Череп у цілому. Склепіння і основа черепа. Кісткове піднебіння. Скронева, підскронева, крилопіднебінна ямки.
Очна ямка. Носова порожнина. Вікові і статеві особливості будови черепа. Розміри черепа.
(Заняття 4.)
Череп у цілому. Склепіння і основа черепа. Кісткове піднебіння. Скронева, підскронева, крилопіднебінна ямки.
Система скелета людини нараховує 203-206 (36-40 непарних і 164-166 парних) кісток, становить 1/5—1/7 частину маси тіла (у дітей більше) і відіграє значну роль у життєдіяльності організму.
По-перше, система скелета, виконуючи функцію опори, має механічне значення: на кістках починаються й до них прикріплюються посмуговані м'язи, при скороченні яких кістки виконують роль плеча важеля І і II роду. Цим забезпечується переміщення тіла або окремих його частин у просторі, а також стійка рівновага тіла в різних положеннях.
По-друге, кістки є міцним захистом для головного і спинного мозку (череп, хребет), а також значною мірою для органів грудної порожнини і малого таза.
По-третє, кісткова тканина є основним субстратом, де відкладаються мінеральні солі та здійснюється мінеральний обмін.
По-четверте, у внутрішньокісткових порожнинах міститься червоний і жовтий кістковий мозок (medulla ossium rubra ct flava). Жовтий кістковий мозок у дорослої людини не функціонує як кровотворний орган, у червоному кістковому мозку здійснюються процеси кровотворення та біологічного захисту.
Основною структурно-функціональною одиницею компактної кісткової тканини є остеон, який видно під мікроскопом під малим збільшенням або на мікрорентгенограмах. Остеон — трубчаста система тонких кісткових пластинок, що оточують центральний канал, заповнений пухкою колагеновою сполучною тканиною, в якій проходять судини, що живлять кістку, і нерви. В ньому також містяться кісткові клітини остеобластоцити, які потім перетворюються на остеоцити. їх роль — створення нової кісткової речовини. Роль іншого типу кісткових клітин — остеокластоцитів — руйнування старої кісткової речовини.
Отже, кісткові клітини забезпечують стабільність обміну речовин у кістковій тканині тощо.
На розпилі, шліфах або рентгенограмах розрізняють два типи структури кісткової тканини: компактну (substantia compacta), розташовану поверхнево, і губчасту (трабекулярну) (substantia spongiosa), що міститься всередині (мал.) і складається з численних кісткових пластинок і перекладок (трабекул).
Така будова кісток цілком відповідає основному принципу будівельної механіки — за найменшої затрати матеріалу і великої легкості забезпечити максимальну міцність споруди. Це положення підтверджується й тим, що розташування трубчастих систем і основних кісткових пластинок відповідає напряму дії сил стискання, розтягнення й скручування.
Структура кісткової тканини є динамічною реактивною системою, яка змінюється протягом усього життя людини. У цих змінах крім численних чинників, зумовлених закономірностями росту і розвитку скелета, значну роль відіграє пристосування до різних функцій, механічного навантаження. Відомо, що в осіб, які важко працюють, компактна кісткова тканина розвинута краще. Залежно від змін навантаження на окремі частини тіла може змінюватися розташування кісткових пластинок і структура кістки в цілому.
Кісткова тканина людини складається з органічних речовин — осеїну (близько третини за масою) і неорганічних (приблизно дві третини — переважно солі кальцію у вигляді фосфатів — 50-80 %, а також сполуки магнію, натрію, калію, фтору та деяких кислот).
Під час випалювання кістки осеїн випалюється, а мінеральні речовини залишаються, кістка стає дуже крихкою. При занурюванні кістки в концентрований розчин кислот (наприклад, у 15-17 % розчин сірчаної кислоти) видаляються мінеральні речовини, і тоді вона, точно зберігши форму, стає м'якою, еластичною. Taким чином, природне поєднання в кістці органічних і мінеральних речовин, ніби доповнюючи одне одного, надає скелету твердості, міцності та значної пружності. Кістка людини міцніша за граніт, за міцністю наближається до міді й заліза, а за пружністю переважає дуб.
Ці фізико-хімічні властивості кісткової тканини з віком дуже змінюються. У молодому віці, особливо в дітей, кістки містять значно більше осеїну. У людей старечого віку, навпаки, збільшується вміст мінеральних речовин, зменшується кількість осеїну, і кістки стають крихкішими
Кістки поділяються на такі групи:
- довга кістка (os longum), має трубчасту будову;
- коротка кістка (os breve), має губчасту будову;
- плоска кістка (os planum), виконує захисну функцію;
- повітроносна кістка (os pneumaticum), містить повітроносні комірки;
- атипова (мішана) кістка (os irregulare), складається з частин, які належать до вищевказаних груп або різні за розвитком;
- сесамоподібна кістка (os sesamoideum), належить до допоміжного апарату м’язів.
Довгі (трубчасті) кістки мають майже циліндричне тіло — діафіз (diaphysis) і два кінці, які здебільшого костеніють самостійно і називаються епіфізами (epiphysis)*. Довгі (трубчасті) кістки з двома епіфізами називаються біепіфізарними.
Короткі (трубчасті) кістки мають самостійне скостеніння тільки одного кінця (моноепіфізарн і).
Стінка тіла трубчастих кісток утворена переважно компактною речовиною, яка у вигляді трубки оточує кістковомозкову порожнину (cavitas medullaris), в якій міститься (у дорослих людей) жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava). Епіфізи утворені губчастою речовиною, комірки якої заповнені червоним кістковим мозком (medulla ossium rubra). Довгі й короткі трубчасті кістки становлять основу вільних кінцівок і виконують головним чином роль важелів, які беруть участь в опорно-локомоторних функціях, хапальних рухах, підніманні ваги, відштовхуванні тощо.
До плоских кісток належать покривні кістки черепа та кістки поясів кінцівок. Вони складаються із зовнішньої і внутрішньої пластинок компактної речовини та закладеної між ними губчастої. У деяких ділянках плоских кісток губчаста речовина може зникати. Плоскі кістки черепа мають захисне значення для головного мозку, кістки поясів кінцівок виконують опорну функцію.
Повітроносні кістки (решітчаста, лобова, верхньощелепні, скроневі, клиноподібні) мають різноманітну форму, але завжди містять більші або менші повітроносні порожнини (пазухи), які вистелені слизовою оболонкою і з віком збільшуються.
До групи атипових належать інші кістки (атлант, нижня щелепа, носові, виличні, піднебінні), дуже різноманітних за походженням, формою, структурою та функцією.
Лише в деяких місцях поверхня кісток рівна, більшість поверхні має виступи, горби, гребені, шорсткості, відростки, зумовлені прикріпленням сухожилків м'язів, приляганням судин і нервів (борозни), тиском м'язів, мозкових звивин (заглиблення, ямки) тощо. В осіб, які працюють фізично, шорсткості та гребені на кістках збільшуються. У літньому віці нерівності кісток стають чіткішими.
Усі кістки ззовні і зсередини (в межах компактної речовини діафізів і в комірках губчастої речовини) вкриті двома сполучнотканинними оболонками, багатими на кровоносні судини. Обидві оболонки — зовнішня, окістя, або періост (periosteum), і внутрішня, ендост (endosteum), — беруть участь у живленні та розвитку кістки.
Більша частина кісток скелета людини в онтогенезі проходить перетинчасту, хрящову і кісткову стадії розвитку, що значною мірою відбиває філогенетичні етапи розвитку внутрішнього скелета хордових. Ці кістки за характером скостеніння називають вторинними. Деякі кістки (більшість кісток черепа, тіло ключиці) розвиваються із мезенхіми, обминаючи стадію хряща. Вони дістали назву первинних.
