Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського

ЛЕКЦІЯ

« Загальна анатомія чоловічих статевих органів »

 

         Сучасна андрологія (з грецького andros – чоловік), являючись складовою частиною урології, все в більшої мірі стає наукою про захворювання органів чоловічої репродуктивної системи, тому в основному розглядає питання, що пов’язані з статевим дозріванням, фертильністю, віковими змінами, які розвиваються в чоловічому організмі і на фоні яких часто виникають запальні захворювання та пухлини статевих органів.

         Вирішення глобальної державної проблеми по збереженню генофонду нації не мислиме без розробки та втілення в медичну практику та суспільну свідомість методів профілактики захворювань органів репродуктивної системи чоловіків. Профілактика захворювань статевих органів повинна проводитись протягом всього періоду формування і розвитку чоловічого організму, починаючи з запліднення і продовжуючи з завершенням формування репродуктивної системи.

         Необхідні знання щодо розвитку статевих органів на всіх етапах життя особи чоловічої статі, починаючи з внутрішньоутробного періоду, тому що ембріональний період, уразливий щодо внутрішніх та зовнішніх тератогенних факторів, що можуть вплинути в момент запліднення та формування зиготи, визиваючи патологію статевих хромосом, або на первинні структури, з яких розвиваються геніталії.

         До 6 тижнів вагітності проходить генетична детермінація статі.

         Первинна статева залоза недиференційована і лише в термін від 6 до 10 тижнів під впливом Y- хромосоми, неспецифічного гена – мембранного білка Н-Y- антигену та інших генів – вона диференціюється у яєчка. Порушення цього процесу породжує неправильне формування яєчок (істинний гермафродитизм) або повну відсутність яєчок – синдром Тернера.

         В термін 10-12 тижнів вагітності, коли під дією тестостерону яєчок плода та індукованого тестостероном антимюлерового фактору – з вольфового протоку розвиваються внутрішні статеві органи. Недостаток цих факторів здібне до залишку в черевній порожнині рудиментів внутрішніх жіночих статевих органів, що разом з недорозвитком чоловічих статевих органів – складає риск інтерсексуалізму.

         В термін близько 20 тижнів, коли ще не завершено формування статевих органів, під дією частіше інфекційного процесу, може виникнути анорхізм.

         В термін 20-32 тижнів внутрішньоутробного розвитку проходить процес опускання яєчок від нижнього полюсу нирок в мошонку. Недостаток продукції андрогенів та лютропіна ендокринними залозами плода та гонадотропіна материнською плацентою приводить до крипторхізму і ектопії яєчок.

         Для правильного розвитку статевої системи хлопчика головну роль відіграє тестостерон яєчок плода, рівень якого в 12-20 тижнів вагітності відповідає рівню дорослого чоловіка.

         Найбільш агресивними в цей період розвитку плода є алкоголь, нікотин, стероїдні гормони, антибіотики, психотропні препарати, інфекція та інтоксикація, гарячі ванни, стрес, пестициди, радіація, що можуть стати причиною патології.

         Період новонародженого (до 3х місяців життя) має свої особливості розвитку статі.

         В першій тиждень проходить виведення з організму хлопчика гормонів плацентарного походження, йде зниження тестостерону, однак з 7го дня концентрація тестостерону зростає і до кінця І місяця досягає рівня пубертатного і тримається на рівні до 3х місяців, що необхідно для статевої диференціровки мозку майбутнього чоловіка по чоловічому тонічному типу.

         Вік дитини з 3х місяців до 1 року має свої фактори ризику: прийом антибіотиків, операції на пахвинному каналі та мошонці. Операції можуть бути виконані лише по абсолютним показанням з використанням мікро техніки, тому що способі привести до ураження статевих органів, і тим самим до порушення статевих функцій.

