Тема 20

1. Проміжний мозок. Будова таламуса, епі- та мета таламуса. Гіпоталамус. Вегетативні ядра гіпоталамуса. Шишкоподібне тіло і мозковий придаток. Третій шлуночок.

2. Кінцевий мозок. Борозни і закрутки верхньобічної поверхні півкуль головного мозку. Проекція головніших з них на поверхню черепа. Ядра аналізаторів верхньобічної ділянки кори. Острівець.

3. Будова головного мозку на серединному перерізі. Борозни і закрутки бічної та нижньої поверхонь півкуль головного мозку.

(Заняття 21)

Тема 1. Проміжний мозок. Будова таламуса, епі- та метаталамуса. Гіпоталамус. Вегетативні ядра гіпоталамуса. Шишкоподібне тіло і мозковий придаток. Третій шлуночок.

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою, проміжний мозок поділяється на:

- епіталамус (epithalamus);

- таламус, горб (thalamus);

- субталамус (subthalamus);

- метаталамус (metathalamus);

- гіпоталамус (hypothalamus).

Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжний мозок поділяється на:

1. Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.

Таламічний мозок поділяється на:

- таламус (thalamus);

- епіталамус (epithalamus);

- метаталамус (metathalamus).

2. Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.

Таламус; горб (thalamus)

Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.

Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбок таламуса (tuberculum anterius thalami).

Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinar thalami).

Присередні поверхні правого та лівого таламусів з’єднуються між собою міжталамічним злипанням (adhesio interthalamica).

Сіра речовина таламуса (substantia grisea thalami) формує специфічні ядра таламуса (nuclei thalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (lamina medullaris lateralis) та присередньою мозковою пластинкою (lamina medullaris medialis) на такі основні групи ядер:

- передню групу (nuclei anteriores);

- присередню групу (nuclei mediales);

- передньобічну групу (nuclei ventrolaterales);

- задню групу (nuclei posteriores);

- групи ядер ретикулярної формації (nuclei reticulares thalami).

У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра (nuclei pulvinares).

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою ядра таламуса поділяються на:

- передні ядра таламуса (nuclei anteriores thalami);

- дорсальні ядра таламуса (nuclei dorsales thalami);

- внутрішньопластинкові ядра таламуса (nuclei intralaminares thalami);

- присередні ядра таламуса (nuclei mediales thalami);

- серединні ядра таламуса (nuclei mediani thalami);

- задні ядра таламуса (nuclei posteriores thalami);

- сітчасте ядро таламуса (nucleus reticularis thalami);

- вентральні ядра таламуса (nuclei ventrales thalami).

Функція таламуса: в ньому розташовані всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкіркові центри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що йде в кору головного мозку, обов’язково проходить через таламус.

Метаталамус (metathalamus)

Він розміщений під подушкою таламуса (pulvinar thalami) і складається з:

- бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) або підкіркового центру зору), що з’єднується позаду з верхніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків;

- присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale) або підкіркового центру слуху), що з’єднується з нижніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків.

У колінчастих тілах містяться такі ядра:

- дорсальне ядро бічного колінчастого тіла (nucleus dorsalis corporis geniculati lateralis);

- вентральне ядро бічного колінчастого тіла; передколінчасте ядро (nucleus ventralis corporis geniculati lateralis; nucleus pregeniculatus);

- ядра присереднього колінчастого тіла (nuclei corporis geniculati medialis).

Епіталамус (epithalamus)

Він розміщений позаду таламуса (thalamus). До нього належать:

- шишкоподібна залоза (glandula pinealis), яка лежить між верхніми горбками пластинки середнього мозку і належить до залоз внутрішньої секреції;

- повідці (habenulae), що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують правий та лівий таламус з шишкоподібною залозою;

- повідцевий трикутник (trigonum habenulare), що розташований в задній частині повідців у місці зрощення повідців з правою та лівою мозковими стрічками таламуса. Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною (sulcus habenularis);

- спайка повідців (commissura habenularum), що утворена передніми відділами повідців перед входженням в шишкоподібну залозу. За допомогою повідців епіфіз з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;

- задня спайка; епіталамічна спайка (commissura posterior; commissura epithalamica), що розміщена під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);

- підспайковий орган (organum subcommissurale), який розміщений під задньою спайкою і об’єднує групу епендимних клітин, що містяться у стінці третього шлуночка.

Гіпоталамус (hypothalamus)

Він об’єднує структури, що розташовані під гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) і згідно зі старою Базельською анатомічною номенклатурою складається із:

- зорової частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) – передньої частини, яка формується за рахунок кінцевого мозку (telencephalon);

- нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) – задньої частини, яка формується за рахунок проміжного мозку (diencephalon).

До зорової частини гіпоталамуса; передньої частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) належать:

- сірий горб (tuber cinereum);

- нейрогіпофіз (neurohypophysis), який має:

- лійку (infundibulum);

- нервову частину (pars nervosa);

- зорове перехрестя (chiasma opticum);

- зоровий шлях (tractus opticus).

Сірий горб (tuber cinereum) розташований:

- між сосочковими тілами (corpora mamillaria) позаду і зоровим перехрестям (chiasma opticum) попереду;

- з боків він обмежований зоровими шляхами (tractus optici).

Сірий горб (tuber cinereum) утворений тонкою сірою пластинкою, яка продовжується:

- назад у задню пронизану речовину (substantia perforata posterior);

- наперед в кінцеву пластину сірого горба (lamina terminalis tuberis cinerei), яка замикає кінець поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri);

- збоку переходить в плащ півкуль великого мозку (pallium hemispheriorum cerebri).

Звужуючись донизу, сірий горб (tuber cinereum) переходить в лійку (infundibulum).

Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophisis; lobus posterior) є задньою часткою гіпофіза і складається з:

- лійки (infundibulum);

- нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nevrosa).

Лійка (infundibulum) є продовженням сірого горба (tuber cinereum). Її нижній кінець не має просвіту і з’єднується з гіпофізом (hypophysis).

По лійці (infundibulum) у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху гормони вазопресин і окситоцин (надзорового) потрапляють у нервову частку нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), звідки ці гормони потрапляють у кров.

Нервова частка нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis) представлена аксонами нейронів, тіла яких розміщені у супраоптичних та паравентрикулярних ядрах гіпоталамуса (nuclei supraoptici et nuclei paraventriculares hypothalami).

Зорове перехрестя (chiasma opticum) розміщене позаду кінцевої пластинки півкуль великого мозку (lamina terminalis hemispheriorum cerebri) і переходить у зорові шляхи (tractus optici).

Зоровий шлях (tractus opticus) є парним, огинає збоку ніжки мозку (pedunculi cerebri) і закінчується:

- бічним корінцем (radix lateralis) в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale);

- присереднім корінцем (radix medialis) у верхніх горбках пластинки покрівлі середнього мозку (colliculi superiores laminae tecti mesencephali).

До задньої частини гіпоталамуса; нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) належать:

- сосочкове тіло (corpus mamillare);

- субталамус (subthalamus), у якому міститься парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus), Люїсове тіло.

Сосочкове тіло (corpus mamillare) є парним утвором, який розташований симетрично з боків середньої лінії, попереду від задньої пронизаної речовини (substantia perforata posterior) і містить два ядра.

За функцією сосочкове тіло (corpus mamillare) належить до підкіркових нюхових центрів, де переключаються нюхові волокна, які направляються до ядер:

- передньої зони таламуса (zona anterior thalami);

- надталамічної ділянки (regio epithalami);

- покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali).

Субталамус (subthalamus), або його ще називають підталамічною ділянкою (regio subthalamica), у вузькому розумінні слова, є невеликою ділянкою мозкової речовини, яка безпосередньо прилягає знизу до зорового горба (thalamus), відокремлена від нього гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) та є безпосереднім продовженням спереду заднього відділу (дорсального відділу) ніжок мозку – покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali).

Субталамус (subthalamus) оточує чорна речовина та червоне ядро середнього мозку (substantia nigra et nucleus ruber mesencephalі), де вони і закінчуються. Обидва належать до екстрапірамідної системи.

Через субталамус (subtalamus) проходять різні шляхи до таламуса (thalamus), зокрема, усі шляхи, що входять до складу присередньої петлі (lemniscus medialis).

Збоку від чорної речовини розміщене парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus) – Люїсове тіло, яке також входить до складу екстрапірамідної системи.

У гіпоталамусі (hypothalamus) розрізняють такі ділянки скупчення груп нервових клітин:

- дзьобове гіпоталамічне поле (area hypothalamica rostralis);

- дорсальне поле гіпоталамуса (area hypothalamica dorsalis);

- проміжне поле гіпоталамуса (area hypothalamica intermedia);

- бічне поле гіпоталамуса (area hypothalamica lateralis);

- заднє поле гіпоталамуса (area hypothalamica posterior).

Нервові клітини ядер гіпоталамуса володіють здатністю виробляти секрет (нейросекрет), який по відростках цих же нервових клітин транспортується в ділянку гіпофіза.

Такі ядра називають нейросекреторними ядрами гіпоталамуса.

Ядра гіпоталамуса (nuclei hypothalami) сполучаються з гіпофізом (hypophysis) через його ворітні судини (клітини ядер секретують нейрогормони в ці судини) та через нервові волокна (гіпоталамо–гіпофізарний шлях).

Ці зв’язки об’єднують гіпоталамус та гіпофіз у гіпоталомо–гіпофізарну систему.

Надзорове ядро, або супраоптичне ядро (nucleus supraopticus), та пришлуночкове ядро гіпоталамуса, або паравентрикулярне ядро (nucleus paraventricularis hypothalami), містять тіла специфічних нейронів, що продукують гормони вазопресин та окситоцин.

Аксони цих нейронів утворюють гіпоталамо–гіпофізарний шлях (tractus hypothalamohypophysialis), по якому гормони потрапляють до гіпофіза.

Порожниною проміжного мозку (cavitas diencephali) є третій шлуночок (ventriculus tertius), який має 6 стінок:

IMAGE723

- дві бічні стінки (parietes laterales), що утворені присередніми поверхнями таламусів (facies mediales thalami), а також нижче гіпоталамічної борозни (sulcus hypothalamicus) присередніми відділами субталамуса (subthalamus);

- нижня стінка (paries inferior), або дно ІІІ шлуночка, що представлене гіпоталамусом (hypothalamus), в якому розрізняють:

- лійковий закуток (recessus infundibuli; recessus infundibularis);

- надзоровий закуток (recessus supraopticus);

- передня стінка (paries anterior), що утворена:

- кінцевою пластинкою (lamina terminalis);

- стовпами склепіння (columnae fornicis);

- передньою спайкою (commissura anterior).

З кожної сторони стовп склепіння і прилягаючий до нього ззаду передній відділ таламуса обмежовує міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare).

- задня стінка (paries posterior), що утворена:

- спайкою повідців (commissura habenularum);

- задньою спайкою; надталамічною спайкою (commussura posterior; commissura epithalamica), під якою знаходиться отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri);

- надталамічною спайкою; задньою спайкою (commissura posterior; comissura epithalamica), над якою розміщений надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis);

- верхня стінка (paries superior), або його дах, що утворена епітеліальною пластинкою III шлуночка (lamina epithelialis ventriculi tertii) – залишка тонкої стінки ембріональної нервової трубки, судинним прошарком (tela choroidea), ворсинки якого утворюють судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii).

