1.Рельєф плаща.Нюховий
мозок.локалізація функцій в корі великого мозку.
2.кінцевий мозок.базальні ядра
і біла речовина півкуль.бічні шлуночки.
(циркуляція ліквора –
самостійна робота).
шкіра.похідні шкіри.молочна
залоза.
Заняття 16
КІНЦЕВИЙ МОЗОК; ВЕЛИКИЙ МОЗОК
(telencephalon; cerebrum)
Він представлений правою та лівою півкулями
великого мозку (hemispheria
cerebri). До кожної півкулі належать:
- плащ (pallium);
- нюховий мозок (rhinencephalon);
- основна частина кінцевого мозку
(pars basilaris telencephali) – підкіркові ядра;
- склепіння (fornix);
- мозолисте тіло (corpus callosum).
Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi laterales).
Півкулі великого мозку (hemispheria
cerebri)
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri)
вкриті корою великого мозку; плащем (cortex cerebri; pallium) і мають три поверхні:
- верхньобічну поверхню півкулі великого мозку
(facies superolateralis hemispherii cerebri);
- присередню поверхню півкулі великого мозку
(facies medialis hemispherii cerebri);
- нижню поверхню півкулі великого мозку
(facies inferior hemispherii cerebri).
Найбільш виступаючі ділянки півкуль отримали назву полюсів:
- лобовий полюс (polus frontalis);
- потиличний полюс (polus occipitalis);
- скроневий полюс (polus temporalis).
Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен
(sulci) і розміщених між ними валикоподібних підвищень – звивин великого мозку
(gyri cerebri), форма і напрям яких досить мінливі.
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) складаються
з таких часток:
- лобової частки (lobus frontalis);
- тім’яної частки (lobus parietalis);
- потиличної частки (lobus
occipitalis);
- скроневої частки (lobus temporalis);
- острівця; острівцевої частки
(insula; lobus insularis);
- обідкової частки (lobus limbicus).
Обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому
центрі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri).
Ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної та скроневої
часток і острівця (insula),
який розташований в глибині бічної ямки великого мозку (fossa lateralis
cerebri).
Кожна частка великого мозку (lobus cerebri)
відмежована одна від одної борознами великого мозку (sulci
cerebri) – міжчастковими борознами (sulci interlobares).
На верхньобічній поверхні півкулі великого
мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) знаходяться такі
міжчасткові борозни (sulci
interlobares):
- центральна борозна (sulcus centralis), або Роландова
борозна, що відділяє лобову частку (lobus frontalis) від тім’яної (lobus
parietalis);
- бічна борозна (sulcus lateralis), або Сільвієва борозна, яка відділяє скроневу
частку (lobus temporalis) від лобової та тім’яної (lobus frontalis et
parietalis);
- тім’яно–потилична борозна (sulcus
parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною часткою (lobus parietalis) та
потиличною часткою (lobus occipitalis);
- передпотилична вирізкa (incisura
preoccipitalis).
На
верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) виділяють такі борозни та звивини:
- у лобовій
частці (lobus frontalis):
- передцентральну борозн (sulcus precentralis);
- верхню лобову борозна (sulcus
frontalis superior);
- нижню лобову борозна (sulcus
frontalis inferior);
- передцентральну звивину (gyrus precentralis);
- верхню лобову звивину (gyrus
frontalis superior);
- середню лобову звивину (gyrus
frontalis medius);
- нижню лобову звивину (gyrus
frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки та висхідної
гілки бічної борозни (ramus anterior et ramus ascendens sulci lateralis)
поділяється на:
- покришкову
частину (pars opercularis);
- трикутну
частину (pars triangularis);
- очноямкову
частину (pars orbitalis).
- у тім’яній
частці (lobus parietalis):
- зацентральну борозну (sulcus
postcentralis);
- внутрішньотім’яну борозну (sulcus
intraparietalis);
- зацентральну звивину (gyrus
postcentralis);
- верхню тім’яну часточку (lobulus
parietalis superior);
- нижню тім’яну часточку (lobulus
parietalis inferior), в якій знаходяться:
- надкрайова
звивина (gyrus supramarginalis);
- кутова
звивина (gyrus angularis);
- у скроневій
частці (lobus temporalis):
- верхню скроневу борозну (sulcus
temporalis superior);
- нижню скроневу борозну (sulcus
temporalis inferior);
- поперечну скроневу борозну (sulcus
temporalis transversus);
- верхню скроневу звивину (gyrus
temporalis superior);
- середню скроневу звивину (gyrus
temporalis medius);
- нижню скроневу звивину (gyrus
temporalis inferior);
- поперечні скроневі звивини (gyri
temporales transversi) – звивини Гешля, які містяться на присередній
поверхні верхньої скроневої звивини (facies medialis gyri temporalis
superioris).
- у потиличній частці (lobus
occipitalis):
- поперечну потиличну борозну (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує досить варіабельні потиличні звивини (gyri
occipitales);
- півмісяцеву борозну (sulcus lunatus);
- передпотиличу вирізку (incisura preoccipitalis);
- у
острівцевій частці; острівцi (lobus insularis; insula):
- центральна борозна острівця (sulcus
centralis insulae);
- колову борозну острівця (sulcus
circularis insulae);
- звивини острівця (gyri insulae);
- довгу звивину острівця (gyrus longus
insulae);
- короткі звивини острівця (gyri
breves insulae);
- поріг острівця (limen insulae).
