Загальна анатомія  жіночої та чоловічої статевих систем

(Будова жіночих статевих органів. Варіанти і аномалії їх розвитку. Молочна залоза, її будова, форми мінливості. Будова чоловічих статевих органів. Форми мінливості і вади розвитку.)

 

Статева система

Статева диференціація є складним процесом, пов'язаним з багатьма генами, декотрі з яких є автосомними. Ключем до статевого диморфізму є Y хромосома, яка містить на короткому плечі ген SRY(sex-determining region on Y). Білковий продукт цього гена є транскрипційним фактором, який ініціює вивільнення цілого каскаду генів, що визначатимуть долю рудиментарних статевих органів. SRY-протеїн є фактором детермінації яєчка. Під його впливом розвиваються чоловічі статеві ознаки, а за його відсутності — жіночі.

Хоча стать ембріона визначається генетичними факторами у момент запліднення, статеві залози не набувають чоловічих або жіночих морфологічних ознак до сьомого тижня розвитку.

Чоловічі статеві органи. Будова яєчка, його придатка. Сім’явивідні шляхи. Сім’яні міхурці, передміхурова та цибулино-сечівникова залози.

Чоловіча статева система поділяється на:

- внутрішні чоловічі статеві органи (organa genitalia masculina interna), до яких належать:

- яєчко (testis) з над’яєчком (epididymis);- сім’яний канатик (funiculus spermaticus);- сім’явиносна протока (ductus deferens);- пухирчаста залоза (glandula vesiculosa);- передміхурова залоза (prostata);- цибулинно–сечівникова залоза (glandula bulbourethralis);

- зовнішні чоловічі статеві органи (organa genitalia masculina externa), до яких належать:- калитка (scrotum);- статевий член (penis).

Чоловічий сечівник (urethra masculina) слугує не лише для виведення сечі, а й для виведення сперми, тому він належить як до сечової системи (systema urinarium), так і до статевої системи (systema genitale).

Яєчко (testis)

Яєчко (testis) є паренхіматозним органом, який розташований в калитці (scrotum) і виробляє сперматозоїди та чоловічі статеві гормони – це є чоловіча статева залоза.

Кожне яєчко (testis) має:

- верхній кінець (extremitas superior);- нижній кінець (extremitas inferior);- присередню поверхню (facies medialis);- бічну поверхню (facies lateralis);- передній край (margo anterior);- задній край (margo posterior).

До верхнього кінця і заднього краю яєчка (margo posterior testis) прилягає над’яєчко (epididymis), яке має:

- головку над’яєчка (caput epididymidis)- тіло над’яєчка (corpus epididymidis);- хвіст над’яєчка (cauda epididymidis).Між яєчком (testis) і тілом над’яєчка (corpus epididymidis) є пазуха над’яєчка (sinus epididymidis).

Яєчко (testis) вкрите білковою оболонкою (tunica albuginea), яка на задньому краї (margo posterior) вдається у паренхіму яєчка і утворює середостіння яєчка (mediastinum testis).

Від останнього до білкової оболонки відходять перегородочки яєчка (septula testis).

Ці перегородочки поділяють яєчко на 150–200 часточок яєчка (lobuli testis).

У кожній часточці яєчка (lobulus testis) містяться (1–2) звивисті сім’яні трубочки (tubuli seminiferi contorti), де сперматогенним епітелієм (epithelium spermatogenum) виробляються чоловічі статеві клітини – сперматозоїди (spermatozoida).

Поперечний переріз через ліву частину калитки та ліве яєчко

Звивисті сім’яні трубочки (tubuli seminiferi contorti) переходять у прямі сім’яні трубочки (tubuli seminiferi recti), а останні у сітку яєчка (rete testis), що розміщена у середостінні яєчка (mediastinum testis).

Від сітки яєчка (rete testis) відходять виносні проточки яєчка (ductuli efferentes testis), їх є 15 – 20, вони, пронизуючи білкову оболонку (tunica albuginea), відкриваються в ділянці головки над’яєчка (caput epididymidis) в протоку над’яєчка (ductus epididymidis) і утворюють там часточки над’яєчка (lobuli epididymidis).

