1.ОРГАН НЮХУ. І ПАРА ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ.(НЮХОВИЙ ШЛЯХ – САМОСТІЙНА РОБОТА). ШКІРА, ЇЇ ПОХІДНІ. МОЛОЧНА ЗАЛОЗА.
2.ОРГАН ЗОРУ.ІІ ПАРА ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ.(ЗОРОВИЙ ШЛЯХ – САМОСТІЙНА РОБОТА)
3.ДОПОМІЖНИЙ АПАРАТ ОРГАНА ЗОРУ.Ш ,ІV , V ,VI ПАРИ ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ.
Заняття 18
1.ОРГАН НЮХУ. І ПАРА ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ.(НЮХОВИЙ ШЛЯХ – САМОСТІЙНА РОБОТА)
Органами чуття називаються анатомічні утвори, які сприймають енергію зовнішнього впливу і трансформують її в імпульс, який передається у головний мозок.
Неспеціалізований орган чуття – шкіра (кнтактна чутливість): тактильна больова і температурна.
Спеціалізовані органи чуття:
- орган смаку (кнтактна чутливість);
- орган зору, орган слуху, орган рівноваги, орган нюху (дистантна чутливість).
Факт взаємодії органів чуття із зовнішнім середовищем є наслідком походження їх із ектодерми.
Кожен аналізатор включає:
1) периферичний прилад, який сприймає зовнішнє подразнення і трансформує його у нервовий імпульс;
2) провідні шляхи, по яких нервовий імпульс поступає у відповідний нервовий центр (належать до проекційних екстероцептивних);
3) нервовий центр у корі півкуль головного мозку.
ОРГАН НЮХУ (organum olfactorium; organum olfactus)
Орган нюху (organum olfactorium) відноситься до нюхового мозку (rinencephalon), який є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини (див. розділ "Нюховий мозок"). Нюхова ділянка – слизова оболонка верхньої носової раковини (нейросенсорні і підтримуючі клітини).
Нейросенсорні клітини формують 15-20 нюхових нервів, які через решітчасту плстинку проникають в череп до нюхових цибулин.
В нюхових цибулинах є мітральні клітини (ІІ-й нейрон) їх відростки прямують у складі нюхового тракту до нюхових трикутників, передньої продирявленої речовини в пвдмозолисте поле, а далі – в парагіпокампальну звивину і гачок (корковий центр нюху).
Провідні шляхи ідуть трьома частинами:
- перша йде бічною нюховою смугою
- друга присередньою нюховою смугою й поясом
- третя серединною нюховою смугою та присередньою поздовжньою смугою, розташованою на верхній поверхні мозолистого тіла в його сірому покриві
Волокна, що з’єднують треті нейрони з кірковим нюховим центром, проходять також у склепінні. Окремі аксони других нейронів вступають у кірковий центр, минаючи треті нейрони. Частина нейритів третіх нейронів робить перехрестя в передній спайці мозку, вони досягають кіркових центрів як свого, так і протилежного боку головного мозку.
Від морського коника йде еферентний шлях до підкіркових нюхових центрів проміжного мозку. В ядрах сірого горбка і сосочкових тіл здійснюється зв’язок з імпульсами чутливих систем внутрішніх органів. З цими ядрами морський коник з’єднується волокнами склепіння. Відростки клітин ядер таламуса проходять через задню ніжку внутрішньої капсули і вступають у кірковий нюховий центр.
Орган нюху (organum olfactorium) складається з:
- нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi), яка займає поверхню верхньої носової раковини (concha nasalis superior) та протилежної ділянки носової перегородки (septum nasi) і містить нюховий епітелій (epithelium olfactorium);
- нюхових залоз (glandulae olfactoriae), або залоз Боумена, що розміщені у нюховій частині слизової оболонки носа і виробляють секрет переважно серозного характеру, який зволожує поверхню нюхового епітелію (epithelium olfactorium).
Орган нюху (organum olfactorium), подібно до органа смаку (organum gustatorium), контролює якість рідин та їжi, які ми споживаємо, і визначає властивості повітря, що вдихається; міститься в слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) в її нюховій частині (pars olfactoria), в ділянці верхнього носового ходу (meatus nasi superior) і має назву нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi):
Слизова оболонка нюхової частини вкриває верхню носову раковину (concha nasi superior) і відповідну частину носової перегородки (septum nasi), має жовтуватий колір і вкрита нюховим епітелієм, до складу якого входять нервові клітини – хеморецептори.
Відцентрові відростки останніх, а це аксони чутливих клітин – нюхові нервові волокна (neurofibrae olfactoriae), збираючись разом, формують 15–20 нюхових нервів (nervi olfactorii) і направляються до нюхової цибулини (bulbus olfactorius), утворюючи початкову частину нюхового шляху.
Нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I])
I пара черепних нервів
Рецептор нюху розміщений у нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi) у верхньому носовому ході (meatus nasi superior).
Рецепторний шар слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) представлений нюховими нейросенсорними (чутливими) клітинами (cellulae neurosensoriae olfactoriae) – це видозмінені біполярні нейрони, що розміщені між підтримуючими клітинами (cellulae sustentaculares).
У слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) є нюхові залози (glandulae olfactoriae) – Боуменові залози, що зволожують поверхню рецепторного шару.
Периферійні відростки рецепторних нюхових клітин починаються нюховими війками (cilia olfactoria).
Центральні відростки рецепторних нюхових клітин формують 15–20 нюхових ниток (fila olfactoria), які через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina laminae cribrosae ossis ethmoidalis) проходять у порожнину черепа (cavitas cranii) і закінчуються в нюховій цибулині (bulbus olfactorius), де переключаються на другий нейрон нюхового шляху.
Таким чином:
- тіла перших нейронів нюхового шляху розташовані в слизовій оболонці верхнього і заднього відділів носової порожнини (cavitas nasi);
- тіла других нейронів – у нюховій цибулині.
Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового шляху (tractus olfactorius), закінчуються в нюховому трикутнику (trigonum olfactorium) і в передній пронизаній речовині (substantia perforata anterior) та в підмозолистому полі (area subcalosa), де переключаються на тіла третіх нейронів.
Аксони третіх нейронів направляються трьома шляхами:
- медіальним (присереднім) нюховим пучком (stria olfactoria medialis);
- латеральним (бічним) нюховим пучком (stria olfactoria lateralis);
- проміжним нюховим пучком (stria olfactoria intermedia) і закінчуються в гачку (uncus), який є кірковим аналізатором нюху.
ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ (integumentum commune)
Загальний покрив (integumentum commune) складається з:
- шкіри (cutis);
- підшкірного прошарку; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis).
Шкіра (cutis) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища.
У шкірі розміщені інкапсульовані та неінкапсульовані нервові закінчення.
Шкіра має:
- борозни шкіри (sulci cutis);
- гребені шкіри (cristae cutis);
- тримачі шкіри (retinacula cutis);
- дотикові валочки (toruli tactiles);
- лінії розтягів (lineae distractionum).
