Загальний огляд внутрішніх органів

План

 

1. Розвиток травної системи

2. Класифікація органів травлення

3. Порожнина рота

4. Великі і малі слинні залози

5. Молочні зуби: прорізування і заміна зубів

6. Постійні зуби: прорізування і будова

1.  Травна система (systema digestorium) складається з ротової порожнини, глотки,   стравоходу,   шлунка,   тонкої  та товстої кишок, печінки, підшлункової залози.

2.  Ротова порожнина (cavitas oris) є початком травної системи, розташована в нижній частині голови. Спереду вона обмежована губами,  збоку  (справа та зліва) — щоками, зверху — піднебінням, знизу— надпід'язиковими м'язами. Ззаду через широкий отвір зів ротової порожнини сполучається з глоткою (мал. 137 — 139). У ротовій   порожнині   розташовані   зуби, язик, у неї відкриваються протоки великих і малих слинних залоз. Ротову порожнину поділяють на присінок рота та власне   ротову   порожнину   (див.   мал.   137). Присінок рота (vestibulum oris) має ротову щілину (rima oris), що розміщена горизонтально між верхньою й нижньою губами.

Ззовні присінок обмежований щоками, з обох боків від ротової щілини губи зрощуються, переходять одна в одну й утворюють кут рота (angulus oris). Зовнішня поверхня губ - це шкірна частина (pars cutanea), внутрішня - слизова оболонка (pars mucosa), між ними розташована проміжна частина (pars intermedia). Проміжна частина зовнішньо схожа на слизову оболонку з численними сосочками, з тонким шаром зроговілого епітелію, сальними залозами, але без слизових залоз. На шкірі верхньої губи по середній лінії йде верхньогубний жолобок (philtrum), що закінчується горбком (tuberculum).

 

 

У товщі губ міститься коловий м'яз рота, а внутрішня поверхня їх покрита слизовою оболонкою, яка продовжується на коміркові відростки верхньої та нижньої щелеп, щільно зростається з їх окістям й утворює ясна (gingivae). По середній лінії між губами та яснами слизова оболонка стовщується й утворює дві складки - вуздечку верхньої губи (frenulum labii superioris) та вуздечку нижньої губи (frenulum labii inferioris). Губи, зрощуючись з боків, обмежовують ротову щілину, утворюючи спайку губ (comissura labiorum). Крім губ присінок рота спереду та з боків обмежований щоками (buccae), які також складаються із шкіри, м'язів та слизової оболонки. Між шкірою і щічним м'язом є скупчення жирової тканини -жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae), яке особливо добре розвинене у немовлят.

Вважають, що у дітей гр Загальний огляд внутрішніх органів

Загальний огляд внутрішніх органів

План

 

1. Розвиток травної системи

2. Класифікація органів травлення

3. Порожнина рота

4. Великі і малі слинні залози

5. Молочні зуби: прорізування і заміна зубів

6. Постійні зуби: прорізування і будова

1.  Травна система (systema digestorium) складається з ротової порожнини, глотки,   стравоходу,   шлунка,   тонкої  та товстої кишок, печінки, підшлункової залози.

2.  Ротова порожнина (cavitas oris) є початком травної системи, розташована в нижній частині голови. Спереду вона обмежована губами,  збоку  (справа та зліва) — щоками, зверху — піднебінням, знизу— надпід'язиковими м'язами. Ззаду через широкий отвір зів ротової порожнини сполучається з глоткою (мал. 137 — 139). У ротовій   порожнині   розташовані   зуби, язик, у неї відкриваються протоки великих і малих слинних залоз. Ротову порожнину поділяють на присінок рота та власне   ротову   порожнину   (див.   мал.   137). Присінок рота (vestibulum oris) має ротову щілину (rima oris), що розміщена горизонтально між верхньою й нижньою губами.

