Медицина

ФУНКЦІОНАЛЬНА АНАТОМІЯ СЕРЦЯ

ФУНКЦІОНАЛЬНА  АНАТОМІЯ  СЕРЦЯ

Серце – це той особливий орган, який “бере участь завжди і у всьому”, у всіх наших життєвих переживаннях, в кожному русі від самого народження і до останнього подиху. Його оспівували в піснях, обожнювали і йому поклонялись. Не так давно археологи на стінах печери Альтаіру (Іспанія) виявили рисунок, вік якого понад двадцять тисяч років. На рисунку зображений мамонт, серце якого виділено червоною фарбою. Дехто жартома вважає, що таке зображення є першим анатомічним рисунком. Але, очевидно, справа тут не в анатомії, а в якомусь магічному ритуалі – поклонінні, де серце наділено особливою магічною силою.

Часто древні люди бачили в цьому органі джерело надзвичайної енергії. В Еквадорі індійці приносили в жертву людські серця при посіві полів. Іноді жрець, який керував ритуалом, виривав із жертви серце і з’їдав його. В деяких народів аналогічно чинили з серцем лева або з серцем найхоробрішого ворога, щоб і самому стати настільки ж хоробрим і могутнім. У стародавньому Єгипті серце було тим єдиним органом, який не викидали, а бальзамували разом з тілом. Пояснюється це тим, що серце вважали вмістилищем людської свідомості і вчинків, свідком її діяльності на землі і в загробному житті. До речі, в Біблії вказується, що серце є центром розуму і свідомості. Така думка збереглася і у пізніші часи. Коли в 1849 році помер великий польський композитор Фредерік Шопен, його поховали на кладовищі Пер-Лашез в Парижі, а серце композитора було перевезено на батьківщину і замуровано в стіну Варшавського костьолу св. Христа, поблизу якого він жив в юності. Але як і будь-який інший орган людського тіла, воно може бути уражене найрізноманітнішими хворобами, які вимагають хірургічного лікування.

Медична наука і спеціальність яка вивчає захворювання і лікування терапевтичних захворювань серця називається кардіологією. Вона належить до відносно молодих спеціальностей, хоча медикаментозне лікування серцевих захворювань застосовувалося з давніх давен.

 Щодо хірургії серця, то це наймолодший розділ хірургії. По суті, він почав швидко розвиватись за останні 50-60 років. Хоча окремі спроби оперативного втручання на серці, головним чином, з приводу різноманітних поранень чи перикардитів робились і раніше. Розтин плевральної порожнини, явища плевро-пульмонального шоку, гостра серцево-судинна недостатність завжди були грізними ускладненнями при оперативних втручаннях на органах грудної порожнини і, зокрема, на серці. Це й сповільнювало розвиток кардіохірургії. Довгий час серце вважали органом, недоступним для скальпеля хірурга. Принагідно нагадати, що у 1885 р. відомий австрійський хірург Т.Більрот, засновник шлункової хірургії, у своїх лекціях і публікаціях заявив: “Хірург, який намагається зробити операцію на серці, ризикує втратити повагу своїх колег”. Але життя спростувало ці застереження.

Ще в ХVІ ст. французький хірург Амбруаз Паре стверджував, що оперувати на серці можна. А приводом до цього послужив такий випадок. У будинок “першого хірурга короля” – такий був титул Амбруаза Паре – забіг, задихаючись, перехожий. Лікаря терміново викликали до вмираючого. Схопивши сумку з інструментами, Паре поспішив до місця пригоди. Натовп розступився, пропускаючи лікаря. На бруківці ницьма лежала людина. Паре опустився на коліна, розрізав на ньому одежу. Чоловік був мертвий. Декілька хвилин тому він помер від рани у серце внаслідок дуелі.

У тому, що серед білого дня на вулиці Парижа два забіяки схрестили шпаги, не було нічого дивного. Сутички між дворянами в той час були звичайною справою. Незвичайним було інше. Дуель відбулась не тут, а на протилежному кінці вулиці, бо, розмовляючи з очевидцями, Паре встановив, що, одержавши смертельний удар шпагою в серце, поранений не вмер одразу, навіть не впав, а погнався за своїм супротивником. Переслідуючи його, він пробіг близько двохсот метрів і без чуття впав на землю. Паре задумався: чоловік, поранений у серце, стрімголов біг майже четвертину верстви. Значить, таке поранення не є безумовно смертельним?! А раз так, то його можна лікувати. Однак пройшло багато років, перш ніж медики відважились на такі операції. Тільки у 1896 р. харківський хірург Г.А.Подрез здійснив успішне зашивання рани серця 18-річної дівчини. Потім й інші хірурги почали операції на перикарді і серцевому м’язі. Однак всі ці оперативні втручання мали переважно випадковий характер. Тільки з бурхливим розвитком фізіології і особливо такої науки, як анестезіологія, хірургія серця стає набутком відомих клінік у передових країнах світу. До розвитку хірургії серця спонукало і зростання кардіопатології.

