Загальна анатомія центральної нервової системи

(Загальні відомості про нервову систему. Первинність матерії, вторинність свідомості. Основні функції нервової системи, нейрон - структурна одиниця нервової системи. Онтогенез нервової системи. Спинний мозок і його розвиток. Топографія сірої і білої речовини спинного мозку. Спинномозкові вузли, їх будова і функціональне значення. Топографія провідних шляхів спинного мозку. Елементи рефлекторної дуги (рецептор, аферентний, еферентний нейрони). Розвиток спинних нервів. Елементи сегменту спинного мозку. Задні і передні гілки спинних нервів. Ромбовидний мозок. Довгастий мозок, міст і мозочок, їх внутрішня будова і функціональне значення. IV шлуночок, ядра черепних нервів у ромбовидній ямці і їх функціональне значення. Середній і проміжний мозок, їх відділи, внутрішня будова і функціональне значення. Сільвіїв водопровід і III шлуночок. Поняття про ретикулярну формацію. Кінцевий мозок і його відділи. Кора головного мозку і функціональне значення. Значення праць І. Сєченова і І.Павлова для обґрунтування рефлекторної теорії діяльності нервової системи. В.А. Бец – засновник вчення про цитоархітектоніку кори головного мозку. Локалізація центрів в корі головного мозку в світлі вчення І. Павлова. Нюховий мозок. Поняття про лімбічну систему. Базальні вузли півкуль і їх функціональне значення. Внутрішня капсула і топографія її провідних шляхів. Мозкова порожнина кінцевого мозку - бічні шлуночки. Провідні шляхи головного і спинного мозку: асоціативні, комісуральні і проекційні. Висхідні проекційні шляхи. Шляхи шкірної чутливості. Шляхи пропріоцептивної чутливості. Ніжний і клиновидний канатики. Передній і задній спинномозочкові шляхи. Провідні шляхи і центри аналізатора зору і слуху. Низхідні, проекційні шляхи. Руховий шлях (пірамідна система). Кортико-бульбарний шлях. Екстрапірамідна система)

НЕРВОВА СИСТЕМА (systema nervosum)

Нервова система сприймає подразнення навколишнього середовища та відповідає на подразнення відповідними реакціями.

Не менш важливою функцією нервової системи є встановлення зв’язків між усіма органами власного організму і забезпечення його існування як єдиного цілого.

За анатомо–функціональною класифікацією нервова система умовно поділялась на:

- соматичну, або анімальну нервову систему;

- вегетативну, або автономну нервову систему.

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою нервова система, згідно з топографічним принципом, складається з:

- центральної частини (pars centralis), або центральної нервової системи (systema nervosum centrale);

- периферійної частини (pars peripherica), або периферійної нервової системи (systema nervosum periphericum).

До центральної частини; центральної нервової системи (pars centralis; systema nervosum centrale) належать;

- спинний мозок (medulla spinalis);

- головний мозок (encephalon).

До периферійної частини; периферійної нервової системи (pars peripherica; systema nervosum periphericum) належать:

- спинномозкові нерви (nervi spinales);

- черепні нерви (nervi craniales);

- нерви автономного відділу (вегетативного відділу);

- нервові вузли (ganglia nervorum);

- нервові сплетення (plexus nervorum);

- рецептори (receptores);

- нервові закінчення (terminationes nervorum) – ефектори.

Автономний відділ; автономна частина периферійної нервової системи (divisio autonomica; pars autonomica systematis nervosi peripherici) поділяється на:

- симпатичну частину (pars sympathica);

- парасимпатичну частину (pars parasympathica).

Раніше (PNA) автономну нервову систему називали вегетативною нервовою системою і поділяли на:

- парасимпатичну нервову систему (systema nervosum parasympathicum);

- симпатичну нервову систему (systema nervosum sympathicum).

Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нейрон (нейроцит), тобто нервова клітина з усією сукупністю належних їй відростків і кінцевих апаратів.

