1. БУДОВА ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ ТА БРОНХІВ. ЇХ РОЗВИТОК, ТОПОГРАФІЯ І ФУНКЦІЯ ТА ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ.

2. БУДОВА, ТОПОГРАФІЯ І ФУНКЦІЯ ЛЕГЕНЬ ТА ПЛЕВРИ. СЕРЕДОСТІННЯ ТА ЙОГО ВМІСТ. РЕНТГЕНАНАТОМІЯ ОРГАНІВ ТРАВНОЇ ТА ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМ.

3. СЕЧОВІ ОРГАНИ. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БУДОВА НИРКИ. НЕФРОН. КРОВОПОСТАЧАННЯ. ОБОЛОНКИ НИРКИ, ЇЇ ТОПОГРАФІЯ.

Заняття 15.

Тема 1. Будова гортані, трахеї та бронхів. Їх розвиток, топографія і функція та вікові особливості.

Гортань (larynx)

Гортань розміщена в передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior) на рівні IV–VI (VII) шийних хребців (vertebrae cervicales [IV–VI (VII)]).

Спереду її вкривають м’язи шиї (musculi colli), які лежать нижче під’язикової кістки (os hyoideum).

З боків від гортані (larynx) проходять судинно–нервові пучки шиї і розміщені частки щитоподібної залози (glandula thyroidea).

Ззаду до гортані (larynx) прилягає гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis), що переходить у стравохід (oesophagus).

Скелет гортані складається з парних і непарних хрящів.

Стінка гортані складається з слизо вої оболонки з підслизовим прошарком м'язової та адвентиціальної оболонок Твердий каркас гортані утворюють хрящі, похідні IIIV глоткових дуг. До них на­лежать непарні перснеподібний і щитопо­дібний хрящі, надгортанник і парні - чер­пакуваті, ріжкуваті та клиноподібні хрящі

До непарних хрящів гортані належать:

- щитоподібний хрящ (cartilago thyroidea), що складається з правої та лівої пластинок (laminae dextra/sinistra), які мають верхні роги (cornua superiora) і нижні роги (cornua inferiora); пластинки сходяться під кутом, утворюючи гортанний виступ (prominentia laryngea) – Адамове яблуко; має верхню і нижню щитоподібні вирізки (incisuraе trhyroideae superior et inferior) та косу лінію (linea obliqua);

- перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea), що має спереду дугу перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae), ззаду – пластинку перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae);

- надгортанний хрящ (cartilago epiglottica), що є складовою надгортанника (epiglottis), має надгортанне стебло (petiolus epiglottidis) і надгортанний горбок (tuberculum epiglotticum).

До парних хрящів гортані належать:

- черпакуваті хрящі (cartilagines arytenoideae), які мають основу черпакуватого хряща (basis cartilaginis arytenoideae), верхівку черпакуватого хряща (apex cartilaginis arytenoideae), м’язовий відросток (processus muscularis), передньобічну поверхню (facies anterolateralis), на якій розміщений голосовий відросток (processus vocalis), присередню поверхню (facies medialis) та задню поверхню (facies posterior). Ці хрящі лежать на пластинці перснеподібного хряща (cartilago cricoidea);

- ріжкуваті хрящі (cartilagines corniculatae), які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складки (plica aryepiglottica) на верхівці черпакуватих хрящів (apex cartilaginum arytenoidearum);

- клиноподібні хрящі (cartilagines cuneiformes), які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складки (plica arytenoёpiglottica) спереду від ріжкуватих хрящів (cartilagines corniculatae).

Між хрящами гортані розрізняють такі суглоби:

- персне–щитоподібний суглоб (articulatio cricothyroidea) – між нижніми рогами щитоподібного хряща (cornua inferiora cartilaginis thyroideae) і дугою перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae); у цьому суглобі відбуваються рухи навколо лобової осі;

- персне–черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoidea) – між основою черпакуватих хрящів (basis cartilaginum arytenoidearum) і пластинкою перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae). У цьому суглобі

відбуваються рухи навколо вертикальної осі (обертання) та ковзні рухи черпакуватих хрящів (cartilagines arytenoideae) назустріч один одному.

 

До зв’язок гортані належать:

- щито–під’язикова перетинка (membrana thyrohyoidea), яка підвішує гортань (larynx) до під’язикової кістки (os hyoideum);

- серединна персне–щитоподібна зв’язка (lig. cricothyroideum medianum);

- щито–надгортанна зв’язка (lig. thyroеpiglotticum);

- під’язиково–надгортанна зв’язка (lig. hyoepiglotticum);

- голосові зв’язки (ligamenta vocalia), які натягнуті між внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хряща (cartilago thyroidea) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum;

- зв’язки присінка (ligg. vestibularia), що розташовані над голосовими зв’язками (ligamenta vocalia).

До волокнисто–еластичної перетинки гортані (membrana fibroёlastica laryngis) належать:

- еластичний конус (conus elasticus), розташований під слизовою підголосникової порожнини (cavitas infraglottica). Верхній вільний край цього конуса потовщений, натягнутий між щитоподібним хрящем (cartilago thyroidea) спереду та голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum) ззаду; утворює на кожній стороні гортані голосову зв’язку (lig. vocale);

- чотирикутна перетинка (membrana quadrangularis), яка розташована над еластичним конусом (conus elasticus) і на нижньому краї містить присінкову зв’язку (lig. vestibulare).

Волокнисто–еластичні перетинки гортані (membranae fibroёlasticae laryngis) разом з хрящами гортані (cartilagines laryngis) утворюють скелет гортані.

М’язи гортані (musculi laryngis) поділяються на м’язи, що звужують голосову щілину (rima glottidis), розширюють її, і м’язи, що змінюють напруження голосових зв’язок (ligamenta vocalia).

До м’язів–звужувачів голосової щілини (rima glottidis) належать:

- бічний персне–черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus lateralis);

- щито–черпакуватий м’яз (m. thyroarytenoideus);

- поперечний черпакуватий м’яз (m. arytenoideus transversus);

- косі черпакуваті м’язи (mm. arytenoidei obliqui).

До м’язів–розширювачів голосової щілини (rima glottidis) належать:

- щито–надгортанна частина (pars thyroёpiglottica) щито–черпакуватого м’яза (m. thyroarytenoideus). Його функція: піднімає надгортанник та розширює вхід в гортань і присінок гортані;

- задній персне–черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus posterior).

До м’язів, що змінюють напруження голосових зв’язок, належать:

- персне–щитоподібний м’яз (m. cricothyroideus), що натягує голосову зв’язку (lig. vocale);

- голосовий м’яз (m. vocalis), розміщений у товщі голосової складки (plica vocalis). Він розслабляє голосову зв’язку (lig. vocale).

