(ЗАНЯТТЯ 29)
ТЕМИ
1 СУДИНИ І НЕРВИ ГРУДНОЇ ПОРОЖНИНИ. пЕРЕДНІ ГІЛКИ ГРУДНИХ СПИННОМОЗКОВИХ НЕРВІВ.
2 ЧЕРЕВНА АОРТА. її ГІЛКИ.
3. АРТЕРІЇ І вени ТАЗУ.
Тема1. СУДИНИ І НЕРВИ ГРУДНОЇ ПОРОЖНИНИ. пЕРЕДНІ ГІЛКИ ГРУДНИХ СПИННОМОЗКОВИХ НЕРВІВ.
НИЗХІДНА ЧАСТИНА АОРТИ
НИЗХІДНА АОРТА
(pars descendens aortae; aorta descendens)
Низхідна частина аорти (pars descendens aortae) має такі відділи:
- грудну частину аорти; грудну аорту (pars thoracica aortae; aorta thoracica);
- черевну частину аорти; черевну аорту (pars abdominalis aortae; aorta abdominalis);
- роздвоєння аорти (bifurcatio aortae);
- спільну праву і ліву клубові артерії (arteriae iliacae communis dextra et sinistra).
ГІЛКИ ГРУДНОЇ ЧАСТИНИ АОРТИ;
груДНої АОРТи
(rami partis thoracicae aortae; rami aortae)
У грудній частині аорти розрізняють:
- пристінкові гілки грудної частини аорти (rr. parietales partis thoracicae aortae);
- нутрощеві гілки грудної частини аорти (rr. viscerales partis thoracicae aortae).
До пристінкових гілок грудної частини аорти (rr. parietales partis thoracicae aortae) належать:
- верхні діафрагмові артерії (aa. phrenicae superiores) – парні, кровопостачають:
- поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis);
- задні міжреброві артерії (aa. intercostales posteriores) – 10 пар, які проходять в ІІІ–XІI міжребрових проміжках і кровопостачають:
- міжреброві м’язи (mm. intercostales);
- ребра (costae);
- шкіру грудей (cutis pectoris);
- м’язи і шкіру передньої стінки черевної порожнини (musculi et cutis parietis anterioris cavitatis abdominis).
XII задня міжреброва артерія (a. intercostalis posterior duodecima [XII]) розташована під заднім краєм XІІ ребра (costa) і називається підребровою артерією (a. subcostalis), яка розгалужується на:
- спинні гілки (rami dorsales), які кровопостачають м’язи і шкіру спини (musculi et cutis dorsi);
- спинномозковi гілки (rami spinales), які кровопостачають спинний мозок і його оболони.
Від кожної задньої міжребрової артерії (a.intercostalis posterior) відходять:
- присередня шкірна гілка (r. cutaneus medialis) та бічна шкірна гілка (r. cutaneus lateralis), які кровопостачають:
- шкіру грудей і живота (cutis pectoris et abdominis);
- бічні гілки груді (rr. mammarii laterales) кровопостачають:
- грудні залози (glandulae mammariae).
До нутрощевих гілок грудної частини аорти (rr. viscerales partis thoracicae aortae) належать:
- бронхові гілки (rr. bronchiales), що кровопостачають:
–трахею (trachea);
- бронхи (bronchi);
- легені (pulmones);
- стравохідні гілки (rr. oesophageales), що кровопостачають: стравохід (oesophagus);
- осердні гілки (rr. pericardiaci), що кровопостачають задній відділ осердя (pericardium);
- середостінні гілки (rr. mediastinales) кровопостачають:
- сполучну тканину заднього середостіння (tela connectiva mediastini posterioris);
- лімфатичні вузли заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).
Загальна анатомія венозних судин. Вени тулуба. Внутрішньосистемні і міжсистемні венозні анастомози.
Розрізняють вени великого і малого кола – вени тіла і вени легень.
Для вен характерний напрям течії крові з капілярів до серця, а також тонкість стінки і особлива структура останньої; тому перерізана вена легко спадається, якщо тільки стінка її не спаяна з навкружними тканинами. Багато вен іде з артеріями – вени-супутниці (vv. comitantes) і мають однакові з ними назви (v. axillaris, v. radialis, v. peronaea і т. д.). Проте є вени, не зв'язані топографічно з артеріями; їм властиві самостійні розміщення і хід. До таких вен належать усі поверхневі (або підшкірні), vv. subcutaneae (seu superficiales), особливо розвинуті на шиї і кінцівках, а також деякі глибокі (vv. profundae).
Часто артерію супроводять дві вени-супутниці, тому загальна кількість вен в тілі далеко більша від числа артерій; а оскільки вени мають більший просвіт, ніж відповідні артерії, то місткість венозної системи в цілому в багато разів перевищує місткість усіх артерій, разом узятих.
За положенням (і разом з тим за особливостями органів, звідки збирається кров) можна розрізняти:
- вени порожнин, які приймають кров з нутрощів, – вени мозку, вени грудної і черевної порожнин;
- вени апарату руху; з них найбільш численні м'язові вени (vv. musculares);
- підшкірні вени (vv. subcutaneae), які збирають кров з шкіри і під шкірної клітковини, залягають в останній.
