1. Лімбічна кора. Будова білої речовини півкуль. Мозолисте тіло, склепіння. Бічні шлуночки. Базальні ядра півкуль. Внутрішня капсула.
2. Провідні шляхи головного і спинного мозку, їх класифікація. Асоціаційні, комісуральні та проекційні шляхи. Висхідні проекційні шляхи.
3. Низхідні проекційні шляхи: пірамідні та екстрапірімідні провідні шляхи. Топографія провідних шляхів спинного мозку на поперечному перерізі
Заняття 20
Тема 1. Лімбічна кора. Будова білої речовини півкуль. Мозолисте тіло, склепіння. Бічні шлуночки. Базальні ядра півкуль. Внутрішня капсула
НЮХОВИЙ МОЗОК (rhinencephalon), ЛІМБІЧНА,або обідкова ЧАСТКА (lobus limbicus), чи ЛІМБІЧНА СИСТЕМА
Це центр емоційної чутливості сприйняття зовнішнього середовища, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки (статеві та захисні), мотивувань, так звані підсвідомі реакції, і філогенетично найдавніша та морфологічно найглибша структура кінцевого мозку людини.
Разом з усією підкіркою нюховий мозок (rhinencephalon) є джерелом енергії для кори і відповідає за життєво важливі реакції людини, регулює діяльність внутрішніх органів. Зокрема, за відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів, мотивацію поведінки. Тут закладені механізми пам’яті, сну, емоцій.
Ці реакціїї сформувались у зв’язку з первинними функціями нюху, їх морфологічною основою є відділи мозку, які розвиваються з нижніх відділів мозкового пухиря і належать до нюхового мозку.
Вчений Брока ще в 1878 році об’єднав поясну борозну (sulcus cinguli), перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli), приморськоконикову борозну (gyrus parahippocampalis) в одну частку, яка має вигляд дугоподібної крайової частки.
Латинське слово ”limbus” перекладається як ”край” або ”облямівка”, ”обідок”, і Брока назвав цю частку великою крайовою часткою, або лімбічною часткою, або склепінною звивиною Арнольда.
Морфологічно лімбічна система розташована в центральній частині нюхового мозку в:
- обідковій частці (lobus limbicus);
- морському конику (hippocampus);
- гачку (uncus);
- зубчастій звивині (gyrus dentatus);
- прозорій перегородці (septum pellucidum).
За останніми науковими даними, центр лімбічної системи міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині, нюховому трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ нюхового мозку).
Окрім поняття ”лімбічна частка” в нейроанатомії є поняття ”лімбічна система” (англ. limbic system – обідкова, або лімфатична система), яка об’єднує всі компоненти нюхового мозку та деякі інши структури.
Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з ретикулярною формацією.
У людини нюховий мозок (rhinencephalon) розвинутий слабше, ніж у тварин і поділяється на:
- передню нюхову частку (lobus olfactorius anterior) – периферійну частину);
- задню нюхову частку; грушоподібну частку (lobus olfactorius posterior; lobus piriformis) – центральну частину;
- морського коника (hippocampus), який розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку.
До центральної частини нюхового мозку (задньої нюхової частки – lobus olfactorius posterior) належать:
- обідкова частка (lobus limbicus), яка складається з:
- поясної звивини (gyrus cinguli) з поясною борозною (sulcus cinguli);
- приморськоконикової звивини (gyrus parahippocampalis);
- зубчаста звивина (gyrus dentatus);
- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum), яке також належить до базальних ядер;
- прозора перегородка (septum pellucidum);
- гачок (uncus) – кірковий аналізатор нюху:
До периферійної частини нюхового мозку (передньої нюхової частки – lobus olfactorius anterior) належать:
- нюхова цибулина (bulbus olfactorius);
- нюховий шлях (tractus olfactorius);
- ділянка прозорої перегородки, або перегородкове поле (area septalis);
- присередня та бічна нюхові звивини (gyri olfactorii medialis et lateralis), які є пучками нервових волокон, що розходяться від нюхового шляху в різні боки, утворюючи присередню та бічну сторони нюхового трикутника;
- нюховий трикутник (trigonum olfactorium), або нюхове поле (area olfactoria), що має:
- передню пронизану речовину (substantia perforata anterior);
- діагональну стрічку (stria diagonalis);
- нюховий горбок (tuberculum olfactorium).
Морський коник (hippocampus), розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку (rhinencephalon).
Усі структури нюхового мозку (rhinencephalon) входять до складу лімбічної системи і є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини, що забезпечує здійснення давніх інстинктів.
Вважається, що окремі структури нюхового мозку (rhinencephalon) людини, крім забезпечення нюхової чутливості, є морфологічним субстратом, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки – статеві та захисні (підсвідомі реакції). Ці реакції відносять до лімбічної системи і відіграють роль у взаємодії між вісцеральними та емоційними проявами.
Як зазначено у Міжнародній анатомічній номенклатури (Сан–Паулу, 1997), обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.
Інши частки півкулі розташовані з внутрішнього боку відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від обідкової частки.
Проте структури, що утворюють обідкову частку, мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.
Обідкова частка (lobus limbicus)
Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою виділяють обідкові частку (lobus limbicus), яка включає структури, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.
Інші частки півкулі мозку прилягають до внутрішньої поверхні відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від обідкової частки (lobus limbicus).
Проте структури, що утворюють обідкову частку (lobus limbicus), мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.
Коли термін обідкова частка (lobus limbicus) не вживається, ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобної, тім’яної і скроневої часток.
До обідкової частки (lobus limbicus) належать:
- поясна борозна (sulcus cinguli);
- поясна звивина (gyrus cinguli) з перешийком поясної звивини (isthmus gyri cinguli);
- смужкова звивина (gyrus fasciolaris);
- приморськоконикова звивина (gyrus parahippocampalis) із гачком (uncus);
- морськоконикова борозна (sulcus hippocampalis);
- зубчаста звивина (gyrus dentatus);
- торочко–зубчаста борозна (sulcus fimbriodentatus);
- морськоконикові торочки (fimbria hippocampi);
- обхідна борозна (sulcus collateralis);
- нюхова борозна (sulcus rhinalis).
У обідковій частці lobus limbicus) виділяють склепінчасту звивину (gyrus fornicis), до якої відносяться такі анатомічні утвори:
- поясна звивина (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);
- смужкова звивина (gyrus fasciolaris);
- приморськоконикову звивину (gyrus parahippocampalis), яка має гачок (uncus).
