1

1. Анатомія органів сечової системи

2. Анатомія органів чоловічої статевої системи

3. Анатомія органів жіночої статевої системи

 (Заняття 3)

Тема 1. Анатомія органів сечової системи

Сечова система (systema urinarium) забезпечує постійне виведення з організму водорозчинних продуктів обміну речовин, більшість з яких є токсичними. Продуктом виділення є сеча (urina).

Сечова система складається із сечових органів (organa urinaria): парних нирок, що виробляють сечу, і сечовидільних шляхів – ниркових чашечок, ниркових мисок і сечоводів; непарного сечового міхура, у якому накопичується сеча; сечівника, по якому сеча виводиться з організму.

Окрім того, в нирках виробляються деякі біологічно активні речовини, зокрема гормони.

Сечові та статеві органи часто об’єднують у сечостатеву систему (systema urogenitale) тому, що тісно пов’язеним є процес їх розвитку, а деякі частини їх є одночасно сечовими та статевим вивідними шляхами (чоловічий сечівник).

Сечова система (systema urinarium) складається із парного органа – нирки (органа, що виробляє сечу), і органів, які накопичують та виводять сечу: сечоводів (ureteres), сечового міхура (vesica urinaria), сечівника (urethra feminina et urethra masculina).

НИРКИ (renes)

Нирка (ren; nephros, грецьк.) – це парний паренхіматозний орган, який розміщений у черевній порожнині (cavitas abdominis) позаду очеревини (ретроперитонеально).

Права нирка (ren dexter) розташована в правій поперековій ділянці (regio lumbalis dextra) на рівні від XII грудного до III поперекового хребців.

Ліва нирка (ren sinister) розташована в лівій поперековій ділянці (regio lumbalis sinistra) на рівні від XI грудного до II поперекового хребців.

Задня поверхня кожної нирки (facies posterior renis) прилягає:

- у верхній частині до діафрагми (diaphragma);

- в середній і нижній – до м’язового ложа, яке утворене великим поперековим м’язом (m. psoas major), квадратним м’язом попереку (m. quadratus lumborum) і поперечним м’язом живота (m.  transversus abdominis).

До передньої поверхні лівої нирки (facies anterior renis sinistri) прилягає:

- вгорі надниркова залоза (glandula suprarenalis);

- до верхньобічної частини селезінка (splen);

- до середньої частини шлунок (gaster) і підшлункова залоза (pancreas);

- до нижньоприсередньої петлі тонкої кишки (intestinum tenue);

- до нижньобічної низхідна ободова кишка (colon descendeтs).

До передньої поверхні правої нирки (facies anterior renis dextri) прилягає:

- вгорі надниркова залоза (glandula suprarenalis);

- до середньої частини печінка (hepar);

- до присереднього краю дванадцятипала кишка (duodenum);

- до нижньоприсередньої петлі тонкої кишки (intestinum tenue);

- до нижньобічної висхідна ободова кишка (colon ascendens).

Кожна нирка (ren) має:

- верхній кінець (extremitas superior), або верхній полюс (polus superior);

- нижній кінець (extremitas inferior),або нижній полюс (polus inferior);

- передню поверхню (facies anterior);

- задню поверхню (facies posterior);

- присередній край (margo medialis), він є ввігнутим;

- бічний край (margo lateralis), він є опуклим.

На присередньому краї нирки (margo medialis renis) розміщені ниркові ворота (hilum renale), через які входять ниркові артерія і нерви (arteria et nervi), а виходять ниркова вена, лімфатичні судини і ниркова миска (vena, vasa

 

 

lymphatica et pelvis renalis), що переходить у сечовід (ureter).

Ниркові ворота (hilum renale) продовжуються в глибину нирки (ren), утворюючи ниркову пазуху (sinus renalis), де містяться жирова клітковина, великі ниркові чашечки (calices renales majores), малі ниркові чашечки (calices renales minores) та ниркова миска (pelvis renalis).

До паренхіми нирки (parenchyma renis) прилягає волокниста капсула (capsula fibrosa).

Ззовні нирку оточує жирова капсула (capsula adiposa), яка найкраще помітна в ділянці задньої поверхні нирки (facies posterior renalis).

Ззовні від жирової капсули (capsula adiposa) розташована ниркова фасція (fascia renalis), яка складається з:

- передньої пластинки (lamina anterior); переднього листка (folium anterius);

- задньої пластинки (lamina posterior); заднього листка (folium posterius).

Ці листки зростаються між собою над верхніми кінцями нирок (extremitates superiores renum) та збоку від бічних країв нирок (margines laterales renum).

Від листків ниркової фасції (fascia renalis) до волокнистої капсули нирки (capsula fibrosa renis) проходять прошарки сполучної тканини, які фіксують нирку.

До переднього листка ниркової фасції (lamina anterior fasciae renalis) прилягає очеревина (peritoneum).

Крім капсули і фасції (fascia renalis), нирку фіксує:

- черевний тиск;

- м’язове ложе;

- судини і нерви нирки, які утворюють ниркову ніжку (crus renis).

Паренхіма нирки (parenchyma renis) складається із:

- кіркової речовини нирки (cortex renalis), яка розташована ззовні;

- мозкової речовини нирки (medulla renalis).

У мозковій речовині нирки (medulla renalis) розрізняємо 7–10 ниркових пірамід (pyramides renales), кожна з яких має основу ниркових пірамід (basis pyramidum renalium) і верхівку ниркових пірамід (apex pyramidum renalium). Остання закінчується нирковим сосочком (papilla renalis), на якому розташоване дірчасте поле (area cribrosa), у якому є сосочкові отвори (foramina papillaria), через які у малі ниркові чашечки (calices renales minores) виділяється сеча.

Між пірамідами (pyramides renales) є прошарки кіркової речовини (cortex renalis), які утворюють ниркові стовпи (columnae renales). Вони є відростками кіркової речовини нирки; ниркової кори (cortex renalis), що заходять у мозкову речовину нирки; нирковий мозок (medulla renalis) і доходять до ниркових воріт (helum renale).

Кіркова речовина нирки (cortex renalis) складається із лабіринту кіркової речовини (labyrinthus corticis), або звивистих (згорнутих) частин (partes convolutae), між якими містяться прошарки мозкової речовини – мозкові промені (radii medullares), або промениста частина (pars radiata).

Лабіринт кіркової речовини (labyrinthus corticis), або звивисті (згорнуті) частини (partes convolutae), є темнішим і побудований з тілець та покручених трубочок нефронів.

Мозкові промені (radii medullares), або промениста частина (pars radiata), побудовані із збиральних трубочок нефронів.

 

 

Кожна ниркова піраміда (pyramida renalis) утворює ниркові частки (lobі renalеs), а один мозковий промінь (radius medullaris); промениста частина (pars radiata), оточений лабіринтом кіркової речовини (labyrinthus corticis); згорнутою частиною (pars convoluta), утворює кіркову часточку (lobulus renalis). Кіркові часточки (lobulі renalеs) обмежовані міжчасточковими артеріями та венами (aa.et vv. interlobulares).

Із верхівки ниркової піраміди (apex pyramidis renalis) сеча потрапляє в малі ниркові чашечки (calices renales minores), яких є 7–8. Далі з 2–3 малих ниркових чашочок сеча збирається в 2–3 великі ниркові чашечки (calices renales majores), які утворюють ниркову миску, (pelvis renalis), що переходить у сечовід (ureter).

Нирка (ren) має такі сегменти:

- верхній сегмент (segmentum superius);

- верхній передній сегмент (segmentum anterius superius);

- нижній передній сегмент (segmentum inferius anterius);

- нижній сегмент (segmentum inferius);

- задній сегмент (segmentum posterius).

Структурно–функціональною одиницею нирки є нефрон (nephronum), в якому утворюється сеча. Близько 80 % нефронів розміщені у кірковій речовині нирки; нирковій корі (cortex renalis; cortex renis) і тільки 20 % нефронів і їхніх канальців розміщені на межі ниркового мозку з нирковою корою.

Останні об’єднуються у юкстамедулярний апарат; приклубочковий апарат (complexus iuxtaglomerularis), або юкстамедулярний нефрон (nephronum juxtramedullare).

Нефрон (nephronum) складається з:

- ниркового тільця (corpusculum renale) – тільця Мальпігі. До нього відносяться:

- судинний клубочок ниркового тільця (glomerulus corpusculi renis), до якого підходить приносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis afferens; vas afferens) і виходить виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens; vas efferens). Ці артеріоли разом з клубочком утворюють чудесну артеріальну сітку (rete mirabile arteriosum) і є клубочковим фільтраційним бар’єром (septum filtrationis glomeruli);

- капсула клубочка (capsula glomeruli), або капсула Шумлянського–Боумена чашеподібної форми, в ній знаходиться судинний клубочок;

- ниркового канальця (tubulus renalis), який має такі частини:

- проксимальний звивистий (покручений) каналець (tubulus contortus proximalis);

- петлю нефрона; петлю Генле (ansa nephroni; ansa Henlei), в якій є:

- низхідна (тонка) частина петлі (pars descendens (tenuis) ansae);

- висхідна (товста) частина петлі (pars аscendens (tenuis) ansae);

- дистальний звивистий (покручений) каналець (tubulus contortus distalis), що закінчується вставною частиною, яка впадає у збиральний нирковий каналець (tubulus renalis colligens; conjungens).

