ЧЕРЕПНІ НЕРВИ

 

Дванадцять пар черепних нервів (nn. craniales) починаються або закінчуються в різних відділах головного мозку, що залежить від ембріонального розвитку:

I нюховий нерв (n. olfactorius) з thelencephalon (чутливий);

II зоровий нерв (n. opticus) з diencephalon (чутливий);

III окоруховий нерв (n. oculomotorius) з mesencephalon (змішаний: руховий, парасимпатичний);

IV блоковий нерв (n. trochlearis) з metencephalon (руховий);

V трійчастий нерв (n. trigeminis) з metencephalon (змішаний: чутливий, руховий);

VI відвідний нерв (n. abducens) з metencephalon (руховий);

VII лицевий нерв (n. facialis) з metencephalon (змішаний: чутливий, руховий, парасимпатичний);

VIII присінково-завитковий нерв (n. vestibulocochlearis) з metencephalon (чутливий);

IX язико-глотковий нерв (n. glossopharyngeus) з myelencephalon (змішаний: чутливий, руховий, парасимпатичний);

X блукаючий нерв (n. vagus) з myelencephalon (змішаний: чутливий, руховий, парасимпатичний);

XI додатковий нерв (n. accessorius) з myelencephalon (руховий);

XII під'язиковий нерв (n. hypoglossus) з myelencephalon (руховий).

 

Чутливі, рухові, симпатичні і парасимпатичні волокна черепних нервів мають специфічні функції, незважаючи на анатомічне об'єднання в змішані черепні нерви. Кожен черепний нерв має особливості філогенетичного походження що залежить від ембріонального розвитку.

 

БУДОВА ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ

 

I ПАРа – НЮХОВий НЕРВ

Нюховий нерв (n. olfactorius) є провідником від рецепторів електрохімічних імпульсів, що виникають під дією пахучих речовин. Перші нейрони розташовуються в слизовій оболонці верхнього носового ходу і перегородки носа. Нюховий нерв не має нервового вузла. Периферійні відростки залягають під епітелієм верхнього носового ходу, а центральні відростки об’єднуються в 15 – 20 нюхових ниток (fila olfactoria), які переходять у порожнину черепа через отвори горизонтальної пластинки решітчастої кістки, потім контактують з II нейронами нюхової цибулини, яка знаходиться на основі лобної долі (рис. 1).Після впливу подразнення на нюхову ділянку поверхні слизової носа це подразнення переходить з периферійних відростків специфічних нюхових клітин на їхні тіла, а потім на відростки. Останні в глибині слизової утворюють до 20 нюхових ниток, що закінчуються нюховою «цибулиною». «Цибулина» має досить складну будову, її величина 8-10 мм у довжину і 3-4 мм у ширину.

З нюхової цибулини подразнення через tractus olfactorius, trigonum olfactorium, substantia perforata anterior, septum pellucidum слідує по шляхах, які огинають мозолисте тіло; волокна нюхового шляху досягають uncus (кірковий кінець нюхового аналізатора). Частина волокон, що відгалужуються від нюхового шляху, зв'язують цю систему з підкірковими утворами, корою та екстрапірамідною системою.

Цікаво, що такі, надзвичайно діючі речовини, як нашатирний спирт і хлороформ, впливають і через інший, поруч розташований трійчастий нерв; приймають участь також симпатичні і парасимпатичні волокна.

Нюх дозволяє людині не тільки відчувати, але і розрізняти пахучі речовини. Поряд з цим нюх сприяє сприйняттю зовнішнього світу, супроводжує акт їжі, впливає на працездатність і естетичну насолоду, на тиск крові, газообмін, ритм дихання та ін. У ряду тварин нюховий аналізатор розвинутий дуже сильно. Наприклад, мозок акули на 15% складається з нюхових клітин. Багато сторін функції і структури нюхових аналізаторів невідомі і прав академік П. Л. Капіца: «Як відомо, органи нюху – найбільш складні з усіх органів чуттів, і природа явища, на основі якого вони функціонують, дотепер не відкрита».

