Тема 23

1. Орган зору. Будова оболонок очного яблука. Заломні середовища очного яблука. Камери ока. Акомодаційний апарат ока. Провідні шляхи зорового аналізатора. Додаткові органи ока: очноямкові фасції, броми, повіки, кон’юнктива, слізний апарат.

2. Орган слуху і рівноваги. Будова зовнішнього і середнього вуха.

3. Будова внутрішнього вуха. Провідні шляхи слухового аналізатора. Орган нюху та смаку. Провідні шляхи смаку та нюху. Будова шкіри та її придатків

(Заняття  23.)

 

Орган зору. Будова оболонок очного яблука. Заломні середовища очного яблука. Камери ока

ОРГАНИ ЧУТТЯ (organa sensuum)

Органами чуття називають анатомічні утвори, які сприймають зовнішні подразненя і передають їх енергію (нервовий імпульс) в мозок.

Різні зовнішні впливи сприймаються шкірним покривом (контактні екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори) і дистантними органами чуття: органом зору (organum visus), присінкові-завитковим органом (organum vestibulocochleare), органом нюху (organum olfactorium), органом смаку (organum gustatorium).

Виходячи з особливостей подразнень, що їх сприймають органи чуттів, останні можна класифікувати так:

- подразник механічний, це органи шкірного суття, орган слуху і статичного чуття;

- подразник хімічний, це органи нюху і смаку;

- подразник світловий, це орган зору.

Органи чуттів тільки сприймають зовнішнє подразнення. Їх вищий аналіз проходить в корі великого мозку, куди нервовий імпульс поступає по нервовим волокнам (нервам), які зв’язують органи чуттів з головним мозком.

Не випадково І.П.Павлов назвав органи чуттів в їх широкому розумінні аналізаторами.

Кожний аналізатор включає:

- периферійний прилад (прибор), який сприймає зовнішнє подразнення (світло, звук, запах, смак, дотик) і трансформує його у нервовий імпульс;

- провідні шляхи, по яких нервовий імпульс поступає у відповідний нервовий центр;

- нервовий центр в корі великого мозку (кірковий кінець аналізатора).

Отже, у якості нервів органів чуттів виступають деякі чутливі черепні і спинномозкові нерви, які проводять нервовий імпульс до центральної нервової системи досягаючи кіркових центрів аналізаторів, де відбувається аналіз зовнішніх подразнень.

ОКО та СТРУКТУРИ УТВОРІВ (oculus et structurae pertinentes)

ОРГАН ЗОРУ (organum visus)

Око (oculus; грец. ophthalmos) складається з:

- очного яблука (bulbus oculi);

- додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae);

- зорового нерва (n. opticus).

До очного яблука (bulbus oculi) належать:

- ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);

- оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).

Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) включають:

- брову (supercilium);

- повіки (palpebrae);

- зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

- сльозовий апарат (apparatus lacrimalis);

- сполучну оболонку; кон’юнктиву (tunica conjunctiva);

- очноямкові фасції (fasciae orbitales);

- сполучнотканинні утвори, до яких належать:

- окістя очної ямки (periorbita);

- очноямкова перегородка (septum orbitale);

- піхва очного яблука (vagina bulbi);

- надбілковооболонковий простір; епісклеральний простір (spatium episclerale);

- жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae);

- м’язові фасції (fasciae musculares).

Очне яблуко (bulbus oculi) оточене:

- жировим тілом очної ямки (corpus adiposum orbitae);

- зовнішніми м’язами очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

- очноямковою фасцією (fascia orbitalis).

Описание: IMAGE888

В очному яблуці (bulbus oculi) розрізняють:

- передній полюс (polus anterior);

- задній полюс (polus posterior);

- зовнішню вісь очного яблука (axis bulbi externus), яка проведена між переднім полюсом (polus anterior) та заднім полюсом (polus posterior).

Внутрішня вісь очного яблука (axis bulbi internus) проходить від задньої поверхні рогівки (facies posterior corneae) до сітківки (retina).

Зорова вісь (axis opticus) проводиться від центра переднього полюса (polus anterior) до центральної ямки сітківки (fossa centralis retinae).

Лінія, що проходить по поверхні очного яблука, з’єднуючи полюси між собою, називається меридіаною (meridianus). Навколо очного яблука (bulbus oculi) їх можна провести безліч.

Лінія, що проходить поперечно по поверхні очного яблука (bulbus oculi) та ділить меридіани посередині, називається екватором (equator). Він проходить перпендикулярно до меридіан.

До оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi) належать:

- волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка (tunica externa);

- судинна оболонка очного яблука (tunica  vasculosa bulbi) – середня оболонка (tunica media);

- внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).

Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на:

- рогівку (cornea) – передню прозору частину;

- білкову оболонку ока (sclera).

Описание: IMAGE869

На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки (sinus venosus sclerae) – канал Шлема.

Судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) складається з:

- власної судинної оболонки (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою оболонкою ока (sclera) і відмежована від неї навколосудинним простором (spatium perichoroideum);

- війкового тіла (corpus ciliare), яке складається з:

- війкового вінця (corona ciliaris);

- та близько 70 війкових відростків (processus ciliares). У товщі війкового тіла (corpus ciliare) залягає війковий м’яз (m. ciliaris), при скороченні якого забезпечується акомодація ока (oculus) – здатність чітко бачити предмети на різній відстані:

Описание: IMAGE878

 - райдужка (iris), яка помітна через рогівку (cornea). Райдужка (iris) в центрі має круглий отвірзіницю (pupilla). Райдужка є біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку.

Навколо зіниці (pupilla) у райдужці розміщені гладкі м’язи, які утворюють:

- м’яз–звужувач зіниці ( m. sphincter pupillae);

- м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae):

Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука (tunica vasculosa bulbi) від місця виходу зорового нерва (nervus opticus) до краю зіниці (pupilla) і складається з:

- сітківки (retina);

- кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);

- зорового нерва (nervus opticus).

Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:

- більшу задню частину – зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить палички і колбочки – фоторецептори;

- меншу передню частину – сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові подразнення.

У зоровій частині сітківки (pars optica retinae) виділяють:

- пігментний шар (stratum pigmentosum), або зовнішній шар (stratum externum);

- нервовий шар (stratum nervosum), або внутрішній шар (stratum internum).

Сліпа частина сітківки містить тільки пігментний шар і поділяється на:

- війкову частину сітківки (pars ciliaris retinae);

- райдужкову частину сітківки (pars iridica retinae).

Межею між зоровою частиною сітківки (pars optica retinae) та сліпою частиною сітківки (pars caeca retinae) є зубчаста лінія (ora serrata), яка відповідає переходу власної судинної оболонки (choroidea) у війкове тіло (corpus ciliare):

Описание: IMAGE879

У задньому відділі сітківки (retina) на дні очного яблука (fundus bulbi oculi) є диск зорового нерва (discus nervi optici), що має невелику заглибину диска (excavatio disci) – місце виходу з очного яблука зорового нерву. Ця ділянка не сприймає світлових подразнень.

У центрі сітківки (retina) при офтальмоскопії видно жовту пляму (macula lutea), в якій помітна центральна ямка (fovea centralis) та ямочка (foveola), яка є місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення колбочок.

Кровоносні судини сітківки (vasa sanguinea retinae)

Артерії сітківки (arteriae retinae) починаються від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis), яка є гілкою очної артерії (a. ophthalmica).

Венозна кров від сітківки (retina) відтікає по венулах (venulae), які ідуть із однойменними артеріолами (arteriolae) і впадають у центральну вену сітківки, внутрішньочерепну частину (v. centralis retinae, pars intraocularis).

Від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis) відходять:

- нижня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae inferior), яка має:

- носові артеріоли сітківки (arteriolae nasales retinae);

- плямові артеріоли (arteriolae maculares);

- верхня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae superior), яка відходить від судинного кола зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici).

Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v .centralis retinae, pars intraocularis) виходить від заглибини диска (excavatio disci) і проходить у порожнину черепа (cavitas cranii) всередині зорового нерва (nervus opticus) та вливається у верхню очну вену (vena ophthalmica superior) або печеристу пазуху (sinus cavernosus).

Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v. centralis retinae; pars intraocularis) має такі притоки:

- скроневі венули сітківки (venulae temporales retinae);

- носові венули сітківки (venulae nasales retinae);

- плямові венули (venulae maculares retinae).

Ядро очного яблука (nucleus bulbi oculi) складається із таких світлозаломлюючих середовищ:

- склистого тіла – corpus vitreum;

- кришталика – lens;

- водянистої волоиа – humor aquosus;

- передньої камери – camera anterior;

- задньої камери – camera posterior).