Шкіра (cutis) виконує такі функції:
- терморегуляції;
- обміну речовин;
- газообміну (дихання);
- видалення шкідливих речовин з потом;
- депо енергетичних ресурсів;
- контактної рецепції навколишніх подразнень (тиску, дотику, температури та болю).
Шкіра (cutis) складається з:
- надшкір’я (epidermis), це є поверхневий шар, або епідерміс;
- дерміса; власне шкіри (dermis; corium), це є глибокий шар, який складається із:
- волокнистої сполучної тканини;
- еластичних волокон;
- м’язових волокон:
Надшкір’я (epidermis) складається з багатошарового зроговілого епітелію і має такі шари:
- роговий шар (stratum corneum), він є поверхневим;
- блискучий шар (stratum lucidum);
- зернистий шар (stratum granulosum);
- шипуватий шар (stratum spinosum);
- основний шар (stratum basale), він є найглибший.
Основний шар (stratum basale) є джерелом поновлення усіх шарів надшкір’я.
В основному шарі (stratum basale) розташовуються клітини – меланоцити, які містять пігмент. Кількість цього пігменту в меланоцитах обумовлює колір шкіри.
Дерміс; власне шкіра, дерма (dermis; corium) складається з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectives fibrosus laxus), в якій також є колагенові і еластичні волокна та гладкі м’язові клітини (myocyti glabri).
Дерма пронизана великою кількістю судин та нервів.
У дермі розрізняють:
- сосочковий шар (stratum papillare); він має сосочки (papillae), у яких є багато кровоносних капілярів, лімфокапілярів та нервових закінчень;
- сітчастий шар (stratum reticulare), що складається з сітки щільно переплетених колагенових волокон та невеликої кількості еластичних і ретикулярних волокон. Цей шар містить корені волосся і залози шкіри:
У верхньому шарі дерміса залягають:
- кровоносні капіляри;
- лімфатичні капіляри;
- кінцеві нервові тільця.
Нижній шар дерміса переходить у підшкірну основу, в якій є скупчення жирових клітин.
У шкірі є численні нервові закінчення (terminationes nervorum).
Похідними надшкір’я є:
- волосся (pili);
- нігті (unguis);
- залози шкіри (glandulae cutis), які поділяються на:
- потові залози (glandulae sudoriferae);
- сальні залози (glandulae sebaceae);
- молочні залози (glandulae mammariae).
Волосся (pili) вкриває певні частини шкіри(cutis), окрім:
- долонь (palma);
- підошов (planta);
- перехідної частини губ рота (pars anterior labiorum oris);
- головки статевого члена (glans penis);
- внутрішньої поверхні передньої шкірочки статевого члена (facies interna preputii penis);
- малих соромітних губ (labia pudendi).
Волосся (pili) має:
- стрижень (scapus pili), який виступає над поверхнею тіла;
- корінь (radix pili).
Корінь волосся (radix pili) лежить у товщі шкіри і закінчується волосяною цибулиною (bulbus pili), що є ростовою частиною волосся (pili).
Корінь волосся (radix pili) лежить у сполучнотканинній сумці – волосяному мішечку (folliculus pili), в який відкриваються сальні залози (glandulae sebaceae) і вплітається м’яз–випрямляч волосся (m. arrector pili).
У людини розрізняють такі види волосся (pili):
- пушок (lanugo), який вкриває всю шкіру (cutis) і особливо розвинутий у новонароджених;
- волосся голови (capilli);
- брови (supercilia);
- вії (cilia);
- борода (barba);
- вушне волосся (tragi);
- волосся ніздрів (vibrissae);
- пахвове волосся (hirci);
- лобкове волосся (pubes).
Ніготь (unguis) – це рогова пластинка, що лежить у сполучнотканинному ложі нігтя (matrix unguis), звідки починається його ріст.
У нігті (unguis) розрізняють:
- корінь нігтя (radix unguis);
- тіло нігтя (corpus unguis);
- вільний край (margo liber), який виступає за межі ложа нігтя (matrix unguis);
- прикритий край (margo occultus);
- бічний край (margo lateralis), який оточений валиком нігтя (vallum unguis).
Ніготь має місячко (lunula), яке у вигляді білої смужки тіла нігтя (corpus unguis) розташоване біля прикритого краю нігтя (margo occultus unguis).
Зверху корінь нігтя (radix unguis) вкриває наднігтя (eponychium), а знизу – піднігтя (hyponychium).
Волосся (pili) і нігті (ungues) належать до придатків шкіри.
Залози шкіри є похідними шкіри і поділяються на:
- сальні залози (glandulae sebaceae);
- потові залози (glandulae sudoriferae).
Грудь (mamma), або грудна залоза (glandula mammaria). За попередньою анатомічною номенклатурою (PNA), грудь називалась молочною залозою (glandula mammaria).
Грудь (mamma) – це видозмінена потова залоза (glandula sudorifera), яка лежить на фасції, що вкриває великий грудний м’яз (m. pectoralis major) на рівні ІІІ–VІ ребер (costae). У чоловіків вона є недорозвинутою.
Права та ліва груді (mamma dextra et sinistra) розділені міжгрудною борозною (sulcus intermammarius).
Грудь (mamma) має такі анатомічні утвори:
- грудний сосок (papilla mammaria), який містить шар гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber) та отвори молочних проток (foramina ductuum lactiferorum);
- тіло груді (corpus mammae);
- підвішувальні зв’язки груді; тримач шкіри груді (ligg. suspensoria mammaria; retinaculum cutis mammae) – це пучки пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus), які пронизують прошарки жирової тканини (textus adiposus) між частками грудної залози (lobi glandulae mammariae) і йдуть від грудної фасції (fascia pectoralis) до шкіри молочної залози (cutis glandulae mammariae).
Власне грудна залоза (glandula mammaria) має:
- пахвовий відросток; бічний відросток (processus axillaris; processus lateralis);
- частки грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять часточки грудної залози (lobuli glandulae mammariae);
- молочні протоки (ductus lactiferi) – це вивідні протоки часток молочної залози, які утворюються злиттям часточкових і міжчасточкових молочних ходів;
- молочні пазухи (sinus lactiferi) – це розширення молочних протоків (ductus lactiferi) в основі грудного соска;
- грудне кружальце (areola mammae), яке має:
- кружальцеві залози (glandulae areolares);
- кружельцеві горбки (tubercula areolae);
Грудна залоза (glandula mammaria) призначена для вигодовування новонародженого:
При вагітності залозиста тканина (textus glandulae) розростається і грудна залоза (glandula mammaria) збільшується в розмірах, а грудний сосок (papilla mammaria) та грудне кружальце (areola mammae) темніють.
Присередньо край грудної залози доходить до груднинної лінії (linea sternalis), збоку – до передньої пахвової лінії (linea axillaris anterior).