Ембріогенез. На бічній стороні голови в ектодермі на 4-й тиждень внутрішньоутробного періоду виникають дві стовщені пластинки – носові плакоди, що занурюються під епітеліальну вистилку і складають дно носових ямок. На 7-му тижню внутрішньоутробного розвитку вони перетворюються в носові камери. Вони вистелені кубічним епітелієм, потім він перетворюється у високий призматичний війковий епітелій і бокалоподібні клітини. У верхній частині носової камери і носової перегородки, починаючи з III міс. внутрішньоутробного розвитку, призматичні клітини втрачають війки і перетворюються в підтримуючі клітини, а бокалоподібні клітини атрофуются (рис. 2). У тих клітин, що перетворилися в нюхові рецептори, виникають волоскоподібні відростки, що виступають над епітеліальною вистілкою. Їхні аксони контактують з мітральними клітинами нюхових цибулин

Філогенез. У всіх хребтових тварин нюховий нерв не має загального стовбура, а представлений у вигляді коротких нюхових ниток. Тільки в Anura і Gymnophiоnа аксони нюхових нейронів групуються в два пучки.

 

II ПАРаЗОРОВий НЕРВ

Зоровий нерв (n. opticus) – провідник зорового аналізатора, що передає електрохімічні імпульси після подразнення рецепторів світловими хвилями. Нерв формується з центральних відростків гангліонарних клітин, утворюючи на задньому полюсі очного яблука сосок зорового нерва.

Зоровий нерв проходить через отвори в задньому полюсі очного яблука і розташовується в очній ямці на протязі 5 см, потім проникає через канал зорового нерва в порожнину черепа. Спереду турецького сідла 25% волокон медіальної сторони правого і лівого нервів перехрещуються (chiasma opticum). Після перехрестя волокна утворюють зоровий тракт (tr. opticus), що, огинає з бічної сторони ніжки мозку, роздвоюється на бічний та присередній пучки.

Отже, власне зоровий нерв починається від сітківки і закінчується в перехресті волокон зорового нерва. В основі терміна сітківка лежить «мережа»; назва обумовлена багатством капілярів і судин, що утворюють густу мережу.

Стовбур зорового нерва вкритий усіма трьома мозковими оболонами. На протязі його можна розділити на 4 частини (відділи): 1) внутрішньоочну, що має довжину 1-2 мм і розміщена у товщі оболонок очного яблука; 2) очноямкову, яка проходить у товщі жирового тіла очної ямки і простягається до зорового отвору, маючи довжину 25-35 мм; 3) канальну, що проходить через зоровий канал і має довжину 4-8 мм та 4) внутрішньочерепну, що проходить у порожнині черепа від зорового каналу до зорового перехрестя і має довжину 3-16 мм.

Зорове перехрестя (chiasma opticum) є неповним. Перехрещуються тільки ті волокна, що йдуть від вузлових нейроцитів присередньої (медіальної) половини сітківки. Інші волокна – від бічної (латеральної) половини сітківки, вони проходять через бічні відділи зорового перехрестя неперехрещеними.

Отже, правий зоровий шлях утворений аксонами тих вузлових нейроцитів, що розміщені у правих половинах сітківки обох очних яблук і сприймають світлові подразнення зліва, а лівий зоровий шлях утворений аксонами тих вузлових нейроцитів, що розміщені у лівій половині сітківки обох очних яблук і сприймають світлові подразнення справа. Верхньонижня орієнтація волокон у перехресті не змінюється.

Нервові волокна, які починаються після перехресту зорового тракту слідують у різних напрямках. Основна їхня маса (до 80%) досягає клітин бічного колінчатого тіла, частково – верхніх горбків пластинки покрівлі середнього мозку (чотиригорбкової пластинки) і подушки зорових горбів. Усі зазначені утворення є підкірковими центрами зору.

Волокна, що відходять від них, через задню ніжку внутрішньої капсули досягають кіркових центрів зору, розташованих по берегах шпорних борозен у потиличних частках.

Необхідно відзначити, що імпульси від волокон, що досягають верхніх горбків чотиригорбкової пластинки, переключаються з них також на вегетативні (парасимпатичні) ядра n. oculomotorius. Ці ядра розташовані в покриву середнього мозку (ядра Якубовича, чи Вестфаль-Эдингера). Імпульси від останніх йдуть разом з n. oculomotorius в очну ямку і закінчуються в ganglion ciliare. Постгангліонарні волокна nn. ciliares breves досягають гладких м'язів райдужки, забезпечуючи звуження зіниці.

