Загальна анатомія серцево-судинної та лімфатичної системи.
До судинної системи відносяться кровоносна та лімфатична системи. Зараз її називають серцево-судинною системою (systema cardiovasculare) підкреслюючи цим самим особливу роль серця як центрального органу судинної системи. Судини, які містять кров, що тече від серця, називаються артеріями, а судини по яких кров тече до серця – венами. Кровоносні судини відсутні лише у волоссях, нігтях, рогівкі та епітеліальній тканині.
Судинна система виконує функції транспорту крові, а разом з нею поживні та активуючи речовини до органів і тканин (кисень, глюкоза, білки, гормони, вітаміни і друге), а від органів і тканин по кровоносних (венах) і лімфатичних судинах переносяться продукти обміну речовин.
В тілі людини виділяють велике коло кровообігу, мале (легеневе) коло кровообігу та серцеве коло кровообігу.
Велике коло кровообігу (circulus sanquineus major) починається в лівому шлуночку аортою і закінчується в правому передсерді верхньою порожнистою веною (vena cava superior) та нижньою порожнистою веною (vena cava inferior). Це тілесне коло кровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини.
Мале коло кровообігу (circulus sanquineus minor) починається легеневим стовбуром (truncus pulmonalis) з правого шлуночка (ventriculus dexter) і закінчується в лівому передсерді (atrium sinistrum) 4 легеневими венами (venae pulmonales). Це легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече венозна кров, а у венах – артеріальна і виконує функцію газообміну.
Серецеве коло кровообігу (circulus sanquineus cordis) яке забезпечує кров’ю серце (cor) та дренує його стінку.
Розвиток серця та кровоносних судин.
На 3-му тижні внутрішньоутробного розвитку в ділянці шиї з мезенхіми утворюються два ендокардіальні мішки, оточені ззовні міоепікардіальними пластинками з вісцеральної мезодерми. В майбутньому з ендокардіальних мішків розвивається ендокард, а з міоепікардіальних пластинок — міокард і епікарді. До кінця 3-го тижня ендокардіальні мішки і міоепікардіальні пластинки формують серцеву трубку. Серце в процесі розвитку проходить чотири стадії:
І — однокамерне серце має вигляд S-подібно вигнутої серцевої трубки. В задній відділ (венозний синус) серцевої трубки впадають дві пупкові вени та дві жовткові вени, від переднього відділу відходить артеріальний стовбур.
III - трикамерне серце формується на 4-му тижні, коли з'являється складка -міжпередсердна перегородка з овальним отвором, а вушковий канал перетворюється у два передсердно-шлуночкові отвори;
IV - чотирикамерне серце — формується на 5-му тижні, коли утворюється міжшлуночкова перегородка, артеріальний стовбур ділиться на аорту і легеневий стовбур, права кардинальна вена перетворюється у верхню порожнисту вену, ліва кардинальна вена - у вінцеву венозну пазуху. Між аортою і легеневим стовбуром є артеріальна (Боталова) протока. Після народження дитини овальний отвір і артеріальна протока закриваються. Вади розвитку:
- дефект міжпередсердної перегородки;
- дефект міжшлуночкової перегородки;
- неповний поділ артеріального стовбура на аорту і легеневий стовбур;
- атрезія легеневого стовбура;
- відкрита артеріальна (Боталлова) протока;
- тріада або тетрада Фалло (стеноз легеневого стовбура, декстрапозиція аорти, дефект міжшлуночкової перегородки і гіпертрофія правого шлуночка).
Розвиток артерій. На 3-му тижні внутрішньоутробного розвитку від закладки серця відходить артеріальний стовбур, який ділиться на дві вентральні аорти. Вони утворюють І зяброву артеріальну дугу, направляються назад, утворюючи дві дорсальні аорти. Аорти формують ще п'ять пар зябрових артеріальних дуг. Дорсальні аорти нижче від артеріальних дуг зливаються, утворюючи загальну дорсальну аорту. Від загальної дорсальної аорти йдуть дорсальні і вентральні сегментарні артерії між сомітами. Артерії розвиваються з аорт, III, IV та VI пар зябрових артеріальних дуг. Інші три артеріальні дуги редукуються. З верхніх частин дорсальних і вентральних аорт формуються сонні артерії (у формуванні загальних сонних артерій і внутрішніх сонних артерій бере участь ще III пара зябрових артеріальних дуг).
