1.Анатомічна номенклатура. Осі і площини. Загальна характеристика скелета. Будова кісток. Окістя.

2.Загальна будова хребця. Шийні, грудні і поперекові хребці. Крижова кістка, куприк. Ребра, грудина

3.Загальна артрологія Сполучення кісток тулуба. Хребтовий стовп у цілому. Грудна клітка в цілому.

(Заняття 1.)

Тема 1

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТІЛО ЛЮДИНИ

Під час анатомічного дослідження початкове положення тіла людини є вертикальним. В анатомії прийнято вивчати тіло людини із зімкнутими нижніми та опущеними у стані супінації (долоні повернені вперед, supinatio) — верхніми кінцівками. Зворотне положення, тобто коли долоні повернені назад, називається пронацією (pronatio) (мал. 1).

У тілі людини розрізняють голову (caput), шию (соllum), тулуб (truncus) і дві пари кінцівок (верхні та нижні) (mem-brae superiores et inferiores).

Тулуб людини має два кінці — верхній (superior) і нижній (inferior) і чотири поверхні — передню (anterior), задню (posterior), дві (праву й ліву) бічні (латеральні) (lateralis dextra/sinistra).

На кінцівках визначають також два кінці відносно тулуба: проксимальний (proximalis), тобто ближчий, і дистальний (distalis), тобто дальший.

І в анатомічній термінології, і в клінічній практиці прийнято такі визначення: глибокий (profundus), поверхневий (superficial), верхній (superior), нижній (inferior), внутрішній (internus), зовнішній (exter-nus), великий (magnus), малий (parvus), більший (major), менший (minor), найменший (minimus) тощо.

ОРІЄНТУВАННЯ  І РОЗТАШУВАННЯ ЧАСТИН ТІЛА, ОРІЄНТУВАЛЬНІ ПЛОЩИНИ

Для загального орієнтування й уточнення локалізації різних частин і органів тіла людини користуються площинами, проведеними в трьох взаємно перпендикулярних напрямках: стріловому (від лат. sagitta — стріла) (площина спрямована спереду назад - стрілова), лобовому (від лат. from — лоб) (площина розташована паралельно площині лоба — лобова, або вінцева) і горизонтальном}' (площина, що перетинає тіло впоперек) (див. мал. 1). Стрілова площина, проведена чітко по середині тулуба, називається серединною (mediana).

Відносно зазначених площин розрізняють таке розташування частин тіла (точок та ін.): бічне, або латеральне (lateralis), — ближче до бічних поверхонь тіла відносно серединної площини, присереднє, або медіальне (medialis), — ближче до серединної площини, протилежне бічному, або зовнішньому; переднє, або вентральне (ventralis), — ближче до передньої (вентральної) поверхні; заднє, або дорзальне (dorsalis), — ближче до задньої поверхні тіла відносно лобової площини; верхнє, або краніальне (cranialis), — ближче до головного кінця, і нижнє, або каудальне (caudalis), — ближче до хвостового кінця тіла відносно горизонтальної площини.

ДІЛЯНКИ ТІЛА Й ОРІЄНТУВАЛЬНІ ЛІНІЇ

Для кращого орієнтування в розташуванні та проекції внутрішніх органів на тулубі уявно проводять передню і задню серединні лінії (Ііп. mediana anterior/ posterior) (мал. 2). Потім на передній поверхні грудної клітки проводять такі лінії: груднинну (Ііп. stemalis) — уздовж зовнішнього краю груднини; середньоключнчну (Ііп. medioclavicularis) — вертикально донизу від середини ключиці; білягруднннну (Ііп. parastcrnalis) — між груднинною і середньоключнчною; передню, середню і задню пахвові (Ііп. axillaris anterior, media, posterior) — від переднього краю, середини та заднього краю пахвової ямки; лопаткову (Ііп. scapularis) — через середину нижнього кута лопатки; прихребтову (Ііп. paravertebral) — через верхівки поперечних відростків хребців.

Кожна частина тіла людини може бути поділена на топографо-анатомічні ділянки. Так, у мозковому відділі голови виділяють лобову, тім'яну й потиличну ділянки. На бічній поверхні мозкового відділу є також скронева, слухова і соскоподібна ділянки. На лицевій ділянці голови розрізняють ділянки: очноямкову, підочноямкову, щічну, привушно-жувальну, виличну, носову, ротову, підборідну.

Шия має передню, груднинно-ключично-соскоподібну, бічну і задню ділянки. У передній ділянці шиї розрізняють: присередній і бічний трикутники, які відділені груднинно-ключично-соскоподібною ділянкою. Присередній трикутник складається з піднижньощелепного, підпідборідного, сонного і лопатково-трахейного, бічний — з лопатково-трапецієподібного й лопатково-ключичного трикутників.

Описание: image023

Мал. 2.   Орієнтовні лінії на передній поверхні грудей:

І — передня середина; 2 - груднинна: 3 - пригруднинна; 4 — середньоключична; 5  — перечня пахвова

Передні та бічні ділянки грудної клітки: передгруднинна, підключична ямка, грудна, бічна грудна ділянка молочної залози, підмолочнозалозова, пахвова, пахвова ямка.

Ділянки живота: підребер'я, надчерев'я (надчеревна ямка), бічна, пупок (пупкова ділянка), пахвина (пахвинна ділянка), підчерев'я (лобкова ділянка) (мал. 3)

. Описание: image019

Мал. 3. Ділянки живота:

1 —  надчерев'я (надчерепна): 2, 3 — підребер'я (підреброва); 4 — пупкова; 5. 6 - бічні; 7 — підчерев'я (лобкова); 8, 9 — пахвина (пахвинні)

 

Ділянки спини: хребтова, крижова, лопаткова, підлопаткова, поперекова (нижній і верхній поперекові трикутники).

Ділянки промежини: відхідникова, сечово-статева.

Ділянки верхньої кінцівки: дельтоподібна, плечова (передня/задня), ліктьова (передня/задня), передплічна (передня/задня), кисті: зап'ясткова (передня/задня), тильна, долоня (долонна), пальці.

Ділянки нижньої кінцівки: сіднична, кульшова, стегна (передня/ задня), коліна (передня/задня), гомілки (передня/ задня), литки, надп'ятково-гомілкова (передня/задня, закісточкова (бічна/присередня), стопи (п'яткова, тильна стопи, підошва, пальці).

Скелет

Скелет, skeleton (від грец. skeletos – висохлий, висушений), представлений сукупністю кісток, які утворюють в тілі людини твердий остов, що забезпечує виконання таких функцій:

- опори;                                               - є депо макро– і мікроелементів;

- пересування;                                     - обміну речовин;

- захисту;                                            - кровотворної.

 

 

Кістка (os) є органом, який побудований з кісткової тканини (textus osseus), хрящової тканини (textus cartilagineus), вкрита ззовні окістям (periosteum) і містить кістковий мозок (medulla ossium).

Кожна кістка має певну форму, величину і положення в тілі.

На формоутворення кісток впливають умови, в яких кістки розвиваються; якщо умови однакові або близькі, то кістки мають певну схожість (наприклад, хребці).

Найважливішими з таких факторів є прикріплення до кісток м’язів, а також прилеглість кісток, судин, нервів та інших органів.

На поверхні кісток є різноманітні підвищення, заглибини і отвори.

Поверхня кісток в місцях прикріплення м’язів нерівна: вгнута або (частіше) опукла.

При описі зовнішньої форми кістки звертають увагу на характер її поверхонь; вони можуть бути плоскі, вгнуті або опуклі, гладкі або шорсткі.

Суглобові поверхні найгладші, вони переважно розміщені на кінцях довгих кісток і з’єднують їх між собою.

Кістка складається з органічної та неорганічної речовини. Органічна речовина має назву осеїну, це різновидність колагену.

З’єднання осеїну з неорганічною речовиною дає важливі фізичні властивості: пружність, тривкість. Окрім того, кістка є депо хімічних елементів.

КІСТКИ (СИСТЕМА СКЕЛЕТА) OSSA (SYSTEMA SKELETALE)

Система скелета людини нараховує 203-206 (36-40 непарних і 164-166 парних) кісток, становить 1/5—1/7 частину маси тіла (у дітей більше) і відіграє значну роль у життєдіяльності організму.

По-перше, система скелета, виконуючи функцію опори, має механічне значення: на кістках починаються й до них прикріплюються посмуговані м'язи, при скороченні яких кістки виконують роль плеча важеля І і II роду. Цим забезпечується переміщення тіла або окремих його частин у просторі, а також стійка рівновага тіла в різних положеннях.

