Анатомія центральної та переферичної нервової систем, їх єдність

Заняття №5

Анатомія центральної та переферичної нервової систем, їх єдність. Поняття про вегетативну нервову сисиему, як частину нервової системи. Рефлекторна дуга.

Спинний мозок, його зовнішня і внутрішня будова. Топографія сірої і білої речовини спинного мозку. Передні, задні та бічні роги спинного мозку, їх функціональне значення. Канатики білої речовини. Анатомія головного мозку. Кора півкуль великого мозку. Поняття про функціональне значення різних ділянок кори головного мозку. Оболонки головного та спинного мозку. Топографія провідних шляхів головного і спинного мозку.

 

НЕРВОВА СИСТЕМА (systema nervosum)

           Нервова система сприймає подразнення навколишнього середовища та відповідає  на подразнення відповідними реакціями.

Не менш важливою функцією нервової системи є встановлення зв’язків між усіма органами власного організму і забезпечення його існування як єдиного цілого.

За анатомо–функціональною класифікацією нервова система умовно поділялась на:

- соматичну, або анімальну нервову систему;

- вегетативну, або автономну нервову систему.

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою нервова система, згідно з топографічним принципом, складається з:

- центральної частини (pars centralis), або центральної нервової системи (systema nervosum centrale);

- периферійної частини (pars peripherica), або периферійної нервової системи (systema nervosum periphericum).

До центральної частини; центральної нервової системи (pars centralis; systema nervosum centrale) належать;

- спинний мозок (medulla spinalis);

- головний мозок (encephalon).

До периферійної частини; периферійної нервової системи (pars peripherica; systema nervosum periphericum) належать:

- спинномозкові нерви (nervi spinales);

- черепні нерви (nervi craniales);

- нерви автономного відділу (вегетативного відділу);

- нервові вузли (ganglia nervorum);

- нервові сплетення (plexus nervorum);

- рецептори (receptores);

- нервові закінчення (terminationes nervorum) – ефектори.

Автономний відділ; автономна частина периферійної нервової системи (divisio autonomica; pars autonomica systematis nervosi peripherici) поділяється на:

- симпатичну частину (pars sympathica);

- парасимпатичну частину (pars parasympathica).

Раніше (PNA) автономну нервову систему називали вегетативною нервовою системою і поділяли на:

- парасимпатичну нервову систему (systema nervosum parasympathicum);

- симпатичну нервову систему (systema nervosum sympathicum).

Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нейрон (нейроцит), тобто нервова клітина з усією сукупністю належних їй відростків і кінцевих апаратів.

Можна розрізняти три сторони діяльності нервової системи:

- рецепторну функцію, тобто сприйняття подразнення і поширення відповідного імпульсу по нервових провідниках до центра;

- замикальну функцію, тобто процес перетворення одержаного нервовим центром імпульсу в певну зовнішню реакцію;

- ефекторну функцію, тобто здійснення відповідної реакції (рухової або секреторної).

Нейрон має такі відростки:

- нейрит (neuritum), або аксон (axon, гр.. – ось), по ньому збудження прямує від тіла нейрона до робочого органу або до іншого нейрона;

- дендрит (dendritum, гр. dendron – дерево), по ньому збудження прямує у бік тіла нейрона (corpus neurale).

Місце контакту нейронів, де нервовий імпульс передається від одного нейрона на інший є синапсом (synapsis).

Розрізняють такі типи нейронів:

- рецепторні (аферентні, афекторні, чутливі) нейрони, вони лежать поза центральною нервовою системою, один відросток іде на периферію і закінчується чутливим закінченням, другий – входить в центральну нервову систему (в спинний мозок або в стовбурову частину головного мозку);

- замикальні (асоціативні) нейрони, які лежать в межах центральної нервової системи;

- ефекторні (еферентні, рухові) нейрони, тіла їх містяться в центральній нервовій системі (або в симпатичних вузлах), а нейрити (аксони), продовжуючись у вигляді осьових циліндрів нервових волокон, досягають робочих органів (м’язів, залоз).

Розрізняють такі рецептори:

- екстерорецептори, вони знаходяться в органах чуттів і на межі тіла з навколишнім середовищем (у шкірі, слизових оболонках) і сприймають відчуття болю, температури, дотику і тиску;

- інтерорецептори, вони розміщуються у внутрішніх органах і сигналізують про зміни фізичного та хімічного стану цих органів та їхнього вмісту;

- пропріорецептори, вони знаходяться в органах апарата руху (в м’язах, сухожилках, фасціях, зв’язках та суглобових капсулах) і реагують на сигналізують про зміну взаєморозташування структур в апараті руху.

Рефлекторна дуга представляє собою ланцюг нервових клітин, яка включає афекторні (чутливі) та ефекторні (рухові, або секреторні) нейрони, по яких нервовий імпульс рухається від місця свого збудження (від рецептора) до робочого органу (до ефектора).

Проста рефлекторна дуга складається з двох неронів – аферентного та ефекторного.

Тіло першого нейрона (рецепторного, аферентного) знаходиться поза центральною нервовою системою.

Зазвичай це псевдоуніполярний нейрон, тіло якого розташоване в спинномозковому вузлі (ganglion spinale) або чутливому вузлі черепних нервів (ganglion sensoriale nn. cranialii).

Периферійний відросток псевдоуніполярного нейрона іде в складі спинномозкових нервів або чутливих волокон черепних нервів та закінчується рецептором, який сприймає зовнішнє (із зовнішнього середовища) або внутрішнє (в органах, тканинах) подразнення.

Це подразнення трансформується у нервовий імпульс, який досягає тіла нервової клітини, а потім по центральному відростку (сукупність яких утворює задні або чутливі корінці спинномозкових нервів) направляється у спинний мозок або по відповідним черепним нервам – в головний мозок.

Як правило, рефлекторна дуга складається не з двох нейронів, а побудована складніше. Так, між двома нейронами – рецепторним (аферентним) і ефекторним (еферентним) – є один або декілька вставних (замикальних) нейронів.

Спинний мозок (medulla spinalis) та головний мозок (encephalon) мають сіру речовину (substantia grisea) і білу речовину (substantia alba) та відноситься до центральної нервової системи.

Сіра речовина (substantia grisea) спинного та головного мозку – це скупчення нервових клітин, які утворюють ядра або нервові центри.

Біла речовина – це нервові волокна, відростки нервових клітин. Нервові волокна утворюють провідні шляхи спинного та головного мозку і зв’язують різні відділи центральної нервової системи та різних ядер (нервових центрів) між собою

Нервова система людини розвивається із зовнішнього зародкового листка – ектодерми.

Ріст нервового жолоба приводить до утворення нервової трубки (tubus neuralis), яка складається з трьох шарів.

З внутрішнього шару розвивається епендимальна вистілка порожнин шлуночків мозку і центрального каналу спинного мозку.

Із середнього (плащового) шару розвивається сіра речовина мозку.

Зовнішній шар, майже немає нервових кліти, перетворюється у білу речовину.

Передній кінець нервової трубки (черепна частин) розширюється і дає початок розвитку головного мозку. Останні відділи нервової трубки дають початок розвитку спинного мозку.

Черпна частина (pars cranialis) нервової трубки утворює три первинні мозкові пухирі: передній, середній та задній (ромбоподібний).

Передній мозковий пухир перетворюється на кінцевий мозок (telencephalon) та проміжний мозок (diencephalon).

Із середнього мозкового пухиря розвивається середній мозок (mesencepalon).

Задній мозковий пухир дає початок задньому мозку (metencephalon) та довгастому мозку (myelencephalon).

Отже, утворюється п’ять відділів головного мозку, їх можна розрізнити на 6-му тижні розвитку ембріона.

Порожнина пухирів та спинної частини нервової трубки перетворюються на шлуночки головного мозку (ventriculi encephalon) та у центральний канал спинного мозку (canalis centralis).

З гангліозної пластинки розвиваються нервові вузли.

Еволюційний розвиток нервової системи. Провідна роль нервової системи виникла і розвинулась в процесі еволюції тварин у зв’язку з ускладненням організму в цілому.

Нервова система є лише у багатоклітинних організмів. Вона пройшла три такі основні етапи розвитку в філогенезі тварин:

I етап – дифузна нервова система,

II етап – вузлова нервова система,

III етап – трубчаста нервова система.

Вперше нервова система утворюється в кишковопорожнинних тварин (гідри, медузи) – дифузна або сітчаста нервова система.

У червів і членистоногих (раки, павуки, комахи) нервові клітини зібрані у скупчення – вузли (ганглії) які між собою з’єднуються. Така нервова система називається вузловою або гангліонарною.

У всіх хребтових тварин і людини нервова система трубчастого типу, тобто нервові клітини зібрані у вигляді нервової трубки

На початковій стадії розвитку хребтових тварин особливо велику роль відіграли апарат руху і органи чуття, які сприяли виникненню найбільш організованої трубчастої нервової системи.

 

Мал. 224. Розвиток центральної нервової сиcтеми (поперечний розтин):

а — нервова пластинка; б — нервова борозна; в — нерво­вий жолобок; г –майже замкнута нервова трубка: д -замкнута нервова трубка;1- ектодерма; 2 — закладка спинномозкових вузлів і вузлів автономної нервової системи;3 — спинний мозок, що розвивається.

Вади розвитку спинного мозку. До них належать:

- міелодисплазія, яка нерідко поєднується із spina bifida (порок розвитку хребта – неповне закриття хребтового каналу) та фізіологічно виражається двостороннім плоскостопієм, зниженням ахілових і подошвових рефлексів, ночним діурезом та порушенням статевої потенції.

- диастематомиелия, це розщеплення спинного мозку – не змикання симетричних частин спинного мозку у ембріона.

- дипломіелія, вона характеризується подвоєнням спинного мозку та часто супроводжується із spina bifida.

Вади розвитку головного мозку. До них належать:

- агенезія – відсутність всього мозку та черепа;

- ацефалія – відсутність півкуль великого мозку при наявності не розвиненого стовбура головного мозку і спинного мозку;

- геміцефалія або геміенцефалія – частково недорозвинута одна півкуля великого мозку;

- цефальоцеле – мозкові кили (грижи);

- агірія – відсутність звивин;

- мікрогірія – неглибокі звивини;

- макрогірія – широкі, крупні звивини;

- поренцефалія – лійкоподібні порожнини, які своєю широкою частиною направлені до поверхні півкуль великого мозку.

СПИННИЙ МОЗОК (medulla spinalis)

Це довгий тяж циліндричної форми, який розміщений в хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору потиличної кістки до рівня I–ІI поперекових хребців.

Спинний мозок закінчується мозковим конусом (conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового хребця тягнеться кінцева нитка, спинномозкова частина (filum terminale, pars spinalis) , яка фіксується до задньої поверхні тіла дру­гого куприкового хребця. Ця нитка є за­лишком редукованого хвостового відділу спинного мозку. Край великого отвору по­тиличної кістки вважається верхньою межею спинного мозку, де він переходить у довгастий мозок.

 

 

На рівні від II шийного – II грудного хребців спинний мозок утворює:

- шийне стовщення (intumescentia cervicalis), яке найбільшого свого розміру досягає на рівні VI шийного хребця.

На рівні X – XII грудних хребців утворює:

попереково–крижове стовщення (intumescentia lumbosacralis), яке переходить в мозковий конус (conus medullaris), розташовані відповідно до центрів іннервації верхніх і нижніх кінцівок.

Всередині спинного мозку проходить центральний канал (canalis centralis), який продовжується вгорі в IV шлуночок головного мозку, а донизу закінчується кінцевим шлуночком (ventriculus terminalis).

Розрізняють такі частини спинного мозку:

- шийна частина; шийні сегменти [1–8] (pars cervicalis; segmenta cervicalia [1–8]), їх є 8;

- грудна частина; грудні сегменти [1–12] (pars thoracica; segmenta thoracica [1–12]), їх є 12;

- поперекова частина; поперекові сегменти [1–5] (pars lumbalis; segmenta lumbalia [1–5]), їх є 5;

- крижова частина; крижові сегменти [1–5] (pars sacralis; segmenta sacralia [1– 5]), їх є 5;

- куприкова частина; куприкові сегменти [1 – 3] (pars coccygea; segmenta coccygea [1–3]), їх є 1–3.

Відрізок спинного мозку, який відповідає двом парам корінців (два передніх та два задніх) називається сегментом (segmentum).

 

Спинний мозок, відповідно, складається з 31 – 33 сегментів.