Кожна півкуля великого мозку (hemispherium cerebri), або півкуля головного мозку (hemispherium encephali) має, окрім кори головного мозку (cortex cerebri), або плаща (pallium), ще й сіру речовину (substantia grisea), яка представлена окремими ядрами.
Ці ядра залягають в товщі білої речовини (substantia alba), ближче до основи кінцевого мозку (basis telencephali) і називаються, за попередньою анатомічною номенклатурою – базальними ядрами (nuclei basales), основними ядрами.
За новою сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) виділено два нових підрозділи:
- основну частину кінцевого мозку (pars basalis telencephali).
- основні ядра та структури утворів (nuclei basales et structurae pertinentes).
Основна частина кінцевого мозку (pars basalis telencephali) включає структури, що у попередніх номенклатурах були розміщені в інших розділах. Проте ця основна частина кінцевого мозку включає також і деякі структури, що можуть розглядатися як частини базальних ядер (nuclei basalis), наприклад, вентральний палідум (pallidum ventrale), вентральний стріатум (striatum ventrale).
До основної частини кінцевого мозку (pars basalis telencephali) входять:
- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum);
- огорожа (claustrum);
- вентральний палідум (pallidum ventrale);
- вентральний стріатум (striatum ventrale);
- периферійна частина нюхового мозку; передня нюхова частка (lobus olfactorius anterior).
До основних ядер та структур утворів (nuclei basales et structurae perinentes) відносяться:
- хвостате ядро (nucleus caudatus);
- сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);
- смугасте ядро (corpus striatum);
- внутрішня капсула (capsula interna);
- променистий вінець (corona radiata);
- асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali);
- спайкові волокна кінцевого мозку (fibrae commissurales telencephali).
До базальних ядер належать:
- смугасте тіло (corpus striatum), яке складається з:
- хвостатого ядра (nucleus caudatus);
- сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis);
- огорожа (claustrum);
- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum).
Базальні (основні) ядра (nuclei basales) – це підкіркові рухові центри, вони формують стріопалідарну систему, яка відповідає за:
- автоматичні, звичні рухи (біг, ходьба тощо);
- тонус м’язів;
- деякі автономні (вегетативні) реакції, зокрема теплорегуляцію та вуглеводний обмін.
Стріопалідарна система є основною частиною екстрапірамідної системи і складається з двох частин:
- стріатума (striatum), який відноситься до філогенетично нових утворів (neostriatum) стріальної системи, що сповільнюють рухи. Він складається:
- хвостате ядро (nucleus caudatus);
- лушпина (putamen);
- палідума (pallidum), який відноситься до більш старих утворів (paleostriatum), що прискорюють рухи. Він складається:
- бічна бліда куля (globus pallidus lateralis);
- присередня бліда куля (globus pallidus medialis).
Смугасте тіло (corpus striatum) належить до екстрапірамідної системи і має ще назву стріопалідарної системи, складається з:
- стріатума (striatum);
- палідума (pallidum).
Стріатум та палідум поділяються на дві частини:
- дорсальний та вентральний стріатум (striatum dorsale et ventrale);
- дорсальний та вентральний палідум (pallidum dorsale et ventrale).
.Хвостате ядро (nucleus caudatus) є видовженим та дугоподібно вигнутим навколо таламуса (thalamus) ядром, має морфофукціональний зв’язок через провідні шляхи із сусідніми ядрами таламуса та складається з:
- голови (caput) – це передня потовщена частина ядра, що міститься в лобовій частці півкуль великого мозку (lobus frontalis hemispherii cerebri);
- тіла (corpus) – це середня частина ядра, що розташована у тім’яній частці (lobus parietalis hemispherii cerebri);
- хвоста (cauda) – це задня частина ядра, котра загинається вниз та вбік і розташовується у скроневій частці (lobus temporalis hemispherii cerebri).
Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) залягає в білій речовині півкуль великого мозку (substantia alba hemispherii cerebri), має на зрізах трикутну форму і подібне до сочевичного зернятка.
Це ядро має тісний морфологічний та функціональний зв’язок за допомогою провідних шляхів із сусідніми ядрами таламуса (nuclei thalami).
Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) та присередня мозкова пластинка (lamina medullaris medialis) поділяє сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) на:
- лушпину (putamen);
- бічну бліду кулю (globus pallidus lateralis);
- присередню бліду кулю (globus pallidus medialis).
Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) відділяє лушпину (putamen) від блідих куль (globi pallidi), а присередня мозкова пластинка відмежовує присередню бліду кулю (globus pallidus medialis) від бічної блідої кулі (globus pallidus lateralis).
Огорожа (claustrum) – це тонка пластинка сірої речовини, яка розташована ззовні від лушпини сочевицеподібного ядра (putamen nuclei lentiformis).
Від лушпини (putamen) огорожа (claustrum) відділена шаром білої речовини – зовнішньою капсулою (capsula externa).
Ззовні від огорожі (claustrum) міститься прошарок білої речовини – крайня капсула (capsula extrema), яка розміщена між огорожею та мозковою корою острівцевої частки півкуль.
Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщене у скроневій частці півкуль великого мозку (lobus temporalis hemispherii cerebri) попереду від нижнього (скроневого) рогу бічного шлуночка (cornu temporale ventriculi lateralis).
Воно є проміжним утвором між корою великого мозку (cortex cerebri) та ядрами півкуль великого мозку (nuclei hemispherii cerebri).
До ядер мигдалеподібного тіла належать:
- бічне основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis lateralis);
- присереднє основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis medialis);
- центральне ядро мигдалика (nucleus amygdalae centralis);
- кіркове ядро мигдалика (nucleus amygdalae corticalis);
- проміжне ядро мигдалика (nucleus amygdalae interstitialis);
- бічне ядро мигдалика (nucleus amygdalae lateralis);
- присереднє ядро мигдалика (nucleus amygdalae medialis).
Внутрішня капсула (capsula interna)
Це шар білої речовини, який розташований між:
- сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) збоку;
- хвостатим ядром (nucleus caudatus) і таламусом (thalamus), що розміщені присередньо.
Через цю капсулу проходять проекційні волокна, які з’єднують кору великого мозку (cortex cerebri) з іншими відділами головного мозку та із спинним мозком.
