Лекція 12

Загальна анатомія ендокринної системи.

 

План.

1.     Вступ.

2.     Класифікація ендокринних залоз.

3.     БРАНХІОГЕННА  ГРУПА (щитоподібні, біля щитоподібні і зобна залоза).

4.     НЕВРОГЕННА ГРУПА (гіпофіз, епіфіз).

5.     ГРУПА АДРЕНАЛОВОЇ СИСТЕМИ (надниркова залоза)

6.     Ендокринна частина статевих залоз.

7.     Ендокринна частина підшлункової залози.

8.     Дифузна нейроендокринна система (APUD-система)

 

         Активні хімічні речовини, виробляючись в процесі обміну під впливом нервової системи, одночасно стають збудниками останньої – медіаторами, тобто передавачами нервового збудження (наприклад симпатин, ацетилхолін, гістамін і інш.). На ранніх стадіях філогенезу процес передачі медіаторів відбувається від клітини до клітини і протікає поівльно – це місцеві активатори. На подальших стадіях філогенезу виникають дистантні активатори, які діють на великій відстані від місця їх утворення і поширюються швидко по кровоносній та лімфатичній системах. Ці дистантні активатори виробляються у спеціальних органах – залозах внутрішньої секреції  або  ендокринних залозах. Ендокринними залозами (endo – до середини, crino - виділяю), або залозами внутрішньої секреції, називаються такі залози, які не мають вивідної протоки і свій секрет виділяють безпосередньо в судинну систему, на відміну від залоз зовнішньої секреції, секрет або екскрет яких виливається на поверхню шкіри (потові, сальні залози) чи слизових оболонок (слинні залози, печінка та інш.).

         Загальні анатомо-фізіологічні властивості. Не дивлячись на відмінність у формі, величині і положенні окремих ендокринних залоз, вони мають деякі загальні анатомо-фізіологічні властивості. Перед усім вони не мають вивідних протоків. Так як виділення секрету здійснюється у кровоносну систему, то у ендокринних залоз широко розвинута сітка кровоносних судин. Ці кровонсні судини пронизують залозу в різних напрямках і грають роль, яка аналогічна до канальців залоз зовнішньої секреції. Довкола судин розміщуються залозисті клітини, які виділяють свій секрет у кров.

         Крім багатої сітки кровносних судин (щитоподібна залоза має 4, іноді 5 артерій, а кожен наднирник постачається 3 артеріальними стовбурами, що віддають у речовину залози до 20 гілок), можна відмітити також особливості зі сторони капілярної сітки. Капілярна сітка залоз внутрішньої секреції може складатися із дуже розширених нерівномірних капілярів, так званих синусоїдів, ендотеліальна вистілка яких безпосередньо без проміжної сполучної тканини прилягає до епітеліальних клітин залози. Крім цього місцями стінка синусоїдів навіть переривається і епітеліальні клітини випинаються прямо у просвіт судини. У відносно широких синусоїдах протікання крові сповільнене, чим забезпечується більш тривалий і тісний контакт клітин даної залози з кров’ю, що тече по її судинах. Ендокринні залози у порівнянні з їх значенням для організму мають порівняно невеликі розміри. Так, найбільша з них, щитоподібна залоза, важить в середньому біля 35 г, білящитоподібні залози, екстирпація яких веде за собою тетенічні судоми і навіть смерть, мають у довжину всього біля 6 мм.

         Продукти секреції ендокринних залоз мають загальну назву інкретів або гормонів (hormao - збуджую). Речовина, що секретується може мати специфічну дію на якийсь орган чи тканину. Наприклад секрет щитоподібної залози має прямий вплив на обмін, зникнення його з організму викликає розлади живлення. Інші речовини, що виділяються ендокринними залозами, здійснюють вплив на ріст і розвиток організму. Не дивлячись на те, що гормони поступають в кров у невеликих кількостях, вони відзначаються сильним фізіологічним впливом.

         Зв’язок залоз із нервовою системою. Зв’язок ендокринних залоз з нервовою системою має двоякий характер. По-перше, залози отримують багату інервацію з боку вегетативної нервової системи: тканина таких залоз як щитоподібна, надниркові залози, яєчка, пронизана великою кількістю нервових волокон. По-друге, секрет залоз в свою чергу діє через кров на нервові центри. Тісний зв’язок залоз внутрішньої секреції і нервової системи виражається і в тому, що багато з них розвиваються у зв’язку із нервовою системою. Так, задня частка гіпофізі і епіфіз є виростами мозку, мозкова речовина надниркової залози розвивається у зв’язку із симпатичними вузлами, чим обумовлена дія її гормонів на симпатичну нервову систему, а остання тісно пов’язана з хромафінними органами.

         Розвиток. Ембріологічно ендокринні залози бувають різного походження, у цьому відношенні можуть відрізнятися навіть окремі частини однієї і тієї ж залози, наприклад коркова і мозкова речовина надниркової залози. Із ектодерми розвиваєтья гіпофіз, епіфіз. Із ентодерми розвивається щитоподібна, біля щитоподібні, зобна залози та інсулярний апарат підшлункової залози. Із мезодерми розвивається коркова речовина надниркової залози та ендокринні органи статевих залоз.