         Вік від 1го до 3х років дитини також містить фактори ризику, що викликані установленням крипторхізму, гриж, частими дитячими інфекціями. В Україні частота крипторхізму складає 4,5-18,5 випадків на 1000 дітей, гіпоспадії – до 3,2; фімозу – до 10,0 на 1000 дітей. По даним Інституту урології АМН України, у 60% дітей, що перенесли орхідопексію в віці 1-3 років, до проведення гормонотерапії має місце гіпоплазія яєчок. Діти з крипторхізмом, яким до 6-7 років не провели лікування хоріонічним гонадотропіном, приречені на безпліддя.

         Вік 3-5 років має ризик при наявності раніше відміченої патології, а також інфекційні ускладнення, особливо паротит.

         Вік 6-11 років – препубертатний період, характеризується початком становлення чоловічого типу статевої поведінки. Цей період потребує уваги лікаря-педіатра, в ньому виявляється рання патологія.

         Вік 11-18 років – пубертатний:

                   11-12 років – початок пубертатну;

                   13-16 років – активний розвиток вторинних статевих ознак;

                   16-18 років – завершення формування чоловічої соматичної статі та чоловічої гетеро сексуальної і психосексуальної орієнтації лібідо.

         З урахуванням факторів, що порушують розвиток в пубертатні, важлива роль підліткових кабінетів в своєчасній оцінці порушення розвитку чоловічого фенотипу та забезпеченні нормальної статевої функції в майбутньому, що вимагає адекватного етапного лікування патологічної та функціональної затримки розвитку пубертатну, що складає ризик гіпогонадізму.

         До причин функціональної затримки пубертатну відносяться токсикози І половини вагітності, захворювання вагітної, прийом вагітною лікарських засобів (особливо резертін, аміназин, гормони, етамізол), недоношеність плода, важкі хронічні захворювання дитини, авітаміноз.

         Сучасні методи діагностики дітей та підлітків, диференціювання гіпогонадизму з функціональними формами затримки пубертатну та їх адекватне лікування спроможні запобігти порушенню статевої функції та зберегти фертильність чоловіків.

 

ЗАТРИМКА СТАТЕВОГО РОЗВИТКУ.

Початок статевого дозрівання характеризується рядом клінічних ознак: збільшенням розмірів дітородних органів, появою вторинних статевих ознак, змінами антропометричних показників.

Яєчка починають помітно збільшуватись в хлопчиків 10-річного віку і в 13—14 років по довжині досягають 3,0—3,5 см, у 15—16 ро­ків — 4,0—4,5 см. Оволосіння на лобку з'являється з 12-річного віку і формується по чоловічому типу в 15—16 років. Поява волосся над кутами верхньої губи припадає в середньому на хлопчиків віком 13—15 років, повне оволосіння верхньої губи завершується в 16—17 років.

Вважається, що збільшення розмірів статевих органів випереджає появу вторинних статевих ознак приблизно на 1 рік. Таким чином, початок пубертатного періоду по клінічних параметрах припадає на вік від 11 до 13 років.

Затримка ознак статевого дозрівання на 2 роки і більше розглядається як затримка статевого розвитку і вимагає виключення гіпогонадізму.

Особи, які перенесли затримку статевого дозрівання, у зрілому віці нерідко страждають сексуальною неповноцінністю. Крім того, дослідження психіатрів показали; що виражене відставання в стате­вому розвитку в дитячому і підлітковому віці може призвести до психічних відхилень.

Таким чином, сказане засвідчує про необхідність лікування хлопчиків і підлітків з затримкою статевого розвитку.

         В завершенні слід відмітити, що андрологія проявляє і своє самостійне значення, в ній спостерігається перехрестя біологічних і медичних проблем – як репродукції, так і захворювань, що розповсюджені серед чоловіків різного віку.

         Головними репродуктивними органами і також гормонопродуціруючими чоловічої статевої системи є яєчка, а центральними клітинами – спермії, однак велике місце в патології чоловічої статевої системи займають захворювання прибавочних статевих органів, в першу чергу – передміхурова залоза, придаток яєчка, сім’явинісний проток, сім’яні міхурці, зовнішні статеві органі, які забезпечують копулятивну та репродуктивну функцію чоловічого організму, а через них і якість життя людини.

