1. Кінцевий мозок. Борозни і закрутки верхньобічної поверхні півкуль головного мозку. Проекція головніших з них на поверхню черепа.
2. Ядра аналізаторів верхньобічної ділянки кори. Острівець.
3. Будова головного мозку на серединному перерізі. Борозни і закрутки бічної та нижньої поверхонь півкуль головного мозку.
Тема 1 Кінцевий мозок. Борозни і закрутки верхньобічної поверхні півкуль головного мозку. Проекція головніших з них на поверхню
черепа.
Головний мозок розташований в порожнині черепа і має такі відділи: довгастий мозок, міст, мозочок, середній мозок, проміжний мозок і великий мозок. Довгастий мозок, міст, середній і проміжний мозок складають стовбур головного мозку.
Довгастий мозок є продовженням спинного мозку і переходить у задній мозок. Виконує рефлекторну та провідну функції. В ньому знаходяться центри безумовних рефлексів жування, ковтання, ссання, кашлю, чхання, блювання, мигання. Регулює дихання, травлення, кровообіг.
Задній мозок складається з моста та мозочка. Міст разом з довгастим мозком є продовженням спинного мозку, він виконує рефлекторну та провідну функції. Він зв’язує довгастий і середній мозок. Мозочок розташований безпосередньо над довгастим мозком, його поверхню утворює сіра речовина, під нею розташована біла речовина. Він регулює рухові акти, координацію рухів.
Середній мозок підтримує тонус скелетних м’язів. В ньому розміщені центри орієнтувальних рефлексів на зорові та звукові подразники.
Проміжним мозком закінчується стовбурова частина головного мозку. Через нього проходять імпульси до кори великих півкуль від усіх рецепторів — зорових, слухових, шкірних та ін. Від діяльності проміжного мозку залежить здійснення більшості складних рухових рефлексів — ходіння, бігу, плавання. Він узгоджує роботу різних внутрішніх органів. Регулює обмін речовин, температуру тіла, виробляє біологічно активні речовини (гормони), які здійснюють гуморальну регуляцію діяльності організму.
Великий (кінцевий) мозок складається з двох півкуль
головного мозку, що вкривають середній і проміжний мозок. їхня поверхня
вкрита корою, яка утворена сірою речовиною. Під корою знаходиться біла
речовина. Сіра речовина вкриває півкулі мозку і мозочка, утворюючи кору. Крім
того, вона у вигляді окремих
скупчень (ядер) міститься всередині білої речовини. Біла речовина утворює
провідні шляхи, які зв’язують головний мозок із спинним, а також частини
головного мозку між собою. У корі головного мозку виділяють чутливі і рухові
зони. Поверхня півкуль складчаста — має борозни і опуклі звивини, що збільшує
її площу. Борозни ділять кожну півкулю на лобову, тім’яну, скроневу і
потиличну частини. У задній центральній звивині позаду центральної борозни
розміщена зона шкірної ти. суглобно-м’язо- вої чутливості, у передній
центральній звивині — рухова зона, у скроневій — слухова. Зорова зона розміщена
в корі потиличної частини півкуль. Поблизу бокової борозни розміщена смакова
зона. Нюхова зона розміщена біля основи півкуль. Чисто мовної зони немає. Вона
представлена в корі скроневої частини, нижній лобовій звивині зліва, на
тім’яній частині. Кора великих півкуль функціонує як єдине ціле і є
матеріальною основою психічної діяльності людини.
У людини, як і в інших хордових, налічується 12 пар череп- номозкових нервів, які відходять від головного мозку. Вони здійснюють зв’язок між мозком та органами чуття, м’язами і залозами голови.
Висновок: головний мозок людини — важлива частина ЦНС, вона є матеріальною основою вищої нервової діяльності.
ПІВКУЛІ ВЕЛИКОГО МОЗКУ в дорослої людини - це
найбільш сильно розвинена, сама велика і функціонально найбільш важлива частина
ЦНС. Відділи півкуль прикривають собою всі інші частини головного мозку. Права
і ліва півкулі відділені одна від одної глибокою подовжньою щілиною великого
мозку, що досягає великої спайки мозку, або мозолистого тіла.
У задніх відділах подовжня щілина впадає в поперечну щілину великого мозку, що
відокремлює півкулі від мозочка.
На вентральній, медіальній і нижній поверхнях півкуль головного мозку
розташовані глибокі і дрібні борозни. Глибокі борозни розділяють кожну з
півкуль на долі великого мозку. Дрібні борозни відокремлюють один від одного
звивини великого мозку. Нижня поверхня, або основа, головного мозку утворена
вентральними поверхнями півкуль великого мозку, мозочка і вентральними
відділами мозкового стовбура.
До задньої поверхні зорового перехрещення прилягає сірий бугор, нижні відділи
якого витягнуті у вигляді трубки, що звужується поступово до низу . лійки. На
нижньому кінці лійки розташовується округле утворення - гіпофіз. До сірого
бугра примикають два білих кульоподібних підвищення - сосцевидних тіл.
Позаду від зорових трактів значні два подовжні білих валики - ніжки мозку, між
якими знаходиться заглиблення - міжніжкова ямка. Дно її утворено задньою
продірявленою речовиною. Ще далі розташовується широкий поперечний валик -
міст. Латеральні відділи мосту продовжуються в мозочок, створюючи його середні
мозжечкові ніжки.
Каудальні відділи моста довгастого мозку подані медіально розташованими
пірамідами, розділеними одна від одної передньою серединною щілиною, а
латерально - оливами.
Огляд медіальної поверхні півкуль великого мозку , деяких деталей мозкового
стовбура і мозочка ставати можливим при проведенні серединного розрізу по
подовжній щілині великого мозку .
Велика медіальна поверхня півкуль великого мозку нависає над значно меншими по
розмірах мозочком і мозковим стовбуром. На медіальній поверхні півкуль, як і на
інших поверхнях, значні борозни, що відокремлюють одну від одної звивини.
Ділянки лобової, тім.яної і потиличної долі відділені від мозолистого тіла
однойменною борозною.
Серединна частина мозолистого тіла зветься стовбур. Передні відділи його
загинаються до низу, створюючи коліно мозолистого тіла. Ще більш донизу
мозолисте тіло потоншується і переходить у дзьоб мозолистого тіла. Задні
відділи мозолистого тіла в середньої його частини відокремлюється тонка біла
пластинка, яка називається тілом зводу. Поступово відділяючись від мозолистого
тіла і створюючи дугоподібний вигин вперед і донизу, тіло продовжується в стовп
зводу, що закінчується сосцевидним тілом, позаду - у ніжки зводу. Між стовпами
зводу поперечно проходить пучок нервових волокон, помітний на зрізі у вигляді
білого овалу, - це передня спайка мозку. Як і волокна мозолистого тіла, що
йдуть поперечно, вони зв.язують один з одним півкулі великого мозку.
Стовпи зводу оточують тонку пластинку мозкової речовини - прозору перегородку.
Усі перераховані утворення головного мозку відносяться до кінцевого мозку.
Структури, розташовані нижче, за винятком мозочка, відносяться до мозкового
стовбура (проміжні, середні, задній відділи головного мозку і довгастий мозок).
Самі передні відділи мозкового стовбура утворені зоровими буграми, що
розташовані до низу від тіла зводу і мозолистого тіла і за стовпами зводу.
На серединному розрізі мозку видно тільки медіальну поверхню заднього таламуса
(зорового бугра).
У задньоверхніх відділах зорових бугрів знаходиться шишковидне тіло,
передньонижні відділи якого зростаються тонким тяжем який іде поперечно (задня
спайка).
Зорові бугри і розташовані поруч із ним утворення, описані вище, відносяться до
проміжного мозку.
До задньої поверхні зорового бугра примикають утворення, що відносяться до
середнього мозку.
ДОВГАСТИЙ МОЗОК є безпосереднім продовженням спинного мозку. Границя між
довгастим і спинним мозком відповідає рівню країв великого потиличного отвору.
Верхня границя довгастого мозку на вентральної поверхні проходить по задньому
краї моста.
Передні відділи довгастого мозку в порівнянні з задніми декілька товщають і цей
відділ мозку набуває форми усіченого конуса. Борозни довгастого мозку є
продовженням борозен спинного мозку і носять ту саму назву. По обидва боки від
передньої серединної щілини на вентральній поверхні довгастого мозку
розташовані опуклі, що поступово звужуються до низу піраміди.