Склисте тіло (corpus vitreum) – драглиста прозора маса, в якій немає судин. Воно займає всю задню частину очного яблука (bulbus oculi) позаду кришталика (lens).

На передній поверхні cклистого тіла (facies anterior corporis vitrei) є ямка склистого тіла (fossa hyaloidea), у якій лежить кришталик (lens).

Кришталик (lens) – це двоякоопукла лінза, що має:

- передню поверхню (facies anterior);

- задню поверхню (facies posterior);

- передній полюс (polus anterior);

- задній полюс (polus posterior);

- ядро кришталика (nucleus lentis), що є його внутрішньою частиною;

- кору кришталика (cortex lentis), що є його периферійною частиною;

- капсулу кришталика (capsula lentis), що вкриває його ззовні.

- війковий поясок (zonula ciliaris), або зв’язку Цинна, за допомогою якої капсула кришталика (capsula lentis) прикріплюється до війкового тіла (corpus ciliare):

Описание: IMAGE875

При скороченні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) розслаблюється і кришталик (lens) розправляється, стає більш опуклим, його заломлююча здатність збільшується – людина бачить близькі предмети, пише, читає тощо.

При розслабленні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) або зв’язка Цинна, натягується і кришталик (lens) сплощується, його заломлююча здатність зменшується. Цей процес називається акомодацією – здатність бачити предмети на різних відстанях.

Камери очного яблука (camerae bulbi) є такі:

- передня камера (camera anterior), що розміщена між задньою поверхнею рогівки (facies posterior corneae) та передньою поверхнею райдужки (facies anterior iridis);

- задня камера (camera posterior), що розміщена між задньою поверхнею райдужки (facies posterior iridis) та передньою поверхнею кришталика (facies anterior lentis);

- зазадня камера; склиста камера (camera postrema; camera vitrea), в якій розміщене склисте тіло (corpus vitreum).

Водяниста волога (humor aquosus) заповнює передню камеру та задню камеру (camera anterior et camera posterior). Водяниста волога (humor aquosus) виробляється:

- війковими відростками (processus ciliares);

- війковими складками війкового тіла (plicae ciliares corporis ciliaris).

Передня і задня камери очного яблука (camerae bulbi: camera anterior et camera posterior) сполучаються між собою через зіницю (pupilla).

Між рогівкою (cornea) та райдужкою (iris) утворюється райдужково–рогівковий кут (angulus iridocornealis), який заповнений гребінною зв’язкою (lig. pectinatum), між пучками волокон якої є простори райдужково–рогівкового кута (spatia anguli iridocornealis) – фонтанові простори:

Описание: IMAGE883

Через фонтанові простори (spatia anguli iridocornealis) водяниста волога (humor aquosus) відтікає з передньої камери (camera anterior) у венозну пазуху білкової оболонки (sinus venosus sclerae) Шлемів канал, а з нього потрапляє в передні війкові вени (vv. ciliares anteriores).

 

 

 

 

 

VIDEO

VIDEO 2

VIDEO 3

VIDEO 4

 

 

 Акомодаційний апарат ока. Провідні шляхи зорового аналізатора. Додаткові органи ока: очноямкові фасції, броми, повіки, кон’юнктива, слізний апарат

До додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae) належать:

- зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

- брови (supercilia);

- повіки (palpebrae);

- сполучна оболонка, кон’юнктива (tunica conjunctiva);

- сльозовий апарат (apparatus lacrimalis).

Зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi) поділяються на:

- прямі м’язи (mm. recti);

- косі м’язи (mm. obliqui);

- та інші м’язи (et ceteri).

До прямих м’язів очного яблука належать:

- верхній прямий м’яз (m. rectus superior);

- нижній прямий м’яз (m. rectus inferior);

- бічний прямий м’яз (m. rectus lateralis);

- присередній прямий м’яз (m. rectus medialis):

Описание: IMAGE889

Вони повертають очне яблуко (bulbus oculi) відповідно у свій бік, навколо лобової та вертикальної осей.

До косих м’язів очного яблука належать:

- верхній косий м’яз (m. obliquus superior), який своїм сухожилком (tendo) перекидається через блок блокової ості (trochlea spinaе trochlearis) і повертає очне яблуко (bulbus oculi) вниз та назовнi;

- нижній косий м’яз (m. obliquus inferior), що повертає очне яблуко (bulbus oculi) вверх та назовні, тобто повертає очне яблуко (bulbus oculi) переважно навколо стрілової осі.

До інших зовнішніх м’язів очного яблука (musculi externi bulbi oculi) належать:

- м’яз–підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris), який має поверхневу пластинку (lamina superficialis) та глибоку пластинку (lamina  profunda);

- очноямковий м’яз (m. orbitalis), що вгорі вкриває передній відрізок нижньої очноямкової щілини (fissura orbitalis inferior).

До внутрішніх м’язів очного яблука (musculi interni bulbi oculi), які є гладкими м’язовими волокнами (myofibrae glabrae), належать:

- війковий м’яз (m. ciliaris), який має:

- меридіанні волокна (fibrae meridionales);

- поздовжні волокна (fibrae longitudinales);

- радіальні волокна (fibrae radiales);

- колові волокна (fibrae circulares);

- м’яз–звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);

- м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae):

Описание: IMAGE883

 

 

 

 

 

 

Окістя очної ямки (periorbita) є окістям кісток (periosteum ossium), що формують стінки очної ямки (orbita) і, зростаючись ззаду в ділянці зорового каналу (canalis opticus) та верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior), продовжується у черепну тверду оболону (dura mater cranialis).

Очне яблуко (bulbus oculi) оточене піхвою очного яблука (vagina bulbi) – теноновою капсулою, яка пухко сполучається із білковою оболонкою ока (sclera).

Між піхвою очного яблука (vagina bulbi) та окістям очної ямки (periorbita) залягає жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae), яке виконує функцію еластичної подушки для очного яблука (bulbus oculi).

Верхня та нижня повіки (palpebra superior et palpebra inferior) – це утвори, які прикривають очне яблуко (bulbus oculi) згори та знизу і переходять у шкіру сусідньої ділянки.

Між повіками є щілина повік (rima palpebrarum):

Описание: IMAGE894

Передня поверхня повіки (facies anterior palpebrae) вкрита шкірою, а задня поверхня повіки (facies posterior palpebrae) – тонкою сполучною оболонкою (tunica conjunctiva). Остання переходить на очне яблуко (bulbus oculi).

У місці переходу сполучної оболонки (tunica conjunctiva) з верхньої повіки та нижньої повіки (palpebra superior et inferior) на очне яблуко (bulbus oculi) утворюється:

- верхнє склепіння сполучної оболонки (fornix conjunctivae superior);

нижнє склепіння сполучної оболонки (fornix conjunctivae inferior), утворюючи сполучнооболонковий мішок (saccus conjunctivalis).

У товщі повік розміщена сполучна пластинка, яка нагадує хрящ, і тому вона називається верхнім хрящем повіки (tarsus superior) та нижнім хрящем повіки (tarsus inferior), де містяться залози хрящів і повік (glandulae tarsales et palpebrarum).

У повіках (palpebrae) є також війкові залози (glandulae ciliares) та сальні залози (glandulae sebaceae):

Описание: IMAGE895

На межі між верхньою повікою і лобом помітний шкірний валик, вкритий волоссям – брови (supercilia).

Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) складається із:

- сльозової залози (glandula lacrimalis), що лежить в ямці сльозової залози (fossa glandulae lacrimalis), яка розташована на межі верхньої стінки очної ямки (paries superior orbitae) з бічною стінкою очної ямки (paries lateralis orbitae);

- сльозовивідних шляхів:

Описание: IMAGE896

Сухожилок м’яза–підіймача верхньої повіки (tendo musculi levatoris palpebrae superioris) розділяє сльозову залозу (fossa glandulae lacrimalis) на:

- більшу верхню очноямкову частину (pars orbitalis superior);

- меншу нижню повікову частину (pars palpebralis inferior).

Від цих частин відходять вивідні проточки (ductuli excretorii), яких є 10–15 і вони відкриваються в сполучнооболонковий мішок (saccus conjunctivalis), а саме в бічну частину верхнього склепіння сполучної оболонки (pars lateralis fornicis superioris conjunctivae).

Відходячи з вивідних протоків, сльоза (lacrima) омиває передню поверхню очного яблука (facies anterior bulbi oculi).

Далі сльоза (lacrima) по капілярній щілині повік (rima palpebrarum) прямує по сльозовому струмку (rivus lacrimalis), відтікаючи у присередній кут ока (angulus oculi medialis). Тут сльозова рідина (liquor lacrimalis) накопичується у сльозовому озері (lacus lacrimalis).