Тіло груді (corpus mammae) складається з часток грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять 15–20 часточок грудної залози (lobuli glandulae mammariae), що відокремлені між собою прошарками сполучної тканини.
Частки грудної залози (lobi glandulae mammariae) розташовані відносно грудного соска (papilla mammaria) радіально, а молочні протоки (ductus lactiferi) відкриваються на верхівці соска (apex papillae).
Навколо грудного соска (papilla mammaria) розташоване грудне кружальце (areola mammae), яке вкрите кружальцевими горбками (tubercula areolae), де відкриваються кружальцеві залози (glandulae areolares).
Підшкірний прошарок; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis) містить венозні, нервові та лімфатичні сплетення і підшкірну жирову клітковину (panniculus adiposus), яка виконує функцію термоізолятора та депо енергетичних запасів.
Також там розміщена пухка сполучна тканина (textus connectivus laxus).
Найбільше жирового прошарку є в ділянках сідниць (regiones gluteales), живота (regiones abdominales) та підошвах (plantae).
На деяких ділянках підшкірного прошарку (tela subcutanea) виявляється шар м’язових волокон – м’язовий шар (stratum musculosum).
У стовщених місцях він має перетинчастий шар (stratum membranosum) і може бути розділений на кілька волокнистих шарів (strata fibrosa).
Підшкірний прошарок (tela subcutanea) відсутній на:
- повіках (palpebrae);
- кліторі (clitoris);
- статевому члені (penis);
- більшій частині зовнішнього вухa (auris externa);
- у калитці (scrotum), де є тільки м’язовий шар (tela musculosum) – м’ясиста оболонка (tunica dartos).
Шкіру з підлеглими тканинами сполучають пучки сполучнотканинних волокон, які називаються утримувачами шкіри (retinacula cutis).
Шкіра займає площу 1,5 –
2.ОРГАН ЗОРУ.ІІ ПАРА ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ.(ЗОРОВИЙ ШЛЯХ – САМОСТІЙНА РОБОТА)
ОРГАНИ ЧУТТЯ (organa sensuum)
Органами чуття називають анатомічні утвори, які сприймають зовнішні подразненя і передають їх енергію (нервовий імпульс) в мозок.
Різні зовнішні впливи сприймаються шкірним покривом (контактні екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори) і дистантними органами чуття: органом зору (organum visus), присінкові-завитковим органом (organum vestibulocochleare), органом нюху (organum olfactorium), органом смаку (organum gustatorium).
Виходячи з особливостей подразнень, що їх сприймають органи чуттів, останні можна класифікувати так:
- подразник механічний, це органи шкірного суття, орган слуху і статичного чуття;
- подразник хімічний, це органи нюху і смаку;
- подразник світловий, це орган зору.
Органи чуттів тільки сприймають зовнішнє подразнення. Їх вищий аналіз проходить в корі великого мозку, куди нервовий імпульс поступає по нервовим волокнам (нервам), які зв’язують органи чуттів з головним мозком.
Не випадково І.П.Павлов назвав органи чуттів в їх широкому розумінні аналізаторами.
Кожний аналізатор включає:
- периферійний прилад (прибор), який сприймає зовнішнє подразнення (світло, звук, запах, смак, дотик) і трансформує його у нервовий імпульс;
- провідні шляхи, по яких нервовий імпульс поступає у відповідний нервовий центр;
- нервовий центр в корі великого мозку (кірковий кінець аналізатора).
Отже, у якості нервів органів чуттів виступають деякі чутливі черепні і спинномозкові нерви, які проводять нервовий імпульс до центральної нервової системи досягаючи кіркових центрів аналізаторів, де відбувається аналіз зовнішніх подразнень.
ОКО та СТРУКТУРИ УТВОРІВ (oculus et structurae pertinentes)
ОРГАН ЗОРУ (organum visus)
Око – очне яблуко і зоровий нерв з його оболонками:
- передній і задній полюси
- зовнішня вісь ока (24 мм)
- внутрішня вісь ока (21,75 мм)
Міопія (коротке око), гіперметропія (довге око)
- вертикальний розмір очного яблука (23,5 мм)
- поперечний розмір очного яблука (23,8 мм)
- зорова вісь очного яблука (до центральної ямки сітківки)
Оболонки ока:
- фіброзна (склера і рогівка)
- рогівка діаметром 12 мм, товщиною 1 мм, периферичний край – лімб. Шари рогівки: передній епітелій, передня погранична пластинка, власна речовина рогівки, задня погранична пластинка, задній епітелій
- склера товщиною 0,5-1 мм, венозний синус (шлемів канал)
- судинна оболонка:
- власне судинна оболонка (надсудинна, судинна, судинно-капілярна пластинки)
- війчасте тіло (війчастий кружок, війчастий вінець, війчастий поясок – цинова зв’язка), війчастий м’яз (меридіональні, циркулярні і радіарні пучки), акомодація
- райдужка (зіниця, гребінчаста зв’язка, м’яз розширювач і м’яз звужувач зіниці)
- сітківка (зряча і сліпа частини, зубчастий край, 10 шарів клітин в т. ч. палички і колбочки, біполярні і гангліозні клітини) сліпа пляма і центральна ямка
- передня і задня камери, кришталик, скловидне тіло
Допоміжні органи ока:
- м’язи (чотири прямих і два косих), всі прямі, верхній косий і м’яз-підіймач верхньої повіки розпочинаються від сухожилкового кільця довкола зорового нерва, нижній косий починається на очничній поверхні верхньої щелепи, верхній косий перекидається через блок
М'язовий апарат кожного ока складається з трьох пар антагоністично діючих глазодвігателей:
m. rectus superior et inferior;
m. rectus medialis et lateralis;
m. obliquus superior et inferior.
Усі м'язи, за винятком нижньої косою, починаються, як і леватор верхньої повіки, від сухожильного кільця (annulus tendineus communis), розташованого навколо зорового каналу очниці. Чотири прямі м'язи направляються потім, поступово дівергіруя, кпереди і після прориву vagina bulbi (теноновой капсули) сухожиллями в склеру. Лінії їх прикріплення знаходяться на різній відстані від лімба: внутрішньої прямій - в 5,5-5,75 мм, нижній - 6,0-6,5 мм, зовнішньої - 6,9-7,0 мм і верхньої - 7,7 -8,0 мм.
Верхня косий м'яз від зорового отвору прямує до кістково-сухожильно блоку, розташованому у верхньо-внутрішнього кута очниці, і, перекинувшись через нього, йде назад і назовні у вигляді компактного сухожилля. Прикріплюється до склери в верхньо-зовнішньому квадранті очного яблука в 16 мм від лімба. Окорухових м'язи правого ока (вид зверху).
Нижня коса м'яз починається від нижньої кісткової стінки очниці кілька латеральніше місця входу в носослізний канал, йде назад і назовні між нижньою стінкою очниці і нижньої прямий м'язом. Прикріплюється до склери в 16 мм від лімба (нижньо-зовнішній квадрант очного яблука).
