Медицина

АНАТОМІЯ ОРГАНІВ ЧУТТЯ

ДВНЗ  «Тернопільський державний медичний університет ім.І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров̓я України»

Навчально-науковий інститут медсестринства

 

 

«Вступ до курсу анатомія людини. Тканини. Орган, ситема органів»

 

   Лектор: доцент Киричок Олександра Миколаївна

 

(Лекція 1.)

План

1. Вступ до курсу анатомія людини.

2. Тканини. Орган, ситема органів.

3. Методи дослідження в анатомії

4. Короткий нарис історії анатомії.

5. Початкові стадії ембріогенезу людини.

6. Вчення про зародкові листки.

 

Анатомією людини називається наука яка вивчає форму і будову людського організму та досліджує закономірності розвитку цієї будови у звۥязку із функцією і оточуючим організм середовищем. Значення її для медицини, яка має справу з організмом здорової і хворої людини, важко переоцінити. Давно відомо, що знання будови тіла людини – основа медичної науки і мистецтва. Значення анатомії як однієї з основ теоретичної і практичної медицини чудово розуміли крупні вчені і лікарі. На початку ХІХ століття був відомий вислів: „Лікар – не анатом не тільки некорисний, але ще й шкідливий”.

Разом з фізіологією анатомія складає основу медичної освіти, так як точне знання форм і будови тіла живої людини є неодмінною умовою розуміння життєвих функцій здорового і хворого людського організму, а значить і ясного уявлення про причини захворювань.

Переходячи до питання змісту анатомії як науки перед усім слід сказати, що слово „анатомія” походить від грецького слова “anatome” – розтинаю. Така назва визначається тією обставиною, що історично початковим і основним методом, за допомогою якого анатомія добувала фактичний матеріал, був метод розтинання, тобто розділення, розчленування на частини тіла мертвої людтини.

Анатомія – це п’єдестал, на якому стоїть медицина

(А. Везалій, 1514-1564). Анатомія вивчає будову тіла мертвої людини заради пізнання законів будови живого організму.

Людина є одним із найвисокоорганізованіших і складнозбудованих організмів. Життя всіх організмів, що населяють земну кулю, вивчає наука біологія. Тому очевидно, що анатомія належить до біологічних наук. Ріст і розвиток людини до народження (пренатальний період) досліджує ембріологія (від грец. embryon – зародок), після народження (постнатальний період) – вікова анатомія. У віковій анатомії виділяють геронтологію (від грец. geron – старий) – науку про старіння, яка вивчає літній та старечий періоди. З анатомії виділилась гістологія (від грец. histos – тканина) – вчення про тканини, і цитологія (від грец. kytos – клітина) – наука про будову та функціїї клітин.

Вивчаючи будову тіла, необхідно використовувати всі ті можливості, якими володіє сучасна наука, щоб дослідження проводити не тільки на трупі, але і на живій людині за різних умов її існування. Сюди можна віднести рентгенографію і рентгеноскопію (включаючи методи контрастування), а також їх сучасні модифікації - КТ і МРТ, ендоскопію, ангіографію, метод УЗД та ін.

Морфологія людини як і інших живих істот може досліджуватися різними способами і шляхами. Перед усім форма і будова тіла людини вивчаються при спостереженні неозброєнним оком, або за допомогою лупи, що дає порівняно невелике збільшення. Наука, яка досліджує тіло людини і інших тварин за допомогою мікроскопічних методів, називаєтьмя мікроскопічною анатомією. Якщо вона вивчає основним чином загальні закономірності будови і життя тканин організму, її називають наукою про тканини, або гістологією.

Якщо тонке вивчення будови тіла відбувається на рівні клітин, з яких складаються тканини тіла, мова йде про науку, яка отримала назву вчення про клітину, або цитологію.

Сьогодні  в анатомії застосовуються також інші методи дослідження, до них належать:

1. БАЛЬЗАМУВАННЯ – один із найдавніших анатомічних методів – зберігання трупів від розкладання шляхом їх спеціальної обробки. Цей метод заснований у древньому Єгипті і мав ритуальне значення. Як свідчить „Папірус Еберса”, в якому повідомляється, що знаменита єгипетська мазь для бальзамування готувалась з різних масел, меду, вина, бальзаму та ін. компонентів. В наш час найчастіше використовують розчин формаліну.

2. АНТРОПОМЕТРІЯ (antropos – людина, metron - міра) – вивчення зовнішніх форм і пропорцій тіла людини.

