Медицина

1

Заняття 26

1.    Внутрішня сонна артерія. Підключична артерія. Кровопостачання головного та спинного мозку. Вени голови та шиї. Крилоподібне венозне сплетення.

2.    Лімфатична система. Селезінка. Тимус. Лімфатичні судини та вузли голови і шиї.

3.    Препарування серця та судин голови і шиї.

Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna) є основною судиною, що постачає кров'ю головний мозок.

Внутрішня сонна артерія проходить спочатку збоку і ззаду, а потім присередньо від зовнішньої сонної артерії (a. carotis externa), йде вертикально вгору і заходить у зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici), де вона утворює вигин.

Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna) має:

- шийну частину (pars cervicalis);

- кам’янисту частину (pars petrosa);

- печеристу частину (pars cavernosa);

- мозкову частину (pars cerebralis).

У шийній частині (pars cervicalis) на її початку є розширення внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna) – сонна пазуха (sinus caroticus), у стінці якої містяться барорецептори.

Від шийної частини (pars cervicalis) внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna) ніякі гілки не відходять.

У кам’янистій частині (pars petrosa) внутрішня сонна артерія (a. carotis interna), проходячи в сонному каналі (canalis caroticus), віддає:

- сонно–барабанні артерії (aa. caroticotympanicae), які кровопостачають барабанну порожнину (cavitas tympani);

- артерію крилоподібного каналу (a. canalis pterygoidei), яка кровопостачає бічну стінку клиноподібної пазухи (paries lateralis sinus sphenoidalis).

При виході з каналу через внутрішній отвір сонного каналу (apertura interna canalis carotici) внутрішня сонна артерія (a.carotis interna) лягає в сонну борозну клиноподібної кістки (sulcus caroticus ossis sphenoidalis), проходить через печеристу пазуху (sinus cavernosus).

У печеристій частині (pars cavernosa) від внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna) відходять такі гілки:

- основна і крайова гілки намету (rr. вasalis et marginalis tentorii) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis), а саме до намету мозочка (tentorium cerebelli);

- нижня гіпофізна артерія (a. hypophysialis inferior) до нейрогіпофіза; задньої частки (neurohypophysis; lobus posterior);

- оболонна гілка (r. meningeus) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis) середньої черепної ямки (fossa cranii media);

- гілки трійчастого вузла (rr. ganglionares trigeminales) до трійчастого вузла трійчастого нерва (ganglion trigeminale nervi trigemini).

У мозковій частині (pars cerebralis) від внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna) на рівні зорового каналу (canalis opticus) відходять такі основні гілки:

- очна артерія (a. ophthalmica);

- передня мозкова артерія (a. cerebri anterior);

- середня мозкова артерія (a. cerebri media);

- задня сполучна артерія (a. communicans posterior);

- передня артерія судинного сплетення (a. choroidea anterior).

 

 

Мал. 198. Артерії голови та шиї. Внутрішня сонна артерія (в. carotis interna):

1 — truncus brachiocephalics; 2 — trachea; 3 — a. carotis communis dextra; 4 — a. thyroidca inferior: 5 - gl. thyroidea; 6 — pharynx; 7 - membrana thyrohyoidca: 8 - a. thyroidca superior; 9-а. carotis externa; 10 — a. iingualis; 11 — a. facialis; 12 - a. alveolaris superior posterior; 13 - a. infraorbitalis; 14 — a. ophthahnica; 15, 20 — a. carotis interna; 16 — a. basilaris;  17 — clivus;  18 - a. vcrtebralis:  19 — a. occipitalis; 21 — a. subclavia dextra.

 

Очна артерія (a. ophthalmica) через зоровий канал (canalis opticus) разом із зоровим нервом (n. opticus) входить в очну ямку (orbita) і кровопостачає:

- очне яблуко (bulbus oculi);

- допоміжні органи ока (organa oculi accessoria);

- слизову оболонку носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);

- шкіру лоба (cutis frontis).

Кінцеві гілки очної артерії (a. ophthalmica) – це:

- присередні повікові артерії (aa. palpebrales mediales);

- артерія спинки носа (a. dorsalis nasi).

Остання анастомозує з кутовою артерією (a. angularis) – гілкою лицевої артерії (a. facialis) із системи зовнішньої сонної артерії (a. carotis externa).

Передня мозкова артерія (a. cerebri anterior) йде вперед і переходить на прнсередню поверхню півкулі великого мозку, огинає коліно мозолистого тіла й тягнеться по його верхній поверхні до потиличної частки великого мозку. . Спереду від перехрестя зорових нервів обидві передні мозкові артерії з'єднуються передньою сполучною артерією (a. communicans anterior).

Передня мозкова артерія (a. cerebri anterior) кровопостачає:

- присередні поверхні:

- лобової частки (facies mediales lobi frontalis);

- тім’яної частки (lobus parietalis);

- частково потиличної частки кінцевого мозку (lobus occipitalis telencephali).