Над’яєчко (epididymis) розміщене вздовж заднього краю та над верхнім кінцем яєчка і є резервуаром для накопичення сім’я. В ньому розрізняють головку над’яєчка (caput epididymidis), тіло над’яєчка (corpus epididymidis), хвіст над’яєчка (cauda epididymidis) та придаток над’яєчка (appendix epididymidis). Головка над’яєчка (caput epididymidis) складається з виносних проточків яєчка (ductuli efferentes testis), які впадають у протоку над’яєчка (ductus epididymidis)

Протока над’яєчка (ductus epididymidis) досить покручена і займає, в основному, тіло та хвіст над’яєчка (corpus et cauda epididymidis), у розправленому вигляді ця протока має довжину 5 – 6 метрів.

Протока над’яєчка (ductus epididymidis) опускається до його хвоста (cauda epididymidis), де переходить у сім’явиносну протоку (ductus deferens).

Праве яєчко      Сім’явиносна протока (ductus deferens)

Сім’явиносна протока має:

- калиткову частину (pars scrotalis);- канатикову частину (pars funicularis);

- пахвинну частину (pars inguinalis);- тазову частину (pars pelvica).Сім’явиносна протока (ductus deferens) входить до складу сім’яного канатика (funiculus spermaticus), який проходить в пахвинному каналі (canalis inguinalis) аж до його глибокого пахвинного кільця (annulus inguinalis profundus).

Вертикальний переріз через яєчко

Яєчко (testis) і над'яєчко (epididymis):

І   -  funiculus spermaticus; 3 - caput epididymites; 3 -extremitas superior testis; 4. 5   -  testis: в  - extremitas inferior testis; 7 — cauda epididymidis;  8 sinus epididy­mides: 9 corpus

Тут від сім’яного канатика (funiculus spermaticus) сім’явиносна протока (ductus deferens) відокремлюється, загинається під дно сечового міхура (fundus vesicae) і з’єднується з вивідною протокою пухирчастої залози (ductus excretorius glandulae vesiculosae), утворюючи ампулу сім’явиносної протоки (ampulla ductus deferentis).

При з’єднанні цих двох проток утворюється сім’явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius) довжиною до 2 см, яка проходить через передміхурову залозу (prostata) і відкривається в передміхурову частину чоловічого сечівника (pars prostatica urethrae masculinae) на верхівці сім’яного горбка (colliculus seminalis).

Сім’яний канатик funiculus spermaticus)

Це структура, яка складається з:

- артерій та вен яєчка (aa. et vv. testis);- артерій та вен сім’явиносної проток (aa. et vv.ductus deferentis);- лозоподібного венозного сплетення (plexus pampiniformis);- м’яза–підіймача яєчка (musculus cremaster);

- фасції м’яза–підіймача яєчка (fascia cremasterica);- залишка піхвового відростка (vestigium processus vaginalis);- нервів і лімфатичних судин (nervi et vasa lymphatica);

- зовнішньої сім’яної фасції (fascia spermatica externa);- внутрішньої сім’яної фасції (fascia spermatica interna);- сім’явиносної протоки (ductus deferens).

Передміхурова залоза (prostata)

Це м’язово–секреторний орган, за формою нагадує каштан, має:

- основу передміхурової залози (basis prostatae), яка прилягає до сечового міхурa (vesica urinaria);

- верхівку передміхурової залози (apex prostatae), яка обернута до сечово–статевої діафрагми (diaphragma urogenitale);

- передню поверхню (facies anterior);

- задню поверхню (facies posterior);

- нижньобічну поверхню (facies inferolateralis);

- праву та ліву частки передміхурової залози (lobi prostatae dexter et sinister);

- перешийок передміхурової залози (isthmus prostatae), який охоплює сечівник (urethra).

Передміхурова залоза (prostata) складається з 36 альвеолярно–трубчастих передміхурових залозок, які виробляють передміхуровий сік і відкриваються численними проточками передміхурової залози (ductuli prostatici) в передміхурову частину чоловічого сечівника (pars prostatica urethrae masculinae) на основі сім’яного горбка (colliculus seminalis).

