1

1.               Перша гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу. Війковий вузол.

2.               Друга гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу та зв’язані з нею вегетативні вузли голови.

3.               Третя гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу та зв’язані з нею вегетативні вузли голови.

(Заняття  20.)

Тема 3. Перша гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу. Війковий вузол.

 

Трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V])

Трійчастий нерв (п. trigeminus) є нервом першої глоткової (зябрової) дуги (нижньощелепної). Змішаний, забезпечує іннервацію слизової оболонки порожнин, органів і тканин лицевого відділу черепа. Нерв має складну будову.Трійчастий нерв (nervus trigeminus) є мішаним і складається з чутливих та рухових волокон.

Він має такі ядра:

- головне ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini) – чутливе, знаходиться у покриву мосту (tegmentum pontis);

- середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini) – чутливе, розміщене в середньому мозку (mesencephalon);

- спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini) – чутливе, знаходиться в довгастому мозку (myelencephalon) та спинному мозку (medulla spinalis);

- рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini) – рухове, розміщене у мості (pons).

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) виходить з мозку на вентральній

поверхні середніх мозочкових ніжок (facies ventralis pedunculorum cerebellarium mediorum) на межі з мостом (pons) і складається з:

- чутливого корінця (radix sensoria);

- рухового корінця (radix motoria).

Чутливі гілки нерва іннервують шкіру лиця, лобової та скроневої ділянок голови, слизову оболонку порожнини носа, при-носових пазух, порожнини рота, в тому числі передніх двох третин язика, зуби верхньої та нижньої щелеп, кон'юнктиву очного яблука. Рухові гілки трійчастого нерва іннервують жувальні м'язи, діафрагму рота (щелепно-під'язиковий м'яз і переднє черевце двочеревцевого м'яза), а також м'язи — натягачі піднебінної завіски та барабанної перетинки. Чутливий корінець (radix sensoria) утворений з центральних відростків (дендритів) чутливих псевдоуніполярних клітин, які лежать у трійчастому вузлі – вузлі Гассера (ganglion trigeminale Gasseri).

Цей вузол розміщений в трійчастій порожнині; порожнині Меккеля (cavum trigeminale), яка утворюється внаслідок того, що трійчасте втиснення на передній поверхні верхівки кам’янистої частини скроневої кістки (apex partis petrosae ossis temporalis) покривається черепною твердою оболоною (dura mater cranialis).

Руховий корінець (radix motoria) утворений аксонами рухових нейронів, що розміщені в руховому ядрі трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini).

Ці волокна у вузол Гассера не заходять, а приєднуються до третьої гілки трійчастого нерва (nervus mandibularis).

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) у ділянці трійчастого вузла (ganglion trigeminale) формує три гілки нервів:

- очний нерв (nervus ophthalmicus) – чутливий, виходить з черепа через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

 

- верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) – чутливий, виходить з черепа через круглий отвір (foramen rotundum);

 

- нижньощелепний нерв (nervus mandibularis) – мішаний, виходить з черепа через овальний отвір (foramen ovale).

До складу деяких гілок трійчастого нерва (nervus trigeminus) приєднуються на певних їх ділянках парасимпатичні волокна III, VII і IX пар черепних нервів та розташовуються біля них їх парасимпатичні вузли (ganglia parasympathhica).

 

Очний нерв (п. ophthalmicus) (Va; VI) є першою зверху найтоншою гілкою трійчастого нерва, проходить у товщі бічної стінки печеристої пазухи до очної ямки через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior). До входження в очну ямку очний нерв віддає поворотну оболонну (r. meningeus recurrens), або наметову гілку (r. tentorius), що відходить назад і розгалужується в наметі мозочка. Нерв завтовшки 2 —3 мм складається з 30 — 70 дрібних пучків і містить 20 000 — 45 000 мієлінових нервових волокон.

 

 

Поблизу верхньої очноямкової щілини очний нерв ділиться на три гілки (нерви): сльозовий, лобовий і носовійковий.

Очний нерв (nervus ophthalmicus) в очній ямці (orbita) поділяється на:

- лобовий нерв [V_a;V₁] (nervus frontalis [V_a;V₁]);

- сльозовий нерв (nervus lacrimalis);

- носовійковий нерв (nervus nasociliaris).

Перед розгалуженням від очного нерва (nervus ophthalmicus) відходить поворотна оболонна гілка; наметова гілка (r. meningeus recurrens; r. tentorius) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis).

Носовійковий нерв (nervus nasociliaris) чутливий, йде по присередній стінці очної ямки (paries medialis orbitae) і своєю кінцевою гілкою виходить під блоковою остю (spina trochlearis), іннервує:

- присередній кут ока (angulus oculi medialis);

- спинку носа (dorsum nasi).

Від носовійкового нерва (nervus nasociliaris) відходить чутлива гілка до парасимпатичного війкового вузла (чутливий корінець війкового вузла – radix sensoria ganglii ciliaris) і довгі війкові нерви (nn. ciliares longi), які іннервують оболонки очного яблука (bulbus oculi).

Його гілки – задній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis posterior) та передній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis anterior), що проходять через однойменні отвори, іннервують:

- слизову оболонку носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);

- слизову оболонку клиноподібної пазухи та лобової пазухи (tunica mucosa sinus sphenoidalis et sinus frontalis);

- решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales ossis ethmoidalis);

- шкіру кінчика носа (cutis apicis nasi).

Лобовий нерв (nervus frontalis) чутливий, йде по середній частині верхньої стінки очної ямки (pars media parietis superioris orbitae) і виходить на шкіру лобової ділянки (cutis regionis frontalis) через надочноямкову вирізку/надочноямковий отвір (incisura supraorbitalis/foramen supraorbitale) і лобову вирізку/лобовий отвір (incisura frontalis/foramen frontale) трьома гілками, що іннервують:

- шкіру лобової ділянки (cutis regionis frontalis);

- шкіру верхньої повіки (cutis palpebrae superioris).

Сльозовий нерв (nervus lacrimalis) йде по бічній стінці очної ямки (paries lateralis orbitae), підходить до сльозової залози (glandula lacrimalis) та іннервує її, а інші гілки іннервують шкіру та кон’юнктиву бічної частини верхньої повіки.

Перед входом в сльозову залозу (glandula lacrimalis) сльозовий нерв (nervus lacrimalis) отримує сполучну гілку з виличним нервом (r. communicans cum nervo zygomatico), яка з’єднує сльозовий нерв з виличним нервом (n. zygomaticus), що є гілкою верхньощелепного нерва (n. maxillaris).

Сполучна гілка з виличним нервом містить завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), які є парасимпатичними нервовими волокнами (neurofibrae parasympathicae).

Ці волокна відходять від крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum) і через верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) і виличний нерв (n.zygomaticus) доходять до сльозового нерва (n. lacrimalis), забезпечуючи сльозову залозу (glandula lacrimalis) секреторною іннервацією.

