1. Жіночі статеві органи. Будова, положення і функція яєчника. Матка, її розвиток, форма, частини, будова, топографія. Маткова труба.

2. Будова і топографія піхви, зовнішніх жіночих статевих органів та жіночого сечівника. Топографія органів малого таза у жінок.

3. М’язи і фасції промежини у чоловіка та жінки.

(Заняття 14.)

Тема 1. Жіночі статеві органи. Будова, положення і функція яєчника. Матка, її розвиток, форма, частини, будова, топографія. Маткова труба.

Жіноча статева система (systema genitale femininum) поділяється на:

- внутрішні жіночі статеві органи (organa genitalia feminina interna), до яких належать:

- яєчники (ovaria);

- маткові труби (tubae uterinae);

- матка (uterus);

- піхва (vagina);

Описание: image1166

Описание: image1229

 

- зовнішні жіночі статеві органи (organa genitalia feminina externa), до яких належать:

- жіноча соромітна ділянка;

- вульва (pudendum femininum; vulva) з великими і малими соромітними губами (labia majora et minora pudendi);

- присінок піхви (vestibulum vaginae);

- клітор (clitoris);

- лобкове підвищення (mons pubis).

Система жіночих і чоловічих статевих органів там, де вона досягає більш високого розвитку (вищі тварини), складається з таких частин:

- статеві залози, які виробляють статеві клітини;

- шляхи, по яких статеві клітини виводяться із залоз;

- органи, де статеві клітини зберігаються або плід дозріває;

- зовнішні статеві органи, які сприяють з’єднанню статевих клітин.

Більша частина тварин (навіть безхребетних) роздільностатева; порівняно рідко спостерігаються у однієї і тієї ж особини чоловічі та жіночі статеві клітини.

В ембріональному періоді розвитку закладка органів жіночих та чоловічих статевих систем відбувається однаково, лише згодом в одних зародків розвиваються чоловічи статеві органи, а жіночі органи залишаються недорозвиненими, в інших зародків – навпаки.

Якщо в однієї людини розвиваються статеві органи обох статей, то ця патологія позначається як гермафродитизм.

При диференціюванні жіночих статевих органів мезонефральні протоки (вольфові протоки) підлягають повній редукції, зате парамезонефральні протоки (мюллерові протоки) перетворюються у жіночі статеві органи.

Дистальні відділи правої і лівої парамезонефральних проток зливаючись, утворюють канал з одним спільним просвітом, з якого розвиваються непарні органи – матка та піхва.

З краніальних відділів правої і лівої парамезонефральних проток, які йдуть окремо, розвиваються маткові труби.

В ділянці зовнішньої поверхні сечостатевої мембрани утворюється підвищення – статевий горбок або зачаток статевого члена, а поблизу навколо нього знаходиться статевий валик.

Біля основи статевого горбка, із сторони, найближчої до відхідника знаходиться – первинний сечостатевий отвір, який з боків обмежований тонкими краями – статевими складками. Така є індиферентна стадія розвитку зовнішніх статевих органів.

При розвитку жіночої особини ріст статевого горбка відстає, з нього виходить клітор з двома печеристими тілами; лишається неглибока сечостатева пазуха, що перетворюється в присінок піхви.

Первинний сечостатевий отвір значно здовжується в сагітальному (стріловому) напрямі; із статевих складочок, які обмежовують його з боків, походять малі соромітні губи з вуздечкою клітора.

Статевий валик у свої бокових частинах перетворюється у велику соромітні губи, краніальний непарний його відділ дає лобкове підвищення.

Перешийок між статевою щілиною і анусом лишається коротким.

Варіанти та аномалії розвитку органів жіночої статевої системи

1. В процесі розвитку яєчників зустрічаються випадки зміщення  яєчника – ектопія яєчника (ectopia ovariorum). Вони можуть знаходитись у глибокого пахвинного кільця (anulus inguinalis profundus) або проходити через пахвинний канал (canalis inguinalis) і залягати під шкірою великих соромітних губ (labium majus pudendi).

2. Додатковий яєчник (ovarium accessorium).

3. Недорозвинення одного або обох яєчників.

4. Відсутність маткових труб.

5. Зарощення вічка (отвору) матки.

6. Зарощення внутрішнього анатомічного вічка (отвору) матки.

7. При недостатньому зрощенні дистальних кінців правої та лівої парамезонефральних проток розвивається дворога матка (uterus bicornus).

