. Озокеритолікування використовується у вигляді аплікацій на ділянку грудної клітки. В механізмі дії озокериту основним є глибоке прогрівання тканин, що призводить до розширення судин, прискоренню крово- і лімфообігу, обміну речовин, активізації фагоцитозу і регенерації ушкоджених тканин. Все це сприяє прискоренню розсмоктування вогнищ запалення і покращенню вентиляційної функції легенів.

4. Інгаляції — бронхоспазмолітичними і протизапальними засобами, муколітичними сумішами. Використовують аерозолі мінеральних вод, лікарських і фітопрепаратів.

Інгалятор

5. Індуктотермія — процедура відпускається на спину і послідовно після цього на проекцію наднирників, що має протизапальну дію та сприяє розсмоктуванню запального процесу і кращому відходженню харкотиння.

6. Ультразвукова терапія справляє на організм механічний, фізико-хімічний та слабкий тепловий вплив. Механізм дії виявляється у формі мікромасажу. Під впливом ультразвуку посилюються окисно-відновні процеси в тканинах — тканинне дихання, розширюються кровоносні судини та посилюється кровотік у них.

7. Масаж — ручний, вакуумний, вібраційний. Акустичний вібромасаж легенів поліпшує дренажну функцію бронхів, мікроциркуляцію і підвищує активність сурфактантів, секрецію залоз.

8.  ЛФК — індивідуальні заняття, дихальна гімнастика, теренкур.

9. Психотерапія: індивідуальні заняття, аутогенне тренування, естетотерапія (музикотерапія, арттерапія тощо) — нормалізують емоційний стан хворих, покращують настрій, виробляють позитивну установку на повне одужання.

10. Нетрадиційні методи лікування (рефлексотерапія, гомеопатична терапія, фітотерапія і їх варіанти) викликають бронхолітичний, десенсибілізуючий та седативний ефекти.

Сухі вуглекислі ванни

      При плануванні реабілітаційних заходів для хворих, які перенесли пневмонію, необхідно враховувати особливості її клінічного перебігу.

1. Індуктотермія. Відпускається на ділянку грудної клітки на відстані 1,5 см, в тепловій дозі, протягом 7-10 хв., на курс 5-8 процедур; процедура проводиться за допомогою апарата ИКВ-4.

2. Світлолікування (фототерапія). УФО, впливаючи на організм, справляє бактерицидну, протизапальну дію, поліпшує трофіку опроміненої ділянки, сприяє синтезу біологічно-активних речовин, амінів, інактивує токсини.

Застосовують методики УФ-опромінення полями на ділянку грудної клітки. За основною схемою опромінення призначають з '/4 біодози і поволі доводять до 3 біодоз, на курс 4-5 процедур.

Крім того, застосовуються внутрішньовенні процедури: ультрафіолетове опромінення крові (УФОК), БЛОК.

Лампи Інфраруш

3. Інгаляції з екстрактами бронхолітичних трав. Для   проведення   процедури   можна   використовувати   різні   типи інгаляторів: ультразвуковий «Вулкан-1», паровий «ІП-2», інгалятори Рагі Мазіег з комплексом спеціальних насадок.

Для інгаляцій використовують содові, ментолові, екваліптові розчини тощо. Процедура триває 3-5 хв., на курс 12 процедур.

4. Аерофітотерапія. Лікування фітонцидами лікарських рослин методом імітації фітоценозу в закритому приміщенні. Метод заснований на вдиханні аерозолів біологічно-активних речовин, виділених з рослин. У фітокабінеті пацієнти перебувають від 10 до ЗО хв. Курс лікування становить 10-14 сеансів.

5. Озокеритотерапія.

Аплікації озокериту на ділянку грудної клітки, 38-45°С, протягом 10-30 хв., на курс 10-12 процедур.

6. Масаж.

Масаж грудної клітки проводиться за класичною методикою, на курс 10-12 процедур.

7. ЛФК.

Використовується комплекс гімнастичних вправ, теренкур, дихальна гімнастика спеціально для пульмонологічних хворих.

