1

1. загальна і зовнішня сонні артерії.

2.передні середні і задні гілки зовнішньої сонної артерії.Судинно-нервовий пучок шиї.

3.кінцеві гілки зовнішньої сонної артерії. щелепна та поверхнева скронева артерії.

(Заняття  25.)

 

Загальна сонна артерія (arteria carotis communis)

Вона є парною артерією і лежить позаду груднинно–ключично–соскоподібного м’яза (m. sternocleidomastoideus), іде вгору попереду поперечних відростків шийних хребців (processus transversi vertebrarum cervicalium), не віддаючи ніяких гілок.

Загальна сонна артерія (arteria carotis communis) відходить:

- з правої сторони – від плечо–головного стовбура – права загальна сонна артерія (arteria carotis communis dextra), яка є коротшою за ліву однойменну артерію і починається на шиї (collum);

- з лівої сторони – від дуги аорти – ліва загальна сонна артерія (arteria carotis communis sinistra), яка виходить на шию крізь верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior).

На рівні верхнього краю щитоподібного хряща (margo superior cartilaginis thyroideae) загальна сонна артерія (arteria carotis communis) поділяється на:

- зовнішню сонну артерію (arteria carotis externa);

- внутрішню сонну артерію (arteria carotis interna).

Місце розгалуження називається роздвоєнням сонної артерії (bifurcatio carotidis).

У цій ділянці розміщені сонна пазуха (sinus caroticus) і сонний клубочок (glomus caroticum).

 

 

 

 

 

 

Зовнішня сонна артерія (arteria carotis externa)

Зовнішня сонна артерія відгалужується від загальної сонної артерії (arteria carotis interna) в ділянці сонного трикутника (trigonum caroticum) на рівні верхнього краю щитоподібного хряща (margo superior cartilaginis thyroideae).

На рівні шийки нижньої щелепи (collum mandibulae) ця артерія розгалужується на свої дві кінцеві гілки.

Від зовнішньої сонної артерії (arteria carotis externa) відходять:

- передні гілки;

- задні гілки;

- присередні гілки;

- кінцеві гілки.

 

До передньої групи гілок зовнішньої сонної артерії (rami anteriores arteriae carotidis externae) належать:

- верхня щитоподібна артерія (a. thyroidea superior), що кровопостачає щитоподібну залозу (glandula thyroidea) і розгалужується на ряд дрібних гілок та:

- верхню гортанну артерію (arteria laryngea superior), яка кровопостачає м’язи і слизову оболонку гортані (musculi et tunica mucosa laryngis);

- язикова артерія (a. lingualis), що кровопостачає під’язикову залозу (glandula sublingualis) і розгалужується на спинкові гілки язика (rr. dorsales linguae) та глибоку артерію язика (arteria profunda linguae), які кровопостачають м’язи і слизову оболонку язика (musculi et tunica mucosa linguae);

- лицева артерія (a. facialis) – в ділянці підщелепного трикутника (trigonum submandibulare) розгалужується на:

- гілки до піднижньощелепної залози (glandula submandibularis);

- висхідну піднебінну артерію (a. palatina ascendens) до м’якого піднебіння (palatum molle);

- мигдаликову гілку (ramus tonsillaris) до піднебінного мигдалика (tonsilla palatina).

Перегинаючись через край нижньої щелепи (margo mandibulae) попереду жувального м’яза (m. masseter), лицева артерія розділяється на обличчі віддає:

- нижню губну артерію (a. labialis inferior);

- верхню губну артерію (a. labialis superior).

Кінцевою гілкою лицевої артерії (a. facialis) є кутова артерія (a. angularis), яка прямує до присереднього кута ока і анастомозує з артерією спинки носа (a. dorsalis nasi) із системи внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna), а саме – від очної артерії (a. ophthalmica).

До задньої групи гілок зовнішньої сонної артерії (rami posteriores arteriae carotidis externae) належать:

- груднинно–ключично–соскоподібна артерія (a. sternocleidomastoidea), йде до однойменного м’яза, може відходити від верхньої щитоподібної артерії або від потиличної артерії;

- потилична артерія (a. occipitalis), кровопостачає:

- шкіру потилиці (cutis occipitis);

- черепну тверду оболону (dura mater cranialis);

- задня вушна артерія (a. auricularis posterior), кровопостачає:

- шкіру вушної раковини (cutis auriculae);

- шкіру потилиці (cutis occipitis);

- слизову оболонку барабанної порожнини (tunica mucosa cavitatis tympani);

- черепну тверду оболону (dura mater cranialis).