 

 

 

 

 

Мал. 265. Трійчастий нерв (п. trigeminus):

І - n. ophtalmicus; 2 - n. maxillaris: 3 - n. infraorbitals; 4 — r. communicans cum chorda tympani; 5 — ductus parotideus; 6 — n. alveolaris inferior; 7 — n. lingualis; 8 — gl sublingualis; 9 - m. digastricus; 10 - gl. submandibularis; 11 — m. sternocleidomastoideus (відрізаний); 12 — a. carotis externa; 13 - m. pterygoideus medialis; 14 - n. facialis (відрізаний); 15 - porus acusticus externus; 16 - m. pterygoideus lateralis; /7 — a. maxillaris; 18 — n. mandibularis; 19 - gangl. trigeminal; 20 - radix sensoria et radix motoria n. trigemini.

 

Отже, очномим нервом (n. ophthalmicus) передається чутлива інформація від:

- черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянках:

- передньої черепної ямки (fossa cranii anterior);

- серпа великого мозку (falx cerebri);

- намета мозочка (tentorium cerebelli);

- шкіри носа (cutis nasi);

- шкіри лобової і тім’яної ділянок (cutis regionum frontalis et parietalis);

- шкіри верхньої повіки (cutis palpebrae superioris);

- слизової оболонки лобової і клиноподібної пазух (tunica mucosa sinuum frontalis et sphenoidalis);

- слизової оболонки решітчастих комірок (tunica mucosa cellularum ethmoidalium);

- слизової оболонки передніх ділянок носової порожнини (tunica mucosa regionum anteriorum cavitatis nasi);

- сльозового апарату (apparatus lacrimalis);

- кон’юнктиви (tunica conjunctiva);

- оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi).

Очний нерв (n. ophthalmicus) проводить пропріоцептивну чутливість від:

- м’язів очного яблука через гілки III, IV і V пар черепних нервів;

- мімічних м’язів через гілки VII пари черепних нервів.

 

 

 

Тема 2. Друга гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу та зв’язані з нею вегетативні вузли голови.

 

Верхньощелепний нерв (п. maxillaris) (Vb; V2) - друга гілка трійчастого нерва.Товщина нерва 2,5 — 4,5 мм, складається з 25 — 70 невеликих пучків, що містять ЗО 000-80 000 мієлінових нервових волокон. Ще в порожнині черепа від верхньощелепного нерва відходить оболонкова (середня) гілка (r. meningeus), яка супроводжує передню гілку середньої оболонкової артерії та іннервує тверду оболону головного мозку в басейні розгалуження артерії.

У крнло-піднебінній ямці від верхньощелепного нерва відходять: виличний нерв, підочноямковий нерв і вузлові гілки до крило-ніднебінного вузла .

Верхньощелепний нерв (nervus maxillaris [V_B;V₂]) виходить із порожнини черепа через круглий отвір (foramen rotundum [V_B;V₂])) у крило–піднебінну ямку (fossa pterygopalatina), у якій він розгалужується на три гілки:

 

 

 

 

- підочноямковий нерв (n. infraorbitalis);

- виличний нерв (n. zygomaticus);

- вузлові гілки до крило–піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum), або крило–піднебінні нерви (nn. pterygopalatinі).

У порожнині черепа від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) відходить оболонна гілка (ramus meningeus) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis).

У крило–піднебінній ямці (fossa pterygopalatina) біля верхньощелепового нерва (nervus maxillaris) розташований парасимпатичний крило–піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum).

Підочноямковий нерв (п. infraorbital), завдовжки 20 — 27 мм, є продовженням верхньощелепного нерва.

Підочноямковий нерв (nervus infraorbitalis) через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) заходить у очноямкову порожнину (cavitas orbitalis), де лягає на її нижню стінку (paries inferior), проходить по її підочноямковій борозні (sulcus infraorbitalis) в підочноямковий канал (canalis infraorbitalis).

Із підочноямкового каналу (canalis infraorbitalis) підочноямковий нерв виходить через підочноямковий отвір (foramen infraorbitale) в іклову ямку (fossa canina), утворюючи своїми розгалуженнями малу гусячу лапку (pes anserinus minor).

Її гілки іннервують шкіру від присереднього кута ока до кута рота.

Від підочноямкового нерва (n. infraorbitalis) відходять верхні коміркові нерви (nn. alveolares superiores), які мають:

- задні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores posteriores);

- середню верхню коміркову гілку (r. alveolaris superior medius);

- передні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores anteriores).

Ці гілки, іннервуючи слизову оболонку верхньощелепної пазухи (sinus maxillaris), утворюють верхнє зубне сплетення (plexus dentalis superior). Від останнього відходять:

- верхні зубні нерви (nn. dentales superiores);

- верхні ясенні гілки (rr. gingivales superiores) до верхньої щелепи (maxilla).

Виличний нерв (n. zygomaticus) через нижню очноямкову щілину (fissura infraorbitalis) входить в очну ямку (orbita) і лягає на її бічну стінку (paries lateralis).

Цей нерв (n. zygomaticus) заходить в канал виличної кістки (canalis ossis zygomatici), при виході з нього розгалужується на:

- вилично–скроневу гілку (r .zygomaticotemporalis) до шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);

- вилично–лицеву гілку (r. zygomaticofacialis) до шкіри виличної ділянки (regio zygomatica).

У складі цього нерва (n. zygomaticus) проходять завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від парасимпатичного крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum), які потім приєднуються до сльозового нерва (n. lacrimalis).

Вузлові гілки до крило–піднебінного вузла; чутливий корінець крило–піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum; radix sensoria ganglii pterygopalatini) йдуть від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) до крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum) і далі продовжуються у вигляді:

- великого піднебінного нерва (n. palatinus major);

- малих піднебінних нервів (nn. palatini minores), що виходять через великий піднебінний канал (canalis palatinus major) та малі піднебінні отвори (foramina palatina minora), іннервуючи слизову оболонку твердого піднебіння (palatum durum) і м’якого піднебіння (palatum molle).

Від великого піднебінного нерва (n. palatinus major) відходять нижні задні носові гілки (rr. nasales posteriores inferiores), які через клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) проходять в носову порожнину (cavitas nasi), де іннервують слизову оболонку носа (tunica mucosa nasi).

Звідси вони направляються через різцевий канал (canalis incisivus) до слизової оболонки твердого піднебіння (palatum durum) у вигляді носо–піднебінного нерва; Скарпівського нерва (n. nasopalatinus).

У складі цього нерва ідуть завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum).

Отже, по верхньощелепному нерву (n.maxillaris) передається чутлива інформація від:

- черепної твердої оболони середньої черепної ямки (dura mater cranialis fossae mediae cranii);

- окістя очної ямки (periorbita);

- шкіри щоки (cutis buccae);

- шкіри скроневої і виличної ділянок (cutis regionum temporalis et zygomaticae);

- шкіри верхньої губи (cutis labii superioris);

- шкіри нижньої повіки (cutis palpebrae inferioris);

- шкіри бічної поверхні і крил носа (cutis faciei lateralis et alarum nasi);

- слизової оболонки верхньої губи (tunica mucosa labii superioris);

- слизової оболонки піднебіння (tunica mucosa palati);

- слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);

- слизової оболонки приносових пазух (tunica mucosa sinuum paranasalium), крім лобової пазухи (sinus frontalis);

- мигдаликів (tonsillae);

- зубів та ясен (dentes et gingiva) верхньої щелепи (maxilla).