- нюхову цибулину (bulbus olfactorius) та нюховий шлях (tractus olfactorius);

- смугасте тіло (corpus striatum).

Передня мозкова артерія (a. cerebri anterior) з’єднується з такою ж артерією з протилежного боку за допомогою передньої сполучної артерії (a. communicans anterior).

Середня мозкова артерія (в. cerebri media) потужніша, ніж попередня.  Йде назовні і лягає в бічну ямку великого мозку, потім піднімається догори й назад, віддаючи численні гілки — острівцеві артерії (аа. insularcs) до базальних вузлів через передню продірявлену речовину, дорзобічної поверхні лобової, скроневої та тім'яної часток великого мозку.

 Середня мозкова артерія (a. cerebri media) – найбільша гілка внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna), кровопостачає:

- верхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);

- острівець (insula).

Задня сполучна артерія (a. communicans posterior) відходить від заднього півкола внутрішньої сонної артерії приблизно на тому самому рівні, що іі попередня, прямує назад і зливається із задньою мозковою артерією (гілка основної артерії). Передня і задня мозкові артерії із сполучними гілками і внутрішньою сонною артерією беруть участь в утворенні артеріального кола великого мозку (сігculus arteriosus cerebri).

Задня сполучна артерія (a. communicans posterior) анастомозує із задньою мозковою артерією (a. cerebri posterior) – гілкою основної артерії (a.basilaris) із системи підключичної артерії (arteria subclavia).

Передня артерія судинного сплетення (a. clioroidca anterior) відходить від внутрішньої сонної артерії вище від очної артерії. Прямує вздовж зорового шляху назад і назовні, проходить разом з м'якою оболоною головного мозку в нижній ріг бічного шлуночка (півкулі великого мозку), де розгалужується і входить до складу його судинного сплетення.

Передня артерія судинного сплетення (a. choroidea anterior) заходить у скроневий ріг бічного шлуночка (cornu temporale ventriculi lateralis), а потім – у третій шлуночок (ventriculus tertius), бере участь у формуванні судинних сплетень цих шлуночків (plexus choroidei ventriculorum).

U–подібний вигин печеристої та мозкової частин внутрішньої сонної артерії (partes cavernosa et cerebralis arteriae carotidis externae) називають сифоном сонної артерії (siphon caroticum).

 

Міжсистемні артеріальні анастомози в ділянці голови та шиї

Ці анастомози існують між внутрішньою сонною артерією (arteria carotis interna) та зовнішньою сонною артерією (arteria carotis externa), вони є такі:

- артерія спинки носа (a. dorsalis nasi) – гілка очної артерії системи внутрішньої сонної артерії анастомозує з кутовою артерією (гілка лицевої артерії системи зовнішньої сонної артерії) – в ділянці кореня носа;

- надлобкова і надочноямкова артерія (гілки очної артерії системи внутрішньої сонної артерії) та лобкова гілка поверхневої скроневої артерії (гілка зовнішньої сонної артерії) –анастомозують в лобовій ділянці (regio frontalis);

- оболонна гілка внутрішньої сонної артерій анастомозує з середньою оболонною і крилооболонною артерією (гілки верхньощелепної артерії системи зовнішньої сонної артерії) – в твердій мозковій оболоні (dura mater) середньої черепної ямки (fossa cranii media);

- задня оболонна артерія (гілка висхідної глоткової артерії від внутрішньої сонної артерії) анастомозує із оболоннями гілками хребтової артерії (від підключичної артерії) – в твердій мозковій оболоні (dura mater) задньої черепної ямки (fossa cranii posterior);

- сонно-барабанні артерії (гілки внутрішньої сонної артерії) анастомозують із передньою, нижньою та задньою барабанними артеріями (гілки верхньощелепної, висхідної глоткової та задньої вушної артерій системи зовнішньої сонної артерії) – в барабанній порожнині (cavitas tympani).

Фізіологічне значення має артеріальне коло мозку (circulus arteriosus cerebri) – Вілізієве коло (circulus Wilisii), як пристосувальний механізм, що забезпечує безперебійне колатеральне кровопостачання головного мозку. Цей анастомоз, між внутрішньою сонною артерією та підключичною артерією, знаходиться у підпавутинному просторі (spatium subarachnoideum) на основі головного мозку.

Вілізієве коло утворене кінцевими відділами обох сонних артерій, передсполучними частинами обох передніх мозкових артерій (гілки внутрішніх сонних артерій) та обома задніми мозковими артеріями (система підключичної артерії), а також передньою сполучною артерією та задньою сполучною артерією.