З нижньої частини правої дорсальної аорти утворюється права підключична артерія, з нижньої частини лівої дорсальної аорти — низхідна частина аорти; з правої IV зябрової артеріальної дуги — плечо-головний стовбур, з лівої IV зябрової артеріальної дуги — дуга аорти; з VI пари зябрових артеріальних дуг — легеневі артерії. При цьому ліва VI артеріальна дуга має анастомоз з лівою дорсальною аортою (артеріальна протока). Зі сегментарних артерій утворюються ліва підключична артерія та артерії верхніх кінцівок. З дорсальних сегментарних артерій формуються міжреброві та поперекові артерії, з вентральних сегментарних — черевний стовбур, верхня і нижня брижові артерії, пупкові артерії, ниркові артерії. З пупкових артерій розвиваються клубові артерії та артерії нижніх кінцівок.
Розвиток вен. Вени закладаються на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку у вигляді передніх і задніх кардинальних вен, які впадають у праву і ліву загальні кардинальні вени (притоки венозного синуса). Крім того, у венозний синус впадають ще пупкові і жовткові вени.
Із загальної лівої кардинальної вени формується вінцева пазуха серця, з правої — верхня порожниста вена; з передніх кардинальних вен — внутрішні яремні вени, зовнішні та передні яремні вени, права плечо-головна вена;
Із задніх кардинальних вен — нижня порожниста вена, клубові вени, непарна і півнепарна вени, ниркові вени; з жовткових вен — ворітна вена, з правої пупкової вени — венозна протока, ліва пупкова вена сполучається з ворітною веною (протока Аранція). З анастомозу передніх кардинальних вен формується ліва плечоголовна вена.
Вади розвитку:
- дефект міжпередсердної перегородки;
- дефект міжшлуночкової перегородки;
- неповний поділ артеріального стовбура на аорту і легеневий стовбур;
- атрезія (зарощення) легеневого стовбура;
- відкрита артеріальна (Боталова) протока;
- тріада або тетрада Фалло (стеноз легеневого стовбура, декстрапозиція аорти, дефект міжшлуночкової перегородки і гіпертрофія правого шлуночка).
Загальна анатомія артеріальних судин
Кровоносні судини являють собою трубки різного діаметра з стінками певної будови відповідно до роботи, яку вони виконують.
Так, капіляри, які беруть безпосередню участь в обміні речовин, мають стінку надзвичайно тонку, дуже простої структури (один ряд ендотеліальних клітин).
Артерії і вени проводять кров і разом з тим під контролем нервової системи регулюють кровонаповнення органів; стінки їх складаються з трьох шарів – внутрішнього (tunica intima), середнього (tunica media) і зовнішнього (tunica adventitia).
В середнїй оболонці переважають гладкі м’язові клітини, в двох інших – елементи сполучної тканини, особливо еластичні волокна.
До складу внутрішнього шару, крім того, входить як найбільш внутрішній шар ендотелій.
Кожна кровоносна судина (артерія, вена) являє собою орган, в стінці якого містяться розгалуження власних судин (vasa vasorum), чутливих, рухових нервів та їх закінчень, утворюючи найтісніший зв'язок судин з центральною нервовою системою і вплив останньої на їх функцію (участь в обміні речовин).
Великі кровоносні стовбури бувають вкриті футляром з сполучної тканини.
Кількість еластичної і м'язової тканини в стінці судин різна; так, є артерії еластичного типу (легенева артерія, аорта, гілки її дуги) і м'язового (більша частина інших артерій, особливо артерії кінцівок, які проходять між м’язами, а також артерії органів, які змінюють свій об'єм, наприклад, матки, сечового міхура). Розрізняють також артерії мішаного типу.
Внаслідок еластичності стінок кров в артеріях і капілярах, незважаючи на серцеві поштовхи, тече безперервно: еластична тканина, розтягнута в момент систоли, при діастолі намагається повернутися до вихідного положення; при цьому економиться і робота серця. З другого – боку, м’язова тканина судинної стінки, беручи участь в судинорухових рефлекторних актах, є немовби периферичним мотором, який підтримує роботу центрального двигуна.
Стінки вен значно тонші від артеріальних, поділ на три шари виявлений менш ясно, м'язова тканина слабо розвинута, tunica media іноді відсутня, зате вени багатші на колагенову тканину.