Основні відділи К.  1.Природничо-науковий відділ вивчає. місцевості (бальнео-кліматографія, фенологія), походження природних цілющих сил (геологія, геофізика, метеорологія) та їх природні властивості (фізика, хімія, мікробіологія). 2. Бальнео-технічний  відділ розробляє питання виведення на поверхню землі   мінеральних  вод (гідротехніка) і пов'язаних з цим технічних пристроїв, раціонального грязьового господарства, гірничо-санітарної охорони і режиму мінеральних вод, лиманів, озер, питання раціонального будівництва, ванних будівель, санаторіїв, соляріїв, аераріїв, пляжів, питання планування курортів, їх благоустрою і т. д. 3. Клінічний відділ вивчає методику внутрішнього і зовнішнього застосування курортних засобів та умови режиму та харчування при різних захворюваннях, а також вплив їх на хворий організм, і має своїм завданням дати обгрунтовану клін. спостереженнями рецептуру лікування на курортах. 4. Експериментальний відділ 'на допомогу клінічному вивчає сутність і механізм впливу курортних «подразників» (бальнеодіна-міка) на здоровий і хворий організми, користуючись методами фізіології, біохімії, біофізики, і являє першорядної важливості основу для науково поставленої дозиметрії та стандартизації факторів курортного лікування. 5. Соціально-організаційний відділ ставить своїм завданням застосувати дані, перерахованих вище, відділів для наукового обгрунтування організації та планування курортної справи з точки зору загальних завдань, що стоять на даному етапі перед народним господарством і, охороною здоров'я (проблема обліку потреби трудового населення в курортному лікуванні, врахування його результатів; районування курортної допомоги, раціоналізації структури курортів, їх економіки, господарства і т. д.). Зближуючись по лінії перерахованих вище відділів з різними галузями науки і техніки, К. застосовує ті їхні закони, методи і дані, які можуть мати прикладне значення в курортній справі. При цьому спрямовуюча роль повинна належати експериментальній  медицині, під контролем якої встановлюються оптимальні методи курортного лікування. Наука про лікування на курортах в сучасному своєму стані завоювала місце самостійної галузі наукового знання у всіх країнах світу. Про це пише  один з  видних бальнеологів Німеччини проф. Біккель (Bickel) у зв'язку з критикою стану експериментальної розробки проблем німецької бальнеології в наступних висловах: «Das starkste Interesse fur den Ausbau der wis-senschaftlichen Balneologie im Sinne eines Zweiges der experimentellen Medizin habe ich im heutigen Russland angetroffen, dass in einer grosszugigen Weise unter Anwendung vorbildlicher organisatorischer Methoden da-fur gesorgt hat, wie kein anderes Land ». Стан курортної науки у дореволюційній Росії характеризується свідченням Лозінського, який пише: «Науковий  розвиток бальнеології до цих пір знаходиться ще на досить низькому рівні ... Ні в якій іншій області медицини друковані праці не складаються з такими упередженими намірами, як в галузі практичної бальнеології. Створився особливий тип курортних монографій, автори яких прагнуть довести, що даний курорт виліковує  від  всіх  хворіб  у всіх стадіях їх розвитку ... Автори цих монографій нерідко черпають своє натхнення у адміністрації даного курорту. Серед безлічі цих робіт є досить важко знайти кілька десятків робіт, які заслуговують на увагу і довіри ». Причини такого стану полягали у комерційному характері дореволюційних курортів, у відповідному підборі більшості курортних лікарів і в повній відсутності науково-курортних установ

3. Північно-Кавказький клінічний туб. ін-т.

 Виник в Краснодарі 18/VII 1921 р. як школа для працівників з tbc, поставивши собі основним завданням вивчення загальних питань патології-. і клініки tbc і, зокрема, курортних методів лікування туб. хворих. Ін-т цілком сформувався до кінця 1925 р. Ін-ту надано клін. відділення з диспансером в Краснодарі, клін.  дитячим кістково-туберкульозним санаторієм у Геленджику та клінічним санаторієм для легеневого туберкульозу в Уч-Дере. Ін-том випущено п'ять книг Праць. 4.