Внутрішня, верхня і нижня прямі м'язи, а також нижня коса м'яз іннервуються гілочками n.oculomotorius, зовнішня пряма - n. abducens і верхня коса - n. trochlearis.
При скороченні тієї чи іншої м'язи очей здійснює рух навколо осі, яка перпендикулярна її площині. Остання проходить уздовж м'язових волокон і перетинає точку обертання очі. Це означає, що у більшості глазодвігателей (за винятком зовнішньої і внутрішньої прямих м'язів) осі їх обертання мають той чи інший кут нахилу по відношенню до вихідних координатним осям. Тому при скороченні таких м'язів, наприклад верхній прямий, очне яблуко робить вже складний рух. При середньому положенні глазa вона піднімає його догори, ротується досередини і кілька повертає до носа. Зрозуміло, що амплітуда вертикальних рухів очі буде зростати в міру зменшення кута розбіжності між сагітальній і м'язової площинами, тобто при повороті його назовні.
Всі рухи очних яблук поділяють на сукупні (асоційовані, кон'юговані) і вергентние (фіксація різновіддалені об'єктів за рахунок конвергенції). Під першими розуміють ті з них, які спрямовані в одну сторону: вгору, вправо, вліво і т.д. Ці рухи відбуваються м'язами-синергистами. Наприклад, при погляді вправо на правому оці скорочується зовнішня, а на лівому - внутрішня прямі м'язи. Конвергентні руху реалізуються дією внутрішніх прямих м'язів кожного ока. Разновідностью їх є фузійні руху. Будучи дуже дрібними, вони здійснюють особливо точну фіксаціонную установку очей, завдяки чому створюються умови для безперешкодного злиття в кірковій відділі аналізатора двох сетчаточного зображень в один цілісний образ.
- фасції ока
- повіки (будова, вії, залози хряща), кон’юнктива (верхнє і нижнє склепіння, мішок, слізне: озеро, м’ясце, сосочок, точка)
- слізний апарат: слізна залоза (орбітальна і повікова частини), слізний струмок, слізні канальці, слізний мішок, носослізний канал
Продукція власне сльози здійснюється слізної залозою (glandula lacrimalis) дрібними додатковими залозами Краузе і Вольфрінга. Останні якраз і забезпечують добову потребу очі в зволожуючою його рідини. Головна ж слізна залоза активно функціонує лише в умовах емоційних сплесків (позитивних і негативних), а також у відповідь на подразнення чутливих нервових закінчень у слизовій оболонці ока або носа (рефлекторне сльозовиділення).
Головна слізна залоза лежить під верхньо-зовнішнім краєм орбіти лобової кістки. Сухожилля поднимателя верхньої повіки ділить її на велику глазничную і меншу вікову частини. Вивідні протоки глазничной частки залози (у кількості 3-5) проходять між часточками вікової залози, приймаючи попутно ряд її численних дрібних проток, і відкриваються в зведенні кон'юнктиви в декількох міліметрах від верхнього краю хряща. Крім того, вікова частина залози має і самостійні протоки, яких налічується від 3 до 9. Оскільки вона лежить відразу ж під верхнім зводом кон'юнктиви, то при вивороті верхньої повіки її часточковий контури зазвичай добре видно.
Слізна залоза иннервируется секреторними волокнами лицьового нерва, які, виконавши складний шлях, досягають її в складі слізного нерва, що є гілкою очного нерва. У дітей вона починає функціонувати до кінця другого місяця життя. Тому до закінчення цього терміну при плачі їхні очі залишаються сухими.
Сльоза (lacrima) - Прозора рідина зі слабощелочной реакцією (pH 7,0-7,4) і складним біохімічним складом, більшу частину якого становить все ж вода (98-99%). У нормі вона виробляється в невеликих кількостях (від 0,5-0,6 до 1,0 мл на добу). До складу слізної рідини, крім coбственной сльози, входить також секрет, що виділяється келихоподібних клітинами кон'юнктиви Бехера, криптами Генле, залозами Манца (всі продукують муцин), а також мейбоміевих, Цейсс і Молля (продукують ліпіди). У зв'язку з цим прероговічная плівка слізної рідини складається з трьох слів тонкого муцинового (контактує з рогівкового епітелієм), водянистого (за обсягом основного) і зовнішнього ліпідного. Вона виполнче ряд важливих функцій, а саме:
захисну (видалення пилових частинок, попередження від пошкоджень дрібними сторонніми тілами, бактерицидну дію);
оптичну (згладжує мікроскопічні нерівності поверхні рогівки, забезпечує її вологість, гладкість і дзеркальність, а також заломлює світлові промені);
трофічну (участь в диханні і харчуванні рогівки).
Продукована згаданими вище залозами сльоза скочується по поверхні очного яблука зверху вниз в капілярну щілину між заднім гребенем нижнього століття і очним яблуком, де і утворюється слізний струмочок (rivus lacrimalis), що впадає в слізне озеро. Просуванню сльози в його бік сприяє мигальні руху століття. При змиканні вони не тільки йдуть назустріч один одному, а й зміщуються досередини (особливо нижню повіку) на 1-2 мм, скорочуючи тим самим очну щілину.
Власне слезоотводящие шляхи складаються з слізних канальців, слізного мішка і носослізного протоки.
Слізні канальці (canaliculi lacrimales) починаються слізними точками (punctum lacrimale), які знаходяться на вершині слізних сосочків обох повік і занурені в слізне озеро. Діаметр точок при відкритих століттях 0,25-0,5 мм. Вони ведуть у вертикальну частину канальців (довжина 1,5-2,0 мм). Потім хід їх змінюється майже на горизонтальний. Далі вони, поступово зближуючись, відкриваються позаду lig. palpebrale mediale в слізний мішок, кожен окремо або злившись попередньо в загальне гирло. Довжина цієї частини канальців 7-9 мм, діаметр 0,6 мм. Стінки канальців покриті багатошаровим плоским епітелієм, під яким знаходиться шар еластичних м'язових волокон.
Слізний мішок (saccus lacrimalis) розташований в кістковій, витягнутої по вертикалі ямці, між переднім і заднім колінами lig. palpebrale mediale і охоплений м'язової петлею (m. Horneri). Купол його виступає над цією зв'язкою і знаходиться пресептально, тобто поза порожниною очниці. Зсередини мішок покритий багатошаровим плоским епітелієм, під яким знаходиться шар аденоїдної, а потім щільної волокнистої тканини.