Верхньощелепний нерв (n. maxillaris) проводить пропріоцептивну чутливість від мімічних м’язів через гілки VII пари черепних нервів.

 

Тема 3. Третя гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу та зв’язані з нею вегетативні вузли голови.

 

Нижньощелепний нерв (п. mandibularis) (Vc; V3) (див. мал. 265) — третя гілка трійчастого нерва; виходить з порожнини черепа через овальний отвір у підскроневу ямку. Нерв змішаний, завтовшки 3,5 — 7,5 мм; складається з 30—80 пучків, в яких нараховується від 50 000 до 120 000 мієлінових нервових волокон.

Нижньощелепний нерв (nervus mandibularis [V_C;V₃]) має в своєму складі рухові і чутливі волокна.

 

 

 

Цей нерв виходить із порожнини черепа через овальний отвір (foramen ovale), від нього відходять:

- рухові гілки, що іннервують усі жувальні м’язи;

- нерв м’яза–натягувача піднебінної завіски (n. musculi tensoris veli palatini);

- нерв м’яза–натягувача барабанної перетинки (n. musculi tensoris tympani).

До чутливих гілок нижньощелепного нерва (nervus mandibularis) належать:

- щічний нерв (n. buccalis);

- вушно–скроневий нерв (n. auriculotemporalis);

- язиковий нерв (n. lingualis);

- гілки до черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянці середньої черепної ямки (fossa cranii media).

Щічний нерв (п. buccalis) проходить між головками бічного крилоподібного м'яза, по бічній поверхні щічного м'яза, доходячи до кута рота;Щічний нерв (nervus buccalis) пронизує щічний м’яз (m. buccalis) та іннервує:

- слизову оболонку щоки (tunica mucosa buccae) навпроти верхнього другого великого кутнього зуба (dens molaris secunda superior);

- шкіру кута рота (cutis anguli oris).

Вушно-скроневий нерв (п. auriculo-temporalis) має сполучну гілку до вушного вузла. Біля шийки нижньої щелепи нерв повертає догори, пронизує привушну слинну залозу і виходить на скроневу ділянку, супроводжуючи поверхневу скроневу артерію.Вушно–скроневий нерв (nervus auriculotemporalis) починається двома корінцями, які охоплюють середню оболонну артерію (a.meningea media), а потім з’єднуються в один стовбур, який пронизує привушну залозу (glandula parotidea), іннервуючи:

- привушну залозу (glandula parotidea);

- шкіру скроневої ділянки (cutis regionis temporalis).

У складі цього нерва йдуть завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від парасимпатичного вушного вузла (ganglion oticum), що забезпечують секреторну іннервацію привушної залози (glandula parotidea).

Язиковий нерв (п. lingualis) починається поблизу овального отвору, проходить між крилоподібними м'язами перед нижнім комірковим нервом. Біля верхнього краю прнсереднього крилоподібного м'яза до язикового нерва приєднується барабанна струна, що є продовженням проміжного нерва. У складі барабанної струїш крім чутливих смакових волокон (до сосочків язика) йдуть передвузлові парасимпатичні волокна до піднижньоще-лепного вузла, під'язикової та піднижньо-щелепної залоз. Далі язиковий нерв проходить між внутрішньою поверхнею нижньої щелепи та присереднім крилоподібним м'язом над піднижньощелепною залозою, по зовнішній поверхні під'язиково-язикового м'яза в складці слизової оболонки до бічної поверхні язика. Між волокнами під'язиково-язикового та підбо-рідно-язнкового м'язів нерв розпадається на кінцеві гілки. За ходом нерва формуються сполучні гілки з нижнім комірковим і під'язиковим нервами, а також з піднижньощелепним вузлом. Язиковий нерв (nervus lingualis) проходить по внутрішній поверхні нижньої щелепи (mandibula) під слизовою оболонкою дна ротової порожнини (tunica mucosa fundi cavitatis oris) і входить у язик, забезпечуючи загальну чутливу іннервацію:

- передніх 2/3 язикa;

- чутливу іннервацію під’язикової залози (glandula sublingualis) і піднижньощелепної залози (glandula submandibularis).

До язикового нерва (nervus lingualis) підходить барабанна струна (chorda tympani) – гілка VІІ пари черепних нервів (nervus facialis), яка у своєму складі містить чутливі, смакові та парасимпатичні секреторні волокна.

Смакові волокна разом із язиковим нервом (n. lingualis) іннервують язикові сосочки (papillae linguales) слизової оболонки передніх 2/3 язика.

Секреторні волокна (парасимпатичні волокна) перериваються у під’язиковому  вузлі (ganglion sublinguale) та піднижньощелепному вузлі (ganglion submandibulare).

Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) від цих вузлів (ganglion sublinguale et submandibulare) забезпечують парасимпатичну секреторну іннервацію однойменних слинних залоз.

Нижній комірковий нерв (nervus alveolaris inferior) мішаний, найбільший з усіх гілок нижньощелепного нерва (nervus mandibularis).

Рухові гілки цього нерва іннервують:

- щелепно–під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);

- переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter anterior musculi digastrici).

Чутливі волокна цього нерва заходять у нижньощелепний канал (canalis mandibularis), де іннервують зуби та ясна нижньої щелепи (dentes et gingiva mandibullae). Із каналу ці волокна виходять у вигляді підборідного нерва (n. mentalis), який закінчується в шкірі нижньої губи та підборідної ділянки (cutis labii inferioris et regionis mentalis).

Отже, рухові волокна нижньощелепного нерва (n. mandibularis) іннервують:

- жувальні м’язи (musculi masticatorii);

- м’яз–натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);

- м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor membranae tympani);

- щелепно–під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);

- переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter anterior musculi digastrici).

По чутливих гілках нижньощелепного нерва (n. mandibularis) передається чутлива інформація від:

- черепної твердої оболони середньої черепної ямки (dura mater cranialis fossae cranii mediae);

- шкіри нижньої губи (cutis labii inferioris);

- шкіри підборіддя (cutis menti);

- шкіри щоки (cutis buccae);

- шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);

- шкіри передньої частини вушної раковини (cutis partis anterioris auriculae);

- слизової оболонки соскоподібних комірок (tunica mucosa cellularum mastoidearum);

- слизової оболонки клиноподібної пазухи (tunica mucosa sinus sphenoidalis);

- слизової оболонки передніх двох третин язика (tunica mucosa [2/3] linguae);

- слизової оболонки дна ротової порожнини (tunica mucosa fundi cavitatis oris);

- слизової оболонки перешийка зіву (tunica mucosa isthmi faucium);

- слизової оболонки нижньої губи (tunica mucosa labii inferioris);

- нижніх зубів та ясен (dentes inferiores et gingiva);

- ротових залоз (glandulae oris).