До присередньої групи гілок зовнішньої сонної артерії (rami arteriae carotidis externae) належить:

- висхідна глоткова артерія (a. pharyngea ascendens), яка кровопостачає:

- м’язи глотки (musculi pharyngis);

- глибокі м’язи шиї (musculi colli; musculi cervicis profundi);

- черепну тверду оболону (dura mater cranialis);

- барабанну порожнину (cavitas tympani).

 

 

 

До кінцевих гілок зовнішньої сонної артерії (rami distales arteriae carotidis externae) належать:

1. Поверхнева скронева артерія (a. temporalis superficialis), яка є безпосереднім продовженням зовнішньої сонної артерії (arteria carotis externa), її кінцевою гілкою. Вона проходить попереду вушної раковини (auricula) у скроневу ділянку (regio temporalis) і на рівні надочноямкового краю лобової кістки (margo supraorbitalis ossis frontalis) розгалужується на:

- лобову гілку (r. frontalis);

- тім’яну гілку (r. parietalis), дані гілки живлять м’язи і шкіру лобової ділянки (musculi et cutis regionis frontalis) та тім’яної ділянки (regionis parietalis).

На своєму шляху поверхнева скронева артерія (a. temporalis superficialis) віддає такі гілки:

- до привушної залози (glandula parotidea) – привушна гілка (r. parotideus);

- до м’язів лиця (musculi faciei) – поперечна артерія лиця (a. transversa faciei);

- до вушної раковини (auricula) – передні вушні гілки (rr. auriculares anteriores);

- до скроневого м’яза (m.temporalis) – середня скронева артерія (a. temporalis media).

2. Верхньощелепна артерія (a. maxillaris) є другою кінцевою гілкою і найбільшою гілкою зовнішньої сонної артерії (a. carotis externa).

 

Відповідно до топографії верхньощелепної артерії (a. maxillaris) в ній виділяють:

- 1–й відділ – щелеповий відділ (pars mandibularis);

- 2–й відділ – крилоподібний відділ (pars pterygoidea);

- 3–й відділ – крилопіднебінний відділ (pars pterygopalatina).

Від щелепового відділу верхньощелепної артерії (pars mandibularis arteriae maxillaris) відходять такі гілки:

- глибока вушна артерія (a. auricularis profunda) до барабанної перетинки (membrana tympanica) та зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus);

- передня барабанна артерія (a. tympanica anterior) до барабанної порожнини (cavitas tympani);

- нижня коміркова артерія (a. alveolaris inferior) до нижньої щелепи (mandibula), де кровопостачає ясна (gingiva) і зуби (dentes); вона розгалужується на:

- зубні гілки (rami dentales);

- навколозубні гілки (rr. peridentales);

- ясенні гілки (rr. gingivalis);

- навколозубні гілки (rami peridentales);

- підборідна гілка (ramus mentalis);

- щелепно–під’язикова гілка (ramus mylohyoideus);

- середня оболонна артерія (a. meningea media) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis).

У межах крилоподібного відділу (pars pterygoidea) від верхньощелепної артерії (arteria maxillaris) відходять такі гілки:

- жувальна артерія (а. masseterica) до жувальних м’язів;

- щічна артерія (а. buccalis) до щічного м’яза;

- задня верхня коміркова артерія (a. alveolaris superior posterior) та її гілки:

- зубні гілки (rr. dentales);

- навколозубні гілки (rr. peridentales) до верхньої щелепи (maxilla) та великих кутніх зубів (dentes molares);

- ясенні гілки (rr. gingivalis).

Від крило–піднебінного відділу (pars pterygopalatina) відходять такі гілки:

- підочноямкова артерія (a. infraorbitalis) до м’язів лиця (musculi faciei) та нижніх м’язів очного яблука, через передні верхні коміркові артерії (aa. аlveolares superiores anteriores) до верхніх передніх зубів (dentes) і ясен верхньої щелепи (gingiva maxillae);

- низхідна піднебінна артерія (a. palatina descendens) до твердого піднебіння (palatum durum), м’якого піднебіння (palatum molle) та піднебінного мигдалика (tonsilla palatina);

- клино–піднебінна артерія (a. sphenopalatina) до слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);

- артерія крилоподібного каналу (a. canalis pterygoidei) до слухової труби (tuba auditiva).

 

 

Розвиток судин  АРТЕРІАЛЬНА СИСТЕМА

Аортальні дуги

Основні внутрішньо- та зовнішньозародкові артерії (червоні) та вени (сині) у 4-міліметровому ембріоні (кінець четвертого тижня). Представлені лише судини лівого боку ембріона.