 

М’язовий апарат під час еякуляції сприяє виштовхуванню секрету із передміхурової залози (prostata) і є додатковим (мимовільним) внутрішнім м’язом–замикачем сечівника (m. sphincter urethrae internus), який не дає сечі змішуватись із спермою.

У дітей передміхурова залоза (prostata) незначної величини, складається переважно з м’язів і сполучної тканини, залозиста частина слабо виражена. З настанням статевої зрілості передміхурова залоза енергійно росте, особливо залозиста тканинa, яка на старість редукується, те саме відбувається і з м’язами. Вага передміхурової залози з 20 г зменшується до 15 – 12 г.

Нерідко у старших людей спостерігається патологічне збільшення передміхурової залози – гіпертрофія передміхурової залози (hypertrophia prostatae), причому розростається переважно сполучна тканина і при цьому утруднюється сечовипускання. Кастрація (видалення яєчка) призводить до атрофії передміхурової залози.

Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa),

або сім’яна залоза (glandula seminalis), чи сім’яний пухирець (vesicula seminalis)

Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa) розміщена збоку від ампули сім’явиносної протоки (ductus deferens), прилягає до дна сечового міхура (fundus vesicae).

Позаду міститься ампула прямої кишки (ampulla recti).

Нижній кінець пухирчастої залози (glandula vesiculosa) звужується у вивідну протоку (ductus excretorius) і з’єднується із ампулою сім’явиносної протоки (ductus deferens), утворюючи сім’явипорскувальну протоку (ductus ejaculatorius).

Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa) виробляє сім’яну рідину, яка є прозорою, безбарвною або ледь жовтуватою рідиною, яка у сім’явипорскувальній протоці (ductus ejaculatorius) змішується із сім’ям, розріджуючи його і утворюючи разом з ним сперму.

Шляхи виведення сім’я

Від місця утворення сперматозоїдів у звивистих (покручених) сім’яних трубочках (tubuli seminiferi contorti) до злиття з вивідною протокою пухирчастої залози (ductus excretorius) сім’я проходить через:- прямі сім’яні трубочки (tubuli seminiferi recti);- сітку яєчка (rete testis);- виносні проточки яєчка (ductuli efferentes testis);- протоку над’яєчка (ductus epididymidis);- сім’явиносну протоку (ductus deferens), яка відкривається у сечівник (urethra).

У передміхурової частині сечівника (pars prostatica urethrae) сперма збагачується секретом передміхурової залози (secretum prostatae).

Цибулинно–сечівникова залоза (glandula bulbourethralis), або залоза Купера

 

Це парна альвеолярно–трубчаста залоза, яка розміщена у товщі м’язів сечово–статевої діафрагми і має протоку цибулинно–сечівникової залози (ductus glandulae bulbourethralis), що проходить через цибулину статевого члена (bulbus penis)і відкривається в губчасту частину чоловічого сечівника (pars spongiosa urethrae masculinae).

Залоза (glandula bulbourethralis) виробляє тягучий слизовий секрет, який захищає слизову оболонку сечівника (tunica mucosa) від подразнюючої дії сечі.

Частина 3. Зовнішні чоловічі статеві органи. Сім’яний канатик. Оболонки яєчка. Будова чоловічого сечівника. Топографія органів малого тазу у чоловіків.

Калитка (scrotum)

Калитка є зовнішнім чоловічим статевим органом, що має вигляд звисаючого донизу шкірно–фасціального мішка, в якому розміщені яєчка (testes) і над’яєчка (epididymides).

 

Калитка поділяється на праву та ліву половини перегородкою калитки (septum scroti).

Калитка (scrotum) – це ”фізіологічний” термостат, в якому температура нижча, ніж температура тіла, що є необхідною умовою нормального сперматогенезу яєчок.

До складу калитки (scrotum) входить 7 оболонок, які вкривають яєчко (testis) і є похідними відповідних шарів передньої стінки черевної порожнини (paries anterioris cavitatis abdominis), а саме:

 

1. Шкіра калитки (cutis scroti), що має шво калитки (raphe scroti), численні складки, пігментована, вкрита волоссям (pili) і містить специфічні сальні та потові залози (glandulae sebaceae et sudoriferae).

