Медицина

ЗАНЯТТЯ 2

1. Будова ребер і груднини. Грудна клітка у цілому. Формування і становлення грудної клітки. Будова ключиці та лопатки.

2.  Плечова кістка, кістки передпліччя, кисті. Їх формування.

3. Загальні дані про череп. Потилична, тім’яна і лобова кістки.  Клиноподібна і решітчаста кістки.

(Заняття  2.)

Тема  1. Будова ребер і груднини. Грудна клітка у цілому. Формування і становлення грудної клітки. Будова ключиці та лопатки.

СКЕЛЕТ  ГРУДНОЇ   КЛІТКИ

Скелет грудної клітки (skeleton thoracis) є кістковою основою грудного відділу тулуба, де містяться життєво важливі органи (серце, легені). Грудна клітка утворена ззаду грудними хребцями, з боків - ребрами, спереду - грудниною.

Груднина (sternum)

Груднина (sternum), на відміну від інших кісток грудної клітки, належить до пізніх філогенетичних утворів, що розвинулися внаслідок злиття вентральних кінців ребер. Появу цієї кістки у більшості хребетних пов'язують з розвитком кінцівок. Це підтверджується тим, що у змій, які повторно втратили кінцівки, як відомо, груднини немає.

У людини груднина має форму дещо випуклої наперед подовженої пластинки.

Груднина складається з ручки груднини (manubrium sterni), тіла груднини (corpus sterni) і мечоподібного відростка (processus xiphoideus).

Між тілом груднини (corpus sterni) і ручкою груднини (manubrium sterni) утворюється кут груднини (angulus sterni), який добре пальпується під шкірою (cutis), відкритий дозаду.

На ручці груднини (manubrium sterni) зверху розташована яремна вирізка (incisura jugularis), а по боках – ключичні вирізки (incisurae clavicularеs).

На бічних поверхнях груднини є реброві вирізки (incisurae costales) для з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер (costae).

image116image117

Груднина - губчаста кістка, вкрита тонкою пластинкою компактної речовини. Завдяки великій кількості кровоносних судин у груднині її використовують для переливання крові. Крім того, з груднини беруть донорський червоний кістковий мозок для пересадження хворим на променеву хворобу та ін.

Точки скостеніння в груднині виникають зверху донизу в такому порядку: у ручці на 4-му, у перших трьох сегментах на 7-9-му місяцях ембріогенезу, в 4-му сегменті - на 1-му й мечоподібному відростку найчастіше на 7-му році життя. Сегменти тіла груднини зростаються до 16 років, мечоподібній! відросток з тілом - після 30 років. Так само пізно виникає синостоз між тілом і ручкою груднини.

Ребра (costaе)

Людина має 12 пар ребер (costae). У далеких зоопредків людини, як і в багатьох сучасних ссавців, ребер значно більше. Кожне ребро - це зігнута вузька і трохи скручена по довжині пластинка. Складається з двох нерівних частин - більшої задньої кісткової частини та меншої передньої (ребрового хряща) і має два кінці - хребтовий, яким з'єднується з хребтом, і груднинний.

Кожне ребро (costa) складається з кісткової частини (реброва кістка – os costale) і хрящової частини (ребровий хрящ – cartilago costalis).

Верхні сім ребер (costae) – справжні ребра (costae verae), тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною (sternum).

VIII–ХII ребра (costae) з грудниною не з’єднуються і називаються несправжніми ребрами (costae spuriae).

VIII–Х ребра (costae) сполучаються з хрящовою частиною вищележачого ребра.

XI–XII ребра мають короткий ребровий хрящ (cartilago costalis), який закінчується в м’язах черевної стінки, і ще називаються коливними ребрами (costae fluctuantes).


image122


image123image127

Кісткова частина ребра (реброва кістка – os costale) має передній кінець– груднинний кінець (extremitas sternalis) і задній кінець – хребтовий кінець (extremitas vertebralis).

На хребтовому кінці (extremitas vertebralis) розрізняють головку ребра (caput costae), на якій міститься суглобова поверхня головки ребра (facies articularis capitis costae). Вона у II – X ребер розділена на верхню і нижню частину гребенем головки ребра (crista capitis costae). I, XI, XII ребра такого гребеня не мають.

За головкою ребра (caput costae) розташована шийка ребра (collum costae), перед якою знаходиться горбок ребра (tuberculum costae).

На горбку ребра (tuberculum costae) є суглобова поверхня горбка ребра (facies articularis tuberculi costae) для з’єднання із ямкою поперечного відростка хребця (fovea costalis processus transversi).

Хребтовий кінець ребра (extremitas vertebralis costae), переходячи в тіло ребра (corpus costae), утворює кут ребра (angulus costae).

Тіло ребра (corpus costae) має внутрішню і зовнішню поверхні (facies interna et externa), верхній і нижній краї (margo superior et margo inferior).

На внутрішній поверхні нижнього краю ребра розташована борозна ребра (sulcus costae), де проходять судини і нерви.

Перше ребро [I] (costa prima [I]) має верхню і нижню поверхні, зовнішній і внутрішній краї. Кут ребра (angulus costae) сходиться з горбком ребра (tuberculum costae).


image124image125


На верхній поверхні першого ребра (costa prima) міститься горбок переднього драбинчастого м’яза (tuberculum musculi scaleni anterioris), спереду від якого проходить борозна підключичної вени (sulcus venae subclaviae), а позаду – борозна підключичної артерії (sulcus arteriae subclaviae).

На зовнішній поверхні другого ребра [II] (costa secunda [II]) розташована горбистість переднього зубчастого м’яза (tuberositas musculi serrati anterioris).

Іноді, як явище атавізму, трапляється більше ребер. З віком збільшується нахил ребер.

Скостеніння ребер відбувається в такому порядку. На восьмому тижні ембріогенезу з'являється точка скостеніння в тілі; у головці та горбку ребра точки скостеніння виникають у 10-12 років. До 20 - 22 років, як правило, настає синостоз усіх частин ребра.

Грудна клітка в цілому (thorax totalis)

Грудну клітку (thorax) утворюють:

- 12 грудних хребців (vertebrae thoracicae);

- 12 пар ребер (costae);

- груднина (sternum).