         Тому за місцем їх розвитку перераховані залози можна розбити на 5 груп:

1.     Ентодермальні залози, що походять із глотки і зябрових кишень зародка, - бранхіогенна група (щитоподібна, паращитоподібні, вилочкова залози).

2.     Ентодермальні залози кишечної трубки (острівці Лангерганса у підшлунковій залозі).

3.     Мезодермальні залози (кіркова речовина надниркових – інтерренальна систтема і статеві залози).

4.     Ектодермальні залози, що походять із проміжного мозку, - неврогенна група (епіфіз і гіпофіз).

5.     Ектодермальні залози, що походять із симпатичних елементів, - група адреналової системи (мозкова речовина надниркових залоз і хромафінні тіла).

 

БРАНХІОГЕННА  ГРУПА

(щитоподібні, біля щитоподібні і зобна залоза)

Щитоподібна залоза

Вперше описав залозу Везалій у 1543 р., але її гормон (тироксин) був одержаний лише у 1915 р Кенделлом, а трийодтиронін у 1952 р. Пітом Ріверсом. Щитоподібна залоза, glandula thyreoidea, найбільша за розмірами залоза внутрішньої секреції у дорослої людини, розміщується на шиї допереду від трахеї і на бокових стінках гортані, прилягаючи частково до щитоподібного хряща, звідки і отримала свою назву. Складається з двох бокових часточок і перешийка, що лежить поперечно і з’єднує часточки між собою. Від перешийка нерідко (біля 75 % випадків) відходить доверху конічної форми відросток який називається пірамідальною часточкою і який може досягати під’язикової кістки, фіксуючись зв’язкою до неї. Верхніми відділами бокові часточки заходять на зовнішню поверхню щитоподібного хряща, знизу вони доходять до 5-6 хряща трахеї; перешийок прилягає джо 2-3 кілець трахеї. Дозаду бокові часточки дотикаються з стінками глотки і стравоходу. Зліва завдяки зміщенню в цю сторону стравоходу частка дотикається до нього безпосередньо спереду. Латерально бокові частки заходять дещо на передні поверхні стовбурів загальних сонних артерій. Спереду залоза покрита шкірою і І-IV фасцями шиї, причому 4-а фасція утворює її зовнішню капсулу. Крім цього залоза ще має власну фіброзну оболонку. Спереду залозу також покривають м’язи інфрагіоїдної групи. За рахунок потовщення зовнішньої капсули утворюється зв’язковий апарат, що з’єднує залозу з трахеєєю і гортанню, так що залоза рухається разом з цими органами.

Вага залози при народженні складає приблизно 1 г. До 1-го року дитини вага збільшується вже приблизно вдвічі, а через 25 років майже у 25 разів. Особливо бурхливий ріст залози має місце у віці 12-15 років. Саме в цей період у ній посилюється кровообіг за рахунок значного розвитку судин.

Поперечний розмір залози – 5-6 см, товщина – до 2 см, вертикальний – біля 5 см. Вага коливається від 30 до 40 г. У жінок вона дещо більша, особливу у період місячних.

Розвиток і варіації. Щитоподібна залоза розвивається із середнього вироста вентральної стінки первинної глотки дозаду від непарного зачатка язика, так що ембріологічно вона являє собою частину травного каналу. Сліпий отвір язика вказує на місце виросту щитоподібної залози. Виростаючий звідти епітеліальний тяж у свої верхній частині од поділу на дві чвастки отримує просвіт (duktus thyreoideus), який в кінці 4-го тижня зазвичай атрофується і зникає, залишаючи за собою лише сліпий отвір на язиці. Згаданий duktus thyreoideus є основою пірамідального відростка. В загальному основою розвитку щитоподібної залози є епітелій, що вистеляє кишку між 1 і 2-ю вісцеральними дугами.

Кровопостачання залози здійснюється гілками 4-х артерій – двох верхніх щитоподібних, що беруть свій початок від зовнішніх сонних артерій і двох нижніх щитоподібних, що беруть свій початок від щитошийного стовбура (система підключичиної артерії).

У 5-10% випадків до перешийка підходить непарна щитоподібна артерія a. ima  Neubaueri (система плечеголовного стовбура або від дуги аорти). Артеріальні стовбури галузяться на поверхні залози і в її капсулі, анастомозуючи одна з одною як внутрісистемно, так і міжсистемно. Щитоподібна залоза за інтенсивністю кровопостачання займає найперше місце, що свідчить про важливість її функції в організмі. На 10 г маси за одну хвилину залоза отримує 50 мл крові, в той час, як на такуж кількість ниркової тканини – 15 мл, а для м’язів у спокої – 1,2 мл. Вени утворюють сплетіння, що розміщені під зовнішньою капсулою. Від сплетіння на кожній стороні починаються три щитоподібні вени: верхня, бічна і нижня. Дві вехніх впадають у внутрішню яремну вену, а нижня – в ліву плечеголову.

