ФУНКЦІОНАЛЬНА АНАТОМІЯ КРОВОНОСНИХ СУДИН

ФУНКЦІОНАЛЬНА АНАТОМІЯ КРОВОНОСНИХ СУДИН

Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в кардіоваскулярну систему. Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу. Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі. Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. Великі судини, якими кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на менші артерії — артеріоли, і, нарешті, на капіляри. Судинами, які звуться венами, кров повертається до серця. Кровоносна система людини та інших хребетних належить до закритого типу — кров за нормальних умов не покидає організм. Деякі види безхребетних мають відкриту кровоносну систему. Рух крові забезпечує різниця кров'яного тиску в різних судинах.

Ще античні дослідники припускали, що в живих організмах всі органи функціонально пов'язані і впливають один на одного. Висловлювалися різні припущення. Гіппократ — «батько медицини», і Арістотель — найвизначніший із грецьких мислителів, що жили майже 2500 років тому, цікавилися питаннями кровообігу і вивчали його. Проте їхні уявлення були недосконалі, а в багатьох випадках помилкові. Венозні і артеріальні кровоносні судини вони уявляли як дві самостійні системи, не сполучені між собою. Вважалося, що кров рухається тільки венами, в артеріях, натомість знаходиться повітря. Це обґрунтовували тим, що при розтині трупів людей і тварин у венах кров була, а артерії були порожні, без крові.

Це переконання було спростоване в результаті праць римського дослідника і лікаря Клавдія Галена (130—200). Він експериментально довів, що кров рухається серцем і артеріями, як і венами.

Після Галена аж до XVII століття вважали, що кров з правого передсердя потрапляє в ліве якимсь чином через перегородку.

У 1628 році англійський фізіолог, анатом і лікар Вільям Гарвей (1578 — 1657) опублікував свою працю «Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин», в якому вперше в історії медицини експериментально показав, що кров рухається від шлуночків серця артеріями і повертається до передсердя венами. Поза сумнівом, обставиною, яка більше за інших спонукала Вільяма Гарвея до усвідомлення того, що кров циркулює, виявилася наявність у венах клапанів, функціонування яких свідчить про пасивний гідродинамічний процес. Він зрозумів, що це могло б мати сенс тільки в тому разі, якщо кров у венах тече до серця, а не від нього, як припустив Гален і як вважала європейська медицина до часів Гарвея. Гарвей був також першим, хто кількісно оцінив серцевий викид у людини, і переважно завдяки цьому, незважаючи на величезну недооцінку (1020,6 г/хв, тобто близько 1 л/хв замість 5 л/хв), скептики переконалися, що артеріальна кров не може безперервно створюватися в печінці, а, отже, вона повинна циркулювати. Таким чином, ним була побудована сучасна схема кровообігу людини й інших ссавців, що включає два кола. Невиясненим залишалося питання про те, як кров потрапляє з артерій у вени.

Саме в рік публікації революційної праці Гарвея (1628) народився Марчело Мальпігі, який 50 років опісля відкрив капіляри — ланку кровоносних судин, яка сполучає артерії і вени, — і таким чином завершив опис замкнутої судинної системи.

Найперші кількісні вимірювання механічних явищ в кровообігу були зроблені Стівеном Хейлзом (1677 — 1761), який виміряв артеріальний і венозний кров'яний тиск, об'єм окремих камер серця і швидкість витікання крові з декількох вен і артерій, продемонструвавши таким чином, що велика частина опору перебігу крові припадає на область мікроциркуляції. Він вважав, що внаслідок пружності артерій перебіг крові у венах залишається більш-менш сталим, а не пульсує, як в артеріях.

Пізніше, в XVIII і XIX століттях ряд відомих гідромеханіків зацікавилися питаннями циркуляції крові і внесли істотний внесок у розуміння цього процесу. Серед них були Леонард Ейлер, Даніель Бернуллі (який був насправді професором анатомії) і Жан Луї Марі Пуазейль (також лікар; його приклад особливо показує, як спроба розв'язати часткову прикладну задачу може призвести до розвитку фундаментальної науки). Одним з найвизначніших учених-універсалів був Томас Юнг (1773 — 1829), також лікар, чиї дослідження в оптиці призвели до встановлення хвильової теорії світла і розуміння сприйняття кольору. Інша важлива область досліджень Юнга стосується природи пружності, зокрема властивостей і функції пружних артерій; його теорія розповсюдження хвиль в пружних трубках досі вважається фундаментальним коректним описом пульсового тиску в артеріях. Саме у його лекції з цього питання в Королівському товаристві в Лондоні міститься явна заява, що «питання про те, яким чином і в якому ступені циркуляція крові залежить від м'язових і пружних сил серця і артерій в припущенні, що природа цих сил відома, повинен стати просто питанням найдосконаліших розділів теоретичної гідравліки».