Ребра відокремлені одне від одного міжребровими просторами (spatia intercostalia).

image112image113

Грудна клітка (thorax) має:

- верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior);

- нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior).

Терміни “вхід у грудну клітку” і “вихід з грудної клітки” використовуються клініцистами по–різному. Так, “синдром грудного вихідного отвору” відповідає грудному вхідному отвору у новій термінології.

Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежований:

- яремною вирізкою груднини (incisura jugularis sterni);

- першими ребрами (costae primae);

- тілом І грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae primae).

Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) обмежований:

- тілом XII грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae duodecimae);

- нижніми ребрами (costae inferiores);

- мечоподібним відростком груднини (processus xiphoideus sterni).

Передньобічний край нижнього отвору грудної клітки (margo anteriolateralis aperturae thoracis inferioris) обмежений з’єднаними між собою VII–X ребрами. Це з’єднання називається ребровою дугою (arcus costalis).

Права реброва дуга (arcus costalis dexter) і ліва реброва дуга (arcus costalis sinister) утворюють з боків підгруднинний кут (angulus infrasternalis).

З обох боків вздовж тіл грудних хребців (corpora vertebrarum thoracicarum) у порожнині грудної клітки вертикально розташовані легеневі борозни (sulci pulmonales).

Форма грудної клітки

Грудна клітка у людини помітно сплющена спереду назад, що зумовлено дорзальним переміщенням лопаток у зв'язку з вертикальним положенням тіла і зміною функцій верхніх кінцівок. Форму грудної клітки людини можна порівняти з дещо сплющеним сагітально зрізаним конусом, основа якого спрямована донизу, а звужена частина — догори .

Розміри й форма грудної клітки у людини досить різноманітні, що визначається віковими і статевими особливостями, індивідуальною мінливістю, умовами розвитку її росту індивіда. Велике значення мають також хронічні захворювання, контакт з професійними шкідливостями тощо.

Для визначення параметрів грудної клітки у людини використовують співвідношення таких розмірів (за М. Г. Привесом): 1) передньозаднього — від точки прикріплення VII ребра до груднини і до остистого відростка хребця, розташованого по горизонталі на тому самому рівні;

2) поперечного - з'єднує сьомі (праве і ліве) ребра в точках, які найбільше виступають; 3) висоти — вимірюється по вертикалі, від краю яремної вирізки груднини до горизонтальної лінії, що проходить через нижні точки десятих ребер.

Індекс ширини визначаю 11, за формулою

де а — поперечний, б — передньо-задній розміри грудної клітки.

Коливання індексу в межах 110—180 вважають нормальними. Якщо індекс менший за 130, грудна клітка вузька, понад 140 — широка.

Розрізняють три основні форми грудної клітки:

1) конічну, або інспіраторну (ніби фіксовану на висоті вдиху), у людей з добре розвинутою мускулатурою, міцних, здорових;

2) плоску, або експіраторну (ніби в стані видиху), коли передня грудна стінка подовжена, сплющена і стоїть майже вертикально, підгруднинний кут гострий, передньо-задній розмір зменшений; характерна для людей з слабко розвиненою мускулатурою верхніх кінцівок і грудної клітки, при збільшенні або зменшенні грудного кіфозу;

3) циліндричну, що займає середнє положення між двома, описаними вище.

 

 

 

Грудний пояс (cingulum pectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.

 

 

Проміжна проекція

Ключиця (clavicula)

Ключиця є парною (трубчастою) короткою кісткою (os breve) S–подібної форми, яка має:

- груднинний кінець (extremitas sternalis);

- надплечовий кінець (extremitas acromialis);

- тіло ключиці (corpus claviculae);

- верхню поверхню (facies superior);

- нижню поверхню (facies inferior).

image200

На нижній поверхні груднинного кінця (facies inferior extremitatis sternalis) розташоване втиснення реброво–ключичної зв’язки (impressio ligamenti costoclavicularis).

На нижній поверхні надплечового кінця (facies inferior extremitatis acromialis) розташовані:

- конусоподібний горбок (tuberculum conoideum);

- трапецієподібна лінія (linea trapezoidea).

image201

Груднинний кінець (extremitas sternalis) має вигин допереду і закінчується груднинною суглобовою поверхнею (facies articularis sternalis) для з’єднання з ключичною вирізкою груднини (incisura clavicularis sterni).

Надплечовий кінець (extremitas acromialis) має вигин дозаду і закінчується надплечовою суглобовою поверхнею (facies articularis acromialis) для з’єднання з надплечовим відростком лопатки (acromion scapulae).

 



Скостеніння. Перша точка скостеніння в ключиці людини виникає на шостому тижні ембріогенезу. У 16 18 років з'являються ознаки скостеніння в груднинному її кінці. Скостеніння ключиці закінчується до 20-25 років життя.

 

Основні морфологічні особливості скелета поясу верхньої кінцівки, зумовлені функцією верхніх кінцівок, виявились значним розширенням лопатки і розташуванням її у фронтальній площині. При цьому суглобова западина й надплечовий відросток спрямовані не вентрально, що характерно для скелетів сучасних людиноподібних мавп, а назовні. Усе це поряд з добре розвинутою ключицею й надплечовим відростком лопатки створило широку опору (фіксацію) для м'язів, які відводять і обертають плечову кістку, та одночасно забезпечило великий діапазон рухів вільної верхньої кінцівки.

 

Лопатка (scapula)

Лопатка (scapula)— парна плоска кістка, розташована в людини на задній поверхні тулуба на рівні II —VII ребер. Таке положення лопатки пов'язане із сплощеною (у передньозадньому напрямку) формою грудної клітки людини.

Лопатка є парною плоскою кісткою (os planum) трикутної форми, що має:

- реброву поверхню; передню поверхню (facies costalis; facies anterior);

image202- задню поверхню (facies posterior);

- верхній край (margo superior);

- присередній край (margo medialis);

- бічний край (margo lateralis);

- верхній кут (angulus superior);

- нижній кут (angulus inferior);

- бічний кут (angulus lateralis);

- шийку лопатки (collum scapulae).

image203

 

На задній поверхні лопатки (facies posterior scapulae) вгорі проходить горизонтально ость лопатки (spina scapulae), яка поділяє її на надостьову ямку (fossa supraspinata) і підостьову ямку (fossa infraspinata).