Артеріальну систему тіла схематично можна порівняти з багато розгалуженим деревом: тут є стовбур (аорта), головні гілки першого порядку, які відходять від нього (гілки дуги аорти – сонні і підключичні артерії, гілки низхідної аорти – брижові, ниркові та ін.); останні дають гілки другого порядку; ці в свою чергу розгалужуються, кінчаючи найдрібнішими прекапілярними артеріями, які переходять в капіляри.
В міру розгалуження судин зменшується їх діаметр, стоншується стінка і спрощується структура останньої. Спосіб розгалуження різний: частіше від головного стовбура відходять бокові гілки; рідше спостерігається поділ на два рівноцінні стовпчики (дихотомія). В процесі розвитку артеріального дерева, поряд з впливом течії крові, мають значення і інші фактори (особливості структури і функцій тканин, які оточують дану судину, активність клітин самої судини та інші моменти).
Здебільшого кров доставляється до органів найкоротшим шляхом. Винятків з цього правила, небагато; так, наприклад, коли орган в зародковому житті змінює своє місце (розвиток статевого апарату), тоді судина у дорослого буває незвичайно довга (a. et v. spermaticae internae). Великі судини проходять звичайно разом з нервовими стовбурами, утворюючи судинно-нервові пучки, і залягають здебільшого в глибоких, більш або менш захищених місцях (на кінцівках містяться на згинальній стороні). Тільки там, де судини минають суглоби, вони займають порівняно поверхневе положення (в таких місцях можна дослідити пульс).
Діаметр судин перебуває в певному співвідношенні з інтенсивністю обміну речовин в органах і при інших однакових умовах з величиною органів. При редукції органу зазнають зворотного розвитку і його судини. Кількість артерій, які живлять органи, буває різна – одна або кілька, причому в останньому випадку іноді можна розрізняти головну артерію і другорядні (додаткові). Загалом окремі ділянки тіла людини дістають кров через певні артерії, судинні поля яких в тій або іншій мірі зв'язані одне з одним. За сучасними даними, так званих ”кінцевих артерій”, які не мають анастомозів і самостійно обслуговують певну ділянку органу, не існує.
Артерії з’єднуються між собою гілочками – анастомозують одна з одною; такі сполучені гілки мають назву vasa anastomotica, або rami communicantes. Особливо поширені анастомози між дрібними і найдрібнішими артеріями. Рідше анастомозують великі стовбури, переходячи безпосередньо один в один (inosculatio); такі є сполучення, утворювані на основі головного мозку хребетними артеріями, на кишківнику, на кисті, стопі.
Велике практичне значення мають так звані колатеральні анастомози – з'єднання колатералей, vasa collateralia. Під колатералями розуміють бокові гілки головного стовбура, які йдуть на більш або менш значному протязі в тому самому напрямі, що й стовбур. Так, паралельно з головними артеріальними шляхами на тулубі і кінцівках ідуть обхідні сполучення, особливо добре виявлені в м'язах і вздовж нервів. При звичайних, нормальних умовах ці анастомози мають порівняно невеликий діаметр і макроскопічному спостереженню стають доступні тільки при наповненні їх різними масами (ін’єкція); вони мають велике значення при відновленні порушеного кровопостачання органу. При виключенні (тромб, перев'язка) навіть великих артерій, незважаючи на те, що приплив крові по головному стовбуру зовсім припиняється, відповідна ділянка тіла звичайно не відмирає. Пояснюється це тим, що кров доставляється до місця нижче перев'язки по колатералях поступово збільшують в діаметрі, з тонких (в нормі) артерій розвиваються великі стовбури, і відповідно перетворюється структура їх стінки (С. І. Щелкунов).
Пластичність колатералей, їх здатність до функціональних і морфологічних перетворень такі великі, що можна, наприклад, у тварини вирізати всі артеріальні магістралі кінцівок і все-таки кінцівка не гине, бо розвивається ціла система нових шляхів (Б. А. Долго-Сабуров).
При цьому докорінно змінюється вся будова артеріальної системи органів. Розвиток колатералей відбувається під впливом нервової системи.
В деяких ділянках людського тіла
анастомози розвинуті особливо добре, так що утворюється складна сітка – rete vasculosum, як, наприклад,
на розгинальній стороні суглобів кінцівок (rete articulare). Такі сітки спостерігаються також на поверхні
кісток, які містяться 
під шкірою (наприклад, rete patellare, rete acromiale). Коли судини
з'єднуються між собою не в одній площині, а в усіх вимірах, то утворюються
сплетення, plexus vasculosi;
останні особливо часто бувають у венозній системі. Судинні сітки зустрічаються
в деяких оболонках головного мозку і органів чуття, звідси спеціальна їх назва
– судинні оболонки (tunicae vasculosae).