Центри. Стосовно локалізації
центрів кори великого мозку довгий час існувало дві
теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена ділянка кори, або центр,
відповідає лише певній функції на периферії (теорія вузького локалізму). Друга
теорія — наявність обмежених центрів, різних за своєю функцією, не визнає, а
всю кору розглядає порівняно рівнозначною (теорія еквіпотенціалізму). І.
П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є чітко обмеженим, а містить ядро й
розсіяну частину, причому розсіяні елементи розташовані не лише поблизу ядра, а
й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних елементів). Нижче
подано деякі найважливіші нервові центри (ядра), розташовані в корі великого
мозку.
Передцентральна
звивина (gyrus precentralis) і прицентральна
часточка (lobulus paracentralis) лобової частки
становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів,
які надходять від посмугованих м'язів,
суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній
ділянці передцентральної звивини розташовані
клітинні групи, що належать до м'язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх
кінцівок, ще нижче — неврони, пов'язані з іннервацією м'язів голови. Оскільки
нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов'язані з мускулатурою
лівої сторони тіла і навпаки.
У задній
частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й
очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).
У лівій (у
лівшів у правій) нижній тім'яній часточці розташований центр, який координує
цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв'язків, які
виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі
ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються
цілеспрямовані дії (апраксія).
Вважають,
що локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і
положення тіла в просторі) — кора верхньої та
середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії
(розладу координації рухів).
Центр
слуху розташований у корі верхньої
скроневої звивини, на боці, оберненому до острівця. Двостороннє ураження центру
призводить до повної кіркової глухоти.
У gyrus parahippocampalis та ділянці її гачка містяться центри
нюхового та смакового аналізаторів. Кіркові центри слуху, нюху й
смаку кожної півкулі мають зв'язок з відповідними рецепторами обох (правої та
лівої) половин голови.
Кіркове ядро
аналізатора зору розташоване по обидва боки шпорної борозни.
Зоровий центр кожної півкулі зв'язаний із зовнішньою половиною
сітківки свого боку і з присередньою її половиною протилежного. У ділянці клина
(cuneus) містяться центри
зорової пам'яті й зорової орієнтації.
У зацентральній
звивині (тім'яна частка) локалізується ядро шкірного аналізатора (больова,
тактильна, температурна чутливість), причому проекція нервових елементів кори
на периферію аналогічна проекції їх на передцентраль-ній звивині.
Кірковий
кінець рухового аналізатора виразної усної мови* міститься зліва у задній третині нижньої лобової звивини .У разі ушкодження
цієї зони людина втрачає здатність вимовляти слова (рухова афазія), хоч
довільні скорочення відповідних м'язів або їх груп можливі.
Кіркове
ядро слухового аналізатора усної мови розташоване в глибині задньої ділянки верхньої скроневої звивини. Якщо
уражено цей центр, то виникає сенсорна афазія (людина чує слова, але не розуміє
їхнього значення).
Ядро рухового
аналізатора письмової мови локалізується в
задній ділянці середньої лобової звивини і в ннжньотім'яній ділянці. При
ушкодженні цього центра всі рухи, зв'язані з письмом, зберігаються, але
втрачається здатність писати літери та інші письмові знаки (аграфія).
Ядро
зорового аналізатора письмової мови, пов'язане
із загальним центром аналізатора зору, міститься в gyrus angularis нижньої тім'яної часточки зліва.
Керує процесом читання. Порушення його функції не призводить до втрати зору,
але людина перестає читати й розуміти написане (алексія).
Ядра аналізаторів
верхньолатеральної поверхні кори головного мозку.
Ядра аналізаторів медіальної
поверхні кори головного мозку.
На нижній поверхні півкуль головного мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) виділяють
такі борозни та звивини:
- у лобовій
частці:
- нюхову борозну (sulcus rhinalis);
- очноямкові борозни (sulci
orbitales);
- пряму звивину (gyrus rectus);
- присередню нюхову звивину (gyrus
olfactorius medialis);
- бічну нюхову звивину (gyrus
olfactorius lateralis);
- очноямкові звивини (gyri orbitales).
- у
скроневій частці:
- обхідну борозну (sulcus collateralis), яка продовжується в нюхову борозну (sulcus rhinalis);
- потилично–скроневу борозну (sulcus
occipitotemporalis);
- присередню потилично–скроневу звивину
(gyrus occipitotemporalis medialis);
- бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis).
- у
потиличній частці знаходяться борозни та
звивини, що є продовженням дозаду
борозен та звивин нижньої поверхні скроневої частки:
- потилично–скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);
- острогову борозну (sulcus
calcarinus);
- бічну потилично–скроневу звивину
(gyrus occipitotemporalis lateralis) є продовженням із скроневої частки (lobus
temporalis);
- присередню потилично–скроневу звивину
(gyrus occipitotemporalis medialis) є продовженням із скроневої частки (lobus
temporalis);
- язикову звивину (gyrus lingualis).
Специфічні риси
будови кінцевого мозку; великого мозку (telencephalon; cerebrum),
які відрізняють
людину від тварин.
В будові центральної нервової
системи можна відзначити «людські»
ознаки будови мозку, тобто специфічні риси будови його, що відрізняють
людину від тварин .