У нижньому відділі згаданої ямки слізний мішок відкривається в носослізний протока (ductus nasolacrimal), який проходить спочатку в кістковому каналі (довжина -12 мм). У нижньому ж відділі він має кісткову стінку тільки з латеральної сторони, в інших відділах - межують зі слизової носа і оточений багатим венозним сплетенням. Відкривається під нижньою носовою раковиною в 3-3,5 см від зовнішнього отвору носа. Загальна довжина його 15 мм, діаметр 2-3 мм. У новонароджених вихідний отвір каналу нерідко закрито слизової пробкою або тонкою плівкою, завдяки чому створюються умови для розвитку гнійного або серозно-гнійного дакріоциститу. Стінка каналу має таку ж будову, як і стінка слізного мішка. У вихідного його отвори слизова оболонка утворює складку (plica lacrimalis), яка грає роль замикаючого клапана.
В цілому можна прийняти, що слезоотводящих шлях складається з невеликих м'яких трубок різної довжини, форми і змінного діаметру, які стикуються під певними кутами. Вони з'єднують кон'юнктивальну порожнину з носової, куди і відбувається постійний відтік слізної рідини. Він забезпечується за рахунок мігательних рухів століття, сифонного ефекту з капілярним притяганням рідини, що заповнює слізні шляхи, перистальтичного зміни діаметрів канальців, присмоктуються здатності слізного мішка (внаслідок чергування в ньому позитивного і негативного тиску при миганні) і негативного тиску, що створюється в порожнині носа при аспіраційному русі повітря.
Кровопостачання: центральна артерія сітківки (внутрішня сонна артерія), вортикозні вени, вени очниці (відтік у печеристу пазуху)
Інервація:
- чутлива – перша гілка трійчастого нерва (V);
- звужувач зіниці – окоруховий нерв (парасимпатичне ядро Якубовича)
-ІІІ;
- розширювач зіниці – симпатичний стовбур;
- латеральний прямий м’яз – відвідний нерв (VI);
- верхній косий м’яз – блоковий нерв (IV);
- решта м’язів – окоруховий нерв (III).
Провідний шлях зорового аналізатора: палички, колбочки (І нейрон) – біполярні (ІІ нейрон) – гангліозні (ІІІ нейрон, формують зоровий нерв, перехрест, тракт) – латеральне колінчасте тіло і верхні горбки чотирьохгорбистості (підкоркові центри зору) ІV нейрон – через зорову променистість задньої ніжки внутрішньої капсули досягає потиличної частки біля шпорної борозни (корковий центр зору).
Частина відростків гангліозних клітин проходить транзитом через латеральне колінчасте тіло і йде до верхніх горбків чотирьох горбистості до окорухового нерва і його парасимпатичного ядра (Якубовича) – зіничний рефлекс.
Око (oculus; грец. ophthalmos) складається з:
- очного яблука (bulbus oculi);
- додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae);
- зорового нерва (n. opticus).
До очного яблука (bulbus oculi) належать:
- ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);
- оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).
Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) включають:
- брову (supercilium);
- повіки (palpebrae);
- зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
- сльозовий апарат (apparatus lacrimalis);
- сполучну оболонку; кон’юнктиву (tunica conjunctiva);
- очноямкові фасції (fasciae orbitales);
- сполучнотканинні утвори, до яких належать:
- окістя очної ямки (periorbita);
- очноямкова перегородка (septum orbitale);
- піхва очного яблука (vagina bulbi);
- надбілковооболонковий простір; епісклеральний простір (spatium episclerale);
- жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae);
- м’язові фасції (fasciae musculares).
Очне яблуко (bulbus oculi) оточене:
- жировим тілом очної ямки (corpus adiposum orbitae);
- зовнішніми м’язами очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
- очноямковою фасцією (fascia orbitalis).
В очному яблуці (bulbus oculi) розрізняють:
- передній полюс (polus anterior);
- задній полюс (polus posterior);
- зовнішню вісь очного яблука (axis bulbi externus), яка проведена між переднім полюсом (polus anterior) та заднім полюсом (polus posterior).
Внутрішня вісь очного яблука (axis bulbi internus) проходить від задньої поверхні рогівки (facies posterior corneae) до сітківки (retina).
Зорова вісь (axis opticus) проводиться від центра переднього полюса (polus anterior) до центральної ямки сітківки (fossa centralis retinae).
Лінія, що проходить по поверхні очного яблука, з’єднуючи полюси між собою, називається меридіаною (meridianus). Навколо очного яблука (bulbus oculi) їх можна провести безліч.
Лінія, що проходить поперечно по поверхні очного яблука (bulbus oculi) та ділить меридіани посередині, називається екватором (equator). Він проходить перпендикулярно до меридіан.
До оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi) належать:
- волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка (tunica externa);
- судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) – середня оболонка (tunica media);
- внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).
Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на:
- рогівку (cornea) – передню прозору частину;
- білкову оболонку ока (sclera).
На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки (sinus venosus sclerae) – канал Шлема.
Судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) складається з:
- власної судинної оболонки (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою оболонкою ока (sclera) і відмежована від неї навколосудинним простором (spatium perichoroideum);
- війкового тіла (corpus ciliare), яке складається з:
- війкового вінця (corona ciliaris);
- та близько 70 війкових відростків (processus ciliares). У товщі війкового тіла (corpus ciliare) залягає війковий м’яз (m. ciliaris), при скороченні якого забезпечується акомодація ока (oculus) – здатність чітко бачити предмети на різній відстані:
- райдужка (iris), яка помітна через рогівку (cornea). Райдужка (iris) в центрі має круглий отвір – зіницю (pupilla). Райдужка є біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку.
Навколо зіниці (pupilla) у райдужці розміщені гладкі м’язи, які утворюють:
- м’яз–звужувач зіниці ( m. sphincter pupillae);
- м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae):
Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука (tunica vasculosa bulbi) від місця виходу зорового нерва (nervus opticus) до краю зіниці (pupilla) і складається з:
- сітківки (retina);
- кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);
- зорового нерва (nervus opticus).
Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:
- більшу задню частину – зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить палички і колбочки – фоторецептори;
- меншу передню частину – сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові подразнення.
У зоровій частині сітківки (pars optica retinae) виділяють:
- пігментний шар (stratum pigmentosum), або зовнішній шар (stratum externum);
- нервовий шар (stratum nervosum), або внутрішній шар (stratum internum).
Сліпа частина сітківки містить тільки пігментний шар і поділяється на:
- війкову частину сітківки (pars ciliaris retinae);
- райдужкову частину сітківки (pars iridica retinae).
Межею між зоровою частиною сітківки (pars optica retinae) та сліпою частиною сітківки (pars caeca retinae) є зубчаста лінія (ora serrata), яка відповідає переходу власної судинної оболонки (choroidea) у війкове тіло (corpus ciliare):
У задньому відділі сітківки (retina) на дні очного яблука (fundus bulbi oculi) є диск зорового нерва (discus nervi optici), що має невелику заглибину диска (excavatio disci) – місце виходу з очного яблука зорового нерву. Ця ділянка не сприймає світлових подразнень.
У центрі сітківки (retina) при офтальмоскопії видно жовту пляму (macula lutea), в якій помітна центральна ямка (fovea centralis) та ямочка (foveola), яка є місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення колбочок.