Розширення зіниці відбувається за рахунок передачі нервових імпульсів із симпатичних волокон, що починаються в спинному мозку, у centrum ciliospinale (на рівні С81). Як звуження, так і розширення зіниці – пупілярний рефлекс який є звичайно мимовільним.

Таким чином, на прикладі конкретного органа чуттів стає зрозумілим, що образне відображення зовнішнього світу має місце в корі півкуль, а емоційне забарвлення можливе за рахунок колатеральних нервових зв'язків основних шляхів з ретикулярною формацією середнього і довгастого мозку, гіпоталамусом, смугастим тілом і мигдалеподібним тілом. Було встановлено, що окремі нейрони зорової кори підсумовують одержану інформацію, аналізують і синтезують зображення.

Ембріогенез. У буквальному значенні зоровий нерв не є нервом, тому що нервовий апарат сітківки ока, де починається нерв, являє собою спеціалізовану ділянку стінки проміжного мозку. Утворення зорового нерва зв'язано з відокремленням чутливих клітин при формуванні очної ямки з первинного очного міхура. Розвиток очної ямки починається на 4-му тижню внутрішньоутробного періоду. Що ж стосується формування зорового нерва, то тільки наприкінці III міс. ембріонального розвитку великі клітини нейробластів очного яблука переміщаються у внутрішні шари сітківки, утворюючи гангліонарний шар, клітини якого мають довгі аксони. Аксони цих клітин зближаються один з одним у напрямку до очної стеблинки, що розташований під шаром гангліозних клітин. Потім аксони виходять з очного яблука в місці з'єднання з очною стеблинкою, утворюючи зоровий нерв. Волокна цього нерва оточують кровоносні судини (a. centralis retinae), які знаходяться уздовж очної стеблинки. За рахунок розвитку зорового нерва порожнина очної стеблинки на початку III міс. поступово зникає. Волокна міелінізуються й очна стеблинка перетворюється в зоровий нерв.

Філогенез. Як відомо з эмбріогенезу, сітківка з її нервовими елементами представляє змінену частину стінки мозкового міхура, тому у всіх хребтових зоровий нерв має загальний план будови. Його форма найчастіше циліндрична. Товщина і довжина зорового нерва різні у всіх тварин і залежать від величини ока і глибини очниці. Волокна зорового нерва у тварин, як і в людини, перехрещуються. У нижчих хребтових перехрест зорових нервів повний, у вищих частковий.

 

III ПАРА – окоруховий НЕРВ.

Окоруховий нерв (n. oculomotorius) складається з рухових і парасимпатичних волокон. До ядер окорухового нерва відносяться: ядро окорухового нерва (рухове ядро), яке розміщене під вентральною стінкою водопроводу на рівні верхніх горбків покриву середнього мозку та додаткові ядра окорухового нерва, від яких відходять парасимпатичні прегангліонарні волокна.

З ядер виходять 10-17 корінців нерва, що пронизують поруч лежаче червоне ядро і виходять з ділянки основи мозку між його ніжками і мостом. На медіальній поверхні ніжки мозку є відбиток від вдавлення окорухового нерва. З ядра окорухового нерва починаються однобічні неперехрещені аксони для іннервації м'яза – підіймача верхньої повіки і верхнього прямого м'яза. З цього ж ядра починаються і перехрещені волокна для іннервації присереднього, нижнього прямих і нижнього косого зовнішніх м'язів очного яблука.

Після виходу окорухового нерва на основу мозку він проникає через верхню стінку печеристої пазухи і верхню очноямкову щілину в порожнину очної ямки. Перед входом у орбіту або в її порожнині він розгалужується на верхню і нижню гілки: верхня гілка іннервує м'яз-підіймач верхньої повіки і верхній прямий м'яз очного яблука; нижня гілка більш масивна й іннервує присередній прямий та нижній косий м'язи очного яблука.