На горизонтальному розрізі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri) внутрішня капсула (capsula interna) має вигляд відкритого латерально тупого кута з наступними частинами:
- передньою ніжкою (crus anterius);
- коліном внутрішньої капсули (genu capsulae internae);
- задньою ніжкою (crus posterius).
Передня ніжка внутрішньої капсули (crus anterius capsulae internae) розміщена між головкою хвостатого ядра (nucleus caudatus) та передньою половиною сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Її проекційними волокнами є:
- лобово–мостовий шлях (tractus frontopontinus);
- передня променистість таламуса (radiatio thalami anterior).
Коліно внутрішньої капсули (genu capsulae internae) розміщене між передньою та задньою ніжками (crura anterius et posterius), між сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) та центральною частиною бічного шлуночка (pars centralis ventriculi lateralis).
Воно утворене кірково–ядерними волокнами (fibrae corticonucleares).
Задня ніжка внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae) розташована між таламусом (thalamus) та заднім відділом сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis) і по відношенню до останнього складається з трьох країв або частин:
- таламо–сочевицеподібної частини (pars thalamolentiformis);
- засочевицеподібної частини (pars retrolentiformis);
- підсочевицеподібної частини (pars sublentiformis).
Таламо–сочевицеподібна частина (pars thalamolentiformis) прилягає безпосередньо до коліна внутрішньої капсули (genu capsulae internae) і має:
- кірково–спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);
- кірково–червоноядерні волокна (fibrae corticorubrales);
- кірково–сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares);
- кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);
- таламо–тім’яні волокна (fibrae thalamoparietales);
- центральна таламічна променистість (radiatio thalami centralis).
Засочевицеподібна частина (pars retrolentiformis) складається із:
- задньої таламічної променистості (radiatio thalamica posterior);
- потилично–мостових волокон (fibrae occipitopontinae);
- потилично–покрівельних волокон (fibrae occipitotectales).
Підсочевицеподібна частина (pars sublentiformis) містить:
- кірково–покрівельні волокна (fibrae corticotectales);
- скронево–мостові волокна (fibrae temporopontinae);
- кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);
- зорову променистість (radiatio optica), яку раніше називали коліно–шпорними волокнами (fibrae geniculocalcarinae);
- слухову променистість (radiatio acustica), яку раніше називали коліно–скроневими волокнами (fibrae geniculotemporales).
Крайня капсула (capsula extrema) розміщена між огорожею (claustrum) та корою острівця (cortex insulae), є прошарком білої речовини, яка належить до променистого вінця (corona radiata), містить асоціативні волокна.
Зовнішня капсула (capsula externa) – це шар білої речовини, який знаходиться між лушпиною (putamen) та огорожею (claustrum), містить асоціативні волокна.
Мозолисте тіло (corpus callosum) – це нервові волокна, що йдуть поперечно з однієї півкулі в іншу, тобто сполучають праву та ліву півкулі великого мозку, формуючи комісуральні провідні шляхи.
Верхню поверхню мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) видно в глибині поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri). Ця структура належить до білої речовини.
На стріловому розрізі в мозолистому тілі (corpus callosum) розрізняють:
- передню частину, яка зігнута вниз та вперед і утворює:
- коліно (genu), яке переходить у дзьоб (rostrum); останній продовжується в кінцеву пластинку (lamina terminalis);
- середню частину, яка є найдовшою частиною мозолистого тіла і представлена стовбуром (truncus);
- задню частину, яка вільно нависає над передніми відділами пластинки покрівлі середнього мозку і називається валиком (splenium).
Верхня поверхня мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) вкрита сірою речовиною (substantia grisea), яка називається сірим покриттям (indusium griseum).
Уздовж мозолистого тіла (corpus callosum) простягаються:
- бічна поздовжня смуга (stria longitudinalis lateralis);
- присередня поздовжня смуга (stria longitudinalis medialis);
- променистість мозолистого тіла (radiatio corporis callosi); це радіальні нервові волокна, які розходяться в усі боки від мозолистого тіла (corpus callosum) до кори великого мозку (cortex cerebri).
Частина променистості мозолистого тіла (прямує вбік та вниз) покриває задній та нижній роги бічного шлуночка і називається покривом (tapetum).
Волокна передньої частини мозолистого тіла утворюють малі щипці; лобові щипці (forceps minor; forceps frontalis).
Волокна задньої частини мозолистого тіла утворюють великі щипці; потиличні щипці (forceps major; forceps occipitalis).
Склепіння (fornix) розміщене під мозолистим тілом (corpus callosum) і побудоване з поздовжніх пучків нервових волокон, які з’єднують морського коника (hippocampus) з ядрами таламуса (nuclei thalami) та гіпоталамуса (nuclei hypothalami).
Склепіння (fornix) складається з тіла (corpus), яке спрямоване вперед і вниз.
Спереду тіло (corpus) продовжується у два стовпи склепіння (columnaе fornicis), які закінчуються у сосочкових тілах гіпоталамуса (corpus mamillare). Ці стовпи склепіння відмежовують спереду міжшлуночкові отвори (foramen interventriculare).
Ззаду тіло (corpus) переходить у дві ніжки склепіння (crura fornicis), кожна з яких продовжується у торочку морського коника (fimbria hippocampi).
У місці відходження від тіла (corpus) ніжки (crura) з’єднані між собою трикутною пластинкою – спайкою (comissura).
Бічний край тіла та ніжок склепіння (до них прикріплюється ворсинчасте сплетення правого та лівого бічних шлуночків) називається стрічкою склепіння (taenia fornicis).
Прозора перегородка (septum pellucidum) з’єднує стовпи склепіння з мозолистим тілом і належить до лімбічної системи (відчуття задоволення).
Прозора перегородка (septum pellucidum) має дві пластинки (laminae), які натягнуті між передніми частинами стовпів склепіння та передніми частинами мозолистого тіла.
Між пластинками міститься замкнена щілиноподібна порожнина (cavitas), що заповнена прозорою рідиною.
Пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi) є присередньою стінкою лобового рога бічного шлуночка (paries medialis cornus frontalis ventriculi lateralis).
Попереду від стовпів склепіння (columnae fornicis) розташована передня спайка (commissura anterior), волокна якої орієнтовані поперечно.
Передня спайка (commissura anterior) має:
- передню частину (pars anterior);
- задню частину (pars posterior).
