1

1. Анатомічна номенклатура. Осі і площини

2. Остеоартрологія

3. Міологія

 

(Заняття 1.)

Тема 1

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТІЛО ЛЮДИНИ

Під час анатомічного дослідження початкове положення тіла людини є вертикальним. В анатомії прийнято вивчати тіло людини із зімкнутими нижніми та опущеними у стані супінації (долоні повернені вперед, supinatio) — верхніми кінцівками. Зворотне положення, тобто коли долоні повернені назад, називається пронацією (pronatio).

У тілі людини розрізняють голову (caput), шию (соllum), тулуб (truncus) і дві пари кінцівок (верхні та нижні) (mem-brae superiores et inferiores).

Тулуб людини має два кінці — верхній (superior) і нижній (inferior) і чотири поверхні — передню (anterior), задню (posterior), дві (праву й ліву) бічні (латеральні) (lateralis dextra/sinistra).

На кінцівках визначають також два кінці відносно тулуба: проксимальний (proximalis), тобто ближчий, і дистальний (distalis), тобто дальший.

І в анатомічній термінології, і в клінічній практиці прийнято такі визначення: глибокий (profundus), поверхневий (superficial), верхній (superior), нижній (inferior), внутрішній (internus), зовнішній (exter-nus), великий (magnus), малий (parvus), більший (major), менший (minor), найменший (minimus) тощо.

ОРІЄНТУВАННЯ  І РОЗТАШУВАННЯ ЧАСТИН ТІЛА, ОРІЄНТУВАЛЬНІ ПЛОЩИНИ

Для загального орієнтування й уточнення локалізації різних частин і органів тіла людини користуються площинами, проведеними в трьох взаємно перпендикулярних напрямках: стріловому (від лат. sagittaстріла) (площина спрямована спереду назад - стрілова), лобовому (від лат. fromлоб) (площина розташована паралельно площині лоба — лобова, або вінцева) і горизонтальном}' (площина, що перетинає тіло впоперек) (див. мал. 1). Стрілова площина, проведена чітко по середині тулуба, називається серединною (mediana).

Відносно зазначених площин розрізняють таке розташування частин тіла (точок та ін.): бічне, або латеральне (lateralis), ближче до бічних поверхонь тіла відносно серединної площини, присереднє, або медіальне (medialis), ближче до серединної площини, протилежне бічному, або зовнішньому; переднє, або вентральне (ventralis), ближче до передньої (вентральної) поверхні; заднє, або дорзальне (dorsalis), — ближче до задньої поверхні тіла відносно лобової площини; верхнє, або краніальне (cranialis), — ближче до головного кінця, і нижнє, або каудальне (caudalis), — ближче до хвостового кінця тіла відносно горизонтальної площини.

 

ДІЛЯНКИ ТІЛА Й ОРІЄНТУВАЛЬНІ ЛІНІЇ

Для кращого орієнтування в розташуванні та проекції внутрішніх органів на тулубі уявно проводять передню і задню серединні лінії (Ііп. mediana anterior/ posterior) (мал. 2). Потім на передній поверхні грудної клітки проводять такі лінії: груднинну (Ііп. stemalis) — уздовж зовнішнього краю груднини; середньоключнчну (Ііп. medioclavicularis) — вертикально донизу від середини ключиці; білягруднннну (Ііп. parastcrnalis) — між груднинною і середньоключнчною; передню, середню і задню пахвові (Ііп. axillaris anterior, media, posterior) — від переднього краю, середини та заднього краю пахвової ямки; лопаткову (Ііп. scapularis) — через середину нижнього кута лопатки; прихребтову (Ііп. paravertebral) — через верхівки поперечних відростків хребців.

Кожна частина тіла людини може бути поділена на топографо-анатомічні ділянки. Так, у мозковому відділі голови виділяють лобову, тім'яну й потиличну ділянки. На бічній поверхні мозкового відділу є також скронева, слухова і соскоподібна ділянки. На лицевій ділянці голови розрізняють ділянки: очноямкову, підочноямкову, щічну, привушно-жувальну, виличну, носову, ротову, підборідну.

Шия має передню, груднинно-ключично-соскоподібну, бічну і задню ділянки. У передній ділянці шиї розрізняють: присередній і бічний трикутники, які відділені груднинно-ключично-соскоподібною ділянкою. Присередній трикутник складається з піднижньощелепного, підпідборідного, сонного і лопатково-трахейного, бічний — з лопатково-трапецієподібного й лопатково-ключичного трикутників.

Передні та бічні ділянки грудної клітки: передгруднинна, підключична ямка, грудна, бічна грудна ділянка молочної залози, підмолочнозалозова, пахвова, пахвова ямка.

Ділянки живота: підребер'я, надчерев'я (надчеревна ямка), бічна, пупок (пупкова ділянка), пахвина (пахвинна ділянка), підчерев'я (лобкова ділянка)ю.

Ділянки спини: хребтова, крижова, лопаткова, підлопаткова, поперекова (нижній і верхній поперекові трикутники).

Ділянки промежини: відхідникова, сечово-статева.

Ділянки верхньої кінцівки: дельтоподібна, плечова (передня/задня), ліктьова (передня/задня), передплічна (передня/задня), кисті: зап'ясткова (передня/задня), тильна, долоня (долонна), пальці.

Ділянки нижньої кінцівки: сіднична, кульшова, стегна (передня/ задня), коліна (передня/задня), гомілки (передня/ задня), литки, надп'ятково-гомілкова (передня/задня, закісточкова (бічна/присередня), стопи (п'яткова, тильна стопи, підошва, пальці).

Людина, як і інші хребтові тварини, побудована за принципом двосторонньої (білатеральної) симетрії, тобто тіло складається з двох половин – правої і лівої.

Межею між ними є серединна площина, яка розташована вертикально та орієнтована спереду назад в „сагітальному” напрямку (від лат. sagitta – стріла).

Ще існують лобова (від лат. frons – лоб) та горизонтальна площини.

Ці три площини можуть бути проведені через різні точки тіла людини. Відповідно до площин виділяють напрямки–осі, які дозволяють орієнтувати органи відносно положення тіла та вказувати рухи в суглобах.

Важливим є розуміння онтогенезу конкретної людини (від грец. ontogenesis – походження, розвиток індивідуального організму).

Ріст і розвиток людини до народження називається пренатальним періодом (його вивчають ембріологи), після народження – постнатальним періодом (від лат. natus – народжений), який вивчає вікова анатомія.

 

Скелет, skeleton (від грец. skeletos – висохлий, висушений), представлений сукупністю кісток, які утворюють в тілі людини твердий остов, що забезпечує виконання таких функцій:

- опори;                                               - є депо макро– і мікроелементів;

- пересування;                                     - обміну речовин;

- захисту;                                            - кровотворної.

Кістка (os) є органом, який побудований з кісткової тканини (textus osseus), хрящової тканини (textus cartilagineus), вкрита ззовні окістям (periosteum) і містить кістковий мозок (medulla ossium).

Кожна кістка має певну форму, величину і положення в тілі.

На формоутворення кісток впливають умови, в яких кістки розвиваються; якщо умови однакові або близькі, то кістки мають певну схожість (наприклад, хребці).

Найважливішими з таких факторів є прикріплення до кісток м’язів, а також прилеглість кісток, судин, нервів та інших органів.

На поверхні кісток є різноманітні підвищення, заглибини і отвори.

Поверхня кісток в місцях прикріплення м’язів нерівна: вгнута або (частіше) опукла.

При описі зовнішньої форми кістки звертають увагу на характер її поверхонь; вони можуть бути плоскі, вгнуті або опуклі, гладкі або шорсткі.

Суглобові поверхні найгладші, вони переважно розміщені на кінцях довгих кісток і з’єднують їх між собою.

Кістка складається з органічної та неорганічної речовини. Органічна речовина має назву осеїну, це різновидність колагену.

З’єднання осеїну з неорганічною речовиною дає важливі фізичні властивості: пружність, тривкість. Окрім того, кістка є депо хімічних елементів.

КІСТКИ (СИСТЕМА СКЕЛЕТА) OSSA (SYSTEMA SKELETALE)

Система скелета людини нараховує 203-206 (36-40 непарних і 164-166 парних) кісток, становить 1/5—1/7 частину маси тіла (у дітей більше) і відіграє значну роль у життєдіяльності організму.

По-перше, система скелета, виконуючи функцію опори, має механічне значення: на кістках починаються й до них прикріплюються посмуговані м'язи, при скороченні яких кістки виконують роль плеча важеля І і II роду. Цим забезпечується переміщення тіла або окремих його частин у просторі, а також стійка рівновага тіла в різних положеннях.

По-друге, кістки є міцним захистом для головного і спинного мозку (череп, хребет), а також значною мірою для органів грудної порожнини і малого таза.

По-третє, кісткова тканина є основним субстратом, де відкладаються мінеральні солі та здійснюється мінеральний обмін.

По-четверте, у внутрішньокісткових порожнинах міститься червоний і жовтий кістковий мозок (medulla ossium rubra ct flava). Жовтий кістковий мозок у дорослої людини не функціонує як кровотворний орган, у червоному кістковому мозку здійснюються процеси кровотворення та біологічного захисту.

Кістки поділяються на такі групи:

- довга кістка (os longum), має трубчасту будову;

- коротка кістка (os breve), має губчасту будову;

- плоска кістка (os planum), виконує захисну функцію;

- повітроносна кістка (os pneumaticum), містить повітроносні комірки;

- атипова (мішана) кістка (os irregulare), складається з частин, які належать до вищевказаних груп або різні за розвитком;

- сесамоподібна кістка (os sesamoideum), належить до допоміжного апарату м’язів.

Довгі (трубчасті) кістки мають майже циліндричне тіло — діафіз (diaphysis) і два кінці, які здебільшого костеніють самостійно і називаються епіфізами (epiphysis). Довгі (трубчасті) кістки з двома епіфізами називаються   біепіфізарними.

Короткі (трубчасті) кістки мають самостійне скостеніння тільки одного кінця (моноепіфізарн і).

Стінка тіла трубчастих кісток утворена переважно компактною речовиною, яка у вигляді трубки оточує кістковомозкову порожнину (cavitas medullaris), в якій міститься (у дорослих людей) жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava). Епіфізи утворені губчастою речовиною, комірки якої заповнені червоним кістковим мозком (medulla ossium rubra). Довгі й короткі трубчасті кістки становлять основу вільних кінцівок і виконують головним чином роль важелів, які беруть участь в опорно-локомоторних функціях, хапальних рухах, підніманні ваги, відштовхуванні тощо.

До плоских кісток належать покривні кістки черепа та кістки поясів кінцівок. Вони складаються із зовнішньої і внутрішньої пластинок компактної речовини та закладеної між ними губчастої. У деяких ділянках плоских кісток губчаста речовина може зникати. Плоскі кістки черепа мають захисне значення для головного мозку, кістки поясів кінцівок виконують опорну функцію.

Повітроносні кістки (решітчаста, лобова, верхньощелепні, скроневі, клиноподібні) мають різноманітну форму, але завжди містять більші або менші повітроносні порожнини (пазухи), які вистелені слизовою оболонкою і з віком збільшуються.

До групи атипових належать інші кістки (атлант, нижня щелепа, носові, виличні, піднебінні), дуже різноманітних за походженням, формою, структурою та функцією.

Лише в деяких місцях поверхня кісток рівна, більшість поверхні має виступи, горби, гребені, шорсткості, відростки, зумовлені прикріпленням сухожилків м'язів, приляганням судин і нервів (борозни), тиском м'язів, мозкових звивин (заглиблення, ямки) тощо. В осіб, які працюють фізично, шорсткості та гребені на кістках збільшуються. У літньому віці нерівності кісток стають чіткішими.

Усі кістки ззовні і зсередини (в межах компактної речовини діафізів і в комірках губчастої речовини) вкриті двома сполучнотканинними оболонками, багатими на кровоносні судини. Обидві оболонки — зовнішня, окістя, або періост (periosteum), і внутрішня, ендост (endosteum), — беруть участь у живленні та розвитку кістки.

Хребці (vertebrae)

Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із:

- 7 шийних хребців;

- 12 грудних хребців;

- 5 крижових хребців;

- 5 поперекових хребців;

- 3–5 куприкових хребців.

Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) є справжніми хребцями (vertebrae verae)

Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зростаються відповідно у крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).

Функція хребців:

1. Опорна і амортизаційна.

2. Захисна.

3. Рухова.

4. Метаболічна.

5. Кровотворна.

Кожний хребець складається з:

- тіла хребця (corpus vertebrae);

- дуги хребця (arcus vertebrae).

Описание: http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anatomy/classes_stud/%d0%bc%d0%b5%d0%b4%d0%b8%d1%87%d0%bd%d0%b8%d0%b9%20%d1%84%d0%b0%d0%ba%d1%83%d0%bb%d1%8c%d1%82%d0%b5%d1%82/1%20%d0%ba%d1%83%d1%80%d1%81/gray/henry%20gray%20anatomy/www.bartleby.com/107/Images/large/image82.gif

Вони обмежовують хребцевий отвір (foramen vertebrale);отвори, накладаючись один на один, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).

На дузі є 7 відростків:

- непарний остистий відросток (processus spinosus);

- парні поперечні відростки (processus transversi) – для з’єднання з ребрами (costae);

- парні верхні суглобові відростки (processus articulares superiores);

- парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – для з’єднання між собою.

 

хребтовий стовп, хребет в цілому(columna vertebralis)

Він складається з усіх справжніх хребців (vertebrae verae), крижової кістки (os sacrum) та куприка (os coccygis) і міжхребцевих симфізів (symphyses intervertebrales) із зв’язковим апаратом.

Функціональне значення хребтового стовпа (columna vertebralis):

- підтримує голову (caput);

- є гнучкою віссю стовбура або тулуба (truncus);

- бере участь в утворенні стінок грудної, черевної і тазової порожнин (cavitates thoracis, abdominis et pelvis).

У хребтовому каналі (canalis vertebralis) міститься спинний мозок (medulla spinalis), його оболони (meninges spinales) і судини (vasa).

Хребтовий стовп (columna vertebralis) має такі кривини:

- первинну кривину (curvatura primaria);

- вторинну кривину (curvatura secundaria).

Первинна кривина (curvatura primaria) знаходиться в ембріоні та в плоді, що обумовлено черевним згинанням в утробі матері. Ця кривина зберігається і в дорослого у вигляді грудного і крижового кіфозів (kyphosis thoracica et sacralis).

Вторинна кривина (curvatura secundaria) формується після народження дитини. Коли дитина починає тримати голову, а це у 2–3 місяці, формується шийний вигин хребтового стовпа вперед – шийний лордоз (lordosis cervicalis; lordosis colli).