 Ялтинський держ. туб. інститут. Заснований 1 / 1 1922 р. і веде свою роботу в напрямку біо-юшматологіі, біо-патології, соц. патології і гігієни і клініки tbc. Клініки ін-ту складаються з відділень легеневого, горлового tbc і tbc кісток і суглобів та дитячого tbc. При ін-ті проходять стаж лікарі, для роботи з tbc. Останні роки ін-том  проводилася дослідницька робота переважно в області вивчення клімат.- факторів Криму, у зв'язку з чим в 1929 р. поставлено питання про перейменування його в ін-т кліматології і кліматотерапії. Ін-том випущено два томи праць.

 5. Держ. фізико-бальнеологічний ін-т у Томську. Організований в листопаді …1920 р.; звання наукової установи встановлено за ним положенням від 30/VII 1923. Основним завданням ін-ту є вивчення фізикальних методів лікування та удосконалення лікарів у цій області. Ін-том ведуться одночасно роботи з дослідження бальнеологічних і клімату. 6. Центральний ін-т курортології в Москві. Виник з колишньої курортної клініки, заснованої 1/VII 1921 р., і реорганізований у вищий навчальний і науковий заклад постановою РНК (1926). Робота ін-ту йде за п'ятьма секторами, а) Природно-історичний складається з лабораторій гідрогеологічної, фізико-хімічної та біо-фізичної та має своїм завданням вивчення природних властивостей курортних лік. факторів і розробку методів їх дослідження. б) Сектор експериментально-біологічний вивчає вплив курортних факторів на організм в лабораторіях експериментально-фізіологічній, експериментально-дієтичній і кумисній, в) Сектор клінічний складається з шести клін відділень за основними видами захворювань, що користуються курортним лікуванням.

Великий науковий матеріал ін-ту опублікований в трьох томах Праць і в ряді спеціальних збірників та монографій. Ін-том видано серію популярних брошур з питань курортного лікування. 7.

В Україні заснований Всеукраїнський бальнеологічний ін-т (Одеса), проводить, гол. чином, експериментально-клінічну розробку проблеми грязе-і ропо-лікування і комбінованих методів грязелікування із застосуванням (за принципом синергізму дії) протеїн-, опо-і фізіотерапії.

 8. Проблеми курортів Росії  розробляє Тіфліський ін-т курортології і фтізіатрії.

 Крім перерахованих ін-тів на курортах функціонує ряд наукових установ клініч. типу, як напр. санаторна клініка ім. Семашка (Таласса) у Євпаторії або дитячий санаторій ім. Боброва для кісткового tbc в Алупці.

 З метою внесення плановості та найбільш продуктивної постановки науково-дослідної роботи в курортних ін-тах, при Центр. ін-ті курортології заснована Асоціація ін-тів. Вона має завданням координування діяльності ін-тів і різнобічне кмплексне вивчення корінних проблем курортної справи.

 Музеї і виставки по курортній  справі вельми нечисленні.

 Музеї засновані за П’ятигорському  бальнеологічному ін-ті, при Центр. ін-ті курортології і музей на Одеських курортах, заснований у 1920 р. видатним знавцем курортно-музейної справи Є. М. Брусиловським, найбільш повно охоплює сучасний стан вчення про лимани ,грязі і морські купання. Ним  же заснована в Одесі постійна курортна виставка. У 1923 р. в Москві організований на думку Н. І. Тезякова курортний музей, що ввійшов до складу музею Ін-ту соц. гігієни. Музей має понад 2.000 експонатів, серед яких є дуже цінні моделі, рельєфні карти, плани і т. д. Частина експонатів музею становить постійну виставку, яка має сім розділів: загальна частина, мінеральні води, грязелікування, кумисолікування, приморські курорти, місцеві курорти, нове будівництво на курортах.