По-друге, кістки є міцним захистом для головного і спинного мозку (череп, хребет), а також значною мірою для органів грудної порожнини і малого таза.

По-третє, кісткова тканина є основним субстратом, де відкладаються мінеральні солі та здійснюється мінеральний обмін.

По-четверте, у внутрішньокісткових порожнинах міститься червоний і жовтий кістковий мозок (medulla ossium rubra ct flava). Жовтий кістковий мозок у дорослої людини не функціонує як кровотворний орган, у червоному кістковому мозку здійснюються процеси кровотворення та біологічного захисту.

Основною структурно-функціональною одиницею компактної кісткової тканини є остеон, який видно під мікроскопом під малим збільшенням або на мікрорентгенограмах. Остеон — трубчаста система тонких кісткових пластинок, що оточують центральний канал, заповнений пухкою колагеновою сполучною тканиною, в якій проходять судини, що живлять кістку, і нерви. В ньому також містяться кісткові клітини остеобластоцити, які потім перетворюються на остеоцити. їх роль — створення нової кісткової речовини. Роль іншого типу кісткових клітин — остеокластоцитів — руйнування старої кісткової речовини.

Отже, кісткові клітини забезпечують стабільність обміну речовин у кістковій тканині тощо.

На розпилі, шліфах або рентгенограмах розрізняють два типи структури кісткової тканини: компактну (substantia compacta), розташовану поверхнево, і губчасту (трабекулярну) (substantia spongiosa), що міститься всередині (мал.) і складається з численних кісткових пластинок і перекладок (трабекул).

Така будова кісток цілком відповідає основному принципу будівельної механіки — за найменшої затрати матеріалу і великої легкості забезпечити максимальну міцність споруди. Це положення підтверджується йтим, що розташування трубчастих систем і основних кісткових пластинок відповідає напряму дії сил стискання, розтягнення й скручування (мал..)

Структура кісткової тканини є динамічною реактивною системою, яка змінюється протягом усього життя людини. У цих змінах крім численних чинників, зумовлених закономірностями росту і розвитку скелета, значну роль відіграє пристосування до різних функцій, механічного навантаження. Відомо, що в осіб, які важко працюють, компактна кісткова тканина розвинута краще. Залежно від змін навантаження на окремі частини тіла може змінюватися розташування кісткових пластинок і структура кістки в цілому.

Кісткова тканина людини складається з органічних речовин — осеїну (близько третини за масою) і неорганічних (приблизно дві третини — переважно солі кальцію у вигляді фосфатів — 50-80 %, а також сполуки магнію, натрію, калію, фтору та деяких кислот).

Під час випалювання кістки осеїн випалюється, а мінеральні речовини залишаються, кістка стає дуже крихкою. При занурюванні кістки в концентрований розчин кислот (наприклад, у 15-17 % розчин сірчаної кислоти) видаляються мінеральні речовини, і тоді вона, точно зберігши форму, стає м'якою, еластичною. Taким чином, природне поєднання в кістці органічних і мінеральних речовин, ніби доповнюючи одне одного, надає скелету твердості, міцності та значної пружності. Кістка людини міцніша за граніт, за міцністю наближається до міді й заліза, а за пружністю переважає дуб.

Ці фізико-хімічні властивості кісткової тканини з віком дуже змінюються. У молодому віці, особливо в дітей, кістки містять значно більше осеїну. У людей старечого віку, навпаки, збільшується вміст мінеральних речовин, зменшується кількість осеїну, і кістки стають крихкішими

Кістки поділяються на такі групи:

- довга кістка (os longum), має трубчасту будову;

- коротка кістка (os breve), має губчасту будову;

- плоска кістка (os planum), виконує захисну функцію;

- повітроносна кістка (os pneumaticum), містить повітроносні комірки;

- атипова (мішана) кістка (os irregulare), складається з частин, які належать до вищевказаних груп або різні за розвитком;

- сесамоподібна кістка (os sesamoideum), належить до допоміжного апарату м’язів.

Довгі (трубчасті) кістки мають майже циліндричне тіло — діафіз (diaphysis) і два кінці, які здебільшого костеніють самостійно і називаються епіфізами (epiphysis)*. Довгі (трубчасті) кістки з двома епіфізами називаються   біепіфізарними.

Короткі (трубчасті) кістки мають самостійне скостеніння тільки одного кінця (моноепіфізарн і).

Стінка тіла трубчастих кісток утворена переважно компактною речовиною, яка у вигляді трубки оточує кістковомозкову порожнину (cavitas medullaris), в якій міститься (у дорослих людей) жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava). Епіфізи утворені губчастою речовиною, комірки якої заповнені червоним кістковим мозком (medulla ossium rubra). Довгі й короткі трубчасті кістки становлять основу вільних кінцівок і виконують головним чином роль важелів, які беруть участь в опорно-локомоторних функціях, хапальних рухах, підніманні ваги, відштовхуванні тощо.

До плоских кісток належать покривні кістки черепа та кістки поясів кінцівок. Вони складаються із зовнішньої і внутрішньої пластинок компактної речовини та закладеної між ними губчастої. У деяких ділянках плоских кісток губчаста речовина може зникати. Плоскі кістки черепа мають захисне значення для головного мозку, кістки поясів кінцівок виконують опорну функцію.

Повітроносні кістки (решітчаста, лобова, верхньощелепні, скроневі, клиноподібні) мають різноманітну форму, але завжди містять більші або менші повітроносні порожнини (пазухи), які вистелені слизовою оболонкою і з віком збільшуються.

До групи атипових належать інші кістки (атлант, нижня щелепа, носові, виличні, піднебінні), дуже різноманітних за походженням, формою, структурою та функцією.

Лише в деяких місцях поверхня кісток рівна, більшість поверхні має виступи, горби, гребені, шорсткості, відростки, зумовлені прикріпленням сухожилків м'язів, приляганням судин і нервів (борозни), тиском м'язів, мозкових звивин (заглиблення, ямки) тощо. В осіб, які працюють фізично, шорсткості та гребені на кістках збільшуються. У літньому віці нерівності кісток стають чіткішими.

Усі кістки ззовні і зсередини (в межах компактної речовини діафізів і в комірках губчастої речовини) вкриті двома сполучнотканинними оболонками, багатими на кровоносні судини. Обидві оболонки — зовнішня, окістя, або періост (periosteum), і внутрішня, ендост (endosteum), — беруть участь у живленні та розвитку кістки.

Більша частина кісток скелета людини в онтогенезі проходить перетинчасту, хрящову і кісткову стадії розвитку, що значною мірою відбиває філогенетичні етапи розвитку внутрішнього скелета хордових. Ці кістки за характером скостеніння називають вторинними. Деякі кістки (більшість кісток черепа, тіло ключиці) розвиваються із мезенхіми, обминаючи стадію хряща. Вони дістали назву первинних.

Скостеніння кожної кістки починається появою одного, двох або більше осередків (точок) скостеніння. Скостеніння первинних кісток звичайно починається з появи однієї або кількох точок скостеніння серед елементів мезенхіми. Таке скостеніння назвали ендесмальним. Процес скостеніння вторинних кісток відбувається по всій окружності діафіза ззовні всередину в глибоких шарах охрястя (перихондральне скостеніння) та зсередини назовні (енхондральне скостеніння) в тканині хряща, внаслідок чого утворюється губчаста речовина кістки.

Розрізняють первинні точки скостеніння, що виникають у хрящових і сполучнотканинних закладках кісток, і вторинні, які з'являються у пізніші терміни їхнього розвитку. І перші й другі точки назива ють головними. В кінці 2-го — на початку 3-го місяця утробного розвитку з'являються первинні точки скостеніння в діафізах довгих кісток. За рахунок вторинних точок костеніють головним чином епіфізи, а також апофізи (приростки кістки) поблизу епіфізів. Точки скостеніння апофізів називають додатковими.

Нижче зазначено терміни, місце, кількість, послідовність появи точок скостеніння для кожної кістки, а також строки закінчення скостеніння кісток.

Між частинами кістки, які костеніють окремо (з первинних і вторинних точок скостеніння), у більшості відділів скелета до закінчення росту організму (18 - 22 роки) звичайно зберігається епіфізарний хрящ. За рахунок цього хряща забезпечується ріст кісток у довжину. Потовщення та розширення кісток відбувається головним чином за рахунок окістя.

Процес скостеніння досить мінливий, залежить від зовнішніх (захворювання, умови життя, характер харчування тощо) та внутрішніх (спадковість) чинників. За тяжкої виснажливої хвороби, наприклад туберкульозу, а також за несприятливих гігієнічних умов і недостатнього надходження в організм деяких вітамінів і мікроелементів скостеніння скелета, як правило,затримується.