 

          ЕМБРІОЛОГІЯ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ.

Внутріутробний статевий розвиток проходить згідно з генетичною (хромосомною) статю ембріона. Статева клітина людини (чоловіча або жіноча) має 23 хромосоми. Причому одна половина сперматозої­дів має 22 аутосоми і одну статеву Х-хромосому, друга половина — 22 аутосоми і одну статеву У-хромосому. В той час усі яйцеклітини завжди мають 22 аутосоми і одну статеву Х-хромосому.

Генетична (хромосомна) стать визначається під час запліднення. Якщо яйцеклітина утримала сперматозоїд з У-хромосомою, первинні статеві залози ембріона будуть закладатися по чоловічому типу (яєчка), якщо з Х-хромосомою — по жіночому типу (яєчники).

Сім'яники (яєчка) зародка дуже рано стають активними ендокринними органами. Під впливом андрогенів, які продукують ембріональні яєчка, проходить розвиток і формування внутрішніх і зовнішніх статевих органів по чоловічому типу. При відсутності андрогенів, порушенні їх вироблення або нечутливості перифе­ричних рецепторів до них у процесі ембріогенезу зовнішні статеві органи можуть формуватись по жіночому типу або ж розвиваються різні їх аномалії. До аномалій розвитку статевих органів також можуть призвести різного роду ембріотоксичні впливи ендогенного або екзогенного характеру.

 

Чоловічі статеві органи (organa genitalia masculina).

Схема:

чоловічі статеві органи

зовнішні:

                                внутрішні 

залози:           сім'явивідні шляхи                — калитка

—  Яєчко                                       — придаток яєчка                                    — статевий член

                       - сім'яні міхурці                          сім'явиносна протока                                    (прутень)

—  проста                 сім'явипорскувальна протока

—  цибулиносечівникова
(бульбоуретральна) залоза

 

Внутрішні чоловічі статеві органи (organa genitalia mas­culina interna).

Яєчко (testis, s. orchis (гр.) = didymis (гр.).

 Яєчко має яйцеподібну ф о р м у. Яєчко — парний орган, маса його — 25 г.

Топографія: яєчко знаходиться в калитці. Зовнішня будова. Розрізняють 2 поверхні яєчка: ме­діальну і латеральну, 2 краї: передній (margo anterior) і задній (margo posterior), 2 кінці: верхній (extremitas superior) і нижній (extremitas inferior). На задньому краї яєчка розміщений придаток яєчка. До верхнього кінця яєчка підходить сім'яний канатик. Яєчко лежить в оболонках:

—    шкіра (cutis);

—    м'ясиста оболонка (tunica dartos) — похідна підшкірної
жирової клітковини;

—    зовнішня сім'яна фасція (fascia spermatica externa);

—    підвішуюча фасція (fascia cremasterica);

—    підвішуючий м'яз (musculus cremaster);

—    внутрішня сім'яна фасція (fascia spermatica interna);

—    піхвова оболонка (tunica vaginalis) — відросток очере­вини (серозна оболонка), складається з двох листків: парієтального і вісцерального, в результаті чого яєчко лежить у серозній порожнині.

Внутрішня будова яєчка. Яєчко — паренхіматозний орган.

Яєчко вкрите білковою оболонкою (tunica albuginea), яка на задньому краї яєчка потовщується, утворюючи середостін­ня яєчка (mediastinum testis). Від середостіння йдуть перегородочки яєчка (septula testis), які розділяють яєчко на часточки.

