(ЗАНЯТТЯ 14.)

 

Анатомія серця: розташування і будова серця, анатомія камер серця. Велике і мале кола кровообігу.

 

До серцево–судинної системи (systema cardiovasculare) належать серце та складна сітка кровоносних і лімфатичних судин.

Кровоносну систему (systema sanguineum), яка є замкненою, складають:

- артерії (arteriae);

- вени (venae);

- капіляри (vasa capillaria), останні утворюють мікроциркуляторне русло.

Центральним органом кровоносної системи є серце (cor), з яким сполучаються кровоносні судини (vasa sanguinea).

По артеріях кров тече від серця, по венах кров тече до серця.

 

Виділяють три кола кровообігу:

 

Велике коло кровообігу (circulus sanguineus major) починається з лівого шлуночка, з якого виходить аорта і закінчується в правому передсерді, куди впадають верхня порожниста вена (vena cava superior) та нижня порожниста вена (vena cava inferior). Це тілесне коло кровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.

 

Мале коло кровообігу (circulus sanguineus minor) починається з правого шлуночка (ventriculus dexter), де виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), і закінчується в лівому передсерді (atrium sinistrum), куди вливаються 4 легеневі вени (venae pulmonales). Це є легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече венозна кров, а у венах – артеріальна. Воно виконує функцію газообміну.

 

Серцеве коло кровообігу (circulus sanguineus cordis) починається від висхідної частини аорти (pars ascendens aortae; aorta ascendens) з вінцевих артерій (arteriae coronariae) і закінчується венами серця, що впадають у праве передсердя (atrium dextrum).

 

Кровоносні судини (vasa sanguinea) відсутні у:

- волоссі (pili);

- нігтях (ungues);

- епітеліальному шарі шкіри (stratum epitheliale cutis;

- рогівці ока (cornea oculi);

- суглобових хрящах (cartilagines articulares).

СЕРЦЕ (cor)

Серце (cor) є порожнистим м’язовим органом, що розміщений в порожнині грудної клітки (cavitas thoracis) у середньому середостінні (mediastinum medium).                                      

                              

 

Серце має:

- верхівку серця (apex cordis), яка направлена вперед, униз і вліво;

- основу серця (basis cordis), яка направлена в протилежну сторону.  

 

Серце має такі поверхні:

- груднинно–реброву поверхню; передню поверхню (facies sternocostalis; facies anterior);

- діафрагмову поверхню; нижню поверхню (facies diaphragmatica; facies inferior);

- праву/ліву легеневі поверхні (facies pulmonalis dextra/sinistra).

По діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) і частково по груднинно–ребровій поверхні (facies sternocostalis) проходить вінцева борозна (sulcus coronarius), яка є проекцією межі між шлуночками (ventriculi) і передсердями (atria) серця (cor).

 

Від вінцевої борозни (sulcus coronarius) по передній та нижній поверхнях проходять передня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis anterior) та задня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis posterior), які є проекцією межі між правим шлуночком (ventriculus dexter) та лівим шлуночком (ventriculus sinister).

На основі серця (basis cordis) випинають вперед і присередньо передсердні вушка (auriculae atriorum):

- праве вушко (auricula dextra) охоплює справа легеневий стовбур (truncus pulmonalis);

- ліве вушко (auricula sinistra) охоплює зліва висхідну частину аорти (pars ascendens aortae; aorta ascendens).

На основі серця (basis cordis) спереду з правого шлуночка (ventriculus dexter) виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), який роздвоюється на праву і ліву легеневі артерії (arteriae pulmonales dextra et sinistra).

Позаду легеневого стовбура (truncus pulmonalis) проходить аорта (aorta), що виходить з лівого шлуночка (ventriculus sinister).

Позаду від аорти праворуч розташовані кінцеві відділи:

- верхньої порожнистої вени (vena cava superior);

- нижньої порожнистої вени (vena cava inferior);

- з лівої сторони чотири легеневих вени (venae pulmonales).

Порожнина серця (cavitas cordis) поділяється на;

- праве і ліве передсердя (atrium cordis dextrum et sinistrum);

- правий і лівий шлуночок серця (ventriculus cordis dexter et sinister).

Через ліву половину серця протікає артеріальна кров, а через праву половину – венозна кров.

Праве передсердя

(atrium dextrum)

Складовою частиною правого передсердя є його:

- власне передсердя;

- праве вушко (auricula dextra).

 

Внутрішня стінка правого передсердя (atrium dextrum) гладка, але в ділянці вушка є ”складкоподібні” структури – гребенясті м’язи (mm. pectinati).

У праве передсердя (atrium dextrum) впадають:

- верхня порожниста вена (vena cava superior);

- нижня порожниста вена (vena cava inferior).

Ці вени відкриваються:

- отвором нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris);

- отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris).

Між отворами порожнистих вен (ostia venarum cavarum) виступає міжвенний горбок (tuberculum intervenosum).

Верхня порожниста вена має заслінку нижньої порожнистої вени (valvula venae cavae inferioris).

Розширена задня ділянка порожнини передсердя, куди впадають дві порожнисті вени (venae cavae), називається пазухою порожнистих вен (sinus venarum cavarum)

Праве передсердя (atrium dextrum) відокремлене від лівого передсердя (atrium sinistrum) міжпередсердною перегородкою (septum interatriale), на якій є добре помітна овальна ямка (fossa ovalis). Вона обмежована кантом овальної ямки (limbus fossae ovalis).

Праве передсердя (atrium dextrum) сполучається з правим шлуночком (ventriculus dexter) через правий передсердно–шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum).

Між правим передсердно–шлуночковим отвором (ostium atrioventriculare dextrum) і отвором нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris) розташований отвір вінцевої пазухи (ostium sinus coronarii), в яку впадають серцеві вени (venae cardiacae), отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus coronarii).

Поряд з отвором вінцевої пазухи містяться отвори найменших вен (foramina venarum minimarum). 

 

Правий шлуночок

(ventriculus dexter)

Правий шлуночок складається із:

- власне шлуночка;

- артеріального конуса (conus arteriosus) – верхньої частини шлуночка, яка переходить через отвір легеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis) у легеневий стовбур (truncus pulmonalis).

Правий шлуночок (ventriculus dexter) і лівий шлуночок (ventriculus sinister) відокремлені міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare), яка має:

- м’язову частину (pars muscularis), що є більшою за розмірами;

- перетинчасту частину (pars membranacea), що менша.

На внутрішній поверхні правого шлуночка (ventriculus dexter) розташовані м’ясисті перекладки (trabeculae carnеae), які формують такі м’язи конусоподібної форми:

- передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior);

- задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior);

- перегородковий сосочкоподібний м’яз (m. papillaris septalis).

Від верхівки цих м’язів починаються сухожилкові струни (chordae tendineae), які закінчуються в стулках (cuspides) правого передсердно–шлуночкового клапана; тристулкового клапана (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis).

 

 

Правий передсердно–шлуночковий отвір

(ostium atrioventriculare dextrum)

Він закривається правим передсердно–шлуночковим клапаном; тристулковим клапаном (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis), який має такі три стулки:

- передню стулку (cuspis anterior);

- задню стулку (cuspis posterior);

- перегородкову стулку (cuspis septalis).

При скороченні передсердь (atria) стулки клапана притискаються потоком крові до стінок шлуночка і пропускають кров в порожнину останнього.

При скороченні шлуночків (ventriculi) вільні краї стулок (margines liberi cuspidum) піднімаються і змикаються, але в передсердя (atria) не вивертаються, бо з боку шлуночка (ventriculus) їх утримують сухожилкові струни (chordae tendineae).

Із правого шлуночка (ventriculus dexter) починається легеневий стовбур (trucus pulmonalis), отвір якого закритий клапаном легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis).

Клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) складається з:

- правої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris dextra);

- лівої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris sinistra);

- передньої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris anterior).

Заслінки клапана легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) називаються відповідно до їхнього розташування в плода.

У дорослих людей їх позиції стають:

- передньоправою;

- задньою;

- передньолівою.

Середня частина вільного краю кожної заслінки потовщена і утворює вузлики півмісяцевих заслінок (noduli valvularum semilunarium), які сприяють щільному змиканню клапана (valva).

Між стінкою легеневого стовбура (paries trunci pulmonalis) і кожною півмісяцевою заслінкою (valvula semilunaris) міститься відповідна пазуха легеневого стовбура (sinus trunci pulmonalis).

Ліве передсердя

(atrium sinistrum)

Ліве передсердя має неправильну кубоподібну форму, а передня його стінка (paries anterior) утворює ліве вушко (auricula sinistra).

Внутрішня поверхня стінки лівого передсердя гладка і лише в ділянці вушка (auricula) знаходяться гребенясті м’язи (mm. pectinati).

У ліве передсердя (atrium sinistrum) відкриваються отвори чотирьох легеневих вен (ostia venarum pulmonalium), які не мають власних клапанів.