Починаючи з нижніх чотирьох шийних, сегменти розташовуються вище відповідних хребців хребтового стовпа (правило Шипо). Таке розташування пояснюється тим, що довжина спинного мозку значно менша за довжину хребтового стовпа. Тому, практично важливо знати скелетотопію спинномозкових сегментів.

Скелетотопія спинномозкових сегментів:

- у нижньому шийному (V, VI, VII, VIII) і верхньому грудному відділах (I, II, III, IV) сегменти розміщені на один хребець вище від відповідного їм за ліком хребця;

- в середньому грудному відділу сегменти (V, VI, VII, VIII, IX) розміщені на два хребці вище;

- в нижньому грудному відділу) сегменти (X, XI, XII розміщені на три хребці вище;

- поперекові сегменти розміщені на рівні X – XI грудних хребців;

- крижові і і куприкові сегменти – на рівні XII грудного – I поперекового хребці.

 

Відношення сегментів спинного мозку до периферійної рухової і чутливої іннервації такі:

- м’язи і шкіра верхньої кінцівки іннервуються V–VIII та I і, почасти, II грудними сегментами;

- шкіра і м’язи тулуба іннервуються II-XII грудними сегментами;

- шкіра над пахвинною зв’язкою (lig. inguinale) іннервується I поперековим сегментом;

- нижня кінцівка (membrum inferius) іннервується II–V поперековими та I–II крижовими сегментами;

- ділянка зовнішніх статевих органів, промежини і присередній відділ сідничної ділянки іннервуються III–V крижовими сегментами; тут же містяться рефлекторні центри сечовипускання, дефекації і ерекції.

Сіра речовина спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis) із задніми і передніми корінцями (radices posteriores et anteriores) і переднім, бічним, заднім власними пучками білої речовини (fasciculi proprii anterior, lateralis, posterior substantiae albae), що обрамляє сіру речовину (substantia grisea), утворює власний або сегментарний апарат спинного мозку.

Тобто, це частина спинного мозку, яка відповідає двом парам корінців (два передніх і два задніх) і вузької смужки білої речовини, яка безпосередньо прилягає до сірої речовини.

Основне призначення сегментарного апарату спинного мозку – здійснення вроджених реакцій (рефлексів) у відповідь на подразник (внутрішній або зовнішній) – безумовні рефлекси.

Передні і задні корінці, які відходять від спинного мозку нижче XII грудного сегмента, разом з корінцями, які розміщені навколо мозкового конуса, та з кінцевою ниткою утворюють кінський хвіст (cauda equina) спинного мозку.

На передній поверхні спинного мозку проходить передня серединна щілина (fissura mediana anterior).

На задній поверхні спинного мозку проходить задня серединна борозна (sulcus medianus posterior), де розташована задня серединна перегородка (septum medianum posterius).

По бічній поверхні спинного мозку проходить передньобічна борозна (sulcus ventromedialis) – права і ліва, та задньобічна борозна (sulcus posterolateralis) – права та ліва.

Між задньою серединною борозною та задньобічною борозною розташована задня проміжна борозна (sulcus intermedius posterior).

У задньобічні борозни входять чутливі волокна заднього корінця (radix posterior), який має в своєму дистальному кінці стовщення – чутливий вузол спинномозкового нерва; спинномозковий вузол (ganglion sensorium nervi spinalis; ganglion spinale).

У ньому лежать тіла чутливих псевдоуніполярних нейронів.

Із передньобічних борозен (sulci anterolaterales) виходять рухові волокна переднього корінця (radix anterior).

Задній і передній корінці (radices posterior et anterior) з’єднуються, утворюючи мішаний стовбур спинномозкового нерва (truncus nervi spinalis).

Відповідно до кількості сегментів спинного мозку (segmenta medullae spinalis) утворюються 31 – 33 пари спинномозкових нервів (nervi spinales).

Спинномозковий нерв (nervus spinalis) проходить через міжхребцевий отвір (foramen intervertebrale) і розгалужується на такі гілки:

- передню гілку (ramus anterior або ventralis), яка є найбільшою гілкою і з’єднується з передніми гілками сусідніх спинномозкових нервів (nervi spinales), утворюючи нервові сплетення (plexus nervosum), за винятком передніх грудних нервів (nervi thoracici), які не утворюють сплетень, а продовжуються у міжреброві нерви (nn. intercostales). Ця гілка має рухові та чутливі волокна;

- задню гілку (ramus posterior або ramus dorsalis), яка йде дозаду між поперечними відростками хребців (processus transversi vertebrarum) та іннервує шкіру і глибокі м’язи спини (cutis et musculi dorsi profundi), м’язи шиї та підпотиличні м’язи (musculi collі et musculi suboccipitales).

Задні гілки крижових спинномозкових нервів (rami posteriores nervorum spinalium sacralium) проходять через задні крижові отвори (foramina sacralia posteriora). Ця гілка має рухові та чутливі волокна, а задня гілка I шийного спинномозкового нерва виходить між потиличною кісткою (os occipitale) і атлантом (atlas) та містить тілки рухові волокна;

- оболонну гілку; поворотну гілку (r. meningeus; r. recurrens), яка містить чутливі та симпатичні нервові волокна і заходить у хребтовий канал (canalis vertebralis) через міжхребцевий отвір (foramen intervertebrale) та іннервує оболони спинного мозку (meninges spinales);

- білу сполучну гілку (ramus communicans albus), що містить вкриті мієліном передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), які йдуть від ядра спинного мозку до найближчого симпатичного вузла (ganglion sympathicum). Ця гілка відходить тільки від VIIІ шийного, всіх грудних та верхніх двох, трьох поперекових спинномозкових нервів.

До спинномозкових нервів підходять сірі сполучні гілки (rami communicantes grisei), які містять переважно завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), що йдуть від усіх вузлів симпатичного вузла (ganglion sympathicum) до всіх пар (31) спинномозкових нервів.

Оболонки спинного мозку

Спинномозкова тверда оболонка (dura mater spinalis) (мал. 245), яка має вигляд довгастого мішка, складається з двох листків — зовнішнього, що є окістям хребців, і внутрішнього, або власне твердої оболонки. Простір, розташований назовні від твердої оболонки, називається надтвердооболонним (spatium epidurale). Він заповнений клітковиною, яка містить головним чином численні внутрішні вени хребта. Вгорі тверда оболонка спинного мозку фіксується до краю великого (потиличного) отвору, а знизу закінчується сліпо і в canalis sacralis переходить у нит­ку твердої оболонки, яка закріплюється на куприку. У межах міжхребцевих отворів тверда оболонка вкриває спинномозкові корінці, вузли та нерви.

Спинномозкова павутинна оболонка

(arachnoidea mater spinalis) — тонка, без­барвна і прозора; щільно прилягає до внутрішньої поверхні твердої оболонки. Спинномозкова м'яка оболонка (ріа mater spinalis) щільно вкриває речовину спинного мозку; містить велику кількість артеріальних і венозних судин. Між па­вутинною і м'якою оболонками є чималий підпавутинний простір (spatium suba-rachnoideum), заповнений цереброспіналь-ною рідиною (liquor cerebrospinal) і з'єднаний з однойменним простором головного мозку. Таким чином, спинний мозок із своїми корінцями ніби плаває в церебро-спінальній рідині. Стійкого положення йому надають дві зв'язки — проміжна шийна перегородка та зубчасті зв'язки, які формуються з м'якої оболонки мозку. Проміжна шийна перегородка, яка є лише в шийному відділі, йде від серединної борозни спинного мозку до павутинної оболонки. Зубчаста зв'язка починається від бічних поверхонь спинного мозку (між передніми й задніми корінцями) та у вигляді 19 — 23 зубців фіксується до твердої оболонки.

Спинний мозок складається із сірої речовини (substantia grisea), яка оточена з усіх сторін білою речовиною (substantia alba).

Від задньої серединної борозни тягнеться задня серединна перегородка (septum medianum posterius), яка доходить до сірої речовини (substantia grisea) і поділяє білу речовину (substantia alba) на дві половини, а передня серединна щілина (fissura mediana anterior) не доходить до сірої речовини, тому тут утворюється передня біла спайка (commissura alba anterior), яка сполучає передні симетричні ділянки білої речовини.

Сіра речовина спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis)

Це скупчення тіл нейронів та їх коротких відростків. Вона складається з:

- переднього стовпа (columna anterior);

- заднього стовпа (columna posterior);

- проміжного (бічного) стовпа (columna intermedia), цей стовп чітко виражений лише в грудо–поперековому відділі спинного мозку;

- центральної драглистої речовини (substantia gelatinosa centralis) – проміжної зони, що розташована навколо центрального каналу, який висланий епендимою.

На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів і тому в сірій речовині розрізняють парні:

- передній ріг (cornu anterius);

- задній ріг (cornu posterius);

- бічний ріг (cornu laterale).

На рівні шийного та попереково–крижового відділів спинного мозку клітини переднього рогу утворюють спинномозкову пластинку VII – IX (lamina spinales VII – IX). На інших рівнях ця пластинка розташована в проміжній речовини (substantia intermedia).

У передніх стовпах (cornua anteriora) розташовані рухові клітини, які формують 5 рухових ядер:

- передньобічне ядро (nucleus anterolateralis);

- передньоприсереднє ядро (nucleus anteromedialis);

- задньобічне ядро (nucleus posterolateralis);

- задньоприсереднє ядро (nucleus posteromedialis);

- цетральне ядро (nucleus centralis).

Аксони цих клітин утворюють передні корінці, які в складі спинномозкових нервів досягають поперечносмугастих м’язів шиї, тулуба та кінцівок.

Задні роги (cornua posteriora) мають:

- верхівку (apex);

- головку (caput);

- шийку (cervix);

- основу (basis).

Задні роги, які формують задній стовп, складаються із вставних (асоціативних) клітин.

Вони приймають імпульс від чутливих клітин спинномозкового вуза і передають його на інший нейрон спинного мозку або головного мозку.

Вставні клітини задніх рогів формують:

- на верхівці– крайове ядро; спинномозкова пластинка I (nucleus marginalis; lamina spinalis I);

- у головці – драглисту речовину; спинномозкова пластинка II (substantia gelatinosa; lamina spinalis II);

- у шийці – власне ядро; спинномозкова пластинка III та IV (nucleus proprius; lamina spinalis III et IV) заднього рогу та спинномозкова пластинка V (lamina spinalis V);

- у основі, в присередній частині рогу попереду від власного ядра і зміщене на бічний ріг – грудне ядро; (дорсальне ядро – nucleus dorsalis) спинномозкова пластинка VI (nucleus thoracicus; lamina spinalis VI) чи стовпи Кларка–Штіллінга.

У проміжному стовпі (columna intermedia) на поперечному зрізі виділяють:

- центральну проміжну речовину (substantia intermedia centralis), що оточує центральний канал спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis) і має передню та задню сіру спайку (commissura grisea anterior et posterior);

- бічну проміжну речовину (substantia intermedia lateralis), що розміщена збоку від центральної проміжної речовини в межах від І грудного до ІІ поперекового сегментів спинного мозку, де розташовані нейрони симпатичної частини автономної нервової системи.

У бічних рогах (cornua lateralia) проміжного стовпа грудо–поперекового відділу спинного мозку розташовані тіла нейронів симпатичної частини автономної (вегетативної) нервової системи, які формують бічно–проміжне ядро (nucleus intermediolateralis).

У бічній проміжній речовині (substantia intermedia lateralis), на рівні сегментів Th₁ – L_3, латеральніше центрального каналу міститься присередньо–проміжне ядро (nucleus intermediomedialis), а на рівні крижової частини спинного мозку (сегменти S₂ – S₄) розміщені крижові парасимпатичні ядра (nuclei parasympathici sacrales), якi складаються із вставних клітин вісцеральної чутливості.

Увесь проміжний стовп утворений спинномозковою пластинкою VII (lamina spinalis VII).

У проміжному стовпі також розміщене ядро соромітного нерва (nucleus nervi pudendi), переднє присереднє ядро (nucleus medialis anterior) та сітчастий утвір спинного мозку (formatio reticularis spinalis), який лежить у куті між переднім та заднім стовпами і має сітчастий вигляд (це скупчення білої та сірої речовини).

Біла речовина спинного мозку (substantia alba medullae spinalis)

Вона представлена аксонами нервових клітин головного та спинного мозку, які утворюють висхідні шляхи (чутливі, аферентні) і низхідні шляхи (рухові, еферентні).