Коли в клітковині жирова тканина розвинута помірно, то пішкірні вени просвічують крізь шкіру і помітні при зовнішньому дослідженні на живій людині у вигляді стовбурів і широкопетлистої сітки. Підшкірні вени проходять більш або менш паралельно глибоким (м'язовим) венам, з'єднуючись з ними з допомогою анастомозів; тому підшкірні вени є обхідними шляхами при закупорці глибоких вен. В той час, як артерії шкіри і підшкірної клітковини є незначними гілочками м'язових артерій, підшкірні вени, особливо на кінцівках, становлять судини великого діаметра і великої -довжини (наприклад, vv. saphenae, v. cephalica, v. basilica).
Глибокі вени часто супроводять однойменні артерії в подвійному числі. Сюди належать вени-супутниці на дистальних відділах кінцівок: на нижній – до коліна, на верхній – до середини плеча; так само вени стінок тулуба – vv. mammariae, epigastricae та ін. (крім vv. intercostales і vv. lumbales); no дві вени мають артерії язика, верхня артерія щитовидної залози та ін. Вени, розміщені в порожнинах тіла, – всі поодинокі, крім небагатьох (vv. meningeae, vv. vesicae felleae, vv. spermaticae internae).
Коли артерія розпадається на дві гілки, вени-супутниці кожної з них біля місця поділу артерії з'єднуються між собою так, що артеріальний стовбур дістає також дві vv. comitantes, а не чотири (див. мал. 1). Наприклад, в ліктьовому згині одна з двох vv.brachiales утворюється внаслідок злиття двох vv. radiales, друга — з двох vv. ulnares.
Звичайно артерія та її вени-супутниці вкриті спільною сполучнотканинною піхвою; всі три судини тісно прилягають одна до одної, причому вени розміщуються по обидві сторони артерії, багато разів з'єднуючись між собою гілочками; останні оточують артеріальний стовбур, часто утворюється венозне сплетення (plexus venosus) куди звичайно впадають венозні vasa vasorum; взагалі венозні сітки (retia venosa) і венозні сплетення (plexus venosi) зустрічаються дуже часто в глибоких ділянках тіла і під шкірою.
Рис. 1. Схема вен-супутниць.
а – артерія; б, в – вени-супутниці
Особливо сильно розвинуті венозні сплетення навколо деяких внутрішніх органів (навколо прямої кишки, навколо сечового міхура), потім – в ділянці хребта (ззовні хребців і всередині хребтового каналу). З'єднуються іноді і вени віддалених одна від одної ділянок. Взагалі венозні анастомози поширені значно більше, ніж артеріальні, тому обхідний венозний кровообіг розвивається у випадках порушення цілості тієї або іншої великої вени порівняно легко. З другого боку, співробітники Б. А. Долго-Сабурова виявили у людини і тварин додаткове, так зване паравенозне артеріальне русло. Воно утворено густими сітками або довгими тонкими стовбурами по ходу різних вен і має значення в обхідному артеріальному кровообігу.
Як правило, вени лежать більш поверхнево, ніж відповідні артерії; але з цього правила є і винятки. Vv. thyreoideae inferiores і vv. sublinguales проходять на певній віддалі від відповідних артерій; підключичні вена і артерія відокремлені одна від одної навіть м’язом (m. scalenus anterior). Ряд глибоких вен шиї, які мають подібне розміщення з однойменними гілками a. subclavia, впадає не у v. subclavia, а безпосередньо у v. anonyma.
Характерною особливістю вен є клапани (valvulae venosae), мал. 2 – пристосування, які перешкоджають зворотній течії крові (до капілярів). В артеріальній системі клапани є тільки біля початку аорти і легеневої артерії.
Клапани вен становлять тонкі, ніжні складки (дуплікатури) внутрішньої оболонки і формою наближаються до заслінок аорти і легеневої артерії: це – маленькі півмісяці, опуклий край яких прикріплений до стінки судини, вгнутий – вільний; виходить щось подібне до кишеньки (sinus valvulae), яка обмежована стінкою вени і клапаном; порожнина кишеньки відкрита в напрямі до серця. Звичайно, такі клапани розміщуються попарно, один проти одного і при нормальній (доцентровій) течії крові притискаються до стінки вени, так що синуси сходять нанівець. При зворотному русі кров заходить в щілину між клапаном і стінкою, відтісняє клапани від стінки і наповнює синуси: вільні краї клапанів зближуються, змикаються. Просвіт вени на цьому рівні закривається, і, отже, кров тече тільки до серця. Оскільки стінки вен в ділянці синусів тонші, ніж в інших місцях, то в момент замикання клапанів на їх рівні (відповідно до синусів) на зовнішній поверхні вени утворюються невеликі парні опуклості, – вена стає ”вузлуватою”. Крім парних клапанів, є і поодинокі; вони трохи іншої форми: більш або менш значно витягнуті по довжині судини і містяться біля устя венозних гілок; це – клапани приток. Взагалі дрібніші вени мають поодинокі клапани. У зародка число клапанів значно більше; навіть частина тих, які досягають повного розвитку у новонародженого, далі редукується.
Губчаста речовина кісток містить величезне венозне депо, тісно зв'язане з венами компактної речовини, окістя, суглобових капсул, м’язів, сухожиль, нервів.
В практичній медицині шляхом уколу в губчасту речовину кісток (наприклад, в грудину, виростки стегна та ін.) вводять в організм з великим успіхом лікарські, анестезуючі речовини, кров.