За допомогою лівого передсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum) ліве передсердя (atrium sinistrum) сполучається з лівим шлуночком (ventriculus sinister).

На міжпередсердній перегородці (septum interatriale) нечітко вимальовується овальна ямка (fossa ovalis), дном якої є заслінка овального отвору (valvula foraminis ovalis).

 

Лівий шлуночок

(ventriculus sinister)

Лівий шлуночок є найбільшою камерою серця і утворює більшу частину його діафрагмової поверхні (facies diaphragmatica).

На внутрішній поверхні шлуночка містяться м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), які формують:

- передній соскоподібний м’яз (m. papillaris anterior);

- задній соскоподібний м’яз (m. papillaris posterior).

Верхівки цих м’язів за допомогою сухожилкових струн (chordae tendineae) прикріплюються до стулок лівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).

 

Лівий передсердно–шлуночковий отвір

(ostium atrioventriculare sinistrum)

Цей отвір закривається лівим передсердно–шлуночковим клапаном; мітральним клапаном (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis), який складається з:

- передньої стулки (cuspis anterior);

- задньої стулки (cuspis posterior).

Між попередніми стулками можуть бути – спайкові стулки (cuspides commissurales), до яких прикріплюються сухожилкові струни (chordae tendineae).

Із лівого шлуночка (ventriculus sinister) виходить аорта (aorta).

Отвір аорти

(ostium aortae)

Отвір аорти закривається клапаном аорти (valva aortae), який складається з:

- правої півмісяцевої заслінки; правої вінцевої заслінки (valvula semilunaris dextra; valvula coronaria dextra);

- лівої півмісяцевої заслінки; лівої вінцевої заслінки (valvula semilunaris sinistra; valvula coronaria sinistra);

- задньої півмісяцевої заслінки; задньої вінцевої заслінки (valvula semilunaris posterior; valvula coronaria posterior).

Заслінки клапана аорти називаються відповідно до їхнього розташування в плода.

У дорослих їх позиції стають передньою, задньолівою і задньоправою, відповідно. Вони мають на верхньому краї вузлики півмісяцевих заслінок (noduli valvularum semilunarium).

Між кожною півмісяцевою заслінкою і стінкою аорти (paries aortae) знаходяться відповідні пазухи аорти (sinus aortae).

 

Будова стінки серця, кровопостачання серця. Перикард. Проекція серця на передню стінку грудної порожнини.

Стінка серця

(paries cordis)

Вона складається із;

- внутрішнього шару – ендокарда (endocardium);

- м’язового шару – міокарда (myocardium);

- зовнішнього шару – епікарда (epicardium).

 

Ендокард

(endocardium)

Ендокард (endocardium) є внутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця (cavitas cordis), а саме покриває м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), соскоподібні м’язи (mm. papillares) та сухожилкові струни (chorde tendineae) і продовжується у внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.  

 

Дуплікатура ендокарда утворює:

- клапани аорти (valvae aortae);

- клапани легеневого стовбура (valvae trunci pulmonalis);

- стулки правого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis dextrae);

- стулки лівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).

 

Міокард

(myocardium)

Це середній шар, що утворений серцевою м’язовою тканиною (textus muscularis cardiacus), яка складається з кардіоміоцитів (cardiocyti), що з’єднані між собою значною кількістю вставних дисків.

М’язові волокна передсердь (atria) і шлуночків (ventriculi) починаються від волокнистої тканини, яка входить до складу м’якого скелета серця.

До м’якого скелета серця належать:

- праве та ліве волокнисті кільця (anuli fibrosi dexter et sinister), що знаходяться навколо правого передсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare dextrum) та лівого передсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum);

- правий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum dextrum) та лівий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum sinistrum), що розташовані між клапаном аорти (valva aortae) та правим і лівим волокнистими кільцями (anuli fibrosi dexter et sinister);

перетинчаста частина міжшлуночкової перегородки (pars membranacea septi interventricularis).

Міокард передсердь (myocardium atriorum) складається з двох шарів:

- поверхневого шару з коловими волокнами, який є загальним для обох передсердь;

- глибокого шару з поздовжніми пучками, який є окремим для кожного з передсердь.

 

Міокард шлуночків (myocardium ventriculorum) складається з таких шарів:

- зовнішній шар (поверхневий шар), який починається від волокнистих кілець (anuli fibrosi), має поздовжній напрямок волокон і продовжується вниз до верхівки серця (apex cordis), де утворює завиток серця (vortex cordis) і переходить у глибокий шар протилежного боку;

- середній шар (коловий шар), який є окремим для кожного шлуночка;

- глибокий шар (внутрішній шар), як і зовнішній шар, має поздовжній напрямок волокон.

Таким чином зовнішній і внутрішній шари міокарда є спільними для обох шлуночків, а середній є окремим для кожного шлуночка.

Кардіоміоцити передсердь, особливо їх вушка, містять секреторні гранули, що продукують атріальний натрійуретичний фактор (гормон), який виділяється при перенаповненні передсердь та їх вушок кров’ю. Це призводить до зниження тиску у судинній системі.

 

Зовнішня оболонка серця – нутрощева пластинка; епікард

(lamina visceralis; epicardium)

Вона є нутрощевою пластинкою серозного осердя (pericardium serosum).

Епікард вкриває:

- серце (cor);

- початкові відділи аорти (aorta);

- легеневого стовбура (truncus pulmonalis);

- кінцеві відділи порожнистих вен (venae cavae) та легеневих вен (venae pulmonales).

По цих судинах нутрощева пластинка (lamina visceralis) переходить у пристінкову пластинку серозного осердя (lamina parietalis pericardii serosi).

 

Стимульний комплекс серця; провідна система серця

(complexus stimulans cordis; systema conducens cordis)

Він складається з атипових м’язових волокон, які мають здатність проводити імпульси від нервів серця до міокарда передсердь та шлуночків.

Центром провідної системи серця є такі два вузли:

1. Пазухо–передсердний вузол (nodus sinuatrialis) – вузол Кіс–Фляка, він розташований в стінці правого передсердя (atrium dextrum) між отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris) і правим вушком (auricula dextra).

Від цього вузла відходять гілки до міокарда передсердь, які визначають ритм скорочення серця.

2. Передсердно–шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) – вузол Ашофф-Тавара, він лежить у товщі нижнього відділу міжпередсердної перегородки (septum interatriale).

Донизу передсердно–шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) переходить в передсердно–шлуночковий пучок (fasciculus atrioventricularis) – пучок Гіса, який зв’язує міокард передсердь з міокардом шлуночків.

У м’язовій частині (pars muscularis) міжшлуночкової перегородки (septum interventriculare) пучок Гіса поділяється на праву ніжку (crus dextrum) та ліву ніжку (crus sinistrum).

Кінцевими гілками ніжок є субендокардіальні гілки (rr.subendocardiales) – волокна Пуркіньє, які закінчуються в міокарді шлуночків.

Судини серця

Кровопостачання серця

 

Виділяють такі типи кровопостачання серця:

- лівовінцевий тип, при якому більша частина серця кровопостачається гілками лівої вінцевої артерії (arteria coronaria sinistra);

- правовінцевий тип, при якому більша частина серця кровопостачається гілками правої вінцевї артерії (arteria coronaria dextra);

- середній тип, при якому вінцеві артерії рівномірно кровопостачають серце;

- проміжний тип, він може бути:

- середньоправим;

- середньолівим.

Кровопостачання серця забезпечується правою вінцевою артерією (a. coronaria dextra) та лівою вінцевою артерією (a. coronaria sinistra), які починаються від цибулини аорти (bulbus aortae) у відповідних пазухах аорти (sinus aortae).

Права вінцева артерія (a. coronaria dextra) проходить вправо під праве вушко (auricula dextra), лягає в праву частину вінцевої борозни (sulcus coronarius) і прямує по задній міжшлуночковій борозні (sulcus interventricularis posterior), де анастомозує з гілкою лівої вінцевої артерії (a. coronaria sinistra).

Гілки правої вінцевої артерії (rami arteriae coronariae dextrae) кровопостачають:

- стінку правого шлуночка (paries ventriculi dextri);

- стінку правого передсердя (paries atrii dextri);

- задню частину міжшлуночкової перегородки (pars posterior septi interventricularis);

- соскоподібні м’язи правого шлуночка (musculi papillares ventriculi dextri);

- вузли стимульного комплексу серця; вузли провідної системи серця (nodi complexus stimulantis cordis; nodi systematis conducentis cordis).

Ліва вінцева артерія (a. coronaria sinistra) проходить вліво і під лівим вушком (auricula sinistra) розгалужується на дві гілки:

- передню міжшлуночкову гілку (r. interventricularis anterior), яка йде по однойменній борозні серця (sulcus interventricularis anterior) до верхівки серця (apex cordis), де анастомозує з кінцевим відділом правої вінцевої артерії (a. coronaria dextra), утворюючи поздовжній артеріальний анастомоз серця.;

- огинальну гілку (ramus cirxumflexus), яка огинає серце (cor) зліва, проходить у вінцевій борозні (sulcus coronarius) і на діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) анастомозує з правою вінцевою артерією (a. coronaria dextra), утворюючи коловий анастомоз артеріальних судин серця.

