Традиційно початковою "клітинкою", "атомом" етичної поведінки вважається вчинок. Що ж він з себе представляє? Перш за все, вчинком є дія, яка має позитивну етичну значущість. Дію, яка має негативну етичну значущість (провина) можна вважати одиницею аморальної поведінки. Проте вчинком може бути і стриманість від дії (відповідно і провиною). Найчастіше при оцінці дій враховують, чи приносять вони користь або шкоду іншим людям, чи відповідають вони загальноприйнятим нормам. Дуже важливо мати на увазі і в ім`я чого скоюється та або інша дія. Словом, при аналізі поведінки необхідно враховувати багато чинників. Виділимо їх.
1. Перш за все, треба виходити з мотиву того або іншого вчинку. Звичайно, та або інша дія звичайно викликана не одним мотивом. Тому важливо виділити провідний мотив.
2. Також важливо враховувати наслідки тих або інших вчинків. Чи стверджують вони чесноти, чи приносять благо навколишнім людям. Адже трапляється ж: хотів як краще, а вийшло...
3. Необхідно враховувати і умови, в яких скоюється вчинок. Наприклад, можна подати матеріальну підтримку людині, маючи солідний рахунок в банку, а можна зробити той же вчинок, володіючи вельми скромним достатком. Так, іноді допомагають близьким за рахунок держави; порядок в державі, в якомусь колективі наводять за допомогою жорстокості, знехтування гідності окремої особи і т.д.
У реальному повсякденному житті ми можемо зустріти різноманітні рівні втілення етичних цінностей, різні рівні моральності, від святості до низовини, цинізму. Але головний чинник етичної поведінки – моральні переконання особи, рівень її етичної культури, її вольовий настрій.
Суть етичної свободи
Етична поведінка - це завжди вибір, це творчість. Але останнє неможливе без свободи, зокрема свободи вибору. Без свободи немає особи, немає моральності. І нині ми вимагаємо від медиків особливої охайності, делікатності, уміння підтримати людину в скрутну хвилину, граничної самовідданості в боротьбі за здоров`я, життя пацієнта. Стародавній принцип "не нашкодь" діє і в даний час. У спілкуванні з хворими і їх родичами лікар повинен керуватися саме цим принципом. Ради підтримки упевненості в своїх силах медики мають моральне право прикрасити реальний стан речей, бо головне -не формальне виконання тієї або іншої конкретної простої норми моральності, а збереження вищої цінності - життя.
У даний час у зв`язку з досягненнями науково-технічної революції перед медиками встають вельми складні задачі втілення вічних етичних цінностей в нових, незвичайних, невідомих раніше ситуаціях лікування хворих (наприклад, у зв`язку з пересадкою органів і ін.).
Фармацевтичний етичний кодекс України
Фармацевтичний ринок України в своєму динамічному розвитку постійно стикається з необхідністю оперативного вирішення морально-етичних проблем медичного обслуговування населення і дистриб’юції лікарських засобів, які (проблеми) пов’язані з виробництвом і рекламою, діями медичних представників, використанням торгових знаків тощо. Одним із ефективних вирішень зазначених проблем має стати Фармацевтичний етичний кодекс (далі – Кодекс), створений на основі міжнародного досвіду.
У більшості провідних країн світу з високорозвинутою фармацевтичною галуззю етичні кодекси давно стали звичною формою регулювання етичних взаємовідносин між суб’єктами фармацевтичного ринку. Ці кодекси декларують фундаментальні етичні принципи професії, засновані на моральних зобов’язаннях і цінностях, та є керівництвом до практичних дій у професійній фармацевтичній діяльності.
В існуванні Кодексу мають бути зацікавлені міжнародні й вітчизняні професійні фармацевтичні асоціації, розробники і виробники лікарських засобів, дистриб’ютори та аптечні заклади. Кодекс багато в чому стане реальним захисником їх прав на чесну професійну працю.
Зараз питання, пов’язані з утиском своїх прав, суб’єкти фармацевтичного ринку вирішують у суді, Антимонопольному комітеті, але через тривалість і складність процедури роблять це достатньо рідко, лише в найсерйозніших випадках. У реальному фармацевтичному бізнесі порушення етичних норм і професійної діяльності сьогодні відбувається набагато частіше. Після введення етичного кодексу в дію у виграші опиняться всі учасники фармацевтичного ринку, які хочуть працювати чесно і відкрито в ім’я здоров’я людей.