Схема кровообігу Гарвея була розширена при створенні в XX столітті схеми гемодинаміки Аринчиним Н. І. Виявилось, що скелетний м'яз щодо кровообігу не тільки протічна судинна система і споживач крові, «утриманець» серця, але і орган, який, самозабезпечуючись, є могутнім насосом — периферичним «серцем». За тиском крові, що розвивається м'язом, він не тільки не поступається, але навіть перевищує тиск, підтримуваний центральним серцем, і служить ефективним його помічником. У зв'язку з тим, що скелетних м'язів дуже багато, понад 1000, їхня роль у просуванні крові у здорової і хворої людини, поза сумнівом, велика.

Кровообіг відбувається за двома основними шляхами, званими колами: малим і великим колами кровообігу. Малим колом кров циркулює через легені. Рух крові цим колом починається зі скорочення правого передсердя, після чого кров надходить у правий шлуночок серця, скорочення якого штовхає кров в легеневий стовбур. Циркуляція крові в цьому напрямку регулюється передсердно-шлуночковою перегородкою і двома клапанами: тристулковим (між правим передсердям і правим шлуночком), що запобігає поверненню крові в передсердя, і клапаном легеневої артерії, що запобігає поверненню крові з легеневого стовбура в правий шлуночок. Легеневий стовбур розгалужується до мережі легеневих капілярів, де кров насичується киснем шляхом вентиляції легень. Потім кров через легеневі вени повертається з легенів у ліве передсердя. Велике коло кровообігу постачає насичену киснем кров до органів та тканин. Ліве передсердя скорочується одночасно з правим і штовхає кров в лівий шлуночок. З лівого шлуночка кров надходить в аорту. Аорта розгалужується на артерії і артеріоли, що дкою, двостулковим (мітральним) клапаном і клапаном аорти.

Таким чином, кров рухається великим колом кровообігу від лівого шлуночка до правого передсердя, а потім малим колом кровообігу від правого шлуночка до лівого передсердя.

Права половина серця і ліва працюють синхронно. Для зручності викладу тут буде розглянута робота лівої половини серця. Серцевий цикл включає в себе загальну діастолу (розслаблення), систолу (скорочення) передсердь, систолу шлуночків. Під час загальної діастоли тиск в порожнинах серця близько до нуля, в аорті повільно знижується з систолічного до діастолічного, в нормі у людини рівними відповідно 120 і 80 мм рт. ст. Оскільки тиск в аорті вище, ніж в шлуночку, аортальний клапан закритий. Тиск у великих венах (центральний венозний тиск, ЦВТ) становить 2-3 мм рт.ст., тобто трохи вище, ніж в порожнинах серця, так що кров надходить у передсердя і, транзитом, в шлуночки. Передсердно-шлуночкові клапани в цей час відкриті. Під час систоли передсердь циркулярні м'язи передсердь перетискають вхід з вен в передсердя, що перешкоджає зворотному потоку крові, тиск у передсердях підвищується до 8-10 мм рт.ст., і кров переміщається в шлуночки. Під час наступної систоли шлуночків тиск в них стає вище тиску в передсердях (які починають розслаблятися), що призводить до закриття передсердно-шлуночкових клапанів. Зовнішнім проявом цієї події є I тон серця. Потім тиск у шлуночку перевищує аортальне, в результаті чого відкривається клапан аорти і починається вигнання крові з шлуночка в артеріальну систему. Розслаблене передсердя в цей час заповнюється кров'ю. Фізіологічне значення передсердь головним чином полягає в ролі проміжного резервуара для крові, що надходить з венозної системи під час систоли шлуночків. На початку загальної діастоли, тиск у шлуночку падає нижче аортального (закриття аортального клапана, II тон), потім нижче тиску в передсердях і венах (відкриття передсердно-шлуночкових клапанів), шлуночки знову починають заповнюватися кров'ю. Об'єм крові, що викидається шлуночком серця за кожну систолу становить 60-80 мл. Ця величина зветься ударний об'єм. Тривалість серцевого циклу — 0,8-1 с, що дає частоту серцевих скорочень (ЧСС) 60-70 за хвилину. Звідси хвилинний об'єм кровотоку, як неважко підрахувати, 3-4 л в хвилину (хвилинний об'єм серця, МОС).