3. ПРЕПАРУВАННЯ – основний метод дослідження в анатомії. Препарування проводиться із застосуванням пінцета і скальпеля, а також інших інструментів. Суть цієї методики полягає в розтині за допомогою інструментів шкіри та інших мۥяких тканин і органів з метою  виділення структури, що вивчається (нерва, судини, мۥяза і т.д.). При цьому поряд з детальним вивченням структури  розглядаються взаємовідношення її з оточуючими тканинами і органами.

4. РОЗПИЛИ ЗАМОРОЖЕНИХ ТРУПІВ – метод запропонований у 1859 р. М.І. Пироговим. Є цінним для вивчення топографії (тобто співвідношення у розміщенні) тканин і органів.

5. МЕТОД ІНۥЄКЦІЇ СУДИН (injectio – вводжу або вливаю) – широко використовується при вивченні кровоносних, лімфатичних судин, а також протоків залоз. Суть методу полягає в заповненні за допомогою шприца судинного русла, протоки чи порожнини зафарбованими масами, що здатні до загустіння, застосовується при рентгенографії для контрастування.

6. МЕТОД  КОРОЗІЇ (corosio - розїдання) – полягає в тому, що спочатку в судини чи порожнисті органи вводиться рідка маса, яка потім затвердіває. Після цього оточуючі мۥякі тканини піддаються розۥїданню кислотами або лугами. В результаті залишаються зліпки порожнин масою, що їх заповнила. Можна проводити природню корозію, не застосовуючи кислоти і луги, а помістивши препарат у теплу воду, що сприяє біологічному руйнуванню тканин мікроорганізмами. В наш час в якості інۥєкційної маси широко застосовуються целоїдин, латекс та інші полімерні пластмаси. Суттєвим недоліком цього методу є те, що в результаті знищення всіх тканин органа неможливо правильно визначити нормальні взаємовідносини між всіма частинами препарату відносно його початкового вигляду.

7. МЕТОД  ПРОСВІТЛЕННЯ  – користуючись цим методом можна бачити, не порушуючи цілосності оточуючих тканини, внутрішнє положення  органів. Для порівняння можна навести наступний приклад: дрібні кусочки скла добре видно на дошці, але якщо їх занурити у воду, то вони стають зовсім невидимими. Це залежить від того, що коефіцієнт заломлення скла співпадає з таким же коефіцієнтом води. Для просвітлення тканин використовують гліцерин, метилсаліциловий ефір в комбінації з іншими реактивами. Перевага цього методу над корозійним полягає у тому, що зберігається просторове взаємовідношення між судинами, нервами і оточуючими їх тканинами.

8. РЕНТГЕНІВСЬКИЙ МЕТОД. В січні 1896 р.

В.Н. Тонков опублікував статтю „Про застосування рентгенівських променів для вивчення росту скелету”. Методом рентгеноскопії і рентгенографії вдається вивчити прижиттєву форму і функціональні особливості органів у живої людини.

9. МЕТОДИ КОМПЮТЕРНОЇ  І  МАГНІТНОРЕЗОНАНСНОЇ ТОМОГРАФІЇ сьогодні дедалі ширше застосовуються як сучасне вдосконалення рентгенівського методу.  Ці методи дозволяють отримати прижиттєві зображення зрізів людського тіла у будь-якій площині з можливістю вивчення на них форми, розмірів, функціонального стану і взаєморозміщення органів.

10. МЕТОД  ПРОСВІТЛЕННЯ  СТІНОК  ПОРОЖНИСТИХ  ОРГАНІВ з метою вивчення  будови структури шляхом введення у їх порожнину електричної лампочки.

11. МЕТОД  МАЦЕРАЦІЇ (maceratio) – використовують при дослідженні кісткової системи шляхом вимочування мۥяких тканин. Суть полягає у тому, що труп або його частину занурюються у теплу воду на визначений час. При цьому, під впливом гниття, м’які тканини відділяються від кісток, які пізніше обезжирюють і вибілюють.

12. ГІСТОЛОГІЧНІ  І  ГІСТОХІМІЧНІ МЕТОДИКИ – в практичному курсі анатомії мають більше допоміжне значення.

13. ЕМБРІОЛОГІЧНА МЕТОДИКА – більш детальні відомості про ембріологію людини додаються в курсах гістології та ембріології.

14. КАПІЛЯРОСКОПІЯ – метод просвічення відбитим промінням використовується на живій людині для вивчення кровоносних капілярів шкіри, слизових оболонок.