Ті, хто підпишуть Кодекс, фактично публічно заявлять про свої наміри сумлінно і професійно працювати на ринку та бути чесними у своїх діях: виробництві і просуванні лікарських засобів і виробів медичного призначення, рекламних матеріалах та інформації, ділових і професійних взаємовідносинах.
За систематичним виконанням Кодексу шляхом постійного моніторингу стежитимуть комітети з етики, яким відповідно до світової практики слід надати ряд повноважень нормативно-правового характеру.
Кодекс сприятиме цивілізованому розвитку вітчизняного фармацевтичного ринку, а дотримання морально-етичних норм у перспективі стане вигідним і доцільним.
На виконання Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення» від 06.12.2005 р. № 1694/2005, що відповідно до п. 1.25 передбачає прийняття Фармацевтичного етичного кодексу, була створена робоча група із провідних вчених НФаУ та представників практичної фармації — членів правління громадської організації «Харківська обласна асоціація фармацевтичних працівників» (президент — В.П. Черних).
Перший варіант проекту Етичного кодексу фармацевтичних працівників України — саме так, на нашу думку, доцільно назвати цей важливий документ — був розроблений для опрацювання робочою групою на кафедрі організації та економіки фармації НФаУ (завідуючим кафедрою професором А.С. Немченко; доцентами С.В. Хіменко, А.А. Котвіцькою та Г.Л. Панфіловою). У процесі опрацювання були внесені доповнення та зауваження професорами НФаУ: В.М. Толочком, О.І. Тихоновим, З.М. Мнушко, І.М. Перцевим, а також членами правління асоціації: Л.В. Бондарєвою, Т.Ф. Музикою, Т.В. Стрельніковою. Кодекс підготовлений з урахуванням матеріалів, запропонованих ВООЗ та FIP (Міжнародною фармацевтичною федерацією), а також Етичного кодексу фармацевтичного працівника Росії (діючого та проекту нового документа), польського Кодексу аптекаря, Кодексу етики Американської фармацевтичної
Загальні принципи та положення
Метою Кодексу є декларація фундаментальних принципів професії, що заснована на моральних зобов’язаннях і цінностях. Кодекс визначає етичні норми професійної поведінки та відповідальності, які мають стати керівництвом для провізорів та фармацевтів у їх взаємовідносинах із суспільством в умовах формування ринкових відносин, коли зростає роль та значимість фармацевтичної професії.
Кодекс зазначає, що основним завданням у діяльності фармацевтичних працівників є збереження життя та охорона здоров’я людини згідно із принципом біоетики «не нашкодь» — не тільки всьому живому, але й екосистемі загалом. Він спрямований на захист гідності та права на охорону здоров’я людини і суспільства в цілому, а також визначає права та моральну відповідальність фармацевтичних працівників.
Кодекс є сукупністю норм фармацевтичної етики і деонтології поведінки фармацевтичних працівників у процесі надання кваліфікованої та якісної, доступної і своєчасної фармацевтичної допомоги населенню, спрямованих на формування довіри до професійної діяльності провізорів і фармацевтів та підвищення статусу та іміджу фармацевтичної професії у суспільстві.
Фармацевтична або професійна етика фармацевтичних працівників — складова загальної етики — є наукою про моральні норми поведінки фармацевтичних працівників у процесі здійснення професійної діяльності. Вона має глибокі історичні корені та живиться прикладами моральної поведінки кращих представників фармацевтичної професії багатьох поколінь.
Професійна етика фармацевтичного працівника грунтується на принципах законності, професіоналізму та компетентності, об’єктивності та чесності, партнерства та незалежності, гуманності, конфіденційності та індивідуального підходу до кожного пацієнта.
Кодекс призначений для регулювання етичних взаємовідносин між фармацевтичними працівниками у сфері їх професійної діяльності у випадках виникнення конфліктних ситуацій через спеціальні уповноважені органи (комітети з фармацевтичної етики тощо).
Кодекс підготовлений з урахуванням офіційних матеріалів ВООЗ, Міжнародної фармацевтичної федерації, Міжнародної медичної асоціації, Фармацевтичної групи Європейського Союзу.
Законодавчою базою Кодексу є закони України у сфері охорони здоров’я, про лікарські засоби, захист прав споживачів, про рекламу, Громадянський кодекс та інші законодавчі акти України.