Між переднім горбком таламуса (tuberculum anterius thalami) і стовпом склепіння (columna fornicis) є міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) – отвір Монрое, який сполучає ІІІ шлуночок з бічними шлуночками головного мозку (ventriculi laterales encephali).

Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) через отвір водопроводу середнього мозку (apertura aqueductus mesencephali) сполучає ІІІ шлуночок (ventriculus tertius) з порожниною ІV шлуночка (cavitas ventriculi quarti).

Судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii) з’єднується із судинним сплетенням бічних шлуночків (plexus choroideus ventriculorum lateralium).

Третій шлуночок має такі закутки:

- надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis), що розташований у задньоверхніх відділах III шлуночка над задньою спайкою; надталамічною спайкою (commissura posterior; commissura epithalamica).

- шишкоподібний закуток (recessus pinealis), що заходить у шишкоподібне тіло;

- лійковий закуток (recessus infundibuli), який веде у лійку;

- надзоровий закуток (recessus supraopticus), який знаходиться над зоровим перехрестям.

IMAGE735

ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА; ШИШКОПОДІБНЕ ТІЛО; епіфіз

(glandula pinealis; corpus pineale; epiphysis cerebri)

Це залоза ендокринної системи, яка належить до неврогенної групи та залягає між верхніми горбками покрівлі середнього мозку (colliculi superiores tecti mesencephali).

Від переднього кінця шишкоподібної залози (extremitas anterior glandulae pinealis) до присередньої поверхні правого та лівого таламусів (facies medialis thalamorum dextri et sinistri) натягнуті повідці (habenulae).

В основі шишкоподібної залози (glandula pinealis) міститься невеликий шишкоподібний закуток (recessus pinealis).

Ззовні шишкоподібна залоза (glandula pinealis) вкрита волокнистою капсулою (capsula fibrosa), від якої всередину органа ідуть сполучнотканинні перекладки, що розділяють паренхіму залози на часточки (lobuli).

Клітинами залози (glandula pinealis) є спеціальні залозисті клітини:

- пінеалоцити (pinealocyti);

- гліоцити; гліальні клітини (gliocyti).

Пінеалоцити виділяють гормон, який гальмує виділення гормонів гіпофіза до моменту статевого дозрівання та бере участь у формуванні біоритмів людини. На біоритми людини шишкоподібна залоза впливає через гормон мелатонін.

Продукція гормону мелатоніну має здатність викликати фізіологічний сон, який змінюється протягом доби та з віком.

Із настанням темряви мелатонін починає посилено продукуватись, а вранці – навпаки, його кількість поступово зменшується (добові ритми – день–ніч). Після 40–45 років кількість мелатоніну поступово зменшується до кінця життя людини.

Мелатонін також регулює функції шлунково–кишкового тракту і серцево–судинної системи, активує імунні клітини, має протистресову і протисудомну дію.

 

ГІПОФІЗ; МОЗКОВИЙ ПРИДАТОК

(hypophysis; glandula pituitaria)

Це залоза внутрішньої секреції (hypophysis), яка належить до неврогенної групи залоз, розміщених в гіпофізній ямці турецького сідла (fossa hypophysialis sellae turcicae).

Тема 20

1. Проміжний мозок. Будова таламуса, епі- та мета таламуса. Гіпоталамус. Вегетативні ядра гіпоталамуса. Шишкоподібне тіло і мозковий придаток. Третій шлуночок.

2. Кінцевий мозок. Борозни і закрутки верхньобічної поверхні півкуль головного мозку. Проекція головніших з них на поверхню черепа. Ядра аналізаторів верхньобічної ділянки кори. Острівець.

3. Будова головного мозку на серединному перерізі. Борозни і закрутки бічної та нижньої поверхонь півкуль головного мозку.

(Заняття 21)

Тема 1. Проміжний мозок. Будова таламуса, епі- та метаталамуса. Гіпоталамус. Вегетативні ядра гіпоталамуса. Шишкоподібне тіло і мозковий придаток. Третій шлуночок.

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою, проміжний мозок поділяється на:

- епіталамус (epithalamus);

- таламус, горб (thalamus);

- субталамус (subthalamus);

- метаталамус (metathalamus);

- гіпоталамус (hypothalamus).

Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжний мозок поділяється на:

1. Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.

Таламічний мозок поділяється на:

- таламус (thalamus);

- епіталамус (epithalamus);

- метаталамус (metathalamus).

2. Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.

Таламус; горб (thalamus)

Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.

Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбок таламуса (tuberculum anterius thalami).

Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinar thalami).

Присередні поверхні правого та лівого таламусів з’єднуються між собою міжталамічним злипанням (adhesio interthalamica).

Сіра речовина таламуса (substantia grisea thalami) формує специфічні ядра таламуса (nuclei thalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (lamina medullaris lateralis) та присередньою мозковою пластинкою (lamina medullaris medialis) на такі основні групи ядер:

- передню групу (nuclei anteriores);

- присередню групу (nuclei mediales);

- передньобічну групу (nuclei ventrolaterales);

- задню групу (nuclei posteriores);

- групи ядер ретикулярної формації (nuclei reticulares thalami).

У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра (nuclei pulvinares).

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою ядра таламуса поділяються на:

- передні ядра таламуса (nuclei anteriores thalami);

- дорсальні ядра таламуса (nuclei dorsales thalami);

- внутрішньопластинкові ядра таламуса (nuclei intralaminares thalami);

- присередні ядра таламуса (nuclei mediales thalami);

- серединні ядра таламуса (nuclei mediani thalami);

- задні ядра таламуса (nuclei posteriores thalami);

- сітчасте ядро таламуса (nucleus reticularis thalami);

- вентральні ядра таламуса (nuclei ventrales thalami).