Ліва вінцева артерія (a. coronaria sinistra) кровопостачає:

- стінку лівого шлуночка (paries ventriculi sinistri);

- передню стінку правого шлуночка (paries anterior ventriculi dextri);

- стінку лівого передсердя (paries atrii sinistri);

- більшу частину міжшлуночкової перегородки (pars septi interventricularis).

Крововідтік від серця

Він здійснюється переважно у систему вінцевої пазухи (sinus coronarius), у яку впадають наступні вени:

- велика серцева вена (v. cordis magna), яка складається з:

- передньої міжшлуночкової вени (v. interventricularis anterior);

- лівої крайової вени (v. marginalis sinistra);

- мала серцева вена (v. cordis parva), в яку впадають:

- права крайова вена (v. marginalis dextra);

- передня(і) правошлуночкова(і) вена(и) – v.(vv.) ventriculi dextri anterior (es) (або вони ще називаються передніми серцевими венами – vv. cardiacae anteriores; vv. cordis anteriores);

- середня серцева вена; задня міжшлуночкова вена (v. cordis media; v. interventricularis posterior);

- задня(і) лівошлуночкова(і) вена(и) – v. (vv.) ventriculi sinistri posterior(es) або вона ще називалась як задня вена лівого шлуночка – v. posterior ventriculi sinistri;

- коса лівопередсердна вена або коса вена лівого передсердя (v. obliqua atrii sinistri);

Існують найменьші серцеві вени (Тебезія) – vv. cardiacae minimae (Thebesii), які починаються у міокарді та впадають, переважно, у праве передсердя (atrium dextrum).

Іннервація серця

Серце (cor) отримує:

- чутливу іннервацію;

- симпатичну іннервацію;

- парасимпатичну іннервацію.

 

Іннервують серце симпатичні та парасимпатичні нерви.

Симпатичні завузлові волокна, що йдуть від шийних та верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia cervicalia et ganglia thoracica superiora trunci sympathici) утворюють:

- верхній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis superior);

- середній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis medius);

- нижній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis inferior);

- грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici).

Ці нерви прискорюють ритм серцевих скорочень і збільшують їх амплітуду, розширюють вінцеві судини (vasa coronaria).

Парасимпатичні передвузлові волокна ідуть в складі блукаючого нерва (nervus vagus), утворюючи:

- верхні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales superiores);

- нижні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales inferiores);

- груднi серцевi гілки (rr. cardiaci thoracici).

Вони сповільнюють ритм серцевих скорочень, зменшують їх амплітуду і звужують просвіт вінцевих артерій (lumen arteriarum coronariarum).

Чутливі волокна від рецепторів стінки серця ідуть у складі серцевих нервів (nn. cardiaci) і серцевих гілок (rr. cardiaci) до головного та спинного мозку.

Нерви серця утворюють;

- поверхневе позаорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus superficialis);

- глибоке позаорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus profundus).

Гілки позаорганних серцевих сплетень переходять в єдине внутрішньоорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus intramuralis), яке умовно поділяється на:

- підепікардіальне сплетення (plexus cardiacus subepicardialis);

- внутрішньом’язове сплетення (plexus cardiacus intramuscularis);

- підендокардіальне сплетення (plexus cardiacus subendocardialis).

Особливо розвинуте підепікардіальне сплетення, яке В.П. Воробйов поділив на 6 частин.

Осердя; перикард; навколосерцева сумка

(pericardium)

Серце вкрите осердям і складається із:

- зовнішнього волокнистого осердя (pericardium fibrosum), яке біля основи великих судин серця переходить на їх зовнішню оболонку;

- внутрішнього серозного осердя (pericardium serosum).

Серозне осердя (pericardium serosum) має:

- пристінкову пластинку (lamina parietalis), яка вистеляє зсередини волокнисте осердя (pericardium fibrosum);

- нутрощеву пластинку (lamina visceralis).

Ці пластинки сформовані серозною оболонкою (tunica serosa).

Пристінкова пластинка (lamina parietalis) та нутрощева пластинка; епікард (lamina visceralis; epicardium) вкривають серце (cor) ззовні і переходять одна в одну в ділянці основи серця (basis cordis).

Між пластинками серозного осердя (pericardium serosum) міститься щілиноподібний простір – осердна порожнина (cavitas pericardialis), в якій є невелика кількість серозної рідини.

В осердній порожнині (cavitas pericardialis) виділяють такі осердні пазухи:

- осердна поперечна пазуха (sinus transversus pericardii);

- осердна коса пазуха (sinus obliquus pericardii).

Осердну поперечну пазуху (sinus transversus pericardii) обмежовують:

- спереду початкові відділи аорти і легеневого стовбура;

- ззаду стінка правого передсердя та верхня порожниста вена.

Осердна коса пазуха (sinus obliquus pericardii) розміщена на діафрагмовій поверхні між:

- основою легеневих вен зліва;

- нижньою порожнистою веною справа.

Топографія серця

Серце (cor) розташоване в грудній порожнині (cavitas thoracis; cavitas thoracica) в середньому середостінні (mediastinum medium), яке є відділом нижнього середостіння (mediastini inferioris). Дві третини серця розташовані зліва від серединної лінії і одна третина – справа.

З боків до серця прилягають плевральні мішки легень, а менша передня його поверхня прилягає до груднини (sternum) і ребрових хрящів (cartilagines costales).

Верхня межа серця проходить по лінії, яка з’єднує верхні краї правого і лівого третіх ребрових хрящів.

Права межа серця проходить вертикально вниз від рівня верхнього краю ІІІ правого ребрового хряща (на 1-2 см вправо від краю груднини) до V правого ребрового хряща.

Нижня межа серця проходить по лінії, яка іде від V правого ребрового хряща до верхівки серця.

Верхівка серця проектується в лівому V міжребер’ї на 1–1,5 см присередніше від лівої середньоключичної лінії.

Ліва межа серця проходить вниз від верхнього краю ІІІ лівого ребрового хряща на рівні пригруднинної лінії до верхівки серця.

Лівий передсердно–шлуночковий клапан; мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) вислуховується в ділянці верхівки серця.

Клапан аорти (valva aortae) вислуховується в другому міжребер’ї справа від груднини.

Клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) вислуховується в ІІ міжребер’ї зліва від груднини.

Правий передсердно–шлуночковий клапан; тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis) вислуховується біля основи мечоподібного відростка груднини справа (з’єднання VІ правого ребрового хряща з грудниною) – точка Боткіна.

Зміни кровообігу після народження

При народженні плоду зв’язок його з тілом матері порушується – пупковий канатик перв’язують і перерізають.      

Внаслідок подразнення дихального центра вуглекислотою легені починають функціонувати, легеневі судини розширяються, тиск крові в лівій половині серця підвищується, пупкові артерії і вени запустівають, овальний отвір прикривається заслінкою, сполучення між передсердями припиняється.

Далі овальний отвір (foramen ovale) зовсім заростає, артеріальний протік (ductus arteriosus, Боталів протік) та венозний протік (ductus venosus, Аранціїв протік) перетворюються у фіброзні зв’язки без просвіту – артеріальну зв’язку (ligamentum arteriosum) і у венозну зв’язку (ligamentum venosum).

Пупкова вена (v. umbilicalis) відома у дорослого під назвою кругла зв’язка печінки (ligamentum teres hepatis), пупкові артеріїї (aa. umbilicales) як бічний фіброзний тяж – бічна міхурово-пупкова зв’язка (ligamenta vesicoumbilicalia lateralia).

В результаті всіх цих пертворень встановлюється кровообіг постнатального типу.

 

Грудний відділ аорти: топографія, пристінкові та нутряні гілки. Система верхньої порожнистої вени.

 

 

НИЗХІДНА ЧАСТИНА АОРТИ

НИЗХІДНА АОРТА

(pars descendens aortae; aorta descendens)

Низхідна частина аорти (pars descendens aortae) має такі відділи:

- грудну частину аорти; грудну аорту (pars thoracica aortae; aorta thoracica);

- черевну частину аорти; черевну аорту (pars abdominalis aortae; aorta abdominalis);

- роздвоєння аорти (bifurcatio aortae);

- спільну праву і ліву клубові артерії (arteriae iliacae communis dextra et sinistra).

 

ГІЛКИ ГРУДНОЇ ЧАСТИНИ АОРТИ;

груДНої АОРТи

(rami partis thoracicae aortae; rami aortae)

У грудній частині аорти розрізняють:

- пристінкові гілки грудної частини аорти (rr. parietales partis thoracicae aortae);

- нутрощеві гілки грудної частини аорти (rr. viscerales partis thoracicae aortae).