Латеральні піраміди по обидва боки знаходяться овальні підвищення - оливи.
У нижній частині на дорсальній поверхні довгастого мозку тягнеться задня
серединна борозна, по боку від який закінчується стовщеннями тонкий і
клиновидний пучки задніх канатиків спинного мозку. У цих стовщеннях
розташовуються ядра цих пучків, від яких відходять волокна, що формують
медіальну петлю. Медіальна петля на рівні довгастого мозку утворить перехрещення.
Пучки цього перехрещення розташовані дорсальніше пірамід, у міжоливному шарі.
Тут проходять волокна медіального пучка. Латеральні оливи з задньої латеральної
борозни виходять тонкі корінці язико-глоточного, блукаючих і додаткових нервів,
ядра яких лежать у дорсолатеральних відділах довгастого мозку.
Сіра речовина довгастого мозку подано у вентральних відділах скупченнями
нейронів, що утворять нижні оливні ядра. Дорсальні пірамід уздовж усього
довгастого мозку розташовується ретикулярна формація, що подана переплетенням
нервових волокон і лежачими між ними нервовими клітками.
На рівні довгастого мозку знаходяться такі життєво важливі центри, як дихальний
і кровообігу.
МІСТ на основі мозкового стовбура має вигляд поперечно розташованого білого валика,
що у каудальному відділі граничить із пірамідами й оливами довгастого мозку, а
в краніальному и із ніжками мозку,
Продовження мосту в латеральному напрямку утворить середню ніжку мозочка.
Дорсальна поверхня моста прикрита мозочком і зовні не видна.
На поперечному розрізі мосту в центральних відділах можна бачити товстий пучок
волокон, що поперечно йдутьк стосовних до провідного шляху слухового
аналізатора й утворюючих трапецевидне тіло.
У нижніх відділах моста помітні скупчення сірої речовини, названі ядрами власне
моста, що виступають у ролі посередників у здійсненні зв.язків кори півкуль
великого мозку з півкулями мозочка.
У дорсальній частині моста лежать волокна медіальній петлі, що йде від
довгастого мозку. над яким розташована ретикулярна формація моста. Латеральне
проходять волокна слухової петлі.
МОЗОЧОК складає більш велику, чим міст, частина заднього мозку, що заповнює
собою велику частину задньої черепної ямки.
У мозочку розрізняють верхню і нижню поверхні, границями між який є передні і
задній краї.
Верхня поверхня мозочка на цілому мозку прикрита потиличними долями півкуль
великого мозку і відділена від них глибокою поперечною щілиною великого мозку.
У мозочку розрізняють непарну серединну частину - черв, дві півкулі.
поперечними борознами черв розчленований на дрібні звивини, що додають йому
деяка подібність із кільчастим червом. Обидві поверхні півкуль і черва порізані
безліччю поперечних дрібних борозенок, що йдуть паралельно, між якими
знаходяться довгі і вузькі звивини мозочка. Група звивин, відділених більш
глибокими борознами, утворять часточки мозочка. Півкулі мозочка і черв
складаються із білої речовини, розташованої в середині і тонкого прошарку сірої
речовини кори мозочка, що обмережує білу речовину по периферії. Кора мозочка
подана трьома шарами нервових кліток. На сагітальному розрізі біла речовина
мозочка подана трьома шарами нервових кліток і має вигляд гіллястого дерева.
У товщі білої речовини виявляються окремі парні скупчення нервових кліток, що
утворять зубчасте, пробковидне, шаровидне ядро мозочка і ядро намету.
У мозковому стовбурі наступним після мосту відділом, невеликим, але
функціонально важливим, є перешийку ромбовидного мозку, що складає з верхніх
ніжок мозочка, верхнього мозкового вітрила і трикутної петлів у якому проходять
волокна латеральної (слухової ) петлі.
СЕРЕДНІЙ МОЗОК складає з дорсального відділу даху середнього мозку і
вентральної - ніжок мозку, що розмежовуються порожниною - водопроводом мозку.
Нижньою границею середнього мозку на його вентральній поверхні є передній край
моста, верхній зоровий тракт і рівень сосцевидних тіл. На препараті головного
мозку пластинку четверхоломія, або верх середнього мозку, можна побачити лише
після видалення півкуль великого мозку.
На підставі головного мозку добре видна друга частина середнього мозку у
вигляді двох товстих білих розбіжних пучків, що йдуть у тканину півкуль
великого мозку- - це ніжки мозку. Заглиблення між правою і лівою ніжками мозку
називаються міжножковою ямкою, із неї виходять корінці окорухових нервів. Перед
ядрами окорухового нерва лежить ядро медіального подовжнього пучка. Самим
великим ядром середнього мозку є червоне ядро - одне з центральних
координаційних ядер экстрапірамідної системи. Поруч із водопроводом лежить
ретикулярна форма середнього мозку.
На поперечному розрізі чітко видно черепну речовину, що поділяє ніжку мозку на
два відділи: дорсальний - покришку середнього мозку і вентральний - основа
ніжки мозку. У покришці середнього мозку розташовуються ядра середнього мозку і
проходять висхідні провідні шляхи. Вентральні відділи ніжок мозку цілком
складаються із білої речовини, тут проходять спадні провідні шляхи.
Функціональне значення середнього мозку полягає в тому, що тут розташовані
підкіркові центри слуху і зору. ядра головних нервів, що забезпечують
іннервацію поперечнополосатих і гладких м.язів очного яблука: ядра, що
відносяться до екстрапірамідної системи, що забезпечує скорочення м.язів тіла
під час автоматичних рухів. Через середній мозок ідуть спадні (рухові) і
висхідні (дошкульні) провідні шляхи. Область середнього мозку є також місцем
розташування вегетативних центрів (центральна сіра речовина) і ретикулярної
формації.
ПРОМІЖНИЙ МОЗОК поданий наступними відділами
областю зорових бугрів (таламічна область), що розташована в дорсальних його
ділянках.
гіпоталямусом (підталамічна область), що складає вентральні відділи проміжного
мозку.
III шлуночком, що має вигляд подовжньої (сагітальної) щілини між правим і лівим
зоровими буграми і з.єднуються через міжшлуночковий отвір із бічними шлуночками.
У свою чергу таламічна область підрозділяється на талямус (зоровий бугор),
метаталямус (медіальне і латеральне колінчаті тіла) і епіталямус (шишковидне
тіло, поводки, спайки поводків і епіталамічна спайки).
Зорові бугри складаються із сірої речовини, у якому розрізняють окремі
скупчення нервових кліток (ядра зорового бугра), розділеними тонкими прошарками
білої речовини. У зв.язку з тим що тут переключається велика частина чутливих
провідних шляхів, зоровий бугор фактично є підкірковим чутливим центром, а його
подушка - підкірковим зоровим центром.
До медіальної поверхні зорових бугрів за допомогою поводків приєднується
шишковидне тіло - епіфіз.
Гіпоталямус складає вентральний відділ проміжного мозку і бере участь в
утворенні дна III шлуночка. До гипоталямусу відносяться сірий бугор із лійкою і
гіпофізом - залізної внутрішньої секреції, зоровий тракт, зорове перехрещення,
сосцевидні тіла.
Гіпоталямус являє собою продовження ніжок мозку в проміжний мозок. Сіра
речовина підталамічної області розташовується у вигляді ядер, здатних виробляти
нейросекрет і транспортувати його в гіпофіз, регулюючи ендокринну роботу
останнього.
Таким чином, сіра речовина проміжного мозку складають ядра, що відносяться до
підкіркових центрів усіх виглядів чутливості. В області проміжного мозку
розташовані ретикулярна формація, центри екстрапірамідної системи, вегетативні
центри, що регулюють усі види обміну речовин і нейросекреторні ядра.
Біла речовина проміжного мозку подано провідними шляхами висхідного і спадних
напрямків, що забезпечують двосторонній зв.язок кори головного мозку з
підкірковими утвореннями і центрами спинного мозку. Крім цього, до проміжного
мозку відносяться дві залози внутрішньої секреції - гіпофіз і шишковидне тіло,
що приймають участь разом із відповідними ядрами гіпоталямуса і епіталямуса й
утворенні гіпоталамогипофізарної і епіталамо-епіфізарної систем.