Досі мова йшла про сітки артеріальні, але є сітка спеціальна, де беруть участь капіляри, це так звана ”дивна сітка” (rete mirabile). В цьому випадку артерія відразу розпадається на пучок капілярів, які потім знову збираються в артерію. Від звичайної системи судин (артерія, капіляри, вена) ”дивна сітка” відрізняється тим, що кров у ній лишається артеріальною (артерія, капіляри, артерія). ”Дивні сітки” поширені у тварин. У людини вони є тільки в нирці, у вигляді судинного клубочка (glomerulus renalis). Венозна ”дивна сітка” є в частках печінки.
Існує скорочений кровообіг (apparatus derivatorius), при якому кров з артерій переходить прямо у вени без допомоги капілярів. Такі артеріально-венозні анастомози у людини зустрічаються, наприклад, в капсулі нирки, на пальцях рук і ніг. У тварин вони спостерігаються частіше – переважно на виступаючих частинах тіла (вуха, кінчик носа, кінчик хвоста і т. п.). Такі анастомози мають значення резервних шляхів, по яких надлишок крові з артерій відводиться безпосередньо у вени.
ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬООРГАННОГО КРОВООБІГУ
Розподіл внутрішньоорганних судин зв'язаний з будовою, функцією і розвитком органу, в якому розгалужуються судини (М. Г. Привес).
Так, артерії довгих трубчастих кісток поділяються на:
- діафізарні: головна (a. nutritia, вірніше a. diaphyseos princeps) входить в середній частині діафіза і ділиться на r. proximalis і r. distalis; додаткові (аа. diaphyseos accessoriae) проникають в кістку по кінцях діафіза; з них кортикальні розгалужуються тільки в корковій речовині;
- метафізарні; входять в кістку в ділянці метафізів;
- епіфізарні; входять в кістку в ділянці епіфізів;
- апофізарні; входять в кістку в ділянці апофізів (кісткові виступи).
Епіфізарний хрящ
спочатку відокремлює судини епіфіза від судин діафіза;
в міру синостозування всі судини з'єднуються між
собою, утворюючи єдину систему для даної кістки.
В кістках, які розвиваються енхондрально і побудовані переважно з губчастої речовини (хребців, кістки зап’ястя і передплесна, груднина), судини входять з різних боків, ідучи до місць виникнення точок скостеніння.
В органи, побудовані з системи волокон (м’язи, зв’язки, нерви), артерії входять в кількох місцях по довжині органу і містяться по ходу волокон.
В органи часточкової будови (легені, печінка, нирка – рис. 1) судини входять в середину органу (ворота) і розходяться тримірно до периферії відповідно до часток і часточок органу.
В органах, які закладаються у вигляді трубки, судини розміщуються так (рис. 2).
1. Судини утворюють на поверхні трубки сітку, від якої по радіусах відходять артерії в товщу стінки трубки (наприклад, спинний мозок).
2. Судини йдуть по одній стороні трубки паралельно довгій її осі і віддають під прямим кутом поперечні гілки, які охоплюють її кільцеподібно (наприклад кишечник, матка, труби).
3. Судини йдуть по одній стороні трубки паралельно довгій осі її і віддають гілки, які йдуть переважно поздовжньо (наприклад, сечовід).
Серце
Топографія серця. Серце (cor) знаходиться в грудній порожнині (cavitas thoracis; cavitas thoracica). Його дві третини розташовані зліва від серединної лінії і одна третина - справа. З боків серце вкрите плевральними мішками легень, а менша передня його частина прилягає до груднини (sternum) і V-VII ребрових хрящів (cartilagines costales [V-VII]) – так зване пригруднинне поле Латама.
Верхня межа серця проходить по лінії, яка з’єднує верхні краї правого і лівого третіх ребрових хрящів.
Права межа серця іде від
верхнього краю ІІІ правого ребрового до нижнього краю V правого ребрового хряща
на 2-
Нижня межа серця проходить по лінії, яка іде від нижнього краю V правого ребрового хряща до верхівки серця.