Розподіл клапанів. У дрібних венах
(діаметром менше
Кров з капілярів іде у венозну систему під незначним тиском; але, крім клапанів, у тілі є ще інші фактори, які сприяють течії венозної крові в доцентровому напрямі; сюди належать присисні апарати. В ряді ділянок тіла стінки вен більш або менш міцно зрощені з фасціями (fascia propria) і з рухомими органами (м'язи та їх сухожилки, кістки). Тому при скороченні певних груп м'язів зв'язані з ними вени поперемінно то розширюються, то звужуються. При розширенні вени кров в неї присисається з периферійних розгалужень, при спаданні – гониться до серця; зворотна течія неможлива, бо цьому перешкоджають клапани, розміщені вище і нижче даного відрізка вени; останній відіграє, таким чином, роль присисного насоса.
Рис. 2. V. femoralis, розрізана вздовж.
1 — v. femoralis: 2 — клапани.
Подібні відношення представляють: 1) v. subdavia між m. subclavius і І ребром; 2) v. femoralis під паховою зв'язкою; 3) v. popliteae в підколінній ямці; 4) vv. perforantes, які проходять через пучки сухожилка m. adductor magnus біля його прикріплення; 5) v. jugularis externa, яка проходить крізь fascia colli; 6) plexus pterygoideus між м'язами жувальної групи.
Далі, на наповнення вен кров'ю впливає те або інше положення кінцівок, голови і тулуба. Так, найбільша кількість крові у венозній системі вміщується тоді, коли людина потягується (тулуб розгинається, голова відкидається назад, верхні кінцівки підняті і відведені назад). Нарешті, не можна забувати про присисне діяння на головні вени з боку грудної клітки при акті вдихання.
У фізіології вен велике значення має тонус їх стінки. Тонус є динамічне поняття, яке визначає пружну властивість тканини. Тонус судин (за Вальдманом) включає в себе поняття активності, функції, напруження. Венозний тонус, сприяючи рухові крові, регулює правильне наповнення правого серця. При ослабленні тонусу вен тиск крові в них падає і може настати венозний застій.
Варіанти в ділянці венозної системи бувають дуже часто, вони дуже різноманітні; це пояснюється надзвичайно великою кількістю анастомозів між венами в зародковому стані: кров може йти різними шляхами; далі, залежно від того, який з них переважає, виходить та чи інша форма вен в даній ділянці. Відхилення в початку, в ході і товщині вен такі великі що навіть ліва і права сторони тіла в одного і того-ж суб'єкта завжди неоднакові (наприклад, поверхневі, вени шиї).
Непарна вена
(vena azygos)
Непарна вена проходить в грудній порожнині (cavitas thoracis) вздовж правої поверхні хребтового стовпа (columna vertebralis) і є продовженням правої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens dextra).
У непарну вену (v. azygos) на її шляху до верхньої порожнистої вени (vena cava superior) впадають:
- праві задні міжреброві вени (vv. intercostales posteriores);
- стравохідні вени (vv. oesophageales);
- бронхові вени (vv. bronchiales);
- осердні вени (vv. pericardiacae);
- середостінні вени (vv. mediastinales);
- півнепарна вена (v. hemiazygos).
Півнепарна вена
(vena hemiazygos)
Півнепарна вена є продовженням лівої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens sinistra). У грудній порожнині вона проходить вздовж лівої поверхні хребтового стовпа до рівня VII –X грудних хребців, де повертає праворуч (позаду від аорти, стравоходу і грудної протоки) і впадає в непарну вену.
Півнепарна вена збирає кров з:
- лівих задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores sinistrae) – від 4–5 нижніх задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores inferiores);
- додаткової півнепарної вени (v. hemiazygos accessoria) – з 6–7 верхніх задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores superiores);
- вен стравоходу (vv. oesophageales);
- лімфатичних вузлів заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).
Грудна частина симпатичного стовбура і грудний відділ блукаючого нерва.
Міжреберні нерва. Іннервація стінок та органів грудної порожнини.
Симпатичний стовбур (truncus sympathicus) – це парний утвір, який проходить збоку від хребтового стовпа (columna vertebralis) i складається з 20–25 вузлів симпатичного стовбура (ganglia trunci sympathici) або прихребтових симпатичних вузлів (ganglia sympathica paravertebralia), що з’єднані між собою міжвузловими гілками (rr. interganglionares).
Від грудної частини (pars thoracica) блукаючого нерва відходять:
- поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens) – зліва огинає знизу дугу аорти, а справа огинає знизу праву підключичну артерію, повертається на шию через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) і своєю кінцевою гілкою – нижнім гортанним нервом (n. laryngeus inferior) – іннервує слизову оболонку гортані під голосовою щілиною (tunica mucosa laryngis sub rima glottidis).
Його рухові волокна іннервують усі м’язи гортані (larynx), за винятком персне–щитоподібного м’яза (m. cricothyroideus).
Від поворотного гортанного нерва (n. laryngeus recurrens) відходять:
- трахейні гілки (rr. tracheales), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);
- стравохідні гілки (rr. oesophagei), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);
- нижні серцеві гілки (rr. cardiaci inferiores), парасимпатичні, що йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus);
- грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici) – парасимпатичні, йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus). По цих гілках передається команда на зменшення частоти і сили серцевих скорочень та звуження судин серця;
- трахейні та бронхові гілки (rr. tracheales et bronchiales), що з’єднуються із завузловими волокнами від симпатичного стовбура (truncus sympathicus) і утворюють легеневе сплетення (plexus pulmonalis). Останнє оточує бронхи (bronchi) і разом з ними входить у легені (pulmones);
- стравохідні гілки (rr. oesophagei), що утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophageus).