КІНЦЕВИЙ МОЗОК складає з двох півкуль великого мозку, кажне з яких представлено
плащем, нюховим мозком і базальними ядрами. Порожниною кінцевого мозку є бічні
шлуночки, що знаходяться в кожному з півкуль. Півкулі великого мозку відділений
одне від одного подовжньою щілиною великого мозку і з.єднуються за допомогою
мозолистого тіла, передньої і задньої спайок і спайки зводу. Мозолисте тіло
складається з поперечних волокон які у латеральному напрямку продовжуються в
півкулі, створюючи лучистість мозолистого тіла, з|єднуючи один з одним ділянки
лобової і потиличної долей півкуль, дугоподібно вигинаються і утворюють передні
и лобові і задні - потиличні щипці. До заднього і середній частинам мозолистого
тіла знизу прилягає звід мозку, що складається з двох дугоподібно вигнутих
тягів, зрощених у середній своїй частині за допомогою передньої спайки мозку.
КОРА ВЕЛИКОГО МОЗКУ утворена білою і сірою речовиною. У корі виділяють 6 шарів
нервових кліток, різні її відділи мають різну товщину (від 1,5 до 5,0 мм, у
середньому 2-3 мм). Кожна з півкуль має три поверхні : найбільш опуклу
верхньолатеральну, плоску, звернену до протилежної півкулі медіальну і маючу
складний рельєф, що відповідає внутрішній основі черепа- - нижня, поверхня
півкулі або основу мозку. Найбільш виступаючі ділянки півкуль одержали назву
лобових, потиличних, скроневого полюсів. Поверхня півкуль порізана глибокими
щілинами, борознами. Ускладнюють рельєф розташовані між ними ділянки - звивини.
Глибина, довжина борозен, їхня форма і напрямок дуже мінливі.
Щілини і борозни підрозділяють півкулі на лобову, тім.яну, скроневу, потиличну
й островкову долі. Остання не видна при огляді поверхонь півкуль, тому що острівець
знаходиться на дні латеральної борозни і прикритий ділянками іншою долею.
На верхньолатеральній поверхні півкулі звертає на себе увагу латеральна
борозна, що є границею між лобовими, тім.яними і скроневими долями і йде від
нижньої поверхні півкуль назад і вгору.
Інша велика борозна - центральна борозна. Починається приблизно від середини
верхнього краю півкуль і іде вниз і трохи вперед, але не досягає латеральної
борозни. Центральна борозна відокремлює лобову долю від тім.яної. Виражена
границя між тімяною і потиличною долями на дорсолатеральній поверхні півкуль
відсутніх.
Лобова доля. Спереду від центральної борозни майже паралельно їй тягнеться
предцентральна борозна, що дає початок двом рівнобіжним борознам, що йдуть до
лобового полюса. Названі борозни поділяють поверхню мозку на лежачу перед
центральною борозною предцентральну звивину і горизонтальнойдучі верхню,
середню і нижню лобові звивини.
Тім.яна доля. Позаду від центральної борозни і майже паралельно їй проходить
постцентральна борозна, від якої убік потиличної долі направляється подовжня
внутрішньотімяна борозна. Ці дві борозни поділяють тім.яну долю на
постцентральну звивину, а також на верхню і нижню тім.яні часточки.
Скронева доля. Верхньолатеральна поверхня скроневої долі подані двома борознами,
що йдуть паралельно латеральній борозні, що поділяють поверхню мозку на верхню
, середню і нижню звивини.
Сіра речовина півкуль великого мозку подано корою і базальними ядрами кінцевого
мозку. До базальних ядер відносяться смугасте тіло, що складається з хвостатого
і чечевицеподібних ядер. огорожа і мигдалеподібне тіло. Прошарки білої речовини
між ними утворять зовнішню і внутрішню капсули, причому остання являє собою
товстий шар білої речовини, що складає з провідних шляхів головного мозку. В внутрішній
капсулі і виділяють передню і задню ніжки і коліно.
Стріопаладарна система являє собою основну частину рухових центрів, що
відносяться до екстрапірамідної системи. Це центр, що управляє автоматичними
рухами і регулює тонус м.язів. Крім цього, смугасте тіло виконує функцію вищого
центру, що регулює процеси теплорегуляції й обміну вуглеводів. Цей центр займає
чільне положення стосовно подібного йому вегетативним центрам, що розташовані в
гіпоталамічної області.
Кора півкуль головного мозку подана сірою речовиною , розташованим на їхнє
периферії.
БІЛА РЕЧОВИНА ПІВКУЛЬ великого мозку утворює білий півовальний центр, що
складається з величезного числа нервових волокон. Усі нервові волокна подані
трьома системами провідних шляхів кінцевого мозку:
асоціативними.
комісуральними.
проекційними.
Висхідні (чутливі) проекційно провідні шляхи по місцю свого закінчення
підрозділяються на свідомі і рефлекторні.
Функціонування і взаємозв.язок асоціативних, комісуральних , а також висхідних
і спадних шляхів забезпечує існування складних рефлекторних дуг, що дозволяють
організму пристосовуватися до постійно мінливих умов внутрішнього і зовнішнього
Середовища.
БІЧНІ ШЛУНОЧКИ знаходяться в товщі білої речовини півкуль великого мозку.
Порожнина шлуночків має вигадливу форму в зв.язку з тим. що відділи кожного з
них розташовуються у всіх частках півкулі (за винятком острівця). Середня -
центральна - частина шлуночка залягає донизу від мозолистого тіла, у тім.яній
частці півкулі. Від центральної частини в усі частки мозку розходяться
відростки порожнин, названі рогами: передній (лобовий ріг) - у лобову частку,
нижній (скроневий ріг) - у скроневу, задній - (потиличний ріг) - у потиличну
частку. Центральна частина за допомогою міжшлуночковому отвору з.єднується з
III шлуночком.
ОБОЛОНКИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Головний мозок, як і спинний, оточений трьома з|еднювальнотканими листками, або
оболонками, що є продовженням оболонок спинного мозку, кожна з яких відділена
від сусідніх міжоболочним простором.
Тверда оболонка головного мозку. відрізняється по будівлі від аналогічної
оболонки спинного мозку. Вона є одночасно окістям на внутрішній поверхні кісток
черепа, із якими зв.язана не міцно. В області основи черепа оболонка дає ряд
відростків, що проникають у щілини й отвори кісток черепа, чим пояснюється
велика міцність прикріплення тут твердої оболонки головного мозку. Більш того,
у місцях виходу з порожнини черепних нервів тверда оболонка головного мозку на
деякому протязі продовжує оточувати нерв, створюючи його піхву і проникаючи
разом із нервом через отвір назовні.
На внутрішній поверхні твердої оболонки розрізняють трохи відростків, що
проникають у подовжню щілину великого мозку і відокремлюють одну від одної його
півкулі. Задній відділ серпа зростається з іншим відростком оболонки - наметом
мозочка, що відокремлює потиличні долі півкуль від мозочка.
Продовженням серпа великого мозку є серп мозочка, що проникає знизу між
півкулями мозочка. Ще один відросток оточує зверху турецьке сідло, створюючи
його діафрагму і захищаючи гіпофіз від тисків усієї маси мозку, що лежить вище.
У визначених ділянках твердої оболонки головного мозку є росщеплення, вистелені
зсередини ендотелієм, - це синуси твердої оболонки головного мозку, по яких
відтікає венозна кров. Особливістю синусів є міцність стінок, що пояснює
неможливість їх спаду. Крім того, синуси з.єднуються з зовнішніми венами голови
через емісарні вени.
Павутинна оболонка головного мозку розташовується до середини від твердої
мозкової і відділена від неї субдуральним простором.
Підпаутиний простір головного мозку в області великого потиличного отвору
повідомляється з підпаутиним простором спинного мозку.
У визначених місцях, поблизу синусів твердої оболонки головного мозку,
павутинна оболонка утворить своєрідні вирости - грануляція павутинної оболонки.
Ці вирости вдадуться в синуси твердої оболонки. На внутрішній поверхні кісток
черепа в місці розташування грануляцій відзначаються вдавлення і ямочки.