Велике розвиток отримала експедиційна діяльність Центр. ін-ту курортології. У 1929 році проведено гідро-геологічне обстеження Дарасун і Олентуя (Забайкалля), обстеження лікувальних грязей Сад-міста і хімічне обстеження терм Кульдур (Далекий Схід), фіз..-хім.. обстеження соляних озер Кулундинской степу і озера Лебедине (Західний Сибір), Сергієвських мінеральних вод (Поволжжя), курорту Серегово (респуб. Комі), всебічне медичне, фізико-хімічне і гідро-геологічне обстеження де-яких лік. місцевостей Північного краю (Сольвичегодськ, Тотьма, Леденгск, Лапомінка, Ненакса) та обстеження пустельно-клімат. станцій Туркменістану (нирковий курорт Байрам-Алі типу Гелуана в Єгипті). Незважаючи на значний розвиток в останні роки експедиційних обстежень, вони надзвичайно відстають від потреб віддалених областей і національних республік  з приводу  величезної складності вивчення численних природних цілющих сил, розсіяних на території СНГ. Найважливішу роль відіграє проблема планування експедиційної діяльності курортних ін-тів і широкого залучення всіх організацій і наукових установ, що займаються вивченням курортних районів з різних точок зору (Академія наук, Геологічний комітет, краєзнавчі організації і т. дКорінне значення має проблема ефективності, або науковий облік результатів курортного лікування.

Науковий облік результатів курортного лікування логічно випливає з соціально-економічних завдань курортної справи. Ця проблема виникла з необхідності знайти відповідь на основне питання, чи є терапевтичний  ефект курортного лікування повноцінним біологічним (точніше біо-енергетичним) еквівалентом тих величезних витрат, котрі  витрачаються  на нього державою, професійними, господарськими та ін. організаціями. Звичайна курортна статистика не могла, зрозуміло, дати відповіді на це питання в силу її методологічної дефективності (крайній суб'єктивізм оцінки лікуючого лікаря, строкатість оцінки, неможливість для лікуючого лікаря у багатьох випадках врахувати кінцеві результати під час лікування на самому курорті, повна неможливість простежити стійкість і тривалість результатів). Між тим, наукова думка вказує тільки один шлях. Це-споконвічний шлях вивчення курортного фактора з боку його генезису, природної сутності, впливу на хворий і здоровий організми (бальнеодіна-міка), вивчення осередкової і загальної реакції на подразник і т. д. Виходячи з цих міркувань, був запропонований і розроблений (Данішевський ) метод реєстрації (обліку) змін у хворому організмі, що представляють кінцевий, підсумковий результат складного впливу на нього всього різноманіття факторів, що входять у поняття лікування на курорті.

 Цей метод не розкриває безпосередній суті явищ, але якби  підводить нас до їх розуміння з іншого кінця. У цьому сенсі він є найкоротшим шляхом прикладання наукових знань до актуальних завдань будівництва курортів. 

Основна установка, в напрямку якої ведеться розробка проблеми обліку, зводиться до наступних положень. 1. Хворий  обстежується до поїздки на курорт і після повернення з курорту через певні проміжки часу (негайно після повернення з курорту, через півроку, через рік і більше). При цьому завдання становить врахувати не тільки зміни в стані його основного і супутніх захворювань, але і ступінь відновлення його працездатності, тобто приросту живої робочої сили  як  еквіваленту вироблених на лікування витрат. Шукання методів і недосконалість клін. методики експертизи працездатності призвело до синтетичного застосування методів клін. обстеження (включаючи ряд функц. енергетичних проб) та обліку загальної функц. здатності організму. Останній проводиться двома методами: а) шляхом вивчення стійкості хворого до і після курортного лікування відносно побутової і трудової травми -облік пропусків  по страховим листкам (тимчасової непрацездатності)  б) вивченням продуктивності праці в умовах виробництва до і після лікування на курорті . Перші підсумки поставленої в цьому напрямку роботи дають підставу вважати, що при сучасному стані мед. знання цей синтез даних клініки, страхового листка та виробничої продуктивності робочого (під керівництвом клініки) представляє найкоротший шлях до вирішення проблеми ефективності курортного лікування. 2. Основну мету становить виявлення тривалості і стійкості результатів. Мінімальним терміном спостереження є рік. Накопичено багато матеріадов більш тривалого спостереження. 3. Виходячи із завдань планування курортного лікування у зв'язку із загальною системою лікувально-профілактичної медицини, облік має на меті дати порівняльну оцінку лікування певних захворювань на місцях (в місцевих санаторіях, позакурортного грязелікування тощо) і на різних курортах.