1. Перевага
головного мозку над спинним. Так, у хижих тварин (наприклад, у кішки)
головний мозок у 4 рази тяжчий спинного, у приматів (наприклад, у макак) – у 8
разів, а в людини – у 45 разів (маса спинного мозку
Спинний мозок складає у ссавців 22 – 48 % маси
головного мозку, у горили – 5-6 %, у людини – тільки 2 %.
2. Маса мозку.
По абсолютній масі мозку людина не займає першого місця, тому що у великих
тварин мозок тяжчий, ніж у людини (
Щоб розкрити справжні співвідношення маси мозку до
маси тіла, використовують так званий квадратний покажчик мозку, тобто добуток
абсолютної маси мозку на відносну.
Цей покажчик дав можливість виділити людину з
усього тваринного світу. Так, у гризунів він дорівнює 0,19, у хижих – 1,14, у
китоподібних (дельфін) – 6,27, у людиноподібних мавп – 7,35, у слонів – 9,82 і,
нарешті, у людини – 32,0.
3. Перевага
плаща над мозковим стовбуром, тобто нового мозку (neencephalon) над древнім
(paleencephalon).
4. Найвищий
розвиток лобової частки великого мозку. На лобові частки приходиться в
нижчих мавп 8 – 12 % усієї поверхні півкуль, в антропоїдних мавп – 16 %, у
людини – 30 %.
5. Перевага
нової кори півкуль великого мозку над старою.
6. Перевага
кори над підкіркою, що у людини досягає максимальних цифр: кора складає
53,7% всього обсягу мозку, а базальні ядра – тільки 3,7 %.
7. Борозни і
звивини збільшують площу кори сірої речовини, тому, чим більше розвинута
кора півкуль великого мозку, тим більше і складчастість мозку.
Збільшення складчастості досягається великим
розвитком дрібних борозен третьої категорії, глибиною борозен і їхнім
асиметричним розташуванням.
У жодної тварини немає одночасно такого великого
числа борозен і звивин, при цьому настільки глибоких і асиметричних, як у
людини.
8. Наявність
другої сигнальної системи, анатомічним субстратом якої є самі поверхневі
шари мозкової кори.
Отже, специфічними рисами
будови мозку людини, котрі відрізняють його від мозку самих високорозвинених
тварин, є максимальна перевага молодих
частин центральної нервової системи над старими: головного мозку над
спинним, плаща над стовбуром, нової кори над старою, поверхневих
шарів мозкової кори над глибокими.
НЮХОВИЙ МОЗОК (rhinencephalon), ЛІМБІЧНА,або обідкова ЧАСТКА
(lobus limbicus), чи ЛІМБІЧНА СИСТЕМА
Це центр емоційної чутливості сприйняття зовнішнього
середовища, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки (статеві та
захисні), мотивувань, так звані підсвідомі реакції, і філогенетично найдавніша
та морфологічно найглибша структура кінцевого мозку людини.
Разом з усією підкіркою нюховий мозок
(rhinencephalon) є джерелом енергії для кори і відповідає за життєво важливі
реакції людини, регулює діяльність
внутрішніх органів. Зокрема, за відчуття
голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів, мотивацію поведінки.
Тут закладені механізми пам’яті, сну, емоцій.
Ці реакціїї сформувались у зв’язку з первинними
функціями нюху, їх морфологічною основою є відділи мозку, які розвиваються з
нижніх відділів мозкового пухиря і належать до нюхового мозку.
Вчений Брока ще в 1878 році об’єднав поясну борозну
(sulcus cinguli), перешийок поясної
звивини (isthmus gyri cinguli), приморськоконикову
борозну (gyrus parahippocampalis) в одну частку, яка має вигляд
дугоподібної крайової частки.
Латинське слово ”limbus” перекладається як ”край”
або ”облямівка”, ”обідок”, і Брока назвав цю частку великою крайовою часткою,
або лімбічною часткою, або
склепінною звивиною Арнольда.
Морфологічно лімбічна
система розташована в
центральній частині нюхового мозку
в:
- обідковій
частці (lobus limbicus);
- морському
конику (hippocampus);
- гачку
(uncus);
- зубчастій
звивині (gyrus dentatus);
- прозорій
перегородці (septum pellucidum).
За останніми науковими даними, центр лімбічної
системи міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині, нюховому
трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ
нюхового мозку).
Окрім поняття ”лімбічна частка” в нейроанатомії є
поняття ”лімбічна система” (англ. limbic system – обідкова, або
лімфатична система), яка об’єднує всі компоненти нюхового мозку та деякі інши
структури.
Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з
ретикулярною формацією.
У людини нюховий мозок (rhinencephalon) розвинутий
слабше, ніж у тварин і поділяється на:
- передню нюхову частку (lobus
olfactorius anterior) – периферійну
частину);
- задню нюхову частку; грушоподібну
частку (lobus olfactorius posterior; lobus piriformis) – центральну частину;
- морського коника (hippocampus), який
розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку.