Збірні ниркові канальці (tubulі renalеs colligentes) продовжуються у сосочкові протоки (ductus papillares), які відкриваються сосочковими отворами (foramina papillaria) на нирковому сосочку (papilla renalis), утворюючи дірчасте (решітчасте) поле (area cribrosa).

Кожен нирковий сосочок (papilla renalis) на верхівці ниркової піраміди (apex pyramidis renalis) охоплений лійкоподібної форми малою нирковою чашечкою (calix renalis minor).

У стінках малих ниркових чашечок (calices renales minores), в ділянці їх склепіння (початкової частини), гладкі м’язові клітини (myocyti glabri) утворюють кільцеподібний шар – стискач склепіння (constrictor; sphincter fornicis).

До цієї ділянки стінки малих ниркових чашечок (calices renales minores) близько прилягають нервові волокна, кровоносні та лімфатичні судини. Всі ці структури (стискач склепіння, нервові волокна, судини) складають форнікальний апарат нирки, або склепінний апарат нирки.

Отже, ниркові тільця (corpuscula renalia) близько 80 % нефронів розташовані в товщі кіркової речовини нирки (cortex renalis) – це кіркові нефрони (nephrona corticalia).

Ниркові тільця інших 20 % нефронів розміщені на межі кіркової та мозкової речовини нирки (medulla renalis), а петля нефрона (ansa nephroni) з її низхідною і висхідною частинами (partes descendens et ascendens ansae) знаходиться в мозковій речовині нирки (medulla renalis). Такі нефрони називаються юкстамедулярними; білямозковими (nephrona juxtamedullaria).

КРОВОПОСТАЧАННЯ НИРКИ

Кожна нирка (ren dexter et sinister) кровопостачається нирковою артерією (arteria renalis), яка в ділянці ниркових воріт (hilum renale) розгалужується на:

- передню гілку (ramus anterior);

- задню гілку (ramus posterior).

Ці гілки розгалужуються на сегментні артерії (arteriae segmentales) – позаниркові артерії. Вони утворюють внутрішньониркові артерії (arteriae intrarenales).

 

 

До внутрішньониркових артерій (arteriae intrarenales) відносяться:

- міжчасткові артерії (aa. interlobares);

- дугоподібні артерії (aa. arcuatae);

- міжчасточкові артерії (aa. interlobulares), або променеві кіркові артерії (aa. corticales radiatae);

- приносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis afferens), або приносна судина (vas afferens);

- виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens), або виносна судина (vas efferens);

- прямі артеріоли (arteriolae rectae);

- капсулярні гілки (rr. capsulares).

СЕЧОВІД (ureter)

Сечовід – парний орган довжиною 25–З0 см, який лежить за очеревиною (ретроперитонеально) в позаочеревинному просторі (spatium extraperitoneale).

У сечоводах (ureteres) розрізняють:

- черевну частину (pars abdominalis);

- тазову частину (pars pelvica);

- внутрішньостінкову частину (pars intramuralis).

Остання розміщена в стінці сечового міхура (vesica urinaria) і відкривається на дні сечового міхура (fundus vesicae urinariae) отвором, який називається вічком сечовода (ostium ureteris).

Стінка сечоводів (paries ureterum) складається із:

- зовнішньої оболонки (tunica adventitia);

- м’язової оболонки (tunica muscularis);

- слизової оболонки (tunica mucosa).

М’язова оболонка (tunica muscularis) має зовнішній коловий та внутрішній поздовжній шари. У нижній третині сечовода м’язова оболонка має три шари: внутрішній і зовнішній поздовжні, а середній – циркулярний.

Поперечний переріз сечоводу

 

 

 

Сечоводи мають такі звуження:

- при переході ниркової миски (pelvis renalis) у сечовід (ureter);

- при переході черевної частини (pars abdominalis) в тазову (pars pelvica);

- протягом тазової частини (pars pelvica);

- при переході сечоводів (ureteres) у сечовий міхур (vesica urinaria).

СЕЧОВИЙ МІХУР (vesica urinaria)

Сечовий міхур розміщений в порожнині малого таза (cavitas pelvis minoris) позаду лобкового симфіза (symphysis pubica).

Сечовий міхур (vesica urinaria) має верхівку міхура (apex vesicae), тіло міхура (corpus vesicae) і дно міхура (fundus vesicae), яке спрямоване вниз і назад.

Нижній відділ утворює шийку міхура (cervix vesicae), яка переходить у сечівник (urethra).

Дно сечового міхура (fundus vesicae) прилягає:

- у чоловіків:

- унизу до передміхурової залози (prostata), пухирчастих залоз (glandulae vesiculosae) і ампул сім’явиносних протоків (ampullae ductuum deferentium);

- ззаду до ампули прямої кишки (ampulla recti).

- у жінок:

- ззаду прилягає до піхви (vagina) і матки (uterus).

Стінка сечового міхура (paries vesicae urinariae) представлена трьома шарами: внутрішнім, середнім і зовнішним.

Внутрішній шар утворений слизовою оболонкою (tunica mucosa) і добре розвинутим підслизовим прошарком (tela submucosa), внаслідок чого слизова оболонка утворює числені складки.

Між вічками сечоводів (ostia ureterum) і внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum) підслизова основа відсутня, тому тут складок немає.

Це місце називається трикутником міхура (trigonum vesicae), де містяться рецептори, подразнення яких викликає позив до сечовипускання.

Трикутник міхура (trigonum vesicae) обмежований угорі міжсечовідною складкою (plica interureterica) слизової оболонки.

У верхівках трикутника є такі три отвори: два вічка сечоводів (ostia ureterum) та внутрішнє вічко сечівника (ostium urethrae internum).

Середня оболонка сечового міхура – м’язова оболонка (tunica muscularis), побудована з гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber), яка розташована такими трьома шарами:

- внутрішнім повздовжнім шаром (stratum internum longitudinale);

- зовнішнім повздовжнім шаром (stratum externum longitudinale);

- середнім коловим шаром (stratum circulare).

Поздовжні шари утворюють в ділянці тіла сечового міхура м’яз–випорожнювач міхура (musculus detrusor vesicae), а коловий шар, що найбільш розвинутий в ділянці внутрішнього вічка сечівника, утворює внутрішній м’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus), який є мимовільним.

Зовнішній шар стінки сечового міхура представлений адвентицією (tunica adventitia), або в тих місцях, що покриті очеревиною (верхівка та верхня стінка) знаходиться серозна оболонка (tunica serosa).

Порожній сечовий міхур (vesica urinaria) відносно до очеревини (peritoneum) розташований екстраперитонеально, тобто вкритий очеревиною з одного боку – ззаду.

При наповненні верхівка міхура (apex vesicae) піднімається і очеревина (peritoneum) вкриває частину передньої, бічної і особливо задньої поверхонь, тобто сечовий міхур (vesica urinaria) має мезоперитонеальне положення (вкритий очеревиною з трьох боків).

ЖІНОЧИЙ СЕЧІВНИК (urethra feminina)

Жіночий сечівник є трубкою завдовжки 3–6 см, що проходить позаду лобкового симфіза (symphysis pubica) і своїм зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae externum) відкривається в присінок піхви (vestibulum vaginae).

Спереду і вгорі цей отвір оточений поперечно–посмугованим зовнішнім м’язом–замикачем сечівника (m. sphincter urethrae externus) – вольовим, який належить до м’язів промежини (mm. perinei).

Жіночий cечівник (urethra feminina) має:

- внутрішнє вічко сечівника (ostium urethrae internum);

- внутрішньостінкову частину (pars intramuralis);

- зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum).

М’язова оболонка жіночого сечівника (tunica muscularis urethrae femininae) має коловий шар (stratum circulare), в якому виділяють внутрішній м’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus) та повздовжній шар (stratum longitudinale).

Жіноча уретра

Тема 2. Анатомія органів чоловічої статевої системи

Чоловіча статева система поділяється на:

- внутрішні чоловічі статеві органи (organa genitalia masculina interna), до яких належать:

- яєчко (testis) з над’яєчком (epididymis);

- сім’яний канатик (funiculus spermaticus);

- сім’явиносна протока (ductus deferens);

- пухирчаста залоза (glandula vesiculosa);

- передміхурова залоза (prostata);

- цибулинно–сечівникова залоза (glandula bulbourethralis);

- зовнішні чоловічі статеві органи (organa genitalia masculina externa), до яких належать:

- калитка (scrotum);

- статевий член (penis).