Із сльозового озера (lacus lacrimalis) через сльозові точки (puncta lacrimalia), які знаходяться на присередніх краях верхньої повіки та нижньої повіки (margo medialis palpebrae superioris et palpebrae inferioris) біля сльозового сосочка (papilla lacrimalis), сльоза (lacrima) через верхній і нижній сльозові канальці (canaliculi lacrimales superior et inferior) поступає у сльозовий мішок (saccus lacrimalis).

Останній лежить в однойменній ямці в нижньоприсередньому куті очної ямки (orbita).

Сльозовий мішок (saccus lacrimalis) переходить у носо–сльозову протоку (ductus nasolacrimalis), яка відкривається у передню частину нижнього носового ходу (meatus nasi inferior).

Із передньою стінкою сльозового мішка (paries anterior sacci lacrimalis) зрощена глибока частина (сльозова частина – pars lacrimalis) колового м’яза ока (pars profunda musculi orbicularis oculi), яка при скороченні розширяє сльозовий мішок (saccus lacrimalis), що сприяє всмоктуванню в нього сльозової рідини (liquor lacrimalis) через сльозові канальці (canaliculi lacrimales).

 

VIDEO

Ембріогенез органа зору

Частини очного яблука розвиваються з трьох джерел: з мозкової трубки, ектодерми та мезенхіми.

З базальних відділів бокових стінок проміжного мозку в тій стадії, коли він ще слабо відмежований від кінцевого мозку, утворюються парні випинання – очні пухирці, які залишаються з’єднаними з місцем їх походження очними стебельками, що згодом перетворюються в зорові нерви.

Пізніше дистальний відділ стінки очних пухирців випинається всередину, утворюється очний бокал з подвійною стінкою, із стінок якого розвивається сітківка (retina).

Із ектодерми, яка знаходиться біля очного пухирця розвивається кришталик (lens):

Описание: IMAGE866

Мезенхіма, яка оточує очний бокал і кришталик, диференціюється в білкову оболонку ока (sclera), рогівку (cornea) та судинну оболонку очного яблука (tunica vasculosa bulbi), включаючи райдужку (iris).

З дуплікатори шкіри розвиваються повіки (palpebrae).

Вади розвитку очного яблука. До них належать:

- астигматизм – неправильне формування кривини рогівки та кришталика, при цьому зображення викривлене, бо воно проектується у вигляді лінії а не точки;

- короткозорість – подовження очного яблука у передньо-задньому напрямі;

- далекозорість – вкорочення очного яблука у передньо-задньому напрямі;

- помутніння кришталика – перешкоджання проходження світлового пучка;

- глаукома – недорозвинутість венозного синуса, білкової оболонки ока та простору райдужково-рогівкового кута, що приводить до підвищення внутрішньоочного тиску, який приводить до атрофії світлочутливих і нервових елементів сітківки;

- альбінос – відсутність пігменту в судинній оболонці.

Зоровий нерв [ II ] (nervus opticus [ II ])

II пара черепних нервів

Зоровий нерв (nervus opticus) належить (як черепний нерв) до внутрішньої оболонки очного яблука (tunica interna bulbi), а саме починається з диску зорового нерва (discus nervi optici), який є місцем виходу із очного яблука (bulbus oculi) відростків гангліонарних клітин (neurocyti ganglii), які формують зоровий нерв, що складається із таких частин:

- внутрішньочерепної частини (pars intracranialis), яка знаходиться у порожнині черепа (cavitas cranii), починаючись від зорового каналу (canalis opticus) до зорового перехрестя (chiasma opticum);

- канальної частини (pars canalis) – частини зорового нерва (nervus opticus), яка проходить через зоровий канал (canalis opticus);

- очноямкової частини (pars orbitalis), яка проходить у товщі жирового тіла очної ямки (corpus adiposum orbitae);

- внутрішньоочної частини (pars intraocularis), в якій розрізняють:

- передпластинкову частину (pars prelaminaris), яка розміщена перед решітчастою пластинкою білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae);

- внутрішньопластинкову частину (pars intralaminaris) – частину волокон зорового нерва (nervus opticus), що розміщена між волокнами решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae). Навколо цієї частини знаходиться судинне коло зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici), яке утворене гілками задніх коротких війкових артерій (aa. ciliares posteriores breves).

- запластинкову частину (pars postlaminaris), яка розміщена позаду решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae).

Описание: image773

Зоровий нерв (nervus opticus) оточений такими двома піхвами, які є продовженням оболон головного мозку (meninges):

- зовнішньою піхвою (vagina externa), яка є продовженням черепної павутинної оболони (arachnoidea mater cranialis);

- внутрішньою піхвою (vagina interna), яка є продовженням черепної м’якої оболони (pia mater cranialis);

Між цими двома піхвами зорового нерва (vaginae externa et interna nervi optici) знаходиться щілиноподібний:

- підпавутинний міжпіхвовий простір; простір м’якої оболони (spatium intervaginale subarachnoidale; spatium leptomeningeum), який є продовженням підпавутинного простору головного мозку (spatium subarachnoideum).

Зоровий нерв (n. opticus) є частиною зорового аналізатора. Тіла його перших трьох нейронів розміщені в сітківці (retina). Він має:

- І нейрон – це палички і колбочки (bacilli et coni);

- ІІ нейрон – це біполярні клітини сітківки (neurocyti bipolares retinae);

- ІІІ нейрон – це мультиполярні клітини сітківки; гангліонарний шар (stratum ganglionare)^

Описание: image774

Аксони ІІІ нейронів утворюють зоровий нерв (n. opticus), який через зоровий канал (canalis opticus) проходять в порожнину черепа (cavitas cranii).

Тут утворюється неповний перехрест волокон зорового нерва (chiasma opticum), де перехрещуються до 70 % аксонів III нейронів.

Перехрещуються волокна від присередньої частини сітківки (pars medialis retinae).

Волокна від бічної частини сітківки (pars lateralis retinae) йдуть по своєму боці.

Після зорового перехрестя (chiasma opticum) в ділянці турецького сідла (sella turcica) починається зоровий шлях (tractus opticus), який складається із:

- присередніх волокон зорового нерва протилежноої сторони;

- бічних волокон зорового нерва власної сторони.

У складі зорових шляхів аксони ІІІ нейронів доходять до підкіркових центрів зору:

- подушка таламуса (pulvinar thalami);

- верхні горбки середнього мозку (colliculi superiores mesencephali);

- бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia).

У цих підкіркових центрах зору розміщені тіла ІV нейронів зорового шляху.

Від бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) і подушки таламуса (pulvinar thalami) аксони ІV нейронів проходять через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (pars tertia posterior cruris posterioris capsulae internae) і, утворивши зорове сяйво (radiatio optica), закінчуютьсяна берегахострогової борозни (sulcus calcarinus), де розташований кірковий аналізатор зору.

Аксони ІV нейронів від верхніх горбків пластинки покрівлі (colliculi superiores laminae tecti) йдуть до додаткових парасимпатичних ядер Якубовича протилежного боку (ІІІ пара черепних нервів), де залягають тіла п’ятих нейронів. Звідси починається еферентна частина зіничного рефлексу та акомодаційного рефлексу (зв’язок ІІ пари черепних нервів з ІІІ).

Аксони V нейронів (передвузлові парасимпатичні волокна) у складі окорухового нерва через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior) заходять в очну ямку (orbita) до війкового вузла (ganglion ciliare), в якому розташовані тіла VІ нейронів.

Аксони VІ нейронів (завузлові парасимпатичні волокна) іннервують:

- м’яз–звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);

- війковий м’яз (m.ciliaris);

- м’яз–розширювач зіниці (m. dilatator pupillae), що іннервується симпатичними завузловими волокнами;

Цей рефлекс не залежить від нашої волі чи свідомості.

Крім зорового нерва до нервів очного яблука належать такі окорухові нерви: третя, четверта та шоста пари.

Окоруховий нерв [ III ] (nervus oculomotorius [ III ]

III пара черепних нервів

Окоруховий нерв (nervus oculomotorius) має:

- ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке є руховим ядром (nucleus motorius);

- додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii); парасимпатичне ядро Якубовича.

Ці ядра розміщені у сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні верхніх горбків середнього мозку (colliculi superiores mesencephali).

Аксони нейронів цих ядер формують окоруховий нерв, який виходить з головного мозку (encephalon) в міжніжковій ямці (fossa interpeduncularis), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).

У ділянці верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior) окоруховий нерв (nervus oculomotorius) розгалужується на:

- верхню гілку (ramus superior);

- нижню гілку (ramus inferior):

Описание: image775

Нервові волокна від верхньої гілки (ramus superior) іннервують:

- верхній прямий м’яз ока (m. rectus superior оculi);

- м’яз–підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris).

