1

1.Анатомія головного мозку. Периферійна нервова  система.

2. Автономна  частина нервової системи

3. Органи чуттів.

 

(Заняття 5.)

Тема 1 Анатомія головного мозку. Периферійна нервова  система.

НЕРВОВА СИСТЕМА (systema nervosum)

Нервова система сприймає подразнення навколишнього середовища та відповідає  на подразнення відповідними реакціями.

Не менш важливою функцією нервової системи є встановлення зв’язків між усіма органами власного організму і забезпечення його існування як єдиного цілого.

За анатомо–функціональною класифікацією нервова система умовно поділялась на:

- соматичну, або анімальну нервову систему;

- вегетативну, або автономну нервову систему.

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою нервова система, згідно з топографічним принципом, складається з:

- центральної частини (pars centralis), або центральної нервової системи (systema nervosum centrale);

- периферійної частини (pars peripherica), або периферійної нервової системи (systema nervosum periphericum).

До центральної частини; центральної нервової системи (pars centralis; systema nervosum centrale) належать;

- спинний мозок (medulla spinalis);

- головний мозок (encephalon).

До периферійної частини; периферійної нервової системи (pars peripherica; systema nervosum periphericum) належать:

- спинномозкові нерви (nervi spinales);

- черепні нерви (nervi craniales);

- нерви автономного відділу (вегетативного відділу);

- нервові вузли (ganglia nervorum);

- нервові сплетення (plexus nervorum);

- рецептори (receptores);

- нервові закінчення (terminationes nervorum) – ефектори.

Автономний відділ; автономна частина периферійної нервової системи (divisio autonomica; pars autonomica systematis nervosi peripherici) поділяється на:

- симпатичну частину (pars sympathica);

- парасимпатичну частину (pars parasympathica).

Раніше (PNA) автономну нервову систему називали вегетативною нервовою системою і поділяли на:

- парасимпатичну нервову систему (systema nervosum parasympathicum);

- симпатичну нервову систему (systema nervosum sympathicum).

Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нейрон (нейроцит), тобто нервова клітина з усією сукупністю належних їй відростків і кінцевих апаратів.

Можна розрізняти три сторони діяльності нервової системи:

- рецепторну функцію, тобто сприйняття подразнення і поширення відповідного імпульсу по нервових провідниках до центра;

- замикальну функцію, тобто процес перетворення одержаного нервовим центром імпульсу в певну зовнішню реакцію;

- ефекторну функцію, тобто здійснення відповідної реакції (рухової або секреторної).

Нейрон має такі відростки:

- нейрит (neuritum), або аксон (axon, гр.. – ось), по ньому збудження прямує від тіла нейрона до робочого органу або до іншого нейрона;

- дендрит (dendritum, гр. dendron – дерево), по ньому збудження прямує у бік тіла нейрона (corpus neurale).

Місце контакту нейронів, де нервовий імпульс передається від одного нейрона на інший є синапсом (synapsis).

Розрізняють такі типи нейронів:

- рецепторні (аферентні, афекторні, чутливі) нейрони, вони лежать поза центральною нервовою системою, один відросток іде на периферію і закінчується чутливим закінченням, другий – входить в центральну нервову систему (в спинний мозок або в стовбурову частину головного мозку);

- замикальні (асоціативні) нейрони, які лежать в межах центральної нервової системи;

- ефекторні (еферентні, рухові) нейрони, тіла їх містяться в центральній нервовій системі (або в симпатичних вузлах), а нейрити (аксони), продовжуючись у вигляді осьових циліндрів нервових волокон, досягають робочих органів (м’язів, залоз).

Розрізняють такі рецептори:

- екстерорецептори, вони знаходяться в органах чуттів і на межі тіла з навколишнім середовищем (у шкірі, слизових оболонках) і сприймають відчуття болю, температури, дотику і тиску;

- інтерорецептори, вони розміщуються у внутрішніх органах і сигналізують про зміни фізичного та хімічного стану цих органів та їхнього вмісту;

- пропріорецептори, вони знаходяться в органах апарата руху (в м’язах, сухожилках, фасціях, зв’язках та суглобових капсулах) і реагують на сигналізують про зміну взаєморозташування структур в апараті руху.

Рефлекторна дуга представляє собою ланцюг нервових клітин, яка включає афекторні (чутливі) та ефекторні (рухові, або секреторні) нейрони, по яких нервовий імпульс рухається від місця свого збудження (від рецептора) до робочого органу (до ефектора).

Проста рефлекторна дуга складається з двох неронів – аферентного та ефекторного.

Тіло першого нейрона (рецепторного, аферентного) знаходиться поза центральною нервовою системою.

Зазвичай це псевдоуніполярний нейрон, тіло якого розташоване в спинномозковому вузлі (ganglion spinale) або чутливому вузлі черепних нервів (ganglion sensoriale nn. cranialii).

Периферійний відросток псевдоуніполярного нейрона іде в складі спинномозкових нервів або чутливих волокон черепних нервів та закінчується рецептором, який сприймає зовнішнє (із зовнішнього середовища) або внутрішнє (в органах, тканинах) подразнення.

Це подразнення трансформується у нервовий імпульс, який досягає тіла нервової клітини, а потім по центральному відростку (сукупність яких утворює задні або чутливі корінці спинномозкових нервів) направляється у спинний мозок або по відповідним черепним нервам – в головний мозок.

Як правило, рефлекторна дуга складається не з двох нейронів, а побудована складніше. Так, між двома нейронами – рецепторним (аферентним) і ефекторним (еферентним) – є один або декілька вставних (замикальних) нейронів.

Спинний мозок (medulla spinalis) та головний мозок (encephalon) мають сіру речовину (substantia grisea) і білу речовину (substantia alba) та відноситься до центральної нервової системи.

Сіра речовина (substantia grisea) спинного та головного мозку – це скупчення нервових клітин, які утворюють ядра або нервові центри.

Біла речовина – це нервові волокна, відростки нервових клітин. Нервові волокна утворюють провідні шляхи спинного та головного мозку і зв’язують різні відділи центральної нервової системи та різних ядер (нервових центрів) між собою

Головний мозок також можна поділити на:

- кінцевий мозок; великий мозок (telencephalon; cerebrum);

- стовбур головного мозку (truncus encephali), який складається з:

- довгастого мозку (myelencephalon; medulla oblongata);

- моста (pons);

- середнього мозку (mesencephalon);

- проміжного мозку (dyencephalon).

Згідно з новою анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу), кінцевий мозок (telencephalon) має основні ядра та структури утворів (nuclei basales et structurae pertinentes), до яких відносяться:

- хвостате ядро (nucleus caudatus);

- сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);

- смугасте тіло (corpus striatum);

- внутрішня капсула (capsula interna);

- променистий вінець (corona radiata);

- асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali).

Кінцевий мозок має дві півкулі – праву і ліву, на яких є такі поверхні:

- нижня поверхня півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri);

- верхньобічна поверхня півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);

- присередня поверхня півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri).

На нижній поверхні півкуль великого мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) – основи головного мозку – виходять 12 пар черепних нервів:

- перша пара, нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I]) –  чутливий, що виходить:

- з черепа (cranium) через дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);

- з головного мозку (encephalon) від  нюхових цибулин (bulbі olfactorii);

- друга пара, зоровий нерв [II] (nervus opticus [II]) –  чутливий, що виходить:

- з черепа (cranium) через зорові канали (canales optici);

- з головного мозку (encephalon) від зорового перехрестя (chiasma opticum);

- третя пара, окоруховий нерв [III] (nervus oculomotorius [III]) – мішаний, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) з міжніжкової ямки (fossa interpeduncularis);

- з черепа (cranium) через верхню очноямкову щілину (fissurа orbitalis superior);

- четверта пара, блоковий нерв [IV] (nervus trochlearis [IV]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) з обох боків від вуздечки верхнього мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris), проходячи з бічної сторони ніжок мозку (facies lateralis pedunculorum cerebri);

- з черепа (cranium) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- п’ята пара, трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) на межі між мостом (pons) і середніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares medii);

- з черепа (cranium) виходить трьома гілками:

- очний нерв [V_A; V₁] (nervus ophthalmicus [V_A; V₁]) через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- верхньощелепний нерв [ V_b; V₂ ] (nervus maxillaris [V_b; V₂]) через круглий отвір (foramen rotundum);

- нижньощелепний нерв [V_c; V₃] (nervus mandibularis [V_c; V₃]) через овальний отвір (foramen ovale);

- шоста пара, відвідний нерв [VI] (nervus abducens [VI]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) між мостом (pons) і пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae);

- з черепа (cranium) через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- сьома пара, лицевий нерв [VII] (nervus facialis [VII]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) в мосто–мозочковому куті (angulus pontocerebellaris);

- з черепа (cranium) через шило–соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum);

- восьма пара, присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis [VIII]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) в мосто–мозочковому куті (angulus pontocerebellaris), позаду сьомої пари (nervus facialis [VII]);

- з черепа (cranium) через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus);

- дев’ята пара, язикоглотковий нерв [IX] (nervus glossopharyngeus [IX]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae);

- з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);

- десята пара, блукаючий нерв [X] (nervus vagus [X]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) позаду дев’ятої пари (nervus glossopharyngeus [IX]);

- з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);

- одинадцята пара, додатковий нерв [XI] (nervus accessorius [XI]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) і задньобічної борозни спинного мозку (sulcus posterolateralis medullae spinalis), нижче десятої пари (nervus vagus [X]);

- з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);

- дванадцята пара, під’язиковий нерв [XII] (nervus hypoglossus [XII]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) між оливою та пірамідою довгастого мозку (oliva et pyramis medullae oblongatae);

- з черепа (cranium) через канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).

На нижній поверхні півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri); основи головного мозку, ззаду наперед знаходяться:

- довгастий мозок; цибулина (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);

- міст (pons);

- в сторони від моста відходять середні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii);

- спереду від моста проходять ніжки мозку (pedunculi cerebri), між ними міститься міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої є задня пронизана речовина (substantia perforata posterior);

- спереду від ямки знаходяться сосочкові тіла (corpora mamillaria);

- спереду від сосочкових тіл розміщений сірий горб (tuber cinereum), від якого відходить лійка (infundibulum), на останній розташований гіпофіз (hypophysis), складовими якого є аденогіпофіз; передня частка (adenohypophysis; lobus anterior) та нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior);

- по боках від сірого горба містяться зорові шляхи (tractus optici), які наближаються один до одного і переходять у зорове перехрестя (chiasma opticum);

- зорові нерви (nervi optici);

- нюхові трикутники (trigona olfactoria), на дні яких розташована передня пронизана речовина (substantia perforata anterior);

- нюхові шляхи (tractus olfactorii);

- нюхові цибулини (bulbi olfactorii).

На присередній поверхні півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri) знаходяться:

- півкулі великого мозку (hemispheria cerebri), які сполучаються між собою мозолистим тілом (corpus callosum).

Мозолисте тіло має спереду коліно (genu), яке переходить донизу в дзьоб (rostrum). Дзьоб продовжується в дзьобову пластинку (lamina rostralis), яка, в свою чергу, закінчується кінцевою пластинкою (lamina terminalis).

Ззаду мозолисте тіло закінчується валиком (splenium);

Під мозолистим тілом (corpus callosum) проходить склепіння (fornix), яке ззаду закінчується ніжками (crura), а спереду переходить у стовпи (columnae);

Між мозолистим тілом (corpus callosum) і стовпами склепіння (columnae fornicis) натягнута пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);

Під склепінням (fornix) розташований таламус; горб (thalamus);

Позаду таламуса (thalamus) розміщена пластинка покрівлі; чотиригорбкова пластинка (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка складається з верхніх горбків (colliculi superiores) та нижніх горбків (colliculi inferiores);

Між ніжками мозку (pedunculi cerebri) та покрівлею середнього мозку (tectum mesencephali) проходить водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri), або Сільвієв водопровід, який сполучається:

- ззаду з четвертим шлуночком (ventriculus quartus);

- спереду з третім шлуночком (ventriculus tertius);

Четвертий шлуночок (ventriculus quartus) обмежований:

- вгорі і знизу верхнім мозковим парусом (velum medullare superius);

- знизу нижнім мозковим парусом (velum medullare inferius);

Дном четвертого шлуночка є ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea), яка займає дорсальну поверхню моста та довгастого мозку (facies dorsalis pontis et medullae oblongatae);

По боках від довгастого мозку містяться півкулі мозочка [HII–HX] (hemispheria cerebelli [HII–HX]), які з’єднані між собою черв’яком мозочка [I–X] (vermis cerebelli[I–X]);

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) відокремлюються одна від одної поздовжньою щілиною великого мозку (fissura longitudinalis cerebri), яка йде до мозолистого тіла (corpus callosum).

Великий мозок (cerebrum) відокремлюється від мозочка (cerebellum) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri).

 

Анатомія стовбурової частини головного мозку. Довгастий мозок, його зовнішня та внутрішня будова. Будова моста. Сітчаста формація.

 

Довгастий мозок; ЦИБУЛИНА

(myelencephalon; medulla oblongata; bulbus)

Він є продовженням спинного мозку (medulla spinalis) і має вигляд молодої цибулини, тому і називається цибулиною (bulbus).

Як і спинний мозок (medulla spinalis), довгастий мозок на дорcальній поверхні (facies dorsalis medullae oblongatae) має:

- задню серединну борозну (sulcus medianus posterior);

- дві задньобічні борозни (sulci posterolaterales).

На вентральній поверхні довгастого мозку (facies ventralis medullae oblongatae) проходить:

- передня серединна щілина (fissura mediana anterior);

- дві передньо–бічні борозни (sulci anterolaterales).