Значний вплив на темпи скостеніння і терміни синостозування (зрощення окремих кісток між собою) має фізичне навантаження. Звичайно дозоване фізичне тренування стимулює ріст і скостеніння скелета*. Надмірне фізичне навантаження на молодий організм може призвести до раннього зрощення кінців (епіфізів) з тілом кістки (діафізом), внаслідок чого обмежується ріст кісток у довжину (В. В. Бунак, Є. Н. Клебанов, Р. Г. Ради-ловська та ін.). Найбільші відхилення в термінах скостеніння трапляються при порушенні функцій ендокринної системи.

У темпах скостеніння та синостозування кісток спостерігається статевий диморфізм. У дівчаток диференціація скелета, як правило, відбувається швидше, порівняно з хлопчиками (різниця становить два-три роки).

Якщо немає патології, стан точок скостеніння (кількість, розмір тощо) і синостозування епіфізів з діафізами кісток є важливим діагностичним показником ступеня біологічної зрілості організму та кісткового віку.

Скелет людини складається з черепа, хребтового стовпа, грудної клітки, кісток верхньої та нижньої кінцівок.

Більшість кісток людини у своєму розвитку тричі видозмінюються і проходять такі стадії розвитку: перетинчасту, хрящову, кісткову.

Якщо кістки у своєму розвитку не проходять хрящової стадії, вони називається первинними кістками (кістки склепіння черепа, кістки лиця тощо) із утворенням точок окостеніння, а якщо кістки розвиваються на місці хряща, вони називаються вторинними кістками (кістки тулуба, кінцівок, основи черепа тощо).

Скелет разом із м’язами виконує функції опори і руху завдяки тому, що всі кістки з’єднані між собою й утворюють різного ступеня рухливі кісткові важелі.

Кістки та їх з’єднання представляють пасивну, а м’язи – активну частину опорно–рухового апарату.

Характер з’єднань залежить від будови і функції тієї чи іншої кісткової ланки. Тобто, з’єднання кісток зумовлюють їх більшу або меншу взаємну рухомість і забезпечують функціонування скелета людини як єдиного цілого.

Кістки нижчих водних хребетних тварин сполучаються між собою за допомогою неперервних з’єднань.

У наземних тварин види рухів ускладнились: сформувалися перехідні форми з’єднань, наприклад симфізи і найбільш рухливі перервні з’єднання – суглоби.

У процесі онтогенезу людини більшість з’єднань кісток проходять дві стадії розвитку: спочатку виникають неперервні з’єднання, а потім частина з них перетворюється в перервні з’єднання – суглоби.

У мезенхімі, що з’єднує зачатки кісток, на 6–му тижні ембріонального розвитку формується щілина, потім суглобові хрящі, капсула і зв’язки.

Суглоби людини вивчає наука артрологія (arthrologia, від грец. arthron – суглоб).

 

З’єднання кісток (juncturae ossium)

Вони поділяються на:

- неперервні (synarthroses);

- перервні (diarthroses);

- напівперервні (symphyses).

 

Синартрози, симфізи

До синартрозів (synarthroses) або неперервних з’єднань належать:

- волокнисте з’єднання (junctura fibrosa), а саме:

- синдесмози (syndesmoses), різновидом яких є вклинення; ґомфоз (gomphosis);

- міжкісткова перетинка (membrana interossea);

- шво (sutura);

- схіндильоз (schindylesis), що перекладається як розщеплення (наприклад, розщеплення може мати крижова кістка);

- хрящове з’єднання (junctura cartilaginea), різновидом якого є:

- синхондроз (synchondrosis);

- симфіз (symphysis);

- наростковий хрящ (cartilago epiphysialis);

- кісткове з’єднаннясиностоз (synostosis), тобто з’єднання кісток (juncturae ossium) за допомогою кісткової тканини;

- м’язове з’єднаннясинсаркоз (synsarcosis), тобто з’єднання кісток (juncturae ossium) за допомогою м’язів (з’єднання під’язикової кістки з нижньою щелепою та з’єднання лопатки з хребтовим стовпом і грудною кліткою).

 

Волокнисті з’єднання (juncturae fibrosae)

Вони поділяються на:

- зв’язки (ligamenta);

- мембрани (membranae);

- шво (sutura);

- вклинення (gomphosis), або зубо–комірковий синдесмоз (syndesmosis dentoalveolaris).

Зв’язки (ligamenta) бувають колагенові й еластичні, а саме:

- внутрішньокапсулярні зв’язки (ligg. intracapsularia);

- капсулярні зв’язки (ligg. capsularia);

- позакапсулярні зв’язки (ligg. extracapsularia).

Мембрани (membranae) поділяються на:

- міжкісткові мембрани (membranae interosseae);

- тім’ячка (fonticuli).

Шов (sutura) поділяється на:

- зубчасте шво (sutura serrata);

- лускове шво (sutura squamosa);

- плоске шво (sutura plana).

Хрящові з’єднання (juncturae cartilagineae)

Вони поділяються на:

- тимчасові (під час росту кісток), коли прошарок хряща між кістками поступово заміщується кістковою тканиною і таке з’єднання перетворюється на синостоз;

- постійні, коли прошарок хрящової тканини між кістками існує упродовж усього життя людини.

Cимфізи (symphyses)

або напівсуглоби (hemiarthroses)

Вони мають невелику щілину в хрящовому або волокнистому прошарку між зчленованими кістками. Цей тип з’єднання є перехідною формою від неперервних з’єднань до перервних.

 

Синовіальні з’єднання (juncturae synoviales)

або суглоб (articulatio) чи діартроз (diarthrosis)

Раніше їх називали перервними з’єднаннями. Це найбільш рухомі з’єднання між кістками, для утворення яких необхідні чотири основні елементи, а саме:

1. Не менше двох суглобових поверхонь (facies articulares), які вкриті гіаліновим хрящем і мають:

- суглобову ямку (fossa articularis);

- головку суглоба; суглобову головку (caput articulare).

2. Суглобова капсула (capsula articularis), яка складається з:

- волокнистої перетинки; волокнистого шару (membrana fibrosa; stratum fibrosum);

- синовіальної перетинки; синовіального шару (membrana synovialis; stratum synoviale), який має синовіальні складки (plicae synoviales) і синовіальні ворсинки (villi synoviales).

3. Суглобова порожнина (cavitas articularis), яка може мати:

- суглобовий закуток (recessus articularis);

- синовіальну піхву (vagina synovialis);

- синовіальну сумку (bursa synovialis).

4. Синовію (synovia) – синовіальну рідину, що змочує суглобові поверхні. Вона продукується клітинами синовіального шару.

Суглоби (articulationes) можуть мати і додаткові елементи, до яких належать:

- зв’язки (ligamenta);

- синовіальні сумки (bursae synoviales);

- жирові складки (plicae adiposae);

- синовіальні ворсинки (villi synoviales);

- суглобові диски (disci articulares);

- суглобові меніски (menisci articulares);

- суглобові губи (labra articularia);

- сесамоподібні кістки (ossa sesamoidea).

Суглоби за будовою поділяються на:

- прості суглоби (articulationes simplices), які складаються з двох суглобових поверхонь (facies articulares);

- складні суглоби (articulationes compositae), що мають більше ніж дві суглобові поверхні (facies articulares);

- комбіновані суглоби (articulationes combinatae), які анатомічно відокремлені, але пов’язані між собою загальною функцією;

- комплексні суглоби (articulationes complexae), в порожнині яких є суглобові диски (disci articulares) або суглобові меніски (menisci articulares), які поділяють суглобову порожнину (cavitas articularis) на два і більше відділів.

Суглоби за функцією поділяють на:

- одновісні суглоби;

- двовісні суглоби;

- багатовісні суглоби.

До одновісних суглобів за формою належать:

- циліндричні суглоби (articulationes cylindricae), у яких рухи відбуваються навколо поздовжньої осі (axis longitudinalis); ці суглоби ще називають обертовими суглобами (articulationes trochoideae);

- блокоподібні суглоби (ginglymi) та їх різновид – гвинтоподібні суглоби (articulationes cochleares).

До двовісних суглобів належать:

- двовиросткові суглоби (articulationes bicondylares);

- еліпсоподібні суглоби (articulationes ellipsoideae);

- сідлоподібні суглоби (articulationes sellares).

До тривісних суглобів; багатовісних суглобів належать:

- плоскі суглоби (articulationes planae), які можуть бути малорухомими суглобами (amphiarthrosеs);

- кулясті суглоби (articulationes spheroideae);

- чашоподібні суглоби (articulationes cotylicae).