Вигин грудного відділу хребтового стовпа назад – грудний кіфоз (kyphosis thoracica), що зміцнюється після народження, при сидінні дитини.

Коли дитина починає стояти та ходити, а це у 1–1,5 роки, утворюється поперековий лордоз (lordosis lumbalis).

Вищеперераховані вигини є природними (нормальними) і фізіологічними.

До фізіологічних вигинів деякі автори відносять і незначний вигин хребта убік – сколіоз (scoliosis), що з’являється внаслідок фізіологічного розвитку м’язів правої або лівої половин тіла людини.

Рухи хребтового стовпа:

- навколо лобової осі (axis frontalis) – згинання і розгинання (flexio et extensio);

- навколо стрілової осі (axis sagittalis) – згинання вбік (відведення [abduction] хребта від серединної площини [planum medianum]);

- навколо вертикальної осі (axis verticalis) – повороти (rotationes);

- пружинний рух, при якому змінюють свою величину кривини хребта (наприклад при стрибках).

Міжхребцеві диски (disci intervertebrales) зменшують поштовхи і струси, утворюють з’єднання міцні, але разом з тим досить еластичні, які допускають рухи в усі боки.

СКЕЛЕТ  ГРУДНОЇ   КЛІТКИ

Скелет грудної клітки (skeleton thoracis) є кістковою основою грудного відділу тулуба, де містяться життєво важливі органи (серце, легені). Грудна клітка утворена ззаду грудними хребцями, з боків - ребрами, спереду - грудниною.

Грудна клітка в цілому (thorax totalis)

Грудну клітку (thorax) утворюють:

- 12 грудних хребців (vertebrae thoracicae);

- 12 пар ребер (costae);

- груднина (sternum).

Ребра відокремлені одне від одного міжребровими просторами (spatia intercostalia).

Описание: image112Описание: image113

 

Грудна клітка (thorax) має:

- верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior);

- нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior).

Терміни “вхід у грудну клітку” і “вихід з грудної клітки” використовуються клініцистами по–різному. Так, “синдром грудного вихідного отвору” відповідає грудному вхідному отвору у новій термінології.

Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежований:

- яремною вирізкою груднини (incisura jugularis sterni);

- першими ребрами (costae primae);

- тілом І грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae primae).

Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) обмежований:

- тілом XII грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae duodecimae);

- нижніми ребрами (costae inferiores);

- мечоподібним відростком груднини (processus xiphoideus sterni).

Передньобічний край нижнього отвору грудної клітки (margo anteriolateralis aperturae thoracis inferioris) обмежений з’єднаними між собою VII–X ребрами. Це з’єднання називається ребровою дугою (arcus costalis).

Права реброва дуга (arcus costalis dexter) і ліва реброва дуга (arcus costalis sinister) утворюють з боків підгруднинний кут (angulus infrasternalis).

З обох боків вздовж тіл грудних хребців (corpora vertebrarum thoracicarum) у порожнині грудної клітки вертикально розташовані легеневі борозни (sulci pulmonales).

Грудний пояс (cingulum pectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.

Плечова кістка є складовою частиною плеча (brachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis) або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло плечової кістки, діафіз (corpus humeri; diaphysis humeri).

Кістки передпліччя (ossa antebrachii)

Кістки передпліччя є складовою частиною передпліччя. Із бічної сторони передпліччя (antebrachium) розташована променева кістка (radius), а з присередньої – ліктьова кістка (ulna). Вони є типовими довгими (трубчастими) кістками (ossa longa).

Ліктьова кістка (ulna)

Ліктьова кістка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло ліктьової кістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).

Променева кістка (radius)

Променева кістка є складовою частиною передпліччя (antebrachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло променевої кістки, діафіз.

Кістки кисті (ossa manus)

Кістки кисті поділяються на:

- запясткові кістки (ossa carpi);

- пясткові кістки (ossa metacarpi);

- кістки пальців, фаланги (ossa digitorum; phalanges).

 

Зап’ясткові кістки (ossa carpi)

Їх є вісім, вони утворюють проксимальний і дистальний ряди.

В проксимальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

- човноподібна кістка (os scaphoideum), що має горбок човноподібної кістки (tuberculum ossis scaphoidei);

- півмісяцева кістка (os lunatum);

- тригранна кістка (os triquetrum);

- горохоподібна кістка (os pisiforme).

У дистальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

- кістка–трапеція (os trapezium), що має горбок кістки-трапеції (tuberculum ossis trapezii);

- трапецієподібна кістка (os trapezoideum);

- головчаста кістка (os capitatum);

- гачкувата кістка (os hamatum), що має гачок гачкуватої кістки (hamulus ossis hamati).

Зап’ясткові кістки утворюють борозну зап’ястка (sulcus carpi).

 

 

П’ясткові кістки (ossa metacarpi)

До їх складу входять п’ять коротких (трубчастих) кісток, кожна з яких має:

- основу п’ясткової кістки (basis ossis metacarpi);

- тіло п’ясткової кістки (corpus ossis metacarpi);

- головку п’ясткової кістки (caput ossis metacarpi).

Кістки пальців; фаланги кисті (ossa digitorum; phalanges manus)

Вони складаються з:

- основи фаланги (basis phalangis);

- тіла фаланги (corpus phalangis);

- головки фаланги (caput phalangis).

На головці фаланг (caput phalangium) крім кінцевих фаланг (phalanges distales) розташований блок фаланги (trochlea phalangis).

II–V пальці кисті (digiti manus II–V) мають:

- проксимальну фалангу (phalanx proximalis);

- середню фалангу (phalanx media);

- кінцеву фалангу (phalanx distalis).

 

Перший палець (digitus primus) складається лише з:

- проксимальної фаланги (phalanx proximalis);

- кінцевої фаланги (phalanx distalis).

 

Тазовий пояс; пояс нижньої кінцівки

(cingulum pelvicum; cingulum membri inferioris)

Він включає в себе:

- дві кульшові кістки (ossa coxae);

- крижову кістку (os sacrum).

Кульшова кістка (os coxae)

Кульшова кістка складається з:

- клубової кістки (os ilium);

- лобкової кістки (os pubis);

- сідничої кістки (os ischii).

У тій ділянці (ззовні), де тіла (corpora) усіх трьох кісток зростаються, утворюється кульшова западина (acetabulum),

Кульшова кістка має затульний отвір (foramen obturatum) та велику сідничу вирізку (incisura ischiadica major).

 

Вільна частина нижньої кінцівки

(pars libera membri inferioris)

Вона поділяється на:

- стегно (femur);

- гомілку (crus);

- стопу (pes).

Стегнова кістка (femur; os femoris)

Стегнова кістка є складовою частиною стегна (femur), це типова довга (трубчаста) кістка (os longum), яка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло стегнової кістки, діафіз (corpus femoris; diaphysis femoris).

Наколінок (patella)

Наколінок є губчастою сесамоподібною кісткою (os sesamoideum), яка розташована у товщі сухожилка чотириголового м’яза стегна (musculus quadriceps femoris) і має:

- основу наколінка (basis patellae);

- верхівку наколінка (apex patellae);

- передню поверхню (facies anterior);

- суглобову поверхню (facies articularis).

Кістки гомілки і стопи. Особливості їх будови у віковому аспекті.

Кістки гомілки (ossa cruris)

До них належать:

- присередньо розташована великогомілкова кістка (tibia);

- збоку розташована малогомілкова кістка (fibula).

Це типові довгі (трубчасті) кістки (ossa longa). Вони є складовою частиною гомілки (crus).

Великогомілкова кістка (tibia)

Великогомілкова кістка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло великогомілкової  кістки, діафіз (corpus tibiae; diaphysis tibiae).

Малогомілкова кістка (fibula)

Малогомілкова кістка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло малогомілкової  кістки, діафіз (corpus fibulae; diaphysis fibulae).

Кістки стопи (ossa pedis)

Вони поділяються на:

- заплеснові кістки (ossa tarsi);

- плеснові кістки (ossa metatarsi);

- кістки пальців (ossa digitorum).

Заплеснові кістки (ossa tarsi; ossa tarsalia)

Заплеснові кістки розташовані у два ряди:

- проксимальний ряд;

- дистальний ряд.

До проксимального ряду заплеснових кісток (ossa tarsi) належать:

- надп’яткова кістка (talus);

- п’яткова кістка (calcaneus).

До дистального ряду заплеснових кісток (ossa tarsi) належать:

- човноподібна кістка (os naviculare);

- кубоподібна кістка (os cuboideum);

- три клиноподібні кістки (ossa cuneiformia).

Плеснові кістки (ossa metatarsi)

Це п’ять коротких (трубчастих) кісток (ossa brevia), які мають:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло плеснових кісток, діафіз (corpus ossium metatarsi; diaphysis ossium metatarsi).

Проксимальний наросток плеснових кісток (epiphysis proximalis ossium metatarsi) утворює основу плеснової кістки (basis ossis metatarsi).

На дистальному наростку плеснових кісток (epiphysis distalis ossium metatarsi) розміщена головка плеснової кістки (caput ossis metatarsi).

Між наростками (epiphyses) розташоване тіло плеснової кістки (corpus ossis metatarsi).

 

Описание: IMAGE286Описание: IMAGE287

 

 

Кістки пальців; фаланги (ossa digitorum; phalanges)

Кістки пальців складаються із:

- проксимальних фаланг (phalanges proximales);

- середніх фаланг (phalanges mediae);

- кінцевих фаланг (phalanges distales).

Загальні дані про череп.

Скелет голови поділяється на кістки:

- мозкового черепа (neurocranium);

- лицевого черепа; вісцерального черепа (viscerocranium).

 

Кістки мозкового черепа(ossa neurocranii; ossa cranii cerebralis)

Вони утворюють:

- основу черепа (basis cranii);

- склепіння черепа (calvaria).

Основа черепа (basis cranii) поділяється на:

- внутрішню основу черепа (basis cranii interna);

- зовнішню основу черепа (basis cranii externa).

Основа черепа утворена:

- лобовою кісткою (os frontale);

- решітчастою кісткою (os ethmoidale);

- клиноподібною кісткою (os sphenoidale);

- скроневою кісткою (os temporale);

- потиличною кісткою (os occipitale).

На внутрішній основі черепа (basis cranii interna) знаходяться;

- передня черепна ямка (fossa cranii anterior);

- середня черепна ямка (fossa cranii media);

- задня черепна ямка (fossa cranii posterior).

Склепіння черепа (calvaria) утворене:

- потиличною лускою (squama occipitalis);

- лусковою частиною скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis);

- лобовою лускою (squama frontalis);

- тім’яною кісткою (os parietale).

Описание: image188

 

Потилична кістка (os occipitale)

Потилична кістка (os occipitale) розташована в задньонижньому відділі черепа.

Потилична кістка складається із:

- потиличної луски (squama occipitalis);

- парної бічної частини (pars lateralis);

- основної частини (pars  basilaris).

Тім’яна кістка (os parietale)

Тім'яна кістка (os parietale) -парна, займає верхньобічну частину скле­піння черепа і в людини у зв'язку з ево­люцією головного мозку є найбільшою серед однойменних кісток усіх приматів. Ця кістка має форму чотирикутної пластинки, зігнутої у вигляді пологої чаші, відкрита сторона якої повернена до по­рожнини черепа. У кістці розрізняють зовнішню і внутрішню поверхні, чотири краї (потиличний, стріловий, лобовий, лус­ковий) і чотири кути (лобовий, потилич­ний, клиноподібний і соскоподібний).

Лобова кістка (os frontale)

Лобова кістка - непарна; розташована у передньоверхній частині черепа, складається з лобової лус­ки, очноямкових та носової частин.

Лобова кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і складається з трьох частин:

- лобової луски (squama frontalis);

- парної очноямкової частини (pars orbitalis);

- носової частини (pars nasalis).

Клиноподібна кістка (os sphenoidale)

Клиноподібна кістка непарна, розташована попереду потиличної кістки і займає центральне положення серед кісток основи черепа.

Клиноподібна кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і має:

- тіло (corpus);

- великі крила (alae majores);

- малі крила (alae minores);

- крилоподібні відростки (processus pterygoidei).

Решітчаста кістка (os ethmoidale)

Решітчаста кістка — непарна. Розташована посередині, попереду тіла клиноподібної кістки. Бере участь в утворенні основи черепа та очної ямки і належить до складу  кісткових  стінок порожнини  носа.

Решітчаста кістка є кісткою мозкового черепа (neurocranium), бере участь у формуванні лицевого черепа (viscerocranium) і належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica). Вона складається з:

- перпендикулярної пластинки (lamina perpendicularis);

- дірчастої пластинки (lamina cribrosa), раніше її називали горизонтальною пластинкою (lamina horizontalis);

- решітчастого лабіринта (labyrinthus ethmoidalis).

Описание: image149Описание: image150

Скронева кістка (os temporale)

Скронева кістка (os temporalе)— парна. Бере участь в утворенні склепіння та основи черепа й розташована між клиноподібною і потиличною кістками. У ній розрізняють три частини: кам'янисту, барабанну і лускову.

Скронева кістка має три частини:

- лускову частину (pars squamosa);

- кам’янисту частину (pars petrosa);

- барабанну частину (pars tympanica).

Верхня щелепа (maxilla)

Верхня щелепа (maxilla) парна, є твердою основою вісцерального черепа. Бере участь у формуванні очної ямки, порожнин носа і рота.

 

 

Це парна кістка, належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica), має тіло верхньої щелепи (corpus maxillae) і чотири відростки.

Лобовий відросток (processus frontalis) досягає носової частини лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis), на його присередній поверхні (facies medialis) розташований:

- решітчастий гребінь (crista ethmoidalis), до якого прикріплюється середня носова раковина (concha nasalis media);

- передній сльозовий гребінь (crista lacrimalis anterior);

- сльозова вирізка (incisura lacrimalis).

Виличний відросток (processus zygomaticus) зєднується із виличною кісткою (os zygomaticum).

Комірковий відросток (processus alveolaris) має коміркову дугу (arcus alveolaris), у якій розміщені зубні комірки (alveoli dentales) для коренів зубів (radices dentium).

Піднебінна кістка (os palatinum)

Піднебінна кістка є парною кісткою і бере участь в утворенні стінок:

- носової порожнини (cavitas nasi);

- ротової порожнини (cavitas oris);

- очної ямки (orbita);

- крилопіднебінної ямки (fossa pterygopalatina).

Піднебінна кістка (os palatinum) має:

- горизонтальну пластинку (lamina horizontalis);

- перпендикулярну пластинку (lamina perpendicularis).