Порожнина гортані (cavitas laryngis) має:

- вхід до гортані (aditus laryngis);

- присінок гортані (vestibulum laryngis);

- шлуночок гортані (ventriculus laryngis);

- голосник (glottis);

- підголосникову порожнину (cavitas infraglottica).

 

Описание: Описание: IMAGE953Описание: Описание: IMAGE954

 

Голосник має голосову складку (plica vocalis) і голосову щілину (rima glottidis; rima vocalis).

Вхід до гортані (aditus laryngis) обмежований:

- спереду надгортанним хрящем (cartilago epiglottica);

- ззаду – черпакуватими хрящами (cartilagines arytenoideae);

- з боків – черпакувато–надгортанними складками (plicaе aryepiglotticaе), в яких помітні:

- клиноподібний горбок (tuberculum cuneiforme);

- ріжкоподібний горбок (tuberculum corniculatum) – місця розташування однойменних парних хрящів гортані (cartilagines laryngis).

Голосова щілина (rima glottidis; rima vocalis) – найвужче місце порожнини гортані (cavitas laryngis); вона розташована між правою та лівою голосовими зв’язками (ligg. vocalia dextrum et sinistrum) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum). Вона має:

- міжперетинкову частину (pars intermembranacea) ;

Описание: Описание: IMAGE955

 

 

Описание: Описание: IMAGE956

- міжхрящову частину (pars intercartilaginea);

- міжчерпакувату складку (plica interarytenoidea).

Між голосовою та присінковою зв’язками (ligg. vocale et vestibulare) на кожній половині гортані розташована щілина, яка називається шлуночком гортані (ventriculus laryngis).

Підголосникова порожнина (cavitas infraglottica) – це нижня розширена частина гортані (laryngis), яка переходить у трахею (trachea).

 

VIDEO

Трахея (trachea)

Трахея – це трубка, яка складається з 16-20 трахейних хрящів (cartilagines tracheales), які є хрящовими півкільцями, з’єднаних між собою кільцевими зв’язками; трахейними зв’язками (ligg. anularia; ligg. trachealia).

 

Останні побудовані з сполучної тканини і гладких м’язових пучків (myofibrae glabrae). Ззаду півкільця з’єднуються між собою перетинчастою стінкою (paries membranaceus) трахеї.

Трахея (дихальне горло) простягається від рівня нижнього краю VI шийного хребця до рівня верхнього краю V хребця, де вона розгалужується на два головних бронхи (bronchi principales).

Це місце носить назву роздвоєння трахеї (bifurcatio tracheae).

Описание: Описание: IMAGE963

Трахея (trachea) має:

- шийну частину (pars cervicalis; pars colli);

- грудну частину (pars thoracica).

Шийна частина трахеї (pars cervicalis tracheae) спереду вкрита м’язами, які лежать нижче під’язикової кістки (os hyoideum), а також перешийком щитоподібної залози (isthmus glandulae thyroideae), що відповідає рівню другого–третього півкільця трахеї

Позаду трахеї (trachea) проходить стравохід (oesophagus).

Грудна частина трахеї (pars thoracica tracheae) розміщена у верхньому середостінні (mediastinum superius).

 

Бронхи (bronchi)

Бронхи (bronchi) є кінцевим відділом повітроносних шляхів і належать до бронхового дерева (arbor bronchialis).

Бронхове дерево (arbor bronchialis) починається з головних бронхів (bronchi principales) і закінчується кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales).

Функція бронхового дерева (arbor bronchialis) – проведення повітря.

Головні бронхи (bronchi principales) відходять від трахеї (trachea) на рівні верхнього краю V грудного хребця (vertebra thoracica) і прямують до воріт відповідної легені (hilum pulmonis).

Вони поділяються на правий головний бронх (bronchus principalis dexter) і лівий головний бронх (bronchus principalis sinister), мають подібну до трахеї (trachea) будову.

Правий головний бронх ширший від лівого і за напрямком є майже продовженням трахеї (trachea). Він складається з 6–8 хрящових півкілець.

Лівий головний бронх довший і вужчий, відходить від трахеї (trachea) під меншим кутом, ніж правий. Він складається з 9-12 хрящових півкілець.

Головні бронхи (bronchi principales) є бронхами першого порядку, від них починається бронхове дерево (arbor bronchialis).

Сторонні тіла (corpora aliena), особливо у дітей, частіше потрапляють у правий головний бронх (bronchus principalis dexter).

 

 

Тема 2. Будова, топографія і функція легень та плеври. Середостіння та його вміст. Рентгенанатомія органів травної та дихальної систем.

Легені (pulmones)

Легені (pulmones) – це парні паренхіматозні органи (права легеня – pulmo dexter і ліва легеня – pulmo sinister), які займають більшу частину грудної порожнини (cavitas thoracis).

Кожна легеня (pulmo) має:

- верхівку легені (apex pulmonis);

- основу легені (basis pulmonis);

- реброву поверхню (facies costalis);

- діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica);

- присередню поверхню (facies medialis), на якій розрізняють:

- хребтову частину (pars vertebralis) – задню частину;

- середостінну поверхню (facies mediastinalis) – передню частину, на якій знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca) та містить ворота легень (hilus pulmonis);

- міжчасткову поверхню (facies interlobaris);

- передній край (margo anterior), що має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), яка знизу обмежована язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri);

- нижній край (margo inferior).

У новій міжнародній анатомічній номенклатурi присередню поверхню легень не виділяють.

На середостінній поверхні легень (facies mediastinalis) розташовані ворота легені (hilum pulmonis), через які входять легенева артерія, бронх і нерви (arteria pulmonalis, bronchus et nervi), а виходять дві легеневі вени та лімфатичні судини (venae pulmonales et vasa lymphatica).

Усі ці елементи, які входять і виходять з воріт легені (hilum pulmonis), формують корінь легені (radix pulmonis).

Топографічно через ворота лівої легені (hilum pulmonis sinistri) артерія проходить зверху, під нею бронх і нижче вени (АБВ).

У правій легені (pulmo dexter) зверху проходить бронх, нижче артерія і ще нижче вени (БАВ).

По ребровій поверхні правої і лівої легень (facies costalis pulmonis dextri et pulmonis sinistri) відходить коса щілина

(fissura obliqua), яка поділяє кожну легеню (pulmo uterque) на:

- верхню частку (lobus superior);

- нижню частку (lobus inferior).

У правій легені (pulmo dexter), від косої щілини (fissura obliqua), на рівні IV ребра (costa IV) проходить горизонтальна щілина правої легені (fissura horizontalis pulmonis dextri), яка відокремлює середню частку правої легені (lobus medius pulmonis dextri) від верхньої частки (lobus superior).

Ліва легеня (pulmo sinister) вужча та довша за праву, а в ділянці переднього краю (margo anterior) має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), обмежовану знизу язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri).