Загальновизнаним є думка про участь грануляції павутинної оболонки в
забезпеченні відтоку спинномозкової рідини у венозне русло.
М.яка (судинна) оболонка - це сама внутрішня з оболонок головного мозку. Вона
складається зі сполучної тканини, що утворить два шари (внутрішній і
зовнішній,, між якими залягають кровоносні судини. Оболонка зрощена з зовнішньою
поверхньою мозку і глибоко проникає в усі його щілини і борозни. Кровоносні
судини , покидаючи судинну оболонку, направляються в тканину мозку,
забезпечуючи його харчування. У визначених місцях судинна оболонка проникає в
порожнині шлуночків мозку й утворить судинні сплетення, що проектують
спинномозкову рідину.
Передній мозок спочатку виникає у зв’язку з нюховим рецептором (нюховий мозок), а потім він стає органом управління поведінкою тварини, при чому в ньому виникають центри інстинктивної поведінки, що ґрунтуються на видових реакціях (безумовні рефлекси), підкоркові вузли, і центри індивідуальної поведінки, засновані на індивідуальному досвіді (умовні рефлекси), - кора великого мозку. Відповідно до цього в кінцевому мозку розрізняють в порядку історичного розвитку такі групи центрів:
1. Нюховий мозок, Rhinencephalon, найдавніша, і разом з тим найменша частина, розташована вентрально.
2. Базальні, або , центральні, вузли півкуль, ”підкоркова”, стара частина кінцевого мозку, palacencephala, що прихована в глибині.
3. Сіра речовина кори, cortex, наймолодша частина, neencephalon.
І разом з тим найбільша частина яка покриває решту ніби плащом, звідки і її назва – плащ, або мантія, pallium.
У корі головного мозку за сучасною класифікацією розрізняють:
Давня кора (paleocortex) – зв’язана з аналізатором нюху
- передня дірчаста речовина має 3-2 шарову будову.
Стара кора (archeocortex) – гілочками,
- гачок парагінокамльвої закрутки, поясна та зубчаста закрутки, розміщені на медичній поверхні.
- 3 шари нейтронів.
Нова кора (neocortex) – кора півкуль має 6 шарів.
Проміжна або середня кора (mesocortex)
- кора острівцевої частки
- задня частина парагіпокамиальної закрутки.
Давня, стара, проміжна – 4,4%
Нова кора – 95,6% поверхні великого мозку.
Кора
- загальна площа 220 тис. мм.
-
товщина від 1,3 до
- кількість нейтронів – 14-15 млрд.
Крім відзначених для тварин двох форм поведінки, у людини виникає третя форма – колективна поведінка, що заснована на досвіді людського колективу, в якій створюється в процесі трудової діяльності людини і спілкування людей за допомогою мови. Ця форма поведінки пов’язана з розвитком наймолодших поверхневих шарів мозкової кори, що складають матеріальний субстрат так званої другої сигнальної (словесної) системи дійсності (І.П. Павлов).
Оскільки в процесі еволюції із усіх відділів ЦНС найшвидше і найсильніше росте кінцевий мозок, то у людини він стає найбільшою частиною головного мозку і набуває вигляду двох об’ємних півкуль – правої і лівої, henispherum dextrum et sinistrum. В глибині повздовжньої щілини мозку обидві півкулі з’єднані між собою товстою горизонтальною пластинкою – мозговистим тілом, corpus collosium, яке складаються з нервових волокон, що йдуть в поперечному напрямі з однієї півкулі в іншу. В мозолистому тілі розрізняють передній кінець, загинається в низ, або коліно, genu corporis collosum, середню частину, truncus corporis collosum, і задній кінець, який дещо товщий і має форму валика, splenium corporis collosum. Всі ці частини добре видно на повздовжньому розрізі мозку між обома півкулями. Верхня поверхня мозолистого тіла вкрита тонким шаром сірої речовини , так званим indusium griseum. Коліно мозолистого тіла, загинаючись, загострюється і утворює дзьоб, rostrum, котрий переходить в тонку пластинку, lamina rostous, що продовжується в свою чергу в lamina terminalis.
Поверхня півкуль мозку.
Права і ліві півкулі мозку відокремлені одна від одної повздовжньою щілиною, fissura longitudinalis cerebri. Внизу ця щілина сягає поверхні мозолистого тіла . Поверхню плащової частини кожної півкулі мозку ділять на більші частини – його долі, labi cerebri, і нв менші частини – дольки, labuli cerebri. Для виділення долей і дольок півкулі мозку користуються щілинами, fissurare cerebri, і борознами, sulci serebrales. В деяких місцях на поверхні мозку проводять також штучні границі між його утвореннями.
В кожній долі півкулі є характерні для його поверхні і відносно сталі за величиною, формою і розташуванням звивини, guri cerebri, які відокремлені одна від одної більш менш глибокими щілинами і борознами. Дрібні борозни, а також гілки основних борозен менш постійні за своїм розташуванням, ніж крупні; в деяких місцях вони немов би поділяють звивини навпіл; такі борозни називаються вирізками, incisurae cerebri.
В деяких щілинах і борознах є глибокі звивини, gyri profundi. Крім того, розрізняють поверхові або поперечні звивини, gyri transversi, вони, як правило, короткі і з’єднують між собою довші звивини. Щілини і борозни на поверхні кори півкуль головного мозку відрізняються не стільки за глибиною їх залягання і розмірами, стільки за часом їхньої появи під час внутрішньоутробної стадії розвитку. Щілини з’являються на поверхні півкуль мозку раніше, ніж борозни.
Частина борозен і звивин з’являється на поверхні півкуль мозку на п’ятому місяці внутрішньоутробного розвитку. До того часу частина поверхні переднього мозолистого міхура на буває вигляду складок; на ній з’являються щілини, борозни і звивини, які залишаються на все життя. Згодом частина борозен, що виникли в процесі розвитку, зникає. Деякі борозни, а разом із ними і відповідні звивини з’являються порівняно пізно. На цій підставі розрізняють первинні борозни або щілини півкуль мозку, і борозни, які пізніше відокремилися від них – вторинні і третинні борозни. У новонароджених всі первинні борозни вже цілком виразні; вторинні і третинні борозни з’являються через п’ять тижнів після родів. Однак часто спостерігаються ті чи інші відхилення у часі появи вторинних і третинних борозен. Формування характерного рельєфу мозкової кори продовжується до п’яти років життя. При цьому з’являються борозни і звивини другого та третього порядку; борозни, що виникли раніше, за цей час поглиблюються; разом з тим відбувається розвиток нових борозен і звивин.
Всю кору кожної з півкуль головного мозку ділять на долі: лобну, тім’яну, скроневу і потиличну. Крім цього виділяють так званий острівець мозку. Як виявлено, останній має відношення як до нюхового так і до мовно-рухового аналізаторів.
Права і ліва півкулі великого мозку людини мають практично однакову будову, але дещо відрізняється за функцією. Ліва півкуля у більшості людей головним чином відповідає за аналітичне мислення, мову, рухові функції правої ноги і руки (людей з домінантною правою рукою називають правшами). Права півкуля головним чином відповідає за немовні, просторові та часові синтетичні функції, рухи лівою ногою і рукою (людей з домінантною лівою рукою називають лівшами). Поразка правої півкулі, крім рухових і чутливих порушень, призводить до порушень візуально-просторової орієнтації, яка супроводжується емоційними порушеннями (ейфорією або депресією), галюцинаціями. Поразка лівої півкулі у правшів, крім рухових і чутливих порушень, призводить до мовних порушень, до не здатності рахувати, писати, читати і розуміти написане.
Звичайно одна півкуля домінує: у 80-90% людей домінантною півкулею є ліва; у 10-20% людей домінантною є права півкуля або ж півкулі рівноцінні, і домінантність як така є відсутньою. Ймовірно, домінантність півкуль детермінована генетично. Однак відомо, що після хірургічної резекції, з лікувальною метою однієї півкулі у дитини до 6 років, кожна з півкуль може стати домінантною. У випадку виконання певних вправ і тренувань єдина півкуля такої дитини може виконувати всі функції домінантної. У підлітків і дорослих подібне вже стає неможливим. При цьому треба мати на увазі, що (хоча одна з півкуль може бути домінантною) враження та навички зберігаються в обох півкулях в однаковій кількості. Вулику роль в цьому відіграють мозолисте тіло і передня спайка.