За допомогою борозен біла речовина поділяється на:

- передній канатик (funiculus anterior);

- задній канатик (funiculus posterior);

- бічний канатик (funiculus lateralis).

Правий і лівий передні канатики за допомогою передньої білої спайки (comissura alba anterior) сполучаються між собою.

У задніх канатиках проходить два висхідні шляхи:

- тонкий пучок (fasciculus gracilis), пучок Голя, який розташований присередньо;

- клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus), або пучок Бурдаха, розташований збоку від нього.

Біла речовина передніх канатиків утворює в основному такі низхідні шляхи:

- передній кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior) чи передній пірамідний шлях;

- покрівельно–спинномозковий шлях (tractus tectospinalis);

- сітчасто–спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales);

- мосто–сітчасто–спинномозковий шлях (tractus pontoreticulospinalis);

- оливо–спинномозкові волокна (fibrae olivospinales);

- присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis).

У передньому канатику проходить також один висхідний шлях – передній спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).

У бічних канатиках збоку проходять такі висхідні шляхи:

- задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга;

- передній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris anterior) – шлях Говерса;

- бічний спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis).

Присередньо в бічних канатиках проходять низхідні шляхи:

- бічний кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), або бічний пірамідний шлях;

- червоноядерно–спинномозковий шлях (tractus rubrospinalis) – шлях Монакова.

До центральних структур спинного мозку (structurae centrales medullae spinalis) належать:

- спинномозкове поле X; спинномозкова пластинка X (area spinalis X; lamina spinalis X), воно є ділянкою сірої речовини, що прилягає до центрального каналу;

- передня та задня сірi спайки (commissurae griseae anterior et posterior) – це тонкі пластинки сірої речовини, які прилягають до центрального каналу спереду і позаду;

- передня та задня білi спайки (commissurae albae anterior et posterior), вони розташовуються назовні від передньої та задньої сірих спайок;

- центральний канал (canalis centralis) – це вузький канал, який розміщений посередині спинного мозку.

Частина спинного мозку, яка відповідає двом парам корінців (два передніх і два задніх) з вузькою смужкою білої речовини, яка безпосередньо примикає до сірої речовини, утворює власний апарат спинного мозку, або сегментарний апарат спинного мозку (сегмент), а за новою міжнародною номенклатурою – частину або сегмент.

 

Тема 3.  ГОЛОВНИЙ МОЗОК (encephalon)

Головний мозок (encephalon) поділяється на:

- ромбоподібний мозок – (rhombencephalon), який складається з

- довгастого мозку; цибулини (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);

- заднього мозку (metencephalon), до складу якого належать:

- міст (pons);

- мозочок (cerebellum);

- середній мозок (mesencephalon);

- передній мозок (prosencephalon), складається з:

- проміжного мозку (diencephalon);

- кінцевого мозку (telencephalon).

Головний мозок розвивається із трьох зародкових пухирців (vesiculae germinativae) нервової трубки, які є потовщенням нервової трубки або первинних мозкових пухирців:

- переднього мозкового пухирця або переднього мозку (prosencephalon);

- середнього мозкового пухирця або середнього мозку (mesencephalon);

- ромбоподібного (заднього) мозкового пухирця або заднього (ромбоподібного) мозку (rhombencephalon).

На стадії п’яти зародкових пухирців формуються:

1) із ромбоподібного мозкового пухирця (rhombencephalon) формуються два вторинні мозкові пухирці:

- довгастий мозок (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);

- задній мозок (metencephalon).

2) Середній мозковий пухирець (mesencephalon) не поділяється на вторинні мозкові пухирі і відділяється від ромбоподібного мозку (rhombencephalon) перешийком ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali).

3) із переднього мозкового пухирця (prosencephalon) формуються два вторинні мозкові пухирці:

- кінцевий мозок (telencecephalon);

- проміжний мозок (diencephalon).

Отже:

Із ромбоподібного мозку розвивається:

- довгастий мозок; цибулина (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);

- задній мозок (metencephalon), у склад якого входять:

- міст (pons)

- мозочок (cerebellum).

Із середнього мозку розвивається:

- пластинка покрівлі (дах) середнього мозку (lamina tecti mesencephali; lamina quadrigemina mesencephali);

- ніжки мозку (pedunculi cerebri).

Із проміжного мозку розвивається;

- таламічний мозок (thalamencephalon);

- гіпоталамус (hypothalamus);

- епіталамус (epithalamus);

- метаталамус (metathalamus).

Кінцевий мозок складається з:

- півкулі великого мозку (hemisperia cerebri);

- нюхового мозку (rhinencephalon);

- основних ядер та структур утворів (nuclei basales et structurae pertinentes) сірої та білої речовин;

- плаща півкуль (pallium) або, за новою номенклатурою, кори великого мозку (cortex cerebri);

- мозолистого тіла (corpus callosum);

- склепіння (fornix).

 

 

Розвиток головного мозку: а — стадія трьох мозкових пухирців (близько 3.5 тижня); 1 - передній мозок; 2 — середній мозок; 3 — ромбоподібний мозок; б  — стадія п'яти мозкових пухирців (близько 5.5 тижня); в — стадія п'яти мозкових пухирців (близько 7-8 тижня); г — стадія п'яти мозкових пухирців (близько 10 тижнів); 1 - кінцевий мозок; 2 — проміжний мозок: 3 - середній мозок; -4 — задній мозок; 5 — довгастий мозок; в — спинний мозок.

 

Головний мозок також можна поділити на:

- кінцевий мозок; великий мозок (telencephalon; cerebrum);

- стовбур головного мозку (truncus encephali), який складається з:

- довгастого мозку (myelencephalon; medulla oblongata);

- моста (pons);

- середнього мозку (mesencephalon);

- проміжного мозку (dyencephalon).

Згідно з новою анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу), кінцевий мозок (telencephalon) має основні ядра та структури утворів (nuclei basales et structurae pertinentes), до яких відносяться:

- хвостате ядро (nucleus caudatus);

- сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);

- смугасте тіло (corpus striatum);

- внутрішня капсула (capsula interna);

- променистий вінець (corona radiata);

- асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali).

Кінцевий мозок має дві півкулі – праву і ліву, на яких є такі поверхні:

- нижня поверхня півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri);

- верхньобічна поверхня півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);

- присередня поверхня півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri).

На нижній поверхні півкуль великого мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) – основи головного мозку – виходять 12 пар черепних нервів:

- перша пара, нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I]) –  чутливий, що виходить:

- з черепа (cranium) через дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);

- з головного мозку (encephalon) від  нюхових цибулин (bulbі olfactorii);

- друга пара, зоровий нерв [II] (nervus opticus [II]) –  чутливий, що виходить:

- з черепа (cranium) через зорові канали (canales optici);

- з головного мозку (encephalon) від зорового перехрестя (chiasma opticum);

- третя пара, окоруховий нерв [III] (nervus oculomotorius [III]) – мішаний, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) з міжніжкової ямки (fossa interpeduncularis);

- з черепа (cranium) через верхню очноямкову щілину (fissurа orbitalis superior);

- четверта пара, блоковий нерв [IV] (nervus trochlearis [IV]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) з обох боків від вуздечки верхнього мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris), проходячи з бічної сторони ніжок мозку (facies lateralis pedunculorum cerebri);

- з черепа (cranium) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- п’ята пара, трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) на межі між мостом (pons) і середніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares medii);

- з черепа (cranium) виходить трьома гілками:

- очний нерв [V_A; V₁] (nervus ophthalmicus [V_A; V₁]) через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- верхньощелепний нерв [ V_b; V₂ ] (nervus maxillaris [V_b; V₂]) через круглий отвір (foramen rotundum);

- нижньощелепний нерв [V_c; V₃] (nervus mandibularis [V_c; V₃]) через овальний отвір (foramen ovale);

- шоста пара, відвідний нерв [VI] (nervus abducens [VI]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) між мостом (pons) і пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae);

- з черепа (cranium) через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- сьома пара, лицевий нерв [VII] (nervus facialis [VII]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) в мосто–мозочковому куті (angulus pontocerebellaris);

- з черепа (cranium) через шило–соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum);

- восьма пара, присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis [VIII]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) в мосто–мозочковому куті (angulus pontocerebellaris), позаду сьомої пари (nervus facialis [VII]);

- з черепа (cranium) через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus);

- дев’ята пара, язикоглотковий нерв [IX] (nervus glossopharyngeus [IX]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae);

- з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);

- десята пара, блукаючий нерв [X] (nervus vagus [X]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) позаду дев’ятої пари (nervus glossopharyngeus [IX]);

- з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);

- одинадцята пара, додатковий нерв [XI] (nervus accessorius [XI]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) і задньобічної борозни спинного мозку (sulcus posterolateralis medullae spinalis), нижче десятої пари (nervus vagus [X]);

- з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);

- дванадцята пара, під’язиковий нерв [XII] (nervus hypoglossus [XII]), що виходить:

- з головного мозку (encephalon) між оливою та пірамідою довгастого мозку (oliva et pyramis medullae oblongatae);

- з черепа (cranium) через канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).

 

На нижній поверхні півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri); основи головного мозку, ззаду наперед знаходяться:

- довгастий мозок; цибулина (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);

- міст (pons);

- в сторони від моста відходять середні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii);

- спереду від моста проходять ніжки мозку (pedunculi cerebri), між ними міститься міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої є задня пронизана речовина (substantia perforata posterior);

- спереду від ямки знаходяться сосочкові тіла (corpora mamillaria);

- спереду від сосочкових тіл розміщений сірий горб (tuber cinereum), від якого відходить лійка (infundibulum), на останній розташований гіпофіз (hypophysis), складовими якого є аденогіпофіз; передня частка (adenohypophysis; lobus anterior) та нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior);

- по боках від сірого горба містяться зорові шляхи (tractus optici), які наближаються один до одного і переходять у зорове перехрестя (chiasma opticum);

- зорові нерви (nervi optici);

- нюхові трикутники (trigona olfactoria), на дні яких розташована передня пронизана речовина (substantia perforata anterior);

- нюхові шляхи (tractus olfactorii);

- нюхові цибулини (bulbi olfactorii).

На присередній поверхні півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri) знаходяться:

- півкулі великого мозку (hemispheria cerebri), які сполучаються між собою мозолистим тілом (corpus callosum).

Мозолисте тіло має спереду коліно (genu), яке переходить донизу в дзьоб (rostrum). Дзьоб продовжується в дзьобову пластинку (lamina rostralis), яка, в свою чергу, закінчується кінцевою пластинкою (lamina terminalis).

Ззаду мозолисте тіло закінчується валиком (splenium);

Під мозолистим тілом (corpus callosum) проходить склепіння (fornix), яке ззаду закінчується ніжками (crura), а спереду переходить у стовпи (columnae);

Між мозолистим тілом (corpus callosum) і стовпами склепіння (columnae fornicis) натягнута пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);

Під склепінням (fornix) розташований таламус; горб (thalamus);

Позаду таламуса (thalamus) розміщена пластинка покрівлі; чотиригорбкова пластинка (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка складається з верхніх горбків (colliculi superiores) та нижніх горбків (colliculi inferiores);

Між ніжками мозку (pedunculi cerebri) та покрівлею середнього мозку (tectum mesencephali) проходить водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri), або Сільвієв водопровід, який сполучається:

- ззаду з четвертим шлуночком (ventriculus quartus);

- спереду з третім шлуночком (ventriculus tertius);

Четвертий шлуночок (ventriculus quartus) обмежований:

- вгорі і знизу верхнім мозковим парусом (velum medullare superius);

- знизу нижнім мозковим парусом (velum medullare inferius);

Дном четвертого шлуночка є ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea), яка займає дорсальну поверхню моста та довгастого мозку (facies dorsalis pontis et medullae oblongatae);

По боках від довгастого мозку містяться півкулі мозочка [HII–HX] (hemispheria cerebelli [HII–HX]), які з’єднані між собою черв’яком мозочка [I–X] (vermis cerebelli[I–X]);

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) відокремлюються одна від одної поздовжньою щілиною великого мозку (fissura longitudinalis cerebri), яка йде до мозолистого тіла (corpus callosum).

Великий мозок (cerebrum) відокремлюється від мозочка (cerebellum) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri).

Довгастий мозок

(myelencephalon; medulla oblongata; bulbus)

Він є продовженням спинного мозку (medulla spinalis) і має вигляд молодої цибулини, тому і називається цибулиною (bulbus).

