Дихальний апарат (дихальна система), apparatus respiratdrius (systema resporatdriuin), складається з повітроносних шляхів та о

    ДВНЗ  «Тернопільський державний медичний університет

ім.І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров̓я України»

 

Навчально-науковий інститут медсестринства

 

 

Лекція 6:

«Анатомія дихальної системи»

 

 

Дихальний апарат (дихальна система), apparatus respiratorius (systema respіratorium), складається з повітроносних шляхів та органа газообміну -легенів. До повітроносних шляхів належать порожнина носа, носова та ротова частини глотки, гортань, трахея та бронхи. Повітря може надходити ззовні не через порожнину носа, а через порожнину рота. У легенях відбувається газобмін - насичення крові киснем і виведення з крові вуглекислого газу.

Основу усіх повітроносних шляхів складає жорсткий механічний каркас (кістковий або хрящовий), завдяки чому стінки цих шляхів не спадаються і повітря без перешкод може надходити і виходити назад з легенів. Зсередини повітроносні шляхи вистелені слизовою оболонкою.

Зовнішній ніс p. rhinos - ніс), утворює хрящовий та кістковий скелет порожнини носа. Він має такі частини: корінь носа, спинку носа, верхівку носа, крила носа. Кістковий скелет порожнини носа складається з носових кісток та лобових відростків верхніх щелеп. Хрящовий скелет носа складається з хрящів носа, які побудовані з гіалінового хряща і з'єднуються між собою та з кістками за допомогою сполучної тканини. Описують наступні хрящі носа.

Бічний хрящ носа, парний, розташований безпосередньо під носовою кісткою. Передні краї правого та лівого бічних хрящів носа зростаються між собою та з перегородкою носа і утворюють спинку носа.

Великий крилевий хрящ,  парний, розміщений під бічним хрящем носа, обмежує ніздрі та утворює верхівку носа. Присередня ніжка, великого крилового хряща обмежує ніздрю присередньо і утворює передньонижній відділ перегородки носа - рухливу частину перегородки носа. Бічна ніжка, цього хряща обмежує ніздрю збоку.

Малі крилеві хрящі, - невеликі хрящі, що розташовані біля заднього краю бічної ніжки великого крилового хряща.

Хрящ перегородки носа, - непарний, у вигляді ромбоподібної пластинки складає передню частину перегородки носа, розташовану між кістковою перегородкою носа (перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки та лемішем) та присередньою ніжкою великого крилового хряща. Довгий задній відросток, хряща перегородки носа заповнює вузький проміжок між перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки та лемішем і може досягати клиноподібної кістки.

Лемешево-носовий хрящ (Якобсона), являє собою вузьку парну хрящову смужку, розташовану між лемішем та нижнім краєм хряща перегородки носа.

Додаткові носові хрящі, - непостійні, розташовані між хрящем перегородки носа та великим криловим хрящем.  

Порожнина носа, являє собою дві симетричні порожнини, які розмежовані носовою перегородкою. Носова перегородка,  є присередньою стінкою порожнини носа, і складається вона з трьох частин: найбільшої задньої кісткової частини, середньої хрящової частини та найменшої передньої перетинчастої частини.

Через ніздрі порожнина носа сполучається з навколишнім середовищем, а через хоани - з носовою частиною глотки. Найближче до ніздрів розміщена розширена частина порожнини носа - присінок носа, який обмежений зверху та ззаду дугоподібним гребенем на бічній стінці - порогом носа. Невелике заглиблення на нижній стінці порожнини носа біля носової перегородки, яке розташоване на 2 см дозаду від ніздрів, являє собою рудиментарний орган нюху - лемешево-носовий орган (Якобсона). Цей орган добре розвинений у багатьох тварин.

З бічної стінки порожнини носа звисає три носові раковини: верхня носова раковина, середня носова раковина,  та нижня носова раковина. Від переднього кінця середньої носової раковини до порога носа тягнеться невелике підвищення - валок носа,  залишок додаткової носової раковини. Над основою середньої носової раковини горизонтально проходить нюхова борозна.