Передня спайка (commissura anterior) розміщена позаду кінцевої пластинки (lamina terminalis) і належить до нюхового мозку (rhinencephalon).
Як і мозолисте тіло (corpus callosum), передня спайка (commissura anterior) складається з комісуральних нервових волокон, що з’єднують півкулі великого мозку (hemispheria cerebri).
Кінцева пластинка (lamina terminalis) є продовженням дзьоба мозолистого тіла (rostrum corporis callosi).
У товщі кінцевої пластинки розташований судинний орган кінцевої пластинки (organum vasculosum laminae terminalis), який є зовнішньою зоною цієї пластинки.
Морський коник (hippocampus) належить до лімбічної системи, а саме – до нюхового мозку (rhinencephalon), і структурно–функціонально тісно пов’язаний із склепінням (fornix).
Морський коник (hippocampus) – це підвищення на присередній стінці скроневого рога бічного шлуночка (paries medialis cornus temporalis ventriculi lateralis), яке утворене скупченням сірої речовини в глибині півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) і має форму морського коника (hippocampus).
Передній потовщений кінець морського коника – нога морського коника (pes hippocampi) має пальцеподібні випини морського коника (digitationes hippocampi).
Вгорі морський коник (hippocampus) вкритий тонким шаром білої речовини (substantia alba), яка формує заглиблення морського коника (alveus hippocampi) із торочкою морського коника (fimbria hippocampi).
Морський коник (hippocampus) складається з таких частин:
- припідставки (parasubiculum);
- передпідставки (presubiculum);
- підставка (subiculum);
- Аммонівого рога (cornu Ammonis), що має ділянки I–IV Аммонівого рога (regiones I–IV cornus Ammonis);
- зубчастої звивини (gyrus dentatus);
- ноги морського коника (pes hippocampi);
- пальцеподібних відростків (випини) морського коника (digitationes hippocampi);
- торочки морського коника (fimbria hippocampi);
- заглиблення морського коника (alveus hippocampi).
- шарів морського коника (strata hippocampi);
- шарів зубчастої звивини (strata gyri dentati).
Морський коник (hippocampus) відіграє важливу роль у забезпеченні пам’яті і в генезі її порушень.
ЛОКАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЙ В КОРІ ВЕЛИКОГО МОЗКУ
У корі великого мозку містяться центри, які регулюють виконання тих чи інших функцій.
Дослідження цито– і мієлоархітектоніки кори головного мозку започаткував київський анатом В. О. Бец, а продовжив – І.П. Павлов.
Ці центри, за І.П.Павловим, поділяють на:
- центри першої сигнальної системи (проекційні), які є у людини і тварини;
- центри другої сигнальної системи (асоціативні), які є тільки у людини і зумовлені розвитком усного та писемного мовлення.
До проекційних центрів (центрів першої сигнальної системи) належать:
- кірковий центр зору, який розташований на присередній поверхні потиличної частки (facies medialis lobi occipitalis) з боків острогової борозни (sulcus calcarinus);
- кірковий центр слуху, який розміщений в глибині бічної борозни (sulcus lateralis) на верхній поверхні середньої частини верхньої скроневої звивини (facies superior partis mediae gyri temporalis superioris) в корі поперечних скроневих звивин (gyri temporales transversi) – закрутках Гешля;
- кірковий центр нюху та смаку, який локалізований в гачку (uncus);
- кірковий центр загальної чутливості (больової, температурної, тактильної), що представлений зацентральною звивиною (gyrus postcentralis);
- кірковий центр рухового аналізатора, що представлений передцентральною звивиною (gyrus precentralis) та прицентральною часточкою (lobus paracentralis). У цьому центрі сприймається пропріоцептивна чутливість і звідси регулюється діяльність скелетних м’язів;
- кірковий центр співдружнього повороту голови і очей в протилежний бік, розміщений в задніх відділах середньої лобової звивини (pars posterior gyri frontalis medii);
- кірковий центр рухового аналізатора практичних навичок (цілеспрямованих, координованих рухів, набутих у процесі трудової діяльності), що розміщений у ділянці нижньої тім’яної часточки в надкрайовій звивині (lobulus parietalis inferior gyri supramarginalis).
Цей руховий аналізатор координує рухи, пов’язані з професійними і спортивними діями або складними набутими навиками, тобто здійснює всі цілеспрямовані складні комбіновані рухи – функція праксії (praxis – практика).
У людей з домінуючою правою рукою цей аналізатор розміщений у лівій півкулі великого мозку, а у людей з домінуючою лівою рукою – у правій півкулі великого мозку.
Ураження цього центру призводить до втрати здатності виконання складних координованих рухів – апраксії, незважаючи на відсутність паралічу.
- кірковий центр стереогнозу (тримірно–просторового відчуття), що міститься у верхній тім’яній часточці (lobulus parietalis superior).
Усі вищеописані кіркові центри двосторонні, а в передцентральній та зацентральній звивинах кіркові центри правої половини тіла людини розташовані в лівій півкулі, а лівої – у правій півкулі.
Слід зауважити, що чутливі та рухові функції голови представлені в нижніх частинах цих звивин, а з ніг – у верхніх.
До асоціативних центрів (центрів другої сигнальної системи) належать:
- кірковий центр артикуляції мови – центр Брока, який міститься у задніх відділах нижньої лобової звивини (gyrus frontalis inferior).
Цей центр є найбільш важливим для вимовляння слів.
При його ушкодженні втрачається рухова програма слова, людина не може вимовляти склади та слова – моторна афазія;
- кірковий слуховий аналізатор мови – центр Верніке міститься у задніх відділах верхньої скроневої звивини (gyrus temporalis superior). Цей центр є найбільш важливим для розуміння мови. При його ушкодженні має місце сенсорна афазія (втрата розуміння власної усної мови).
- кірковий центр письма (писемної мови), або руховий аналізатор письмових знаків локалізується в задній частині середньої лобової звивини (gyrus frontalis medius).
Діяльність цього центру тісно пов’язана з аналізаторами рухів руки і узгодженого повороту голови та очей в протилежний бік.
Ушкодження аналізатора письмових знаків призводить до порушення тонких рухів в написанні букв, слів та інших знаків – аграфії (порушення здатності писати), при збереженні інших практичних навичок;
- кірковий центр читання (зоровий аналізатор писемної мови) розміщений в кутовій звивині (gyrus angularis). При його ушкодженні порушується здатність читати та розуміти написане) – алексія.