Мал. 199. Артерії головного мозку (вид знизу)-Артеріальне коло великого мозку (circulus arteriosus cerebri):

1 — аа. cerebri anteriores; 2 — a. communicans anterior; 3 — a carotis interna; 4 — a. cerebri media; 5 - a. communicans posterior; 6 — a. cerebri posterior; 7 — a. basilaris; 8 — a. vertcbralis; 9 - a spinalis anterior; 10 - a. cercbclli posterior inferior.

Підключична артерія

(arteria subclavia)

Дуга аорти (arcus aorta) випуклістю обернена догори, йде позаду ручки груднини косо ліворуч та ззаду від хряща II ребра до лівої поверхні тіла TIV хребця, де переходить у низхідну частину аорти. Тут часто буває ледь помітне звуження — перешийок аорти (isthmus aorta). Від випуклої поверхні дуги аорти відходять три великих стовбури: плечово-головний стовбур, ліва загальна сонна та ліва підключична артерії. Від увігнутої поверхні дуги аорти відходять дрібні гілки до заг-руднинної залози, бронхів тощо.

Підключична артерія (a. subclavia) починається з правого боку від плечово-головного стовбура, з лівого — від дуги аорти. Піднімається догори вбік (розташовуючись глибше від підключичної вени) до верхнього отвору грудної клітки, дугоподібно огинає купол плеври, у міждрабинчастому просторі перекидається через І ребро і, проникаючи між ним і ключицею, переходить у пахвову артерію. Підключичну артерію поділяють на три відділи: до входу в міждрабин-частші простір; у межах міждрабинчасто-го простору; після виходу з нього.

 

 

Отже, підключична артерія є парною і починається:

- від дуги аорти (arcus aortae) відходить ліва підключична артерія (arteria subclavia sinistra);

- від плечо–головного стовбура (truncus brachiocephalicus) починається права підключична артерія (arteria subclavia dextra).

Ліва підключична артерія (arteria subclavia sinistra), починаючись від дуги аорти (arcus aortae), має грудну частину.

Права підключична артерія (arteria subclavia sinistra) починається від плечо–головного стовбура (truncus brachiocephalicus), не має грудної частини.

Ліва і права підключичні артерії (arteriaе subclaviaе sinistra et dextra) виходять з грудної порожнини (cavitas thoracis) через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior), утворюючи дещо опуклу догори дугу, яка справа і зліва огинає купол плеври (cupula pleurae) і верхівку легень (apex pulmonum), утворюючи на легенях невелике втиснення у вигляді борозни (sulcus arteriae subclaviae). Досягнувши I ребра, артерії заходять у лівий і правий міждрабинчасті простори (spatia interscalena sinistrum et dextrum).

Потім права і ліва підключичні артерії лягають під ключицями (claviculaе) в однойменні борозни перших ребер (sulcus arteriae subclaviae) і заходять у пахвові ямки (fossae axillares), де, починаючи від рівня зовнішніх країв перших ребер, вже називаються пахвовими артеріями (aа. axillarеs).

Підключична артерія (a. subclavia) умовно поділяється на три відділи:

- до входу в міждрабинчастий простір (spatium interscalenum) – присередній відділ;

- в міждрабинчастому просторі (spatium interscalenum) – середній відділ;

- за межами міждрабинчастого простору (spatium interscalenum) до рівня зовнішнього краю I ребра – бічний відділ.

До входу в міждрабинчастий простір (spatium interscalenum) від підключичної артерії (a. subclavia) відходять такі гілки:

- хребтова артерія (a. vertebralis);

Хребтова артерія* йде догори й назад до кута, утвореного початком переднього драбинчастого м'яза і довгим м'язом шиї, де проникає в for. transversarium СVI хребця. Звідси піднімається догори через поперечні отвори CVСІ хребців, проникає через задню атланто-потиличну перетинку і великий отвір в задню черепну ямку. Лягає на clivus і, з'єднуючись з однойменною артерією протилежного боку, утворює основну артерію. Хребтова артерія в шийному відділі дає гілки, які через for. intervertebralia проходять до спинного мозку і його оболонок.

*У всіх хребетних, за винятком людини, основним джерелом кровопостачання головного мозку є хребтова артерія, а внутрішня сонна артерія це додаткове (допоміжне) джерело.

У порожнині черепа відходять передня й задня спинномозкові та задня нижня мозочкові артерії.

Передня спинномозкова артерія (a. spinalis anterior) незабаром зливається з однойменною артерією протилежного боку, проходить у товщі м'якої оболони мозку вниз по серединнііі щілині спинного мозку, віддаючи йому численні гілки.

Задня спинномозкова артерія (a. spinalis posterior) спускається донизу в товщі м'якої оболони мозку по задній поверхні спинного мозку й віддає йому багато гілок.

Задня нижня мозочкова артерія (а. сеrebelli inferior posterior) разом з артеріями мозочка, що відходять від основної артерії, постачає кров'ю мозочок.