Вперше операцію на серці з приводу недостатності аортальних клапанів виконав Тюф’є в 1914 р. Операція закінчилась успішно. Після Тюф’є і інші хірурги робили спробу оперувати на серці – Дуаєн, Кетлер. Але бурхливого розвитку кардіохірургія до 20-х років нашого століття не набула. Тільки у 1925 році Кетлер у Німеччині здійснив першу в світі мітральну комісуротомію.

Починаючи з 1945 р., хірургія серця починає розвиватися одразу в декількох країнах. Так, в 1954 р. Бейцо (США) доповів про результати тисячі мітральних комісуротомій з летальністю 8 %. Він вперше зробив операцію при звуженні аортальних клапанів.

Великий вклад у розвиток хірургії серця зробив шведський хірург Крефорд. До речі, він вперше виконав операцію з приводу коарктації аорти.

У Радянському Союзі хірургія серця почала розвиватися пізніше, ніж у західних країнах, переважно із 50-х років. Розвиток хірургії тісно пов’язаний з іменами А.Н. Бакулєва і П.А. Купріянова, а також їх учнями: Е.М. Мешалкіним, В.І. Бураковським, Б.В. Петровським. На Україні вперше операція на серці з приводу поранення лівого передсердя виконала в 1954 р. проф. О.М. Авілова. Перша операція з приводу тетради Фалло виконана 25 лютого 1955 р. академіком Амосовим Миколою Михайловичем. В Тернополі перші операції на серці були виконані професором М.В.Даниленком в 1958 році.

Серце.

Розрізняють три основних положення серця: косе, поперечне і вертикальне. Встановлена корелятивна залежність ступеня нахилу серця від конституції. В людей з широкою грудною кліткою (брахіморфна будова тіла) серце розміщено здебільшого поперечно, в людей з вузькою і довгою грудною кліткою (доліхоморфна будова тіла) воно розташоване більш вертикально.

Перикард покриває серце. Серце є органом, що забезпечує рух крові по судинах. Воно являє собою насос, який невтомно працює впродовж всього життя людини. Правильніше сказати, що серце складається з двох насосів, що проштовхують кров через велике і мале кола кровообігу. Проштовхування крові у судини під певним тиском здійснюється періодичними скороченнями м’язових стінок серця, в результаті чого зменшується об’єм його камер, а кров через отвори при відкритих клапанах виштовхується у судини. В цілому серце має форму неправильного конуса. Розміщене серце в нижньому відділі переднього середостіння між плевральними порожнинами.

Ембріологія.

Серце розвивається із двох симетричних зачатків спланхічної мезодерми на 3-му тижні внутрішньоутробного розвитку, які зливаються пізніше в одну трубку. Розміщене воно в ділянці шиї. Завдяки швидкому росту трубки і видовження її, вона утворює S-подібну петлю. Первинні скорочення серця починаються на дуже ранній стадії розвитку, коли м’язову тканину в його стінках ледве можна розпізнати. Серце першим починає скорочуватися і останнім закінчує свої рухи. Далі S-подібна трубка збільшується, відбувається поділ однопорожнинного серця на праву і ліву половини. Цей поділ розпочинається з утворення перегородки передсердь, яка починає свій ріст із задньоверхньої стінки передсердь. Шляхом росту зверху вниз перегородка ділить первинне передсердя на два: ліве з легеневими венами і праве з порожнистими венами. Внаслідок порушення ембріогенезу можуть виникнути вроджені вади. Часто зустрічаються дефекти перегородки. Перегородка передсердь має в середині овальний отвір, через який в зародковому кровообігу частина крові із правого передсердя надходить безпосередньо у ліве. Шлуночки також діляться на правий і лівий шляхом росту перегородки знизу. Кінцевий розподіл серця закінчується роз’єднанням артеріального стовбура на аорту і легеневий стовбур.
У постнатальному періоді овальні отвори, а також з’єднання між легеневим стовбуром і аортою закриваються. Незаростання їх чи недорозвиток якого-небудь із елементів веде до утворення вроджених вад. Наприклад, тетрада Фалло: стеноз легеневого стовбура, дефект міжшлуночкової перегородки, зміщення аорти вправо, гіпертрофія правих відділів серця.