8. При повному незрощенні дистальних кінців правої та лівої парамезонефральних проток розвивається подвійної матки та подвійної піхви (uterus et vagina duplex).

9. При затримці розвитку парамезонефрального протока на одній стороні виникає асиметрична або однорога матка.

10. Недорозвинена матка малих розмірів – інфантильна (дитяча) матка.

11. Справжній гермафродитизм – характеризується наявністю у однієї і тіє ж людині яєчок та яєчників при чоловічому або жіночому типі будови зовнішніх статевих органів.

12. Несправжній гермафродитизм – статеві залози відносяться до однієї статі, а зовнішні статеві органи по своїм ознакам відповідають другій статі. Вторинні статеві ознаки при цьому нагадують ознаки протилежної статі або є проміжними.

13. Жіночий несправжній гермафродитизм – при ньому статеві залози диференціюються і розвиваються як яєчники. Вони спускаються в товщу статевих валиків, які настільки зближуються один з одним, що нагадують калитку. Кінцева частина сечостатевого синуса залишається дуже вузьким і піхва відкривається в сечостатевий синус, при цьому отвір піхви стає малопомітним. Статевий горбок значно розростається та імітує статевий член. Вторинні статеві ознаки приймають вид, характерний для чоловіків.

 

Яєчник (ovarium)

Яєчник є парним органом овальної форми, що розташований в порожнині малого таза (cavitas pelvis minoris).

Він має:

- присередню поверхню (facies medialis);

- бічну поверхню (facies lateralis);

- вільний край (margo liber);

- брижовий край (margo mesovaricus);

- матковий кінець (extremitas uterina);

- трубний кінець (extremitas tubaria).

Яєчник (ovarium) міститься в очеревинній порожнині (cavitas peritonealis), але очеревиною не вкритий. Зовнішньою оболонкою яєчника є зародковий епітелій (epithelium germinale).

Описание: image1161

До матки (uterus) яєчник (ovarium) прикріплюється за допомогою власної зв’язки яєчника (lig. ovarii proprium), а до стінок таза – за допомогою підвішувальної зв’язки яєчника (lig. suspensorium ovarii).

До брижового краю яєчника (margo mesovaricus) підходить брижа яєчника (mesovarium), між листками якої судини і нерви заходять у ворота яєчника (hilum ovarii).

Паренхіма яєчника (parenchyma ovarii) складається з кори яєчника (cortex ovarii) і мозкової речовини яєчника (medulla ovarii).

У корі яєчника (cortex ovarii) дозрівають яйцеклітини (ovum) у різних за ступенем розвитку фолікулах: примордіальних, вторинних (пухирчастих) та зрілих – третинних фолікулах або пухирцях Граафа.

 

Отже, первинний фолікул (folliculus ovaricus primarius) перетворюється в пухирчастий яєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) – Граафів пухирець.

Після того, як пухирець (folliculus ovaricus vesiculosus) розривається, яйцеклітина (ovum) виходить на поверхню яєчника (ovarium) і попадає в маткову трубу (tuba uterina).

Описание: image1163

Власне, пухирчастий яєчниковий фолікул (folliculus ovaricus vesiculosus) – Граафів пухирець – наповнюється кров’ю і перетворюється у жовте тіло (corpus luteum).

Якщо немає запліднення, то жовте тіло (corpus luteum) з часом перетворюється у білясте тіло (corpus albicans).

Описание: image1164

При заплідненні жовте тіло (corpus luteum) розростається і перетворюється у жовте тіло вагітності (corpus luteum graviditatis), яке функціонує протягом всієї вагітності як ендокринна залоза (glandula endocrina).

Процес виділення яйцеклітини з яєчника зветься овуляцією (від лат. оvum – яйце).

Маткова труба (tuba uterina; salpinx)

Маткова труба є парним органом, що має трубчасту форму і розташований на рівні верхнього краю широкої маткової зв’язки (lig. latum uteri). Довжина кожної маткової труби (tuba uterina) становить 8–18 см, а діаметр ампули маткової труби (ampulla tubae uterinae) може мати 6 – 10 мм.