Чоловічий сечівник (urethra masculina) слугує не лише для виведення сечі, а й для виведення сперми, тому він належить як до сечової системи (systema urinarium), так і до статевої системи (systema genitale).

Розвиток зовнішніх чоловічих статевих органів

Статевий горбок у чоловічої статі є зачатком статевого члена. Цей горбок швидко росте і подовжується перетворюючись у печеристе тіло статевого члена (corpus cavernosum penis).

На нижній (каудальній) поверхні статевого члена статеві складки стають більш високими і обмежовують сечостатеву (уретральну) щілину, яка перетворюється в уретральний жолобок.

Края жолобка зростаються і утворюють чоловічий сечівник (urethra masculina) та губчасте тіло статевого члена (corpus spongiosum penis).

Місце зрощення уретрального жолобка (закриття жолобка) лишається у вигляді рубця, названого швом статевого члена (raphe penis).

Одночасно з формуванням чоловічого сечівника над дистальним кінцем статевого члена утворюється передня шкірочка статевого члена (preputium penis).

На місці зрощення статевих валиків виникає шов калитки (raphe scroti), який тягнеться від кореня статевого члена (radix penis) до відхідника (anus).

Розвиток внутрішніх чоловічих статевих органів

На 7-му місяці ембріонального розвитку із сполучної тканини формується білкова оболонка яєячка. В цей час в яєчку утворюються сім’яні трубочки (tubuli seminiferi).

Із трубочок (канальців) первинної нирки (mesonephros) формуються виносні трубочки яєчка (ductuli efferentes testis).

Із краніальної частини мезонефрального протока утворюється протока над’яєчка (ductus epididymidis).

Із мезонефрального протока також формується сім’явиносна протока (ductus deferens), дистальній відділ якої утворює ампулу сім’явиносної протоки (ampulla ductus deferentis).

З бокового вип’ячування сім’явиносної протоки розвивається пухирчаста залоза (glandula vesiculosa).

Із кінцевого звуженого відділу мезонефрального протока формується сім’явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius), яка відкривається у чоловічий сечівник (urethra masculina).

З парамезонефрального протока (мюлерової протоки) також формується привісок яєчка (appendix testis)/

Із злившихся каудальних кінців парамезонефральних протоків утворюється передміхурова маточка (utriculus prostaticus).

Остання частина парамезонефральних протоків (мюлерових протоків) у ембріонів чоловічої статі редукується.

Яєчко з його придатками (привісок яєчка, передміхурова маточка) не залишаються на тому місці де вони закладались, тобто в черевній порожнині на рівні нижніх поперекових хребців. Вони, в процесі розвитку, зміщуються в каудальному напрямку – проходить процес опускання яєчок (descensus testis).

В процесі опускання яєчка важливу роль грає направляюча зв’язка яєчка (gubernaculum testis).

До 3-го місяця внутрішньоутробного періоду яєчко знаходиться в клубовій ямці (fjssa iliaca).

До 6-го місяця внутрішньоутробного періоду яєчко підходить до глибокого (внутрішнього) пахвинного кільця (anulus inguinalis profundus).

На 7–8-му місяці яєчко проходить через пахвинний канал (canalis inguinalis) разом із сім’явиносною протокою (ductus deferens), судинами і нервами, що входять в склад утвореного в процесі опускання яєчка сім’яного канатика (funiculus spermaticus).

Передміхурова залоза (prostata) розвивається із епітелію розвиваючогося сечівника у вигляді клітинних тяжів (до 50), з яких в подальшому утворюються частки залози.

Цибулинно-сечівникові залози (glandulae bulbourethralis) розвиваються із епітеліальних виростів губчастої частини сечівника.

Варіанти та аномалії розвитку органів чоловічої статевої системи

1. Недорозвинуте або відсутнє одне яєчко у калитці – монорхізм (monorchismus).

2. Недорозвинуті два яєчка або вони відсутні у калитці – анархізм (anarchismus).

3. При затримці опускання яєчка в малому тазі або, найчастіше, у пахвинному каналі виникає крипторхізм (односторонній або двосторонній).

4. Іноді яєчко в процесі опускання затримується, що приводить до незвичного його розташування – ектопія яєчка (ectopia testis). При цьому яєчко може знаходитись в черевній порожнині або під шкірою промежини, або під шкірою в ділянці поверхневого кільця стегнового каналу (захованого розтвору).

5. Піхвовий відросток очеревини може бути незрощеним, тоді він сполучається з очеревинною порожниною, і у кишеню, яка утворилась, можуть випинатись петлі тонкої кишки.

6. Гіпоспадія – чоловічий сечівник залишається відкритим знизу у вигляді щілини – неповне закриття сечівника знизу.

7. Епіспадія – чоловічий сечівник розщеплений зверху.

8. Вроджений фімоз (може бути набутий) – головка статевого члена не може вийти через звужений отвір передньої шкірочки статевого члена (preputium penis), раніше називалась ”крайньою плотью”.

9. Справжній гермафродитизм – наявність в одній особи чоловічих та жіночих статевих залоз.

10. Несправжній гермафродитизм – наявність статевих залоз однієї статі, а зовнішніх статевих органів – протилежної статі.

11. Чоловічий несправжній гермафродитизм – при ньому статева залоза диференціюється як яєчко і залишається черевній порожнині. Одночасно затримується розвиток статевих валиків. Вони не зростаються один з одним, а статевий горбок розвивається незначн. Ці утвори імітують статеву щілину і піхву, а статевий горбок – клітор.

 

Яєчко (testis)

Яєчко (testis) є паренхіматозним органом, який розташований в калитці (scrotum) і виробляє сперматозоїди та чоловічі статеві гормони – це є чоловіча статева залоза.

Кожне яєчко (testis) має:

- верхній кінець (extremitas superior);

- нижній кінець (extremitas inferior);

- присередню поверхню (facies medialis);

- бічну поверхню (facies lateralis);

- передній край (margo anterior);

- задній край (margo posterior).

До верхнього кінця і заднього краю яєчка (margo posterior testis) прилягає над’яєчко (epididymis), яке має:

- головку над’яєчка (caput epididymidis);

- тіло над’яєчка (corpus epididymidis);

- хвіст над’яєчка (cauda epididymidis).

Між яєчком (testis) і тілом над’яєчка (corpus epididymidis) є пазуха над’яєчка (sinus epididymidis).

Яєчко (testis) вкрите білковою оболонкою (tunica albuginea), яка на задньому краї (margo posterior) вдається у паренхіму яєчка і утворює середостіння яєчка (mediastinum testis).

Від останнього до білкової оболонки відходять перегородочки яєчка (septula testis).

Ці перегородочки поділяють яєчко на 150–200 часточок яєчка (lobuli testis).

У кожній часточці яєчка (lobulus testis) містяться (1–2) звивисті сім’яні трубочки (tubuli seminiferi contorti), де сперматогенним епітелієм (epithelium spermatogenum) виробляються чоловічі статеві клітини – сперматозоїди (spermatozoida).

 

Поперечний переріз через ліву частину калитки та ліве яєчко

Звивисті сім’яні трубочки (tubuli seminiferi contorti) переходять у прямі сім’яні трубочки (tubuli seminiferi recti), а останні у сітку яєчка (rete testis), що розміщена у середостінні яєчка (mediastinum testis).

Від сітки яєчка (rete testis) відходять виносні проточки яєчка (ductuli efferentes testis), їх є 15 – 20, вони, пронизуючи білкову оболонку (tunica albuginea), відкриваються в ділянці головки над’яєчка (caput epididymidis) в протоку над’яєчка (ductus epididymidis) і утворюють там часточки над’яєчка (lobuli epididymidis).

Над’яєчко (epididymis) розміщене вздовж заднього краю та над верхнім кінцем яєчка і є резервуаром для накопичення сім’я. В ньому розрізняють головку над’яєчка (caput epididymidis), тіло над’яєчка (corpus epididymidis), хвіст над’яєчка (cauda epididymidis) та придаток над’яєчка (appendix epididymidis). Головка над’яєчка (caput epididymidis) складається з виносних проточків яєчка (ductuli efferentes testis), які впадають у протоку над’яєчка (ductus epididymidis)

Протока над’яєчка (ductus epididymidis) досить покручена і займає, в основному, тіло та хвіст над’яєчка (corpus et cauda epididymidis), у розправленому вигляді ця протока має довжину 5 – 6 метрів.

Протока над’яєчка (ductus epididymidis) опускається до його хвоста (cauda epididymidis), де переходить у сім’явиносну протоку (ductus deferens).

Праве яєчко       

 

Сім’явиносна протока (ductus deferens)

 

Сім’явиносна протока має:

- калиткову частину (pars scrotalis);

- канатикову частину (pars funicularis);

- пахвинну частину (pars inguinalis);

- тазову частину (pars pelvica).