Під трьома носовими раковинами розміщені три відповідних носових ходи: верхній носовий хід, середній носовий хід, та нижній носовий хід, у які відкриваються приносові пазухи. Клиноподібна пазуха відкривається у клинорешітчастий закуток, який розміщений вище та позаду верхньої носової раковини. Нососльозова протока відкривається у нижній носовий хід отвором нососльозової протоки. Між заднім кінцем носових раковин та хоанами розміщений носоглотковий хід.

Стінки порожнини носа вистелені слизовою оболонкою, яка вкрита багатошаровим циліндричним війковим епітелієм (присінoк носа вкритий багатошаровим плоским незроговілим епітелієм). Слизова оболонка щільно зрощена з окістям та охрястям стінки порожнини носа. Носові залози, glandulae nasales, слизової оболонки є трубчасто-альвеолярними залозами серозного типу. Бокалоподібні клітини слизової оболонки виділяють слиз. Секрет залоз змочує війки епітелію, що сприяє очищенню повітря від пилу, та розчиняє пахучі речовини у нюховій ділянці, сприяючи виникненню нюхових подразнень.

Нюхова ділянка, regio olfactoria, слизової оболонки порожнини носа містить нюхові рецептори. Ця ділянка займає площу близько 2 см в діаметрі на присередній поверхні верхньої носової раковини та у верхній частині носової перегородки. Решта слизової оболонки порожнини носа займає її дихальну ділянку (regio respiratoria). У слизовій оболонці та підслизовій основі дихальної ділянки, переважно нижньої носової раковини, розміщена розвинена система венозних судин - печеристе венозне сплетення раковин (plexus cavernosi concharum). У порожнині носа відбувається сприймання нюхових подразнень, проведення, очищення та зволоження повітря, що потрапляє до повітроносних шляхів, а також теплообмін між повітрям та кров'ю печеристих венозних сплетень.

Приносові пазухи, sinus paranasales, заповнені повітрям, вистелені слизовою оболонкою та сполучаються з порожниною носа. Клиноподібна пазуха, sinus sphenoidalis, відкривається у клинорешітчастий закуток. Верхньощелепна пазуха, sinus maxillaris, відкривається у середній носовий хід через верхньощелепний розтвір. Лобова пазуха, sinus frontalis, відкривається у середній носовий хід через отвір лобової пазухи. Передні та середні решітчасті пазухи, sinus ethmoidales anteriores et medii, відкриваються у середній носовий хід, а задні решітчасті пазухи, sinus ethmoidales posteriores, - у верхній носовий хід.

Гортань, larynx, - найскладніше побудований відділ повітроносних шляхів, є органом мови. Довжина цього порожнистого органа становить 4 см. Гортань розміщена посередині шиї, на рівні від IVo до VI шийного хребця. Спереду та збоку гортань оточують щитоподібна залоза, підпід'язикові м'язи шиї, поверхнева та передтрахейна пластинка шийної фасції, ззаду до гортані прилягає глотка. Вгорі гортань за допомогою щільної перетинки підвішена до під'язикової кістки, внизу з'єднується з трахеєю. Основу стінки гортані складають гри великі непарні та три менші парні гортанні хрящі.

Щитоподібний хрящ, cartilago thyroidea, непарний, найбільший хрящ гортані. Складається з двох пластинок, правої та лівої, які з'єднуються спереду між собою по серединній лінії під гострим (у чоловіків) або тупим (у жінок) кутом. Утворений цим кутом виступ гортані, prominentia laryngea, краще виражений у чоловіків (кадик або "Адамове яблуко"- вторинна чоловіча ознака). По верхньому краю хряща в місці з'єднання двох пластинок є велика верхня щитоподібна вирізка, incisura thyroidea superior. По нижньому краю хряща в місці з'єднання двох пластинок є менша нижня щитоподібна вирізка, incisura thyroidea inferior. На зовнішній поверхні пластинок помітна коса лінія, linea obliqua, - місце прикріплення грудинно-щитоподібного, щитопід'язикового м'язів та нижнього стискача глотки. Коса лінія закінчується вверху верхнім щитоподібним горбком (tuberculum  thyroideus superius), а внизу - нижнім щитоподібним горбком (tuberculum thyroideus inferius). Від заднього краю пластинок відходять два парних роги: вверх відходить довгий верхній ріг, corпи superius, а вниз - коротший нижній ріг orпи inferius). Обидва верхні роги за допомогою зв'язок з'єднуються з під'язиковою кісткою, а нижні роги за допомогою суглобів зчленовуються з перснеподібним хрящем.