До пристінкових гілок грудної частини аорти (rr. parietales partis thoracicae aortae) належать:

- верхні діафрагмові артерії (aa. phrenicae superiores) – парні, кровопостачають:

- поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis);

- задні міжреброві артерії (aa. intercostales posteriores) – 10 пар, які проходять в ІІІ–XІI міжребрових проміжках і кровопостачають:

- міжреброві м’язи (mm. intercostales);

- ребра (costae);

- шкіру грудей (cutis pectoris);

- м’язи і шкіру передньої стінки черевної порожнини (musculi et cutis parietis anterioris cavitatis abdominis).

 

XII задня міжреброва артерія (a. intercostalis posterior duodecima [XII]) розташована під заднім краєм XІІ ребра (costa) і називається підребровою артерією (a. subcostalis), яка розгалужується на:

- спинні гілки (rami dorsales), які кровопостачають м’язи і шкіру спини (musculi et cutis dorsi);

- спинномозковi гілки (rami spinales), які кровопостачають спинний мозок і його оболони.

Від кожної задньої міжребрової артерії (a.intercostalis posterior) відходять:

- присередня шкірна гілка (r. cutaneus medialis) та бічна шкірна гілка (r. cutaneus lateralis), які кровопостачають:

- шкіру грудей і живота (cutis pectoris et abdominis);

- бічні гілки груді (rr. mammarii laterales) кровопостачають:

- грудні залози (glandulae mammariae).

 

До нутрощевих гілок грудної частини аорти (rr. viscerales partis thoracicae aortae) належать:

- бронхові гілки (rr. bronchiales), що кровопостачають:

–трахею (trachea);

- бронхи (bronchi);

- легені (pulmones);

- стравохідні гілки (rr. oesophageales), що кровопостачають: стравохід (oesophagus);

- осердні гілки (rr. pericardiaci), що кровопостачають задній відділ осердя (pericardium);

- середостінні гілки (rr. mediastinales) кровопостачають:

- сполучну тканину заднього середостіння (tela connectiva mediastini posterioris);

- лімфатичні вузли заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).

 

Загальна анатомія венозних судин. Вени тулуба. Внутрішньосистемні і міжсистемні венозні анастомози.

Розрізняють вени великого і малого кола – вени тіла і вени легень.

Для вен характерний напрям течії крові з капілярів до серця, а також тонкість стінки і особлива структура останньої; тому перерізана вена легко спадається, якщо тільки стінка її не спаяна з навкружними тканинами. Багато вен іде з артеріями – вени-супутниці (vv. comitantes) і мають однакові з ними назви (v. axillaris, v. radialis, v. peronaea і т. д.). Проте є вени, не зв'язані топографічно з артеріями; їм властиві самостійні розміщення і хід. До таких вен належать усі поверхневі (або підшкірні), vv. subcutaneae (seu superficiales), особливо розвинуті на шиї і кінцівках, а також деякі глибокі (vv. profundae).

Часто артерію супроводять дві вени-супутниці, тому загальна кількість вен в тілі далеко більша від числа артерій; а оскільки вени мають більший просвіт, ніж відповідні артерії, то місткість венозної системи в цілому в багато разів перевищує місткість усіх артерій, разом узятих.

За положенням (і разом з тим за особливостями органів, звідки збирається кров) можна розрізняти:

- вени порожнин, які приймають кров з нутрощів, – вени мозку, вени грудної і черевної порожнин;

- вени апарату руху; з них найбільш численні м'язові вени (vv. musculares);

- підшкірні вени (vv. subcutaneae), які збирають кров з шкіри і під шкірної клітковини, залягають в останній.

Коли в клітковині жирова тканина розвинута помірно, то пішкірні вени просвічують крізь шкіру і помітні при зовнішньому дослідженні на живій людині у вигляді стовбурів і широкопетлистої сітки. Підшкірні вени проходять більш або менш паралельно глибоким (м'язовим) венам, з'єднуючись з ними з допомогою анастомозів; тому підшкірні вени є обхідними шляхами при закупорці глибоких вен. В той час, як артерії шкіри і підшкірної клітковини є незначними гілочками м'язових артерій, підшкірні вени, особливо на кінцівках, становлять судини великого діаметра і великої -довжини (наприклад, vv. saphenae, v. cephalica, v. basilica).

Глибокі вени часто супроводять однойменні артерії в подвійному числі. Сюди належать вени-супутниці на дистальних відділах кінцівок: на нижній – до коліна, на верхній – до середини плеча; так само вени стінок тулуба – vv. mammariae, epigastricae та ін. (крім vv. intercostales і vv. lumbales); no дві вени мають артерії язика, верхня артерія щитовидної залози та ін. Вени, розміщені в порожнинах тіла, – всі поодинокі, крім небагатьох (vv. meningeae, vv. vesicae felleae, vv. spermaticae internae).

Коли артерія розпадається на дві гілки, вени-супутниці кожної з них біля місця поділу артерії з'єднуються між собою так, що артеріальний стовбур дістає також дві vv. comitantes, а не чотири (див. мал. 1). Наприклад, в ліктьовому згині одна з двох vv.brachiales утворюється внаслідок злиття двох vv. radiales, друга — з двох vv. ulnares.

Звичайно артерія та її вени-супутниці вкриті спільною сполучнотканинною піхвою; всі три судини тісно прилягають одна до одної, причому вени розміщуються по обидві сторони артерії, багато разів з'єднуючись між собою гілочками; останні оточують артеріальний стовбур, часто утворюється венозне сплетення (plexus venosus) куди звичайно впадають венозні vasa vasorum; взагалі венозні сітки (retia venosa) і венозні сплетення (plexus venosi) зустрічаються дуже часто в глибоких ділянках тіла і під шкірою.

Особливо сильно розвинуті венозні сплетення навколо деяких внутрішніх органів (навколо прямої кишки, навколо сечового міхура), потім – в ділянці хребта (ззовні хребців і всередині хребтового каналу). З'єднуються іноді і вени віддалених одна від одної ділянок. Взагалі венозні анастомози поширені значно більше, ніж артеріальні, тому обхідний венозний кровообіг розвивається у випадках порушення цілості тієї або іншої великої вени порівняно легко. З другого боку, співробітники Б. А. Долго-Сабурова виявили у людини і тварин додаткове, так зване паравенозне артеріальне русло. Воно утворено густими сітками або довгими тонкими стовбурами по ходу різних вен і має значення в обхідному артеріальному кровообігу.

Як правило, вени лежать більш поверхнево, ніж відповідні артерії; але з цього правила є і винятки. Vv. thyreoideae inferiores і vv. sublinguales проходять на певній віддалі від відповідних артерій; підключичні вена і артерія відокремлені одна від одної навіть м’язом (m. scalenus anterior). Ряд глибоких вен шиї, які мають подібне розміщення з однойменними гілками a. subclavia, впадає не у v. subclavia, а безпосередньо у v. anonyma.

Характерною особливістю вен є клапани (valvulae venosae), мал. 2 – пристосування, які перешкоджають зворотній течії крові (до капілярів). В артеріальній системі клапани є тільки біля початку аорти і легеневої артерії.

Клапани вен становлять тонкі, ніжні складки (дуплікатури) внутрішньої оболонки і формою наближаються до заслінок аорти і легеневої артерії: це – маленькі півмісяці, опуклий край яких прикріплений до стінки судини, вгнутий – вільний; виходить щось подібне до кишеньки (sinus valvulae), яка обмежована стінкою вени і клапаном; порожнина кишеньки відкрита в напрямі до серця. Звичайно, такі клапани розміщуються попарно, один проти одного і при нормальній (доцентровій) течії крові притискаються до стінки вени, так що синуси сходять нанівець. При зворотному русі кров заходить в щілину між клапаном і стінкою, відтісняє клапани від стінки і наповнює синуси: вільні краї клапанів зближуються, змикаються. Просвіт вени на цьому рівні закривається, і, отже, кров тече тільки до серця. Оскільки стінки вен в ділянці синусів тонші, ніж в інших місцях, то в момент замикання клапанів на їх рівні (відповідно до синусів) на зовнішній поверхні вени утворюються невеликі парні опуклості, – вена стає ”вузлуватою”. Крім парних клапанів, є і поодинокі; вони трохи іншої форми: більш або менш значно витягнуті по довжині судини і містяться біля устя венозних гілок; це – клапани приток. Взагалі дрібніші вени мають поодинокі клапани. У зародка число клапанів значно більше; навіть частина тих, які досягають повного розвитку у новонародженого, далі редукується.

Губчаста речовина кісток містить величезне венозне депо, тісно зв'язане з венами компактної речовини, окістя, суглобових капсул, м’язів, сухожиль, нервів.

В практичній медицині шляхом уколу в губчасту речовину кісток (наприклад, в грудину, виростки стегна та ін.) вводять в організм з великим успіхом лікарські, анестезуючі речовини, кров.