Сім’явиносна протока (ductus deferens) входить до складу сім’яного канатика (funiculus spermaticus), який проходить в пахвинному каналі (canalis inguinalis) аж до його глибокого пахвинного кільця (annulus inguinalis profundus).

 

Вертикальний переріз через яєчко

Тут від сім’яного канатика (funiculus spermaticus) сім’явиносна протока (ductus deferens) відокремлюється, загинається під дно сечового міхура (fundus vesicae) і з’єднується з вивідною протокою пухирчастої залози (ductus excretorius glandulae vesiculosae), утворюючи ампулу сім’явиносної протоки (ampulla ductus deferentis).

При з’єднанні цих двох проток утворюється сім’явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius) довжиною до 2 см, яка проходить через передміхурову залозу (prostata) і відкривається в передміхурову частину чоловічого сечівника (pars prostatica urethrae masculinae) на верхівці сім’яного горбка (colliculus seminalis).

Сім’яний канатик (funiculus spermaticus)

Це структура, яка складається з:

- артерій та вен яєчка (aa. et vv. testis);

- артерій та вен сім’явиносної проток (aa. et vv.ductus deferentis);

- лозоподібного венозного сплетення (plexus pampiniformis);

- м’яза–підіймача яєчка (musculus cremaster);

- фасції м’яза–підіймача яєчка (fascia cremasterica);

- залишка піхвового відростка (vestigium processus vaginalis);

- нервів і лімфатичних судин (nervi et vasa lymphatica);

- зовнішньої сім’яної фасції (fascia spermatica externa);

- внутрішньої сім’яної фасції (fascia spermatica interna);

- сім’явиносної протоки (ductus deferens).

Передміхурова залоза (prostata)

Це м’язово–секреторний орган, за формою нагадує каштан, має:

- основу передміхурової залози (basis prostatae), яка прилягає до сечового міхурa (vesica urinaria);

- верхівку передміхурової залози (apex prostatae), яка обернута до сечово–статевої діафрагми (diaphragma urogenitale);

- передню поверхню (facies anterior);

- задню поверхню (facies posterior);

- нижньобічну поверхню (facies inferolateralis);

- праву та ліву частки передміхурової залози (lobi prostatae dexter et sinister);

- перешийок передміхурової залози (isthmus prostatae), який охоплює сечівник (urethra).

Передміхурова залоза (prostata) складається з 36 альвеолярно–трубчастих передміхурових залозок, які виробляють передміхуровий сік і відкриваються численними проточками передміхурової залози (ductuli prostatici) в передміхурову частину чоловічого сечівника (pars prostatica urethrae masculinae) на основі сім’яного горбка (colliculus seminalis).

М’язовий апарат під час еякуляції сприяє виштовхуванню секрету із передміхурової залози (prostata) і є додатковим (мимовільним) внутрішнім м’язом–замикачем сечівника (m. sphincter urethrae internus), який не дає сечі змішуватись із спермою.

У дітей передміхурова залоза (prostata) незначної величини, складається переважно з м’язів і сполучної тканини, залозиста частина слабо виражена. З настанням статевої зрілості передміхурова залоза енергійно росте, особливо залозиста тканинa, яка на старість редукується, те саме відбувається і з м’язами. Вага передміхурової залози з 20 г зменшується до 15 – 12 г.

Нерідко у старших людей спостерігається патологічне збільшення передміхурової залози – гіпертрофія передміхурової залози (hypertrophia prostatae), причому розростається переважно сполучна тканина і при цьому утруднюється сечовипускання. Кастрація (видалення яєчка) призводить до атрофії передміхурової залози.

Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa),

або сім’яна залоза (glandula seminalis), чи сім’яний пухирець (vesicula seminalis)

Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa) розміщена збоку від ампули сім’явиносної протоки (ductus deferens), прилягає до дна сечового міхура (fundus vesicae).

Позаду міститься ампула прямої кишки (ampulla recti).

Нижній кінець пухирчастої залози (glandula vesiculosa) звужується у вивідну протоку (ductus excretorius) і з’єднується із ампулою сім’явиносної протоки (ductus deferens), утворюючи сім’явипорскувальну протоку (ductus ejaculatorius).

Пухирчаста залоза (glandula vesiculosa) виробляє сім’яну рідину, яка є прозорою, безбарвною або ледь жовтуватою рідиною, яка у сім’явипорскувальній протоці (ductus ejaculatorius) змішується із сім’ям, розріджуючи його і утворюючи разом з ним сперму.

Шляхи виведення сім’я

Від місця утворення сперматозоїдів у звивистих (покручених) сім’яних трубочках (tubuli seminiferi contorti) до злиття з вивідною протокою пухирчастої залози (ductus excretorius) сім’я проходить через:

- прямі сім’яні трубочки (tubuli seminiferi recti);

- сітку яєчка (rete testis);

- виносні проточки яєчка (ductuli efferentes testis);

- протоку над’яєчка (ductus epididymidis);

- сім’явиносну протоку (ductus deferens), яка відкривається у сечівник (urethra).

У передміхурової частині сечівника (pars prostatica urethrae) сперма збагачується секретом передміхурової залози (secretum prostatae).

Цибулинно–сечівникова залоза (glandula bulbourethralis), або залоза Купера

Це парна альвеолярно–трубчаста залоза, яка розміщена у товщі м’язів сечово–статевої діафрагми і має протоку цибулинно–сечівникової залози (ductus glandulae bulbourethralis), що проходить через цибулину статевого члена (bulbus penis)і відкривається в губчасту частину чоловічого сечівника (pars spongiosa urethrae masculinae).

Залоза (glandula bulbourethralis) виробляє тягучий слизовий секрет, який захищає слизову оболонку сечівника (tunica mucosa) від подразнюючої дії сечі.

Калитка (scrotum)

Калитка є зовнішнім чоловічим статевим органом, що має вигляд звисаючого донизу шкірно–фасціального мішка, в якому розміщені яєчка (testes) і над’яєчка (epididymides).

Калитка поділяється на праву та ліву половини перегородкою калитки (septum scroti).

Калитка (scrotum) – це ”фізіологічний” термостат, в якому температура нижча, ніж температура тіла, що є необхідною умовою нормального сперматогенезу яєчок.

До складу калитки (scrotum) входить 7 оболонок, які вкривають яєчко (testis) і є похідними відповідних шарів передньої стінки черевної порожнини (paries anterioris cavitatis abdominis), а саме:

1. Шкіра калитки (cutis scroti), що має шво калитки (raphe scroti), численні складки, пігментована, вкрита волоссям (pili) і містить специфічні сальні та потові залози (glandulae sebaceae et sudoriferae).

2. Під шкірою (cutis) залягає м’ясиста оболонка (tunica dartos), яка є похідною підшкірної жирової клітковини (panniculus adiposus) і зростається із шкірою (cutis).

3. Зовнішня сім’яна фасція (fascia spermatica externa), яка є похідною поверхневої фасції передньої стінки черевної порожнини (fascia superficialis parietis anterioris cavitatis abdominis).

4. Фасція м’яза–підіймача яєчка (fascia cremasterica), яка є похідною міжніжкової фасції (fascia intercruralis) в ділянці поверхневого пахвинного кільця (anulus inguinalis superficialis).

5. М’яз–підіймач яєчка (musculus cremaster), який є похідним внутрішнього косого і поперечного м’язів живота (musculі obliqui interni et transversi abdominis).

6. Внутрішня сім’яна фасція (fascia spermatica interna), яка є похідною поперечної фасції черевної стінки (fascia transversalis parietis abdominis).

7. Піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis) – серозна оболонка (tunica serosa), що є похідною очеревини (peritoneum) і складається з нутряної пластинки (lamina visceralis) та пристінкової пластинки (lamina parietalis). Остання зростається з білковою оболонкою яєчка (tunica albuginea testis) і переходить на над’яєчко (epididymis).

Між обома пластинками міститься щілиноподібний простір – піхвова порожнина (cavitas vaginalis), яка заповнена невеликою кількістю серозної рідини.

Статевий член, прутень (penis)

Статевий член слугує для виведення сечі із сечового міхура і введення сперми у статеві шляхи жінки, має:

- корінь статевого члена (radix penis);

- тіло статевого члена (corpus penis);

- головку статевого члена (glans penis).

Шкіра (cutis), яка вкриває статевий член, в основі головки утворює вільну складку – передню шкірочку статевого члена (preputium penis).

Остання за допомогою вуздечки передньої шкірочки (frenulum preputii) з’єднується із шкірою головки.

Статевий член (penis) сформований двома печеристими тілами статевого члена (corpora cavernosa penis) і одним губчастим тілом статевого члена (corpus spongiosum penis).