Серце більшою своєю частиною (2/3) лежить у лівій половині грудної порожнини, меншою частиною (1/3) у правій. Поздовжня вісь серця спрямована косо: зверху вниз, справа наліво і ззаду наперед. Форма серця непостійна і залежить від віку, конституції. У серці розрізняють 3 поверхні: передню (груднинно-реберну), нижню (діафрагмальну) і задню (хребетну). Передня поверхня серця випукла і тільки частиною своєю прилягає до груднини і реберних хрящів, відділяючись від них перикардом. З боків вона відділена від передньої грудної стінки, крім перикарда, реберно-медіастинальними пазухами і передніми краями легень. Передня поверхня утворена невеликою частиною правого передсердя, більшою частиною правого шлуночка, вушком лівого передсердя і верхівкою лівого шлуночка.

На передній поверхні серця розрізняють дві борозни: вінцеву і передню поздовжню. Вінцева борозна проходить по межі, що розділяє передсердя від шлуночків. У цій борозні розміщуються права і ліва вінцеві артерії. Передня поздовжня борозна відповідає вентральному краю міжшлункової перегородки. В передній поздовжній борозні проходить низхідна міжшлуночкова гілка лівої вінцевої артерії.

Задня поверхня серця прилягає до органів заднього середостіння – стравоходу і грудної аорти. Цю поверхню складають ліве і праве передсердя і частково лівий шлуночок. При цьому слід мати на увазі, що частина лівого передсердя не покрита перикардом, а саме цією своєю частиною серце прилягає до стравоходу.
Нижня поверхня утворена в основному за рахунок лівого шлуночка і частково – правого.

Права границя серця утворена за рахунок верхньої порожнистої вени і правого передсердя; ліва – легеневою артерією і вушком лівого передсердя; нижня – правим шлуночком і частково лівим.

Рівні, що відповідають границям серця, зазначені нижче:

Права границя йде дугоподібно від верхнього краю ІІІ до нижнього краю V реберного хряща, на відстані 2-2,5 см від правої стернальної лінії. Нижня границя простягається від нижнього краю V реберного хряща косо, вліво і вниз, до п’ятого лівого міжреберного проміжку – не доходячи 1 см до лівої середньоключичної лінії. Ліва границя в проміжку I-ІІ ребер на 2 см від краю груднини, від ІІІ ребра і до нижньої границі, тобто V реберного хряща на відстані 1,5-2 см до середини лівої середньоключичної лінії.

Скелетотопія отворів серця.

Правий передсердно-шлуночковий отвір і тристулковий клапан визначаються на правій половині груднини по лінії, що з’єднує грудний кінець V правого ребра з зовнішнім кінцем хряща ІV лівого ребра.

Лівий передсердно-шлуночковий отвір – на рівні ІІІ міжреберного проміжку на лівій половині груднини. Аортальний клапан біля лівого краю груднини на рівні ІІІ міжреберного проміжку.

Кровопостачання серця.

  Кровопостачання серця людини здійснюється двома основними судинами – правою і лівою вінцевими артеріями, що починаються від аорти відразу вище півмісяцевих клапанів. Той факт, що судини серця починаються з пазух аорти, свідчить про те, що у фазу систоли їх устя будуть закриті стулками півмісяцевих клапанів. Отже, кровопостачання серця відбувається у фазу діастоли. Півмісяцеві клапани в цей період будуть закритими і кров вільно проникає у коронарні судини. Кровоплину через артеріальні і венозні судини сприяє розслаблення міокарда у фазу діастоли.

Ліва вінцева артерія виходить з лівої пазухи аорти. Вона репрезентована коротким, широким стовбуром довжиною 8-10 мм, який ділиться на 2-3 великі гілки: передню міжшлуночкову, що розміщується в передній поздовжній борозні; огинаючу гілку, яка проходить у вінцевій борозні на діафрагмальну поверхню серця; крім того, може бути непостійна діагональна гілка, яка бере свій початок в місці поділу лівої вінцевої артерії.

Права вінцева артерія починається в правій пазусі аорти, проходить між вушком правого передсердя і артеріальним конусом. Далі вона проходить по вінцевій борозні між правим передсердям і шлуночком, переходить на задню поверхню, де і закінчується задньою міжшлуночковою артерією.