 

Розподіл клапанів. У дрібних венах (діаметром менше 2 мм) клапанів взагалі немає. Найбільше клапани поширені у венах середнього калібру; у великих венозних стовбурах вони бувають рідше. Особливо розвинутий клапанний апарат у венах кінцівок, насамперед – нижньої, до того ж – головним чином у м'язових венах, в меншій мірі – в шкірних; це має велике функціональне значення, тому що у венах кінцівок течія крові повинна подолати ще і силу ваги; завдяки наявності клапанів сила м'язового скорочення сприяє просуванню венозної крові в напрямі до серця. В ділянці голови і тулуба клапани розвинуті не скрізь. Їх немає в більшості вен голови; у венах шиї клапани є тільки на протязі v. jugularis externa; в інших венах шиї клапани мають лише устя вен (vv. vertebralis, jugularis interna, transversa colli та ін.). Нема клапанів або вони є в дуже невеликій кількості у vv. azygos, hemiazygos, intercostales. Їх немає зовсім у v. umbilicalis, у венах кісток, в легеневих венах, в системі ворітної вени, у венах хребтового каналу, у vv. ovaricae, у венах печінки, нирок, матки, у стовбурах верхньої і нижньої порожнистих вен, у венах мозку.

Кров з капілярів іде у венозну систему під незначним тиском; але, крім клапанів, у тілі є ще інші фактори, які сприяють течії венозної крові в доцентровому напрямі; сюди належать присисні апарати. В ряді ділянок тіла стінки вен більш або менш міцно зрощені з фасціями (fascia propria) і з рухомими органами (м'язи та їх сухожилки, кістки). Тому при скороченні певних груп м'язів зв'язані з ними вени поперемінно то розширюються, то звужуються. При розширенні вени кров в неї присисається з периферійних розгалужень, при спаданні – гониться до серця; зворотна течія неможлива, бо цьому перешкоджають клапани, розміщені вище і нижче даного відрізка вени; останній відіграє, таким чином, роль присисного насоса.

Далі, на наповнення вен кров'ю впливає те або інше положення кінцівок, голови і тулуба. Так, найбільша кількість крові у венозній системі вміщується тоді, коли людина потягується (тулуб розгинається, голова відкидається назад, верхні кінцівки підняті і відведені назад). Нарешті, не можна забувати про присисне діяння на головні вени з боку грудної клітки при акті вдихання.

У фізіології вен велике значення має тонус їх стінки. Тонус є динамічне поняття, яке визначає пружну властивість тканини. Тонус судин (за Вальдманом) включає в себе поняття активності, функції, напруження. Венозний тонус, сприяючи рухові крові, регулює правильне наповнення правого серця. При ослабленні тонусу вен тиск крові в них падає і може настати венозний застій.

Варіанти в ділянці венозної системи бувають дуже часто, вони дуже різноманітні; це пояснюється надзвичайно великою кількістю анастомозів між венами в зародковому стані: кров може йти різними шляхами; далі, залежно від того, який з них переважає, виходить та чи інша форма вен в даній ділянці. Відхилення в початку, в ході і товщині вен такі великі що навіть ліва і права сторони тіла в одного і того-ж суб'єкта завжди неоднакові (наприклад, поверхневі, вени шиї).

 

Непарна вена

(vena azygos)

Непарна вена проходить в грудній порожнині (cavitas thoracis) вздовж правої поверхні хребтового стовпа (columna vertebralis) і є продовженням правої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens dextra).

У непарну вену (v. azygos) на її шляху до верхньої порожнистої вени (vena cava superior) впадають:

- праві задні міжреброві вени (vv. intercostales posteriores);

- стравохідні вени (vv. oesophageales);

- бронхові вени (vv. bronchiales);

- осердні вени (vv. pericardiacae);

- середостінні вени (vv. mediastinales);

- півнепарна вена (v. hemiazygos).

Півнепарна вена

(vena hemiazygos)

Півнепарна вена є продовженням лівої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens sinistra). У грудній порожнині вона проходить вздовж лівої поверхні хребтового стовпа до рівня VII –X грудних хребців, де повертає праворуч (позаду від аорти, стравоходу і грудної протоки) і впадає в непарну вену.

Півнепарна вена збирає кров з:

- лівих задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores sinistrae) – від 4–5 нижніх задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores inferiores);

- додаткової півнепарної вени (v. hemiazygos accessoria) – з 6–7 верхніх задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores superiores);

- вен стравоходу (vv. oesophageales);

- лімфатичних вузлів заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).

 

 

Лімфатичні судини і вузли органів і стінок грудної порожнини. Грудна і права лімфатичні протоки.

Лімфатична система

(systema lymphoideum)

Синонімом сукупності органів лімфатичної системи є органи імунної системи та кровотворення (organa systematis immunis et haemopoёsis).

До лімфатичної системи (systema lymphoideum) належать:

- імунна система;

- органи кровотворення;

- система лімфатичних судин та вузлів.

Лімфа (lympha) – це безбарвна прозора рідина, що за своїм складом наближається до плазми крові і виводить із організму та тканин продукти обміну речовин, антигени і токсини.

Функція лімфатичної системи (systema lymphoideum):

- проведення лімфи від тканин до венозного русла (транспортна, резорбційна, дренажна);

- лімфопоез (кістковий мозок, загруднинна залоза, лімфатичні вузли, лімфоїдні вузлики, зокрема, у білій пульпі селезінки і червоподібному відростку);

- імунна, яка забезпечує процеси конкретної імунної відповіді на антигени;

- бар’єрна (знешкодження чужорідних частинок, що проникли в організм).

По лімфатичній системі розповсюджуються злоякісні клітини (метастазування – metastasis).

Лімфатична система (systema lymphoideum) має деякі структурні особливості, що притаманні венозній системі:

- судини мають клапани;

- лімфа тече від тканин у венозну систему, а потім до серця.

Ознаки, які відрізняють лімфатичну систему (systema lymphoideum) від венозної:

- на шляху лімфатичних судин розміщені численні лімфатичні вузли;

- лімфатична система являє собою систему трубок (судин), які замкнуті з одного боку (є ”сліпими” капілярами), а з другого – відкриваються у венозне русло.

Лімфатичні судини відсутні в:

- центральній нервовій системі (systema nervosum centrale);

- селезінковій пульпі (pulpa splenica; pulpa lienalis);

- епітелії шкіри (epitelium cutis; epitelium dermatis);

- хрящовій тканині (textus cartilagineus);

- рогівці (cornea);

- кришталику (lens);

- плаценті (placenta);

- гіпофізі (hypophysis);

- внутрішньому вусі (auris interna).

Судинна частина лімфатичної системи складається із:

- лімфокапілярних судин (vasa lymphocapillaria), або лімфатичних капілярів.

- лімфатичних судин (vasa lymphatica);

- лімфатичних стовбурів (trunci lymphatici)

- лімфатичних проток (ductus lymphatici), на шляху яких знаходяться лімфатичні вузли (nodi lymphoidei).

Лімфатичні капіляри: в очеревині діафрагми; 6 - у легеневій плеврі; ву слизовій оболонці товстої кишки; іу слизовій оболонці жовчного міхура; 0 — у стінці нижньої порожнистої вени.

 

                                          

             

Лімфокапілярні судини (vasa lymphocapillaria), або лімфатичні капіляри, мають бічні випини, замкнуті сітки (retia lymphocapillaria). Їх просвіт нерівномірний: мають розширення до 100–200 мкм, які чергуються із звуженням діаметра до 8–10 мкм.

В об’ємних органах (нирки, печінка) вони мають тримірну будову.

У плоских органах (порожнисті органи) вони розташовані у площині стінки цих органів.

Їх стінка складається з одного шару ендотеліальних клітин і базальної мембрани.

Лімфатичні судини (vasa lymphatica) поділяються на:

- внутрішньоорганні судини;

- позаорганні судини, які за розташуванням є:

- глибокими судинами (vasa lymphatica profunda);

- поверхневими судинами (vasa lymphatica superficialia).

Лімфатичні судини (vasa lymphatica) мають лімфатичні заслінки (valvulae lymphaticae) – клапани, стінка яких складається з наступних шарів:

- ендотеліального (внутрішня оболонка);

- м’язового;

- зовнішнього (зовнішня оболонка).

                Лімфатичні судини та регіонарні вузли черевної порожнини (за Г. М. Йосифовим) — nodi lymph, colic! dcxtri; 2 — nodi lymph, colic) mcdii; 3 — n«li lymph, colici sinistri; -I — nodi lymph, lumbalcs sinistri (preaortic)); 5 - nodi lymph, sigmoldcl; в - nodi lymph. mcscntcrici inferiores; 7 — nodi lymph, rcctales supcriores; J! — nodi lymph, lumbalcs dcxtri (prccavalcs); 9 — nodi lymph. mcscntcrici.

Лімфатичні вузли (nodi lymphoidei; nodi lymphatici; lymphonodi) розташовуються за ходом лімфатичних судин. Вони є вторинними лімфатичними органами (organa lymphoidea secundaria) – органами лімфопоезу (lymphopoёsis) і утворення антитіл, виконують роль лімфоретикулярного фільтру.

