1 АНАТОМІЯ СЕРЦЯ: РОЗТАШУВАННЯ І БУДОВА СЕРЦЯ, АНАТОМІЯ КАМЕР СЕРЦЯ

 (ЗАНЯТТЯ 14.)

 

Анатомія серця: розташування і будова серця, анатомія камер серця. Велике і мале кола кровообігу.

 

До серцево–судинної системи (systema cardiovasculare) належать серце та складна сітка кровоносних і лімфатичних судин.

Кровоносну систему (systema sanguineum), яка є замкненою, складають:

- артерії (arteriae);

- вени (venae);

- капіляри (vasa capillaria), останні утворюють мікроциркуляторне русло.

Центральним органом кровоносної системи є серце (cor), з яким сполучаються кровоносні судини (vasa sanguinea).

По артеріях кров тече від серця, по венах кров тече до серця.

 

Виділяють три кола кровообігу:

 

Велике коло кровообігу (circulus sanguineus major) починається з лівого шлуночка, з якого виходить аорта і закінчується в правому передсерді, куди впадають верхня порожниста вена (vena cava superior) та нижня порожниста вена (vena cava inferior). Це тілесне коло кровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.

 

Мале коло кровообігу (circulus sanguineus minor) починається з правого шлуночка (ventriculus dexter), де виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), і закінчується в лівому передсерді (atrium sinistrum), куди вливаються 4 легеневі вени (venae pulmonales). Це є легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече венозна кров, а у венах – артеріальна. Воно виконує функцію газообміну.

 

Серцеве коло кровообігу (circulus sanguineus cordis) починається від висхідної частини аорти (pars ascendens aortae; aorta ascendens) з вінцевих артерій (arteriae coronariae) і закінчується венами серця, що впадають у праве передсердя (atrium dextrum).

 

Кровоносні судини (vasa sanguinea) відсутні у:

- волоссі (pili);

- нігтях (ungues);

- епітеліальному шарі шкіри (stratum epitheliale cutis;

- рогівці ока (cornea oculi);

- суглобових хрящах (cartilagines articulares).

СЕРЦЕ (cor)

Серце (cor) є порожнистим м’язовим органом, що розміщений в порожнині грудної клітки (cavitas thoracis) у середньому середостінні (mediastinum medium).                                      

                              

 

Серце має:

- верхівку серця (apex cordis), яка направлена вперед, униз і вліво;

- основу серця (basis cordis), яка направлена в протилежну сторону.  

 

Серце має такі поверхні:

- груднинно–реброву поверхню; передню поверхню (facies sternocostalis; facies anterior);

- діафрагмову поверхню; нижню поверхню (facies diaphragmatica; facies inferior);

- праву/ліву легеневі поверхні (facies pulmonalis dextra/sinistra).

По діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) і частково по груднинно–ребровій поверхні (facies sternocostalis) проходить вінцева борозна (sulcus coronarius), яка є проекцією межі між шлуночками (ventriculi) і передсердями (atria) серця (cor).

 

Від вінцевої борозни (sulcus coronarius) по передній та нижній поверхнях проходять передня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis anterior) та задня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis posterior), які є проекцією межі між правим шлуночком (ventriculus dexter) та лівим шлуночком (ventriculus sinister).

На основі серця (basis cordis) випинають вперед і присередньо передсердні вушка (auriculae atriorum):

- праве вушко (auricula dextra) охоплює справа легеневий стовбур (truncus pulmonalis);

- ліве вушко (auricula sinistra) охоплює зліва висхідну частину аорти (pars ascendens aortae; aorta ascendens).

На основі серця (basis cordis) спереду з правого шлуночка (ventriculus dexter) виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), який роздвоюється на праву і ліву легеневі артерії (arteriae pulmonales dextra et sinistra).

Позаду легеневого стовбура (truncus pulmonalis) проходить аорта (aorta), що виходить з лівого шлуночка (ventriculus sinister).

Позаду від аорти праворуч розташовані кінцеві відділи:

- верхньої порожнистої вени (vena cava superior);

- нижньої порожнистої вени (vena cava inferior);

- з лівої сторони чотири легеневих вени (venae pulmonales).

Порожнина серця (cavitas cordis) поділяється на;

- праве і ліве передсердя (atrium cordis dextrum et sinistrum);

- правий і лівий шлуночок серця (ventriculus cordis dexter et sinister).

Через ліву половину серця протікає артеріальна кров, а через праву половину – венозна кров.

Праве передсердя

(atrium dextrum)

Складовою частиною правого передсердя є його:

- власне передсердя;

- праве вушко (auricula dextra).

 

Внутрішня стінка правого передсердя (atrium dextrum) гладка, але в ділянці вушка є ”складкоподібні” структури – гребенясті м’язи (mm. pectinati).

У праве передсердя (atrium dextrum) впадають:

- верхня порожниста вена (vena cava superior);

- нижня порожниста вена (vena cava inferior).

Ці вени відкриваються:

- отвором нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris);

- отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris).

Між отворами порожнистих вен (ostia venarum cavarum) виступає міжвенний горбок (tuberculum intervenosum).