2. Під шкірою (cutis) залягає м’ясиста оболонка (tunica dartos), яка є похідною підшкірної жирової клітковини (panniculus adiposus) і зростається із шкірою (cutis).

3. Зовнішня сім’яна фасція (fascia spermatica externa), яка є похідною поверхневої фасції передньої стінки черевної порожнини (fascia superficialis parietis anterioris cavitatis abdominis).

4. Фасція м’яза–підіймача яєчка (fascia cremasterica), яка є похідною міжніжкової фасції (fascia intercruralis) в ділянці поверхневого пахвинного кільця (anulus inguinalis superficialis).

5. М’яз–підіймач яєчка (musculus cremaster), який є похідним внутрішнього косого і поперечного м’язів живота (musculі obliqui interni et transversi abdominis).

6. Внутрішня сім’яна фасція (fascia spermatica interna), яка є похідною поперечної фасції черевної стінки (fascia transversalis parietis abdominis).

7. Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) – серозна оболонка (tunica serosa), що є похідною очеревини (peritoneum) і складається з нутряної пластинки (lamina visceralis) та пристінкової пластинки (lamina parietalis). Остання зростається з білковою оболонкою яєчка (tunica albuginea testis) і переходить на над’яєчко (epididymis).

Між обома пластинками міститься щілиноподібний простір – піхвова порожнина (cavitas vaginalis), яка заповнена невеликою кількістю серозної рідини.

Статевий член, прутень (penis)

Статевий член слугує для виведення сечі із сечового міхура і введення сперми у статеві шляхи жінки, має:

- корінь статевого члена (radix penis);- тіло статевого члена (corpus penis);- головку статевого члена (glans penis).

Шкіра (cutis), яка вкриває статевий член, в основі головки утворює вільну складку – передню шкірочку статевого члена (preputium penis).

Остання за допомогою вуздечки передньої шкірочки (frenulum preputii) з’єднується із шкірою головки

Статевий член (penis) сформований двома печеристими тілами статевого члена (corpora cavernosa penis) і одним губчастим тілом статевого члена (corpus spongiosum penis).

Печеристі тіла (corpora cavernosa) своїми задніми кінцями зростаються з окістям присереднього краю нижніх гілок лобкових кісток (rami inferiores pubis) під лобковим симфізом (symphisis pubica).

На нижній поверхні між печеристими тілами утворюється жолоб, де залягає губчасте тіло статевого члена (corpus spongiosum penis).

Усі тіла статевого члена (corpora penis) вкриті:- білковою оболонкою печеристих тіл (tunica albuginea corporum cavernosorum);- білковою оболонкою губчастого тіла (tunica albuginea corporis spongiosi).

Всередині губчастого тіла (corpus spongiosum penis) проходить чоловічий сечівник (urethra masculina).

Чоловічий сечівник (urethra masculina)

Чоловічий сечівник є трубкою завдовжки 16–22 см, S–подібної форми, в якій розрізняють:- внутрішньостінкову частину; передпередміхурову частину (pars intramuralis; pars preprostatica) – вона проходить через стінку сечового міхура.- передміхурову частину (pars prostatica);- проміжну частину (pars intermedia), або перетинчасту частину (pars membranacea);- губчасту частину (pars spongiosa).

На своєму шляху сечівник (urethra masculina) робить:- верхній (фіксований) згин;- нижній (вільний) згин.

Передміхурова частина сечівника (pars prostatica) проходить через передміхурову залозу (prostata).

У цій частині на задній стінці сечівника (paries posterior urethrae masculinae) випинає сім’яний горбок (colliculus seminalis), на верхівці якого розташований передміхуровий мішечок (utriculus prostaticus) або за попередньою номенклатурою – передміхурова маточка (utriculus prostaticus).

Біля останнього (utriculus prostaticus) відкриваються сім’явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius), а на основі сім’яного горбка (colliculus seminalis) – проточки передміхурової залози (ductuli prostatici).

Проміжна частина сечівника (pars intermedia) коротша, вона проходить через сечово–статеву діафрагму.

Описані вище дві частини належать до заднього (фіксованого) відділу сечівника.