Верхівка серця
проектується в лівому V міжребер’ї на 1-
Ліва межа серця
тягнеться від точки, що розташована на
Проекція клапанів серця на передню грудну стінку є:
- клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) проектується у другому лівому міжребровому просторі (spatium intercostale [II]) біля груднини (sternum);
- клапан аорти (valva aortae) проектується лівіше передньої серединної лінії (linea mediana anterior) на рівні середини третього ребрового хряща (cartilago costalis [III]);
- правий передсердно-шлуночковий клапан; тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis) проектується правіше передньої серединної лінії (linea mediana anterior) навпроти місця з’єднання п’ятого ребрового хряща (cartilago costalis [V]) з грудниною (sternum);
- лівий передсердно-шлуночковий клапан; (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) проектується присередніше від лівого краю груднини (margo sinister sterni) навпроти третього міжребрового простору (spatium intercostale [III]) та четвертого ребра (costa IV).
Місця вислуховування клапанів серця такі:
- лівий передсердно-шлуночковий клапан; (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) вислуховується в ділянці верхівки серця(apex cordi).
- клапан аорти (valva aortae) вислуховується в другому міжреберовому просторі (spatium intercostale [II]) справа від груднини (sternum).
- клапан легеневого стовбура - в ІІ міжреберовому просторі (spatium intercostale [II]) зліва від груднини (sternum).
- правий передсердно-шлуночковий клапан; тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis) вислуховується біля основи мечоподібного відростка груднини (basis processus xiphoidei sterni) справа, а це з’єднання ІV ребрового хряща (cartilago costalis [IV]) з грудниною (sternum) і називається точкою Боткіна.
Post scriptum.
Вади серця (vitia cordis) поділяються на вроджену ваду (vitium congenitum) та набуту ваду (vitium acquisitum). Вроджена або набута аномалія проявляються відхиленнями від норми будови клапанів серця (valvae cordis), отворів (ostia) або перегородок (septa) між камерами серця і (або) відхідних від них великих судин.
Вади серця (vitia cordis) бувають: портально-мітральна (vitium cordis aortomitrale), аортальна (vitium cordis aorticum), афонічна (vitium cordis aphonicum), вроджена (vitium cordis cogenitum) – виникла як аномалія розвитку; набута (vitium cordis acqusitum) – виникла внаслідок травми або як ускладнення якої-небудь хвороби (напр., ревматизму) та ін. Трапляється й така вада, як недостатність клапана серця (insufficientia valvae cordis) – нездатність клапана серця ефективно перешкоджати зворотному рухові крові.
Виділяють ще атипове розташування серця – правостороннє (dextrapositio cordis).
До набутих вад серця відносяться:
Недостатність лівого передсердно-шлуночкового клапана; атріовентрикулярного клапана (insufficientia valvae atrioventricularis sinistrae); син. мітральна недостатність (insufficientia mitralis), або недостатність передсердно-шлуночкового клапана (valva atrioventricularis) – недостатне змикання передньої, задньої та спайкових стулок (cuspides anterior, posterior et commissurales). При цьому відбувається нездатність лівого передсердно-шлуночкового клапана (valva atrioventricularis sinistra) ефективно перешкоджати зворотному рухові крові з лівого шлуночка (ventriculus sinister) у ліве передсердя (atrium sinistrum) під час систоли шлуночків серця, яка обумовлена неповним змиканням або перфорацією (прориванням) заслінок клапанів (valvulae valva).
Трикуспідальна недостатність або недостатність тристулкового клапана (valva tricuspidalis) або недостатність правого передсердно-шлуночкового клапана (valva atrioventricularis dextra) - недостатне змикання передньої, задньої та перегородкової стулок (cuspis anterior, posterior et septalis).
Недостатність клапана легеневого стовбура (insufficientia valvae trunci pulmonalis) – нездатність клапана легеневого стовбура ефективно перешкоджати зворотному рухові крові з легеневого стовбура у правий шлуночок (ventriculus dexter) під час діастоли шлуночків серця, яка обумовлена неповним змиканням або перфорацією півмісяцевих заслінок (perforation valvularum semilunarium); клінічно проявляється симптомами гіпертрофії і ділятації правого шлуночка, застійними явищами в системі великого кола кровообігу, діастолічним шумом.
В медичній практиці часто трапляється і така вада, як стеноз (stenosis – звуження трубчастого органа або його зовнішнього отвору). Наприклад:
Мітральний стеноз або звуження лівого передсердно-шлуночкового отвору (stenosis ostii atrioventriculare sinistrum) – зменшення цього отвору.