Усі центри мови непарні і розміщені у правші в лівій півкулі, а у лівші – у правій півкулі.
Бічний шлуночок (ventriculus lateralis)
Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (правий та лівий), які складаються з:
- лобових рогів; передніх рогів (cornua frontalia; cornua anteriora);
- потиличних рогів; задніх рогів (cornua occipitalia; cornua posteriora);
- скроневих рогів; нижніх рогів (cornua temporalia; cornu inferiora);
- центральної частини (pars centralis).
Лобові роги; передні роги (cornua frontalia; cornua anteriora) розміщені в лобовій частці (lobus frontalis). Вони обмежовані:
- присередньо пластинкою прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);
- збоку і знизу головою хвостатого ядра (caput nuclei caudati);
- зверху мозолистим тілом (corpus callosum).
Центральна частина (pars centralis) розташована в тім’яній частці (lobus parietalis). Вона обмежована:
- знизу – тілом хвостатого ядра (corpus nuclei caudati) і таламусом (thalamus);
- зверху – мозолистим тілом (corpus callosum).
Потиличні роги; задні роги (cornua occipitalia; cornua posteriora) розміщені в потиличних частках (lobi occipitales). Вони обмежовані:
- зверху і збоку волокнами мозолистого тіла, які утворюють покрив (tapetum).
На присередній стінці потиличних рогів (paries medialis cornuum occipitalium) розташована:
- цибулина заднього рогу (bulbus cornus posterioris);
- пташина острога (calcar avis).
На нижній стінці потиличних рогів (paries inferior cornuum occipitalium) розташовується обхідний трикутник (trigonum collaterale).
Скроневі роги; нижні роги (cornua temporalia; cornua inferiora) знаходяться в скроневій частці (lobus temporalis). Вони обмежовані:
- присередньо морським коником (hippocampus);
- знизу білою речовиною, яка утворює обхідне підвищення (eminentia collateralis);
- зверху і збоку білою речовиною – покривом мозолистого тіла (tapetum corporis callosi).
Верхньоприсередню стінку скроневих рогів утворює хвіст хвостатого ядра (cauda nuclei caudati).
У центральній частині та в скроневому розі бічного шлуночка міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке утворюється внаслідок проникнення м’якої мозкової оболони із судинами; це сплетення через міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) з’єднується з III шлуночком.
Судинне сплетення бере участь в утворенні більшої частини спинномозкової рідини.
Тема 2 .Провідні шляхи головного і спинного мозку, їх класифікація. Асоціаційні, комісуральні та проекційні шляхи. Висхідні проекційні шляхи.
Провідні шляхи головного і спинного мозку поділяються на:
- асоціативні;
- комісуральні;
- проекційні.
Асоціативні провідні шляхи (neurofibrae associationes)
Це шляхи, що сполучають функціональні ділянки однієї півкулі. Вони поділяються на:
- довгі асоціативні волокна (fibrae associationis longae);
- короткі асоціативні волокна (fibrae associationis breves).
До довгих асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis longae) належать:
- верхній поздовжній пучок; дугоподібний пучок (fasciculus longitudinalis superior; fasciculus arcuatus), що сполучає лобову, тім’яну та потиличну частки (lobi frontalis, parietalis et occipitalis);
- нижній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis inferior), що сполучає потиличну і скроневу частки (lobi occipitalis et temporalis);
- гачкуватий пучок (fasciculus uncinatus), що сполучає лобову та скроневу частки (lobi frontalis et temporalis);
- пояс (cingulum), що належить до асоціативних пучків лімбічної системи і з’єднує підмозолисте поле (area subcallosa) з корою всіх структур лімбічної частки до гачка (uncus) включно.
До коротких асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis breves) належать дугоподібні волокна великого мозку (fibrae arcuatae cerebri), які сполучають сусідні звивини в межах однієї півкулі.
Асоціативні провідні шляхи спинного мозку (neurofibrae associationis medullae spinalis) забезпечують можливість інтра– та інтерсегментальних рефлексів. Вони складаються з висхідних та низхідних волокон і з’єднують сусідні ділянки сірої речовини спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis).
До них належать:
- передній власний пучок (fasciculus proprior anterior), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і лежить в передніх канатиках (funiculi anteriores);
- бічний власний пучок (fasciculus proprior lateralis), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і лежить в бічних канатиках (funiculi laterales);
- задній власний пучок (fasciculus proprior posterior), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і розташований в задніх канатиках (funiculi posteriores).
Комісуральні провідні шляхи (neurofibrae commissurales)
Вони сполучають симетричні ділянки обох півкуль великого мозку та обох половин спинного мозку для координації їх діяльності.
До них належать:
- мозолисте тіло (corpus callosum);
- передня мозкова спайка (commissura cerebri anterior);
- задня мозкова спайка (commissura cerebri posterior);
- спайка повідців (commissura habenularum);
- спайка склепіння (commissura fornicis);
- міжталамічне злипання (adhesio interthalamica);
- передня біла спайка (commissura alba anterior) спинного мозку;
- задня біла спайка (commissura alba posterior) спинного мозку.
Проекційні провідні шляхи (neurofibrae projectiones)
Це шляхи, які сполучають головний та спинний мозок (encephalon et medulla spinalis) з робочими органами. Вони поділяються на:
- висхідні (чутливі, аферентні);
- низхідні (рухові, еферентні).
Чутливі проекційні шляхи поділяються на:
1. Екстероцептивні провідні шляхи проводять імпульси від рецепторів, які реагують на подразники зовнішнього середовища. Ці шляхи починаються від шкіри (контактні екстерорецептори) та від органів зору (organum visus), нюху (organum olfactorium), смаку (organum gustatorium), слуху (organum auditus) і рівноваги (дистантні екстерорецептори).
До них належать:
- бічний спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis) – шлях больової і температурної чутливості;
- передній спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior) – шлях дотикової чутливості;
- провідні шляхи від:
- органа зору (зоровий нерв);
- органа нюху (нюховий нерв);
- органа смаку (барабанна струна VII пари та язикові гілки IX пари черепних нервів);
- органа слуху (завитковий нерв)
- органа рівноваги (присінковий нерв).
2. Інтероцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від внутрішніх органів і сприймають зміни в цих органах:
- тіло першого нейрона цих шляхів, що розміщене у чутливому вузлі відповідного черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis);
- аксон першого нейрона, що заходить у центральну нервову систему та передає нервовий імпульс на тіло другого нейрона, яке розміщене у чутливому ядрі черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або ядрі заднього рогу спинного мозкy (nucleus cornus posteriores medullae spinalis);
- аксон другого нейрона закінчується на тілі третього нейрона, розміщеного в ядрі таламуса (nucleus thalami);
- аксон третього нейрона закінчується у корі великого мозку (cortex cerebri).
3. Пропріоцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від пропріорецепторів опорно–рухового апарату до півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) та півкуль мозочка (hemispheria cerebelli).
Ці провідні шляхи поділяються на:
- пропріоцептивний шлях мозкового напрямку, свідомий шлях, до якого належить цибулинно–таламічний шлях (tractus bulbothalamicus), що складається з:
- тонкого пучка (fasciculus gracilis), або пучка Голя;
- клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus), або пучка Бурдаха;
- пропріоцептивний шлях мозочкового напрямку, несвідомий шлях, до якого належать:
- задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або шлях Флексига
- передній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або шлях Говерса.
Чутливі проекційні провідні шляхи
або аферентні (висхідні) провідні шляхи
1. Шлях больової і температурної чутливості – бічний спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis) має три нейрони.
Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) розміщені у чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis - SG).
Периферійні відростки (дендрити) нейронів починаються екстерорецепторами (E) в шкірі.
Центральні відростки (аксони) у складі задніх корінців заходять у задні роги спинного мозку (cornua posteriora medulla spinalis), де утворюють синапси з тілами других нейронів.
Тіла других нейронів розміщені у власному ядрі (nucleus proprius) заднього рогу спинного мозку (nucleus proprius cornus posterioris medullae spinalis).
Аксони цього нейрона вздовж двох–трьох сегментів роблять перехрестя у передній сірій спайці спинного мозку (comissura grisea anterior medullae spinalis) і йдуть у бічних канатиках (funiculi laterales) протилежної сторони під назвою бічного спинномозково–таламічного шляху (tractus spinothalamicus lateralis).
Аксони других нейронів у складі присередньої петлі доходять до таламуса, де утворюють синапси з тілами третіх нейронів.
Тіла третіх нейронів містяться в бічних ядрах таламуса, а його аксони під назвою таламо–кіркового шляху (tractus thalamocorticalis) через задню ніжку внутрішньої капсули (crus posterior capsulae internae) доходять до зацентральної звивини (gyrus postcentralis), де локалізується кірковий аналізатор шкірної чутливості.
2. Шлях дотикової чутливості – передній спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).
Шлях дотикової чутливості, як і попередній, складається з трьох нейронів, але тіла других нейронів розміщені у драглистій речовині задніх рогів (substantia gelatinosa cornuum posteriorum - GS).
Аксони цього нейрона після перехрестя в передній сірій спайці (commissura grisea anterior) ідуть в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) протилежного боку і називаються переднім спинномозково–таламічним шляхом (tractus spinothalamicus anterior).
Частина аксонів другого нейрона цього шляху у складі медіальної петлі йде зі свого боку разом з волокнами тонкого пучка (fasciculus gracilis) – пучка Голля, та клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus) – пучка Бурдаха.
3. Шлях пропріоцептивної чутливості кіркового напрямку – цибулинно–таламічний шлях (tractus bulbothalamicus), також має три нейрони.
Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) цього шляху лежать у чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium SG nervi spinalis).
Периферійні відростки (дендрити) перших нейронів цибулинно–таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) починаються пропріорецепторами P, які містяться в сухожилках м’язів, капсулах суглобів та зв’язках.
Центральні відростки (аксони) перших нейронів цибулинно–таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) через задні корінці заходять у спинний мозок і, не заходячи в сіру речовину, утворюють в білій речовині заднього канатика:
- тонкий пучок (fasciculus gracilis) – шлях Голля (нижні 20 сегментів) і
- клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) – шлях Бурдаха (верхні 11 сегментів).
Відростки першого нейрона цибулинно–таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) доходять до довгастого мозку, де закінчуються синапсом з другим нейроном.
Тіла других нейронів розташовані в тонкому ядрі, або клиноподібному ядрі, довгастого мозку (nucleus gracilis et cuneatus myelencephali).
Аксони других нейронів утворюють цибулинно–таламічнй шлях (tractus bulbothalamicus), який складає основу присередньої петлі (lemniscus medialis) – колектора чутливості.
У складі присередньої петлі аксони другого нейрона перехрещуються (перехрестя присередньої петлі – decussatio lemnisci medialis) в мості і доходять до таламуса, де закінчуються синапсами з третіми нейронами.
Аксони третіх нейронів, як і в шляхах больової, температурної та дотикової чутливостей, формують таламо–кірковий шлях (tractus thalamocorticalis). Він проходить через задню ніжку внутрішньої капсули до зацентральної звивини (gyrus postcentralis) – кіркового чутливого аналізатора.
4. Пропріоцептивні шляхи мозочкового напрямку – спинномозково–мозочкові шляхи (tractus spinocerebellaris) поділяються на:
А. Задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга:
- тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) знаходяться у чутливих вузлах спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis) - SG.
Периферійні відростки (дендрити) починаються пропріорецепторами P.
Центральні відростки (аксони) через задні корінці спинного мозку заходять в його сіру речовину, де переключаються на другі нейрони;
- тіла других нейронів лежать в задньому грудному ядрі (nucleus thoracicus posterior) задніх рогів – стовпи Кларка–Штіллінга.
Аксони других нейронів заднього спинномозково–мозочкового шляху (tractus spinocerebellaris posterior) йдуть у складі бічних канатиків спинного мозку (funiculi laterales medullae spinalis) своєї сторони.
Потім через нижню мозочкову ніжку (pedunculus cerebellaris inferior) заходять в кору черв’яка мозочка (cortex vermis cerebelli). Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра (nucleus dentatus), а звідти до червоного ядра (nucleus ruber) протилежного боку.
Б. Передній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris anterior) – шлях Говерса.