Коли протягом четвертого-п'ятого тижнів внутрішньоутробного розвитку формуються горлові дуги, кожна дуга отримує власний черепний нерв та власну артерію. Ці артерії, відомі під назвою аортальних дуг, відходять від аортального мішка, найдистальнішої частини артеріального стовбура Аортальні дуги занурюються у мезенхіму горлових дуг і закінчуються у правій та лівій спинних аортах (у ділянці дуг дорзальні аорти — парні, але в каудальному періоді зливаються, формуючи єдину судину). Горлові дуги та їх судини з'являються почергово у дистальному напрямку; отже, вони всі не є присутні одночасно. Аортальний мішок дає гілку кожній новій дузі, що формується, таким чином даючи початок п'яти парам артерій. (П'ята дуга або взагалі не утворюється, або утворюється не повністю, а потім

піддається зворотному розвитку. Через це п'ять дуг нумеруються так: І, II, III, IV і VI У подальшому розвитку картина змінюється, і деякі судини піддаються повній інволюції.

А. Аортальні дуги наприкінці четвертого тижня. Перша дуга облітерується перед формуванням шостої дуги. Б. Система аортальних дуг на початку шостого тижня. Зверніть увагу на аортолегеневу перегородку та великі легеневі артерії.

Утворення аорто-легеневої перегородки в артеріальному стовбурі поділяє вихідний тракт із серця на вентральну аорту та легеневу артерію. Тоді аортальний мішок утворює правий і лівий роги, що дають початок відповідно брахіоцефальній артерії та проксимальному сегменту аортальної дуги.

 

На 27-й день перша аортальна дуга зникає майже повністю Але залишається її незначна частина, що дає початок верхньощелепній артерії. Подібно скоро зникає і друга аортальна дуга. Зі залишкових частин цієї дуги утворюються під'язикова і стремінцева артерії. Третя аортальна дуга велика; четверта та шоста дуги перебувають у процесі формування. Хоча шоста дуга незавершена, головна гілка її вже присутня: примітивна легенева артерія.

До 29-го дня внутрішньоутробного розвитку в ембріона повністю вже зникають перша й друга аортальні дуги. Третя, четверта та шоста дуги широкі. Стовбурово-аортальний мішок поділений так, що шості дуги тепер є продовженням легеневого стовбура.

 

 

Аортальні дуги і спинні аорти перед перетворенням їх на дефінітивні структури. Б. Аортальні дуги та спинні аорти після трансформації. Облітеровані компоненти вказано штриховими лініями. Зверніть увагу на відкриту артеріальну протоку і розміщення сьомої міжсегментної артерії зліва. В. Великі артерії у дорослого. Порівняйте відстань між місцем відходження лівої загальної сонної артерії та лівої підключичної у Б та В. Після зникнення дистальної частини шостої аортальної дуги (п'яті дуги та»' повністю і не формуються) правий зворотний гортанний нерв обходить праву підключичну артерію. Зліва нерв залишається на місці і обходить артеріальну зв'язку.

При подальшому розвитку система аортальних дуг втрачає свою первинну симетричну форму, що ілюструють, а також. Ці рисунки можуть допомогти зрозуміти перетворення первинної артеріальної системи на дефінітивну.

Відбуваються наступні зміни:

Третя аортальна дуга утворює загальну сонну артерію та першу частину внутрішньої сонної артерії. Решта внутрішньої сонної артерії формується з черепної частини спинної аорти. Зовнішня сонна артерія виростає з третьої аортальної дуги.

Четверті аортальні дуги зберігаються з обох боків, але подальша доля кожної з них неоднакова. Зліва вона формує частину дуги аорти між лівою загальною сонною та лівою підключичною артеріями. Права дуга формує найбільш проксимальний сегмент правої підключичної артерії, дистальна частина якої утворюється з частини правої спинної аорти і сьомої міжсегментної артерії .

П'ята аортальна дуга або не формується взагалі, або утворюється неповно і пізніше проходить зворотний розвиток.

Шоста аортальна дуга, відома також як легенева, віддає важливу гілку, що росте у напрямку легеневого зачатка, який розвивається. Справа проксимальна частина стає проксимальним сегментом правої легеневої артерії. Дистальна частина цієї дуги втрачає зв'язок зі спинною аортою і зникає. Зліва дистальна частина зберігається протягом внутрішньоутробного життя у вигляді артеріальної протоки.

Схема, що ілюструє зміни у первинній системі аортних дуг.