Між передньою серединною щілиною (fissura mediana anterior) і передньобічними борознами (sulci anterolaterales) містяться піраміди довгастого мозку; піраміди цибулини (pyramides medullae oblongatae; pyramides bulbi), які на межі із спинним мозком перехрещуються, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).

Між передньобічною та задньобічною борознами (sulci anterolateralis et posterolateralis) розміщені оливи (olivae).

Дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae) утворює нижню частину ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea).

На дорсальній поверхні (facies dorsalis) нижче ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) чітко контуруються:

- тонкий пучок (fasciculus gracilis) з тонким горбком (tuberculum gracile) попереду;

- клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) з клиноподібним горбком (tuberculum cuneatum).

Сіра речовина довгастого мозку (substantia grisea medullae oblongatae) представлена:

- нижнім оливним комплексом; нижніми оливними ядрами (complexus olivaris inferior; nuclei olivares inferiores);

- тонкими ядрами (nuclei graciles);

- клиноподібними ядрами (nuclei cuneati);

- центром дихання і кровообігу;

- ядрами ІХ– ХІІ пар черепних нервів.

Біла речовина довгастого мозку (substantia alba medullae oblongatae) складається з:

- висхідних шляхів, у склад яких входять присередня петля (lemniscus medialis), яка в довгастому мозкові (medulla oblongata) робить перехрест (decussatio lemnisci medialis) та спинномозкова петля (lemniscus spinalis);

- низхідних шляхів (пірамідних шляхів);

- сітчастої формації (formatio reticularis).

 

 

МІСТ(pons), або міст Варолія

Він розміщений попереду довгастого мозку (medulla oblongata), утворений потовщенням мозкової речовини, яка за допомогою середніх мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares medii) сполучає мозочок (cerebellum) з мостом (pons).

Міст (pons) має:

- вентральну поверхню (facies ventralis), на якій проходить основна борозна (sulcus basilaris);

- дорсальну поверхню (facies dorsalis), яка утворює верхню частину ромбоподібної ямки.

Сіра речовина моста (substantia grisea pontis) складається із:

- власних ядер мосту (nuclei proprii pontis);

- ядер V–VІІІ пар черепних нервів.

На межі між вентральною та дорсальною частинами моста (pars ventralis et dorsalis pontis) лежать ядра трапецієподібного тіла (nuclei corporis trapezoidei), основу яких складають:

- переднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus anterior corporis trapezoidei);

- бічне ядро трапецієподібного тіла (nucleus lateralis corporis trapezoidei);

- присереднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus medialis corporis trapezoidei).

Біла речовина моста складається із нервових волокон, які ідуть у складі:

- присередньої петлі (lemniscus medialis);

- сітчастої формації (formatio reticularis);

- пірамідних шляхів (tractus pyramidales).

 

СІТЧАСТІ ЯДРА (nuclei reticulares),

або СІТЧАСТА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis),

чи РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis)

Це будь–яка сукупність кількох дифузних сіток з клітин та нервових волокон у спинному мозку та в стовбурі головного мозку (truncus encephali), утворюючи сітку.

Сітчаста формація (formatio reticularis) пов’язана з:

- усіма органами чуття (organa sensuum);

- руховими та чутливими ділянками (regiones motoriae et sensoriae):

- кори великого мозку (cortex cerebri);

- таламусa (thalamus);

- гіпоталамусa (hypothalamus);

- спинного мозку (medulla spinalis).

Сітчаста формація (formatio reticularis) регулює:

- рівень збудливості і тонус різних відділів центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку;

- бере участь в регуляції рівня свідомості, емоцій, вегетативних функцій, цілеспрямованих рухів.

Сітчаста формація, за І. П. Павловим, – це друга неспецифічна аферентна нервова система.

До сітчастих ядер належать:

- сітчасті ядра (nuclei reticulares);

- ядра шва (nuclei raphes);

- велетенськоклітинне ядро (nucleus gigantocellularis).

Мозочок, його зовнішня та внутрішня будова. Ядра, ніжки, їх сполучення, склад. Перешийок ромбоподібного мозку. Четвертий шлуночок.

МОЗОЧОК (cerebellum)

Мозочок (cerebellum) є окремою частиною головного мозку (encephalon). Разом із мостом (pons) формує задній мозок (metencephalon) і є найбільшим відділом ромбоподібного мозку (rhombencephalon), яка відділяється від кінцевого мозку (telencephalon) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri), куди заходить намет мозочка (tentorium cerebelli).

Зверху до мозочка (cerebellum) прилягають потиличні частки великого мозку (lobi occipitales cerebri).

На нижній поверхні мозочка (facies inferior cerebelli) є широка заглибина – долинка мозочка (vallecula cerebelli), до якої прилягає дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae).

Mозочoк (cerebellum) має півкулі мозочка (hemispheria cerebelli), які розділені між собою поздовжньою щілиною (fissura longitudinalis cerebelli).

Півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) з’єднуються за допомогою черв’яка мозочка [I–X] (vermis cerebelli [I–X]).

Мозочок (cerebellum) складається з:

- тіла мозочка (corpus cerebelli);

- клаптиково–вузликової частки (lobus flocculonodularis). Межею між ними є задньобічна щілина мозочка (fissura posterolateralis).

Зовнішня будова мозочка (morphologia externa cerebelli)

Мозочок має:

- тіло мозочка (corpus cerebelli), яке складається з:

- двох півкуль мозочка (hemispheria cerebelli);

- черв’яка мозочка (vermis cerebelli), який розташований між ними;

- долинку мозочка (valecula cerebelli) в якій розміщений довгастий мозок (medulla oblongata);

- черв’як мозочка (vermis cerebelli), який має такі частини (по колу зверху вниз):

- язичок мозочка (lingula cerebelli);

- вершину (culmen);

- схил (declive);

- листок черв’яка (folium vermis);

- горб (tuber);

- піраміду (pyramis);

- вузлик (nodulus);

- щілини мозочка (fissurae cerebelli), що є численні і різні за глибиною; вони пронизують півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) та черв’як мозочка (vermis cerebelli). Є такі щілини:

- горизонтальна щілина (fissura horizontalis), яка поділяє мозочок на:

- вентральну частину (pars ventralis);

- дорсальну частину (pars dorsalis);

- міжпівмісяцева щілина (fissura intersemilunaris);

- задня верхня щілина (fissura posterior superior);

- задньобічна щілина (fissura posterolateralis);

- передпірамідна щілина (fissura prepyramidalis);

- друга щілина (fissura secunda);

- листки мозочка (folia cerebelli) розташовані між щілинами мозочка.

Щілини мозочка (fissurae cerebelli) поділяють мозочок (cerebellum) на такі частки і часточки:

Внутрішня будова мозочка (morphologia interna cerebelli)

Біла речовина мозочка, яка оточена корою та розділена на периферії численними, різної глибини борознами, тому на стріловому (сагітальному) розрізі нагадує гілку дерева – дерево життя (arbor vitae).

Мозочок (cerebellum) ззовні вкритий шаром сірої речовини – корою мозочка (cortex cerebelli), в якій знаходяться листки мозочка (folia cerebelli), що відокремлені  між собою щілинами мозочка (fissurae cerebelli).

Сіра речовина мозочка є скупченням сірої речовини у товщі мозкового тіла (corpus medullare cerebelli) і складається з чотирьох пар таких ядер:

- зубчасте ядро; бічне ядро мозочка (nucleus dentatus; nucleus lateralis cerebelli);

- переднє міжпозиційне ядро; коркоподібне ядро (nucleus interpositus anterior; nucleus emboliformis), яке закриває ворота зубчастого ядра (hilum nuclei dentati);

- заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро (nucleus interpositus posterior; nucleus globosus);

- ядро вершини (шатра); присереднє ядро мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).

Біла речовина мозочка складає основну масу мозочка і називається мозковим тілом мозочка (corpus medullare cerebelli).

Мозочок має три пари мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares), які з’єднують його з іншими відділами головного мозку (encephalon):

- середні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii), що з’єднують мозочок (cerebellum) з мостом (pons);

- верхні (передні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares superiores), що з’єднують мозочок (cerebellum) з покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali);

- нижні (задні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares inferiores), що з’єднують мозочок (cerebellum) з довгастим мозком (medulla oblongata).

ЧЕТВЕРТИЙ ШЛУНОЧОК (ventriculus quartus)

Він є похідним порожнини ромбоподібного мозку (rhobencephalon) і має:

- ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea), яка є передньою стінкою четвертого шлуночка (за старою номенклатурою (PNA) – дном четвертого шлуночка);

- покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti), який є задньою стінкою четвертого шлуночка (його називали дахом четвертого шлуночка).

РОМБОПОДІБНА ЯМКА (fossa rhomboidea)

Ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea) лежить на дорсальній поверхні довгастого мозку та моста (facies dorsalis medullae oblongatae et pontis) і обмежована:

- вгорі верхніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares superiores);

- знизу нижніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares inferiores).

Посередині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) проходить серединна борозна (sulcus medianus), яка поділяє ямку на праву та ліву симетричні половини.

Уздовж серединної борозни (sulcus medianus) з боків розміщується парне присереднє підвищення (eminentia medialis), у верхній частині якого виступає лицевий горбик (colliculus facialis).

У нижній частині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) утворюється:

- трикутник блукаючого нерва; блукаючий трикутник (trigonum nervi vagi; trigonum vagale), він розташований збоку;

- трикутник під’язикового нерва (trigonum nervi hypoglossi), розташований присередньо.

На межі між мостом (pons) і довгастим мозком (medulla oblongata) у ромбоподібній ямці (fossa rhomboidea) поверхнево проходять мозкові смуги четвертого шлуночка (striae medullares ventriculi quarti), які виходять з бічних закутків ромбоподібної ямки (recessus laterales fossae rhomboideae) і заглиблюються в серединну борозну. Вони є аксонами нейронів заднього (дорсального) завиткового (слухового) ядра.

Частина ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea), яка розміщується біля бічних закутків (recessus laterales), називається присінковим полем (area vestibularis).

На  ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) проектуються ядра V–ХІІ пар черепних нервів.

СЕРЕДНІЙ МОЗОК (mesencephalon)

До нього належить:

- покрівля середнього мозку (tectum mesencephali);

- ніжки мозку (crura cerebri; pedunculi cerebri);

- водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri).

Межі середнього мозку чітко виражені з вентральної поверхні стовбура мозку:

- передньою межею є зоровий перехрест (chiasma opticum);

- задньою межею є передній край моста (margo anterior pontis).

Покрівля середнього мозку (tectum mesencephali)

Поверхнева (дорсальна) частина покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali) є нерівною, розміщена над водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali) і представлена:

- пластинкою покрівлі; чотиригорбковою пластинкою (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка має чотири підвищення, які відділені одне від одного двома борозками, розділяючи покрівлю на:

- два верхні горбки (colliculi superiores);

- два нижні горбки (colliculi inferiores).

Ядра правого і лівого верхніх горбків з’єднуються між собою спайкою верхніх горбків (comissura colliculorum superiorum), а ядра правого і лівого нижніх горбків – спайкою нижніх горбків (comissura colliculorum inferiorum).

У людини верхні горбки (colliculі superiores), ручки верхніх горбків та бічні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів зору, а нижні горбки, ручки нижніх горбків та присередні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів слуху.

Від цих горбків в бічному напрямку відходять потовщення у вигляді валика – ручки горбика (brachium colliculi), які є:

- ручкою верхнього горбка (brachium colliculi superioris);

- ручкою нижнього горбка (brachium colliculi inferioris).

Верхні і нижні горбки відокремлені між собою поперечною борозною, а праві та ліві горбки – поздовжньою борозною.

Ручки від верхніх горбків закінчуються в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale).

Ручки від нижніх горбків закінчуються в присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale).

Колінчасті тіла (corpora geniculata) є складовою проміжного мозку (diencephalon).

Позаду від ручки нижнього горбка (brachium colliculi inferioris), попереду від верхньої мозочкової ніжки (pedunculus cerebellaris superior) і присередньо від ніжки мозку розміщений трикутник петлі (trigonum lemnisci), в товщі якого проходять слухові нервові волокна бічної петлі (lemniscus lateralis).

Між правим і лівим верхніми горбками у верхній (передній) частині поздовжньої борозни є ложе для шишкоподібної залози; епіфіза (glandula pinealis), а в нижній (задній) частині цієї борозни починається вуздечка верхнього мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris).

До підкіркових центрів зору належать:

- верхні горбки (colliculi superiores);

- ручки верхніх горбків (brachia colliculorum superiorum);

- бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia);

- подушка таламуса (pulvinar thalami).

До підкіркових центрів слуху належать:

- нижні горбки (colliculi inferiores);

- ручки нижніх горбків (brachia colliculorum inferiorum);

- присередні колінчасті тіла (corpora geniculata medialia).

Ніжки мозку (crura cerebri)

Федеративний комітет з анатомічної термінології визнав термін ”crus cerebri” – ніжка мозку кращим терміном, ніж ”pedunculus cerebri”, так як він є більш зрозумілим.

Це товсті мозкові тяжі, які відходять від мосту і прямують вперед до півкуль великого мозку.

Між ніжками мозку розміщена глибока міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої розташована задня пронизана речовина (substantia perforata posterior).

Із борозни окорухового нерва (sulcus nervi oculomotorii), яка є на присередній поверхні кожної ніжки, виходить окоруховий нерв.