ГРУДНІ НЕРВИ [TI – TI2]
(nervi thoracici [TI – TI2])
Грудні нерви (nervi thoracici [TI – TI2]) починаються від грудних сегментів спинного мозку. Як і інши спинномозкові нерви, кожний грудний нерв розгалужується на:
- оболонну гілку; поворотну гілку (r. meningeus; r. recurrens);
- сполучну гілку (r. communicans);
- передню гілку; міжребровий нерв; вентральну гілку (r. anterior; n. intercostalis; r. ventralis);
- задню гілку; дорсальну гілку (r. posterior; r. dorsalis)
Задні гілки; дорсальні гілки (rami posteriores; rami dorsales) пронизують глибокі м’язи спини і закінчуються шкірними гілками.
Кожна із задніх гілок має такі гілки:
- присередні гілки (rr. mediales), що іннервують:
- глибокі м’язи спини;
- бічні гілки (rr. laterales), що іннервують:
- глибокі м’язи спини;
- задні шкірні гілки (rr. cutanei posteriores), що іннервують шкіру:
- хребтової ділянки (regio vertebralis);
- лопаткової ділянки (regio scapularis);
- підлопаткової ділянки (regio infrascapularis);
- поперекової ділянки спини (regio lumbalis).
Міжреброві нерви; передні гілки; вентральні гілки (nn. intercostales; rami anteriores; rami ventrales). Їх є 12 пар.
Одинадцять пар міжребрових нервів проходять в борозні відповідного ребра (sulcus costae) між зовнішніми і внутрішніми міжребровими м’язами (mm. intercostales externi et interni), іннервуючи їх.
ХІІ нерв називається підребровим нервом (n. subcostalis).
Шість верхніх міжребрових нервів доходять до груднини (sternum) та іннервують шкіру грудей та грудну залозу (glandula mammaria).
Шість нижніх міжребрових нервів заходять у товщу черевних м’язів, входять у піхву прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis) та іннервують м’язи передньої і бічної стінок живота і шкіри над ними.
Грудні вузли симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) складаються з 10–12 вузлів, які розташовані попереду від головок ребер (capita costarum) на бічних поверхнях тіл хребців (facies laterales corporum vertebrarum).
До грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci symphatici) підходять сполучні білі гілки (rr. communicantes albi), що складаються з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae).
Biд грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci symphatici) відходять такі гілки:
- сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei), які підходять до міжребрових нервів (nn.intercostales);
- грудні серцеві нерви (nn. cardiaci thoracici), які беруть участь у формуванні серцевого сплетення (plexus cardiacus);
- грудні легеневі гілки (rr. pulmonales thoracici), що йдуть до бронхів і легень (bronchi et pulmones), утворюючи легеневе сплетення (plexus pulmonalis);
- стравохідні гілки (rr. oesophageales), які йдуть до стравоходу (oesophagus) та утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophagealis);
- грудні аортальні гілки (rr. aortici thoracici), що утворюють грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus);
- великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major), утворений гілками, що відходять від VI–IX грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) i складаються переважно з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae). Цей нерв через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) проходить у черевну порожнину (cavitas abdominis) i закінчується у симпатичних вузлах черевного сплетення (ganglia sympathica plexus coeliaci);
- малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) починається від X–XI грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) i також має в своєму складі переважно передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae). Він спускається в черевну порожнину (cavitas abdominis) через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) i входить у симпатичні вузли черевного сплетення (ganglia sympathica plexus coeliaci).
Великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major) та малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) містять велику кількість передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae), які утворюють синаптичний зв’язок у черевних вузлах черевного сплетення (ganglia coeliaca plexus coeliaci) з тілами других нейронів, що розташовані у вузлах симпатичного стовбура.
У складі нутрощевих нервів проходить також невелика частина завузлових нервових волокон (neurofibrae postganglionicae), які вже переключились в грудних вузлах симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici), що йдуть безпосередньо до органів грудної і черевної порожнин (organa cavitatis thoracis et abdominis Блукаючий нерв (X)
Блукаючий нерв (п. vagus) (див. мал. 268, 270, кол. вкл., мал. XV) є нервом IV глоткової дуги. Має три ядра в дорзальній частині довгастого мозку: подвійне ядро (писі, ambiguus), рухове, об'єднане з ядром язпкоглоткового нерва; заднє (писі. dorsalis n. vagi), парасимпатичне, та ядро одинокого шляху (писі. tr. solitarius), чутливе.
Розрізняють черепні, шийні, грудні й
Блукаючий нерв — найдовший серед черепних нервів. Сфера його іннервації
простягається від твердої оболони головного мозку до сигмоподібної ободової
кишки. З речовини мозку корінці нерва виходять позаду оливи довгастого мозку й
разом з язикоглотковим і додатковим нервами проходять через for. jugularе. Нерв утворює два вузли (гомологи
спинномозкових вузлів): верхній (gang/, superius) -у яремному отворі та нижній (gangl. inferius), розташований на 1 —
У порожнині грудної кліт-к и від стовбура блукаючого нерва відходять гілки: грудні серцеві (rr. cardiaci thoracici), що містять аферентні та еферентні (парасимпатичні) волокна; бронхіальні (rr. bronchiales) аферентні та еферентні (парасимпатичні) до бронхів, утворюючи легеневе сплетення (plexus pulmonalis); до осердя, середостінної плеври та грудної протоки; стравохідні у складі стравохідного сплетення (plexus esophageus).
Тема 2. ЧЕРЕВНА АОРТА. її ГІЛКИ.