 

- внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna);

Внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna) відходить від нижнього півкола підключичної артерії напроти стовбура хребтової артерії, спускається по задній поверхні ребрових хрящів до нижнього краю хряща VII ребра, де ділиться на дві гілки: мязово-діафрагмову артерію (a. mus-culophrenica), що йде під плеврою по краю діафрагми, постачаючи кров'ю її, прилеглі міжреброві м'язи, ребра та шкіру, і верхню надчеревну артерію (a. epigastrica superior), яка, пройшовши через діафрагму, проникає в піхву прямого м'яза живота, де анастомозує з однойменною нижньою артерією. Внутрішня грудна артерія віддає бічні гілки до клітковини переднього середостіння, середостінної плеври, загруд-нннної залози, трахеї та бронхів (rr. mediastinals, thymici, tracheales, bronchioles), до передніх відділів шести верхніх міжребер'їв {rr. intercostales anteriores), молочної залози (rr. mammarii mediates), діафрагми, осердя (a. pericardiacophreпіса) і т. д.

 

- щито–шийний стовбур (truncus thyrocervicalis).

Щито-шийний стовбур (truncus thyro-cervicalis) починається на верхньому півколі підключичної артерії у вигляді товстої короткої судини, яка незабаром розпадається на гілки: нижню щитоподібну артерію (a. thyroidea inferior), що йде до нижнього краю щитоподібної залози, віддаючи гілки до гортані (a. laryngea inferior), глотки (rr. pharyngeals), шийних частин стравоходу (rr. csophagcales) і трахеї (rr. tracheales); висхідну шийну артерію (a. cervicalis ascendens), яка постачає кров'ю глибокі м'язи шиї; надлопаткову артерію (a. suprascapularis), що проникає над incisure scapulae в надостьову і підостьову ямки, несе кров до mm. supra- et infaspinatus і плечового суглоба; поперечну артерію шиї (a. transversa colli) з непостійною поверхневою гілкою (r. superficialis).

В міждрабинчастому просторі (spatium interscalenum) від підключичної артерії (a. subclavia) відходить така гілка:

-         реброво-шийний стовбур (truncus costocervicalis.

Ця судина прямує назад догори і в межах шийки І ребра розпадається на гілки: глибоку шийну артерію (a. cervicalis profunda), що несе кров до глибоких м'язів потилиці (rr. dorsales) та спинного мозку (rr. spinales), і найвищу міжреброву артерію (а. іпtercostalis supremo), яка живить дорзальні ділянки двох верхніх міжребрових проміжків (аа. intercostales posteriores prima et secunda).

По виході із міждрабинчастого простору (spatium interscalenum) від підключичної артерії (a. subclavia) відходить така гілка:

-поперечна артерія шиї (a. transversa colli), що має значну варіабельність.

Найчастіше ця артерія йде дорзально, проникає крізь плечове сплетення, розгалужується у м'язах і шкірі та у вигляді глибокої гілки, або тильної артерії лопатки (a. dorsalis scapula), що проходить поблизу присереднього краю лопатки, досягає найширшого м'яза спини.

 

 

 

Поверхневі вени шиї.

Зовнішня яремна вена (vena jugularis externa)

Зовнішня яремна вена утворюється при злитті потиличної вени (v. occipitalis) та задньої вушної вени (v. auricularis рosterior), які супроводжують однойменні артерії.

У зовнішню яремну вену (vena jugularis externa) впадають передні яремні вени (vv. jugulares anteriores), які збирають кров від передньої шийної ділянки (regio cervicalis anterior) і, анастомозуючи між собою, утворюють яремну венозну дугу (arcus venosus jugularis).

 

Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: http://zavantag.com/tw_files/20557/d-20556374/20556374_html_7c76b5fa.jpg

Імунна система (systema immune) об’єднує органи та тканини, які забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин чи речовин, що потрапляють ззовні або утворюються в ньому, забезпечуючи сталість внутрішнього середовища організму.

Органи імунної системи, які містять лімфоїдну тканину, виконують функцію ”охорони постійності внутрішнього середовища на протязі всього життя індивідуума”.

Імунна система виробляє імунокомпетентні клітини, в першу чергу лімфоцити, а також плазмоцити, включають їх в імунний процес, забезпечують розпізнання та знищення прониклих в організм чужорідних речовин.

Генетичний контроль в організмі здійснюють популяції Т– і В-лімфоцити, які при участі макрофагів забезпечують імунну відповідь в організмі.

Отже, імунітет (від лат. immunitas – звільнення) забезпечує постійність внутрішнього середовища організму і захист його від живих тіл та речовин, які мають ознаки чужорідності. Він є гуморальний та клітинний.

Імунітет може бути:

- специфічний;                                                    - вроджений;

- неспецифічний;                                                - набутий;

- гуморальний;                                                    - активний;

- клітинний;                                                        - пасивний.