Функція таламуса: в ньому розташовані всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкіркові центри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що йде в кору головного мозку, обов’язково проходить через таламус.

Метаталамус (metathalamus)

Він розміщений під подушкою таламуса (pulvinar thalami) і складається з:

- бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) або підкіркового центру зору), що з’єднується позаду з верхніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків;

- присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale) або підкіркового центру слуху), що з’єднується з нижніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків.

У колінчастих тілах містяться такі ядра:

- дорсальне ядро бічного колінчастого тіла (nucleus dorsalis corporis geniculati lateralis);

- вентральне ядро бічного колінчастого тіла; передколінчасте ядро (nucleus ventralis corporis geniculati lateralis; nucleus pregeniculatus);

- ядра присереднього колінчастого тіла (nuclei corporis geniculati medialis).

Епіталамус (epithalamus)

Він розміщений позаду таламуса (thalamus). До нього належать:

- шишкоподібна залоза (glandula pinealis), яка лежить між верхніми горбками пластинки середнього мозку і належить до залоз внутрішньої секреції;

- повідці (habenulae), що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують правий та лівий таламус з шишкоподібною залозою;

- повідцевий трикутник (trigonum habenulare), що розташований в задній частині повідців у місці зрощення повідців з правою та лівою мозковими стрічками таламуса. Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною (sulcus habenularis);

- спайка повідців (commissura habenularum), що утворена передніми відділами повідців перед входженням в шишкоподібну залозу. За допомогою повідців епіфіз з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;

- задня спайка; епіталамічна спайка (commissura posterior; commissura epithalamica), що розміщена під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);

- підспайковий орган (organum subcommissurale), який розміщений під задньою спайкою і об’єднує групу епендимних клітин, що містяться у стінці третього шлуночка.

Гіпоталамус (hypothalamus)

Він об’єднує структури, що розташовані під гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) і згідно зі старою Базельською анатомічною номенклатурою складається із:

- зорової частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) – передньої частини, яка формується за рахунок кінцевого мозку (telencephalon);

- нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) – задньої частини, яка формується за рахунок проміжного мозку (diencephalon).

До зорової частини гіпоталамуса; передньої частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) належать:

- сірий горб (tuber cinereum);

- нейрогіпофіз (neurohypophysis), який має:

- лійку (infundibulum);

- нервову частину (pars nervosa);

- зорове перехрестя (chiasma opticum);

- зоровий шлях (tractus opticus).

Сірий горб (tuber cinereum) розташований:

- між сосочковими тілами (corpora mamillaria) позаду і зоровим перехрестям (chiasma opticum) попереду;

- з боків він обмежований зоровими шляхами (tractus optici).

Сірий горб (tuber cinereum) утворений тонкою сірою пластинкою, яка продовжується:

- назад у задню пронизану речовину (substantia perforata posterior);

- наперед в кінцеву пластину сірого горба (lamina terminalis tuberis cinerei), яка замикає кінець поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri);

- збоку переходить в плащ півкуль великого мозку (pallium hemispheriorum cerebri).

Звужуючись донизу, сірий горб (tuber cinereum) переходить в лійку (infundibulum).

Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophisis; lobus posterior) є задньою часткою гіпофіза і складається з:

- лійки (infundibulum);

- нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nevrosa).

Лійка (infundibulum) є продовженням сірого горба (tuber cinereum). Її нижній кінець не має просвіту і з’єднується з гіпофізом (hypophysis).

По лійці (infundibulum) у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху гормони вазопресин і окситоцин (надзорового) потрапляють у нервову частку нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), звідки ці гормони потрапляють у кров.

Нервова частка нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis) представлена аксонами нейронів, тіла яких розміщені у супраоптичних та паравентрикулярних ядрах гіпоталамуса (nuclei supraoptici et nuclei paraventriculares hypothalami).

Зорове перехрестя (chiasma opticum) розміщене позаду кінцевої пластинки півкуль великого мозку (lamina terminalis hemispheriorum cerebri) і переходить у зорові шляхи (tractus optici).

Зоровий шлях (tractus opticus) є парним, огинає збоку ніжки мозку (pedunculi cerebri) і закінчується:

- бічним корінцем (radix lateralis) в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale);

- присереднім корінцем (radix medialis) у верхніх горбках пластинки покрівлі середнього мозку (colliculi superiores laminae tecti mesencephali).

До задньої частини гіпоталамуса; нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) належать:

- сосочкове тіло (corpus mamillare);

- субталамус (subthalamus), у якому міститься парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus), Люїсове тіло.

Сосочкове тіло (corpus mamillare) є парним утвором, який розташований симетрично з боків середньої лінії, попереду від задньої пронизаної речовини (substantia perforata posterior) і містить два ядра.

За функцією сосочкове тіло (corpus mamillare) належить до підкіркових нюхових центрів, де переключаються нюхові волокна, які направляються до ядер:

- передньої зони таламуса (zona anterior thalami);

- надталамічної ділянки (regio epithalami);

- покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali).

Субталамус (subthalamus), або його ще називають підталамічною ділянкою (regio subthalamica), у вузькому розумінні слова, є невеликою ділянкою мозкової речовини, яка безпосередньо прилягає знизу до зорового горба (thalamus), відокремлена від нього гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) та є безпосереднім продовженням спереду заднього відділу (дорсального відділу) ніжок мозку – покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali).

Субталамус (subthalamus) оточує чорна речовина та червоне ядро середнього мозку (substantia nigra et nucleus ruber mesencephalі), де вони і закінчуються. Обидва належать до екстрапірамідної системи.

Через субталамус (subtalamus) проходять різні шляхи до таламуса (thalamus), зокрема, усі шляхи, що входять до складу присередньої петлі (lemniscus medialis).