Ость лопатки (spina scapulae) збоку переходить у надплечовий відросток (acromion), на якому розташована ключична суглобова поверхня (facies articularis clavicularis) для з’єднання з ключицею (clavicula).

image205

На верхньому краї лопатки (margo superior scapulae) міститься вирізка лопатки (incisura scapulae).

Реброва поверхня лопатки (facies costalis scapulae) зайнята підлопатковою ямкою (fossa subscapularis), в якій розташовується однойменний м’яз (m. subscapularis).

На бічному куті лопатки (angulus lateralis scapulae) розташована суглобова западина (cavitas glenoidalis) для з’єднання з головкою плечової кістки (caput humeri).

Над та під суглобовою западиною розташовані:

- надсуглобовий горбок (tuberculum supraglenoidale);

- підсуглобовий горбок (tuberculum infraglenoidale).

Над суглобовою западиною (cavitas glenoidalis) нависає дзьобоподібний відросток (processus coracoideus).

Скостеніння. Лопатка костеніє на основі хряща з трьох основних точок, які з'являються в її тілі наприкінці другого місяця ембріогенезу (ость лопатки розвивається також звідси), у дзьобоподібному відростку — на першому році життя і в надплечовому відростку — у 15 —18 років. Дзьобоподібний і надплечовий відростки зростаються з тілом лопатки до 18 — 21 року. У ділянці нижнього кута лопатки додаткові точки скостеніння з'являються на 16-му році життя і з'єднуються з основними на 20 —21-му році, коли закінчується скостеніння лопатки.


 


 

Тема  2. Плечова кістка, кістки передпліччя, кисті. Їх формування.

 

Плечова кістка (humerus)

Плечова кістка є складовою частиною плеча (brachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis) або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло плечової кістки, діафіз (corpus humeri; diaphysis humeri).

На проксимальному наростку (epiphysis proximalis) розміщена головка плечової кістки (caput humeri), на якій є суглобова поверхня (facies articularis) для з’єднання із суглобовою западиною лопатки (cavitas glenoidalis scapulae).

Головку плечової кістки (caput humeri) обмежовує анатомічна шийка (collum anatomicum), нижче якої знаходяться:

- великий горбок (tuberculum majus);

- малий горбок (tuberculum minus).

 

Вони переходять у гребінь великого горбка; бічну губу (crista tuberculi majoris; labium laterale) і гребінь малого горбка; присередню губу (crista tuberculi minoris; labium mediale), між якими проходить міжгорбкова борозна (sulcus intertubercularis).

На межі між проксимальним наростком (epiphysis proximalis) і тілом кістки (diaphysis) розташована хірургічна шийка плечової кістки (collum chirurgicum humeri).

Тіло плечової кістки (corpus humeri) має:

- передньоприсередню поверхню (facies anteromedialis);

- передньобічну поверхню (fscies anterolateralis);

- задню поверхню (facies posterior);

- присередній край (margo medialis);

- бічний край (margo lateralis).

Передня поверхня тіла плечової кістки (facies anterior corporis humeri) поділяється на передньоприсередню поверхню (facies anteromedialis) та передньобічну поверхню (facies anterolateralis).

На верхній третині задньої поверхні тіла плечової кістки (facies posterior corporis humeri) розташована дельтоподібна горбистість (tuberositas deltoidea), ззаду і знизу від якої проходить борозна променевого нерва (sulcus nervi radialis).

На дистальному наростку (epiphysis distalis) розташований виросток плечової кістки (condylus humeri), а на ньому присередньо розташований блок плечової кістки (trochlea humeri), а збоку – головочка плечової кістки (capitulum humeri).

Над блоком плечової кістки (trochlea humeri) спереду міститься вінцева ямка (fossa coronoidea), а над головочкою плечової кістки – променева ямка (fossa radialis).

На задній поверхні (facies posterior) навпроти цих ямок (fossae) розташована ліктьова ямка (fossa olecrani).

 

По краях дистального наростка плечової кістки (epiphysis distalis humeri) знаходяться:

- присередній надвиросток (epicondylus medialis);

- бічний надвиросток (epicondylus lateralis).

Присередній надвиросток (epicondylus medialis) вгору переходить у присередній наднадвиростковий гребінь (crista supraepicondуlaris medialis) і далі у присередній край тіла плечової кістки (margo medialis corporis humeri). Цей надвиросток може мати надвиростковий відросток (processus supracondylaris).

Бічний надвиросток (epicondylus lateralis) вгору продовжується у бічний наднадвиростковий гребінь; бічний надвиростковий гребінь (crista supraepicondуlaris lateralis; crista supracondylaris lateralis), який догори переходить у бічний край тіла плечової кістки (margo lateralis corporis humeri).

Позаду присереднього надвиростка (epicondylus medialis) проходить борозна ліктьового нерва (sulcus nervi ulnaris).




Кістки передпліччя (ossa antebrachii)

Кістки передпліччя є складовою частиною передпліччя. Із бічної сторони передпліччя (antebrachium) розташована променева кістка (radius), а з присередньої – ліктьова кістка (ulna). Вони є типовими довгими (трубчастими) кістками (ossa longa).

 

Ліктьова кістка (ulna)

Ліктьова кістка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло ліктьової кістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).

На проксимальному наростку ліктьової кістки (epiphysis proximalis ulnae) угорі розташований ліктьовий відросток (olecranon), а знизу і спереду від нього – вінцевий відросток (processus coronoideus). Між ними розташована блокова вирізка (incisura trochlearis).

На бічній поверхні проксимального наростка (epiphysis proximalis) міститься вирізка променевої кістки (incisura radialis) для з’єднання з головкою променевої кістки (caput radii). Дещо нижче вінцевого відростка (processus coronoideus) розташована горбистість ліктьової кістки (tuberositas ulnae).

Тіло ліктьової кістки (corpus ulnae) має:

- передню поверхню (facies anterior);

- задню поверхню (facies posterior;

- присередню поверхню (facies medialis);

–передній край (margo anterior);

- задній край (margo posterior);

міжкістковий край (margo interosseus).

На тілі ліктьової кістки (corpus ulnae) розташований гребінь м’яза–відвертача (crista musculi supinatoris).

На дистальному наростку ліктьової кістки (epiphysis distalis ulnae) розрізняють головку ліктьової кістки (caput ulnae), яка має суглобовий обвід (circumferentia articularis).