Нижньощелепний нерв (n. mandibularis) є мішаним і містить чутливі та рухові волокна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соматична і автономна (вегетативна) нервова система

Периферична нервова система людини умовно поділяється на соматичну та автономну (вегетативну). Автономна нервова система – це комплекс центральних та периферичних нервових структур, які регулюють необхідний для адекватної реакції організму функціональний рівень внутрішнього середовища.

Вегетативна (ВНС) або автономна нервова система являє собою сукупність нейронів головного і спинного мозку, що беруть участь у регуляції діяльності внутрішніх органів.

Перші вiдомостi про структуру і функції автономної нервової системи вiдносяться до часів Галена. Саме Гален дав назву «симпатичний» нервовому стовбуру, розташованому уздовж хребетного стовпа, описав хід і розподіл блукаючого нерва.

У 1801 році Франсуа Біша розділив життєві процеси в організмі на тваринні і органічні, вважаючи, що тваринні процеси залежать від спинного мозку, підпорядковані соматической системі, в той час як органічні підпорядковуються симпатичній системі.

У 1907 році И. Рейл для позначення нервових структур, що регулюють внутрішні відправлення, ввів поняття «вегетативна нервова система».

Роботами багатьох дослідників були отримані важливі факти, що характеризують властивості і значення ВНС. Але основний етап у вивченні ВНС пов'язаний з ім'ям англійського фізіолога Дж. Ленглi, що у 1889 р. розробив і застосував на практицi так званий нікотиновий метод. У високих концентраціях, як показав Ленглі, нікотин блокує передачу збудження у ВНС. Ленглi ввів у літературу такі поняття як пре- і постганглiонарнi волокна і вперше дав достатньо повний опис морфології ВНС. Він розділив усю ВНС на два основних відділи - парасимпатичний і симпатичний. Окремо ним була виділена так звана ентеринова система (Мейсснерово й Ауербахово сплетення в кишечнику). Ленглi запропонував називати ВНС автономною нервовою системою, що здатна, до відомих меж, самостійно здійснювати процеси регуляцii дiятельностi внутрішніх органів.

В наш час завдяки роботам багатьох фізіологів доведене існування периферичних рефлекторних дуг (в ШКТ, серцевому м'язі і т.п.).

В даний час відповідно до чинної Міжнародної анатомічної номенклатури термін «автономна нервова система» цілком заміняє усе  iснуюче раніше, в тому числі і термін «вегетативна нервова система», що традиційно широко використовується в Росії.

Отже, вегетативна нервова система (ВНС) - це комплекс центральних і периферичних, клітинних структур, що регулюють необхідний для адекватної реакції всіх систем функціональний рівень внутрішнього життя організму.

ЦЕНТРАЛЬНІ СТРУКТУРИ ВЕГЕТАТИВНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ (ВНС)

Розрізняють кранiобульбарний відділ ВНС, що включає в себе ядра III, VII, IX і Х пар черепно-мозкових нервів, сакральний (тазовий нерв) і тораколюмбальний відділи (ядра бічних рогів спинного мозку).

З погляду  ієрархії керування всі утворення ВНС умовно поділяють на поверхи. 1-й поверх представлений iнтрамуральними сплетеннями (метасимпатична нервова система). 2-й поверх поданий паравертебральними і превертебральними ганглiями, у яких можуть замикатися вегетативні рефлекси, незалежно від вище розташованих утворень. 3-й рівень - центральні структури симпатичної і парасимпатичноi системи (скупчення прегангліонарних нейронів у стовбурі мозку і спинному мозку). 4-й поверх представлений вищими вегетативними центрами - гiпоталамусом, ретикулярной формацією, мозочком, базальними ганглiями, корою великих півкуль.

Яка ж функція ВНС? Основна функція - це регуляція діяльності внутрішніх органів. При цьому симпатична система, як правило, викликає мобілізацію діяльності життєво важливих органів, підвищує енергоформування в організмі - за рахунок активації процесів глiкогенолiза, глюконеогенеза, лiполiза здійснює ерготропний вплив.

Парасимпатична система здійснює трофотропну дію, вона сприяє відновленню порушеного під час активності організму гомеостазу. Метасимпатична нервова система  регулює  м'язеві структури в шлунково-кишковому тракті, забезпечу   ючи його моторику, і в серці, регулюючи його скорочувальну активність.

Загальний план будови ВНС. Для симпатичної і парасимпатичноi нервової системи характерна така будова: центральні нейрони, або вірніше їх називати - преганглионарнi нейрони, розташовані в стовбурі мозку (парасимпатичнi) або в спинному мозку (у торакальном відділі - симпатичні, у сакральному - парасимпатичнi нейрони). Їх відростки  - прегангліонарнi волокна - йдуть до відповідних вегетативних ганглiiв (симпатичні - до паравертебральних і превертебральних, парасимпатичнi - до iнтрамуральних), де вони закінчуються синапсами на постгангліонарних нейронах. Ці нейрони дають аксони, що йдуть безпосередньо до органу (об'єкту керування). Ці аксони називаються постгангліонарними волокнами.

МЕТАСИМПАТИЧНА НЕРВОВА СИСТЕМА

Слід зазначити, що це поняття «молоде», у підручниках анатомії, гiстологii, фiзiогii його не згадують. Ввів цей термін А. Д. Ноздрачев. Він вважає, що метасимпатична нервова система (МНС) - це комплекс мiкроганглiонарних утворів, розташованих у стінках внутрішніх органів, що володіють моторною активністю. Мова йде про «наявність мiкроганглiiв (iнтрамуральних ганглiiв) у шлунку, кишечнику, сечовому мiхуру, серцi, бронхах. З погляду органної приналежності мiкроганглiiв А. Д. Ноздрачев пропонує виділити відповідно кардiометасимпатичну, ентерометасимпатичну, уретрометасимпатичну, везикулометасимпатичну нервову систему. В матцi, в області її шийки, теж є метасимпатична система. Найбільше вивчена метасимпатична система кишечника і серця.

Було давно відомо, що в ШКТ є нервові сплетення - пiдсерозне, мiжм`язеве (Ауербахове) і подслизисте (Мейсснерово). У кожному з цих сплетень є множина мiкроганглiiв, в яких виділяють 3 типа нейронів (по Догелю). 1-й тип нейронів по Догелю являють собою еферентнi нейрони, аксон яких безпосередньо контактує з м'язевою клітиною. Нейрони II типу по Догелю являють собою аферентнi нейрони. Їх аксони можуть переключатися на нейрони 1-го типу (рефлекторна дуга замикається на рівні мiкроганглiя), або аксон може йти до паравертебрального або превертебрального ганглiїв, переключаючись тут на інші нейрони, або аксони цих аферентних нейронів можуть доходити до спинного мозку і тут переключатися на інші нейрони. Т. е. аферентна iмпульсацiя, що йде від мiкроганглiiв, може замикатися на різних рівнях. Нейрони 3 типу по Догелю являють собою асоціативні нейрони.