 

У ній (tuba uterina) розрізняють 4 частини:

- маткову частину (pars uterina), яка проходить через стінку матки (paries uteri) і відкривається в порожнину матки (cavitas uteri) матковим вічком маткової труби (ostium uterinae tubae uterinae);

- перешийок маткової труби (isthmus tubae uterinae), що розташований ближче до матки (uterus);

- ампулу маткової труби (ampulla tubae uterinae) – найдовшу частину маткової труби (tuba uterina);

- лійку маткової труби (infundibulum tubae uterinae) – розширену частину, яка відкривається черевним отвором маткової труби (ostium abdominale tubae uterinae) в очеревинну порожнину (cavitas peritonealis) і оточена торочками маткової труби (fimbriae tubae uterinae), одна з яких – яєчникова торочка (fimbria ovarica) – найдовша.

Маткова труба (tuba uterina) вкрита з усіх сторін очеревиною (peritoneum) і має власну брижу маткової труби (mesosalpinx).

Крім зовнішньої серозної оболонки (tunica serosa), маткова труба (tuba uterina) має м’язову оболонку (tunica muscularis), поздовжній і коловий шари, і слизову оболонку (tunica mucosa), що завдяки підслизовій основі (tela submucosa) утворює трубні складки (plicae tubariae).

У матковій трубі (tuba uterina) відбувається запліднення яйцеклітини (spermovium) з утворенням зиготи. Або зигота, або незапліднена яйцеклітина проходить по матковій трубі у матку (uterus).

Матка (uterus)

Матка є непарним порожнистим органом грушоподібної форми, що розміщений в порожнині малого таза (cavitas pelvis minoris).

Описание: image1161

Матка (uterus) має:

- дно матки (fundus uteri);

- тіло матки (corpus uteri);

- шийку матки (cervix uteri), яка відкривається в піхву (vagina) вічком матки (ostium uteri), обмежованим передньою губою (labium anterius) та задньою губою (labium posterius).

У шийці матки (cervix uteri) розрізняють:

- надпіхвову частину шийки (portio supravaginalis cervicis) і піхвову частину шийки (portio vaginalis cervicis);

- тіло матки, яке має міхурову поверхню (facies vesicalis), або передню поверхню (facies anterior), та кишкову поверхню (facies intestinalis), або задню поверхню (facies posterior).

Місце переходу тіла матки (corpus uteri) в шийку (cervix uteri) називається перешийком матки (isthmus uteri).

Міхурова поверхня; передня поверхня матки (facies vesicalis; facies anterior uteri) прилягає до сечового міхура (vesica urinaria).

Кишкова поверхня; задня поверхня (facies intestinalis; facies posterior) прилягає до прямої кишки (rectum).

При порожньому сечовому міхурі (vesica urinaria) тіло матки (corpus uteri) нахилене вперед. Таке положення називається антеверзіо (anteversio).

При наповненні сечового міхура (vesica urinaria) дно і тіло матки (fundus et corpus uteri) зміщується назад – це ретроверзіо (retroversio).

Крім того, між тілом і шийкою матки (corpus et cervix uteri) утворюється кут, відкритий вперед. Таке положення називається антефлексіо (anteflexio).

Порожнина матки (cavitas uteri) має трикутну форму, вгорі сполучається з матковими трубами (tubae uterinae), а внизу через канал шийки матки (canalis cervicis uteri) і вічко матки (ostium uteri) – з піхвою (vagina).

Стінка матки (paries uteri) складається з трьох шарів:

1. Слизова оболонка (tunica mucosa), або ендометрій (endometrium), в ній відсутній підслизовий прошарок, тому вона не утворює складок і зрощена із м’язовою оболонкою матки (tunica muscularis; myometrium uteri).

У каналі шийки матки (canalis cervicis uteri) слизова оболонка утворює пальмоподібні складки (plicae palmatae), що відходять від однієї поздовжньої складки.

Слизова оболонка містить шийкові залози (glandulae cervicales).

2. М’язова оболонка (tunica muscularis), або міометрій (myometrium), утворена гладкою м’язовою тканиною (textus muscularis glaber) і складається із внутрішнього, середнього та зовнішнього шарів.

3. Серозна оболонка (tunica serosa), або периметрій (perimetrium) – це нутрощева очеревина (peritoneum viscerale), яка вкриває матку (uterus) з усіх сторін, крім передньої і бічної поверхонь надпіхвової частини шийки (portio supravaginalis cervicis) матки (мезоперитонеально).