На горизонтальному поперечному розрізі кожна ніжка розділена чорною речовиною (substantia nigra) на:

- покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) – задня частина;

- основу ніжки (basis pedunculi) – передня частина.

Чорна речовина (substantia nigra), забарвлення якої спричинене пігментом меланіном, що міститься в її нервових клітинах. Вона поділяється на такі частини:

- щільна та бічна частини (pars compacta et lateralis);

- зачервоноядерна частина (pars retrorubralis);

- сітчаста частина (pars reticularis).

Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) розташований між чорною речовиною (substantia nigra), яка відділяє його від основ ніжок мозку (bases pedunculorum cerebri) та умовною площиною, що проходить через водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) і відділяє його від покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali). У ньому знаходяться скупчення сірої та білої речовин.

У покриві середнього мозку (tegmentum mesencephali) розташовані такі основні ядра середнього мозку:

- червоні ядра (nuclei rubri), які розміщені дорсально від присередньої частини чорної речовини і простягаються від гіпоталамуса (hypothalamus) до рівня нижніх горбків пластинки покрівлі (colliculi inferiores laminae tecti);

- рухове ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке міститься на рівні верхніх горбків (colliculi superiores);

- додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorus nervi oculomotorii), або ядро Якубовича, що є парасимпатичним ядром ІІІ пари черепних нервів, яке розміщене вентрально від ядра окорухового нерва;

- рухове ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке міститься на рівні нижніх горбків (colliculi inferiores).

Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) містить також сітчасту речовину; сітчасту формацію (formatio reticularis), в якій знаходяться такі сітчасті ядра (nuclei reticulares):

- клиноподібне ядро (nucleus cuneiformis);

- підклиноподібне ядро (nucleus subcuneiformis);

- ніжко–мостове покривне ядро (nucleus tegmentalis peduncolopontinus);

- приніжкове ядро (nucleus parapeduncularis).

Отже, сітчаста формація ніжок мозку (formatio reticularis crurum cerebri) складається з груп нейронів, дифузно розміщених між чорною речовиною (substantia nigra) та водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali), які складають сітчасті ядра (nuclei reticulares).

У білій речовині покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali) проходять:

- присередня петля (lemniscus medialis);

- бічна петля (lemniscus lateralis);

- трійчаста петля (lemniscus trigeminalis);

- присередній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis medialis);

- задній (дорсальний) поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis posterior; fasciculus longitudinalis dorsalis);

- центральний покривний шлях (tractus tegmentalis centralis), який є одним з головних низхідних екстрапірамідних шляхів стовбура головного мозку (truncus encephali).

Основа ніжки (basis pedunculi) утворена провідними шляхами, які йдуть від кори великого мозку в міст, довгастий мозок і спинний мозок (низхідні провідні шляхи).

Отже, середній мозок містить:

- підкіркові центри слуху і зору, важливі екстрапірамідні ядра, ядра окорухових нервів (III та IV пари черепних нервів);

- всі висхідні та низхідні проекційні шляхи, які зв’язують кору головного мозку з нижче розташованими відділами центральної нервової системи;

- пучки білої речовини, які зв’язують середній мозок з іншими відділами центральної нервової системи.

Водопровід середнього мозку; водопровід мозку; водопровід Сільвія

(aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri; aqueductus Sylvii)

Це вузький канал, який вистелений епендимою, з’єднує ІІІ шлуночок з ІV шлуночком і оточений центральною сірою речовиною (substantia grisea centralis).

Він містить спинномозкову рідину і має отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri), через який сполучається з IV шлуночком.

Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) є порожниною середнього мозку і через нього проходить межа між ніжками мозку (pedunculi cerebri) та покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali).

Проміжний мозок. Будова таламуса, епі- та метаталамуса. Гіпоталамус. Вегетативні ядра гіпоталамуса. Шишкоподібне тіло і мозковий придаток. Третій шлуночок.

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою, проміжний мозок поділяється на:

- епіталамус (epithalamus);

- таламус, горб (thalamus);

- субталамус (subthalamus);

- метаталамус (metathalamus);

- гіпоталамус (hypothalamus).

Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжний мозок поділяється на:

1. Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.

Таламічний мозок поділяється на:

- таламус (thalamus);

- епіталамус (epithalamus);

- метаталамус (metathalamus).

2. Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.

Таламус; горб (thalamus)

Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.

Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбок таламуса (tuberculum anterius thalami).

Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinar thalami).

Присередні поверхні правого та лівого таламусів з’єднуються між собою міжталамічним злипанням (adhesio interthalamica).

Сіра речовина таламуса (substantia grisea thalami) формує специфічні ядра таламуса (nuclei thalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (lamina medullaris lateralis) та присередньою мозковою пластинкою (lamina medullaris medialis) на такі основні групи ядер:

- передню групу (nuclei anteriores);

- присередню групу (nuclei mediales);

- передньобічну групу (nuclei ventrolaterales);

- задню групу (nuclei posteriores);

- групи ядер ретикулярної формації (nuclei reticulares thalami).

У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра (nuclei pulvinares).

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою ядра таламуса поділяються на:

- передні ядра таламуса (nuclei anteriores thalami);

- дорсальні ядра таламуса (nuclei dorsales thalami);

- внутрішньопластинкові ядра таламуса (nuclei intralaminares thalami);

- присередні ядра таламуса (nuclei mediales thalami);

- серединні ядра таламуса (nuclei mediani thalami);

- задні ядра таламуса (nuclei posteriores thalami);

- сітчасте ядро таламуса (nucleus reticularis thalami);

- вентральні ядра таламуса (nuclei ventrales thalami).

Функція таламуса: в ньому розташовані всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкіркові центри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що йде в кору головного мозку, обов’язково проходить через таламус.

Метаталамус (metathalamus)

Він розміщений під подушкою таламуса (pulvinar thalami) і складається з:

- бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) або підкіркового центру зору), що з’єднується позаду з верхніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків;

- присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale) або підкіркового центру слуху), що з’єднується з нижніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків.

У колінчастих тілах містяться такі ядра:

- дорсальне ядро бічного колінчастого тіла (nucleus dorsalis corporis geniculati lateralis);

- вентральне ядро бічного колінчастого тіла; передколінчасте ядро (nucleus ventralis corporis geniculati lateralis; nucleus pregeniculatus);

- ядра присереднього колінчастого тіла (nuclei corporis geniculati medialis).

Епіталамус (epithalamus)

Він розміщений позаду таламуса (thalamus). До нього належать:

- шишкоподібна залоза (glandula pinealis), яка лежить між верхніми горбками пластинки середнього мозку і належить до залоз внутрішньої секреції;

- повідці (habenulae), що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують правий та лівий таламус з шишкоподібною залозою;

- повідцевий трикутник (trigonum habenulare), що розташований в задній частині повідців у місці зрощення повідців з правою та лівою мозковими стрічками таламуса. Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною (sulcus habenularis);

- спайка повідців (commissura habenularum), що утворена передніми відділами повідців перед входженням в шишкоподібну залозу. За допомогою повідців епіфіз з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;

- задня спайка; епіталамічна спайка (commissura posterior; commissura epithalamica), що розміщена під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);

- підспайковий орган (organum subcommissurale), який розміщений під задньою спайкою і об’єднує групу епендимних клітин, що містяться у стінці третього шлуночка.

Гіпоталамус (hypothalamus)

Він об’єднує структури, що розташовані під гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) і згідно зі старою Базельською анатомічною номенклатурою складається із:

- зорової частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) – передньої частини, яка формується за рахунок кінцевого мозку (telencephalon);

- нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) – задньої частини, яка формується за рахунок проміжного мозку (diencephalon).

До зорової частини гіпоталамуса; передньої частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) належать:

- сірий горб (tuber cinereum);

- нейрогіпофіз (neurohypophysis), який має:

- лійку (infundibulum);

- нервову частину (pars nervosa);

- зорове перехрестя (chiasma opticum);

- зоровий шлях (tractus opticus).

Сірий горб (tuber cinereum) розташований:

- між сосочковими тілами (corpora mamillaria) позаду і зоровим перехрестям (chiasma opticum) попереду;

- з боків він обмежований зоровими шляхами (tractus optici).

Сірий горб (tuber cinereum) утворений тонкою сірою пластинкою, яка продовжується:

- назад у задню пронизану речовину (substantia perforata posterior);

- наперед в кінцеву пластину сірого горба (lamina terminalis tuberis cinerei), яка замикає кінець поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri);

- збоку переходить в плащ півкуль великого мозку (pallium hemispheriorum cerebri).

Звужуючись донизу, сірий горб (tuber cinereum) переходить в лійку (infundibulum).

Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophisis; lobus posterior) є задньою часткою гіпофіза і складається з:

- лійки (infundibulum);

- нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nevrosa).

Лійка (infundibulum) є продовженням сірого горба (tuber cinereum). Її нижній кінець не має просвіту і з’єднується з гіпофізом (hypophysis).

По лійці (infundibulum) у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху гормони вазопресин і окситоцин (надзорового) потрапляють у нервову частку нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), звідки ці гормони потрапляють у кров.

Нервова частка нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis) представлена аксонами нейронів, тіла яких розміщені у супраоптичних та паравентрикулярних ядрах гіпоталамуса (nuclei supraoptici et nuclei paraventriculares hypothalami).

Зорове перехрестя (chiasma opticum) розміщене позаду кінцевої пластинки півкуль великого мозку (lamina terminalis hemispheriorum cerebri) і переходить у зорові шляхи (tractus optici).

Зоровий шлях (tractus opticus) є парним, огинає збоку ніжки мозку (pedunculi cerebri) і закінчується:

- бічним корінцем (radix lateralis) в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale);

- присереднім корінцем (radix medialis) у верхніх горбках пластинки покрівлі середнього мозку (colliculi superiores laminae tecti mesencephali).

До задньої частини гіпоталамуса; нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) належать:

- сосочкове тіло (corpus mamillare);

- субталамус (subthalamus), у якому міститься парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus), Люїсове тіло.

Сосочкове тіло (corpus mamillare) є парним утвором, який розташований симетрично з боків середньої лінії, попереду від задньої пронизаної речовини (substantia perforata posterior) і містить два ядра.

За функцією сосочкове тіло (corpus mamillare) належить до підкіркових нюхових центрів, де переключаються нюхові волокна, які направляються до ядер:

- передньої зони таламуса (zona anterior thalami);

- надталамічної ділянки (regio epithalami);

- покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali).

Субталамус (subthalamus), або його ще називають підталамічною ділянкою (regio subthalamica), у вузькому розумінні слова, є невеликою ділянкою мозкової речовини, яка безпосередньо прилягає знизу до зорового горба (thalamus), відокремлена від нього гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) та є безпосереднім продовженням спереду заднього відділу (дорсального відділу) ніжок мозку – покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali).

Субталамус (subthalamus) оточує чорна речовина та червоне ядро середнього мозку (substantia nigra et nucleus ruber mesencephalі), де вони і закінчуються. Обидва належать до екстрапірамідної системи.

Через субталамус (subtalamus) проходять різні шляхи до таламуса (thalamus), зокрема, усі шляхи, що входять до складу присередньої петлі (lemniscus medialis).

Збоку від чорної речовини розміщене парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus) – Люїсове тіло, яке також входить до складу екстрапірамідної системи.

У гіпоталамусі (hypothalamus) розрізняють такі ділянки скупчення груп нервових клітин:

- дзьобове гіпоталамічне поле (area hypothalamica rostralis);

- дорсальне поле гіпоталамуса (area hypothalamica dorsalis);

- проміжне поле гіпоталамуса (area hypothalamica intermedia);

- бічне поле гіпоталамуса (area hypothalamica lateralis);

- заднє поле гіпоталамуса (area hypothalamica posterior).

Нервові клітини ядер гіпоталамуса володіють здатністю виробляти секрет (нейросекрет), який по відростках цих же нервових клітин транспортується в ділянку гіпофіза.

Такі ядра називають нейросекреторними ядрами гіпоталамуса.

Ядра гіпоталамуса (nuclei hypothalami) сполучаються з гіпофізом (hypophysis) через його ворітні судини (клітини ядер секретують нейрогормони в ці судини) та через нервові волокна (гіпоталамо–гіпофізарний шлях).

Ці зв’язки об’єднують гіпоталамус та гіпофіз у гіпоталомо–гіпофізарну систему.

Надзорове ядро, або супраоптичне ядро (nucleus supraopticus), та пришлуночкове ядро гіпоталамуса, або паравентрикулярне ядро (nucleus paraventricularis hypothalami), містять тіла специфічних нейронів, що продукують гормони вазопресин та окситоцин.

Аксони цих нейронів утворюють гіпоталамо–гіпофізарний шлях (tractus hypothalamohypophysialis), по якому гормони потрапляють до гіпофіза.

Порожниною проміжного мозку (cavitas diencephali) є третій шлуночок (ventriculus tertius), який має 6 стінок:

- дві бічні стінки (parietes laterales), що утворені присередніми поверхнями таламусів (facies mediales thalami), а також нижче гіпоталамічної борозни (sulcus hypothalamicus) присередніми відділами субталамуса (subthalamus);

- нижня стінка (paries inferior), або дно ІІІ шлуночка, що представлене гіпоталамусом (hypothalamus), в якому розрізняють:

- лійковий закуток (recessus infundibuli; recessus infundibularis);

- надзоровий закуток (recessus supraopticus);

- передня стінка (paries anterior), що утворена:

- кінцевою пластинкою (lamina terminalis);

- стовпами склепіння (columnae fornicis);

- передньою спайкою (commissura anterior).

З кожної сторони стовп склепіння і прилягаючий до нього ззаду передній відділ таламуса обмежовує міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare).