Носова кістка (os nasale)

Це парні кістки, які присередніми краями (margines mediales) з’єднуєються між собою і утворюють кісткову частину спинки носа (pars ossea dorsi nasi).

Сльозова кістка (os lacrimale)

Це парна кістка, яка утворює передню частину присередньої стінки очної ямки ( pars anterior pariеtis medialis orbitae).

Описание: image161

Вилична кістка (os zygomaticum)

Вилична кістка є парною і має:

- лобовий відросток (processus frontalis);

- скроневий відросток (processus temporalis);

- бічну поверхню (facies lateralis);

- скроневу поверхню (facies temporalis);

- очноямкову поверхню (facies orbitalis).

Описание: image165Описание: image166

Нижня носова раковина

(concha nasalis inferior)

Ця кістка є парною тонкою шорсткою пластинкою і має:

- тіло (corpus);

- три відростки (processus) і відмежовує середній носовий хід (meatus nasi medius) від нижнього носового ходу (meatus nasi inferior).

Леміш (vomer)

Це непарна кістка, яка розташована у носовій порожнині (cavitas nasi) і разом із перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis) утворює кісткову носову перегородку (septum nasi osseum).

На верхньозадньому краї лемеша (vomer) знаходяться два крила лемеша (alae vomeris).

Між крилами лемеша (alae vomeris) розташовується клиноподібний гребінь (crista sphenoidalis) та клиноподібний дзьоб тіла клиноподібної кістки (rostrum sphenoidale corporis ossis sphenoidalis).

На поверхні лемеша (facies vomeris) розташована борозна лемеша (sulcus vomeris).

Описание: image174

Нижня щелепа (mandibula)

Це непарна кістка, що має:

- тіло нижньої щелепи (corpus mandibulae);

- дві гілки нижньої щелепи (rami mandibulae).

 

Під’язикова кістка (os hyoideum)

Під’язикова кістка відокремлена від інших кісток черепа. Розміщена в передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior) на рівні 4-го шийного хребця (vertebrae cervicalis IV).

До під’язикової кістки (os hyoideum) кріпляться деякі м’язи шиї (musculi colli), язика (musculi linguae), глотки (musculi pharyngis), а також фіксується гортань (larynx).

Описание: image186

 

Тема 2

Види з’єднань кісток, будова суглобів.

Скелет разом із м’язами виконує функції опори і руху завдяки тому, що всі кістки з’єднані між собою й утворюють різного ступеня рухливі кісткові важелі.

Кістки та їх з’єднання представляють пасивну, а м’язи – активну частину опорно–рухового апарату.

Характер з’єднань залежить від будови і функції тієї чи іншої кісткової ланки. Тобто, з’єднання кісток зумовлюють їх більшу або меншу взаємну рухомість і забезпечують функціонування скелета людини як єдиного цілого.

Кістки нижчих водних хребетних тварин сполучаються між собою за допомогою неперервних з’єднань.

У наземних тварин види рухів ускладнились: сформувалися перехідні форми з’єднань, наприклад симфізи і найбільш рухливі перервні з’єднання – суглоби.

У процесі онтогенезу людини більшість з’єднань кісток проходять дві стадії розвитку: спочатку виникають неперервні з’єднання, а потім частина з них перетворюється в перервні з’єднання – суглоби.

У мезенхімі, що з’єднує зачатки кісток, на 6–му тижні ембріонального розвитку формується щілина, потім суглобові хрящі, капсула і зв’язки.

Суглоби людини вивчає наука артрологія (arthrologia, від грец. arthron – суглоб).

З’єднання кісток (juncturae ossium)

Вони поділяються на:

- неперервні (synarthroses);

- перервні (diarthroses);

- напівперервні (symphyses).

 

Синартрози, симфізи

До синартрозів (synarthroses) або неперервних з’єднань належать:

- волокнисте з’єднання (junctura fibrosa), а саме:

- синдесмози (syndesmoses), різновидом яких є вклинення; ґомфоз (gomphosis);

- міжкісткова перетинка (membrana interossea);

- шво (sutura);

- схіндильоз (schindylesis), що перекладається як розщеплення (наприклад, розщеплення може мати крижова кістка);

- хрящове зєднання (junctura cartilaginea), різновидом якого є:

- синхондроз (synchondrosis);

- симфіз (symphysis);

- наростковий хрящ (cartilago epiphysialis);

- кісткове зєднаннясиностоз (synostosis), тобто зєднання кісток (juncturae ossium) за допомогою кісткової тканини;

- мязове зєднаннясинсаркоз (synsarcosis), тобто зєднання кісток (juncturae ossium) за допомогою 1

1. Анатомічна номенклатура. Осі і площини

2. Остеоартрологія

3. Міологія

 

(Заняття 1.)

Тема 1

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТІЛО ЛЮДИНИ

Під час анатомічного дослідження початкове положення тіла людини є вертикальним. В анатомії прийнято вивчати тіло людини із зімкнутими нижніми та опущеними у стані супінації (долоні повернені вперед, supinatio) — верхніми кінцівками. Зворотне положення, тобто коли долоні повернені назад, називається пронацією (pronatio).

У тілі людини розрізняють голову (caput), шию (соllum), тулуб (truncus) і дві пари кінцівок (верхні та нижні) (mem-brae superiores et inferiores).

Тулуб людини має два кінці — верхній (superior) і нижній (inferior) і чотири поверхні — передню (anterior), задню (posterior), дві (праву й ліву) бічні (латеральні) (lateralis dextra/sinistra).

На кінцівках визначають також два кінці відносно тулуба: проксимальний (proximalis), тобто ближчий, і дистальний (distalis), тобто дальший.

І в анатомічній термінології, і в клінічній практиці прийнято такі визначення: глибокий (profundus), поверхневий (superficial), верхній (superior), нижній (inferior), внутрішній (internus), зовнішній (exter-nus), великий (magnus), малий (parvus), більший (major), менший (minor), найменший (minimus) тощо.

ОРІЄНТУВАННЯ  І РОЗТАШУВАННЯ ЧАСТИН ТІЛА, ОРІЄНТУВАЛЬНІ ПЛОЩИНИ

Для загального орієнтування й уточнення локалізації різних частин і органів тіла людини користуються площинами, проведеними в трьох взаємно перпендикулярних напрямках: стріловому (від лат. sagittaстріла) (площина спрямована спереду назад - стрілова), лобовому (від лат. fromлоб) (площина розташована паралельно площині лоба — лобова, або вінцева) і горизонтальном}' (площина, що перетинає тіло впоперек) (див. мал. 1). Стрілова площина, проведена чітко по середині тулуба, називається серединною (mediana).

Відносно зазначених площин розрізняють таке розташування частин тіла (точок та ін.): бічне, або латеральне (lateralis), ближче до бічних поверхонь тіла відносно серединної площини, присереднє, або медіальне (medialis), ближче до серединної площини, протилежне бічному, або зовнішньому; переднє, або вентральне (ventralis), ближче до передньої (вентральної) поверхні; заднє, або дорзальне (dorsalis), — ближче до задньої поверхні тіла відносно лобової площини; верхнє, або краніальне (cranialis), — ближче до головного кінця, і нижнє, або каудальне (caudalis), — ближче до хвостового кінця тіла відносно горизонтальної площини.

 

ДІЛЯНКИ ТІЛА Й ОРІЄНТУВАЛЬНІ ЛІНІЇ

Для кращого орієнтування в розташуванні та проекції внутрішніх органів на тулубі уявно проводять передню і задню серединні лінії (Ііп. mediana anterior/ posterior) (мал. 2). Потім на передній поверхні грудної клітки проводять такі лінії: груднинну (Ііп. stemalis) — уздовж зовнішнього краю груднини; середньоключнчну (Ііп. medioclavicularis) — вертикально донизу від середини ключиці; білягруднннну (Ііп. parastcrnalis) — між груднинною і середньоключнчною; передню, середню і задню пахвові (Ііп. axillaris anterior, media, posterior) — від переднього краю, середини та заднього краю пахвової ямки; лопаткову (Ііп. scapularis) — через середину нижнього кута лопатки; прихребтову (Ііп. paravertebral) — через верхівки поперечних відростків хребців.

Кожна частина тіла людини може бути поділена на топографо-анатомічні ділянки. Так, у мозковому відділі голови виділяють лобову, тім'яну й потиличну ділянки. На бічній поверхні мозкового відділу є також скронева, слухова і соскоподібна ділянки. На лицевій ділянці голови розрізняють ділянки: очноямкову, підочноямкову, щічну, привушно-жувальну, виличну, носову, ротову, підборідну.

Шия має передню, груднинно-ключично-соскоподібну, бічну і задню ділянки. У передній ділянці шиї розрізняють: присередній і бічний трикутники, які відділені груднинно-ключично-соскоподібною ділянкою. Присередній трикутник складається з піднижньощелепного, підпідборідного, сонного і лопатково-трахейного, бічний — з лопатково-трапецієподібного й лопатково-ключичного трикутників.

Передні та бічні ділянки грудної клітки: передгруднинна, підключична ямка, грудна, бічна грудна ділянка молочної залози, підмолочнозалозова, пахвова, пахвова ямка.

Ділянки живота: підребер'я, надчерев'я (надчеревна ямка), бічна, пупок (пупкова ділянка), пахвина (пахвинна ділянка), підчерев'я (лобкова ділянка)ю.

Ділянки спини: хребтова, крижова, лопаткова, підлопаткова, поперекова (нижній і верхній поперекові трикутники).

Ділянки промежини: відхідникова, сечово-статева.

Ділянки верхньої кінцівки: дельтоподібна, плечова (передня/задня), ліктьова (передня/задня), передплічна (передня/задня), кисті: зап'ясткова (передня/задня), тильна, долоня (долонна), пальці.

Ділянки нижньої кінцівки: сіднична, кульшова, стегна (передня/ задня), коліна (передня/задня), гомілки (передня/ задня), литки, надп'ятково-гомілкова (передня/задня, закісточкова (бічна/присередня), стопи (п'яткова, тильна стопи, підошва, пальці).

Людина, як і інші хребтові тварини, побудована за принципом двосторонньої (білатеральної) симетрії, тобто тіло складається з двох половин – правої і лівої.

Межею між ними є серединна площина, яка розташована вертикально та орієнтована спереду назад в „сагітальному” напрямку (від лат. sagitta – стріла).

Ще існують лобова (від лат. frons – лоб) та горизонтальна площини.

Ці три площини можуть бути проведені через різні точки тіла людини. Відповідно до площин виділяють напрямки–осі, які дозволяють орієнтувати органи відносно положення тіла та вказувати рухи в суглобах.

Важливим є розуміння онтогенезу конкретної людини (від грец. ontogenesis – походження, розвиток індивідуального організму).

Ріст і розвиток людини до народження називається пренатальним періодом (його вивчають ембріологи), після народження – постнатальним періодом (від лат. natus – народжений), який вивчає вікова анатомія.

 

Скелет, skeleton (від грец. skeletos – висохлий, висушений), представлений сукупністю кісток, які утворюють в тілі людини твердий остов, що забезпечує виконання таких функцій:

- опори;                                               - є депо макро– і мікроелементів;

- пересування;                                     - обміну речовин;

- захисту;                                            - кровотворної.

Кістка (os) є органом, який побудований з кісткової тканини (textus osseus), хрящової тканини (textus cartilagineus), вкрита ззовні окістям (periosteum) і містить кістковий мозок (medulla ossium).

Кожна кістка має певну форму, величину і положення в тілі.

На формоутворення кісток впливають умови, в яких кістки розвиваються; якщо умови однакові або близькі, то кістки мають певну схожість (наприклад, хребці).

Найважливішими з таких факторів є прикріплення до кісток м’язів, а також прилеглість кісток, судин, нервів та інших органів.

На поверхні кісток є різноманітні підвищення, заглибини і отвори.

Поверхня кісток в місцях прикріплення м’язів нерівна: вгнута або (частіше) опукла.

При описі зовнішньої форми кістки звертають увагу на характер її поверхонь; вони можуть бути плоскі, вгнуті або опуклі, гладкі або шорсткі.

Суглобові поверхні найгладші, вони переважно розміщені на кінцях довгих кісток і з’єднують їх між собою.

Кістка складається з органічної та неорганічної речовини. Органічна речовина має назву осеїну, це різновидність колагену.

З’єднання осеїну з неорганічною речовиною дає важливі фізичні властивості: пружність, тривкість. Окрім того, кістка є депо хімічних елементів.

КІСТКИ (СИСТЕМА СКЕЛЕТА) OSSA (SYSTEMA SKELETALE)

Система скелета людини нараховує 203-206 (36-40 непарних і 164-166 парних) кісток, становить 1/5—1/7 частину маси тіла (у дітей більше) і відіграє значну роль у життєдіяльності організму.

По-перше, система скелета, виконуючи функцію опори, має механічне значення: на кістках починаються й до них прикріплюються посмуговані м'язи, при скороченні яких кістки виконують роль плеча важеля І і II роду. Цим забезпечується переміщення тіла або окремих його частин у просторі, а також стійка рівновага тіла в різних положеннях.

По-друге, кістки є міцним захистом для головного і спинного мозку (череп, хребет), а також значною мірою для органів грудної порожнини і малого таза.

По-третє, кісткова тканина є основним субстратом, де відкладаються мінеральні солі та здійснюється мінеральний обмін.

По-четверте, у внутрішньокісткових порожнинах міститься червоний і жовтий кістковий мозок (medulla ossium rubra ct flava). Жовтий кістковий мозок у дорослої людини не функціонує як кровотворний орган, у червоному кістковому мозку здійснюються процеси кровотворення та біологічного захисту.

Кістки поділяються на такі групи:

- довга кістка (os longum), має трубчасту будову;

- коротка кістка (os breve), має губчасту будову;

- плоска кістка (os planum), виконує захисну функцію;

- повітроносна кістка (os pneumaticum), містить повітроносні комірки;

- атипова (мішана) кістка (os irregulare), складається з частин, які належать до вищевказаних груп або різні за розвитком;

- сесамоподібна кістка (os sesamoideum), належить до допоміжного апарату м’язів.

Довгі (трубчасті) кістки мають майже циліндричне тіло — діафіз (diaphysis) і два кінці, які здебільшого костеніють самостійно і називаються епіфізами (epiphysis). Довгі (трубчасті) кістки з двома епіфізами називаються   біепіфізарними.

Короткі (трубчасті) кістки мають самостійне скостеніння тільки одного кінця (моноепіфізарн і).

Стінка тіла трубчастих кісток утворена переважно компактною речовиною, яка у вигляді трубки оточує кістковомозкову порожнину (cavitas medullaris), в якій міститься (у дорослих людей) жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava). Епіфізи утворені губчастою речовиною, комірки якої заповнені червоним кістковим мозком (medulla ossium rubra). Довгі й короткі трубчасті кістки становлять основу вільних кінцівок і виконують головним чином роль важелів, які беруть участь в опорно-локомоторних функціях, хапальних рухах, підніманні ваги, відштовхуванні тощо.