               

Розрізняють такі лімфатичні вузли:

- ділянкові лімфатичні вузли (nodi lymphoidei regionales), або регіонарні вузли – вузли, до яких лімфатичні судини несуть лімфу з певної  ділянки тіла чи органа;

- вузли, що мають назву тих кровоносних судин, біля яких розташовуються (наприклад: черевні, клубові);

- поверхневі вузли;

- глибокі вузли, що залягають під фасцією;

- нутрощеві вузли, що розташовані в порожнинах тіла, біля органів, від яких до них потрапляе лімфа;

- пристінкові вузли, що розташовані біля стінок порожнин тіла.

Зовні кожний лімфатичний вузол вкритий капсулою (capsula), від якої всередину вузла відходять перекладки – трабекули (trabeculae).

На поверхні лімфатичного вузла є втиснення – ворота (hilum), через які у вузол входять артерії та нерви, а виходять вени та виносні лімфатичні судини.

Лімфатичний вузол побудований із строми і паренхіми (stroma et parenchyma).

Строма вузла складається із сітчастої (ретикулярної) тканини, в петлях якої розташовані клітини крові, головним чином з різних субпопуляцій Т– і В–лімфоцитів (lymphocyti).

Паренхіма вузла представлена:

- кірковою речовиною (cortex);

- мозковою речовиною (medulla), що утворюють Т– і В–залежні зони.

Кіркова речовина лімфатичного вузла (cortex nodi lymphoidei). У периферійній частині кіркової речовини розташовані численні лімфоїдні вузлики (noduli lymphoidei), які складаються з  В–лімфоцитів.

Тому ці структури називають В–залежними зонами. У світлих центрах вузликів відбувається антигенозалежна диференціація і проліферація різних субпопуляцій Т– і В–лімфоцитів.

Глибокі відділи кіркової речовини, що межують з мозковою речовиною (medulla), називаються паракортикальною зоною.

Це Т–залежна зона, бо там містяться первинно субпопуляції Т–лімфоцитів. У цій зоні, в основному, здійснюється рециркуляція лімфоцитів через посткапілярні венули.

Мозкова речовина лімфатичного вузла (medulla nodi lymphoidei) представлена мозковими тяжами, що мають різноманітну форму.

У мозкових тяжах переважають В–лімфоцити, зокрема, В–ефектори – плазмоцити, що виробляють антитіла.

Тому мозкові тяжі називають В–зоною.

Паренхіма лімфатичного вузла  пронизана численними лімфатичними проміжними синусами (sinus intermedii lymphoidei), що складаються з:

- кіркових проміжних лімфатичних синусів (sinus intermedii lymphoidei corticales);

- мозкових проміжних лімфатичних синусів (sinus intermedii lymphoidei medullares).

Через проміжні лімфатичні синуси (sinus intermedii lymphoidei) лімфа протікає від крайового синуса (sinus marginalis), що розташований під капсулою, до ворітного синуса, а звідти – у виносні лімфатичні судини.

Отже, до опуклого боку лімфатичного вузла (nodus lymphoideus) лімфа поступає по приносних судинах (vasa afferentia), проходить через проміжні синуси (sinus intermedii), а з них – у виносні судини (vasa efferentia), які прямують до лімфатичних вузлів або стовбурів і проток.

 

ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗПОДІЛУ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН І ВУЗЛІВ

1. В лімфатичній системі лімфа тече в більшій частині тіла (в тулубі і кінцівках) проти напряму сили тяжіння і тому, як і у венах, повільніше, ніж в артеріях.

Баланс крові в серці досягається тим, що більш широке в своїй масі, ніж артеріальне, венозне русло доповнюється лімфатичним, яке впадає в нього. Велика ширина лімфатичного русла забезпечується великим числом лімфатичних судин.

2. Лімфатичні (лімфоносні) судини соми діляться на поверхневі і глибокі. Поверхневі судини, що лежать під шкірою, супроводжують підшкірні вени і поверхневі нерви.

Глибокі лімфатичні судини йдуть в судинно-нервових пучках паралельно лежачим в них артеріям, глибоким венам і нервам. Тому вони підкоряються тим же законам, що і супроводжувані ними артерії.

3. Всі лімфатичні судини йдуть по найкоротшій відстані від місця їх виникнення до реґіонарних лімфатичних вузлів.

4. Лімфатичні судини соми йдуть паралельно кісткам. Приклад: міжреберні лімфатичні судини, що йдуть уздовж ребер.

5. В тих областях тіла, які зберігають сегментарну будову, лімфатичні судини і вузли також розташовуються сегментарно, наприклад в міжреберних проміжках.

6. Відповідно розподілу організму на органи тваринного і рослинного життя лімфатичні вузли діляться на соматичні і вісцеральні.

7. Лімфатичні вузли (соматичні) розташовуються в рухомих місцях: на згинальних поверхнях суглобів, рух в яких сприяє просуванню лімфи. Наприклад, на верхній кінцівці - в пахвовій і ліктьовій ямках, на нижній - в підколінній ямці і паховій області, в шийному і поперековому відділах хребетного стовпа.

8. Лімфатичні вузли (вісцеральні) лежать біля воріт органів.

9. Велика частина лімфатичних вузлів розташовується за принципом двосторонньої симетрії. Проте, за даними М.Р. Сапіна, наголошується різниця в кількості і розмірах лімфатичних вузлів, що лежать в правій і лівій половинах тіла: справа їх більше, ніж зліва. Асиметрія лімфатичних вузлів у людини відображає загальні особливості будови людини у зв'язку з переважно правостороннім розвитком органів, особливо кінцівок. За даними досліджень останніх років (Трясучев П.М., 1980-1983), лімфатичні вузли мають регіонарні, видові і екологічні особливості .

Лімфатичні судини і вузли грудної клітки

(vasa lymphatica et nodi lymphoidei thoracis)

У грудній порожнині (cavitas thoracis) розрізняють:

- пристінкові лімфатичні вузли (nodi lymphoidei parietales);

- нутрощеві лімфатичні вузли (nodi lymphoidei viscerales).

Пристінкові лімфатичні вузли грудної клітки (nodi lymphoidei thoracis parietales). До них належать:

- пригруднинні вузли (nodi parasternales) – парні, збирають лімфу від:

- осердя (pericardium);

- плеври (pleura);

- передньої стінки грудної порожнини (paries anterior cavitatis thoracis);

- діафрагмової поверхні печінки (facies diaphragmatica hepatis), грудної залози (glandula mammaria). Судини від цих вузлів несуть лімфу у правий венозний кут (angulus venosus dexter) і лівий венозний кут (angulus venosus sinister);

- міжреброві вузли (nodi intercostales) – парні, від них лімфа відтікає:

- у грудну протоку (ductus thoracicus);

- а від верхніх вузлів – в глибокі бічні шийні вузли (nodi cervicales laterales; nodi colli laterales) та у внутрішні яремні вузли (nodi jugulares interni);

- верхні діафрагмові вузли (nodi phrenici superiores), від яких лімфа відтікає у:

- пригруднинні вузли (nodi parasternales);

- нижні трахео–бронхові вузли (nodi tracheobronchiales inferiores);

- бронхо–легеневі вузли (nodi bronchopulmonales);

- передосердні вузли (nodi prepericardiaci), від яких лімфа відтікає:

- у пригруднинні вузли (nodi parasternales);

- нижні трахео–бронхові вузли (nodi tracheobronchiales inferiores);

- бронхо–легеневі вузли (nodi bronchopulmonales);

- передхребтові вузли (nodi prevertebrales), які розташовані між хребтовим стовпом (columna vertebralis) та стравоходом (oesophagus);

- пригрудні вузли (nodi paramammarii) містяться збоку від грудної залози (glandula mammaria) і збирають від неї лімфу.

Нутрощеві лімфатичні вузли грудної клітки (nodi lymphoidei thoracis viscerales). До них належать:

- білястравохідні вузли (nodi juxtaoesophageales);

- притрахейні вузли (nodi paratracheales);

- трахео–бронхові вузли (nodi tracheobronchiales), що складаються з:

- верхніх трахео–бронхових вузлів (nodi tracheobronchiales superiores);

- нижніх трахео–бронхових вузлів (nodi tracheobronchiales inferiores);

- бронхо–легеневі вузли (nodi bronchopulmonales).

Перераховані вище вісцеральні вузли грудної клітки (thorax), згідно із старою анатомічною номенклатурою, входять до складу передніх та особливо задніх середостінних лімфатичних вузлів (nodi lymphoidei mediastinales anteriores et posteriores).

Від органів лівої половини грудної порожнини (cavitas thoracis) лімфа відтікає у грудну протоку (ductus thoracicus), від правої половиниу праву лімфатичну протоку (ductus lymphaticus dexter), відповідно, по лівому і правому бронхо–середостінних стовбурах (trunci bronchomediastinales sinister et dexter).

 

 Грудна частина симпатичного стовбура і грудний відділ блукаючого нерва.

Міжреберні нерва. Іннервація стінок та органів грудної порожнини.