Інервація здійснюється від tr. sympaticus (головним чином від середнього шийного вузла, а також частково від верхнього і нижнього) і від n. vagus (nn. laryngei superior – дає чутливу інервацію до верхніх 2/3 слизової і інервує перстне-щитоподібний м’яз; et inferior – інервує всі решту м’язи і нижню 1/3 слизової оболонки). Важливо у хірургічній практиці пам’ятати, що нижній гортанний нерв (продовження поворотного гортанного нерва) проходить по заднє-медіальній поверхні часточок щитоподібної залози, щоб не ушкодити його при оперативних втручаннях, бо це веде за собою порушення фонації при односторонньому ураженні, а при дщвосторонньому ураженні загрожує набряком гортані.

Функція. Значення залози для організму велике. У фізіологічних умовах гормони щитоподібної залози (дийодтиронін, трийодтиронін, тироксин, тіреокальциотонін) здійснюють вплив на всі види обміну: білклвий, жировий, вуглеводний, мінеральний і основний. Вони підвищують синтез білків, активують ріст тканин.  Вроджений недорозвиток залози і недостатність гормонів веде за собою мікседему і кретинізм. При гіперсекреції щитоподібної залози розвивається симптомокомплекс, який називається базедовою хворобою. Збільшення розмірів залози називається зобом, який може бути як із зниженням функції, так і з її підвищенням, а також і при збереженні нормального рівня.

 

Білящитоподібні залози

Білящитоподібні залози (епітеліальні тільця), кількістю 4 (дві верхніх і дві нижніх) являють собою невеликі тільця овальної форми, які розміщені на задній поверхні бокових часточок щитоподібної залози. Розміри їх в середньому 6х4х2 мм. Неозброєним оком за кольором їх іноді можна спутати з жировими часточками. Розвиваються з третьої і четвертої зябрової кишені, тобто так як і щитоподібна залоза вони пов’язані з травним каналом.

Будова. Кожна залоза оточена своєю власною фіброзною капсулою і складається з великих світлих епітеліальних клітин, розміщених у вигляді анастомозуючих перекладин з багатою судинами сполучною тканиною в проміжках між ними. Між артеріями і венами вставлені широкі синусоїдні капіляри.

Кровопостачається і інервується так як і щитоподібна залоза.

Функцфія. Виділяють паратгормон, який регулює обмін кальцію в організмі. При їх видалені виникають тетанічні судоми, що може привести і до смерті.

 

Вилочкова залоза.

Вилочкова або зобна залоза, t Лекція 12

Загальна анатомія ендокринної системи.

 

План.

1.     Вступ.

2.     Класифікація ендокринних залоз.

3.     БРАНХІОГЕННА  ГРУПА (щитоподібні, біля щитоподібні і зобна залоза).

4.     НЕВРОГЕННА ГРУПА (гіпофіз, епіфіз).

5.     ГРУПА АДРЕНАЛОВОЇ СИСТЕМИ (надниркова залоза)

6.     Ендокринна частина статевих залоз.

7.     Ендокринна частина підшлункової залози.

8.     Дифузна нейроендокринна система (APUD-система)

 

         Активні хімічні речовини, виробляючись в процесі обміну під впливом нервової системи, одночасно стають збудниками останньої – медіаторами, тобто передавачами нервового збудження (наприклад симпатин, ацетилхолін, гістамін і інш.). На ранніх стадіях філогенезу процес передачі медіаторів відбувається від клітини до клітини і протікає поівльно – це місцеві активатори. На подальших стадіях філогенезу виникають дистантні активатори, які діють на великій відстані від місця їх утворення і поширюються швидко по кровоносній та лімфатичній системах. Ці дистантні активатори виробляються у спеціальних органах – залозах внутрішньої секреції  або  ендокринних залозах. Ендокринними залозами (endo – до середини, crino - виділяю), або залозами внутрішньої секреції, називаються такі залози, які не мають вивідної протоки і свій секрет виділяють безпосередньо в судинну систему, на відміну від залоз зовнішньої секреції, секрет або екскрет яких виливається на поверхню шкіри (потові, сальні залози) чи слизових оболонок (слинні залози, печінка та інш.).

         Загальні анатомо-фізіологічні властивості. Не дивлячись на відмінність у формі, величині і положенні окремих ендокринних залоз, вони мають деякі загальні анатомо-фізіологічні властивості. Перед усім вони не мають вивідних протоків. Так як виділення секрету здійснюється у кровоносну систему, то у ендокринних залоз широко розвинута сітка кровоносних судин. Ці кровонсні судини пронизують залозу в різних напрямках і грають роль, яка аналогічна до канальців залоз зовнішньої секреції. Довкола судин розміщуються залозисті клітини, які виділяють свій секрет у кров.