Гуморальний імунітет, тобто захист за допомогою антитіл, які знешкоджують антигени, забезпечується В-лімфоцитами (бурсозалежними лімфоцитами), що розвиваються у червоному кістковому мозку (medulla ossium rubra).

З бурсозалежних лімфоцитів (В–лімфоцити) походять плазмоцити і лімфоцити, які продукують антитіла.

Клітинний імунітет, тобто знищення сторонньої або власної переродженої клітини, забезпечується Т–лімфоцитами (тимусзалежними лімфоцитами), що розвиваються у загруднинній залозі (thymus) та макрофагами. Вони частково формують і гуморальний імунітет.

Тимусзалежні лімфоцити (Т–лімфоцити) поділяються на:

- Т–кілери, які взаємодіють при контакті з клітиною–мішенню;

- Т–хелпери, які є клітинами–помічниками, що прискорюють імунну реакцію;

- Т–супресори, які пригнічують імунну реакцію.

Імунна система або лімфатична система (systema lymphoideum) поділяється на:

- центральні органи імунної системи або первинні лімфатичні органи (organa lymphoidea primaria), або до яких належать:

- загруднинна залоза  (thymus);

- кістковий мозок (medulla ossium);

- периферійні органи імунної системи або вторинні лімфатичні органи (organa lymphoidea secundaria), до яких належать:

- неінкапсульовані, це:

- мигдалики: лімфатичне кільце глотки та ротової порожнини (anulus lymphoideus pharyngis et cavitatis oris) – неінкапсульований орган імунної системи, що складається із шести мигдаликів;

- лімфоїдні вузлики стінки травної, дихальної та сечової систем (noduli lymphoidei systematis digestorii, respiratorii et urinarii), зокрема вузлики червоподібного відростка (nodi appendiculares);

- інкапсульовані, це:

- лімфатичні вузли (nodі lymphoideі) – інкапсульовані органи імунної системи;

- селезінка (splen), зокрема її біла пульпа (pulpa alba);

- лімфоцити, це:

- поодинокі лімфоцити та макрофаги (lymphocyti et macrophagi), які знаходяться у крові, лімфі, сполучній та епітеліальній тканинах.

Окрім лімфатичних органів, лімфатична система має замкнену систему судин, які впадають у венозну систему, тобто є частиною судинної системи (systema vasorum) або додатковим руслом венозної системи.

Характерною морфологічною ознакою органів імунної системи є рання закладка (в ембріогенезі) і стан зрілості їх уже у новонароджених, а також значний розвиток їх в період становлення і дозрівання організму та формування його захисних систем.

В подальшому поступово проходить вікова інволюція органів імунної ситеми, що найбільш виражено в центральних органах імуногенеза. В них рано (в юнацькому віці) зменшується кількість лімфоїдної тканини, а на її місці розростається сполучна (жирова) тканина.

Для лімфоїдної тканини органів імунної системи властива наявність лімфоїдних вузликів як без гермінативного (світлого) центра, так і з гермінативним центром – центром розмноження (центр ділення клітин і утворення нових лімфоцитів).

Загальна маса органів імунної системи в тілі людини складає (без кісткового мозку) біля 1,5- кг (приблизно 1012 лімфоїдних клітин).

 

Первинні лімфатичні органи (organa lymphoidea primaria),

центральні органи імунної системи

Загруднинна залоза, тимус (thymus)

Загруднинна залоза є первинним лімфатичним органом (organ lymphoideum primarium) лімфатичної системи (systema lymphoideum) – орган імунної системи, у якому відбувається неантигенозалежна диференціація і проліферація субпопуляцій Т–лімфоцитів із стовбурових клітин.

 

Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: http://bse.sci-lib.com/a_pictures/13/10/218450901.jpg

У подальшому Т–лімфоцити з тимуса потрапляють в кров і заселяють тимусзалежні зони (Т– зони).

Загруднинна залоза (thymus) розміщена за грудниною (sternum) у передній частині верхнього середостіння (mediastinum superius) в ділянці верхнього міжплеврального проміжку (spatium interpleuricum).

Спереду від тимуса міститься груднина (sternum), а саме її ручка (manubrium sterni) та тіло груднини (corpus sterni) до рівня прикріплення хряща IV ребра.

Позаду (thymus) тимуса розташовані осердя; серцева сумка (pericardium) і початкові відділи великих судин серця.

Якщо шийна частина тимуса добре розвинута, то вона піднімається через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) в ділянку передтрахейного простору (spatium pretracheale), тобто позаду від груднинно–щитоподібного м’яза (musculus sternothyreoideus) і груднинно–під’язикового м’яза (musculus sternohyoideus), наближаючись до перешийка щитоподібної залози (isthmus glandulae thyroideae).

Тимус (thymus) складається з двох асиметрично видовжених часток:

- правої частки (lobus dexter);

- лівої частки (lobus sinister);

- можуть бути додаткові часточки загруднинної залози (lobuli thymici accessorii).