Збоку від чорної речовини розміщене парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus) – Люїсове тіло, яке також входить до складу екстрапірамідної системи.

У гіпоталамусі (hypothalamus) розрізняють такі ділянки скупчення груп нервових клітин:

- дзьобове гіпоталамічне поле (area hypothalamica rostralis);

- дорсальне поле гіпоталамуса (area hypothalamica dorsalis);

- проміжне поле гіпоталамуса (area hypothalamica intermedia);

- бічне поле гіпоталамуса (area hypothalamica lateralis);

- заднє поле гіпоталамуса (area hypothalamica posterior).

Нервові клітини ядер гіпоталамуса володіють здатністю виробляти секрет (нейросекрет), який по відростках цих же нервових клітин транспортується в ділянку гіпофіза.

Такі ядра називають нейросекреторними ядрами гіпоталамуса.

Ядра гіпоталамуса (nuclei hypothalami) сполучаються з гіпофізом (hypophysis) через його ворітні судини (клітини ядер секретують нейрогормони в ці судини) та через нервові волокна (гіпоталамо–гіпофізарний шлях).

Ці зв’язки об’єднують гіпоталамус та гіпофіз у гіпоталомо–гіпофізарну систему.

Надзорове ядро, або супраоптичне ядро (nucleus supraopticus), та пришлуночкове ядро гіпоталамуса, або паравентрикулярне ядро (nucleus paraventricularis hypothalami), містять тіла специфічних нейронів, що продукують гормони вазопресин та окситоцин.

Аксони цих нейронів утворюють гіпоталамо–гіпофізарний шлях (tractus hypothalamohypophysialis), по якому гормони потрапляють до гіпофіза.

Порожниною проміжного мозку (cavitas diencephali) є третій шлуночок (ventriculus tertius), який має 6 стінок:

IMAGE723

- дві бічні стінки (parietes laterales), що утворені присередніми поверхнями таламусів (facies mediales thalami), а також нижче гіпоталамічної борозни (sulcus hypothalamicus) присередніми відділами субталамуса (subthalamus);

- нижня стінка (paries inferior), або дно ІІІ шлуночка, що представлене гіпоталамусом (hypothalamus), в якому розрізняють:

- лійковий закуток (recessus infundibuli; recessus infundibularis);

- надзоровий закуток (recessus supraopticus);

- передня стінка (paries anterior), що утворена:

- кінцевою пластинкою (lamina terminalis);

- стовпами склепіння (columnae fornicis);

- передньою спайкою (commissura anterior).

З кожної сторони стовп склепіння і прилягаючий до нього ззаду передній відділ таламуса обмежовує міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare).

- задня стінка (paries posterior), що утворена:

- спайкою повідців (commissura habenularum);

- задньою спайкою; надталамічною спайкою (commussura posterior; commissura epithalamica), під якою знаходиться отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri);

- надталамічною спайкою; задньою спайкою (commissura posterior; comissura epithalamica), над якою розміщений надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis);

- верхня стінка (paries superior), або його дах, що утворена епітеліальною пластинкою III шлуночка (lamina epithelialis ventriculi tertii) – залишка тонкої стінки ембріональної нервової трубки, судинним прошарком (tela choroidea), ворсинки якого утворюють судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii).

Між переднім горбком таламуса (tuberculum anterius thalami) і стовпом склепіння (columna fornicis) є міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) – отвір Монрое, який сполучає ІІІ шлуночок з бічними шлуночками головного мозку (ventriculi laterales encephali).

Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) через отвір водопроводу середнього мозку (apertura aqueductus mesencephali) сполучає ІІІ шлуночок (ventriculus tertius) з порожниною ІV шлуночка (cavitas ventriculi quarti).

Судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii) з’єднується із судинним сплетенням бічних шлуночків (plexus choroideus ventriculorum lateralium).

Третій шлуночок має такі закутки:

- надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis), що розташований у задньоверхніх відділах III шлуночка над задньою спайкою; надталамічною спайкою (commissura posterior; commissura epithalamica).

- шишкоподібний закуток (recessus pinealis), що заходить у шишкоподібне тіло;

- лійковий закуток (recessus infundibuli), який веде у лійку;

- надзоровий закуток (recessus supraopticus), який знаходиться над зоровим перехрестям.

IMAGE735

ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА; ШИШКОПОДІБНЕ ТІЛО; епіфіз

(glandula pinealis; corpus pineale; epiphysis cerebri)

Це залоза ендокринної системи, яка належить до неврогенної групи та залягає між верхніми горбками покрівлі середнього мозку (colliculi superiores tecti mesencephali).

Від переднього кінця шишкоподібної залози (extremitas anterior glandulae pinealis) до присередньої поверхні правого та лівого таламусів (facies medialis thalamorum dextri et sinistri) натягнуті повідці (habenulae).

В основі шишкоподібної залози (glandula pinealis) міститься невеликий шишкоподібний закуток (recessus pinealis).

Ззовні шишкоподібна залоза (glandula pinealis) вкрита волокнистою капсулою (capsula fibrosa), від якої всередину органа ідуть сполучнотканинні перекладки, що розділяють паренхіму залози на часточки (lobuli).

Клітинами залози (glandula pinealis) є спеціальні залозисті клітини:

- пінеалоцити (pinealocyti);

- гліоцити; гліальні клітини (gliocyti).

Пінеалоцити виділяють гормон, який гальмує виділення гормонів гіпофіза до моменту статевого дозрівання та бере участь у формуванні біоритмів людини. На біоритми людини шишкоподібна залоза впливає через гормон мелатонін.

Продукція гормону мелатоніну має здатність викликати фізіологічний сон, який змінюється протягом доби та з віком.