 

Печеристі тіла (corpora cavernosa) своїми задніми кінцями зростаються з окістям присереднього краю нижніх гілок лобкових кісток (rami inferiores pubis) під лобковим симфізом (symphisis pubica).

На нижній поверхні між печеристими тілами утворюється жолоб, де залягає губчасте тіло статевого члена (corpus spongiosum penis).

Усі тіла статевого члена (corpora penis) вкриті:

- білковою оболонкою печеристих тіл (tunica albuginea corporum cavernosorum);

- білковою оболонкою губчастого тіла (tunica albuginea corporis spongiosi).

Всередині губчастого тіла (corpus spongiosum penis) проходить чоловічий сечівник (urethra masculina).

Чоловічий сечівник (urethra masculina)

Чоловічий сечівник є трубкою завдовжки 16–22 см, S–подібної форми, в якій розрізняють:

- внутрішньостінкову частину; передпередміхурову частину (pars intramuralis; pars preprostatica) – вона проходить через стінку сечового міхура.

- передміхурову частину (pars prostatica);

- проміжну частину (pars intermedia), або перетинчасту частину (pars membranacea);

- губчасту частину (pars spongiosa).

На своєму шляху сечівник (urethra masculina) робить:

- верхній (фіксований) згин;

- нижній (вільний) згин.

Передміхурова частина сечівника (pars prostatica) проходить через передміхурову залозу (prostata).

У цій частині на задній стінці сечівника (paries posterior urethrae masculinae) випинає сім’яний горбок (colliculus seminalis), на верхівці якого розташований передміхуровий мішечок (utriculus prostaticus) або за попередньою номенклатурою – передміхурова маточка (utriculus prostaticus).

Біля останнього (utriculus prostaticus) відкриваються сім’явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius), а на основі сім’яного горбка (colliculus seminalis) – проточки передміхурової залози (ductuli prostatici).

Проміжна частина сечівника (pars intermedia) коротша, вона проходить через сечово–статеву діафрагму.

Описані вище дві частини належать до заднього (фіксованого) відділу сечівника.

Губчаста частина сечівника (pars spongiosa), або передня уретра, проходить в губчастому тілі статевого члена (corpus spongiosum penis) і відкривається на сечівниковій поверхні верхівки головки статевого члена (facies urethralis apicis glandis penis) зовнішним вічком сечівника (ostium urethrae externum).

Чоловічий сечівник (urethra masculina) має такі звуження:

1. Зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum) на головці статевого члена (glans penis);

2. Вся проміжна частина сечівника (pars membranacea; pars intermedia);

3. Внутрішнє вічко сечівника (ostium urethrae internum), яке відкривається в сечовий міхур (vesica urinaria).

Крім того, сечівник (urethra masculina) має такі розширення:

1. Уся передміхурова частина (pars prostatica);

2. Розширення губчастого тіла статевого члена (corpus spongiosum penis) у його основі – це цибулина статевого члена (bulbus penis);

3. Розширення сечівника (urethra masculina) в ділянці головки статевого члена (glans penis) – це човноподібна ямка сечівника (fossa navicularis urethrae).

 

Тема 3. Анатомія органів жіночої статевої системи

Жіноча статева система (systema genitale femininum) поділяється на:

- внутрішні жіночі статеві органи (organa genitalia feminina interna), до яких належать:

- яєчники (ovaria);

- маткові труби (tubae uterinae);

- матка (uterus);

- піхва (vagina);

 

- зовнішні жіночі статеві органи (organa genitalia feminina externa), до яких належать:

- жіноча соромітна ділянка;

- вульва (pudendum femininum; vulva) з великими і малими соромітними губами (labia majora et minora pudendi);

- присінок піхви (vestibulum vaginae);

- клітор (clitoris);

- лобкове підвищення (mons pubis).

Система жіночих і чоловічих статевих органів там, де вона досягає більш високого розвитку (вищі тварини), складається з таких частин:

- статеві залози, які виробляють статеві клітини;

- шляхи, по яких статеві клітини виводяться із залоз;

- органи, де статеві клітини зберігаються або плід дозріває;

- зовнішні статеві органи, які сприяють з’єднанню статевих клітин.

Більша частина тварин (навіть безхребетних) роздільностатева; порівняно рідко спостерігаються у однієї і тієї ж особини чоловічі та жіночі статеві клітини.

В ембріональному періоді розвитку закладка органів жіночих та чоловічих статевих систем відбувається однаково, лише згодом в одних зародків розвиваються чоловічи статеві органи, а жіночі органи залишаються недорозвиненими, в інших зародків – навпаки.

Якщо в однієї людини розвиваються статеві органи обох статей, то ця патологія позначається як гермафродитизм.

При диференціюванні жіночих статевих органів мезонефральні протоки (вольфові протоки) підлягають повній редукції, зате парамезонефральні протоки (мюллерові протоки) перетворюються у жіночі статеві органи.

Дистальні відділи правої і лівої парамезонефральних проток зливаючись, утворюють канал з одним спільним просвітом, з якого розвиваються непарні органи – матка та піхва.

З краніальних відділів правої і лівої парамезонефральних проток, які йдуть окремо, розвиваються маткові труби.

В ділянці зовнішньої поверхні сечостатевої мембрани утворюється підвищення – статевий горбок або зачаток статевого члена, а поблизу навколо нього знаходиться статевий валик.

Біля основи статевого горбка, із сторони, найближчої до відхідника знаходиться – первинний сечостатевий отвір, який з боків обмежований тонкими краями – статевими складками. Така є індиферентна стадія розвитку зовнішніх статевих органів.

При розвитку жіночої особини ріст статевого горбка відстає, з нього виходить клітор з двома печеристими тілами; лишається неглибока сечостатева пазуха, що перетворюється в присінок піхви.

Первинний сечостатевий отвір значно здовжується в сагітальному (стріловому) напрямі; із статевих складочок, які обмежовують його з боків, походять малі соромітні губи з вуздечкою клітора.

Статевий валик у свої бокових частинах перетворюється у велику соромітні губи, краніальний непарний його відділ дає лобкове підвищення.

Перешийок між статевою щілиною і анусом лишається коротким.

Варіанти та аномалії розвитку органів жіночої статевої системи

1. В процесі розвитку яєчників зустрічаються випадки зміщення  яєчника – ектопія яєчника (ectopia ovariorum). Вони можуть знаходитись у глибокого пахвинного кільця (anulus inguinalis profundus) або проходити через пахвинний канал (canalis inguinalis) і залягати під шкірою великих соромітних губ (labium majus pudendi).

2. Додатковий яєчник (ovarium accessorium).

3. Недорозвинення одного або обох яєчників.

4. Відсутність маткових труб.

5. Зарощення вічка (отвору) матки.

6. Зарощення внутрішнього анатомічного вічка (отвору) матки.

7. При недостатньому зрощенні дистальних кінців правої та лівої парамезонефральних проток розвивається дворога матка (uterus bicornus).

8. При повному незрощенні дистальних кінців правої та лівої парамезонефральних проток розвивається подвійної матки та подвійної піхви (uterus et vagina duplex).

9. При затримці розвитку парамезонефрального протока на одній стороні виникає асиметрична або однорога матка.

10. Недорозвинена матка малих розмірів – інфантильна (дитяча) матка.

11. Справжній гермафродитизм – характеризується наявністю у однієї і тіє ж людині яєчок та яєчників при чоловічому або жіночому типі будови зовнішніх статевих органів.

12. Несправжній гермафродитизм – статеві залози відносяться до однієї статі, а зовнішні статеві органи по своїм ознакам відповідають другій статі. Вторинні статеві ознаки при цьому нагадують ознаки протилежної статі або є проміжними.

13. Жіночий несправжній гермафродитизм – при ньому статеві залози диференціюються і розвиваються як яєчники. Вони спускаються в товщу статевих валиків, які настільки зближуються один з одним, що нагадують калитку. Кінцева частина сечостатевого синуса залишається дуже вузьким і піхва відкривається в сечостатевий синус, при цьому отвір піхви стає малопомітним. Статевий горбок значно розростається та імітує статевий член. Вторинні статеві ознаки приймають вид, характерний для чоловіків.

 

Яєчник (ovarium)

Яєчник є парним органом овальної форми, що розташований в порожнині малого таза (cavitas pelvis minoris).

Він має:

- присередню поверхню (facies medialis);

- бічну поверхню (facies lateralis);

- вільний край (margo liber);

- брижовий край (margo mesovaricus);

- матковий кінець (extremitas uterina);

- трубний кінець (extremitas tubaria).

Яєчник (ovarium) міститься в очеревинній порожнині (cavitas peritonealis), але очеревиною не вкритий. Зовнішньою оболонкою яєчника є зародковий епітелій (epithelium germinale).

До матки (uterus) яєчник (ovarium) прикріплюється за допомогою власної зв’язки яєчника (lig. ovarii proprium), а до стінок таза – за допомогою підвішувальної зв’язки яєчника (lig. suspensorium ovarii).