Симпатичний стовбур (truncus sympathicus) – це парний утвір, який проходить збоку від хребтового стовпа (columna vertebralis) i складається з 20–25 вузлів симпатичного стовбура (ganglia trunci sympathici) або прихребтових симпатичних вузлів (ganglia sympathica paravertebralia), що з’єднані між собою міжвузловими гілками (rr. interganglionares).

Від грудної частини (pars thoracica) блукаючого нерва відходять:

- поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens) – зліва огинає знизу дугу аорти, а справа огинає знизу праву підключичну артерію, повертається на шию через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) і своєю кінцевою гілкоюнижнім гортанним нервом (n. laryngeus inferior) – іннервує слизову оболонку гортані під голосовою щілиною (tunica mucosa laryngis sub rima glottidis).

Його рухові волокна іннервують усі м’язи гортані (larynx), за винятком персне–щитоподібного м’яза (m. cricothyroideus).

Від поворотного гортанного нерва (n. laryngeus recurrens) відходять:

- трахейні гілки (rr. tracheales), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);

- стравохідні гілки (rr. oesophagei), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);

- нижні серцеві гілки (rr. cardiaci inferiores), парасимпатичні, що йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus);

- грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici) – парасимпатичні, йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus). По цих гілках передається команда на зменшення частоти і сили серцевих скорочень та звуження судин серця;

- трахейні та бронхові гілки (rr. tracheales et bronchiales), що з’єднуються із завузловими волокнами від симпатичного стовбура (truncus sympathicus) і утворюють легеневе сплетення (plexus pulmonalis). Останнє оточує бронхи (bronchi) і разом з ними входить у легені (pulmones);

- стравохідні гілки (rr. oesophagei), що утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophageus).

ГРУДНІ НЕРВИ [TI – TI2]

(nervi thoracici [TI – TI2])

Грудні нерви (nervi thoracici [TI – TI2]) починаються від грудних сегментів спинного мозку. Як і інши спинномозкові нерви, кожний грудний нерв розгалужується на:

- оболонну гілку; поворотну гілку (r. meningeus; r. recurrens);

- сполучну гілку (r. communicans);

- передню гілку; міжребровий нерв; вентральну гілку (r. anterior; n. intercostalis; r. ventralis);

- задню гілку; дорсальну гілку (r. posterior; r. dorsalis)

Задні гілки; дорсальні гілки (rami posteriores; rami dorsales) пронизують глибокі м’язи спини і закінчуються шкірними гілками.

Кожна із задніх гілок має такі гілки:

- присередні гілки (rr. mediales), що іннервують:

- глибокі м’язи спини;

- бічні гілки (rr. laterales), що іннервують:

- глибокі м’язи спини;

- задні шкірні гілки (rr. cutanei posteriores), що іннервують шкіру:

- хребтової ділянки (regio vertebralis);

- лопаткової ділянки (regio scapularis);

- підлопаткової ділянки (regio infrascapularis);

- поперекової ділянки спини (regio lumbalis).

Міжреброві нерви; передні гілки; вентральні гілки (nn. intercostales; rami anteriores; rami ventrales). Їх є 12 пар.

Одинадцять пар міжребрових нервів проходять в борозні відповідного ребра (sulcus costae) між зовнішніми і внутрішніми міжребровими м’язами (mm. intercostales externi et interni), іннервуючи їх.

ХІІ нерв називається підребровим нервом (n. subcostalis).

Шість верхніх міжребрових нервів доходять до груднини (sternum) та іннервують шкіру грудей та грудну залозу (glandula mammaria).

 

Шість нижніх міжребрових нервів заходять у товщу черевних м’язів, входять у піхву прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis) та іннервують м’язи передньої і бічної стінок живота і шкіри над ними.

 

Грудні вузли симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) складаються з 10–12 вузлів, які розташовані попереду від головок ребер (capita costarum) на бічних поверхнях тіл хребців (facies laterales corporum vertebrarum).

До грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci symphatici) підходять сполучні білі гілки (rr. communicantes albi), що складаються з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae).

Biд грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci symphatici) відходять такі гілки:

- сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei), які підходять до міжребрових нервів (nn.intercostales);

- грудні серцеві нерви (nn. cardiaci thoracici), які беруть участь у формуванні серцевого сплетення (plexus cardiacus);

- грудні легеневі гілки (rr. pulmonales thoracici), що йдуть до бронхів і легень (bronchi et pulmones), утворюючи легеневе сплетення (plexus pulmonalis);

- стравохідні гілки (rr. oesophageales), які йдуть до стравоходу (oesophagus) та утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophagealis);

- грудні аортальні гілки (rr. aortici thoracici), що утворюють грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus);

- великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major), утворений гілками, що відходять від VI–IX грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) i складаються переважно з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae). Цей нерв через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) проходить у черевну порожнину (cavitas abdominis) i закінчується у симпатичних вузлах черевного сплетення (ganglia sympathica plexus coeliaci);

- малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) починається від X–XI грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) i також має в своєму складі переважно передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae). Він спускається в черевну порожнину (cavitas abdominis) через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) i входить у симпатичні вузли черевного сплетення (ganglia sympathica plexus coeliaci).

Великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major) та малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) містять велику кількість передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae), які утворюють синаптичний зв’язок у черевних вузлах черевного сплетення (ganglia coeliaca plexus coeliaci) з тілами других нейронів, що розташовані у вузлах симпатичного стовбура.

У складі нутрощевих нервів проходить також невелика частина завузлових нервових волокон (neurofibrae postganglionicae), які вже переключились в грудних вузлах симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici), що йдуть безпосередньо до органів грудної і черевної порожнин (organa cavitatis thoracis et abdominis Блукаючий нерв (X)

Блукаючий нерв (п. vagus) (див. мал. 268, 270, кол. вкл., мал. XV) є нервом IV глоткової дуги. Має три ядра в дорзальній частині довгастого мозку: подвійне ядро (писі, ambiguus), рухове, об'єднане з ядром язпкоглоткового нерва; заднє (писі. dorsalis n. vagi), парасимпатичне, та ядро одинокого шляху (писі. tr. solitarius), чутливе.

Розрізняють черепні, шийні, грудні й Блукаючий нерв — найдовший серед черепних нервів. Сфера його іннервації простягається від твердої оболони головного мозку до сигмоподібної ободової кишки. З речовини мозку корінці нерва виходять позаду оливи довгастого мозку й разом з язикоглотковим і додатковим нервами проходять через for. jugularе. Нерв утворює два вузли (гомологи спинномозкових вузлів): верхній (gang/, superius) -у яремному отворі та нижній (gangl. inferius), розташований на 1 — 2 см нижче від верхнього. У ділянці шиї блукаючий нерв спускається донизу в складі судинно-нервового пучка шиї в супроводі загальної сонної артерії та внутрішньої яремної вени. Через aperture thoracis superior між підключичною артерією та підключичною веною нерв проникає до грудної порожнини, де його правий стовбур проходить спереду від початкового відділу підключичної артерії, а лівий перетинає спереду дугу аорти. Потім обидва блукаючих нерви прямують до заднього середостіння, де на стінках стравоходу утворюють стравохідне сплетення і, далі у вигляді переднього (лівого) та заднього (правого) блукаючих стовбурів через стравохідний отвір діафрагми проникають до черевної порожнини.черевні гілки блукаючого нерва.

У порожнині грудної кліт-к и від стовбура блукаючого нерва відходять гілки: грудні серцеві (rr. cardiaci thoracici), що містять аферентні та еферентні (парасимпатичні) волокна; бронхіальні (rr. bronchiales) аферентні та еферентні (парасимпатичні) до бронхів, утворюючи легеневе сплетення (plexus pulmonalis); до осердя, середостінної плеври та грудної протоки; стравохідні у складі стравохідного сплетення (plexus esophageus).

Черевна аорта. Пристінкові і нутряні гілки.

 

 

ГІЛКИ ЧЕРЕВНОї ЧАСТИНИ АОРТИ

ЧЕРЕВНа АОРТа

(rami partis abdominalis aortae; rami aortae abdominalis)

Черевна частина аорти

Черевна частина аорти (pars abdomi-nalis aortae), або черевна аорта (aorta abdominalis  починається на рівні ТХП хребця і на всьому протязі розташована за очеревиною, де безпосередньо прилягає до передньобічної поверхні хребтового стовпа, ліворуч від серединної  площини. Праворуч від аорти проходить нижня порожниста вена. Спереду її перетинає pancreas, pars horisontalis duo-deni і ліва ниркова вена, а також корінь брижі тонкої кишки.

Гілки черевної частини аорти поділяються на:

- пристінкові гілки (rr. parietales) та

- нутрощеві гілки (rr. viscerales), що поділяються на:

- парні гілки;

- непарні гілки.