Чим більша конгруентність (відповідність) суглобових поверхонь, тим менший обсяг рухів у такому суглобі.

Це основний закон системи з’єднань (артросиндесмології).

У суглобах (articulationes) залежно від будови (форма і рельєф, суглобові поверхні, розмір, розташуваня зв’язок) з’єднувальних поверхонь рухи можуть здійснюватись навколо:

- лобової; фронтальної осі (axis frontalis);

- стрілової; сагітальної осі (axis sagittallis);

- вертикальної; прямовисної осі (axis verticalis).

Навколо лобової осі (axis frontalis) в суглобі (articulatio) можливе:

- згинання (flexio);

- розгинання (extensio).

Навколо стрілової осі (axis sagittallis) в суглобі (articulatio) можливе:

- відведення (abductio);

- приведення (adductio).

Навколо вертикальної осі (axis verticalis) в суглобі (articulatio) можливі:

- обертання назовні; бічне обертання (rotatio externa; exorotatio; rotatio lateralis);

- обертання досередтнт; присереднє обертання (rotacio interna; endorotatio; rotatio medialis).

 

Навколо усіх осей у суглобі (articulatio) можливе колове обертання (circumductio), при якому вільний кінець кістки чи кінцівки описує конус.

У суглобах (articulationes) деяких ділянок кінцівок (regiones membrorum) також можливі:

- привертання (pronatio);

- відвертання (supinatio);

- протиставлення (oppositio);

- зіставлення (repositio).

Характеристику суглобові необхідно давати за такою схемою:

- назва суглоба;

- анатомічні утвори, які беруть участь у формуванні суглоба;

- суглобові поверхні;

- форма суглоба;

- яким є суглоб за будовою;

- яким є суглоб за функцією;

- осі обертання;

- види рухів;

- прикріплення суглобової капсули;

- зв’язки суглоба;

- особливості суглоба (наявність елементів допоміжного апарату суглоба, окрім зв’язок).

Тема 2

Хребці (vertebrae)

Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із:

- 7 шийних хребців;

- 12 грудних хребців;

- 5 крижових хребців;

- 5 поперекових хребців;

- 3–5 куприкових хребців.

Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) є справжніми хребцями (vertebrae verae)

Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зростаються відповідно у крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).

Функція хребців:

1. Опорна і амортизаційна.

2. Захисна.

3. Рухова.

4. Метаболічна.

5. Кровотворна.

Кожний хребець складається з:

- тіла хребця (corpus vertebrae);

- дуги хребця (arcus vertebrae).

Описание: image82

Вони обмежовують хребцевий отвір (foramen vertebrale);отвори, накладаючись один на один, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).

На дузі є 7 відростків:

- непарний остистий відросток (processus spinosus);

- парні поперечні відростки (processus transversi) – для з’єднання з ребрами (costae);

- парні верхні суглобові відростки (processus articulares superiores);

- парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – для з’єднання між собою.

 

Особливості будови шийних та грудних хребців.

 

Описание: image84

Шийні хребці мають такі загальні особливості:

1. На поперечних відростках (processus transversi) є поперечні отвори (foramina transversaria).

2. Остисті відростки (processus spinosi) роздвоєні (крім VII хребця).

3. Поперечні відростки (processus transversi) мають:

- передні горбки (tubercula anteriora);

- задні горбки (tubercula posteriora), які розташовані, відповідно, на ребровому відростку – processus costalis (передньому відростку – processus anterior) і власне поперечному відростку – processus transversus (задньому відростку – processus posterior);

- борозну спинномозкового нерва (sulcus nervi spinalis).

4. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать майже у горизонтальній площині.

5. Тіло хребця (corpus vertebrae) вгорі скошене в поперечній площині, а знизу – в стріловій площині.

 

Особливості атланта [C I], першого шийного хребця (atlas [C I]):

1. Відсутнє тіло хребця (corpus vertebrae).

2. Замість тіла хребця (corpus vertebrae) є дві бічні маси атланта (massae laterales atlantis)

3. Бічні маси атланта (massae laterales atlantis) з’єднані передньою дугою атланта (arcus anterior atlantis) і задньою дугою атланта (arcus posterior atlantis).

4. На передній дузі атланта (arcus anterior atlantis) є передній горбок (tuberculum anterius), а на задній дузі атланта (arcus posterior atlantis) – задній горбок (tuberculum posterius).

5. На бічних масах є відповідні верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) і нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores).

6. На задній поверхні (facies posterior) передньої дуги атланта (arcus anterior atlantis) є ямка зуба (fovea dentis) для з’єднання із зубом осьового хребця (axis).

Описание: image86

Осьовий хребець [C II], другий шийний хребець (axis [C II]) має на тілі зуб осьового хребця (dens axis), який складається з верхівки зуба (apex dentis) і основи зуба (basis dentis).

На зубі розташовані передня суглобова поверхня (facies articularis anterior) та задня суглобова поверхня (facies articularis posterior).

На хребці вже є нижній суглобовий відросток (processus articularis inferior) та остистий відросток (processus spinosus).

 

Описание: image87Описание: image88

III–VI шийні хребці [C III – C VI] – типові. Передній горбок (tuberculum anterius) на поперечному відростку VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком (tuberculum caroticum), тому що до нього можна притиснути загальну сонну артерію (arteria carotis communis) при зупинці кровотечі з її гілок.

VII шийний хребець [C VII] називається виступним хребцем (vertebra prominens), тому що він має довгий нероздвоєний остистий відросток (processus spinosus). Він є орієнтиром для лікарів при відрахуванні хребців (vertebrae).

Описание: image89

Особливості грудних хребців [T I – T XII] (vertebrae thoracicae [T I – T XII])

Описание: image90

1. Мають на тілі верхні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales superiores) та нижні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales inferiores) для з’єднання з головками ребер (capita costarum).

2. На поперечних відростках (processus transversi) знаходяться реброві ямки поперечних відростків (foveae costales processuum transversorum) для з’єднання з горбками ребер (tubercula costarum), окрім T XI – T XII.

3. Остисті відростки (processus spinosi) довгі, спрямовані вниз, черепицеподібно накривають один одного.

4. Суглобові поверхні (facies articulares) верхніх суглобових відростків (processus articulares superiores) і нижніх суглобових відростків (processus articulares inferiores) лежать у лобовій площині.

 

Перший грудний хребець (vertebra thoracica I): на бічній поверхні тіла хребця (corpus vertebrae) має повну верхню реброву ямку (fovea costalis superior) і нижню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis inferior).

Х грудний хребець (vertebra thoracica X): на тілі (corpus vertebrae) має тільки верхню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis superior).

ХІ–ХІI грудні хребці (vertebrae thoracicae ХІ–ХІI): на тілі хребців (corpus vertebrae) є повна реброва ямка (fovea costalis), а на їх поперечних відростках (processus transversus) реброві ямки (foveae costales) відсутні.

Верхні суглобові відростки (processus articulares superiores) XII грудного хребця (vertebrae thoracicae ХІI) розміщені у лобовій площині, а нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – у стріловій площині.

 

Описание: image91

Особливості будови поперекових, крижових і куприкових хребців.

 

Особливості поперекових хребців

1. Мають соскоподібний відросток (processus mamillaris) та додатковий відросток (processus accessorius).

2. Масивне тіло (corpus).

3. Заокруглений короткий остистий відросток (processus spinosus).

4. Довгі поперечні відростки (processus transversi), які є рудиментами ребер (costae) і називаються реброподібними відростками; ребровими відростками (processus costiformes; processus costales).

5. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать в стріловій площині, при цьому верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) обернені всередину, а нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores) – назовні.

Описание: image92

Описание: image93

Описание: image94

Скостеніння хребців починається па восьмому тижні ембріогенезу і відбувається зверху донизу. У кожному хребці є три енхондральні первинні точки скостеніння    одна в тілі і дві в дузі (за

винятком атланта — шість точок, осьового хребця — чотири точки і куприкових хребців — одна точка). Подальше скостеніння поширюється на поперечні, суглобові та остисті відростки. Пізніше виникають точки скостеніння в рудиментарних реберних відростках. Зрощення всіх кісткових частин хребців відбувається протягом третього — шостого року життя дитини.