Із настанням темряви мелатонін починає посилено продукуватись, а вранці – навпаки, його кількість поступово зменшується (добові ритми – день–ніч). Після 40–45 років кількість мелатоніну поступово зменшується до кінця життя людини.

Мелатонін також регулює функції шлунково–кишкового тракту і серцево–судинної системи, активує імунні клітини, має протистресову і протисудомну дію.

 

ГІПОФІЗ; МОЗКОВИЙ ПРИДАТОК

(hypophysis; glandula pituitaria)

Це залоза внутрішньої секреції (hypophysis), яка належить до неврогенної групи залоз, розміщених в гіпофізній ямці турецького сідла (fossa hypophysialis sellae turcicae).

IMAGE721

Гіпофіз (hypophysis) відмежований від порожнини черепа (cavitas cranii) діафрагмою сідла (diaphragma sellae) і через отвір в цій діафрагмі за допомогою лійки (infundibulum) сполучається з гіпоталамусом проміжного мозку (hypothalamus diencephali).

У гіпофізі (hypophysis) розрізняють:

- аденогіпофіз; передню частку (adenohypophysis; lobus anterior);

- нейрогіпофіз; задню частку (neurohypophysis; lobus posterior).

У аденогіпофізі; передній частці (adenohypophysis; lobus anterior) є:

- дальша частина (pars distalis);

- проміжна частина (pars intermedia);

- горбова частина (pars tuberalis).

Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior) складається з:

- нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nervosa);

- лійки (infundibulum).

Аденогіпофіз (adenohypophysis) виробляє:

- соматотропний гормон, що викликає:

- ріст організму;

- адренокортикотропний гормон, що стимулює:

- секрецію стероїдних гормонів наднирковою залозою;

- тиреотропний гормон, що стимулює:

- діяльність щитоподібної залози;

- гонадотропний гормон, що впливає:

- на статеве дозрівання;

- у чоловіків на сперматогенез;

- у жінок на:

- розвиток фолікулів в яєчнику;

- овуляцію;

- ріст молочних залоз;

- продукцію молока;

- ліпотропний гормон, який впливає:

- на обмін жирів в організмі.

Проміжна частина аденогіпофіза утворює:

- меланоцитостимулюючий гормон, який регулює:

- колір шкіри, контролюючи утворення в організмі людини пігменту маланіну.

Нейрогіпофіз є гормонокумулюючою ділянкою, яка накопичує:

- вазопресин;

- окситоцин. Вони виробляються ядрами гіпоталамуса.

Від цих ядер по лійці у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху (tractus hypothalamohypophisialis) гормони вазопресин та окситоцин супраоптичного ядра (nucleus supraopticus) і паравентрикулярного ядра гіпоталамуса (nucleus paraventricularis) через аксони нервових клітин стікають у нервову частину нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), де вони накопичуються. Далі з нервової частини ці гормони потрапляють у кров.

Вазопресин:

- звужує судини;

- затримує воду в організмі людини, реабсорбуючи її в трубочках нефронів.

Окситоцин:

- стимулює м’язи матки та гладку м’язову тканину (textus muscularis glaber);

- стримує розвиток жовтого тіла;

- посилює продукцію молока молочною залозою.

 

Тема 2 Кінцевий мозок. Борозни і закрутки верхньобічної поверхні півкуль головного мозку. Проекція головніших з них на поверхню черепа. Ядра аналізаторів верхньобічної ділянки кори. Острівець.

КІНЦЕВИЙ МОЗОК; ВЕЛИКИЙ МОЗОК

(telencephalon; cerebrum)

Він представлений правою та лівою півкулями великого мозку (hemispheria cerebri). До кожної півкулі належать:

- плащ (pallium);

- нюховий мозок (rhinencephalon);

- основна частина кінцевого мозку (pars basilaris telencephali) – підкіркові ядра;

- склепіння (fornix);

- мозолисте тіло (corpus callosum).

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi laterales).

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri)

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) вкриті корою великого мозку; плащем (cortex cerebri; pallium) і мають три поверхні:

- верхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);

- присередню поверхню півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri);

- нижню поверхню півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri).

Найбільш виступаючі ділянки півкуль отримали назву полюсів:

- лобовий полюс (polus frontalis);

- потиличний полюс (polus occipitalis);

- скроневий полюс (polus temporalis).

Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен (sulci) і розміщених між ними валикоподібних підвищень – звивин великого мозку (gyri cerebri), форма і напрям яких досить мінливі.

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) складаються з таких часток:

- лобової частки (lobus frontalis);

- тім’яної частки (lobus parietalis);

- потиличної частки (lobus occipitalis);

- скроневої частки (lobus temporalis);

- острівця; острівцевої частки (insula; lobus insularis);

- обідкової частки (lobus limbicus).

Обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri).

Ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної та скроневої часток і острівця (insula), який розташований в глибині бічної ямки великого мозку (fossa lateralis cerebri).

Кожна частка великого мозку (lobus cerebri) відмежована одна від одної борознами великого мозку (sulci cerebri) – міжчастковими борознами (sulci interlobares).

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) знаходяться такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):

- центральна борозна (sulcus centralis), або Роландова борозна, що відділяє лобову частку (lobus frontalis) від тім’яної (lobus parietalis);

- бічна борозна (sulcus lateralis), або Сільвієва борозна, яка відділяє скроневу частку (lobus temporalis) від лобової та тім’яної (lobus frontalis et parietalis);

 

- тім’яно–потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною часткою (lobus parietalis) та потиличною часткою (lobus occipitalis);

- передпотилична вирізкa (incisura preoccipitalis).