Артерії, які майже не містять гладких м'язів, але мають потужну еластичну оболонку, виконують головним чином «буферну» роль, згладжуючи перепади тиску між систоли і діастоли. Стінки артерій пружно розтяжним, що дозволяє їм прийняти додатковий об'єм крові, «вкидаємо» серцем під час систоли, і лише помірно, на 50-60 мм рт.ст. підняти тиск. Під час діастоли, коли серце нічого не перекачує, саме пружне розтягнення артеріальних стінок підтримує тиск, не даючи йому впасти до нуля, і тим самим забезпечує безперервність кровотоку. Саме розтягування стінки судини сприймається як удар пульсу. Артеріоли мають розвинену гладкою мускулатурою, завдяки якій здатні активно змінювати свій просвіт і, таким чином, регулювати опір кровотоку. Саме на артеріоли доводиться найбільше падіння тиску, і саме вони визначають співвідношення об'єму кровотоку та артеріального тиску. Відповідно, артеріоли називають резистивними судинами.

Капіляри характеризуються тим, що їх судинна стінка представлена одним шаром клітин, так що вони високо проникні для всіх розчинених у плазмі крові низькомолекулярних речовин. Тут відбувається обмін речовин між тканинною рідиною і плазмою крові. при проходженні крові через капіляри плазма крові 40 разів повністю оновлюється з інтерстиціальної (тканинної) рідиною; обсяг тільки дифузії через загальну обмінну поверх-ність капілярів організму становить близько 60 л / хв або приблизно 85 000 л / добу; тиск на початку артеріальної частини капіляра 37,5 мм рт. ст.

Від органів кров повертається через посткапіляри в венули і вени в праве передсердя по верхній і нижній порожнистих вен, а також коронарним венах (венах, що повертає кров від серцевого м'яза). Венозне повернення здійснюється за кількома механізмам. По-перше, базовий механізмам завдяки перепаду тисків у кінці венозної частини. По-друге, для вен скелетних м'язів важливо, що при скороченні м'яза тиск «ззовні» перевищує тиск у вені, так що кров «вичавлюється» з вен скоротилася м'язи. Присутність же венозних клапанів визначає напрям руху крові при цьому — від артеріального кінця до венозного. Цей механізм особливо важливий для вен нижніх кінцівок, оскільки тут кров венами піднімається, долаючи гравітацію. По-третє, має значення присмоктуюча роль грудної клітини. Під час вдиху тиск у грудній клітці падає нижче атмосферного (яке ми приймаємо за нуль), що забезпечує додатковий механізм повернення крові. Величина просвіту вен, а відповідно і їх обсяг, значно перевищують такі артерій. Крім того, гладкі м'язи вен забезпечують зміну їх обсягу в досить широких межах, пристосовуючи їх ємність до мінливого обсягу циркулюючої крові. тому фізіологічна роль вен визначається як «ємнісні судини».

3.1.Артеріі - загальні відомості

Артерії - кровоносні судини, що несуть кров, збагачену киснем, відсерця до всіх частин організму. Виключенням є легеневий стовбур,який несе венозну кров із правого шлуночка в легені. Сукупністьартерій складає артеріальну систему.

Артеріальна система починається від лівого шлуночка серця, з якоговиходить найбільший і головний артеріальна судина - аорта. Протягомвід серця до п'ятого поперекового хребця від аорти відходять численнігілки: до голови - загальні сонні артерії; до верхніх кінцівок --підключичні артерії; до органів травлення - чревного стовбур і брижовихартерії; до нирок - ниркові артерії. У нижній своїй частині, в черевномувідділі, аорта поділяється на дві загальні клубові артерії, які постачаютькров'ю органи тазу та нижні кінцівки.