Губчаста частина сечівника (pars spongiosa), або передня уретра, проходить в губчастому тілі статевого члена (corpus spongiosum penis) і відкривається на сечівниковій поверхні верхівки головки статевого члена (facies urethralis apicis glandis penis) зовнішним вічком сечівника (ostium urethrae externum).

Чоловічий сечівник (urethra masculina) має такі звуження:

1. Зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum) на головці статевого члена (glans penis);

2. Вся проміжна частина сечівника (pars membranacea; pars intermedia);

3. Внутрішнє вічко сечівника (ostium urethrae internum), яке відкривається в сечовий міхур (vesica urinaria).

Крім того, сечівник (urethra masculina) має такі розширення:

1. Уся передміхурова частина (pars prostatica);

2. Розширення губчастого тіла статевого члена (corpus spongiosum penis) у його основі – це цибулина статевого члена (bulbus penis);

3. Розширення сечівника (urethra masculina) в ділянці головки статевого члена (glans penis) – це човноподібна ямка сечівника (fossa navicularis urethrae).

Жіночі статеві органи. Будова, положення і функція яєчника. Матка, її розвиток, форма, частини, будова, топографія. Маткова труба.

Жіноча статева система (systema genitale femininum) поділяється на:

- внутрішні жіночі статеві органи (organa genitalia feminina interna), до яких належать:- яєчники (ovaria);- маткові труби (tubae uterinae);- матка (uterus);- піхва (vagina);

- зовнішні жіночі статеві органи (organa genitalia feminina externa), до яких належать:- жіноча соромітна ділянка;- вульва (pudendum femininum; vulva) з великими і малими соромітними губами (labia majora et minora pudendi);- присінок піхви (vestibulum vaginae);- клітор (clitoris);- лобкове підвищення (mons pubis).

Система жіночих і чоловічих статевих органів там, де вона досягає більш високого розвитку (вищі тварини), складається з таких частин:- статеві залози, які виробляють статеві клітини;- шляхи, по яких статеві клітини виводяться із залоз;- органи, де статеві клітини зберігаються або плід дозріває;- зовнішні статеві органи, які сприяють з’єднанню статевих клітин.

Більша частина тварин (навіть безхребетних) роздільностатева; порівняно рідко спостерігаються у однієї і тієї ж особини чоловічі та жіночі статеві клітини.

В ембріональному періоді розвитку закладка органів жіночих та чоловічих статевих систем відбувається однаково, лише згодом в одних зародків розвиваються чоловічи статеві органи, а жіночі органи залишаються недорозвиненими, в інших зародків – навпаки.

Якщо в однієї людини розвиваються статеві органи обох статей, то ця патологія позначається як гермафродитизм.

При диференціюванні жіночих статевих органів мезонефральні протоки (вольфові протоки) підлягають повній редукції, зате парамезонефральні протоки (мюллерові протоки) перетворюються у жіночі статеві органи.

Дистальні відділи правої і лівої парамезонефральних проток зливаючись, утворюють канал з одним спільним просвітом, з якого розвиваються непарні органи – матка та піхва.

З краніальних відділів правої і лівої парамезонефральних проток, які йдуть окремо, розвиваються маткові труби.

В ділянці зовнішньої поверхні сечостатевої мембрани утворюється підвищення – статевий горбок або зачаток статевого члена, а поблизу навколо нього знаходиться статевий валик.

Біля основи статевого горбка, із сторони, найближчої до відхідника знаходиться – первинний сечостатевий отвір, який з боків обмежований тонкими краями – статевими складками. Така є індиферентна стадія розвитку зовнішніх статевих органів.

При розвитку жіночої особини ріст статевого горбка відстає, з нього виходить клітор з двома печеристими тілами; лишається неглибока сечостатева пазуха, що перетворюється в присінок піхви.

Первинний сечостатевий отвір значно здовжується в сагітальному (стріловому) напрямі; із статевих складочок, які обмежовують його з боків, походять малі соромітні губи з вуздечкою клітора.

Статевий валик у свої бокових частинах перетворюється у велику соромітні губи, краніальний непарний його відділ дає лобкове підвищення.