На присередній поверхні головки ліктьової кістки (caput ulnae) розташований шилоподібний відросток ліктьової кістки (processus styloideus ulnae), який добре пальпується під шкірою (cutis).

 

Променева кістка (radius)

Променева кістка є складовою частиною передпліччя (antebrachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:

- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);

- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);

- тіло променевої кістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).

На проксимальному наростку променевої кістки (epiphysis proximalis radii) розташована головка променевої кістки (caput radii) з суглобовим обводом (circumferentia articularis) та суглобовою ямкою (fovea articularis) зверху. Нижче головка переходить у шийку променевої кістки (collum radii).

Тіло променевої кістки (corpus ulnae) має:

- передню поверхню (facies anterior);

- задню поверхню (facies posterior);

- бічну поверхню (facies lateralis);

- передній край (margo anterior);

- задній край (margo posterior);

- міжкістковий край (margo interosseus);

- горбистість променевої кістки (tuberositas radii);

- горбистість м’яза–привертача (tuberositas pronatoria).

На дистальному наростку променевої кістки (epiphysis distalis radii) з бічної поверхні (facies lateralis) добре пальпується під шкірою шилоподібний відросток променевої кістки (processus styloideus radii).

Із присередньої сторони міститься вирізка ліктьової кістки (incisura ulnaris) для з’єднання з головкою ліктьової кістки (caput ulnae).

На дистальному наростку променевої кістки (epiphysis distalis radii) розташовані:

- зап’ясткова суглобова поверхня (facies articularis carpalis) для з’єднання із зап’ястковими кістками (ossa carpi);

- надшилоподібний гребінь (crista suprastyloidea);

- дорсальний горбок (tuberculum dorsale);

- борозни сухожилків м’язів–розгиначів (sulci tendinum musculorum extensorum).

 

 

 

 

 

 

Кістки кисті (ossa manus)

Кістки кисті поділяються на:

- зап’ясткові кістки (ossa carpi);

- п’ясткові кістки (ossa metacarpi);

- кістки пальців, фаланги (ossa digitorum; phalanges).

 

Зап’ясткові кістки (ossa carpi)

Їх є вісім, вони утворюють проксимальний і дистальний ряди.

В проксимальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

- човноподібна кістка (os scaphoideum), що має горбок човноподібної кістки (tuberculum ossis scaphoidei);

- півмісяцева кістка (os lunatum);

- тригранна кістка (os triquetrum);

- горохоподібна кістка (os pisiforme).

У дистальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

- кістка–трапеція (os trapezium), що має горбок кістки-трапеції (tuberculum ossis trapezii);

- трапецієподібна кістка (os trapezoideum);

- головчаста кістка (os capitatum);

- гачкувата кістка (os hamatum), що має гачок гачкуватої кістки (hamulus ossis hamati).

Зап’ясткові кістки утворюють борозну зап’ястка (sulcus carpi).



П’ясткові кістки (ossa metacarpi)

До їх складу входять п’ять коротких (трубчастих) кісток, кожна з яких має:

- основу п’ясткової кістки (basis ossis metacarpi);

- тіло п’ясткової кістки (corpus ossis metacarpi);

- головку п’ясткової кістки (caput ossis metacarpi).

Перша п’ясткова кістка (ossa metacarpi I) коротша і ширша, на її основі знаходиться сідлоподібна поверхня (facies sellaris) для зчленування з кісткою–трапецією (os trapezium).

Друга п’ясткова кістка (os metacarpi II) найдовша і в напрямі до V п’ясткової кістки довжина п’ясткових кісток поступово зменшується.

Третя п’ясткова кістка (os metacarpi III) має шилоподібний відросток (processus styloideus ossis metacarpi tertii).

На обернутих одна до одної поверхнях основ II–V п’ясткових кісток (basis ossis metacarpi II–V) є суглобові поверхні (facies articulares) для з’єднання між собою.

Кістки пальців; фаланги кисті (ossa digitorum; phalanges manus)

Вони складаються з:

- основи фаланги (basis phalangis);

- тіла фаланги (corpus phalangis);

- головки фаланги (caput phalangis).

На головці фаланг (caput phalangium) крім кінцевих фаланг (phalanges distales) розташований блок фаланги (trochlea phalangis).

II–V пальці кисті (digiti manus II–V) мають:

- проксимальну фалангу (phalanx proximalis);

- середню фалангу (phalanx media);

- кінцеву фалангу (phalanx distalis).



Перший палець (digitus primus) складається лише з:

- проксимальної фаланги (phalanx proximalis);

- кінцевої фаланги (phalanx distalis).

Кінцеві фаланги на дистальному кінці мають горбистість кінцевої фаланги (tuberositas phalangis  distalis).

Рентгенівські знімки кисті

 

5

24

 

Магнітно резонансні томограми

Умовні позначення


1. Ліктьова кістка (ulna)

2. Головка ліктьової кістки (caput ulnae)

3. Шилоподібний відросток ліктьової кістки (processus styloideus ulnae)

4. Променева кістка (radius)

5. Ліктьова вирізка (incisura ulnaris)

6. Шилоподібний відросток променевої кістки (processus styloideus radii)

7. Зап'ястного суглобова поверхня (facies articularis carpea)

8. Човноподібна кістка (os scaphoideum)

9. Горбок човноподібної кістки (tuberculum ossis scaphoidei)

10. Півмісяцева кістка (os lunatum)

11. Тригранна кістка (os triquetrum)

12. Гороховидна кістка (os pisiforme)

13. Кістка-трапеція (os trapezium)

14. Горбок кістки-трапеції (tuberculum ossis trapezii)

15. Трапецієвидна кістка (os trapezoideum)

16. Головчаста кістка (os capitatum)

17. Гачкоподібна кістка (os hamatum)

18. Гачок гачкоподібної кістки (hamulus ossis hamati)

19. П'ясткова кістка (os metacarpale)

20. Основа 1 п'ясткової кістки (basis ossis metacarpale I)

21. Тіло 1 п'ясткової кістки (corpus ossis metacarpale I)

22. Суглобовий диск (discus articularis)

23. Променева колатеральних зв'язка зап'ястя (lig. collaterale carpi radiale)

24. Ліктьова колатеральних зв'язка зап'ястя (lig. collaterale carpi ulnare)