Нервові волокна від нижньої гілки (ramus inferior) іннервують:

- нижній прямий м’яз ока (m. rectus inferior oculi);

- присередній прямий м’яз ока (m. rectus medialis oculi);

- нижній косий м’яз ока (m. obliquus inferior oculi).

Від додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii) – парасимпатичного ядра Якубовича відходить гілка до війкового вузла (ramus ad ganglion ciliare), вона ще називається парасимпатичним корінцем війкового вузла (radix parasympathica ganglii ciliaris) або окоруховим корінцем війкового вузла (radix oculomotoria ganglii ciliaris) – це передвузлові парасимпатичні волокна.

Ці передвузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) йдуть в складі нижньої гілки окорухового нерва (ramus inferior nervi oculomotorii) до війкового вузла (ganglion ciliare), де переключаються на другі нейрони.

Завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) – аксони других нейронів від війкового вузла (ganglion ciliare) – йдуть у складі коротких війкових нервів (nervi ciliares breves) до:

- м’яза–звужувача зіниці (m. sphincter pupillae);

- війкового м’яза (m. ciliaris).

Блоковий нерв [IV] (nervus trochlearis [IV])

IV пара черепних нервів

Він має власне рухове ядроядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке розташоване у сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні нижніх горбків середнього мозку (colliculi inferiores mesencephali).

Аксони нейронів цього ядра формують блоковий нерв, який виходить з головного мозку (encephalon) із верхнього мозкового паруса (velum medullare superius), на основі мозку появляється з бічної поверхні ніжок мозку (crura cerebri), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior):

Описание: image776

Блоковий нерв (nervus trochlearis) іннервує верхній косий м’яз ока (m. obliquus superior oculi).

Відвідний нерв [VI](nervus abducens [VI])

VI пара черепних нервів

Він має власне рухове ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), яке розташоване у сірій речовині покриву мосту (substantia grisea tegmenti pontis) на верхівці лицевого горбка ромбоподібної ямки (apex colliculi facialis fossae rhomboideae).

Аксони нейронів цього ядра формують відвідний нерв, який виходять з головного мозку (encephalon) на межі між пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) і мостом (pons), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).

Відвідний нерв іннервує бічний прямий м’яз ока (m. rectus lateralis oculi).

 

Тема 2 Орган слуху і рівноваги. Будова зовнішнього і середнього вуха.

ВУХО (auris) або

ПРИСІНКОВО–ЗАВИТКОВИЙ ОРГАН (organum vestibulocochleare) або

ОРГАН СЛУХУ І РІВНОВАГИ (organum vestibulocochleare)

Вухо (auris) поділяється на:

- зовнішнє вухо (auris externa), до якого належать:

- вушна раковина (auricula);

- зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus);

- середнє вухо (auris media), до нього належать:

- барабанна порожнина (cavitas tympani) із слуховими кісточками (ossicula auditus; ossicula auditoria):

- слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – трубa Євстахія;

- внутрішнє вухо (auris interna), яке складають:

- кістковий лабіринт (labyrinthus osseus);

- перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus).

Описание: EAR_AROW

 

Рис. Анатомія вуха: 1 – зовнішній слуховий прохід; 2 – вушна раковина; 3 – слухові кісточки; 4 – внутрішнє вухо; 5 – барабанна порожнина; 6 – завитково-вестибулярний нерв; 7 – внутрішня сонна артерія; 8 – слухова труба.

 

ЗОВНІШНЄ ВУХО

(auris externa)

Вушна раковина (auricula) в своїй основі має вушний хрящ (cartilago auriculae), вкритий шкірою.

 

Описание: conch_arr

Рис.  Вушна раковина: 1 – мочка; 2 – міжкозликова вирізка; 3 – козлик; 4 – ніжка закрутка; 5 – нижня ніжка протизакрутка; 6 – трикутна ямка; 7 – верхня ніжка протизак­рутка; 8 – закруток; 9 – човник; 10 – протизакруток; 11 – вхід у зовнішній слуховий прохід; 12 – протикозлик.

 

У нижньому відділі хрящ відсутній і замість нього утворюється складка шкіри з жировою тканиною – це вушна часточка (lobulus auriculae).

Вільний край вушної раковини (auricula) утворює завиток (helix), на внутрішній поверхні якого міститься:

- ость завитка (spina helicis) ость Дарвіна;

- ніжка завитка (crus helicis);

- хвіст завитка (cauda helicis).

Паралельно до завитка (helix) проходить протизавиток (antihelix).

Попереду зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) розміщений козелок (tragus), а навпроти нього в нижній частиніпротикозелок (antitragus).

Між ними ззаду розташована порожнина  раковини (cavitas conchae; cavum conchae), яка продовжується у зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) відкритий назовні зовнішнім слуховим отвором (porus acusticus externus), а в глибині зі сторони барабанної порожнини (cavitas tympani) або порожнини середнього вуха (cavitas auris mediae) він відмежовується барабанною перетинкою (membrana tympanica).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) має:

- хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus);

- кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus).

Хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus) є продовженням вушної раковини (auricula) і складає одну третину довжини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).

Кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus) займає дві третини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) вигнутий S–подібно і для його випрямлення при огляді барабанної перетинки (membrana tympanica) у дорослого необхідно відтягнути вушну раковину (auricula) назад, угору і назовні.

VIDEO

 

Барабанна перетинка (membrana tympanica) закріплена в кінці зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) і складається з:

- натягнутої частини (pars tensa) – більшої верхньої;

- розслабленої частини (pars flaccida) – меншої нижньої.

У центрі барабанної перетинки (membrana tympanica), що має овальну форму, помітний пупок барабанної перетинки (umbo membranae tympanicae), який утворився внаслідок прикріплення ручки молоточка (manubrium mallei) до її внутрішньої поверхні.

Ззовні барабанна перетинка (membrana tympanica) вкрита шкірою (cutis).

Зсередини, що обернена до барабанної порожнини (cavitas tympani), барабанна перетинка (membrana tympanica) вкрита слизовою оболонкою (tunica mucosa).

У розслабленій частині барабанної перетинки (pars flaccida membranae tympanicae) волокнистого шару немає і шкіра (cutis) прилягає до слизової оболонки (tunica mucosa).

СЕРЕДНЄ ВУХО (auris media)

Барабанна порожнина (cavitas tympani) розміщена у товщі кам’янистої частини скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) і має такі стінки (parietes):

1. Покрівельну стінку (paries tegmentalis) – верхню стінку;

2. Яремну стінку (paries jugularis) – нижню стінку;

3. Лабіринтну стінку (paries labyrinthicus) – присередню стінку, на якій є два вікна:

- вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальне вікно;

- вікно завитки (fenestra cochleae) – кругле вікно.

Вікно присінка (fenestra vestibuli) закрите основою стремінця (basis stapedis).

Вікно завитки (fenestra cochleae) затягнуте вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria);

4. Соскоподібну стінку (paries mastoideus) – задню стінку, яка в нижній частині має пірамідне підвищення (eminentia pyramidalis).

У ньому починається стремінцевий м’яз (m. stapedius).

У верхньому відділі соскоподібна стінка (paries mastoideus) продовжується у соскоподібну печеру (antrum mastoideum), в яку відкриваються соскоподібні комірки (cellulae mastoideae) однойменного відростка скроневої кістки (processus mastoideus ossis temporalis).

5. Сонну стінку (paries caroticus) – передню стінку, у верхній частині якої є барабанний отвір слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae), а також проходить м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).

Останній розташований у верхньому півканалі мязово–трубного каналу (semicanalis superior canalis musculotubarii);

6. Перетинчасту стінку (paries membranaceus) – бічну стінку, яка утворена барабанною перетинкою (membrana tympanica).

Описание: IMAGE912

При переході перетинчастої стінки (paries membranaceus) у покрівельну стінку (paries tegmentalis) утворюється надбарабанний закуток (recessus epitympanicus), де міститься головка молоточка (caput mallei) та тіло коваделка (corpus incudis).

У барабанній порожнині розміщені:

- три слухові кісточки (ossicula auditus; ossicula auiditoria);

- зв’язки слухових кісточок (ligg. ossiculorum auditus; ligg. ossiculorum auditoriorum);

- м’язи слухових кісточок (musculi ossiculorum auditus; musculi ossiculorum auditoriorum;).

За своєю формою кісточки одержали назву:

- молоточок (malleus);

- коваделко (incus);

- стремінце (stapes)

Молоточок (malleus) має:

- головку молоточка (caput mallei);

- шийку молоточка (collum mallei);

- ручку молоточка (manubrium mallei) з бічним відростком (processus lateralis) та переднім відростком (processus anterior)

Описание: IMAGE916

До ручки молоточка (manubrium mallei) прикріплений м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).