Анатомічна одиниця яєчка — часточка (lobulus testis). Кожна часточка складається з покручених сім'яних канальців (tubuli seminiferi contorti). Саме в цих канальцях відбувається продукція сім'я (сперматозоїдів, або сперма-тозоонів). З покручених канальців сім'я потрапляє у прямі сім'яні канальці (tubuli seminiferi recti), потім у сітку яєчка (rete testis), яка розміщена у середостінні яєчка. Далі сім'я виходить за межі яєчка по виносних проточках (ductuli efferentes), які формують придаток яєчка (epididymis). Розвиток. Яєчко розвивається з середньої (проміжної) частини мезодерми (ніжок), зокрема зі статевої складки (plica genitalis).

Яєчко розвивається в черевній порожнині, а згодом (ще до народження дитини) опускається в калитку. Опускання яєчка  відбувається паралельно росту пло­да. Від нижнього кінця яєчка вниз йде тяж — провідник яєчка (gubernaculum testis). Ще раніше очеревина утворює сліпий відросток — піхвовий відросток (processus vaginalis), який через передню черевну стінку прямує в калитку. Яєчко слідом за піхвовим відростком опускається в калитку. Верхня ділянка піхвового відростка заростає, провідник яєчка атрофується. Якщо заростання верхньої ділянки піхвового відростка порушується, то виникають вроджені кили або водянка яєчка. Аномалії розвитку:

—    монорхізм (відсутнє одне яєчко в калитці);

—    анорхізм (відсутні обидва яєчка);

—    крипторхізм (порушується процес опускання яєчок в калитку).

Крипторхізм може бути односторонній, коли з одного боку яєчко зупинилося (найчастіше в пахвинному каналі) і не потрапило в калитку, або двосторонній.

 Функція:

—    продукція сім'я;

—    гормональна (яєчко продукує чоловічий гормон тесто­стерон, який відповідає за формування вторинних чолові­чих ознак).

Кровопостачання та іннервація. Яєчко кровопостачається яєчковою артерією та артерією сім'явиносної протоки. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає у пахвинні лімфатичні вузли. Симпатична іннерва­ція здійснюється яєчковим сплетенням, утвореним аксона­ми вісцеромотонейронів поперекових вузлів симпатичного стовбура. Парасимпатична іннервація відбувається аксона­ми вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються гілки блукаючого нерва, чутливі волокна йдуть в складі гілок блукаючого нерва.

Сім'яні міхурці (vesiculae seminаles).

Сім'яні міхурці — це сукупність кулястих за формою утворів.

Сім'яний міхурець — орган парний, довжина — 5 см.

Топографія: сім'яні міхурці лежать у порожнині таза, збоку і знизу від сечового міхура.

Зовнішня будова. Сім'яний міхурець має вивідну про­току (ductus excretorius), яка відкривається у сім'явипорскувальну протоку.

Розвиток. Сім'яні міхурці розвиваються зі середньої (проміжної) частини мезодерми (ніжок). Функція: продукція рідкої частини сперми.

 Кровопостачання та  іннервація. Сім'яний мі­хурець кровопостачається артерією сім'явиносної протоки та нижньою міхуровою артерією.

Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає в клубові лімфатичні вузли. Симпатична іннервація здій­снюється нижнім підчеревним сплетенням, утвореним ак­сонами вісцеромотонейронів крижових вузлів симпатичного стовбура; парасимпатична — аксонами вісцеромотоней­ронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються та­зові нутряні нерви.

Простата (prostata).

Форма простати трикутна, нагадує форму каштана. Довжина її — 3 см. Простата — непарний орган.

Топографія: Простата знаходиться у порожнині таза, під сечовим міхуром. Крізь простату проходить сечівник. Зовнішня будова. Розрізняють наступні частини простати:

—    права частка (lobus dexter);

—    ліва частка (lobus sinister);

—    перешийок (isthmus prostаtae);

—    основа (basis prostаtae);

—    верхівка (apex prostаtae).

Протоки простати (ductuli prostaticі) відкриваються в про­статичну частину сечівника. Внутрішня будова. В простаті розрізняють:

—   м'язову речовину (substantia musculаris);

—   залозисту речовину (substantia glandularis).
Розвиток. Простата розвивається з середньої (проміжної)
мезодерми (ніжок).