Ці частки зрощені одна з одною в середній своїй частині або тісно стикаються на рівні середини.

Нижня частина кожної частки (lobus) розширена і розміщена на рівні IV ребрового хряща (cartilago costalis quarta [IV]).

Ззовні загруднинна залоза (thymus) вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перекладки (trabeculae), що розділяють частки на часточки загруднинної залози (lobuli thymi) і побудовані з:

- кіркової речовини загруднинної залози (cortex thymi) ;

- мозкової речовини загруднинної залози (medulla thymi).

Паренхіма загруднинної залози (parenchyma thymi) складається із ретикулярних клітин, між якими розташовуються лімфоцити під назвою тимоцити (thymocyti).

У кірковій речовині (cortex thymi) міститься більше лімфоцитів (забарвлення паренхіми темніше), а у мозковій речовині – їх невелика кількість (світла центральна ділянка часточки).

У мозковій речовині (medulla thymi) Т–лімфоцити набувають тих властивостей, які сприяють захисним реакціям організму, тут присутні тимічні тільця (тільця Гассаля).

Під впливом гормону тимозина (продукується епітеліальними клітинами строми органа) проходить проліферація лімфобластів і диференціація Т–лімфоцитів (тимусозалежних лімфоцитів).

Т–лімфоцити поступають у кров і лімфу, покидають загруднинну залозу і заселяють тимусзалежні зони вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea secundaria) – селезінки (splen) та лімфатичних вузлів (nodi lymphoidei).

Основна функція загруднинної залози (thymus) – забезпечення визрівання та підтримання ефекторних (кілерних) і регуляторних (хелперних і супресорних) популяцій Т–лімфоцитів.

Загруднинна залоза (thymus), згідно з останніми дослідженнями, бере участь в регуляції нервово–м’язової передачі, фосфорно–кальцієвого обміну, вуглеводного та білкового обміну, взаємодії з іншими ендокринними залозами. Саме тому загруднинну залозу можна віднести і до органів ендокринної системи.

 

Кістковий мозок (medulla ossium)

Кістковий мозок (medulla ossium) є єдиним у дорослої людини органом кровотворення (organum haemopoёticum) та центральним органом імунної системи і відноситься до первинних лімфатичних органів (organa lymphoidea primaria).

У кістковому мозку (medulla ossium) виділяють:

- червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra), який у дорослої людини розташований в комірках губчастої речовини плоских та коротких кісток, а також в епіфізах довгих кісток.

- жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava), який міститься в кістково–мозкових порожнинах діафізів довгих кісток.

У червоному кістковому мозку (medulla ossium rubra) розміщені стовбурові клітини, які схожі до лімфоцитів за своєю морфологією. У процесі поділу вони дають початок усім форменим елементам крові, у тому числі і клітинам, що забезпечують імунітет, – лейкоцитам і лімфоцитам.

Строму червоного кісткового мозку (stroma medullae rubrae) утворюють ретикулярні клітини і волокна, де розташовані гемоцитопоетичні (мієлоїдна тканина) і лімфоїдні (лімфоїдна тканина) елементи на різних стадіях розвитку.

Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) розташований у вигляді тяжів навколо артеріол. Тяжі розмежовані між собою великими кровоносними капілярами – синусоїдами.

У червоному кістковому мозку (medulla ossium rubra), як первинному лімфатичному органі В–системи (аналог сумки Фaбріція – bursa Fabrizii у птахів), відбувається неантигенозалежна проліферація і диференціація субпопуляцій бурсозалежних лімфоцитів, тобто В–лімфоцитів із стовбурових клітин.

У подальшому В–лімфоцити заселяють В–залежні зони (В–зони) вторинних лімфатичних органів.

У здорових людей жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava) не володіє кровотворню функцією, але у випадках значних крововтрат або при захворюваннях кровотворної системи в жовтому кістковому мозку виникають ділянки червоного кісткового мозку, де проходить кровотворення (мієлопоез – myelopoiesis).

Найбільша кількість червоного кісткового мозку (medulla ossium rubra) розташована в епіфізах стегнової кістки (femur) та великогомілкової кістки (tibia).

Загруднинна залоза розвивається у вигляді парного органа з епітелію головної кишки і є у всіх хребтових тварин.

У людини загруднинна залоза закладається у вигляді парного випинання епітелію III та IV жаберних кишень в кінці першого – початку другого місяців ембріонального розвитку.

На п’ятому місяці внутрішньоутробного розвитку ця залоза має доль часту будову, де добре виражені коркова та мозкова речовина.

Загруднинна залоза формується раніше інших органів імунної системи.

Після народження протягом перших трьох життя дитини росте найбільш інтенсивно.

В період від трьох до двадцяти років маса загруднинної залози стабільна (в середньому 25.7 – 29.4 г).