Крім описаних первинних точок у кожному хребці (за винятком куприкових) протягом 13 — 18 років з'являється ще по п'ять вторинних точок скостеніння в хрящових кінцях остистого та поперечних відростків і у верхньому та нижньому (також хрящових) епіфізах тіла кожного хребця. Зрощення первинних і вторинних точок скостеніння, а також тіл крижових хребців звичайно свідчить про закінчення скостеніння хребтового стовпа (у 20 — 22 роки). Цей процес іде в каудокраніальному напрямку і значно залежить від фізичного навантаження.

Магнітнорезонасні томограми

Крижова кістка [крижові хребці I – V] – os sacrum [vertebrae sacrales I – V]

 

Крижова кістка (os sacrum) утворена п’ятьма крижовими хребцями (vertebrae sacrales), які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Вгорі на ній розташована основа крижової кістки (basis ossis sacri), а внизу – верхівка крижової кістки (apex ossis sacri). На кістці є тазова поверхня (facies pelvica), або передня поверхня (facies anterior), та спинна поверхня (facies dorsalis), або задня поверхня (facies posterior).

Описание: image95

На тазовій поверхні (facies pelvica) є чотири поперечні лінії (lineae transversae), які утворилися внаслідок зрощення тіл хребців (corpora vertebrarum). Є чотири пари передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora) і чотири пари задніх крижових отворів (foramina sacralia posteriora).

Описание: image96

На спинній поверхні (facies dorsalis) внаслідок зрощення відростків (processus) утворилося п’ять гребенів (cristae):

- серединний крижовий гребінь (crista sacralis mediana) – непарний;

- присередній крижовий гребінь (crista sacralis medialis) – парні

- бічний крижовий гребінь (crista sacralis lateralis) – парні.

Всередині кістки проходить крижовий канал (canalis sacralis), який внизу на верхівці закінчується крижовим розтвором (hiatus sacralis). Останній обмежений двома крижовими рогами (cornua sacralia).

Описание: image97

На бічних частинах (partes laterales) крижової кістки (os sacrum ) знаходяться вушкоподібні поверхні (facies auriculares) для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток (ossa iliae). Позаду вушкоподібної поверхні (facies auricularis) добре помітна горбистість крижової кістки (tuberositas ossis sacri).

Тіло V поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis V) з тілом I крижового хребця (corpus vertebrae sacralis I) утворюють кут (angulus), спрямований уперед – мис (promontorium).

 

Куприкова кістка; куприк (os coccygis; coccyx)

[Куприкові хребці I – IV; vertebrae coccygeae I – IV]

Описание: image078

Куприкова кістка   (os coccygis) (вид спереду і ззаду):

1 — cornua coccygea — рудименти верхніх суглобових відростків; 2 — рудименти поперечних відростків

 

Куприкова кістка утворена 3–5 куприковими хребцями (vertebrae coccygeae), які зрослися, має тіло куприкової кістки (corpus ossis coccygis) і спрямовані угору куприкові роги (cornua coccygea).

 

Усі хребці утворюють хребтовий стовп (columna vertebralis). Він має:

- первинну кривину (curvatura primaria). Первинні скривлення хребта є наслідком черевного згинання ембріона і зберігаються в грудній і тазовій ділянках. До них належать грудний кіфоз (kyphosis thoracica) і крижовий кіфоз (kyphosis sacralis) – це вигини, які обернені назад:

- вторинну кривину (curvatura secundaria). Вторинні скривлення хребта є дорсально ввігнутими, спричиненими дією м’язів плода, і на початковій стадіїї скоріше функціональні, ніж структурні. До них належать шийний лордоз (lordosis cervicis) і поперековий лордоз (lordosis lumbalis), які обернені вперед.

При неправильній поставі може розвинутись сколіоз (scoliosis) – бічний вигин хребтового стовпа (частіше в грудному відділі).

СКЕЛЕТ  ГРУДНОЇ   КЛІТКИ

Скелет грудної клітки (skeleton thoracis) є кістковою основою грудного відділу тулуба, де містяться життєво важливі органи (серце, легені). Грудна клітка утворена ззаду грудними хребцями, з боків - ребрами, спереду - грудниною.

Груднина (sternum)

Груднина (sternum), на відміну від інших кісток грудної клітки, належить до пізніх філогенетичних утворів, що розвинулися внаслідок злиття вентральних кінців ребер. Появу цієї кістки у більшості хребетних пов'язують з розвитком кінцівок. Це підтверджується тим, що у змій, які повторно втратили кінцівки, як відомо, груднини немає.

У людини груднина має форму дещо випуклої наперед подовженої пластинки.

Груднина складається з ручки груднини (manubrium sterni), тіла груднини (corpus sterni) і мечоподібного відростка (processus xiphoideus).

Між тілом груднини (corpus sterni) і ручкою груднини (manubrium sterni) утворюється кут груднини (angulus sterni), який добре пальпується під шкірою (cutis), відкритий дозаду.

На ручці груднини (manubrium sterni) зверху розташована яремна вирізка (incisura jugularis), а по боках – ключичні вирізки (incisurae clavicularеs).

На бічних поверхнях груднини є реброві вирізки (incisurae costales) для з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер (costae).

Описание: image116Описание: image117

 

Груднина - губчаста кістка, вкрита тонкою пластинкою компактної речовини. Завдяки великій кількості кровоносних судин у груднині її використовують для переливання крові. Крім того, з груднини беруть донорський червоний кістковий мозок для пересадження хворим на променеву хворобу та ін.

Точки скостеніння в груднині виникають зверху донизу в такому порядку: у ручці на 4-му, у перших трьох сегментах на 7-9-му місяцях ембріогенезу, в 4-му сегменті - на 1-му й мечоподібному відростку найчастіше на 7-му році життя. Сегменти тіла груднини зростаються до 16 років, мечоподібній! відросток з тілом - після 30 років. Так само пізно виникає синостоз між тілом і ручкою груднини.

 

Ребра (costaе)

Людина має 12 пар ребер (costae). У далеких зоопредків людини, як і в багатьох сучасних ссавців, ребер значно більше. Кожне ребро - це зігнута вузька і трохи скручена по довжині пластинка. Складається з двох нерівних частин - більшої задньої кісткової частини та меншої передньої (ребрового хряща) і має два кінці - хребтовий, яким з'єднується з хребтом, і груднинний.

Кожне ребро (costa) складається з кісткової частини (реброва кістка – os costale) і хрящової частини (ребровий хрящ – cartilago costalis).

Верхні сім ребер (costae) – справжні ребра (costae verae), тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною (sternum).

VIII–ХII ребра (costae) з грудниною не з’єднуються і називаються несправжніми ребрами (costae spuriae).

VIII–Х ребра (costae) сполучаються з хрящовою частиною вищележачого ребра.

XI–XII ребра мають короткий ребровий хрящ (cartilago costalis), який закінчується в м’язах черевної стінки, і ще називаються коливними ребрами (costae fluctuantes).

Описание: image122

Описание: image123Описание: image127

Кісткова частина ребра (реброва кістка – os costale) має передній кінець– груднинний кінець (extremitas sternalis) і задній кінець – хребтовий кінець (extremitas vertebralis).

На хребтовому кінці (extremitas vertebralis) розрізняють головку ребра (caput costae), на якій міститься суглобова поверхня головки ребра (facies articularis capitis costae). Вона у II – X ребер розділена на верхню і нижню частину гребенем головки ребра (crista capitis costae). I, XI, XII ребра такого гребеня не мають.

За головкою ребра (caput costae) розташована шийка ребра (collum costae), перед якою знаходиться горбок ребра (tuberculum costae).

На горбку ребра (tuberculum costae) є суглобова поверхня горбка ребра (facies articularis tuberculi costae) для з’єднання із ямкою поперечного відростка хребця (fovea costalis processus transversi).

Хребтовий кінець ребра (extremitas vertebralis costae), переходячи в тіло ребра (corpus costae), утворює кут ребра (angulus costae).

Тіло ребра (corpus costae) має внутрішню і зовнішню поверхні (facies interna et externa), верхній і нижній краї (margo superior et margo inferior).

На внутрішній поверхні нижнього краю ребра розташована борозна ребра (sulcus costae), де проходять судини і нерви.

Перше ребро [I] (costa prima [I]) має верхню і нижню поверхні, зовнішній і внутрішній краї. Кут ребра (angulus costae) сходиться з горбком ребра (tuberculum costae).

Описание: image124

На верхній поверхні першого ребра (costa prima) міститься горбок переднього драбинчастого м’яза (tuberculum musculi scaleni anterioris), спереду від якого проходить борозна підключичної вени (sulcus venae subclaviae), а позаду – борозна підключичної артерії (sulcus arteriae subclaviae).

На зовнішній поверхні другого ребра [II] (costa secunda [II]) розташована горбистість переднього зубчастого м’яза (tuberositas musculi serrati anterioris).