Фармацевтичний працівник у сучасному суспільстві
2.1. Основним завданням професійної фармацевтичної діяльності фахівця галузі є профілактика, збереження та зміцнення здоров’я людини, відповідність цієї діяльності таким основним вимогам:
- високий професіоналізм та компетентність з питань забезпечення населення лікарськими засобами (ЛЗ);
- сприяння раціональному призначенню й застосуванню ЛЗ та виробів медичного призначення (ВМП);
- забезпечення гарантій якості та безпеки застосування ЛЗ та ВМП, а також запобігання помилкам при виготовленні, контролі, просуванні та відпуску ЛЗ;
- участь у боротьбі з розробкою, виготовленням, просуванням та розповсюдженням фальсифікованих, субстандартних, незареєстрованих в Україні ЛЗ та ВМП.
2.2. Фармацевтичний працівник повинен:
- впливати на суспільство у сфері збереження здоров’я населення, зокрема з питань профілактики захворювань;
- дотримуватися норм фармацевтичної етики та деонтології, постійно підвищувати рівень професійних знань, умінь та навичок;
- виконувати свої професійні обов’язки сумлінно та уважно, зберігати при цьому свою професійну незалежність;
- зберігати гідність та честь фармацевтичної професії, утримуватися від будь-яких вчинків та дій, що можуть зумовити негативне ставлення до професії, навіть якщо це не пов’язано з його практичною діяльністю;
- володіти повною інформацією про ЛЗ, у тому числі про їх побічну дію та протипоказання до застосування, а також гарантувати, що всі види інформації та реклами щодо його практичної діяльності є конкретними, правдивими й відповідають вимогам професійної етики.
2.3. Фармацевтичний працівник у своїй практичній діяльності з реклами ЛЗ та ВМП повинен керуватися виключно чинним законодавством з дотриманням етичних принципів та моральних норм, які передбачають такі вимоги:
- рекламі підлягають тільки безрецептурні ЛЗ та ВМП;
- неприпустимою є реклама, що порушує загальноприйняті норми гуманності та моралі, спонукає до насильства, агресії, небезпечних дій, що завдають шкоди здоров'ю людини, створює помилкові уявлення про рекламовану продукцію і призводить до необгрунтованого самолікування;
- неетичною слід вважати рекламу, яка вводить в оману щодо рекламованого товару та містить некоректні порівняння з товарами інших виробників;
- недотримання принципів законності, професіоналізму, об'єктивності, коректності реклами є порушенням етичних норм просування (дистриб’юції) ЛЗ і ВМП.
2.4. З метою розвитку сфери охорони здоров’я та фармацевтичної галузі, а також підвищення іміджу професії фармацевтичні працівники повинні брати активну участь у діяльності національних і міжнародних громадських та професійних організацій, сприяти вдосконаленню нормативно-правової бази функціонування фармацевтичної галузі, займати активну громадську позицію.
Взаємовідносини між фармацевтичним працівником і пацієнтом
3.1. Фармацевтичний працівник є головним спеціалістом із забезпечення пацієнтів ЛЗ та ВМП, який плідно співпрацює з лікарем та хворим для забезпечення раціонального їх використання.
Інтереси пацієнта, турбота про його здоров’я мають бути пріоритетом для фармацевтичного працівника по відношенню до комерційних інтересів продажу ЛЗ та ВМП.
3.2. Фармацевтичний працівник зобов’язаний надавати фармацевтичну допомогу кожній людині незалежно від її національності, політичних та релігійних переконань, майнового стану, статі, віку та соціального статусу.
3.3. Визначальною у взаємовідносинах між фармацевтичним працівником і пацієнтом є повага до гідності та честі пацієнта, а також пріоритет його прав та інтересів.
Фармацевтичний працівник повинен:
- з повагою ставитися до кожного пацієнта з позицій індивідуального підходу, не виказуючи прихильності чи неприязні;
- володіти психологічними навичками спілкування для досягнення довіри та взаєморозуміння між ним та пацієнтом;
- діяти відкрито, чесно та об’єктивно, не використовуючи в особистих інтересах чи в інтересах своєї установи необізнаність та непоінформованість пацієнта про ЛЗ та ВМП, не чинити на нього тиску (у будь-якій формі) для здійснення їх купівлі.