Стеноз аортальний, син. стеноз отвору аорти (stenosis ostii aortae) – звуження отвору аорти; клінічно проявляється симптомами гіпертрофії, пізніше дилятації лівого шлуночка (dilatation ventriculi sinistri), систолічним шумом над аортою.
Стеноз аорти підклапанний (stenosis aortae subvalvularis); син. стеноз субаортальний; кардіоміопатія обструктивна (cardiomyopathia obstructiva) – кардіоміопатія , яка характеризується різким звуженням порожнини лівого шлуночка у зв’язку з утворенням під аортальним клапаном (valva aortae) циркулярно розміщеного валика гіпертрофованого міокарда (myocardium).
Трикуспідальний стеноз або звуження правого передсердно-шлуночкового отвору (stenosis ostii atrioventriculare dextrum).
Комбіновані вади серця або комбіновані ураження є наступні.
Комбінована мітральна вада – недостатність мітрального клапану (valva mitralis) та звуження (стеноз) отворів легеневих вен (ostia venarum pulmonalium).
Комбінована аортальна вада – недостатність клапанів аорти (valvae aortae) та звуження (стеноз) отвору аорти (ostium aortae).
Комбінована мітрально-аортальна вада – утворюється з поєднання одного або двох мітральних і одного або двох аортальних вад.
До вроджених вад серця відносяться:
Вроджений стеноз отвору легеневого стовбуру – звуження цього отвору або гирла цього стовбура.
Вроджений стеноз правого передсердно-шлуночкового отвору (stenosis ostii atrioventricularis dextri), син. стеноз трикуспідальний (stenosis tricuspidalis)/ при цьому відбувається звуження правого передсердно-шлуночкового отвора (valva atrioventricularis dextra); клінічно проявляється посиленням першого тону і протодіастолічним шумом в точці аускультації правого передсердно-шлуночкового (трикуспідального) клапана (valva atrioventricularis sinistra); рентгенологічно – різким збільшенням правого передсердя (atrium sinistra).
Вроджений стеноз лівого передсердно-шлуночкового отвора.
Вроджена недостатність клапана легеневого стовбура.
Стеноз аорти надклапанний (stenosis aortae supravalvularis) – звуження висхідної частини аорти; висхідної аорти (pars ascendes aortae; aorta ascendens) дистальніше (більш віддалено) від цибулини аорти (bulbus aortae).
Вроджена недостатність клапана аорти
Дефект міжпередсердної перегородки (defectum septi interatrialis) характеризується наявністю сполучення між правим і лівим передсердями (atrium dextrum et sinistrum) внаслідок незарощення овального отвору (foramen ovale cordis) після народження.
Дефект міжшлуночкової перегородки (defectum septi interventricularis) характеризується наявністю сполучення між правим і лівим шлуночками (ventriculus dextrum et sinistrum) внаслідок незарощення, зазвичай перетинчастої (pars membranacea) або м’язової частини (pars muscularis) міжшлуночкової перегородки (septum interventriculare).
Тетрада Фалло – поєднання звуження (стенозу) отвору легеневого стовбура (stenosis ostii trunci pulmonalis), дефекту міжшлуночкової перегородки (septum interventriculare), зміни положення початкової частини аорти (зміщення аорти вправо) та гіпертрофії правого шлуночка (ventriculus dexter).
Загальна анатомія венозних судин
Розрізняють вени великого і малого кола – вени тіла і вени легень.
Для вен характерний напрям течії крові з капілярів до серця, а також тонкість стінки і особлива структура останньої; тому перерізана вена легко спадається, якщо тільки стінка її не спаяна з навкружними тканинами. Багато вен іде з артеріями – вени-супутниці (vv. comitantes) і мають однакові з ними назви (v. axillaris, v. radialis, v. peronaea і т. д.). Проте є вени, не зв'язані топографічно з артеріями; їм властиві самостійні розміщення і хід. До таких вен належать усі поверхневі (або підшкірні), vv. subcutaneae (seu superficiales), особливо розвинуті на шиї і кінцівках, а також деякі глибокі (vv. profundae).
Часто артерію супроводять дві вени-супутниці, тому загальна кількість вен в тілі далеко більша від числа артерій; а оскільки вени мають більший просвіт, ніж відповідні артерії, то місткість венозної системи в цілому в багато разів перевищує місткість усіх артерій, разом узятих.