- задня стінка (paries posterior), що утворена:

- спайкою повідців (commissura habenularum);

- задньою спайкою; надталамічною спайкою (commussura posterior; commissura epithalamica), під якою знаходиться отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri);

- надталамічною спайкою; задньою спайкою (commissura posterior; comissura epithalamica), над якою розміщений надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis);

- верхня стінка (paries superior), або його дах, що утворена епітеліальною пластинкою III шлуночка (lamina epithelialis ventriculi tertii) – залишка тонкої стінки ембріональної нервової трубки, судинним прошарком (tela choroidea), ворсинки якого утворюють судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii).

Між переднім горбком таламуса (tuberculum anterius thalami) і стовпом склепіння (columna fornicis) є міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) – отвір Монрое, який сполучає ІІІ шлуночок з бічними шлуночками головного мозку (ventriculi laterales encephali).

Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) через отвір водопроводу середнього мозку (apertura aqueductus mesencephali) сполучає ІІІ шлуночок (ventriculus tertius) з порожниною ІV шлуночка (cavitas ventriculi quarti).

Судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii) з’єднується із судинним сплетенням бічних шлуночків (plexus choroideus ventriculorum lateralium).

Третій шлуночок має такі закутки:

- надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis), що розташований у задньоверхніх відділах III шлуночка над задньою спайкою; надталамічною спайкою (commissura posterior; commissura epithalamica).

- шишкоподібний закуток (recessus pinealis), що заходить у шишкоподібне тіло;

- лійковий закуток (recessus infundibuli), який веде у лійку;

- надзоровий закуток (recessus supraopticus), який знаходиться над зоровим перехрестям.

Кінцевий мозок. Борозни і закрутки верхньобічної поверхні півкуль головного мозку. Проекція головніших з них на поверхню черепа. Ядра аналізаторів верхньобічної ділянки кори. Острівець.

КІНЦЕВИЙ МОЗОК; ВЕЛИКИЙ МОЗОК

(telencephalon; cerebrum)

Він представлений правою та лівою півкулями великого мозку (hemispheria cerebri). До кожної півкулі належать:

- плащ (pallium);

- нюховий мозок (rhinencephalon);

- основна частина кінцевого мозку (pars basilaris telencephali) – підкіркові ядра;

- склепіння (fornix);

- мозолисте тіло (corpus callosum).

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi laterales).

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri)

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) вкриті корою великого мозку; плащем (cortex cerebri; pallium) і мають три поверхні:

- верхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);

- присередню поверхню півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri);

- нижню поверхню півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri).

Найбільш виступаючі ділянки півкуль отримали назву полюсів:

- лобовий полюс (polus frontalis);

- потиличний полюс (polus occipitalis);

- скроневий полюс (polus temporalis).

Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен (sulci) і розміщених між ними валикоподібних підвищень – звивин великого мозку (gyri cerebri), форма і напрям яких досить мінливі.

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) складаються з таких часток:

- лобової частки (lobus frontalis);

- тім’яної частки (lobus parietalis);

- потиличної частки (lobus occipitalis);

- скроневої частки (lobus temporalis);

- острівця; острівцевої частки (insula; lobus insularis);

- обідкової частки (lobus limbicus).

Обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri).

Ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної та скроневої часток і острівця (insula), який розташований в глибині бічної ямки великого мозку (fossa lateralis cerebri).

Кожна частка великого мозку (lobus cerebri) відмежована одна від одної борознами великого мозку (sulci cerebri) – міжчастковими борознами (sulci interlobares).

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) знаходяться такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):

- центральна борозна (sulcus centralis), або Роландова борозна, що відділяє лобову частку (lobus frontalis) від тім’яної (lobus parietalis);

- бічна борозна (sulcus lateralis), або Сільвієва борозна, яка відділяє скроневу частку (lobus temporalis) від лобової та тім’яної (lobus frontalis et parietalis);

- тім’яно–потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною часткою (lobus parietalis) та потиличною часткою (lobus occipitalis);

- передпотилична вирізкa (incisura preoccipitalis).

Центри. Стосовно локалізації центрів кори великого мозку довгий час існувало дві теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена ділянка кори, або центр, відповідає лише певній функції на периферії (теорія вузького локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів, різних за своєю функцією, не визнає, а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (теорія еквіпотенціалізму). І. П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є чітко обмеженим, а містить ядро й розсіяну частину, причому розсіяні елементи розташовані не лише поблизу ядра, а й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних елементів). Нижче подано деякі найважливіші нервові центри (ядра), розташовані в корі великого мозку.

Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часточка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м'язів, суглобів, су­хожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці передцентральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м'язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов'язані з іннервацією м'язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов'язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).

У лівій (у лівшів у правій) нижній тім'яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв'язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).

Вважають, що локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).

Центр слуху розташований у корі верхньої скроневої звивини, на боці, оберненому до острівця. Двостороннє ураження центру призводить до повної кіркової глухоти.

У gyrus parahippocampalis та ділянці її гачка містяться центри нюхового та сма­кового аналізаторів. Кіркові центри слуху, нюху й смаку кожної півкулі мають зв'язок з відповідними рецепторами обох (правої та лівої) половин голови.

Кіркове ядро аналізатора зору розташоване по обидва боки шпорної борозни.Зоровий центр кожної півкулі зв'язаний із зовнішньою половиною сітківки свого боку і з присередньою її половиною протилежного. У ділянці клина (cuneus) містяться центри зорової пам'яті й зорової орієнтації.

У зацентральній звивині (тім'яна частка) локалізується ядро шкірного аналізатора (больова, тактильна, температурна чутливість), причому проекція нервових елементів кори на периферію аналогічна проекції їх на передцентраль-ній звивині.

Кірковий кінець рухового аналізатора виразної усної мови* міститься зліва у задній третині нижньої лобової звивини .У разі ушкодження цієї зони людина втрачає здатність вимовляти слова (рухова афазія), хоч довільні скорочення відповідних м'язів або їх груп можливі.

Кіркове ядро слухового аналізатора усної мови розташоване в глибині задньої ділянки верхньої скроневої звивини. Якщо уражено цей центр, то виникає сенсорна афазія (людина чує слова, але не розуміє їхнього значення).

Ядро рухового аналізатора письмової мови локалізується в задній ділянці се­редньої лобової звивини і в ннжньотім'яній ділянці. При ушкодженні цього центра всі рухи, зв'язані з письмом, зберігаються, але втрачається здатність писати літери та інші письмові знаки (аграфія).

Ядро зорового аналізатора письмової мови, пов'язане із загальним центром ана­лізатора зору, міститься в gyrus angularis нижньої тім'яної часточки зліва. Керує процесом читання. Порушення його функції не призводить до втрати зору, але людина перестає читати й розуміти написане (алексія).

 

Лімбічна кора. Будова білої речовини півкуль. Мозолисте тіло, склепіння. Бічні шлуночки. Базальні ядра півкуль. Внутрішня капсула

 

НЮХОВИЙ МОЗОК (rhinencephalon), ЛІМБІЧНА,або обідкова ЧАСТКА (lobus limbicus), чи ЛІМБІЧНА СИСТЕМА

Це центр емоційної чутливості сприйняття зовнішнього середовища, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки (статеві та захисні), мотивувань, так звані підсвідомі реакції, і філогенетично найдавніша та морфологічно найглибша структура кінцевого мозку людини.

Разом з усією підкіркою нюховий мозок (rhinencephalon) є джерелом енергії для кори і відповідає за життєво важливі реакції людини, регулює діяльність внутрішніх органів. Зокрема, за відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів, мотивацію поведінки. Тут закладені механізми пам’яті, сну, емоцій.

Ці реакціїї сформувались у зв’язку з первинними функціями нюху, їх морфологічною основою є відділи мозку, які розвиваються з нижніх відділів мозкового пухиря і належать до нюхового мозку.

Вчений Брока ще в 1878 році об’єднав поясну борозну (sulcus cinguli), перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli), приморськоконикову борозну (gyrus parahippocampalis) в одну частку, яка має вигляд дугоподібної крайової частки.

Латинське слово ”limbus” перекладається як ”край” або ”облямівка”, ”обідок”, і Брока назвав цю частку великою крайовою часткою, або лімбічною часткою, або склепінною звивиною Арнольда.

Морфологічно лімбічна система розташована в центральній частині нюхового мозку в:

- обідковій частці (lobus limbicus);

- морському конику (hippocampus);

- гачку (uncus);

- зубчастій звивині (gyrus dentatus);

- прозорій перегородці (septum pellucidum).

За останніми науковими даними, центр лімбічної системи міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині, нюховому трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ нюхового мозку).

Окрім поняття ”лімбічна частка” в нейроанатомії є поняття ”лімбічна система” (англ. limbic system – обідкова, або лімфатична система), яка об’єднує всі компоненти нюхового мозку та деякі інши структури.

Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з ретикулярною формацією.

Вважається, що окремі структури нюхового мозку (rhinencephalon) людини, крім забезпечення нюхової чутливості, є морфологічним субстратом, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки – статеві та захисні (підсвідомі реакції). Ці реакції відносять до лімбічної системи і відіграють роль у взаємодії між вісцеральними та емоційними проявами.

ЛОКАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЙ В КОРІ ВЕЛИКОГО МОЗКУ

У корі великого мозку містяться центри, які регулюють виконання тих чи інших функцій.

Дослідження цито– і мієлоархітектоніки кори головного мозку започаткував київський анатом  В. О. Бец, а продовжив – І.П. Павлов.

Ці центри, за І.П.Павловим, поділяють на:

- центри першої сигнальної системи (проекційні), які є у людини і тварини;

- центри другої сигнальної системи (асоціативні), які є тільки у людини і зумовлені розвитком усного та писемного мовлення.

До проекційних центрів (центрів першої сигнальної системи) належать:

- кірковий центр зору, який розташований на присередній поверхні потиличної частки (facies medialis lobi occipitalis) з боків острогової борозни (sulcus calcarinus);

- кірковий центр слуху, який розміщений в глибині бічної борозни (sulcus lateralis) на верхній поверхні середньої частини верхньої скроневої звивини (facies superior partis mediae gyri temporalis superioris) в корі поперечних скроневих звивин (gyri temporales transversi) – закрутках Гешля;

- кірковий центр нюху та смаку, який локалізований в гачку (uncus);

- кірковий центр загальної чутливості (больової, температурної, тактильної), що представлений зацентральною звивиною (gyrus postcentralis);

- кірковий центр рухового аналізатора, що представлений передцентральною звивиною (gyrus precentralis) та прицентральною часточкою (lobus paracentralis). У цьому центрі сприймається пропріоцептивна чутливість і звідси регулюється діяльність скелетних м’язів;

- кірковий центр співдружнього повороту голови і очей в протилежний бік, розміщений в задніх відділах середньої лобової звивини (pars posterior gyri frontalis medii);

- кірковий центр рухового аналізатора практичних навичок (цілеспрямованих, координованих рухів, набутих у процесі трудової діяльності), що розміщений у ділянці нижньої тім’яної часточки в надкрайовій звивині (lobulus parietalis inferior gyri supramarginalis).

Цей руховий аналізатор координує рухи, пов’язані з професійними і спортивними діями або складними набутими навиками, тобто здійснює всі цілеспрямовані складні комбіновані рухи – функція праксії (praxis – практика).

У людей з домінуючою правою рукою цей аналізатор розміщений у лівій півкулі великого мозку, а у людей з домінуючою лівою рукою – у правій півкулі великого мозку.

Ураження цього центру призводить до втрати здатності виконання складних координованих рухів – апраксії, незважаючи на відсутність паралічу.

- кірковий центр стереогнозу (тримірно–просторового відчуття), що міститься у верхній тім’яній часточці (lobulus parietalis superior).

Усі вищеописані кіркові центри двосторонні, а в передцентральній та зацентральній звивинах кіркові центри правої половини тіла людини розташовані в лівій півкулі, а лівої – у правій півкулі.

Слід зауважити, що чутливі та рухові функції голови представлені в нижніх частинах цих звивин, а з ніг – у верхніх.

До асоціативних центрів (центрів другої сигнальної системи) належать:

- кірковий центр артикуляції мови – центр Брока, який міститься у задніх відділах нижньої лобової звивини (gyrus frontalis inferior).

Цей центр є найбільш важливим для вимовляння слів.

При його ушкодженні втрачається рухова програма слова, людина не може вимовляти склади та слова – моторна афазія;

- кірковий слуховий аналізатор мови – центр Верніке міститься у задніх відділах верхньої скроневої звивини (gyrus temporalis superior). Цей центр є найбільш важливим для розуміння мови. При його ушкодженні має місце сенсорна афазія (втрата розуміння власної усної мови).

- кірковий центр письма (писемної мови), або руховий аналізатор письмових знаків локалізується в задній частині середньої лобової звивини (gyrus frontalis medius).

Діяльність цього центру тісно пов’язана з аналізаторами рухів руки і узгодженого повороту голови та очей в протилежний бік.

Ушкодження аналізатора письмових знаків призводить до порушення тонких рухів в написанні букв, слів та інших знаків – аграфії (порушення здатності писати), при збереженні інших практичних навичок;

- кірковий центр читання (зоровий аналізатор писемної мови) розміщений в кутовій звивині (gyrus angularis). При його ушкодженні порушується здатність читати та розуміти написане) – алексія.

 

Усі центри мови непарні і розміщені у правші в лівій півкулі, а у лівші – у правій півкулі.