Верхня порожниста вена має заслінку нижньої порожнистої вени (valvula venae cavae inferioris).

Розширена задня ділянка порожнини передсердя, куди впадають дві порожнисті вени (venae cavae), називається пазухою порожнистих вен (sinus venarum cavarum)

Праве передсердя (atrium dextrum) відокремлене від лівого передсердя (atrium sinistrum) міжпередсердною перегородкою (septum interatriale), на якій є добре помітна овальна ямка (fossa ovalis). Вона обмежована кантом овальної ямки (limbus fossae ovalis).

Праве передсердя (atrium dextrum) сполучається з правим шлуночком (ventriculus dexter) через правий передсердно–шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum).

Між правим передсердно–шлуночковим отвором (ostium atrioventriculare dextrum) і отвором нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris) розташований отвір вінцевої пазухи (ostium sinus coronarii), в яку впадають серцеві вени (venae cardiacae), отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus coronarii).

Поряд з отвором вінцевої пазухи містяться отвори найменших вен (foramina venarum minimarum). 

 

Правий шлуночок

(ventriculus dexter)

Правий шлуночок складається із:

- власне шлуночка;

- артеріального конуса (conus arteriosus) – верхньої частини шлуночка, яка переходить через отвір легеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis) у легеневий стовбур (truncus pulmonalis).

Правий шлуночок (ventriculus dexter) і лівий шлуночок (ventriculus sinister) відокремлені міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare), яка має:

- м’язову частину (pars muscularis), що є більшою за розмірами;

- перетинчасту частину (pars membranacea), що менша.

На внутрішній поверхні правого шлуночка (ventriculus dexter) розташовані м’ясисті перекладки (trabeculae carnеae), які формують такі м’язи конусоподібної форми:

- передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior);

- задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior);

- перегородковий сосочкоподібний м’яз (m. papillaris septalis).

Від верхівки цих м’язів починаються сухожилкові струни (chordae tendineae), які закінчуються в стулках (cuspides) правого передсердно–шлуночкового клапана; тристулкового клапана (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis).

 

 

Правий передсердно–шлуночковий отвір

(ostium atrioventriculare dextrum)

Він закривається правим передсердно–шлуночковим клапаном; тристулковим клапаном (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis), який має такі три стулки:

- передню стулку (cuspis anterior);

- задню стулку (cuspis posterior);

- перегородкову стулку (cuspis septalis).

При скороченні передсердь (atria) стулки клапана притискаються потоком крові до стінок шлуночка і пропускають кров в порожнину останнього.

При скороченні шлуночків (ventriculi) вільні краї стулок (margines liberi cuspidum) піднімаються і змикаються, але в передсердя (atria) не вивертаються, бо з боку шлуночка (ventriculus) їх утримують сухожилкові струни (chordae tendineae).

Із правого шлуночка (ventriculus dexter) починається легеневий стовбур (trucus pulmonalis), отвір якого закритий клапаном легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis).

Клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) складається з:

- правої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris dextra);

- лівої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris sinistra);

- передньої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris anterior).

Заслінки клапана легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) називаються відповідно до їхнього розташування в плода.

У дорослих людей їх позиції стають:

- передньоправою;

- задньою;

- передньолівою.

Середня частина вільного краю кожної заслінки потовщена і утворює вузлики півмісяцевих заслінок (noduli valvularum semilunarium), які сприяють щільному змиканню клапана (valva).

Між стінкою легеневого стовбура (paries trunci pulmonalis) і кожною півмісяцевою заслінкою (valvula semilunaris) міститься відповідна пазуха легеневого стовбура (sinus trunci pulmonalis).

Ліве передсердя

(atrium sinistrum)

Ліве передсердя має неправильну кубоподібну форму, а передня його стінка (paries anterior) утворює ліве вушко (auricula sinistra).

Внутрішня поверхня стінки лівого передсердя гладка і лише в ділянці вушка (auricula) знаходяться гребенясті м’язи (mm. pectinati).

У ліве передсердя (atrium sinistrum) відкриваються отвори чотирьох легеневих вен (ostia venarum pulmonalium), які не мають власних клапанів.

За допомогою лівого передсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum) ліве передсердя (atrium sinistrum) сполучається з лівим шлуночком (ventriculus sinister).

На міжпередсердній перегородці (septum interatriale) нечітко вимальовується овальна ямка (fossa ovalis), дном якої є заслінка овального отвору (valvula foraminis ovalis).

 

Лівий шлуночок

(ventriculus sinister)

Лівий шлуночок є найбільшою камерою серця і утворює більшу частину його діафрагмової поверхні (facies diaphragmatica).

На внутрішній поверхні шлуночка містяться м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), які формують:

- передній соскоподібний м’яз (m. papillaris anterior);

- задній соскоподібний м’яз (m. papillaris posterior).

Верхівки цих м’язів за допомогою сухожилкових струн (chordae tendineae) прикріплюються до стулок лівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).

 

Лівий передсердно–шлуночковий отвір

(ostium atrioventriculare sinistrum)

Цей отвір закривається лівим передсердно–шлуночковим клапаном; мітральним клапаном (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis), який складається з:

- передньої стулки (cuspis anterior);

- задньої стулки (cuspis posterior).