         Крім багатої сітки кровносних судин (щитоподібна залоза має 4, іноді 5 артерій, а кожен наднирник постачається 3 артеріальними стовбурами, що віддають у речовину залози до 20 гілок), можна відмітити також особливості зі сторони капілярної сітки. Капілярна сітка залоз внутрішньої секреції може складатися із дуже розширених нерівномірних капілярів, так званих синусоїдів, ендотеліальна вистілка яких безпосередньо без проміжної сполучної тканини прилягає до епітеліальних клітин залози. Крім цього місцями стінка синусоїдів навіть переривається і епітеліальні клітини випинаються прямо у просвіт судини. У відносно широких синусоїдах протікання крові сповільнене, чим забезпечується більш тривалий і тісний контакт клітин даної залози з кров’ю, що тече по її судинах. Ендокринні залози у порівнянні з їх значенням для організму мають порівняно невеликі розміри. Так, найбільша з них, щитоподібна залоза, важить в середньому біля 35 г, білящитоподібні залози, екстирпація яких веде за собою тетенічні судоми і навіть смерть, мають у довжину всього біля 6 мм.

         Продукти секреції ендокринних залоз мають загальну назву інкретів або гормонів (hormao - збуджую). Речовина, що секретується може мати специфічну дію на якийсь орган чи тканину. Наприклад секрет щитоподібної залози має прямий вплив на обмін, зникнення його з організму викликає розлади живлення. Інші речовини, що виділяються ендокринними залозами, здійснюють вплив на ріст і розвиток організму. Не дивлячись на те, що гормони поступають в кров у невеликих кількостях, вони відзначаються сильним фізіологічним впливом.

         Зв’язок залоз із нервовою системою. Зв’язок ендокринних залоз з нервовою системою має двоякий характер. По-перше, залози отримують багату інервацію з боку вегетативної нервової системи: тканина таких залоз як щитоподібна, надниркові залози, яєчка, пронизана великою кількістю нервових волокон. По-друге, секрет залоз в свою чергу діє через кров на нервові центри. Тісний зв’язок залоз внутрішньої секреції і нервової системи виражається і в тому, що багато з них розвиваються у зв’язку із нервовою системою. Так, задня частка гіпофізі і епіфіз є виростами мозку, мозкова речовина надниркової залози розвивається у зв’язку із симпатичними вузлами, чим обумовлена дія її гормонів на симпатичну нервову систему, а остання тісно пов’язана з хромафінними органами.

         Розвиток. Ембріологічно ендокринні залози бувають різного походження, у цьому відношенні можуть відрізнятися навіть окремі частини однієї і тієї ж залози, наприклад коркова і мозкова речовина надниркової залози. Із ектодерми розвиваєтья гіпофіз, епіфіз. Із ентодерми розвивається щитоподібна, біля щитоподібні, зобна залози та інсулярний апарат підшлункової залози. Із мезодерми розвивається коркова речовина надниркової залози та ендокринні органи статевих залоз.

         Тому за місцем їх розвитку перераховані залози можна розбити на 5 груп:

1.     Ентодермальні залози, що походять із глотки і зябрових кишень зародка, - бранхіогенна група (щитоподібна, паращитоподібні, вилочкова залози).

2.     Ентодермальні залози кишечної трубки (острівці Лангерганса у підшлунковій залозі).

3.     Мезодермальні залози (кіркова речовина надниркових – інтерренальна систтема і статеві залози).

4.     Ектодермальні залози, що походять із проміжного мозку, - неврогенна група (епіфіз і гіпофіз).

5.     Ектодермальні залози, що походять із симпатичних елементів, - група адреналової системи (мозкова речовина надниркових залоз і хромафінні тіла).

 

БРАНХІОГЕННА  ГРУПА

(щитоподібні, біля щитоподібні і зобна залоза)

Щитоподібна залоза

Вперше описав залозу Везалій у 1543 р., але її гормон (тироксин) був одержаний лише у 1915 р Кенделлом, а трийодтиронін у 1952 р. Пітом Ріверсом. Щитоподібна залоза, glandula thyreoidea, найбільша за розмірами залоза внутрішньої секреції у дорослої людини, розміщується на шиї допереду від трахеї і на бокових стінках гортані, прилягаючи частково до щитоподібного хряща, звідки і отримала свою назву. Складається з двох бокових часточок і перешийка, що лежить поперечно і з’єднує часточки між собою. Від перешийка нерідко (біля 75 % випадків) відходить доверху конічної форми відросток який називається пірамідальною часточкою і який може досягати під’язикової кістки, фіксуючись зв’язкою до неї. Верхніми відділами бокові часточки заходять на зовнішню поверхню щитоподібного хряща, знизу вони доходять до 5-6 хряща трахеї; перешийок прилягає джо 2-3 кілець трахеї. Дозаду бокові часточки дотикаються з стінками глотки і стравоходу. Зліва завдяки зміщенню в цю сторону стравоходу частка дотикається до нього безпосередньо спереду. Латерально бокові частки заходять дещо на передні поверхні стовбурів загальних сонних артерій. Спереду залоза покрита шкірою і І-IV фасцями шиї, причому 4-а фасція утворює її зовнішню капсулу. Крім цього залоза ще має власну фіброзну оболонку. Спереду залозу також покривають м’язи інфрагіоїдної групи. За рахунок потовщення зовнішньої капсули утворюється зв’язковий апарат, що з’єднує залозу з трахеєєю і гортанню, так що залоза рухається разом з цими органами.