До брижового краю яєчника (margo mesovaricus) підходить брижа яєчника (mesovarium), між листками якої судини і нерви заходять у ворота яєчника (hilum ovarii).

Паренхіма яєчника (parenchyma ovarii) складається з кори яєчника (cortex ovarii) і мозкової речовини яєчника (medulla ovarii).

У корі яєчника (cortex ovarii) дозрівають яйцеклітини (ovum) у різних за ступенем розвитку фолікулах: примордіальних, вторинних (пухирчастих) та зрілих – третинних фолікулах або пухирцях Граафа.

 

Отже, первинний фолікул (folliculus ovaricus primarius) перетворюється в пухирчастий яєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) – Граафів пухирець.

Після того, як пухирець (folliculus ovaricus vesiculosus) розривається, яйцеклітина (ovum) виходить на поверхню яєчника (ovarium) і попадає в маткову трубу (tuba uterina).

Власне, пухирчастий яєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) – Граафів пухирець – наповнюється кров’ю і перетворюється у жовте тіло (corpus luteum).

Якщо немає запліднення, то жовте тіло (corpus luteum) з часом перетворюється у білясте тіло (corpus albicans).

При заплідненні жовте тіло (corpus luteum) розростається і перетворюється у жовте тіло вагітності (corpus luteum graviditatis), яке функціонує протягом всієї вагітності як ендокринна залоза (glandula endocrina).

Процес виділення яйцеклітини з яєчника зветься овуляцією (від лат. оvum – яйце).

Маткова труба (tuba uterina; salpinx)

Маткова труба є парним органом, що має трубчасту форму і розташований на рівні верхнього краю широкої маткової зв’язки (lig. latum uteri). Довжина кожної маткової труби (tuba uterina) становить 8–18 см, а діаметр ампули маткової труби (ampulla tubae uterinae) може мати 6 – 10 мм.

 

У ній (tuba uterina) розрізняють 4 частини:

- маткову частину (pars uterina), яка проходить через стінку матки (paries uteri) і відкривається в порожнину матки (cavitas uteri) матковим вічком маткової труби (ostium uterinae tubae uterinae);

- перешийок маткової труби (isthmus tubae uterinae), що розташований ближче до матки (uterus);

- ампулу маткової труби (ampulla tubae uterinae) – найдовшу частину маткової труби (tuba uterina);

- лійку маткової труби (infundibulum tubae uterinae) – розширену частину, яка відкривається черевним отвором маткової труби (ostium abdominale tubae uterinae) в очеревинну порожнину (cavitas peritonealis) і оточена торочками маткової труби (fimbriae tubae uterinae), одна з яких – яєчникова торочка (fimbria ovarica) – найдовша.

Маткова труба (tuba uterina) вкрита з усіх сторін очеревиною (peritoneum) і має власну брижу маткової труби (mesosalpinx).

Крім зовнішньої серозної оболонки (tunica serosa), маткова труба (tuba uterina) має м’язову оболонку (tunica muscularis), поздовжній і коловий шари, і слизову оболонку (tunica mucosa), що завдяки підслизовій основі (tela submucosa) утворює трубні складки (plicae tubariae).

У матковій трубі (tuba uterina) відбувається запліднення яйцеклітини (spermovium) з утворенням зиготи. Або зигота, або незапліднена яйцеклітина проходить по матковій трубі у матку (uterus).

Матка (uterus)

Матка є непарним порожнистим органом грушоподібної форми, що розміщений в порожнині малого таза (cavitas pelvis minoris).

Матка (uterus) має:

- дно матки (fundus uteri);

- тіло матки (corpus uteri);

- шийку матки (cervix uteri), яка відкривається в піхву (vagina) вічком матки (ostium uteri), обмежованим передньою губою (labium anterius) та задньою губою (labium posterius).

У шийці матки (cervix uteri) розрізняють:

- надпіхвову частину шийки (portio supravaginalis cervicis) і піхвову частину шийки (portio vaginalis cervicis);

- тіло матки, яке має міхурову поверхню (facies vesicalis), або передню поверхню (facies anterior), та кишкову поверхню (facies intestinalis), або задню поверхню (facies posterior).

Місце переходу тіла матки (corpus uteri) в шийку (cervix uteri) називається перешийком матки (isthmus uteri).

Міхурова поверхня; передня поверхня матки (facies vesicalis; facies anterior uteri) прилягає до сечового міхура (vesica urinaria).

Кишкова поверхня; задня поверхня (facies intestinalis; facies posterior) прилягає до прямої кишки (rectum).

При порожньому сечовому міхурі (vesica urinaria) тіло матки (corpus uteri) нахилене вперед. Таке положення називається антеверзіо (anteversio).

При наповненні сечового міхура (vesica urinaria) дно і тіло матки (fundus et corpus uteri) зміщується назад – це ретроверзіо (retroversio).

Крім того, між тілом і шийкою матки (corpus et cervix uteri) утворюється кут, відкритий вперед. Таке положення називається антефлексіо (anteflexio).

Порожнина матки (cavitas uteri) має трикутну форму, вгорі сполучається з матковими трубами (tubae uterinae), а внизу через канал шийки матки (canalis cervicis uteri) і вічко матки (ostium uteri) – з піхвою (vagina).

Стінка матки (paries uteri) складається з трьох шарів:

1. Слизова оболонка (tunica mucosa), або ендометрій (endometrium), в ній відсутній підслизовий прошарок, тому вона не утворює складок і зрощена із м’язовою оболонкою матки (tunica muscularis; myometrium uteri).

У каналі шийки матки (canalis cervicis uteri) слизова оболонка утворює пальмоподібні складки (plicae palmatae), що відходять від однієї поздовжньої складки.

Слизова оболонка містить шийкові залози (glandulae cervicales).

2. М’язова оболонка (tunica muscularis), або міометрій (myometrium), утворена гладкою м’язовою тканиною (textus muscularis glaber) і складається із внутрішнього, середнього та зовнішнього шарів.

3. Серозна оболонка (tunica serosa), або периметрій (perimetrium) – це нутрощева очеревина (peritoneum viscerale), яка вкриває матку (uterus) з усіх сторін, крім передньої і бічної поверхонь надпіхвової частини шийки (portio supravaginalis cervicis) матки (мезоперитонеально).

Серозна оболонка (tunica serosa; perimetrium) утворює:

- широку маткову зв’язку (ligamentum latum uteri), в якій розрізняють такі частини:

- брижу матки (mesometrium);

- брижу яєчника (mesovarium);

- брижу маткової труби (mesosalpinx).

Між листками широкої зв’язки матки (ligamentum latum uteri) містяться судини, нерви, жирова клітковина (vasa, nervi et tela cellularis adiposa) і кругла маткова зв’язка (lig. teres uteri), яка проходить через пахвинний канал (canalis inguinalis) до лобка (pubis).

Шийка матки (cervix uteri) зв’язана з лобком (pubis) лобково–шийковою зв’язкою (lig. pubocervicale), а з прямою кишкою (rectum) матка (uterus) зв’язана прямокишково–матковою зв’язкою (lig. rectouterinum).

Простір між переднім і заднім листками широкої маткової зв’язки (lig. latum uteri) з обох країв матки (margines uteri) і її шийки матки (cervix uteri) називається приматковою клітковиною; параметрієм (parametrium). Частина параметрію навколо шийки матки називається пришийковою клітковиною, парацервіксом (paracervix).

Крім того, матка (uterus) фіксована до стінок таза кардинальною зв’язкою (lig. cardinale), або поперечною зв’язкою шийки (lig.transversum cervicis).

Піхва (vagina)

Піхва є еластичним м’язово–фіброзним трубчастим органом довжиною 7–9 см, який сполучає порожнину матки (cavitas uteri) із зовнішніми жіночими статевими органами (organa genitalia feminina externa).

Верхня частина піхви охоплює шийку матки, утворюючи склепіння піхви (fornix vaginae), яке має передню частину (pars anterior), задню частину (pars posterior) та бічні частини (partes laterales).

Піхва має передню стінку (paries anterior) та задню стінку (paries posterior) і відкривається отвором (ostium vaginae) в присінок піхви (vestibulum vaginae).

У дівчат цей отвір закритий складкою слизової оболонки – дівочою перетинкою (hymen), а після дефлорації від неї залишаються сосочки дівочої перетинки (carunculae hymenales).

Слизова оболонка піхви містить поперечні складки, які називаються піхвовими зморшками (rugae vaginales). Ці зморшки утворюють на передній та задній стінці поздовжні стовпи зморшок (columnae rugarum).

Середня оболонка піхви м’язова, а зовнішня оболонка сполучнотканинна.

 

Жіноча соромітна ділянка; вульва (pudendum femininum; vulva)

Великі соромітні губи (labia majora pudendi) є складкою шкіри, яка містить жирову тканину (textus adiposus).