Головні бронхи (bronchi principales), зайшовши у ворота легень (hilum pulmonum), розгалужуються на бронхи другого порядку, які вентилюють відповідні частки легень і тому називаються частковими бронхами (bronchi lobares).

У лівій легені (pulmo sinister) є два часткових бронхи, а у правій три часткові бронхи.

Часткові бронхи (bronchi lobares) розгалужуються на бронхи третього порядку, які вентилюють ділянки легень, що відокремлені прошарками сполучної тканини, – сегменти легенів (segmenta pulmonalia).

 Тому ці бронхи називаються сегментними бронхами (bronchi segmentales).

Базуючись на поділі паренхіми легень бронхів і артерій, виділяють бронхо–легеневі сегменти (segmenta bronchopulmonalia), які відокремлюються один від одного фіброзними перетинками, де проходять сегментні вени.

 

Форма їх наближається до пірамід, верхівки яких обернені до воріт легені, а основи – до поверхонь легені.

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) українського стандарту (Київ, 2001) в правій легені та лівій легені налічується по 10 бронхо–легеневих сегментів (segmenta bronchopulmonalia).

Права легеня має такі 10 сегментів:

- права легеня, верхня частка (pulmo dexter, lobus superior) має:

- верхівковий сегмент [C I] (segmentum apicale [S I]);

- задній сегмент [C II] (segmentum posterius [S II]);

- передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);

- права легеня, середня частка (pulmo dexter, lobus medius) має:

- бічний сегмент [C IV] (segmentum laterale [S IV]);

- присередній сегмент [C V] (segmentum mediale [S V]);

- права легеня, нижня частка (pulmo dexter, lobus inferior) має:

- верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);

- присередній основний сегмент; серцевий сегмент [C VII]; (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII])

- передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VII]);

- бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale [S IX]);

- задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).

Ліва легеня має такі 10 сегментів:

- ліва легеня, верхня частка (pulmo sinister, lobus superior) має:

- верхівково–задній сегмент (C I+II) (segmentum apicoposterius [S I+II];

- передній сегмент [C III] (segmentum anterius [S III]);

- верхній язичковий сегмент [C IV] (segmentum lingulare superius [S IV]);

- нижній язичковий сегмент [C V] (segmentum lingulare inferius [S V]);

- ліва легеня, нижня частка (pulmo sinister, lobus inferior) має:

- верхній сегмент [C VI] (segmentum superius [S VI]);

- присередній основний сегмент; серцевий сегмент (C VII) (segmentum basale mediale; segmentum cardiacum [S VII]);

- передній основний сегмент [C VIII] (segmentum basale anterius [S VIII]);

- бічний основний сегмент [C IX] (segmentum basale laterale[S IX]);

 

- задній основний сегмент [C X] (segmentum basale posterius [S X]).

Усі сегментні бронхи (bronchі segmentalеs) розгалужуються дихотомічно (тобто кожен на два) на бронхи наступних порядків аж до часточкових бронхів (bronchi lobulares), що вентилюють часточки легені.

Ця ділянка називається часточкою легені (lobulus pulmonis), і бронхи, які її вентилюють, називаються часточковими бронхами (bronchioli lobulares).

Часточковий бронх (bronchus lobularis) має діаметр близько 1 мм і заходить у верхівку часточки (apex lobuli), де розгалужується на 12 – 18 кінцевих бронхіол (bronchioli terminales), що мають діаметр 0,3 – 0,5 мм.

У їх стінці вже відсутня хрящова тканина, а середній шар стінки представлений тільки гладкою м’язовою тканиною (textus musculаris glaber).

Тому малі бронхи і кінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) виконують функцію не тільки проведення, але і регуляції поступлення повітря в певні відділи легенів.

Кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales) закінчується бронхове дерево (arbor bronchialis) і починається функціональна одиниця легень, яка називається легеневим ацинусом (acinus pulmonalis), що перекладається як гроно, або альвеолярне дерево (arbor alveolaris), їх в легенях є до 30000.

Усі шляхи легеневого ацинуса розгалужуються дихотомічно.

До складу ацинусу входить 14–16 дихальних бронхіол (bronchioli respiratorii), які є розгалуженням однієї кінцевої бронхіоли (bronchiolus terminalis).

В стінках складових ацинуса знаходяться альвеоли (alveoli), їх є 14000–20000, через стінку яких відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю.

Кожна дихальна бронхіола (bronchiolus respiratorius) утворює до 1500 альвеолярних ходів (ductuli alveolares), які закінчуються альвеолярними мішечками (sacculus alveolaris), яких є до 4500.

Отже, легеневий ацинус (acinus pulmonalis) складається із трьох частин:

- альвеолярних (дихальних) бронхіол (bronchioli respiratorii; bronchioli alveolares) I, II, III порядків;

- альвеолярних (дихальних) ходів (ductuli alveolares; ductuli respiratorii);

- альвеолярних мішечків (sacculi alveolares), якими закінчуються альвеолярні ходи (ductuli alveolares).

В одній легеневій часточці нараховується 12–18 ацинусів. Елементи ацинуса густо обплетені судинами.

 

У стінках частин легеневого ацинуса (acinus pulmonalis) поступово зростає кількість легеневих альвеол (alveoli pulmonales).

Кожний кінцевий альвеолярний (хід) проточок (ductulus alveolaris) розгалужується на два альвеолярні мішечки (sacculi alveolares), що складаються з декількох легеневих альвеол.

Легеневі альвеоли (alveoli pulmonales) є відкритою коміркою, що заповнена повітрям. Вони вистеленi одношаровим (дихальним) епітелієм, до складу якого входять:

- малі плоскі респіраторні епітеліоцити; пневмоцити I типу або альвеолоцити I типу (alveolocyti respiratorii squamosi).

- великі (секреторні) епітеліоцити (альвеолоцити), або пневмоцити (альвеолоцити) II типу, або зернисті альвеолоцити (alveolocytus respiratorius magnus).

Зсередини альвеоли альвеолоцити вкриті сурфактантим комплексом або сурфактантом, який контактує з повітрям легеневої альвеоли.

Ззовні до базальної мембрани прилягає сітка з еластичних волокон і численні капіляри.

Така конструкція стінки легеневої альвеоли забезпечує найкращі умови для газообміну між кров’ю, що тече в капілярах, і повітрям, що поступає в легеневі альвеоли.

Стінка легеневої альвеоли і стінка кровоносного капіляра утворюють аерогематичний бар’єр.

У одній легені є 300 – 400 мільйонів легеневих альвеол.

При максимальному вдиху площа дихальної поверхні легень досягає 100 м2, а площа кровоносних капілярів близько 80 м2.