Вага залози при народженні складає приблизно 1 г. До 1-го року дитини вага збільшується вже приблизно вдвічі, а через 25 років майже у 25 разів. Особливо бурхливий ріст залози має місце у віці 12-15 років. Саме в цей період у ній посилюється кровообіг за рахунок значного розвитку судин.

Поперечний розмір залози – 5-6 см, товщина – до 2 см, вертикальний – біля 5 см. Вага коливається від 30 до 40 г. У жінок вона дещо більша, особливу у період місячних.

Розвиток і варіації. Щитоподібна залоза розвивається із середнього вироста вентральної стінки первинної глотки дозаду від непарного зачатка язика, так що ембріологічно вона являє собою частину травного каналу. Сліпий отвір язика вказує на місце виросту щитоподібної залози. Виростаючий звідти епітеліальний тяж у свої верхній частині од поділу на дві чвастки отримує просвіт (duktus thyreoideus), який в кінці 4-го тижня зазвичай атрофується і зникає, залишаючи за собою лише сліпий отвір на язиці. Згаданий duktus thyreoideus є основою пірамідального відростка. В загальному основою розвитку щитоподібної залози є епітелій, що вистеляє кишку між 1 і 2-ю вісцеральними дугами.

Кровопостачання залози здійснюється гілками 4-х артерій – двох верхніх щитоподібних, що беруть свій початок від зовнішніх сонних артерій і двох нижніх щитоподібних, що беруть свій початок від щитошийного стовбура (система підключичиної артерії).

У 5-10% випадків до перешийка підходить непарна щитоподібна артерія a. ima  Neubaueri (система плечеголовного стовбура або від дуги аорти). Артеріальні стовбури галузяться на поверхні залози і в її капсулі, анастомозуючи одна з одною як внутрісистемно, так і міжсистемно. Щитоподібна залоза за інтенсивністю кровопостачання займає найперше місце, що свідчить про важливість її функції в організмі. На 10 г маси за одну хвилину залоза отримує 50 мл крові, в той час, як на такуж кількість ниркової тканини – 15 мл, а для м’язів у спокої – 1,2 мл. Вени утворюють сплетіння, що розміщені під зовнішньою капсулою. Від сплетіння на кожній стороні починаються три щитоподібні вени: верхня, бічна і нижня. Дві вехніх впадають у внутрішню яремну вену, а нижня – в ліву плечеголову.

Інервація здійснюється від tr. sympaticus (головним чином від середнього шийного вузла, а також частково від верхнього і нижнього) і від n. vagus (nn. laryngei superior – дає чутливу інервацію до верхніх 2/3 слизової і інервує перстне-щитоподібний м’яз; et inferior – інервує всі решту м’язи і нижню 1/3 слизової оболонки). Важливо у хірургічній практиці пам’ятати, що нижній гортанний нерв (продовження поворотного гортанного нерва) проходить по заднє-медіальній поверхні часточок щитоподібної залози, щоб не ушкодити його при оперативних втручаннях, бо це веде за собою порушення фонації при односторонньому ураженні, а при дщвосторонньому ураженні загрожує набряком гортані.

Функція. Значення залози для організму велике. У фізіологічних умовах гормони щитоподібної залози (дийодтиронін, трийодтиронін, тироксин, тіреокальциотонін) здійснюють вплив на всі види обміну: білклвий, жировий, вуглеводний, мінеральний і основний. Вони підвищують синтез білків, активують ріст тканин.  Вроджений недорозвиток залози і недостатність гормонів веде за собою мікседему і кретинізм. При гіперсекреції щитоподібної залози розвивається симптомокомплекс, який називається базедовою хворобою. Збільшення розмірів залози називається зобом, який може бути як із зниженням функції, так і з її підвищенням, а також і при збереженні нормального рівня.

 

Білящитоподібні залози

Білящитоподібні залози (епітеліальні тільця), кількістю 4 (дві верхніх і дві нижніх) являють собою невеликі тільця овальної форми, які розміщені на задній поверхні бокових часточок щитоподібної залози. Розміри їх в середньому 6х4х2 мм. Неозброєним оком за кольором їх іноді можна спутати з жировими часточками. Розвиваються з третьої і четвертої зябрової кишені, тобто так як і щитоподібна залоза вони пов’язані з травним каналом.

Будова. Кожна залоза оточена своєю власною фіброзною капсулою і складається з великих світлих епітеліальних клітин, розміщених у вигляді анастомозуючих перекладин з багатою судинами сполучною тканиною в проміжках між ними. Між артеріями і венами вставлені широкі синусоїдні капіляри.

Кровопостачається і інервується так як і щитоподібна залоза.