Артерії постачають кров'ю всі органи розділяючись на гілки різного діаметру. Артерії або їх гілки позначаються або по за назвою органа (нирковаартерія), або по топографічній ознакою (підключичної артерія). Деякі великі артерії називаються стовбурами (чревного стовбур). Дрібніартерії називаються гілками, а найдрібніші артерії - артериолами.

Проходячи по дрібних артеріальних судинах, насичена киснем кровдосягає будь-яку ділянку організму, куди поряд з киснем ці дрібніартерії постачають поживні речовини, необхідні для життєдіяльностітканин і органів.

3.1.1. Анатомія артерій Артерії являють собою циліндричні трубки з дуже складною будовоюстінки. У ході розгалуження артерій діаметр їхнього просвіту поступовозменшується, але сумарний діаметр зростає. Розрізняють великі, середні тадрібні артерії. У стінках артерій є три оболонки.

Внутрішня оболонка - внутрішній клітинний шар утворений ендотелієм іпідлягає субендотеліальним шаром. У аорті - найбільш товстий клітиннийпласт. У міру розгалуження артерій клітинний шар витончується.

Середня оболонка утворена переважно гладкою м'язовою тканиною іеластичними тканинами. У міру розгалуження артерій еластична тканинастає менш вираженою. У самих дрібних артеріях еластична тканинавиражена слабко. У стінках прекапілярних артеріол еластична тканиназникає, а м'язові клітини розташовуються в один ряд. У капілярах зникаютьі м'язові волокна.

Зовнішня оболонка побудована з пухкої сполучної тканини з великимзмістом еластичних волокон. Ця оболонка виконує функцію артерії: вонабагата судинами і нервами.

Стінки артерій мають власні кровоносні і лімфатичні судини,живлять стінки артерій. Ці судини йдуть від гілок найближчих артерій ілімфатичних судин. Венозна кров із стінок артерій відтікає внайближчі вени.

Стінки судин пронизані численними і різноманітними за будовою іфункціями нервовими закінченнями. Чутливі нервові закінчення (ангіорецептори) реагують на зміни в хімічному складі крові, назміну тиску в артеріях і посилають?? ервние імпульси до відповіднихвідділи нервової системи. Рухові нервові закінчення, що знаходяться вм'язовому шарі артерії, при відповідному роздратуванні викликають скороченням'язових волокон, тим самим зменшуючи просвіт артерій.

Галуження великих артерій на більш дрібні відбувається по трьох основних типах :

Магістральному, розсипний або змішаному. послідовно відходять гілки. При цьому у міру відходження галузей діаметрмагістрального стовбура зменшується. При другому типі - судина поділяється надекілька гілок (схоже на кущ). Галуження може мати змішанийхарактер, коли магістральний стовбур віддає гілки, а потім розділяється накілька артерій. Головні (магістральні) артерії звичайно лежать міжм'язами, на кістках.

За П.Ф. Лесгафту, артеріальні стовбури поділяються відповідно кісткової основі. Так, на плечі один артеріальний стовбур; на передпліччі - два, а накисті - п'ять.

За М.Г. Приріст, розподіл артеріальних стовбурів підпорядковане певнійзакономірності. У такі органи, як печінка, нирка, селезінка, артеріязаходить через наявні в них ворота і посилає гілки на всіх напрямках.
У м'яз артерія посилає гілки послідовно і поступово, за їїдовжині. Нарешті, артерії можуть проникати в орган з декількох джерелпо радіусах (приклад - щитовидна залоза).

Артеріальний кровопостачання порожнистих органів відбувається за трьома типами --радіальному, циркулярний, і подовжньому. При цьому артеріальні судиниформують арки уздовж порожнього органа (шлунок, кишечник, трахея ін) іпосилають свої гілки на його стінки. На стінці утворюються артеріальні мережі.

Для артеріальної системи, як частини серцево-судинної системи характернонаявність у всіх органах і частинах тіла сполучень між артеріями і їхгілками - анастомозів, завдяки яким здійснюється обхідні
(коллатеріальное) кровообіг.