Перешийок між статевою щілиною і анусом лишається коротким.

Яєчник (ovarium)

Яєчник є парним органом овальної форми, що розташований в порожнині малого таза (cavitas pelvis minoris).

Він має:- присередню поверхню (facies medialis);- бічну поверхню (facies lateralis);- вільний край (margo liber);- брижовий край (margo mesovaricus);- матковий кінець (extremitas uterina);- трубний кінець (extremitas tubaria).

Яєчник (ovarium) міститься в очеревинній порожнині (cavitas peritonealis), але очеревиною не вкритий. Зовнішньою оболонкою яєчника є зародковий епітелій (epithelium germinale).

До матки (uterus) яєчник (ovarium) прикріплюється за допомогою власної зв’язки яєчника (lig. ovarii proprium), а до стінок таза – за допомогою підвішувальної зв’язки яєчника (lig. suspensorium ovarii).

До брижового краю яєчника (margo mesovaricus) підходить брижа яєчника (mesovarium), між листками якої судини і нерви заходять у ворота яєчника (hilum ovarii).

Паренхіма яєчника (parenchyma ovarii) складається з кори яєчника (cortex ovarii) і мозкової речовини яєчника (medulla ovarii).

У корі яєчника (cortex ovarii) дозрівають яйцеклітини (ovum) у різних за ступенем розвитку фолікулах: примордіальних, вторинних (пухирчастих) та зрілих – третинних фолікулах або пухирцях Граафа.

Отже, первинний фолікул (folliculus ovaricus primarius) перетворюється в пухирчастий яєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) – Граафів пухирець.

Після того, як пухирець (folliculus ovaricus vesiculosus) розривається, яйцеклітина (ovum) виходить на поверхню яєчника (ovarium) і попадає в маткову трубу (tuba uterina).

Власне, пухирчастий яєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) – Граафів пухирець – наповнюється кров’ю і перетворюється у жовте тіло (corpus luteum).

Якщо немає запліднення, то жовте тіло (corpus luteum) з часом перетворюється у білясте тіло (corpus albicans).

При заплідненні жовте тіло (corpus luteum) розростається і перетворюється у жовте тіло вагітності (corpus luteum graviditatis), яке функціонує протягом всієї вагітності як ендокринна залоза (glandula endocrina).

Процес виділення яйцеклітини з яєчника зветься овуляцією (від лат. оvum – яйце).

Маткова труба (tuba uterina; salpinx)

Маткова труба є парним органом, що має трубчасту форму і розташований на рівні верхнього краю широкої маткової зв’язки (lig. latum uteri). Довжина кожної маткової труби (tuba uterina) становить 8–18 см, а діаметр ампули маткової труби (ampulla tubae uterinae) може мати 6 – 10 мм.

У ній (tuba uterina) розрізняють 4 частини:- маткову частину (pars uterina), яка проходить через стінку матки (paries uteri) і відкривається в порожнину матки (cavitas uteri) матковим вічком маткової труби (ostium uterinae tubae uterinae);- перешийок маткової труби (isthmus tubae uterinae), що розташований ближче до матки (uterus);- ампулу маткової труби (ampulla tubae uterinae) – найдовшу частину маткової труби (tuba uterina)відкривається черевним отвором маткової труби (ostium abdominale tubae uterinae) в очеревинну порожнину (cavitas peritonealis) і оточена торочками маткової труби (fimbriae tubae uterinae), одна з яких – яєчникова торочка (fimbria ovarica) – найдовша.

Маткова труба (tuba uterina) вкрита з усіх сторін очеревиною (peritoneum) і має власну брижу маткової труби (mesosalpinx).

Крім зовнішньої серозної оболонки (tunica serosa), маткова труба (tuba uterina) має м’язову оболонку (tunica muscularis), поздовжній і коловий шари, і слизову оболонку (tunica mucosa), що завдяки підслизовій основі (tela submucosa) утворює трубні складки (plicae tubariae).

У матковій трубі (tuba uterina) відбувається запліднення яйцеклітини (spermovium) з утворенням зиготи. Або зигота, або незапліднена яйцеклітина проходить по матковій трубі у матку (uterus).