Скостеніння кожної кістки починається появою одного, двох або більше осередків (точок) скостеніння. Скостеніння первинних кісток звичайно починається з появи однієї або кількох точок скостеніння серед елементів мезенхіми. Таке скостеніння назвали ендесмальним. Процес скостеніння вторинних кісток відбувається по всій окружності діафіза ззовні всередину в глибоких шарах охрястя (перихондральне скостеніння) та зсередини назовні (енхондральне скостеніння) в тканині хряща, внаслідок чого утворюється губчаста речовина кістки.
Розрізняють первинні точки скостеніння, що виникають у хрящових і сполучнотканинних закладках кісток, і вторинні, які з'являються у пізніші терміни їхнього розвитку. І перші й другі точки назива ють головними. В кінці 2-го — на початку 3-го місяця утробного розвитку з'являються первинні точки скостеніння в діафізах довгих кісток. За рахунок вторинних точок костеніють головним чином епіфізи, а також апофізи (приростки кістки) поблизу епіфізів. Точки скостеніння апофізів називають додатковими.
Нижче зазначено терміни, місце, кількість, послідовність появи точок скостеніння для кожної кістки, а також строки закінчення скостеніння кісток.
Між частинами кістки, які костеніють окремо (з первинних і вторинних точок скостеніння), у більшості відділів скелета до закінчення росту організму (18 - 22 роки) звичайно зберігається епіфізарний хрящ. За рахунок цього хряща забезпечується ріст кісток у довжину. Потовщення та розширення кісток відбувається головним чином за рахунок окістя.
Процес скостеніння досить мінливий, залежить від зовнішніх (захворювання, умови життя, характер харчування тощо) та внутрішніх (спадковість) чинників. За тяжкої виснажливої хвороби, наприклад туберкульозу, а також за несприятливих гігієнічних умов і недостатнього надходження в організм деяких вітамінів і мікроелементів скостеніння скелета, як правило,затримується.
Значний вплив на темпи скостеніння і терміни синостозування (зрощення окремих кісток між собою) має фізичне навантаження. Звичайно дозоване фізичне тренування стимулює ріст і скостеніння скелета*. Надмірне фізичне навантаження на молодий організм може призвести до раннього зрощення кінців (епіфізів) з тілом кістки (діафізом), внаслідок чого обмежується ріст кісток у довжину (В. В. Бунак, Є. Н. Клебанов, Р. Г. Ради-ловська та ін.). Найбільші відхилення в термінах скостеніння трапляються при порушенні функцій ендокринної системи.
У темпах скостеніння та синостозування кісток спостерігається статевий диморфізм. У дівчаток диференціація скелета, як правило, відбувається швидше, порівняно з хлопчиками (різниця становить два-три роки).
Якщо немає патології, стан точок скостеніння (кількість, розмір тощо) і синостозування епіфізів з діафізами кісток є важливим діагностичним показником ступеня біологічної зрілості організму та кісткового віку.
Скелет людини складається з черепа, хребтового стовпа, грудної клітки, кісток верхньої та нижньої кінцівок.
Більшість кісток людини у своєму розвитку тричі видозмінюються і проходять такі стадії розвитку: перетинчасту, хрящову, кісткову.
Якщо кістки у своєму розвитку не проходять хрящової стадії, вони називається первинними кістками (кістки склепіння черепа, кістки лиця тощо) із утворенням точок окостеніння, а якщо кістки розвиваються на місці хряща, вони називаються вторинними кістками (кістки тулуба, кінцівок, основи черепа тощо).
Філогенез скелета людини
Oпорно-руховий апарат людини включає скелет і скелетні посмуговані м’язи. За допомогою цього апарата людина пристосовується до умов навколишнього середовища, може рухатися в просторі, виконувати різні рухи.
В процесі розвитку (філогенез, онтогенез) опорно-руховий апарат зазнає суттєвих змін. Навіть у дорослої людини в процесі її трудової діяльності він удосконалюється, постійно формуються складні рухові навички.
Опорно-руховий апарат прийнято ділити на пасивну і активну частини. Пасивною частиною є скелет, активною — м’язи. Скелет складається з кісток, одні з’єднуються між собою рухомо за допомогою суглобів, інші (таз, череп) — нерухомо (синостози). Завдяки суглобам можливі переміщення одних кісток відносно інших (згинання, розгинання, відведення, приведення та ін.), що й забезпечує динамічну роботу м’язів. Ті кістки, що з’єднуються нерухомо, як правило, утворюють порожнини, де містяться важливі внутрішні органи. Наприклад, череп захищає головний мозок. Опорно-руховий апарат забезпечує не лише динамічну, а й статичну роботу (стояння, сидіння та ін.). Крім того, динамічна робота здебільшого виконується на фоні статичної м’язової роботи. Наприклад, ходьба здійснюється з постави стояння. Як динамічна, так і статична робота опорно-рухового апарата можлива завдяки роботі його активної частини — скелетних м’язів, які своїми сухожилками приєднуються до кісток і під впливом нервів і тих імпульсів, що надходять до них від рухових нервових центрів спинного й головного мозку, скорочуються. Зміна напруження м’язів відбувається рефлекторно завдяки наявності центральної і периферичної нервової систем (рефлекторних дуг). Про зміну функціонального стану м’язів постійно інформують нервові центри і пропріорецептори, а також рецептори сухожилків, суглобів, внаслідок чого вони пристосовують діяльність опорно-рухового апарата до умов зовнішнього середовища та змін функціонального стану цих органів.
Філогенез хребта. Вперше осьовий скелет у вигляді хорди з’явився у представника нижчих тварин — ланцетника. Хорда — пружний, міцний, еластичний тяж, що пролягає вздовж тіла.
У риб хребет кістковий, складається з двох відділів — тулубового з ребрами та хвостового — без ребер. У вищих тварин — рептилій, птахів і ссавців — кістковий хребет має 5 відділів: шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий. Кожний з відділів складається з хребців. Кількість хребців неоднакова у різних видів тварин, але постійна для даного виду. Хребці у риб подібні між собою, голова з тулубом у них з’єднується нерухомо. У амфібій уперше з’являється атлант, який зчленовується з черепом, що сприяє деякій рухомості голови. Вперше грудна кістка з’являється у амфібій. До одного тазового хребця приєднується тазова кістка.
У рептилій хребет складається з шийного, грудного та поперекового відділів. Ребра у них розвинені лише в грудному відділі.
У ссавців і людини лише в грудному відділі збереглися ребра, а в шийному і поперековому відділах залишилися їхні рудименти, де вони зрослися з поперечними відростками хребців, а в крижовому відділі — ввійшли до складу його бічних крижових гребенів.
Філогенез черепа. У хрящових риб відповідно й череп хрящовий, поділяється він на два відділи — мозковий і вісцеральний. Мозковий череп у акул суцільний, з бічними виїмками для очних яблук, під його покривом містяться головний мозок, органи слуху та нюху. Вісцеральний череп приєднується до мозкового рухомо і складається зі щелепної, під’язикової та 5 жаберних дуг.
У кістково-хрящових риб (осетрові) вже з’являються покривні кістки, які утворюються зі сполучної тканини шкіри голови.
У костистих риб у деяких місцях уже відбувається окостеніння хряща й утворення вторинних кісток.
У амфібій кількість ділянок окостеніння збільшується, але в черепі ще досить значна кількість хряща.
У рептилій окостеніння майже повне. У птахів деякі кістки черепа зростаються між собою і їх кількість зменшується.
У ссавців і людини череп кістковий, залишки хряща є лише в носовій перегородці.