Після 20 років маса тимуса поступово зменшується внаслідок вікової інволюції.

Вторинні лімфатичні органи (organa lymphoidea secundaria),

периферійні органи імунної системи

До них належать:

- селезінка (splen; lien), зокрема її біла пульпа (pulpa alba);

- лімфатичні вузли (nodi lymphoidei; nodi lymphatici; lymphonodi);

 

Лімфатичні судини та регіонарні вузли черевної порожнини (за Г. М. Йосифовим):

1 — nodi lymph. colici dextri; 2 — nodi lymph. colici medii; 3 — nodi lymph. colici sinistri; 4-nodi lymph. lumbales sinistri (preaortic); 5 - nodi lymph. sigmoidei; 6- nodi lymph. mesenterici inferiores; 7- nodi lymph. rectales superiores; 8- nodi lymph. lumbales dcxtri (precavales); 9-nodi lymph. mesenterici.

 

Регіонарні лімфатичні вузли шиї і середостіння (за Д. А. Ждановим):

1-    nodi lymph. cervicales anteriores profundi (pretracheales et paratracheales); 2- nodi lymph. cervicales laterales profundi (jugulares laterales); 3 - nodi lymph. trachcobronciales superiores et inferiores; 4- nodi lymph. bronchopulmonales (hilares); 5 — nodi lymph. phrenici superiores; 6- nodi lymph. mediastinales posteriores; 7 — nodi lymph. axillares.

- мигдалики (tonsillae), що в ділянці глотки та зіва утворюють лімфатичне кільце (anulus lymphoideus);

- лімфатичні вузлики, які є у вигляді:

- одиноких лімфатичних вузликів (noduli lymphoidei solitarii), це скупчення лімфоїдної тканини в стінках органів травної і дихальної систем (systemata digestorium et respiratorium), а також сечовидільних шляхів;

- скупчених лімфатичних вузликів (noduli lymphoidei aggregati), які називають бляшками Пейера. Таких бляшок багато у стінці клубової кишки (paries ilei);

- червоподібний відросток (appendix vermiformis), у слизовій оболонці (tunica mucosa) та підслизовому прошарку (tela submucosa), на якому розташовані до 500 одиноких лімфатичних вузликів.

 

Лімфатичні вузлики шлунково–кишкового тракту

Лімфатичні вузлики (фолікули) шлунково–кишкового тракту є скупченням лімфоїдної тканини в: слизовій оболонці і підслизовій основі:

- шлунка (gaster), до них відносятиься шлункові лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici gastrici);

- тонкої кишки (intestinum tenue),серед них:

- одинокі лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici solitarii);

- скупчені лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici aggregati) або пейерові бляшки;

- товстої кишки (intestinum crassum),серед них:

- одинокі лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici solitarii);

- скупчені лімфатичні вузлики червоподібного відростка (folliculi lymphatici aggregati appendicis vermiformis).

Найбільше пейерових бляшок розташовано у дистальному відділі клубової кишки (ileum). Із лімфатичних вузликів Т–лімфоцити вільно мігрують, інфільтруючи епітелій слизової оболонки шлунково–кишкового тракту, та можуть виходити у просвіт кишки.

Червоподібний відросток (appendix vermiformis) також належить до вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea secundaria).

В слизовій оболонці та підслизовому прошарку (tunica mucosa et tela submucosa) розташовані чисельні скупчені лімфатичні вузлики червоподібного відростка (noduli lymphoidei aggregati appendicis vermiformis), їх найбільше є у дітей та підлітків.

СЕЛЕЗІНКА (splen; lien)

Селезінка належить до вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea secundaria) і описана в розділі травної системи як орган черевної порожнини (cavitas abdominis).

Селезінка (lien, splen)— непарний паренхіматозний орган, розташований у лівому верхньому поверсі очеревинної порожнини між куполом діафрагми та шлунком. У філогенезі з'являється тільки у хребетних. Закладається наприкінці першого місяця ембріогенезу.

Селезінка людини має видовжену, зверху випуклу форму, до 12 см завдовжки, завширшки близько 8 см, завтовшки приблизно 3 — 4 см; маса її в середньому становить 150 — 200 г.

У селезінці розрізняють діафрагмову та вісцеральну поверхні (facies diaphragmatica et facies visceralis), верхній і нижній краї (margo superior et mar go inferior), передній і задній кінці (extremitas anterior et extremitas posterior). Вісцеральну поверхню можна поділити на ниркову, шлункову та ободову. На вісцеральній поверхні розташовані ворота селезінки (hilum lienale), де проходять судини й нерви. Нижній край селезінки не виходить за межі лівої половини ребрової дуги.