Бічний шлуночок (ventriculus lateralis)

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (правий та лівий), які складаються з:

- лобових рогів; передніх рогів (cornua frontalia; cornua anteriora);

- потиличних рогів; задніх рогів (cornua occipitalia; cornua posteriora);

- скроневих рогів; нижніх рогів (cornua temporalia; cornu inferiora);

- центральної частини (pars centralis).

Лобові роги; передні роги (cornua frontalia; cornua anteriora) розміщені в лобовій частці (lobus frontalis). Вони обмежовані:

- присередньо пластинкою прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);

- збоку і знизу головою хвостатого ядра (caput nuclei caudati);

- зверху мозолистим тілом (corpus callosum).

Центральна частина (pars centralis) розташована в тім’яній частці (lobus parietalis). Вона обмежована:

- знизу – тілом хвостатого ядра (corpus nuclei caudati) і таламусом (thalamus);

- зверху – мозолистим тілом (corpus callosum).

Потиличні роги; задні роги (cornua occipitalia; cornua posteriora) розміщені в потиличних частках (lobi occipitales). Вони обмежовані:

- зверху і збоку волокнами мозолистого тіла, які утворюють покрив (tapetum).

На присередній стінці потиличних рогів (paries medialis cornuum occipitalium) розташована:

- цибулина заднього рогу (bulbus cornus posterioris);

- пташина острога (calcar avis).

На нижній стінці потиличних рогів (paries inferior cornuum occipitalium) розташовується обхідний трикутник (trigonum collaterale).

Скроневі роги; нижні роги (cornua temporalia; cornua inferiora) знаходяться в скроневій частці (lobus temporalis). Вони обмежовані:

- присередньо морським коником (hippocampus);

- знизу білою речовиною, яка утворює обхідне підвищення (eminentia collateralis);

- зверху і збоку білою речовиною – покривом мозолистого тіла (tapetum corporis callosi).

Верхньоприсередню стінку скроневих рогів утворює хвіст хвостатого ядра (cauda nuclei caudati).

У центральній частині та в скроневому розі бічного шлуночка міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке утворюється внаслідок проникнення м’якої мозкової оболони із судинами; це сплетення через міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) з’єднується з III шлуночком.

Судинне сплетення бере участь в утворенні більшої частини спинномозкової рідини.

Оболонки головного мозку.

У головному мозку (encephalon) розрізняють такі ж самі оболони, як і у спинному мозку (medulla spinalis):

- тверду оболону (dura mater);

- павутинну оболону (arachnoidea mater);

- м’яку оболону (pia mater).

Черепна тверда оболона; тверда оболона головного мозку

(dura mater cranialis; dura mater encephali)

Вона є міцною, вистиляє зсередини порожнину черепа (cavitas cranii) і слугує окістям для внутрішньої поверхні кісток черепа.

Із кістками склепіння черепа (calvaria) тверда оболона (dura mater cranialis) зв’язана пухко і легко відділяється, а в ділянці кісток основи черепа (basis cranii) вона зрощена щільно.

Виділяють надтвердооболонний простір (spatium epidurale), який розміщений між кістками черепа та черепною твердою оболоною, і підтвердооболонний простір (spatium subdurale), який розміщений між твердою і павутинною оболонами.

Надтвердооболонний простір та підтвердооболонний простір (spatium epidurale et spatium subdurale) за нормальних умов не існують.

Павутинна оболона прикріплюється до твердої оболони, а тверда оболона прикріплюється до черепа, при цьому не виникає порожнин.

Поява цих порожнин – це наслідок травми або патологічного процесу, що штучно відокремлює павутинну оболону від твердої, а тверду – від черепа.

Черепна тверда оболона (dura mater cranialis) оточує нерви, утворюючи для них піхви і зростається з краями отворів, через які ці нерви виходять з порожнини черепа (cavitas cranii).

На внутрішній основі черепа (basis cranii interna), в ділянці довгастого мозку (medulla oblongata) черепна тверда оболона (dura mater cranialis) зростається з краями великого отвору потиличної кістки (foramen magnum ossis occipitalis) та продовжується в спинномозкову тверду оболону (dura mater spinalis).

Черепна тверда оболона (dura mater cranialis) з внутрішньої сторони розгалужується на відростки, які заходять у вигляді пластинок в щілини між окремими частинами головного мозку, відокремлюючи їх.

При цьому утворюються наступні вирости:

- серп великого мозку (falx cerebri), який розташований у поздовжній щілині великого мозку (fissura longitudinalis cerebri) і відокремлює праву та ліву півкулі великого мозку (hemispheria cerebri dextrum et sinistrum):

- серп мозочка (falx cerebelli), який заходить в задню вирізку мозочка (incisura posterior cerebelli) і відокремлює праву та ліву півкулі мозочка (hemispheria cerebelli dextrum et sinistrum);

- намет мозочка (tentorium cerebelli), який заходить у поперечну щілину великого мозку (fissura transversa cerebri);

- діафрагма сідла (diaphragma sellae), яка закриває гіпофізну ямку (fossa hypophysialis), відмежовуючи гіпофіз від проміжного мозку. У цій діафрагмі (diaphragma sellae) є отвір (foramen), через який проходить лійка (infundibulum), до якої прикріплений гіпофіз (hypophysis);

- трійчаста порожнина (cavum trigeminale), що утворена розщепленням черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянці трійчастого втиснення (impressio trigeminalis) і розміщується на передній поверхні кам’янистої частини скроневої кістки (facies anterior partis petrosae ossis temporalis) біля верхівки кам’янистої частини (apex partis petrosae).

Відростки твердої оболони (dura mater cranialis), підходячи до борозен на мозковій поверхні кісток черепа, розщеплюються і прикріплюються до країв борозен, утворюючи пазухи черепної твердої оболони (sinus durae matris cranialis), по яких тече венозна кров:

- верхню стрілову пазуху (sinus sagittalis superior):

- нижня стрілова пазуха (sinus sagittalis inferior);

- пряму пазуху (sinus rectus);

- потиличну пазуху (sinus occipitalis);

- поперечну пазуху (sinus transversus);

- печеристу пазуху (sinus cavernosus):

- сигмоподібну пазуху (sinus sigmoideus);

- верхню кам’янисту пазуху (sinus petrosus superior);

- нижню кам’янисту пазууа (sinus petrosus inferior);

- стік пазух (confluens sinuum), що є непарним і розміщений на внутрішньому потиличному виступі (protuberantia occipitalis interna) в місці злиття верхньої стрілової, прямої, потиличної та поперечної пазух.

Венозна кров (sanguis venosus) із стоку пазух (confluens sinuum) поступає в поперечну пазуху (sinus transversus), а потім у сигмоподібну пазуху (sinus sigmoideus), а вже звідти – через яремний отвір (foramen jugulare) у внутрішню яремну вену (v. jugularis interna).

Через випускні вени (venae emissariae) та вени губчатки (venae diploicae) пазухи твердої оболони (sinus durae matris) сполучаються з поверхневими венами голови.

Черепна павутинна оболона; павутинна оболона головного мозку

(arachnoidea mater cranialis; arachnoidea mater encephali)

Вона є тонкою напівпрозорою перетинкою, що позбавлена судин, не проникає в щілини і борозни.

Поблизу пазух черепної твердої оболони (arachnoidea mater cranialis) павутинна оболона (arachnoidea mater) утворює своєрідні вирости – павутинні зернистості (granulationes arachnoidae), або пахіонові грануляції.

Вони випинаються у венозні пазухи і на внутрішній поверхні кісток склепіння черепа (facies interna ossium calvariae) утворюють втиснення – зернисті ямочки (foveolae granulares), або грануляційні ямочки.

Павутинні зернистості (granulationes arachnoidae) забезпечують відтік спинномозкової рідини з підпавутинного простору у венозне русло.

Між павутинною та м’якою оболонами міститься підпавутинний простір; підм’якооболонний простір (spatium subarachnoideum; spatium leptomeningeum), що заповнений спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis).

Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) розташований глибоко в зовнішньому шарі м’якої мозкової оболони і має павутинні перекладки (trabeculae arachnoideae).

Він обмежований зсередини (із внутрішнього боку) зовнішнім шаром судинної мозкової оболони, тому найточнішим є термін порожнина м’якої мозкової оболони (spatium leptomeningeum):

Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) утворює такі розширення, або підпавутиннi цистерни (cisternae subarachnoideae):

- задню мозочково–мозкову цистерну; велика цистерна (cisterna cerebellomedullaris; cisterna magna);

- бічну мозочково–мозкову цистерну (cisterna cerebellomedullaris lateralis);

- цистерну перехрестя (cisterna chiasmatica);

- міжніжкову цистерну (cisterna interpeduncularis);

- цистерну бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri);

- оточну цистерну (cisterna ambiens);

- мосто–мозочкову цистерну (cisterna pontocerebellaris);

- навколомозолисту цистерну (cisterna pericallosa);

- чотиригорбкову цистерну; цистерна великої вени великого мозку (cisterna quadrigeminalis; cisterna venae magnae cerebri);

- цистерну кінцевої пластинки (cisterna laminae terminalis).

Підпавутинні простори головного та спинного мозку (spatia subarachnoidea encephali et medullae spinalis) сполучаються між собою і містять спинномозкову рідину (liquor cerebrospinalis), яка потрапляє в ці простори з четвертого шлуночка (ventriculus quartus) через його отвори.

Через павутинні зернистості (granulationes arachnoideae) спинномозкова рідина потрапляє до венозної системи і лише незначна частина її відтікає із підпавутинного простору по периневральних та периваскулярних просторах нервів і судин, що пронизують цей простір.

Черепна м’яка оболона; м’яка оболона головного мозку

(pia mater cranialis; pia mater encepali)

Вона є внутрішньою оболонкою головного мозку. Вона щільно прилягає до зовнішньої поверхні мозку та заходить у всі ямки, щілини та борозни.

Ця оболона побудована з пухкої сполучної тканини, в товщі якої розташовані кровоносні судини, які прямують до головного мозку та кровопостачають його.

У певних місцях м’яка оболона проникає в порожнини шлуночків головного мозку і утворює судинні сплетення (plexus choroideus), які продукують спинномозкову рідину. Є наступні судинні сплетення:

- судинне сплетення бічного шлуночка (plexus choroideus ventriculi lateralis):

- судинне сплетення третього шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii):

- судинне сплетення четвертого шлуночка (plexus choroideus ventriculi quarti).

Утворення і шляхи циркуляції спинномозкової рідини

Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) з бічних шлуночків (ventriculi laterales) через міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) – отвір Монро (foramen Monroi) – потрапляє в третій шлуночок (ventriculus tertius).

Із третього шлуночка (ventriculus tertius) через водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) вона потрапляє в четвертий шлуночок (ventriculus quartus).

У четвертому шлуночку (ventriculus quartus) спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) поповнюється і через серединний (отвір Мажанді) та бічні отвори (отвори Люшка) потрапляє у підпавутинний простір головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis).

Із підпавутинного простору головного мозку (spatium subarachnoideum encephali) спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) через павутинні зернистості (granulationes arachnoideae) всмоктується у пазухи твердої оболони (sinus durae matris).

Із підпавутинного простору спинного мозку (spatium subarachnoideum medullae spinalis) спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) відтікає у лімфатичні капіляри по міжоболонних просторах, які супроводжують корінці спинномозкових нервів.

Кожний шлуночок має судинне сплетення (plexus choroideus). Найбільшим є сплетення бічного шлуночка.

Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) циркулює:

- в шлуночках кінцевого мозку (telencephalon);

- в центральному каналі спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis);

- в підпавутинному просторі (spatium subarachnoideum).

Спинномозкова рідина поновлюється кожних 4–7 годин і від плазми крові різниться низьким вмістом білка та підвищеною концентрацією натрію, калію і хлору.

Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) виконує такі функції:

- захисну – амортизація ударів та струсів мозку;

- утворення гідростатичної оболонки навколо мозку, його корінців та судин, завдяки чому зменшується натяг корінців та судин;

- утворення оптимального рідкого середовища, що оточує структури центральної частини нервової системи, завдяки чому підтримується постійний іонний баланс, який забезпечує нормальну діяльність нейронів і глії;

- виведення метаболітів, що утворюються в мозковій тканині;

- інтегративну – перенесення гормонів та інших біологічно активних речовин.

Спинномозкова рідина розташована у замкнутому просторі.

Отже, всмоктування компонентів спинномозкової рідини в кров відбувається в ділянках павутинних зернистостей (granulationes arachnoideae), в незначній мірі – епендимою судинних сплетень.

Через павутинні зернистості спинномозкова рідина переходить шляхом фільтрації з підпавутинного простору у:

- пазухи твердої оболони (sinus durae matris);

- вени губчатки (vv.diploicae):

 

Тема 2. АВТОНОМНА ЧАСТИНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

АВТОНОМНИЙ ВІДДІЛ – divisio autonomica або АВТОНОМНА ЧАСТИНА ПЕРИФЕРІЙНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ – pars autunomica systematis nervosi peripherici (вегетативна нервова система).