Філогенез кінцівок. Уперше кінцівки з’явились у стародавніх амфібій — стегоцефалів і являли собою перетворені парні плавники риб. Така кінцівка мала 5 пальців; ця ознака збереглася в основних групах тварин і людини. У деяких хребетних вона змінилася відповідно до їхнього способу життя. Так, у птахів зменшилася кількість кісток зап’ястка і пальців, передня кінцівка перетворилася на крило. У деяких ссавців розвинулося пальцеходіння. У інших тварин у зв’язку з редукцією пальців утворилися захисні пристосування — копита. У однокопитних розвинувся лише один палець, у парнокопитних — два пальці, кожен з копитом.
У наземних хребетних розрізняють плечовий і тазовий пояси з вільними передніми і задніми кінцівками. Передні кінцівки складаються з плеча, передпліччя та кисті, а задні — зі стегна, гомілки й стопи.
Плечовий пояс викопних амфібій істотно відрізняється своєю будовою. Він складається з лопатки, передньої кістки коракоїда, який на різних стадіях еволюційного розвитку зрісся з лопаткою, утворивши при цьому воронячий відросток і ключиці шкірного походження. Тазовий пояс стегоцефала складається з клубової, сідничої та лобкової кісток, що з’єднуються між собою широким хрящовим прошарком, у якому міститься суглобова западина для зчленування з вільною нижньою кінцівкою. У рептилій названі З кістки з’єднуються між собою в одну безіменну кістку в ділянці кульшової западини.
Кісткова тканина. Розглядаючи розпил кістки під мікроскопом, можна побачити, що вона складається із закономірно Розподілених кісткових пластинок, утворених колагеновими волокнами кістки, просоченими кістковою основною речовиною та остеоцитами.
Види черепів
1 Кінетичний череп
2 Черепи за виличними дугами
2.1 Стегальний або анапсидний череп
2.2 Діапсидний череп
2.3 Синапсидний череп
2.4 Трінапсидний череп
3 Види мозкового черепа
3.1 Тропібазальний череп
3.2 Платибазальний череп
1 Кінетичний череп
Кінетичний череп (з грец. Kinetikós — рухливий) — череп хребетних тварин з рухливими з'єднаннями різних відділів, крім щелепного зчленування.
У риб (за винятком химер і дводишних) при амфістилії і гіостилії верхньощелепний комплекс (піднебінно-квадратний хрящ із блоком кісток верхньої щелепи і піднебіння) рухливий щодо мозкового черепа; у кистеперих риб поряд з амфістилією є рухливе з'єднання між двома головними відділами мозкового черепа — етмосфеноїдним і отико-окципітальним. У наземних хребетних етмосфеноїдний і отико-окципітальний відділи черепа зростаються. В багатьох примітивних плазунів рухливе зчленування між тім'яними кістами і верхньою потиличною (метакінетизм). У ящірок додатково розвивається мезокінетична рухливість у з'єднанні тім'яних кісток із лобовими. Сполучення мета- і мезокінетичної рухливості одержало назву амфікінетизму. У багатьох змій і птахів спостерігається прокінетизм, або ринхокінетизм, — рухливість у з'єднанні лобових кісток із носовими. Ці види кінетизму доповнюються рухливістю квадратної кістки — стрептостилією. Зрідка в нижній щелепи з'являється рухлива зона між зубною і надкутовою кістками (деякі ящірки і птахи).
Функціонально кінетичний череп дозволяє оптимізувати розподіл механічних навантажень у черепі і прикладення сил до утримуваної щелепами здобичі, амортизує удари щелеп, а в змій сприяє ширшому розкриттю пащі і полегшує заковтування великої здобичі, поперечний діаметр якої більший за діаметр голови хижака. У птахів кінетичний череп дає можливість піднімати передню частину наддзьобка при захопленні дзьобом їжі.
2 Черепи за виличними дугами
2.1 Стегальний або анапсидний череп. В ньому немає жодних заочних отворів
Стегальний череп (з грец. stege — дах), анапсидний, або стегокротафічний череп (з грец. krotaphos — скроня) — череп в якому покривні кістки утворюють суцільний щит з отворами лише для ніздрів, тім'яного отвору і очей. Характерний для кісткових риб, давніх земноводних (стегоцефалів) і найпримітивніших плазунів (котилозаврів). В процесі еволюції у типових наземних хребетних в даху черепа в скроневій області (позаду очних ямок) утворюються скроневі вікна, розділені скуластими дугами, або скроневими дугами. В результаті збільшується місце для щелепної мускулатури, а стегальний череп перетворюється на зигальний, або зигокротафічний (з грец. . zygoma — скуласта дуга), череп з отворами в заочній області (скроневими вікнами), розділеними скроневими дугами. Формування скроневих вікон пов'язане з посиленням щелепної мускулатури. При редукції скроневих дуг бічна стінка мозкового черепа стає повністю відкритою зовні (хвостаті земноводні, змії); такий череп називається гімнокротафічним (з грец. gymnos — голий і krotaphos — скроня). Редукція суцільного даху черепа досягається також розвитком вирізок в нижньому і задньому її краях (черепахи). У безногих земноводних кістки даху черепа повторно розростаються, перекриваючи скроневі вікна, — вторинно стегальний череп. Редукція стегального черепа може здійснюватися також шляхом втрати частини покривних кісток (особливо в очноямковій області).
2.2 Діапсидний череп
Діапсидний череп
— череп, в якому є два скроневі отвори, розділені верхньою виличною дугою, що
складається із заочної і лускатої кісток. Нижня вилична дуга утворена виличною
та квадратновиличною кістками. Вона обмежує нижній скроневий отвір знизу.
Вертикальний кістковий місток, що відокремлює скроневі отвори від очної ямки,
називають іноді заочною дугою, а облямовуючий отвори ззаду - задньою виличною
дугою.
2.3 Синапсидний череп
Синапсидний
череп — череп з одним скроневим отвором, як у парапсидному черепі, але він був
розташований нижче. Був у звіроподібних плазунів. Єдина вилична дуга у них
складалася з елементів, які в діапсидному черепі входили до складу різних дуг
(вилична та луската, рідше квадратновилична, кістки).
2.4 Трінапсидний череп
Види мозкового черепа
Тропібазальний череп
Тропібазальний череп (з грец. trópis — кіль і базальний) — мозковий череп з вузькою основою і очними ямками, що зближують, розділеними міжочноямковою перегородкою, позаду якої розташований головний мозок. Тропібазальний череп властивий більшості кісткових риб, плазунам (крім змій і амфісбен) і птахам, з викопних — кистеперим рибам, стегоцефалам.
Платибазальний череп
Платибазальний череп (з грец. platýs — широкий і básis — підстава) — мозковий череп з широкою основою і широко розсуненими очними ямками, між якими продовжується мозкова порожнина. Трабекулярні хрящі (див. Мозковий череп) не зростаються. Властивий круглоротим, акулам, скатам, дводишним рибам, короповим, сучасним земноводним, амфісбенам, зміям і ссавцям. В останніх у зв'язку з сильним розвитком переднього мозку тропібазальний череп, властивостей, їхнім предкам, став повторно платибазальним.
ЧЕРЕП ТВАРИН
Череп дромеозавра
У черепних утворений хрящем (міноги, хрящеві риби) і (або) кісткою (решта представників підтипу Черепні). Поділяється на ендокраніум , представлений ембріональним хрящовим черепом і його похідними в кістяку дорослих тварин, і дерматокраніум, представлений накладними кістками шкірного походження. Зміни черепа у ході еволюції обумовлені прогресивним розвитком головного мозку й органів чуттів, заміною зябрового дихання легеневим і зміною способів харчування при виході з водного середовища на сушу. Ендокраніум складається з мозкового черепа, який розвивається як переднє продовження осьового кістяка тулуба, що розростається навколо головного мозку, органів нюху і слуху, і лицевого (вісцерального черепа) — кістяка переднього відділу глотки. У дерматокраніумі розрізняють кістки даху (склепіння) і основи черепа, піднебінно-квадратного комплексу, нижньої щелепи, зябрової кришки і зябрової перетинки риб і нечисленних накладних окостенінь під'язичної і зябрової дуг. Порожнина черепу з'єднується великим потиличним отвором з хребетним каналом.