 

Одночасно зі змінами в системі аортальних дуг відбуваються інші зміни, (а) Облітерується спинна аорта, розташована між гирлами третьої та четвертої дуг, відома як каротидна . Права спинна аорта зникає між початком сьомої міжсегментної артерії і злиттям із лівою спинною аортою. Краніальне згинання, ріст переднього мозку та видовження шиї ведуть до того, що серце опускається у грудну клітку. Через це значно видовжуються сонні та брахіоцефальні артерії. Як подальший результат цього каудального зміщення ліва підключична артерія, дистально фіксована у зачатку руки, зміщує свій проксимальний кінець з аорти на рівні сьомої міжсегментної артерії. до все вищої точки, поки він не наблизиться до місця відходу лівої загальної сонної артерії. Внаслідок каудального зміщення серця та зникнення різних частин аортальних дуг хід зворотних гортанних нервів починає відрізнятися справа та зліва. Початково ці нерви, гілки блукаючого нерва, іннервують шості горлові дуги. Підчас опускання серця вони обходять шості аортальні дуги і знову піднімаються до гортані, виявляючи зворотний хід. Справа, коли зникають дистальна частина шостої аортальної дуги і п'ята аортальна дуга, зворотний горизонтальний нерв рухається вгору, обходячи праву підключичну артерію. Зліва нерв не піднімається, оскільки дистальна частина шостої аортальної дуги зберігається у вигляді артеріальної протоки, що надалі перетворюється в артеріальну зв'язку.

Жовткові та пуповинні артерії

Жовткові артерії, що спочатку являють собою певну кількість парних судин, які постачають кров у жовтковий мішок, поступово зливаються і формують артерії, розташовані у дорзальній брижі кишки. У дорослої людини вони представлені черевною, верхньою та нижньою брижовими артеріями. Ці судини забезпечують кров'ю похідні відповідно передньої, середньої та задньої кишок.

Пупкові артерії, початково парні вентральні гілки спинної аорти, прямують до плаценти разом з алантоїсом. Але протягом четвертого тижня кожна з артерій набуває вторинного зв'язку зі спинною гілкою аорти, загальною клубовою артерією, і втрачає свій початковий сегмент. Після народження проксимальні частини пуповинних артерій зберігаються у вигляді внутрішньої клубової та верхньої міхурової артерій, в той час як дистальні їх частини облітеруються, утворюючи медіальні пупкові зв'язки.

 

Дефекти артеріальної системи

У нормі відбувається функціональне закриття артеріальної протоки шляхом скорочення її м'язової оболонки невдовзі після народження, формуючи артеріальну зв'язку. Втім, анатомічне її закриття шляхом проліферації клітин іншими триває 1 -3 місяці. Відкрита артеріальна протока — одна з найчастіших вад великих судин (8 випадків на 10000), особливо серед недоношених дітей; вона може виникати ізольовано або в поєднанні з іншими серцевими вадами . Зокрема, дефекти, що спричинюють велику різницю між тиском в аорті та в легеневій артерії, можуть призводити до посиленого кровотоку крізь протоку, перешкоджаючи таким чином її нормальному закриттю.

 

 

Коарктація аорти трапляється з частотою 3,2 випадки на 10000. Це стан, при якому просвіт аорти нижче місця відходження лівої підключичної артерії значно звужений. Оскільки звуження може розташовуватися вище або нижче відходження артеріальної протоки, визначають два види коарктації — предуктальну та постдуктальну. Причиною звуження аорти найчастіше буває аномалія середньої оболонки у поєднанні з проліферацією інтими. При предуктальному типі коарктації артеріальна протока зберігається; при постдуктальному, частішому типі, зазвичай закривається. В останньому випадку колатеральний кровообіг між проксимальною та дистальною частинами аорти забезпечується великими міжреберними та внутрішніми грудними артеріями. У такий спосіб нижня частина тіла постачається кров'ю.

Коарктація аорти. А. Предуктальний тип. Б. Постдуктальний тип. Каудальна частина тіла постачається кров'ю великими гіпертрофованими міжреберними та внутрішніми грудними артеріями.

Аномалія відходження правої підключичної артерії . виникає тоді, коли остання утворюється з дистальної частини правої спинної аорти та сьомої міжсегментної артерії. Права четверта аортальна дуга та проксимальна частина правої спинної аорти облітеруються. Внаслідок вкорочення відрізка аорти між лівою загальною сонною та лівою підключичною артеріями місце відходження аномальної правої підключичної артерії опиняється відразу під гирлом лівої підключичної артерії. Оскільки її стовбур походить з правої спинної аорти, вона повинна перетнути середню лінію тіла позаду стравоходу, щоб досягти правої руки. Таке її розташування звичайно не призводить до розладів дихання чи ковтання, оскільки ні трахея, ні стравохід не є значно стисненими.