Ззовні присінок обмежований щоками, з обох боків від ротової щілини губи зрощуються, переходять одна в одну й утворюють кут рота (angulus oris). Зовнішня поверхня губ - це шкірна частина (pars cutanea), внутрішня - слизова оболонка (pars mucosa), між ними розташована проміжна частина (pars intermedia). Проміжна частина зовнішньо схожа на слизову оболонку з численними сосочками, з тонким шаром зроговілого епітелію, сальними залозами, але без слизових залоз. На шкірі верхньої губи по середній лінії йде верхньогубний жолобок (philtrum), що закінчується горбком (tuberculum).

 

 

У товщі губ міститься коловий м'яз рота, а внутрішня поверхня їх покрита слизовою оболонкою, яка продовжується на коміркові відростки верхньої та нижньої щелеп, щільно зростається з їх окістям й утворює ясна (gingivae). По середній лінії між губами та яснами слизова оболонка стовщується й утворює дві складки - вуздечку верхньої губи (frenulum labii superioris) та вуздечку нижньої губи (frenulum labii inferioris). Губи, зрощуючись з боків, обмежовують ротову щілину, утворюючи спайку губ (comissura labiorum). Крім губ присінок рота спереду та з боків обмежований щоками (buccae), які також складаються із шкіри, м'язів та слизової оболонки. Між шкірою і щічним м'язом є скупчення жирової тканини -жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae), яке особливо добре розвинене у немовлят.

Вважають, що у дітей грудного віку жирове тіло щоки призводить до стовщення стінки ротової порожнини і тим самим зменшує атмосферний тиск на неї, що сприяє процесу ссання. На слизовій оболонці щоки в присінку рота навпроти верхнього другого великого кутнього зуба відкривається вивідна протока привушної слинної залози.

Зуби (dentes) розташовані на межі між присілком рота та власне ротовою порожниною. Структура зубів дещо інша, ніж структура кісток, однак вони схожі за своїми хімічними та фізичними властивостями. У дорослої людини буває 32 зуби, які називають постійними (dentes permanentes), а у дітей 20 молочних зубів (dentes decidui).

Загальна будова зуба. У кожному зубі розрізняють кілька частин. Частина, яка виступає над яснами, називається коронкою зуба (corona dentis), а частина, яка розміщена в зубній комірці, -коренем зуба (radix dentis). У клінічній практиці розрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю і клінічну - - частину зуба, що виступає над яснами. Дещо звужена частина зуба, розміщена між коронкою та коренем зуба, називається шийкою зуба (cervix dentis). Коронка має кілька поверхонь. Поверхню, обернену до зуба протилежної щелепи, називають змикальною поверхнею (facies occlusalis). Поверхня, що обернена до присінка, називається ирисінковою поверхнею (fades vestibularis), до язика -- язиковою (facies lingualis), а до поверхні сусіднього зуба -контактною поверхнею (fades approximalis).

Контактних поверхонь у кожному зубі є дві: ближча поверхня (facies medialis), обернена до присереднього зуба, і дальша поверхня (facies distalis), обернена до кутніх зубів. Коронки зубів утворюють зубні дуги: верхньощелепну (arcus dentalis maxillaris) і нижньощелепну (arcus dentalis mandibularis).

Внутрішня будова зуба. Основна речовина зуба — дентин (dentinum). Вона досить міцна, на відміну від кістки не має клітин, гаверсових каналів, судин. На коронці зуба, поверх дентину розміщена найтвердіша тканина організму - емаль (enamelum). Вона побудована з довгих призм, осі яких спрямовані перпендикулярно до дентину.

Слід запам'ятати, що дентин розвивається з мезенхіми, емалеві призми — з епітеліальних клітин ектодерми. Зовнішній шар емалі захищає її від руйнівної дії хімічних речовин їжі. Дентин кореня та шийки зуба покритий цементом (cementum), що гістологічне нагадує кістку. Корінь зуба розміщений у зубній комірці (alveolus dentalis) і щільно зрощується з її окістям. Шийка зуба покрита слизовою оболонкою ясен.