До центральної частини нюхового мозку (задньої нюхової частки – lobus
olfactorius posterior) належать:
- обідкова частка (lobus limbicus), яка складається з:
- поясної
звивини (gyrus cinguli) з поясною
борозною (sulcus cinguli);
- приморськоконикової
звивини (gyrus parahippocampalis);
- зубчаста звивина (gyrus dentatus);
- мигдалеподібне тіло (corpus
amygdaloideum), яке також належить до базальних ядер;
- прозора перегородка (septum pellucidum);
- гачок (uncus) – кірковий аналізатор нюху:
До периферійної частини нюхового мозку (передньої нюхової частки – lobus
olfactorius anterior) належать:
- нюхова цибулина (bulbus
olfactorius);
- нюховий шлях (tractus olfactorius);
- ділянка прозорої перегородки, або
перегородкове поле (area septalis);
- присередня та бічна нюхові звивини (gyri olfactorii medialis et lateralis),
які є пучками нервових волокон, що розходяться від нюхового шляху в різні боки,
утворюючи присередню та бічну сторони нюхового трикутника;
- нюховий трикутник (trigonum
olfactorium), або нюхове поле (area olfactoria), що має:
- передню
пронизану речовину (substantia perforata anterior);
- діагональну
стрічку (stria diagonalis);
- нюховий
горбок (tuberculum olfactorium).
Морський коник (hippocampus), розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку
(rhinencephalon).
Усі структури нюхового мозку (rhinencephalon)
входять до складу лімбічної системи
і є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого
мозку людини, що забезпечує здійснення давніх інстинктів.
Вважається, що окремі структури нюхового мозку
(rhinencephalon) людини, крім забезпечення нюхової чутливості, є морфологічним
субстратом, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки – статеві та
захисні (підсвідомі реакції). Ці реакції відносять до лімбічної системи і
відіграють роль у взаємодії між вісцеральними та емоційними проявами.
Як
зазначено у Міжнародній анатомічній номенклатури (Сан–Паулу, 1997), обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.
Інши частки півкулі розташовані з внутрішнього боку
відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від
обідкової частки.
Проте структури, що утворюють обідкову частку,
мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих
структур борознами.
Обідкова частка (lobus limbicus)
Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою
виділяють обідкові частку (lobus limbicus), яка включає структури, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.
Інші
частки півкулі мозку прилягають до внутрішньої поверхні
відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від
обідкової частки (lobus limbicus).
Проте структури, що утворюють обідкову частку
(lobus limbicus), мають функції, характерні тільки для цієї частки, й
відокремлюються від прилеглих структур борознами.
Коли термін обідкова
частка (lobus limbicus) не
вживається, ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобної, тім’яної
і скроневої часток.
До обідкової
частки (lobus limbicus) належать:
- поясна борозна (sulcus cinguli);
- поясна звивина (gyrus cinguli) з перешийком
поясної звивини (isthmus gyri cinguli);
- смужкова звивина (gyrus
fasciolaris);
- приморськоконикова звивина (gyrus
parahippocampalis) із гачком (uncus);
- морськоконикова борозна (sulcus
hippocampalis);
- зубчаста звивина (gyrus dentatus);
- торочко–зубчаста борозна (sulcus
fimbriodentatus);
- морськоконикові торочки (fimbria
hippocampi);
- обхідна борозна (sulcus
collateralis);
- нюхова борозна (sulcus rhinalis).
У
обідковій частці lobus limbicus) виділяють склепінчасту
звивину (gyrus fornicis), до якої відносяться
такі анатомічні утвори:
- поясна звивина (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини
(isthmus gyri cinguli);
- смужкова
звивина (gyrus fasciolaris);
- приморськоконикову
звивину (gyrus parahippocampalis), яка має гачок (uncus).
Кожна півкуля великого мозку (hemispherium
cerebri), або півкуля головного мозку (hemispherium encephali) має, окрім кори головного мозку (cortex
cerebri), або плаща (pallium), ще й сіру речовину (substantia
grisea), яка представлена окремими ядрами.
Ці ядра залягають в товщі білої речовини
(substantia alba), ближче до основи кінцевого мозку (basis telencephali) і
називаються, за попередньою анатомічною номенклатурою – базальними ядрами
(nuclei basales), основними ядрами.
За новою сучасною Міжнародною анатомічною
номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) виділено два нових підрозділи:
- основну частину кінцевого мозку
(pars basalis telencephali).
- основні ядра та структури утворів
(nuclei basales et structurae pertinentes).
Основна
частина кінцевого мозку (pars basalis
telencephali) включає структури, що у попередніх номенклатурах були розміщені в
інших розділах. Проте ця основна частина кінцевого мозку включає також і деякі
структури, що можуть розглядатися як частини базальних ядер (nuclei basalis),
наприклад, вентральний палідум (pallidum ventrale), вентральний стріатум
(striatum ventrale).
До основної частини кінцевого мозку
(pars basalis telencephali) входять:
- мигдалеподібне
тіло (corpus amygdaloideum);
- огорожа
(claustrum);
- вентральний
палідум (pallidum ventrale);
- вентральний
стріатум (striatum ventrale);
- периферійна
частина нюхового мозку; передня нюхова частка (lobus olfactorius anterior).
До основних ядер та структур утворів (nuclei
basales et structurae perinentes) відносяться:
- хвостате ядро (nucleus caudatus);
- сочевицеподібне
ядро (nucleus lentiformis);
- смугасте
ядро (corpus striatum);
- внутрішня
капсула (capsula interna);
- променистий
вінець (corona radiata);
- асоціативні
волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali);
- спайкові
волокна кінцевого мозку (fibrae commissurales telencephali).