Аномальне відходження правої підключичної артерії. А. Облітерація правої четвертої аортальної дуги та проксимальної ділянки правої спинної аорти зі збереженням дистальної ділянки правої спинної аорти. Б. Аномальна права підключична артерія перетинає середню лінію тіла позаду стравоходу і може його стискати.

 

Подвійна аортальна дуга виникає тоді, коли між місцем відходження сьомої міжсегментної артерії та її сполученням із лівою спинною аортою зберігається права спинна аорта. Судинне кільце оточує трахею та стравохід і стискає їх, утруднюючи дихання та ковтання.

Подвійна дуга аорти. А. Збереження дистальної частини правої спинної аорти. Б. Подвійна аортальна дуга формує судинне кільце навколо трахеї і стравоходу.

Права аортальна дуга виникає тоді, коли ліва четверта дуга та ліва спинна аорта повністю облітеруються і замішуються відповідними судинами з правого боку. В деяких випадках, коли артеріальна зв'язка розташовується зліва і проходить позаду стравоходу, спостерігається утруднене ковтання.

Перервана аортальна дугазумовлюється облітерацією четвертої аортальної дуги зліва. Цей дефект часто поєднується з аномальним відходженням правої підключичної артерії. Артеріальна протока залишається відкритою, і низхідна аорта та підключичні артерії постачаються кров'ю зі зниженим вмістом кисню. Аортальний стовбур постачає дві загальні сонні артерії.

Облітерація четвертої аортальної дуги справа і зліва та збереження дистальної частини правої спинної аорти. Б. Перервана аортальна дуга. Аорта забезпечує кров'ю голову; легенева артерія через артеріальну протоку постачає кров до решти тіла.

Серцево-судинний комплекс органів включає серце, артерії, судини мікроциркуляторного русла, вени, лімфатичні судини. Серце і замкнута мережа судин забезпечують циркуляцію крові в організмі і транспорт лімфи до серця. Діяльність серцево-судинного комплексу спрямована на підтримання метаболізму і сталості внутрішнього середовища організму – з крові до тканин і клітин надходять живильні речовини, кисень, біологічно активні речовини, що регулюють їх розвиток і функції; в кров і лімфу видаляються непотрібні клітинам шлаки і продукти їх спеціальної діяльності .

Розвиток. Джерелом розвитку кровоносних судин є мезенхима. Перші судини виникають поза організмом зародка – в стінці жовткового мішка і хоріона на початку 3-го тижня ембріогенезу. Спочатку утворюються скупчення клітин мезенхіми, іменовані кров’яними острівцями. Периферичні клітини острівців уплощаются і, з’єднуючись один з одним, формують примітивні судини у вигляді ендотеліальних трубок. Центрально розташовані мезенхімоціти диференціюються в первинні клітини крові (початковий інтраваскулярний етап кровотворення). У тілі зародка судини з’являються пізніше, також з мезенхіми шляхом розростання її клітин по стінках щілиноподібних просторів зародка.

В кінці 3-го тижня встановлюється сполучення між первинними кровоносними судинами внезародишевих органів і тіла зародка. Після початку циркуляції крові структура судин помітно ускладнюється відповідно до регіональних умовами гемодинаміки. У складі стінок судин, крім ендотелію, розвиваються інші тканини (відбуваються також з мезенхіми), які, об’єднуючись, формують внутрішню, середню, і зовнішню оболонки судин.

Закладка серця виникає на початку 3-го тижня розвитку у вигляді парних мезенхімних трубок. Після їх злиття починається диференціювання тканин внутрішньої оболонки серця – ендокарда. Середня і зовнішня оболонки серця формуються також з парних міоепікардіальних пластинок – фрагментів правого і лівого вісцеральних листків спланхнотома. Міоепікардіальние пластинки наближаються до закладки ендокарда, оточують її зовні, і далі, зливаючись, диференціюються в тканинні елементи міо-і епікарда.
артерії еластичного типу
Артерії. Види і будова артерій.

Артерії – судини, що забезпечують просування крові від серця до микроциркуляторному руслу. За величиною діаметра вони поділяються на артерії малого, середнього і великого калібру. Стінка всіх артерій складається з трьох оболонок: внутрішньої (tunica intima), середньої (tunica media) і зовнішньої (tunica externa). Тканинний склад і ступінь розвитку цих оболонок в артеріях різного калібру неоднакові, що пов’язано з гемодинамічними умовами та особливостями функцій, які виконуються судинами тих чи інших відділів артеріального русла. За кількісним співвідношенням еластичних і м’язових елементів у середній оболонці судини розрізняють артерії еластичного, змішаного (м’язово-еластичного) і м’язового типів.