Серозна оболонка (tunica serosa; perimetrium) утворює:

- широку маткову зв’язку (ligamentum latum uteri), в якій розрізняють такі частини:

- брижу матки (mesometrium);

- брижу яєчника (mesovarium);

- брижу маткової труби (mesosalpinx).

Між листками широкої зв’язки матки (ligamentum latum uteri) містяться судини, нерви, жирова клітковина (vasa, nervi et tela cellularis adiposa) і кругла маткова зв’язка (lig. teres uteri), яка проходить через пахвинний канал (canalis inguinalis) до лобка (pubis).

Описание: image1165

Шийка матки (cervix uteri) зв’язана з лобком (pubis) лобково–шийковою зв’язкою (lig. pubocervicale), а з прямою кишкою (rectum) матка (uterus) зв’язана прямокишково–матковою зв’язкою (lig. rectouterinum).

Простір між переднім і заднім листками широкої маткової зв’язки (lig. latum uteri) з обох країв матки (margines uteri) і її шийки матки (cervix uteri) називається приматковою клітковиною; параметрієм (parametrium). Частина параметрію навколо шийки матки називається пришийковою клітковиною, парацервіксом (paracervix).

Крім того, матка (uterus) фіксована до стінок таза кардинальною зв’язкою (lig. cardinale), або поперечною зв’язкою шийки (lig.transversum cervicis).

Тема 2. Будова і топографія піхви, зовнішніх жіночих статевих органів та жіночого сечівника.

Топографія органів малого таза у жінок.

Піхва (vagina)

Піхва є еластичним м’язово–фіброзним трубчастим органом довжиною 7–9 см, який сполучає порожнину матки (cavitas uteri) із зовнішніми жіночими статевими органами (organa genitalia feminina externa).

Верхня частина піхви охоплює шийку матки, утворюючи склепіння піхви (fornix vaginae), яке має передню частину (pars anterior), задню частину (pars posterior) та бічні частини (partes laterales).

Піхва має передню стінку (paries anterior) та задню стінку (paries posterior) і відкривається отвором (ostium vaginae) в присінок піхви (vestibulum vaginae).

У дівчат цей отвір закритий складкою слизової оболонки – дівочою перетинкою (hymen), а після дефлорації від неї залишаються сосочки дівочої перетинки (carunculae hymenales).

Слизова оболонка піхви містить поперечні складки, які називаються піхвовими зморшками (rugae vaginales). Ці зморшки утворюють на передній та задній стінці поздовжні стовпи зморшок (columnae rugarum).

Середня оболонка піхви м’язова, а зовнішня оболонка сполучнотканинна.

Жіноча соромітна ділянка; вульва (pudendum femininum; vulva)

Великі соромітні губи (labia majora pudendi) є складкою шкіри, яка містить жирову тканину (textus adiposus).

Вони обмежовують соромітну щілину (rima pudendi).

Права велика соромітна губа (labium majus pudendi dextrum) та ліва велика соромітна губа (labium majus pudendi sinistrum) з’єднуються між собою за допомогою передньої спайки губ (commissura labiorum anterior) та задньої спайки губ (commissura labiorum posterior).

Малі соромітні губи (labia minora pudendi).

Це складки шкіри, в яких немає жирової клітковини, вони розміщені присередньо відносно великих соромітних губ (labia majora pudendi).

Передній край малих соромітних губ (margo anterior labiorum minorum pudendi) роздвоюючись, утворює передню шкірочку клітора (preputium clitoridis) та вуздечку клітора (frenulum clitoridis).

У місці з’єднання малих соромітних губ (labia minora pudendi) ззаду утворюється вуздечка соромітних губ (frenulum labiorum pudendi).

 

Клітор (clitoris)

Клітор завдовжки 2–3 см, є аналог печеристих тіл статевого члена (corpus cavernosum penis) і складається з:

- ніжок клітора (crus clitoridis);

- тіла клітора (corpus clitoridis), на якому розташована головка клітора (glans clitoridis).

Ніжки клітора (crura clitoridis) прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток (rami inferiores ossium pubis).

В основі клітора (clitoris) розташоване парне печеристе тіло клітора (corpus cavernosum clitoridis).

Присінок піхви (vestibulum vaginae)

Присінок піхви є щілиною між малими соромітними губами, куди відкривається:

- зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum);

- отвір піхви (ostium vaginae);

- протоки малих присінкових залоз (ductus glandularum vestibularium minorum);

- протоки великих присінкових залоз (ductus glandularum vestibularium majorum), або Бартолінієві залози.