Зовні селезінка з усіх боків (за винятком воріт) вкрита очеревиною, яка міцно зрослася з розташованою під нею волокнистою оболонкою (tun. fibrosa), від якої всередину органа відходять щільні перекладки (trabeculae splenicae). Між ними міститься пульпа селезінки (pulpa lienalis). Розрізняють червону (головна складова частина паренхіми селезінки) та білу пульпу, що має вигляд острівців, вкраплених у червону пульпу. Основна маса червоної пульпи утворена венозними пазухами, нетлями сітчастих волокон, заповненими клітинами крові (головним чином еритроцитами). Острівці білої пульпи складаються з лімфоїдної тканини, джерела лімфоцитів. Паренхіма селезінки дуже пухка і легко розривається під час нанесення механічних травм.

Топографічна анатомія. Поздовжня вісь селезінки відповідає нахилу IX —XI ребер. Вона проектується між пахвовою та лопатковою лініями. Селезінка верхньою випуклою поверхнею прилягає до діафрагми, спереду торкається передньої поверхні дна шлунка, а знизу межує з лівою ниркою та лівим згином ободової кишки. У нормі селезінка не виходить за межі ребрової дуги, але під час вдиху часто вдається пальпувати її верхній край у лівій підребровій ділянці.

У фіксації селезінки крім її великих судин беруть участь зв'язки. Шлунково-селезінкова зв'язка тягнеться від воріт селезінки до великої кривини та дна шлунка. Безпосереднім продовженням цієї зв'яз- ки є селезінково-ободовокишкова та діафрагмово-селезінкова зв'язки. Селезінку певною мірою підтримує діафрагмово-обо-довокишкова зв'язка, що йде від лівого згину ободової кишки до нижньої поверхні діафрагми.

Кровопостачання: селезінкові артерія та вена.

Іннервація: гілки черевного сплетення.

Ф у н к ц і я. У першій половині ембріогенезу селезінка нарівні з кровотворними елементами печінки виконує функцію основного кровотворного органа. У другій половині та протягом усього наступного життя селезінка виконує лише функцію лімфопоезу. Що ж до еритропоезу, то доведено, що в селезінці відбувається тільки руйнування та фільтрація еритроцитів.

Описание: Описание: Описание: Описание: image1188

Лімфатичні вузли (nodi lymphoidei; nodi lymphatici; lymphonodi) є найчисленнішими вторинними лімфатичними органами (organa lymphoidea secundaria), що розташовані на шляхах протікання лімфи від органів і тканин організму до лімфатичних стовбурів і проток (trunci et ductus lymphatici).

Лімфатичні вузли (nodi lymphoidei; nodi lymphatici; lymphonodi) є біологічними фільтрами, в яких знешкоджуються антигени і формується конкретна імунна відповідь на їх дію.

Мигдалики (tonsillae) – це вторинні лімфатичні органи, що розташовані в:

- ділянці зіва (fauces) – піднебінний мигдалик (tonsilla palatina);

- корені язика (radix linguae) – язиковий мигдалик (tonsilla lingualis);

- носовій частині глотки (pars nasalis pharyngis) – глотковий мигдалик (tonsilla pharyngea) та трубний мигдалик (tonsilla tubaria).

Отже, вони розміщені навколо початкових відділів дихальної системи (systema respiratorium) і травної системи (systema digestorium).

Ці мигдалики утворюють лімфатичне кільце Пирогова–Вальдеєра (anulus lymphoideus)

Мигдалики мають:

- мигдаликові крипти (cryptae tonsillares);

- мигдаликові ямочки (fossulae tonsillares);

- лімфатичні вузлики (noduli lymphoidei).

Лімфатичні вузлики (noduli lymphoidei) є структурно–функціональною одиницею мигдаликів. За будовою та функцією лімфатичні вузлики подібні до вузликів лімфатичного вузла.

Лімфатичне кільце глотки (anulus lymphoideus pharyngis)

Лімфатичне кільце глотки належить до вторинних лімфатичних органів і складається з:

- язикового мигдалика (tonsilla lingualis), який розташований в слизовій оболонці кореня язика (tunica mucosa radiсis linguae);

- парного піднебінного мигдалика (tonsilla palatina), який розташований в мигдаликовій ямці м’якого піднебіння (fossa tonsillaris palati mollis), що обмежена піднебінно–язиковою (arcus palatoglossus) і піднебінно–глотковою дужками (arcus palatopharyngeus);

- глоткового мигдалика (tonsilla pharyngea), або аденоїда, що розташований у підслизовому прошарку у стінці носової частини глотки (tela submucosa partis nasalis pharyngis) в ділянці переходу задньої стінки носової частини глотки у склепіння глотки (fornix pharyngis);

- парного трубного мигдалика (tonsilla tubaria), який розташований біля глоткового отвору слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae) у підслизовому прошарку носової частини глотки (tela submucosa partis nasalis pharyngis).

 

Матеріали підготувала доц. Флекей П.П.

 

Oddsei - What are the odds of anything.