—    

Функція:

—   м'язова частина простати виконує функцію стискача
чоловічого сечівника (регулює роздільне виділення сечі і
сперми);

—   залозиста частина простати виділяє біологічно активні
речовини,   які   відповідають за активність, рухливість,
життєздатність сперматозоїдів.

 

Кровопостачання  та  іннервація. Простата крово­постачається нижніми міхуровими артеріями. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає в клубові лімфа­тичні вузли. Симпатична іннервація здійснюється проста­тичним сплетенням, утвореним аксонами вісцеромотоней­ронів крижових вузлів симпатичного стовбура; парасим­патична — аксонами вісцеромотонейронів парасимпатич­них вузлів, в яких перериваються тазові нутряні нерви.

Цибулиносечівникова залоза (glаndula bulbouretlis).

Цибулиносечівникова залоза має форму кулясту. Ци­булиносечівникова залоза — орган парний, діаметр її — до 1 см.

Топографія: лежить у промежині (дно порожнини таза).

 Зовнішня   будова. Протока залози відкривається у перетинкову частину сечівника.

Розвиток: зі середньої (проміжної) мезодерми (ніжок).

Функція: виробляє тягучу речовину, яка змащує сечів­ник, захищає його слизову від подразнення.

Кровопостачання та іннервація. Цибулиносечів­никова залоза кровопостачається внутрішньою статевою артерією. Венозна кров відтікає в одноіменну вену. Лімфа відтікає в клубові лімфатичні вузли.

Симпатична іннервація здійснюється нижнім підчеревним сплетенням, утвореним аксонами вісцеромотонейронів кри­жових вузлів симпатичного стовбура; парасимпатична — аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються тазові нутряні нерви. Чутливі волокна йдуть в складі гілок статевого нерва.

Придаток яєчка (epididymis).

Придаток яєчка має форму морського коника. Прида­ток яєчка — орган парний.

Топографія: розміщений в калитці, на задньому краї яєчка. Зовнішня будова. Розрізняють наступні частини придатка яєчка:

—    головка (caput epididymidis);

—    тіло (corpus epididymidis);

—    хвіст (cauda epididymidis).

Розвиток. Придаток яєчка розвивається з Вольффової протоки, похідної середньої нирки.

Функція: виведення сім'я в сім'явиносну протоку.

Кровопостачання та іннервація. Придаток яєчка кровопостачається яєчковою артерією та артерією сім'явиносної протоки. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає в клубові лімфатичні вузли. Симпатична іннервація здійснюється нижнім підчеревним сплетенням, утвореним аксонами вісцеромотонейронів крижових вузлів симпатичного стовбура; парасимпатична — аксонами вісце­ромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перерива­ються гілки блукаючого нерва. Чутливі волокна йдуть в складі гілок блукаючого нерва.

 

Сім'явиносна протока (ductus deferens).

Сім'явиносна протока має форму трубки. Довжина її — 40 см. Сім'явиносна протока — парний орган. Топографія: сим'явиносна протока знаходиться в калитці та в порожнині таза.

Зовнішня    будова. Розрізняють наступні частини сім'явиносної протоки:

—    яєчкову (pars testiculars);

—    канатикову (pars funicularis) — проходить у складі канатика;

—    пахвинна (pars inguinalis) — проходить у складі канатика в пахвинному каналі;

—    тазова (pars pelvina).

Внутрішня будова. Сім'явиносна протока — порож­нистий (трубчастий) орган. Стінка його складається з трьох шарів: слизової, м'язової та адвентиціальної оболонок.

Розвиток. Сім'явиносна протока розвивається з Воль­ффової протоки, похідної серед­ньої нирки.