Перснеподібний хрящ, cartilago cricoidea, непарний, розміщений між щитоподібним хрящем та трахеєю, за формою нагадує перстень. Передня вузька частина зветься дугою перснеподібного хряща. Потовщена пластинка перснеподібного хряща, lamina cartilaginis cricoideae, обернена назад. На пластинці є дві гладкі суглобові поверхні: 1) верхня - для зчленування з черпакуватим хрящем – черпакувата суглобова поверхня, facies articularis arytenoidea; 2) нижня - для зчленування з щитоподібним хрящем - щитоподібна суглобова поверхня,  facies articularis thyroidea.

Надгортанний хрящ, cartilago epiglottica, непарний, є основою надгортанника, побудований з еластичного хряща. Надгортанник, за формою подібний до листка дерева. Він легко згинається під час ковтання, закриваючи вхід в гортань. Звужена частина надгортанника - стебельце надгортанника - обернена вниз і продовжується у щитонадгортаниу зв'язку (lig. thyroepiglotticum), яка фіксує надгортанник до внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща. Під'язиково-надгортанна зв'язка, зв'язує передню поверхню надгортанного хряща з тілом під'язикової кістки.

Черпакуватий хрящ, парний, має форму тригранної піраміди. Основа черпакуватого хряща, basis cartilaginis arytenoidea, обернена вниз. Верхівка черпакуватого хряща, apex cartilaginis arytenoidea, обернена вверх і вигнута дозаду. Суглобова поверхня, facies articularis, що служить для зчленування з перснеподібним хрящем, розташована на основі черпакуватого хряща і обернена вниз. Черпакуватий хрящ має три поверхні: присередню (facies medialis), передньобічну (facies anterolateralis) та задню (facies posterior). Біля нижньої поверхні є два відростки: 1) більший за розміром м'язовий відросток, processus muscularis, який обернений назад та вбік і є місцем прикріплення м'язів; 2) менший за розміром голосовий відросток, processus vocalis, який обернений вперед і є місцем прикріплення голосової зв'язки.

Ріжкуватий хрящ, cartilago corniculata, - малий парний хрящ, розміщений на верхівці черпакуватого хряща.

Клиноподібний хрящ, cartilago cuneiformis, - малий парний хрящ, розміщується вище ріжкуватого хряща у товщі черпакувато-надгортанної складки.

Хрящі гортані зчленовуються між собою за допомогою двох суглобів: перснещитоподібно та перснечерпакуватого.

Перснещитоподібний суглоб, articulatio cricothyroidea, з'єднує пластинку перснеподібного хряща з нижніми рогами щитоподібного хряща. У цьому комбінованому суглобі відбувається рух щитоподібного хряща (згинання та розгинання) навколо горизонтальної осі, що проходить через обидва суглоби. Потовщення перснещитоподібної суглобової капсули (capsula articularis cricothyroidea) зветься ріжково-перснеподібною зв'язкою. Серединна перснещитоподібна зв'язка, що розташована між двома хрящами по серединній лінії, обмежує перерозгинання щитоподібного хряща.

Перснечерпакуватий суглоб, articulatio cricoarytenoidea, зчленовує пластинку перснеподібного хряща з основою черпакуватого хряща. У цьому суглобі можливі рухи черпакуватого хряща навколо вертикальної осі. Слабку перснечерпакувату суглобову капсулу (capsula articularis cricoarytenoidea) посилює перснечерпакувата зв'язка, lig. cricoarytenoideum, яка з'єднує задні поверхні хрящів і обмежує зміщення черпакуватого хряща вперед.