Череп людини (вигляд спереду)
В залежності від способу з'єднання перших вісцеральних (лицевих) дуг до мозкового черепа розрізняють амфістилію, гіостилію, автостилію.
Зміни черепа в процесі еволюційного розвитку організмів обумовлені прогресивним розвитком головного мозку і органів чуття, заміною зябрового дихання легеневим і зміною різних способів живлення, що було пов'язане з переходом організмів з водного середовища на сушу. Вісевий череп складається з мозкової коробки (що вміщає головний мозок), носових капсул (що оточують органи нюху) і вушних капсул (що укладають внутрішнє вухо). Мозкова коробка підрозділяється на передній (прехордальний) і задній (хордальний) відділи. Прехордальний відділ об'єднує очноямкову і носову області черепа, хордальний — потиличну і вушну. Прехордальний відділ розвивається з трабекулярних хрящів і розташованих над ними очноямкових (орбітальних) хрящів. У ембріонів хордальний відділ розвивається навколо головного кінця хорди з розташованих по його сторонах парахордальних хрящів і вушних капсул. Парахордалії відповідають невральним дугам найбільш передніх хребців, що злилися, що дозволяє говорити про «хребетне» походження хордального відділу. У кистеперих риб обидва відділи залишаються самостійними, у решти хребетних вони зростаються у ембріонів. Прехордальний відділ вміщає зазвичай тільки передній мозок (великі півкулі), хордальний, — велику частину головного мозку. На черепах дорослих тварин межу між відділами позначають по лінії гіпофіза і отвору для виходу з черепа трійчастого нерва. Носові капсули зростаються з прехордальним відділом. У кистеперих риб і наземних хребетних крім зовнішніх ніздрів є внутрішні (хоани), такі, що відкриваються в передню частину ротової порожнини.
Залежно від будови очноямкового відділу розрізняють платибазальний і тропібазальний типи будови мозкової коробки. У платибазальному черепі прехордальний відділ має широку підставу, головний мозок проникає в очноямкову область (круглороті, акулові і дводишні риби, сучасні земноводні, ссавці). У тропібазальному черепі прехордальний відділ має вузьку підставу, великі півкулі розташовані позаду очноямкової області (решта хребетних).
Вісцелярний череп служить опорою для передньої частини травного тракту. Він складається з метамерних розташованих хрящових дуг, що охоплюють подібно до обручів початковий відділ травного тракту. У всіх хребетних, виключаючи найпримітивніших — безщелепних, передні вісцелярні дуги перетворені в щелепи. Хрящова основа верхньої щелепи — піднебінноквадратний хрящ сформувався в результаті злиття верхніх відділів двох передніх дуг — передщелепної і власне щелепної. Хрящова основа нижньої щелепи — мекелів хрящ — відповідає нижньому відділу другої вісцелярної (щелепний) дуги. Верхній відділ третьої вісцелярної (гіоїдної) дуги у риб перетворений в так званий підвісок, що зазвичай бере участь в прикріпленні щелеп до вісевого черепа. У більшості риб щелепна дуга зчленовується з вісевим черепом тільки за допомогою підвіска (гіостилія). У химер і дводишнх риб, а також у наземних хребетних піднебінноквадратний хрящ безпосередньо з'єднується з вісевим черепом без участі підвіска (аутостілія). У вимерлих панцирних і примітивних кісткових риб і у деяких акул щелепна дуга зчленовується з вісевим черепом як безпосередньо, так і за допомогою підвіска (амфістілія). У наземних хребетних підвісок перетворюється на слухову кісточку, провідну звуки від барабанної перетинки до внутрішнього вуха, задні вісцелярні (власне зяброві) дуги перетворяться в під'язикову кістку і хрящі гортані. У ссавців з'являються додаткові слухові кісточки — ковадло і молоточок, що сформувалися із задніх елементів небноквадратного і меккельова хрящів, що відчленилися, — квадратної і зчленованої кісток.
У вищих риб і у наземних хребетних ембріональний хрящовий череп більш-менш костеніє і, крім того, покривається такими, що утворюються в глибоких шарах шкіри т.з. покривними, або шкіряними, кістками. Зовні покривні кістки утворюють дах Ч., до складу якої входять носові, лобові, тім'яні, лускаті і ін. кістки. Спочатку в даху Ч. були отвори лише для очей і ніздрів (стьобальний череп), але у більшості наземних хребетних позаду очних ямок є отвори — скроневі вікна, розділені скроневими, або скуластими, дугами (зігальний череп). Функція верхніх щелеп переходить до верхнегубним покривним кісткам — передщелепним і щелепним. Покривні кістки небноквадратного хряща — піднебінні і крилоподібні — формують піднебінну поверхню кісткового Ч. У деяких плазунів і ссавців за рахунок цих кісток формується вторинне піднебіння, що відокремлює область хоан від головної частини ротової порожнини.
Безщелепні
Серед сучасних хребетних найпримітивніше побудований череп у круглоротих. Найдавніші хребетні (безщелепні) мали хрящовий або частково закостенілий ендокраніум і добре розвинутий дерматокраніум. У сучасних круглоротих кісток у скелеті нема, відсутність накладних окостенінь у них, очевидно, явище вторинне.
Риби
У сучасних хрящових риб кісток у скелеті нема, відсутність накладних окостенінь у них, очевидно, явище вторинне. Ендокраніум не повністю костеніє в багатьох кісткових риб. У хрящових риб мозковий череп масивний, добре сформований, зазвичай сильно розвинутий його передніздрьовий відділ — рострум. Функцію щелеп виконує передня вісцеральна дуга, за нею випливає під'язикова дуга — підвісок, що з'єднує щелепну дугу з мозковою коробкою. Інші вісцеральні дуги в риб перетворені в зяброві. У кісткових риб мозковий череп і щелепна дуга покриті накладними кістками.
Земноводні
У наземних хребетних піднебінно-квадратний хрящ зростається з мозковим черепом, його передня частина зазвичай редукується, верхній відділ під'язикової дуги перетворений у слухову кісточку, зяброві дуги разом з нижнім відділом під'язикової дуги перетворяться в під'язиковий апарат, зяброва кришка зникає, дах мозкового черепа в тому або іншому ступені утворений накладними кістками.
В теперішніх земноводних накладні окостеніння скроневої і щічної області сильно редукуються. Ендокраніум не повністю костеніє в багатьох сучасних земноводних.
Плазуни
Для плазунів характерний розвиток скроневих вікон (отворів) і скроневих дуг, у крокодилів добре розвинуте вторинне кісткове піднебіння.
Птахи
У птахів різко збільшується обсяг черепної порожнини, що позв'язано зі збільшенням розмірів головного мозку. У птахів кістки черепа тонкі, цілісна черепна коробки утворюється шляхом їхнього злиття. Для них характерна також наявність беззубих щелеп, що утворюють дзьоб. В деяких птахів мається тверде піднебіння, особливості будови якого є важливою систематичною ознакою.
Ссавці
У ссавців різко збільшується обсяг черепної порожнини, що позв'язано зі збільшенням розмірів головного мозку. Для черепа багатьох ссавців характерне утворення (шляхом злиття) комплексних кісток (наприклад, потиличної, скроневої). Задні кістки щелепної дуги перетворені в додаткові слухові кісточки. У зв'язку з цим формується новий щелепний суглоб. Під'язикова і зяброва дуги представлені під'язиковим апаратом і хрящами гортані.