Функцфія. Виділяють паратгормон, який регулює обмін кальцію в організмі. При їх видалені виникають тетанічні судоми, що може привести і до смерті.

 

Вилочкова залоза.

Вилочкова або зобна залоза, thymus, розміщена у верхнєпередній частині грудної порожнини позаду від рукв’я і частини тіла груднини. Складається з двох часток – правої і лівої, нерідко не одинакових за величиною і з’єднаниз між собою пухкою сполучною тканиною. Верхні полюси залози дещо виходять за межі грудної порожнини і іноді досягають нижніх полюсів часток щитоподібної залози. Розширюючись донизу, вилочкова залоза лягає до переду від великих судин серця і частини перикарду. Величина залози міняється з віком. У новонародженого вона важить приблизно 12 г і продовжує рости після народження до настання статевої зрілості, коли її вага досягає 30-40 г, після чого наступає процес інволюції, внаслідок якого її вага біля 25-річного віку знову знижується до 25 грам, до 60 років вага менше 15 г, до 70 – біля 6 г. Процес інволюції, тобто зворотнього розвитку полягає у заміщенні залозистої тканини жировою із збереженням загальних контурів залози.

Будова. Тонка сполучнотканинна капсула, віддаючи в середину залози перегородки, поділяє її на часточки, які складаються з коркової (більш темної) і мозкової речовини. Обидві речовини складаються з аденоїдної тканини; в петлях її сітки залягають лімфоїдні елементи. В корковій речовині вони утворюють скупчення, що подібні до фолікулів лімфатичних вузлів, а у мозковій речовині розкидані гнізда клітин концентричної будови, що називаються тільцями Гассаля.

Кровопостачання від внутрішньої грудної артерії, плечоголового стовбура і підключичної артерії. Інервація від симпатичного стовбура і блукаючого нерва.

Функція. Фунукціонуючи в якості органа утворення лімфоцитів, вилочкова залоза, очевидно, виділяє також гормон, який впливає на ріст кісток і відкладанні у них кальцію. Інволюція залози при наступанні статевої зрілості вказує на ї тісний зв’язок з функцією статевих залоз. При ранній кастрації вилочкова залоза не піддається тим змінам, які бувають у дорослих. Звідси можна зробити висновок, що гормони статевих залоз ведуть до інволюції вилочкової залози. Іноді ж вона зберігається і в зрілому віці при одночасному збільшенні лімфатичного апарата, гіпоплазії статевих органів і зменшеній тілесній і психічній опірності (status thymicolymphaticus), що може бути причиною раптової смерті при наркозі.

 

НЕВРОГЕННА ГРУПА (гіпофіз, епіфіз)

Придаток мозку, hypophysis cerebri, явлє собою невелике овальної форми тіло червонуватого забарвлення, що лежить у заглибині турецького сідла і зв’язане з основою мозку через infundibulum (лійку) і tuber cinereum. Придаток мозку охоплений зі всіх сторін твердою мозковою оболонкою, що продовжується в заглиблення турецького сідла, за винятком невеликої ділянки зверху на місці з’єднання придатка з лійкою. У гіпофізі розрізняють дві частки різного походження, що розділені вузькою щілиною: передня – залозиста і задня – нервова. Задня частка складається власне з двох відділів: передній, менший, має вигляд облямівки, утвореної епітеліальними клітинами, і прилягає безпосередньо до згаданої щілини між частками – це так звана проміжна частина і задній більший відділ або задня частка. Найбільшим діаметром придатка мозку є поперечний, він сягає 12-15 мм, переднє-задній – біля 8 мм, вертикальний – біля 6 мм. Вага 0,35-0,45 г.

Кровопостачання. Передня і задня частки отримують кров із різних гілочок, але між ними існують анастомози у проміжній частині. Передня частка отримує біля 20 гілочок, що йдуть від судин Вілізієвого кола; вони швидко розпадаються нв синусоїдні капіляри. Задяня частка отримує кровопостачання безпосередньо від внутрішньої сонної артерії.

Розвиток. Як було відмічено, передня і задня частки гіпофіза не одинакові за своїм походженням. Передня частка і проміжна частина розвиваються з ектодерми ротової бухти зародка шляхом випинання (кишеня Ратке). На місці походження цієї частки гіпофіза (гіпофізарний хід) іноді у дорослих зберігається канал, який іде від дна турецького сідла на нижню поверхню тіла клиновидної кістки. У цьому каналі можуть зустрічатися додаткові гіпофізи. Горбкова частина гіпофіза закладається пізніше, ніж передня, шляхом випинання з вентральної сторони переднього мозку. З верхньої частини цього випинання, що залишається порожньою, походить сірий горб і лійка, а нижня перетворюється в нервову частку.

Функція. Гіпофіз при допомозі нервових волокон (шляхів) і кровонсних судин функціонально пов’язаний з гіпоталамусом проміжного мозку, який регулює діяльність гіпофіза. Гіпофіз і гіпоталамус разом з їх ендокринними, судинними зв’язками прийнято розглядати як гіпоталамо-гіпофзарну  систему.