Можна розрізняти три сторони діяльності нервової системи:

- рецепторну функцію, тобто сприйняття подразнення і поширення відповідного імпульсу по нервових провідниках до центра;

- замикальну функцію, тобто процес перетворення одержаного нервовим центром імпульсу в певну зовнішню реакцію;

- ефекторну функцію, тобто здійснення відповідної реакції (рухової або секреторної).

Нейрон має такі відростки:

- нейрит (neuritum), або аксон (axon, гр.. – ось), по ньому збудження прямує від тіла нейрона до робочого органу або до іншого нейрона;

- дендрит (dendritum, гр. dendron – дерево), по ньому збудження прямує у бік тіла нейрона (corpus neurale).

Місце контакту нейронів, де нервовий імпульс передається від одного нейрона на інший є синапсом (synapsis).

Розрізняють такі типи нейронів:

- рецепторні (аферентні, афекторні, чутливі) нейрони, вони лежать поза центральною нервовою системою, один відросток іде на периферію і закінчується чутливим закінченням, другий – входить в центральну нервову систему (в спинний мозок або в стовбурову частину головного мозку);

- замикальні (асоціативні) нейрони, які лежать в межах центральної нервової системи;

- ефекторні (еферентні, рухові) нейрони, тіла їх містяться в центральній нервовій системі (або в симпатичних вузлах), а нейрити (аксони), продовжуючись у вигляді осьових циліндрів нервових волокон, досягають робочих органів (м’язів, залоз).

Розрізняють такі рецептори:

- екстерорецептори, вони знаходяться в органах чуттів і на межі тіла з навколишнім середовищем (у шкірі, слизових оболонках) і сприймають відчуття болю, температури, дотику і тиску;

- інтерорецептори, вони розміщуються у внутрішніх органах і сигналізують про зміни фізичного та хімічного стану цих органів та їхнього вмісту;

- пропріорецептори, вони знаходяться в органах апарата руху (в м’язах, сухожилках, фасціях, зв’язках та суглобових капсулах) і реагують на сигналізують про зміну взаєморозташування структур в апараті руху.

Рефлекторна дуга представляє собою ланцюг нервових клітин, яка включає афекторні (чутливі) та ефекторні (рухові, або секреторні) нейрони, по яких нервовий імпульс рухається від місця свого збудження (від рецептора) до робочого органу (до ефектора).

Проста рефлекторна дуга складається з двох неронів – аферентного та ефекторного.

Тіло першого нейрона (рецепторного, аферентного) знаходиться поза центральною нервовою системою.

Зазвичай це псевдоуніполярний нейрон, тіло якого розташоване в спинномозковому вузлі (ganglion spinale) або чутливому вузлі черепних нервів (ganglion sensoriale nn. cranialii).

Периферійний відросток псевдоуніполярного нейрона іде в складі спинномозкових нервів або чутливих волокон черепних нервів та закінчується рецептором, який сприймає зовнішнє (із зовнішнього середовища) або внутрішнє (в органах, тканинах) подразнення.

Це подразнення трансформується у нервовий імпульс, який досягає тіла нервової клітини, а потім по центральному відростку (сукупність яких утворює задні або чутливі корінці спинномозкових нервів) направляється у спинний мозок або по відповідним черепним нервам – в головний мозок.

Як правило, рефлекторна дуга складається не з двох нейронів, а побудована складніше. Так, між двома нейронами – рецепторним (аферентним) і ефекторним (еферентним) – є один або декілька вставних (замикальних) нейронів.

Спинний мозок (medulla spinalis) та головний мозок (encephalon) мають сіру речовину (substantia grisea) і білу речовину (substantia alba) та відноситься до центральної нервової системи.

Сіра речовина (substantia grisea) спинного та головного мозку – це скупчення нервових клітин, які утворюють ядра або нервові центри.

Біла речовина – це нервові волокна, відростки нервових клітин. Нервові волокна утворюють провідні шляхи спинного та головного мозку і зв’язують різні відділи центральної нервової системи та різних ядер (нервових центрів) між собою

Нервова система людини розвивається із зовнішнього зародкового листка – ектодерми.