Такі основні положення, що визначають у наст, час шлях розгортання наукового обліку результатів курортного лікування. До 1989 року розгорнута значна мережа кабінетів з обліку. Вся робота з обліку проводиться під загальним методологічним керівництвом ради Центр. ін-ту курортології і має в своїй основі повну уніфікацію методики (єдина схема облікової картки за різними групами захворювань), повна єдність техніки збирання матеріалів (стандартна апаратура і точна інструкція заповнення схем у всіх кабінетах). Цим шляхом досягається максимальна порівнянність добутих  даних. До 1999 р. в мережі кабінетів з обліку результатів курортного лікування проводиться тривале спостереження за групами захворювань серцево-судинних, «ревматичних», туберкульозних, органів травлення, нервових, гінекологічних і дитячих. Прийнята в країні  схема обліку серцево-судинних хворих  представляє типову облікову картку, в якій модифіковані стосовно до певних груп захворювань де-які  розділи, гл. чином. в частині клін. status'а (стор. 2 і 3 облікової картки). Підсумки розробки накопичених матеріалів -(понад 4.000 чол.) Виявилось, що підвищення працездатності хворого випливає  з 70-80% спостережень, причому протягом першої половини року після курортного лікування воно продовжує помітно наростати по ряду ознак: вага, м'язева сила  і  функціональна здатність серцево-судинної. системи (остання -особливо після грязелікування). Як правило, до року спостереження виявляється стійкість більшої частини отриманих результатів у переважної більшості хворих (близько 75%), що лікувалися болотом і газовими ваннами (Кисловодськ, Мацеста). Тимчасова непрацездатність протягом року спостереження після повернення хворого з курорту (враховується по страхових листками) значно знижується в порівнянні з даними за рік до курортного лікування в тенденції ходу кривої і дає кореляцію з клін. даними. Зниження тимчасової непрацездатності досягає в середньому 57% у «ревматиків» і 32,5% у хворих  з серцево-судинними захворюваннями, коливаючись в  залежності від умов побуту, праці, етіології і характеру курортного лікування.

Викладання К.   Питання про заснування в ун-тах самостійної кафедри бальнеології турбувало  передових російських бальнеологів з давніх пір. На I Бальнеологічному з'їзді (1898) ця ідея була висунута Підвисоцьким.

 Однак протягом десятиліть лікарі не отримували на університетській лаві навіть мінімально необхідних знань в області бальнеології. За програмою університетського викладання бальнеологія викладалася по кафедрі фармакології з рецептурою, токсикологією і вченням про мінер. води. У цьому викладі «вчення про мінеральні води» зводилося до механічного перерахування назв найбільших курортів з зазначенням основних солей, що входять до складу мінеральних джерел, і їх дії на організм з фармаколог. точки зору. Таке викладання не давало слухачам жодного уявлення про ту сукупность різноманітних лік. впливів Уривчастий характер носили і ті відомості, які студенти отримували за курсом загальної терапії. Таке становище, за малим винятком, збереглося в ун-тетському  викладанні і в останнє час. Незважаючи на величезне зростання курортів, величезну популяризацію курортного лікування, розвиток курортної науки і ряду  рішень уряду, К. все ще не посіла належного їй місця в ун-ті. Лише в небагатьох університетах Росії та України  вона читається при кафедрі фізіотерапії (Москва, Тбілісі, Томськ) або викладається на  курсах (Одеса, Ростов, Київ). Самостійної кафедри К. немає, хоча К. має на це всі права і підстави. Необхідність у заповненні прогалин  в ун-тетський освіти висунула перед курортними ін-тами на весь зріст завдання підготовки нових кадрів лікарів-курортологів. У цьому напрямку перші кроки були зроблені Центр. ін-том курортології (б. Центр. курортною клінікою), де з 1922 р. було поставлено удосконалення молодих лікарів в області де-яких дисциплін