Парасимпатична частина окорухового нерва починається з додаткових ядер окорухового нерва, аксони яких іннервують війковий м'яз (m. ciliaris), і м'яз-звужувач зіниці (m. sphincter pupillae). В орбіту парасимпатичні волокна проникають разом з волокнами окорухового нерва, знаходячись у складі нижньої гілки. Досягши очної ямки, парасимпатичні волокна залишають нижню гілку, і, відступивши на 0,5 см від верхньої очноямкової щілини, переключаються на II нейрон у війчастому вузлі (gangl. ciliare). Війчастий вузол має форму пластинки величиною 2x3 мм, лежить на бічній стороні зорового нерва в орбіті. У окоруховому нерві знаходяться аферентні пропріоцептивні волокна від носовійчастого нерва (V пари).

Ембріогенез. На 4-му тижню ембріонального розвитку в середньому мозковому міхурі відокремлюється група нейробластов. На 5-му тижню їхні аксони виходять із дна середнього мозку і досягають очних келихів, вступаючи в перший міотом. До нього вдруге домішуються вегетативні (парасимпатичні) волокна для іннервації гладких м'язів ока.

Філогенез. У всіх хребтових (тільки в Myxinoklea III пара зовсім редукується) окоруховий нерв іннервує ті ж м'язи, що й у людини.

 

IV ПАРа БЛОКОВий НЕРВ

Блоковий нерв (n. trochlearis) руховий, волокна його починаються від ядра, що знаходиться в сірій речовині вентральніше водопроводу мозку на рівні нижніх горбків середнього мозку. Тонкий нервовий стовбур направляється на дорсальну сторону середнього мозку; у зоні між нижніми горбками середнього мозку і початком вуздечки переднього мозкового паруса правий і лівий нерви перехрещуються. Спочатку на основі мозку блоковий нерв із латеральної сторони огинає ніжку мозку, будучи прикритий скроневою часткою. Досягши основи черепа, вона розташовується в бічній стінці печеристої пазухи. Через верхню очноямкову щілину блоковий нерв проникає в очну ямку, де лежить вище початку м'яза-підіймача верхньої повіки, і вступає у верхній косий м'яз ока. В орбіті до цього нерва підключаються аферентні пропріоцептивні волокна від носовійчастого нерва і симпатичні волокна від вегетативного сплетення очної артерії.

Эмбріогенез. На 4-му тижню внутрішньоутробного розвитку в середньому мозковому міхурі нейробласти відокремлюються в базальній пластинці середнього мозку. На 5-му тижню нерв направляється на дорсальну сторону середнього мозку, де і перехрещується між середнім і заднім мозком. Потім, обігнувши середній мозок з бічної сторони, направляється до II міотому, з якого розвивається верхній косий м'яз ока.

Філогенез. У всіх хребтових блоковий нерв іннервує верхній косий м'яз.

V ПАРА – ТРійчастий НЕРВ

Трійчастий нерв (n. trigeminus) змішаний, містить чутливі і рухові волокна і удруге приєднується до деяких його гілок парасимпатичні волокна. Будова трійчастого нерва аналогічна будови спинномозкового нерва. Чутлива частина трійчастого нерва має крупний вузол – трійчастий вузол (gangl. trigeminale) довжиною 15-30 мм і шириною 8-12 мм. Він розташовується в середній частині черепної ямки в cavum trigeminale між листками твердої мозкової оболонки. Вузол має дендрити, що утворюють три великих нерви: очний, верхньощелепний і нижньощелепний, а також аксони, що формують чутливий корінець. Цей корінець проникає через середню ніжку мозочка, переключаючись на трьох ядрах: верхній чутливий (nucl. sensorius superior) і спинномозкового (nucl. tr. spinalis) шляху – у мості, що представляють вставні нейрони загальної чутливості; средньомозковий шлях (nucl. tr. mesencephalici) – у середньому мозку, містить пропріоцептивні соматичні аферентні нейрони. Рухова частина починається від nucl. motorius n. trigemini, що лежить у мосту. Аксони утворюють руховий корінець, що приєднується до нижньощелепного нерва).

Будова чутливої частини наступна. Вона має три нерви: очний, верхньощелепний і нижньощелепний (змішаний), що утворюються із з'єднання багатьох гілок, які починаються від рецепторів.