Цей шлях відрізняється від попереднього:
- тіла других нейронів розташовані у присередньо–проміжному ядрі спинного мозку (nucleus intermediomedialis medullae spinalis);
- аксони других нейронів уздовж двох–трьох сегментів переходять на протилежний бік і йдуть в бічних канатиках (funiculi laterales), проходять через довгастий мозок (medulla oblongata), міст (pons), середній мозок (mesencephalon) і через верхню мозочкову ніжку (pedunculus cerebellaris superior) доходять до верхнього мозкового паруса (velum medullare superius);
- у верхньому мозковому парусі (velum medullare superius) аксони знову перехрещуються і доходять до кори мозочка (cortex cerebelli) та ядер черв’яка мозочка (nuclei vermis cerebelli).
Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра (nucleus dentatus - DN), а звідти до червоного ядра NR протилежного боку:
По спинномозково–мозочкових шляхах проходить несвідома чутлива інформація про стан опорно–рухового апарату (пропріоцептивна чутливість), яка необхідна для рефлекторної координації рухів та забезпечення рівноваги тіла.
Тема 3. Низхідні проекційні шляхи: пірамідні та екстрапірімідні провідні шляхи. Топографія провідних шляхів спинного мозку на поперечному перерізі.
Рухові проекційні провідні шляхи, або еферентні (низхідні) провідні шляхи
Вони поділяються на:
- пірамідні шляхи, що забезпечують свідомі рухи людини.
До них належать:
- кірковоядерний шлях (tractus corticonuclearis), що проходить від кори великого мозку (cortex cerebri) нижньої третини передцентральної звивини лобової частки (gyrus precentralis lobi frontalis) до рухових ядер черепних нервів (nuclei nervorum cranialium), а потім по відповідних черепних нервах до скелетних м’язів голови та шиї;
- бічний кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), що проводить імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів;
- передній кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior), що проводить імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів.
- екстрапірамідні шляхи, які передають імпульси, що підтримують тонус м’язів, забезпечують безумовно–рефлекторну рівновагу тіла та виконання автоматизованих рухів. Ця система доповнює пірамідну систему свідомих, вольових рухів. При цьому кожний довільний рух стає дуже точно підготовленим та здійснюється плавно і скоординовано.
До екстрапірамідних шляхів належать:
- червоноядерно–спинномозковий шлях (tractus rubrospinalis) або шлях Монакова;
- бічний присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis lateralis);
- присередній присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis medialis);
- сітчасто–спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales);
- оливо–спинномозкові волокна (fibrae olivospinales) та ін.
1. Пірамідні шляхи (tractus corticospinales) поділяються на:
А. Бічний кірково–спинномозковий шлях; (tractus corticospinalis lateralis); бічний пірамідний шлях (tractus pyramidalis lateralis):
- тіла перших нейронів – гігантські пірамідні клітини Беца, що розміщені в корі верхньої і середньої третини передцентральної звивини (cortex gyri precentralis).
Аксони перших нейронів кірково–спинномозкового шляху (tractus corticospinalis) проходять через передню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae), через основу ніжки мозку (basis pedunculi), міст (pons), довгастий мозок (myelencephalon).
У довгастому мозку волокна цього шляху утворюють піраміду довгастого мозку (pyramis medullae oblongatae), частина волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).
Перехрещені волокна першого нейрона формують бічний кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), йдуть в бічних канатиках спинного мозку (funiculi laterales medullae spinales) під назвою бічного кірково–спинномозкового шляху; пірамідного шляху (tractus corticospinalis lateralis; tractus pyramidalis) і закінчуються в передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis) відповідного сегмента;
- тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів (cornua anteriora) спинного мозку (medulla spinalis), а їх аксони в складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nn.spinales) доходять до поперечнопосмугованих м’язів відповідних ділянок тулуба та кінцівок.
Б. Передній кірково–спинномозковий шлях; передній пірамідний шлях (tractus corticospinalis anterior; tractus pyramidalis anterior).
Більша частина волокон першого нейрона переднього кірково–спинномозкового шляху (tractus corticospinalis anterior) в пірамідах довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) не перехрещується, а йде в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) на своєму боці під назвою переднього кірково–спинномозкового шляху (tractus corticospinalis anterior).
Аксони перших нейронів в передній сірій спайці (commissura grisea anterior) відповідного сегмента спинного мозку (medulla spinalis) переходять на протилежний бік і закінчуються в передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).
Тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів (neclei motorii cornuum anteriorum), а їх аксони в складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nn. spinales) шийних та грудних сегментів доходять до поперечнопосмугованих м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.
Пірамідні провідні шляхи забезпечують виконання різноманітних рухів за бажанням людини – свідомі рухові шляхи.
В. Кірково-ядерний шлях (tractus corticonuclearis)
Тіла перших нейронів цього шляху – гігантські пірамідні клітини Беца – розміщені в корі нижньої третини передцентральної звивини (gyrus precentralis).
Аксони перших нейронів кірково–ядерного шляху (tractus corticonuclearis) проходять через коліно внутрішньої капсули (genu capsulae internae), основу ніжок середнього мозку (basis pedunculorum mesencephali), основу моста (basis pontis) і довгастого мозку (medulla oblongata). В останніх вони заходять у рухові ядра відповідних черепних нервів (nervi craniales, позначені порядковими номерами на схемі), попередньо перейшовши на протилежний бік, де цей нейрон закінчується.
Цим шляхом здійснюється ”управління” руховими ядрами черепних нервів (nuclei motorii nervorum cranialium).
Тіла других нейронів лежать у рухових ядрах ромбоподібної ямки (nuclei motorii fossae rhomboideae) та середнього мозку (mesencephalon) протилежної сторони, а його аксони у складі черепних нервів (nervi craniales) доходять до поперечнопосмугованих м’язів голови і поверхневих м’язів шиї.
2. Екстрапірамідні шляхи. По них передається команда (імпульс) для забезпечення тонусу м’язів, забезпечення безумовно–рефлекторної рівноваги тіла людини та виконання автоматичних рухів.
Ці шляхи поділяються на:
А. Червоноядерно–спинномозковий шлях; шлях Монакова (tractus rubrospinalis):
- тіла перших нейронів цього низхідного шляху розміщені у червоних ядрах покриву середнього мозку (nuclei rubri tegmenti mesencephali).
Їх аксони після виходу з червоного ядра (nucleus ruber) переходять на протилежний бік, утворюючи покришкове перехрестя (decussatio tegmentalis), йдуть через основу ніжок мозку, міст та довгастий мозок у спинний мозок.
У спинному мозку ці волокна проходять в бічному канатику під назвою червоноядерно–спинномозкового шляху (шляху Монакова);
- тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів спинного мозку, а їх аксони у складі передніх корінців, а потім спинномозкових нервів досягають м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.