У глибині поздовжньої щілини великого мозку обидві півкулі з’єднані між собою товстою горизонтальною пластинкою – мозолистим тілом, corpus callosum,
яке утворене нервовими волокнами, що йдуть поперечно з однієї півкулі в іншу. Ці поперечні зв’язки є дуже важливими, тому що, як зазначено вище, півкулі мають різні функціональні можливості. Перерізка мозолистого тіла (калотомія), яку іноді проводять при лікуванні посттравматичної епілепсії може проявлятися у вигляді синдрому “людина з розщепленим мозком”. При цьому синдромі інформація не може потрапляти в протилежну півкулю і звичайний предмет, який тримає хвора людина з заплющеними очима в одній руці, не може бути розпізнаним і порівняним з таким самим предметом в іншій руці.
Особливо цікава інформація була одержана при дослідженні мови. Як відмічають в своїй монографії “Розщеплений мозок” М. Газзаніга і Р. Сперрі (1967), хворі з перерізаним мозолистим тілом були здатні усно або письмово сповіщати про сенсорну інформацію, що потрапляла в ліву домінантну півкулю. Якщо ж сенсорна інформація потрапляла в праву недомінантну півкулю, хворі не були здатні повідомляти про це ні усно ні письмово.
Свідчення про значення різних ділянок кори є вже в старовинних рукописах. Так, Мандіно де Люччі (1270-1324) на підставі дослідження двох трупів виділив у мозку передню частину, де, як він вважав локалізована фантазія, середню – здоровий глузд і задню – уява.
В кінці XIX століття англієць Р. Бойл розглядав вже різноманітні випадки пошкодження головного мозку, які призводять до паралічу окремих частин тіла. І ще в 1874 р. київський анатом В.О. Бец опублікував працю “Про анатомічні докази двох мозкових центрів”, де описав про центральну звивину – загальні центри рухів, постцентральну звивину, де розташовані центри загальної чутливості.
В основі цих уявлень лежав намір автора пов’язати певну ділянку кори мозку з певною функцією. Зокрема, Бец ділив кору великих півкуль на 11 зон в залежності від її морфологічних особливостей.
Однак підкреслена конкретність – тільки така ділянка мозку і тільки так функція – як виявилося, неминуче призводила до метафізичних уявлень.
Півкулі
головного мозку покриті корою, тобто шаром нервових клітин площею 200 тис.
мм², яка складається з 14-18 млрд. нейронів. Нервові клітини розташовані
шарами від 1 до 6, товщиною 1-
Архітектоніка кори головного мозку – вивчення мікроскопічної будови кори
а) цитоархітектоніка – особливості клітинної будови у різних шарах та ділянках кори.
б) мієлоархітектоніка – особливості розміщення нервових волокон.
в) ангіоархітектоніка – особливості будови та розташування кровоносних судин
г) синаптологія – сполучення між нервовими клітинами.
Розріз. 200 цитоархіт. полів, зони, ділянки у кінці XIX століття. Володимир Олексійович Бец у 1874 р. В різних ділянках кори півкуль головного мозку кількість шарів не однакова і залежить від її філогенетичного походження.
Гістологічна структура клітинних шарів кори.
Перший поверхневий шар клітин кори розміщується під м’якою мозковою оболонкою і зветься молекулярною пластинкою, lamina malecu laris. Молекулярна пластинка утворена невеликою кількістю дрібних нейронів, пов’язаних між собою великою кількістю міжнейронних зв’язків. Численні дендрити та аксони цих клітин, а також клітин інших шарів формують смужку молекулярної пластинки.
Другий шар клітин кори зветься зовнішньою зернистою пластинкою, lamina granularis externa. Вона утворена численними дрібними пірамідними та зірчастими клітинами. Тут також розміщується смужка зовнішньої зернистої пластинки.
Третій шар зветься зовнішньою пірамідною пластинкою, lamina pyramidalis externa. Він має дуже варіабельну ширину і максимально виражений в асоціативних і сенсомоторних ділянках кори. У ньому переважають пірамідні клітини, розміри яких збільшуються вглибину шару від дрібних до великих. Цей шар виконує переважно об’єднуючі функції, зв’язуючи клітини як в межах однієї півкулі, так і з протилежною півкулею.
Четвертий шар – внутрішня зерниста пластинка, lamina granularis interna, є широким в зоровій та слуховій ділянках кори, а в сенсомоторній ділянці він практично відсутній. Внутрішня зерниста пластинка утворена дрібними пірамідними та зірчастими клітинами. У ній закінчується основна частина аферентних шляхів від нижче розташованих шарів кори і формують смужку внутрішньої зернистої пластинки.
П’ятий шар – внутрішня пірамідна пластинка, lamina pyramidalis interna, утворений великими, а в ділянці моторної кори (перед центральна звивина) – гігантськими пірамідними клітинами Беца. Аксони гігантських і великих пірамідних клітин оточені особливо товстими мієліновими оболонками і формують низхідні, в тому числі і пірамідні, шляхи. У п’ятому шарі зосереджуються більшість всіх кіркових еферентів. В цьому шарі міститься також смужка внутрішньої пірамідної пластинки.
Шостий шар – багатоформна пластинка, lamina multiformis, утворений різноманітними по формі нейронами. Аксони цих клітин йдуть до білої речовини в складі еферентних шляхів, а дендрити прямують до поверхневих шарів кори, досягаючи молекулярної пластинки.
Слід відзначити, що морфологічні ознаки клітин кори головного мозку і будова його у дітей віком 2-3х років не відрізняються від ознак і будови у дорослих. Особливо швидко розвиваються елементи мозку в перші три місяці життя.
Нервові клітини поверхні кори спеціалізовані для сприйняття різних видів подразнень і передачі імпульсів на інші поля і ядра ЦНС.
І.П. Павлов визначає всю систему (рецептор, нерв, провідник, переключаючи механізми, коркове поле) – як аналізатор.
Сучасні дослідження свідчать, що в аналізаторі відбувається не лише аналіз, але й синтез.
На основі морфофункціональних особливостей клітинних шарів вся кора поділена на 9-ть областей і 52 поля. Деяким полям відповідають коркові кінці аналізаторів.
Морфологічні основи динамічної локалізації функцій
в корі півкуль (центри мозкової кори).
Знання локалізацій функцій в корі головного мозку має величезне значення, оскільки дає уявлення про нервову регуляцію всіх процесів організму і його пристосування до навколишнього середовища. Воно має велике практичне значення для діагностики пошкоджень в півкулях головного мозку.
Уявлення про локалізацію функції в корі головного мозку пов’язане перш за все з поняттям про корковий центр.
З цього питання існують три точки зору.
1. Теорія вузького вокалізму (Брока).
2. Теорія еквіпотенціоналізму.
3. Теорія ядра і розсіяних елементів (І.П. Павлов).
Згідно з першою теорією, коркові центри являють собою строго обмежену групу нервових клітин з різко вираженою лінійною межею, при чому дана функція локалізується тільки в даному центрі.
Згідно другої теорії, існування коркових центрів, як обмежених різноякісних ділянок кори не признається, а вся кора вважається рівнозначною.
Однак ще в 1874 р. В.О. Бец виступив з твердженням, що кожна ділянка кори відрізняється за своєю будовою від інших ділянок мозку. Цим було покладено початок уявленню про різноякісність кори головного мозку – цитоархітектоніку. Завдяки дослідженням Бродмана, Економо і співробітників Московського інституту мозку, який очолював С. Ф. Саркісов, вдалося виявити більше 50-ти різних ділянок кори – коркових цитоархітектонічних полів, кожна з яких відрізняється від інших будовою і розташуванням нервових елементів; існує також поділ кори більш ніж на 200 полів (У. Фогт і Фогт,1919). З цих полів, які позначаються номерами, складена спеціальна “карта” мозкової кори людини. І.П. Павлов ведучи боротьбу з обома теоріями – вузького вокалізму і еквіпотенціоналізму, створив нове уявлення про мозковий центр.
Згідно з І.П. Павловим, центр – це мозковий кінець так званого аналізатора. Аналізатор – це нервовий механізм, функція якого полягає в тому, що розкласти складність зовнішнього і внутрішнього світу на окремі елементи, тобто здійснювати аналіз.