Кровоносні судини сітківки (vasa sanguinea retinae)
Артерії сітківки (arteriae retinae) починаються від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis), яка є гілкою очної артерії (a. ophthalmica).
Венозна кров від сітківки (retina) відтікає по венулах (venulae), які ідуть із однойменними артеріолами (arteriolae) і впадають у центральну вену сітківки, внутрішньочерепну частину (v. centralis retinae, pars intraocularis).
Від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis) відходять:
- нижня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae inferior), яка має:
- носові артеріоли сітківки (arteriolae nasales retinae);
- плямові артеріоли (arteriolae maculares);
- верхня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae superior), яка відходить від судинного кола зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici).
Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v .centralis retinae, pars intraocularis) виходить від заглибини диска (excavatio disci) і проходить у порожнину черепа (cavitas cranii) всередині зорового нерва (nervus opticus) та вливається у верхню очну вену (vena ophthalmica superior) або печеристу пазуху (sinus cavernosus).
Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v. centralis retinae; pars intraocularis) має такі притоки:
- скроневі венули сітківки (venulae temporales retinae);
- носові венули сітківки (venulae nasales retinae);
- плямові венули (venulae maculares retinae).
Ядро очного яблука (nucleus bulbi oculi) складається із таких світлозаломлюючих середовищ:
- склистого тіла – corpus vitreum;
- кришталика – lens;
- водянистої волоиа – humor aquosus;
- передньої камери – camera anterior;
- задньої камери – camera posterior).
Склисте тіло (corpus vitreum) – драглиста прозора маса, в якій немає судин. Воно займає всю задню частину очного яблука (bulbus oculi) позаду кришталика (lens).
На передній поверхні cклистого тіла (facies anterior corporis vitrei) є ямка склистого тіла (fossa hyaloidea), у якій лежить кришталик (lens).
Кришталик (lens) – це двоякоопукла лінза, що має:
- передню поверхню (facies anterior);
- задню поверхню (facies posterior);
- передній полюс (polus anterior);
- задній полюс (polus posterior);
- ядро кришталика (nucleus lentis), що є його внутрішньою частиною;
- кору кришталика (cortex lentis), що є його периферійною частиною;
- капсулу кришталика (capsula lentis), що вкриває його ззовні.
- війковий поясок (zonula ciliaris), або зв’язку Цинна, за допомогою якої капсула кришталика (capsula lentis) прикріплюється до війкового тіла (corpus ciliare):
При скороченні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) розслаблюється і кришталик (lens) розправляється, стає більш опуклим, його заломлююча здатність збільшується – людина бачить близькі предмети, пише, читає тощо.
При розслабленні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) або зв’язка Цинна, натягується і кришталик (lens) сплощується, його заломлююча здатність зменшується. Цей процес називається акомодацією – здатність бачити предмети на різних відстанях.
Камери очного яблука (camerae bulbi) є такі:
- передня камера (camera anterior), що розміщена між задньою поверхнею рогівки (facies posterior corneae) та передньою поверхнею райдужки (facies anterior iridis);
- задня камера (camera posterior), що розміщена між задньою поверхнею райдужки (facies posterior iridis) та передньою поверхнею кришталика (facies anterior lentis);
- зазадня камера; склиста камера (camera postrema; camera vitrea), в якій розміщене склисте тіло (corpus vitreum).
Водяниста волога (humor aquosus) заповнює передню камеру та задню камеру (camera anterior et camera posterior). Водяниста волога (humor aquosus) виробляється:
- війковими відростками (processus ciliares);
- війковими складками війкового тіла (plicae ciliares corporis ciliaris).
Передня і задня камери очного яблука (camerae bulbi: camera anterior et camera posterior) сполучаються між собою через зіницю (pupilla).
Між рогівкою (cornea) та райдужкою (iris) утворюється райдужково–рогівковий кут (angulus iridocornealis), який заповнений гребінною зв’язкою (lig. pectinatum), між пучками волокон якої є простори райдужково–рогівкового кута (spatia anguli iridocornealis) – фонтанові простори:
Через фонтанові простори (spatia anguli iridocornealis) водяниста волога (humor aquosus) відтікає з передньої камери (camera anterior) у венозну пазуху білкової оболонки (sinus venosus sclerae) Шлемів канал, а з нього потрапляє в передні війкові вени (vv. ciliares anteriores).
Ембріогенез органа зору
Частини очного яблука розвиваються з трьох джерел: з мозкової трубки, ектодерми та мезенхіми.
З базальних відділів бокових стінок проміжного мозку в тій стадії, коли він ще слабо відмежований від кінцевого мозку, утворюються парні випинання – очні пухирці, які залишаються з’єднаними з місцем їх походження очними стебельками, що згодом перетворюються в зорові нерви.
Пізніше дистальний відділ стінки очних пухирців випинається всередину, утворюється очний бокал з подвійною стінкою, із стінок якого розвивається сітківка (retina).
Із ектодерми, яка знаходиться біля очного пухирця розвивається кришталик (lens):
Мезенхіма, яка оточує очний бокал і кришталик, диференціюється в білкову оболонку ока (sclera), рогівку (cornea) та судинну оболонку очного яблука (tunica vasculosa bulbi), включаючи райдужку (iris).
З дуплікатори шкіри розвиваються повіки (palpebrae).
Вади розвитку очного яблука. До них належать:
- астигматизм – неправильне формування кривини рогівки та кришталика, при цьому зображення викривлене, бо воно проектується у вигляді лінії а не точки;
- короткозорість – подовження очного яблука у передньо-задньому напрямі;
- далекозорість – вкорочення очного яблука у передньо-задньому напрямі;
- помутніння кришталика – перешкоджання проходження світлового пучка;
- глаукома – недорозвинутість венозного синуса, білкової оболонки ока та простору райдужково-рогівкового кута, що приводить до підвищення внутрішньоочного тиску, який приводить до атрофії світлочутливих і нервових елементів сітківки;
- альбінос – відсутність пігменту в судинній оболонці.
Зоровий нерв [ II ] (nervus opticus [ II ])
II пара черепних нервів
Зоровий нерв (nervus opticus) належить (як черепний нерв) до внутрішньої оболонки очного яблука (tunica interna bulbi), а саме починається з диску зорового нерва (discus nervi optici), який є місцем виходу із очного яблука (bulbus oculi) відростків гангліонарних клітин (neurocyti ganglii), які формують зоровий нерв, що складається із таких частин:
- внутрішньочерепної частини (pars intracranialis), яка знаходиться у порожнині черепа (cavitas cranii), починаючись від зорового каналу (canalis opticus) до зорового перехрестя (chiasma opticum);
- канальної частини (pars canalis) – частини зорового нерва (nervus opticus), яка проходить через зоровий канал (canalis opticus);
- очноямкової частини (pars orbitalis), яка проходить у товщі жирового тіла очної ямки (corpus adiposum orbitae);
- внутрішньоочної частини (pars intraocularis), в якій розрізняють:
- передпластинкову частину (pars prelaminaris), яка розміщена перед решітчастою пластинкою білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae);
- внутрішньопластинкову частину (pars intralaminaris) – частину волокон зорового нерва (nervus opticus), що розміщена між волокнами решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae). Навколо цієї частини знаходиться судинне коло зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici), яке утворене гілками задніх коротких війкових артерій (aa. ciliares posteriores breves).