Вони обмежовують соромітну щілину (rima pudendi).

Права велика соромітна губа (labium majus pudendi dextrum) та ліва велика соромітна губа (labium majus pudendi sinistrum) з’єднуються між собою за допомогою передньої спайки губ (commissura labiorum anterior) та задньої спайки губ (commissura labiorum posterior).

Малі соромітні губи (labia minora pudendi).

Це складки шкіри, в яких немає жирової клітковини, вони розміщені присередньо відносно великих соромітних губ (labia majora pudendi).

Передній край малих соромітних губ (margo anterior labiorum minorum pudendi) роздвоюючись, утворює передню шкірочку клітора (preputium clitoridis) та вуздечку клітора (frenulum clitoridis).

У місці з’єднання малих соромітних губ (labia minora pudendi) ззаду утворюється вуздечка соромітних губ (frenulum labiorum pudendi).

 

Клітор (clitoris)

Клітор завдовжки 2–3 см, є аналог печеристих тіл статевого члена (corpus cavernosum penis) і складається з:

- ніжок клітора (crus clitoridis);

- тіла клітора (corpus clitoridis), на якому розташована головка клітора (glans clitoridis).

Ніжки клітора (crura clitoridis) прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток (rami inferiores ossium pubis).

В основі клітора (clitoris) розташоване парне печеристе тіло клітора (corpus cavernosum clitoridis).

Присінок піхви (vestibulum vaginae)

Присінок піхви є щілиною між малими соромітними губами, куди відкривається:

- зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum);

- отвір піхви (ostium vaginae);

- протоки малих присінкових залоз (ductus glandularum vestibularium minorum);

- протоки великих присінкових залоз (ductus glandularum vestibularium majorum), або Бартолінієві залози.

Цибулина присінка (bulbus vestibuli) розташована в основі великих соромітних губ з двох боків від нижнього кінця піхви і складається з печеристої тканини (подібна до губчастого тіла статевого члена).

 

 

ЖІНОЧИЙ СЕЧІВНИК (urethra feminina)

Жіночий сечівник є трубкою завдовжки 3–6 см, що проходить позаду лобкового симфіза (symphysis pubica) і своїм зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae externum) відкривається в присінок піхви (vestibulum vaginae).

Спереду і вгорі цей отвір оточений поперечно–посмугованим зовнішнім м’язом–замикачем сечівника (m. sphincter urethrae externus) – вольовим, який належить до м’язів промежини (mm. perinei).

Жіночий cечівник (urethra feminina) має:

- внутрішнє вічко сечівника (ostium urethrae internum);

- внутрішньостінкову частину (pars intramuralis);

- зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum).

М’язова оболонка жіночого сечівника (tunica muscularis urethrae femininae) має коловий шар (stratum circulare), в якому виділяють внутрішній м’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus) та повздовжній шар (stratum longitudinale).

М’язи і фасції промежини у чоловіка та жінки.

ПРОМЕЖИНА (perineum)

У вузькому розумінні слова промежина (perineum) – це м’які тканини, що розміщені між переднім краєм відхідника (anus) і заднім краєм зовнішніх статевих органів (organa genitalia externa).

У широкому розумінні слова промежина – це комплекс м’яких тканин, які закривають вихід із порожнини малого таза (pelvis minor).

Є два поняття промежини (perineum). Перше, вужче, визначає проміжок між пе­реднім краєм відхідника і задньою спай­кою соромітних губ або задньою стінкою калитки. Друге, ширше, поняття визначає ділянку, обмежену спереду лобковою ду­гою, з боків — сідничими горбами і поза­ду — куприковою кісткою. Ця ділянка містить м'язи і фасції, які в людини утво­рюють тазове дно, через яке в чоловіків проходять сечівник і пряма кишка, а в жі­нок також піхва. Розташований по сере­динній лінії шов (raphe) ділить ділянку промежини на праву та ліву половини.

Лобовою лінією, проведеною через обид­ва сідничі горби (lin. biiscliiadica), про-межину поділяють на тазову і сечово-ста­теву ділянки.

У відхідниковій ділянці (reg. analis) розташовані промежинна ділянка прямої кишки, зовнішній м'яз — замикач від­хідника та діафрагма таза.

Діафрагма таза (мал. 183) утворена м'язом - підіймачем відхідника (правим і лівим), куприковим м'язом (правим і лі­вим), зовнішнім м'язом — замикачем відхідника та їхніми фасціями.

М'яз — підіймач відхідника (m. le­vator апі) має вигляд три­кутної м'язової пластинки, яка спускаєть­ся прнсередньо донизу, і утворюючи з од­нойменним м'язом протилежного боку форму відкритої догори лійки. Складає­ться з лобково-куирикового та клубово-купрнкового м'язів. Лобково-куприковий м'яз (m. pubococcygeus) починається від внутрішньої поверхні гілок обох лобко­вих кісток і переднього відрізка сухожилкової дуги м'яза - підіймача відхідника (arcus tendineus m. levatoris ani), лінійного стовщення фасції внутрішнього затульного м'яза, натягнутого між верхньою гілкою лобкової кістки та сідничою остю. Потім, ідучи назад, окремими пучками охоплює сечівник і пряму кишку й закінчується на куприковій кістці.

Клубово-куприкооий м'яз  починається від сухожилкової дуги м'яза — підіймача відхідника, звідси про­ходить з боків і трохи позаду поперед­нього м'яза. Поступово звужуючись, м'яз спускається донизу і прнсередньо до від-хідниково-купрнкової зв'язки (lig. апо-соссудешп).

Сідничо-куприковий (куприковий м'яз) (m. ischiococcygeus) — рудиментарний. Він у вигляді дуже слабкої трикутної пластин­ки починається від крижово-остистої зв'яз­ки та сідннчої ості й прикріплюється до краю куприка та верхівки крижової кістки.

Зовнішній м'яз — замикач відхідника (m. sphincter ani extemus) (див. мал. 183) у вигляді потужного м'язового кільця ото­чує відхідник і прилеглу ділянку прямої кишки. Розрізняють три частини м'яза: підшкірну, м'язові пучки якої починають­ся і прикріплюються під шкірою; поверхневу, яка у вигляді пари пучків закінчується на відхідниково-куприковій зв'язці; глибо­ку — найпотужнішу, що безпосередньо прилягає до м'яза — підіймача відхідника.

У сечово-статевій ділянці (reg. urogenitale) містяться зовнішні статеві орга­ни, сечівник і сечово-статева діафрагма.

До складу сечово-статевої діафрагми (diaphragma urogenitale) (див. мал. 183) входять м'язи разом з фасціями, які їх вкри­вають. Глибокий поперечний м'яз проме­жини (т. transversus perinei profundus) починається на кожному боці від гілки сідннчої кістки та, йдучи присередньо, зли­вається з м'язом протилежного боку. Зовнішній м'яз — замикач сечівника (т. sphincter urethrac externus) формується за рахунок попереднього м'яза і досить по­тужним шаром оточує в чоловіків pars membranacea urethrae, а в жінок — почат­ковий відділ сечівника. Крім того, в жінок є звичайно слабко розвинутий коловий шар цього м'яза навколо присілка піхви.

Поверхневий поперечний м'яз промежи­ни (in. transversus perinei superficialis) — парний, має вигляд тонкого поперечного м'язового тяжа, який починається від сідничого горба і зливається по серединній лінії з м'язом протилежної сторони.

Цибулино-губчастий м'яз (m. bulbospongiosus) — парний. Починається від сухожилкового центру промежини (сере­дина заднього краю сечово-статевої діа­фрагми) і на сечово-статевій поверхні ци­булини статевого члена з косими пучками м'яза протилежного боку утворює подобу шва. Звідси пучки м'яза спускаються до­низу вбік і вперед, охоплюючи тіло стате­вого члена, і закінчуються на його спинці.

Фу н к ц і я. Сприяє випорскуванню сім'я та видаленню сечі з сечівника. У жі­нок цей м'яз симетрично ділиться на праву і ліву частини, розташовані навколо піхви.

Сідничо-печеристий м'яз (т. ischiocаvernosus) — парний; починається від сід­ничого горба, закінчується на печеристих тілах (у жінок цей м'яз рудиментарний).

Функція. Створює перепону веноз­ному відтоку з печеристих і губчастих тіл, внаслідок чого виникає напруження (ерек­ція) статевого члена і клітора.

Фасції промежини. У промежині розрізняють такі фасції: фасцію проме­жини, поверхневу обгортальну фасцію про­межини, фасції діафрагми таза, верхню та нижню фасції сечово-статевої діафрагми.

Фасція промежини (fascia perinei), або поверхнева обгортальна фасція промежи­ни (fascia investiens perinei superficialis) є безпосереднім продовженням поверхне­вої фасції сусідніх ділянок. Вона вкри­ває поверхневий поперечний м'яз проме­жини, цибулино-губчастий і сідничо-пече­ристий м'язи.