Аналогічна картина характерна і для метасимпатичних структур серця.

Яку ж функцію і яким чином здійснює метасимпатична нервова система? Метасимпатична система може, по-перше, здійснювати передачу центральних впливів - за рахунок того, що парасимпатичнi і симпатичні волокна можуть контактувати з метасимпатичною системою і тим самим корегувати її вплив на об'єкти керування. По-друге, метасимпатична система може виконувати роль самостійного утворення, що інтегрує, тому що в ній є готові рефлекторні дуги (аферентнi - вставні - еферентнi нейрони).

Т. И. Косицький (разом з іншими фізіологами) показав, що в ізольованому серці має місце процес рефлекторної регуляції: розтяг правого передсердя збільшує роботу правого шлуночка серця. Цей ефект блокується ганглiоблокаторами. Аналогічно - розтяг правого шлуночка серця підвищує роботу лівого шлуночка. Реакція гальмується ганглiоблокаторами.

В ШКТ метасимпатична нервова система здійснює регуляцію складних рухiв кишки - перистальтику, маятникоподiбнi рухi. Це складний процес, у котрому багато ще залишається неясним. Думають, що завдяки рефлекторним дугам, що починаються з рецепторів (хемо-, механо-), можлива тонка регуляція моторики кишечника, адаптована до процесів гiдролiзу і всмоктування поживних речовин у шлунково-кишковому тракті.

Детальне вивчення мікроструктури і функціональної організації мiкроганглiiв ШКТ дозволило А. Д. Ноздрачеву сформулювати уявлення про те, що в основі діяльності метасимпатичноi нервової системи лежить функціональний модуль: це скупчення певним чином пов'язаних між собою нейронів, що і забезпечують функцію метасимпатичноi системи. У цьому модулі виділяють клiтини-осцилятори, сенсорні нейрони, мотонейрони і iнтернейрони. Ключовою клітиною модуля є клiтина-осцилятор. Вона спонтанно збуджується у певному ритмі, і її потенціали дії передаються через систему вставних нейронів до мотонейрона, тобто руховому нейрону, аксони якого контактують з м'язевою клітиною. Якщо мова йде про модуль ШКТ, то в даному випадку контакт здійснюється з ГМК кишечника. Медіатором мотонейрона є АТФ (нейрон - пуринергiчний), що блокує автоматичну активність ШКТ. Таким чином, чим активніше клiтина-осцилятор, тим виражене гальмування, що здійснює мотонейрон на ГМК кишечника. Вся ця система «осцилятор - мотонейрон» піддається модуляції з декількох сторін: а) аферентнi нейрони, збуджуючись в результаті активації їх закінчень (рецепторів), можуть змінювати активність мотонейрона, діючи на нього безпосередньо (активація через холінергічний синапс) або на його закінчення (аксо-аксональне гальмування), знімаючи гальмiвний вплив на ГМК; б) парасимпатичнi і симпатичні постгангліонарнi волокна, дiючи на вставні нейрони,- модулюють стан мотонейрона. Наприклад, у ШКТ при активації парасимпатичних волокон відбувається гальмування мотонейрона метасимпатичного модуля, що знімає гальмування з боку метасимпатичного модуля на ГМК, і в результаті - активація ГМК. Симпатичнi волокна, навпаки, посилюють гальмiвний вплив пуринергічного мотонейрона на ГМК шлунка або кишечника.

Отже, серед нейронів метасимпатичної нервової системи є пуринергічнi, холiнергічнi нейрони, а також (про них ще не говорилося) адренергiчнi, серотонiн-ергiчнi і, можливо, гiстамiнергiчнi нейрони.

СИМПАТИЧНА СИСТЕМА

Преганглiонарнi нейрони симпатичної нервової системи розташовані в бокових ядрах спинного мозку, починаючи з 1-го грудного сегмента і закінчуючись 2-м поперековим сегментом включно. В сегментах 1 і 2 грудного сегмента знаходяться нейрони, збудження яких викликає розширення зіниці (скорочення ди-лататора зіниці), скорочення очноямкової частини кругового м'яза ока, а також скорочення одного з м'язів верхньоі повiки. Це утворення спинного мозку одержало назву спиноциліарного центру. При збудженнi нейронів цього центру відбувається мiдрiаз (розширення зіниці), розкриття очної щілини і випинання очного яблука (екзофтальм). Коли відбувається пошкодження цього відділу мозку (або шляхів, що йдуть від нього, то спостерiгаеться симптом Горнера - звуження зіниці, звуження очної щілини, западання очного яблука. Прегангліонарнi волокна перериваються у верхньому шийному симпатичному вузлі, що являє собою один із вузлів симпатичної нервової системи симпатичного стовбура) і вiдноситься до паравертебральних ганглiїв. Звідси до м'язів йдуть постгангліонарнi волокна.

Від 1,2,3,4 і 5 грудних сегментів починаються прегангліонарнi симпатичні волокна, що направляються до серця і бронхів. Протягом усього симпатичного вiддiлу (від Т-1 до L-2) знаходяться прегангліонарнi нейрони, що є  центрами регуляцii судинного тонусу і потових залоз. Основна маса прегангліонарних волокон закінчується в паравертебральних ганглiях і тут переходить на постганглiонарнi нейрони, аксоны котрих (постгангліонарнi волокна) доходять до відповідних органiв. Частина волокон проходить транзитом через паравертебральнi ганглiї і переривається   в паравертебральних ганглiях. Скупчення превертебральних ганглiїв утворює сплетення. Найбiльшi з них - сонячне, верхнє і нижнє брижове. Звiдси йдуть постгангліонарнi волокна, що безпосередньо впливають на орган. З погляду медіаторних процесів у симпатичній нервовій системі відбуваються  наступні процеси: в преганглiонарних волокнах, що контактують із постганглiонарними нейронами (нейрон, розташований у симпатичному ганглii) - виділяється ацетилхолiн, тобто волокна і сам преганглiонарний нейрон є холiнергiчним. Ацетилхолiн взаємодіє з Н-холiнорецепторами (нікотинчутливi рецептори), в результатi чого відбувається передача збудження з преганглiонарного волокна на постганглiонарний нейрон. Ці Н-холiнорецептори не блокуються, як правило, курареподiбними речовинами (в скелетних м'язах, точніше в мiоневральному синапсi Н-холiнорецептори мають високу чутливість до кураре), але блокуються під впливом речовин, так званих ганглiоблокаторiв, наприклад, бензогексонiя. Щодо нікотину варто зазначити, що в малих концентраціях нікотин (і той, що міститься в тютюновому димі) збуджує Н-холiнорецептори, у великих концентраціях - гальмує, блокує. Постгангліонарнi волокна симпатичної нервової системи, як правило, є  адренергiчними (в їх закінченнях виділяється норадреналiн). Проте в постганглiонарних симпатичних волокнах потових залоз виділяється ацетилхолiн, що взаємодіє з М-холiнорецепторами (мускаринчутливими холiнорецепторами), при взаємодії з яким відбувається збудження потових залоз. Тому ці волокна називаються симпатичними холiнергiчними.