3.4. Фармацевтичний працівник повинен виконувати вимоги деонтології, а саме:
- бути чуйним, доброзичливим та уважним до пацієнта;
- слідкувати за своєю мовою, жестами та мімікою, звертатися до пацієнта чітко та достатньо голосно, привертаючи увагу своїм належним виглядом;
- вміти вислухати пацієнта та завжди знаходити з ним порозуміння;
- мати бездоганно чистий, охайний, спеціальний одяг ділового стилю.
Для кожного фармацевтичного працівника повсякденною нормою має стати: привітне звернення, ввічливість, прихильність та бажання полегшити хворобу пацієнта, що сприятиме підвищенню авторитету фахівця та довіри до його порад.
3.5. Фармацевтичний працівник зобов’язаний:
- надати пацієнту всю необхідну інформацію про ЛЗ та ВМП (про спосіб застосування, терміни та частоту, протипоказання, побічні ефекти, зберігання в домашніх аптечках, взаємодію з іншими ЛЗ, алкоголем, продуктами харчування тощо);
- здійснити ефективну фармацевтичну опіку з профілактики або лікування того чи іншого захворювання;
- надати пацієнту можливість остаточного вибору ЛЗ та ВМП;
- зберігати конфіденційність інформації про хворобу пацієнта, що є професійною таємницею, окрім випадків, передбачених законодавством;
- звертати увагу на можливу взаємодію ЛЗ при одночасному їх застосуванні, інформувати про це пацієнта;
- за необхідності надати першу долікарняну допомогу хворому.
3.6. Фармацевтичний працівник має право в інтересах хворого відмовити у відпуску ЛЗ за відсутності рецепта або коли вік чи стан пацієнта (алкогольне сп’яніння, наркотична залежність, відсутність медичних показань тощо) викликають побоювання, що ЛЗ зашкодить здоров’ю.
Взаємовідносини між фармацевтичним працівником і лікарем
4.1. Головним у взаємовідносинах між фармацевтичними та медичними працівниками як колегами є загальна мета — збереження здоров’я і благополуччя пацієнта.
Фармацевтичний працівник як фахівець галузі зобов’язаний:
- інформувати лікаря про ЛЗ, їх наявність, особливості фармакотерапії, застосування аналогів;
- надавати лікарю повну інформацію про нові профілактичні, діагностичні та лікарські засоби;
- вимагати від лікаря чіткого виконання встановлених нормативними актами правил виписування рецептів;
- виявляти помилки у прописуванні ЛЗ та обговорювати їх тільки з медичним працівником.
Слід пам’ятати, що навіть незначна неточність у прописуванні, виготовленні та наданні інформації щодо ЛЗ може призвести до невиправних наслідків та зашкодити здоров’ю пацієнта.
4.2. Професійні відносини між фармацевтичним працівником та лікарем мають будуватися на засадах партнерства, взаємної поваги та довіри, підтримання авторитету один одного в очах пацієнта та громадськості.
Фармацевтичний працівник не повинен:
- заміняти лікаря у виборі ЛЗ та пропонувати їх на власний розсуд, оскільки він не має достатньої інформації щодо індивідуальних особливостей організму пацієнта та перебігу захворювання;
- допускати випадки нетактовних висловлювань на адресу лікаря у присутності пацієнта.
Разом з тим лікар не повинен принижувати професійну роль та гідність фармацевтичного працівника.
4.3. Співпраця фармацевтичного працівника та лікаря має бути спрямована на вибір найбільш ефективних та доступних ЛЗ, оптимальної лікарської форми та дози, раціональної схеми лікування та способу їх прийому.
Фармацевтичний працівник повинен зробити все можливе для забезпечення пацієнта ЛЗ відповідно до показань до призначення, хімічного складу, дозування, форми відпуску та кількості, прописаних лікарем.
4.4. Співробітництво фармацевтичного працівника з медичними представниками фармацевтичних компаній і лікарями у сфері просування ЛЗ має базуватися не тільки на їх економічних характеристиках, а насамперед на показниках якості, ефективності, біодоступності цих засобів.