Цей відділ є частиною нервової системи (systema nervosum), який здійснює іннервацію серця (cor), кровоносної судини (vas sanguineum) i лімфатичної судини (vas lymphaticum) та внутршніх органів (viscera, splanchna), що мають у своєму складі гладку м'язову тканину i залозистий епітелій. Вона координує роботу всіх внутрішніх органів, регулює обмінні i трофічні процеси в ycix органах i тканинах тіла людини, підтримує гомеостаз організму. Функція автономного відділу знаходиться під впливом вищих автономних (вегетативних) центрів, які містяться в спинному мозку (medulla spinalis), мозочку (cerebellum), гіпоталамусі (hypothalamus), основних ядрах (nuclei basales) кінцевого мозку (telencephalon) i в корі великого мозку (cortex cerebri). Цей відділ має ряд особливостей, які відрізняють її від соматичнoї нервової системи:

-                     - осередкова локалізація автономних (вегетативних) ядер центральної нервової системи;

-                     - скупчення тіл ефекторних нейронів у складі периферійної нервової системи у вигляді вузлів автономних (вегетативних) сплетень;

-                     - двонейронність нервового шляху від центрального автономного (вегетативного) ядра до органа;

-                     - більша частина периферійних волокон автономної частини не має мієлінової оболонки;

-                     - швидкість проведення нервового імпульсу по автономній частині значно менша, ніж у соматичній нервовій системі;

-                     Автономний відділ поділяється на парасимпатичну частину i симпатичну частину.

-                     Основні відмінності симпатичної частини (pars sympathica) та парасимпатичної частини (pars parasympathica) автономного відділу () нервової системи полягають в тому, що:

-                     - симпатичні сегментані центри розміщені тільки в спинному мозку (medulla spinalis), а парасимпатичні центри знаходяться в головному мозку (encephalon) та в спинному мозку (medulla spinalis);

-                     - Симпатичні вузли (ganglia sympathici) знаходяться далеко від органів і утворюють стовбури (trunci), а парасимпатичні вузли (ganglia parasympathici) лежать поблизу органів або в стінці органів;

-                     - передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae) симпатичної частини (pars sympathica) короткі, а парасимпатичної частини (pars parasympathica) вони довгі. Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae)) симпатичної частини (pars sympathica) довгі, а парасимпатичної частини (pars parasympathica) вони є короткими.

СИМПАТИЧНА ЧАСТИНА – pars sympathica

До центрального відділу симпатичної частини відносяться бічні проміжні ядра (nucleus intermediolateralis) в бічних рогах (cornu laterale) грудної частини (pars thoracica) та поперекової частини (pars lumbalis) спинного мозку (medulla spinalis).

До периферійного відділу симпатичної частини відносяться правий симпатичний стовбур (truncus  sympathicus dexter) та лівий симпатичний стовбур (truncus  sympathicus sinister), сполучні гілки (rr. communicantes), передхребтові симпатичні вузли (ganglia sympathica prevertebrales), сплетення (plexus) i волокна (fimbrae), які ідуть до органів i тканин.

Симпатичний стовбур (truncus sympathicus) - це парний  утвір, який знаходиться по боках від хребтового стовпа (columna vertebralis) i складається з 20-25 вузлів симпатичного стовбура (ganglion trunci sympathici) або прихребтових симпатичних вузлів (ganglia sympathica paravertebrales), з'єднаних між собою міжвузловими гілками (rr.interganglionares) До симпатичного стовбура (truncus sympaticus) підходять сполучні білі гілки (r. communicans albus), які являють собою частину передвузлового нервового волокна (neurofibrae preganglionicae), яке іде від бічно - проміжного ядра (nucleus intermediolateralis) у складі передніх корінців (radix anterior) i початкової частини спинномозкового нерва (n.spinalis) до найближчого вузла симпатичного стовбура (ganglion trunci sympatici); прихребтового симпатичного вузла (ganglion sympathici paravertebralis). Сполучну білу гілку (r.communicans albus) мають тільки восьмий шийний, всі грудні i два верхні поперекові вузли спинномозкового нерва (ganglion nervi spinalis).

Симпатичний стовбур складається з 3-х шийних, 10-12 грудних, 4-5 поперекових, 4-5 крижових i одного непарного куприкового вузла симпатичного стовбура (ganglion trunci sympatici); прихребтових симпатичних вузлів(ganglion sympathici paravertebralis).

До шийних, нижніх поперекових, крижових i куприкових вузлів симпатичного стовбура (ganglion trunci sympatici) сполучні білі гілки (r.communicans albus) не підходять i передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae) надходять в ці вузли по міжвузлових гілках (rr.interganglionares).

Від вузлів симпатичного стовбура (ganglion trunci sympatici) на всьому його протязі відходять сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei), які направляються до найближчого спинномозкового нерва (n.spinalis), чи черепного нерва (n.cranialis), i містять в собі завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) - відростки клітин, що лежать у вузлах симпатичного стовбура (ganglion trunci sympatici).

Шийні вузли. Верхній шийний вузол (gangion cervicale superius) - найбільший вузол симпатичного стовбура (truncus sympaticus), який міститься попереду поперечних відростків (processus transversus) II-III шийних хребців (vertebrae cervicales). Від верхнього шийного вузла відходять такі гілки, що містять завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae):

-                     - сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei) з'єднують вузол симпатичного стовбура (ganglion trunci sympatici) з I-IV шийними спинномозковими нервами (nervi spinales cervicales);

-                     - внутрішній сонний нерв (n. caroticus internus) направляється до одноіменної артерiї i по її ходу формує внутрішнє сонне сплетення (plexus caroticus internus), яке разом із внутрішньою сонною артерією (a.carotis interna) входить в порожнину черепа (cavitas cranii). Від внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus) відділяється симпатичний корінець крило-піднебінного вузла - radix sympathica ganglii pterygopalatini (глибокий кам'янистий нерв – n.petrosus profundus), який у складі нерва крилоподібного каналу (n.canalis pterigoidei) через крилоподібний канал (n.canalis pterigoidei) заходить у крило-піднебінну ямку (fossa pterigoidei), проходячи транзитом через крило-піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum). Симпатичні волокна по крило-піднебінних нервах (nn.pterigoidei) здійснюють симпатичну іннервацію судин та залоз слизової оболонки носової порожнини (cavitas nasi) і ротової порожнини (cavitas oris), сполучної оболонки (tunica conjunctiva) нижньої повіки (palpebra inferior) і шкіри лиця;

-                     - зовнішні сонні нерви (nn. carotici externi) направляються до зовнішньої сонної артерії (a.carotis externa) і формують одноіменне симпатичне сплетення (plexus caroticus externus), яке розгалужується по гілках зовнішньої сонної артерії (a.carotis externa);

-                     - яремний нерв (n. jugularis) іде по стінці внутрішньої яремної вени (v.jugularis interna) до яремного отвору (foramen jugulare), де ділиться на гілки, що йдуть у складі IX, X, XII пар черепних нервів (nervi craniales);

-                     - гортанно-глоткові гілки (rr. laryngopharyngei) беруть участь в утворенні гортанно-глоткового сплетення (plexus laryngopharyngeus), іннервуючи слизову оболонку (tunica mucosa) та кровоносні судини (vas sanguineum) глотки (pharynx) i гортані (larynx);

-                     - верхній шийний серцевий нерв (n.cardiacus cervicalis superior) йде паралельно до симпатичного стовбура (truncus sympaticus) і входить в  глибоку частину серцевого сплетення (plexus cardiacus).

Середній шийний вузол (ganglion cervicale medium) непостійний, знаходиться спереду від поперечного відростка (processus transversus) VI шийного хребця (vertebra cervicalis). Цей вузол з'єднаний з верхнім шийним вузлом (ganglion cervicale superius) однією міжвузловою гілкою (r.interganglionaris), а з нижнім шийним вузлом (ganglion cervicale inferioris) - двома міжвузловими гілками (rr.interganglionares),, які утворюють підключичну петлю (ansa subclavia) навколо підключичної артерії (a.subclavia). Від середнього шийного вузла відходять такі гілки:

-                     - сполучні cipi гілки (rr.communicantis grisei) до V-VI шийних спинномозкових нервів (nervi spinales cervicales);

-                     - сонні зовнішні нерви (nn. carotici externi) беруть участь в утворенні зовнішнього сонного сплетення (plexus caroticus externus) і сплетення нижньої щитоподібноі apтepiї (plexus thyroideus inferior);

-                     - середній шийний серцевий нерв (n.cardiacus cervicalis  medius) іде збоку  від верхнього шийного серцевого нерва (n.cardiacus cervicalis superior) i входить в глибоку частину серцевого сплетення (plexus cardiacus).

Нижній шийний вузол (ganglion cervicale inferioris) часто зливається з першим грудним вузлом (ganglia thoracica) i утворює шийно-грудний вузол (ganglion cervicothoracicum) або зірчастий вузол (ganglion stellatum). Biн лежить на piвнi шийки першого ребра (collum costae prima), позаду підключичноі артерії (a.subclavia) у місці відходження від неї хребтової apтepiї (a.vertebralis). Від вузла відходять такі гілки:

-                     - сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei) йдуть до VII-VIII шийних спинномозкових нервів (nervi spinales cervicales);

-                     - підключичні нерви (nn. subclavii) утворюють підключичне сплетення (plexus subclavius), що розгалужується по гілках підключичної apтepiї(a.subclavia);

-                     - гілки до блукаючого нерва (nervus vagus) i діафрагмового нерва (nervus phrenicus);

-                     - хребтовий нерв (n. vertebralis) утворює навколо хребтової apтepiї (arteria vertebralis) хребтове сплетення (plexus vertebralis). Це сплетення розповсюджується з гілками хребтової  apтepiї (arteria vertebralis) до головного мозку (encephalon) i спинного мозку (medulla spinalis) та їx оболони (meninges);

-                     - нижній шийний серцевий нерв (n.cardiacus cervicalis  inferior) - іде до глибокої частини серцевого сплетення (plexus cardiacus).

Грудні вузли (ganglia thoracica) симпатичного стовбура (truncus sympaticus) складаються з 10-12 вузлів, які містяться попереду від головки ребра (caput costae) на бічній поверхні тіла хребця (corpus vertebrae). До грудних вузлів (ganglia thoracica) підходить сполучна біла гілка (r.communicans albus), що мicтить передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionocae). Biд грудних вузлів відходять такі гілки:

-                     - сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei), які підходять до міжребрових нервів (nn.intercostales);

-                     - грудні серцеві нерви (n.cardiaci thoracici) беруть участь у формуванні серцевого сплетення (plexus cardiacus);

-                     - грудні легеневі гілки (rr. pulmonales thoracici) ідуть до бронхів (bronchi) і легень (pulmones), утворюючи легеневе сплетення (plexus pulmonalis);

-                     - стравохідні гілки (rr. oesophageales) ідуть до стравоходу (oesophagus) та утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophagealis);

-                     - грудні аортальні гілки (rr.aortici thoracici) утворюють грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus);

-                     - великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major) утворений гілками, що відходять від VI-IX грудних вузлів (ganglia thoracica) симпатичного стовбура (truncus sympaticus) i складаються переважно з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae). Цей нерв через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) проходить у черевну порожнину (cavitas abdomonis) i закінчується у вузлах (ganglion) черевного сплетення (plexus coeliacus);

-                     - малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) починається від X-XI грудних вузлів (ganglia thoracica) симпатичного стовбура (truncus sympaticus) i також має в своєму складі переважно передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae). Він спускається в черевну порожнину (cavitas abdomonis) через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) i входить у вузли (ganglion) черевного сплетення (plexus coeliacus).

-                     Великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major) та малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) містять велику кількість передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae), які переключаються у черевних вузлах (ganglion coeliaca) черевного сплетення (plexus coeliacus) на завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) і меншу частину завузлових нервових волокон (neurofibrae postganglionicae), які вже переключились у грудних вузлах (ganglia thoracica) симпатичного стовбура (truncus sympathicus), що ідуть безпосередньо до органів.

Поперекові вузли (ganglia lumbalia) симпатичного стовбура (truncus sympaticus) представлені 4-5 вузлами симпатичного стовбура (truncus sympaticus) і міжвузловими гілками (rr.interganglionares). Ці вузли знаходяться на передньобічній поверхні тіл поперекових хребців (corpus vertebrae lumbales), присередніше від великого поперекового м'яза (m.psoas major). Поперекові вузли (ganglia lumbalia) правого i лівого симпатичних стовбурів (truncus sympaticus dexter et sinister) з'єднуються між собою сполучними гілками (rr. communicantes). До першого i другого поперекових вузлів (ganglia lumbalia) підходить сполучна біла гілка (r.communicans albus). Від кожного вузла до поперекових спинномозкових нервів (nervi spinales) відходять сполучна cipа гілка (r.communicans griseus) i поперекові нутрощеві нерви (nn. splanchnici lumbales). Ці нерви ідуть до черевного сплетення (plexus coeliacus) i мають як передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), так i завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae).

Крижові вузли (ganglia sacralia) симпатичного стовбура (truncus sympaticus) утворені трьома вузлами, які лежать на тазовій поверхні (facies pelvica) крижової кістки (os sacrum), присередніше від передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora). Внизу правий i лівий симпатичні стовбури (truncus sympaticus dexter et sinister) наближаються i закінчуються в непарному вузлі (ganglion impar) - куприковому симпатичному вузлі. Крижові вузли (ganglia sacralia) правої i лівої сторони з'єднуються між собою поперечними гілками (r.transversi). Від них відходять сполучні cipi гілки (r.communicans grisei) до крижових спинномозкових нервів (n.spinalis) i крижові нутрощеві нерви (nn.splanchnici sacrales), які ідуть до верхнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus superior) i нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus superior).

ПАРАСИМПАТИЧНА ЧАСТИНА (pars parasympathica) має черепну частину (pars cranialis) i тазову частину (pars pelvica), які поділяються на центральний відділ (divisio centralis) парасимпатичної частини (pars parasympathica) автономного відділу (divisio autonomica) та периферійний відділ (divisio peripherica) парасимпатичної частини (pars parasympathica) автономного відділу (divisio autonomica).