Відповідно відмінності в будові передня і задня частки гіпофіза мають неодинакові функції. Передня частка впливає на ріст і загальний розвиток організму. Акромегалія, що характеризується гіпертрофією деяких частин скелета і сполучної тканини (збільшення пальців, носа, губ), пов’зана з пухлинами гіпофіза при гіперплазії його передньої частки (соматотропний гормон). Пердня частка виділяє також гонадотропні гормони, що здійснюють стимулюючий вплив на статеву систему.

АКТГ – стимулює секрецію стероїдних гормонів наднирниками.

Тіротропний – стимулює функцію і розвиток щитоподібної залози.

Гонадотропні гормони фолікулостимулюючий, лютеїнізуючий і пролактин.

Проміжна частка – продукує меланоцитостимулюючий гормон.

Гіпоталамус продукує вазопресин ( судиннозвужуюча і антидіуретична дія, за що й отримав назву АДГ) і окситоцин які по гпоталамо-гіпофізарному тракту транспортуються до задньої частки гіпофіза, звідки вони поступають в кров.

 

Шишковидне тіло, епіфіз належить до епіталамусу проміжного мозку і розташовується в неглибокій борозні між верхніми горбиками криші середнього мозку (тобто чотирьохгорбистості). Від переднього кінця шишковидного тіла до медіальних поверхонь правого і лівого таламусів натягнуті повідки (habenulae). Форма залози найчастіше овоїдна, маса – 0,2 г розміри 10х 8х 5 мм. В основі залози, повернутій в сторону порожнини ІІІ шлуночка є невелика шишкоподібна заглибина.

Зовні шишковидне тіло покрите сполучнотканинною капсулою, ака віддає в середину залози перегородки.

Ендокринна роль залози полягає в тому, що її клітини виділяють речовини, що гальмують діяльність гіпофіза до моменту статевого дозрівання, а також бере участь у тонкому регулюванні майже всіх видів обміну речовин.

Розвивається шишковидне тіло з криші майбутнього ІІІ шлуночка головного мозку.

Кровопостачання здійснюється задніми мозковими і верхніми мозочковими артеріями.

 

ГРУПА АДРЕНАЛОВОЇ СИСТЕМИ (надниркова залоза)

Надниркова залоза – парний орган розміщується в заочеревинному просторі безпосередньо над верхніми полюсами відповідної нирки. Має форму неправильного сплющеного конуса. У кожного наднирника розрізняють передню, задню і нижню поверхні. Розміщуються наднирники на рівні ХІ-ХІІ  грудних хребців.Правий наднирник дотикається до діафрагми ззаді, з печінкою і 12-палоюкишкою спереді, з ниркою з низу, з нижньою порожнистою веною межує медіально. Лівий наднирник медіально дотикається до аорти, спереду до хвоста підшлунокової залози і кардіальної частини шлунка, ззаді – до діафрагми і знизу – до нирки. Обидва наднирники покриті частинами жирової і фасціальної капсул нирки.

Маса одного наднирника – 12-13 г. Розміри 50 х25 х6 мм. Правий дещо менший ніж лівий.

На передній поверхні є ворота через які з органа виходить центральна вена. Зовні залоза покрита фіборозною оболонкою. Під оболонкою розташована мозкова речовина, в якій виділяють три зони: клубочкова, пучкова і сітчаста.

Голрмони коркової речовини мають загальну назву кортикостероїдів і можуть бути розділені на три групи:

-мінералокортикоїди (альдостерон) – виділяється в клубочковій зоні, регулюють електролітний і водний обмін;

-глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортикостерон) – утворюються в пучковій зоні, регулюють обмін білків, глюкози і глікогену;

-статеві гормони (естроген і прогестерон – подібні до андрогенів) – виробляються в сітчастій зоні.

В центрі наднирників розміщена мозкова речовина продукує адреналін і норадреналін. Адреналін розщепює глікоген, збільшує вміст вуглеводів у крові, посилює\ і почащує скорочення серцевого м’яза, звужує просвіт судин, підвищуючи при цьому артеріальний тиск. Вплив норадреналіну подібний, але іноді буває протилежний, зокрема він зменшує частоту серцевих скорочень.

Розвиток наднирників. Коркова і мозкова речовина різні за походженням. Коркова речовина диференціюється із мезодерми між коренем дорсальної брижі первинної кишки і сечостатевою складкою, тобто поблизу сечостатевої системи. Цим пояснюється близькість хімічної структури гормонів кори наднирників до гормонів статевих залоз.

Мозкова речовина розвивається з ембріональних нервових клітин –    с и м п а т о б л а с т і в, які виселяються із закладки вузлів симпатичного стовбура. Цим пояснюється подібність структури гормонів мозкової речовини до медіаторів нервової системи.