Описание: image125

 

Іноді, як явище атавізму, трапляється більше ребер. З віком збільшується нахил ребер.

Скостеніння ребер відбувається в такому порядку. На восьмому тижні ембріогенезу з'являється точка скостеніння в тілі; у головці та горбку ребра точки скостеніння виникають у 10-12 років. До 20 - 22 років, як правило, настає синостоз усіх частин ребра.

 

тема 3

Суглоби хребтового стовпа (articulationеs columnae vertebralis)

 

Атланто–осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis)

Описание: IMAGE306

Атланто–осьовий суглоб складається з:

А. Серединного атланто–осьового суглоба (articulatio atlantoaxialis mediana)

Цей суглоб є:

- циліндричний (articulatio cylindrica) – за формою;

- комбінований (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

- одновісний – за функцією.

Суглобові поверхні (facies articulares):

- ямка зуба на атланті (fovea dentis atlantis);

- передня суглобова поверхня зуба осьового хребця (facies articularis anterior dentis axis);

- задня суглобова поверхня зуба осьового хребця (facies articularis posterior dentis axis);

- поперечна зв’язка атланта (ligamentum transversum atlantis).

Рухи навколо вертикальної осі (axis verticalis).

Види рухів:

- обертання (rotatio) голови вправо і вліво, тобто обертання назовні (rotatio externa);

- обертання досередини (rotatio interna).

Описание: IMAGE308

Б. Бічного атланто–осьового суглоба (articulatio atlantoaxialis lateralis), парний

Він є:

- плоским (articulatio plana) – за формою;

- комбінованим (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

- багатовісним – за функцією.

Суглобові поверхні:

- нижні суглобові поверхні атланта (facies articulares inferiores atlantis);

- верхні суглобові поверхні осьового хребця (facies articulares superiores axis).

Рухи навколо вертикальної осі (axis verticalis).

Види рухів: обертання (rotatio) голови вправо і вліво.

Допоміжний апарат серединного атланто–осьового суглоба (art. atlantoaxialis mediana) та бічного атланто–осьового суглоба (art. atlantoaxialis lateralis) спільний і має:

- крилоподібні зв’язки (ligg. alaria);

- зв’язку верхівки зуба (lig. apicis dentis);

- хрестоподібну зв’язку атланта (lig. cruciforme atlantis), до складу якої входять:

- поздовжні пучки (fasciculi longitudinales);

- поперечну зв’язку атланта (lig. transversum atlantis);

- покрівельну перетинку (membrana tectoria).

Дуговідросткові суглоби (articulationes zygapophysiales)

або міжхребцеві суглоби (articulationes intervertebrales)

Дуговідросткові суглоби є:

- плоскі (articulationes planae) – за формою;

- комбіновані (articulationes combinatae) – за будовою (вид суглоба);

- багатовісні – за функцією.

Суглобові поверхні:

- нижні суглобові відростки хребця (processus articulares inferiores vertebrae), що розташовані у вище розміщеному хребці;

- верхні суглобові відростки хребця (processus articulares superiores vertebrae), що розташовані у нижче розміщеному хребці.

Рухи навколо:

- вертикальної осі (axis verticalis);

- стрілової осі (axis sagittalis);

- лобової осі (axis frontalis).

Вид руху: ковзання, суглоб є малорухомим (amphiarthrosis).

Допоміжний апарат представлений такими зв’язками:

- довгими (з’єднують між собою більше двох хребців);

- короткими (з’єднують між собою сусідні хребці).

До коротких зв’язок (ligamenta brevia) належать:

- жовта зв’язка (lig. flavum);

- міжостьовi зв’язки (ligg. interspinalia);

- міжпоперечні зв’язки (ligg. intertransversaria);

- поперечні зв’язки (ligg. transversa), вони укріплюють ці суглоби.

До довгих зв’язок (ligg. longa), які розташовані вздовж хребтового стовпа (columna vertebralis), належать:

- передня поздовжня зв’язка (lig. longitudinale anterius);

- задня поздовжня зв’язка (lig. longitudinale posterius);

- надостьова зв’язка (lig. supraspinale), яка у шийному відділі формує каркову зв’язку (lig. nuchae).

Описание: IMAGE301

Описание: IMAGE302

Описание: IMAGE303

Попереково–крижовий суглоб (art. lumbosacralis)

Він за будовою, формою та функцією подібний до дуговідросткових суглобів (articulationes zygapophysiales).

Допоміжний апарат – клубово–поперекова зв’язка (lig. iliolumbale).

Між основою крижової кістки (basis ossis sacri) та тілом V поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis quinti [V]), зазвичай, є симфіз (symphysis).

Описание: IMAGE319

Крижово–куприковий суглоб (articulatio sacrococcygea)

Крижово–куприковий суглоб утворений:

- верхівкою крижової кістки (apex ossis sacri);

- основою куприкової кістки (basis ossis coccygis).

Найчастіше це з’єднання є симфізом (symphysis).

Допоміжний аппарат:

- поверхнева задня крижово–куприкова зв’язка; поверхнева дорсальна крижово–куприкова зв’язка (lig. sacrococcygeum posterius superficiale; lig. sacrococcygeum dorsale superficiale);

- глибока задня крижово–куприкова зв’язка; глибока дорсальна крижово–куприкова зв’язка (lig. sacrococcygeum posterius profundum; lig. sacrococcygeum dorsale profundum);

- передня крижово–куприкова зв’язка; вентральна крижово–куприкова зв’язка (lig. sacrococcygeum anterius; lig. sacrococcygeum ventrale);

- бічна крижово–куприкова зв’язка (lig. sacrococcygeum laterale).

У жінок щілина крижово–куприкового симфізу (fissura sacrococcygea symphysis) більша, ніж у чоловіків, що дозволяє куприку (coccyx) значно відхилятись назад під час пологів, збільшуючи розмір нижнього отвору таза (apertura pelvis inferior).

З’єднання хребтового стовпа (juncturae columnae vertebralis)

з черепом (cranium)

 

Атланто–потиличний суглоб (articulatio atlantooccipitalis), парний

Він є:

- двовиростковий (articulatio bicondylaris) – за формою;

- комбінований (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

- двовісний – за функцією.

Суглобові поверхні:

- потиличні виростки (condylі occipitales);

- верхні суглобові поверхні атланта (facies articulares superiores atlantis).

Рухи навколо:

- лобової осі (axis frontalis);

- стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

- нахили голови вперед і назад, тобто згинання (flexio) і розгинання (extensio);

- нахили голови вправо і вліво, тобто відведення (abductio) і приведення (adductio).

Допоміжний апарат:

- передня атланто–потилична перетинка (membrana atlantooccipitalis anterior);

- задня атланто–потилична перетинка (membrana atlantooccipitalis posterior);

- бічна атланто–потилична зв’язка (lig. atlantooccipitale laterale).

Описание: IMAGE304

Описание: IMAGE305

Описание: IMAGE307

З’єднання грудної клітки (juncturae thoracis)

З’єднання грудної клітки (juncturae thoracis) поділяються на:

- синдесмози грудної клітки (syndesmoses thoracis);

- синхондрози грудної клітки (synchondroses thoracis);

- суглоби грудної клітки (articulationes thoracis).

Грудна клітка (thorax) має:

- з’єднання ребер (juncturae costarum) із хребтовим стовпом (columna vertebralis);

- з’єднання ребер (juncturae costarum) із грудниною (sternum);

- з’єднання ребер (juncturae costarum) між собою.

До синдесмозів грудної клітки (syndesmoses thoracis) належать:

- зовнішня міжреброва перетинка (membrana intercostalis externa);

- внутрішня міжреброва перетинка (membrana intercostalis interna).

До синхондрозів грудної клітки (synchondroses thoracis) належать:

- реброво–груднинний синхондроз (synchondrosis costosternalis);

- синхондроз першого ребра (synchondrosis costae primae);

- груднинні синхондрози (synchondroses sternales).

До груднинних синхондрозів (synchondroses sternales) належать:

- груднинний мечоподібний симфіз (symphysis xiphosternalis);

- ручко–груднинний симфіз (symphysis manubriosternalis) або ручко–груднинний синхондроз (synchondrosis manubriosternalis).

 

Суглоби грудної клітки (articulationеs thoracis)

Реброво–хребцеві суглоби (articulationеs costovertebrales)

За будовою вони складаються з двох суглобів:

- суглоба головки ребра (articulatio capitis costae);

- реброво–поперечного суглоба (articulatio costotransversaria). Вони є комбінованими суглобами (articulationes combinatae).