До черепної частини (pars cranialis) центрального відділу (divisio centralis) парасимпатичної частини (pars parasympathica) відноситься додаткове ядро окорухового нерва – nuclei accessorii nervi oculomotorii (ядро Якубовича), верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius superior) i нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior) та заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi).

До черепної частини (pars cranialis) периферійного відділу (divisio peripherica) парасимпатичної частини (pars parasympathica) відносяться парасимпатичні волокна окорухового нерва (nervus oculomotorius), лицевого нерва (nervus facialis), язико-глоткового нерва (nervus glossopharyngeus), блукаючого нерва (nervus vagus) та їхні гілки; також війковий вузол (ganglion ciliare), крило-піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum), піднижньощелепний вузол (ganglion submandibulare), під’язиковий вузол (ganglion sublinguale) та вушний вузол (ganglion oticum).

Війковий вузол (ganglion ciliare) утворений тілами других нейронів парасимпатичної частини (pars parasympathica) автономного відділу (divisio autonomica). Парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae) ідуть від додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accesorius nervi oculomotorii) - ядра Якубовича у складі окорухового нерва (nervus oculomotorius) i відділяються від нижньої гілки цього нерва у вигляді парасимпатичного корінця – radix parasympathica (окорухового корінця – radix oculomotoria), закінчуються синапсом з клітинами війкового вузла (ganglion ciliare). Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) у складі війкових нервів (nervi ciliares) ідуть до м'яза-звужувача зіниці (m.sphincter pupillae) i війкового м'яза (m.ciliaris). Через війковий вузол (ganglion ciliare) проходять транзитом волокна, які проводять загальну чутливість від першої гілки трійчастого нерва – очного нерва (nervus ophthalmicus), це довга гілка, i проходять симпатичні завузлові нервові волокна (neorofibrae postganglionicae) від внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus).

Крило-піднебінний вузол (ganglion  pterygopalatinum) лежить в крило-піднебінній ямці (fossa pterygopalatina) i отримує передвузлові нервові волокна (neorofibrae preganglionicae) від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior) у складі проміжного нерва i відгалуженого від нього парасимпатичного корінця – radix parasympathica (великого кам'янистого нерва – n.petrosus major). Останній разом з симпатичним корінцем – radix sympathica (глибоким кам'янистим нервом – n.petrosus profundus) утворює в крилоподібному каналі (canalis pterygoideus), через який він проходить в крило-піднебінну ямку (fossa pterygopalatina), нерв крилоподібного каналу – n.canalis pterygoidei (Відіїв нерв). Завузлові нервові волокна (neorofibrae postganglionicae) приєднуються до верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) i далі йдуть у складі його гілок. Із виличного нерва (n.zygomaticus) парасимпатичні нервові волокна переходять на сльозовий нерв – n.lacrimalis (через сполучну гілку) i іннервують сльозову залозу (glandula lacrimalis). Крім того, нервові волокна, що відходять від крило-піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum), іннервують слизову оболонку (tunica mucosa) і залози носової порожнини (glandula nasales), глотки (pharynx) i м'якого піднебіння (palatum molle). Чутливі волокна від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) разом з симпатичними завузловими нервовими волокнами (neorofibrae postganglionicae) від внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus) проходять через цей вузол транзитом i йдуть до судин слизової оболонки рота (tunica mucosa oris), носової порожнини (cavitas nasi), глотки (pharynx) i піднебіння (palatum).

Піднижньощелепний вузол (ganglion submandibulare) лежить на присередній поверхні одноіменної слинної залози (glandula submandibularis). До нього підходять парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neorofibrae preganglionicae) від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior) у складі проміжноого нерва (nervus intermedius) i далі - від парасимпатичного корінця – radix parasympathica (барабанної струни – chorda tympani). Остання приєднується до язикового нерва (n. lingualis) i у складі чутливого корінця – radix sensoria (вузлових гілок піднижньощелепного нерва – rr.ganglionares n.mandibularis) доходить до піднижньощелепного вузла (ganglion submandibulare). Завузлові нервові волокна (neorofibrae postganglionicae) від цього вузла разом з волокнами язикового нерва (n.lingualis) i симпатичними завузловими нервовими волокнами (neorofibrae postganglionicae) від лицевого сплетення (plexus facialis) іннервують піднижньощелепну залозу (glandula submandibularis).

Під’язиковий вузол (ganglion sublinguale) непостійний i знаходиться на зовнішній поверхні (facies externus) під'язикової залози (glandula sublingualis), до нього підходять такі ж гілки, як і до парасимпатичного піднижньощелепного вузла (ganglion submandibulare).

Вушний вузол (ganglion oticum) прилягає до присередньої поверхні (facies medialis) нижньощелепного нерва (nervus mandibularis) під овальним отвором (foramen ovale). Цей вузол одержує парасимпатичну передвузлову іннервацію від нижнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius inferior), аксони клітин якого ідуть у складі язико-глоткового нерва (n. glossopharyngeus), барабанного нерва (n. tympanicus) i потім малого кам'янистого нерва (n. petrosus minor). Завузлові неовові волокна (neurofibrae postganglionicae) у складі гілок вушно-скроневого нерва (n.auriculotemporalis) іннервують привушну залозу (glandula parotidea). Через цей вузол транзитом проходять чутливі волокна від вушно-скроневого нерва (n.auriculotemporalis) i симпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) від сплетення навколо середньої оболонної артерії (a.meningea media).

Парасимпатична частина блукаючого нерва (pars parasympathica nervus vagus) складається із заднього ядра  блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi) i численних внутрішньостінкових вузлів, що входять до складу біляорганних i внутрішньоорганних сплетінь. Ці вузли входять до складу серцевого, стравохідного, легеневого, шлункового, кишкового, передшлункового та ін. нутрощевих автономних сплетінь (вегетативних сплетень – plexus autonomicus), які іннервують гладкі м'язи i залози внутрішніх органів шиї, грудей i живота.

До тазової частини (pars pelvica) центрального відділу (divisio centralis) парасимпатичної частини (pars parasympathica) відносяться крижові парасимпатичні ядра (nuclei parasympathici sacrales), які залягають в сірій речовині (substantia grisea) II-IV крижових сегментів (segmenta sacralia) спинного мозку (medulla spinalis) між передніми рогами (cornu anterius) та задніми рогами (cornu laterale).

До тазової частини (pars pelvica) периферійного відділу (divisio peripherica) парасимпатичної частини (pars parasympathica) відносяться тазові вузли (ganglia pelvica), до яких підходить парасимпатичний корінець; тазові нутрощеві нерви (radix parasympathica; nn.splanchnici pelvici).

Аксони клітин крижових парасимпатичних ядер (nuclei parasympathici sacrales) виходять з спинного мозку (medulla spinalis) в складі передніх корінців (radix anterior), а потім в складі передніх гілок (rami anterior) крижових спинномозкових нервів (nervi spinales) та після виходу їх через передні крижові отвори (foramina sacralia anteriora) утворюють парасимпатичний корінець – radix parasympathica (тазові нутрощеві нерви – nn.splanchnici pelvici). Ці нерви підходять до нижнього брижового сплетення - plexus mesentericus inferior (нижнього підчеревного сплетення) i в складі його гілок досягають зовнішнix i внутрішніх статевих органів, органів сечової системи, що знаходяться в порожнині малого тазу, i відділів товстої кишки нижче лівого ободового згину. В товщі стінок органів або біля них розташовуються органні сплетення, які мають парасимпатичні тазові вузли (ganglia pelvica), на клітинах яких закінчуються передвузлові нервові волокна (neurufibrae preganglionicae) тазових нутрощевих нервів (nn. splanchnici pelvici). Відростки клітин тазових вузлів (ganglia pelvica), які є парасимпатичними завузловими нервовими волокнами (neurofibrae postganglionicae), ідуть в органи та іннервують їх гладкі м’язи та залози.

 

ОКО та СТРУКТУРИ УТВОРІВ (oculus et structurae pertinentes)

ОРГАН ЗОРУ (organum visus)

Око (oculus; грец. ophthalmos) складається з:

- очного яблука (bulbus oculi);

- додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae);

- зорового нерва (n. opticus).

До очного яблука (bulbus oculi) належать:

- ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);

- оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).

Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) включають:

- брову (supercilium);

- повіки (palpebrae);

- зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

- сльозовий апарат (apparatus lacrimalis);

- сполучну оболонку; кон’юнктиву (tunica conjunctiva);

- очноямкові фасції (fasciae orbitales);

- сполучнотканинні утвори, до яких належать:

- окістя очної ямки (periorbita);

- очноямкова перегородка (septum orbitale);

- піхва очного яблука (vagina bulbi);

- надбілковооболонковий простір; епісклеральний простір (spatium episclerale);

- жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae);

- м’язові фасції (fasciae musculares).

Очне яблуко (bulbus oculi) оточене:

- жировим тілом очної ямки (corpus adiposum orbitae);

- зовнішніми м’язами очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

- очноямковою фасцією (fascia orbitalis).

В очному яблуці (bulbus oculi) розрізняють:

- передній полюс (polus anterior);

- задній полюс (polus posterior);

- зовнішню вісь очного яблука (axis bulbi externus), яка проведена між переднім полюсом (polus anterior) та заднім полюсом (polus posterior).

Внутрішня вісь очного яблука (axis bulbi internus) проходить від задньої поверхні рогівки (facies posterior corneae) до сітківки (retina).

Зорова вісь (axis opticus) проводиться від центра переднього полюса (polus anterior) до центральної ямки сітківки (fossa centralis retinae).

Лінія, що проходить по поверхні очного яблука, з’єднуючи полюси між собою, називається меридіаною (meridianus). Навколо очного яблука (bulbus oculi) їх можна провести безліч.

Лінія, що проходить поперечно по поверхні очного яблука (bulbus oculi) та ділить меридіани посередині, називається екватором (equator). Він проходить перпендикулярно до меридіан.

До оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi) належать:

- волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка (tunica externa);

- судинна оболонка очного яблука (tunica  vasculosa bulbi) – середня оболонка (tunica media);

- внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).

Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на:

- рогівку (cornea) – передню прозору частину;

- білкову оболонку ока (sclera).

На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки (sinus venosus sclerae) – канал Шлема.

Судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) складається з:

- власної судинної оболонки (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою оболонкою ока (sclera) і відмежована від неї навколосудинним простором (spatium perichoroideum);

- війкового тіла (corpus ciliare), яке складається з:

- війкового вінця (corona ciliaris);

- та близько 70 війкових відростків (processus ciliares). У товщі війкового тіла (corpus ciliare) залягає війковий м’яз (m. ciliaris), при скороченні якого забезпечується акомодація ока (oculus) – здатність чітко бачити предмети на різній відстані:

 - райдужка (iris), яка помітна через рогівку (cornea). Райдужка (iris) в центрі має круглий отвір – зіницю (pupilla). Райдужка є біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку.

Навколо зіниці (pupilla) у райдужці розміщені гладкі м’язи, які утворюють:

- м’яз–звужувач зіниці ( m. sphincter pupillae);

- м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae):

Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука (tunica vasculosa bulbi) від місця виходу зорового нерва (nervus opticus) до краю зіниці (pupilla) і складається з:

- сітківки (retina);

- кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);

- зорового нерва (nervus opticus).

Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:

- більшу задню частину – зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить палички і колбочки – фоторецептори;

- меншу передню частину – сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові подразнення.

У зоровій частині сітківки (pars optica retinae) виділяють:

- пігментний шар (stratum pigmentosum), або зовнішній шар (stratum externum);

- нервовий шар (stratum nervosum), або внутрішній шар (stratum internum).

Сліпа частина сітківки містить тільки пігментний шар і поділяється на:

- війкову частину сітківки (pars ciliaris retinae);

- райдужкову частину сітківки (pars iridica retinae).

Межею між зоровою частиною сітківки (pars optica retinae) та сліпою частиною сітківки (pars caeca retinae) є зубчаста лінія (ora serrata), яка відповідає переходу власної судинної оболонки (choroidea) у війкове тіло (corpus ciliare):

У задньому відділі сітківки (retina) на дні очного яблука (fundus bulbi oculi) є диск зорового нерва (discus nervi optici), що має невелику заглибину диска (excavatio disci) – місце виходу з очного яблука зорового нерву. Ця ділянка не сприймає світлових подразнень.

У центрі сітківки (retina) при офтальмоскопії видно жовту пляму (macula lutea), в якій помітна центральна ямка (fovea centralis) та ямочка (foveola), яка є місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення колбочок.

 

Орган смаку (organum gustatorium; organum gustus)

Орган смаку має:

- смакові бруньки; смакові чашечки (gemmae gustatoriae; caliculi gustatorii), що утворюють периферійний відділ смакового аналізатора;

- смакову пору; смаковий отвір (porus gustatorius), який є на верхівці кожної смакової бруньки і відкривається на поверхні слизової оболонки.

У людини є близько 2000 смакових чашечок; смакових бруньок (caliculi gustatorii; gemmae gustatoriae), які сприймають відчуття смаку.

Вони розміщені в слизовій оболонці (tunica mucosa):

- язика (lingua);

- м’якого піднебіння (palatum mole);

- надгортанника (epiglottis).

Найбільше їх є в жолобуватих сосочках та листоподібних сосочках язика (papillae vallatae et papillae foliatae linquae), а також грибоподібних сосочках (papillae fungiformes):

Рецепторним елементом смакових бруньок є сенсорно–епітеліальні клітини.

Кожна смакова брунька (caliculus gustatorius; gemma gustatoria) має близько 50 нервових закінчень периферійних відростків перших чутливих псевдоуніполярних нейронів VII, IX і Х черепних нервів.