З 1956 р. при інституті курортології засновані щорічно функціонуючі (листопад-березень) 4-місячні курси удосконалення для лікарів, які мають не менше трирічного стажу практичної роботи в даній сфері.. Курси мають завдання- підготувати різнобічно освіченого курортного лікаря-клініциста. Основною установкою курсів є дати лікарю знання загальних основ будівництва вітчизняних  курортів як галузі, і необхідні відомості про сутність, вплив і методи застосування курортних лікувальних . чинників.

 Програма курсів охоплює 3 основних цикли-природничо-історичний, клінічний та науково-організаційний і ділиться на 2 семестри: I семестр-загальні основи курортології і II семестр -приватна курортотерапія зі спеціалізацією в окремих клін. дисциплінах. На курсах викладаються наступні предмети: геологія мінеральних джерел і лік. грязей, фізико-хімія мінеральних вод і лік. грязей, фіз. основи курортних методів лікування, основи мед. метеорології, вчення про лік. грязі, історія курортної справи в Україні і на Заході, основи курортного будівництва, принципи наукового обліку результатів курортного лікування та медичного. відбору, основи гігієни, санітарії та благоустрою, сан.-просвіт. робота на курортах, фізіологія харчування, біохімія, дієтетиці, лікувальна фізкультура, вчення про внутрішнє і зовнішнє застосування мінеральних вод, метеотерапія, кумисолікування, гідротерапія, фото-електротерапія, курортне лікування tbc легенів, серцево-судинних захворювань, хвороб органів руху, нервових, гінекологічних і дитячих. На широко поставлених практичних заняттях слухачі вивчають практику клінічних та лабораторних методів дослідження, дієтологію, дослідження харчових продуктів, метеорол. спостережень і т. д., спеціалізуються в окремих клініках ін-ту, лікарі ведуть хворих, беруть участь на обходах, педагогічних амбулаторних прийомах і т. д.

  На короткострокових курсах для лікарів відбіркових комісій (засновані при Центр. Ін -ті курортології в 1958 р.) викладаються основні принципи та практика мед. відбору хворих  на курорти. Окрім циклу лекцій по основних групах захворювань зі слухачами проводяться семінарії та практичні заняття з методики відбору. У справі підготовки кадрів помітну роль відіграє робота аспірантів та інтернів, штат яких встановлений в усіх курортних ін-тах. Аспіранти та інтерни зараховуються за конкурсом на 3 роки за держ. рахунок і підготовляють: перші для науково-навчальної діяльності в області К., другі як практичні лікарі. За минулі роки Центр. ін-том курортології підготовлено близько 4000 лікарів зазначених вище категорій. Велика кількість лікарів щороку спеціалізується в інших курортних ін-тах в окремих областях Курортотерапія (в Ялтинському інституті- з кліматотерапії tbc, в П'ятигорському - по бальнеотерапії при серцево-судинних захворюваннях і т. д.).

Розробляється проект організації держ. бальнеологічного ін-ту в Празі з клінікою, амбулаторією, лабораторіями, аудиторією і діетіч. їдальні, а також проект організації Міжнародної бальнеологічної академії, висунутий в 1927 р. під Франценсбаді.

Бальнеотерапія   (від лат. Balneum-баня і грец. Therapeia - лікування). Вчення про мінеральні води-бальнеологія  ділиться на окремі частини, з яких особливо важливе значення для практики має Б., присвячена питанням лікувального застосування мінеральних вод. Зміст Б. складається з вчення про фізіологічну дію мінеральних вод, методів клін. їх застосування та правил підбору хворих на підставі встановлених показань і протипоказань. Бальнеотерапевтам доводиться працювати за двома напрямками: а) вивчати і технічно підготовляти цілющі сили мінеральних джерел, озер, лиманів і морів і б) правильно підбирати, підготовляти і клінічно проводити лікування  профільних  хворих.