Крім анастомозів, між дрібними артеріями або артериолами і венами єбезпосередні з'єднання - соустя. За цим соустя кров, минаючикапіляри, з артерії безпосередньо переходить у вену. Анастомози ісоустя відіграють велику роль у перерозподілі крові між органами.

3.2 Вени - загальні відомості

Вени - кровоносні судини, що несуть венозну кров (з низьким вмістомкисню і підвищеним вмістом двоокису вуглецю) з органів і тканин вправе передсердя. Виняток становлять що несуть кров з легень у лівепередсердя легеневі вени: кров у них збагачена киснем.

Сукупність усіх вен представляє собою венозну систему, що входить досклад серцево-судинної системи. Мережа дрібних судин - капілярів
(див. далі "капіляри") переходять у посткапілярні венули, якізливаючись, утворюють більші венули. Венули утворюють в органах мережу. Зцієї мережі беруть початок вени, які утворюють у свою чергу, більш потужнівенозні сплетення чи венозну мережу, розташовуючись в органі або поряд зним.

3.2.1. Анатомія вен

Розрізняють поверхневі і глибокі вени.

Поверхневі вени розташовуються в підшкірній клітковині і беруть свій початокз поверхневих венозних сплетінь чи венозних дуг голови, тулуба,кінцівок.

Глибокі вени, нерідко парні, починаються в окремих ділянках тіла,супроводжують артерії, чому й одержали назву вен-супутниць.

Вени, що несуть кров від голови і шиї, - внутрішні яремні вени. Вониз'єднуються з венами, що несуть кров від верхніх кінцівок, --підключичними венами, утворюючи плечеголовние вени. Плечеголовние вениутворюють верхню порожню вену. В неї впадають вени стінок грудної і, частково,черевної порожнин. Відня, що збирають кров з нижніх кінцівок, частиничеревної порожнини і з парних органів живота (нирки, статеві залози) утворюютьнижню порожню вену.

Від непарних органів живота (органи травлення, селезінка, підшлунковазаліза, великий сальник, жовчовивідні протоки, жовчний міхур) кроввідтікає через ворітну вену в печінку, де відбувається утилізація іперебудова продуктів травлення, що надійшли з шлунково-кишковоготракту. З печінки венозна кров через печінкові вени (3-4 стовбури)надходить у нижню порожню вену.

Вени стінки серця впадають у загальний сток серцевих вен - вінцевий синус (див.анатомія серця).

У венозній мережі широко розвинута система венозних повідомлень (комунікацій) івенозних сплетінь, що забезпечує відтік крові з однієї венозної системив іншу. Дрібні і середні вени, а також деякі великі мають венозніклапани (заслонки) - півмісяцеві складки на внутрішній оболонці, якізазвичай розташовуються попарно. Невелику кількість клапанів мають венинижніх кінцівок. Клапани пропускають кров у напрямку до серця іперешкоджають її зворотному плину. Обидві порожнисті вени, вени голови і шиї НЕмають клапанів.

У головному мозку знаходяться венозні синуси - пазухи, розташовані врозщеплення твердої мозкової оболонки мозку, які маютьнесопрікасающіеся стінки. Венозні синуси забезпечують безперешкоднийвідтік венозної крові з порожнини черепа в вчерепние вени.

Стінка вени також, як і стінка артерії, складається з трьох шарів. Однакеластичні елементи в ній розвинуті слабко через низький тиск інезначній швидкості кровотоку у венах.

Артерії, що живлять стінку вени, є гілками прилеглих артерій. Устінка вени знаходяться нервові закінчення, які реагують на хімічний складкрові, швидкість кровотоку й інші фактори. У стінці також єрухові волокна нервів, які впливають на тонус м'язової оболонкивени, змушуючи її скорочуватися. При цьому просвіт вени незначнозмінюється.

3.3. Кровоносні капіляри - загальні відомості

Кровоносні капіляри - це самі тонкостінні судини, по яких рухаєтьсякров. Вони є у всіх органах і тканинах і є продовженнямартеріол. Окремі капіляри, поєднуючись між собою, переходять упосткапілярні венули. Останні, зливаючись одна з одною, дають початокзбірним венулах, переходять у більші вени.