Череп людини
Вигляд спереду
Вигляд збоку
Будова черепа дорослої людини
Череп людини складається з 23 кісток. Усі вони, крім нижньощелепної і під'язикової, міцно з'єднані швами. Обсяг мозкового черепа— бл. 1500 см³. Верхня його частина утворює дах, а нижня — основу черепа. Зсередини в основі містяться три парні поглиблення (передня, середня і задня ямки), де розташовані (відповідно) лобові і скроневі частки і мозочок. Через численні канали й отвори основи проходять нерви і кровоносні судини, а через великий потиличний отвір порожнина черепа зв'язується зі спинномозковим каналом. Лицевий череп утворює кістковий скелет верхніх відділів органів дихання (ніс) і травлення (рот, горлянка), у ньому розташовані органи слуху, зору, нюхова частина носа. Сукупність кісток лицьового черепа визначає форму лиця. Середня окружність черепа людини 52—64 см, довжина 15—18 см, ширина 12—15 см.
У процесі росту форма черепа підлягає змінам. При народженні кістки розвинуті не цілком, а між ними маються сполучні перетинки. В ранньому дитинстві мозковий череп має значно більший обсяг у порівнянні з лицевим. З віком ці відмінності згладжуються, відбувається поступове окостеніння швів. У старечому віці відзначається зменшення розмірів нижніх частини лиця (при атрофії нижньої щелепи). Вивчення варіацій розмірів і форми черепа і складових його кісток має велике значення в антропології. При антропологічних дослідженнях визначають нормальну статеву і вікову мінливість черепа в різних групах сучасного населення, зв'язки цієї мінливості з типами статури, гормональним станом, соціальними і природними умовами життя, спадковістю тощо У чоловіків череп дещо більший, його кістки масивні, сильніше розвинутий кістковий рельєф (надбрів'я, лінії прикріплення м'язів на скроневій і потиличній кістках, на нижній щелепі). З віком міняються співвідношення мозкового і лицевого відділів, заростають шви, відбувається зміна зубів тощо У процесі антропогенезу. Череп поступово як би втрачає «мавпячі» риси і здобуває будову, властиву сучасній людині: мозковий відділ починає переважати над лицевим, підвищується черепний дах, її лобовий відділ стає ширшим і вищим, що обумовлено збільшенням лобової і тім'яно-скроневої областей мозку; сильно розвинуті у викопних людей надочноямкові валики слабшають і перетворюються в надбрівні дуги; зникає подовжній гребінь черепа; потилиця стає округлою і утрачає виражені в давніх людей валик та інші розростання кісток, що служили місцем прикріплення потужних шийних м'язів; зменшується виступ уперед лицьового відділу черепа, розвивається підборідний виступ на нижній щелепі. Особливості будови черепа використовуються в расознавстві й етнографії.
Анатомічна мінливість форми черепа людини
Форма черепа в сучасної людини змінюється в досить широких межах. Варіанти розрізняють на підставі багатьох індексів і описових особливостей різних частин черепа. Слід зазначити, що будь-який із прийнятих поділів є умовним, оскільки відмінності між групами мають кількісний характер, а тому чітких меж між ними немає.
У сучасній краніології найчастіше визначають тип черепа на підставі черепного показника (співвідношення найбільшого поперечного діаметра склепіння черепа та його максимальної довжини) і форми склепіння. Розрізняють такі типи черепа: доліхокранпий (черепний показник <74,9); мезокранний (черепний показник 75 — 79,9) і брахікранний (показник >80)
Серед різноманітних форм лицевого черепа є вузькі, середні, широкі різновиди, форми, що дуже випинають вперед (прогнатні) , помірно (мезогнатні) і слабко (ортогнатні). Досить рідко трапляються черепи з незарощеним лобовим (метопічним) швом або кістками-швами (ossa suturalis), розташованими найчастіше в ділянці потиличної і тім'яної кісток.
Можуть бути також черепи патологічно змінені (мікроцефалія, незарощення та недорозвинення кісткового піднебіння, наявність різцевої кістки тощо) і штучно деформовані (наприклад, внаслідок накладення дитині різних пов'язок).
ОСНОВА ЧЕРЕПА (BASIS CRANII)
Основа черепа поділяється на:
- внутрішню основу черепа (basis cranii interna);
- зовнішню основу черепа (basis cranii externa).
У внутрішній основі черепа (basis cranii interna) виділяють три черепні ямки: передню, середню і задню
.
Задній край малих крил і горбок сідла клиноподібної кістки відокремлюють передню черепну ямку від середньої черепної ямки.
Границею між середньою і задньою черепними ямками є верхній край кам’янистої частини скроневих кісток і спинка сідла клиноподібної кістки.
Передня черепна ямка (fossa cranii anterior) утворена очноямковими частинами лобових кісток і містить:
- пальцеподібні втиснення (impressiones digitatae);
- мозкові випини (juga cerebralia);
- дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);
- півнячий гребінь (crista gali);
- сліпий отвір (foramen caecum);
- лобовий гребінь лобової кістки (crista frontalis ossis frontalis).
Середня черепна ямка (fossa cranii media) утворена тілом і великими крилами клиноподібної кістки, передньою поверхнею кам’янистої частини і лусковою частиною скроневих кісток. Ця ямка містить:
- турецьке сідло (sella turcica);
- гіпофізну ямку (fossa hypophysialis);
- передперехресну борозну (sulcus prechiasmaticus), що веде до правого і лівого зорових каналів (canalis opticus dexter et sinister);
- сонну борозну (sulcus caroticus);
- рваний отвір (foramen lacerum);
- верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);
- круглий отвір (foramen rotundum);
- овальний отвір (foramen ovale);
- остистий отвір (foramen spinosum);
- трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);
- розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris);
- борозну великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);
- розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris);
- борозну малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);
- покрівлю барабанної порожнини (tegmen tympani);
- дугове підвищення (eminentia arcuata).
Задня черепна ямка (fossa cranii posterior) утворена потиличною кісткою, задньою поверхнею кам’янистих частин, внутрішньою поверхнею соскоподібних відростків правої і лівої скроневих кісток, задньою частиною тіла клиноподібної кістки і соскоподібними кутами тім’яних кісток. Ця ямка містить:
- великий отвір (foramen magnum);
- схил потиличної кістки (clivus ossis occipitalis);
- внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna); внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna);
- хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis);
- внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), що веде у внутрішній слуховий хід (meatus acusticus internus), у глибині цього ходу бере початок канал лицевого нерва (canalis nervi facialis);
- яремний отвір (foramen jugulare);
- борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);
- борозну верхньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superioris);
- борозу нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris);
- канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);
- клино–кам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);
- кам’янисто–потиличну щілину (fissura petrooccipitalis).
Межею між склепінням черепа (calvaria) і внутрішньою основою черепа (basis cranii interna) в ділянці задньої черепної ямки (fossa cranii posterior) є борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi), що переходить із кожної сторони в борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).
Зовнішня основа черепа (basis cranii externa) в передньому відділі прикрита кістками лицевого черепа (viscerocranium).