Гортань фіксується до під'язикової кістки за допомогою перетинки та двох зв'язок, які містять багато еластичних волокон. Щитопід'язикова перетинка, membrana thyrohyoidea, з'єднує верхній край щитоподібного хряща з нижнім краєм під'язикової кістки. Серединна щитопід'язикова зв'язка, lig. thyrohyoideum medianum, є непарною потовщеною частиною щитопід'язикової перетинки, що з'єднує край верхньої щитоподібної вирізки з нижнім краєм тіла під'язикової кістки. Бічна щитопід'язикова зв'язка, lig. thyrohyoideum laterale, є парною потовщеною частиною щитопід'язикової перетинки, що з'єднує верхівку верхнього рогу із заднім кінцем великого рогу під'язикової кістки. У товщі бічної щитопід'язикової зв'язки розміщений еластичний зернуватий хрящ, cartilago triticea. Між щитопід'язиковою перетинкою спереду, надгортанником ззаду та під'язиковонадгортанною зв'язкою зверху розміщене переднадгортанникове жирове тіло. Порожнина гортані, cavitas laryngis, має форму піскового годинника. У ній можна виділити три відділи: присінок гортані, проміжну порожнину гортані та підголосову порожнину.

Вхід в гортань, aditus laryngis, обмежений спереду верхнім краєм надгортанника, з обох боків - черпакувато-надгортанними складками, ззаду - міжчерпакуватою складкою. Черпакувато-гортанна складка, plica aryepiglottica, парна, з'єднує правий та лівий черпакуваті хрящі з правим та лівим краєм надгортанника. В основі черпакувато-надгортанних складок лежать однойменні м'язи. На кожній складці є два горбки: клиноподібний горбок (tuberculum cuneiforme) та ріжкоподібний горбок (tuberculum corniculatum), які розміщені над однойменними хрящами. Міжчерпакувата складка, з'єднує черпакуваті хрящі між собою. В основі міжчерпакуватої складки лежить поперечний черпакуватий м'яз. Над міжчерпакуватою складкою між верхівками черпакуватих хрящів розміщена міжчерпакувата вирізка.

Верхня розширена частина порожнини гортані зветься присінком гортані (vestibulum laryngis). Присінок  гортані обмежений спереду надгортанником, ззаду - черпакуватими хрящами, з обох боків - чотирикутною перетинкою. На передній стінці присінка гортані над стебельцем надгортанника розміщений невеликий надгортанний горбок, tuberculum epiglotticum. Чотирикутна перетинка, парна, побудована з колагенових та еластичних волокон, натягнених між надгортанником, черпакуватим хрящем та черпакувато-надгортанною складкою.

Нижній вільний потовщений край чотирикутної перетинки формує зв'язку присінка (lig. vestibulare). Слизова оболонка, що вистеляє присінок гортані, вкрита війковим епітелієм (задня стінка надгортанника вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм) і містить багато мішаних (серозно-слизових) гортанних залоз (glandulae laryngeales). Слизова оболонка, що покриває зв'язку присінка, утворює складку присінка (plica vestibularis).

М'язи гортані, mm. laryngis, рухають хрящі гортані, змінюючи ширину порожнини гортані (в тому числі і ширину голосової щілини) і напруження голосових зв'язок. Виходячи з цього, ці м'язи можна розділити на три групи: м'язи-звужувачі, м'язи-розширювачі та м'язи, що змінюють напруження голосових зв'язок.

М'язи-звужувачі.

Поперечний черпакуватий м'яз, непарний, лежить на задній поверхні черпакуватих хрящів. Починається на задній поверхні одного черпакуватого хряща, та прикріплюється до задньої поверхні іншого хряща. Функція: зближує обидва черпакуваті хрящі між собою і звужує тим самим голосову щілину. Іннервація: нижній гортанний нерв.