Цибулина присінка (bulbus vestibuli) розташована в основі великих соромітних губ з двох боків від нижнього кінця піхви і складається з печеристої тканини (подібна до губчастого тіла статевого члена).

 

 

ЖІНОЧИЙ СЕЧІВНИК (urethra feminina)

 

Жіночий сечівник є трубкою завдовжки 3–6 см, що проходить позаду лобкового симфіза (symphysis pubica) і своїм зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae externum) відкривається в присінок піхви (vestibulum vaginae).

Спереду і вгорі цей отвір оточений поперечно–посмугованим зовнішнім м’язом–замикачем сечівника (m. sphincter urethrae externus) – вольовим, який належить до м’язів промежини (mm. perinei).

Описание: http://www.bartleby.com/107/Images/large/image1139.gif

Жіночий cечівник (urethra feminina) має:

- внутрішнє вічко сечівника (ostium urethrae internum);

- внутрішньостінкову частину (pars intramuralis);

- зовнішнє вічко сечівника (ostium urethrae externum).

М’язова оболонка жіночого сечівника (tunica muscularis urethrae femininae) має коловий шар (stratum circulare), в якому виділяють внутрішній м’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus) та повздовжній шар (stratum longitudinale).

VIDEO

VIDEO 2

VIDEO 3

Тема 3. М’язи і фасції промежини у чоловіка та жінки.

ПРОМЕЖИНА (perineum)

 

 

У вузькому розумінні слова промежина (perineum) – це м’які тканини, що розміщені між переднім краєм відхідника (anus) і заднім краєм зовнішніх статевих органів (organa genitalia externa).

У широкому розумінні слова промежина – це комплекс м’яких тканин, які закривають вихід із порожнини малого таза (pelvis minor).

Є два поняття промежини (perineum). Перше, вужче, визначає проміжок між пе­реднім краєм відхідника і задньою спай­кою соромітних губ або задньою стінкою калитки. Друге, ширше, поняття визначає ділянку, обмежену спереду лобковою ду­гою, з боків — сідничими горбами і поза­ду — куприковою кісткою. Ця ділянка містить м'язи і фасції, які в людини утво­рюють тазове дно, через яке в чоловіків проходять сечівник і пряма кишка, а в жі­нок також піхва. Розташований по сере­динній лінії шов (raphe) ділить ділянку промежини на праву та ліву половини.

Лобовою лінією, проведеною через обид­ва сідничі горби (lin. biiscliiadica), про-межину поділяють на тазову і сечово-ста­теву ділянки.

У відхідниковій ділянці (reg. analis) розташовані промежинна ділянка прямої кишки, зовнішній м'яз — замикач від­хідника та діафрагма таза.

Діафрагма таза (мал. 183) утворена м'язом - підіймачем відхідника (правим і лівим), куприковим м'язом (правим і лі­вим), зовнішнім м'язом — замикачем відхідника та їхніми фасціями.

М'яз підіймач відхідника (m. le­vator апі) (див. мал. 183) має вигляд три­кутної м'язової пластинки, яка спускаєть­ся прнсередньо донизу, і утворюючи з од­нойменним м'язом протилежного боку форму відкритої догори лійки. Складає­ться з лобково-куирикового та клубово-купрнкового м'язів. Лобково-куприковий м'яз (m. pubococcygeus) починається від внутрішньої поверхні гілок обох лобко­вих кісток і переднього відрізка сухожилкової дуги м'яза - підіймача відхідника (arcus tendineus m. levatoris ani), лінійного стовщення фасції внутрішнього затульного м'яза, натягнутого між верхньою гілкою лобкової кістки та сідничою остю. Потім, ідучи назад, окремими пучками охоплює сечівник і пряму кишку й закінчується на куприковій кістці.

Клубово-куприкооий м'яз  починається від сухожилкової дуги м'яза — підіймача відхідника, звідси про­ходить з боків і трохи позаду поперед­нього м'яза. Поступово звужуючись, м'яз спускається донизу і прнсередньо до від-хідниково-купрнкової зв'язки (lig. апо-соссудешп).

Сідничо-куприковий (куприковий м'яз) (m. ischiococcygeus) — рудиментарний. Він у вигляді дуже слабкої трикутної пластин­ки починається від крижово-остистої зв'яз­ки та сідннчої ості й прикріплюється до краю куприка та верхівки крижової кістки.