Ці закінчення утворюють синапси з рецепторними клітинами, по яких передається інформація про відчуття смаку до центральних ланок смакового аналізатора.

У ділянці передніх двох третин язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами барабанної струни (chorda tympani) – гілки проміжного нерва (n. intermedius), що є складовою частиною лицевого нерва (n. facialis).

У ділянці задньої третини язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами язико–глоткового нерва (n. glossopharyngeus).

У ділянці кореня язика (radix linguae) та надгортанника (epiglottis) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами блукаючого нерва (n. vagus).

Ці чутливі волокна, що сприймають смакову інформацію, є периферійними відростками чутливих псевдоуніполярних нейронів, що розміщені в чутливих вузлах VII, IX і X черепних нервів.

Центральні відростки перших нейронів, що йдуть в складі гілок VII, IX, X пар черепних нервів (nervi craniales) доходять до смакового ядра, що представлене ядром одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщене в довгастому мозку (myelencephalon) – другі нейрони.

Аксони других нейронів прямують до таламуса (thalamus), де розташовані тіла третіх нейронів.

Аксони третіх нейронів закінчуються в гачку (uncus) – корі великого мозку (cortex cerebri), де локалізується кірковий аналізатор смаку.

Завдяки зв’язкам підкіркового центру смаку – ядрам одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщеним поряд руховим ядрам довгастого мозку (nuclei motorii medulae oblongatae), що контролюють ковтання і жування, забезпечується рефлекс блювання на неприємну на смак їжу.

Орган слуху і рівноваги. Будова зовнішнього і середнього вуха.

ВУХО (auris) або

ПРИСІНКОВО–ЗАВИТКОВИЙ ОРГАН (organum vestibulocochleare) або

ОРГАН СЛУХУ І РІВНОВАГИ (organum vestibulocochleare)

Вухо (auris) поділяється на:

- зовнішнє вухо (auris externa), до якого належать:

- вушна раковина (auricula);

- зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus);

- середнє вухо (auris media), до нього належать:

- барабанна порожнина (cavitas tympani) із слуховими кісточками (ossicula auditus; ossicula auditoria):

- слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – трубa Євстахія;

- внутрішнє вухо (auris interna), яке складають:

- кістковий лабіринт (labyrinthus osseus);

- перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus).

 

Рис. Анатомія вуха: 1 – зовнішній слуховий прохід; 2 – вушна раковина; 3 – слухові кісточки; 4 – внутрішнє вухо; 5 – барабанна порожнина; 6 – завитково-вестибулярний нерв; 7 – внутрішня сонна артерія; 8 – слухова труба.

 

ЗОВНІШНЄ ВУХО

(auris externa)

Вушна раковина (auricula) в своїй основі має вушний хрящ (cartilago auriculae), вкритий шкірою.

 

Рис.  Вушна раковина: 1 – мочка; 2 – міжкозликова вирізка; 3 – козлик; 4 – ніжка закрутка; 5 – нижня ніжка протизакрутка; 6 – трикутна ямка; 7 – верхня ніжка протизак­рутка; 8 – закруток; 9 – човник; 10 – протизакруток; 11 – вхід у зовнішній слуховий прохід; 12 – протикозлик.

 

У нижньому відділі хрящ відсутній і замість нього утворюється складка шкіри з жировою тканиною – це вушна часточка (lobulus auriculae).

Вільний край вушної раковини (auricula) утворює завиток (helix), на внутрішній поверхні якого міститься:

- ость завитка (spina helicis) ость Дарвіна;

- ніжка завитка (crus helicis);

- хвіст завитка (cauda helicis).

Паралельно до завитка (helix) проходить протизавиток (antihelix).

Попереду зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) розміщений козелок (tragus), а навпроти нього в нижній частині – протикозелок (antitragus).

Між ними ззаду розташована порожнина  раковини (cavitas conchae; cavum conchae), яка продовжується у зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) відкритий назовні зовнішнім слуховим отвором (porus acusticus externus), а в глибині зі сторони барабанної порожнини (cavitas tympani) або порожнини середнього вуха (cavitas auris mediae) він відмежовується барабанною перетинкою (membrana tympanica).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) має:

- хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus);

- кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus).

Хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus) є продовженням вушної раковини (auricula) і складає одну третину довжини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).

Кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus) займає дві третини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) вигнутий S–подібно і для його випрямлення при огляді барабанної перетинки (membrana tympanica) у дорослого необхідно відтягнути вушну раковину (auricula) назад, угору і назовні.

Барабанна перетинка (membrana tympanica) закріплена в кінці зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) і складається з:

- натягнутої частини (pars tensa) – більшої верхньої;

- розслабленої частини (pars flaccida) – меншої нижньої.

У центрі барабанної перетинки (membrana tympanica), що має овальну форму, помітний пупок барабанної перетинки (umbo membranae tympanicae), який утворився внаслідок прикріплення ручки молоточка (manubrium mallei) до її внутрішньої поверхні.

Ззовні барабанна перетинка (membrana tympanica) вкрита шкірою (cutis).

Зсередини, що обернена до барабанної порожнини (cavitas tympani), барабанна перетинка (membrana tympanica) вкрита слизовою оболонкою (tunica mucosa).

У розслабленій частині барабанної перетинки (pars flaccida membranae tympanicae) волокнистого шару немає і шкіра (cutis) прилягає до слизової оболонки (tunica mucosa).

СЕРЕДНЄ ВУХО (auris media)

Барабанна порожнина (cavitas tympani) розміщена у товщі кам’янистої частини скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) і має такі стінки (parietes):

1. Покрівельну стінку (paries tegmentalis) – верхню стінку;

2. Яремну стінку (paries jugularis) – нижню стінку;

3. Лабіринтну стінку (paries labyrinthicus) – присередню стінку, на якій є два вікна:

- вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальне вікно;

- вікно завитки (fenestra cochleae) – кругле вікно.

Вікно присінка (fenestra vestibuli) закрите основою стремінця (basis stapedis).

Вікно завитки (fenestra cochleae) затягнуте вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria);

4. Соскоподібну стінку (paries mastoideus) – задню стінку, яка в нижній частині має пірамідне підвищення (eminentia pyramidalis).

У ньому починається стремінцевий м’яз (m. stapedius).

У верхньому відділі соскоподібна стінка (paries mastoideus) продовжується у соскоподібну печеру (antrum mastoideum), в яку відкриваються соскоподібні комірки (cellulae mastoideae) однойменного відростка скроневої кістки (processus mastoideus ossis temporalis).

5. Сонну стінку (paries caroticus) – передню стінку, у верхній частині якої є барабанний отвір слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae), а також проходить м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).

Останній розташований у верхньому півканалі мязово–трубного каналу (semicanalis superior canalis musculotubarii);

6. Перетинчасту стінку (paries membranaceus) – бічну стінку, яка утворена барабанною перетинкою (membrana tympanica).

При переході перетинчастої стінки (paries membranaceus) у покрівельну стінку (paries tegmentalis) утворюється надбарабанний закуток (recessus epitympanicus), де міститься головка молоточка (caput mallei) та тіло коваделка (corpus incudis).

У барабанній порожнині розміщені:

- три слухові кісточки (ossicula auditus; ossicula auiditoria);

- зв’язки слухових кісточок (ligg. ossiculorum auditus; ligg. ossiculorum auditoriorum);

- м’язи слухових кісточок (musculi ossiculorum auditus; musculi ossiculorum auditoriorum;).

За своєю формою кісточки одержали назву:

- молоточок (malleus);

- коваделко (incus);

- стремінце (stapes)

Молоточок (malleus) має:

- головку молоточка (caput mallei);

- шийку молоточка (collum mallei);

- ручку молоточка (manubrium mallei) з бічним відростком (processus lateralis) та переднім відростком (processus anterior)

До ручки молоточка (manubrium mallei) прикріплений м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).

Коваделко (incus) складається з:

- тіла коваделка (corpus incudis);

- короткої ніжки (crus breve);

- довгої ніжки (crus longum)

Тіло коваделка (corpus incudis) з’єднується з головкою молоточка (caput mallei), утворюючи коваделко–молоточковий суглоб (art. incudomallearis).

Довга ніжка коваделка (crus longum incudis) з’єднується із стремінцем (stapes), утворюючи коваделко–стремінцевий суглоб (art. incudostapedialis).

Стремінце (stapes) має:

- головку стремінця (caput stapedis);

- передню ніжку (crus anterius);

- задню ніжку (crus posterius);

- основу стремінця (basis stapedis), яка прикриває вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальний отвір присінка (foramen ovale vestibuli), і зчленовується з краєм цього отвору (foramen ovale) барабанно–стремінцевим синдесмозом (syndesmosis tympanostapedialis).

До задньої ніжки стремінця (crus posterius stapedis) прикріплюється стремінцевий м’яз (m. stapedius).

М’язи барабанної порожнини (mm. cavitatis tympanicae) регулюють рух слухових кісточок (ossicula auditus) і запобігають сильним коливанням при звуках різної висоти і частоти. Це складний кібернетичний пристрій, який регулює амплітуду звукових коливань у певних межах – послаблює або підсилює звук.

Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – труба Євстахія. Має довжину, в середньому, 35 мм, сполучає порожнину середнього вуха (cavitas auris mediae) з порожниною носової частини глотки (cavitas partis nasalis pharyngis).

Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) складається із:

- кісткової частини (pars ossea);

- хрящової частини (pars cartilaginea).

Перехід хрящової частини (pars cartilaginea) в кісткову частину (pars ossea) називається перешийком слухової труби (isthmus tubae auditoriae).

Слухова труба (tuba auditiva) відкривається:

- глотковим отвором слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae; ostium pharyngeum tubae auditoriae) у носову частину глотки (pars nasalis pharyngis);

- барабанним отвором слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae; ostium tympanicum tubae auditoriae) у барабанну порожнину (cavitas tympani).

Від хрящової частини слухової труби (pars cartilaginea tubae auditivae) починаються:

- м’яз–натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);

- м’яз–підіймач піднебінної завіски (m. levator veli palatini).

При скороченні цих м’язів просвіт слухової труби (lumen tuba auditivae) розширюється і повітря вільно потрапляє у барабанну порожнину (cavitas tympani), врівноважуючи тиск зовнішнього середовища з тиском у барабанній порожнині.

Будова внутрішнього вуха. Провідні шляхи слухового аналізатора.

ВНУТРІШНЄ ВУХО (auris interna)

Внутрішнє вухо (auris interna) представлено кістковим і перетинчастим лабіринтами (labyrinthi osseus et membranaceus) та знаходиться у кам’янистій частині скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis).

Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) складається із:

- завитка (cochlea);

- присінка (vestibulum);

- півколових каналів (canales semicirculares).

Присінок (vestibulum) – це порожнина, на бічній стінці якої є:

- вікно присінка (fenestra vestibuli), або овальне вікно (fenestra ovale);

- вікно завитки (fenestra cochleae), або кругле вікно (fenestra rotundum):

У вікні присінка (fenestra vestibuli) міститься основа стремінця (basis stapedis).

А вікно завитки (fenestra cochleae) закрите вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria).

На задній стінці присінка (paries posterior vestibuli) розташовано 5 отворів (foramina), через які в нього відкриваються півколові канали (canales semicirculares).

На передній стінці присінка (paries anterior vestibuli) є великий отвір (foramen magnum), що веде в канал завитки (canalis cochleae).

На внутрішній стінці присінка (paries internus vestibuli) розміщений присінковий гребінь (crista vestibuli), який відділяє кулястий закуток; мішечковий закуток (recessus sphericus; recessus saccularis) від еліптичного закутка; маточкового закутка (recessus ellipticus; recessus utricularis).

В еліптичний закуток (recessus ellipticus) відкривається внутрішній отвір канальця присінка (apertura interna canaliculi vestibuli).

Позаду від присінка розташовані кісткові півколові канали (canales semicirculares), що мають вигляд дугоподібних трубок, що лежать у трьох взаємно перпендикулярних площинах:

Розрізняють:

- передній півколовий канал (canalis semicircularis anterior) – в стріловій площині (planum sagittalis);

- задній півколовий канал (canalis semicircularis posterior) – в лобовій площині (planum frontalis);

- бічний півколовий канал (canalis semicircularis lateralis) – в горизонтальній площині (planum horizontalis).

Кожний півколовий канал (canalis semicircularis) біля своєї основи (basis) має розширену частину відповідно:

- передню кісткову ампулу (ampulla ossea anterior);

- задню кісткову ампулу (ampulla ossea posterior);

- бічну кісткову ампулу (ampulla ossea lateralis).

Півколові канали (canales semicirculares) з’єднані з присінком за допомогою кісткових ніжок (crura ossea).

Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) складається з:

- присінкового лабіринту (labyrinthus vestibularis);

- півколових проток (ductus semicirculares);

- завиткової протоки (ductus cochlearis).

Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) заповнений ендолімфою (endolympha).

Присінковий лабіринт (labyrinthus vestibularis) складається з:

- маточки (utriculus);

- мішечка (sacculus).

Маточка (utriculus)  лежить в еліптичному закутку кісткового лабіринту (recessus ellipticus labyrinthi ossei) і сполучається з півколовими протоками (ductus semicirculares).

Мішечок (sacculus) лежить в кулястому закутку кісткового лабіринту (recessus sphericus labyrinthi ossei) і сполучається із завитковою протокою (ductus cochlearis) через сполучну протоку (ductus reuniens).

Маточка (utriculus) і мішечок (sacculus) сполучаються між собою за допомогою маточково–мішечкової протоки (ductus utriculosaccularis).