- запластинкову частину (pars postlaminaris), яка розміщена позаду решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae).
Зоровий нерв (nervus opticus) оточений такими двома піхвами, які є продовженням оболон головного мозку (meninges):
- зовнішньою піхвою (vagina externa), яка є продовженням черепної павутинної оболони (arachnoidea mater cranialis);
- внутрішньою піхвою (vagina interna), яка є продовженням черепної м’якої оболони (pia mater cranialis);
Між цими двома піхвами зорового нерва (vaginae externa et interna nervi optici) знаходиться щілиноподібний:
- підпавутинний міжпіхвовий простір; простір м’якої оболони (spatium intervaginale subarachnoidale; spatium leptomeningeum), який є продовженням підпавутинного простору головного мозку (spatium subarachnoideum).
Зоровий нерв (n. opticus) є частиною зорового аналізатора. Тіла його перших трьох нейронів розміщені в сітківці (retina). Він має:
- І нейрон – це палички і колбочки (bacilli et coni);
- ІІ нейрон – це біполярні клітини сітківки (neurocyti bipolares retinae);
- ІІІ нейрон – це мультиполярні клітини сітківки; гангліонарний шар (stratum ganglionare)^
Аксони ІІІ нейронів утворюють зоровий нерв (n. opticus), який через зоровий канал (canalis opticus) проходять в порожнину черепа (cavitas cranii).
Тут утворюється неповний перехрест волокон зорового нерва (chiasma opticum), де перехрещуються до 70 % аксонів III нейронів.
Перехрещуються волокна від присередньої частини сітківки (pars medialis retinae).
Волокна від бічної частини сітківки (pars lateralis retinae) йдуть по своєму боці.
Після зорового перехрестя (chiasma opticum) в ділянці турецького сідла (sella turcica) починається зоровий шлях (tractus opticus), який складається із:
- присередніх волокон зорового нерва протилежноої сторони;
- бічних волокон зорового нерва власної сторони.
У складі зорових шляхів аксони ІІІ нейронів доходять до підкіркових центрів зору:
- подушка таламуса (pulvinar thalami);
- верхні горбки середнього мозку (colliculi superiores mesencephali);
- бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia).
У цих підкіркових центрах зору розміщені тіла ІV нейронів зорового шляху.
Від бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) і подушки таламуса (pulvinar thalami) аксони ІV нейронів проходять через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (pars tertia posterior cruris posterioris capsulae internae) і, утворивши зорове сяйво (radiatio optica), закінчуються “на берегах” острогової борозни (sulcus calcarinus), де розташований кірковий аналізатор зору.
Аксони ІV нейронів від верхніх горбків пластинки покрівлі (colliculi superiores laminae tecti) йдуть до додаткових парасимпатичних ядер Якубовича протилежного боку (ІІІ пара черепних нервів), де залягають тіла п’ятих нейронів. Звідси починається еферентна частина зіничного рефлексу та акомодаційного рефлексу (зв’язок ІІ пари черепних нервів з ІІІ).
Аксони V нейронів (передвузлові парасимпатичні волокна) у складі окорухового нерва через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior) заходять в очну ямку (orbita) до війкового вузла (ganglion ciliare), в якому розташовані тіла VІ нейронів.
Аксони VІ нейронів (завузлові парасимпатичні волокна) іннервують:
- м’яз–звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);
- війковий м’яз (m.ciliaris);
- м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae), що іннервується симпатичними завузловими волокнами;
Цей рефлекс не залежить від нашої волі чи свідомості.
3.ДОПОМІЖНИЙ АПАРАТ ОРГАНА ЗОРУ.Ш ,ІV , V ,VI ПАРИ ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ.
До додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae) належать:
- зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
- брови (supercilia);
- повіки (palpebrae);
- сполучна оболонка, кон’юнктива (tunica conjunctiva);
- сльозовий апарат (apparatus lacrimalis).
Зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi) поділяються на:
- прямі м’язи (mm. recti);
- косі м’язи (mm. obliqui);
- та інші м’язи (et ceteri).
До прямих м’язів очного яблука належать:
- верхній прямий м’яз (m. rectus superior);
- нижній прямий м’яз (m. rectus inferior);
- бічний прямий м’яз (m. rectus lateralis);
- присередній прямий м’яз (m. rectus medialis):
Вони повертають очне яблуко (bulbus oculi) відповідно у свій бік, навколо лобової та вертикальної осей.
До косих м’язів очного яблука належать:
- верхній косий м’яз (m. obliquus superior), який своїм сухожилком (tendo) перекидається через блок блокової ості (trochlea spinaе trochlearis) і повертає очне яблуко (bulbus oculi) вниз та назовнi;
- нижній косий м’яз (m. obliquus inferior), що повертає очне яблуко (bulbus oculi) вверх та назовні, тобто повертає очне яблуко (bulbus oculi) переважно навколо стрілової осі.
До інших зовнішніх м’язів очного яблука (musculi externi bulbi oculi) належать:
- м’яз–підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris), який має поверхневу пластинку (lamina superficialis) та глибоку пластинку (lamina profunda);
- очноямковий м’яз (m. orbitalis), що вгорі вкриває передній відрізок нижньої очноямкової щілини (fissura orbitalis inferior).
До внутрішніх м’язів очного яблука (musculi interni bulbi oculi), які є гладкими м’язовими волокнами (myofibrae glabrae), належать:
- війковий м’яз (m. ciliaris), який має:
- меридіанні волокна (fibrae meridionales);
- поздовжні волокна (fibrae longitudinales);
- радіальні волокна (fibrae radiales);
- колові волокна (fibrae circulares);
- м’яз–звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);
- м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae):
Окістя очної ямки (periorbita) є окістям кісток (periosteum ossium), що формують стінки очної ямки (orbita) і, зростаючись ззаду в ділянці зорового каналу (canalis opticus) та верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior), продовжується у черепну тверду оболону (dura mater cranialis).
Очне яблуко (bulbus oculi) оточене піхвою очного яблука (vagina bulbi) – теноновою капсулою, яка пухко сполучається із білковою оболонкою ока (sclera).
Між піхвою очного яблука (vagina bulbi) та окістям очної ямки (periorbita) залягає жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae), яке виконує функцію еластичної подушки для очного яблука (bulbus oculi).
Верхня та нижня повіки (palpebra superior et palpebra inferior) – це утвори, які прикривають очне яблуко (bulbus oculi) згори та знизу і переходять у шкіру сусідньої ділянки.