ЧЕРЕВНа АОРТа
(rami partis abdominalis aortae; rami aortae abdominalis)
Черевна частина аорти
Черевна частина аорти (pars abdomi-nalis aortae), або черевна аорта (aorta abdominalis починається на рівні ТХП хребця і на всьому протязі розташована за очеревиною, де безпосередньо прилягає до передньобічної поверхні хребтового стовпа, ліворуч від серединної площини. Праворуч від аорти проходить нижня порожниста вена. Спереду її перетинає pancreas, pars horisontalis duo-deni і ліва ниркова вена, а також корінь брижі тонкої кишки.
Гілки черевної частини аорти поділяються на:
- пристінкові гілки (rr. parietales) та
- нутрощеві гілки (rr. viscerales), що поділяються на:
- парні гілки;
- непарні гілки.
До пристінкових гілок черевної частини аорти (rr. parietales partis abdominalis aortae) належать:
- нижня діафрагмова артерія (a. phrenica inferior) – парна, розгалужується на верхні надниркові артерії (aa. suprarenales superiores) і кровопостачає:
- нижню поверхню діафрагми (facies inferior diaphragmatis) та очеревину (peritoneum), що її вкриває;
- поперекові артерії (aa. lumbales) – чотири пари, відходять від задньої поверхні аорти (facies posterior aortae) і кровопостачають:
- задню групу м’язів живота (m. quadratus lumborum – квадратний м’яз попереку);
- поперекові м’язи (mm.psoates major et minor);
- шкіру задньої стінки черевної порожнини (cutis parietis posterioris cavitatis abdominis);
- шкіру спини (cutis dorsi);
- шкіру попереку (cutis lumbalis);
- оболони спинного мозку (matres spinales).
- серединна крижова артерія (a. sacralis mediana) – непарна, відходить від місця роздвоєння аорти (bifurcatio aortae) і заходить в малий таз (pelvis minor), закінчуючись сліпо.
До парних нутрощевих гілок черевної частини аорти (rr.viscerales partis abdominalis aortae) належать:
- середня надниркова артерія (a. suprarenalis media), яка відходить на рівні ІІ поперекового хребця (vertebra lumbalis) і, анастомозуючи з верхніми наднирковими артеріями (aa.suprarenales superiores) та нижніми наднирковими артеріями (aa.suprarenales inferiores), кровопостачає:
- надниркову залозу (glandula suprarenalis);
- ниркова артерія (a. renalis), що відходить від аорти (aorta) на рівні ІІ поперекового хребця (vertebra lumbalis) і заходить у ниркові ворота (hilum renale).
У паренхімі нирки (parenchyma renis) ниркова артерія (a. renalis) розходиться відповідно:
- до ниркових сегментів (segmenta renalia);
- і
ниркових часток (lobi renales).
На своєму шляху ниркова артерія (a. renalis) віддає нижню надниркову артерію (a. suprarenalis inferior);
- парні яєчкова артерія (a. testicularis) у чоловіків та яєчникова артерія (a. ovarica) у жінок відходять від аорти (aorta) нижче ниркової артерії (a. renalis) і проходять:
- у чоловіків у складі сім’яного канатика (funiculus spermaticus) до яєчка (testis);
- у жінок йде у товщі підвішувальної зв’язки яєчника (lig. suspensorium ovarii) до яєчника (ovarium).
До непарних нутрощевих гілок черевної частини аорти (rr. viscerales partis abdominis aortae) належать:
- черевний стовбур (truncus coeliacus);
- верхня брижова артерія (arteria mesenterica superior);
- нижня брижова артерія (arteria mesenterica inferior).
Ці артерії відходять від передньої поверхні черевної аорти.
Черевний стовбур
(truncus coeliacus)
Черевний стовбур має довжину 1,5–2 см, починається від черевної частини аорти (pars abdominis aortae) на рівні грудного хребця (vertebra thoracica duodecima [XII]) і розгалужується на три артерії:
- ліву шлункову артерію (a. gastrica sinistra);
- загальну печінкову артерію (a. hepatica communis);
- селезінкову артерію (a. splenica).
Ліва шлункова артерія (a. gastrica sinistra) лягає уздовж малої кривини шлунка (curvatura minor gastris), кровопостачає:
- шлунок (gaster);
- малий чепець (omentum minus);
- черевну частину стравоходу (pars abdominalis oesophagi).
Ліва шлункова артерія (a. gastrica sinistra) анастомозує з правою шлунковою артерією (a. gastrica dextra).
Загальна печінкова артерія (a. hepatica communis) відходить від черевного стовбура (truncus coeliacus), повертає направо і розгалужується на дві артерії:
- власну печінкову артерію (a. hepatica propria);
- шлунково–дванадцятипалокишкову артерію (a. gastroduodenalis).
Власна печінкова артерія (a. hepatica propria) іде в товщі печінково–дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale) до печінки (hepar) і в ділянці її воріт (porta hepatis) роздвоюється на:
- праву гілку (r. dexter);
- ліву гілку (r. sinister).
Від правої гілки власної печінкової артерії (r. dexter arteriae hepaticae propriae) відходить жовчноміхурова артерія (a. cystica) до:
- жовчного міхура (vesica biliaris).
Від власної печінкової артерії (a. hepatica propria) відходить права шлункова артерія (a. gastrica dextra), яка, анастомозуючи по малій кривині (curvatura minor) з лівою шлунковою артерією (a. gastrica sinistra), кровопостачає:
- шлунок (gaster);
- малий чепець (omentum minus).