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) виділяють такі борозни та звивини:

- у лобовій частці (lobus frontalis):

- передцентральну борозн (sulcus precentralis);

- верхню лобову борозна (sulcus frontalis superior);

- нижню лобову борозна (sulcus frontalis inferior);

- передцентральну звивину (gyrus precentralis);

- верхню лобову звивину (gyrus frontalis superior);

- середню лобову звивину (gyrus frontalis medius);

- нижню лобову звивину (gyrus frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки та висхідної гілки бічної борозни (ramus anterior et ramus ascendens sulci lateralis) поділяється на:

- покришкову частину (pars opercularis);

- трикутну частину (pars triangularis);

- очноямкову частину (pars orbitalis).

- у тім’яній частці (lobus parietalis):

- зацентральну борозну (sulcus postcentralis);

- внутрішньотім’яну борозну (sulcus intraparietalis);

- зацентральну звивину (gyrus postcentralis);

- верхню тім’яну часточку (lobulus parietalis superior);

- нижню тім’яну часточку (lobulus parietalis inferior), в якій знаходяться:

- надкрайова звивина (gyrus supramarginalis);

- кутова звивина (gyrus angularis);

- у скроневій частці (lobus temporalis):

- верхню скроневу борозну (sulcus temporalis superior);

- нижню скроневу борозну (sulcus temporalis inferior);

- поперечну скроневу борозну (sulcus temporalis transversus);

- верхню скроневу звивину (gyrus temporalis superior);

- середню скроневу звивину (gyrus temporalis medius);

- нижню скроневу звивину (gyrus temporalis inferior);

- поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi) – звивини Гешля, які містяться на присередній поверхні верхньої скроневої звивини (facies medialis gyri temporalis superioris).

- у потиличній частці (lobus occipitalis):

- поперечну потиличну борозну (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує  досить варіабельні потиличні звивини (gyri occipitales);

- півмісяцеву борозну (sulcus lunatus);

- передпотиличу вирізку (incisura preoccipitalis);

- у острівцевій частці; острівцi (lobus insularis; insula):

- центральна борозна острівця (sulcus centralis insulae);

- колову борозну острівця (sulcus circularis insulae);

- звивини острівця (gyri insulae);

- довгу звивину острівця (gyrus longus insulae);

- короткі звивини острівця (gyri breves insulae);

- поріг острівця (limen insulae).

Центри. Стосовно локалізації центрів кори великого мозку довгий час існувало дві теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена ділянка кори, або центр, відповідає лише певній функції на периферії (теорія вузького локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів, різних за своєю функцією, не визнає, а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (теорія еквіпотенціалізму). І. П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є чітко обмеженим, а містить ядро й розсіяну частину, причому розсіяні елементи розташовані не лише поблизу ядра, а й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних елементів). Нижче подано деякі найважливіші нервові центри (ядра), розташовані в корі великого мозку.

Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часточка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м'язів, суглобів, су­хожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці передцентральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м'язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов'язані з іннервацією м'язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов'язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).

У лівій (у лівшів у правій) нижній тім'яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв'язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).

Вважають, що локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).

Центр слуху розташований у корі верхньої скроневої звивини, на боці, оберненому до острівця. Двостороннє ураження центру призводить до повної кіркової глухоти.

У gyrus parahippocampalis та ділянці її гачка містяться центри нюхового та сма­кового аналізаторів. Кіркові центри слуху, нюху й смаку кожної півкулі мають зв'язок з відповідними рецепторами обох (правої та лівої) половин голови.

Кіркове ядро аналізатора зору розташоване по обидва боки шпорної борозни.

 

Зоровий центр кожної півкулі зв'язаний із зовнішньою половиною сітківки свого боку і з присередньою її половиною протилежного. У ділянці клина (cuneus) містяться центри зорової пам'яті й зорової орієнтації.

У зацентральній звивині (тім'яна частка) локалізується ядро шкірного аналізатора (больова, тактильна, температурна чутливість), причому проекція нервових елементів кори на периферію аналогічна проекції їх на передцентраль-ній звивині.

Кірковий кінець рухового аналізатора виразної усної мови* міститься зліва у задній третині нижньої лобової звивини .У разі ушкодження цієї зони людина втрачає здатність вимовляти слова (рухова афазія), хоч довільні скорочення відповідних м'язів або їх груп можливі.

Кіркове ядро слухового аналізатора усної мови розташоване в глибині задньої ділянки верхньої скроневої звивини. Якщо уражено цей центр, то виникає сенсорна афазія (людина чує слова, але не розуміє їхнього значення).

Ядро рухового аналізатора письмової мови локалізується в задній ділянці се­редньої лобової звивини і в ннжньотім'яній ділянці. При ушкодженні цього центра всі рухи, зв'язані з письмом, зберігаються, але втрачається здатність писати літери та інші письмові знаки (аграфія).

Ядро зорового аналізатора письмової мови, пов'язане із загальним центром ана­лізатора зору, міститься в gyrus angularis нижньої тім'яної часточки зліва. Керує процесом читання. Порушення його функції не призводить до втрати зору, але людина перестає читати й розуміти написане (алексія).

Ядра аналізаторів верхньолатеральної поверхні кори головного мозку.

 

Ядра аналізаторів медіальної поверхні кори головного мозку.

 

Тема 3. Будова головного мозку на серединному перерізі. Борозни і закрутки бічної та нижньої поверхонь півкуль головного мозку.

На присередній поверхні півкуль великого мозку (facies medialis hemispheriorum cerebri) розміщені такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):

- борозна мозолистого тіла (sulcus corporis callosi), що проходить між лобовою часткою (lobus frontalis) та мозолистим тілом (corpus callosum) і продовжується назад між тім’яною часткою (lobus parietalis) та мозолистим тілом (corpus callosum);

- тім’яно–потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною та потиличною частками (lobuli parietalis et occipitalis);

- борозна пояса (sulcus cinguli), яка йде паралельно до мозолистого тіла і продовжується на присередню поверхню тім’яної частки під назвою підтім’яної борозни (sulcus subparietalis).