Суглобові поверхні:

- головка ребра і реброві ямки на хребцях (caput costae et foveae costales vertebrarum);

- горбок ребра і реброва ямка поперечного відростка хребця (tuberculum costae et fovea costalis processus transversi vertebrae).

Рухи навколо осі, що проходить через ці два суглоби.

Види рухів:

- обертання ребер (rotatio costarum), внаслідок чого відбувається:

- піднімання ребра;

- опускання ребра.

Описание: IMAGE312

А. Суглоб головки ребра (articulatio capitis costae)

Суглоб головки ребра є:

- кулястий (articulatio spheroidea) – за формою;

- комбінований (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

- тривісний – за функцією.

Суглобові поверхні:

- головка ребра (caput costae);

- верхні реброві ямки тіл хребців (foveae costales superiores corporum vertebrarum);

- нижні реброві ямки тіл хребців (foveae costales inferiores corporum vertebrarum).

Рухи навколо майже стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

- обертання ребер (rotatio costarum), внаслідок чого відбувається:

- піднімання ребер;

- опускання ребер.

Допоміжний апарат:

- промениста зв’язка головки ребра (lig. capitis costae radiatum);

- внутрішньосуглобова зв’язка головки ребра (lig. capitis costae intraarticulare). Вона існує лише у з’єднаннях II – X ребер з хребтом.

Б. Реброво–поперечний суглоб (articulatio costotransversaria)

Він існує між I – X ребрами та відповідним грудним хребцем і є:

- циліндричним (articulatio cylindrica) – за формою;

- комбінованим (articulatio combinata) – за будовою (вид суглоба);

- одновісним – за функцією.

Суглобові поверхні:

- горбок ребра (tuberculum costae);

- реброва ямка поперечного відростка хребця (fovea costalis processus transversi vertebrae).

Рухи навколо майже стрілової осі (axis sagittalis), проведеної через головку ребра.

Вид рухів: обертання ребер (rotatio costarum), внаслідок чого відбувається:

- піднімання ребер;

- опускання ребер.

Допоміжний апарат:

- реброво–поперечна зв’язка (lig. costotransversarium), яка складається з:

- верхньої реброво–поперечної зв’язки (lig. costotransversarium superius);

- бічної реброво–поперечної зв’язки (lig. costotransversarium laterale);

- попереково–реброва зв’язка (lig.lumbocostale).

Груднинно–реброві суглоби (articulationes sternocostales)

Груднинно–реброві суглоби утворені ребровими хрящами (cartilagines costales) II–VII ребер (costae II–VII) та відповідною вирізкою груднини.

Описание: IMAGE325

Цей суглоб є:

- плоский (articulatio plana) – за формою;

- простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба);

- тривісний – за функцією.

Суглобові поверхні:

- реброва вирізка груднини (incisura costalіs sterni);

- груднинний кінець ребра (extremitas sternalis costae).

Рухи навколо:

- вертикальної осі (axis verticalis);

- стрілової осі (axis sagittalis);

- лобової осі (axis frontalis).

Види рухів, цей суглоб є малорухомим суглобом (amphiarthrosis) в якому відбуваються:

- піднімання ребер;

- опускання ребер.

Допоміжний апарат:

- внутрішньосуглобова груднинно–реброва зв’язка (lig. sternocostale intraarticulare), вона зміцнює суглоб, який зчленовує II ребро (costa II) з грудниною (sternum);

- променисті груднинно–реброві зв’язки (ligg. sternocostalia radiata);

- перетинка груднини (membrana sterni);

- реброво–мечоподібні зв’язки (ligg. costoxiphoidea) зв’язують хрящ VII ребра з мечоподібним відростком.

Міжхрящові суглоби (articulationes interchondrales)

Вони знаходяться між ребровими хрящами VII – X ребер (cartilagines costales VII – X costarum). Передні кінці цих ребер, не досягаючи груднини, з’єднуються кожний з хрящем розміщеного вище ребра з допомогою сполучної тканини (textus connectivus fibrosus).

 

Реброво–хрящові суглоби (articulationes costochondrales)

Реброво–хрящові суглоби з’єднують:

- кісткову частину ребра (pars ossea costae) з ребровими хрящами (cartilagines costales), у них відсутня суглобова порожнина (cavitas articularis).

 

VIDEO

З’єднання грудного пояса (juncturae cinguli pectoralis)

 

Синдесмози та суглоби грудного пояса

З’єднання грудного пояса (juncturae cinguli pectoralis) поділяються на:

- синдесмози грудного пояса; синдесмози пояса верхньої кінцівки (syndesmoses cinguli pectoralis; syndesmoses cinguli membri superioris);

- суглоби грудного пояса; суглоби пояса верхньої кінцівки (articulationes cinguli pectoralis; articulationes cinguli membri superioris).

Окрім цих з’єднань, на рівні з’єднань грудного пояса (juncturae cinguli pectoralis) є зв’язки (ligamenta), які сполучають різні анатомічні утвори лопатки (scapula) і не мають відношення до суглобів (articulationes).

Такі зв’язки (ligamenta) називаються  несправжніми зв’язками лопатки (ligamenta spuria scapulae), або власними зв’язками лопатки (ligamenta propria scapulae).

Описание: IMAGE328

Власні зв’язки лопатки (ligamenta propria scapulae):

1. Дзьобо–надплечова зв’язка (lig. coracoacromiale), вона натягнута над плечовим суглобом (articulatio humeri) між верхівкою надплечового відростка (acromion) і дзьобоподібним відростком лопатки (processus coracoideus scapulae).

Ця зв’язка (ligamentum) захищає плечовий суглоб (articulatio humeri) угорі та обмежує рухи плечової кістки (humerus) вверх при відведенні плеча (brachium).

Якщо піднімати (відводити) плечову кістку вище 700, то вона впирається у дзьобо–надплечову зв’язку (lig. coracoacromiale) і при подальшому русі вгору починає рухатись лопатка (scapula) та ключиця (clavicula) у груднинно–ключичному суглобі (articulatio sternoclavicularis).

Дзьобо–надплечову зв’язку (lig. coracoacromiale) разом з відростками, до яких вона кріпиться, називають склепінням плечового суглоба (fornix articulationis humeri).

2 Верхня поперечна зв’язка лопатки (lig. transversum scapulae superius) розташовується над вирізкою лопатки (incisura scapulae), перетворюючи цю вирізку в отвір.

3. Нижня поперечна зв’язка лопатки (lig. transversum scapulae inferius) розміщена на задній поверхні лопатки (facies posterior scapulae) і натягнута між основою надплечового відростка (basis acromii) та заднім краєм суглобової западини лопатки (margo posterior cavitatis glenoidalis scapulae).

Через отвори під вищезгадуваними зв’язками проходять судини і нерви.

Власні зв’язки, за новою анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997), належать до синдесмозів грудного пояса (syndesmoses cinguli pectoralis).

До суглобів грудного пояса; суглобів пояса верхньої кінцівки (articulationes cinguli pectoralis; articulationes cinguli membri superioris) належать:

- груднинно–ключичний суглоб (articulatio sternoclavicularis);

- надплечово–ключичний суглоб (articulatio acromioclavicularis).

 

Груднинно–ключичний суглоб (art. sternoclavicularis)

Груднинно–ключичний суглоб є:

- кулястий (articulatio spheroidea) – за формою;

- комплексний (articulatio complexa) – за будовою (вид суглоба);

- тривісний – за функцією.

Суглобові поверхні:

- ключична вирізка груднини (incisura clavicularis sterni);

- груднинний кінець ключиці (extremitas sternalis claviculae).

Рухи навколо:

- вертикальної осі (axis verticalis);

- лобової осі (axis frontalis);

- стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів:

- піднімання й опускання ключиці (levatio et descensus claviculae);

- рухи вперед і назад;

- обертання ключиці (rotatio claviculae);

- колове обертання (circumductio).

Допоміжний апарат:

- суглобовий диск (discus articularis);

- передня груднинно–ключична зв’язка (lig. sternoclaviculare anterius);

- задня груднинно–ключична зв’язка (lig. sternoclaviculare posterius);

- реброво–ключична зв’язка (lig. costoclaviculare);

- міжключична зв’язка (lig. interclaviculare).

VIDEO

 

Надплечово–ключичний суглоб (art. acromioclavicularis)

Надплечово–ключичний суглоб є:

- плоский (articulatio plana) – за формою;

- простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба), або комплексний у 30 % випадків;

- тривісний – за функцією.