Плевральна порожнина (cavitas pleuralis)

Легені (pulmones) та стінки грудної порожнини (parietes cavitatis thoracis; cavitatis thoracicae) вистелені серозною оболонкою (tunica serosa), яка називається плеврою (pleura).

Та частина плеври (pleura), яка вкриває легені (pulmones), називається нутрощевою плеврою (pleura visceralis), або легеневою плеврою (pleura pulmonalis) а та, що вкриває внутрішню стінку грудної порожнини (paries internus cavitatis thoracis), пристінковою плеврою (pleura parietalis).

У місці переходу пристінкової плеври (pleura parietalis) у нутрощеву (pleura visceralis) у ділянці воріт легень (hilum pulmonum) плевра потовщується і утворює легеневу зв’язку (lig. pulmonale), яка розташована у лобовій площині (planum frontale).

Пристінкова плевра (pleura parietalis) має такі частини:

- реброву частину (pars costalis);

 

- діафрагмову частину (pars diaphragmatica);

- середостінну частину (pars mediastinalis).

Пристінкова плевра утворює купол плеври (cupula pleurae).

Між пристінковою плеврою (pleura parietalis) та нутрощевою плеврою (pleura visceralis) міститься вузька щілина – плевральна порожнина (cavitas pleuralis), в якій є невелика кількість серозної рідини.

У ділянках, де одна частина пристінкової плеври (pleura parietalis) переходить в іншу, утворюються плевральні закутки (recessus pleurales), в які заходять легені (pulmones) під час глибокого вдиху. Такі плевральні закутки (recessus pleurales) іноді називають пазухами.

Є такі парні плевральні закутки (recessus pleurales):

- реброво–діафрагмовий закуток (recessus costodiaphragmaticus) – він найбільший і найглибший, навіть при глибокому вдиху легеня його не заповнює;

- діафрагмово–середостінний закуток (recessus phrenicomediastinalis);

- хребтово–середостінний закуток (recessus vertebromediastinalis);

- реброво–середостінний закуток (recessus costomediastinalis).

 

 

МЕЖІ ЛЕГЕНЬ ТА пристінкової ПЛЕВРИ

Рівень верхівок обох легень і верхівок куполів пристінкової плеври співпадають і розташовані на 2–3 см вище від ключиці (clavicula), чи на 4–5 см вище від першого ребра (costa prima).

Задня межа легень (проекція заднього тупого краю легені) співпадає із задньою межею пристінкової плеври (pleura parietalis), вона проходить по прихребтовій лінії (linea paravertebralis) від I до XI–ХІІ грудних хребців (vertebrae thoracicae), або від головки ІІ ребра до шийки XI ребра.

Передня межа лівої легені (проекція переднього краю легені) частково співпадає з передньою межею пристінкової плеври (pleura parietalis). Вона проходить від верхівки легень (apex pulmonum) вниз і присередньо до рівня груднинно–ключичного суглоба (art. sternoclavicularis), простує до рівня II ребрового хряща, потім спускається вертикально вниз до рівня IV ребрового хряща (cartilago costalis).

Тут передня межа лівої легені відхиляється вліво, йде уздовж нижнього краю хряща IV ребра до пригруднинної лінії (linea parasternalis), де різко повертає униз, перетинає IV міжребровий проміжок і хрящ V ребра.

Досягнувши хряща VI ребра (costa sexta), передня межа лівої легені різко переходить у його нижню межу.

Передня межа правої легені (проекція переднього краю легені) співпадає з передньою межею пристінкової плеври (pleura parietalis).

Від верхівки правої легені передня межа йде до правого груднинно–ключичного суглоба (articulatio sternoclavicularis dextra), потім через середину симфіза ручки груднини (symphysis manubrii sterni) опускається позаду тіла груднини (corpus sterni), дещо лівіше від серединної лінії до рівня IV ребра, потім поступово відхиляється вправо і вниз.

На рівні прикріплення VI ребрового хряща (cartilago costalis) до груднини (sternum) по правій груднинній лінії (linea sternalis dextra) переходить у нижню межу.

Нижня межа правої легені (проекція нижнього краю легені) проходить на 1–2 см вище від нижньої межі відповідної пристінкової плеври (тобто на одне ребро нижче від межі легені) і перетинає по середньоключичній лінії (linea medioclavicularis) VI ребро (costa sexta [VI]), по середній пахвовій лінії (linea axillaris media) VIII ребро (costa octava [VIII]), по лопатковій лінії (linea scapularis) Х ребро (costa decima [Х]), по прихребтовій лінії (linea paravertebralis) головку XI ребра (caput costa undecima XI).

Нижня межа лівої легені проходить: по середньоключичній лінії на рівні VI ребра + 1 см (півребра), по передній пахвовій на рівні VII ребра + 1 см (півребра), по середній пахвовій лінії на рівні VIII ребра + 1 см (півребра), по задній пахвовій лінії на рівні IX ребра + 1 см (півребра), по лопатковій лінії на рівні X ребра + 1 см (півребра), по прихребтовій лінії на рівні головки XII ребра або на рівні XI ребра + 1 см.

Передня межа правої і лівої ребрових частин пристінкової плеври (partes costales pleuraе parietalis) проходить неоднаково.

Справа передня межа від купола плеври (cupula pleurae) спускається позаду правого груднинно–ключичного суглоба (articulatio sternoclavicularis dextra), далі ця межа проходить позаду ручки груднини (manubrium sterni) досередтнт з’єднання з тілом груднини (corpus sterni), розташовуючись лівіше від серединної лінії, до VI ребра, де ця межа іде вправо і переходить у нижню межу плеври.

Нижня межа плеври справа відповідає лінії переходу ребрової частини пристінкової плеври (pars costalis pleurae parietalis) в діафрагмову частину (pars diaphragmatica).

Від рівня з’єднання VI ребрового хряща з грудниною (sternum) нижня межа правої пристінкової плеври (pleura parietalis dextra) проходить вбік і униз, по середньоключичній лінії перетинає VII ребро, по передній пахвовій лінії – VIII  ребро, по середній пахвовій лінії – IX ребро, по задній пахвовій лінії – X ребро, по лопатковій лінії – XI ребро і підходить до хребтового стовпа (columna vertebralis) на рівні шийки XII ребра, де нижня межа переходить у задню межу плеври.

 

Зліва передня межа пристінкової плеври (pleura parietalis) проходить позаду лівого груднинно–ключичного

суглоба (articulatio sternoclavicularis dextra).

 

 

Далі ця межа проходить позаду ручки і тіла груднини (manubrium et corpus sterni) до рівня IV ребрового хряща, де ліва передня межа відхиляється вбік, перетинає лівий край груднини і спускається вниз до VI ребрового хряща (проходить майже паралельно до лівого краю груднини), де переходить у нижню межу плеври.