Зовнішній м'яз замикач відхідника (m. sphincter ani extemus) (див. мал. 183) у вигляді потужного м'язового кільця ото­чує відхідник і прилеглу ділянку прямої кишки. Розрізняють три частини м'яза: підшкірну, м'язові пучки якої починають­ся і прикріплюються під шкірою; поверхневу, яка у вигляді пари пучків закінчується на відхідниково-куприковій зв'язці; глибо­ку — найпотужнішу, що безпосередньо прилягає до м'яза — підіймача відхідника.

У сечово-статевій ділянці (reg. urogenitale) містяться зовнішні статеві орга­ни, сечівник і сечово-статева діафрагма.

До складу сечово-статевої діафрагми (diaphragma urogenitale) (див. мал. 183) входять м'язи разом з фасціями, які їх вкри­вають. Глибокий поперечний м'яз проме­жини (т. transversus perinei profundus) починається на кожному боці від гілки сідннчої кістки та, йдучи присередньо, зли­вається з м'язом протилежного боку. Зовнішній м'яз — замикач сечівника (т. sphincter urethrac externus) формується за рахунок попереднього м'яза і досить по­тужним шаром оточує в чоловіків pars membranacea urethrae, а в жінок — почат­ковий відділ сечівника. Крім того, в жінок є звичайно слабко розвинутий коловий шар цього м'яза навколо присілка піхви.

Поверхневий поперечний м'яз промежи­ни (in. transversus perinei superficialis) — парний, має вигляд тонкого поперечного м'язового тяжа, який починається від сідничого горба і зливається по серединній лінії з м'язом протилежної сторони.

Цибулино-губчастий м'яз (m. bulbospongiosus) — парний. Починається від сухожилкового центру промежини (сере­дина заднього краю сечово-статевої діа­фрагми) і на сечово-статевій поверхні ци­булини статевого члена з косими пучками м'яза протилежного боку утворює подобу шва. Звідси пучки м'яза спускаються до­низу вбік і вперед, охоплюючи тіло стате­вого члена, і закінчуються на його спинці.

Фу н к ц і я. Сприяє випорскуванню сім'я та видаленню сечі з сечівника. У жі­нок цей м'яз симетрично ділиться на праву і ліву частини, розташовані навколо піхви.

Сідничо-печеристий м'яз (т. ischiocаvernosus) — парний; починається від сід­ничого горба, закінчується на печеристих тілах (у жінок цей м'яз рудиментарний).

Функція. Створює перепону веноз­ному відтоку з печеристих і губчастих тіл, внаслідок чого виникає напруження (ерек­ція) статевого члена і клітора.

Фасції промежини. У промежині розрізняють такі фасції: фасцію проме­жини, поверхневу обгортальну фасцію про­межини, фасції діафрагми таза, верхню та нижню фасції сечово-статевої діафрагми.

Фасція промежини (fascia perinei), або поверхнева обгортальна фасція промежи­ни (fascia investiens perinei superficialis) є безпосереднім продовженням поверхне­вої фасції сусідніх ділянок. Вона вкри­ває поверхневий поперечний м'яз проме­жини, цибулино-губчастий і сідничо-пече­ристий м'язи.

Два відростки пристінкової фасції таза, що відходять від сухожилкової дуги м'я­за — підіймача відхідника, дістали назву верхньої та нижньої фасцій діафрагми таза (fascia diaphragmatis pelvis superior et inferior).

У сечово-статевій діафрагмі розрізняють верхню фасцію сечово-статевої діа­фрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis superior), яка вкриває глибокий попереч­ний м'яз промежини зверху, і нижню (fascia diaphragmatis urogenitalis inferior), яка вкриває глибокий і поверхневий поперечні м'язи промежини знизу (див. мал. 183).

З кожного боку між внутрішньою по­верхнею сідничого горба і м'язом — підій­мачем відхідника міститься сідничо-від-хідннкова ямка (fossa ischioanalis), запов­нена жировим тілом (corpus adiposum fossae ischiorectal), яке з усіх боків ото­чує відхідникову частину прямої кишки. В жировому тілі часто виникають абсцеси, пов'язані з прямокншковими норицями.

Кровопостачання: гілки внут­рішньої соромітної артерії", венозна кров відтікає по однойменних венах.