1. Гілки очного нерва (n. ophthalmicus)

Поворотна оболонна гілка (r. Meningeus recurrens) син. наметова гілка (r. tentorius). Це є тонка гілка. Яка починається від рецепторів, розташованих у латеральній і верхній стінках печеристого синуса. Гілка входить в очний нерв при виході його з очниці.

Сльозовий нерв (n. lacrimalis). Утворює волокна, що контактують з рецепторами слізної залози, шкіри і конюнктиви бічного кута ока. До сльозового нерва приєднуються парасимпатичні волокна, що залишили скроневий нерв. Ці постгангліонарні волокна відійшли від крилопіднебінного вузла та іннервують секреторні клітини слізної залози.

Лобовий нерв (n. frontalis). Він утворений з'єднанням надочноямкового, надблокового нервів і лобової гілки: 1) надочноямковий нерв (n. supraorbitalis) починається від рецепторів шкіри і клітковини лобової ділянці, проходить в очну ямку через вирізку чи отвір у надочноямковому краї лобової кісти та має бічну і присередню гілки; 2) надблоковий нерв (n. supratrochlearis) контактує з рецепторами верхньої повіки, медіального кута ока і надперенісся. Проникає в орбіту біля блоку верхнього косого м'яза, тобто в медіальному куті ока; 3) лобова гілка (м. frontalis) тонка, має рецептори в шкірі по середній лінії чола. Нерв проходить в орбіту ближче до медіального кута ока. Усі три гілки з'єднуються в n. frontalis у місця прикріплення верхнього прямого м'яза до очного яблука.

 

Носовійковий нерв (n. nasociliaris) формується з ряду гілок: а) довгий корінець (radix longa) – його волокна контактують з рецепторами очного яблука і направляються до війкового вузла; б) довгі війкові нерви (nn. ciliares) починаються від рецепторів очного яблука числом 2-3, виходять через задній полюс очного яблука вище виходу зорового нерва; в) задній решітчастий нерв (n. ethmoidalis posterior) має рецептори в слизовій оболонці клиноподібної  пазухи, задніх комірок решітчастої кісти. Проникає з носової порожнини в орбіту через задні решітчасті отвори; г) передній решітчастий нерв (n. ethmoidalis anterior) має рецептори в слизовій оболонці лобової пазухи, у війчастому вузлі, шкірі кінчика носа і слизової носа; дендрити проходять у порожнину черепа через отвори в горизонтальній пластинці решітчастої кісти, де до них приєднуються волокна, що іннервують тверду мозкову оболону передньої черепної ямки. Потім передній решітчастий нерв проходить через передній решітчастий отвір в орбіту; д) підблоковий нерв (n. infratrochlearis) починається від рецепторів шкіри верхньої повіки, медіального кута ока і носа. Проникає в очну ямку під блоком верхнього косого м'яза.

Очний нерв (n. ophtlalmicus) чутливий, діаметром 2-3 мм, утворююється шляхом злиття сльозового, лобового і носовійкового нервів латеральніше блокового і відвідного нервів, перед верхньою очноямковою щілиною. У порожнині черепа очний нерв розташовується в латеральній стінці пещеристого синуса разом з n. trochlearis і n. abducens. Далі він входить у передній полюс gangl. n. trigemini.

Отже, очний нерв іннервує:

– тверду мозкову оболону передньої черепної ямки, серп великого мозку, намет мозочка.

2. Гілки верхньощелепного нерва (n. maxillaris)

Цей нерв виходить з порожнини черепа через круглий отвір у крилопіднебінну ямку. До цього отвору в порожнині черепа верхньощелепний нерв віддає оболонну гілку (r. meningeus) Ця гілка починається від рецепторів твердої мозкової оболони середньої черепної ямки і приєднується до верхньощелепового нерва біля круглого отвору клиноподібної кісти.

У крилопіднебінній ямці верхньощелепний нерв розгалужується на такі гілки: 1. Підочноямковий нерв (n. infraorbitalis); 2. Виличний нерв (n. zygomaticus) та 3. Вузлові гілки до крилопіднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum).