Косий черпакуватий м'яз, парний. Починається від задньої поверхні м'язового відростка одного черпакуватого хряща і прикріплюється до верхівки протилежного черпакуватого хряща. Пучки м'язових волокон обох м'язів утворюють перехрест на задній поверхні поперечного черпакуватого м'яза. Функція: наближує  обидва черпакуваті хрящі один до одного і звужує тим самим голосову щілину. Черпакувато-надгортанна частина, pars aryepiglottica, косого черпакуватого м'яза продовжується від верхівки черпакуватого хряща до краю надгортанника, тому цю частину м'яза часто позначають як черпакувато-надгортанний м'яз, т. aryepiglotticus. Черпакувато-надгортанна частина косого черпакуватого м'яза нахиляє надгортанник і звужує вхід в гортань. Іннервація: нижній гортанний нерв.

Бічний персне-черпакувати є парний. Починається від верхнього краю дуги перснеподібного хряща. Прикріплюється до м'язового відростка черпакуватого хряща. Функція: звужує голосову щілину (тягне м'язовий відросток черпакуватого хряща вбік, що викликає обертання черпакуватого хряща з голосовим відростком всередину). Іннервація: нижній гортанний нерв.

Щито-черпакуватий м'яз - парний. Починається від внутрішньої поверхні пластинки щитоподібного хряща. Прикріплюється до м'язового відростка та бічної поверхні черпакуватих хрящів. Функція: тягне м'язовий відросток та черпакуватий хрящ вбік і вперед, що викликає звуження проміжної порожнини гортані, голосової щілини та розслаблення голосової зв'язки. Іннервація: нижній гортанний нерв.

М'язи-розширювачі.

Щито-надгортанний м'яз, або щито-надгортанна частина, pars thyroepiglottica, щито-черпакуватого м'яза починається від внутрішнього краю пластинки щитоподібного хряща і прикріплюється до внутрішньої поверхні надгортанника та чотирикутної перетинки. Функція щито-надгортанного м'яза полягає у підніманні надгортанника і розширенні входу в гортань та присінка гортані. Іннервація: нижній гортанний нерв.

Задній персне-черпакуватий м'яз, парний. Починається від задньої поверхні пластинки перснеподібного хряща. Прикріплюється до м'язового відростка черпакуватого хряща. Функція: розширює голосову щілину, повертаючи голосові відростки вбік та вгору. Іннервація: нижній гортанний нерв.

Перснещитоподібний м'яз, т. cricothyroideus, парний. Починається від передньобічної поверхні перснеподібного хряща. Прикріплюється до нижнього краю пластинки та переднього краю нижнього рогу щитоподібного хряща. Має дві частини: пряму та косу. Пряма частина, pars recta, перснещитоподібного м'яза являє собою його передні, вертикально спрямовані пучки волокон, коса частина, pars obliqua, - його задні горизонтально спрямовані пучки волокон. Функція: натягує голосову зв'язку, тягнучи щитоподібний хрящ вперед та вниз. Іннервація: верхній гортанний нерв.

Голосовий м'яз, т. vocalis, парний, розміщений у товщі голосової складки, прилягаючи збоку до голосової зв'язки. Збоку та внизу його волокна зливаються з волокнами щиточерпакуватого м'яза. Починається голосовий м'яз від внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща у його нижній частині. Прикріплюється до бічної поверхні голосового відростка черпакуватого хряща. Функція: змінює ступінь напруження голосової зв'язки. Іннервація: нижній гортанний нерв.

Утворення голосу відбувається під час видиху, коли через голосову щілину проходить повітря. Струмінь повітря викликає коливання голосових складок.

В гортані відбувається очищення, зволоження та підігрівання повітря, що потрапляє у нижчерозташовані повітроносні шляхи.

Живлення гортані відбувається за рахунок верхньої та нижньої гортанних артерій, які є гілками верхньої та нижньої щитоподібних артерій. Венозна кров відтікає по однойменних венах. Лімфа відводиться в глибокі шийні лімфатичні вузли (внутрішні яремні, передгортанні). Іннервується гортань гортанними гілками блукаючого нерва та гортанно-глотковими гілками симпатичного стовбура. Верхній гортанний нерв (гілка блукаючого нерва) іннервує персне-щитоподібний м'яз та слизову оболонку гортані вище голосової щілини. Нижній гортанний нерв (гілка поворотного гортанного нерва - від блукаючого нерва) іннервує всі інші м'язи гортані та слизову оболонку гортані нижче голосової щілини.