При оцінці фізіологічного впливу випитої мін.  води, Б. особливо зближується з фармакологією. Одні вчені прирівнюють мінеральну воду при внутрішньому вживанні до штучних вод, інші визнають за мінеральною водою особливу хім. силу, недосяжну в штучних розчинах; істину слід шукати посередині: у більш високому динамічному впливі вельми своєрідної (фізико-хімічно) свіжої мінеральної води при сукупній дії курортного режиму і клімату. У всякому разі, багатовіковий досвід Б. підтверджує безсумнівну користь при хворобах обміну і травного тракту пиття мінеральної води на курорті. Навіть залишаючись цілком на грунті загальних вказівок фармакодинаміки солей, кислот і лугів, можна цілком обгрунтувати дію пиття води; спостереження бальнеотерапевтів в бальнеологічних інститутах і клініках ще більше зміцнюють ці обгрунтування. Зокрема, слід відзначити наступні деталі фізіологічної дії мінеральних вод при внутрішньому вживанні: а) газові джерела С02 (а в окремих випадках і H2S) дають слизовій  шлунку сильне роздратування секреторне і рухове, б) в кишечнику гази можуть надавати лише дуже обмежену дію, тому що головна маса газу або видаляється відрижкою або всмоктується в шлунку, в) в організмі З02 після всмоктування підвищує процеси обміну; г) лужні і лужноземельні води своїми іонами натрію, кальцію, а також гідрокарбонатами і сульфатами, викликають відповідну реакцію зі слизової шлунка і дванадцятипалої кишки (підвищуючи секрецію шлунка в першому випадку і пригнічуючи її по рефлексу з duodenum-у другому); д) від мінеральних вод відмічено підвищення дуоденальної секреції, підвищення лужності дуоденального соку, підвищення жовчеутворення; е) високо насичені гіркі води, з одного боку, шляхом дифузії залучають у кишечник воду з організму і, з іншого боку, подразнюючи слизову кишечника, підвищують кишкову секрецію (проносна дію сульфатних вод); ж) всмоктавшись  в організм, лужні і лужноземельні іони безсумнівно беруть участь у хім. процесах клітинного і тканинного обміну, на чому і грунтується їх широке застосування при подагрі, ожирінні і діабеті. Звідси випливають ті  показання до пиття  мінеральних вод, які далеко не вичерпуються перерахованими прикладами і які можна було б поповнити посиланням на залізисті, арсенові, літієві води при недокрів'ї, при подагрі, на лужні і лужно-соляні джерела (sic! ) при нефриті і т. д. . Глибоке клініч.. спостереження сучасної Б. і строго наукові досліди бальнеотерапії. ін-тів перевіряють вищеперелічені спостереження практичної Б. і з кожним днем несуть їм або грунтовне підтвердження або добре продуманне скасування і заміну.