Як і спинний мозок (medulla spinalis), довгастий мозок на дорcальній поверхні (facies dorsalis medullae oblongatae) має:

- задню серединну борозну (sulcus medianus posterior);

- дві задньобічні борозни (sulci posterolaterales).

На вентральній поверхні довгастого мозку (facies ventralis medullae oblongatae) проходить:

- передня серединна щілина (fissura mediana anterior);

- дві передньо–бічні борозни (sulci anterolaterales).

Між передньою серединною щілиною (fissura mediana anterior) і передньобічними борознами (sulci anterolaterales) містяться піраміди довгастого мозку; піраміди цибулини (pyramides medullae oblongatae; pyramides bulbi), які на межі із спинним мозком перехрещуються, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).

Між передньобічною та задньобічною борознами (sulci anterolateralis et posterolateralis) розміщені оливи (olivae).

Дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae) утворює нижню частину ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea).

На дорсальній поверхні (facies dorsalis) нижче ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) чітко контуруються:

- тонкий пучок (fasciculus gracilis) з тонким горбком (tuberculum gracile) попереду;

- клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) з клиноподібним горбком (tuberculum cuneatum).

Сіра речовина довгастого мозку (substantia grisea medullae oblongatae) представлена:

- нижнім оливним комплексом; нижніми оливними ядрами (complexus olivaris inferior; nuclei olivares inferiores);

- тонкими ядрами (nuclei graciles);

- клиноподібними ядрами (nuclei cuneati);

- центром дихання і кровообігу;

- ядрами ІХ– ХІІ пар черепних нервів.

Біла речовина довгастого мозку (substantia alba medullae oblongatae) складається з:

- висхідних шляхів, у склад яких входять присередня петля (lemniscus medialis), яка в довгастому мозкові (medulla oblongata) робить перехрест (decussatio lemnisci medialis) та спинномозкова петля (lemniscus spinalis);

- низхідних шляхів (пірамідних шляхів);

- сітчастої формації (formatio reticularis).

 

 

МІСТ(pons), або міст Варолія

Він розміщений попереду довгастого мозку (medulla oblongata), утворений потовщенням мозкової речовини, яка за допомогою середніх мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares medii) сполучає мозочок (cerebellum) з мостом (pons).

Міст (pons) має:

- вентральну поверхню (facies ventralis), на якій проходить основна борозна (sulcus basilaris);

- дорсальну поверхню (facies dorsalis), яка утворює верхню частину ромбоподібної ямки.

Сіра речовина моста (substantia grisea pontis) складається із:

- власних ядер мосту (nuclei proprii pontis);

- ядер V–VІІІ пар черепних нервів.

На межі між вентральною та дорсальною частинами моста (pars ventralis et dorsalis pontis) лежать ядра трапецієподібного тіла (nuclei corporis trapezoidei), основу яких складають:

- переднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus anterior corporis trapezoidei);

- бічне ядро трапецієподібного тіла (nucleus lateralis corporis trapezoidei);

- присереднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus medialis corporis trapezoidei).

Біла речовина моста складається із нервових волокон, які ідуть у складі:

- присередньої петлі (lemniscus medialis);

- сітчастої формації (formatio reticularis);

- пірамідних шляхів (tractus pyramidales).

 

 

 

РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis)

Це будь–яка сукупність кількох дифузних сіток з клітин та нервових волокон у спинному мозку та в стовбурі головного мозку (truncus encephali), утворюючи сітку.

Сітчаста формація (formatio reticularis) пов’язана з:

- усіма органами чуття (organa sensuum);

- руховими та чутливими ділянками (regiones motoriae et sensoriae):

- кори великого мозку (cortex cerebri);

- таламусa (thalamus);

- гіпоталамусa (hypothalamus);

- спинного мозку (medulla spinalis).

Сітчаста формація (formatio reticularis) регулює:

- рівень збудливості і тонус різних відділів центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку;

- бере участь в регуляції рівня свідомості, емоцій, вегетативних функцій, цілеспрямованих рухів.

Сітчаста формація, за І. П. Павловим, – це друга неспецифічна аферентна нервова система.

До сітчастих ядер належать:

- сітчасті ядра (nuclei reticulares);

- ядра шва (nuclei raphes);

- велетенськоклітинне ядро (nucleus gigantocellularis).

Сагітальний розріз через міст та мозочок

МОЗОЧОК (cerebellum)

Мозочок (cerebellum) є окремою частиною головного мозку (encephalon). Разом із мостом (pons) формує задній мозок (metencephalon) і є найбільшим відділом ромбоподібного мозку (rhombencephalon), яка відділяється від кінцевого мозку (telencephalon) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri), куди заходить намет мозочка (tentorium cerebelli).

Зверху до мозочка (cerebellum) прилягають потиличні частки великого мозку (lobi occipitales cerebri).

На нижній поверхні мозочка (facies inferior cerebelli) є широка заглибина – долинка мозочка (vallecula cerebelli), до якої прилягає дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae).

Mозочoк (cerebellum) має півкулі мозочка (hemispheria cerebelli), які розділені між собою поздовжньою щілиною (fissura longitudinalis cerebelli).

Півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) з’єднуються за допомогою черв’яка мозочка [I–X] (vermis cerebelli [I–X]).

Мозочок (cerebellum) складається з:

- тіла мозочка (corpus cerebelli);

- клаптиково–вузликової частки (lobus flocculonodularis). Межею між ними є задньобічна щілина мозочка (fissura posterolateralis).

Зовнішня будова мозочка (morphologia externa cerebelli)

Мозочок має:

- тіло мозочка (corpus cerebelli), яке складається з:

- двох півкуль мозочка (hemispheria cerebelli);

- черв’яка мозочка (vermis cerebelli), який розташований між ними;

- долинку мозочка (valecula cerebelli) в якій розміщений довгастий мозок (medulla oblongata);

- черв’як мозочка (vermis cerebelli), який має такі частини (по колу зверху вниз):

- язичок мозочка (lingula cerebelli);

- вершину (culmen);

- схил (declive);

- листок черв’яка (folium vermis);

- горб (tuber);

- піраміду (pyramis);

- вузлик (nodulus);

- щілини мозочка (fissurae cerebelli), що є численні і різні за глибиною; вони пронизують півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) та черв’як мозочка (vermis cerebelli). Є такі щілини:

- горизонтальна щілина (fissura horizontalis), яка поділяє мозочок на:

- вентральну частину (pars ventralis);

- дорсальну частину (pars dorsalis);

- міжпівмісяцева щілина (fissura intersemilunaris);

- задня верхня щілина (fissura posterior superior);

- задньобічна щілина (fissura posterolateralis);

- передпірамідна щілина (fissura prepyramidalis);

- друга щілина (fissura secunda);

- листки мозочка (folia cerebelli) розташовані між щілинами мозочка.

Щілини мозочка (fissurae cerebelli) поділяють мозочок (cerebellum) на такі частки і часточки:

1. Передню частку мозочка (lobus cerebelli anterior), що відділена від задньої частки мозочка (lobus cerebelli posterior) першою щілиною (fissura prima) і складається з:

- часточок черв’яка (lobuli vermis), до яких відносяться:

- язичок мозочка (lingula cerebelli);

- центральна часточка (lobulus centralis);

- вершина (culmen);

- часточок півкуль, до яких відносяться:

- крило центральної часточки (ala lobuli centralis);

- передня чотирикутна часточка (lobulus quadrangularis anterior).

Передня частка мозочка майже повністю складається з передньої чотирикутної часточки (lobulus quadrangularis anterior), що доповнена спереду центральною часточкою (lobulus centralis), яка представлена крилами центральної часточки (alae lobuli centralis).

Передня чотирикутна часточка (lobulus quadrangularis anterior) має:

- задню частину; дорсальну частину (pars posterior; pars dorsalis);

- передню частину; вентральну частину (pars anterior; pars ventralis).

Передня частка мозочка (lobus cerebelli anterior) належить до давнього мозочка (paleocerebellum), отримує волокна пропріоцептивної чутливості від спинномозково–мозочкових шляхів, і тому має ще назву – спинномозкомозочок (spinocerebellum), який підтримує тонус м’язів, контролює сили гравітації та інерції.

2. Задню частку мозочка (lobus cerebelli posterior), є більшою частиною нового мозочка (neocerebellum).

До задньої частки мозочка (lobus cerebelli posterior) йдуть мостомозочкові волокна (fibrae pontocerebellares) від ядер мосту (nuclei pontis), тому ця частка ще називається мостомозочок (pontocerebellum), який забезпечує тонку синхронізацію м’язового тонусу при вольових рухах.

До складу задньої частки мозочка (lobulus cerebelli posterior) належать (зверху вниз):

- часточки півкуль, до яких відносяться:

- проста часточка або задня чотирикутна часточка (lobulus simplex; lobulus quadrangularis posterior);

- верхня півмісяцева часточка (lobulus semilunaris superior);

- нижня півмісячева часточка (lobulus semilunaris inferior);

- присерединна часточка; тонка часточка (lobulus paramedianus; lobulus gracilis);

- двочеревцева часточка (lobulus biventer);

- мигдалик мозочка (tonsilla cerebelli).

- часточки черв’яка (lobuli vermis), до яких відносяться:

- схил (declive);

- листок черв’яка (folium vermis);

- піраміда (pyramis);

- горб (tuber);

- язичок (uvula).

3. Клаптиково–вузликову частку (lobus flocculonodularis), яка філогенетично належить до стародавнього мозочка (archicerebellum).

Ця частка (lobus flocculonodularis) функціонально, пов’язана з присінковими ядрами VIII пари черепних нервів за допомогою присінковомозочкових волокон (fibrae vestibulocerebellares), ще називається присінкомозочком (vestibulocerebellum), розміщена знизу мозочка під задньобічною щілиною (fissura posterolateralis) та забезпечує рівновагу тіла людини.

Клаптиково–вузликова частка (lobus flocculonodularis) складається з:

- клаптика (flocculus);

- вузлика (nodulus);

- ніжки клаптика (pedunculus flocculi), яка з’єднує клаптик з вузликом.

Внутрішня будова мозочка (morphologia interna cerebelli)

Біла речовина мозочка, яка оточена корою та розділена на периферії численними, різної глибини борознами, тому на стріловому (сагітальному) розрізі нагадує гілку дерева – дерево життя (arbor vitae).

Мозочок (cerebellum) ззовні вкритий шаром сірої речовини – корою мозочка (cortex cerebelli), в якій знаходяться листки мозочка (folia cerebelli), що відокремлені  між собою щілинами мозочка (fissurae cerebelli).

Сіра речовина мозочка є скупченням сірої речовини у товщі мозкового тіла (corpus medullare cerebelli) і складається з чотирьох пар таких ядер:

- зубчасте ядро; бічне ядро мозочка (nucleus dentatus; nucleus lateralis cerebelli);

- переднє міжпозиційне ядро; коркоподібне ядро (nucleus interpositus anterior; nucleus emboliformis), яке закриває ворота зубчастого ядра (hilum nuclei dentati);

- заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро (nucleus interpositus posterior; nucleus globosus);

- ядро вершини (шатра); присереднє ядро мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).

Біла речовина мозочка складає основну масу мозочка і називається мозковим тілом мозочка (corpus medullare cerebelli).

Мозочок має три пари мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares), які з’єднують його з іншими відділами головного мозку (encephalon):

- середні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii), що з’єднують мозочок (cerebellum) з мостом (pons);

- верхні (передні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares superiores), що з’єднують мозочок (cerebellum) з покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali);

- нижні (задні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares inferiores), що з’єднують мозочок (cerebellum) з довгастим мозком (medulla oblongata).

Філогенетично мозочок поділяють на:

- стародавній мозочок (archicerebellum), до якого належать:

- клаптико–вузликова частка (lobus flocculonodularis);

- язичок мозочка (uvula; lingula cerebelli);

- ядро вершини; ядро шатра; присереднє ядро мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).

Cтародавній мозочок (archicerebellum) забезпечує рівновагу тіла людини.

- давній мозочок (paleocerebellum), до якого належать:

- передня частка мозочка (lobus cerebelli anterior);

- вершина (culmen);

- піраміда (pyramis);

- язичок (uvula);

- переднє міжпозиційне ядро; кіркоподібне ядро (nucleus interpositus anterior; nucleus emboliformis);

- заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро (nucleus interpositus posterior; nucleus globosus).