Взаємовідносини фармацевтичного працівника з колегами
5.1. Фармацевтичний працівник має будувати відносини з колегами на основі взаємної пошани, довіри, з дотриманням професійної етики. Він повинен:
- бути носієм високих морально-етичних принципів своєї професії, бути чесним і справедливим;
- проявляти терпимість, лояльність і розуміння різних (альтернативних) думок, етнокультурних норм і вірувань своїх колег, поважати їх погляди та переконання;
- бути коректним і доброзичливим до колег, поважати працю й досвід кожного члена колективу;
- надавати допомогу і передавати професійний досвід молодим колегам, сприяти їх етичному вихованню;
- поважати своїх наставників, старших колег, шанувати ветеранів закладу;
- проявляти професійність і корпоративну солідарність, всіляко сприяти зміцненню іміджу фармацевтичної професії;
- дотримуватися прийнятих у колективі морально-етичних традицій;
- бути прикладом моральної поведінки не тільки для колективу, але й для населення.
5.2. Фармацевтичний працівник повинен формувати і підтримувати сприятливий етично-психологічний клімат у колективі закладу, уникати прояву шкідливих звичок і особливостей особистого характеру, неприйнятних у моральному відношенні.
5.3. Фармацевтичний працівник зобов’язаний засуджувати некомпетентність і непрофесійні дії колег, що можуть завдати шкоди здоров'ю населення. Критика на адресу колеги має бути аргументованою, висловленою в коректній формі та стосуватися професійної діяльності, а не особи колеги. Зауваження колегам у присутності пацієнтів, сторонніх осіб та поза стінами установи не припустимі.
5.4. Керівник фармацевтичної організації має пам'ятати, що право на керівництво повинно грунтуватися не тільки на адміністративному положенні, але й на принципах гуманізму та моралі, високої професійної компетентності та заслуженого авторитету.
Фармацевт і науковий прогрес
6.1. Фармацевтичний працівник зобов’язаний підвищувати свій професійний рівень та практичні навички, а також використовувати у своїй діяльності сучасні досягнення фармацевтичної науки та суміжних з нею галузей знань (медицини, хімії, біології, психології, соціології, екології тощо).
6.2. Фармацевтичний працівник повинен сприяти проведенню різного роду досліджень (медико-фармацевтичних, організаційно-економічних, фармакоекономічних, маркетингових, соціологічних та інших), метою яких є підвищення ефективності та доступності надання населенню фармацевтичної допомоги та які узгоджені з відповідним етичним комітетом; він також має запобігати проведенню псевдонаукових досліджень, що не відповідають загальновизнаним гуманним принципам, морально-етичним нормам та етнокультурним і релігійним особливостям регіонів, де вони працюють.
6.3. При створенні, проведенні доклінічних та клінічних досліджень ЛЗ, реєстрації, виробництві та їх реалізації фармацевтичний працівник повинен керуватися вимогами міжнародних стандартів (GLP, GCP, GMP, GDP, GPP), рекомендаціями ВООЗ і ММФ, національної законодавчої бази, що регулює фармацевтичну діяльність.
6.4. Клінічні дослідження нових ЛЗ слід здійснювати відповідно до біоетичних принципів, за добровільної згоди пацієнта при повній доступності інформації про заплановані дослідження.
При проведенні медико-біологічних досліджень фармацевт повинен гуманно ставитися до експериментальних тварин.
Дія Фармацевтичного етичного кодексу. Відповідальність за його порушення та порядок його перегляду
7.1. Кодекс діє на всій території України та регулює етичні норми професійної діяльності фармацевтичних працівників за усіма її напрямками та здійснюється фармацевтичними установами, закладами, організаціями в усіх сферах фармацевтичної галузі: освіти, науки, контролю якості ЛЗ, виробництва, оптової та роздрібної реалізації, інформації та реклами.
7.2. Фармацевтичний працівник несе відповідальність за порушення принципів та норм професійної етики і деонтології перед фармацевтичною спільнотою, а також за діючим законодавством України, якщо ці порушення одночасно стосуються його норм.
7.3. Перегляд, зміни та доповнення Кодексу повинні здійснюватися на з’їздах та конференціях, що проводяться МОЗ України, фармацевтичною спільнотою та фармацевтичними асоціаціями.
На V Національному з’їзді фармацевтів України буде доцільним прийняття професійного Кодексу етики з урахуванням державної політики в охороні здоров’я, національних традицій лікарського забезпечення та наукових фармацевтичних шкіл, рекомендацій Міжнародної федерації фармацевтів (МФФ) та досвіду інших країн.