Разом з тим завдяки широким зв’язкам з іншими аналізаторами тут відбувається також і синтез.
З точки зору І.П. Павлова, мозковий центр або корковий кінець аналізатора, має не строго окреслені межі, а складається з ядерної і розсіяної частини – теорія ядра і розсіяних елементів.
І.П. Павлов показав, що так звана рухова зона, яка відповідає передній центральній звивині, являє собою, як і інші зони мозкової кори, сприймаючу ділянку.
В даний час вся мозкова кора розглядається як суцільна сприймаюча поверхня.
Кора – це сукупність коркових кінців аналізаторів.
Розглянемо топографію коркових відділів різноманітних аналізаторів, тобто найголовніші сприймаючі ділянки кори півкуль головного мозку.
1. Аналізатори усної і письмової мови сприймають словесні сигнали (як говорить І.П. Павлов – сигнали сигналів, або вторинні сигнали), що складає другу сигнальну систему дійсності, яка виявляється в формі абстрактного мислення (загальні уявлення, поняття, умовиводи, узагальнення), що властиво тільки людині.
2. Однак морфологічну основу другої сигнальної системи складають не лише вказані аналізатори. Оскільки функція мови є філогенетично-наймолодшою, то вона є і найменш локалізованою, вона властива всій корі. Оскільки кора росте по периферії, то найбільш поверхові її шари мають відношення до другої сигнальної системи.
Коркові центри внутрішніх аналізаторів.
1. Ядро рухового аналізатора – g. precenralis.
2. Ядро рухового аналізатора, який має відношення до з’єднаного повороту голови і очей у протилежний бік – lobus frontalis medius.
3. Ядро рухового аналізатора, завдяки якому відбувається синтез ціле направлених складних комбінованих рухів – g. supramarginalis.
4. Аналізатори положення і руху голови – статичний аналізатор – g. temporalis superia.
Коркові центри зовнішніх аналізаторів.
1. Ядро слухового аналізатора – g. temporalis superia (середня частина, звивина Гешле).
2. Ядро зорового аналізатора – sulcus calcarinus.
3. Ядро нюхового аналізатора – uncus.
4. Ядро смакового аналізатора – uncus, g. postcentralis, (його нижня частина).
5. Ядро шкірного аналізатора – g. postcentralis. (больова, температурна, тактильна чутливість).
Коркові центри аналізаторів мови.
1. Руховий аналізатор артикуляції мови – g. frontalis inferior, (його задня частина), при пошкоджені – зберігається здатність до найпростіших рухів мовної мускулатури (кричати, співати), однак втрачається здатність вимовляти слова – рухова афазія.
2. Слуховий аналізатор усної мови (центр Верніке) – g. temporalis superior, (задня частина), при пошкоджені – зберігається здатність чути звуки, однак втрачається здатність розуміти слова – словесна глухота, сенсорна афазія.
3. Руховий аналізатор письмової мови – g. frontalis medius, (задня частина), при пошкоджені – зберігаються всі види рухів, однак втрачається здатність до тонких рухів, необхідних для написання букв, слів (аграфія).
4. Зоровий аналізатор письмової мови – g. angularis, при пошкоджені – зберігається зір, але втрачається здатність читати (алексія), тобто аналізувати написані букви, складати з них слова і фрази.
Нюховий мозок
Нюховий мозок – найдавніша частина переднього мозку, що виникає в зв’язку з рецептором нюху, коли передній мозок ще не став органом поведінки. Тому всі його компоненти є різними частинами нюхового аналізатора.
До теперішнього часу лімбічна система в описах різних вчених не має чітких морфологічних меж. Однак більшість погоджується з тим. Що ця система являє собою комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, який приймає участь в регуляції складних вегетативних функцій, в підтриманні постійного стану внутрішнього середовища організму (гомеостазу), регулюючи функціональний стан всіх внутрішніх органів і залоз внутрішньої секреції, а також приймає участь у формуванні емоційно забарвлених реакцій, пов’язаних з поведінкою (тривога, агресивність, лють). Тому деякі автори визначають лімбічну систему як “вісцеральний мозок”. Основну її частину складають морфологічні структури кори великого мозку, які переважно розташовані на медіальній поверхні його півкуль, а також тісно зв’язані з ними підкоркові утворення: амігдолоїдна область, кінцева смужка, гіпоталамус, гіпокапм, склепіння, скптальна область, сосковидні тіла, сосковидно-таламічний пучок, таламус, поясна звивина. На медіальній поверхні півкуль великого мозку лімбічна система представлена поясною і парагіпокампальною звивинами.
Вивчення лімбічної системи є найважливішою проблемою неврології, оскільки точні дані про основні функціональні взаємовідносини цієї області з периферією відсутні, а без них не можливо уточнити симптоми її пошкодження у людини.
Тому вивчення лімбічної системи в різних аспектах: морфологічному, фізіологічному, клінічному, а також в аспекті моделювання на тваринах її пошкодження – актуальне завдання часу.
Людські ознаки будови мозку, тобто ті специфічні риси, які відрізняють людину від тварини.
1. Переважання головного мозку над спинним.
2. Вага мозку. По своїй абсолютній і відносній вазі мозок людини не займає першого місця, так як у великих тварин мозок важчий, ніж у людини і навпаки, відносна вага мозку у людини менша, ніж відносна вага мозку деяких дрібних тварин (співучі птахи, миші). Для того , щоб з’ясувати справжнє відношення ваги мозку до ваги тіла необхідно визначити і квадратний показник мозку ( Я.Я. Рогінський), тобто добуток відносної ваги мозку на відносну вагу людини, або тварини. Цей показник дозволив виділити людину серед усього живого світу. Так, у гризунів він становить 0,9, у хижаків - 1,14, у дельфінів – 6,27, у людиноподібних мавп – 7,35, у слонів – 9,82, і нарешті у людини – 32,0.
3. Переваження плаща над мозковим стовбуром, тобто нового мозку над старим.
4. Найвищий розвиток лобної долі великого мозку. У нижчих мавп – 8-12% всієї поверхні півкуль, у антропоїдів - 16%, у людини – 30%.
5. Переважання нової кори півкуль над старою.
6. Переважання кори над “підкорковою” – кора складає 53,7% об’єму мозку, а підкорка – 3,7%.
7. Борозни і звивини. Борозни і звивини збільшують площу кори сірої речовини, тому чим більш розвинутою є складчасті – тим більш розвинута кора півкуль. У жодної тварини не має водночас такої великої кількості борозен і звивин, причому глибоких і асиметричних, як у людини.
8. Наявність другої сигнальної системи, аналітичним субстратом якої є найбільш поверхневі шари мозкової кори.
Підсумовуючи сказане, можна визначити, що специфічними рисами будови мозку людини, які відрізняють його від мозку найрозвинутіших тварин, є максимальне переважання молодих частин ЦНС над старими: головного мозку – над спинним, плаща – над стовбуром, нової кори – над старою, поверхових шарів мозкової кори – над глибокими.
КІНЦЕВИЙ МОЗОК; ВЕЛИКИЙ МОЗОК
(telencephalon; cerebrum)
Він представлений правою та лівою півкулями великого мозку (hemispheria cerebri). До кожної півкулі належать:
- плащ (pallium);
- нюховий мозок (rhinencephalon);
- основна частина кінцевого мозку (pars basilaris telencephali) – підкіркові ядра;
- склепіння (fornix);
- мозолисте тіло (corpus callosum).
Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi laterales).
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri)
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) вкриті корою великого мозку; плащем (cortex cerebri; pallium) і мають три поверхні:
- верхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);
- присередню поверхню півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri);
- нижню поверхню півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri).
Найбільш виступаючі ділянки півкуль отримали назву полюсів:
- лобовий полюс (polus frontalis);
- потиличний полюс (polus occipitalis);
- скроневий полюс (polus temporalis).
Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен (sulci) і розміщених між ними валикоподібних підвищень – звивин великого мозку (gyri cerebri), форма і напрям яких досить мінливі.
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) складаються з таких часток:
- лобової частки (lobus frontalis);
- тім’яної частки (lobus parietalis);
- потиличної частки (lobus occipitalis);
- скроневої частки (lobus temporalis);
- острівця; острівцевої частки (insula; lobus insularis);
- обідкової частки (lobus limbicus).
Обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri).
Ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної та скроневої часток і острівця (insula), який розташований в глибині бічної ямки великого мозку (fossa lateralis cerebri).
Кожна частка великого мозку (lobus cerebri) відмежована одна від одної борознами великого мозку (sulci cerebri) – міжчастковими борознами (sulci interlobares).
На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) знаходяться такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):
- центральна борозна (sulcus centralis), або Роландова борозна, що відділяє лобову частку (lobus frontalis) від тім’яної (lobus parietalis);
- бічна борозна (sulcus lateralis), або Сільвієва борозна, яка відділяє скроневу частку (lobus temporalis) від лобової та тім’яної (lobus frontalis et parietalis);
- тім’яно–потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною часткою (lobus parietalis) та потиличною часткою (lobus occipitalis);
- передпотилична вирізкa (incisura preoccipitalis).
На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) виділяють такі борозни та звивини:
- у лобовій частці (lobus frontalis):
- передцентральну борозн (sulcus precentralis);
- верхню лобову борозна (sulcus frontalis superior);
- нижню лобову борозна (sulcus frontalis inferior);
- передцентральну звивину (gyrus precentralis);
- верхню лобову звивину (gyrus frontalis superior);
- середню лобову звивину (gyrus frontalis medius);
- нижню лобову звивину (gyrus frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки та висхідної гілки бічної борозни (ramus anterior et ramus ascendens sulci lateralis) поділяється на:
- покришкову частину (pars opercularis);
- трикутну частину (pars triangularis);
- очноямкову частину (pars orbitalis).
- у тім’яній частці (lobus parietalis):
- зацентральну борозну (sulcus postcentralis);
- внутрішньотім’яну борозну (sulcus intraparietalis);
- зацентральну звивину (gyrus postcentralis);
- верхню тім’яну часточку (lobulus parietalis superior);
- нижню тім’яну часточку (lobulus parietalis inferior), в якій знаходяться:
- надкрайова звивина (gyrus supramarginalis);
- кутова звивина (gyrus angularis);
- у скроневій частці (lobus temporalis):
- верхню скроневу борозну (sulcus temporalis superior);
- нижню скроневу борозну (sulcus temporalis inferior);
- поперечну скроневу борозну (sulcus temporalis transversus);
- верхню скроневу звивину (gyrus temporalis superior);
- середню скроневу звивину (gyrus temporalis medius);
- нижню скроневу звивину (gyrus temporalis inferior);
- поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi) – звивини Гешля, які містяться на присередній поверхні верхньої скроневої звивини (facies medialis gyri temporalis superioris).
- у потиличній частці (lobus occipitalis):
- поперечну потиличну борозну (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує досить варіабельні потиличні звивини (gyri occipitales);
- півмісяцеву борозну (sulcus lunatus);
- передпотиличу вирізку (incisura preoccipitalis);
- у острівцевій частці; острівцi (lobus insularis; insula):
- центральна борозна острівця (sulcus centralis insulae);
- колову борозну острівця (sulcus circularis insulae);
- звивини острівця (gyri insulae);
- довгу звивину острівця (gyrus longus insulae);
- короткі звивини острівця (gyri breves insulae);
- поріг острівця (limen insulae).
Аналізатори — це складні нервові структури, які сприймають і проводять тонкий аналіз всіх подразнень, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму. Кожний аналізатор складається з трьох тісно пов’язаних між собою частин: периферичної, середньої і центральної.
Периферичною ланкою аналізаторів є рецептори, що перетворюють енергію подразника на процес нервового збудження або, як кажуть, трансформують силу подразника в нервовий імпульс. До рецепторної частини аналізаторів відносяться органи чуття: органи зору, слуху, смаку, нюху і т.д. В складі цих органів є рецепторні клітини, що сприймають відповідні подразнення.
Доцентрові нейрони, з’єднані між собою послідовно, що є шляхом, який веде від рецептора до кори великого мозку, становлять середню, або провідникову, частину аналізатора.
Ділянки кори великого мозку, які сприймають інформацію від відповідних рецепторних утворень, становлять центральну, або кіркову, частину (ядро) аналізатора. Ядра аналізаторів не мають чітко окреслених меж. В кожному із них розрізняють центральну частину — це головне місце скупчення клітин ядра аналізатора і периферичну частину, де розташовані такі самі клітини, але розпорошені серед інших клітин. Роль ядра полягає в усвідомленні сприйнятого почуття.
Ділянки кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, називають сенсорними зонами кори великого мозку.
Всі частини аналізаторів діють як єдине ціле. Порушення діяльності однієї із частин веде до порушення функцій всього аналізатора.
Розрізняють зоровий, слуховий, смаковий, шкірний та інші аналізатори. Центральні частини найбільш важливих аналізаторів містяться в таких ділянках кори:
1. Кірковий центр шкірного аналізатора, або аналізатора всіх видів загальної чутливості (тактильної, больової, температурної, м’язово-суглобової чутливості), знаходиться в задній центральній закрутці тім’яної частки.
2. Кірковий центр зорового аналізатора розташований у потиличній частці (на медіальній поверхні) навколо шпорної щілини.
3. Кірковий центр слухового аналізатора міститься у верхній висковій закрутці вискової частки.
4. Кірковий центр смакового аналізатора розміщений у нижній частині задньої центральної закрутки тім’яної частки.
5. Кірковий центр нюхового аналізатора локалізується в ділянці закрутки морського коника і його гачка.
6. Кірковий центр рухового аналізатора міститься у передній центральній закрутці лобної частки. В цій ділянці знаходяться нервові клітини, з діяльністю яких пов’язані всі рухи організму, а також формування свідомих рухових реакцій.
Кіркові центри усіх аналізаторів правої половини тіла розміщені в лівій півкулі, а лівої половини — в правій.
Можна сказати, що вся кора великого мозку — це складна система ядер аналізаторів, в яких відбувається безперервний аналіз і синтез подразнень, що постійно надходять до кори, внаслідок чого організм відповідає на них певними реакціями. Отже, ядра аналізаторів — це центри, що регулюють виконання певних функцій.
Вищенаведені ядра аналізаторів властиві й вищим тваринам. Але людина має ще й інші ядра, яких немає у тварин. Це ядра аналізаторів мови. Анатомічні особливості їх полягають у тому, що вони закладаються в обох півкулях, але розвиваються лише в одній (у правші — у лівій, у лівші — у правій) і не мають безпосереднього зв’язку з рецепторами. Так у кіркові кінці аналізаторів мови імпульси надходять лише з кіркових кінців зорового і слухового аналізаторів.
Серед кіркових центрів аналізаторів мови розрізняють: ядро рухового аналізатора мови, ядро слухового аналізатора мови і ядро зорового аналізатора мови. Вони знаходяться в лобній, висковій і тім’яній частках півкуль.
Кора великих півкуль головного мозку, як найважливіший відділ центральної нервової системи, є матеріальним субстратом вищої нервової діяльності. Вона регулює через розміщені нижче відділи центральної нервової системи всі життєві процеси організму, а також зумовлює зв’язок організму із зовнішнім середовищем.
Прогресивний розвиток кори спричинив у людини появу нової вищої форми нервової діяльності — абстрактне мислення, а разом з ним і виникнення мови. В останній час виявлена якісна особливість мозку людини — функціональна асиметрія. З’ясувалось, що ліва і права півкулі нерівнозначні за своїм функціональним значенням. Права відповідає за образне мислення, ліва — за абстрактне.
Центри. Стосовно локалізації центрів кори великого мозку довгий час існувало дві теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена ділянка кори, або центр, відповідає лише певній функції на периферії (теорія вузького локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів, різних за своєю функцією, не визнає, а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (теорія еквіпотенціалізму). І. П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є чітко обмеженим, а містить ядро й розсіяну частину, причому розсіяні елементи розташовані не лише поблизу ядра, а й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних елементів). Нижче подано деякі найважливіші нервові центри (ядра), розташовані в корі великого мозку.
Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часточка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м'язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці передцентральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м'язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов'язані з іннервацією м'язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов'язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.
У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).
У лівій (у лівшів у правій) нижній тім'яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв'язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).
Вважають, що локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).