Задній відділ зовнішньої основи черепа утворений зовнішніми поверхнями потиличної, скроневих і клиноподібної кісток і містить:
- потиличні виростки (condyli occipitales);
- виросткову ямка (fossa condylaris);
- виростковий канал (canalis condylaris), який є непостійним;
- канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);
- зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa);
- глотковий горбок (tuberculum pharyngeum);
- тіло клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);
- нижню поверхню кам’янистої частини скроневої кістки (facies inferior partis petrosae ossis temporalis);
- зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici);
- зовнішній отвір м’язово–трубного каналу (foramen externum canalis musculotubarii);
- яремну ямку (fossa jugularis);
- яремний отвір (foramen jugulare);
- шилоподібний відросток (processus styloideus);
- соскоподібний відросток (processus mastoideus);
- шило–соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum);
- барабанну частину скроневої кістки (pars tympanica ossis temporalis);
- зовнішній слуховий отвір (porus acusticus externus);
- барабанно–соскоподібну щілину (fissura tympanomastoidea);
- соскоподібну вирізку (incisura mastoidea);
- борозну потиличної артерії (sulcus arteriae occipitalis);
- нижньощелепну ямку (fossa mandibularis);
- суглобовий горбок (tuberculum articulare);
- остистий отвір (foramen spinosum);
- овальний отвір (foramen ovale);
- кам’янисто–потиличну щілину (fissura petrooccipitalis);
- клино–кам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);
- рваний отвір (foramen lacerum);
- кісткове піднебіння (palatum osseum);
- великий піднебінний канал (canalis palatinus major);
- великий піднебінний отвір (foramen palatinum majus);
- малі піднебінні отвори (foramina palatina minora);
- різцеву ямку (fossa incisiva);
- різцевий канал (canalis incisivus);
- різцевий отвір (foramen incisivum);
- піднебінний валок (torus palatinus);
- піднебінно–піхвовий канал (canalis palatovaginalis);
- лемешево–піхвовий канал (canalis vomerovaginalis);
- лемешево–дзьобовий канал (canalis vomerorostralis).
Кісткове піднебіння (palatum osseum) має шви (suturae), що проходять по серединній лінії, між піднебінними відростками (processus palatini) правої та лівої верхніх щелеп (maxilla dextra et sinistra) та горизонтальними пластинками правої і лівої піднебінних кісток – серединне піднебінне шво (sutura palatina mediana), а також між передніми краями горизонтальних пластинок піднебінних кісток (laminae horizontales ossium palatinorum) та задніми краями піднебінних відростків верхніх щелеп – поперечне піднебінне шво (sutura palatina transversa).
Спереду і з боків кісткове піднебіння (palatum osseum) обмежоване комірковими відростками верхньої щелепи (processus alveolares maxillae), які разом утворюють коміркову дугу (arcus alveolaris).
Біля переднього кінця серединного піднебінного шва (extremitas anterior suturae palatinae medianae) знаходиться різцевий канал (canalis incisivus).
У латеральному відділі поперечного піднебінного шва (sutura palatina transversa) в основі кожної горизонтальної пластинки розташовуються ліві і праві:
- великі піднебінні отвори (foramina palatina majora);
- 2–3 малих піднебінних отвори (foramina palatina minora).
Скронева ямка (fossa temporalis)
Скронева ямка утворена:
- лобовою лускою (squama frontalis);
- тім’яною кісткою (os parietale).
Угорі вона (fossa temporalis) обмежована скроневою лінією (linea temporalis), а знизу підскроневим гребенем (crista infratemporalis) і верхнім краєм виличної дуги (margo superior arcus zygomatici).
Донизу скронева ямка (fossa temporalis) переходить в підскроневу ямку (fossa infratemporalis).
Присередньою стінкою скроневої ямки (paries medialis fossae temporalis) є:
- скроневі поверхні лобової луски (facies temporales squamae frontalis) та великого крила клиноподібної кістки (ala major ossis sphenoidalis);
- зовнішні поверхні лускової частини скроневої кістки (facies externae partis squamosae ossis temporalis) та нижньої частини тім’яної кістки (pars inferior ossis parietalis).
Ззовні ця ямка (fossa temporalis) відмежована виличною дугою (arcus zygomaticus), а спереду – виличною кісткою (os zygomaticum) та виличним відростком лобової кістки (processus zygomaticus ossis frontalis).
Скронева ямка (fossa temporalis) заповнена скроневим м’язом, фасцією, судинами і нервами, жировою тканиною.
Підскронева ямка (fossa infratemporalis)
Підскронева ямка угорі відмежована від скроневої ямки (fossa temporalis) підскроневим гребенем великого крила клиноподібної кістки (crista infratemporalis alae majoris ossis sphenoidalis).
Верхньою стінкою (paries superior) цієї ямки (fossa infratemporalis) є:
- скронева кістка (os temporale);
- велике крило клиноподібної кістки (ala major ossis sphenoidalis).
Присередня стінка (paries medialis) утворена бічною пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (lamina lateralis processus pterygoidei ossis sphenoidalis).
Передньою стінкою підскроневої ямки (paries anterior fossae infratemporalis) служить горб верхньої щелепи (tuber maxillae) і частково – вилична кістка (os zygomaticum).
Нижньої стінки підскронева ямка (fossa infratemporalis) не має.
Із бічної сторони підскронева ямка (fossa infratemporalis) не має кісткової стінки, лише частково прикрита гілкою нижньої щелепи (ramus mandibulae).
Спереду підскронева ямка (fossa infratemporalis) сполучається через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita).
Присередньо вона з’єднується через крило–верхньощелепну щілину (fissura pterygomaxillaris) з крило–піднебінною ямкою (fossa pterygopalatina).
Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina)
Вона є парна і обмежована:
- спереду – горбом верхньої щелепи (tuber maxillae);
- ззаду – основою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (basis processus pterygoidei ossis sphenoidalis);
- присередньо – перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini).
Збоку ця ямка (fossa pterygopalatina) кісткової стінки не має і сполучається з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis) через крило–верхньощелепну щілину (fissura pterygomaxillaris).
Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) донизу поступово звужується і переходить у великий піднебінний канал (canalis palatinus major)
Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) має шість отворів, через які сполучається:
- присередньо – з носовою порожниною (cavitas nasi) через клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum);
- угорі та ззаду – із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) через круглий отвір (foramen rotundum);
- ззаду – із зовнішньою основою черепа (basis cranii externa) в ділянці рваного отвору (foramen lacerum) через крилоподібний канал (canalis pterygoideus);
- унизу – з ротовою порожниною (cavitas oris) через великий піднебінний канал (canalis palatinus major);
- допереду – через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) з очною ямкою (orbita);
- збоку – з підскроневою ямкою (fossa infratemporalis).
Тема 2. Очна ямка. Носова порожнина. Вікові і статеві особливості будови черепа. Розміри черепа.
Очна ямка; орбіта (orbita)
Очна ямка має:
- верхню стінку (paries superior);
- нижню стінку (paries inferior);
- бічну стінку (paries lateralis);
- присередню стінку (paries medialis);
- очноямковий край (margo orbitalis);
- надочноямковий край (margo supraorbitalis);
- підочноямковий край (margo infraorbitalis);
- бічний край (margo lateralis);
- присередній край (margo medialis).
Верхня стінка (paries superior) утворена:
- лобовою кісткою (os frontale);
- малими крилами клиноподібної кістки (alae minores ossis sphenoidalis).
У передній частині верхньої стінки на межі з бічною стінкою (paries lateralis) розміщена ямка сльозової залози (fossa gladulae lacrimalis), в ділянці присередньої стінки – блокова ямка (fovea trochlearis), або блокова ость (spina trochlearis).
Нижня стінка (paries inferior) утворена:
- верхньою щелепою (maxilla);
- виличною кісткою (os zygomaticum);
- піднебінною кісткою (os palatinum).
На цій стінці (paries inferior) проходить підочноямкова борозна (sulcus infraorbitalis), яка переходить в підочноямковий канал (canalis infraorbitalis). Останній відкривається підочноямковим отвором (foramen infraorbitale) на лицевій поверхні черепа (cranium) в ікловій ямці (fossa canina).