Між попередніми стулками можуть бути – спайкові стулки (cuspides commissurales), до яких прикріплюються сухожилкові струни (chordae tendineae).

Із лівого шлуночка (ventriculus sinister) виходить аорта (aorta).

Отвір аорти

(ostium aortae)

Отвір аорти закривається клапаном аорти (valva aortae), який складається з:

- правої півмісяцевої заслінки; правої вінцевої заслінки (valvula semilunaris dextra; valvula coronaria dextra);

- лівої півмісяцевої заслінки; лівої вінцевої заслінки (valvula semilunaris sinistra; valvula coronaria sinistra);

- задньої півмісяцевої заслінки; задньої вінцевої заслінки (valvula semilunaris posterior; valvula coronaria posterior).

Заслінки клапана аорти називаються відповідно до їхнього розташування в плода.

У дорослих їх позиції стають передньою, задньолівою і задньоправою, відповідно. Вони мають на верхньому краї вузлики півмісяцевих заслінок (noduli valvularum semilunarium).

Між кожною півмісяцевою заслінкою і стінкою аорти (paries aortae) знаходяться відповідні пазухи аорти (sinus aortae).

 

Будова стінки серця, кровопостачання серця. Перикард. Проекція серця на передню стінку грудної порожнини.

Стінка серця

(paries cordis)

Вона складається із;

- внутрішнього шару – ендокарда (endocardium);

- м’язового шару – міокарда (myocardium);

- зовнішнього шару – епікарда (epicardium).

 

Ендокард

(endocardium)

Ендокард (endocardium) є внутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця (cavitas cordis), а саме покриває м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), соскоподібні м’язи (mm. papillares) та сухожилкові струни (chorde tendineae) і продовжується у внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.  

 

Дуплікатура ендокарда утворює:

- клапани аорти (valvae aortae);

- клапани легеневого стовбура (valvae trunci pulmonalis);

- стулки правого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis dextrae);

- стулки лівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).

 

Міокард

(myocardium)

Це середній шар, що утворений серцевою м’язовою тканиною (textus muscularis cardiacus), яка складається з кардіоміоцитів (cardiocyti), що з’єднані між собою значною кількістю вставних дисків.

М’язові волокна передсердь (atria) і шлуночків (ventriculi) починаються від волокнистої тканини, яка входить до складу м’якого скелета серця.

До м’якого скелета серця належать:

- праве та ліве волокнисті кільця (anuli fibrosi dexter et sinister), що знаходяться навколо правого передсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare dextrum) та лівого передсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum);

- правий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum dextrum) та лівий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum sinistrum), що розташовані між клапаном аорти (valva aortae) та правим і лівим волокнистими кільцями (anuli fibrosi dexter et sinister);

- перетинчаста частина міжшлуночкової перегородки (pars membranacea septi interventricularis).

Міокард передсердь (myocardium atriorum) складається з двох шарів:

- поверхневого шару з коловими волокнами, який є загальним для обох передсердь;

- глибокого шару з поздовжніми пучками, який є окремим для кожного з передсердь.

 

Міокард шлуночків (myocardium ventriculorum) складається з таких шарів:

- зовнішній шар (поверхневий шар), який починається від волокнистих кілець (anuli fibrosi), має поздовжній напрямок волокон і продовжується вниз до верхівки серця (apex cordis), де утворює завиток серця (vortex cordis) і переходить у глибокий шар протилежного боку;

- середній шар (коловий шар), який є окремим для кожного шлуночка;

- глибокий шар (внутрішній шар), як і зовнішній шар, має поздовжній напрямок волокон.

Таким чином зовнішній і внутрішній шари міокарда є спільними для обох шлуночків, а середній є окремим для кожного шлуночка.

Кардіоміоцити передсердь, особливо їх вушка, містять секреторні гранули, що продукують атріальний натрійуретичний фактор (гормон), який виділяється при перенаповненні передсердь та їх вушок кров’ю. Це призводить до зниження тиску у судинній системі.

 

Зовнішня оболонка серця – нутрощева пластинка; епікард

(lamina visceralis; epicardium)

Вона є нутрощевою пластинкою серозного осердя (pericardium serosum).

Епікард вкриває:

- серце (cor);

- початкові відділи аорти (aorta);

- легеневого стовбура (truncus pulmonalis);

- кінцеві відділи порожнистих вен (venae cavae) та легеневих вен (venae pulmonales).

По цих судинах нутрощева пластинка (lamina visceralis) переходить у пристінкову пластинку серозного осердя (lamina parietalis pericardii serosi).

 

Стимульний комплекс серця; провідна система серця

(complexus stimulans cordis; systema conducens cordis)

Він складається з атипових м’язових волокон, які мають здатність проводити імпульси від нервів серця до міокарда передсердь та шлуночків.

Центром провідної системи серця є такі два вузли:

1. Пазухо–передсердний вузол (nodus sinuatrialis) – вузол Кіс–Фляка, він розташований в стінці правого передсердя (atrium dextrum) між отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris) і правим вушком (auricula dextra).