Ріст нервового жолоба приводить до утворення нервової трубки (tubus neuralis), яка складається з трьох шарів.

З внутрішнього шару розвивається епендимальна вистілка порожнин шлуночків мозку і центрального каналу спинного мозку.

Із середнього (плащового) шару розвивається сіра речовина мозку.

Зовнішній шар, майже немає нервових кліти, перетворюється у білу речовину.

Передній кінець нервової трубки (черепна частин) розширюється і дає початок розвитку головного мозку. Останні відділи нервової трубки дають початок розвитку спинного мозку.

Черпна частина (pars cranialis) нервової трубки утворює три первинні мозкові пухирі: передній, середній та задній (ромбоподібний).

Передній мозковий пухир перетворюється на кінцевий мозок (telencephalon) та проміжний мозок (diencephalon).

Із середнього мозкового пухиря розвивається середній мозок (mesencepalon).

Задній мозковий пухир дає початок задньому мозку (metencephalon) та довгастому мозку (myelencephalon).

Отже, утворюється п’ять відділів головного мозку, їх можна розрізнити на 6-му тижні розвитку ембріона.

Порожнина пухирів та спинної частини нервової трубки перетворюються на шлуночки головного мозку (ventriculi encephalon) та у центральний канал спинного мозку (canalis centralis).

З гангліозної пластинки розвиваються нервові вузли.

Еволюційний розвиток нервової системи. Провідна роль нервової системи виникла і розвинулась в процесі еволюції тварин у зв’язку з ускладненням організму в цілому.

Нервова система є лише у багатоклітинних організмів. Вона пройшла три такі основні етапи розвитку в філогенезі тварин:

I етап – дифузна нервова система,

II етап – вузлова нервова система,

III етап – трубчаста нервова система.

Вперше нервова система утворюється в кишковопорожнинних тварин (гідри, медузи) – дифузна або сітчаста нервова система.

У червів і членистоногих (раки, павуки, комахи) нервові клітини зібрані у скупчення – вузли (ганглії) які між собою з’єднуються. Така нервова система називається вузловою або гангліонарною.

У всіх хребтових тварин і людини нервова система трубчастого типу, тобто нервові клітини зібрані у вигляді нервової трубки

На початковій стадії розвитку хребтових тварин особливо велику роль відіграли апарат руху і органи чуття, які сприяли виникненню найбільш організованої трубчастої нервової системи.

Довгастий мозок; ЦИБУЛИНА

(myelencephalon; medulla oblongata; bulbus)

Він є продовженням спинного мозку (medulla spinalis) і має вигляд молодої цибулини, тому і називається цибулиною (bulbus).

Як і спинний мозок (medulla spinalis), довгастий мозок на дорcальній поверхні (facies dorsalis medullae oblongatae) має:

- задню серединну борозну (sulcus medianus posterior);

- дві задньобічні борозни (sulci posterolaterales).

На вентральній поверхні довгастого мозку (facies ventralis medullae oblongatae) проходить:

- передня серединна щілина (fissura mediana anterior);

- дві передньо–бічні борозни (sulci anterolaterales).

Між передньою серединною щілиною (fissura mediana anterior) і передньобічними борознами (sulci anterolaterales) містяться піраміди довгастого мозку; піраміди цибулини (pyramides medullae oblongatae; pyramides bulbi), які на межі із спинним мозком перехрещуються, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).

Між передньобічною та задньобічною борознами (sulci anterolateralis et posterolateralis) розміщені оливи (olivae).

Дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae) утворює нижню частину ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea).

На дорсальній поверхні (facies dorsalis) нижче ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) чітко контуруються:

- тонкий пучок (fasciculus gracilis) з тонким горбком (tuberculum gracile) попереду;

- клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) з клиноподібним горбком (tuberculum cuneatum).