Шлунково–дванадцятипалокишкова артерія (a. gastroduodenalis) проходить позаду воротарної частини шлунка (pars pylorica gastris) і розгалужується на:
- праву шлунково–чепцеву артерію (a. gastroomentalis dextra);
- задню верхню підшлунково–дванадцятипалокишкову артерію (a. pancreaticoduodenalis superior posterior);
- передню верхню підшлунково–дванадцятипалокишкову артерію (a. pancreaticoduodenalis superior anterior).
Права шлунково–чепцева артерія (a. gastroomentalis dextra) іде по великій кривині шлунка (curvatura major gastris) і, анастомозуючи з лівою шлунково–чепцевою артерією (a. gastroomentalis sinistra), кровопостачає:
- шлунок (gaster);
- великий чепець (omentum majus).
Від задньої верхньої підшлунково–дванадцятипалокишкової артерії (a. pancreatoduodenalis superior posterior) та передньої верхньої підшлунково–дванадцятипалокишкової артерії (a. pancreaticoduodenalis superior anterior) відходять гілки до підшлункової залози (pancreas) і дванадцятипалої кишки (duodenum).
Селезінкова артерія (a.splenica; a.lienalis) – найдовша артерія черевного стовбура (truncus coeliacus), проходить вздовж верхнього краю підшлункової залози (margo superior pancreatis) до селезінки (splen), розгалужується на:
- короткі шлункові артерії (aa. gastricae breves) до дна шлунка (fundus gastricus);
- гілки підшлункової залози (rr. pancreatici) до підшлункової залози (pancreas).
Біля селезінкових воріт (hilum splenicum) від селезінкової артерії (a. splenica) відходить ліва шлунково–чепцева артерія (a. gastroomentalis sinistra), яка йде вздовж великої кривини шлунка (curvatura major gastris) і, анастомозуючи з правою шлунково–чепцевою артерією (a. gastroomentalis dextra), кровопостачає:
- шлунок (gaster);
- великий чепець (omentum majus).
Верхня брижова артерія
(arteria mesenterica superior
Верхня брижова артерія відходить від черевної частини аорти (pars abdominalis aortae), дещо нижче від черевного стовбура, на рівні І поперекового хребця (vertebra lumbalis [І]) і йде донизу між головкою підшлункової залози (caput pancreatis) і горизонтальною частиною дванадцятипалої кишки (pars horisontalis duodeni).
Від верхньої брижової артерії (arteria mesenterica superior) відходять:
- нижня підшлунково–дванадцятипалокишкова артерія (a. pancreaticoduodenalis inferior), що кровопостачає:
- підшлункову залозу (pancreas);
- дванадцятипалу кишку (duodenum);
- порожньокишкові артерії (aa. jejunales) і клубовокишкові артерії (aa. ileales) – в кількості 12–18, які кровопостачають:
- брижову частину тонкої кишки (pars mesenterica intestini tenis);
- клубово–ободовокишкова артерія (a. ileocolica), що кровопостачає:
- клубово–сліпокишковий кут і від неї відходить артерію червоподібного відростка (a. appendicularis);
- права ободовокишкова артерія (a. colica dextra), що кровопостачає:
- висхідну ободову кишку (colon ascendens );
- середня ободовокишкова артерія (a. colica media), що кровопостачає:
- поперечну ободову кишку (colon transversum).
Нижня брижова артерія
(arteria mesenterica inferior)
Вона починається від черевної частини аорти (pars abdominalis aortae) на рівні ІІІ поперекового хребця (vertebra lumbalis) і розгалужується на такі артерії:
- ліву ободовокишкову артерію (a. colica sinistra), що кровопостачає :
- низхідну ободову кишку (colon descendens);
- сигмоподібні артерії (aa. sigmoideae), що кровопостачають:
- сигмоподібну ободову кишку (colon sigmoideum);
- верхню прямокишкову артерію (a. rectalis superior), що кровопостачає:
- верхній відділ прямої кишки (rectum).
Анастомоз між середньою ободовокишковою артерією (a.colica media) і лівою ободовокишковою артерією (a. colica sinistra) називається дугою Ріолана (arcus Riolani).
На рівні ІV поперекового хребця (vertebra lumbalis [ІV]) є роздвоєння аорти (bifurcatio aortae). Це місце, де черевна частина аорти (pars abdominalis aortae) розгалужується на дві спільні клубові артерії (arteriae iliacae communes) – праву та ліву.
Тема 3. АРТЕРІЇ І вени ТАЗУ.
ВЕНИ ТАЗА
Спільна клубова вена
(v. iliaca communis)
Спільна клубова вена утворюється на рівні крижово-клубового суглоба (art. sacroiliaca) при злитті:
- внутрішньої клубової вени (v. iliaca interna);
- зовнішньої клубової вени (v. iliaca externa).
Внутрішня клубова вена
(v. iliaca interna)
Внутрішня клубова вена має:
- пристінкові притоки;
- нутрощеві притоки, відповідно до розгалуження однойменних артерій.
Пристінковими притоками внутрішньої клубової вени є такі:
- верхні сідничні вени (vv. gluteae superiores);
- нижні сідничні вени (vv. gluteae inferiores);
- затульні вени (vv. obturatoriae);
- бічні крижові вени (vv. sacrales laterales);
- клубово–поперекова вена (v. iliolumbalis), що часто впадає у спільну клубову вену (vena iliaca communis);
- середня крижова вена (v. sacralis mediana), що часто впадає у ліву спільну клубову вену (vena iliaca communis sinistra).