Бічна стінка (paries lateralis) утворена:
- очноямковою поверхнею великого крила клиноподібної кістки (facies orbitalis alae majoris ossis sphenoidalis);
- очноямковою поверхнею виличної кістки (facies orbitalis ossis zygomatici);
- виличним відростком лобової кістки (processus zygomaticus ossis frontalis).
На цій стінці (paries lateralis) розташований вилично–очноямковий отвір (foramen zygomaticoorbitale).
Присередня стінка (paries medialis) утворена:
- лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);
- сльозовою кісткою (os lacrimale);
- очноямковою пластинкою решітчастої кістки (lamina orbitalis ossis ethmoidalis);
- ззаду тілом клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);
- угорі присередньою ділянкою очноямкової частини лобової кістки (regio medialis partis orbitalis ossis frontalis).
На цій стінці (paries medialis) у верхній частині в шві (sutura) між лобовою кісткою (os frontale) і решітчастою кісткою (os ethmoidale) знаходяться:
- передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius);
- задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius).
У передній частині присередньої стінки (paries medialis) розташована:
- сльозова борозна (sulcus lacrimalis);
- ямка сльозового мішка (fossa sacci lacrimalis), яка переходить у носо–сльозовий канал (canalis nasolacrimalis).
Очна ямка (orbita) відкривається назовні очноямковим входом (aditus orbitalis), який обмежений:
- підочноямковим краєм (margo infraorbitalis);
- надочноямковим краєм (margo supraorbitalis).
Між бічною стінкою (paries lateralis) і верхньою стінкою (paries superior) розташована верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior).
Між бічною стінкою (paries lateralis) і нижньою стінкою (paries inferior) знаходиться нижня очноямкова щілина (fissura orbitalis inferior).
Сполучення очної ямки (orbita):
- назовні через очноямковий вхід (aditus orbitalis);
- із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna) через зоровий канал (canalis opticus) та верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);
- із крило–піднебінною ямкою (fossa pterygopalatina) та підскроневою ямкою (fossa infratemporalis) через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior);
- із нижнім носовим ходом носової порожнини (meatus nasi inferior cavitatis nasi) через носо–сльозовий канал (canalis nasolacrimalis);
- із передньою черепною ямкою (fossa cranii anterior) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna) через передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius);
- із задніми решітчастими комірками решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores ossis ethmoidalis) через задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius).
Носова порожнина (cavitas nasalis ossea)
Вона відкривається спереду грушоподібним отвором (apertura piriformis), а ззаду – через хоани (choanae) сполучається з носоглоткою.
Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) розділена кістковою носовою перегородкою (septum nasi osseum) на праву та ліву половини, і кожна половина має:
- верхню стінку (paries superior);
- нижню стінку (paries inferior);
- бічну стінку (paries lateralis);
- присередню стінку (paries medialis).
Бічна стінка (paries lateralis) утворена:
- носовою кісткою (os nasale);
- лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);
- сльозовою кісткою (os lacrimale);
- решітчастим лабіринтом (labyrinthus ethmoidalis);
- перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini);
- присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (lamina medialis processus pterygoidei ossis sphenoidalis);
- нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior).
Верхня стінка (paries superior) утворена:
- лобовою кісткою (os frontale);
- дірчастою пластинкою решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis).
Присередня стінка утворена:
- кістковою носовою перегородкою (septum nasi osseum), яка складається з:
- перпендикулярної пластинки решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);
- лемeша (vomer).
Нижня стінка (paries inferior) утворена кістковим піднебінням (palatum osseum), яке складається з піднебінного відростка верхньої щелепи (processus palatinus maxillae) і горизонтальної пластинки піднебінної кістки (lamina horizontalis ossis palatini).
Кісткове піднебіння (palatum osseum) має шви (suturae), що проходять по серединній лінії, між піднебінними відростками (processus palatini) правої та лівої верхніх щелеп (maxilla dextra et sinistra) та горизонтальними пластинками правої і лівої піднебінних кісток – серединне піднебінне шво (sutura palatina mediana), а також між передніми краями горизонтальних пластинок піднебінних кісток (laminae horizontales ossium palatinorum) та задніми краями піднебінних відростків верхніх щелеп – поперечне піднебінне шво (sutura palatina transversa).
Спереду і з боків кісткове піднебіння (palatum osseum) обмежоване комірковими відростками верхньої щелепи (processus alveolares maxillae), які разом утворюють коміркову дугу (arcus alveolaris).
Біля переднього кінця серединного піднебінного шва (extremitas anterior suturae palatinae medianae) знаходиться різцевий канал (canalis incisivus).
У латеральному відділі поперечного піднебінного шва (sutura palatina transversa) в основі кожної горизонтальної пластинки розташовуються ліві і праві:
- великі піднебінні отвори (foramina palatina majora);
- 2–3 малих піднебінних отвори (foramina palatina minora).
Між верхньою носовою раковиною (concha nasalis superior) і середньою носовою раковиною (concha nasalis media) проходить верхній носовий хід (meatus nasi superior), куди, за посередництва клино–решітчастого закутка (recessus sphenoethmoidalis), відкриваються:
- клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis);
- задні решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores ossis еthmoidalis).
Між середньою носовою раковиною (concha nasalis media) і нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior) проходить середній носовий хід (meatus nasi medius), куди через решітчасту лійку (infundibulum ethmoidale) та півмісяцеву щілину (hiatus semilunaris) відкриваються:
- лобова пазуха (sinus frontalis);
- верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris);
- передні решітчасті комірки (cellulae ethmoidales anteriores);
- середні решітчасті комірки (cellulae ethmoidales mediae).
Між нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior) і кістковим піднебінням (palatum osseum) розташований нижній носовий хід (meatus nasi inferior), куди відкриваються:
- носо–сльозовий канал (canalis nasolacrimalis);
- різцевий канал (canalis incisivus).
Спільний носовий хід (meatus nasi communis) є частиною носової порожнини (cavitas nasi) між носовими раковинами (conchae nasales) і носовою перегородкою (septum nasi).
Носо–глотковий хід (meatus nasopharyngeus) розташований між заднім краєм носових раковин (margo posterior concharum nasalium) та хоанами (choanae).
На бічній стінці (paries lateralis) цього ходу позаду середньої носової раковини (concha nasalis media) розташований клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum).
Позаду і дещо вище верхньої носової раковини (concha nasalis superior) розташований клино–решітчастий закуток (recessus sphenoethmoidalis), куди відкривається клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis) через отвір клиноподібної пазухи (apertura sinus sphenoidalis).
Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) сполучається через:
- грушоподібний отвір (apertura piriformis) із зовнішнім середовищем;
- дірчасті отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina cribrosa laminae cribrosae ossis ethmoidalis) – з передньою черепною ямкою (fossa cranii anterior) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna);
- різцевий канал (canalis incisivus) – з ротовою порожниною (cavitas oris);
- хоани (choanae); задні носові отвори (aperturae nasales posteriores) – із зовнішньою основою черепа (basis cranii externa), або, за наявності м’яких тканин – з носовою частиною глотки (pars nasalis pharyngis);
- клино–піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) – з крило–піднебінною ямкою (fossa pterygopalatina).
Хоани (choanae); задні носові отвори (aperturae nasales posteriores) обмежовані:
- знизу – горизонтальними пластинками піднебінних кісток (laminae horizontales ossium palatinorum);
- присередньо – лемешем (vomer);
- збоку – присередніми пластинками крилоподібних відростків клиноподібної кістки (laminae mediales processuum pterygoideorum ossis sphenoidalis);
- угорі – тілом (corpus) та піхвовими відростками клиноподібної кістки (processus vaginales ossis sphenoidalis) і крилами лемеша (alae vomeris).