До базальних ядер належать:
- смугасте тіло (corpus striatum), яке
складається з:
- хвостатого ядра (nucleus caudatus);
- сочевицеподібного ядра (nucleus
lentiformis);
- огорожа (claustrum);
- мигдалеподібне тіло (corpus
amygdaloideum).
Базальні (основні) ядра
(nuclei basales) – це підкіркові рухові центри, вони формують стріопалідарну
систему, яка відповідає за:
- автоматичні, звичні рухи (біг, ходьба тощо);
- тонус м’язів;
- деякі автономні (вегетативні) реакції, зокрема
теплорегуляцію та вуглеводний обмін.
Стріопалідарна система є основною частиною екстрапірамідної системи і складається з двох частин:
- стріатума (striatum), який
відноситься до філогенетично нових утворів (neostriatum) стріальної системи, що
сповільнюють рухи. Він складається:
- хвостате ядро (nucleus caudatus);
- лушпина (putamen);
- палідума (pallidum), який відноситься до більш старих утворів
(paleostriatum), що прискорюють рухи. Він складається:
- бічна бліда куля (globus pallidus
lateralis);
- присередня бліда куля (globus pallidus medialis).
Смугасте тіло (corpus striatum) належить до екстрапірамідної
системи і має ще назву стріопалідарної системи, складається з:
- стріатума
(striatum);
- палідума
(pallidum).
Стріатум та палідум поділяються на дві частини:
- дорсальний та вентральний стріатум
(striatum dorsale et ventrale);
- дорсальний та вентральний палідум
(pallidum dorsale et ventrale).
.Хвостате ядро (nucleus
caudatus) є видовженим та дугоподібно вигнутим навколо таламуса (thalamus)
ядром, має морфофукціональний зв’язок через провідні шляхи із сусідніми ядрами
таламуса та складається з:
- голови (caput) – це передня
потовщена частина ядра, що міститься в лобовій частці півкуль великого мозку
(lobus frontalis hemispherii cerebri);
- тіла (corpus) – це середня частина
ядра, що розташована у тім’яній частці (lobus parietalis hemispherii cerebri);
- хвоста (cauda) – це задня частина
ядра, котра загинається вниз та вбік і розташовується у скроневій частці (lobus
temporalis hemispherii cerebri).
Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) залягає в білій речовині
півкуль великого мозку (substantia alba hemispherii cerebri), має на зрізах
трикутну форму і подібне до сочевичного зернятка.
Це ядро має тісний морфологічний та функціональний
зв’язок за допомогою провідних шляхів із сусідніми ядрами таламуса (nuclei
thalami).
Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) та присередня мозкова пластинка
(lamina medullaris medialis) поділяє
сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) на:
- лушпину (putamen);
- бічну бліду кулю (globus pallidus
lateralis);
- присередню бліду кулю (globus
pallidus medialis).
Бічна
мозкова пластинка (lamina medullaris
lateralis) відділяє лушпину
(putamen) від блідих куль (globi pallidi), а присередня мозкова пластинка відмежовує
присередню бліду кулю (globus pallidus medialis) від бічної блідої кулі (globus
pallidus lateralis).
Огорожа (claustrum) – це тонка пластинка сірої речовини, яка розташована ззовні
від лушпини сочевицеподібного ядра (putamen nuclei lentiformis).
Від лушпини (putamen) огорожа (claustrum) відділена
шаром білої речовини – зовнішньою капсулою (capsula
externa).
Ззовні від огорожі (claustrum) міститься прошарок
білої речовини – крайня капсула (capsula extrema), яка розміщена між
огорожею та мозковою корою острівцевої частки півкуль.
Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщене у скроневій частці півкуль великого мозку
(lobus temporalis hemispherii cerebri) попереду від нижнього (скроневого) рогу
бічного шлуночка (cornu temporale ventriculi lateralis).
Воно є проміжним утвором між корою великого мозку
(cortex cerebri) та ядрами півкуль великого мозку (nuclei hemispherii cerebri).
До ядер
мигдалеподібного тіла належать:
- бічне основне ядро мигдалика
(nucleus amygdalae basalis lateralis);
- присереднє основне ядро мигдалика
(nucleus amygdalae basalis medialis);
- центральне ядро мигдалика (nucleus
amygdalae centralis);
- кіркове ядро мигдалика (nucleus
amygdalae corticalis);
- проміжне ядро мигдалика (nucleus
amygdalae interstitialis);
- бічне ядро мигдалика (nucleus
amygdalae lateralis);
- присереднє ядро мигдалика (nucleus
amygdalae medialis).
Внутрішня капсула (capsula interna)
Це шар білої речовини, який розташований між:
- сочевицеподібним
ядром (nucleus lentiformis) збоку;
- хвостатим
ядром (nucleus caudatus) і таламусом
(thalamus), що розміщені присередньо.
Через цю капсулу проходять проекційні волокна, які
з’єднують кору великого мозку (cortex cerebri) з іншими відділами головного
мозку та із спинним мозком.
На горизонтальному розрізі півкулі великого мозку
(hemispherium cerebri) внутрішня капсула (capsula interna) має вигляд
відкритого латерально тупого кута з наступними частинами:
- передньою ніжкою (crus anterius);
- коліном внутрішньої капсули (genu
capsulae internae);
- задньою ніжкою (crus posterius).