Артерії еластичного типу (аорта і легенева артерія) виконують транспортну функцію та функцію підтримки тиску крові в артеріальній системі під час діастоли серця. Стінка їх відчуває ритмічні зміни кров’яного тиску. Кров у ці судини надходить під високим тиском (120-130 мм рт. Ст.) І зі швидкістю близько 1 м / с. У цих умовах цілком виправдано сильний розвиток еластичного каркаса стінки, який дозволяє розтягуватися судинах під час систоли і приймати вихідне положення під час діастоли. Повертаючись у вихідне положення, еластична стінка таких судин сприяє тому, що послідовно викидаються з шлуночків серця порції крові перетворюються в безперервний кровотік.

Внутрішня оболонка судин еластичного типу (на прикладі аорти) складається з ендотелію, подендотеліального шару і сплетіння еластичних волокон. В подендотеліального шарі визначаються малодиференційовані зірчасті клітини пухкої сполучної тканини, окремі гладкі м’язові клітини, велика кількість глікозаміногліканів. З віком тут відзначається накопичення холестерину. У середній оболонці аорти є до 50 еластичних закінчать мембран (точніше – еластичних закінчать циліндрів різних діаметрів, вставлених один в одного), в отворах яких розташовуються гладкі м’язові клітини і еластичні волокна. Зовнішня оболонка складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, яка містить судини судин і нервові стовбури.

Артерії змішаного (м’язово-еластичного) типу характеризуються приблизно рівною кількістю м’язових і еластичних елементів у складі середньої оболонки. Тим гладкими миоцитами лежать густі мережі еластичних фібрил.

На кордоні внутрішньої і середньої оболонок чітко виражена внутрішня еластична мембрана. У зовнішній оболонці містяться пучки гладких м’язових клітин, а також колагенових і еластичних волокон. До артеріях даного типу відносяться сонна, підключична та інші.

Артерії м’язового типу виконують не тільки транспортну, але і розподільчу функції, регулюючи приплив крові до органів в умовах різних фізіологічних навантажень (це, так звані, органні артерії). Артерії м’язового типу містять в середній оболонці гладкі міоцити. Це дозволяє артеріям регулювати приплив крові до органів і підтримувати нагнітання крові, що важливо для кровопостачання органів, розташованих на великій відстані від серця. Артерії м’язового типу можуть бути великого, середнього і малого калібрів. Внутрішню оболонку стінки цих артерій утворюють ендотелій, що лежить на базальній мембрані, підендотеліальний шар і внутрішня еластична мембрана, проте в дрібних артеріях внутрішня еластична мембрана виражена слабо.

 

 

Середня оболонка утворена гладкою м’язовою тканиною з невеликою кількістю фібробластів, колагенових і еластичних волокон. Гладкі міоцити розташовуються в середній оболонці по пологої спіралі. Разом з радіально і дугоподібно розташованими еластичними волокнами міоцити створюють єдиний пружний каркас, який перешкоджає спаданню артерій, забезпечуючи їх зяяння і безперервність кровотоку. На кордоні між середньою і зовнішньою оболонками є зовнішня еластична мембрана. Остання відноситься до зовнішній оболонці, що складається з пухкої сполучної тканини. Колагенові волокна мають косе і поздовжнє напрямок. У зовнішній оболонці артерій м’язового типу проходять живлять їх кровоносні судини і нерви.

За допомогою растрової електронної мікроскопії показано, що внутрішня поверхня ендотелію артерій має численні складки і поглиблення, різноманітні за формою мікроскопічні вирости. Це створює нерівний і складний мікрорельєф внутрішньої (люмінальной) поверхні судин. Такий мікрорельєф збільшує вільну поверхню зіткнення ендотелію з кров’ю, що має трофічну значення і створює сприятливі умови для гемодинаміки.

Артерії – циліндричні трубки по яких кров тече від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються з трьох шарів:

1.Зовнішньої – сполучнотканинної оболонки.

2.Середнього – гладкі м’язеві волокна між якими є еластичні волокна.

Гладкі м’язові волокна скорочуючись та розслаблюючись. Звужують та розширюють артерії, таким чином регулюють потік крові в них. Еластичні волокна надають артеріям пружних властивостей.

Періодичне вштовхування крові шлуночком завдяки пружності артерій перетворюється в безперервний рух крові по судинах.

Зовнішній і середній шари мають і колагенові волокна, які здійснюють опір при розтягненні судин.

1.Внутрішній – ендотемальний шар.