У середині зуба розташована невелика зубна порожнина (cavitas dentis). Вона поділяється на коронкову порожнину (cavitas coronae) і канал кореня зуба (canalis radicis dentis). Канали коренів зуба відкриваються на верхівках коренів (apex radicis dentis) дуже маленькими отворами верхівки кореня зуба (foramen apicis radicis dentis). Порожнина зуба виповнена пульпою зуба (pulpa dentis), до складу якої входять пухка сполучна тканина, кровоносні судини, нерви, які проходять через отвори і канали коренів зуба.

За формою коронки, особливостями будови і виконуваною функцією всі зуби поділяються на різці, ікла, малі кутні зуби, великі кутні зуби.

Насамперед слід з'ясувати, що в практичній медицині кількість зубів прийнято зображувати зубною формулою: в чисельнику позначають верхні, а в знаменнику — нижні зуби. Напрямок розташування зубів починають від серединної площини назовні: різці, ікла, малі кутні зуби, великі кутні зуби.

У чисельнику і знаменнику числа відображають кількість зубів послідовно, починаючи з різців, на кожній верхній щелепі та половині нижньої щелепи. Таким чином, у людини число постійних зубів однакове для верхньої і нижньої щелеп з кожного боку: 2 різці, 1 ікло, 2 малих кутніх і 3 великих кутніх зуби. У формулі молочних зубів нуль означає, що серед них відсутні малі кутні зуби, а великих кутніх зубів з кожного боку на обох щелепах тільки по два. У дорослої людини кожна зубна дуга містить по 16 зубів.

Особливості будови окремих зубів.

                    Різці (dentes incisivi) розміщені по боках від серединної площини. Розрізняють присередні та бічні різці; коронка їх має долотоподібну форму з опуклою губною та увігнутою язиковою поверхнями. Верхні різці дещо більші за нижні. Корені різців довгі, конусоподібної форми.

                    Ікла (dentes саnini) - найдовші зуби, по два зверху та знизу, розміщені за різцями. Мають масивну коронку конусоподібної форми та довгий корінь.

                    Малі кутні зуби (dentes premolares), яких по два на кожній верхній щелепі та на кожній половині нижньої (два правих та два лівих), розміщені за іклами. На зми-кальній поверхні зуби мають два конічних горбки. Корені нижніх малих кутніх зубів прості, одиночні, конічної форми, а верхні іноді розщеплені або подвійні, мають щічну та язикову частини.

                    Великі кутні зуби (dentes molares), яких по три на кожній половині зубної дуги, розміщені за малими кутніми зубами.

На змикальній поверхні коронки проходять під прямим кутом одна до одної дві борозни, що розділяють чотири вістря — два щічних та два язикових. На коронці першого зуба в більшості випадків буває п'ять вістер. Великі кутні зуби мають масивну, кубічної форми коронку. Треті великі кутні зуби (dens molaris tertius) називають ще зубами мудрості, вони прорізуються в 16 — 30 років, коронка їх менших розмірів і має чотири або три вістря. Верхні великі кутні зуби мають по три корені (один язиковий та два присінкових - - передній і задній), а нижні - по два - передній та задній. Корені нижнього зуба мудрості значно коротші, нерідко зливаються в спільний конус.

Слід відзначити, що молочні зуби загалом схожі на постійні, являючи собою зменшену їх копію. Вони матово-білого з голубизною кольору (постійні— з жовтуватим відтінком), емаль у них більше розвинена, завдяки чому шийка різко відокремлюється від коронки. Корені зубів розвинені гірше, ніж коронки. Корені кутніх зубів сильно розходяться.Особливу увагу необхідно звернути на терміни росту зубів. Прорізуються вони в постнатальний (після народження) період у певний час та в певному порядку.