Трахея, trachea, належить до наступного за гортанню відділу повітроносних шляхів. Трахея має форму трубки, довжина її становить 12-13 см. Вона лежить спереду від стравоходу, на шиї - позаду підпід'язикових м'язів та перешийка щитоподібної залози, а в грудній порожнині - позаду великих судин. Коротша шийна частина, трахеї знаходиться на рівні VIo - VII-го хребців, а довша грудна частина,  на рівні верхніх чотирьох грудних хребців. У грудну порожнину трахея проходить крізь її верхній отвір і на рівні IVo хребця поділяється на два головних бронхи. Місце цього поділу зветься біфуркацією (роздвоєнням) трахеї (bifurcatio tracheae). Зсередини у місці роздвоєння трахеї є півмісяцевої форми виступ - киль трахеї.

Остов трахеї утворюють 16-18 дугоподібних хрящів. Хрящі трахеї, cartilagines tracheae, займають біля 2/3 окружності стінки трахеї. Задні незамкнені кінці хрящів трахеї з'єднується між собою за допомогою сполучнотканинних та м'язових волокон, які формують задню перетинчасту стінку трахеї. Непосмуговані м'язові пучки, що з'єднують задні кінці хрящів трахеї, отримали назву трахейного м'яза. Перетинчаста стінка, трахеї може трохи вгинатись при проходженні їжі стравоходом і не перешкоджає її просуванню. Один з одним хрящі зв'язуються за допомогою колових трахейних зв'язок, що заповнюють простір у стінці трахеї між хрящами.

Слизова оболонка трахеї вкрита війковим епітелієм з бокалоподібними клітинами. Бокалоподібні клітини та трахейні залози, що розміщені у підслизовій основі, виділяють серозно-слизовий секрет. Зовні трахея вкрита адвентиційною оболонкою.

Артеріальні гілки трахея отримує від нижньої щитоподібної, внутрішньої і грудної артерій та від грудної частини аорти. Венозна кров відтікає по одноіменних венах у праву та ліву плечоголовні вени.

Бронхи, bronchi, є кінцевим відділом повітроносних шляхів, що галузяться від трахеї до легеневих бронхіол, утворюючи бронхіальне дерево. Правий та лівий головні бронхи, розходяться від трахеї під кутом у середньому 70* і прямують до воріт відповідної легені. Правий бронх коротший та товстіший за лівий бронх, має більш вертикальний напрямок і є немов би продовженням трахеї. Ця морфологічна відмінність у будові бронхів пояснює той факт, що сторонні тіла із трахеї частіше потрапляють до правого бронха. Над правим головним бронхом проходить непарна вена, а над лівим - дуга аорти.

Стінка головних бронхів за будовою подібна до стінки трахеї. Основу їхньої стінки складають півколові хрящі, незамкнені ззаду. Зсередини головні бронхи вистелені слизовою оболонкою, яка за будовою подібна до слизової оболонки трахеї. Ззовні бронхи вкриті адвентиційною оболонкою. У воротах легень головні бронхи розгалужуються на бронхи меншого діаметра, відповідно до часток та сегментів легень, часткові та сегментарні бронхи. У місцях поділу малих бронхів розміщені колові м'язові пучки волокон, які можуть звузити та закрити вхід у бронх. Слизова оболонка бронхів покрита війковим епітелієм. Підслизова основа містить бронхіальні залози мішаного типу.

Легені, pulmones p. рпеитоп, звідки походить термін запалення легень - пневмонія), розміщені у грудній порожнині. Внизу легені прилягають до діафрагми, спереду, збоку та ззаду - до грудної стінки, присередньо - до органів середостіння. Права легеня,  об'ємніша на 10%, товстіша та коротша за ліву легені. Кожна легеня має форму конуса, верхівка якого обернена догори.