За положенням (і разом з тим за особливостями органів, звідки збирається кров) можна розрізняти:
- вени порожнин, які приймають кров з нутрощів, – вени мозку, вени грудної і черевної порожнин;
- вени апарату руху; з них найбільш численні м'язові вени (vv. musculares);
- підшкірні вени (vv. subcutaneae), які збирають кров з шкіри і під шкірної клітковини, залягають в останній.
Коли в клітковині жирова тканина розвинута помірно, то пішкірні вени просвічують крізь шкіру і помітні при зовнішньому дослідженні на живій людині у вигляді стовбурів і широкопетлистої сітки. Підшкірні вени проходять більш або менш паралельно глибоким (м'язовим) венам, з'єднуючись з ними з допомогою анастомозів; тому підшкірні вени є обхідними шляхами при закупорці глибоких вен. В той час, як артерії шкіри і підшкірної клітковини є незначними гілочками м'язових артерій, підшкірні вени, особливо на кінцівках, становлять судини великого діаметра і великої -довжини (наприклад, vv. saphenae, v. cephalica, v. basilica).
Глибокі вени часто супроводять однойменні артерії в подвійному числі. Сюди належать вени-супутниці на дистальних відділах кінцівок: на нижній – до коліна, на верхній – до середини плеча; так само вени стінок тулуба – vv. mammariae, epigastricae та ін. (крім vv. intercostales і vv. lumbales); no дві вени мають артерії язика, верхня артерія щитовидної залози та ін. Вени, розміщені в порожнинах тіла, – всі поодинокі, крім небагатьох (vv. meningeae, vv. vesicae felleae, vv. spermaticae internae).
Коли артерія розпадається на дві гілки, вени-супутниці кожної з них біля місця поділу артерії з'єднуються між собою так, що артеріальний стовбур дістає також дві vv. comitantes, а не чотири (див. мал. 1). Наприклад, в ліктьовому згині одна з двох vv.brachiales утворюється внаслідок злиття двох vv. radiales, друга — з двох vv. ulnares.
Звичайно артерія та її вени-супутниці вкриті спільною сполучнотканинною піхвою; всі три судини тісно прилягають одна до одної, причому вени розміщуються по обидві сторони артерії, багато разів з'єднуючись між собою гілочками; останні оточують артеріальний стовбур, часто утворюється венозне сплетення (plexus venosus) куди звичайно впадають венозні vasa vasorum; взагалі венозні сітки (retia venosa) і венозні сплетення (plexus venosi) зустрічаються дуже часто в глибоких ділянках тіла і під шкірою.
Особливо сильно розвинуті венозні сплетення навколо деяких внутрішніх органів (навколо прямої кишки, навколо сечового міхура), потім – в ділянці хребта (ззовні хребців і всередині хребтового каналу). З'єднуються іноді і вени віддалених одна від одної ділянок. Взагалі венозні анастомози поширені значно більше, ніж артеріальні, тому обхідний венозний кровообіг розвивається у випадках порушення цілості тієї або іншої великої вени порівняно легко. З другого боку, співробітники Б. А. Долго-Сабурова виявили у людини і тварин додаткове, так зване паравенозне артеріальне русло. Воно утворено густими сітками або довгими тонкими стовбурами по ходу різних вен і має значення в обхідному артеріальному кровообігу.
Як правило, вени лежать більш поверхнево, ніж відповідні артерії; але з цього правила є і винятки. Vv. thyreoideae inferiores і vv. sublinguales проходять на певній віддалі від відповідних артерій; підключичні вена і артерія відокремлені одна від одної навіть м’язом (m. scalenus anterior). Ряд глибоких вен шиї, які мають подібне розміщення з однойменними гілками a. subclavia, впадає не у v. subclavia, а безпосередньо у v. anonyma.
Характерною особливістю вен є клапани (valvulae venosae), мал. 2 – пристосування, які перешкоджають зворотній течії крові (до капілярів). В артеріальній системі клапани є тільки біля початку аорти і легеневої артерії.