Давній мозочок (paleocerebellum) підтримує тонус м’язів, а під час рухів враховує сили гравітації та інерції.

- новий мозочок (neocerebellum) належить решта часток мозочка із зубчастим ядром; бічним ядром мозочка (nucleus dentatus; nucleus lateralis cerebelli).

Новий мозочок (neocerebellum) координує та регулює рухи людини.

В цілому мозочок відіграє важливу роль у підтримці рівноваги тіла та координації рухів, він є одним із вищих автономних (вегетативних) центрів.

Тобто мозочок становить центр рефлекторної координації м’язових скорочень, які служать для підтримування рівноваги, особливо при статико–локомоторних актах; крім того, він координує роботу окремих м’язів при складних рухових актах, зв’язаних з пересуванням тіла в просторі, а також кожного м’яза окремо.

 

 

ЧЕТВЕРТИЙ ШЛУНОЧОК (ventriculus quartus)

Він є похідним порожнини ромбоподібного мозку (rhobencephalon) і має:

- ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea), яка є передньою стінкою четвертого шлуночка (за старою номенклатурою (PNA) – дном четвертого шлуночка);

- покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti), який є задньою стінкою четвертого шлуночка (його називали дахом четвертого шлуночка).

РОМБОПОДІБНА ЯМКА (fossa rhomboidea)

Ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea) лежить на дорсальній поверхні довгастого мозку та моста (facies dorsalis medullae oblongatae et pontis) і обмежована:

- вгорі верхніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares superiores);

- знизу нижніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares inferiores).

Посередині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) проходить серединна борозна (sulcus medianus), яка поділяє ямку на праву та ліву симетричні половини.

Уздовж серединної борозни (sulcus medianus) з боків розміщується парне присереднє підвищення (eminentia medialis), у верхній частині якого виступає лицевий горбик (colliculus facialis).

У нижній частині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) утворюється:

- трикутник блукаючого нерва; блукаючий трикутник (trigonum nervi vagi; trigonum vagale), він розташований збоку;

- трикутник під’язикового нерва (trigonum nervi hypoglossi), розташований присередньо.

На межі між мостом (pons) і довгастим мозком (medulla oblongata) у ромбоподібній ямці (fossa rhomboidea) поверхнево проходять мозкові смуги четвертого шлуночка (striae medullares ventriculi quarti), які виходять з бічних закутків ромбоподібної ямки (recessus laterales fossae rhomboideae) і заглиблюються в серединну борозну. Вони є аксонами нейронів заднього (дорсального) завиткового (слухового) ядра.

Частина ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea), яка розміщується біля бічних закутків (recessus laterales), називається присінковим полем (area vestibularis).

На  ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) проектуються ядра V–ХІІ пар черепних нервів.

 

Проекція ядер черепних нервів на

ромбоподібну ямку

На ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) проектуються ядра V–XII пар черепних нервів, які розташовані в товщі моста та довгастого мозку.

Рухові ядра черепних нервів проектуються на ромбоподібну ямку в присередніх її частинах.

Чутливі ядра проектуються на ромбоподібну ямку в бічних її частинах.

Парасимпатичні (автономні) ядра проектуються на ромбоподібну ямку між руховими та чутливими ядрами, ближче до рухових ядер.

На поверхню ромбоподібної ямки проектуються ядра таких черепних нервів (зверху вниз):

Трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V]),

мішаний нерв

Він має:

- рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini), яке є руховим і розміщене в дорсальній частині моста присередньо від чутливих ядер;

- головне (мостове) ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini), яке є чутливим і розміщене в дорсолатеральній частині верхнього відділу моста;

- середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini), що є чутливим і розміщене в покриві середнього мозку поруч з водопроводом середнього мозку;

- спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini), що є чутливим і залягає вздовж довгастого мозку та заходить у верхні (I–V) сегменти спинного мозку.

Усі чутливі ядра трійчастого нерва мають спільну ділянку проекції у блакитному (голубому) місці ромбоподібної ямки (locus caeruleus fossae rhomboideae).

Відвідний нерв [VI] (nervus abducens [VI]),

руховий нерв

Він має єдине рухове ядро:

- ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), що проектується на лицевий горбок (colliculus facialis).

Лицевий нерв [VII] (nervus facialis [VII]),

мішаний нерв

Він має єдине рухове ядро:

- ядро лицевого нерва (nucleus nervi facialis), що розміщене латеральніше (глибше) лицевого горбка (colliculus facialis).

У складі лицевого нерва знаходиться проміжний нерв (nervus intermedius), або Врісбергів нерв (nervus Wrisbergii [ХІІІ пара]).

Проміжний нерв (nervus intermedius) має:

- ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), що є чутливосмаковим ядром і розміщене збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів;

- верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatotius superior), яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розміщене в дорсальній частині моста нижче та присередньо від ядра лицевого нерва.

- сльозове ядро (nucleus lacrimalis), яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розташоване дещо нижче верхнього слиновидільного ядра.

Присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis [VIII]),

чутливий нерв

Він складається з двох частин:

- завиткового нерва (nervus cochlearis), або завиткової частини;

- присінкового нерва (nervus vestibularis), або присінкової частини.

Завитковий нерв (nervus cochlearis) має:

- переднє завиткове ядро (nucleus cochlearis anterior);

- заднє завиткове ядро (nucleus cochlearis posterior).

Ці ядра є чутливими та проектуються на поверхню бічних закутків ромбоподібної ямки збоку від присінкового поля.

Присінковий нерв (nervus vestibularis) має:

- присереднє присінкове ядро (nucleus vestibularis medialis), або ядро Швальбе;

- бічне присінкове ядро (nucleus vestibularis lateralis), абоядро Дейтерса;

- верхнє присінкове ядро (nucleus vestibularis superior), або ядро Бехтерєва;

- нижнє присінкове ядро (nucleus vestibularis inferior), або ядро Роллера.

Ці ядра є чутливими і проектуються на поверхню присінкового поля ромбоподібної ямки присередньо від завиткових ядер.

Язико–глотковий нерв [IX] (nervus glossopharyngeus [IX]),

мішаний нерв

Він має:

- подвійне ядро (nucleus ambiguus), яке є руховим ядром і проектується на рівні нижньої ямочки ромбоподібної ямки. Це ядро є спільним для IX, X та XI пар черепних нервів.

- ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), яке є чутливосмаковим ядром і проектується збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів. Нейрони, що належать язико–глотковому нерву, займають середню третину ядра одинокого шляху;

- нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior), що є парасимпатичним (автономним) ядром і проектується на присередньому підвищенні в нижньому трикутнику ромбоподібної ямки.

Блукаючий нерв [X] (nervus vagus [X]),

мішаний нерв

Він має:

- подвійне ядро (nucleus ambiguus), що є руховим ядром і проектується в ділянці нижньої ямочки ромбоподібної ямки. Це ядро є спільним для IX, X, XI пар черепних нервів;

- ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), що є чутливосмаковим ядром і проектується збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів;

- заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi), що є парасимпатичним ядром, яке проектується в ромбоподібній ямці в трикутнику блукаючого нерва в нижній частині ромбоподібної ямки.

Додатковий нерв [XI] (nervus accessorius [XI]),

руховий нерв

Він має:

- спинномозкове ядро додаткового нерва (nucleus spinalis nervi accessorii), яке є руховим за функцією і розміщене в передніх рогах шести верхніх шийних сегментів спинного мозку;

- черепне ядро додаткового нерва (nucleus cranialis nervi accessorii), або подвійне ядро (nucleus ambiguus), яке є руховим і проектується в ділянці нижньої ямочки ромбоподібної ямки.

Під’язиковий нерв [XII] (nervus hypoglossus[XII]),

руховий

Він має: одне рухове ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), яке проектується на нижній кут ромбоподібної ямки в трикутнику під’язикового нерва. Це ядро прилягає до сітчастої формації і продовжується до рівня II–го шийного сегмента спинного мозку.

ПОКРИВ ЧЕТВЕРТОГО ШЛУНОЧКА (tegmen ventriculi quarti),

або дах четвертого шлуночка

Він утворений:

- верхнім мозковим парусом (velum medullare superius);

- нижнім мозковим парусом (velum medullare inferius);

- судинним прошарком (tela choroidea), або судинною основою ІV шлуночка, яка доповнює нижній мозковий парус (velum medullare inferius). У товщі судинної основи міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке продукує спинномозкову рідину.

Покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti) містить три отвори:

- серединний отвір; отвір Маженді (apertura mediana; apertura Magendi), він непарний і розміщений у нижньому куті нижнього мозкового парусa (angulus inferior veli medullaris inferioris);

- бічний отвір; отвір Люшка (apertura lateralis ventriculi quarti; foramen Luschkae), він є парним і розміщений у бічних закутках нижнього мозкового паруса (recessus lateralis veli medullaris inferioris).

Четвертий шлуночок (ventriculus quartus) сполучається через:

- водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri) з третім шлуночком (ventriculus tertius);

- серединний отвір (apertura mediana) з підпавутинним простором головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis);

- бічні отвори (aperturae laterales) з підпавутинним простором головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis);

- отвір, який розміщений під засувкою (obex) з центральним каналом спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis). Засувка є невеликою пластинкою білої речовини, що перекидається у поперечному напрямку над верхнім кінцем задньої серединної борозни між лівим та правим тонкими пучками довгастого мозку (fasciculi graciles medullae oblongatae).

СЕРЕДНІЙ МОЗОК (mesencephalon)

До нього належить:

- покрівля середнього мозку (tectum mesencephali);

- ніжки мозку (crura cerebri; pedunculi cerebri);

- водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri).

Межі середнього мозку чітко виражені з вентральної поверхні стовбура мозку:

- передньою межею є зоровий перехрест (chiasma opticum);

- задньою межею є передній край моста (margo anterior pontis).

Покрівля середнього мозку (tectum mesencephali)

Поверхнева (дорсальна) частина покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali) є нерівною, розміщена над водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali) і представлена:

- пластинкою покрівлі; чотиригорбковою пластинкою (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка має чотири підвищення, які відділені одне від одного двома борозками, розділяючи покрівлю на:

- два верхні горбки (colliculi superiores);

- два нижні горбки (colliculi inferiores).

Ядра правого і лівого верхніх горбків з’єднуються між собою спайкою верхніх горбків (comissura colliculorum superiorum), а ядра правого і лівого нижніх горбків – спайкою нижніх горбків (comissura colliculorum inferiorum).

У людини верхні горбки (colliculі superiores), ручки верхніх горбків та бічні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів зору, а нижні горбки, ручки нижніх горбків та присередні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів слуху.

Від цих горбків в бічному напрямку відходять потовщення у вигляді валика – ручки горбика (brachium colliculi), які є:

- ручкою верхнього горбка (brachium colliculi superioris);

- ручкою нижнього горбка (brachium colliculi inferioris).

Верхні і нижні горбки відокремлені між собою поперечною борозною, а праві та ліві горбки – поздовжньою борозною.

Ручки від верхніх горбків закінчуються в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale).

Ручки від нижніх горбків закінчуються в присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale).

Колінчасті тіла (corpora geniculata) є складовою проміжного мозку (diencephalon).

Позаду від ручки нижнього горбка (brachium colliculi inferioris), попереду від верхньої мозочкової ніжки (pedunculus cerebellaris superior) і присередньо від ніжки мозку розміщений трикутник петлі (trigonum lemnisci), в товщі якого проходять слухові нервові волокна бічної петлі (lemniscus lateralis).

Між правим і лівим верхніми горбками у верхній (передній) частині поздовжньої борозни є ложе для шишкоподібної залози; епіфіза (glandula pinealis), а в нижній (задній) частині цієї борозни починається вуздечка верхнього мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris).

До підкіркових центрів зору належать:

- верхні горбки (colliculi superiores);

- ручки верхніх горбків (brachia colliculorum superiorum);

- бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia);

- подушка таламуса (pulvinar thalami).

До підкіркових центрів слуху належать:

- нижні горбки (colliculi inferiores);

- ручки нижніх горбків (brachia colliculorum inferiorum);

- присередні колінчасті тіла (corpora geniculata medialia).

Ніжки мозку (crura cerebri)

Федеративний комітет з анатомічної термінології визнав термін ”crus cerebri” – ніжка мозку кращим терміном, ніж ”pedunculus cerebri”, так як він є більш зрозумілим.