Нижня межа ребрової частини пристінкової плеври (pars costalis pleurae parietalis) зліва розташовується дещо нижче, ніж на правій стороні. Позаду, як і справа, на рівні XII ребра вона переходить в задню межу.

Межа плеври ззаду (відповідає задній лінії переходу ребрової частини в середостінну частину) спускається від купола плеври вниз, вздовж хребтового стовпа до головки XII ребра, де переходить в нижню межу.

Нижня межа правої пристінкової плеври проходить на 1 ребро нижче від межі легень (pulmones). Слід відмітити, що ліва нижня межа легень і плеври розташована на 1см нижче, ніж права.

Отже, передні межі ребрової частини пристінкової плеври (pars costalis pleura parietalis) справа і зліва розташовуються неоднаково.

На протязі від I до IV ребра передні межі ребрової частини ідуть позаду груднини паралельно одна одній, а зверху і знизу розходяться, утворюючи два трикутних простори, вільних від плеври:

- верхнє міжплевральне поле (area interpleurica superior), яке обернене верхівкою донизу і розташовується позаду ручки груднини (manubrium sterni). В ньому у дітей знаходиться загруднинна залоза (thymus), а у дорослих людей – залишки цієї залози і жирова тканина (звідси інша назва поля – area thymica).

- нижнє міжплевральне поле (area interpleurica inferior), яке розташоване верхівкою доверху і знаходиться позаду нижньої половини тіла груднини (corpus sterni) і прилягаючих до неї передніх відділів IV і V лівих міжребрових проміжків (spatia intercostalia). В ньому осердя (pericardium) безпосередньо стикається з грудною стінкою (paries thoracis), звідси назва цього поля – area pericardiaca.

Середостіння (mediаstinum)

Це комплекс органів, які розміщені між двома плевральними мішками.

Середостіння (mediаstinum) обмежоване такими стінками:

- спереду грудниною (sternum);

- ззаду грудним відділом хребтового стовпа (compartimentum thoracicum columnae vertebralis);

- з боків – правою та лівою середостінними плеврами (pleurae mediastinales dextra et sinistra), що є частинами пристінкової плеври (partes pleurae parietalis);

- знизу – діафрагмою (diaphragma);

- верхньою межею є верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior).

Умовно горизонтальна площина (planum horizontale), що проведена від з’єднання ручки груднини (manubrium sterni) з її тілом (corpus sterni) до хряща між IV–V грудними хребцями (vertebrae thoracicae [IV–V]), ділить середостіння (mediаstinum) на верхнє середостіння (mediastinum superius) та нижнє середостіння (mediastinum inferius).

У верхньому середостінні (mediastinum superius) розміщені:

- загруднинна залоза (thymus);

- верхня порожниста вена (vena cava superior);

- дуга аорти (arcus aortae);

- частина трахеї (pars tracheae);

- верхній відділ грудної частини стравоходу (pars superior partis thoracicae oesophagi);

- частина грудної протоки (pars ductus thoracici);

- симпатичні стовбури (trunci sympathici);

- блукаючi та діафрагмові нерви (nervi vagi et phrenici).

Нижнє середостіння (mediastinum inferius) ще поділяється на:

- переднє середостіння (mediastinum anterius);

- середнє середостіння (mediastinum medius);

- заднє середостіння (mediastinum posterius).

Переднє середостіння (mediastinum anterius) розташоване між тілом груднини (corpus sterni) і передньою стінкою осердя (серцевої сумки). В ньому знаходяться:

- внутрішні грудні артерії та вени (aa. et vv. thoracicae internae);

Описание: Описание: IMAGE970

- пригруднинні та передосердні лімфатичні вузли (nodi lymphoidei parasternales et prepericardiaci);

- нижня частина загруднинної залози (pars inferior thymi).

У середньому середостінні (mediastinum medius) розташовані:

- серце (cor), вкрите осердям (pericardium);

- діафрагмові нерви (nervi phrenici);

- внутрішньоосердні відділи великих судин .

Заднє середостіння (mediastinum posterius) розташоване між задньою стінкою осердя (paries posterior pericardii) і хребтовим стовпом (columna vertebralis). У ньому розміщені:

- грудна частина аорти (pars thoracica aortae);

- непарна і напівнепарна вени (vv. azygos et hemiazygos);

- симпатичні стовбури (trunci sympathici);

- нутрощеві нерви (nn. splanchnici);

- блукаючі нерви (nn. vagi);

- стравохід (oesophagus);

- грудна протока (ductus thoracicus);

- лімфатичні вузли (nodi lymphoidei).

У хірургії середостіння (mediastinum) умовною лобовою площиною (planum frontale), проведеною по задній стінці трахеї (paries posterior tracheae) і головних бронхів (bronchi principales), поділяють на:

- переднє середостіння (mediastinum anterius);

- заднє середостіння (mediastinum posterius).

У передньому середостінні розташовуються:

- серце (cor);

- висхідна частина аорти (pars ascendens aortae);

- дуга аорти (arcus aortae);

- верхня порожниста вена (vena cava superior);

- трахея (trachea);

- елементи кореня легень (elementa radicis pulmonum);

- діафрагмові нерви (nervi phrenici);

- загруднинна залоза (thymus).

У задньому середостінні розташовуються:

- стравохід (oesophagus);

- низхідна аорта (pars descendens aortae);

- нижня порожниста вена (vena cava inferior);

- парна та напівнепарна вени (vv. azygos et hemiazygos);

- нутрощеві нерви (nn. splanchnici);

- симпатичні стовбури (trunci sympathici);

- грудна протока (ductus thoracicus);

- блукаючі нерви (nn. vagi).

 

 


 

 

РЕНТГЕНОАНАТОМІЯ ОРГАНІВ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ.

При рентгеноскопії та рентгенографії грудної клітки здорової людини передусім видно серединну (зміщену дещо ліворуч) тінь хребта, груднини і органів середостін­ня (серця, великих кровоносних судин тощо). Праворуч і ліворуч від серединної тіні аж до ребрового кістяка грудної клітки видно світлі легеневі поля. Верхівка кож­ної легені в нормальному стані піднімається над ключицею. Знизу легеневі поля обме­жені чіткою тінню діафрагми з вищою пра­вою частиною купола і розташованою під нею печінкою. На світлому фоні легеневих полів контурують тіні ребер. У присередній половині кожного світлого поля ледь по­мітна тінь у вигляді радіальних ніжних тя­жів. Ближі є до кореня легені ця тяжистість стає чіткішою і біля воріт легені перетво­рюється на затемнення,зумовлене головним чином легеневими судинами. Прикореневе затемнення зліва завжди менше, ніж спра­ва, що пояснюється накладанням тіні сер­ця. Краї легень у ділянці реброво-діафраг­мових закутків під час глибокого вдиху про­світлюються.