15. МЕТОД ЕНДОСКОПІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ – дозволяє за допомогою приладів введених через природні або штучні отвори розглядати забарвлення та рельєф органів і слизових  оболонок.

16. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ МЕТОД – застосовується для вивчення функціонального значення органа, тканини чи системи. Він дозволяє встановити пластичність тканин, їх здатність до відтворення. За допомогою експерименту можна отримати багато даних про перебудову органів у відповідь на зовнішню дію.

17. МАТЕМАТИЧНИЙ  МЕТОД – проводиться із застосуванням комп’ютерної техніки і дозволяє встановити достовірні кількісні показники.

18. МЕТОД ІЛЮСТРУВАННЯ – застосовується для передачі точного документального зображення  анатомічних структур у вигляді схем, малюнків, фотографій чи відеозйомки.

19. МЕТОД  УЛЬТРАЗВУКОВОГО  СКАНУВАННЯ – ультразвукова діагностика – використовується переважно в клініці для виявлення топографії і форми органів при патологічних процесах.

Для правильного розуміння будь-якої науки, в тому числі анатомії, необхідно знати її історію, основні етапи розвитку. Витоки анатомії ідуть з віддалених часів. Наскельні малюнки свідчать, що вже первісні мисливці знали про розташування життєвоважливих органів. Певну роль у розвитку анатомії відіграли успіхи, що були досягнуті у Древньому Єгипті у зв’язку із культом бальзамування трупів. Найбільші успіхи в області анатомії були отримані в античній Греції. Великий лікар древності - Гіппократ (460-377 р. до н.е.), якого називають «батько медицини», вивчав серце, нирки, сечовий міхур та деякі інші органи, виділяв 4 типи тілобудови та темпераменту людей, в залежності від переважання в їхньому тілі соків: крові (sanguis), слизу (phlegma),  жовчі (chole), чорної жовчі (melana chole); це – сангвінік, флегматик, холерик та меланхолік. Гіппократ дивився на хвороби, як на неправильне змішування рідин, в результаті чого ввів у практику лікування різноманітні „рідиногінні” засоби. Так виникла „гуморальна” теорія будови організму, яка у відомій мірі зберегла своє значення і до наших часів. 

У Древньому Римі видатним лікарем, анатомом і фізіологом був Клавдій  Гален (130 - 201 рр. н.е.). Він був придворним лікарем Марка Аврелія. Клавдій Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин. Рідкими є кров, слиз, жовч і чорна жовч (вплив Гіппократа). Він був основоположником експериментальної медицини, особливо неврології. Він дав класифікацію кісток і їх з’єднань, яка збереглася і до сих пір, описав ряд м’язів і відмітив їх залежність від нервів і мозку, описав різні відділи головного мозку, вивчав топографію вени, що зберегла його ім’я (vena cerebri magna Galeni). Здобуті ним відомості про функцію спинного мозку, як про центр і провідник рухових і чутливих імпульсів, залишались неперевершеними до початку минулого століття.

На мусульманському Сході був Абу Алі ібн Сіна, (980-1037 рр.), чи, як називали його в Європі – Авіценна. Він написав «Канон медичної науки», де багато уваги приділялось будові тіла людини. Перекладений на латину «Канон...» став найкращим медичним твором середньовіччя, за яким вчились прогресивні лікарі Сходу та Заходу до 17-го сторіччя.

Леонардо да Вінчі, зацікавившись анатомією як художник, у подальшому захопився нею як наукою, і тому не обмежився вивченням зовнішнього рельєфу людського тіла, та одним із перших став розтинати трупи людей і був істиним новатором у дослідженні будови організму. У своїх рисунках він вперше правильно зообразив різні органи людського тіла (крижову кістку, згини хребта, багато м’язів, нутрощі, клапани серця, головний і спинний мозок, мозкові шлуночки, багато нервів, око та ін.). Він запропонував класифікацію м΄язів і пояснив їхню функцію з точки зору механіки.

       Андрей Везалій  (1514-1564), який у 1537 р. очолив кафедру анатомії людини в Падуанському університеті, вважається засновником сучасної анатомії. У своєму трактаті «Про будову людського тіла у семи книгах» (1543 р.) Везалій доволі точно подав анатомію людини, виправивши близько 200 помилок, допущених Галеном, за що переслідувався церквою і загинув від рук інквізиції.