Від цього вузла відходять гілки до міокарда передсердь, які визначають ритм скорочення серця.

2. Передсердно–шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) – вузол Ашофф-Тавара, він лежить у товщі нижнього відділу міжпередсердної перегородки (septum interatriale).

Донизу передсердно–шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) переходить в передсердно–шлуночковий пучок (fasciculus atrioventricularis) – пучок Гіса, який зв’язує міокард передсердь з міокардом шлуночків.

У м’язовій частині (pars muscularis) міжшлуночкової перегородки (septum interventriculare) пучок Гіса поділяється на праву ніжку (crus dextrum) та ліву ніжку (crus sinistrum).

Кінцевими гілками ніжок є субендокардіальні гілки (rr.subendocardiales) – волокна Пуркіньє, які закінчуються в міокарді шлуночків.

Судини серця

Кровопостачання серця

 

Виділяють такі типи кровопостачання серця:

- лівовінцевий тип, при якому більша частина серця кровопостачається гілками лівої вінцевої артерії (arteria coronaria sinistra);

- правовінцевий тип, при якому більша частина серця кровопостачається гілками правої вінцевї артерії (arteria coronaria dextra);

- середній тип, при якому вінцеві артерії рівномірно кровопостачають серце;

- проміжний тип, він може бути:

- середньоправим;

- середньолівим.

Кровопостачання серця забезпечується правою вінцевою артерією (a. coronaria dextra) та лівою вінцевою артерією (a. coronaria sinistra), які починаються від цибулини аорти (bulbus aortae) у відповідних пазухах аорти (sinus aortae).

Права вінцева артерія (a. coronaria dextra) проходить вправо під праве вушко (auricula dextra), лягає в праву частину вінцевої борозни (sulcus coronarius) і прямує по задній міжшлуночковій борозні (sulcus interventricularis posterior), де анастомозує з гілкою лівої вінцевої артерії (a. coronaria sinistra).

Гілки правої вінцевої артерії (rami arteriae coronariae dextrae) кровопостачають:

- стінку правого шлуночка (paries ventriculi dextri);

- стінку правого передсердя (paries atrii dextri);

- задню частину міжшлуночкової перегородки (pars posterior septi interventricularis);

- соскоподібні м’язи правого шлуночка (musculi papillares ventriculi dextri);

- вузли стимульного комплексу серця; вузли провідної системи серця (nodi complexus stimulantis cordis; nodi systematis conducentis cordis).

Ліва вінцева артерія (a. coronaria sinistra) проходить вліво і під лівим вушком (auricula sinistra) розгалужується на дві гілки:

- передню міжшлуночкову гілку (r. interventricularis anterior), яка йде по однойменній борозні серця (sulcus interventricularis anterior) до верхівки серця (apex cordis), де анастомозує з кінцевим відділом правої вінцевої артерії (a. coronaria dextra), утворюючи поздовжній артеріальний анастомоз серця.;

- огинальну гілку (ramus cirxumflexus), яка огинає серце (cor) зліва, проходить у вінцевій борозні (sulcus coronarius) і на діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) анастомозує з правою вінцевою артерією (a. coronaria dextra), утворюючи коловий анастомоз артеріальних судин серця.

Ліва вінцева артерія (a. coronaria sinistra) кровопостачає:

- стінку лівого шлуночка (paries ventriculi sinistri);

- передню стінку правого шлуночка (paries anterior ventriculi dextri);

- стінку лівого передсердя (paries atrii sinistri);

- більшу частину міжшлуночкової перегородки (pars septi interventricularis).

Крововідтік від серця

Він здійснюється переважно у систему вінцевої пазухи (sinus coronarius), у яку впадають наступні вени:

- велика серцева вена (v. cordis magna), яка складається з:

- передньої міжшлуночкової вени (v. interventricularis anterior);

- лівої крайової вени (v. marginalis sinistra);

- мала серцева вена (v. cordis parva), в яку впадають:

- права крайова вена (v. marginalis dextra);

- передня(і) правошлуночкова(і) вена(и) – v.(vv.) ventriculi dextri anterior (es) (або вони ще називаються передніми серцевими венами – vv. cardiacae anteriores; vv. cordis anteriores);

- середня серцева вена; задня міжшлуночкова вена (v. cordis media; v. interventricularis posterior);

- задня(і) лівошлуночкова(і) вена(и) – v. (vv.) ventriculi sinistri posterior(es) або вона ще називалась як задня вена лівого шлуночка – v. posterior ventriculi sinistri;

- коса лівопередсердна вена або коса вена лівого передсердя (v. obliqua atrii sinistri);

Існують найменьші серцеві вени (Тебезія) – vv. cardiacae minimae (Thebesii), які починаються у міокарді та впадають, переважно, у праве передсердя (atrium dextrum).

Іннервація серця

Серце (cor) отримує:

- чутливу іннервацію;

- симпатичну іннервацію;

- парасимпатичну іннервацію.

 

Іннервують серце симпатичні та парасимпатичні нерви.