Передня ніжка внутрішньої
капсули (crus anterius capsulae
internae) розміщена між головкою хвостатого ядра (nucleus caudatus) та
передньою половиною сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Її проекційними волокнами є:
- лобово–мостовий шлях (tractus
frontopontinus);
- передня променистість таламуса (radiatio
thalami anterior).
Коліно внутрішньої капсули (genu
capsulae internae) розміщене між передньою та задньою ніжками (crura anterius
et posterius), між сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) та центральною
частиною бічного шлуночка (pars centralis ventriculi lateralis).
Воно утворене
кірково–ядерними
волокнами (fibrae corticonucleares).
Задня ніжка внутрішньої
капсули (crus posterius capsulae
internae) розташована між таламусом (thalamus) та заднім відділом
сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis) і по відношенню до останнього складається з трьох країв або частин:
- таламо–сочевицеподібної частини
(pars thalamolentiformis);
- засочевицеподібної частини (pars
retrolentiformis);
- підсочевицеподібної частини (pars
sublentiformis).
Таламо–сочевицеподібна частина (pars thalamolentiformis) прилягає безпосередньо до
коліна внутрішньої капсули (genu capsulae internae) і має:
- кірково–спинномозкові волокна
(fibrae corticospinales);
- кірково–червоноядерні волокна
(fibrae corticorubrales);
- кірково–сітчасті волокна (fibrae
corticoreticulares);
- кірково–таламічні волокна (fibrae
corticothalamicae);
- таламо–тім’яні волокна (fibrae
thalamoparietales);
- центральна таламічна променистість
(radiatio thalami centralis).
Засочевицеподібна частина (pars retrolentiformis) складається із:
- задньої таламічної променистості
(radiatio thalamica posterior);
- потилично–мостових волокон (fibrae
occipitopontinae);
- потилично–покрівельних волокон
(fibrae occipitotectales).
Підсочевицеподібна частина (pars sublentiformis) містить:
- кірково–покрівельні
волокна (fibrae corticotectales);
- скронево–мостові
волокна (fibrae temporopontinae);
- кірково–таламічні
волокна (fibrae corticothalamicae);
- зорову
променистість (radiatio optica), яку раніше називали коліно–шпорними
волокнами (fibrae geniculocalcarinae);
- слухову
променистість (radiatio acustica), яку раніше називали коліно–скроневими
волокнами (fibrae geniculotemporales).
Крайня капсула (capsula extrema) розміщена між огорожею (claustrum)
та корою острівця (cortex insulae), є прошарком білої речовини, яка належить до
променистого
вінця (corona radiata), містить асоціативні волокна.
Зовнішня капсула (capsula externa) – це шар білої речовини, який знаходиться між лушпиною
(putamen) та огорожею (claustrum), містить асоціативні волокна.
Мозолисте тіло (corpus callosum) – це нервові волокна, що йдуть поперечно з однієї
півкулі в іншу, тобто сполучають праву та ліву півкулі великого мозку, формуючи
комісуральні
провідні шляхи.
Верхню поверхню мозолистого тіла (facies superior
corporis callosi) видно в глибині поздовжньої щілини великого мозку (fissura
longitudinalis cerebri). Ця структура належить до білої речовини.
На стріловому розрізі в мозолистому тілі
(corpus callosum) розрізняють:
- передню частину, яка зігнута
вниз та вперед і утворює:
- коліно (genu), яке переходить у дзьоб
(rostrum); останній продовжується в кінцеву пластинку (lamina
terminalis);
- середню частину, яка є
найдовшою частиною мозолистого тіла і представлена стовбуром (truncus);
- задню частину, яка вільно нависає над
передніми відділами пластинки покрівлі середнього мозку і називається валиком
(splenium).
Верхня поверхня мозолистого тіла (facies superior
corporis callosi) вкрита сірою речовиною (substantia grisea), яка називається сірим
покриттям (indusium griseum).
Уздовж мозолистого тіла (corpus callosum)
простягаються:
- бічна поздовжня смуга (stria
longitudinalis lateralis);
- присередня поздовжня смуга (stria
longitudinalis medialis);
- променистість мозолистого тіла
(radiatio corporis callosi); це радіальні нервові волокна, які розходяться в
усі боки від мозолистого тіла (corpus callosum) до кори великого мозку (cortex
cerebri).
Частина променистості мозолистого тіла (прямує вбік
та вниз) покриває задній та нижній роги бічного шлуночка і називається покривом
(tapetum).
Волокна передньої частини мозолистого тіла утворюють малі
щипці; лобові щипці (forceps minor; forceps frontalis).
Волокна задньої частини мозолистого тіла утворюють великі
щипці; потиличні щипці (forceps major; forceps occipitalis).
Склепіння (fornix)
розміщене під мозолистим тілом (corpus callosum) і побудоване з поздовжніх
пучків нервових волокон, які з’єднують морського коника (hippocampus) з ядрами
таламуса (nuclei thalami) та гіпоталамуса (nuclei hypothalami).
Склепіння (fornix) складається з тіла
(corpus), яке спрямоване вперед і вниз.
Спереду тіло (corpus) продовжується у два стовпи склепіння (columnaе
fornicis), які закінчуються у сосочкових тілах гіпоталамуса (corpus mamillare).
Ці стовпи склепіння відмежовують спереду міжшлуночкові отвори (foramen
interventriculare).