Л і м ф о в і д т і к: до поверхневих і глибоких пахвинних вузлів.

Іннервація: гілки крижового спле­тення, соромітний нерв.

Порівняно велика площа жіночого тазо­вого дна та його менша укріпленість є пе­редумовою для опущення органів малого таза, особливо матки.

 

Жіноча промежина (perineum):

 1- m. ishiocavernosus;2 — fascia diaphragmatis urogenitalis inferior; 3 - т. transversus perinei profundus; 4 - fascia
diaphragmatis urogenitalis superior; 5m. transversus perinei
superficialis; 6 - anus; 7 — m. sphincter ani externus; 8
lig. sacrotuberale; 9m. levator ani; 10lig, anococcygeum;

11.fascia diaphragmatis inferior; 12 — m. bulbospongiosus;
13 — ostium vaginae; 14 — fascia superficialis perinei; 15 -

ostium urethrae externum.

 

Промежина (perineum) за формою нагадує ромб, який обмежований:

- верхівкою куприка (apex coccygis) ззаду;

- нижнім краєм лобкового симфізу (margo inferior symphysis pubicae) спереду;

- сідничими горбами (tubera ischiadica) з боків.

Лінією, проведеною між сідничими горбами (tubera ischiadica), промежина (perineum) умовно поділяється на передню ділянку (regio anterior) та задню ділянку (regio posterior).

Передня ділянка промежини (regio anterior perinei) лежить майже у лобовій площині (planum frontale) і через неї у чоловіків проходить сечівник (urethra), а у жінок – піхва (vagina) та сечівник (urethra).

Ця ділянка називається сечово–статевою ділянкою (regio urogenitalis).

Задня ділянка промежини (regio posterior perinei) розташована у горизонтальній площині (planum horizontale), називається тазовою ділянкою (regio pelvica), або відхідниковою ділянкою (regio analis), і через неї проходить кінцевий відділ прямої кишки (rectum) – відхідник (anus).

Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою промежина (perineum) має:

- підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei);

- поверхневий відділ промежини (compartimentum superficiale perinei), або поверхневий простір промежини (spatium superficiale);

- глибокий мішок промежини; глибокий простір промежини (saccus profundus perinei; spatium profundum perinei).

Підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei) – це простір між підшкірною жировою клітковиною промежини (panniculus adiposus perinei) і поверхневою обгортальною фасцією промежини (fascia investiens perinei superficialis).

Крововиливи або ексудат у підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei) можуть проникати глибоко:

- в підшкірний прошарок промежини (tela subcutanea perinei);

- у передню стінку черевної порожнини (paries anterior cavitatis abdominis);

- уздовж клітора /статевого члена і /або в соромітні губи (labia majora) чи калитку (scrotum).

Поверхневий відділ промежини (compartimentum superficiale perinei) це цілком закрита порожнина, яка обмежована:

- знизу фасцією промежини (fascia perinei);

- вгорі перетинкою промежини (membrana perinei).

Водночас глибокий мішок промежини (saccus profundus perinei) відкритий зверху.

Він і глибокі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. regionis urogenitalis) обмежовані знизу перетинкою промежини (membrana perinei) і простягаються вгору до таза (pelvis), тому старі терміни diaphragma urogenitale і fascia diaphragmatis urogenitalis inferior помилкові.

М’язи промежини (mm. perinei), за попередньою анатомічною номенклатурою поділяються, на поверхневі м’язи та глибокі м’язи.

До поверхневих м’язів сечово–статевої ділянки (musculi superficiales diaphragmatis urogenitalis; PNA) належать:

Описание: image408

1. Поверхневий поперечний м’яз промежини (m. transversus perinei superficialis), який укріплює промежину (perineum);

2. Цибулинно–губчастий м’яз (m. bulbospongiosus), який стискує отвір піхви (ostium vaginae) у жінок, а у чоловіків видавлює сім’я і сечу;

3. Сідничо–печеристий мяз (m. ischiocavernosus), який сприяє ерекції статевого члена (penis) чи клітора (clitoris).

До поверхневих м’язів відхідникової ділянки (musculi superficiales regionis analis; PNA) належить зовнішній м’яз–замикач відхідника (m. sphincter ani externus), який складається з поперечно-посмугованих волокон (myofibrae transversostriatae) і є вольовим.