Кожна вінцева артерія має певні зони кровопостачання. Гілки лівої вінцевої артерії кровопостачають переважно ліву половину серця: ліве передсердя і вушко, передню і більшу частину задньої стінки лівого шлуночка, частину передньої стінки правого шлуночка і передні 2/3 міжшлуночкової перегородки.

Права вінцева артерія кровопостачає праву половину серця: праве передсердя, задню стінку і частину передньої правого шлуночка, міжпередсердну і задню третину міжшлуночкової перегородки, частину задньої стінки лівого шлуночка.

З появою праць В.Н.Шевкуненка і його школи з’явилась можливість розглядати будову вінцевих артерій по двох основних типах – магістральному і розсипному. За даними М.С.Лисицина, магістральний тип будови лівої вінцевої артерії зустрічається у 50 % випадків, розсипний – в 36 %, перехідний – в 14 %.

Права вінцева артерія ділиться за магістральним типом в 87 % випадків, в 13 % тип розгалуження наближається до розсипного.

Це має суттєве практичне значення, тому що тромбоз однієї з магістралей веде до значного некрозу стінки.

Вени серця. Кров від серця відтікає по венах серця. При цьому, від лівих відділів серця і частково з правого шлуночка кров збирається у вінцевий синус, який розміщений на задній поверхні серця в проміжку між шлуночками і передсердями і відкривається в праве передсердя. Кров від правого передсердя

відтікає у вени, які відкриваються безпосередньо в праве передсердя. Є додаткові тонкостінні венозні колектори, які відкриваються в камери серця. Це так звані вени Табезія-В’єсена. В умовах підвищеного навантаження на серце через ці судини відбувається частковий викид крові безпосередньо в порожнини шлуночків і передсердь, що забезпечує хвилинний об’єм кровообігу, а відповідно, оптимальні умови для надходження до кардіоміоцитів поживних речовин і кисню.

Іннервація серця відбувається за рахунок симпатичних, парасимпатичних нервів. Ці нерви утворюють переднє і заднє аортальне сплетення. Гілки від них йдуть до м’яза серця. Серце має провідну систему, яка здійснює координацію роботи окремих його камер і в цілому його ритмічну діяльність. Елементи провідної системи закладені в міокарді. Це передсердно-шлуночковий, синусно-передсердний вузли та передсердно-шлуночковий пучок. При порушенні їх провідності можуть наступати блоки.

Перикард

Навколосерцева сумка є замкнутим серозним мішком, який складається з двох листків: внутрішнього (вісцерального), котрий вистилає серце і стінки крупних кровоносних судин (епікард), і пристінкового (парієтального), який прилягає до органів, що оточують серце – перикард. У ділянці великих судин має місце перехід парієтального листка у вісцеральний. Між внутрішньою поверхнею перикарда й епікарда є вузька щілиноподібна порожнина навколосерцевої сумки, яка містить невелику кількість рідини. Вона простягається від початкової (вихідної) складки на висхідній аорті біля місця переходу її в дугу до діафрагми. Верхня границя перехідного відділу перикарда проектується у більшості випадків на рівні ІІ ребра, а нижня – на рівні прикріплення хрящів ІV-V ребер до груднини. За даними Г.С.Вавілова, незалежно від віку, статі і форми грудної клітки екстраплевральна частина перикарда проектується на передній кінець VІ, VІІ лівих ребер.

Листки навколосерцевої сумки відрізняються один від одного не тільки за своїм розміщенням, але й за зовнішнім виглядом. Внутрішній листок (епікард) тонкий і прозорий. Покриваючи серце, він знаходиться в дуже тісному зв’язку з міокардом. З анатомічної і хірургічної точок зору вісцеральний листок навколосерцевої сумки належить до речовини серця.

Парієтальний листок (перикард) не прозорий. Через нього можна тільки здогадуватися про форму серця. За висловом відомого угорського хірурга Надя, він закриває серце так, як мокре полотно закриває статуетку. Перикард виконує опорну, захисну і розмежувальну функції. Він відіграє важливу роль при скороченні серцевого м’яза. Порушення його герметизму після операцій на серці веде до розвитку перикардектомічного синдрому.

За формою перикард у дорослих нагадує зрізаний конус, основа якого на діафрагмі, а верхівка на висхідній аорті.