Симпатичні завузлові волокна, що йдуть від шийних та верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia cervicalia et ganglia thoracica superiora trunci sympathici) утворюють:

- верхній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis superior);

- середній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis medius);

- нижній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis inferior);

- грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici).

Ці нерви прискорюють ритм серцевих скорочень і збільшують їх амплітуду, розширюють вінцеві судини (vasa coronaria).

Парасимпатичні передвузлові волокна ідуть в складі блукаючого нерва (nervus vagus), утворюючи:

- верхні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales superiores);

- нижні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales inferiores);

- груднi серцевi гілки (rr. cardiaci thoracici).

Вони сповільнюють ритм серцевих скорочень, зменшують їх амплітуду і звужують просвіт вінцевих артерій (lumen arteriarum coronariarum).

Чутливі волокна від рецепторів стінки серця ідуть у складі серцевих нервів (nn. cardiaci) і серцевих гілок (rr. cardiaci) до головного та спинного мозку.

Нерви серця утворюють;

- поверхневе позаорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus superficialis);

- глибоке позаорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus profundus).

Гілки позаорганних серцевих сплетень переходять в єдине внутрішньоорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus intramuralis), яке умовно поділяється на:

- підепікардіальне сплетення (plexus cardiacus subepicardialis);

- внутрішньом’язове сплетення (plexus cardiacus intramuscularis);

- підендокардіальне сплетення (plexus cardiacus subendocardialis).

Особливо розвинуте підепікардіальне сплетення, яке В.П. Воробйов поділив на 6 частин.

Осердя; перикард; навколосерцева сумка

(pericardium)

Серце вкрите осердям і складається із:

- зовнішнього волокнистого осердя (pericardium fibrosum), яке біля основи великих судин серця переходить на їх зовнішню оболонку;

- внутрішнього серозного осердя (pericardium serosum).

Серозне осердя (pericardium serosum) має:

- пристінкову пластинку (lamina parietalis), яка вистеляє зсередини волокнисте осердя (pericardium fibrosum);

- нутрощеву пластинку (lamina visceralis).

Ці пластинки сформовані серозною оболонкою (tunica serosa).

Пристінкова пластинка (lamina parietalis) та нутрощева пластинка; епікард (lamina visceralis; epicardium) вкривають серце (cor) ззовні і переходять одна в одну в ділянці основи серця (basis cordis).

Між пластинками серозного осердя (pericardium serosum) міститься щілиноподібний простір – осердна порожнина (cavitas pericardialis), в якій є невелика кількість серозної рідини.

В осердній порожнині (cavitas pericardialis) виділяють такі осердні пазухи:

- осердна поперечна пазуха (sinus transversus pericardii);

- осердна коса пазуха (sinus obliquus pericardii).

Осердну поперечну пазуху (sinus transversus pericardii) обмежовують:

- спереду початкові відділи аорти і легеневого стовбура;

- ззаду стінка правого передсердя та верхня порожниста вена.

Осердна коса пазуха (sinus obliquus pericardii) розміщена на діафрагмовій поверхні між:

- основою легеневих вен зліва;

- нижньою порожнистою веною справа.

Топографія серця

Серце (cor) розташоване в грудній порожнині (cavitas thoracis; cavitas thoracica) в середньому середостінні (mediastinum medium), яке є відділом нижнього середостіння (mediastini inferioris). Дві третини серця розташовані зліва від серединної лінії і одна третина – справа.

З боків до серця прилягають плевральні мішки легень, а менша передня його поверхня прилягає до груднини (sternum) і ребрових хрящів (cartilagines costales).

Верхня межа серця проходить по лінії, яка з’єднує верхні краї правого і лівого третіх ребрових хрящів.

Права межа серця проходить вертикально вниз від рівня верхнього краю ІІІ правого ребрового хряща (на 1-2 см вправо від краю груднини) до V правого ребрового хряща.

Нижня межа серця проходить по лінії, яка іде від V правого ребрового хряща до верхівки серця.

Верхівка серця проектується в лівому V міжребер’ї на 1–1,5 см присередніше від лівої середньоключичної лінії.

Ліва межа серця проходить вниз від верхнього краю ІІІ лівого ребрового хряща на рівні пригруднинної лінії до верхівки серця.

Лівий передсердно–шлуночковий клапан; мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) вислуховується в ділянці верхівки серця.

Клапан аорти (valva aortae) вислуховується в другому міжребер’ї справа від груднини.

Клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) вислуховується в ІІ міжребер’ї зліва від груднини.

Правий передсердно–шлуночковий клапан; тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis) вислуховується біля основи мечоподібного відростка груднини справа (з’єднання VІ правого ребрового хряща з грудниною) – точка Боткіна.

Зміни кровообігу після народження

При народженні плоду зв’язок його з тілом матері порушується – пупковий канатик перв’язують і перерізають.      

Внаслідок подразнення дихального центра вуглекислотою легені починають функціонувати, легеневі судини розширяються, тиск крові в лівій половині серця підвищується, пупкові артерії і вени запустівають, овальний отвір прикривається заслінкою, сполучення між передсердями припиняється.