Коваделко (incus) складається з:

- тіла коваделка (corpus incudis);

- короткої ніжки (crus breve);

- довгої ніжки (crus longum)

Описание: IMAGE917

Тіло коваделка (corpus incudis) з’єднується з головкою молоточка (caput mallei), утворюючи коваделко–молоточковий суглоб (art. incudomallearis).

Довга ніжка коваделка (crus longum incudis) з’єднується із стремінцем (stapes), утворюючи коваделко–стремінцевий суглоб (art. incudostapedialis).

Стремінце (stapes) має:

- головку стремінця (caput stapedis);

- передню ніжку (crus anterius);

- задню ніжку (crus posterius);

- основу стремінця (basis stapedis), яка прикриває вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальний отвір присінка (foramen ovale vestibuli), і зчленовується з краєм цього отвору (foramen ovale) барабанно–стремінцевим синдесмозом (syndesmosis tympanostapedialis).

Описание: IMAGE918

До задньої ніжки стремінця (crus posterius stapedis) прикріплюється стремінцевий м’яз (m. stapedius).

М’язи барабанної порожнини (mm. cavitatis tympanicae) регулюють рух слухових кісточок (ossicula auditus) і запобігають сильним коливанням при звуках різної висоти і частоти. Це складний кібернетичний пристрій, який регулює амплітуду звукових коливань у певних межах – послаблює або підсилює звук.

Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – труба Євстахія. Має довжину, в середньому, 35 мм, сполучає порожнину середнього вуха (cavitas auris mediae) з порожниною носової частини глотки (cavitas partis nasalis pharyngis).

Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) складається із:

- кісткової частини (pars ossea);

- хрящової частини (pars cartilaginea).

Перехід хрящової частини (pars cartilaginea) в кісткову частину (pars ossea) називається перешийком слухової труби (isthmus tubae auditoriae).

Слухова труба (tuba auditiva) відкривається:

- глотковим отвором слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae; ostium pharyngeum tubae auditoriae) у носову частину глотки (pars nasalis pharyngis);

- барабанним отвором слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae; ostium tympanicum tubae auditoriae) у барабанну порожнину (cavitas tympani).

Від хрящової частини слухової труби (pars cartilaginea tubae auditivae) починаються:

- м’яз–натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);

- м’яз–підіймач піднебінної завіски (m. levator veli palatini).

При скороченні цих м’язів просвіт слухової труби (lumen tuba auditivae) розширюється і повітря вільно потрапляє у барабанну порожнину (cavitas tympani), врівноважуючи тиск зовнішнього середовища з тиском у барабанній порожнині.

VIDEO

 

Тема 3 Будова внутрішнього вуха. Провідні шляхи слухового аналізатора. Орган нюху та смаку. Провідні шляхи смаку та нюху. Будова шкіри та її придатків

ВНУТРІШНЄ ВУХО (auris interna)

Внутрішнє вухо (auris interna) представлено кістковим і перетинчастим лабіринтами (labyrinthi osseus et membranaceus) та знаходиться у кам’янистій частині скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis).

Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) складається із:

- завитка (cochlea);

- присінка (vestibulum);

- півколових каналів (canales semicirculares).

Присінок (vestibulum) – це порожнина, на бічній стінці якої є:

- вікно присінка (fenestra vestibuli), або овальне вікно (fenestra ovale);

- вікно завитки (fenestra cochleae), або кругле вікно (fenestra rotundum):

Описание: IMAGE920

У вікні присінка (fenestra vestibuli) міститься основа стремінця (basis stapedis).

А вікно завитки (fenestra cochleae) закрите вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria).

На задній стінці присінка (paries posterior vestibuli) розташовано 5 отворів (foramina), через які в нього відкриваються півколові канали (canales semicirculares).

На передній стінці присінка (paries anterior vestibuli) є великий отвір (foramen magnum), що веде в канал завитки (canalis cochleae).

На внутрішній стінці присінка (paries internus vestibuli) розміщений присінковий гребінь (crista vestibuli), який відділяє кулястий закуток; мішечковий закуток (recessus sphericus; recessus saccularis) від еліптичного закутка; маточкового закутка (recessus ellipticus; recessus utricularis).

В еліптичний закуток (recessus ellipticus) відкривається внутрішній отвір канальця присінка (apertura interna canaliculi vestibuli).

Позаду від присінка розташовані кісткові півколові канали (canales semicirculares), що мають вигляд дугоподібних трубок, що лежать у трьох взаємно перпендикулярних площинах:

Описание: IMAGE921

Розрізняють:

- передній півколовий канал (canalis semicircularis anterior) – в стріловій площині (planum sagittalis);

- задній півколовий канал (canalis semicircularis posterior) – в лобовій площині (planum frontalis);

- бічний півколовий канал (canalis semicircularis lateralis) – в горизонтальній площині (planum horizontalis).

Кожний півколовий канал (canalis semicircularis) біля своєї основи (basis) має розширену частину відповідно:

- передню кісткову ампулу (ampulla ossea anterior);

- задню кісткову ампулу (ampulla ossea posterior);

- бічну кісткову ампулу (ampulla ossea lateralis).

Півколові канали (canales semicirculares) з’єднані з присінком за допомогою кісткових ніжок (crura ossea).

Ніжки півколових каналів (crura canalium semicircularium), що містять ампули, називаються ампульними кістковими ніжками (crura ossea ampullaria).

Сусідні ніжки переднього півколового каналу та заднього півколового каналу (crura canalium semicircularium anterioris et posterioris) зливаються разом і приєднуються до присінка спільною кістковою ніжкою (crus osseum commune).

Задня ніжка бічного півколового каналу (crus posterius canalis semicircularis lateralis) з’єднується з присінком (vestibulum) простою кістковою ніжкою (crus osseum simplex).

Ось чому кісткові півколові канали сполучаються з присінком не шістьма, а п’ятьма отворами.

Попереду від присінка (vestibulum) лежить завитка (cochlea), що утворена кісткою, його канал робить два з половиною оберти навколо веретена завитки (modiolus cochleae).

Від веретена завитки (modiolus cochleae) відходить кісткова спіральна пластинка (lamina spiralis ossea), яка не досягає латеральної сторони каналу і тому лише частково поділяє спіральний канал завитки (canalis spiralis cochleae) на сходи присінка (scala vestibuli) і барабанні сходи (scala tympani).

По краю кісткової спіральної пластинки (lamina spiralis ossea) міститься завиткова протока (ductus cochlearis) перетинчастого лабіринту (labyrinthus membranaceus), яка доповнює кісткову спіральну пластинку і розділяє сходи (scalae).

Порожнини цих сходів сполучаються між собою на куполі завитки (cupula cochleae) – верхівці завитки (apex cochleae) отвором завитки (helicotrema).

В основі завитки (basis cochleae) на початку її барабанних сходів (scala tympani) є внутрішній отвір канальця завитки (apertura interna canaliculi cochleae).

Всередині кісткового лабіринту (labyrinthus osseus) залягає перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus), який має менші розміри і повторює хід кісткового лабіринту (labyrinthus osseus).

VIDEO

VIDEO 2

 

Між внутрішньою поверхнею кісткового лабіринту (labyrinthus osseus) і зовнішньою поверхнею перетинчастого лабіринту (labyrinthus membranaceus) розташований перилімфатичний простір (spatium perilymphaticum), який заповнений рідиною – перилімфою (perilympha).

Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) складається з:

- присінкового лабіринту (labyrinthus vestibularis);

- півколових проток (ductus semicirculares);

- завиткової протоки (ductus cochlearis).

Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) заповнений ендолімфою (endolympha).

Присінковий лабіринт (labyrinthus vestibularis) складається з:

- маточки (utriculus);

- мішечка (sacculus).

Маточка (utriculus)  лежить в еліптичному закутку кісткового лабіринту (recessus ellipticus labyrinthi ossei) і сполучається з півколовими протоками (ductus semicirculares).

Мішечок (sacculus) лежить в кулястому закутку кісткового лабіринту (recessus sphericus labyrinthi ossei) і сполучається із завитковою протокою (ductus cochlearis) через сполучну протоку (ductus reuniens).

Маточка (utriculus) і мішечок (sacculus) сполучаються між собою за допомогою маточково–мішечкової протоки (ductus utriculosaccularis).

Від маточково–мішечкової протоки відходить ендолімфатична протока (ductus endolymphaticus), яка проходить у канальці присінка (canaliculi vestibuli).