Перикард умовно ділять на ряд ділянок. Так, А.С. Вишневський (1935), В.П. Воробйов (1960) в перикарді розрізняють п’ять стінок: 1) груднинно-реберну (передню), 2) задню (дорсальну), 3) діафрагмальну (нижню), 4) дві бокові (середостінні).
1. Груднинно-реберну стінку детально описав М.І. Пирогов (1854) у своєму атласі малюнків з заморожених трупів. Передня поверхня навколосерцевої сумки лежить за грудниною. А.Р.Войнич-Сяножецький відзначає, що передня стінка зліва прилягає не тільки до груднини, але і до ребер. Ця поверхня вільна від плевральних мішків. Враховуючи такий анатомічний факт, хірурги пропонують ліве загруднинне поле використати для пункції і доступів до перикарда.
Велике практичне значення мають дані про нижній контур передньої стінки перикарда. Його нижня межа не постійна, часто спускається до надчерев’я, тобто на 1-4 см нижче рівня груднини. Таке явище зустрічається у 95 % випадків і широко використовується для загруднинного доступу до перикарда при виконанні пункції.

2. Середостінні (бокові) стінки перикарда складають велику частину парієтального листка навколосерцевої сумки. Вони на всьому протязі, за виключенням незначних ділянок біля легеневих судин, покриті медіастинальною плеврою. Перикард і плевра в середніх ділянках цих стінок зрощені один з одним. А тому медіастинальна плевра бере участь в боковій фіксації серця. Між перикардом і медіастинальною плеврою з кожної сторони проходить діафрагмальний нерв у супроводі перикардіально-діафрагмального судинного пучка. Діафрагмальні нерви топографічно розміщуються спереду від кореня легень. Права і ліва стінки навколосерцевої сумки мають також велике практичне значення, бо саме через ці стінки здійснюють доступи до серцевого комплексу. Враховуючи той факт, що перикард тісно зрощений з медіастинальною плеврою, розтин його в цьому місці буде супроводжуватися пневмотораксом. Через ці стінки роблять доступ до легеневої артерії і бронхів при оперативному лікуванні раку легень (Л.К.Богуш).

3. Діафрагмальна (нижня) стінка навколосерцевої сумки звернена в сторону діафрагми і щільно зрощена з нею. У дітей таке зрощення дещо слабше і легко піддається розшаруванню. Діафрагмальна стінка за формою нагадує трикутник, основа якого звернена допереду, а вершина відповідає місцю проходження нижньої порожнистої вени.

За даними В.П. Воробйова (1936), зона зрощення навколосерцевої сумки з діафрагмою не обмежується тільки сухожилковим центром, а поширюється і на м’язову частину діафрагми. Це дає можливість використовувати передню ділянку сухожилкового центру діафрагми як орієнтир для експериментального доступу в порожнину навколосерцевої сумки через груднинно-черевну перегородку. Тим більше, що ділянка цієї стінки розміщена спереду від вінцевої зв’язки печінки.

4. Задня стінка навколосерцевої сумки має найбільш складну будову. Тому не випадково, що хірургічній анатомії задньої стінки перикарда присвячена спеціальна монографія Г.Н.Топорова (1960), в якій з вичерпною повнотою викладені її конструктивні особливості. Вона має приблизно трикутну форму. Права границя задньої стінки перикарда проходить від нижньої порожнистої вени вверх, захоплюючи обидві праві легеневі вени, устя верхньої порожнистої, а далі продовжується поперечно по задній стінці лівого передсердя до устя легеневих вен. У межах задньої стінки навколосерцевої сумки розміщена перехідна складка перикарда в епікард.

До задньої стінки перикарда ззаду прилягають органи середостіння. Співвідношення його з сусідніми органами різноманітне. Найчастіше до верхнього відділу задньої стінки прилягають дистальна частина трахеї, початкові відділи бронхів, права легенева артерія. Нижній відділ задньої стінки стикується із стравоходом, плевральними мішками, блукаючими нервами. Верхні і нижні краї задньої стінки перикарда досить часто відділені від стравоходу прошарками клітковини.

Навколосерцева сумка ззаду фіксована хребцево-перикардіальними зв’язками, що йдуть по бокових стінках аорти. Завдяки високому і складному розміщенню артеріальної і венозної зон переходу перикарда в епікард в порожнині навколосерцевої сумки утворюється низка чітко виражених кишень (закутків, пазух, бухт), що містять в собі незначну кількість серозної рідини. Точні дані щодо топографо-анатомічних особливостей кишень перикарда завжди були в центрі уваги клініцистів. За даними Г.Н. Топорова, розрізняють 9 заворотів, але багато дослідників не згідні з таким ствердженням і виділяють, з точки зору практики, тільки 4-5 кишень. Але і ці кишені не завжди постійні. Дозволю собі детальніше зупинитись на опису лише найбільш значних кишень навколосерцевої сумки, що мають практичне значення.