Далі овальний отвір (foramen ovale) зовсім заростає, артеріальний протік (ductus arteriosus, Боталів протік) та венозний протік (ductus venosus, Аранціїв протік) перетворюються у фіброзні зв’язки без просвіту – артеріальну зв’язку (ligamentum arteriosum) і у венозну зв’язку (ligamentum venosum).

Пупкова вена (v. umbilicalis) відома у дорослого під назвою кругла зв’язка печінки (ligamentum teres hepatis), пупкові артеріїї (aa. umbilicales) як бічний фіброзний тяж – бічна міхурово-пупкова зв’язка (ligamenta vesicoumbilicalia lateralia).

В результаті всіх цих пертворень встановлюється кровообіг постнатального типу.

 

Грудний відділ аорти: топографія, пристінкові та нутряні гілки. Система верхньої порожнистої вени.

 

 

НИЗХІДНА ЧАСТИНА АОРТИ

НИЗХІДНА АОРТА

(pars descendens aortae; aorta descendens)

Низхідна частина аорти (pars descendens aortae) має такі відділи:

- грудну частину аорти; грудну аорту (pars thoracica aortae; aorta thoracica);

- черевну частину аорти; черевну аорту (pars abdominalis aortae; aorta abdominalis);

- роздвоєння аорти (bifurcatio aortae);

- спільну праву і ліву клубові артерії (arteriae iliacae communis dextra et sinistra).

 

ГІЛКИ ГРУДНОЇ ЧАСТИНИ АОРТИ;

груДНої АОРТи

(rami partis thoracicae aortae; rami aortae)

У грудній частині аорти розрізняють:

- пристінкові гілки грудної частини аорти (rr. parietales partis thoracicae aortae);

- нутрощеві гілки грудної частини аорти (rr. viscerales partis thoracicae aortae).

До пристінкових гілок грудної частини аорти (rr. parietales partis thoracicae aortae) належать:

- верхні діафрагмові артерії (aa. phrenicae superiores) – парні, кровопостачають:

- поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis);

- задні міжреброві артерії (aa. intercostales posteriores) – 10 пар, які проходять в ІІІ–XІI міжребрових проміжках і кровопостачають:

- міжреброві м’язи (mm. intercostales);

- ребра (costae);

- шкіру грудей (cutis pectoris);

- м’язи і шкіру передньої стінки черевної порожнини (musculi et cutis parietis anterioris cavitatis abdominis).

 

XII задня міжреброва артерія (a. intercostalis posterior duodecima [XII]) розташована під заднім краєм XІІ ребра (costa) і називається підребровою артерією (a. subcostalis), яка розгалужується на:

- спинні гілки (rami dorsales), які кровопостачають м’язи і шкіру спини (musculi et cutis dorsi);

- спинномозковi гілки (rami spinales), які кровопостачають спинний мозок і його оболони.

Від кожної задньої міжребрової артерії (a.intercostalis posterior) відходять:

- присередня шкірна гілка (r. cutaneus medialis) та бічна шкірна гілка (r. cutaneus lateralis), які кровопостачають:

- шкіру грудей і живота (cutis pectoris et abdominis);

- бічні гілки груді (rr. mammarii laterales) кровопостачають:

- грудні залози (glandulae mammariae).

 

До нутрощевих гілок грудної частини аорти (rr. viscerales partis thoracicae aortae) належать:

- бронхові гілки (rr. bronchiales), що кровопостачають:

–трахею (trachea);

- бронхи (bronchi);

- легені (pulmones);

- стравохідні гілки (rr. oesophageales), що кровопостачають: стравохід (oesophagus);

- осердні гілки (rr. pericardiaci), що кровопостачають задній відділ осердя (pericardium);

- середостінні гілки (rr. mediastinales) кровопостачають:

- сполучну тканину заднього середостіння (tela connectiva mediastini posterioris);

- лімфатичні вузли заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).

 

Загальна анатомія венозних судин. Вени тулуба. Внутрішньосистемні і міжсистемні венозні анастомози.

Розрізняють вени великого і малого кола – вени тіла і вени легень.

Для вен характерний напрям течії крові з капілярів до серця, а також тонкість стінки і особлива структура останньої; тому перерізана вена легко спадається, якщо тільки стінка її не спаяна з навкружними тканинами. Багато вен іде з артеріями – вени-супутниці (vv. comitantes) і мають однакові з ними назви (v. axillaris, v. radialis, v. peronaea і т. д.). Проте є вени, не зв'язані топографічно з артеріями; їм властиві самостійні розміщення і хід. До таких вен належать усі поверхневі (або підшкірні), vv. subcutaneae (seu superficiales), особливо розвинуті на шиї і кінцівках, а також деякі глибокі (vv. profundae).

Часто артерію супроводять дві вени-супутниці, тому загальна кількість вен в тілі далеко більша від числа артерій; а оскільки вени мають більший просвіт, ніж відповідні артерії, то місткість венозної системи в цілому в багато разів перевищує місткість усіх артерій, разом узятих.