Англійський лікар Вільям Гарвей (1578-1653) навів докази існування великого кола кровообігу, доповнив опис малого кола кровообігу і вперше оприлюднив ідею про те, що тварина в онтогенезі повторює свій філогенез. Гарвей вважається засновником сучасної ембріології, йому належить вислів про те, що всяка тварина походить з яйця (omne animal ex ovo).

      Відомі хірурги Російської імперії, уродженці Чернігівщини, П.А. Загорський (1764-1846) та І.В. Буяльський (1789-1866) внесли значний вклад у розвиток вітчизняної анатомії. П.А. Загорський у 1802 р. видав книгу «Скорочену анатомію», а І.В. Буяльський у 1828 р. – «Анатомо-хірургічні таблиці».

Видатний анатом і хірург М.І. Пирогов (1810-1881), на основі методу розпилу заморожених трупів написав перші посібники з топографічної анатомії. Світову славу

 М.І. Пирогову приніс атлас «Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами, проведеними через заморожене тіло людини у трьох напрямках» (1851-1854 рр.).

Завідувач кафедри анатомії людини Київського університету В.О. Бец (1834-1894) вивчав будову кісток, мозкової речовини надниркових залоз, кори головного мозку і вперше описав у 5-му шарі кори головного мозку гігінтські пірамідні клітини, які були названі його іменем (клітини Беца) та виявив різницю у клітинній будові різних ділянок кори головного мозку.

 Початкові стадії ембріогенезу людини.  Розвиток людського організму розпочинається після запліднення жіночої статевої клітини – овоцита (ovium) чоловічою сперматозоїдом (spermatozoon, spermium).

        Детальне вивчення розвитку людського зародка (ембріона) складає предмет ембріології. Тут ми обмежимося лише загальним оглядом розвитку зародка (ембріогенезу), що необхідно для розуміння будови тіла людини. Ембріогенез всіх хребетних, у тому числі і людини, можна розділити на три періоди.

        1. Дроблення: запліднене яйце або зигота послідовно ділиться на клітини (2,4,8,16 і т.д.) в результаті чого спочатку утворюється щільна багатоклітинна куля, морула, а потім одношаровий міхурець – бластула, яка містить у середині первинну порожнину, бластоцель. Тривалість цього періоду – 7 днів.

        2. Гаструляція полягає у перетворенні одношарового зародка у дво-, а пізніше тришаровий – гаструлу. Перші два шари клітин називаються зародковими листками: зовнішній ектодерма і внутрішній ентодерма (до двох тижнів після запліднення), а виникаючий пізніше між ними третій, середній, шар отримує назву середнього зародкового листка -  мезодерми. Другим важливим результатом гаструляції у всіх хордових є виникнення осьового комплексу зачатків: на дорсальній (спинній) стороні ентодерми виникає зачаток спинної струни, хорди, а на вентральній (черевній) її стороні – зачаток кишечної ентодерми; на дорзальній стороні зародка, по середній лінії його з ектодерми виділяється нервова пластинка – зачаток нервової ситеми, а решта ектодерми йде на побудову епідермісу шкіри і тому називається шкірною ектодермою.

В подальшому зародок росте у довжину і перетворюється у циліндричний утвір з головним (краніальним) і хвостовим каудальними кінцями. Цей період триває до кінця третього тижня після запліднення.

3. Органогенез і гістогенез: нервова пластинка занурюється під ектодерму і перетворюється у нервову трубку, що складається з окремих сегментів – невротомів – і дає початок розвитку нервової ситеми. Мезодермальні зачатки відшнуровуються від ентодерми первинної кишки і утворюють парний ряд метамерно розміщених мішків, котрі, розростаючись по боках від тіла зародка, діляться кожен на два відділи: спинний, що лежить по боках від хорди та нервової трубки, і черевний, що лежить по боках від кишки. Спинні відділи мезодерми утворюють первинні сегменти тіла – соміти, кожен із яких у свою чергу ділиться на склеротом, що дає початок скелету і міотом, з якого розвивається мускулатура. Із соміта (на боковій його стороні) вичленовується також кожен сегмент – дерматом. Черевні відділи мезодерми, які називаються спланхнотомами, утворюють парні мішки, що містять вторинну порожнину тіла.

Кишкова ентодерма, що залишилася після відособлення хорди і мезодерми, утворює вторинну кишку – основу розвитку внутрішніх органів. У подальшому закладаються всі органи тіла, матеріалом для побудови яких служать три зародкових листки.

Oddsei - What are the odds of anything.