Це товсті мозкові тяжі, які відходять від мосту і прямують вперед до півкуль великого мозку.

Між ніжками мозку розміщена глибока міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої розташована задня пронизана речовина (substantia perforata posterior).

Із борозни окорухового нерва (sulcus nervi oculomotorii), яка є на присередній поверхні кожної ніжки, виходить окоруховий нерв.

На горизонтальному поперечному розрізі кожна ніжка розділена чорною речовиною (substantia nigra) на:

- покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) – задня частина;

- основу ніжки (basis pedunculi) – передня частина.

Чорна речовина (substantia nigra), забарвлення якої спричинене пігментом меланіном, що міститься в її нервових клітинах. Вона поділяється на такі частини:

- щільна та бічна частини (pars compacta et lateralis);

- зачервоноядерна частина (pars retrorubralis);

- сітчаста частина (pars reticularis).

Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) розташований між чорною речовиною (substantia nigra), яка відділяє його від основ ніжок мозку (bases pedunculorum cerebri) та умовною площиною, що проходить через водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) і відділяє його від покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali). У ньому знаходяться скупчення сірої та білої речовин.

У покриві середнього мозку (tegmentum mesencephali) розташовані такі основні ядра середнього мозку:

- червоні ядра (nuclei rubri), які розміщені дорсально від присередньої частини чорної речовини і простягаються від гіпоталамуса (hypothalamus) до рівня нижніх горбків пластинки покрівлі (colliculi inferiores laminae tecti);

- рухове ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке міститься на рівні верхніх горбків (colliculi superiores);

- додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorus nervi oculomotorii), або ядро Якубовича, що є парасимпатичним ядром ІІІ пари черепних нервів, яке розміщене вентрально від ядра окорухового нерва;

- рухове ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке міститься на рівні нижніх горбків (colliculi inferiores).

Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) містить також сітчасту речовину; сітчасту формацію (formatio reticularis), в якій знаходяться такі сітчасті ядра (nuclei reticulares):

- клиноподібне ядро (nucleus cuneiformis);

- підклиноподібне ядро (nucleus subcuneiformis);

- ніжко–мостове покривне ядро (nucleus tegmentalis peduncolopontinus);

- приніжкове ядро (nucleus parapeduncularis).

Отже, сітчаста формація ніжок мозку (formatio reticularis crurum cerebri) складається з груп нейронів, дифузно розміщених між чорною речовиною (substantia nigra) та водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali), які складають сітчасті ядра (nuclei reticulares).

У білій речовині покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali) проходять:

- присередня петля (lemniscus medialis);

- бічна петля (lemniscus lateralis);

- трійчаста петля (lemniscus trigeminalis);

- присередній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis medialis);

- задній (дорсальний) поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis posterior; fasciculus longitudinalis dorsalis);

- центральний покривний шлях (tractus tegmentalis centralis), який є одним з головних низхідних екстрапірамідних шляхів стовбура головного мозку (truncus encephali).

Основа ніжки (basis pedunculi) утворена провідними шляхами, які йдуть від кори великого мозку в міст, довгастий мозок і спинний мозок (низхідні провідні шляхи).

До них належать:

- кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis), або пірамідний шлях (tractus pyramidalis), до якого входять:

- кірково–спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);

- кірково–ядерні волокна (fibrae corticonucleares);

- кірково–мостовий шлях (tractus corticipontinus), до якого входять:

- лобово–мостові волокна (fibrae frontopontinae);

- потилично–мостові волокна (fibrae occipitopontinae);

- тім’яно–мостові волокна (fibrae parietopontinae);

- скронево–мостові волокна (fibrae temporopontinae);

- кірково–сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares).

Чорна речовина (substantia nigra), сітчаста речовина (formatio reticularis) і червоне ядро (nucleus ruber) функціонально належать до екстрапірамідної системи, яка підтримує тонус скелетних м’язів та керує несвідомими автоматичними рухами.

Отже, середній мозок містить:

- підкіркові центри слуху і зору, важливі екстрапірамідні ядра, ядра окорухових нервів (III та IV пари черепних нервів);

- всі висхідні та низхідні проекційні шляхи, які зв’язують кору головного мозку з нижче розташованими відділами центральної нервової системи;

- пучки білої речовини, які зв’язують середній мозок з іншими відділами центральної нервової системи.

Водопровід середнього мозку; водопровід мозку; водопровід Сільвія

(aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri; aqueductus Sylvii)

Це вузький канал, який вистелений епендимою, з’єднує ІІІ шлуночок з ІV шлуночком і оточений центральною сірою речовиною (substantia grisea centralis).

Він містить спинномозкову рідину і має отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri), через який сполучається з IV шлуночком.

Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) є порожниною середнього мозку і через нього проходить межа між ніжками мозку (pedunculi cerebri) та покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali).

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою, проміжний мозок поділяється на:

- епіталамус (epithalamus);

- таламус, горб (thalamus);

- субталамус (subthalamus);

- метаталамус (metathalamus);

- гіпоталамус (hypothalamus).

Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжний мозок поділяється на:

1. Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.

Таламічний мозок поділяється на:

- таламус (thalamus);

- епіталамус (epithalamus);

- метаталамус (metathalamus).

2. Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.

Таламус; горб (thalamus)

Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.

Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбок таламуса (tuberculum anterius thalami).

Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinar thalami).

Присередні поверхні правого та лівого таламусів з’єднуються між собою міжталамічним злипанням (adhesio interthalamica).

Сіра речовина таламуса (substantia grisea thalami) формує специфічні ядра таламуса (nuclei thalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (lamina medullaris lateralis) та присередньою мозковою пластинкою (lamina medullaris medialis) на такі основні групи ядер:

- передню групу (nuclei anteriores);

- присередню групу (nuclei mediales);

- передньобічну групу (nuclei ventrolaterales);

- задню групу (nuclei posteriores);

- групи ядер ретикулярної формації (nuclei reticulares thalami).

У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра (nuclei pulvinares).

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою ядра таламуса поділяються на:

- передні ядра таламуса (nuclei anteriores thalami);

- дорсальні ядра таламуса (nuclei dorsales thalami);

- внутрішньопластинкові ядра таламуса (nuclei intralaminares thalami);

- присередні ядра таламуса (nuclei mediales thalami);

- серединні ядра таламуса (nuclei mediani thalami);

- задні ядра таламуса (nuclei posteriores thalami);

- сітчасте ядро таламуса (nucleus reticularis thalami);

- вентральні ядра таламуса (nuclei ventrales thalami).

 

ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА; ШИШКОПОДІБНЕ ТІЛО; епіфіз

(glandula pinealis; corpus pineale; epiphysis cerebri)

Це залоза ендокринної системи, яка належить до неврогенної групи та залягає між верхніми горбками покрівлі середнього мозку (colliculi superiores tecti mesencephali).

Від переднього кінця шишкоподібної залози (extremitas anterior glandulae pinealis) до присередньої поверхні правого та лівого таламусів (facies medialis thalamorum dextri et sinistri) натягнуті повідці (habenulae).

В основі шишкоподібної залози (glandula pinealis) міститься невеликий шишкоподібний закуток (recessus pinealis).

Ззовні шишкоподібна залоза (glandula pinealis) вкрита волокнистою капсулою (capsula fibrosa), від якої всередину органа ідуть сполучнотканинні перекладки, що розділяють паренхіму залози на часточки (lobuli).

Клітинами залози (glandula pinealis) є спеціальні залозисті клітини:

- пінеалоцити (pinealocyti);

- гліоцити; гліальні клітини (gliocyti).

Пінеалоцити виділяють гормон, який гальмує виділення гормонів гіпофіза до моменту статевого дозрівання та бере участь у формуванні біоритмів людини. На біоритми людини шишкоподібна залоза впливає через гормон мелатонін.

Продукція гормону мелатоніну має здатність викликати фізіологічний сон, який змінюється протягом доби та з віком.

Із настанням темряви мелатонін починає посилено продукуватись, а вранці – навпаки, його кількість поступово зменшується (добові ритми – день–ніч). Після 40–45 років кількість мелатоніну поступово зменшується до кінця життя людини.

Мелатонін також регулює функції шлунково–кишкового тракту і серцево–судинної системи, активує імунні клітини, має протистресову і протисудомну дію.

НЮХОВИЙ МОЗОК (rhinencephalon), ЛІМБІЧНА,або обідкова ЧАСТКА (lobus limbicus), чи ЛІМБІЧНА СИСТЕМА

Це центр емоційної чутливості сприйняття зовнішнього середовища, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки (статеві та захисні), мотивувань, так звані підсвідомі реакції, і філогенетично найдавніша та морфологічно найглибша структура кінцевого мозку людини.

Разом з усією підкіркою нюховий мозок (rhinencephalon) є джерелом енергії для кори і відповідає за життєво важливі реакції людини, регулює діяльність внутрішніх органів. Зокрема, за відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів, мотивацію поведінки. Тут закладені механізми пам’яті, сну, емоцій.

Ці реакціїї сформувались у зв’язку з первинними функціями нюху, їх морфологічною основою є відділи мозку, які розвиваються з нижніх відділів мозкового пухиря і належать до нюхового мозку.

Вчений Брока ще в 1878 році об’єднав поясну борозну (sulcus cinguli), перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli), приморськоконикову борозну (gyrus parahippocampalis) в одну частку, яка має вигляд дугоподібної крайової частки.

Латинське слово ”limbus” перекладається як ”край” або ”облямівка”, ”обідок”, і Брока назвав цю частку великою крайовою часткою, або лімбічною часткою, або склепінною звивиною Арнольда.

Морфологічно лімбічна система розташована в центральній частині нюхового мозку в:

- обідковій частці (lobus limbicus);

- морському конику (hippocampus);

- гачку (uncus);

- зубчастій звивині (gyrus dentatus);

- прозорій перегородці (septum pellucidum).

За останніми науковими даними, центр лімбічної системи міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині, нюховому трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ нюхового мозку).

Окрім поняття ”лімбічна частка” в нейроанатомії є поняття ”лімбічна система” (англ. limbic system – обідкова, або лімфатична система), яка об’єднує всі компоненти нюхового мозку та деякі інши структури.

Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з ретикулярною формацією.

У людини нюховий мозок (rhinencephalon) розвинутий слабше, ніж у тварин і поділяється на:

- передню нюхову частку (lobus olfactorius anterior) – периферійну частину);

- задню нюхову частку; грушоподібну частку (lobus olfactorius posterior; lobus piriformis) – центральну частину;

- морського коника (hippocampus), який розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку.

До центральної частини нюхового мозку (задньої нюхової частки – lobus olfactorius posterior) належать:

- обідкова частка (lobus limbicus), яка складається з:

- поясної звивини (gyrus cinguli) з поясною борозною (sulcus cinguli);

- приморськоконикової звивини (gyrus parahippocampalis);

- зубчаста звивина (gyrus dentatus);

- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum), яке також належить до базальних ядер;

- прозора перегородка (septum pellucidum);

- гачок (uncus) – кірковий аналізатор нюху:

До периферійної частини нюхового мозку (передньої нюхової частки – lobus olfactorius anterior) належать:

- нюхова цибулина (bulbus olfactorius);

- нюховий шлях (tractus olfactorius);

- ділянка прозорої перегородки, або перегородкове поле (area septalis);

- присередня та бічна нюхові звивини (gyri olfactorii medialis et lateralis), які є пучками нервових волокон, що розходяться від нюхового шляху в різні боки, утворюючи присередню та бічну сторони нюхового трикутника;

- нюховий трикутник (trigonum olfactorium), або нюхове поле (area olfactoria), що має:

- передню пронизану речовину (substantia perforata anterior);

- діагональну стрічку (stria diagonalis);

- нюховий горбок (tuberculum olfactorium).

Морський коник (hippocampus), розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку (rhinencephalon).

Усі структури нюхового мозку (rhinencephalon) входять до складу лімбічної системи і є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини, що забезпечує здійснення давніх інстинктів.

Вважається, що окремі структури нюхового мозку (rhinencephalon) людини, крім забезпечення нюхової чутливості, є морфологічним субстратом, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки – статеві та захисні (підсвідомі реакції). Ці реакції відносять до лімбічної системи і відіграють роль у взаємодії між вісцеральними та емоційними проявами.

Як зазначено у Міжнародній анатомічній номенклатури (Сан–Паулу, 1997), обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.

Інши частки півкулі розташовані з внутрішнього боку відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від обідкової частки.