 

VIDEO 1

VIDEO 2

VIDEO 3

VIDEO 4

VIDEO 5

VIDEO 6

Тема 3. Сечові органи. Зовнішня і внутрішня будова нирки. Нефрон. Кровопостачання. Оболонки нирки, її топографія.

Сечова система (systema urinarium) забезпечує постійне виведення з організму водорозчинних продуктів обміну речовин, більшість з яких є токсичними. Продуктом виділення є сеча (urina).

Сечова система складається із сечових органів (organa urinaria): парних нирок, що виробляють сечу, і сечовидільних шляхів – ниркових чашечок, ниркових мисок і сечоводів; непарного сечового міхура, у якому накопичується сеча; сечівника, по якому сеча виводиться з організму.

Окрім того, в нирках виробляються деякі біологічно активні речовини, зокрема гормони.

Сечові та статеві органи часто об’єднують у сечостатеву систему (systema urogenitale) тому, що тісно пов’язеним є процес їх розвитку, а деякі частини їх є одночасно сечовими та статевим вивідними шляхами (чоловічий сечівник).

Сечова система (systema urinarium) складається із парного органа – нирки (органа, що виробляє сечу), і органів, які накопичують та виводять сечу: сечоводів (ureteres), сечового міхура (vesica urinaria), сечівника (urethra feminina et urethra masculina).

У зародків людини та усіх хребтових першою з’являється переднирка (pronephros), або передня чи головна нирка, яка є парним органом, що складається з каналців – протонефридіїв.

Переднирка лежить ближче до переднього кінця тіла (звідси назва ”головна” нирка).

Протонефридії з’являються на III тижні внутрішньоутробного розвитку людини із нефротомів нижніх шийних та верхніх грудних сомітів.

Ці канальці (протонефридії) своїм розширеним внутрішнім кінцем відкриваються у порожнину тіла, а іншим – зовнішнім кінцем у спільну вивідну протоку, яка впадає у кінцевий відділ травной трубки – клоаку.

Поблизу внутрішнього отвору протонефридія утворюється судинний клубочок, який трохи виступає в порожнину тіла – прототип ниркового тільця.

Переднирка залишається на все життя у деяких нижчих відів риб, а у людини та вищих хребтових швидко щезає, вірніше, на її основі в кінці III тижня утворюється первинна нирка (mesonephros) або вольфове тіло.

Первинна нирка має канальці (мезонефридії), один кінець закінчується сліпо і має вигляд чашки, у яку випинає судинний клубочок, а інший кінець впадає у спільну протоку пронефроса, яка перетворюється на мезонефральну протоку (вольфову протоку).

Протягом IV–IX тижнів внутрішньоутробного розвитку мезонефрос пересувається назад, аж поки не досягає рівня другого поперекового хребця.

Пізніше окреми частини первинної нирки редукують, а ті, що залишились, приймають участь в утворенні органів сечової (остаточної нирки) та статевої систем дорослої людини.

В кінці IV тижня ембріогенезу збоку від протоки первинної нирки та паралельно до неї розвивається парна парамезонефрова протока або мюллерова протока.

Ця протока одним (краніальним) кінцем відкривається у порожнину тіла, а другим (каудальним) спільним кінцем у сечостатеву пазуху, що відкривається у клоаку.

З кінця II місяця розвитку у зародків жіночої статі редукуються мезонефрові протоки (Вольфові протоки), а з парамезонефрової протоки (мюллерової протоки) розвиваються матка, маткові труби, піхва.

Від початку III місяця розвитку у плодів чоловічої статі редукуються парамезонефрові протоки, а із мезонефрової протоки формуються складові частини сім’явиносних шляхів: протоки над’яєчка, сім’явиносної протоки.

Сім’яні міхурці та паренхіма передміхурової залози формуються з виростів стінок мезонефрової протоки.

На IV–V тижнях ембріогенезу в ділянці таза із мезодерми навколо випину каудального відділу мезонефрової протоки формується метанефричний дивертикул, навколо якого нефрогенна тканина дає початок паренхімі нирки.

З проксимального відділу мезонефрової протоки формуються ниркові чашечки, ниркова миска та сечовід.

Під час росту тулуба остаточна нирка дещо піднімається із порожнини таза та займає своє дефінітивне положення.

Нирки плода та новонародженого мають виражену часткову будову.

До аномалій розвитку нирки відносяться аномалії положення (дистонія нирки): тазова нирка (нирка не піднялась в процесі розвитку з тазу в поперекову ділянку) та аномалії кількості – подвійна нирка, додаткова (третя) нирка, підковоподібна нирка, кільцеподібна нирка.

Аномалії сечоводу: подвійний сечовід, розщеплений сечовід, звуження або розширення сечоводу, дивертикул (випин) сечоводу.

 

НИРКИ (renes)

Нирка (ren; nephros, грецьк.) – це парний паренхіматозний орган, який розміщений у черевній порожнині (cavitas abdominis) позаду очеревини (ретроперитонеально).

Права нирка (ren dexter) розташована в правій поперековій ділянці (regio lumbalis dextra) на рівні від XII грудного до III поперекового хребців.

Ліва нирка (ren sinister) розташована в лівій поперековій ділянці (regio lumbalis sinistra) на рівні від XI грудного до II поперекового хребців.

Задня поверхня кожної нирки (facies posterior renis) прилягає:

- у верхній частині до діафрагми (diaphragma);

- в середній і нижній – до м’язового ложа, яке утворене великим поперековим м’язом (m. psoas major), квадратним м’язом попереку (m. quadratus lumborum) і поперечним м’язом живота (m.  transversus abdominis).

До передньої поверхні лівої нирки (facies anterior renis sinistri) прилягає:

- вгорі надниркова залоза (glandula suprarenalis);

- до верхньобічної частини селезінка (splen);

- до середньої частини шлунок (gaster) і підшлункова залоза (pancreas);

- до нижньоприсередньої петлі тонкої кишки (intestinum tenue);

- до нижньобічної низхідна ободова кишка (colon descendeтs).

До передньої поверхні правої нирки (facies anterior renis dextri) прилягає:

- вгорі надниркова залоза (glandula suprarenalis);

- до середньої частини печінка (hepar);

- до присереднього краю дванадцятипала кишка (duodenum);

- до нижньоприсередньої петлі тонкої кишки (intestinum tenue);

- до нижньобічної висхідна ободова кишка (colon ascendens).

Кожна нирка (ren) має:

- верхній кінець (extremitas superior), або верхній полюс (polus superior);

- нижній кінець (extremitas inferior),або нижній полюс (polus inferior);

- передню поверхню (facies anterior);

- задню поверхню (facies posterior);

- присередній край (margo medialis), він є ввігнутим;

- бічний край (margo lateralis), він є опуклим.