Між повіками є щілина повік (rima palpebrarum):
Передня поверхня повіки (facies anterior palpebrae) вкрита шкірою, а задня поверхня повіки (facies posterior palpebrae) – тонкою сполучною оболонкою (tunica conjunctiva). Остання переходить на очне яблуко (bulbus oculi).
У місці переходу сполучної оболонки (tunica conjunctiva) з верхньої повіки та нижньої повіки (palpebra superior et inferior) на очне яблуко (bulbus oculi) утворюється:
- верхнє склепіння сполучної оболонки (fornix conjunctivae superior);
- нижнє склепіння сполучної оболонки (fornix conjunctivae inferior), утворюючи сполучнооболонковий мішок (saccus conjunctivalis).
У товщі повік розміщена сполучна пластинка, яка нагадує хрящ, і тому вона називається верхнім хрящем повіки (tarsus superior) та нижнім хрящем повіки (tarsus inferior), де містяться залози хрящів і повік (glandulae tarsales et palpebrarum).
У повіках (palpebrae) є також війкові залози (glandulae ciliares) та сальні залози (glandulae sebaceae):
На межі між верхньою повікою і лобом помітний шкірний валик, вкритий волоссям – брови (supercilia).
Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) складається із:
- сльозової залози (glandula lacrimalis), що лежить в ямці сльозової залози (fossa glandulae lacrimalis), яка розташована на межі верхньої стінки очної ямки (paries superior orbitae) з бічною стінкою очної ямки (paries lateralis orbitae);
- сльозовивідних шляхів:
Сухожилок м’яза–підіймача верхньої повіки (tendo musculi levatoris palpebrae superioris) розділяє сльозову залозу (fossa glandulae lacrimalis) на:
- більшу верхню очноямкову частину (pars orbitalis superior);
- меншу нижню повікову частину (pars palpebralis inferior).
Від цих частин відходять вивідні проточки (ductuli excretorii), яких є 10–15 і вони відкриваються в сполучнооболонковий мішок (saccus conjunctivalis), а саме в бічну частину верхнього склепіння сполучної оболонки (pars lateralis fornicis superioris conjunctivae).
Відходячи з вивідних протоків, сльоза (lacrima) омиває передню поверхню очного яблука (facies anterior bulbi oculi).
Далі сльоза (lacrima) по капілярній щілині повік (rima palpebrarum) прямує по сльозовому струмку (rivus lacrimalis), відтікаючи у присередній кут ока (angulus oculi medialis). Тут сльозова рідина (liquor lacrimalis) накопичується у сльозовому озері (lacus lacrimalis).
Із сльозового озера (lacus lacrimalis) через сльозові точки (puncta lacrimalia), які знаходяться на присередніх краях верхньої повіки та нижньої повіки (margo medialis palpebrae superioris et palpebrae inferioris) біля сльозового сосочка (papilla lacrimalis), сльоза (lacrima) через верхній і нижній сльозові канальці (canaliculi lacrimales superior et inferior) поступає у сльозовий мішок (saccus lacrimalis).
Останній лежить в однойменній ямці в нижньоприсередньому куті очної ямки (orbita).
Сльозовий мішок (saccus lacrimalis) переходить у носо–сльозову протоку (ductus nasolacrimalis), яка відкривається у передню частину нижнього носового ходу (meatus nasi inferior).
Із передньою стінкою сльозового мішка (paries anterior sacci lacrimalis) зрощена глибока частина (сльозова частина – pars lacrimalis) колового м’яза ока (pars profunda musculi orbicularis oculi), яка при скороченні розширяє сльозовий мішок (saccus lacrimalis), що сприяє всмоктуванню в нього сльозової рідини (liquor lacrimalis) через сльозові канальці (canaliculi lacrimales).
Окоруховий нерв [ III ] (nervus oculomotorius [ III ]
III пара черепних нервів
Окоруховий нерв (nervus oculomotorius) має:
- ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке є руховим ядром (nucleus motorius);
- додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii); парасимпатичне ядро Якубовича.
Ці ядра розміщені у сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні верхніх горбків середнього мозку (colliculi superiores mesencephali).
Аксони нейронів цих ядер формують окоруховий нерв, який виходить з головного мозку (encephalon) в міжніжковій ямці (fossa interpeduncularis), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).
У ділянці верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior) окоруховий нерв (nervus oculomotorius) розгалужується на:
- верхню гілку (ramus superior);
- нижню гілку (ramus inferior):
Нервові волокна від верхньої гілки (ramus superior) іннервують:
- верхній прямий м’яз ока (m. rectus superior оculi);
- м’яз–підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris).
Нервові волокна від нижньої гілки (ramus inferior) іннервують:
- нижній прямий м’яз ока (m. rectus inferior oculi);
- присередній прямий м’яз ока (m. rectus medialis oculi);
- нижній косий м’яз ока (m. obliquus inferior oculi).
Від додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii) – парасимпатичного ядра Якубовича – відходить гілка до війкового вузла (ramus ad ganglion ciliare), вона ще називається парасимпатичним корінцем війкового вузла (radix parasympathica ganglii ciliaris) або окоруховим корінцем війкового вузла (radix oculomotoria ganglii ciliaris) – це передвузлові парасимпатичні волокна.
Ці передвузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) йдуть в складі нижньої гілки окорухового нерва (ramus inferior nervi oculomotorii) до війкового вузла (ganglion ciliare), де переключаються на другі нейрони.
Завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) – аксони других нейронів від війкового вузла (ganglion ciliare) – йдуть у складі коротких війкових нервів (nervi ciliares breves) до:
- м’яза–звужувача зіниці (m. sphincter pupillae);
- війкового м’яза (m. ciliaris).
Блоковий нерв [IV] (nervus trochlearis [IV])
IV пара черепних нервів
Він має власне рухове ядро – ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке розташоване у сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні нижніх горбків середнього мозку (colliculi inferiores mesencephali).
Аксони нейронів цього ядра формують блоковий нерв, який виходить з головного мозку (encephalon) із верхнього мозкового паруса (velum medullare superius), на основі мозку появляється з бічної поверхні ніжок мозку (crura cerebri), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior):
Блоковий нерв (nervus trochlearis) іннервує верхній косий м’яз ока (m. obliquus superior oculi).
Відвідний нерв [VI](nervus abducens [VI])
VI пара черепних нервів
Він має власне рухове ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), яке розташоване у сірій речовині покриву мосту (substantia grisea tegmenti pontis) на верхівці лицевого горбка ромбоподібної ямки (apex colliculi facialis fossae rhomboideae).
Аксони нейронів цього ядра формують відвідний нерв, який виходять з головного мозку (encephalon) на межі між пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) і мостом (pons), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).
Відвідний нерв іннервує бічний прямий м’яз ока (m. rectus lateralis oculi).
Матеріали підготувала доцент Флекей П.П.