Проте структури, що утворюють обідкову частку, мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.

Обідкова частка (lobus limbicus)

Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою виділяють обідкові частку (lobus limbicus), яка включає структури, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.

Інші частки півкулі мозку прилягають до внутрішньої поверхні відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від обідкової частки (lobus limbicus).

Проте структури, що утворюють обідкову частку (lobus limbicus), мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.

Коли термін обідкова частка (lobus limbicus) не вживається, ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобної, тім’яної і скроневої часток.

До обідкової частки (lobus limbicus) належать:

- поясна борозна (sulcus cinguli);

- поясна звивина (gyrus cinguli) з перешийком поясної звивини (isthmus gyri cinguli);

- смужкова звивина (gyrus fasciolaris);

- приморськоконикова звивина (gyrus parahippocampalis) із гачком (uncus);

- морськоконикова борозна (sulcus hippocampalis);

- зубчаста звивина (gyrus dentatus);

- торочко–зубчаста борозна (sulcus fimbriodentatus);

- морськоконикові торочки (fimbria hippocampi);

- обхідна борозна (sulcus collateralis);

- нюхова борозна (sulcus rhinalis).

У обідковій частці lobus limbicus) виділяють склепінчасту звивину (gyrus fornicis), до якої відносяться такі анатомічні утвори:

- поясна звивина (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);

- смужкова звивина (gyrus fasciolaris);

- приморськоконикову звивину (gyrus parahippocampalis), яка має гачок (uncus).

Кожна півкуля великого мозку (hemispherium cerebri), або півкуля головного мозку (hemispherium encephali) має, окрім кори головного мозку (cortex cerebri), або плаща (pallium), ще й сіру речовину (substantia grisea), яка представлена окремими ядрами.

Ці ядра залягають в товщі білої речовини (substantia alba), ближче до основи кінцевого мозку (basis telencephali) і називаються, за попередньою анатомічною номенклатурою – базальними ядрами (nuclei basales), основними ядрами.

За новою сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) виділено два нових підрозділи:

- основну частину кінцевого мозку (pars basalis telencephali).

- основні ядра та структури утворів (nuclei basales et structurae pertinentes).

Основна частина кінцевого мозку (pars basalis telencephali) включає структури, що у попередніх номенклатурах були розміщені в інших розділах. Проте ця основна частина кінцевого мозку включає також і деякі структури, що можуть розглядатися як частини базальних ядер (nuclei basalis), наприклад, вентральний палідум (pallidum ventrale), вентральний стріатум (striatum ventrale).

До основної частини кінцевого мозку (pars basalis telencephali) входять:

- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum);

- огорожа (claustrum);

- вентральний палідум (pallidum ventrale);

- вентральний стріатум (striatum ventrale);

- периферійна частина нюхового мозку; передня нюхова частка (lobus olfactorius anterior).

До основних ядер та структур утворів (nuclei basales et structurae perinentes) відносяться:

- хвостате ядро (nucleus caudatus);

- сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);

- смугасте ядро (corpus striatum);

- внутрішня капсула (capsula interna);

- променистий вінець (corona radiata);

- асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali);

- спайкові волокна кінцевого мозку (fibrae commissurales telencephali).

До базальних ядер належать:

- смугасте тіло (corpus striatum), яке складається з:

- хвостатого ядра (nucleus caudatus);

- сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis);

- огорожа (claustrum);

- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum).

Базальні (основні) ядра (nuclei basales) – це підкіркові рухові центри, вони формують стріопалідарну систему, яка відповідає за:

- автоматичні, звичні рухи (біг, ходьба тощо);

- тонус м’язів;

- деякі автономні (вегетативні) реакції, зокрема теплорегуляцію та вуглеводний обмін.

Стріопалідарна система є основною частиною екстрапірамідної системи і складається з двох частин:

- стріатума (striatum), який відноситься до філогенетично нових утворів (neostriatum) стріальної системи, що сповільнюють рухи. Він складається:

- хвостате ядро (nucleus caudatus);

- лушпина (putamen);

- палідума (pallidum), який відноситься до більш старих утворів (paleostriatum), що прискорюють рухи. Він складається:

- бічна бліда куля (globus pallidus lateralis);

- присередня бліда куля (globus pallidus medialis).

Смугасте тіло (corpus striatum) належить до екстрапірамідної системи і має ще назву стріопалідарної системи, складається з:

- стріатума (striatum);

- палідума (pallidum).

Стріатум та палідум поділяються на дві частини:

- дорсальний та вентральний стріатум (striatum dorsale et ventrale);

- дорсальний та вентральний палідум (pallidum dorsale et ventrale).

.Хвостате ядро (nucleus caudatus) є видовженим та дугоподібно вигнутим навколо таламуса (thalamus) ядром, має морфофукціональний зв’язок через провідні шляхи із сусідніми ядрами таламуса та складається з:

- голови (caput) – це передня потовщена частина ядра, що міститься в лобовій частці півкуль великого мозку (lobus frontalis hemispherii cerebri);

- тіла (corpus) – це середня частина ядра, що розташована у тім’яній частці (lobus parietalis hemispherii cerebri);

- хвоста (cauda) – це задня частина ядра, котра загинається вниз та вбік і розташовується у скроневій частці (lobus temporalis hemispherii cerebri).

Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) залягає в білій речовині півкуль великого мозку (substantia alba hemispherii cerebri), має на зрізах трикутну форму і подібне до сочевичного зернятка.

Це ядро має тісний морфологічний та функціональний зв’язок за допомогою провідних шляхів із сусідніми ядрами таламуса (nuclei thalami).

Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) та присередня мозкова пластинка (lamina medullaris medialis) поділяє сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) на:

- лушпину (putamen);

- бічну бліду кулю (globus pallidus lateralis);

- присередню бліду кулю (globus pallidus medialis).

Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) відділяє лушпину (putamen) від блідих куль (globi pallidi), а присередня мозкова пластинка відмежовує присередню бліду кулю (globus pallidus medialis) від бічної блідої кулі (globus pallidus lateralis).

Огорожа (claustrum) – це тонка пластинка сірої речовини, яка розташована ззовні від лушпини сочевицеподібного ядра (putamen nuclei lentiformis).

Від лушпини (putamen) огорожа (claustrum) відділена шаром білої речовини – зовнішньою капсулою (capsula externa).

Ззовні від огорожі (claustrum) міститься прошарок білої речовини – крайня капсула (capsula extrema), яка розміщена між огорожею та мозковою корою острівцевої частки півкуль.

Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщене у скроневій частці півкуль великого мозку (lobus temporalis hemispherii cerebri) попереду від нижнього (скроневого) рогу бічного шлуночка (cornu temporale ventriculi lateralis).

Воно є проміжним утвором між корою великого мозку (cortex cerebri) та ядрами півкуль великого мозку (nuclei hemispherii cerebri).

До ядер мигдалеподібного тіла належать:

- бічне основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis lateralis);

- присереднє основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis medialis);

- центральне ядро мигдалика (nucleus amygdalae centralis);

- кіркове ядро мигдалика (nucleus amygdalae corticalis);

- проміжне ядро мигдалика (nucleus amygdalae interstitialis);

- бічне ядро мигдалика (nucleus amygdalae lateralis);

- присереднє ядро мигдалика (nucleus amygdalae medialis).

Внутрішня капсула (capsula interna)

Це шар білої речовини, який розташований між:

- сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) збоку;

- хвостатим ядром (nucleus caudatus) і таламусом (thalamus), що розміщені присередньо.

Через цю капсулу проходять проекційні волокна, які з’єднують кору великого мозку (cortex cerebri) з іншими відділами головного мозку та із спинним мозком.

На горизонтальному розрізі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri) внутрішня капсула (capsula interna) має вигляд відкритого латерально тупого кута з наступними частинами:

- передньою ніжкою (crus anterius);

- коліном внутрішньої капсули (genu capsulae internae);

- задньою ніжкою (crus posterius).

Передня ніжка внутрішньої капсули (crus anterius capsulae internae) розміщена між головкою хвостатого ядра (nucleus caudatus) та передньою половиною сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Її проекційними волокнами є:

- лобово–мостовий шлях (tractus frontopontinus);

- передня променистість таламуса (radiatio thalami anterior).

Коліно внутрішньої капсули  (genu capsulae internae) розміщене між передньою та задньою ніжками (crura anterius et posterius), між сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) та центральною частиною бічного шлуночка (pars centralis ventriculi lateralis).

Воно утворене кірково–ядерними волокнами (fibrae corticonucleares).

Задня ніжка внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae) розташована між таламусом (thalamus) та заднім відділом сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis) і по відношенню до останнього складається з трьох країв або частин:

- таламо–сочевицеподібної частини (pars thalamolentiformis);

- засочевицеподібної частини (pars retrolentiformis);

- підсочевицеподібної частини (pars sublentiformis).

Таламо–сочевицеподібна частина (pars thalamolentiformis) прилягає безпосередньо до коліна внутрішньої капсули (genu capsulae internae) і має:

- кірково–спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);

- кірково–червоноядерні волокна (fibrae corticorubrales);

- кірково–сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares);

- кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);

- таламо–тім’яні волокна (fibrae thalamoparietales);

- центральна таламічна променистість (radiatio thalami centralis).

Засочевицеподібна частина (pars retrolentiformis) складається із:

- задньої таламічної променистості (radiatio thalamica posterior);

- потилично–мостових волокон (fibrae occipitopontinae);

- потилично–покрівельних волокон (fibrae occipitotectales).

Підсочевицеподібна частина (pars sublentiformis) містить:

- кірково–покрівельні волокна (fibrae corticotectales);

- скронево–мостові волокна (fibrae temporopontinae);

- кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);

- зорову променистість (radiatio optica), яку раніше називали коліно–шпорними волокнами (fibrae geniculocalcarinae);

- слухову променистість (radiatio acustica), яку раніше називали коліно–скроневими волокнами (fibrae geniculotemporales).

Крайня капсула (capsula extrema) розміщена між огорожею (claustrum) та корою острівця (cortex insulae), є прошарком білої речовини, яка належить до променистого вінця (corona radiata), містить асоціативні волокна.

Зовнішня капсула (capsula externa) – це шар білої речовини, який знаходиться між лушпиною (putamen) та огорожею (claustrum), містить асоціативні волокна.

 

Мозолисте тіло (corpus callosum) – це нервові волокна, що йдуть поперечно з однієї півкулі в іншу, тобто сполучають праву та ліву півкулі великого мозку, формуючи комісуральні провідні шляхи.

Верхню поверхню мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) видно в глибині поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri). Ця структура належить до білої речовини.

На стріловому розрізі в мозолистому тілі (corpus callosum) розрізняють:

- передню частину, яка зігнута вниз та вперед і утворює:

- коліно (genu), яке переходить у дзьоб (rostrum); останній продовжується в кінцеву пластинку (lamina terminalis);

- середню частину, яка є найдовшою частиною мозолистого тіла і представлена стовбуром (truncus);

- задню частину, яка вільно нависає над передніми відділами пластинки покрівлі середнього мозку і називається валиком (splenium).

Верхня поверхня мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) вкрита сірою речовиною (substantia grisea), яка називається сірим покриттям (indusium griseum).

Уздовж мозолистого тіла (corpus callosum) простягаються:

- бічна поздовжня смуга (stria longitudinalis lateralis);

- присередня поздовжня смуга (stria longitudinalis medialis);

- променистість мозолистого тіла (radiatio corporis callosi); це радіальні нервові волокна, які розходяться в усі боки від мозолистого тіла (corpus callosum) до кори великого мозку (cortex cerebri).

Частина променистості мозолистого тіла (прямує вбік та вниз) покриває задній та нижній роги бічного шлуночка і називається покривом (tapetum).

Волокна передньої частини мозолистого тіла утворюють малі щипці; лобові щипці (forceps minor; forceps frontalis).

Волокна задньої частини мозолистого тіла утворюють великі щипці; потиличні щипці (forceps major; forceps occipitalis).

Склепіння (fornix) розміщене під мозолистим тілом (corpus callosum) і побудоване з поздовжніх пучків нервових волокон, які з’єднують морського коника (hippocampus) з ядрами таламуса (nuclei thalami) та гіпоталамуса (nuclei hypothalami).

Склепіння (fornix) складається з тіла (corpus), яке спрямоване вперед і вниз.

Спереду тіло (corpus) продовжується у два стовпи склепіння (columnaе fornicis), які закінчуються у сосочкових тілах гіпоталамуса (corpus mamillare). Ці стовпи склепіння відмежовують спереду міжшлуночкові отвори (foramen interventriculare).