Виняток становлять синусоїдальні (з широким просвітом) капілярипечінки, розташовані між венозними мікросудин, і клубочковоїкапіляри нирок, розташовані між артериолами. У всіх інших органахі тканинах капіляри служать "містком між артеріальної і венозноїсистемами.

Кровоносні капіляри забезпечують тканини організму киснем іпоживними речовинами, забирають із тканин продукти життєдіяльностітканин і вуглекислий газ.

3.3.1. Анатомія кровоносних капілярів

За даними мікроскопічних досліджень капіляри мають вид вузьких трубок,стінки яких пронизані субмікроскопіческімі "порами". Капіляри буваютьпрямими, зігнутими і закрученими в клубочок. Середня довжина капілярадосягає 750 мкм, а площа поперечного перерізу - 30 мкм. кв. Діаметрпросвіту капіляра відповідає розміру еритроцита (в середньому). За данимиелектронної мікроскопії, стінка капіляра складається з двох шарів:внутрішнього - ендотеліального і зовнішнього - базального.

Ендотеліальні шар (оболонка) складається з сплощені клітин --ендотеліоцитів. Базальний шар (оболонка) складається з клітин - перицитів імембрани, огортає капіляр. Стінки капілярів проникні для продуктівобміну організму (вода, молекули). По ходу капілярів розташованічутливі нервові закінчення, що посилають у відповідні центринервової системи сигнали про стан обмінних процесів.

4.Кровообіг - загальні відомості, поняття про кола кровообігу

Збагачена киснем кров по легеневих венах надходить з легень у лівепередсердя. З лівого передсердя артеріальна кров через лівий передсердно -шлуночковий двостулковий клапан попадає в лівий шлуночок серця, а знього в найбільшу артерію - аорту.

По аорті і її гілкам артеріальна кров, що містить кисень і поживніречовини, направляється до всіх частин організму. Артерії діляться наартеріоли, а останні на капіляри - кровоносної системи. За допомогоюкапілярів здійснюється обмін кровоносної системи, з органами та тканинамикиснем, двоокисом вуглецю, поживними речовинами і продуктамижиттєдіяльності (див. "капіляри ").

Капіляри кровоносної системи збираються в венули, що несуть венозну кров знизьким вмістом кисню і підвищеним вмістом двоокису вуглецю.
Венули далі поєднуються у венозні судини. В остаточному підсумку, вениутворюють два найбільших венозних судини - верхню порожню вену, нижнюпорожню вену (див. "вени"). Обидві порожнисті вени впадають у праве передсердя, кудивпадають і власні вени серця (див. "серце ").

З правого передсердя венозна кров, пройшовши через правий передсердно -шлуночковий тристулковий клапан надходить у правий шлуночок серця, аз нього за легеневого стовбура, потім по легеневих артеріях у - легені.

У легенях через кровоносні капіляри, що оточують альвеоли легень (див. "Органи дихання, розділ" легені "), відбувається газообмін - кров збагачуєтьсякиснем і віддає двоокис вуглецю, знову стає артеріальної ічерез легеневі вени знову надходить у ліве передсердя. Весь цей циклкровообігу в організмі одержав назву загального кола кровообігу.

З огляду на особливості будови і функції серця, кровоносних судин загальнийколо кровообігу поділяють на великий і малий кола кровообігу.

Велике коло кровообігу

Велике коло кровообігу починається в лівому шлуночку, з котоороговиходить аорта, і закінчується у правому передсерді, куди впадаєверхня і нижня порожнисті вени.

Мале коло кровообігу

Мале коло кровообігу починається в правому шлуночку, з якоговиходить легеневий стовбур до легень, і закінчується в лівому передсерді, кудивпадають легеневі вени. За допомогою малого кола кровообігуздійснюється газообмін крові. Венозна кров у легенях віддає двоокисвуглецю, насичується киснем - стає артеріальною.

4.1. Фізіологія кровообігу

Джерелом енергії, необхідним для просування крові по судиннійсистемі, є робота серця. Скорочення серцевого м'яза надає їйенергію, що витрачається на подолання еластичних сил стінок судин інадання швидкості її струменю. Частина що повідомляється енергії, що акумулюється впружних стінках артерій внаслідок їхнього розтягнення.