У грудних дітей поява молочних зубів відображає загальні процеси формування кісток скелета і засвоєння мінеральних речовин. Запізнення термінів прорізування молочних зубів може бути показником розвитку рахіту.Звичайно прорізування молочних зубів починається наприкінці першої та на початку другої половини першого року життя дитини. Спочатку прорізуються присередні різці (причому завжди всі нижні зуби прорізуються раніше, ніж відповідні верхні), потім прорізуються бічні різці, перші кутні зуби, ікла і, нарешті, другі кутні зуби.

Можуть траплятися відхилення від середніх термінів: дитина може народитися з уже прорізаними різцями, буває, що поява їх запізнюється або порушується порядок їх появи. Тепер вивчіть порядок прорізування постійних зубів.

Період із початку 3-го року життя дитини і до кінця 6 — 8-го року (тобто з моменту появи останнього молочного зуба і до початку росту першого постійного зуба) називають періодом спокою - в ці роки функціонують молочні зуби.

Трапляються випадки, коли треті великі кутні зуби (зуби мудрості) не виростають, тоді у людини буває 28 постійних зубів.

Змикання верхньощелепної та нижньощелепної зубних дуг називають прикусом. Прикуси бувають нормальні та патологічні. Нормальний прикус характеризується тим, що зуби верхньої щелепи (різці) заходять спереду на нижні, останні зуби (ікла, кутні малі та великі) стикаються з відповідними зубами нижньої щелепи, але розміщені збоку від них.

Справа в тому, що коронки верхніх різців ширші від коронок нижніх і покривають своїм різальним краєм не тільки коронки різців, а також і присередню половину коронок ікол. Трапляються різні варіанти або аномалії прикусу: 1) прямий прикус — верхні різці не прикривають спереду нижніх, а сходяться з ними різальними краями; 2) верхній ряд зубів виступає вперед через надмірний розвиток верхніх щелеп; 3) верхній ряд зубів розташовується позаду від нижнього ряду, що зумовлено надмірним розвитком нижньої щелепи; 4) косий, або зигзагоподібний, прикус - верхній ряд зубів зміщений відносно нижнього в правий чи лівий бік. Крім того, бувають варіанти щодо кількості зубів, а також будови і кількості коренів.

4. За зубними дугами розташована власне ротова порожнина (cavitas oris propria), яка заповнена язиком. Верхню стінку власне ротової порожнини утворює піднебіння (palatum), яке поділяють на тверде піднебіння (раlаtum durum) та м'яке піднебіння (palatum molle). Тверде піднебіння відокремлює ротову порожнину від носової порожнини. Кісткову основу твердого піднебіння становлять піднебінні відростки верхньої щелепи та горизонтальні пластинки піднебінних кісток.

Слизова оболонка, що покриває тверде піднебіння, стовщена і щільно зрощена з окістям. У передній частині твердого піднебіння розміщено кілька поперечних піднебінних складок (plicae palatinae transversae), різцевий сосочок (papilla incisiva), а по середині проходить піднебінне шво (raphe palati).

Розгляньте м'яке піднебіння, воно є продовженням твердого піднебіння і являє собою два шари слизової оболонки, між якими розташовані піднебінний апоневроз (aponeurosis palatina) та м'язи. М'яке піднебіння відносять до зіва, що являє собою межу між власне ротовою порожниною і ротовою частиною глотки.

М'яке піднебіння має три частини: піднебінну завіску (velum palatinum), піднебінний язичок (uvula palatina) та дві пари дужок. Піднебінна завіска під дією м'язів підіймається, рухається назад до задньої стінки глотки і відокремлює в процесі ковтання їжі ротову частину глотки від її носової частини. Середня частина завіски має піднебінний язичок. Від завіски в обидва боки та вниз відходять піднебінні дужки: передня -  піднебінно-язикова (arcus palatoglossus) і задня піднебінно-глоткова (arcus palatopharyngeus). Піднебінно-язикові дужки обмежовують отвір, який називають перешийком зіва (isthmus faucium). Між піднебінно-язиковою та піднебінно-глотковою дужками з обох боків від зіва розташована мигдаликова ямка (fossa tonsillaris), в якій міститься піднебінний мигдалик (tonsilla palatina).