За положенням (і разом з тим за особливостями органів, звідки збирається кров) можна розрізняти:

- вени порожнин, які приймають кров з нутрощів, – вени мозку, вени грудної і черевної порожнин;

- вени апарату руху; з них найбільш численні м'язові вени (vv. musculares);

- підшкірні вени (vv. subcutaneae), які збирають кров з шкіри і під шкірної клітковини, залягають в останній.

Коли в клітковині жирова тканина розвинута помірно, то пішкірні вени просвічують крізь шкіру і помітні при зовнішньому дослідженні на живій людині у вигляді стовбурів і широкопетлистої сітки. Підшкірні вени проходять більш або менш паралельно глибоким (м'язовим) венам, з'єднуючись з ними з допомогою анастомозів; тому підшкірні вени є обхідними шляхами при закупорці глибоких вен. В той час, як артерії шкіри і підшкірної клітковини є незначними гілочками м'язових артерій, підшкірні вени, особливо на кінцівках, становлять судини великого діаметра і великої -довжини (наприклад, vv. saphenae, v. cephalica, v. basilica).

Глибокі вени часто супроводять однойменні артерії в подвійному числі. Сюди належать вени-супутниці на дистальних відділах кінцівок: на нижній – до коліна, на верхній – до середини плеча; так само вени стінок тулуба – vv. mammariae, epigastricae та ін. (крім vv. intercostales і vv. lumbales); no дві вени мають артерії язика, верхня артерія щитовидної залози та ін. Вени, розміщені в порожнинах тіла, – всі поодинокі, крім небагатьох (vv. meningeae, vv. vesicae felleae, vv. spermaticae internae).

Коли артерія розпадається на дві гілки, вени-супутниці кожної з них біля місця поділу артерії з'єднуються між собою так, що артеріальний стовбур дістає також дві vv. comitantes, а не чотири (див. мал. 1). Наприклад, в ліктьовому згині одна з двох vv.brachiales утворюється внаслідок злиття двох vv. radiales, друга — з двох vv. ulnares.

Звичайно артерія та її вени-супутниці вкриті спільною сполучнотканинною піхвою; всі три судини тісно прилягають одна до одної, причому вени розміщуються по обидві сторони артерії, багато разів з'єднуючись між собою гілочками; останні оточують артеріальний стовбур, часто утворюється венозне сплетення (plexus venosus) куди звичайно впадають венозні vasa vasorum; взагалі венозні сітки (retia venosa) і венозні сплетення (plexus venosi) зустрічаються дуже часто в глибоких ділянках тіла і під шкірою.

Особливо сильно розвинуті венозні сплетення навколо деяких внутрішніх органів (навколо прямої кишки, навколо сечового міхура), потім – в ділянці хребта (ззовні хребців і всередині хребтового каналу). З'єднуються іноді і вени віддалених одна від одної ділянок. Взагалі венозні анастомози поширені значно більше, ніж артеріальні, тому обхідний венозний кровообіг розвивається у випадках порушення цілості тієї або іншої великої вени порівняно легко. З другого боку, співробітники Б. А. Долго-Сабурова виявили у людини і тварин додаткове, так зване паравенозне артеріальне русло. Воно утворено густими сітками або довгими тонкими стовбурами по ходу різних вен і має значення в обхідному артеріальному кровообігу.

Як правило, вени лежать більш поверхнево, ніж відповідні артерії; але з цього правила є і винятки. Vv. thyreoideae inferiores і vv. sublinguales проходять на певній віддалі від відповідних артерій; підключичні вена і артерія відокремлені одна від одної навіть м’язом (m. scalenus anterior). Ряд глибоких вен шиї, які мають подібне розміщення з однойменними гілками a. subclavia, впадає не у v. subclavia, а безпосередньо у v. anonyma.

Характерною особливістю вен є клапани (valvulae venosae), мал. 2 – пристосування, які перешкоджають зворотній течії крові (до капілярів). В артеріальній системі клапани є тільки біля початку аорти і легеневої артерії.

Клапани вен становлять тонкі, ніжні складки (дуплікатури) внутрішньої оболонки і формою наближаються до заслінок аорти і легеневої артерії: це – маленькі півмісяці, опуклий край яких прикріплений до стінки судини, вгнутий – вільний; виходить щось подібне до кишеньки (sinus valvulae), яка обмежована стінкою вени і клапаном; порожнина кишеньки відкрита в напрямі до серця. Звичайно, такі клапани розміщуються попарно, один проти одного і при нормальній (доцентровій) течії крові притискаються до стінки вени, так що синуси сходять нанівець. При зворотному русі кров заходить в щілину між клапаном і стінкою, відтісняє клапани від стінки і наповнює синуси: вільні краї клапанів зближуються, змикаються. Просвіт вени на цьому рівні закривається, і, отже, кров тече тільки до серця. Оскільки стінки вен в ділянці синусів тонші, ніж в інших місцях, то в момент замикання клапанів на їх рівні (відповідно до синусів) на зовнішній поверхні вени утворюються невеликі парні опуклості, – вена стає ”вузлуватою”. Крім парних клапанів, є і поодинокі; вони трохи іншої форми: більш або менш значно витягнуті по довжині судини і містяться біля устя венозних гілок; це – клапани приток. Взагалі дрібніші вени мають поодинокі клапани. У зародка число клапанів значно більше; навіть частина тих, які досягають повного розвитку у новонародженого, далі редукується.