Вийшовши із зовнішнього отвору канальця присінка (apertura externa canaliculi vestibuli) на задню поверхню кам’янистої частини скроневої кістки (facies posterior partis petrosae ossis temporalis), маточково–мішечкова протока закінчується під черепною твердою оболоною (dura mater cranialis) ендолімфатичним мішечком (saccus endolymphaticus).

Півколові протоки (ductus semicirculares) залягають всередині кісткових півколових каналів (canales semicirculares ossei) і повторюють їх хід.

Розрізняють:

- передню півколову протоку (ductus semicircularis anterior), яка має передню перетинчасту ампулу (ampulla membranacea anterior);

- задню півколову протоку (ductus semicircularis posterior), яка має задню перетинчасту ампулу (ampulla membranacea posterior);

- бічну півколову протоку (ductus semicircularis lateralis), яка має:

- бічну перетинчасту ампулу (ampulla membranacea lateralis);

- просту перетинчасту ніжку (crus membranaceum simplex).

Передня та задня півколові протоки (ductus semicirculares anterior et posterior) мають спільну перетинчасту ніжку (crus membranaceum commune).

Перераховані вище структури розміщені у відповідних кісткових структурах. Півколові протоки (ductus semicirculares) відкриваються п’ятьма отворами в маточку (utriculus):

Описание: IMAGE924

На внутрішній поверхні маточки (utriculus) та мішечка (sacculus) розміщені епітеліальні волоскові рецепторні клітини, що утворюють плями (maculae), а в перетинчастих ампулах (ampulae membranaceae) – ампулярні гребені (cristae ampullares), які належать до периферійної частини присінкового аналізатора.

Завиткова протока (ductus cochlearis) залягає у спіральному каналі завитки (canalis spiralis cochleae) і починається у присінку кісткового лабіринту (vestibulum labyrinthi ossei) присінковим сліпим кінцем (caecum vestibulare), який з’єднується сполучною протокою (ductus reuniens) з мішечком (sacculus).

Закінчується завиткова протока (ductus cochlearis) на верхівці завитки (apex cochleae) купольним сліпим кінцем (caecum cupulare).

На поперечному перерізі завиткова протока (ductus cochlearis) має трикутну форму і такі стінки:

- зовнішню стінку (paries externus), яка зростається з окістям зовнішньої стінки спірального каналу завитки (periosteum parietis externi canalis spiralis cochleae);

- барабанну стінку; спіральну перетинку (paries tympanicus; membrana spiralis), або нижню стінку (paries  inferior), що є продовженням кісткової спіральної пластинки (lamina spiralis ossea);

- присінкову стінку; присінкову перетинку (paries vestibularis; membrana vestibularis), або верхню стінку (paries  superior) – перетинку Рейсснера.

Завиткова протока (ductus cochlearis) займає середню частину кісткового спірального каналу завитки (canalis spiralis cochleae ossei) і, доповнюючи кісткову спіральну пластинку (lamina spiralis ossea), відділяє його барабанні сходи (scala tympani) від сходів присінка (scala vestibuli).

Всередині завиткової протоки (ductus cochlearis) на спіральній перетинці (membrana spiralis) – барабанній стінці (paries tympanicus), міститься спіральний орган (organum spirale) – орган Кортія, який належить до периферійної частини слухового аналізатора і містить епітеліальні волоскові рецепторні клітини, що сприймають звукові коливання.

Шляхи передачі звукової хвилі

Звукові хвилі передаються на барабанну перетинку (membrana tympanica) і викликають її коливання.

Коливання барабанної перетинки (membrana tympanica) передається на ланку слухових кісточок (ossicula auditus).

Завдяки коливанням основи стремінця (basis stapedis), яка прикриває вікно присінка (fenestra vestibuli), починає коливатися перилімфа (perilympha).

Коливання перилімфи в барабанних сходах (scala tympani) через отвір завитки (helicotrema) передається на перилімфу в сходах присінка (scala vestibuli).

Внаслідок цього починає коливатися присінкова стінка (paries vestibularis) – рейснерова перетинка, і барабанна стінка (paries tympanicus).

Останні змушують коливатися ендолімфу (endolympha):

Описание: image923

Коливання ендолімфи сприймається волосками спірального органа (organum spirale) – кортієвого органа, де механічні коливання перетворюються на нервовий імпульс і звідси починається слуховий шлях.

 

 

 

 

 

 

 

Присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis ) [VIII]

VIII пара черепних нервів

Цей нерв складається з двох частин:

- завиткового нерва (nervus cochlearis);

- присінкового нерва (nervus vestibularis).

Завитковий нерв (nervus cochlearis) є слуховим шляхом, по якому передається інформація про характер звукових коливань в головний мозок.

Завитковий нерв (nervus cochlearis)

Слуховий шлях

Тіла перших псевдоуніполярних нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) – слухового шляху містяться в завитковомих вузлах; спіральних вузлах завитки (gangliа cochlearia; gangliа spiralia cochleae), які розташовані на основній пластинці завиткової протоки (lamina basilaris ductus cochlearis):

 

Периферійні відростки перших нейронів закінчуються в спіральному органі завиткової протоки (organum spirale ductus cochlearis), утворюючи синапси з волосковими рецепторними клітинами.

Центральні відростки перших нейронів утворюють завиткову частину VІІІ пари черепних нервів – завитковий нерв (nervus cochlearis), і через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) заходять в порожнину черепа (cavitas cranii), а потім у міст (pons) на межі із середньою мозочковою ніжкою на її вентральній поверхні, де закінчуються синапсом з тілом другого нейрона.

Тіла других нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розташовані у передньому та задньому завиткових ядрах (nuclei cochleares anterior et posterior), які проектуються у бічному куті ромбоподібної ямки (angulus lateralis fossae rhomboideae).

Аксони других нейронів від переднього завиткового ядра (nucleus cochlearis anterior) йдуть на своєму боці до присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale), де містяться тіла третіх нейронів. Це тринейронний слуховий шлях.

Аксони других нейронів від заднього завиткового ядра (nucleus cochlearis posterior) йдуть по дну IV шлуночка (ventriculus quartus) у вигляді мозкових смуг (striae medullares) і переходять на протилежний бік.

Ці волокна беруть участь в утворенні трапецієподібного тіла (corpus trapezoideum).

Тіла третіх нейронів чотиринейронного завиткового нерва (nervus cochlearis) розміщені у верхньому оливному ядрі (nucleus olivaris superior) – задньому ядрі трапецієподібного тіла.

Аксони третього нейрона утворюють бічну петлю (lemniscus lateralis), яка виходить на поверхню в перешийку ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali) у вигляді трикутника петлі (trigonum lemnisci).

Бічна петля (lemniscus lateralis) доходить до підкіркових центрів слуху, де розташовані тіла ІV нейронів.

Тіла четвертих нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розташовані в:

- присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale);

- нижніх горбках покрівлі середнього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali).

Від присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale) аксони четвертих або третіх нейронів через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae) доходять до кори верхньої скроневої звивини (cortex gyri temporalis superioris) – це є поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi), або звивини Гешля, де локалізується кірковий аналізатор слуху (кірковий кінець слухового аналізатора).

Аксони четвертих нейронів від нижніх горбків покрівлі середнього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali) ідуть в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) у вигляді покрівельно–спинномозкового шляху (tractus tectospinalis).

По ньому проходять імпульси, що викликають мимовільні рухи під час сприйняття звуків, які виникають раптово (охоронний рефлекс).

Присінковий нерв (nervus vestibularis)

Цей нерв є початком аферентного шляху, по якому передається інформація про рівновагу тіла людини від волоскових рецепторних клітин, що розташовані у півколових каналах (canales semicirculares) та присінку внутрішнього вуха (vestibulum auris interna), до кори великого мозку (cortex cerebri).

Відчуття рівноваги ґрунтується не тільки на інформації, що підходить від рецепторів внутрішнього вуха (auris interna), але й від фоторецепторів та пропріорецепторів  опорно–рухового апарату.

Цю інформацію аналізує мозочок (cerebellum) і кора великого мозку (cortex cerebri), що дає змогу утримувати тіло у певному положенні у просторі.

Чутливі елементи органа рівноваги – це волоскові клітини (cellulae pilosae), які розташовані в присінковому лабіринті внутрішнього вуха (labyrinthus vestibularis auris internae) і знаходяться:

- у півколових протоках перетинчастого лабіринту (ductus semicirculares labyrinthi vestibularis), зокрема в ампульних гребенях (cristae ampullares). Волоскові клітини (cellulae pilosae) сприймають обертальні рухи;

- у мішечку (sacculus) і маточці (utriculus), зокрема у їх чутливих ділянках – плямах (maculae), волоскові клітини яких сприймають зміни положення голови стосовно землі (при нахилах голови тощо).