1. Підочноямковий нерв (n. infraorbitalis) є продовженням верхньощелепного нерва і входить в орбіту через нижню очноямкову щілину, проходячи через підочноямковий канал та його отвір розгалужується в ділянці іклової ямки на кінцеві гілки, утворюючи «малу гусячу лапку».

Кінцевими гілками підочноямкового нерва є нижні повікові гілки (йдуть до шкіри нижньої повіки), зовнішні та внутрішні носові гілки (йдуть до шкіри зовнішньої поверхні крила носа та присінка носа), верхні губні гілки (йдуть до шкіри та слизової оболонки верхньої губи).

Від підочноямкового нерва відходять:

верхні коміркові гілки (іннервують ясна та зуби верхньої щелепи), які формують верхнє зубне сплетіння, від якого відходять верхні зубні та ясеневі гілки;

передні верхні коміркові гілки (іннервують різці, ікли, малі кутні та перший великий кутній зуб, ясна та слизову оболонку переднього відділу дна порожнини носа);

середня верхня коміркова гілка (іннервує малі кутні зуби та ясна);

задні верхні коміркові гілки (іннервують верхні кутні зуби, щічну поверхню ясен та слизову оболонку верхньощелепної пазухи).

2. Виличний нерв (n. zygomaticus) відходить від верхньощелепного нерва у крилопіднебінній ямці де проходить через очноямкову щілину в орбіту, прямуючи до вилично-очноямкового отвору виличної кістки. У товщі виличної кістки розгалужується на:

вилично-скроневу гілку;

вилично-лицеву гілку.

Ці гілки іннервують шкіру скроневої та виличної ділянок. В очній ямці від виличного нерва відходить сполучна гілка до сльозового нерва та сльозової залози.

3. Вузлові гілки до крилопіднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum), вони з’єднують верхньощелепний нерв з крилопіднебінним вузлом, формуючи чутливий корінець крилопіднебінного вузла (чутливі волокна йдуть від слизової оболонки порожнини носа, піднебіння, глотки, окістя очної ямки і проходять через вузол транзитом). Парасимпатичні волокна є частиною вузлових гілок; вони йдуть від крило піднебінного вузла до сльозової залози.

Парасимпатичний корінець крилопіднебінного вузла формується парасимпатичними волокнами великого кам’янистого нерва (гілка лицевого нерва), який досягає вузла в складі нерва крилоподібного каналу.

Симпатичний корінець крилопіднебінного вузла сформований волокнами глибокого кам’янистого нерва (від внутрішнього сонного сплетення), який досягає вузла в складі нерва крилоподібного каналу.

Гілки крилопіднебінного вузла через нижню очноямкову щілину досягають орбіти, через клинопіднебінний отвір – порожнини носа, через великий та малі піднебінні канали – порожнини рота. Це такі нервові гілки:

– очноямкові гілки (rr. orbitales);

– нижні задні носові гілки (rr. nasales posteriores inferiores);

– бічні та присередні верхні задні носові гілки (rr. nasales posteriores superiores laterales et mediales);

– носопіднебінний нерв (n. nasopalatinus);

– великий піднебінний нерв (n. palatinus major);

– малі піднебінні нерви (nn. palatini minores);

– глотковий нерв (n.pharyngeus).

Очноямкові гілки (rr. orbitales) мають рецептори в слизовій оболонці задніх комірок решітчастої кісти і клиноподібної пазухи. Їх волокна через отвори в sutura sphenoethmoidalis проникають у задню частину очної ямки, через нижню очноямкову щілину в крилопіднебінний вузол і далі в крилопіднебінні нерви (пn. pterygopalatini), що входять у верхньощелепний нерв у межах крилопіднебінної ямки. В очноямкові гілки входять парасимпатичні волокна від крилопіднебінного вузла і симпатичні волокна від n. petrosus profundus, що пройшли через крилопіднебінний вузол.