                    М'яз — підіймач піднебінної завіски (m. levator veli palatini) починається від нижньої поверхні кам'янистої частини скроневої кістки попереду від зовнішнього сонного отвору та від хряща і перетинчастої частини слухової труби, спускається вниз та присередньо і прикріплюється до піднебінного апоневрозу. Функція: піднімає м'яке піднебіння.

                    М'яз — натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini) починається від хрящової та перетинчастої частин слухової труби та основи присередньої пластинки крилоподібного відростка, човноподібної ямки, ості клиноподібної кістки, огинає крилоподібний гачок, повертає під прямим кутом присередньо і прикріплюється до піднебінного апоневрозу. Функція: напружує м'яке піднебіння, відкриває глотковий отвір слухової труби.

                    М'яз язичка (m. uvulae) починається від задньої носової ості піднебінної кістки і закінчується в товщі кінчика язичка. Функція: піднімає язичок і тягне його назад.

                    Піднебінно-язиковий м'яз (m. раlаtoglossus) проходить у товщі піднебінно-язикової дужки. Починається від краю кореня язика і прикріплюється до піднебінного апоневрозу. Функція: тягне піднебінно-язикові дужки вниз, звужуючи зів.

                    Піднебінно-глотковий м'яз

(m. раlаtopharyngeus) розміщується в товщі піднебінно-глоткової дужки. Починається від задньої стінки гортанної частини глотки і прикріплюється до піднебінного апоневрозу. Функція: натягає піднебінно-глоткові дужки, опускає піднебінну завіску вниз і тягне її назад так, що остання своїм вільним краєм досягає задньої стінки глотки. Відмежовує носову частину глотки від ротової частини.

В процесі ковтання м'язи-підіймачі, м'яз - натягувач піднебінної завіски і піднебінно-глотковий м'яз притискують піднебінну завіску до задньої і бічної стінок глотки і таким чином відокремлюють ротову частину глотки від її носової частини, що запобігає потраплянню їжі в носову порожнину. М'язи м'якого піднебіння та зіва звужують зів, і розділяють їжу на невеликі порції. Акт ковтання має складний нервовий механізм, центр його регуляції розташований у довгастому мозку.

5. Власне ротова порожнина виповнена язиком (lingua). Язик у людини виконує декілька функцій. Він є важливим органом травної системи, сприяє обробленню їжі в ротовій порожнині і переміщенню її в глотку, виконує функцію органу смаку. У слизовій оболонці язика є багато специфічних нервових закінчень. Однією з найважливіших його функцій є членороздільна мова. Розгляньте препарат язика, виділіть дві його частини: передню - тіло язика (corpus linguae) з верхівкою (apex linguae), і задню - корінь язика (radix linguae). На тілі язика розгляньте спинку язика, нижню поверхню язика та два краї.

Спинка язика (dorsum linguae) опукла. Уздовж неї проходить серединна борозна язика (sulcus medianus linguae), яка збігається зі сполучнотканинною перегородкою язика (septum linguae). Ця борозна закінчується в задній частині язика сліпим отвором язика (foramen caecum linguae), від якого в обидва боки проходить межова борозна (sulcus terminalis). Ззаду від межової борозни розташовується язиковий мигдалик (tonsilla lingualis), який за будовою та функцією схожий на піднебінні мигдалики.

Уважно розгляньте слизову оболонку спинки язика, що угворює численні випини - язикові сосочки (papillae linguales). За формою їх поділяють на ниткоподібні, грибоподібні, листоподібні та жолобуваті. Ниткоподібні сосочки (papillae filiformes) займають усю поверхню спинки язика, виконують механічну функцію, перешкоджають передчасному просуванню їжі, затримують їжу на поверхні язика, а також мають чутливі рецептори, які реагують на температуру, дотик і біль.