До плоских кісток належать покривні кістки черепа та кістки поясів кінцівок. Вони складаються із зовнішньої і внутрішньої пластинок компактної речовини та закладеної між ними губчастої. У деяких ділянках плоских кісток губчаста речовина може зникати. Плоскі кістки черепа мають захисне значення для головного мозку, кістки поясів кінцівок виконують опорну функцію.

Повітроносні кістки (решітчаста, лобова, верхньощелепні, скроневі, клиноподібні) мають різноманітну форму, але завжди містять більші або менші повітроносні порожнини (пазухи), які вистелені слизовою оболонкою і з віком збільшуються.

До групи атипових належать інші кістки (атлант, нижня щелепа, носові, виличні, піднебінні), дуже різноманітних за походженням, формою, структурою та функцією.

Лише в деяких місцях поверхня кісток рівна, більшість поверхні має виступи, горби, гребені, шорсткості, відростки, зумовлені прикріпленням сухожилків м'язів, приляганням судин і нервів (борозни), тиском м'язів, мозкових звивин (заглиблення, ямки) тощо. В осіб, які працюють фізично, шорсткості та гребені на кістках збільшуються. У літньому віці нерівності кісток стають чіткішими.

Усі кістки ззовні і зсередини (в межах компактної речовини діафізів і в комірках губчастої речовини) вкриті двома сполучнотканинними оболонками, багатими на кровоносні судини. Обидві оболонки — зовнішня, окістя, або періост (periosteum), і внутрішня, ендост (endosteum), — беруть участь у живленні та розвитку кістки.

Хребці (vertebrae)

Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із:

- 7 шийних хребців;

- 12 грудних хребців;

- 5 крижових хребців;

- 5 поперекових хребців;

- 3–5 куприкових хребців.

Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) є справжніми хребцями (vertebrae verae)

Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зростаються відповідно у крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).

Функція хребців:

1. Опорна і амортизаційна.

2. Захисна.

3. Рухова.

4. Метаболічна.

5. Кровотворна.

Кожний хребець складається з:

- тіла хребця (corpus vertebrae);

- дуги хребця (arcus vertebrae).

Описание: http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/anatomy/classes_stud/%d0%bc%d0%b5%d0%b4%d0%b8%d1%87%d0%bd%d0%b8%d0%b9%20%d1%84%d0%b0%d0%ba%d1%83%d0%bb%d1%8c%d1%82%d0%b5%d1%82/1%20%d0%ba%d1%83%d1%80%d1%81/gray/henry%20gray%20anatomy/www.bartleby.com/107/Images/large/image82.gif

Вони обмежовують хребцевий отвір (foramen vertebrale);отвори, накладаючись один на один, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).

На дузі є 7 відростків:

- непарний остистий відросток (processus spinosus);

- парні поперечні відростки (processus transversi) – для з’єднання з ребрами (costae);

- парні верхні суглобові відростки (processus articulares superiores);

- парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – для з’єднання між собою.

 

хребтовий стовп, хребет в цілому(columna vertebralis)

Він складається з усіх справжніх хребців (vertebrae verae), крижової кістки (os sacrum) та куприка (os coccygis) і міжхребцевих симфізів (symphyses intervertebrales) із зв’язковим апаратом.

Функціональне значення хребтового стовпа (columna vertebralis):

- підтримує голову (caput);

- є гнучкою віссю стовбура або тулуба (truncus);

- бере участь в утворенні стінок грудної, черевної і тазової порожнин (cavitates thoracis, abdominis et pelvis).

У хребтовому каналі (canalis vertebralis) міститься спинний мозок (medulla spinalis), його оболони (meninges spinales) і судини (vasa).

Хребтовий стовп (columna vertebralis) має такі кривини:

- первинну кривину (curvatura primaria);

- вторинну кривину (curvatura secundaria).

Первинна кривина (curvatura primaria) знаходиться в ембріоні та в плоді, що обумовлено черевним згинанням в утробі матері. Ця кривина зберігається і в дорослого у вигляді грудного і крижового кіфозів (kyphosis thoracica et sacralis).

Вторинна кривина (curvatura secundaria) формується після народження дитини. Коли дитина починає тримати голову, а це у 2–3 місяці, формується шийний вигин хребтового стовпа вперед – шийний лордоз (lordosis cervicalis; lordosis colli).

Вигин грудного відділу хребтового стовпа назад – грудний кіфоз (kyphosis thoracica), що зміцнюється після народження, при сидінні дитини.

Коли дитина починає стояти та ходити, а це у 1–1,5 роки, утворюється поперековий лордоз (lordosis lumbalis).

Вищеперераховані вигини є природними (нормальними) і фізіологічними.

До фізіологічних вигинів деякі автори відносять і незначний вигин хребта убік – сколіоз (scoliosis), що з’являється внаслідок фізіологічного розвитку м’язів правої або лівої половин тіла людини.

Рухи хребтового стовпа:

- навколо лобової осі (axis frontalis) – згинання і розгинання (flexio et extensio);

- навколо стрілової осі (axis sagittalis) – згинання вбік (відведення [abduction] хребта від серединної площини [planum medianum]);

- навколо вертикальної осі (axis verticalis) – повороти (rotationes);

- пружинний рух, при якому змінюють свою величину кривини хребта (наприклад при стрибках).

Міжхребцеві диски (disci intervertebrales) зменшують поштовхи і струси, утворюють з’єднання міцні, але разом з тим досить еластичні, які допускають рухи в усі боки.

СКЕЛЕТ  ГРУДНОЇ   КЛІТКИ

Скелет грудної клітки (skeleton thoracis) є кістковою основою грудного відділу тулуба, де містяться життєво важливі органи (серце, легені). Грудна клітка утворена ззаду грудними хребцями, з боків - ребрами, спереду - грудниною.

Грудна клітка в цілому (thorax totalis)

Грудну клітку (thorax) утворюють:

- 12 грудних хребців (vertebrae thoracicae);

- 12 пар ребер (costae);

- груднина (sternum).

Ребра відокремлені одне від одного міжребровими просторами (spatia intercostalia).

Описание: image112Описание: image113

 

Грудна клітка (thorax) має:

- верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior);

- нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior).

Терміни “вхід у грудну клітку” і “вихід з грудної клітки” використовуються клініцистами по–різному. Так, “синдром грудного вихідного отвору” відповідає грудному вхідному отвору у новій термінології.

Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежований:

- яремною вирізкою груднини (incisura jugularis sterni);

- першими ребрами (costae primae);

- тілом І грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae primae).

Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) обмежований:

- тілом XII грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae duodecimae);

- нижніми ребрами (costae inferiores);

- мечоподібним відростком груднини (processus xiphoideus sterni).

Передньобічний край нижнього отвору грудної клітки (margo anteriolateralis aperturae thoracis inferioris) обмежений з’єднаними між собою VII–X ребрами. Це з’єднання називається ребровою дугою (arcus costalis).

Права реброва дуга (arcus costalis dexter) і ліва реброва дуга (arcus costalis sinister) утворюють з боків підгруднинний кут (angulus infrasternalis).

З обох боків вздовж тіл грудних хребців (corpora vertebrarum thoracicarum) у порожнині грудної клітки вертикально розташовані легеневі борозни (sulci pulmonales).

Грудний пояс (cingulum pectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.

Плечова кістка є складовою частиною плеча (brachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis) або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло плечової кістки, діафіз (corpus humeri; diaphysis humeri).

Кістки передпліччя (ossa antebrachii)

Кістки передпліччя є складовою частиною передпліччя. Із бічної сторони передпліччя (antebrachium) розташована променева кістка (radius), а з присередньої – ліктьова кістка (ulna). Вони є типовими довгими (трубчастими) кістками (ossa longa).

Ліктьова кістка (ulna)

Ліктьова кістка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло ліктьової кістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).

Променева кістка (radius)

Променева кістка є складовою частиною передпліччя (antebrachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло променевої кістки, діафіз.

Кістки кисті (ossa manus)

Кістки кисті поділяються на:

- запясткові кістки (ossa carpi);

- пясткові кістки (ossa metacarpi);

- кістки пальців, фаланги (ossa digitorum; phalanges).

 

Зап’ясткові кістки (ossa carpi)

Їх є вісім, вони утворюють проксимальний і дистальний ряди.

В проксимальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

- човноподібна кістка (os scaphoideum), що має горбок човноподібної кістки (tuberculum ossis scaphoidei);

- півмісяцева кістка (os lunatum);

- тригранна кістка (os triquetrum);

- горохоподібна кістка (os pisiforme).

У дистальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

- кістка–трапеція (os trapezium), що має горбок кістки-трапеції (tuberculum ossis trapezii);

- трапецієподібна кістка (os trapezoideum);

- головчаста кістка (os capitatum);

- гачкувата кістка (os hamatum), що має гачок гачкуватої кістки (hamulus ossis hamati).

Зап’ясткові кістки утворюють борозну зап’ястка (sulcus carpi).

 

 

П’ясткові кістки (ossa metacarpi)

До їх складу входять п’ять коротких (трубчастих) кісток, кожна з яких має:

- основу п’ясткової кістки (basis ossis metacarpi);

- тіло п’ясткової кістки (corpus ossis metacarpi);

- головку п’ясткової кістки (caput ossis metacarpi).

Кістки пальців; фаланги кисті (ossa digitorum; phalanges manus)

Вони складаються з:

- основи фаланги (basis phalangis);

- тіла фаланги (corpus phalangis);

- головки фаланги (caput phalangis).

На головці фаланг (caput phalangium) крім кінцевих фаланг (phalanges distales) розташований блок фаланги (trochlea phalangis).

II–V пальці кисті (digiti manus II–V) мають:

- проксимальну фалангу (phalanx proximalis);

- середню фалангу (phalanx media);

- кінцеву фалангу (phalanx distalis).

 

Перший палець (digitus primus) складається лише з:

- проксимальної фаланги (phalanx proximalis);

- кінцевої фаланги (phalanx distalis).

 

Тазовий пояс; пояс нижньої кінцівки

(cingulum pelvicum; cingulum membri inferioris)

Він включає в себе:

- дві кульшові кістки (ossa coxae);

- крижову кістку (os sacrum).

Кульшова кістка (os coxae)

Кульшова кістка складається з:

- клубової кістки (os ilium);

- лобкової кістки (os pubis);

- сідничої кістки (os ischii).

У тій ділянці (ззовні), де тіла (corpora) усіх трьох кісток зростаються, утворюється кульшова западина (acetabulum),

Кульшова кістка має затульний отвір (foramen obturatum) та велику сідничу вирізку (incisura ischiadica major).

 

Вільна частина нижньої кінцівки

(pars libera membri inferioris)

Вона поділяється на:

- стегно (femur);

- гомілку (crus);

- стопу (pes).

Стегнова кістка (femur; os femoris)

Стегнова кістка є складовою частиною стегна (femur), це типова довга (трубчаста) кістка (os longum), яка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло стегнової кістки, діафіз (corpus femoris; diaphysis femoris).

Наколінок (patella)

Наколінок є губчастою сесамоподібною кісткою (os sesamoideum), яка розташована у товщі сухожилка чотириголового м’яза стегна (musculus quadriceps femoris) і має:

- основу наколінка (basis patellae);

- верхівку наколінка (apex patellae);

- передню поверхню (facies anterior);

- суглобову поверхню (facies articularis).

Кістки гомілки і стопи. Особливості їх будови у віковому аспекті.

Кістки гомілки (ossa cruris)

До них належать:

- присередньо розташована великогомілкова кістка (tibia);

- збоку розташована малогомілкова кістка (fibula).

Це типові довгі (трубчасті) кістки (ossa longa). Вони є складовою частиною гомілки (crus).

Великогомілкова кістка (tibia)

Великогомілкова кістка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло великогомілкової  кістки, діафіз (corpus tibiae; diaphysis tibiae).

Малогомілкова кістка (fibula)

Малогомілкова кістка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло малогомілкової  кістки, діафіз (corpus fibulae; diaphysis fibulae).

Кістки стопи (ossa pedis)

Вони поділяються на:

- заплеснові кістки (ossa tarsi);

- плеснові кістки (ossa metatarsi);

- кістки пальців (ossa digitorum).

Заплеснові кістки (ossa tarsi; ossa tarsalia)

Заплеснові кістки розташовані у два ряди:

- проксимальний ряд;

- дистальний ряд.

До проксимального ряду заплеснових кісток (ossa tarsi) належать:

- надп’яткова кістка (talus);

- п’яткова кістка (calcaneus).

До дистального ряду заплеснових кісток (ossa tarsi) належать:

- човноподібна кістка (os naviculare);

- кубоподібна кістка (os cuboideum);

- три клиноподібні кістки (ossa cuneiformia).

Плеснові кістки (ossa metatarsi)

Це п’ять коротких (трубчастих) кісток (ossa brevia), які мають:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло плеснових кісток, діафіз (corpus ossium metatarsi; diaphysis ossium metatarsi).

Проксимальний наросток плеснових кісток (epiphysis proximalis ossium metatarsi) утворює основу плеснової кістки (basis ossis metatarsi).

На дистальному наростку плеснових кісток (epiphysis distalis ossium metatarsi) розміщена головка плеснової кістки (caput ossis metatarsi).

Між наростками (epiphyses) розташоване тіло плеснової кістки (corpus ossis metatarsi).

 

Описание: IMAGE286Описание: IMAGE287

 

 

Кістки пальців; фаланги (ossa digitorum; phalanges)

Кістки пальців складаються із:

- проксимальних фаланг (phalanges proximales);

- середніх фаланг (phalanges mediae);

- кінцевих фаланг (phalanges distales).

Загальні дані про череп.

Скелет голови поділяється на кістки:

- мозкового черепа (neurocranium);

- лицевого черепа; вісцерального черепа (viscerocranium).

 

Кістки мозкового черепа(ossa neurocranii; ossa cranii cerebralis)

Вони утворюють:

- основу черепа (basis cranii);

- склепіння черепа (calvaria).

Основа черепа (basis cranii) поділяється на:

- внутрішню основу черепа (basis cranii interna);

- зовнішню основу черепа (basis cranii externa).

Основа черепа утворена:

- лобовою кісткою (os frontale);

- решітчастою кісткою (os ethmoidale);

- клиноподібною кісткою (os sphenoidale);

- скроневою кісткою (os temporale);

- потиличною кісткою (os occipitale).