На присередній поверхні виділяють такі борозни та звивини:

- у лобовій частці (lobus frontalis):

- прицентральну борозну (sulcus paracentralis);

- центральну борозну (sulcus centralis);

- прицентральну часточку (lobulus  paracentralis);

- присередню лобову звивину (gyrus frontalis medialis);

- у тім’яній частці (lobus parietalis):

- прицентральну часточку (lobulus paracentralis), її задньою частиною є задня прицентральна звивина (gyrus paracentralis posterior);

- підтім’яну борозну (sulcus subparietalis);

- крайову гілку; крайова борозна (ramus marginalis; sulcus marginalis), яка є гілкою підтім’яної борозни, що спрямована угору;

- передклин (precuneus);

- у потиличній частці (lobus occipitalis):

- острогову борозну (sulcus calcarinus);

- клин (cuneus);

- тім’яно–потиличну борозну (sulcus parietooccipitalis);

- язикову звивину (gyrus lingualis);

- у обідковій частці (lobus limbicus) це сукупність борозен і звивин присередньої ділянки лобової, тім’яної і скроневої часток у самому центрі півкулі мозку:

- поясну борозну (sulcus cinguli);

- морськоконикову борозну (sulcus hippocampalis);

- торочко–зубчасту борозну (sulcus fimbriodentatus);

- обхідну борозну (sulcus collateralis);

- нюхову борозну (sulcus rhinalis);

- приморськоконикову звивину (sulcus parahippocampalis);

- поясну звивину (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);

- смужкову звивину (gyrus fasciolaris);

- гачок (uncus);

- зубчасту звивину (gyrus dentatus);

- морськокинокові торочки (fimbriae hippocampi);

 

 

 

На нижній поверхні півкуль головного мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) виділяють такі борозни та звивини:

- у лобовій частці:

- нюхову борозну (sulcus rhinalis);

- очноямкові борозни (sulci orbitales);

- пряму звивину (gyrus rectus);

- присередню нюхову звивину (gyrus olfactorius medialis);

- бічну нюхову звивину (gyrus olfactorius lateralis);

- очноямкові звивини (gyri orbitales).

- у скроневій частці:

- обхідну борозну (sulcus collateralis), яка продовжується в нюхову борозну (sulcus rhinalis);

- потилично–скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);

- присередню потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis);

- бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis).

- у потиличній частці знаходяться борозни та звивини, що є продовженням дозаду борозен та звивин нижньої поверхні скроневої частки:

- потилично–скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);

- острогову борозну (sulcus calcarinus);

- бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis) є продовженням із скроневої частки (lobus temporalis);

- присередню потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis) є продовженням із скроневої частки (lobus temporalis);

- язикову звивину (gyrus lingualis).

 

Специфічні риси будови кінцевого мозку; великого мозку (telencephalon; cerebrum),

які відрізняють людину від тварин.

В будові центральної нервової системи можна відзначити «людські» ознаки будови мозку, тобто специфічні риси будови його, що відрізняють людину від тварин .

1. Перевага головного мозку над спинним. Так, у хижих тварин (наприклад, у кішки) головний мозок у 4 рази тяжчий спинного, у приматів (наприклад, у макак) – у 8 разів, а в людини – у 45 разів (маса спинного мозку 30 г, головного – 1500 г).

Спинний мозок складає у ссавців 22 – 48 % маси головного мозку, у горили – 5-6 %, у людини – тільки 2 %.

2. Маса мозку. По абсолютній масі мозку людина не займає першого місця, тому що у великих тварин мозок тяжчий, ніж у людини (1500 г): у дельфіна-1800 г, у слона - 5200 г, у кита - 7000 г.

Щоб розкрити справжні співвідношення маси мозку до маси тіла, використовують так званий квадратний покажчик мозку, тобто добуток абсолютної маси мозку на відносну.

Цей покажчик дав можливість виділити людину з усього тваринного світу. Так, у гризунів він дорівнює 0,19, у хижих – 1,14, у китоподібних (дельфін) – 6,27, у людиноподібних мавп – 7,35, у слонів – 9,82 і, нарешті, у людини – 32,0.

3. Перевага плаща над мозковим стовбуром, тобто нового мозку (neencephalon) над древнім (paleencephalon).

4. Найвищий розвиток лобової частки великого мозку. На лобові частки приходиться в нижчих мавп 8 – 12 % усієї поверхні півкуль, в антропоїдних мавп – 16 %, у людини – 30 %.

5. Перевага нової кори півкуль великого мозку над старою.

6. Перевага кори над підкіркою, що у людини досягає максимальних цифр: кора складає 53,7% всього обсягу мозку, а базальні ядра – тільки 3,7 %.

7. Борозни і звивини збільшують площу кори сірої речовини, тому, чим більше розвинута кора півкуль великого мозку, тим більше і складчастість мозку.

Збільшення складчастості досягається великим розвитком дрібних борозен третьої категорії, глибиною борозен і їхнім асиметричним розташуванням.

У жодної тварини немає одночасно такого великого числа борозен і звивин, при цьому настільки глибоких і асиметричних, як у людини.

8. Наявність другої сигнальної системи, анатомічним субстратом якої є самі поверхневі шари мозкової кори.

Отже, специфічними рисами будови мозку людини, котрі відрізняють його від мозку самих високорозвинених тварин, є максимальна перевага молодих частин центральної нервової системи над старими: головного мозку над спинним, плаща над стовбуром, нової кори над старою, поверхневих шарів мозкової кори над глибокими.

 

VIDEO

VIDEO

VIDEO

Матеріали підготував асистент Говда Р.В.