Губчаста речовина кісток містить величезне венозне депо, тісно зв'язане з венами компактної речовини, окістя, суглобових капсул, м’язів, сухожиль, нервів.

В практичній медицині шляхом уколу в губчасту речовину кісток (наприклад, в грудину, виростки стегна та ін.) вводять в організм з великим успіхом лікарські, анестезуючі речовини, кров.

 

Розподіл клапанів. У дрібних венах (діаметром менше 2 мм) клапанів взагалі немає. Найбільше клапани поширені у венах середнього калібру; у великих венозних стовбурах вони бувають рідше. Особливо розвинутий клапанний апарат у венах кінцівок, насамперед – нижньої, до того ж – головним чином у м'язових венах, в меншій мірі – в шкірних; це має велике функціональне значення, тому що у венах кінцівок течія крові повинна подолати ще і силу ваги; завдяки наявності клапанів сила м'язового скорочення сприяє просуванню венозної крові в напрямі до серця. В ділянці голови і тулуба клапани розвинуті не скрізь. Їх немає в більшості вен голови; у венах шиї клапани є тільки на протязі v. jugularis externa; в інших венах шиї клапани мають лише устя вен (vv. vertebralis, jugularis interna, transversa colli та ін.). Нема клапанів або вони є в дуже невеликій кількості у vv. azygos, hemiazygos, intercostales. Їх немає зовсім у v. umbilicalis, у венах кісток, в легеневих венах, в системі ворітної вени, у венах хребтового каналу, у vv. ovaricae, у венах печінки, нирок, матки, у стовбурах верхньої і нижньої порожнистих вен, у венах мозку.

Кров з капілярів іде у венозну систему під незначним тиском; але, крім клапанів, у тілі є ще інші фактори, які сприяють течії венозної крові в доцентровому напрямі; сюди належать присисні апарати. В ряді ділянок тіла стінки вен більш або менш міцно зрощені з фасціями (fascia propria) і з рухомими органами (м'язи та їх сухожилки, кістки). Тому при скороченні певних груп м'язів зв'язані з ними вени поперемінно то розширюються, то звужуються. При розширенні вени кров в неї присисається з периферійних розгалужень, при спаданні – гониться до серця; зворотна течія неможлива, бо цьому перешкоджають клапани, розміщені вище і нижче даного відрізка вени; останній відіграє, таким чином, роль присисного насоса.

Далі, на наповнення вен кров'ю впливає те або інше положення кінцівок, голови і тулуба. Так, найбільша кількість крові у венозній системі вміщується тоді, коли людина потягується (тулуб розгинається, голова відкидається назад, верхні кінцівки підняті і відведені назад). Нарешті, не можна забувати про присисне діяння на головні вени з боку грудної клітки при акті вдихання.

У фізіології вен велике значення має тонус їх стінки. Тонус є динамічне поняття, яке визначає пружну властивість тканини. Тонус судин (за Вальдманом) включає в себе поняття активності, функції, напруження. Венозний тонус, сприяючи рухові крові, регулює правильне наповнення правого серця. При ослабленні тонусу вен тиск крові в них падає і може настати венозний застій.

Варіанти в ділянці венозної системи бувають дуже часто, вони дуже різноманітні; це пояснюється надзвичайно великою кількістю анастомозів між венами в зародковому стані: кров може йти різними шляхами; далі, залежно від того, який з них переважає, виходить та чи інша форма вен в даній ділянці. Відхилення в початку, в ході і товщині вен такі великі що навіть ліва і права сторони тіла в одного і того-ж суб'єкта завжди неоднакові (наприклад, поверхневі, вени шиї).

 

Непарна вена

(vena azygos)

Непарна вена проходить в грудній порожнині (cavitas thoracis) вздовж правої поверхні хребтового стовпа (columna vertebralis) і є продовженням правої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens dextra).

У непарну вену (v. azygos) на її шляху до верхньої порожнистої вени (vena cava superior) впадають:

- праві задні міжреброві вени (vv. intercostales posteriores);

- стравохідні вени (vv. oesophageales);

- бронхові вени (vv. bronchiales);

- осердні вени (vv. pericardiacae);

- середостінні вени (vv. mediastinales);

- півнепарна вена (v. hemiazygos).

Півнепарна вена

(vena hemiazygos)

Півнепарна вена є продовженням лівої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens sinistra). У грудній порожнині вона проходить вздовж лівої поверхні хребтового стовпа до рівня VII –X грудних хребців, де повертає праворуч (позаду від аорти, стравоходу і грудної протоки) і впадає в непарну вену.

Півнепарна вена збирає кров з:

- лівих задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores sinistrae) – від 4–5 нижніх задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores inferiores);

- додаткової півнепарної вени (v. hemiazygos accessoria) – з 6–7 верхніх задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores superiores);

- вен стравоходу (vv. oesophageales);

- лімфатичних вузлів заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).

 

 

 

Матеріали підготував доцент Боймиструк І.І.