Цей двонейронний шлях є низхідною ланкою рефлексів несвідомої координації рухів, які мають ще і висхідну (два нейрони шляхів Флексіга чи Говерса) та проміжну (від черв’яка мозочка до зубоподібного ядра мозочка, а від нього до червоного ядра протилежного боку) ланки.
Б. Покрівельно–спинномозковий шлях (tractus tectospinalis) починається від пластинки покрівлі середнього мозку; чотиригорбкової пластинки (lamina tecti mesencephali; lamina quadrigemina), де залягають тіла перших нейронів.
Аксони перших нейронів роблять перехрест у покрівлі (перехрест Мейнерта) і через передні відділи стовбура мозку та передні канатики спинного мозку досягають ядер у передніх рогах спинного мозку, де розташовані тіла других (рухових) нейронів.
Аксони других нейронів у складі передніх корінців спинномозкових нервів (radices anteriores nervorum spinalium), а потім самих спинномозкових нервів (nn. spinales) досягають відповідних м’язів.
До пластинки покрівлі; чотиригорбкової пластинки (lamina tecti; lamina quadrigemina) поступає інформація від слухових і зорових аналізаторів.
Тому цей несвідомий руховий шлях забезпечує рефлекторний захист організму від небезпеки.
В. Присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) – несвідомий шлях, за допомогою якого автоматично (рефлекторно) забезпечується рівновага тіла, координуються функції тіла, зокрема, голови, шиї, очних яблук. Він має відповідний зв’язок із мозочком і ядрами окорухових нервів.
Тіла перших нейронів цього шляху розташовані у бічному присінковому ядрі (nucleus vestibularis lateralis) – ядрі Дейтерса, та нижньому присінковому ядрі (nucleus vestibularis inferior) – ядрі Ролллера.
Аксони перших нейронів проходять через вентральну частину довгастого мозку (medulla oblongata), а потім спускаються у бічній частині переднього канатика спинного мозку (funiculus anterior medullae spinalis) і закінчуються у рухових ядрах передніх рогів (cornua anteriora) відповідних сегментів спинного мозку (medulla spinalis).
Тіла других нейронів цього шляху знаходяться у рухових ядрах передніх рогів спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).
Аксони других нейронів у складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nervi spinales) досягають м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.
Ядра із своїми відростками, що утворюють присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis), зв’язані з мозочком (cerebellum) і заднім поздовжнім пучком (fasciculus longitudinalis dorsalis), які також з’єднані з ядрами окорухових черепних нервів. Цим забезпечується збереження положення очного яблука (bulbus oculi) у визначеному положенні (спрямування зорової осі) при повороті голови (caput) і шиї (cervix).
В утворенні заднього поздовжнього пучка (fasciculus longitudinalis dorsalis), волокна якого досягають передніх рогів спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis) у складі сітчасто–спинномозкового шляху (tractus reticulospinalis), беруть участь клітини ретикулярної формації стовбура головного мозку (cellulae reticulares trunci encephali). Серед них:
- проміжне сітчасте ядро (nucleus reticularis interstitialis) – ядро Кахаля;
- ядро епіталамічної спайки; задньої спайки (commissura epithalamica; commissura posterior) – ядро Даркшевича.
До цих ядер підходять волокна з основних ядер; базальних ядер (nuclei basales) півкуль головного мозку (hemispheria cerebri), і вони належать до екстапірамідної системи.
Г. Сітчасто–спинномозковий шлях (tractus reticulospinalis) починається від клітин (тіла перших нейронів) сітчастої формації головного мозку. Їх аксони (аксони перших нейронів) проходять у складі переднього канатика спинного мозку і закінчуються в тілах других нейронів – ядрах передніх рогів спинного мозку (nuclei cornuum anteriorum medullae spinales).
Д. Оливо–спинномозковий шлях (tractus olivospinalis) починається від олив довгастого мозку (тіла перших нейронів) і доходить до тіл других нейронів, які розміщені у передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).
Е. Кірково–мосто–мозочковий шлях; шлях кіркової корекції мозочка (tractus corticopontocerebellaris) за допомогою якого здійснюється кіркова (свідома) корекція несвідомої координації рухів.
Цей двонейронний шлях складається з двох відділів:
- перший відділ – кірково–мостовий шлях (tractus corticopontinus), що складається ще з двох частин:
- лобово–мостових волокон (fibrae frontopontinae);
- тім’яно–висково–потилично–мостових волокон (fibrae parietotemporooccipitopontinae).
Тіла перших нейронів кірково–мостового шляху (tractus corticopontinus) розташовані в корі лобової, скроневої, тім’яної та потиличної часток (lobi frontalis, temporalis, parietalis et occipitalis) верхньобічної поверхні півкуль великого мозку (facies superolateralis hemispheriorum cerebri).
Аксони перших нейронів кірково–мостового шляху (tractus corticopotinus) формують дві частини волокон:
- лобово–мостовий шлях (tractus frontopontinus), якй проходить через передню ніжку внутрішньої капсули (crus anterius capsulae interna), півкулі великого мозку (hemispherii cerebri), присередню частину основи ніжки мозку (pars medialis basis cruris cerebri) і закінчується у власних ядрах моста (nuclei pontis proprii) на своєму боці;
- тім’яно–скронево–потилично–мостові волокна,що проходять через задню ніжку внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae), півкулі великого мозку (hemispherium cerebri), бічну частину основи ніжки мозку (pars lateralis basis cruris cerebri) і закінчуються у власних ядрах моста (nuclei pontis proprii) на своєму боці.
- другий відділ – мосто– мозочковий шлях (tractus pontocerebellaris), що починається від власних ядер моста (nuclei pontis proprii), що є тілами других нейронів кірково–мосто–мозочкового шляху (tractus corticopontocerebellaris).
Аксони других нейронів мосто–мозочкового шляху (tractus pontocerebellaris) переходять на протилежний бік моста (pons) і в складі середньої мозочкової ніжки (pedunculus cerebellaris medius) досягають кори черв’яка мозочка (cortex vermis cerebelli).
Звідси інформація передається на зубчасте ядро мозочка (nucleus dentatus cerebelli), а потім на червоне ядро середнього мозку (nucleus ruber mesencephali).
Матеріали підготував ас. Говда Р.В.