1)                Однією з постійних кишень навколосерцевої сумки є поперечна пазуха перикарда, що являє собою наскрізну щілину, утворену спереду і зверху задньою поверхнею висхідної частини аорти і легеневого стовбура, ззаду – епікардом, що покриває ліве і праве передсердя, передньою поверхнею верхньої порожнистої вени, знизу – лівим і правим передсердями. Хід поперечної пазухи має косий напрямок зверху вниз і справа наліво. Висота її 1,5-2 см, довжина її 7-9 см. Таким чином, поперечна пазуха охоплює аорту і легеневий стовбур ззаду і з боків, що має практичне значення при внутрішньоперикардіальних оперативних доступах до цих судин, наприклад, при ліквідації баталової протоки.

2)                2) Коса пазуха перикарда розміщена в нижньому відділі задньої стінки навколосерцевої сумки. Г.Н.Топоров називає цю кишеню косим міжвенозним заворотом. Передня стінка цього синуса обмежена задньою стінкою лівого передсердя, а саме вісцеральним листком перикарда, що покриває ці відділи серця, ззаду – задньою стінкою перикарда, зліва – кінцевим відділом легеневих вен, справа – нижньою порожнистою веною. Ця пазуха є місцем накопичення патологічної рідини, а її об’єм не перевищує 30 куб. см.

3)                3) Передньонижня кишеня розміщена в куті між грудниною і діафрагмою і утворена за рахунок парієтального листка навколосерцевої сумки. Ця кишеня ніколи не заповнюється серцем повністю. За Напалковим (1902), вона проектується від нижнього краю п’ятого лівого реберно-груднинного з’єднання до основи мечоподібного відростка. Ця кишеня складає певний інтерес для хірургів, оскільки це найнижча точка навколосерцевої сумки, а відповідно тут може накопичуватись випіт або гній при патологічних станах. Тут найчастіше роблять пункцію перикарда з діагностичною чи лікувальною метою.

Навколосерцева сумка належить до числа добре васкуляризованих органів. Головним джерелом кровопостачання перикарда є внутрішньогрудні, бронхіальні і нижні діафрагмальні артерії.

Від внутрішньої грудної артерії відходить перикардо-діафрагмальна артерія, яка є джерелом кровопостачання для більшої частини перикарда. Головним джерелом кровопостачання внутрішнього листка навколосерцевої сумки є вінцеві судини. Між судинами зовнішнього і внутрішнього листків завжди є велика кількість анастомозів. Це широко використовується в хірургії для покращення кровопостачання міокарда при хронічній вінцевій недостатності (операція Фієски). Відтік крові від перикарда здійснюється по однойменних венах. Лімфатична система перикарда представлена двома системами: субепікардіальною і інтраперикардіальною. Вони анастомозують між собою і з лімфатичною системою серця. Лімфатичні капіляри відіграють важливу роль в резорбції і транссудації рідини. Транссудація рідини в порожнині перикарда і її резорбція можуть порушуватись. Як результат це може привести до накопичення в порожнині перикарда рідини і порушення функції серцевого м’яза.

Регіонарними лімфатичними вузлами є середостінні і загруднинні. Іннервація перикарда здійснюється за рахунок блукаючих, симпатичних і діафрагмальних нервів, а також частково і міжреберних нервів.

Пункція навколосерцевої сумки

Пункція навколосерцевої сумки проводиться з діагностичною чи лікувальною метою. Однак ці завдання частіше вирішуються спільно, тобто при діагностичній пункції перикарда можуть бути одночасно проведені і лікувальні засоби (відсмоктування патологічного вмісту із сумки, введення лікарських середників). Думку про проведення пункції перикарда вперше висловив Гален. Однак практичного застосування ця методика набула лише в 1819 р. Вперше її виконав Romero. Зокрема, він запропонував проводити прокол перикарда через трепанаційні отвори в груднині.

Велику роль в удосконаленні методики і техніки пункції перикарда відіграла пропозиція відомого французького хірурга Larrey, який у 1829 р. опублікував новий спосіб парацентезу навколосерцевої сумки через кут між лівою реберною дугою і мечоподібним відростком. І в наш час цей спосіб є одною із класичних і переважаючих методик.

 

 

Oddsei - What are the odds of anything.