Два відростки пристінкової фасції таза, що відходять від сухожилкової дуги м'я­за — підіймача відхідника, дістали назву верхньої та нижньої фасцій діафрагми таза (fascia diaphragmatis pelvis superior et inferior).

У сечово-статевій діафрагмі розрізняють верхню фасцію сечово-статевої діа­фрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis superior), яка вкриває глибокий попереч­ний м'яз промежини зверху, і нижню (fascia diaphragmatis urogenitalis inferior), яка вкриває глибокий і поверхневий поперечні м'язи промежини знизу (див. мал. 183).

З кожного боку між внутрішньою по­верхнею сідничого горба і м'язом — підій­мачем відхідника міститься сідничо-від-хідннкова ямка (fossa ischioanalis), запов­нена жировим тілом (corpus adiposum fossae ischiorectal), яке з усіх боків ото­чує відхідникову частину прямої кишки. В жировому тілі часто виникають абсцеси, пов'язані з прямокншковими норицями.

Кровопостачання: гілки внут­рішньої соромітної артерії", венозна кров відтікає по однойменних венах.

Л і м ф о в і д т і к: до поверхневих і глибоких пахвинних вузлів.

Іннервація: гілки крижового спле­тення, соромітний нерв.

Порівняно велика площа жіночого тазо­вого дна та його менша укріпленість є пе­редумовою для опущення органів малого таза, особливо матки.

 

Жіноча промежина (perineum):

Промежина (perineum) за формою нагадує ромб, який обмежований:

- верхівкою куприка (apex coccygis) ззаду;

- нижнім краєм лобкового симфізу (margo inferior symphysis pubicae) спереду;

- сідничими горбами (tubera ischiadica) з боків.

Лінією, проведеною між сідничими горбами (tubera ischiadica), промежина (perineum) умовно поділяється на передню ділянку (regio anterior) та задню ділянку (regio posterior).

Передня ділянка промежини (regio anterior perinei) лежить майже у лобовій площині (planum frontale) і через неї у чоловіків проходить сечівник (urethra), а у жінок – піхва (vagina) та сечівник (urethra).

Ця ділянка називається сечово–статевою ділянкою (regio urogenitalis).

Задня ділянка промежини (regio posterior perinei) розташована у горизонтальній площині (planum horizontale), називається тазовою ділянкою (regio pelvica), або відхідниковою ділянкою (regio analis), і через неї проходить кінцевий відділ прямої кишки (rectum) – відхідник (anus).

Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою промежина (perineum) має:

- підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei);

- поверхневий відділ промежини (compartimentum superficiale perinei), або поверхневий простір промежини (spatium superficiale);

- глибокий мішок промежини; глибокий простір промежини (saccus profundus perinei; spatium profundum perinei).

Підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei) – це простір між підшкірною жировою клітковиною промежини (panniculus adiposus perinei) і поверхневою обгортальною фасцією промежини (fascia investiens perinei superficialis).

Крововиливи або ексудат у підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei) можуть проникати глибоко:

- в підшкірний прошарок промежини (tela subcutanea perinei);

- у передню стінку черевної порожнини (paries anterior cavitatis abdominis);

- уздовж клітора /статевого члена і /або в соромітні губи (labia majora) чи калитку (scrotum).

Поверхневий відділ промежини (compartimentum superficiale perinei) – це цілком закрита порожнина, яка обмежована:

- знизу фасцією промежини (fascia perinei);

- вгорі перетинкою промежини (membrana perinei).

Водночас глибокий мішок промежини (saccus profundus perinei) відкритий зверху.

Він і глибокі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. regionis urogenitalis) обмежовані знизу перетинкою промежини (membrana perinei) і простягаються вгору до таза (pelvis), тому старі терміни diaphragma urogenitale і fascia diaphragmatis urogenitalis inferior помилкові.

М’язи промежини (mm. perinei), за попередньою анатомічною номенклатурою поділяються, на поверхневі м’язи та глибокі м’язи.

До поверхневих м’язів сечово–статевої ділянки (musculi superficiales diaphragmatis urogenitalis; PNA) належать:

1. Поверхневий поперечний м’яз промежини (m. transversus perinei superficialis), який укріплює промежину (perineum);

2. Цибулинно–губчастий м’яз (m. bulbospongiosus), який стискує отвір піхви (ostium vaginae) у жінок, а у чоловіків видавлює сім’я і сечу;

3. Сідничо–печеристий мяз (m. ischiocavernosus), який сприяє ерекції статевого члена (penis) чи клітора (clitoris).

До поверхневих м’язів відхідникової ділянки (musculi superficiales regionis analis; PNA) належить зовнішній м’яз–замикач відхідника (m. sphincter ani externus), який складається з поперечно-посмугованих волокон (myofibrae transversostriatae) і є вольовим.

Глибокі м’язи промежини (mm. perinei profundi) беруть участь в утворенні тазової та сечово–статевої діафрагм (diaphragmata pelvis et urogenitale).

До глибоких м’язів сечово–статевої ділянки (mm. perinei profundi regionis urogenitalis) належать:

- глибокий поперечний м’яз промежини (m. transversus perinei profundus), що починається від сідничих горбів (tubera ishiadica) і закінчується в сухожилковому центрі промежини (centrum tendineum perinei);

- зовнішній м’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae externus), утворений коловими поперечнопосмугованими волокнами (myofibrae transversostriata). Це вольовий м’яз, що стискує його перетинчасту частину (pars membranacea) сечівника (urethra).

До глибоких м’язів тазової ділянки (PNA) належать:

- м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani);

- куприковий м’яз (m. coccygeus), він більше розвинутий у тварин.

До фасцій тазової ділянки (fasciae regionis pelvis) належать:

- поверхнева фасція промежини (fascia perinei superficialis), яка є продовженням поверхневої фасції тіла (fascia superficialis corpori) і закінчується в шкірі відхідника (cutis ani);

- власна фасція промежини (fascia propria perinei), яка є продовженням власної сідничої фасції.

Вона вкриває нижню поверхню м’яза–підіймача відхідника (m. levator ani).

Частина власної фасції промежини (fascia perinei propria), яка вкриває м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) знизу, називається нижньою фасцією тазової діафрагми (fascia diaphragmatis pelvis inferior).

 

Тазова фасція (fascia pelvis; fascia pelvica)

Тазова фасція (fascia pelvis) є продовженням попереково–клубової фасції; клубової фасції (fascia iliopsoas; fascia iliaca) і має:

- пристінкову фасцію таза, чи внутрішньотазову фасцію (fascia pelvis parietalis; fascia endopelvina), яка раніше (PNA) називалась пристінковим листком тазової фасції (lamina parietalis seu folium parietale fasciae pelvis);

- нутрощеву тазову фасцію (fascia pelvis visceralis), яка раніше (PNA) називалась нутрощевим листком тазової фасції (lamina visceralis seu folium viscerale fasciae pelvis).

Пристінковий листок (lamina parietalis seu folium parietale fasciae pelvis) вкриває м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) і внутрішній затульний м’яз (m. obturatorius internus).

Нутрощевий листок (lamina visceralis; folium viscerale fasciae pelvis) вкриває нижню частину прямої кишки (rectum).

Частина тазової фасції (fascia pelvis), яка покриває м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) вгорі, називається верхньою фасцією тазової діафрагми (fascia diaphragmatis pelvis superior).

У сечово–статевій ділянці (regio urogenitalis) проходить власна фасція промежини (fascia perinei propria), яка тут ділиться на три листки:

- глибокий листок (lamina profunda fasciae perinei propria), що вкриває глибокі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. profundi regionis urogenitalis) угорі і зростається перед лобком із середнім листком – це верхня фасція сечово–статевої діафрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis superior);

- середній листок (lamina media fasciae perinei propriae), що вкриває глибокі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. profundi regionis urogenitalis) знизу і утворює нижню фасцію сечово–статевої діафрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis inferior);

- поверхневий листок (lamina superficialis fasciae perinei propriae) вкриває знизу поверхневі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. superficiales regionis urogenitalis) і переходить у фасцію статевого члена чи клітора (fascia penis/clitoridis).

Із боків відхідника (anus) між сідничним горбом (tuber ischiadicum) і відхідниковим каналом (canalis analis) є парна сідничо–відхідникова ямка (fossa ischioanalis), яка заповнена жировим тілом сідничо–відхідникової ямки (corpus adiposum fossae ischioanalis); це є жирова клітковина (paraproctium).

Окрім жирової тканини, в цій ямці знаходяться соромітний нерв (n. pudendus), внутрішні соромітні артерії та вени (aa. et vv. pudendae internae).

Ці судини та нерв проходять через соромітний канал (canalis pudendalis), який розміщений на бічній стінці сідничо–відхідникової ямки у розщепленні листків затульної фасції.