На внутрішній основі черепа (basis cranii interna) знаходяться;

- передня черепна ямка (fossa cranii anterior);

- середня черепна ямка (fossa cranii media);

- задня черепна ямка (fossa cranii posterior).

Склепіння черепа (calvaria) утворене:

- потиличною лускою (squama occipitalis);

- лусковою частиною скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis);

- лобовою лускою (squama frontalis);

- тім’яною кісткою (os parietale).

Описание: image188

 

Потилична кістка (os occipitale)

Потилична кістка (os occipitale) розташована в задньонижньому відділі черепа.

Потилична кістка складається із:

- потиличної луски (squama occipitalis);

- парної бічної частини (pars lateralis);

- основної частини (pars  basilaris).

Тім’яна кістка (os parietale)

Тім'яна кістка (os parietale) -парна, займає верхньобічну частину скле­піння черепа і в людини у зв'язку з ево­люцією головного мозку є найбільшою серед однойменних кісток усіх приматів. Ця кістка має форму чотирикутної пластинки, зігнутої у вигляді пологої чаші, відкрита сторона якої повернена до по­рожнини черепа. У кістці розрізняють зовнішню і внутрішню поверхні, чотири краї (потиличний, стріловий, лобовий, лус­ковий) і чотири кути (лобовий, потилич­ний, клиноподібний і соскоподібний).

Лобова кістка (os frontale)

Лобова кістка - непарна; розташована у передньоверхній частині черепа, складається з лобової лус­ки, очноямкових та носової частин.

Лобова кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і складається з трьох частин:

- лобової луски (squama frontalis);

- парної очноямкової частини (pars orbitalis);

- носової частини (pars nasalis).

Клиноподібна кістка (os sphenoidale)

Клиноподібна кістка непарна, розташована попереду потиличної кістки і займає центральне положення серед кісток основи черепа.

Клиноподібна кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і має:

- тіло (corpus);

- великі крила (alae majores);

- малі крила (alae minores);

- крилоподібні відростки (processus pterygoidei).

Решітчаста кістка (os ethmoidale)

Решітчаста кістка — непарна. Розташована посередині, попереду тіла клиноподібної кістки. Бере участь в утворенні основи черепа та очної ямки і належить до складу  кісткових  стінок порожнини  носа.

Решітчаста кістка є кісткою мозкового черепа (neurocranium), бере участь у формуванні лицевого черепа (viscerocranium) і належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica). Вона складається з:

- перпендикулярної пластинки (lamina perpendicularis);

- дірчастої пластинки (lamina cribrosa), раніше її називали горизонтальною пластинкою (lamina horizontalis);

- решітчастого лабіринта (labyrinthus ethmoidalis).

Описание: image149Описание: image150

Скронева кістка (os temporale)

Скронева кістка (os temporalе)— парна. Бере участь в утворенні склепіння та основи черепа й розташована між клиноподібною і потиличною кістками. У ній розрізняють три частини: кам'янисту, барабанну і лускову.

Скронева кістка має три частини:

- лускову частину (pars squamosa);

- кам’янисту частину (pars petrosa);

- барабанну частину (pars tympanica).

Верхня щелепа (maxilla)

Верхня щелепа (maxilla) парна, є твердою основою вісцерального черепа. Бере участь у формуванні очної ямки, порожнин носа і рота.

 

 

Це парна кістка, належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica), має тіло верхньої щелепи (corpus maxillae) і чотири відростки.

Лобовий відросток (processus frontalis) досягає носової частини лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis), на його присередній поверхні (facies medialis) розташований:

- решітчастий гребінь (crista ethmoidalis), до якого прикріплюється середня носова раковина (concha nasalis media);

- передній сльозовий гребінь (crista lacrimalis anterior);

- сльозова вирізка (incisura lacrimalis).

Виличний відросток (processus zygomaticus) зєднується із виличною кісткою (os zygomaticum).

Комірковий відросток (processus alveolaris) має коміркову дугу (arcus alveolaris), у якій розміщені зубні комірки (alveoli dentales) для коренів зубів (radices dentium).

Піднебінна кістка (os palatinum)

Піднебінна кістка є парною кісткою і бере участь в утворенні стінок:

- носової порожнини (cavitas nasi);

- ротової порожнини (cavitas oris);

- очної ямки (orbita);

- крилопіднебінної ямки (fossa pterygopalatina).

Піднебінна кістка (os palatinum) має:

- горизонтальну пластинку (lamina horizontalis);

- перпендикулярну пластинку (lamina perpendicularis).

Носова кістка (os nasale)

Це парні кістки, які присередніми краями (margines mediales) з’єднуєються між собою і утворюють кісткову частину спинки носа (pars ossea dorsi nasi).

Сльозова кістка (os lacrimale)

Це парна кістка, яка утворює передню частину присередньої стінки очної ямки ( pars anterior pariеtis medialis orbitae).

Описание: image161

Вилична кістка (os zygomaticum)

Вилична кістка є парною і має:

- лобовий відросток (processus frontalis);

- скроневий відросток (processus temporalis);

- бічну поверхню (facies lateralis);

- скроневу поверхню (facies temporalis);

- очноямкову поверхню (facies orbitalis).

Описание: image165Описание: image166

Нижня носова раковина

(concha nasalis inferior)

Ця кістка є парною тонкою шорсткою пластинкою і має:

- тіло (corpus);

- три відростки (processus) і відмежовує середній носовий хід (meatus nasi medius) від нижнього носового ходу (meatus nasi inferior).

Леміш (vomer)

Це непарна кістка, яка розташована у носовій порожнині (cavitas nasi) і разом із перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis) утворює кісткову носову перегородку (septum nasi osseum).

На верхньозадньому краї лемеша (vomer) знаходяться два крила лемеша (alae vomeris).

Між крилами лемеша (alae vomeris) розташовується клиноподібний гребінь (crista sphenoidalis) та клиноподібний дзьоб тіла клиноподібної кістки (rostrum sphenoidale corporis ossis sphenoidalis).

На поверхні лемеша (facies vomeris) розташована борозна лемеша (sulcus vomeris).

Описание: image174

Нижня щелепа (mandibula)

Це непарна кістка, що має:

- тіло нижньої щелепи (corpus mandibulae);

- дві гілки нижньої щелепи (rami mandibulae).

 

Під’язикова кістка (os hyoideum)

Під’язикова кістка відокремлена від інших кісток черепа. Розміщена в передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior) на рівні 4-го шийного хребця (vertebrae cervicalis IV).

До під’язикової кістки (os hyoideum) кріпляться деякі м’язи шиї (musculi colli), язика (musculi linguae), глотки (musculi pharyngis), а також фіксується гортань (larynx).

Описание: image186

 

Тема 2

Види з’єднань кісток, будова суглобів.

Скелет разом із м’язами виконує функції опори і руху завдяки тому, що всі кістки з’єднані між собою й утворюють різного ступеня рухливі кісткові важелі.

Кістки та їх з’єднання представляють пасивну, а м’язи – активну частину опорно–рухового апарату.

Характер з’єднань залежить від будови і функції тієї чи іншої кісткової ланки. Тобто, з’єднання кісток зумовлюють їх більшу або меншу взаємну рухомість і забезпечують функціонування скелета людини як єдиного цілого.

Кістки нижчих водних хребетних тварин сполучаються між собою за допомогою неперервних з’єднань.

У наземних тварин види рухів ускладнились: сформувалися перехідні форми з’єднань, наприклад симфізи і найбільш рухливі перервні з’єднання – суглоби.

У процесі онтогенезу людини більшість з’єднань кісток проходять дві стадії розвитку: спочатку виникають неперервні з’єднання, а потім частина з них перетворюється в перервні з’єднання – суглоби.

У мезенхімі, що з’єднує зачатки кісток, на 6–му тижні ембріонального розвитку формується щілина, потім суглобові хрящі, капсула і зв’язки.

Суглоби людини вивчає наука артрологія (arthrologia, від грец. arthron – суглоб).

З’єднання кісток (juncturae ossium)

Вони поділяються на:

- неперервні (synarthroses);

- перервні (diarthroses);

- напівперервні (symphyses).

 

Синартрози, симфізи

До синартрозів (synarthroses) або неперервних з’єднань належать:

- волокнисте з’єднання (junctura fibrosa), а саме:

- синдесмози (syndesmoses), різновидом яких є вклинення; ґомфоз (gomphosis);

- міжкісткова перетинка (membrana interossea);

- шво (sutura);

- схіндильоз (schindylesis), що перекладається як розщеплення (наприклад, розщеплення може мати крижова кістка);

- хрящове зєднання (junctura cartilaginea), різновидом якого є:

- синхондроз (synchondrosis);

- симфіз (symphysis);

- наростковий хрящ (cartilago epiphysialis);

- кісткове зєднаннясиностоз (synostosis), тобто зєднання кісток (juncturae ossium) за допомогою кісткової тканини;

- мязове зєднаннясинсаркоз (synsarcosis), тобто зєднання кісток (juncturae ossium) за допомогою мязів (зєднання підязикової кістки з нижньою щелепою та зєднання лопатки з хребтовим стовпом і грудною кліткою).

 

Волокнисті зєднання (juncturae fibrosae)

Вони поділяються на:

- звязки (ligamenta);

- мембрани (membranae);

- шво (sutura);

- вклинення (gomphosis), або зубокомірковий синдесмоз (syndesmosis dentoalveolaris).

Зв’язки (ligamenta) бувають колагенові й еластичні, а саме:

- внутрішньокапсулярні зв’язки (ligg. intracapsularia);

- капсулярні зв’язки (ligg. capsularia);

- позакапсулярні зв’язки (ligg. extracapsularia).

Мембрани (membranae) поділяються на:

- міжкісткові мембрани (membranae interosseae);

- тім’ячка (fonticuli).

Шов (sutura) поділяється на:

- зубчасте шво (sutura serrata);

- лускове шво (sutura squamosa);

- плоске шво (sutura plana).

 

Хрящові з’єднання (juncturae cartilagineae)

Вони поділяються на:

- тимчасові (під час росту кісток), коли прошарок хряща між кістками поступово заміщується кістковою тканиною і таке з’єднання перетворюється на синостоз;

- постійні, коли прошарок хрящової тканини між кістками існує упродовж усього життя людини.

 

Cимфізи (symphyses)

або напівсуглоби (hemiarthroses)

Вони мають невелику щілину в хрящовому або волокнистому прошарку між зчленованими кістками. Цей тип з’єднання є перехідною формою від неперервних з’єднань до перервних.

 

Синовіальні з’єднання (juncturae synoviales)

або суглоб (articulatio) чи діартроз (diarthrosis)

Раніше їх називали перервними з’єднаннями. Це найбільш рухомі з’єднання між кістками, для утворення яких необхідні чотири основні елементи, а саме:

1. Не менше двох суглобових поверхонь (facies articulares), які вкриті гіаліновим хрящем і мають:

- суглобову ямку (fossa articularis);

- головку суглоба; суглобову головку (caput articulare).

2. Суглобова капсула (capsula articularis), яка складається з:

- волокнистої перетинки; волокнистого шару (membrana fibrosa; stratum fibrosum);

- синовіальної перетинки; синовіального шару (membrana synovialis; stratum synoviale), який має синовіальні складки (plicae synoviales) і синовіальні ворсинки (villi synoviales).

3. Суглобова порожнина (cavitas articularis), яка може мати:

- суглобовий закуток (recessus articularis);

- синовіальну піхву (vagina synovialis);

- синовіальну сумку (bursa synovialis).

4. Синовію (synovia) – синовіальну рідину, що змочує суглобові поверхні. Вона продукується клітинами синовіального шару.

Суглоби (articulationes) можуть мати і додаткові елементи, до яких належать:

- зв’язки (ligamenta);

- синовіальні сумки (bursae synoviales);

- жирові складки (plicae adiposae);

- синовіальні ворсинки (villi synoviales);

- суглобові диски (disci articulares);

- суглобові меніски (menisci articulares);

- суглобові губи (labra articularia);

- сесамоподібні кістки (ossa sesamoidea).

Суглоби за будовою поділяються на:

- прості суглоби (articulationes simplices), які складаються з двох суглобових поверхонь (facies articulares);

- складні суглоби (articulationes compositae), що мають більше ніж дві суглобові поверхні (facies articulares);

- комбіновані суглоби (articulationes combinatae), які анатомічно відокремлені, але пов’язані між собою загальною функцією;

- комплексні суглоби (articulationes complexae), в порожнині яких є суглобові диски (disci articulares) або суглобові меніски (menisci articulares), які поділяють суглобову порожнину (cavitas articularis) на два і більше відділів.

Суглоби за функцією поділяють на:

- одновісні суглоби;

- двовісні суглоби;

- багатовісні суглоби.

До одновісних суглобів за формою належать:

- циліндричні суглоби (articulationes cylindricae), у яких рухи відбуваються навколо поздовжньої осі (axis longitudinalis); ці суглоби ще називають обертовими суглобами (articulationes trochoideae);

- блокоподібні суглоби (ginglymi) та їх різновид – гвинтоподібні суглоби (articulationes cochleares).

До двовісних суглобів належать:

- двовиросткові суглоби (articulationes bicondylares);

- еліпсоподібні суглоби (articulationes ellipsoideae);

- сідлоподібні суглоби (articulationes sellares).

До тривісних суглобів; багатовісних суглобів належать:

- плоскі суглоби (articulationes planae), які можуть бути малорухомими суглобами (amphiarthrosеs);

- кулясті суглоби (articulationes spheroideae);

- чашоподібні суглоби (articulationes cotylicae).

Чим більша конгруентність (відповідність) суглобових поверхонь, тим менший обсяг рухів у такому суглобі.

Це основний закон системи з’єднань (артросиндесмології).

У суглобах (articulationes) залежно від будови (форма і рельєф, суглобові поверхні, розмір, розташуваня зв’язок) з’єднувальних поверхонь рухи можуть здійснюватись навколо:

- лобової; фронтальної осі (axis frontalis);

- стрілової; сагітальної осі (axis sagittallis);

- вертикальної; прямовисної осі (axis verticalis).

Навколо лобової осі (axis frontalis) в суглобі (articulatio) можливе:

- згинання (flexio);

- розгинання (extensio).

Навколо стрілової осі (axis sagittallis) в суглобі (articulatio) можливе:

- відведення (abductio);

- приведення (adductio).

Навколо вертикальної осі (axis verticalis) в суглобі (articulatio) можливі:

- обертання назовні; бічне обертання (rotatio externa; exorotatio; rotatio lateralis);

- обертання досередтнт; присереднє обертання (rotacio interna; endorotatio; rotatio medialis).

Навколо усіх осей у суглобі (articulatio) можливе колове обертання (circumductio), при якому вільний кінець кістки чи кінцівки описує конус.