Клапани вен становлять тонкі, ніжні складки (дуплікатури) внутрішньої оболонки і формою наближаються до заслінок аорти і легеневої артерії: це – маленькі півмісяці, опуклий край яких прикріплений до стінки судини, вгнутий – вільний; виходить щось подібне до кишеньки (sinus valvulae), яка обмежована стінкою вени і клапаном; порожнина кишеньки відкрита в напрямі до серця. Звичайно, такі клапани розміщуються попарно, один проти одного і при нормальній (доцентровій) течії крові притискаються до стінки вени, так що синуси сходять нанівець. При зворотному русі кров заходить в щілину між клапаном і стінкою, відтісняє клапани від стінки і наповнює синуси: вільні краї клапанів зближуються, змикаються. Просвіт вени на цьому рівні закривається, і, отже, кров тече тільки до серця. Оскільки стінки вен в ділянці синусів тонші, ніж в інших місцях, то в момент замикання клапанів на їх рівні (відповідно до синусів) на зовнішній поверхні вени утворюються невеликі парні опуклості, – вена стає ”вузлуватою”. Крім парних клапанів, є і поодинокі; вони трохи іншої форми: більш або менш значно витягнуті по довжині судини і містяться біля устя венозних гілок; це – клапани приток. Взагалі дрібніші вени мають поодинокі клапани. У зародка число клапанів значно більше; навіть частина тих, які досягають повного розвитку у новонародженого, далі редукується.
Губчаста речовина кісток містить величезне венозне депо, тісно зв'язане з венами компактної речовини, окістя, суглобових капсул, м’язів, сухожиль, нервів.
В практичній медицині шляхом уколу в губчасту речовину кісток (наприклад, в грудину, виростки стегна та ін.) вводять в організм з великим успіхом лікарські, анестезуючі речовини, кров.
Розподіл
клапанів. У дрібних венах (діаметром менше
Кров з капілярів іде у венозну систему під незначним тиском; але, крім клапанів, у тілі є ще інші фактори, які сприяють течії венозної крові в доцентровому напрямі; сюди належать присисні апарати. В ряді ділянок тіла стінки вен більш або менш міцно зрощені з фасціями (fascia propria) і з рухомими органами (м'язи та їх сухожилки, кістки). Тому при скороченні певних груп м'язів зв'язані з ними вени поперемінно то розширюються, то звужуються. При розширенні вени кров в неї присисається з периферійних розгалужень, при спаданні – гониться до серця; зворотна течія неможлива, бо цьому перешкоджають клапани, розміщені вище і нижче даного відрізка вени; останній відіграє, таким чином, роль присисного насоса.
Подібні відношення представляють: 1) v. subdavia між m. subclavius і І ребром; 2) v. femoralis під паховою зв'язкою; 3) v. popliteae в підколінній ямці; 4) vv. perforantes, які проходять через пучки сухожилка m. adductor magnus біля його прикріплення; 5) v. jugularis externa, яка проходить крізь fascia colli; 6) plexus pterygoideus між м'язами жувальної групи.
Далі, на наповнення вен кров'ю впливає те або інше положення кінцівок, голови і тулуба. Так, найбільша кількість крові у венозній системі вміщується тоді, коли людина потягується (тулуб розгинається, голова відкидається назад, верхні кінцівки підняті і відведені назад). Нарешті, не можна забувати про присисне діяння на головні вени з боку грудної клітки при акті вдихання.
У фізіології вен велике значення має тонус їх стінки. Тонус є динамічне поняття, яке визначає пружну властивість тканини. Тонус судин (за Вальдманом) включає в себе поняття активності, функції, напруження. Венозний тонус, сприяючи рухові крові, регулює правильне наповнення правого серця. При ослабленні тонусу вен тиск крові в них падає і може настати венозний застій.
Варіанти в ділянці венозної системи бувають дуже часто, вони дуже різноманітні; це пояснюється надзвичайно великою кількістю анастомозів між венами в зародковому стані: кров може йти різними шляхами; далі, залежно від того, який з них переважає, виходить та чи інша форма вен в даній ділянці. Відхилення в початку, в ході і товщині вен такі великі що навіть ліва і права сторони тіла в одного і того-ж суб'єкта завжди неоднакові (наприклад, поверхневі, вени шиї).
Вени великого кола кровообігу (venae circulus sanquinis major) об’єднують в три системи: система вен серця (venae cordis) - див. „серце”, система верхньої порожнистої вени (vena cava superior) та система нижньої порожнистої вени (vena cava inferior). Найбільшу вісцеральну вену тіла людини – ворітну печінкову вену (vena portae hepatis) з її притоками виділяють як систему ворітної вени. Кожна система має головний стовбур, в який вливаються вени, що несуть кров від певних груп органів. Вінцева пазуха (sinus coronarius), верхня порожниста вена (vena cava superior) і нижня порожниста вена (vena cava inferior) впадають окремо в праве передсердя (atrium dextrum), а ворітна вена у ворота печінки (porta hepatis). Між системами порожнистих вен і системою ворітної вени є анастомози.