Особливості черепа новонародженого
Череп новонародженого (cranium neonati) має такі особливості:
- мозковий череп (neurocranium) за об’ємом у 8 разів більший за лицевий череп (viscerocranium), а у дорослої людини – у 2 рази більший за лицевий череп (viscerocranium);
- у новонародженого очні ямки (orbitae) широкі;
- основа черепа (basis cranii) у порівнянні із склепінням черепа (calvaria) значно менша;
- кістки черепа (ossa cranii) з’єднані між собою за допомогою широких хрящових і волокнистих (фіброзних) прошарків, тобто склепіння черепа (calvaria) не має швів;
- тім’яний горб (tuber parietale) та лобовий горб (tuber frontale) добре виражені;
- лобова кістка (os frontale) складається із двох частин, надбрівні дуги (arcus superciliares) відсутні, лобових пазух (sinus frontales) ще немає, з усіх пазух ледве намічені гайморові порожнини;
- великі крила клиноподібної кістки (alae majore ossis sphenoidalis) ще не зрослися з її тілом (corpus)
- нижня щелепа (maxilla) має дві частини – дві половини;
- частини скроневої кістки (os temporale) відокремлені одна від одної добре вираженими щілинами, які заповнені хрящовими або волокнистими (фіброзними) прошарками;
- соскоподібний відросток скроневої кістки (processus mastoideus ossis temporalis) невиражений, як і потиличні виростки (condyli occipitales);
- на кістках черепа (ossa cranii) не виражені горби та лінії – місця прикріплення м’язів;
- відсутні коміркові (альвеолярні) відростки (processus alveolares);
- верхні щелепи (maxillae) недорозвинені.
Найхарактерніша ознака черепа новонародженого – це наявність тім’ячoк черепа (fonticuli cranii).
Між незрощеними половинами луски лобової кістки (os frontale) і тім’яними кістками (ossa parietalia) розташоване переднє тім’ячко (fonticulus anterior), яке закрите сполучною тканиною. Воно заростає в кінці 1–го року життя або на початку 2–го року життя.
Між тім’яними кістками (ossa parietalia) і лускою потиличної кістки (os occipitale) розташоване заднє тім’ячко (fonticulus posterior), яке заростає на 2–3-му місяці життя.
Між тім’яною кісткою (os parietale), потиличною кісткою (os occipitale) і скроневою кісткою (os temporale) розташоване парне соскоподібне тім’ячко (fonticulus mastoideus) або задньобічне тім’ячко (fonticulus posterolateralis), яке заростає наприкінці внутрішньоутробного розвитку або упродовж перших 2–3–х місяців життя.
Між лобовою кісткою (os frontale), тім’яною кісткою (os parietale), клиноподібною кісткою (os sphenoidale) і скроневою кісткою (os temporale) розміщене парне клиноподібне тім’ячко (fonticulus sphenoidalis) або передньобічне тім’ячко (fonticulus anterolateralis), яке теж заростає переважно перед народженням дитини або упродовж перших 2–3–х місяців життя.
Аномалії кісток черепа
Аномалії кісток черепа численні й різноманітні, найчастіше зустрічаються такі вади розвитку.
1. Потилична кістка (os occipitale):
- верхняя частина луски відокремлюється від решти кістки у вигляді окремої кістки трикутної форми, що відповідає міжтім’яній кістці (os interparietale) тварин;
- глибока щілина по краю луски з одного або обох боків – сліди неповного зрощення;
- зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa) може досягати дуже великих розмірів;
- площинка вище верхньої каркової лінії (linea nuchalis superior) підноситься як поперечний валок (torus occipitalis), він відповідає зовнішньому потиличному гребіню (crista occipitalis externa) мавп;
- від нижньої поверхні яремного відростка (processus jugularis) відходить присоскоподібний (колосоподібний) відросток (processus paramastoideus), він може досягати великої довжини і навіть зчленовуватися з поперечно-ребровим відростком (processus costotransversarius) атланта (atlas);
- на передньому краї великого отвору (foramen magnum) потиличної кістки (os occipitale) спостерігається горбок із суглобовою поверхнею - третій виросток (condylus tertius), який зчленовується з передньою дугою атланта (arcus anterior atlantis).
- перший шийний хребець (atlas [I]) може в більшій або меншій мірі асимілюватись з потиличною кісткою (os occipitale).
2. Клиноподібна кістка (os sphenoidale):
- тіло кістки (corpus ossis sphenoidale) в ділянці гіпофізній ямки турецького сідла (fossa hypophysialis sella turcica) пронизане наскрізним каналом (canalis craniopharyngeus), який містить протоку мозкового придатку (hypophysis cerebri), яка не заросла (затримка розвитку);
- може бути відсутнім остистий отвір (foramen spinosum).
3. Лобова кістка (os frontale):
- обидві половини лобової кістки не зростаються і утворюється по серединній лінії лобовий шов (sutura frontalis);
- величина лобних пазух варіює, надзвичайно рідко їх немає зовсім.
4. Решітчаста кістка (os ethmoidale):
- розвиток комірок дуже варіює;
- часто зустрічається найвища носова раковина (concha nasalis suprema).
5. Тім’яна кістка (os parietale):
- поділ кістки стріловим швом на верхню і нижню половини – подвійна тім’яна кістка або двочасткова тім’яна кістка (os parietale bipartitum).
6. Скронева кістка (os temporale):
- яремна ямка (fossa jugularis) поділяється відростком (processus intrajugularis) на дві ямки, якщо цей відросток великий, то утворюється поділений яремний отвір (foramen jugulare bipartitum);
- шилоподібний відросток (processus styloideus) може бути відсутнім або він майже досягає під’язикової кістки (os hyoideum).
7. Верхня щелепа (maxilla):
- різцевий шов (sutura incisiva) може бути добре вираженим, його може бути видно на лицевій поверхні (facies facialis);
- на нижній поверхні піднебінних відростків (processus palatinus) по серединній лінії (переходячи і на піднебінни кістки) розвивається іноді валок (torus palatinus);
- різцеві канали (canales incisivi) варіюють, як і верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris).
8. Вилична кістка (os zygomaticum):
- кістка може ділитись горизонтальним швом наполовину, утворивши подвійну виличну кістку (os zygomaticum bipartitum);
- в рідких випадках вилична кістка розвинута рудиментарно, так що вилична дуга (arcus zygomaticus) переривається.
9. Носова кістка (os nasale):
- величина і форма носових кісток дуже варіюють;
- носова кістка не досягає лобової кістки;
- може зовсім не бути носової кістки, тоді вона замінюється добре розвинутим лобовим відростком верхніх щелеп;
- носові кістки можуть мати великі розміри, які часто асиметричні;
- зрідка носові кістки зливаються в одну кістку, як у мавп.
10. Сльозова кістка (os lacrimale):
- численні варіації величини;
- відсутність сльозової кістки, її замінює лобовий відросток (processus frontalis) верхньої щелепи (maxilla) або очноямкова пластинка (lamina orbitalis) решітчастої кістки (os ethmoidale).
11. Нижня носова раковина (concha nasalis inferior):
- варіює верхньощелепний відросток (processus maxillaris);
- варіює решітчастий відросток (processus ethmoidalis).
12. Леміш (vomer):
- викривлення леміша в той або інший бік.
13. Нижня щелепа (mandibula):
- обидві половини часто асиметричні;
- величина кута і форма суглобового відростка дуже варіюють;
- зустрічаються подвійні отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae) та підборідний отвір (foramen mentale).
14. Під’язикова кістка (os hyoideum):
- малі роги (cornu manus) можуть виростати в довгі гострі відростки;
- великі роги іноді (cornu majus) суглобом з’єднуються з тілом під’язикової кістки.
Матеріали підготував асистент Пилипко І.В.