У суглобах (articulationes) деяких ділянок кінцівок (regiones membrorum) також можливі:

- привертання (pronatio);

- відвертання (supinatio);

- протиставлення (oppositio);

- зіставлення (repositio).

Тема 3

Загальні анатомо-фізіологічні дані про м’язи. Особливості будови м’язової системи у віковому аспекті.

Розділ морфології, що вивчає будову і функцію м’язів, називається міологією (від грец. mys, мyos – м’яз). У людини є приблизно 400 скелетних м’язів, більшість з яких парні.

м’яз (musculus) – це орган, який побудований з пучків поперечно-посмугованих м’язових волокон, зв’язаних між собою пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні судини і нерви. Одиницею будови скелетних м’язів є м’язове волокно – симпласт.

М’яз складається з м’язових волокон, кожне з який зовні вкрите тонкою сполучнотканинною оболонкою – ендомізієм (endomysium).

М’язові волокна формують пучки, які також оточені тонкими прошарками сполучної тканини – внутрішнім перимізієм (perimysium intemum)

Весь м’яз покритий зовнішнім перимізієм, або його ще називають епімізієм (perimysium extemum; epimysium), що разом із сполучнотканинними структурами ендомізія і внутрішнього перимізія переходить у сухожилок (tendo).

Отже, сполучна тканина, що оточує м’язові волокна, переходить у сухожилкові волокна.

Сухожилки майже не розтягуються, але вони дуже міцні і витримують великі навантаження. Міцність сухожилка на розрив досягає 5–10 кг/мм2. Таку міцність забезпечує щільна оформлена волокниста сполучна тканина, з якої утворені сухожилки.

Більшість м’язів мають стовщену середню частину – черевце (venter), що переходить з обох кінців у сухожилки (tendae).

За морфофункціональною класифікацією м’язову тканину поділяють на дві групи: гладку і поперечно-посмуговану.

Поперечно-посмугована м’язова тканина, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву.

Гладка м’язова тканина розташована в стінках порожнистих внутрішніх органів, кровоносних і лімфатичних судин. Вона скорочуються мимовільно, тобто не підконтрольні свідомості.

Скелетні м’язи, що прикріплюються до кісток, приводять в рух певні ділянки тіла. Серцеві м’язи мають певні особливості будови і функції.

Проксимальний кінець м’яза називається головкою (cаput), вона починається сухожилком від однієї кістки, а сухожилок дистального кінця м’яза прикріплюється до іншої кістки. При цьому сполучнотканинні волокна сухожилка міцно зростаються з окістям чи з охрястям і навіть проникають у кістку (шарпеєвські волокна).

Початком м’яза прийнято називати його проксимальну частину, а дистальна частина м’яза прикріплюється вже до іншої кістки.

 

Початок м’яза, що скорочується, залишається нерухомим, це його точка фіксації (punctum fixum). На іншій кістці, до якої прикріплюється м’яз, знаходиться рухома точка (punctum mobile). При скороченні м’яза вона переміщується. При деяких рухах точка фіксації і рухома точка міняються місцями.

Сухожилки різних м’язів розрізняються за будовою і формою. Наприклад, м’язи кінцівок переважно переходять у довгі сухожилки циліндричної форми.

Плоскі м’язи, що беруть участь у формуванні стінок порожнин тіла, мають широкі і плоскі сухожилки, такий сухожилок називається апоневрозом (aponeurosis).

Деякі м’язи мають два черевця, які з’єднані проміжним сухожилком (tendo intermedius). Прикладом може бути двочеревцевий м’яз шиї.

Якщо вздовж м’яза є кілька проміжних сухожилків, то їх називають сухожилковими переділками (intersectiоnes tendіneaе). Такі переділки характерні для прямого м’яза живота.

Загальна маса скелетної мускулатури в дорослої людини складає 30–40% від маси тіла, у немовлят – 20–22%. У літніх і старих людей маса скелетних м’язів зменшується до 25–30%, коли знижується м’язова активність. При високій м’язовій активності маса м’язів зберігається до глибокої старості.

Скелетні м’язи утримують тіло у вертикальному положенні, у рівновазі і переміщають його в просторі.

Скелетні м’язи:

- беруть участь в утворенні стінок:

- ротової порожнини (cavitas oris);

- грудної порожнини (cavitas thoracis);

- черевної порожнини (cavitas abdominis);

- тазової порожнини (cavitas pelvis);

- входять до складу:

- глотки (pharynx);

- верхньої третини стравоходу (paries superior oesophagi);

- гортані (larynx);

- приводять в рух очне яблуко (bulbus oculi) і гальмують коливання слухових кісточок (ossicula auditus);

- забезпечують дихальні і ковтальні рухи;

- утримують тіло у вертикальному положенні, у рівновазі;

- переміщають тіло в просторі.

Скелетні м’язи підрозділяють за:

- їх розташуванням (м’язи голови, шиї, спини, грудної клітки, живота, верхньої кінцівки, нижньої кінцівки);

- формою (напр. веретенеподібний, квадратний, коловий, зубчастий м’язи);

- довжиною (напр. короткі, довгі);

- напрямком м’язових волокон (напр. прямі, косі, поперечні);

- функціями (напр. згиначі та розгиначі, відвідні та привідні, підіймачі та опускачи, );

- розташуванням стосовно суглобів (напр. односуглобові, двосуглубові, багатосуглобові);

- кількістю головок (двоголові, триголові, чотириголові);

М’язи можуть бути:

- поверхневі;                                                - бічні;

- глибокі;                                                      - зовнішні;

- присередні;                                                - внутрішні.

 

Синергістами звуться м’язи, які забезпечують рух у суглобі в одному напрямі, антагоністами – у протилежних напрямках.

М’яз, волокна якого приєднуються до сухожилка з одного боку називається напівперистим (одноперистим) м’язом, з обох боківперистим (двоперистим) м’язом, з декількох боківбагатоперистим м’язом.

Скелетні м’язи мають допоміжний апарат м’язів, до якого належать:

- фасції (поверхнева – лежить під шкірою всього тіла, глибока – вкриває м’язи);

- синовіальні сумки (герметично замкнений мішок, або мішок, що має сполучення з порожниною суглоба, біля якого розташовується);

- синовіальні піхви (оточують сухожилки в певних місцях);

- м’язові блоки (розташовані в місцях, де сухожилки м’язів змінюють свій напрямок);

- сесамоподібні кістки (розміщені у товщі сухожилків поблизу місця прикріплення).

Загальна маса скелетних м’язів у дорослої людини складає 30–40 % від маси тіла, у немовлят – 20–22 %, у людей похилого віку – 25 %.

При високій м’язовій активності маса м’язів зберігається до глибокої старості.

Скелетні м’язи людини розвиваються із сомітів, з яких формуються міотоми.

Соміти у вигляді парних мішкоподібних випинів мезодерми починають утворюватись з кінця третього тижня ембріогенезу.

Із дорзальних частин міотомів розвиваються глибокі м’язи спини, із вентральних – глибокі м’язи грудної клітки, передньої та бічних стінок живота.

Окремі довги м’язи тулуба утворюються внаслідок зрощення декількох міотомів (напр. прямий м’яз живота).

М’язові волокна кінцівок розвиваються з клітин сомітів, а сполучнотканинні елементи м’язів (фасції, сухожилки тощо) – з клітин бруньки кінцівки.

М’язи спини (musculi dorsi)

М’язи спини поділяються на:

- поверхневі мязи (musculi superficiales);

- власні м’язи спини (musculi proprii dorsi) або глибокі м’язи (musculi profundi).

 

До поверхневих м’язів спини (musculi superficiales dorsi) належать:

1. Трапецієподібний м’яз (musculus trapezius), має

- низхідну частину (pars descendens);

- поперечну частину (pars transversa);

- висхідну частину (pars ascendens).

Функція:

- верхні пучки трапецієподібного м’яза (musculus trapezius) підіймають бічний кут лопатки (angulus lateralis scapulae) вверх і присередньо;

- нижні пучки трапецієподібного м’яза (musculus trapezius) опускають бічний кут лопатки (angulus lateralis scapulae);

- при скороченні всього м’яза лопатка (scapula) наближається до хребтового стовпа (columna vertebralis);

- при двобічному скороченні трапецієподібного м’яза (musculus trapezius) обидві лопатки (scapulaе) приводяться, розгинається голова (caput) та шия (cervix).

2. Найширший м’яз спини (musculus latissimus dorsi).

Функція:

- приводить плече (adductio brachii);

- розгинає плече (extensio brachii);

- привертає плече (pronatio brachii);

- при фіксованому плечі (brachium) підтягує до нього тулуб (truncus).

3. Великий ромбоподібний м’яз (musculus rhomboideus major) і малий ромбоподібний м’яз (musculus rhomboideus minor).

Функція:

- підіймають лопатку (scapula);

- наближають лопатку до хребтового стовпа (columna vertebralis), фіксуючи її в даному положенні.

4. М’яз – підіймач лопатки (musculus levator scapulae).

Функція: підіймає верхній кут лопатки (angulus superior scapulae).

5. Верхній задній зубчастий мяз (musculus serratus posterior superior).

Функція: піднімає II–V ребра (costae secundae–quintae [II–V]) і є допоміжним мязом вдиху.

6. Нижній задній зубчастий мяз (musculus serratus posterior inferior):

Функція: опускає ІХХІІ ребра (costae ІХХІІ) і є допоміжним мязом видиху.

До власних мязів спини (musculi proprii dorsi) - глибоких мязів (musculi profundi) відносяться мязи, які знаходяться у заглибленні між остистими і поперечними відростками хребців (присередній тракт, tractus medialis), а також між поперечними відростками хребців та кутами ребер (бічний тракт, tractus lateralis).

Власні м’язи спини (musculi proprii dorsi) поділяються на короткі та довгі м’язи, до яких належать:

1. Остьово–поперечні м’язи (musculi spinotransversales), до них належить ремінний м’яз (m. splenius) голови та шиї:

- ремінний м’яз голови (musculus splenius capitis);

Функція: розгинає голову (extensio capitis) і повертає її в свій бік.

- ремінний м’яз шиї (musculus splenius cervicis).

Функція: розгинає шийну частину хребтового стовпа (extensio partis cervicalis columnae vertebralis), а при однобічному скороченні – обертає голову і шию (rotatio externa capitis et cervicis) у свій бік, а також розгинає голову (extensio capitis) і повертає її у свій бік (як і ремінний м’яз голови).

 

2. М’я-випрямляч хребта (musculus erector spinae).

Цей м’яз (musculus erector spinae) розміщений вздовж хребтового стовпа (columna vertebralis), від крижової кістки (os sacrum) до зовнішньої основи черепа (basis cranii externa), і лежить у кістковому жолобі, що обмежований присередньо остистими відростками хребців (processus spinosi vertebrarum), а збоку – кутами ребер (anguli costarum).

Функція: утримує тулуб (truncus) у вертикальному положенні, розгинає хребтовий стовп (extensio columnae vertebralis).

Отже, в м’язі–випрямлячі хребта (musculus erector spinae) розрізняють три частини:

- клубово–ребровий м’яз (musculus iliocostalis);

- найдовший м’яз (musculus longissimus);

- остьовий м’яз (musculus spinalis).

3. Поперечно–остьові м’язи (musculi transversospinales) розташовані найглибше у присередньому тракті попереду м’яза–випрямляча хребта (musculus erector spinae).

М’язові волокна поперечно–остьового м’яза (musculi transversospinalis) йдуть косо вверх від поперечних відростків (processus transversi) до остистих відростків (processus spinosi).

Перекидаючись через різну кількість хребців (vertebrae), вони утворюють окремі м’язи:

- півостьовий м’яз (musculus semispinalis), який розташований більш поверхнево і є найдовшим;

- багатороздільні м’язи (musculi multifidi), які розміщені глибше півостьового м’яза (musculus semispinalis);

- м’язи–обертачі (musculi rotatores) є найкоротшими і розміщені найглибше.

Функція: при двобічному скороченні розгинають хребтовий стовп (extensio columnae vertebralis), а при однобічному – обертають хребет (rotatio columnae vertebralis). В ньому розрізняють три частини:

Топографічно м’язи–обертачі (musculi rotatores) поділяють на:

- м’язи–обертачі попереку (musculi rotatores lumborum);

- м’язи–обертачі грудної клітки (musculi rotatores thoracis);

- м’язи–обертачі шиї (musculi rotatores cervicis; mm. rotatores colli).

4. Міжостьові м’язи (musculi interspinales cervicis; mm. іnterspinales colli) належать до третього шару глибоких м’язів спини. Ці м’язи прилягають до міжостьових зв’язок і з’єднують остисті відростки суміжних хребців.

Функція: розгинають хребтовий стовп (extensio columnae vertebralis) і утримують його у вертикальному положенні.

Міжостьові м’язи (musculi interspinales) топографічно розрізняють на:

- міжостьові м’язи попереку (musculi interspinales lumborum), які добре розвинуті;

- міжостьові м’язи грудної клітки (musculi interspinales thoracis), які розвинуті слабо, інколи відсутні;

- міжостьові м’язи шиї (musculi interspinales cervicis), які розміщені з боків від роздвоєного остистого відростка шийних хребців (processus spinosus bifurcatus vertebrarum cervicalium).

5. Міжпоперечні м’язи (musculi intertransversarii) є короткими і з’єднують поперечні відростки сусідніх хребців.

6. Підпотилична група м’язів, згідно з Міжнародною анатомічною номенклатурою, належить до м’язів шиї і є короткими потиличними м’язами (описана в розділі “М’язи шиї”).

 

М’ЯЗИ ЖИВОТА (musculi abdominis)

Вони поділяються на:

- передню групу;

- бічну групу;

- задню групу.

 

До м’язів передньої групи живота належать:

1. Прямий м’яз живота (musculus rectus abdominis), що розташований вертикально з обох боків від передньої серединної лінії (linea mediana anterior), розширений зверху і звужений донизу. Має сухожилкові переділки (intersectiones tendineae) та піхву прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis).

Функції:

- при фіксованому хребтовому стовпі (columna vertebralis) і тазовому поясі (cingulum pelvicum) опускає ребра (costae) та тягне грудну клітку (груднину і ребра) вниз і згинає хребет (columna vertebralis);

- при фіксованій грудній клітці (thorax) піднімає таз (pelvis);

- бере участь в утворенні черевного преса (prelum abdominale).

2. Пірамідний м’яз (musculus pyramidalis), що розташований спереду нижньої частини прямого м’яза живота (pars inferior musculi recti abdominis), всередині піхви прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis). Він належить до рудиментарних м’язів.

Функція: натягує білу лінію (linea alba).