25. Долонна променезап'ясткова зв'язка (lig. radiocarpeum palmare)

26. Тильна променезап'ясткова зв'язка (lig. radiocarpeum dorsale)

27. Промениста зв'язка зап'ястя (lig. carpi radiatum)

28. Долонні міжзап’ясткові зв'язки (ligg. intercarpea palmaria)

29. Міжкісткова мембрана передпліччя (membrana interossea antebrachii)

30. Міжкісткові міжзап’ястні зв'язки (ligg. intercarpea interosseae)

31. Тильні зап'ястно-п'ястнові зв'язки (ligg. carpometacarpea dorsalia)

32. Долонні зап'ястно-п'ястні зв'язки (ligg. carpometacarpea palmaria)

33. Плечепроменевий м'яз (m. brachioradialis)

34. Круглий пронатор (m. pronator teres)

35. Променевий згинач зап'ястя (m. flexor carpi radialis)

36. Довгий долонний м'яз (m. palmaris longus)

37. Ліктьовий згинач зап'ястя (m. flexor carpi ulnaris)

38. Поверхневий згинач пальців (m. flexor digitorum superficialis)

39. Глибокий згинач пальців (m. flexor digitorum profundus)

40. Довгий згинач великого пальця кисті (m. flexor pollicis longus)

41. Квадратний пронатор (m. pronator quadratus)

42. Довгий променевий розгинач зап'ястя (m. extensor carpi radialis longus)

43. Короткий променевий розгинач зап'ястя (m. extensor carpi radialis brevis)

44. Розгинач пальців (m. extensor digitorum)

45. Розгинач мізинця (m. extensor digiti minimi)

46. Ліктьовий розгинач зап'ястка (m. extensor carpi ulnaris)

47. Супінатор (m. supinator)

48. Довгий м'яз, що відводить великий палець (m. abductor pollicis longus)

49. Довгий розгинач великого пальця кисті (m. extensor pollicis longus)

50. Короткий розгинач великого пальця кисті (m. extensor pollicis brevis)

51. Розгинач вказівного пальця (m. extensor indicis)

52. М'язи піднесення великого пальця кисті

53. Короткий м'яз, що відводить великий палець кисті (m. abductor pollicis brevis)

54. М'яз, що протиставляє великий палець кисті (m. opponens pollicis)

55. Короткий згинач великого пальця кисті (m. flexor pollicis brevis)

56. М'яз, що приводить великий палець кисті (m. adductor pollicis)

57. Короткий долонний м'яз (m. palmaris brevis)

58. М'язи піднесення мізинця кисті

59. М'яз, що відводить мізинець (m. abductor digiti minimi)

60. М'яз, що протиставляє мізинець (m. opponens digiti minimi)

61. Короткий згинач мізинця (m. flexor digiti minimi)

62. Червоподібні м'язи (mm. lumbricales)

63. Долонні міжкісткові м'язи (mm. interossei palmares)

64. Тильні міжкісткові м'язи (mm. interossei dorsales)

65. Фасція передпліччя (fascia antebrachii)

66. Тильна фасція кисті (fascia dorsalis manus)

67. Удержувач розгиначів (retinaculum extensorum)

68. Долонний апоневроз (aponeurosis palmaris)

69. Утримувач згиначів (retinaculum flexorum)

70. Канал зап'ястя (canalis carpi)

71. Ліктьовий канал зап'ястя (canalis carpi ulnaris)

72. Серединний нерв (n. medianus)

73. Ліктьовий нерв (n. ulnaris)

74. Вени (venae)

75. Променева артерія (a. radialis)

76. Ліктьова артерія (a. ulnaris)

77. Променевозап'ястний суглоб (art. radiocarpea)

78. Середньозап’ястний суглоб (art. mediocarpea)

79. Межзап’ястні суглоби (artt. intercarpeae)

80. Зап'ястне-п'ястні суглоби (artt. carpometacarpeae)

81. Зап'ястне-п'ястниий суглоб великого пальця кисті (art. carpometacarpea pollicis)


 

VIDEO 1

VIDEO 2

 

3.  Загальні дані про череп. Потилична, тім’яна і лобова кістки.

Утворення черепа (cranium) в ряді хордових було зумовлене трьома основними чинниками: розвитком головного мозку, відокремленням органів чуття та пристосуванням до активного захоплення їжі.

Розрізняють кістки черепа, що розвиваються в тісному зв'язку з головним мозком (мозковий череп) і органами чуття, та кістки лицевого черепа, які є вмістилищем початкових відділів травної та дихальної систем.

Мал. 12. Динаміка розвитку різних відділів черепа у зв'язку з формуванням людини сучасного типу:

Homo sapiens

---- Pithecanthropus (Homo errectus)

 

 

В еволюції приматів аж до формування людини сучасного типу (Homo sapiens) відбулися істотні зміни у співвідношеннях різних відділів черепа (мал. 12). Це відбилось головним чином у збільшенні мозкового черепа та зменшенні лицевого, що відбулося, з одного боку, внаслідок прогресивного розвитку півкуль великого мозку, а з другого через ослаблення функції щелепного апарату й розвиток виразної мови.

 

Кістки  черепа

Серед кісток черепа (ossa cranii) потилична, клиноподібна, дві скроневі, дві тім'яні та лобова пов'язані з розвитком головного мозку, а решітчаста, дві нижні носові раковини, дві сльозові, дві носові кістки й леміш — з розвитком нюхової плакоди (капсули)

Ембріогенез черепа

Перші ознаки розвитку основи черепа з'являються в ембріона завдовжки 9—10 мм (початок другого місяця ембріогенезу) у вигляді скупчення клітин головних склеротомів навколо головного кінця нотохорди, що відповідає рівню заднього мозкового міхура. Незабаром ці клітинні скупчення перетворюються в хрящову пластинку основи черепа, яку поділяють на дві частини: задню з ознаками сегментації, що лежить з обох боків головного кінця хорди (парахордалії), і передню, несегментовану, яка розташована перед головним кінцем хорди і названа перекладиною черепа (мал. 34).