Грибоподібні сосочки (papillae fungiformes) розміщуються між ниткоподібними, мають круглі верхівки, за формою нагадують гриб. Листоподібні сосочки (papillae foliatae) розташовані по краях язика, мають вигляд вертикальних складок. Жолобуваті сосочки (papillae vallatae) найбільші за розміром, формою нагадують грибоподібні, але кожен із них оточений жолобом, їх буває 7 - 12, ці сосочки розташовуються перед межовою борозною та сліпим отвором. Усі сосочки, крім ниткоподібних, сприймають смакові відчуття (солодке, солоне, гірке, кисле тощо).

Вивчіть нижню поверхню язика (facies inferior linguae), яка прилягає до дна ротової порожнини. По середній лінії дна слизова оболонка стовщується й утворює вуздечку язика (frenulum linguae), по боках від неї розташовані симетричні торочкуваті складки (plicae fimbriatae). Зверніть увагу на слизову оболонку дна ротової порожнини, вона утворює дві під'язикові складки (plicae sublinguales), які закінчуються під'язиковим м'ясцем (caruncula sublingualis). У товщі складок розташована парна під'язикова слинна залоза.

На верхівках під'язикового сосочка відкриваються під'язикові та підниж-ньощелепні протоки слинних залоз.

Перейдіть до вивчення м'язів язика. Під слизовою оболонкою язика розміщуються м'язи, які поділяють на дві групи: скелетні м'язи, які починаються від кісток і прикріплюються до апоневрозу язика, і власні м'язи, що починаються і прикріплюються в товщі язика. До скелетних м'язів язика належать: підборідно-язиковий, під'язиково-язиковий, шило-язиковий і хрящр-язиковий.

Підборідно-язиковий м'яз (m. geniоglossus) починається від підборідної ості нижньої щелепи. Це найрозвиненіший серед скелетних м'язів язика, його волокна розходяться віялоподібне, причому нижні з них прикріплюються до тіла під'язикової кістки, середні — до кореня язика, верхні загинаються вперед до верхівки язика. Продовженням м'яза в товщі язика є власний вертикальний м'яз. Коли підборідно-язиковий м'яз скорочується, язик рухається вперед і сплощується.

                    Під'язиково-язиковий м'яз (m. hyoglossus) починається від великого рога та тіла під'язикової кістки, а прикріплюється з боку язика біля його краю разом із волокнами шило-язикового м'яза і поперечного м'яза язика. Функція: тягне язик назад і вниз.

                    Шило-язиковий м'яз (m. styloglossus) починається від шилоподібного відростка скроневої кістки і віялоподібне розходиться по боках язика, перехрещуючись з волокнами під'язиково-язикового і підне-бінно-язикового м'язів. Функція: тягне язик назад і вгору.

Хрящо-язиковий м'яз (m. chondroglossus) починається від малого та великого рогів під'язикової кістки і прикріплюється до апоневрозу язика. Функція: тягне язик назад і вниз.

До власних м'язів язика належать верхній та нижній поздовжні, а також поперечний і вертикальний м'язи.

                    Верхній поздовжній м'яз (m. longitudinalis superior) починається від кореня язика, розміщується під його апоневрозом уздовж перегородки язика і прикріплюється до апоневрозу біля верхівки язика. Функція: вкорочує та стовщує язик. У разі однобічного скорочення відводить язик убік.

                    Нижній поздовжній м'яз (m. longitudinalis inferior) починається між м'язами кореня язика, розміщується біля його нижньої поверхні вздовж перегородки язика і прикріплюється до апоневрозу біля верхівки язика. Функція: вкорочує та стовщує язик. У разі однобічного скорочення відводить язик убік.