До бічної групи м’язів живота належать:

1. Зовнішній косий м’яз живота (musculus obliquus externus abdominis). Він є найширшим із м’язів живота (musculi abdominis) і розташований поверхнево на задній, передній та боковій поверхнях живота і частково грудей (pectus).

Нижній потовщений край апоневроза цього м’яза (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis), шириною в 2–3 см, загинаючись жолобком досередини, формує пахвинну зв’язку (ligamentum inguinale), яка тягнеться від верхньої передньої клубової ості (spina iliaca anterior superior) до лобкового горбка (tuberculum pubicum).

Присередньо пахвинна зв’язка розщеплюється і утворює присередню ніжку (crus mediale) і бічну ніжку (crus laterale), між якими знаходяться міжніжкові волокна (fibrae intercrurales). Ці ніжки обмежовують поверхневе пахвинне кільце (anulus inguinalis superficialis).

Від пахвинної зв’язки (ligamentum inguinale) відходять волокна, що беруть участь в утворенні:

- затокової зв’язки (ligamentum lacunare);

- гребінної зв’язки (ligamentum pectineum);

- поверненої зв’язки (ligamentum reflexum).

Функції:

- повертає тулуб (truncus) у протилежний бік;

- при двобічному скороченні:

- опускає ребра (costae);

- нахиляє тулуб (truncus) вперед;

- бере участь в утворенні черевного преса (prelum abdominale).

2. Внутрішній косий м’яз живота (musculus obliquus internus abdominis) розташований глибше зовнішнього косого м’яза живота (musculus obliquus externus abdominis), складає другий м’язовий шар черевної стінки.

Початок: від передніх двох третин проміжної лінії клубового гребеня (linea intermedia cristae iliacae), бічних двох третин пахвинної зв’язки (lig. inguinale), грудо–поперекової фасції (fascia thoracolumbalis).

Прикріплення: м’язові пучки віялоподібно розходяться і прикріплюються до зовнішньої поверхні трьох нижніх ребер, а також широким сухожилком вплітаються в білу лінію живота (linea alba abdominis); нижні м’язові волокна разом із волокнами поперечного м’яза живота (m.transversus abdominis) входять у склад сім’яного канатика (funiculus spermaticus) і утворюють м’яз–підіймач яєчка (m. cremaster). Хід м’язових волокон цього м’яза є перпендикулярним до волокон зовнішнього косого м’яза живота і відповідає ходу м’язових волокон внутрішніх міжребрових м’язів (mm. intercostales interni).

Функції:

- при однобічному скороченні повертає тулуб (truncus) у свій бік;

- при двобічному скороченні:

- опускає ребра (costae);

- нахиляє тулуб (truncus) вперед;

- бере участь в утворенні черевного преса (prelum abdominale);

- при фіксованій грудній клітці (thorax) піднімає таз (pelvis).

3. Поперечний м’яз живота (musculus transversus abdominis). Розташований найглибше, за внутрішнім косим м’язом живота (musculus obliquus internus abdominis), його м’язові пучки спрямовані поперечно.

Цей м’яз утворює глибокий (третій) шар передньобічної стінки черевної порожнини (cavitas abdominis; cavitas abdominalis).

До задньої групи м’язів живота належить:

1. Квадратний м’яз попереку (musculus quadratus lumborum). Він має чотирикутну форму і розміщений збоку від поперечних відростків поперекових хребців (processus transversi vertebrarum lumbalium).

Функції:

- при двобічному скороченні утримує хребет (columna vertebralis ) у вертикальному положенні та вигинає (згинає) поперекову частину хребтового стовпа (pars lumbalis columnae vertebralis);

- тягне XII ребро униз;

- при однобічному скороченні нахиляє тулуб (truncus) у свій бік.

Піхва прямого м’яза живота. Біла лінія. Черевний прес. Пахвинний канал та інші слабкі місця стінок живота.

 

Біла лінія живота (linea alba abdominis)

Біла лінія живота утворена внаслідок перехрестя волокон апоневрозів косих м’язів живота (aponeuroses musculorum obliquorum abdominis) і поперечного м’яза живота (musculus transversus abdominis).

Біла лінія (linea alba) проходить від мечоподібного відростка груднини (processus xiphoideus sterni) до лобкового симфізу (symphysis pubica).

Посередині цієї лінії розташованe пупкове кільце (anulus umbilicalis).

Розширена частина білої лінії (linea alba) в місці її прикріплення до лобкового симфізу (symphysis pubica) називається підпорою білої лінії (adminiculum lineae albae).

Вище пупка (umbilicus) біла лінія (linea alba) ширша і тонша.

Нижче пупка (umbilicus) біла лінія (linea alba) вужча і товстіша.

Біла лінія живота (linea alba abdominis) є місцем серединної лапаротомії.

Між волокнами білої лінії живота (linea alba abdominis) при під час напруження черевного преса (prelum abdominale) можуть виникати випуки (кили, грижi) білої лінії (herniae lineae albae).

Піхва прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis)

Прямий м’яз живота (musculus rectus abdominis) розміщений у піхві прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis), яка утворена апоневрозами широких м’язів живота (aponeuroses musculorum latorum abdominis).

Піхва прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis) має:

- передню пластинку (lamina anterior);

- задню пластинку (lamina posterior).

Ці пластинки мають різну будову вище і нижче пупка.

Передня пластинка піхви прямого м’яза живота (lamina anterior vaginae musculi recti abdominis) вище пупка утворена:

- апоневрозом зовнішнього косого м’яза живота (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis);

- переднім листком апоневроза внутрішнього косого м’яза живота (folium anterius aponeurosis musculi obliqui interni abdominis).

Задня пластинка піхви прямого м’яза живота (lamina posterior vaginae musculi recti abdominis) утворена:

 

- вище пупка:

- заднім листком апоневроза внутрішнього косого м’яза живота (folium posterius aponeurosis muscului obliqui interni abdominis);

- апоневрозом поперечного м’яза живота (aponeurosis musculi transversi abdominis);

- поперечною фасцією (fascia transversalis);

- пристінковою очеревиною (peritoneum parietale).

- нижче пупка: апоневрози усіх трьох м’язів живота (aponeuroses musculorum obliqui et transversi abdominis), зростаючись між собою, утворюють передню пластинку піхви прямого м’яза живота (lamina anterior vaginae musculi recti abdominis).

Задня пластинка піхви прямого м’яза живота (lamina posterior vaginae musculi recti abdominis) нижче пупка утворена:

- поперечною фасцією (fascia transversalis), яка вкриває з середини стінку черевної порожнини (paries cavitatis abdominis; paries cavitatis abdominalis);

- пристінковою очеревиною (peritoneum parietale).

На рівні нижнього краю задньої пластинки піхви прямого м’яза живота розташований ввігнутий донизу апоневротичний край – дугоподібна лінія (linea arcuata).

Потовщення передньої пластинки піхви прямого м’яза живота (lamina anterior vaginae musculi recti abdominis) в нижній частині пов’язане з вертикальним положенням тіла.

ЯМКИ І СКЛАДКИ НА ЗАДНІЙ ПОВЕРХНІ

ПЕРЕДНЬОЇ ЧЕРЕВНОЇ СТІНКИ

На задній (внутрішній) поверхні передньої стінки черевної порожнини (facies posterior parietis anterioris cavitatis abdominis), яка вкрита пристінковою очеревиною (peritoneum parietale), розташовані:

- непарна серединна пупкова складка (plica umbilicalis mediana);

- парна присередня пупкова складка (plica umbilicalis medialis);

- парна бічна пупкова складка (plica umbilicalis lateralis).

Між присередньою і бічною пупковими складками (plicae umbilicales medialis et lateralis) розташована присередня пахвинна ямка (fossa inguinalis medialis), яка відповідає поверхневому пахвинному кільцю (anulus inguinalis superficialis) і через яку проходять прямі пахвинні (кили) грижі (herniae inguinales rectae).

Збоку від бічної пупкової складки (plica umbilicalis lateralis) міститься бічна пахвинна ямка (fossa inguinalis lateralis), на яку проектується глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus). Через цю ямку проходять косі (непрямі) пахвинні (кили) грижі (herniae inguinales indirectae obliquae).

Між присередньою пупковою складкою (plica umbilicalis medialis) та серединною пупковою складкою (plica umbilicalis mediana) над сечовим міхуром (vesica urinaria) розміщена надміхурова ямка (fossa supravesicalis).

 

ПАХВИННИЙ КАНАЛ (canalis inguinalis)

Нижні краї обох апоневрозів зовнішніх косих м’язів живота (margines inferiores aponeurosium musculorum obliquorum externorum abdominis), переходячи між верхніми передніми клубовими остями (spinae iliacae anteriores superiores) і лобковими горбками лобкової кістки (tubercula pubica ossis pubis) з усіх сторін, підвертаються всередину і утворюють пахвинні зв’язки (ligamenta inguinalia).

Пахвинний канал (canalis inguinalis), довжиною 4–5 см, у нормі розташований у пахвинній ділянці (regio ingunalis), над пахвинною зв’язкою (ligamentum inguinale) і спрямований згори униз, ззаду наперед і присередньо.

У чоловіків в ньому проходить сім’яний канатик (funiculus spermaticus), а у жінок – кругла зв’язка матки (ligamentum teres uteri).

Пахвинний канал (canalis inguinalis) має такі чотири стінки:

- передню стінку (paries anterior), що утворена апоневрозом зовнішнього косого м’яза живота (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis);

- нижню стінку (paries inferior), що утворена жолобом пахвинної зв’язки (ligamentum inguinale);

- задню стінку (paries posterior), що утворена поперечною фасцією (fascia transversalis) і пристінковою очеревиною (peritoneum parietale);

- верхню стінку (paries superior), що утворена нижніми краями внутрішнього косого і поперечного м’язів живота (margines inferiores musculorum obliqui interni et transversi abdominis).

Пахвинний канал (canalis inguinalis) має такі два кільця:

- поверхневе пахвинне кільце (anulus inguinalis superficialis) обмежоване:

- бічною ніжкою (crus laterale) апоневроза зовнішнього косого м’яза живота (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis);

- присередньою ніжкою (crus mediale) апоневроза зовнішнього косого м’яза живота (aponeurosis musculi obliqui externi abdominis);

- міжніжковими волокнами (fibrae intercrurales);

- поверненою зв’язкою (ligamentum reflexum).

Зі сторони внутрішньої стінки живота навпроти поверхневого пахвинного кільця розташовується присередня пахвинна ямка (fossa inguinalis medialis).

- глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus), що має вигляд лійкоподібного заглиблення фасціі, яке розміщене на 1 см вище від середини пахвинної зв’язки (ligamentum inguinale).

Глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus) прикрите із середини пристінковою очеревиною (peritoneum parietale), яка в цьому місці утворює бічну пахвинну ямку (fossa inguinalis lateralis).

Присередньо і знизу глибоке пахвинне кільце (anulus inguinalis profundus) обмежоване міжямковою зв’язкою (lig. interfoveolare) – потовщеними сполучнотканинними волокнами поперечної фасції і апоневрозів внутрішнього косого та поперечного м’язів живота (aponeuroses musculorum obliqui interni et transversi abdominis).

Кільця пахвинного каналу (anuli canalis inguinalis) є слабкими місцями передньої стінки черевної порожнини (paries anterior cavitatis abdominis; cavitatis abdominalis), а також до них відносяться біла лінія живота (linea alba abdominis) та пупкове кільце (anulus umbilicalis), де можуть виходити грижі (кили) – herniae.

М’ЯЗИ ГРУДНОЇ КЛІТКИ (musculi thoracis)

Вони поділяються на поверхневі та власні (глибокі) м’язи.

До поверхневих м’язів (musculi superficiales) належать:

1. Великий грудний м’яз (musculus pectoralis major) є плоским, товстим, неправильної трикутної форми, займає значну частину грудної клітки, розташовується поверхнево.

Великий грудний мяз (musculus pectoralis major)має:

- ключичну частину (pars clavicularis);

- грудниннореброву частину (pars sternocostalis);

- черевну частину (pars abdominalis).

Функція: приводить плече (adductio brachii) до стовбура; тулуба (truncus) і піднімає ребра (costae), обертає досередини плече (rotatio brachii interna).

 

2. Малий грудний м’яз (musculus pectoralis minor) є плоским, трикутної форми, міститься під великим грудним м’язом (musculus pectoralis major).

Функція: тягне лопатку (scapula) вперед і вниз, а при фіксованій лопатці (scapula) – піднімає ребра (costae). Цей м’яз є допоміжним дихальним м’язом.

3. Підключичний м’яз (musculus subclavius) є тонким, видовженим, розташований між першим ребром і ключицею (costa prima et clavicula).

Функція: тягне ключицю (clavicula) униз та присередньо, зміцнюючи груднинно–ключичний суглоб (art. sternoclavicularis).

4. Передній зубчастий м’яз (musculus serratus anterior) є широким, неправильної чотирикутної форми, лежить на боковій поверхні грудної клітки (facies lateralis thoracis).

Функція: тягне лопатку (scapula) вбік і вперед, притискує лопатку (scapula) до стовбура; тулуба (truncus) разом з ромбоподібними м’язами (mm. rhomboidei). Повертає лопатку (scapula) навколо стрілової осі при відведенні (підійманні) верхньої кінцівки (membrum superius) вище горизонтального рівня, при фіксованій лопатці (scapula) підіймає ребра (costae) і розширює грудну клітку (thorax), належить до допоміжних дихальних м’язів.

До власних м’язів грудної клітки (musculi thoracis proprii) – глибоких м’язів грудей (musculi profundi thoracis) – належать:

1. Зовнішні міжреброві мязи (musculi intercostales externi). Вони є товстішими ніж внутрішні міжреброві мязи (mm. intercostales interni), розташовані у задніх та середніх відділах міжребрових просторів (spatia intercostalia) від хребтового стовпа (columna vertebralis) до ребровохрящових суглобів (articulationes costochondrales). Ці мязи розміщені в міжребрових просторах (spatia intercostalia) від горбків ребер (tubercula costarum) ззаду до переднього кінця кісткового ребра спереду. Далі на рівні ребрових хрящів (cartilagines costales) продовжуються в зовнішню міжреброву перетинку (membrana intercostalis externa), волокна якої паралельні до пучків однойменного мяза.

Функція: піднімають ребра (costae) і розширюють грудну клітку (thorax), тобто забезпечують вдих (inspiratio); задні пучки укріплюють ребровохребцеві суглоби (articulationes costovertebrales).