Норадреналін для того, щоб виробити необхідний ефект, повинен взаємодіяти з адренорецепторами. Виділяють альфа-1, альфа-2, бета-1 і бета-2 адренорецептори. Кінцевий ефект збудження симпатичних волокон залежить від того, яка популяція адренорецепторiв переважає в органі на постсинаптичнiй мембрані.

В даний час говорять про три варіанти iнервацii органа симпатичними волокнами. 1. Прямий контакт симпатичного волокна з ефекторним органом (клітинами):

наприклад, матка, сiм`явиносний протiк - в цих об'єктах кожна ГМК (гладком`язова клітина) одержує терміналь симпатичного волокна. 2. Опосередкований контакт - у цьому випадку симпатичнi волокна iнервують судину органа, а медiатор, що виділяється в результаті збудження симпатичного волокна, дифундує від судини до навколишнiх тканин i тут  здійснює свій ефект. Вважають, що цей тип iнервацii найбільше типовий для симпатичної нервової системи. Наприклад, це є в печінковій і жировій тканинах, в багатьох інших органах. 3. Взаємодія з органом через контакт із метасимпатичною нервовою системою.

Як же норадреналін може впливати на робочi елементи (ГМК, мiокардiоцит)? Існують декілька способiв впливу. Наявність конкретного способу визначається особливостями даного органа. 1-й варіант: норадреналiн після взаємодії з адрено-рецептором змінює проникність мембрани для іонів, що призводить або до деполяризацii (наприклад, за рахунок збільшення вхідного потоку в клітину іонів натрію), або до гiперполяризацii (наприклад, в результаті підвищення проникності для іонів калію).Так, в серцевому м'язі після взаємодії НА з бета-1-АР відбувається деполяризацiя, що викликає збiльшення частоти серцевого ритму, підвищення сили серцевих скорочень. При взаємодії НА з бета-2-АР матки, швидше за все, відбувається гiперполяризацiя, що викликає пригнічення активності гладком`язевих клітин. 2-й варіант: після взаємодії НА з адренорецептором відбувається зміна активності аденiлатциклази. Цей фермент сприяє утворенню в середині клітини циклічного 3,5-аденозин-монофосфата (цАМФ), речовини, що є внутрішньоклітинним месенджером (посередником). Відомо, що під впливом цієї речовини може відбуватися активація протеiнкіназ, що самі по собі є внутрішньоклітинними регуляторними бiлками, які визначають спрямованість і інтенсивність ряду внутрішньоклітинних процесів. Наприклад, є протеiнкiнази, що посилюють роботу кальцієвих помп ГМК, при цьому вiдбуваеться релаксація ГМК.

В симпатичних ганглiях, по-перше, відбувається мультиплікація-одне  прегангліонарне волокно передає сигнал багатьом постганглiонарним нейронам, вiдбуваеться «розмноження», мультиплікація сигналу. За рахунок цього вплив симпатичної системи набуває генералiзованого характеру. Далі, в симпатичних ганглiях може відбуватися замикання місцевих (периферичних) рефлексів. (здійснюється майже автономна регуляція органа).

Cимпатична нервова система iнервує майже всі органи: серце, судини, бронхи, ГМК ШКТ, ГМК сечостатевої системи, потові залози, печінку, м'язи зіниці, матку, тканини, в яких відбувається лiполiз, глiкогенолiз, наднирники, ряд інших залоз внутрішньої секреції. На підставі фізіологічних і фармакологічних даних можна скласти таку схему впливу симпатичних волокон на діяльність органів і тканин.

 З представлених даних очевидно, що симпатична нервова система сприяє значному підвищенню працездатності організму - під її впливом зростає глiкогенолiз, глюконеогенез, лiполiз, посилюється діяльність серцево-судинної системи, відбувається перерозподіл маси крові з областей, спроможних переносити гiпоксiю, в області, де наявність кисню і енергетичних джерел є основою існування. Відбувається поліпшення вентиляції легень. Одночасно, при активації симпатичної нервової системи має місце гальмування діяльності шлунково-кишкового тракту, сечового мiхура. Активація симпатичної нервової системи під час статевого акту призводить до процесів еякуляцii.

В цілому, можна погодитися з уявленням багатьох авторів про те, що симпатична нервова система виконує ерготропную функцію - в значній мірі підвищує працездатність і життєві резерви організму. Саме тому збудження симпатичного відділу ВНС відбувається кожен раз у період стресу (під час реакцій организма, спрямованих на виживання в екстремальних ситуаціях). Включення симпатичної нервової системи в цю реакцію здійснюється за участю вищих вегетативних центрів і ендокринних механізмів. Важливим компонентом цієї реакції є викид у кров катехоламiнiв із мозкового шару наднирників.

ПАРАСИМПАТИЧНА НЕРВОВА СИСТЕМА

Центральні (преганглiонарнi) нейрони парасимпатичноi нервової системи розташовані в середньому, довгастому мозку та в люмбосакральному відділі спинного мозку. В середньому мозку розташовані два парасимпатичних ядра, що належать до III пари - ядро Якубовича-Вестфаля-Едінгера (iнервацiя сфiнктера зіниці) і частина його - ядро Перлеа, що iнервуе вiйчастий м'яз ока. В довгастому мозку є парасимпатичнi ядра VII, IX, Х пар черепно-мозкових нервів. Парасимпатичне ядро VII пари iнервує слизові залози порожнини носа, слізну залозу, а через chorda tympani- під'язикову і підщелепну слинні залози. Парасимпатичне ядро IX пари iнервує привушну залозу. Парасимпатичне ядро Х пари (вагуса) - одне із самих потужних. Воно iнервує органи шиї, грудної і черевної порожнин (серце, легені, шлунково-кишковий тракт). В попереково-сакральному відділі спинного мозку розташовані парасимпатичнi нейрони, що утворюють центри сечовипускання, дефекації, ерекції.

Поширеність впливу парасимпатичного відділу більш обмежена, ніж симпатичного. Майже всі судини тіла не мають парасимпатичних волокон. Виняток - судини язика, слинних залоз і статевих органів.

Як і симпатична система, парасимпатична має прегангліонарнi нейрони, аксони яких йдуть до органа (постгангліонарнi волокна). Ганглiї парасимпатичної нервової системи знаходяться, як правило, в середині органа (iнтрамуральнi ганглii), тому прегангліонарнi волокна - довгі, а постгангліонарнi - короткі. З органом контактує постганглiонарне волокно. Воно або безпосередньо взаємодіє з клітинами цього органу (ГМК, залози), або опосредовано через метасимпатичну нервову систему.