Нутрощеві притоки внутрішньої клубової вени формуються із таких венозних сплетень:
- крижового венозного сплетення (plexus venosus sacralis);
- передміхуровозалозового венозного сплетення (plexus venosus prostaticus), в якевходять:
- глибока спинкова вена статевого члена (v. dorsalis profunda penis);
- глибокі вени статевого члена (vv. profundae penis);
- задні калиткові вени (vv. scrotales posteriores);
- міхурового венозного сплетення (plexus venosus vesicalis), в яке входять:
- міхурові вени (vv. vesicales);
- прямокишкового венозного сплетення (plexus venosus rectalis), в яке входять:
- верхні прямокишкові вени (vv. rectales superiores), які впадають в нижню брижову вену (v. mesenterica inferior);
- середні прямокишкові вени (vv. rectales mediae), які впадають у внутрішню клубову вену (v. iliaca interna);
- нижні прямокишкові вени (vv. rectales inferiores), які впадають у внутрішню соромітну вену (v. pudenda interna);
- маткове венозне сплетення (plexus venosus uterinus), в яке входять:
- маткові вени (vv. uterinae);
- піхвове венозне сплетення (plexus venosus vaginalis), в яке входять:
- маткові вени (vv. uterinae).
Зовнішня клубова вена
(v. iliaca externa)
Зовнішня клубова вена є продовженням стегнової вени (v. femoralis) і приймає кров від усіх вен нижньої кінцівки.
Під пахвинною зв’язкою (lig. inguinale) у зовнішню клубову вену (v. iliaca externa) впадають:
- нижня надчеревна вена (v. epigastrica inferior);
- глибока огинальна вена клубової кістки (v. circumflexa ilium profunda).
Внутрішні клубові артерії і вени
Спільна клубова артерія
(arteria iliaca communis)
Спільна клубова артерія опускається в малий таз (pelvis minor) і на рівні крижово–клубового суглоба (art. sacroiliaca) розгалужується на:
- зовнішню клубову артерію (arteria iliaca externa);
- внутрішню клубову артерію (arteria iliaca interna).
Внутрішня клубова артерія
(a. iliaca interna)
Внутрішня клубова артерія (a. iliaca interna) біля верхнього краю великого сідничного отвору (margo superior foraminis ischiadici majoris) розділяється на:
- передній стовбур (truncus anterior);
- задній стовбур (truncus posterior).
Передній і задній стовбури (trunci anterior et posterior) кровопостачають:
- стінки і органи малого таза (parietes et organa pelvis minoris).
-
-
Гілки внутрішньої клубової артерії (rami arteriae iliacae internae) поділяються на:
- нутрощеві гілки (rr. viscerales);
- пристінкові гілки (rr. parietales).
До пристінкових гілок внутрішньої клубової артерії (rr. parietales arteriae iliacae internae) належать:
- клубово–поперекова артерія (a. iliolumbalis), яка кровопостачає:
- великий поперековий м’яз (m. psoas major);
- клубовий м’яз (m. iliacus);
- квадратний м’яз попереку (m. quadratus lumborum);
- клубову кістку (os ilium);
- бічні крижові артерії (aa. sacrales laterales) – верхня та нижня (superior et inferior), що кровопостачають:
- кістки та м’язи крижової ділянки (ossa et musculi regionis sacralis);
- оболони спинного мозку (matres spinales).
- верхня сіднична артерія (a. glutea superior), що виходить з таза (pelvis) через надгрушоподібний отвір (foramen suprapiriforme) і кровопостачає:
- сідничні м’язи (mm.glutei);
- кульшовий суглоб (art.coxae);
- нижня сіднична артерія (a. glutea inferior), що виходить з таза через підгрушоподібний отвір (foramen infrapiriforme) і кровопостачає, переважно:
- великий сідничний м’яз (m.gluteus maximus);
- шкіру сідничної ділянки (cutis regionis glutealis);
- затульна артерія (a. obturatoria), що виходить з таза через затульний канал (canalis obturatorius) на стегно (femur), де кровопостачає:
- затульні м’язи (mm. obturatorii interni et externi);
- кульшовий суглоб (art. coxae);
- присередні м’язи стегна (musculi mediales femoris): mm. adductores longus, brevis, magnus et minimus; m. pectineus, m.gracilis;
- шкіру зовнішніх статевих органів (cutis organorum genitalium externorum);
- головку стегнової кістки (caput femoris).
- пупкова артерія (a. umbilicalis), у дорослої людини заростає і функціонує тільки в початковій частині, де від неї відходять:
- верхні міхурові артерії (aa. vesicales superiores) до верхівки сечового міхура (apex vesicae urinariae);
- сечовідні гілки (rr. ureterici) до нижнього відділу сечоводів (ureteres).
До нутрощевих гілок внутрішньої клубової артерії (rr. visceralis arteriae iliacae internae) належать:
- артерія сім’явиносної протоки (a. ductus deferentis), у чоловіків кровопостачає:
- сім’явиносну протоку (ductus deferens);
- нижня міхурова артерія (a. vesicalis inferior), кровопостачає:
- сечовий міхур (vesica urinaria);
- пряму кишку (rectum);
- у чоловіків розгалужується на гілки до пухирчастої залози (rami glandulae vesiculosae) і передміхурової залози (rami prostatici);
- у жінок від неї відходять гілки до піхви (rami vaginales);
- середня прямокишкова артерія (a. rectalis media), кровопостачає:
- ампулу прямої кишки (ampulla recti);
- м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani);
- у чоловіків розгалужується на гілки до пухирчастої залози (glandula vesiculosa) і передміхурової залози (prostata);
- у жінок від неї відходять гілки до піхви (vagina).