2. Внутрішні міжреброві мязи (musculi intercostales interni). Вони розташовані в міжребрових просторах (spatia intercostalia) від груднини (sternum) до кутів ребер (anguli costarum) і залягають глибше від зовнішніх міжребрових мязів (musculi intercostales externi), волокна їх ідуть під кутом 90о до волокон зовнішніх міжребрових мязів (протилежним) до них напрямком волокон. Від кутів ребер (anguli costarum) до хребтового стовпа (columna vertebralis) ці мязи продовжуються у внутрішню міжреброву перетинку (membrana intercostalis interna).

Функція: опускають ребра (costae) і звужують грудну клітку (thorax), тобто забезпечують видих (exspiratio), а також укріплюють грудниннореброві суглоби (articulationes sternocostales).

 

3. Найглибші міжреброві мязи (musculi intercostales intimi) є частиною внутрішніх міжребрових мязів (musculi intercostales interni) – внутрішні їх пучки, що розташовуються глибше від борозни ребра (sulcus costae).

Міжреброві мязи (mm. intercostales) розміщені таким чином, що борозна ребра (sulcus costae) на нижньому краї ребер (margo inferior costarum) виявляється між внутрішніми та найглибшими міжребровими мязами (mm. intercostales interni et intimi).

4. Підреброві мязи (musculi subcostales). Вони непостійні, плоскі і розташовуються на внутрішній поверхні нижніх ребер, ближче до головок ребер (capita costarum).

Отже, пучки підребрових мязів (musculi subcostales) проходять майже паралельно до пучка внутрішніх міжребрових мязів (musculi intercostales interni), перекидаючись через однедва ребра.

Функція: опускають ребра (costae), сприяють видиху (exspiratio).

5. Поперечний мяз грудної клітки  (musculus transversus thoracis). Він слабо розвинений і є м’язово–сухожильною пластинкою, яка розміщена на внутрішній поверхні передньої стінки порожняви грудної клітки (facies interna paietis anterioris caveae thoracis).

Функція: опускає V–VII ребра (costae), сприяє видиху (exspiratio), є синергістом внутрішніх міжребрових м’язів (musculi intercostales interni).

6. Мязипідіймачі ребер (musculi levatores costarum). Вони є плоскими, у вигляді видовжених пластинок і розташовані в задніх частинах міжребрових просторів (partes posteriores spatiorum intercostalium) присередньо від зовнішніх міжребрових мязів (mm. intercostales externi) під мязомвипрямлячем хребта (m. erector spinae). Ці мязи поділяються на:

- довгі мязипідіймачі ребер (musculi levatores costarum longi);

- короткі мязипідіймачі ребер (musculi levatores costarum breves);

Функція: піднімають ребра (costae), сприяють вдиху (inspiratio).

 

ДІАФРАГМА (diaphragma)

Це м’язово–сухожилковий орган, який відмежовує порожнину грудної клітки (cavitas thoracis) від порожнини живота (cavitas abdominis).

 

У ній розрізняють:

- м’язову тканину (textus muscularis) – діафрагмовий м’яз (musculus phrenicus);

- волокнисту (фіброзну) тканину (textus fibrosus) – сухожилковий центр (centrum tendineum).

М’язова тканина діафрагми (textus muscularis diaphragmatis) – діафрагмовий м’яз (musculus phrenicus). М’язові пучки діафрагми (fasciculi musculares diaphragmatis) розташовуються по периферії, мають м’язовий початок:

- від кісткової частини ребер (pars ossea costarum) або ребрових хрящів (cartilagines costales), охоплюючи нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior);

- від задньої поверхні груднини (facies posterior sterni);

- від поперекових хребців (vertebrae lumbales).

М’язові пучки діафрагми розташовані радіально, проходять з периферії до її середини і переходять у сухожилковий центр (centrum tendineum).

Залежно від місця початку, в діафрагмі розрізняють такі частини:

1. Груднинну частину діафрагми (pars sternalis diaphragmatis) – починається від мечоподібного відростка груднини (processus xiphoideus sterni).

2. Реброву частину діафрагми (pars costalis diaphragmatis) – починається від VII–XII ребрових хрящів (cartilagines costales septima–duodecima [VII–XII]).

3. Поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) – починається від передньої поверхні тіл поперекових хребців (facies anterior vertebrarum lumbalium) дещо правіше правою ніжкою (crus dextrum) і дещо лівіше лівою ніжкою (crus sinistrum) від середньої лінії, а також від присередньої дугоподібної зв’язки (ligamentum arcuatum mediale) і бічної дугоподібної зв’язки (ligamentum arcuatum laterale).

 

М’язи шиї та голови.

М’ЯЗИ ГОЛОВИ (musculi capitis)

Вони поділяються на:

- жувальні м’язи (musculi masticatorii);

- м’язи лиця (musculi faciei), або мімічні м’язи.

жувальні м’язи (musculi masticatorii)

1. Жувальний м’яз (musculus masseter) має поверхневу частину (pars superficialis) та глибоку частину (pars profunda).

Поверхнева частина жувального м’яза (pars superficialis musculi masseteris).

Функція: піднімає нижню щелепу (mandibula) і тягне її вперед.

Глибока частина жувального м’яза (pars profunda musculi masseteris).

Функція: піднімає нижню щелепу (mandibula).

Функція жувального м’яза (musculus masseter):

- піднімає нижню щелепу (mandibula), переважно кут нижньої щелепи (angulus mandibulae), притискаючи нижні кутні зуби (dentes premolares et molares inferiores) до верхніх кутніх зубів (dentes premolares et molares superiores), розвиваючи більшу силу (”роздавлюючий м’яз”);

- висуває нижню щелепу (mandibula) вперед.

 

2. Скроневий м’яз (musculus temporalis).

Функція: піднімає нижню щелепу (mandibula), діючи в основному на передні зуби (”кусаючий м’яз”) та тягне дозаду висунуту вперед щелепу.

 

 

3. Присередній крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus medialis).

Функція: піднімає нижню щелепу (mandibula), тягне її у протилежний скороченню бік та висуває вперед нижню щелепу (mandibula).

4. Бічний крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus lateralis) має верхню головку (caput superius) та нижню головку (caput inferius).

Верхня головка бічного крилоподібного м’яза (caput superius musculi pterygoidei lateralis).

Нижня головка бічного крилоподібного м’яза (caput inferius musculi pterygoidei lateralis).

 

Функція бічного крилоподібного м’яза (musculus pterygoideus lateralis): при однобічному скороченні зміщує нижню щелепу (mandibula) в протилежну сторону, а при двобічному – висуває щелепу (mandibula) вперед.

Бічний крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus lateralis) також відтягує вперед суглобову капсулу і суглобовий диск скронево–нижньощелепного суглоба (capsula articularis et discus articularis articulationis temporomandibularis), запобігає ущемленню капсули, а диск зміщує разом із виростковим відростком нижньої щелепи (processus condylaris mandibulae).

 

М’язи лиця (musculi faciei)

М’язи лиця мають такі особливості:

- починаються на кістках лицевого черепа і вплітаються у шкіру;

- не перекидаються через суглоби;

- не мають власних фасцій (крім щічного м’яза);

- розташовуються навколо природних отворів голови;

- при скороченні виражають емоції людини.

 

МЯЗИ ШИЇ (musculi colli; musculi cervicis)

М’язи шиї поділяються на

- поверхневі мязи шиї (musculi superficiales colli);

- глибокі мязи шиї (musculi profundi colli).

 

Поверхневі мязи шиї (musculi superficiales colli; musculi superficiales cervicis)

1. Підшкірний мяз шиї (platysma), його розглядають як мімічний мязмяз лиця (musculus faciei). Він розміщується безпосередньо під шкірою передньобічної поверхні шиї між підшкірною основою (tela subcutanea) і поверхневою фасцією шиї (fascia cutanea superficialis).

Функція: тягне кут рота (angulus oris) униз, відтягує шкіру шиї (cutis colli), перешкоджаючи стисненню поверхневих вен шиї (venae cervicales superficiales).

2. Груднинно–ключично–соскоподібний м’яз (musculus sternocleidomastoideus).

Функція: при однобічому скороченні нахиляє голову (caput) в свій бік і повертає лице (facies) в протилежний бік, при двобічному скороченні закидає голову (caput) назад. При фіксованій голові обидва м’язи тягнуть догори грудну клітку (thorax), сприяючи вдиху (допоміжний дихальний м’яз).

3. Надпід’язикові м’язи (musculi suprahyoidei):

- двочеревцевий м’яз (musculus digastricus), що має заднє черевце (venter posterior) та переднє черевце (venter anterior), які з’єднані одне з одним проміжним сухожилком (tendo intermedius):

- заднє черевце (venter posterior);

- переднє черевце (venter anterior) є продовженням проміжного сухожилка заднього черевця (tendo intermedius ventris posterioris).

Функція: при закріпленій нижній щелепі (mandibula) заднє черевце (venter posterior) тягне під’язикову кістку (os hyoideum) угору, назад і в свій бік.

При двобічному скороченні заднє черевце правого та лівого м’язів (venter posterior musculorum dextri et sinistri) тягне під’язикову кістку (os hyoideum) назад і вгору.

При фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) під час скорочення двочеревцевих м’язів (musculi digastrici) нижня щелепа (mandibula) опускається.

- шило–під’язиковий м’яз (musculus stylohyoideus);

Функція: тягне під’язикову кістку (os hyoideum) угору, назад і у свій бік. При скороченні правого і лівого шило–під’язикових м’язів під’язикова кістка (os hyoideum) рухається назад і вверх.

- щелепно–під’язиковий м’яз (musculus mylohyoideus), що формує дно ротової порожнини (fundus cavitatis oris);

Функція: при верхній опорі (коли щелепи зімкнуті) цей м’яз піднімає під’язикову кістку (os hyoideum) разом із гортанню (larynx). При фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) він опускає нижню щелепу (mandibula). Такі рухи відбуваються під час жування, ковтання, розмови.

- підборідно–під’язиковий м’яз (musculus geniohyoideus), що також бере участь у формуванні діафрагми рота (diaphragma oris).

Функція: при фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) опускає нижню щелепу (mandibula). При зімкнутих щелепах (mandibula et maxilla) піднімає під’язикову кістку (os hyoideum) разом із гортанню (larynx) – рухи під час жування, ковтання, розмови.

Надпід’язикові м’язи (musculi suprahyoidei) підіймають під’язикову кістку (os hyoideum), а при фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) опускають нижню щелепу (mandibula), беручи участь у ковтанні, жуванні та розмові.

4. Підпід’язикові м’язи (musculi infrahyoidei):

- груднинно–під’язиковий м’яз (musculus sternohyoideus);

Функція: тягне під’язикову кістку (os hyoideum) донизу, бере участь в утворенні, разом із передтрахейною пластинкою шийної фасції (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), білої лінії шиї (linea alba cervicalis).

- груднинно–щитоподібний м’яз (musculus sternothyreoideus);

Функція: опускає гортань (larynx).

- щито–під’язиковий м’яз (musculus thyrohyoideus);

Функція: при фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) підіймає гортань (larynx), наближає під’язикову кістку (os hyoideum) до гортані (larynx).

- м’яз–підіймач щитоподібної залози (musculus levator glandulae thyroideae), що є непостійним і відгалужується від щито–під’язикового м’яза (musculus thyrohyoideus), його волокна тягнуться до щитоподібної залози (glandula thyroidea);

- лопатково–під’язиковий м’яз (musculus omohyoideus), який зігнутий під кутом, відкритим доверху, і розділений проміжним сухожилком на два черевця:

- нижнє черевце (venter inferior);

- верхнє черевце (venter superior).

Функція: опускає під’язикову кістку (os hyoideum); при фіксованій лопатці (scapula) ці м’язи тягнуть під’язикову кістку (os hyoideum) вниз і дозаду; при фіксованій під’язиковій кістці (os hyoideum) обидва м’язи натягують передтрахейну пластинку шийної фасції (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), відтягуючи зовнішню стінку піхви судинно–нервового пучка шиї, що запобігає стисканню глибоких вен шиї, при цьому розширюється просвіт внутрішньої яремної вени (vena jugularis interna), що покращує відтік крові від голови (caput).

Підпід’язикові м’язи (musculi infrahyoidei) тягнуть під’язикову кістку (os hyoideum) вниз і фіксують її.

Глибокі мязи шиї

(musculi profundi colli; musculi profundi cervicis)

Глибокі м’язи шиї поділяються на:

- бічні глибокі м’язи шиї;

- присередні глибокі м’язи шиї;

- задні глибокі м’язи шиї (підпотиличні м’язи).

До бічної групи глибоких м’язів шиї належать:

- передній драбинчастий м’яз (musculus scalenus anterior);

Функція: згинає шийний відділ хребтового стовпа (pars cervicalis columnae vertebralis); при однобічному скороченні нахиляє його у свій бік; при нерухомій шиї (collum) піднімає перше ребро (costa prima).

- середній драбинчастий м’яз (musculus scalenus medius);

Функція: піднімає перше ребро (costa prima); нахиляє шию (collum) вперед та вбік.

- задній драбинчастий м’яз (musculus scalenus posterior);

Функція: піднімає друге ребро (costa secunda), піднімає купол плеври (cupula pleurae) та нахиляє шию вперед і вбік.

- найменший драбинчастий м’яз (musculus scalenus minimus), що є непостійним.

Функція: піднімає перше ребро (costa prima) та піднімає купол плеври (cupula pleurae).

Функції драбинчастих м’язів:

- при двобічному скороченні – згинають наперед шию (collum).

- при однобічному скороченні ці м’язи згинають і нахиляють шийну частину хребта  у свій бік.

- при фіксованих І–ІІ ребрах і двобічному скороченні драбинчасті м’язи згинають шийну частину хребта.

- при фіксованій шиї драбинчасті м’язи (musculi scaleni) піднімають І–ІІ ребра (costae prima et secunda [I–II]), беручи участь в акті вдиху.

До присередньої групи, або передхребтових м’язів (musculi prevertebrales) належать:

1. Довгий м’яз шиї (musculus longus colli; musculus longus cervicis), що прилягає до передньо–бокової поверхні хребтового стовпа (facies anteriolateralis columnae vertebralis).

Цей м’яз має три частини: верхню, середню та нижню.

Верхня частина довгого м’яза шиї (pars superior musculi longi colli).

Функція: повертає голову (caput) у свій бік.

Середня частина довгого м’яза шиї (pars media musculi longi colli).

 

Нижня частина довгого м’яза шиї (pars inferior musculi longi colli).

Функція: повертає голову (caput) в протилежний бік.

Функція довгого м’яза шиї (musculus longus colli): при двобічному скороченні згинає шийну частину хребтового стовпа вперед (pars cervicalis columnae vertebralis); при однобічному скороченні нахиляє шию (collum) у свій бік.

2. Довгий м’яз голови (musculus longus capitis).

Функція: нахиляє голову (caput) і шийну частину хребта (pars ce