 

Спереду та з боків хрящової пластинки основи черепа розвиваються спочатку не зв'язані з нею нюхова і слухова хрящові плакоди (капсули). Невдовзі ці хрящові компоненти зростаються між собою, за винятком проміжку між парахордаліями і перекладинами, які заростають лише після проникнення в порожнину черепа ділянки ектодерми ротової бухти, що відшнурувалась і стала джерелом розвитку аденогіпофіза. Так виникає примордіальний хрящовий череп, що є давнішою його частиною і започатковує більшість кісток основи черепа.

З нюхової плакоди розвиваються такі кістки: решітчаста, сльозові, носові, леміш, нижні носові раковини; з хрящової пластинки основи черепа — клиноподібна (за винятком присередньої пластинки її крилоподібного відростка), потилична (крім верхньої частини луски); із слухової плакоди — кам'яниста частина з соскоподібним відростком скроневої кістки.

Кістки склепіння черепа, що виникають у філогенезі пізніше, в ембріональному розвитку минають стадію хряща і формуються на перетинчастій основі. Скостеніння всіх цих кісток (лобової, тім'яних, лускової і барабанної частин скроневих, верхньої частини потиличної луски) починається на 9—10-му тижні ембріогенезу, тобто значно раніше кісток основи черепа.

Утворення вісцерального черепа в ембріогенезі відбувається на основі глоткових (зябрових) дуг. З першої глоткової дуги розвиваються такі кістки: верхня щелепа, піднебінна і вилична, нижня щелепа, молоточок і коваделко середнього вуха; з другої — під'язикова кістка, шилоподібний відросток скроневої кістки, стремінце середнього вуха.

 

Скелет голови поділяється на кістки:

- мозкового черепа (neurocranium);

- лицевого черепа; вісцерального черепа (viscerocranium).

Кістки мозкового черепа(ossa neurocranii; ossa cranii cerebralis)

Вони утворюють:

- основу черепа (basis cranii);

- склепіння черепа (calvaria).

Основа черепа (basis cranii) поділяється на:

- внутрішню основу черепа (basis cranii interna);

- зовнішню основу черепа (basis cranii externa).

Основа черепа утворена:

- лобовою кісткою (os frontale);

- решітчастою кісткою (os ethmoidale);

- клиноподібною кісткою (os sphenoidale);

- скроневою кісткою (os temporale);

- потиличною кісткою (os occipitale).

На внутрішній основі черепа (basis cranii interna) знаходяться;

- передня черепна ямка (fossa cranii anterior);

- середня черепна ямка (fossa cranii media);

- задня черепна ямка (fossa cranii posterior).

image188Склепіння черепа (calvaria) утворене:

- потиличною лускою (squama occipitalis);

- лусковою частиною скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis);

- лобовою лускою (squama frontalis);

- тім’яною кісткою (os parietale).

 

 

 

Потилична кістка (os occipitale)

Потилична кістка (os occipitale) розташована в задньонижньому відділі черепа.

Потилична кістка складається із:

- потиличної луски (squama occipitalis);

- парної бічної частини (pars lateralis);

- основної частини (pars  basilaris).

Потилична луска (squama occipitalis) на зовнішній поверхні (facies externа) має зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa), від якого донизу відходить зовнішній потиличний гребінь (crista occipitalis externa).

Вправо і вліво від потиличного виступу проходять верхня каркова лінія (linea nuchalis superior), а трохи нижче – нижня каркова лінія (linea nuchalis inferior), може бути найвища каркова лінія (linea nuchalis suprema).

image130

 

На внутрішній поверхні потиличної луски (facies interna squamae occipitalis) або мозковій поверхні (facies cerebralis) розташоване хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis), в центрі якого є внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna).

Від внутрішнього потиличного виступу (protuberantia occipitalis interna):

- униз іде внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna), а ща нижче борозна потиличної пазухи (sulcus sinus occipitalis);

- угору іде борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris);

- вправо і вліво іде борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi).

Борозни хрестоподібного підвищення (eminentia cruciformis) поділяють внутрішню поверхню потиличної луски (facies interna squamae occipitalis) на чотири ямки:

- дві верхні мозкові ямки (fossae cerebrales), до яких прилягають потиличні частки півкуль великого мозку (lobi occipitales hemispheriorum cerebri);

- дві нижні мозочкові ямки (fossae cerebellares), до яких прилягають півкулі мозочка (hemispheria cerebelli).

 

image129

На зовнішній поверхні бічних частин (facies externa partium lateralium ossis occipitalis) знаходяться потиличні виростки (condyli occipitales), ззаду від яких розташовані виросткова ямка (fossa condylaris) на якій знаходиться виростковий канал (canalis condylaris).

В основі потиличних виростків (basis condylorum occipitalium) проходить канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).

На зовнішньому краї бічної частини потиличної кістки (margo externus partis lateralis ossis occipitalis) є яремна вирізка (incisura jugularis), яка обмежена ззаду яремним відростком (processus jugularis).

На внутрішній поверхні бічної частини потиличної кістки (facies interna partis lateralis ossis occipitalis) розташовані:

- борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);

- яремні горбки (tubercula jugularia);

- яремні відростки (processus jugulares).

На основній частині потиличної кістки (os occipitale) ззовні розташований глотковий горбок (tuberculum pharyngeum), а внутрішня поверхня (мозкова поверхня) утворює схил (clivus), з боків від якого розташовані борозни нижньої кам’янистої пазухи (sulci sinus petrosi inferioris).

Основна частина і бічні частини потиличної кістки (pars basilaris et partes laterales ossis occipitalis) обмежують великий отвір (foramen magnum).

Скостеніння. Усі частини потиличної кістки, за винятком верхнього відділу луски, розвиваються на хрящовій основі. Точки скостеніння з'являються в кожній частині кістки на третьому місяці ембріогенезу. Бічні частини з лускою зростаються до 2 —З років, з основною частиною — до 4 —6 років життя.

 

Тім’яна кістка (os parietale)

Тім'яна кістка (os parietale) -парна, займає верхньобічну частину склепіння черепа і в людини у зв'язку з еволюцією головного мозку є найбільшою серед однойменних кісток усіх приматів. Ця кістка має форму чотирикутної пластинки, зігнутої у вигляді пологої чаші, відкрита сторона якої повернена до порожнини черепа. У кістці розрізняють зовнішню і внутрішню поверхні, чотири краї (потиличний, стріловий, лобовий, лусковий) і чотири кути (лобовий, потиличний, клиноподібний і соскоподібний).