Верхні задні носові гілки (rr. nasales posteriores superiores) містять чутливі рецептори в слизовій оболонці порожнини носа і формуються з 8-15 гілок у виді трьох нервів: 1) носо-піднебінний нерв (n. nasopalatinus), чутливі волокна якого починаються від рецепторів, розташованих у слизовій оболонці твердого піднебіння ротової порожнини. Його гілки через for. incisivum проходять у носову порожнину, знаходячись у підслизовому шарі носової перегородки, супроводжуючи a. nasalis posterior septi; 2) у носовій порожнині до носопіднебінного нерва приєднуються медіальні гілки заднього верхнього носового нерва (rr. nasales posteriores superiores mediates), що іннервують слизову оболонку носової перегородки у верхньому носовому ході;

3) латеральні гілки заднього верхнього носового нерва (rr. nasales posteriores superiores laterales) контактують з рецепторами в слизовій оболонці верхнього і середнього носових ходів, задніх комірок решітчастої кісти, склепіння глотки, слухової труби, хоан і пазухи клиноподібної кісти.

Чутливі волокна цих трьох нервів через for. sphenopalatinum проникають у крилопіднебінну ямку, проходять поруч крилопіднебінного вузла і через nn. pterygopalatini досягають верхньощелепного нерва. У крилопіднебінній ямці від її вузла в задні верхні носові гілки проникають парасимпатичні постгангліонарніе та симпатичні волокна від n. petrosus profundus для іннервації слизових залоз, що знаходяться в зоні чутливої іннервації.

Отже, піднебінні нерви (пn. palatini) формуються з трьох нервів: 1) великий піднебінний нерв (n. palatinus major) починається від рецепторів слизової оболонки твердого і м'якого піднебіння. Аксони чутливих клітин формують 3-4 стовбури, що через for. palatinum majus проникають у canalis palatinus major, a потім у крипіднебінну ямку і далі вступають у верхньощелепний нерв;

2) малі піднебінні нерви (nn. palatini minores) контактують з рецепторами слизової оболонки м'якого піднебіння, піднебінного мигдалика. У їхньому складі є рухові волокна від n. facialis, що проникають у m. levator veli palatini у складі n. petrosus major. Волокна малого піднебінного нерва входять через малі піднебінні отвори в canalis palatinus minor і досягають верхньощелепного нерва;

3) нижні задні бічні носові гілки (rr. nasales posteriores inferiores laterales) містять чутливі волокна, що починаються від рецепторів у слизовій оболонці стінок нижнього і середнього носових ходів, верхньощелепної пазухи. Через дрібні отвори між піднебінною кістою і крилоподібними відростками проникають у canalis palatinus major, досягають крилопіднебінної ямки і за посередництва nn. pterygopalatini доходять до верхньощелепного нерва;

4) крилопіднебінні нерви (пn. pterygopalatini) є чутливими волокнами очноямкових гілок, задніх верхніх носових гілок і піднебінних нервів, що з'єднуються вище крилопіднебінного вузла в крилопіднебінні нерви, що вступають у верхньощелепний нерв.

У складі всіх гілок піднебінних нервів є парасимпатичні волокна, що виходять із крилопіднебінного вузла, і симпатичні волокна – з n. petrosus profundus, що досягають слизових залоз ротової і носової порожнин. Таким чином, nn. palatini є змішаними.

Виличний нерв (n. zygomaticus) формується з двох нервів:

1) виличнолицева гілка (м. zygomaticofacialis) контактує з рецепторами шкіри верхньої частини щоки і латерального кута очної щілини. Його волокна проникають через for. zygomaticofacialis у товщу виличної кісти, де з'єднуються з n. zygomaticotemporalis, що проникає через for. zygomaticoorbitalis в орбіту;

2) виличноскронева гілка (м. zygomaticotemporalis) починається від рецепторів, що знаходяться в шкірі скроневої і лобової ділянок. Нерв проникає через for. zygomaticotemporalis у товщу виличної кісти, поєднуючи зі виличнолицевим нервом у виличний нерв. Виличний нерв проходить в орбіту через for. zygomaticoorbitale, розташовуючись ззовні очного яблука. Виличний нерв залишає очну ямку через нижню очноямкову щілину й у межах крилопіднебінної ямки впадає у верхньощелепний нерв. У складі виличного нерва, а потім виличноскроневої гілки проходять парасимпатичні волокна від крилопіднебінного нерва. В орбіті вони залишають виличноскроневу гілку і направляються в n. lacrimalis, що досягає слізної залози. Цей перехід парасимпатичних волокон з одного нерва в іншій одержав назву сполучної гілки.