На присередньому краї нирки (margo medialis renis) розміщені ниркові ворота (hilum renale), через які входять ниркові артерія і нерви (arteria et nervi), а виходять ниркова вена, лімфатичні судини і ниркова миска (vena, vasa

 

 

lymphatica et pelvis renalis), що переходить у сечовід (ureter).

Ниркові ворота (hilum renale) продовжуються в глибину нирки (ren), утворюючи ниркову пазуху (sinus renalis), де містяться жирова клітковина, великі ниркові чашечки (calices renales majores), малі ниркові чашечки (calices renales minores) та ниркова миска (pelvis renalis).

До паренхіми нирки (parenchyma renis) прилягає волокниста капсула (capsula fibrosa).

Ззовні нирку оточує жирова капсула (capsula adiposa), яка найкраще помітна в ділянці задньої поверхні нирки (facies posterior renalis).

Ззовні від жирової капсули (capsula adiposa) розташована ниркова фасція (fascia renalis), яка складається з:

- передньої пластинки (lamina anterior); переднього листка (folium anterius);

- задньої пластинки (lamina posterior); заднього листка (folium posterius).

Ці листки зростаються між собою над верхніми кінцями нирок (extremitates superiores renum) та збоку від бічних країв нирок (margines laterales renum).

Від листків ниркової фасції (fascia renalis) до волокнистої капсули нирки (capsula fibrosa renis) проходять прошарки сполучної тканини, які фіксують нирку.

До переднього листка ниркової фасції (lamina anterior fasciae renalis) прилягає очеревина (peritoneum).

Крім капсули і фасції (fascia renalis), нирку фіксує:

- черевний тиск;

- м’язове ложе;

- судини і нерви нирки, які утворюють ниркову ніжку (crus renis).

 

Паренхіма нирки (parenchyma renis) складається із:

- кіркової речовини нирки (cortex renalis), яка розташована ззовні;

- мозкової речовини нирки (medulla renalis).

У мозковій речовині нирки (medulla renalis) розрізняємо 7–10 ниркових пірамід (pyramides renales), кожна з яких має основу ниркових пірамід (basis pyramidum renalium) і верхівку ниркових пірамід (apex pyramidum renalium). Остання закінчується нирковим сосочком (papilla renalis), на якому розташоване дірчасте поле (area cribrosa), у якому є сосочкові отвори (foramina papillaria), через які у малі ниркові чашечки (calices renales minores) виділяється сеча.

Між пірамідами (pyramides renales) є прошарки кіркової речовини (cortex renalis), які утворюють ниркові стовпи (columnae renales). Вони є відростками кіркової речовини нирки; ниркової кори (cortex renalis), що заходять у мозкову речовину нирки; нирковий мозок (medulla renalis) і доходять до ниркових воріт (helum renale).

Кіркова речовина нирки (cortex renalis) складається із лабіринту кіркової речовини (labyrinthus corticis), або звивистих (згорнутих) частин (partes convolutae), між якими містяться прошарки мозкової речовини – мозкові промені (radii medullares), або промениста частина (pars radiata).

Лабіринт кіркової речовини (labyrinthus corticis), або звивисті (згорнуті) частини (partes convolutae), є темнішим і побудований з тілець та покручених трубочок нефронів.

Мозкові промені (radii medullares), або промениста частина (pars radiata), побудовані із збиральних трубочок нефронів.

 

 

Кожна ниркова піраміда (pyramida renalis) утворює ниркові частки (lobі renalеs), а один мозковий промінь (radius medullaris); промениста частина (pars radiata), оточений лабіринтом кіркової речовини (labyrinthus corticis); згорнутою частиною (pars convoluta), утворює кіркову часточку (lobulus renalis). Кіркові часточки (lobulі renalеs) обмежовані міжчасточковими артеріями та венами (aa.et vv. interlobulares).

Із верхівки ниркової піраміди (apex pyramidis renalis) сеча потрапляє в малі ниркові чашечки (calices renales minores), яких є 7–8. Далі з 2–3 малих ниркових чашочок сеча збирається в 2–3 великі ниркові чашечки (calices renales majores), які утворюють ниркову миску, (pelvis renalis), що переходить у сечовід (ureter).

Нирка (ren) має такі сегменти:

- верхній сегмент (segmentum superius);

- верхній передній сегмент (segmentum anterius superius);

- нижній передній сегмент (segmentum inferius anterius);

- нижній сегмент (segmentum inferius);

- задній сегмент (segmentum posterius).

Структурно–функціональною одиницею нирки є нефрон (nephronum), в якому утворюється сеча. Близько 80 % нефронів розміщені у кірковій речовині нирки; нирковій корі (cortex renalis; cortex renis) і тільки 20 % нефронів і їхніх канальців розміщені на межі ниркового мозку з нирковою корою.

Останні об’єднуються у юкстамедулярний апарат; приклубочковий апарат (complexus iuxtaglomerularis), або юкстамедулярний нефрон (nephronum juxtramedullare).

Нефрон (nephronum) складається з:

- ниркового тільця (corpusculum renale) – тільця Мальпігі. До нього відносяться:

- судинний клубочок ниркового тільця (glomerulus corpusculi renis), до якого підходить приносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis afferens; vas afferens) і виходить виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens; vas efferens). Ці артеріоли разом з клубочком утворюють чудесну артеріальну сітку (rete mirabile arteriosum) і є клубочковим фільтраційним бар’єром (septum filtrationis glomeruli);

- капсула клубочка (capsula glomeruli), або капсула Шумлянського–Боумена чашеподібної форми, в ній знаходиться судинний клубочок;

- ниркового канальця (tubulus renalis), який має такі частини:

- проксимальний звивистий (покручений) каналець (tubulus contortus proximalis);

- петлю нефрона; петлю Генле (ansa nephroni; ansa Henlei), в якій є:

- низхідна (тонка) частина петлі (pars descendens (tenuis) ansae);

- висхідна (товста) частина петлі (pars аscendens (tenuis) ansae);

- дистальний звивистий (покручений) каналець (tubulus contortus distalis), що закінчується вставною частиною, яка впадає у збиральний нирковий каналець (tubulus renalis colligens; conjungens).

Збірні ниркові канальці (tubulі renalеs colligentes) продовжуються у сосочкові протоки (ductus papillares), які відкриваються сосочковими отворами (foramina papillaria) на нирковому сосочку (papilla renalis), утворюючи дірчасте (решітчасте) поле (area cribrosa).

Кожен нирковий сосочок (papilla renalis) на верхівці ниркової піраміди (apex pyramidis renalis) охоплений лійкоподібної форми малою нирковою чашечкою (calix renalis minor).

У стінках малих ниркових чашечок (calices renales minores), в ділянці їх склепіння (початкової частини), гладкі м’язові клітини (myocyti glabri) утворюють кільцеподібний шар – стискач склепіння (constrictor; sphincter fornicis).