Це парна плоска кістка (os planum ), яка має:

- лобовий кут (angulus frontalis);

- потиличний кут (angulus occipitalis);

- соскоподібний кут (angulus mastoideus);

- клиноподібний кут (angulus sphenoidalis);

- потиличний край (margo occipitalis);

- лусковий край (margo squamosus);

- стріловий край (margo sagittalis);

- лобовий край (margo frontalis).

На зовнішній поверхні тім’яної кістки (facies externa ossis parietalis) розташовані:

- тім’яний горб; тім’яне підвищення (tuber parietale; eminentia parietalis);

- верхня скронева лінія (linea temporalis superior);

- нижня скронева лінія (linea temporalis inferior);

- тім’яний отвір (foramen parietale), який розташований біля стрілового краю (margo sagittalis), ближче до потиличного кута (angulus occipitalis).

image132

На внутрішній поверхні тім’яної кістки (facies interna ossis parietalis) є:

- борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris), уздовж якої розташовані зернисті ямочки (foveolae granulares) і знаходяться артеріальні борозни (sulci arteriosi);

- борозна середньої оболонної артерії (sulcus arteriae meningeae mediae).

На внутрішній поверхні соскоподібного кута (facies interna anguli mastoidei) проходить борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).

image133

 

Скостеніння. Тім'яні кістки належать до типових покривних кісток (розвиваються на базі сполучної тканини). Кожна тім'яна кістка має дві точки скостеніння, що з'являється на другому місяці внутрішньоутробного розвитку й незабаром зливаються між собою в ділянці майбутнього тім'яного горба.

 

Лобова кістка (os frontale)

Лобова кістка - непарна; розташована у передньоверхній частині черепа, складається з лобової луски, очноямкових та носової частин.

Лобова кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і складається з трьох частин:

- лобової луски (squama frontalis);

- парної очноямкової частини (pars orbitalis);

- носової частини (pars nasalis).

На зовнішній поверхні лобової луски (facies externa squamae frontalis) добре помітні лобові горби; лобові підвищення (tubera frontalia; eminentiae frontales), нижче проходять надбрівні дуги (arcus superciliares) між якими розташоване надперенісся (glabella).

image134

 

На внутрішній поверхні лобової луски (facies interna squamae frontalis) вздовж посередині проходить лобовий гребінь (crista frontalis), який закінчується знизу сліпим отвором (foramen caecum).

Догори лобовий гребінь (crista frontalis) продовжується в борозну верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris).

image135

На скроневій поверхні лобової луски (facies temporalis squamae frontalis) розташований:

- тім’яний край (margo parietalis);

- скронева лінія (linea temporalis);

- виличний відросток (processus zygomaticus).

Очноямкова частина лобової кістки (pars orbitalis ossis frontalis) своєю очноямковою поверхнею (facies orbitalis) утворює верхню стінку очної ямки (paries superior orbitae).

Із бічного боку очноямкової поверхні розташована ямка сльозової залози (fossa glandulae lacrimalis).

Із присереднього боку очноямкової поверхні розташовані;

- блокова ость (spina trochlearis), яка є хрящовим утворенням;

- блокова ямка (fovea trochlearis).

Очноямкова частина лобової кістки (pars orbitalis ossis frontalis) відокремлюється від лобової луски (squama frontalis) надочноямковим краєм (margo supraorbitalis), присередньо від якого розташована надочноямкова вирізка (incisura supraorbitalis), іноді надочноямковий отвір (foramen supraorbitale), ще медіальніше від цього утвору міститься лобова вирізка (incisura frontalis), іноді лобовий отвір (foramen frontale).

Очноямкові частини лобової кістки (partes orbitales ossis frontalis) відокремлені решітчастою вирізкою (incisura ethmoidalis).

Носова частина лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis) оточує решітчасту вирізку (incisura ethmoidalis), в передній частині якої розташований парний отвір лобової пазухи (apertura sinus frontalis), по одному з кожного боку носової ості (spina nasalis).

Спереду носової частини лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis) виступає носова ость (spina nasalis), яка бере участь в утворенні кісткової носової перегородки (septum nasi osseum).

Лобова кістка (os frontale) належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica), тому що вона має порожнину – лобову пазуху (sinus frontalis), яка заповнена повітрям. Вона проектується на передню поверхню лобової кістки (facies anterior ossis frontalis) в ділянці надперенісся (glabella) і прилягає до верхньої стінки очної ямки (paries superior orbitae).

Лобова пазуха (sinus frontalis) сполучається з носовою порожниною (cavitas nasi) за допомогою отворів лобової пазухи (aperturae sinus frontalis) і відкривається у середній носовий хід (meatus nasi medius).

Права лобова пазуха (sinus frontalis dexter) та ліва лобова пазуха (sinus frontalis sinister) розділяються перегородкою лобових пазух (septum sinuum frontalium).

Скостеніння. Лобова кістка розвивається із сполучної тканини з двох точок скостеніння, які з'являються на другому місяці ембріогенезу. Лобові пазухи формуються наприкінці першого року життя. Дві кісткові половини (права й ліва) лобової луски зростаються до двох років.

 

Тема 3. Клиноподібна і решітчаста кістки.

 

Клиноподібна кістка (os sphenoidale)

Клиноподібна кістка непарна, розташована попереду потиличної кістки і займає центральне положення серед кісток основи черепа.

Клиноподібна кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і має:

- тіло (corpus);

- великі крила (alae majores);

- малі крила (alae minores);

- крилоподібні відростки (processus pterygoidei).

image145

 

На верхній поверхні тіла клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) розташоване турецьке сідло (sella turcica), яке ззаду обмежоване спинкою сідла (dorsum sellae), що має:

- зверху парний задній нахилений відросток (processus clinoideus posterior);

- спереду горбок сідла (tuberculum sellae).

Дно турецького сідла займає гіпофізна ямка (fossa hypophysialis).

Перед горбком сідла (tuberculum sellae) проходить передперехресна борозна (sulcus prechiasmaticus), яка переходить у зорові канали (canales optici).

Попереду передперехресної борозни (sulcus prechiasmaticus) розташований клиноподібний випин (jugum sphenoidale).