Верхівка легені, виходить із верхнього отвору грудної клітки і знаходиться на 2 - 3 см вище ключиці (або на рівні VII шийного хребця).

Внизу до діафрагми прилягає широка основа легені. Легеня має одну опуклу поверхню, що обернена до ребер - реберну поверхню, та дві увігнуті поверхні, що обернені до діафрагми. На присередній поверхні розрізняють задню хребтову частину (pars vertebralis), що прилягає до хребтового стовпа, та середостінну поверхню (facies mediastinalis). На середостінній поверхні легень міститься серцеве втиснення, impressio cardiaca, до якого прилягає осердя. Середостінна поверхня містить також ворота легені - заглиблення у паренхімі, яке містить корінь легені.

Корінь легені, radix pulmonis, містить головний бронх, легеневу артерію, дві легеневі вени, а також бронхіальні артерії, вени, нерви, лімфатичні судини та бронхолегеневі лімфовузли. Взаєморозташування бронхів та великих судин у воротах обох легень неоднакове. У воротах лівої легені передньоверхнє положення займає легенева артерія, середнє - головний бронх, задньонижнє - легеневі вени (абревіатура зверху вниз - АБВ). У воротах правої легені передньоверхнє положення займає бронх, середнє - артерія, задньонижнє — вени (абревіатура - БАВ).

Діафрагмальна поверхня легені з усіх боків оточена нижнім краєм (margo inferior), який відділяє її від реберної та присередньої поверхонь. Реберну поверхню від присередньої спереду відмежовує гострий передній край (margo anterior). Передній край лівої легені містить велику серцеву вирізку. Між серцевою вирізкою та нижньою поверхнею легені розміщений язичок лівої легені (lingula pulmonis sinistri). Нижні краї правої та лівої легені проектуються на грудну стінку майже симетрично, за виключенням місця про­екції по середньоключичній лінії, де у лівої легені є серцева вирізка. По середньоключичній лінії нижній край легень проектується нa VI ребро (тільки правої легені), по передній пахвовій лінії - на VII ребро, по середній пахвовій лінії - на VIII ребро, по задній пахвовій лінії - на IX ребро, по лопатковій лінії - на X ребро, по біляхребтовій лінії нижній край розміщений на рівні остистого відростка XI хребця. Нижній край правої легені проектується, в середньому, на 1 - 2 см вище, із-за розташування під цією легенею великого органа черевної порожнини - печінки.

Кожна легеня складається із часток, які розділені між собою борознами. У лівій легені є тільки верхня частка та нижня частка, які розділені одна від одної косою щілиною. У правій легені, крім верхньої та нижньої часток, є ще середня часткa, яка розміщена між косою та горизонтальною щілинами.

Горизонтальна щілина, є тільки на правій легені, вона проектується на грудну стінку по четвертому ребру. Частки відділені одна від одної прошарками пухкої сполучної тканини. Поверхня частки, що прилягає до іншої частки легені, зветься міжчастковою поверхнею.

На основі поділу у товщі легені бронхів та артерій виділяють бронхолегеневі сегменти. Ці сегменти відділяються один від одного сполучнотканинними перетинками, в яких проходять сегментарні вени. Сегменти мають форму неправильних пірамід, верхівки яких обернені до воріт легені, а основи - до поверхні легені. Патологічні процеси часто локалізуються у межах одного сегмента, видаленням якого можна обмежитись під час резекції легені. У кожній легені є 10 сегментів

Альвеоли легені,  мають діаметр близько 0,3 мм. Стінка альвеоли, завтовшки 0,5 мкм, утворена шаром одношарового плоского епітелію, що лежить на тонкій еластичній перетинці. Малопомітні ядра тонких епітеліоцитів лежать коло країв клітин. В місці з'єднання альвеоли з альвеолярним ходом розташований коловий шар еластичних волокон з включенням окремих м'язових волокон. Ендотелій стінки капілярів, що густо обплітають альвеолу, щільно прилягає до її стінки. Через тонкі альвеолярну та капілярну стінки відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров'ю. Площа дихальної поверхні легень досягає 100 м2 при глибокому вдиху. Малі частинки пилу, що потрапляють в альвеоли з повітрям, можуть проходити через її тонку стінку і відкладатись в сполучній тканині легенів, надаючи їм темного забарвлення, особливо вираженого у курців та людей певних професій (напр. у шахтарів).