Крупні артерії (аорта, підключичні і сонні артерії) мають товсті стінки, тому витримують великий тиск крові. Дрібні артерії – артеріоли, середній шар містить тільки гладкі м’язи.

Вени – збирають кров від органів і несуть її до серця. Їхні стінки складаються з тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладких м’язових і еластичних волокон (стінки тонші, діаметр більший). Менш еластичні і легко розтягуються. Мають півмісяцеві клапани (за винятком порожнистих), які забезпечують течію крові тільки в одному напрямку (до серця)

Кров у венах тече під невеликим тиском тому на рух крові у венах великий вплив здійснюють оточуючі тканини, особливо скелетні м’язи. Крім того, руху крові до серця сприяє розтягування порожнистих вен у грудній клітці під час вдиху

Венули – дрібні вени.

Капіляри – найдрібніші кровоносні судини розташовані в усіх тканинах між артеріями і венами. Основна функція капілярів – забезпечення обміну газами і поживними речовинами між кров’ю і тканинами. Тонка стінка капілярів утворена лише одним шаром плоских ендотеліальних клітин. Через неї легко проходять гази крові, продукти обміну речовин, поживні речовини, вітаміни, гормони і лейкоцити (за потреби).

Багато капілярів в залозах, мозку; мало в сухожиллях.

Капіляри можуть відкриватись і закриватись, змінюючи кровопостачання тканин.

Рух крові по судинам, кров’яний тиск в них. Пульс.

Кров рухається по судинах в результаті: ритмічної роботи серця, різниці тисків у різних частинах кровоносної системи, присисної дії грудної порожнини.

Ритмічна робота серця створює і підтримує різницю тиску в судинах. Під час скорочення серця кров під тиском виштовхується в артерії. За час проходження крові по судинах енергія тиску витрачається. Тому тиск крові поступово зменшується. В аорті він найвищий 120-150 мм.рт.ст., в артеріях – до 120 мм.рт.ст., в капілярах до 20, а в порожнистих венах від 3-8 мм.рт.ст. до мінімального (-5) (нижче атмосферного). Згідно з законами фізики рідина рухається від ділянки з вищим тиском до ділянки з нижчим.

Артеріальний кров’яний тиск не є сталою величиною. Він пульсує в такт із скороченнями серця: в момент систоли тиск підвищується до 120-130 мм.рт.ст. (систолічний тиск), а під час діастоли знижується до 80-90 мм.рт.ст. (діастолічний). Ці пульсові коливання тиску відбуваються одночасно з пульсовими коливаннями артеріальної стінки.

Кров’яний тиск у людини вимірюють у плечовій артерії, зіставляючи його з атмосферним. Для цього на плече одягають гумову манжетку сполучену з манометром. У манжетку нагнітають повітря поки пульс на зап’ястку не зникне. Це означає, що плечова артерія стиснута більшим зовнішнім тиском і кров по ній не тече. Потім, поступово випускаючи повітря з манжетки, слідкують за появою пульсу. В цей момент тиск в артерії стає трохи більшим, ніж тиск у манжетці, і кров, а разом з нею і пульсова хвиля починають доходити до зап’ястка. Показники манометра в цей час і будуть характеризувати кров’яний тиск у плечовій артерії.

У нормі судини перебувають в стані деякого напруження – тонусу. При деяких захворюваннях тонус судини порушується. Коли збільшується тонус, судини звужуються. Тиск у кровоносній системі підвищується (гіпертонія). При цьому збільшується навантаження на серце. Понижений тиск – гіпотонія. У цьому разі порушується кровопостачання органів. Погіршуються умови їхньої роботи.

Пульс. При скороченні шлуночків кров викидається в аорту, підвищуючи в ній тиск. Хвиля, яка виникає при цьому в її стінці, поширюється з певною швидкістю від аорти до артерій. Ритмічні коливання стінки артерій. Викликані підвищенням тиску в аорті під час систоли, називається пульсом.

Пульс можна визначити у місцях, де великі артерії підходять близько до поверхні тіла (зап’ясток, скроні, боки шиї). Кожне коливання відповідає скороченню серця. Тому за пульсом можна визначити частоту серцевих скорочень за 1 хв. Частота пульсу індивідуальна ( у дорослих в нормі 60-75 уд/хв.).

Швидкість руху крові.

При частоті серцевих скорочень 72 уд/хв. кров по судинах великого і малого кіл кровообігу перетікає за 25 сек. Проте її швидкість не скрізь однакова. В аорті вона найбільша і становить 0,5 м/с, а в капілярах найменша – 0,5-1,0 мм/с. Це пов’язано з тим, що поперечний переріз усіх капілярів перевищує більш як у 500 разів діаметр аорти. Мала швидкість руху крові в капілярах забезпечує достатній час для обміну речовин між кров’ю і клітинами.