Ззаду тіло (corpus) переходить у дві ніжки склепіння (crura fornicis), кожна з яких продовжується у торочку морського коника (fimbria hippocampi).

У місці відходження від тіла (corpus) ніжки (crura) з’єднані між собою трикутною пластинкою – спайкою (comissura).

Бічний край тіла та ніжок склепіння (до них прикріплюється ворсинчасте сплетення правого та лівого бічних шлуночків) називається стрічкою склепіння (taenia fornicis).

Прозора перегородка (septum pellucidum) з’єднує стовпи склепіння з мозолистим тілом і належить до лімбічної системи (відчуття задоволення).

Прозора перегородка (septum pellucidum) має дві пластинки (laminae), які натягнуті між передніми частинами стовпів склепіння та передніми частинами мозолистого тіла.

Між пластинками міститься замкнена щілиноподібна порожнина (cavitas), що заповнена прозорою рідиною.

Пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi) є присередньою стінкою лобового рога бічного шлуночка (paries medialis cornus frontalis ventriculi lateralis).

Попереду від стовпів склепіння (columnae fornicis) розташована передня спайка (commissura anterior), волокна якої орієнтовані поперечно.

Передня спайка (commissura anterior) має:

- передню частину (pars anterior);

- задню частину (pars posterior).

Передня спайка (commissura anterior) розміщена позаду кінцевої пластинки (lamina terminalis) і належить до нюхового мозку (rhinencephalon).

Як і мозолисте тіло (corpus callosum), передня спайка (commissura anterior) складається з комісуральних нервових волокон, що з’єднують півкулі великого мозку (hemispheria cerebri).

Кінцева пластинка (lamina terminalis) є продовженням дзьоба мозолистого тіла (rostrum corporis callosi).

У товщі кінцевої пластинки розташований судинний орган кінцевої пластинки (organum vasculosum laminae terminalis), який є зовнішньою зоною цієї пластинки.

Морський коник (hippocampus) належить до лімбічної системи, а саме – до нюхового мозку (rhinencephalon), і структурно–функціонально тісно пов’язаний із склепінням (fornix).

Морський коник (hippocampus) – це підвищення на присередній стінці скроневого рога бічного шлуночка (paries medialis cornus temporalis ventriculi lateralis), яке утворене скупченням сірої речовини в глибині півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) і має форму морського коника (hippocampus).

Передній потовщений кінець морського коника – нога морського коника (pes hippocampi) має пальцеподібні випини морського коника (digitationes hippocampi).

Вгорі морський коник (hippocampus) вкритий тонким шаром білої речовини (substantia alba), яка формує заглиблення морського коника (alveus hippocampi) із торочкою морського коника (fimbria hippocampi).

Морський коник (hippocampus) складається з таких частин:

- припідставки (parasubiculum);

- передпідставки (presubiculum);

- підставка (subiculum);

- Аммонівого рога (cornu Ammonis), що має ділянки I–IV Аммонівого рога (regiones I–IV cornus Ammonis);

- зубчастої звивини (gyrus dentatus);

- ноги морського коника (pes hippocampi);

- пальцеподібних відростків (випини) морського коника (digitationes hippocampi);

- торочки морського коника (fimbria hippocampi);

- заглиблення морського коника (alveus hippocampi).

- шарів морського коника (strata hippocampi);

- шарів зубчастої звивини (strata gyri dentati).

Морський коник (hippocampus) відіграє важливу роль у забезпеченні пам’яті і в генезі її порушень.

ОРГАН ЗОРУ (organum visus)

Око (oculus; грец. ophthalmos) складається з:

- очного яблука (bulbus oculi);

- додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae);

- зорового нерва (n. opticus).

До очного яблука (bulbus oculi) належать:

- ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);

- оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).

Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) включають:

- брову (supercilium);

- повіки (palpebrae);

- зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

- сльозовий апарат (apparatus lacrimalis);

- сполучну оболонку; кон’юнктиву (tunica conjunctiva);

- очноямкові фасції (fasciae orbitales);

- сполучнотканинні утвори, до яких належать:

- окістя очної ямки (periorbita);

- очноямкова перегородка (septum orbitale);

- піхва очного яблука (vagina bulbi);

- надбілковооболонковий простір; епісклеральний простір (spatium episclerale);

- жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae);

- м’язові фасції (fasciae musculares).

Очне яблуко (bulbus oculi) оточене:

- жировим тілом очної ямки (corpus adiposum orbitae);

- зовнішніми м’язами очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

- очноямковою фасцією (fascia orbitalis).

В очному яблуці (bulbus oculi) розрізняють:

- передній полюс (polus anterior);

- задній полюс (polus posterior);

- зовнішню вісь очного яблука (axis bulbi externus), яка проведена між переднім полюсом (polus anterior) та заднім полюсом (polus posterior).

Внутрішня вісь очного яблука (axis bulbi internus) проходить від задньої поверхні рогівки (facies posterior corneae) до сітківки (retina).

Зорова вісь (axis opticus) проводиться від центра переднього полюса (polus anterior) до центральної ямки сітківки (fossa centralis retinae).

Лінія, що проходить по поверхні очного яблука, з’єднуючи полюси між собою, називається меридіаною (meridianus). Навколо очного яблука (bulbus oculi) їх можна провести безліч.

Лінія, що проходить поперечно по поверхні очного яблука (bulbus oculi) та ділить меридіани посередині, називається екватором (equator). Він проходить перпендикулярно до меридіан.

До оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi) належать:

- волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка (tunica externa);

- судинна оболонка очного яблука (tunica  vasculosa bulbi) – середня оболонка (tunica media);

- внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).

Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на:

- рогівку (cornea) – передню прозору частину;

- білкову оболонку ока (sclera).

На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки (sinus venosus sclerae) – канал Шлема.

Судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) складається з:

- власної судинної оболонки (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою оболонкою ока (sclera) і відмежована від неї навколосудинним простором (spatium perichoroideum);

- війкового тіла (corpus ciliare), яке складається з:

- війкового вінця (corona ciliaris);

- та близько 70 війкових відростків (processus ciliares). У товщі війкового тіла (corpus ciliare) залягає війковий м’яз (m. ciliaris), при скороченні якого забезпечується акомодація ока (oculus) – здатність чітко бачити предмети на різній відстані:

 - райдужка (iris), яка помітна через рогівку (cornea). Райдужка (iris) в центрі має круглий отвір – зіницю (pupilla). Райдужка є біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку.

Навколо зіниці (pupilla) у райдужці розміщені гладкі м’язи, які утворюють:

- м’яз–звужувач зіниці ( m. sphincter pupillae);

- м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae):

Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука (tunica vasculosa bulbi) від місця виходу зорового нерва (nervus opticus) до краю зіниці (pupilla) і складається з:

- сітківки (retina);

- кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);

- зорового нерва (nervus opticus).

Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:

- більшу задню частину – зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить палички і колбочки – фоторецептори;

- меншу передню частину – сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові подразнення.

У зоровій частині сітківки (pars optica retinae) виділяють:

- пігментний шар (stratum pigmentosum), або зовнішній шар (stratum externum);

- нервовий шар (stratum nervosum), або внутрішній шар (stratum internum).

Сліпа частина сітківки містить тільки пігментний шар і поділяється на:

- війкову частину сітківки (pars ciliaris retinae);

- райдужкову частину сітківки (pars iridica retinae).

Межею між зоровою частиною сітківки (pars optica retinae) та сліпою частиною сітківки (pars caeca retinae) є зубчаста лінія (ora serrata), яка відповідає переходу власної судинної оболонки (choroidea) у війкове тіло (corpus ciliare):

У задньому відділі сітківки (retina) на дні очного яблука (fundus bulbi oculi) є диск зорового нерва (discus nervi optici), що має невелику заглибину диска (excavatio disci) – місце виходу з очного яблука зорового нерву. Ця ділянка не сприймає світлових подразнень.

У центрі сітківки (retina) при офтальмоскопії видно жовту пляму (macula lutea), в якій помітна центральна ямка (fovea centralis) та ямочка (foveola), яка є місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення колбочок.

Кровоносні судини сітківки (vasa sanguinea retinae)

Артерії сітківки (arteriae retinae) починаються від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis), яка є гілкою очної артерії (a. ophthalmica).

Венозна кров від сітківки (retina) відтікає по венулах (venulae), які ідуть із однойменними артеріолами (arteriolae) і впадають у центральну вену сітківки, внутрішньочерепну частину (v. centralis retinae, pars intraocularis).

Від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis) відходять:

- нижня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae inferior), яка має:

- носові артеріоли сітківки (arteriolae nasales retinae);

- плямові артеріоли (arteriolae maculares);

- верхня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae superior), яка відходить від судинного кола зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici).

Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v .centralis retinae, pars intraocularis) виходить від заглибини диска (excavatio disci) і проходить у порожнину черепа (cavitas cranii) всередині зорового нерва (nervus opticus) та вливається у верхню очну вену (vena ophthalmica superior) або печеристу пазуху (sinus cavernosus).

Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v. centralis retinae; pars intraocularis) має такі притоки:

- скроневі венули сітківки (venulae temporales retinae);

- носові венули сітківки (venulae nasales retinae);

- плямові венули (venulae maculares retinae).

Ядро очного яблука (nucleus bulbi oculi) складається із таких світлозаломлюючих середовищ:

- склистого тіла – corpus vitreum;

- кришталика – lens;

- водянистої волоиа – humor aquosus;

- передньої камери – camera anterior;

- задньої камери – camera posterior).

Склисте тіло (corpus vitreum) – драглиста прозора маса, в якій немає судин. Воно займає всю задню частину очного яблука (bulbus oculi) позаду кришталика (lens).

На передній поверхні cклистого тіла (facies anterior corporis vitrei) є ямка склистого тіла (fossa hyaloidea), у якій лежить кришталик (lens).

Кришталик (lens) – це двоякоопукла лінза, що має:

- передню поверхню (facies anterior);

- задню поверхню (facies posterior);

- передній полюс (polus anterior);

- задній полюс (polus posterior);

- ядро кришталика (nucleus lentis), що є його внутрішньою частиною;

- кору кришталика (cortex lentis), що є його периферійною частиною;

- капсулу кришталика (capsula lentis), що вкриває його ззовні.

- війковий поясок (zonula ciliaris), або зв’язку Цинна, за допомогою якої капсула кришталика (capsula lentis) прикріплюється до війкового тіла (corpus ciliare):

При скороченні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) розслаблюється і кришталик (lens) розправляється, стає більш опуклим, його заломлююча здатність збільшується – людина бачить близькі предмети, пише, читає тощо.

При розслабленні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) або зв’язка Цинна, натягується і кришталик (lens) сплощується, його заломлююча здатність зменшується. Цей процес називається акомодацією – здатність бачити предмети на різних відстанях.

Камери очного яблука (camerae bulbi) є такі:

- передня камера (camera anterior), що розміщена між задньою поверхнею рогівки (facies posterior corneae) та передньою поверхнею райдужки (facies anterior iridis);

- задня камера (camera posterior), що розміщена між задньою поверхнею райдужки (facies posterior iridis) та передньою поверхнею кришталика (facies anterior lentis);

- зазадня камера; склиста камера (camera postrema; camera vitrea), в якій розміщене склисте тіло (corpus vitreum).

Водяниста волога (humor aquosus) заповнює передню камеру та задню камеру (camera anterior et camera posterior). Водяниста волога (humor aquosus) виробляється:

- війковими відростками (processus ciliares);

- війковими складками війкового тіла (plicae ciliares corporis ciliaris).

Передня і задня камери очного яблука (camerae bulbi: camera anterior et camera posterior) сполучаються між собою через зіницю (pupilla).

Між рогівкою (cornea) та райдужкою (iris) утворюється райдужково–рогівковий кут (angulus iridocornealis), який заповнений гребінною зв’язкою (lig. pectinatum), між пучками волокон якої є простори райдужково–рогівкового кута (spatia anguli iridocornealis) – фонтанові простори:

Через фонтанові простори (spatia anguli iridocornealis) водяниста волога (humor aquosus) відтікає з передньої камери (camera anterior) у венозну пазуху білкової оболонки (sinus venosus sclerae) Шлемів канал, а з нього потрапляє в передні війкові вени (vv. ciliares anteriores).

Матеріали підготувала доцент О.М. Киричок.