Правові засади фармацевтичної етики повинні базуватись на Конституції України, Законі України “Про лікарські засоби” (1996), Законі “Про рекламу” (1996) та ряді інших законодавчих актів. За даними L. Krowczynskego [2] МФФ не вважає можливим створення єдиного кодексу фармацевтичної етики для всіх держав світу, зважаючи на політичні, економічні та культурні відмінності.
Разом з тим, 48-й Міжнародний конгрес МФФ (Сідней, 1988) затвердив основні універсальні рекомендації національних кодексів:
1. Фармацевт охороняє здоров’я суспільства та кожної окремої особи, виконує свої професійні завдання з повагою до життя людини.
2. Фармацевт повинен проявляти однакову зацікавленість по відношенню до всіх своїх пацієнтів.
3. Обов’язком фармацевта є постійне підвищення своїх професійних знань та навичок.
4. Фармацевт повинен зберігати професійну таємницю, крім випадків, передбачених законодавством, або коли він буде переконаний, що протилежні дії є в інтересах хворого.
5. Фармацевт повинен виконувати кожну професійну функцію старанно і уважно.
6. Фармацевт не повинен жодним чином, навіть частково, зменшувати свою професійну незалежність.
7. Фармацевт повинен утримуватись від будь-яких вчинків та дій, що можуть викликати негативне відношення до фармацевтичної професії, навіть якщо це не пов’язано з його практичною діяльністю. У кожній ситуації він повинен звертати увагу на збереження, повагу гідності та незалежності професії.
8. Фармацевт повинен дотримуватись вимог загальної професійної етики і національного кодексу професійної етики, якщо він існує.
9. Фармацевт повинен дотримуватись зробленого пацієнтом вільного вибору, що є його (пацієнта) незаперечним правом (на наш погляд, даний пункт потребує деталізації, можливо, проілюстрованої прикладами).
10. Фармацевт повинен у кожному випадку гарантувати те, що розрахунки за його послуги є відповідними і розумними. Суперечною засадам етики є будь-яка діяльність, яка наражає на небезпеку благополуччя пацієнта, а також на поділ винагороди з третіми особами (з позицій сьогодення мова йде, зокрема, про невідповідність нормам етики сплати винагороди фармацевтом лікарю за факт виписування рецепта).
11. Фармацевт повинен гарантувати те, що всі види реклами та інформації щодо його практичної діяльності є конкретними, правдивими і відповідають засадам професійної етики (на наш погляд, у даному пункті слід наголосити на гарантіях науково достовірної реклами та інформації про лікарські засоби).
12. Взаємовідносини фармацевта та адміністрації (влади) повинні базуватись на довірі та взаємоповазі (доцільність такої якості взаємовідносин для фармацевта зрозуміла, і питання полягає в тому, чи поділяє адміністрація (влада) такі погляди).
13. Фармацевт повинен допомагати уряду в його зусиллях у галузі охорони здоров’я, зокрема з питань профілактики захворювань; надавати відповідні рекомендації з даного питання.
14. Фармацевт повинен впливати на суспільство в області збереження здоров’я.
15. Фармацевт повинен брати участь у діяльності національних і міжнародних організацій, що мають за мету поліпшення умов праці або підвищення іміджу даної професії.
16. Фармацевт може в інтересах здоров’я хворого відмовити у відпуску, продажу або доставці лікарського засобу. Якщо відповідний лікарський засіб видається лише на підставі рецепта, фармацевт повинен негайно зв’язатись з лікарем (автором рецепта).
Очевидно, що значна частина наведених вище рекомендацій МФФ належним чином трансформована до національних умов, специфіки сьогодення та перспектив розвитку фармацевтичної галузі в Україні і може бути використана в Кодексі етики Фармацевтичної асоціації України (ФАУ).
Зазначені традиції підтримуються Галицькою фармацевтичною асоціацією, в структурі якої з 1998 р. діють Комісія з фармацевтичної етики (одночасно з питаннями атестації та акредитації) та Комісія правового і соціального захисту.
Прийняття Кодексу етики фармацевтичної асоціації України — питання назріле і невідкладне. Його створення повинно грунтуватись на національних традиціях лікарського забезпечення населення з урахуванням державної політики в охороні здоров’я та досвіду інших країн.
ПІдготувала ассист. кафедри медичної біоетики і деонтології Толокова Т.І.