Сіра речовина довгастого мозку (substantia grisea medullae oblongatae) представлена:

- нижнім оливним комплексом; нижніми оливними ядрами (complexus olivaris inferior; nuclei olivares inferiores);

- тонкими ядрами (nuclei graciles);

- клиноподібними ядрами (nuclei cuneati);

- центром дихання і кровообігу;

- ядрами ІХ– ХІІ пар черепних нервів.

МІСТ(pons), або міст Варолія

Він розміщений попереду довгастого мозку (medulla oblongata), утворений потовщенням мозкової речовини, яка за допомогою середніх мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares medii) сполучає мозочок (cerebellum) з мостом (pons).

Міст (pons) має:

- вентральну поверхню (facies ventralis), на якій проходить основна борозна (sulcus basilaris);

- дорсальну поверхню (facies dorsalis), яка утворює верхню частину ромбоподібної ямки.

Сіра речовина моста (substantia grisea pontis) складається із:

- власних ядер мосту (nuclei proprii pontis);

- ядер V–VІІІ пар черепних нервів.

На межі між вентральною та дорсальною частинами моста (pars ventralis et dorsalis pontis) лежать ядра трапецієподібного тіла (nuclei corporis trapezoidei), основу яких складають:

- переднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus anterior corporis trapezoidei);

- бічне ядро трапецієподібного тіла (nucleus lateralis corporis trapezoidei);

- присереднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus medialis corporis trapezoidei).

РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis)

Це будь–яка сукупність кількох дифузних сіток з клітин та нервових волокон у спинному мозку та в стовбурі головного мозку (truncus encephali), утворюючи сітку.

Сітчаста формація (formatio reticularis) пов’язана з:

- усіма органами чуття (organa sensuum);

- руховими та чутливими ділянками (regiones motoriae et sensoriae):

- кори великого мозку (cortex cerebri);

- таламусa (thalamus);

- гіпоталамусa (hypothalamus);

- спинного мозку (medulla spinalis).

Сітчаста формація (formatio reticularis) регулює:

- рівень збудливості і тонус різних відділів центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку;

- бере участь в регуляції рівня свідомості, емоцій, вегетативних функцій, цілеспрямованих рухів.

Сітчаста формація, за І. П. Павловим, – це друга неспецифічна аферентна нервова система.

До сітчастих ядер належать:

- сітчасті ядра (nuclei reticulares);

- ядра шва (nuclei raphes);

- велетенськоклітинне ядро (nucleus gigantocellularis).

МОЗОЧОК (cerebellum)

Мозочок (cerebellum) є окремою частиною головного мозку (encephalon). Разом із мостом (pons) формує задній мозок (metencephalon) і є найбільшим відділом ромбоподібного мозку (rhombencephalon), яка відділяється від кінцевого мозку (telencephalon) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri), куди заходить намет мозочка (tentorium cerebelli).

Зверху до мозочка (cerebellum) прилягають потиличні частки великого мозку (lobi occipitales cerebri).

На нижній поверхні мозочка (facies inferior cerebelli) є широка заглибина – долинка мозочка (vallecula cerebelli), до якої прилягає дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae).

Mозочoк (cerebellum) має півкулі мозочка (hemispheria cerebelli), які розділені між собою поздовжньою щілиною (fissura longitudinalis cerebelli).

Півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) з’єднуються за допомогою черв’яка мозочка [I–X] (vermis cerebelli [I–X]).

Сіра речовина мозочка є скупченням сірої речовини у товщі мозкового тіла (corpus medullare cerebelli) і складається з чотирьох пар таких ядер:

- зубчасте ядро; бічне ядро мозочка (nucleus dentatus; nucleus lateralis cerebelli);

- переднє міжпозиційне ядро; коркоподібне ядро (nucleus interpositus anterior; nucleus emboliformis), яке закриває ворота зубчастого ядра (hilum nuclei dentati);

- заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро (nucleus interpositus posterior; nucleus globosus);

- ядро вершини (шатра); присереднє ядро мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).