Судини і нерви наднирників. Кожен наднирник отримує до 25-30 артерій. Найкрупнішими з них є верхні надниркові артерії (з нижньої діафрагмальної артерії), середня надиркова (з черевної частини аорти) і нижня надниркова (з ниркової артерії). Через 1 грам залози за хвилину протікає біля 6 мл крові, що свідчить про інтенсивне кровопостачання залози. Одні з артеріальних гілок кровопостачають тільки коркову речовину, а інші пронизують коркову речовину і галузяться лише в мозковій. Із синусоїдних капілярів мозкової речовини формуються притоки єдиної центральної вени, яка з правого наднирника впадає у нижню порожнисту вену, а з лівого – у ліву никову вену. Стінка центральної надниркової вени складаються із поздовжніх і кругових еластичних і м’язових волокон, що робить її подібною до артерії, в результаті чого вона при пораненях не спадається, а залишається відкритою, що треба враховувати при оперативних втручаннях і надійно її перев’язувати. Завдяки такій будові центральна вена бере активну участь в регуляції виливання гормонів наднирників при стресових ситуаціях.

Корковий шар має свою відособлену венозну систему по якій гормони коркової речовини поступають переважно у нижню діфрагмальну вену, ниркові вени і нижню порожнисту вену.

 

Ендокринна частина статевих залоз

Яєчко  у мужчин (розташоване у калитці і оточене рядом оболонок) і яєчник у жінок (розташований у малому тазу в так званій fossa ovaria, яка у творена біфуркацією загальної клубової артерії), крім статевих клітин виробляють і виділяють у кров статеві гормони, під впливом яких формуються вторинні статеві ознаки.

Ендокринну функцією в яєчку має інтерстицій, який складаається із залозистих клітин – інтерстиціальних ендокриноцитів яєчка (клітини Лейдіга). Ці клітини розташовані у пухкій сполучній тканині між звививстими сім’яними канальцями, поряд з кровоноснми і лімфатичними капілярами. Інтерстиціальні ендокриноцити яєчка виділяють чоловічий статевий гормон – тестостерон (андроген), який впливає на розвиток статевих органів, статеве дозрівання, сперматогенез, формування вторинних статевих ознак, статеву поведінку.

В яєчнику виробляються статеві гормони естроген (фолікулін) і прогестерон та невелика кількість андрогенів.

Естрогени, що виділяються зернистим шаром фолікулів, впливають на розвиток статевих органів і тіла по жіночому типу, на статеву поведінку, стимулюють проліферацію слизової оболонки матки під час менструального циклу.

Прогестерон синтезується клітинами жовтого тіла, підготовлює слизову оболонку матки до сприйняття заплідненої яйцеклітини, впливає на розвиток плаценти, молочних залоз, а також затримує ріст нових фолікулів.

 

Ендокринна частина підшлункової залози

Сама підшлункова залоза розміщена у заочеревинному просторі, має головку, тіло і хвіст і складається з екзокринної та ендокринної частин. Ендокринна частина підшлункової залози представлена групами епітеліальних клітин, що утворюють своєрідні панкреатичні острівці (острівці Лангерганса), відділені від екзокринної частини залози тонкими сполучнотканинними прошарками. Панкреатичні сотрівці наявні в усіх відділах підшлункової залози, але найбільше їх у ділянці хвоста. Величина острівців коливається від 0,1 до 0,3 мм, а загальна маса не перевищує 1/100 маси підшлункової залози. Загальна кількість острівців від 1 до 2 млн. Острівці складаються з ендокринних клітин, яких розрізняють 5 основних видів. Основну масу (60-80%) складають так звані β-клітини, які секретують інсулін. Інші виділяють глюкагон, соматостатин і панкреатичний поліпептид.

І н с у л і н  сприяє перетворенню глюкози в глікоген, посилює обмін вуглеводів у м’язах. Г л ю к а г о н  посилює утворення тригліцеридів із жирних кислот, стимулює їх окиснення у гепатоцитах. При підвищенні концентрації глюкози в крові, що протікає через підшлункову залозу, секреція інсуліну збільшується і рівень глюкози у крові відповідно знижується.

Панкреатичні острівці розвиваються з того ж епітеліального зачатку первинної кишки , що й екзокринна частина підшлункової залози. Вони добре кровопостачаються з широких капілярів між клітинами.

 

Дифузна нейроендокринна система (APUD-система)

В організмі людини є чисельні гормонопродукуючі клітини, що походять від нейробластів нервового гребінця, екто- і ентодерми. Ці клітини продукують гормонально активні речовини, що мають виражену біологічну дію.

Ендокринні клітини розподілені у виді клітинних груп, або окремих ендокриноцитів; вони об’єднані в APUD-систему (у перекладі ця абревіатура розшифровується як «поглинання і декарбоксилювання попередників амінів»). APUD-система доповнює і об’єднує нервову і ендокринну системи, здійснює контроль гомеостазу. До APUD-системи відносять парафолікулярні клітини щитоподібної залози, клітини мозкової речовини наднирників, нейросекреторні клітини гіпоталамуса, пінеалоцити шишкоподібної залози, головні паратіреоцити паращитоподібних залоз, єндокриноцити аденогіпофіза, плаценти, підшлункової залози, респіраторного дерева, шлунково-кишкового тракту.