До цієї ділянки стінки малих ниркових чашечок (calices renales minores) близько прилягають нервові волокна, кровоносні та лімфатичні судини. Всі ці структури (стискач склепіння, нервові волокна, судини) складають форнікальний апарат нирки, або склепінний апарат нирки.

Форнікальний апарат нирки регулює кількість сечі, яка виводиться з ниркових канальців в малі ниркові чашечки, і

створює перешкоди зворотному току сечі, регулює внутрішньомисковий тиск та водний баланс організму.

Отже, ниркові тільця (corpuscula renalia) близько 80 % нефронів розташовані в товщі кіркової речовини нирки (cortex renalis) – це кіркові нефрони (nephrona corticalia).

Ниркові тільця інших 20 % нефронів розміщені на межі кіркової та мозкової речовини нирки (medulla renalis), а петля нефрона (ansa nephroni) з її низхідною і висхідною частинами (partes descendens et ascendens ansae) знаходиться в мозковій речовині нирки (medulla renalis). Такі нефрони називаються юкстамедулярними; білямозковими (nephrona juxtamedullaria).

 

КРОВОПОСТАЧАННЯ НИРКИ

Кожна нирка (ren dexter et sinister) кровопостачається нирковою артерією (arteria renalis), яка в ділянці ниркових воріт (hilum renale) розгалужується на:

- передню гілку (ramus anterior);

- задню гілку (ramus posterior).

Ці гілки розгалужуються на сегментні артерії (arteriae segmentales) – позаниркові артерії. Вони утворюють внутрішньониркові артерії (arteriae intrarenales).

 

 

До внутрішньониркових артерій (arteriae intrarenales) відносяться:

- міжчасткові артерії (aa. interlobares);

- дугоподібні артерії (aa. arcuatae);

- міжчасточкові артерії (aa. interlobulares), або променеві кіркові артерії (aa. corticales radiatae);

- приносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis afferens), або приносна судина (vas afferens);

- виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens), або виносна судина (vas efferens);

- прямі артеріоли (arteriolae rectae);

- капсулярні гілки (rr. capsulares).

Внутрішньониркові артерії (arteriae intrarenales) починаються із міжчасткових артерій (arteriae interlobares), що відходять від сегментних артерій (arteriae segmentales), які на межі кіркової і мозкової речовин нирки (cortex et medulla renis) розгалужуються на дугоподібні артерії (arteriae arcuatae).

Від дугоподібних артерій (arteriae arcuatae) у кіркову речовину (cortex renalis) відходять  променеві кіркові артерії (aa. corticales radiatae), або міжчасточкові артерії (aa.interlobulares).

Вони дають початок численним приносним клубочковим артеріолам (arteriolae glomerulares afferentes), що розгалужуються на капіляри, які утворюють нирковий клубочок (glomerulus corpusculi renis).

Від ниркового клубочка (glomerulus corpusculi renis) відходить виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens), яка знову ділиться на вторинні капіляри, що обгортають трубочки нефрона.

Послідовне розгалуження приносної клубочкової артеріоли (arteriola glomerularis afferens) та виносної клубочкової артеріоли (arteriola glomerularis efferens) на капіляри називається дивовижною артеріальною сіткою нирки (rete mirabile arteriosum renis) – дивовижна сітка (rete mirabile).

Венозні капіляри утворюють в кірковій речовині зірчасті венули (vv.

 

stellatae), від них венозна кров (sanguis venosus) відтікає у прямі венули (venulae rectae), які впадають у променеві кіркові вени (vv. corticales radiatae) або вони ще називаються міжчасточковими венами (vv. interlobulares).

Далі кров відтікає у дугоподібні вени (vv. arcuatae), а вони переходять в міжчасткові вени (vv. interlobulares), останні формують ниркову вену (v. renalis), яка впадає у нижню порожнисту вену (vena cava inferior).

 

 

УТВОРЕННЯ І ШЛЯХИ ВИВЕДЕННЯ СЕЧІ В МЕЖАХ НИРКИ

Первинна сеча утворюється внаслідок фільтрації рідкої частини крові в капсулі нефрона (capsula nephroni), або ще її називають капсулою клубочка (capsula glomeruli) – капсулою Шумлянського–Боумена, яка охоплює кожний cудинний клубочок ниркового тільця (glomerulus corpusculi renalis) або ниркового клубочка.

Капсула ниркового клубочка (capsula glomeruli) разом із клубочком утворюють ниркове тільце (corpusculum renale) – тільце Мальпігі. Ці тільця, яких є декілька мільйонів, розташовані переважно у звивистій частині кіркової речовини (pars convoluta corticis renalis).

 

Мал. Ниркове тільце (corpusculum renalis):1 — приносна клубочкова артеріола; 2 — виносна клубоч-кова артеріола: 3 — клубочкова капілярна сітка; 4 — клітини внутрішньої частини капсули клубочка, тісно зрощеної з клубочковими кровоносними капілярами: 5 — зовнішня частина капсули клубочка: 6 — просвіт капсули клубочка: 7 — проксимальний звивистий каналець,

 

 

Від ниркового тільця відходять проксимальна частина канальця нефрона (pars proximalis tubuli nephroni), яка переходить у петлю нефрона (ansa nephroni) – петлю Генле.

Первинна сеча утворюється шляхом фільтрації із судинного клубочка (glomerulus) безбілкової рідини із плазми крові в клубочкову капсулу (capsula glomerularis).

Остання переходить через проксимальну та дистальну частини канальця нефрона (partes proximalis et distalis tubuli nephroni), що закінчується вставною частиною (pars conjungens).

Усі частини канальця нефрона обплітаються густою сіткою вторинних артеріальних капілярів, і внаслідок реабсорбції тут утворюється вторинна сеча.

Далі вироблена нефроном вторинна сеча відтікає у збиральну ниркову трубочку (tubulus renalis colligens), яка збирає сечу у сосочкові проточки (ductuli papillares), що закінчуються на верхівці ниркової піраміди сосочковими отворами (foramina papillaria).

Елементи нирки, де утворюється первинна і вторинна сеча, складають структурно–функціональну одиницю ниркинефрон (nephronum).

Сосочкові отвори відкриваються на дірчастому полі (area cribrosa) верхівки піраміди в малі ниркові чашечки (calices renales minores).

Із малих ниркових чашечок сеча поступає у великі ниркові чашечки (calices renales majores), які зливаються і утворюють ниркову миску (pelvis renalis), а остання переходить у сечовід (ureter).

Мал. Нефрон (nephron):I  -  капсула клубочка; 2  - дистальний звивистий каналець; 3 -проксимальний прямий, тонкий, дистальний прямі канальці і петля нефрона; 4 — збірна ниркова трубочка; 5  — клубочок ниркового тільця.

 

Матеріали підготував доцент Ющак М.В.