Центр слуху розташований у корі верхньої скроневої звивини, на боці, оберненому до острівця. Двостороннє ураження центру призводить до повної кіркової глухоти.
У gyrus parahippocampalis та ділянці її гачка містяться центри нюхового та смакового аналізаторів. Кіркові центри слуху, нюху й смаку кожної півкулі мають зв'язок з відповідними рецепторами обох (правої та лівої) половин голови.
Кіркове ядро аналізатора зору розташоване по обидва боки шпорної борозни.
Зоровий центр кожної півкулі зв'язаний із зовнішньою половиною сітківки свого боку і з присередньою її половиною протилежного. У ділянці клина (cuneus) містяться центри зорової пам'яті й зорової орієнтації.
У зацентральній звивині (тім'яна частка) локалізується ядро шкірного аналізатора (больова, тактильна, температурна чутливість), причому проекція нервових елементів кори на периферію аналогічна проекції їх на передцентраль-ній звивині.
Кірковий кінець рухового аналізатора виразної усної мови* міститься зліва у задній третині нижньої лобової звивини .У разі ушкодження цієї зони людина втрачає здатність вимовляти слова (рухова афазія), хоч довільні скорочення відповідних м'язів або їх груп можливі.
Кіркове ядро слухового аналізатора усної мови розташоване в глибині задньої ділянки верхньої скроневої звивини. Якщо уражено цей центр, то виникає сенсорна афазія (людина чує слова, але не розуміє їхнього значення).
Ядро рухового аналізатора письмової мови локалізується в задній ділянці середньої лобової звивини і в ннжньотім'яній ділянці. При ушкодженні цього центра всі рухи, зв'язані з письмом, зберігаються, але втрачається здатність писати літери та інші письмові знаки (аграфія).
Ядро зорового аналізатора письмової мови, пов'язане із загальним центром аналізатора зору, міститься в gyrus angularis нижньої тім'яної часточки зліва. Керує процесом читання. Порушення його функції не призводить до втрати зору, але людина перестає читати й розуміти написане (алексія).
Ядра аналізаторів верхньолатеральної поверхні кори головного мозку.
Ядра аналізаторів медіальної поверхні кори головного мозку.
Тема 3. Будова головного мозку на серединному перерізі. Борозни і закрутки бічної та нижньої поверхонь півкуль головного мозку.
На присередній поверхні півкуль великого мозку (facies medialis hemispheriorum cerebri) розміщені такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):
- борозна мозолистого тіла (sulcus corporis callosi), що проходить між лобовою часткою (lobus frontalis) та мозолистим тілом (corpus callosum) і продовжується назад між тім’яною часткою (lobus parietalis) та мозолистим тілом (corpus callosum);
- тім’яно–потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною та потиличною частками (lobuli parietalis et occipitalis);
- борозна пояса (sulcus cinguli), яка йде паралельно до мозолистого тіла і продовжується на присередню поверхню тім’яної частки під назвою підтім’яної борозни (sulcus subparietalis).
На присередній поверхні виділяють такі борозни та звивини:
- у лобовій частці (lobus frontalis):
- прицентральну борозну (sulcus paracentralis);
- центральну борозну (sulcus centralis);
- прицентральну часточку (lobulus paracentralis);
- присередню лобову звивину (gyrus frontalis medialis);
- у тім’яній частці (lobus parietalis):
- прицентральну часточку (lobulus paracentralis), її задньою частиною є задня прицентральна звивина (gyrus paracentralis posterior);
- підтім’яну борозну (sulcus subparietalis);
- крайову гілку; крайова борозна (ramus marginalis; sulcus marginalis), яка є гілкою підтім’яної борозни, що спрямована угору;
- передклин (precuneus);
- у потиличній частці (lobus occipitalis):
- острогову борозну (sulcus calcarinus);
- клин (cuneus);
- тім’яно–потиличну борозну (sulcus parietooccipitalis);
- язикову звивину (gyrus lingualis);
- у обідковій частці (lobus limbicus) – це сукупність борозен і звивин присередньої ділянки лобової, тім’яної і скроневої часток у самому центрі півкулі мозку:
- поясну борозну (sulcus cinguli);
- морськоконикову борозну (sulcus hippocampalis);
- торочко–зубчасту борозну (sulcus fimbriodentatus);
- обхідну борозну (sulcus collateralis);
- нюхову борозну (sulcus rhinalis);
- приморськоконикову звивину (sulcus parahippocampalis);
- поясну звивину (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);
- смужкову звивину (gyrus fasciolaris);
- гачок (uncus);
- зубчасту звивину (gyrus dentatus);
- морськокинокові торочки (fimbriae hippocampi);
На нижній поверхні півкуль головного мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) виділяють такі борозни та звивини:
- у лобовій частці:
- нюхову борозну (sulcus rhinalis);
- очноямкові борозни (sulci orbitales);
- пряму звивину (gyrus rectus);
- присередню нюхову звивину (gyrus olfactorius medialis);
- бічну нюхову звивину (gyrus olfactorius lateralis);
- очноямкові звивини (gyri orbitales).
- у скроневій частці:
- обхідну борозну (sulcus collateralis), яка продовжується в нюхову борозну (sulcus rhinalis);
- потилично–скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);
- присередню потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis);
- бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis).
- у потиличній частці знаходяться борозни та звивини, що є продовженням дозаду борозен та звивин нижньої поверхні скроневої частки:
- потилично–скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);
- острогову борозну (sulcus calcarinus);
- бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis) є продовженням із скроневої частки (lobus temporalis);
- присередню потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis) є продовженням із скроневої частки (lobus temporalis);
- язикову звивину (gyrus lingualis).
Специфічні риси будови кінцевого мозку; великого мозку (telencephalon; cerebrum),
які відрізняють людину від тварин.
В будові центральної нервової системи можна відзначити «людські» ознаки будови мозку, тобто специфічні риси будови його, що відрізняють людину від тварин .
1. Перевага головного мозку над
спинним. Так, у хижих тварин (наприклад, у кішки) головний мозок у 4 рази
тяжчий спинного, у приматів (наприклад, у макак) – у 8 разів, а в людини – у 45
разів (маса спинного мозку
Спинний мозок складає у ссавців 22 – 48 % маси головного мозку, у горили – 5-6 %, у людини – тільки 2 %.
2. Маса мозку. По абсолютній масі
мозку людина не займає першого місця, тому що у великих тварин мозок тяжчий,
ніж у людини (
Щоб розкрити справжні співвідношення маси мозку до
маси тіла, використовують так званий квадратний покажчик мозку, тобто добуток
абсолютної маси мозку на відносну.
Цей покажчик дав можливість виділити людину з усього тваринного світу. Так, у гризунів він дорівнює 0,19, у хижих – 1,14, у китоподібних (дельфін) – 6,27, у людиноподібних мавп – 7,35, у слонів – 9,82 і, нарешті, у людини – 32,0.
3. Перевага плаща над мозковим стовбуром, тобто нового мозку (neencephalon) над древнім (paleencephalon).
4. Найвищий розвиток лобової частки великого мозку. На лобові частки приходиться в нижчих мавп 8 – 12 % усієї поверхні півкуль, в антропоїдних мавп – 16 %, у людини – 30 %.
5. Перевага нової кори півкуль великого мозку над старою.
6. Перевага кори над підкіркою, що у людини досягає максимальних цифр: кора складає 53,7% всього обсягу мозку, а базальні ядра – тільки 3,7 %.
7. Борозни і звивини збільшують площу кори сірої речовини, тому, чим більше розвинута кора півкуль великого мозку, тим більше і складчастість мозку.
Збільшення складчастості досягається великим розвитком дрібних борозен третьої категорії, глибиною борозен і їхнім асиметричним розташуванням.
У жодної тварини немає одночасно такого великого числа борозен і звивин, при цьому настільки глибоких і асиметричних, як у людини.
8. Наявність другої сигнальної системи, анатомічним субстратом якої є самі поверхневі шари мозкової кори.
Отже, специфічними рисами будови мозку людини, котрі відрізняють його від мозку самих високорозвинених тварин, є максимальна перевага молодих частин центральної нервової системи над старими: головного мозку над спинним, плаща над стовбуром, нової кори над старою, поверхневих шарів мозкової кори над глибокими.
Матеріал підготував ас. Говда Р.В.