Ззаду тіло (corpus) переходить у дві ніжки склепіння (crura
fornicis), кожна з яких продовжується у торочку морського коника (fimbria
hippocampi).
У місці відходження від тіла (corpus) ніжки (crura)
з’єднані між собою трикутною пластинкою – спайкою
(comissura).
Бічний край тіла та ніжок склепіння (до них
прикріплюється ворсинчасте сплетення правого та лівого бічних шлуночків)
називається стрічкою склепіння (taenia fornicis).
Прозора перегородка (septum pellucidum) з’єднує стовпи склепіння з
мозолистим тілом і належить до лімбічної системи (відчуття задоволення).
Прозора перегородка (septum pellucidum) має дві пластинки
(laminae), які натягнуті між передніми частинами стовпів склепіння та передніми
частинами мозолистого тіла.
Між пластинками міститься замкнена щілиноподібна порожнина (cavitas), що заповнена прозорою
рідиною.
Пластинка прозорої перегородки (lamina septi
pellucidi) є присередньою стінкою лобового рога бічного шлуночка (paries
medialis cornus frontalis ventriculi lateralis).
Попереду від стовпів склепіння (columnae fornicis)
розташована передня спайка (commissura anterior), волокна якої
орієнтовані поперечно.
Передня спайка (commissura anterior) має:
- передню частину (pars anterior);
- задню частину (pars posterior).
Передня спайка (commissura anterior) розміщена
позаду кінцевої пластинки (lamina terminalis) і належить до нюхового мозку
(rhinencephalon).
Як і мозолисте тіло (corpus callosum), передня
спайка (commissura anterior) складається з комісуральних нервових волокон, що
з’єднують півкулі великого мозку (hemispheria cerebri).
Кінцева пластинка (lamina terminalis) є продовженням дзьоба мозолистого тіла (rostrum corporis
callosi).
У товщі кінцевої пластинки розташований судинний
орган кінцевої пластинки (organum
vasculosum laminae terminalis), який є зовнішньою зоною цієї пластинки.
Морський коник (hippocampus)
належить до лімбічної системи, а саме – до нюхового мозку (rhinencephalon), і
структурно–функціонально тісно пов’язаний із склепінням (fornix).
Морський коник (hippocampus) – це підвищення на
присередній стінці скроневого рога бічного шлуночка (paries medialis cornus
temporalis ventriculi lateralis), яке утворене скупченням сірої речовини в
глибині півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) і має форму морського
коника (hippocampus).
Передній потовщений кінець морського коника – нога
морського коника (pes
hippocampi) має пальцеподібні випини морського коника (digitationes
hippocampi).
Вгорі морський коник (hippocampus) вкритий тонким
шаром білої речовини (substantia alba), яка формує заглиблення морського коника
(alveus hippocampi) із торочкою морського коника (fimbria
hippocampi).
Морський коник (hippocampus) складається з таких
частин:
- припідставки (parasubiculum);
- передпідставки (presubiculum);
- підставка (subiculum);
- Аммонівого рога (cornu Ammonis), що
має ділянки I–IV Аммонівого рога (regiones I–IV cornus Ammonis);
- зубчастої звивини (gyrus dentatus);
- ноги морського коника (pes
hippocampi);
- пальцеподібних відростків (випини)
морського коника (digitationes hippocampi);
- торочки морського коника (fimbria
hippocampi);
- заглиблення морського коника (alveus
hippocampi).
- шарів морського коника (strata
hippocampi);
- шарів зубчастої звивини (strata gyri
dentati).
Морський коник (hippocampus) відіграє важливу роль
у забезпеченні пам’яті і в генезі її порушень.
ЛОКАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЙ В КОРІ ВЕЛИКОГО МОЗКУ
У корі великого мозку містяться центри, які
регулюють виконання тих чи інших функцій.
Дослідження цито– і мієлоархітектоніки кори
головного мозку започаткував київський анатом
В. О. Бец, а продовжив – І.П. Павлов.
Ці центри, за І.П.Павловим, поділяють на:
- центри першої сигнальної системи (проекційні), які є у людини і тварини;
- центри другої сигнальної системи (асоціативні), які є тільки у людини і
зумовлені розвитком усного та писемного мовлення.
До проекційних центрів (центрів першої сигнальної системи) належать:
- кірковий центр зору, який розташований на
присередній поверхні потиличної частки (facies medialis lobi occipitalis) з
боків острогової борозни (sulcus calcarinus);
- кірковий центр слуху, який розміщений в
глибині бічної борозни (sulcus lateralis) на верхній поверхні середньої частини
верхньої скроневої звивини (facies superior partis mediae gyri temporalis
superioris) в корі поперечних скроневих звивин (gyri temporales transversi) –
закрутках Гешля;
- кірковий
центр нюху та смаку,
який локалізований в гачку (uncus);
- кірковий
центр загальної чутливості
(больової, температурної, тактильної), що представлений зацентральною звивиною
(gyrus postcentralis);
- кірковий
центр рухового аналізатора, що
представлений передцентральною звивиною (gyrus precentralis) та прицентральною
часточкою (lobus paracentralis). У цьому центрі сприймається пропріоцептивна
чутливість і звідси регулюється діяльність скелетних м’язів;
- кірковий
центр співдружнього повороту голови і очей
в протилежний бік, розміщений в задніх відділах середньої лобової
звивини (pars posterior gyri frontalis medii);
- кірковий
центр рухового аналізатора практичних
навичок (цілеспрямованих, координованих рухів, набутих у процесі
трудової діяльності), що розміщений у ділянці нижньої тім’яної часточки в
надкрайовій звивині (lobulus parietalis inferior gyri supramarginalis).