В преганглiонарних волокнах парасимпатичної нервової системи медiатором є ацетилхолiн, він взаємодіє на постсинаптичнiй мембрані постганглiонарного нейрона з Н-холiнорецепторами, що блокуються ганглiоблокаторами. Передача збудження з пре гангліонарного волокна на постганглiонарний нейрон в парасимпатичнiй системі відбувається так само, як і в симпатичній нервовій системі. В закінченнях пост-ганглiонарних волокон парасимпатичної нервової системи, на відміну від симпатичної, виділяється ацетилхолін, а рецептори, розташовані на постсинаптичнiй мембрані органа (або нейрона метасимпатичноi системи)-цеМ-холiнорецептори , що блокуються речовинами типу атропіну.

Які ефекти здійснює парасимпатична система? На серце - зменшення частоти, сили скорочень, провідності і збудливості, ГМК бронхів - активація (це призводить до звуження бронхів), секреторні клітини трахеї і бронхів - активація, ГМК і секреторні клітини ШКТ - активація, сфiнктери ШКТ, сфiнктери сечового мiхура - розслаблення, детруссор - активація, сфiнктер зіниці - активація, вiйковий м'яз ока - активація (збільшується кривизна кришталика, посилюється заломлююча здатність ока), підвищення кровонаповнення судин статевих органів, активація слиновиділення, підвищення секреції слізної рідини. В цілому, збудження парасимпатичних волокон призводить до відновлення гомеостазу, тобто  до трофотропному ефекту.

 

Соматична нервова система (від грец. soma - тіло) іннервує довільну мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів - язика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха.

 

Автономна (вегетативна) нервова система (від грец. autos - сам) - іннервує всі внутрішні органи, ендокринні залози та мимовільні м'язи шкіри, серце та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, виділення, кровообіг тощо) та становлять внутрішнє середовище організму. Отже, автономна нервова система - це комплекс центральних і периферичний структур, які підтримують рівень гомеостазу, необхідних для адекватної реакції організму на впливи довкілля. Вегетативні волокна доходять і до скелетних м'язів, але вони не викликають скорочення м'язів, а активізують у них обмін речовин. Такий вплив називається трофічним. Автономна нервова система справляє трофічний вплив на центральну нервову систему. Центри автономної нервової системи розташовані у стовбурі головного і спинного мозку. Периферична частина складається з нервових вузлів і нервових волокон. Відростки клітин вегетативних центрів виходять із спинного мозку в складі передніх корінців спинномозкових нервів, а з головного мозку - у складі черепних нервів. Ці відростки вкриті мієліновою оболонкою, тіла їх розташовані в центральній нервовій системі. Після виходу з мозку відросток закінчується в нервовому вузлі. Відростки клітин, що знаходяться в периферичних нервових вузлах, ідуть до внутрішніх органів. Шлях від центра до органа, що іннервується у автономній нервовій системі, складається з двох нейронів. Це типова ознака автономної (вегетативної) нервової системи, тому що волокна соматичної нервової системи від центральної нервової системи доходять не перериваючись до органа, який вони іннервують. Волокна автономної (вегетативної) нервової системи мають низьку збудливість і невелику швидкість поширення нервових імпульсів 1 - 30 м/с.

Автономна (вегетативна) нервова система поділяється на симпатичну (від лат. sympathes - співчутливий, співдружний) і парасимпатичну (від лат. префікса para - суміжність,sympathes - співчутливий, співдружний)

Центри симпатичної частини автономної нервової системи розташовані в грудних і поперекових сегментах спинного мозку (від 1 грудного до I - IV поперекового). У бокових рогах сірої речовини спинного мозку лежать тіла нейронів, аксони яких виходять із спинного мозку у складі передніх корінців і у вигляді окремої гілки спрямовуються до симпатичного стовбура. Кожний симпатичний стовбур становить ланцюг нервових вузлів, з'єднаних один з одним. Симпатичні нерви іннервують всі органи і тканини організму (прискорюють і підсилюють скорочення серця, розширюють зіниці, підвищують кров'яний тиск, підсилюють обмін речовин тощо).

Тіла центральних парасимпатичних нейронів містяться в довгастому і середньому відділах головного мозку та спинному мозку. Із довгастого мозку виходять парасимпатичні волокна 7 - 9, 10, 12 черепних нервів. Головна маса парасимпатичних волокон, які йдуть із довгастого мозку, покидає його в складі блукаючого нерва. Його волокна іннервують органи шиї, грудей, живота. В спинному мозку парасимпатичні нервові центри розташовуються від 2 до 4 крижових сегментів.

Ганглії парасимпатичної частини автономної нервової системи розташовані в стінках внутрішніх органів. Внутрішньо-органні ганглії розташовані в м'язових стінках серця, бронхів, стравоходу, шлунка, кишок, жовчного міхура, сечового міхура, а також в залозах зовнішньої і внутрішньої секреції.

Більшість внутрішніх органів має подвійну іннервацію: до кожного з них підходять 2 нерви - симпатичний і парасимпатичний. Симпатична частина автономної нервової системи сприяє інтенсивній діяльності організму, особливо в екстремальних умовах, коли потрібне напруження сил. Парасимпатична частина автономної нервової системи сприяє відновленню втрачених організмом ресурсів, забезпечує нормальну життєдіяльність людського організму у стані спокою та під час сну (уповільнює скорочення серця та зменшує їх силу, звужує зіниці, знижує кров'яний тиск).

Рефлекторні реакції підтримання артеріального тиску на відносно постійному рівні, теплорегуляція, прискорення і посилення серцевих скорочень при м'язовій роботі пов'язані з діяльністю автономної нервової системи.

Всі відділи автономної нервової системи підпорядковані вищим вегетативним центрам, розташованим у проміжному мозкові. До центрів автономної нервової системи надходять імпульси від ретикулярної формації стовбура мозку, мозочка, підзгір'я, підкіркових ядер і кори великих півкуль.

Функціонально уже на першому році життя дитини формується вегетативна нервова система. Проте розвиток її і удосконалення триває довгий час і відбувається одночасно з розвитком центральної нервової системи.

У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерним є не цілковита зрівноваженість симпатичного і парасимпатичного відділів її щодо впливу їх на іннервовані органи. До 7 років переважає вплив парасимпатичної нервової системи. Тому часто спостерігається порушення ритму дихання і серцевої діяльності, звуження зіниці, підвищена пітливість, особливо у фізично ослаблених дітей і хворих.

Проте є діти, у яких переважає вплив симпатичної нервової системи, тому спостерігається підвищена збудливість нервів, що регулюють діяльність серця і кровоносних судин. Помітна у них блідість і сухість шкіри та слизових оболонок, мерзлякуватість та інше.