ЧЕТВЕРТИЙ ШЛУНОЧОК (ventriculus quartus)

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою, проміжний мозок поділяється на:

- епіталамус (epithalamus);

- таламус, горб (thalamus);

- субталамус (subthalamus);

- метаталамус (metathalamus);

- гіпоталамус (hypothalamus).

Утворення сплетень. Шийне і плечове сплетення, їх топографія, гілки і ділянки іннервації. Іннервація шкіри, плеча, передпліччя і кисті. Поперекове і крижове сплетення, їх топографія, гілки і ділянки іннервації. Іннервація шкіри і м’язів попереку, нижньої кінцівки (стегна, гомілки і стопи). Вегетативна нервова система. Загальні принципи будови і функції вегетативної нервової системи. Умовність поділу вегетативної нервової системи на симпатичну і парасимпатичну. Симпатичний відділ вегетативної нервової системи. Периферична і центральна частини цієї системи. Біла та сіра з’єднувальні гілки. Відділи пограничного симпатичного стовбура: шийний, грудний, черевний і тазовий, їх гілки, ділянки інервації. Сонячне, аортальне, підчеревне сплетення та інервація ними органів. Парасимпатичний відділ ЦНС. Центральна та периферична частина цієї системи. Мезенцефальний, бульбарний і сакральний відділи парасимпатичної системи. Війковий, крилопіднебінний, підщелепний і вушний вузли, їх топографія, джерела прегангліонарних волокон і ділянки іннервації. Вегетативна інервація внутрішніх органів.)

Шийне сплетення; шийні нерви (plexus cervicalis; nervi spinales)

Шийне сплетення (plexus cervicalis) утворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних спинномозкових нервів і залягає під груднинно–ключично–соскоподібним м’язом (m. sternocleidomastoideus). З цього сплетення відходять:

- м’язові нерви (рухові);

- шкірні нерви (чутливі);

- мішаний нерв.

М’язові гілки (рухові) шийного сплетення іннервують усі глибокі м’язи шиї, разом з низхідною гілкою під’язикового нерва (r. descendens) беруть участь в утворенні шийної петлі (ansa cervicalis), яка складається з:

- верхнього корінця (radix superior);

- нижнього корінця (radix inferior).

Від шийної петлі (ansa cervicalis) відходить:

- щито–під’язикова гілка (r. thyrohyoideus) до однойменного м’яза (m. thyrohyoideus);

- гілки до підпід’язикових м’язів (musculi infrahyoidei);

Шкірні гілки (чутливі) виходять з–під бічного краю груднинно–ключично–соскоподібного м’яза (margo lateralis musculi sternocleidomastoidei) і представлені такими нервами:

1) шийним поперечним нервом (n. transversus colli), що іннервує:

- шкіру передньої ділянки шиї і має:

- верхні гілки (rr. superiores);

- нижні гілки (rr. inferiores);

2) великим вушниим нервом (n. auricularis magnus), що іннервує:

- шкіру вушної раковини (cutis auriculae);

- шкіру зовнішнього слухового ходу (cutis meatus acustici externi) і має:

- задню гілку (r. posterior);

- передню гілку (r. anterior);

3) малим потиличним нервом (n. occipitalis minor), що іннервує шкіру потиличної ділянки (cutis regionis occipitalis);

4) надключичними нервами (nn. Supraclaviculares), що іннервують шкіру:

- надключичної ділянки (regio supraclavicularis);

- бічної шийної ділянки; бічного шийного трикутника (regio cervicalis lateralis; trigonum colli laterale);

- шкіру над дельтоподібним м’язом і складаються з:

- osteriors надключичних нервів (nn. Supraclaviculares mediales);

- проміжних надключичних нервів (nn. Supraclaviculares intermedii);

- бічних надключичних нервів (nn. Supraclaviculares laterales).

Від шийного сплетення відходить мішаний нерв – діафрагмовий нерв (n. phrenicus), який заходить в грудну порожнину (cavitas thoracis), лягає під осердя (pericardium) і своїми чутливими гілками іннервує плевру (pleura) та осердя (осердна гілка – r. Pericardiacus).