Середня прямокишкова артерія (a. rectalis media) анастомозує:
- з верхньою прямокишковою артерією (a.rectalis superior) від нижньої брижової артерії (a. mesenterica inferior);
- з нижньою прямокишковою артерією (a.rectalis inferior) із внутрішньої соромітної артерії (a. pudenda interna);
- маткова артерія (a. uterina) проходить між листками широкої маткової зв’язки (lig. latum uteri) від шийки матки (cervix uteri) до дна матки (fundus uteri); від неї відходить:
- піхвова артерія (a. vaginalis), яка розгалужується на:
- трубну гілку (r. tubarius);
- яєчникову гілку (r. ovaricus), анастомозуючи з яєчниковою артерією (a. ovarica) від черевної частини аорти (pars abdominalis aortae);
- внутрішня соромітна артерія (a. pudenda interna), що виходить iз тазової порожнини (cavitas pelvis) через підгрушоподібний отвір (foramen infrapiriforme), а потім через малий сідничний отвір (foramen ischiadicum minus) і знову заходить в порожнину малого таза (cavitas pelvis minoris) – сідничо–відхідникову ямку (fossa ischioanalis).
У цій ямці (fossa ischioanalis) від внутрішньої соромітної артерії (a. pudenda interna) відходять:
- нижня прямокишкова артерія (a. rectalis inferior) і розгалужується на:
- промежинну артерію (a. perinealis) до м’язів промежини (musculi perinei);
- гілки до зовнішніх статевих органів (rami organa genitalia externa).
Зовнішня клубова артерія
(arteria iliaca externa)
Зовнішня клубова артерія є продовженням спільної клубової артерії (a. iliaca communis), через судинну затоку (lacuna vasorum) виходить на стегно (femur), де вже називається стегновою артерією (a. femoralis).
Від зовнішньої клубової артерії відходять:
- нижня надчеревна артерія (a. epigastrica inferior), вона заходить у піхву прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis), кровопостачає м’язи живота (mm.abdominis) і розгалужується на:
- лобкову гілку (r. pubicus), від якої відходить затульна гілка (r. obturatorius) або може бути додаткова затульна артерія (a. obturatoria accessoria);
- артерію підвішувального м’яза яєчка (a. cremasterica) у чоловіків;
- артерію круглої зв’язки матки (a. ligamenti teretis uteri) у жінок.
Нижня надчеревна артерія (a. epigastrica inferior) анастомозує з гілками затульної артерії (rami arteriae obturatoriae) через затульну гілку (r. obturatorius);
- глибока огинальна артерія клубової кістки (a. circumflexa ilium profunda) йде до верхньої передньої клубової ості (spina iliaca anterior superior) від неї відходять гілки (rami) до:
- м’язів живота (mm. abdominis);
- м’язів таза (mm. pelvis).
Глибока огинальна артерія клубової кістки (a. circumflexa ilium profunda) анастомозує з гілками клубово–поперекової артерії (rami arteriae iliolumbalis).
Спільна клубова вена
(v. iliaca communis)
Спільна клубова вена утворюється на рівні крижово-клубового суглоба (art. sacroiliaca) при злитті:
- внутрішньої клубової вени (v. iliaca interna);
- зовнішньої клубової вени (v. iliaca externa).
Внутрішня клубова вена
(v. iliaca interna)
Внутрішня клубова вена має:
- пристінкові притоки;
- нутрощеві притоки, відповідно до розгалуження однойменних артерій.
Пристінковими притоками внутрішньої клубової вени є такі:
- верхні сідничні вени (vv. gluteae superiores);
- нижні сідничні вени (vv. gluteae inferiores);
- затульні вени (vv. obturatoriae);
- бічні крижові вени (vv. sacrales laterales);
- клубово–поперекова вена (v. iliolumbalis), що часто впадає у спільну клубову вену (vena iliaca communis);
- середня крижова вена (v. sacralis mediana), що часто впадає у ліву спільну клубову вену (vena iliaca communis sinistra).
Нутрощеві притоки внутрішньої клубової вени формуються із таких венозних сплетень:
- крижового венозного сплетення (plexus venosus sacralis);
- передміхуровозалозового венозного сплетення (plexus venosus prostaticus), в якевходять:
- глибока спинкова вена статевого члена (v. dorsalis profunda penis);
- глибокі вени статевого члена (vv. profundae penis);
- задні калиткові вени (vv. scrotales posteriores);
- міхурового венозного сплетення (plexus venosus vesicalis), в яке входять:
- міхурові вени (vv. vesicales);
- прямокишкового венозного сплетення (plexus venosus rectalis), в яке входять:
- верхні прямокишкові вени (vv. rectales superiores), які впадають в нижню брижову вену (v. mesenterica inferior);
- середні прямокишкові вени (vv. rectales mediae), які впадають у внутрішню клубову вену (v. iliaca interna);
- нижні прямокишкові вени (vv. rectales inferiores), які впадають у внутрішню соромітну вену (v. pudenda interna);
- маткове венозне сплетення (plexus venosus uterinus), в яке входять:
- маткові вени (vv. uterinae);
- піхвове венозне сплетення (plexus venosus vaginalis), в яке входять:
- маткові вени (vv. uterinae).
Асист. Гаврищук Ю. М.