Глибокі м’язи промежини (mm. perinei profundi) беруть участь в утворенні тазової та сечово–статевої діафрагм (diaphragmata pelvis et urogenitale).

Описание: image407

До глибоких м’язів сечово–статевої ділянки (mm. perinei profundi regionis urogenitalis) належать:

- глибокий поперечний м’яз промежини (m. transversus perinei profundus), що починається від сідничих горбів (tubera ishiadica) і закінчується в сухожилковому центрі промежини (centrum tendineum perinei);

- зовнішній м’яз–замикач сечівника (m. sphincter urethrae externus), утворений коловими поперечнопосмугованими волокнами (myofibrae transversostriata). Це вольовий м’яз, що стискує його перетинчасту частину (pars membranacea) сечівника (urethra).

Описание: image406

До глибоких м’язів тазової ділянки (PNA) належать:

- м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani);

- куприковий м’яз (m. coccygeus), він більше розвинутий у тварин.

Описание: image405

До фасцій тазової ділянки (fasciae regionis pelvis) належать:

- поверхнева фасція промежини (fascia perinei superficialis), яка є продовженням поверхневої фасції тіла (fascia superficialis corpori) і закінчується в шкірі відхідника (cutis ani);

- власна фасція промежини (fascia propria perinei), яка є продовженням власної сідничої фасції.

Вона вкриває нижню поверхню м’яза–підіймача відхідника (m. levator ani).

Частина власної фасції промежини (fascia perinei propria), яка вкриває м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) знизу, називається нижньою фасцією тазової діафрагми (fascia diaphragmatis pelvis inferior).

 

Тазова фасція (fascia pelvis; fascia pelvica)

 

Тазова фасція (fascia pelvis) є продовженням попереково–клубової фасції; клубової фасції (fascia iliopsoas; fascia iliaca) і має:

- пристінкову фасцію таза, чи внутрішньотазову фасцію (fascia pelvis parietalis; fascia endopelvina), яка раніше (PNA) називалась пристінковим листком тазової фасції (lamina parietalis seu folium parietale fasciae pelvis);

- нутрощеву тазову фасцію (fascia pelvis visceralis), яка раніше (PNA) називалась нутрощевим листком тазової фасції (lamina visceralis seu folium viscerale fasciae pelvis).

Пристінковий листок (lamina parietalis seu folium parietale fasciae pelvis) вкриває м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) і внутрішній затульний м’яз (m. obturatorius internus).

Нутрощевий листок (lamina visceralis; folium viscerale fasciae pelvis) вкриває нижню частину прямої кишки (rectum).

Частина тазової фасції (fascia pelvis), яка покриває м’яз–підіймач відхідника (m. levator ani) вгорі, називається верхньою фасцією тазової діафрагми (fascia diaphragmatis pelvis superior).

У сечово–статевій ділянці (regio urogenitalis) проходить власна фасція промежини (fascia perinei propria), яка тут ділиться на три листки:

- глибокий листок (lamina profunda fasciae perinei propria), що вкриває глибокі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. profundi regionis urogenitalis) угорі і зростається перед лобком із середнім листком – це верхня фасція сечово–статевої діафрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis superior);

- середній листок (lamina media fasciae perinei propriae), що вкриває глибокі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. profundi regionis urogenitalis) знизу і утворює нижню фасцію сечово–статевої діафрагми (fascia diaphragmatis urogenitalis inferior);

- поверхневий листок (lamina superficialis fasciae perinei propriae) вкриває знизу поверхневі м’язи сечово–статевої ділянки (mm. superficiales regionis urogenitalis) і переходить у фасцію статевого члена чи клітора (fascia penis/clitoridis).

Із боків відхідника (anus) між сідничним горбом (tuber ischiadicum) і відхідниковим каналом (canalis analis) є парна сідничо–відхідникова ямка (fossa ischioanalis), яка заповнена жировим тілом сідничо–відхідникової ямки (corpus adiposum fossae ischioanalis); це є жирова клітковина (paraproctium).

Окрім жирової тканини, в цій ямці знаходяться соромітний нерв (n. pudendus), внутрішні соромітні артерії та вени (aa. et vv. pudendae internae).

Ці судини та нерв проходять через соромітний канал (canalis pudendalis), який розміщений на бічній стінці сідничо–відхідникової ямки у розщепленні листків затульної фасції.

 

Матеріали підготував асистент Говда Р.В.