Під час діастоли серця відбувається скорочення стінок артерій; ісконцентрована в них енергія переходить у кінетичну енергіющо рухається крові. Коливання артеріальної стінки визначається як пульсаціяартерії (пульс). Частота пульсу відповідає частоті серцевих скорочень.
При деяких захворюваннях серця частота пульсу не відповідає частотісерцевих скорочень.

Пульс визначають на сонних артеріях, підключичних чи артеріях кінцівок. Частоту пульсу підраховують не менше ніж за 30 секунд. У здорових людейчастота пульсу в горизонтальному положенні складає 60-80 в одну хвилину (удорослих). Частішання пульсу називають тахісфігміей, а уражень пульсу --брадісфігміей.

Завдяки еластичності артеріальної стінки, акумулює енергіюсерцевих скорочень, підтримується безперервність кровотоку в кровоноснихсудинах. Крім цього, поверненню венозної крові в серце сприяють іінші фактори: негативний тиск у грудній порожнині в момент входу (на
2-5 мм рт. ст. нижче атмосферного), що забезпечує присмоктування крові досерця, скорочення м'язів скелету і діафрагми, що сприяють проштовхуваннякрові до серця.

Про стан функції системи кровообігу можна судити на підставінаступних її основних показників.

Артеріальний тиск (АТ) - тиск, що розвивається кров'ю в артеріальнихсудинах. При вимірі тиску користуються одиницею тиску, що дорівнює I ммртутного стовпа.

Артеріальний тиск - показник, що складається з двох величин - показникатиску в артеріальній системі під час систоли серця (систолічнийтиск), що відповідає найвищому рівню тиску в артеріальнійсистемі, і показника тиску в артеріальній системі під час діастолисерця (діастолічний тиск), що відповідає мінімальному тискукрові в артеріальній системі. У здорових людей 17-60 років систолічнийартеріальний тиск буває в межах 100-140 мм рт. ст., діастолічнийтиск - 70-90 мм рт. ст.

Емоційний стрес, фізичні навантаження викликають тимчасове підвищення артеріального тиску.

У здорових людей добове коливання АТ може складати 10 мм рт. ст.
Підвищення АТ називають гіпертензією, а зниження - гіпотензією.

Хвилинний об'єм крові - кількість крові, що викидається серцем крові заодну хвилину. У спокої хвилинний обсяг (МО) складає 5,0-5,5 л. Прифізичному навантаженні він збільшується в 2-4 рази, у спортсменів - у 6-7 разів.

При деяких серцевих захворюваннях МО зменшується до 2,5-1,5 л.

Обсяг циркулюючої крові (ОЦК) у нормі складає 75-80 мл крові на 1 кгваги людини. При фізичних навантаженнях ОЦК збільшується, а прикрововтраті і шоці - зменшується.

Час кругообігу крові - час, протягом якого частинка кровіпроходить великий і малий кола кровообігу. У нормі цей час 20-25секунд, воно зменшується при фізичних навантаженнях і збільшується припорушення кровообігу до 1 хвилини. Час кругообігу по малому колускладає 7-11 секунд.

Розподіл крові в організмі характеризується різко вираженоюнерівномірністю. У людини кровоток у мл на 100 г ваги органа складаєв спокої за 1 хвилину (у середньому): у нирках - 420 мл, у серці - 84 мл, упечінки - 57 мл, у поперечно-смугастих м'язах - 2,7 мл. Вени вміщають 70-80%всієї крові організму. При фізичному навантаженні судини кістякової мускулатурирозширюються; кровопостачання м'язів при фізичному навантаженні буде складати 80-85% від общегокровоснабженія. На інші органи буде залишатися 15-20%обсягу всієї крові.

Будова судин серця, головного мозку і легень забезпечує відноснопривілейоване кровопостачання цих органів. Так, до м'яза серця, масаякого становить 0,4% маси тіла, у спокої надходить її близько 5%, тобто в 10 разів більше, ніж у середньому до всіх тканин. До головного мозку, масаякого становить 2% маси тіла, у спокої надходить майже 15% всієї крові. Мозок споживає 20% кисню, що надходить в організм.

У легенях кровообіг полегшується за рахунок великого діаметра легеневихартерій, високої розтяжності судин легень і невеликої довжинишляху, по якому проходить кров у малому колі кровообігу.