У венах швидкість крові 0,2 м/с. Швидкість руху по судинах забезпечує тиск, який виник при скороченні лівого шлуночка. Швидкість регулюють також і просвіти кровоносних судин, які змінюються при скороченні м’язів судин, залежно від умов зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

Нейрогуморальна регуляція кровообігу.

Регуляція кровообігу здійснюється нервовою системою та гуморальними чинниками. Нервові волокна симпатичного відділу автономної нервової системи іннервують більшість судин. При їхньому збудженні відбувається скорочення м’язів стінки більшості артерій і вони звужуються, а судини серця і мозку навпаки розширюються.

Кровоносні судини, як правило, не отримують іннервації з парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи (крім судин слинних залоз, підшлункової залози, слизової оболонки шлунка та зовнішніх статевих органів – розширюються).

На просвіт судин впливають речовини, які розносяться кров’ю. Адреналін звужує судини шкіри і черевної порожнини, а судини мозку і серця розширює.

Закінчення деяких нервів виділяють речовину – ацетилхолін розширює кровоносні судини.

Вазопресин (гормон задньої долі гіпофізу) – звужує кров судини..

Гістамін (утворюється в стінках шлунку (метаболіт), кишечнику та інших внутрішніх органів) – розширює капіляри.

Порушення діяльності серцево-судинної системи.

Хвороби серця: інфаркт міокарда, ішемічна хвороба – погіршення постачання м’яза серця кров’ю, аритмія.

Хвороби артерій: дистонія – порушення мозкового кровообігу, атеросклероз, гіпертонія.

Хвороби вен: варикозне розширення вен, тромбофлебіт – запалення стінок вен з утворенням тромбу.

Причини: гіподинамія, шкідливі звички (паління, алкоголь, наркотики), психоемоційні стреси, нераціональне харчування, забруднення навколишнього середовища, інфекційні захворювання.

Лімфатична система, лімфообіг.

Лімфатична система: лімфатичні капіляри,

лімфатичні судини, лімфатичні вузли (700).

Склад, утворення та функції лімфи.

Лімфа (lympha – волога) – легко-жовтувата рідина білкової природи . протікає в лімфатичних капілярах і судинах, вона містить воду, мінеральні солі, глюкозу, амінокислоти, О2, СО2. Вміст білків у лімфі в 3-4 разів менший ніж у плазмі крові – все це лімфоплазма. До формених елементів лімфи належать і лімфоцити, моноцити іноді еритроцити. Склад лімфи не постійний і залежить від органа, з якого вона витікає.

Лімфа утворюється в лімфатичних капілярах (замкнених з одного кінця) завдяки фільтрації з тканинної рідини.

Сліпі кінці капілярів переходять у лімфатичні судини, які поступово збільшуються, зливаючись одна з одною. Нарешті, вони утворюють дві лімфатичні протоки, які у верхній частині грудної порожнини впадають у вени великого кола кровообігу. Лімфатичні судини на своєму шляху проходять через лімфатичні вузли. Течія лімфи у вузлах сповільнюється, тут утворюються лімфоцити.

Якщо у лімфі, яка проходить крізь вузол є бактерії, вони тут затримуються і знищуються лімфоцитами. В такому випадку може наступити запалення вузла і розміщених навколо нього судин. Вони набрякають, шкіра в їх ділянці червоніє і стає болючою. (У лімфатичних судинах є багато клапанів вен. Завдяки клапанам забезпечується однобічний рух лімфи).

Отже, лімфатичні вузли виконують подвійну роль: це кровотворні органи та внутрішні бар’єри організму.

Лімфатичні вузли розташовані групами. Є шийні, підщелепні, пахвові, бронхо-легеневі, пахвинні та інші групи вузлів. Утворені лімфатичні вузли з лімфоїдної тканини і покриті щільною сполучнотканинною оболонкою.

За добу у людин утворюється 2-4 л лімфи. Проходячи крізь тканини організму лімфа вбирає в себе продукти обміну клітин і проникає в капіляри. Завдяки цьому лімфатична система виконує такі функції: дренажу – відведення з тканин рідини і білків, що всмокталися у кров, капіляри і повернення їх у кров’яне русло; захисну – знешкодження мікроорганізмів, токсині, фільтрацію сторонніх часточок; кровотворну (утворення лімфоцитів) і поживну (відведення з кишок жирів).

 

 

 

Матеріали підготовив доцент Ющак М.В.