Методика внутрішнього вживання мінеральних вод зводиться до певного (емпіричного) дозування: від х / г До 1-17а> склянок на прийом, 2-3 рази на день, переважно натщесерце, за півгодини або за годину до обіду (іноді під час їжі, як напр., лужно-земель-ні джерела П'ятигорська при гіпохіліі). t ° води коливається від натуральної (10 - 14-20 °) до підігрітої (25-35 °). Гарячі джерела (напр., Карлсбадська Шпрудель у 72,9 °) доводиться охолоджувати, а дуже холодні (напр., вуглекислі джерела Забайкалья: Ямаровка, Колтомойкон, Дара-сун в 1-2-3 °) підігрівати на повітрі; втім, холодні джерела Забайкалля місцеві жителі п'ють нерідко в натуральному вигляді, тому що С02 покриває стінку шлунка запобіжним шаром бульбашок. Гіркі води-Баталінская, Гуніаді-Янос, Апента  та інші-рідко вживаються на місці і частіше експортуються для продажу. Точно також і вода багатьох джерел з усталеною репутацією цілющості експортується в пляшках, і таким шляхом курортне лікування переводиться в чисто аптечне (Єсентуки, Боржом, Нарзан, Іжевська, Віші, Контрексвіль і багато ін.). До цих груп мінеральних лік.. джерел відносяться слід. найголовніші: а) акратотерми-Горячеводск, Абас-Туман, Кульдур в Росіі; Пломб'єр, Гаштейн в Європі, б) вуглекислі джерела – кисловодський  Нарзан, забайкальські Дарасун і Ямаровка; в) сірководневі і сірчані-Мацеста, Талгінскій, П'ятигорськ, Псекупс , Сергиевские води в Росії, Аахен, Лю-шон, Пішта та інші в Європі; г) соляні джерела-Слов'янськ, Стара Русса, Солігаліч та багато інших. ін в Росії, Вісбаден, Киссинген та ін в Європі; д) солоні озера і лимани-Ельтон, Тінакі, Карачі, Шира, Саки, Куяльницький і Хаджибейський в Одесі; е) лужні, лужно-земельні і т. п. - Боржом, Єсентуки, Залізноводська, Іжевський і ін в Росії, Віші, Контрексвіль, Емс, Зальцбрун, Вільдунген, Марі-енбад, Карлсбад у Європі; ж) гіркі води-Баталінская поблизу П'ятигорська в Росії, Апента, Франц-Йосиф, - Янос, Карабан в Європі..

Аеротерапія    (від грец. АЕГ-повітря і Therapeia-лікування), застосування повітря з лікувальними і профілактичними цілями.

У ряді інших методів лікування силами природи А. складає частину метеотерапіі, тому що користується властивостями відкритого чистого повітря, а метеоротерапія спирається на всі метеорологічні явища. Зв'язок А. з кліматотерапією виражається в користуванні аераріями  на південних приморських курортах,  лікуванням у санаторіях і в широкому гігієнічному . користуванні повітрям при фіз. вправах.

 Для А. необхідний чисте повітря, з постійним обміном, помірно вологе, без різких температурних і барометричних коливань середовище, - з достатньою кількістю відбитого розсіяного світла; найкраще проводити А. «на відкритому, вільному повітрі». Повітряне середовище дуже мінливе, регулювати цю мінливість не можна, і тому А. вимагає пристосування (тренування) хворого. 

Чистота повітря для А. практично цифрами не визначається, оптимальна вологість-70-80%, барометричний тиск близький  до звичного (наприклад, 760 мм. для мешканців рівнин), а температурні кордони: від 6 до 14 ° (холодні ванни), від 14 до 20 ° (прохолодні, помірні), від 20 до 30 ° (теплі). - Фізіологічна дія А. засноване, гол. чином., на дражливій  дії повітря-термічному і механічному впливах (Reiztherapie). Повітряні ванни видаляють пари і гази, що виділяються шкірою; крім того, дія холодних і прохолодних ванн складається з 1) прямого і рефлекторного подразнення периферичних нервів, 2) звуження і реактивного   розширення судин, 3) прямої і рефлекторній  тонізації нервової, м'язової  тканини, 4) підвищення і поглиблення дихальних рухів, 5) покращення роботи терморегулюючих  процесів і 6) підвищення основного обміну речовин.

 Особливо слід відзначити вплив на роботу серцево-судинної системи і на склад крові: а) внаслідок прямої дії на вазомотори і рефлекторного на серцевий м'яз, а також внаслідок гри шкірних капілярів А. дає сильну гімнастику органам кровообігу, і ця гімнастика в правильній дозі зміцнює їх , а в зайвій може зашкодити; б) склад крові змінюється при тривалому лікуванні деяких хворіб (хлороз та інші) від курсу повітряних ванн слід. чином: НЬ зростає приблизно на 20%, кількість еритроцитів збільшується на 5%, а лейкоцитів на 21%.

 Техніка А. проста: повне або можливо більше оголення всього тіла, зручне місце з захистом від прямих сонячних променів і від різкого вітру і добре організовані руху, заняття або гра в якості важливого допоміжного прийому для більшості хворих.