На ранніх стадіях ембріонального розвитку для нервової клітини характерна наявність великого ядра, оточеного незначною кількістю цитоплазми. На 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку починає рости аксон, пізніше виростають дендрити. Ріст мієлінової оболонки веде до підвищення швидкості проведення збудження по нервовому волокну - і зростає збудливість нейрона. Мієлінізація, насамперед, відмічається в периферичних нервах, потім поширюється на волокна спинного мозку, стовбурну частину головного мозку і пізніше на волокна великого мозку. Рухові нервові волокна вкриті мієлінової оболонкою ще до моменту народження. До 3-х років в основному завершується мієлінізація нервових волокон, хоча ріст мієлінової оболонки і осьового циліндра триває.

Вегетативна нервова система забезпечує іннервацію внутрішніх органів: травного, дихального та сечостатевого апаратів, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, а також усіх гладеньких м'язів і залоз зовнішньої секреції.

Вона не може керувати роботою внутрішніх органів. Її діяльність поза свідомістю людини.

У вегетативній нервовій системі розрізняють центральну й периферичну частини. Центральна частина міститься в спинному і головному мозку. Периферична складається з нервових вузлів і волокон.

 Вегетативна нервова система має тільки відцентрову (еферентну) ланку рефлекторної дуги. Доцентрову (аферентну) ланку рефлекторної дуги вона використовує у соматичній нервовій системі.

 Ефекторна ланка рефлекторної дуги вегетативної нервової системи має два нейрони: центральний або вставний і ефекторний (руховий). Тіло центрального нейрона міститься у бічних рогах спинного мозку або в ядрах стовбура головного мозку. Тіло ефекторного нейрона лежить за межами ЦНС, а саме у  автономних вузлах.

 Аксони вставних нейронів, які виходять зі спинного мозку і з стовбура головного мозку утворюють передвузлові (прегангліонарні) волокна. Ці волокна покриті мієліном, тому їх іменують білими. Аксони ефекторних нейронів, які виходять із вузлів і йдуть до органів утворюють післявузлові(постгангліонарні) волокна. Ці волокна не вкриті мієліном, тому їх іменують сірими.

 Вегетативні ( автономні) вузли лежать ближче до органа, що ними іннервується. Вони поділяються на вузли 1- 2- 3- порядку. Вузли першого порядку це паравертебральні (біляхребетні), другого порядку – превертебральні (передхребетні), третього порядку – біля органі і інтрамуральні ( лежать в стінці органа )

 

Центри симпатичної частини вегетативної нервової системи містяться в бокових рогах сірої речовини спинного мозку. Починаючи від восьмого шийного до 2-3 поперекового сегмента. Передвузлові волокна виходять зі спинного мозку в складі черевних корінців спинномозкових нервів, а потім через білу сполучну гілку прямують до вузлів симпатичного стовбура. Правий і лівий симпатичні стовбури лежать з боків хребта від основи черепа до куприка. Пучки нервових волокон з'єднують вузли між собою. Кожен стовбур складається з трьох шийних вузлів, 10-12 грудних, 4-5 поперекових, 3-4 крижових та одного куприкового. Від шийних вузлів (верхнього, середнього і нижнього) відходять серцеві гілки, які доходять до серцевого сплетення, також ідуть гілочки і до кровоносних судин. Від верхнього шийного вузла відходять внутрішні і зовнішні сонні нерви. Від шийних симпатичних вузлів ідуть симпатичні волокна до слинних  залоз, глотки, гортані та зіниці ока. Верхні грудні вузли дають гілки до органів заднього середостіння,  аортального, серцевого й легеневого сплетень. Від 6-9 грудних вузлів відходить великий нутрощевий нерв, а від 10-11 вузлів малий нутрощевий нерв. Обидва нерви проходять крізь діафрагму в черевну порожнину й закінчуються в черевному сплетенні. Черевне або сонячне сплетення розташоване навколо початку нутрощевої артерії та іннервує печінку, шлунок, підшлункову залозу, тонку кишку, товсту кишку до низхідної ободової кишки, нирки, надниркові залози, селезінку. У ділянці малого таза є підчеревне сплетення, розташовано на черевній аорті. Воно іннервує органи малого таза. У чоловіків: нижні відділи прямої кишки, сечовий міхур, сім'явиносну протоку, передміхурову залозу, а у жінок – матку, піхву, пряму кишку і сечовий міхур.

 

            Парасимпатична частина вегетативної нервової системи. Перший парасимпатичний центр (ядро Якубовича) лежить у середньому мозку на дні водопроводу. Від ядра відходять прегангліонарні волокна, які йдуть у складі окорухового нерва (3 пара черепних нервів).На своєму шляху прегангліонарне волокно заходить у війчастий вузол. Від вузла починаються постгангліонарні волокна, які викликають звуження зіниці. Другий парасимпатичний центр (верхне слиновидільне ядро) міститься у ромбоподібній ямці, його передвузлові волокна входять до складу проміжного нерва, потім лицевого (7 пара черепних нервів). Прегангліонарні волокна підходять до крилопіднебінного й підщелепного вузлів. Постгангліонарні волокна, які відходять від крилопіднебінного вузла іннервують слізну залозу, залози слизової оболонки носової і ротової порожнин. Постгангліонарні волокна, які відходять від  підщелепного вузла іннервують піднижньощелепну і підязикову слинні залози. Третій парасимпатичний центр (нижнє слиновидільне ядро) розташоване у довгастому мозку. Від ядра відходять прегангліонарні волокна, які йдуть у складі язикоглоткового нерва (9 пара черепних нервів). На своєму шляху прегангліонарне волокно заходить у вушний вузол. Від вузла відходять постгангліонарні волокна, які іннервують привушну слинну залозу. Четвертий парасимпатичний центр (дорзальне ядро блукаючого нерва) розташоване на дні ромбоподібної ямки. Правий блукаючий нерв з'єднується з черевним (сонячним) сплетенням. Прегангліонарні волокна  йдуть у складі блукаючого нерва до органів шиї, грудної черевної порожнин і закінчуються в інтрамуральних вузлах. Ці вузли розташовані всередині щитоподібної, загрудинної залоз, у бронхах, легенях, серці, стравоході, шлунку, кишках - до селезінкового вигину. Від вузлів відходять постгангліонарні волокна, які іннервують ці органи. П'ятий парасимпатичний центр розташованій у 2-4 крижових сегментах спинного мозку. Прегангліонарні волокна від центрів йдуть у складі черевних корінців крижових нервів, а потім утворюють тазові нерви. Ці нерви входять до складу підчеревного сплетення і закінчуються інтрамуральними вузлами в органах малого таза. Від вузлів відходять постгангліонарні волокна, що іннервують органи малого таза.

           Вищими центрами вегетативної нервової системи є сірий бугор проміжного мозку, смугасте тіло півкуль великого мозку, мозочок, сіра речовина водопроводу середнього мозку. Також виявлені центри в корі півкуль великого мозку, які впливають на функціі вегетативної нервової системи.

Симпатична і парасимпатична  частини  вегетативної  нервової системи відрізняються одна від одної функціонально. Так, симпатична частина прискорює роботу серця, посилює дихання, розширює зіницю ока, а парасимпатична - звужує зіницю ока, прискорює перистальтику кишок. Працюють вони злагоджено, антагонізма між ними немає.