Описание: IMAGE326

Суглобові поверхні:

- ключична суглобова поверхня надплечового відростка лопатки (facies articularis clavicularis acromii scapulae);

- надплечовий кінець ключиці (extremitas acromialis claviculae).

Рухи навколо:

- вертикальної осі (axis verticalis);

- лобової осі (axis frontalis);

- стрілової осі (axis sagittalis).

Види рухів, він є малорухомий (amphiarthrosis), відбуваються:

- рухи лопатки дозаду та в присереднью сторону до хребта.

Допоміжний апарат:

- суглобовий диск (discus articularis) в 30 % випадків;

- надплечово–ключична зв’язка (lig. acromioclaviculare);

- дзьобо–ключична зв’язка (lig. coracoclaviculare), яка складається з трапецієподібної зв’язки (lig. trapezoideum) і конічної зв’язки (lig. conoideum).

 

 

 

хребтовий стовп, хребет в цілому(columna vertebralis)

 

Він складається з усіх справжніх хребців (vertebrae verae), крижової кістки (os sacrum) та куприка (os coccygis) і міжхребцевих симфізів (symphyses intervertebrales) із зв’язковим апаратом.

Функціональне значення хребтового стовпа (columna vertebralis):

- підтримує голову (caput);

- є гнучкою віссю стовбура або тулуба (truncus);

- бере участь в утворенні стінок грудної, черевної і тазової порожнин (cavitates thoracis, abdominis et pelvis).

У хребтовому каналі (canalis vertebralis) міститься спинний мозок (medulla spinalis), його оболони (meninges spinales) і судини (vasa).

Спереду хребет (columna vertebralis) є найширшим біля крижової кістки (os sacrum), догори поступово звужується до рівня V грудного хребця (vertebra thoracica V); звідси поперечник хребта починає наростати до ділянки нижніх шийних хребців (vertebrae cervicales inferiores), потім знову звужується.

Описание: image111

Розширення хребта у верхній грудній ділянці (regio pectoralis) пояснюється тим, що тут фіксується верхня кінцівка (membrum superius).

Ззаду на хребтовому стовпі (columna vertebralis) відмічаються дві борозни (sulci dorsales); посередині вони відокремлені одна від одної гребенем з остистих відростків (processus spinosi), з боків обмежовані підвищеннями, утвореними поперечними відростками (processus transversi).

Збоку хребта (columna vertebralis) видно 23 пари міжхребцевих отворів (foramina intervertebralia), які служать для виходу спинномозкових нервів (nervi spinales) з хребтового каналу (canalis vertebralis); з них нижні – найширші, верхні – найвужчі.

Хребтовий стовп (columna vertebralis) має такі кривини:

- первинну кривину (curvatura primaria);

- вторинну кривину (curvatura secundaria).

Первинна кривина (curvatura primaria) знаходиться в ембріоні та в плоді, що обумовлено черевним згинанням в утробі матері. Ця кривина зберігається і в дорослого у вигляді грудного і крижового кіфозів (kyphosis thoracica et sacralis).

Вторинна кривина (curvatura secundaria) формується після народження дитини. Коли дитина починає тримати голову, а це у 2–3 місяці, формується шийний вигин хребтового стовпа вперед – шийний лордоз (lordosis cervicalis; lordosis colli).

Вигин грудного відділу хребтового стовпа назад – грудний кіфоз (kyphosis thoracica), що зміцнюється після народження, при сидінні дитини.

Коли дитина починає стояти та ходити, а це у 1–1,5 роки, утворюється поперековий лордоз (lordosis lumbalis).

Вищеперераховані вигини є природними (нормальними) і фізіологічними.

До фізіологічних вигинів деякі автори відносять і незначний вигин хребта убік – сколіоз (scoliosis), що з’являється внаслідок фізіологічного розвитку м’язів правої або лівої половин тіла людини.

Патологічними вигинами є вигини хребтового стовпа вперед, назад або вбік.

Довжина хребта чоловіка становить приблизно 73 см (шийний відділ – 13 см, грудний – 30 см, поперековий – 18 см, крижово–куприковий – 12 см).

Хребет жінки має завдовжки в середньому 69 см.

У старечому віці спостерігається вкорочення хребта на 7 см.

Загалом довжина хребтового стовпа становить близько 2/5 всієї довжини тіла.

 

Рухи хребтового стовпа:

- навколо лобової осі (axis frontalis) – згинання і розгинання (flexio et extensio);

- навколо стрілової осі (axis sagittalis) – згинання вбік (відведення [abduction] хребта від серединної площини [planum medianum]);

- навколо вертикальної осі (axis verticalis) – повороти (rotationes);

- пружинний рух, при якому змінюють свою величину кривини хребта (наприклад при стрибках).

Більшою рухомістю відзначаються верхній поперековий і шийний відділі. I і II шийні хребці дають можливість голові робити найрізноманітніші і досить великі екскурсії.

 

Міжхребцеві диски (disci intervertebrales) зменшують поштовхи і струси, утворюють з’єднання міцні, але разом з тим досить еластичні, які допускають рухи в усі боки.

VIDEO

Грудна клітка в цілому (thorax totalis)

Грудну клітку (thorax) утворюють:

- 12 грудних хребців (vertebrae thoracicae);

- 12 пар ребер (costae);

- груднина (sternum).

Ребра відокремлені одне від одного міжребровими просторами (spatia intercostalia).

Описание: image112Описание: image113

 

Грудна клітка (thorax) має:

- верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior);

- нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior).

Терміни “вхід у грудну клітку” і “вихід з грудної клітки” використовуються клініцистами по–різному. Так, “синдром грудного вихідного отвору” відповідає грудному вхідному отвору у новій термінології.

Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежований:

- яремною вирізкою груднини (incisura jugularis sterni);

- першими ребрами (costae primae);

- тілом І грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae primae).

Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) обмежований:

- тілом XII грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae duodecimae);

- нижніми ребрами (costae inferiores);

- мечоподібним відростком груднини (processus xiphoideus sterni).

Передньобічний край нижнього отвору грудної клітки (margo anteriolateralis aperturae thoracis inferioris) обмежений з’єднаними між собою VII–X ребрами. Це з’єднання називається ребровою дугою (arcus costalis).

Права реброва дуга (arcus costalis dexter) і ліва реброва дуга (arcus costalis sinister) утворюють з боків підгруднинний кут (angulus infrasternalis).

З обох боків вздовж тіл грудних хребців (corpora vertebrarum thoracicarum) у порожнині грудної клітки вертикально розташовані легеневі борозни (sulci pulmonales).

Форма грудної клітки

Грудна клітка у людини помітно сплющена спереду назад, що зумовлено дорзальним переміщенням лопаток у зв'язку з вертикальним положенням тіла і зміною функцій верхніх кінцівок. Форму грудної клітки людини можна порівняти з дещо сплющеним сагітально зрізаним конусом, основа якого спрямована донизу, а звужена частина — догори .

Розміри й форма грудної клітки у людини досить різноманітні, що визначається віковими і статевими особливостями, індивідуальною мінливістю, умовами розвитку її росту індивіда. Велике значення мають також хронічні захворювання, контакт з професійними шкідливостями тощо.

Для визначення параметрів грудної клітки у людини використовують співвідношення таких розмірів (за М. Г. Привесом): 1) передньозаднього — від точки прикріплення VII ребра до груднини і до остистого відростка хребця, розташованого по горизонталі на тому самому рівні;

2) поперечного - з'єднує сьомі (праве і ліве) ребра в точках, які найбільше виступають; 3) висоти — вимірюється по вертикалі, від краю яремної вирізки груднини до горизонтальної лінії, що проходить через нижні точки десятих ребер.

Індекс ширини визначаю 11, за формулою

де а — поперечний, б — передньо-задній розміри грудної клітки.

Коливання індексу в межах 110—180 вважають нормальними. Якщо індекс менший за 130, грудна клітка вузька, понад 140 — широка.

Розрізняють три основні форми грудної клітки:

1) конічну, або інспіраторну (ніби фіксовану на висоті вдиху), у людей з добре розвинутою мускулатурою, міцних, здорових;

2) плоску, або експіраторну (ніби в стані видиху), коли передня грудна стінка подовжена, сплющена і стоїть майже вертикально, підгруднинний кут гострий, передньо-задній розмір зменшений; характерна для людей з слабко розвиненою мускулатурою верхніх кінцівок і грудної клітки, при збільшенні або зменшенні грудного кіфозу;

3) циліндричну, що займає середнє положення між двома, описаними вище.

 

 

 

 

Грудний пояс (cingulum pectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.

 

Матеріали підготовила асист. Галицька-Хархаліс О.Я.