Часточка легені складається з 12 - 18 ацинусів, які є структурно-функціональною одиницею легені. Ацинус - це частина легеневої паренхіми, яка відповідає розгалуженню кінцевої бронхіоли, де відбувається газообмін. До складу ацинуса входять приблизно 14 — 16 дихальних бронхіол 1200 - 1500 альвеолярних ходів, 2500 - 4500 альвеолярних мішечків та 14 000 - 20 000 альвеол. Кількість ацинусів в легенях досягає 30 000. Крім газообміну альвеоли забезпечують видільну (з крові виділяються леткі хімічні речовини) та теплообмінну функції легень.

Кожна легеня покрита тонкою та блискучою серозною оболонкою, яка називається плеврою. Плевра побудована з пухкої сполучної тканини, вкритої одношаровим плоским епітелієм (мезотелій). Нутряна (вісцеральна, легенева) плевра, покриває легені, а пристінкова (парієтальна) плевра, покриває зсередини стінки грудної порожнини. Між двома плевральними листками існує щілиноподібна плевральна порожнина, яка заповнена дуже незначною кількістю (1 - 2 мл) серозної рідини, що зменшує тертя між плеврами під час дихальних рухів. Тиск у плевральній порожнині є негативним завдяки всмоктувальній дії мезотелію плеври. Розтин грудної клітини супроводжується збільшенням плевральної порожнини і спаданням легень.

В місцях переходу однієї частини пристінкової плеври в іншу утворюються плевральні закутки плевральної порожнини. Найбільший із закутків - реберно-діафрагмальний закуток - розміщений в місці переходу реберної частини пристінкової плеври у діафрагмальну між бічною стінкою грудної клітки та діафрагмою. Реберно-середостінний закуток, розміщений в місці переходу реберної частини пристінкової плеври у середостінну по передньому краю легені; цей закуток краще виражений зліва. Діафрагмо-середостінний закуток, розміщений між відповідними частинами пристінкової плеври в задньому відділі грудної клітки. При вдиху легені заходять у плевральні закутки. Реберно-діафрагмальний закуток не заповнюється повністю легенями навіть при глибокому вдиху. При запаленні плеври (плеврит) випіт (гній), що потрапляє у плевральну порожнину, найбільше накопичується також у реберно-діафрагмальному закутку.

Верхня межа пристінкової плеври співпадає з границею легені, а нижня межа пристінкової плеври (та реберно-діафрагмального закутка) проходить приблизно на одне ребро нижче від границі легені. Це обумовлює місце найкращого проведення плевральної пункції - по верхньому краю нижчерозташованого ребра у восьмому або сьомому міжреберному проміжку по задній пахвовій лінії.

Кровопостачаються легені бронхіальними гілками грудної частини аорти. Венозна кров відтікає по бронхіальних венах у непарну та напівнепарну вени. Лімфа від легенів тече до бронхолегеневих та середостінних лімфовузлів грудної порожнини. Парасимпатична та чутлива іннервація легенів здійснюється бронхіальними гілками блукаючого нерва, а симпатична іннервація - грудними легеневими гілками грудних вузлів симпатичного стовбура.

Рентгенанатомія легенів. На рентгенограмі грудної клітки в прямій проекції чітко видно два світлих "легеневих поля", що розділені одне від одного інтенсивною серединною тінню, утвореною хребтовим стовпом, серцем, великими судинами та грудиною. На легеневі поля нашаровуються стрічкоподібні тіні ключиці та ребер. На рівні II - V ребер помітні тіні коренів легень. Від тіні серця кореневі тіні відмежовані невеликою світлою смужкою головних бронхів.