Тіла перших псевдоуніполярних нейронів присінкового нерва (nervus vestibularis) містяться в присінковому вузлі (ganglion vestibulare), який розташований на дні внутрішнього слухового ходу (meatus acusticus internus).

Периферійні відростки перших нейронів утворюють:

- передній ампульний нерв (n. ampullaris anterior);

- задній ампульний нерв (n. ampullaris posterior);

- бічний ампульний нерв (n. ampullaris lateralis);

- маточково–ампулярний нерв (n. utriculoampullaris);

- маточковий нерв (n. utricularis);

- мішечків нерв (n. saccularis).

Вони утворюють синапси з волосковими рецепторними клітинами органа рівноваги.

Центральні відростки перших нейронів, що, власне, утворюють присінковий нерв, який проходять через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) у порожнину черепа (cavitas cranii), а потім у складі присінковo–завиткового нерва входять в міст (pons) до чотирьох присінкових ядер (nuclei vestibulares) – других нейронів присінкового нерву (nervus vestibularis) – присінкового шляху.

Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) формує присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) і доходить до рухових ядер (nuclei motorii) у передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).

Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) перехрещується, прямує в таламус (thalamus), де розташовані тіла третіх нейронів.

Їх аксони йдуть до кори великого мозку (cortex cerebri), а саме до зацентральної звивини тім’яної та скроневої часток (gyrus postcentralis lobulorum parietalis et temporalis) – кіркових центрів статокінетичного аналізатора. Ці зв’язки забезпечують свідому орієнтацію в просторі.

Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares), а також частина аксонів перших нейронів присінкового нерва (nervus vestibularis) йде безпосередньо в мозочок (cerebellum) до клаптика (flocculus), вузлика (nodulus) і ядра вершини; присереднього ядра мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).

Ці зв’язки регулюють присінкові рефлекси.

Зв’язки присінкових ядер (nuclei vestibulares) з ядрами окорухових черепних нервів, що забезпечують рух очних яблук (bulbi oculorum), також регулюють процеси зміни положення голови і тіла в просторі.

 

ОРГАН НЮХУ (organum olfactorium; organum olfactus)

Орган нюху (organum olfactorium) відноситься до нюхового мозку (rinencephalon), який є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини (див. розділ "Нюховий мозок").

Орган нюху (organum olfactorium) складається з:

- нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi), яка займає поверхню верхньої носової раковини (concha nasalis superior) та протилежної ділянки носової перегородки (septum nasi) і містить нюховий епітелій (epithelium olfactorium);

- нюхових залоз (glandulae olfactoriae), або залоз Боумена, що розміщені у нюховій частині слизової оболонки носа і виробляють секрет переважно серозного характеру, який зволожує поверхню нюхового епітелію (epithelium olfactorium).

Орган нюху (organum olfactorium), подібно до органа смаку (organum gustatorium), контролює якість рідин та їжi, які ми споживаємо, і визначає властивості повітря, що вдихається; міститься в слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) в її нюховій частині (pars olfactoria), в ділянці верхнього носового ходу (meatus nasi superior) і має назву нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi):

 

Слизова оболонка нюхової частини вкриває верхню носову раковину (concha nasi superior) і відповідну частину носової перегородки (septum nasi), має жовтуватий колір і вкрита нюховим епітелієм, до складу якого входять нервові клітини – хеморецептори.

Відцентрові відростки останніх, а це аксони чутливих клітин – нюхові нервові волокна (neurofibrae olfactoriae), збираючись разом, формують 15–20 нюхових нервів (nervi olfactorii) і направляються до нюхової цибулини (bulbus olfactorius), утворюючи початкову частину нюхового шляху.

Нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I])

I пара черепних нервів

Рецептор нюху розміщений у нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi) у верхньому носовому ході (meatus nasi superior).

Рецепторний шар слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) представлений нюховими нейросенсорними (чутливими) клітинами (cellulae neurosensoriae olfactoriae) – це видозмінені біполярні нейрони, що розміщені між підтримуючими клітинами (cellulae sustentaculares).

У слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) є нюхові залози (glandulae olfactoriae) – Боуменові залози, що зволожують поверхню рецепторного шару.

Периферійні відростки рецепторних нюхових клітин починаються нюховими війками (cilia olfactoria).

Центральні відростки рецепторних нюхових клітин формують 15–20 нюхових ниток (fila olfactoria), які через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina laminae cribrosae ossis ethmoidalis) проходять у порожнину черепа (cavitas cranii) і закінчуються в нюховій цибулині (bulbus olfactorius), де переключаються на другий нейрон нюхового шляху.

Таким чином:

- тіла перших нейронів нюхового шляху розташовані в слизовій оболонці верхнього і заднього відділів носової порожнини (cavitas nasi);

- тіла других нейроніву нюховій цибулині.

Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового шляху (tractus olfactorius), закінчуються в нюховому трикутнику (trigonum olfactorium) і в передній пронизаній речовині (substantia perforata anterior) та в підмозолистому полі (area subcalosa), де переключаються на тіла третіх нейронів.

Аксони третіх нейронів направляються трьома шляхами:

- медіальним (присереднім) нюховим пучком (stria olfactoria medialis);

- латеральним (бічним) нюховим пучком (stria olfactoria lateralis);

- проміжним нюховим пучком (stria olfactoria intermedia) і закінчуються в гачку (uncus), який є кірковим аналізатором нюху.

 

Орган смаку (organum gustatorium; organum gustus)

Орган смаку має:

- смакові бруньки; смакові чашечки (gemmae gustatoriae; caliculi gustatorii), що утворюють периферійний відділ смакового аналізатора;

- смакову пору; смаковий отвір (porus gustatorius), який є на верхівці кожної смакової бруньки і відкривається на поверхні слизової оболонки.

У людини є близько 2000 смакових чашечок; смакових бруньок (caliculi gustatorii; gemmae gustatoriae), які сприймають відчуття смаку.

Вони розміщені в слизовій оболонці (tunica mucosa):

- язика (lingua);

- м’якого піднебіння (palatum mole);

- надгортанника (epiglottis).

Найбільше їх є в жолобуватих сосочках та листоподібних сосочках язика (papillae vallatae et papillae foliatae linquae), а також грибоподібних сосочках (papillae fungiformes):

 

Рецепторним елементом смакових бруньок є сенсорно–епітеліальні клітини.

Кожна смакова брунька (caliculus gustatorius; gemma gustatoria) має близько 50 нервових закінчень периферійних відростків перших чутливих псевдоуніполярних нейронів VII, IX і Х черепних нервів.

Ці закінчення утворюють синапси з рецепторними клітинами, по яких передається інформація про відчуття смаку до центральних ланок смакового аналізатора.

У ділянці передніх двох третин язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами барабанної струни (chorda tympani) – гілки проміжного нерва (n. intermedius), що є складовою частиною лицевого нерва (n. facialis).

У ділянці задньої третини язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами язико–глоткового нерва (n. glossopharyngeus).

У ділянці кореня язика (radix linguae) та надгортанника (epiglottis) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами блукаючого нерва (n. vagus).

Ці чутливі волокна, що сприймають смакову інформацію, є периферійними відростками чутливих псевдоуніполярних нейронів, що розміщені в чутливих вузлах VII, IX і X черепних нервів.

Центральні відростки перших нейронів, що йдуть в складі гілок VII, IX, X пар черепних нервів (nervi craniales) доходять до смакового ядра, що представлене ядром одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщене в довгастому мозку (myelencephalon) – другі нейрони.

Аксони других нейронів прямують до таламуса (thalamus), де розташовані тіла третіх нейронів.

Аксони третіх нейронів закінчуються в гачку (uncus) – корі великого мозку (cortex cerebri), де локалізується кірковий аналізатор смаку.

Завдяки зв’язкам підкіркового центру смаку – ядрам одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщеним поряд руховим ядрам довгастого мозку (nuclei motorii medulae oblongatae), що контролюють ковтання і жування, забезпечується рефлекс блювання на неприємну на смак їжу.

ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ (integumentum commune)

Загальний покрив (integumentum commune) складається з:

- шкіри (cutis);

- підшкірного прошарку; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis).

Шкіра (cutis) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища.

У шкірі розміщені інкапсульовані та неінкапсульовані нервові закінчення.

Шкіра має:

- борозни шкіри (sulci cutis);

- гребені шкіри (cristae cutis);

- тримачі шкіри (retinacula cutis);

- дотикові валочки (toruli tactiles);

- лінії розтягів (lineae distractionum).

Шкіра (cutis) виконує такі функції:

- терморегуляції;

- обміну речовин;

- газообміну (дихання);

- видалення шкідливих речовин з потом;

- депо енергетичних ресурсів;

- контактної рецепції навколишніх подразнень (тиску, дотику, температури та болю).