Функція: виведення сім'я у сім'явипорскувальну протоку. Кровопостачання та іннервація. Сім'явиносна протока кровопостачається артерією сім'явиносної протоки. Венозна кров відтікає в одноіменну вену. Лімфа відтікає в клубові лімфатичні вузли. Симпатична іннервація здій­снюється нижнім підчеревним сплетенням, утвореним ак­сонами вісцеромотонейронів крижових вузлів симпатичного стовбура; парасимпатична — аксонами вісцеромотоней­ронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються та­зові нутряні нерви.

 

Сім'явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius).

Сім'явипорскувальна протока має форму трубки. До­вжина її — 1,5 см.

Сім'явипорскувальна протока — парний орган. Топографія: розміщена в порожнині таза. Зовнішня будова. Сім'явипорскувальна протока утво­рена від злиття двох проток: сім'явиносної та протоки сім'яного міхурця. Сім'явипорскувальна протока відкри­вається у сім'яному горбику (colliculus seminalis), який знаходиться в простатичній частині сечівника.

 Розвиток. Сім'явипорскувальна протока розвивається з Вольффової протоки (мезонефричної протоки), похідної середньої нирки.

Функція: виведення сперми у сечівник.

Кропопостачання та і н н є р в а ц і я. Сім'явипорску­вальна протока кровопостачається артерією сім'явиносної протоки та нижньою міхуровою артерією. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає в клубові лімфатичні вузли. Симпатична іннервація здій­снюється нижнім підчеревним сплетенням, утвореним ак­сонами вісцеромотонейронів крижових вузлів симпатичного стовбура; парасимпатична — аксонами вісцеромотоней­ронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються та­зові нутряні нерви.

Сім'яний канатик (funiculus spermаticus)

— це ком­плекс наступних утворів:

—   сім'явиносна протока;

—   судини яєчка;

—   судини сім'явиносної протоки;

—   нерви яєчка та сім'явиносної протоки;

—   оболонки.

Довжина сім'яного канатика — 20 см. Сім'яний канатик знаходиться в калитці та в пахвинному каналі.

 

Зовнішні чоловічі статеві органи (organa geni­talia

masculina externa).

Калитка (scrotum)

— це шкірний утвір, поділений пере­городкою на дві половини, в кожній з яких лежить яєчко з оболонками і придатком.

Статевий член (penis).

Довжина — 15 см. Розрізняють наступні частини стате­вого члена:

—    корінь (radix penis);

—    тіло (corpus penis);

—    головка (glаns penis).

Статевий член утворений трьома тілами: два печеристих тіла (corpus cavernosum) і одне губчасте тіло (corpus spongiosum). Печеристі тіла складаються з густого сплетен­ня перекладин, між якими розміщені проміжки (печери), вистелені ендотелієм і заповнені кров'ю. Губчасте тіло розміщене під печеристими. Губчасте тіло формує головку статевого члена, крізь губчасте тіло проходить сечівник. Ззовні статевий член вкритий шкірою. Складка шкіри на­вколо головки статевого члена називається передня шкіроч­ка (preputium). Передня шкірочка ("крайня плоть") багата сальними залозами (glаndulae preputiаles), які виробляють секрет — смегма (smegma).

Статевий член кровопостачається глибокими і дорсальними артеріями статевого члена, а також зовнішніми статевими артеріями. Венозна кров відтікає в одноіменні вени. Лімфа відтікає в пахвинні та клубові лімфатичні вузли. Статевий член іннервується статевим нервом (нерв крижового спле­тення).

Розвиток зовнішніх статевих чоловічих органів. На 8-му тижні внутрішньоутробного розвитку навколо сечостатево­го синуса (похідний клоаки) утворюються статевий горбик, статеві складки, обмежені ззовні статевим валиком. Стате­вий горбик видовжується і з нього розвивається статевий член. Статеві складки зростаються, і статева щілина пере­творюється в сечівник. Статевий валик росте і перетво­рюється в калитку, зростаючись по середній лінії своїми двома половинами.