З обох боків від турецького сідла (sella turcica) розташована парна сонна борозна (sulcus caroticus), яка обмежована позаду і збоку клиноподібним язичком (lingula sphenoidalis).

image146

На передній поверхні тіла клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) розташований клиноподібний гребінь (crista sphenoidalis), який:

- спереду з’єднується з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);

- донизу переходить у клиноподібний дзьоб (rostrum sphenoidale).

У середині тіла клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) розташована клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis), яка розділена перегородкою клиноподібних пазух (septum sinuum sphenoidalium) і яка через отвір клиноподібної пазухи (apertura sinus sphenoidalis) відкривається у верхній носовий хід (meatus nasi superior).

Отвір клиноподібної пазухи (apertura sinus sphenoidalis) оточений клиноподібною раковиною (concha sphenoidalis).

В основі великих крил (alae majores) спереду назад містяться:

- круглий отвір (foramen rotundum);

- овальний отвір (foramen ovale);

- остистий отвір (foramen spinosum), який знаходиться на ості клиноподібної кістки (spina ossis sphenoidalis).

Велике крило (ala major) має такі поверхні:

- мозкову поверхню (facies cerebralis);

- скроневу поверхню (facies temporalis);

- підскроневу поверхню (facies infratemporalis);

- верхньощелепну поверхню (facies maxillaris);

- очноямкову поверхню (facies orbitalis).

Велике крило (ala major) має такі краї:

- виличний край (margo zygomaticus);

- лобовий край (margo frontalis);

- тім’яний край (margo parietalis);

- лусковий край (margo squamosus).

На скроневій поверхні великого крила (facies temporalis alae majoris) добре помітний підскроневий гребінь (crista infratemporalis).

Збоку від основи крилоподібного відростка (processus pterygoideus) на великому крилі (ala major) розташована борозна слухової труби (sulcus tubae auditivae; sulcus tubae auditoriae).

Велике крило (ala major) закінчується внизу остю клиноподібної кістки (spina ossis sphenoidalis).

Малі крила (alae minores) закінчуються ззаду передніми нахиленими відростками (processus clinoidei anteriores), в основі яких знаходяться зорові канали (canales optici).

Між малими крилами (alae minores) і великими крилами (alae majores) утворюється верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior).

 Крилоподібні відростки (processus pterygoidei) складаються з:

- присередньої пластинки (lamina medialis);

- бічної пластинки (lamina lateralis), між якими в нижній частині проходить крилоподібна вирізка (incisura pterygoidea), яка у верхній частині переходить в крилоподібну ямку (fossa pterygoidea).

Присередня пластинка (lamina medialis) знизу переходить в крилоподібний гачок (hamulus pterygoideus), згин якого формує борозну крилоподібного гачка (sulcus hamuli pterygoidei).

 

image147

В основі крилоподібних відростків (processus pterygoidei) проходить крилоподібний канал (canalis pterygoideus) та розташована човноподібна ямка (fossa scaphoidea).

З внутрішнього боку основи присередньої пластинки крилоподібного відростка (lamina medialis processus pterygoidei) розташований піхвовий відросток (processus vaginalis).

Скостеніння. Клиноподібна кістка розвивається майже цілком на основі хряща. Точки скостеніння виникають на другому місяці ембріогенезу. Малі крила приростають до тіла на шостому-сьомому місяці утробного розвитку, а великі - незабаром після народження. Клиноподібна пазуха з'являється до третього року життя. Формування кістки закінчується до 14-15 років.

 

 

Решітчаста кістка (os ethmoidale)

Решітчаста кістка — непарна. Розташована посередині, попереду тіла клиноподібної кістки. Бере участь в утворенні основи черепа та очної ямки і належить до складу  кісткових  стінок порожнини  носа.

Решітчаста кістка є кісткою мозкового черепа (neurocranium), бере участь у формуванні лицевого черепа (viscerocranium) і належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica). Вона складається з:

- перпендикулярної пластинки (lamina perpendicularis);

- дірчастої пластинки (lamina cribrosa), раніше її називали горизонтальною пластинкою (lamina horizontalis);

- решітчастого лабіринта (labyrinthus ethmoidalis).

image149image150

Перпендикулярна пластинка (lamina perpendicularis) дірчастою пластинкою поділяється на дві частини: верхня в порожнині черепа утворює півнячий гребінь (crista galli), а нижня спускається в носову порожнину (cavitas nasi) і бере участь в утворенні носової перегородки (septum nasi). Крила півнячого гребеня (alae cristae galli) обмежовують сліпий отвір (foramen caecum).

image151image152

Дірчаста пластинка (lamina cribrosa) містить 15–20 дірчастих отворів (foramina cribrosa). З боків до неї прикріплюється решітчастий лабіринт решітчастої кістки (labyrinthus ethmoidalis ossis ethmoidalis). Бічна поверхня лабіринтів гладка і називається очноямковими пластинками (laminae orbitales).

Решітчастий лабіринт (labyrinthus ethmoidalis) складається з:

- передніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales anteriores);

- середніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales mediae);

- задніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales posteriores).

До решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis) прикріплюються:

- верхня носова раковина (concha nasalis superior);

- середня носова раковина (concha nasalis media), між якими проходить верхній носовий хід (meatus nasi superior). Інколи буває найвища носова раковина (concha nasalis suprema).

Найбільша комірка решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis) має назву решітчастого пухиря (bulla ethmoidalis).

Від решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis) латерально від середньої носової раковини (concha nasalis media) простягається гачкуватий відросток (processus uncinatus). Між гачкуватим відростком та решітчастим пухирем знаходиться решітчаста лійка (infundibulum ethmoidale), яка переходить у півмісяцеву щілину (hiatus semilunaris).

Завдяки решітчастій лійці (infundibulum ethmoidale) та півмісяцевій щілині (hiatus semilunaris) порожнини решітчастої кістки (os ethmoidale) сполучаються з лобовою пазухою (sinus frontalis) та середнім носовим ходом (meatus nasi medius).

image153

 

image5

Скостеніння. Решітчаста кістка формується з хрящової закладки носової плакоди (капсули). Перші точки скостеніння з'являються на п'ятому місяці ембріогенезу. Усі частини кістки зростаються на шостому році життя.

VIDEO

 

image34

 

Матеріали підготував доцент Боймиструк І.І.