Шкіра (cutis) складається з:

- надшкір’я (epidermis), це є поверхневий шар, або епідерміс;

- дерміса; власне шкіри (dermis; corium), це є глибокий шар, який складається із:

- волокнистої сполучної тканини;

- еластичних волокон;

- м’язових волокон:

 

Надшкір’я (epidermis) складається з багатошарового зроговілого епітелію і має такі шари:

- роговий шар (stratum corneum), він є поверхневим;

- блискучий шар (stratum lucidum);

- зернистий шар (stratum granulosum);

- шипуватий шар (stratum spinosum);

- основний шар (stratum basale), він є найглибший.

Основний шар (stratum basale) є джерелом поновлення усіх шарів надшкір’я.

В основному шарі (stratum basale) розташовуються клітини – меланоцити, які містять пігмент. Кількість цього пігменту в меланоцитах обумовлює колір шкіри.

Дерміс; власне шкіра, дерма (dermis; corium) складається з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectives fibrosus laxus), в якій також є колагенові і еластичні волокна та гладкі м’язові клітини (myocyti glabri).

Дерма пронизана великою кількістю судин та нервів.

У дермі розрізняють:

- сосочковий шар (stratum papillare); він має сосочки (papillae), у яких є багато кровоносних капілярів, лімфокапілярів та нервових закінчень;

- сітчастий шар (stratum reticulare), що складається з сітки щільно переплетених колагенових волокон та невеликої кількості еластичних і ретикулярних волокон. Цей шар містить корені волосся і залози шкіри:

Описание: IMAGE944

У верхньому шарі дерміса залягають:

- кровоносні капіляри;

- лімфатичні капіляри;

- кінцеві нервові тільця.

Нижній шар дерміса переходить у підшкірну основу, в якій є скупчення жирових клітин.

У шкірі є численні нервові закінчення (terminationes nervorum).

Похідними надшкір’я є:

- волосся (pili);

- нігті (unguis);

- залози шкіри (glandulae cutis), які поділяються на:

- потові залози (glandulae sudoriferae);

- сальні залози (glandulae sebaceae);

- молочні залози (glandulae mammariae).

Волосся (pili) вкриває певні частини шкіри(cutis), окрім:

- долонь (palma);

- підошов (planta);

- перехідної частини губ рота (pars anterior labiorum oris);

- головки статевого члена (glans penis);

- внутрішньої поверхні передньої шкірочки статевого члена (facies interna preputii penis);

- малих соромітних губ (labia pudendi).

Волосся (pili) має:

- стрижень (scapus pili), який виступає над поверхнею тіла;

- корінь (radix pili).

Корінь волосся (radix pili) лежить у товщі шкіри і закінчується волосяною цибулиною (bulbus pili), що є ростовою частиною волосся (pili).

Корінь волосся (radix pili) лежить у сполучнотканинній сумціволосяному мішечку (folliculus pili), в який відкриваються сальні залози (glandulae sebaceae) і вплітається м’яз–випрямляч волосся (m. arrector pili).

У людини розрізняють такі види волосся (pili):

- пушок (lanugo), який вкриває всю шкіру (cutis) і особливо розвинутий у новонароджених;

- волосся голови (capilli);

- брови (supercilia);

- вії (cilia);

- борода (barba);

- вушне волосся (tragi);

- волосся ніздрів (vibrissae);

- пахвове волосся (hirci);

- лобкове волосся (pubes).

Ніготь (unguis) – це рогова пластинка, що лежить у сполучнотканинному ложі нігтя (matrix unguis), звідки починається його ріст.

У нігті (unguis) розрізняють:

- корінь нігтя (radix unguis);

- тіло нігтя (corpus unguis);

- вільний край (margo liber), який виступає за межі ложа нігтя (matrix unguis);

- прикритий край (margo occultus);

- бічний край (margo lateralis), який оточений валиком нігтя (vallum unguis).

Ніготь має місячко (lunula), яке у вигляді білої смужки тіла нігтя (corpus unguis) розташоване біля прикритого краю нігтя (margo occultus unguis).

Зверху корінь нігтя (radix unguis) вкриває наднігтя (eponychium), а знизупіднігтя (hyponychium).

Волосся (pili) і нігті (ungues) належать до придатків шкіри.

Залози шкіри є похідними шкіри і поділяються на:

- сальні залози (glandulae sebaceae);

- потові залози (glandulae sudoriferae).

Грудь (mamma), або грудна залоза (glandula mammaria). За попередньою анатомічною номенклатурою (PNA), грудь називалась молочною залозою (glandula mammaria).

Грудь (mamma) – це видозмінена потова залоза (glandula sudorifera), яка лежить на фасції, що вкриває великий грудний м’яз (m. pectoralis major) на рівні ІІІ–VІ ребер (costae). У чоловіків вона є недорозвинутою.

Права та ліва груді (mamma dextra et sinistra) розділені міжгрудною борозною (sulcus intermammarius).

Грудь (mamma) має такі анатомічні утвори:

- грудний сосок (papilla mammaria), який містить шар гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber) та отвори молочних проток (foramina ductuum lactiferorum);

- тіло груді (corpus mammae);

- підвішувальні зв’язки груді; тримач шкіри груді (ligg. suspensoria mammaria; retinaculum cutis mammae) – це пучки пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus), які пронизують прошарки жирової тканини (textus adiposus) між частками грудної залози (lobi glandulae mammariae) і йдуть від грудної фасції (fascia pectoralis) до шкіри молочної залози (cutis glandulae mammariae).

Власне грудна залоза (glandula mammaria) має:

- пахвовий відросток; бічний відросток (processus axillaris; processus lateralis);

- частки грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять часточки грудної залози (lobuli glandulae mammariae);

- молочні протоки (ductus lactiferi) – це вивідні протоки часток молочної залози, які утворюються злиттям часточкових і міжчасточкових молочних ходів;

- молочні пазухи (sinus lactiferi) – це розширення молочних протоків (ductus lactiferi) в основі грудного соска;

- грудне кружальце (areola mammae), яке має:

- кружальцеві залози (glandulae areolares);

- кружельцеві горбки (tubercula areolae);

Грудна залоза (glandula mammaria) призначена для вигодовування новонародженого:

Описание: image1172

При вагітності залозиста тканина (textus glandulae) розростається і грудна залоза (glandula mammaria) збільшується в розмірах, а грудний сосок (papilla mammaria) та грудне кружальце (areola mammae) темніють.

Присередньо край грудної залози доходить до груднинної лінії (linea sternalis), збокудо передньої пахвової лінії (linea axillaris anterior).

Тіло груді (corpus mammae) складається з часток грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять 15–20 часточок грудної залози (lobuli glandulae mammariae), що відокремлені між собою прошарками сполучної тканини.

Частки грудної залози (lobi glandulae mammariae) розташовані відносно грудного соска (papilla mammaria) радіально, а молочні протоки (ductus lactiferi) відкриваються на верхівці соска (apex papillae).

Навколо грудного соска (papilla mammaria) розташоване грудне кружальце (areola mammae), яке вкрите кружальцевими горбками (tubercula areolae), де відкриваються кружальцеві залози (glandulae areolares).

 

 

 

Підшкірний прошарок; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis) містить венозні, нервові та лімфатичні сплетення і підшкірну жирову клітковину (panniculus adiposus), яка виконує функцію термоізолятора та депо енергетичних запасів.

Також там розміщена пухка сполучна тканина (textus connectivus laxus).

Найбільше жирового прошарку є в ділянках сідниць (regiones gluteales), живота (regiones abdominales) та підошвах (plantae).

На деяких ділянках підшкірного прошарку (tela subcutanea) виявляється шар м’язових волокон – м’язовий шар (stratum musculosum).

У стовщених місцях він має перетинчастий шар (stratum membranosum) і може бути розділений на кілька волокнистих шарів (strata fibrosa).

Підшкірний прошарок (tela subcutanea) відсутній на:

- повіках (palpebrae);

- кліторі (clitoris);

- статевому члені (penis);

- більшій частині зовнішнього вухa (auris externa);

- у калитці (scrotum), де є тільки м’язовий шар (tela musculosum) – м’ясиста оболонка (tunica dartos).

Шкіру з підлеглими тканинами сполучають пучки сполучнотканинних волокон, які називаються утримувачами шкіри (retinacula cutis).

Шкіра займає площу 1,5 – 2 м2 залежно від розмірів тіла. Вона є великим полем для різних видів шкірної чутливості (тактильної, больової і температурної).

 

VIDEO, VIDEO

VIDEO, VIDEO, VIDEO, VIDEO

Матеріали підготував асист. Боймиструк І.І.