Потім правий діафрагмовий нерв (n. phrenicus) проходить через діафрагму (diaphragma) й іннервує нутрощеву очеревину (peritoneum viscerale), яка вкриває печінку (hepar) та жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea).

Рухові гілки діафрагмового нерва (n. phrenicus) іннервують:

- діафрагму – діафрагмово–черевні гілки (rr. phrenicoabdominales).

Плечове сплетення

(plexus brachialis)

За В. М. Шовкуненком, існує два основних типи плечового сплетення: магістральний, з малою кількістю нервових зв'язків між головними нервовими стовбурами (найчастіше у гіперстеніків), і розсипний, що має схильність до численного розщеплення основних нервових стовбурів (частіше в астеніків). У дитячому віці плечове сплетення займає порівняно велику площу, а його основні стовбури більш нахилені. М. І. Пирогов вважав, що головним орієнтиром для знаходження великих артеріальних стовбурів кінцівок є топографія фасціальної піхви судинно-нервового пучка.

Для проекції судинно-нервового пучка в пахвовій ямці орієнтуються на лінію, що з'єднує середину ключиці з початком sulcus bicipitalis medialis. Тут найбільш поверхнево залягає пахвова вена, глибше — пахвова артерія, а ще глибше — променевий нерв. Всередину від артерії розташований ліктьовий нерв, а назовні — серединний нерв.

Нерви, які відходять від плечового сплетення, поділяють на надключичну та підключичну частини.

Надключична частина. Дорсальний нерв лопатки (п. dorsalis scapulae) (С5) йде назад і донизу вздовж присереднього краю лопатки, іннервує м'яз — підіймач лопатки і ромбоподібні м'язи. Довгий грудний нерв (п. thoracicus lon-gus) (Co —C8) тягнеться по зовнішній поверхні переднього зубчастого м'яза, який і іннервує. Надлопатковий нерв (я. suprascapular) (С5 — С7) прямує дорсально в супроводі однойменних артерії і вени. Далі проходить через incisura scapulae й іннервує над- і підостьові м'язи. Підключичний нерв (и. subclavius) (C5) тягнеться до однойменного м'яза. Підлопатковий нерв (п. subscapularis) (С5 —С7) проходить дорсально кількома гілками, іннервує однойменний і великий круглий м'язи і найширший м'яз спини.

Присередній і бічний грудні нерви (пп. pectoralis medialis et lateralis) іннер-вують великий і малий грудні м'язи.

Плечове сплетення (plexus brachialis) утворене передніми гілками чотирьох нижніх шийних нервів і більшою частиною передньої гілки І грудного нерва і лежить на глибоких м’язах шиї.

Плечове сплетення (plexus brachialis) має:

- корінці (radices);

- стовбури (trunci);

- передні та задні розгалуження (divisiones anteriores et posteriores);

- пучки (fasciculi).

Плечове сплетення складається з:

- надключичної частини (pars supraclavicularis);

- підключичної частини (pars infraclavicularis).

Надключична частина плечового сплетення (pars supraclavicularis plexus cervicalis) розміщена у міждрабинчастому просторі шиї і в глибині великої надключичної ямки (fossa supraclavicularis major).До її складу входять:

- верхній стовбур (truncus superior), який утворений передніми гілками IV-VI шийних нервів;

- середній стовбур (truncus medius), який утворений передньою гілкою VII шийного нерва;

- нижній стовбур (truncus inferior), який утворений передніми гілками VIII шийного нерва та I грудного нерва.

Від стовбурів відходять:

- передні розгалуження нервових волокон (divisiones anteriores neurofibrarum), які входять до тих гілок плечового сплетення, що іннервують:

- м’язи–згиначі верхньої кінцівки (musculi flexores membri superioris);

- задні розгалуження (divisiones posteriores neurofibrarum), що іннервують:

- м’язи–розгиначі верхньої кінцівки (mm. extensores membri superioris