                    Поперечний м'яз язика (m. transversus linguae) починається від його перегородки, розміщується між верхнім та нижнім поздовжніми м'язами і прикріплюється до апоневрозу по краях язика. Функція: звужує та стовщує язик.

                    Вертикальний м'яз язика (m. verticalis linguae) починається на спинці язика від його апоневрозу, розміщується між волокнами інших м'язів язика, тісно пов'язаний з волокнами підборідно-язикового м'яза, прикріплюється до апоневрозу язика в ділянці його нижньої поверхні. Функція: подовжує язик, сплощує, утворює на його спинці поздовжній жолоб.

6. Використовуючи сагітальний розпил голови з відпрепарованими ротовими залозами, перейдіть до їх вивчення. Ротові залози (glandulae oris) поділяють на великі і малі. Малі слинні залози (glandulae salivariae minores) розташовані в слизовій оболонці або в підслизовому прошарку стінок ротової порожнини. Серед них є багато невеликих одиничних слизових і серозних залоз, які залежно від розміщення називають губними (glandulae labiales), щічними (glandulae buccales), кутніми (glandulae molares), піднебінними (glandulae palatinae) та язиковими (glandulae linguales). Найчисленнішими серед них є губні, піднебінні та передні язикові залози.

                    До групи великих слинних залоз (glandulae salivariae majores) відносять під'язикову, піднижньощелепну та привушну залози. Усі ці залози парні.

                    Під'язикова слинна залоза (glandula sublingualis) розміщується під слизовою оболонкою нижньої стінки ротової порожнини, на верхній поверхні щелепно-під'язикового м'яза і складається з кількох часток. Залоза невелика за розміром (її маса становить близько 5 г), трубчасто-альвеолярна, за функцією слизова.

Від часток відходять міжчасткові протоки, що зливаються в кілька (10—15) малих під'язикових проток (ductus sublinguales minores), які частково самостійно відкриваються вздовж під'язикової складки у власне ротову порожнину або з'єднуються й утворюють велику під'язикову протоку (ductus sublingualis major), що відкривається самостійно на під'язиковому сосочку (caruncula sublingualis).

Піднижньощелепна  слинна залоза

(glandula submandibularis) більша від попередньої, маса її досягає 15 г, також трубчасто-альвеолярна; виділяє слизовий і серозний секрет. Залоза розміщується біля куга нижньої щелепи, в ділянці піднижньощелепного трикутника під щелепно-під'язиковим м'язом, її задня частина межує з привушною залозою, відокремлюється від неї фасцією. Протока підщелепної залози (ductus submandibularis) огинає задній край щелепно-під'язикового м'яза і відкривається на під'язиковому сосочку.

Найбільша серед слинних залоз -привушна залоза (glandula parotidea), маса її становить 20 - 30 г, побудована за альвеолярним типом, виділяє серозний секрет. Залоза розташована в привушній ділянці лиця, в занижньощелепній ямці. Залоза покрита привушною фасцією, від якої в товщу залози відходять сполучно-тканинні перетинки. За формою залоза нагадує конус, основа якого обернена вперед і назовні, а верхівка заходить за гілку нижньої щелепи.

Частину залози, що розташована на поверхні лиця, називають поверхневою (pars superficialis), а частину за гілкою нижньої щелепи - глибокою (pars profunda). Через залозу проходять загальна сонна артерія, занижньощелепна вена, лицевий і вушно-скроневий нерви. У товщі та на поверхні залози розташовані привушні лімфатичні вузли. Із залози виходить привушна протока (ductus рагоtideus), що лежить на 1 - 2 см нижче від виличної дуги і біля переднього краю жувального м'яза загинається, пронизує щічний м'яз і відкривається на слизовій оболонці щоки в присінок рота проти верхнього другого великого кутнього зуба. Знайдіть цей отвір на препараті ротової порожнини на слизовій оболонці щоки.