Цей руховий аналізатор координує рухи, пов’язані з
професійними і спортивними діями або складними набутими навиками, тобто
здійснює всі цілеспрямовані складні комбіновані рухи – функція праксії (praxis
– практика).
У людей з домінуючою правою рукою цей аналізатор
розміщений у лівій півкулі великого мозку, а у людей з домінуючою лівою рукою –
у правій півкулі великого мозку.
Ураження цього центру призводить до втрати здатності
виконання складних координованих рухів – апраксії, незважаючи на відсутність
паралічу.
- кірковий
центр стереогнозу
(тримірно–просторового відчуття), що міститься у верхній тім’яній часточці
(lobulus parietalis superior).
Усі
вищеописані кіркові центри двосторонні, а в передцентральній та зацентральній
звивинах кіркові центри правої половини тіла людини розташовані в лівій
півкулі, а лівої – у правій півкулі.
Слід
зауважити, що чутливі та рухові функції
голови представлені в нижніх частинах цих
звивин, а з ніг – у верхніх.
До асоціативних центрів (центрів другої сигнальної системи) належать:
- кірковий
центр артикуляції мови – центр
Брока, який міститься у задніх відділах нижньої лобової звивини (gyrus
frontalis inferior).
Цей центр є найбільш важливим для вимовляння слів.
При його ушкодженні втрачається рухова програма
слова, людина не може вимовляти склади та слова – моторна афазія;
- кірковий слуховий аналізатор мови – центр
Верніке міститься у задніх відділах верхньої скроневої звивини (gyrus
temporalis superior). Цей центр є найбільш важливим для розуміння мови. При
його ушкодженні має місце сенсорна афазія (втрата розуміння власної усної
мови).
- кірковий центр письма (писемної мови), або руховий аналізатор письмових знаків
локалізується в задній частині середньої лобової звивини (gyrus frontalis
medius).
Діяльність цього центру тісно пов’язана з
аналізаторами рухів руки і узгодженого повороту голови та очей в протилежний
бік.
Ушкодження аналізатора письмових знаків призводить
до порушення тонких рухів в написанні букв, слів та інших знаків – аграфії
(порушення здатності писати), при збереженні інших практичних навичок;
- кірковий центр читання (зоровий аналізатор
писемної мови) розміщений в кутовій звивині (gyrus angularis). При його
ушкодженні порушується здатність читати та розуміти написане) – алексія.
Усі
центри мови непарні і розміщені у правші в лівій півкулі, а у лівші – у правій
півкулі.
Бічний шлуночок (ventriculus lateralis)
Порожниною
кінцевого мозку є бічні шлуночки
(правий та лівий), які складаються з:
- лобових рогів; передніх рогів (cornua
frontalia; cornua anteriora);
- потиличних рогів; задніх рогів
(cornua occipitalia; cornua posteriora);
- скроневих рогів; нижніх рогів
(cornua temporalia; cornu inferiora);
- центральної частини (pars
centralis).
Лобові роги; передні роги (cornua frontalia; cornua anteriora) розміщені в лобовій
частці (lobus frontalis). Вони обмежовані:
- присередньо пластинкою прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);
- збоку і знизу головою хвостатого ядра (caput nuclei caudati);
- зверху мозолистим
тілом (corpus callosum).
Центральна частина (pars centralis) розташована в тім’яній частці (lobus parietalis). Вона
обмежована:
- знизу – тілом хвостатого ядра (corpus nuclei caudati) і таламусом (thalamus);
- зверху – мозолистим тілом (corpus callosum).
Потиличні роги; задні роги (cornua occipitalia; cornua posteriora) розміщені в потиличних
частках (lobi occipitales). Вони обмежовані:
- зверху і збоку волокнами мозолистого тіла, які утворюють покрив (tapetum).
На присередній стінці потиличних рогів (paries
medialis cornuum occipitalium) розташована:
- цибулина заднього рогу (bulbus cornus posterioris);
- пташина острога (calcar avis).
На нижній стінці потиличних рогів (paries inferior
cornuum occipitalium) розташовується обхідний трикутник (trigonum collaterale).
Скроневі роги; нижні роги (cornua temporalia; cornua inferiora) знаходяться в скроневій
частці (lobus temporalis). Вони обмежовані:
- присередньо морським коником (hippocampus);
- знизу білою речовиною, яка утворює обхідне підвищення (eminentia
collateralis);
- зверху і збоку білою речовиною – покривом мозолистого тіла (tapetum
corporis callosi).
Верхньоприсередню стінку скроневих рогів утворює хвіст
хвостатого ядра (cauda nuclei caudati).
У центральній частині та в скроневому розі бічного шлуночка міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке утворюється
внаслідок проникнення м’якої мозкової оболони із судинами; це сплетення через міжшлуночковий
отвір (foramen interventriculare) з’єднується з III шлуночком.
Судинне сплетення бере участь в утворенні більшої
частини спинномозкової рідини.
Матеріали підготовив доцент Ющак М.В.