 

До пристінкових гілок черевної частини аорти (rr. parietales partis abdominalis aortae) належать:

- нижня діафрагмова артерія (a. phrenica inferior) – парна, розгалужується на верхні надниркові артерії (aa. suprarenales superiores) і кровопостачає:

- нижню поверхню діафрагми (facies inferior diaphragmatis) та очеревину (peritoneum), що її вкриває;

- поперекові артерії (aa. lumbales) – чотири пари, відходять від задньої поверхні аорти (facies posterior aortae) і кровопостачають:

- задню групу м’язів живота (m. quadratus lumborum – квадратний м’яз попереку);

- поперекові м’язи (mm.psoates major et minor);

- шкіру задньої стінки черевної порожнини (cutis parietis posterioris cavitatis abdominis);

- шкіру спини (cutis dorsi);

- шкіру попереку (cutis lumbalis);

- оболони спинного мозку (matres spinales).

- серединна крижова артерія (a. sacralis mediana) – непарна, відходить від місця роздвоєння аорти (bifurcatio aortae) і заходить в малий таз (pelvis minor), закінчуючись сліпо.

До парних нутрощевих гілок черевної частини аорти (rr.viscerales partis abdominalis aortae) належать:

- середня надниркова артерія (a. suprarenalis media), яка відходить на рівні ІІ поперекового хребця (vertebra lumbalis) і, анастомозуючи з верхніми наднирковими артеріями (aa.suprarenales superiores) та нижніми наднирковими артеріями (aa.suprarenales inferiores), кровопостачає:

- надниркову залозу (glandula suprarenalis);

- ниркова артерія (a. renalis), що відходить від аорти (aorta) на рівні ІІ поперекового хребця (vertebra lumbalis) і заходить у ниркові ворота (hilum renale).

У паренхімі нирки (parenchyma renis) ниркова артерія (a. renalis) розходиться відповідно:

- до ниркових сегментів (segmenta renalia);

- і ниркових часток (lobi renales).

На своєму шляху ниркова артерія (a. renalis) віддає нижню надниркову артерію (a. suprarenalis inferior);

- парні яєчкова артерія (a. testicularis) у чоловіків та яєчникова артерія (a. ovarica) у жінок відходять від аорти (aorta) нижче ниркової артерії (a. renalis) і проходять:

 

- у чоловіків у складі сім’яного канатика (funiculus spermaticus) до яєчка (testis);

- у жінок йде у товщі підвішувальної зв’язки яєчника (lig. suspensorium ovarii) до яєчника (ovarium).

До непарних нутрощевих гілок черевної частини аорти (rr. viscerales partis abdominis aortae) належать:

- черевний стовбур (truncus coeliacus);

- верхня брижова артерія (arteria mesenterica superior);

- нижня брижова артерія (arteria mesenterica inferior).

Ці артерії відходять від передньої поверхні черевної аорти.

 

Черевний стовбур

(truncus coeliacus)

Черевний стовбур має довжину 1,5–2 см, починається від черевної частини аорти (pars abdominis aortae) на рівні грудного хребця (vertebra thoracica duodecima [XII]) і розгалужується на три артерії:

- ліву шлункову артерію (a. gastrica sinistra);

- загальну печінкову артерію (a. hepatica communis);

- селезінкову артерію (a. splenica).

Описание: Описание: Описание: IMAGE533

 

Ліва шлункова артерія (a. gastrica sinistra) лягає уздовж малої кривини шлунка (curvatura minor gastris), кровопостачає:

- шлунок (gaster);

- малий чепець (omentum minus);

- черевну частину стравоходу (pars abdominalis oesophagi).

Ліва шлункова артерія (a. gastrica sinistra) анастомозує з правою шлунковою артерією (a. gastrica dextra).

Загальна печінкова артерія (a. hepatica communis) відходить від черевного стовбура (truncus coeliacus), повертає направо і розгалужується на дві артерії:

- власну печінкову артерію (a. hepatica propria);

- шлунково–дванадцятипалокишкову артерію (a. gastroduodenalis).

Власна печінкова артерія (a. hepatica propria) іде в товщі печінково–дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale) до печінки (hepar) і в ділянці її воріт (porta hepatis) роздвоюється на:

- праву гілку (r. dexter);

- ліву гілку (r. sinister).

Від правої гілки власної печінкової артерії (r. dexter arteriae hepaticae propriae) відходить жовчноміхурова артерія (a. cystica) до:

- жовчного міхура (vesica biliaris).

Від власної печінкової артерії (a. hepatica propria) відходить права шлункова артерія (a. gastrica dextra), яка, анастомозуючи по малій кривині (curvatura minor) з лівою шлунковою артерією (a. gastrica sinistra), кровопостачає:

- шлунок (gaster);

- малий чепець (omentum minus).

 

Шлунково–дванадцятипалокишкова артерія (a. gastroduodenalis) проходить позаду воротарної частини шлунка (pars pylorica gastris) і розгалужується на:

- праву шлунково–чепцеву артерію (a. gastroomentalis dextra);

- задню верхню підшлунково–дванадцятипалокишкову артерію (a. pancreaticoduodenalis superior posterior);

- передню верхню підшлунково–дванадцятипалокишкову артерію (a. pancreaticoduodenalis superior anterior).

Права шлунково–чепцева артерія (a. gastroomentalis dextra) іде по великій кривині шлунка (curvatura major gastris) і, анастомозуючи з лівою шлунково–чепцевою артерією (a. gastroomentalis sinistra), кровопостачає:

- шлунок (gaster);

- великий чепець (omentum majus).

Від задньої верхньої підшлунково–дванадцятипалокишкової артерії (a. pancreatoduodenalis superior posterior) та передньої верхньої підшлунково–дванадцятипалокишкової артерії (a. pancreaticoduodenalis superior anterior) відходять гілки до підшлункової залози (pancreas) і дванадцятипалої кишки (duodenum).

Селезінкова артерія (a.splenica; a.lienalis) – найдовша артерія черевного стовбура (truncus coeliacus), проходить вздовж верхнього краю підшлункової залози (margo superior pancreatis) до селезінки (splen), розгалужується на:

- короткі шлункові артерії (aa. gastricae breves) до дна шлунка (fundus gastricus);

- гілки підшлункової залози (rr. pancreatici) до підшлункової залози (pancreas).

Біля селезінкових воріт (hilum splenicum) від селезінкової артерії (a. splenica) відходить ліва шлунково–чепцева артерія (a. gastroomentalis sinistra), яка йде вздовж великої кривини шлунка (curvatura major gastris) і, анастомозуючи з правою шлунково–чепцевою артерією (a. gastroomentalis dextra), кровопостачає:

- шлунок (gaster);

- великий чепець (omentum majus).

 

 

Верхня брижова артерія

(arteria mesenterica superior

Верхня брижова артерія відходить від черевної частини аорти (pars abdominalis aortae), дещо нижче від черевного стовбура, на рівні І поперекового хребця (vertebra lumbalis [І]) і йде донизу між головкою підшлункової залози (caput pancreatis) і горизонтальною частиною дванадцятипалої кишки (pars horisontalis duodeni).

Описание: Описание: Описание: IMAGE534

Від верхньої брижової артерії (arteria mesenterica superior) відходять:

- нижня підшлунково–дванадцятипалокишкова артерія (a. pancreaticoduodenalis inferior), що кровопостачає:

- підшлункову залозу (pancreas);

- дванадцятипалу кишку (duodenum);

- порожньокишкові артерії (aa. jejunales) і клубовокишкові артерії (aa. ileales) – в кількості 12–18, які кровопостачають:

- брижову частину тонкої кишки (pars mesenterica intestini tenis);

- клубово–ободовокишкова артерія (a. ileocolica), що кровопостачає:

- клубово–сліпокишковий кут і від неї відходить артерію червоподібного відростка (a. appendicularis);

Описание: Описание: Описание: IMAGE536

- права ободовокишкова артерія (a. colica dextra), що кровопостачає:

- висхідну ободову кишку (colon ascendens );

- середня ободовокишкова артерія (a. colica media), що кровопостачає:

- поперечну ободову кишку (colon transversum).

 

 

Нижня брижова артерія

(arteria mesenterica inferior)

Вона починається від черевної частини аорти (pars abdominalis aortae) на рівні ІІІ поперекового хребця (vertebra lumbalis) і розгалужується на такі артерії:

Описание: Описание: Описание: IMAGE537

- ліву ободовокишкову артерію (a. colica sinistra), що кровопостачає :

- низхідну ободову кишку (colon descendens);

- сигмоподібні артерії (aa. sigmoideae), що кровопостачають:

- сигмоподібну ободову кишку (colon sigmoideum);

- верхню прямокишкову артерію (a. rectalis superior), що кровопостачає:

- верхній відділ прямої кишки (rectum).

Анастомоз між середньою ободовокишковою артерією (a.colica media) і лівою ободовокишковою артерією (a. colica sinistra) називається дугою Ріолана (arcus Riolani).

 

На рівні ІV поперекового хребця (vertebra lumbalis [ІV]) є роздвоєння аорти (bifurcatio aortae). Це місце, де черевна частина аорти (pars abdominalis aortae) розгалужується на дві спільні клубові артерії (arteriae iliacae communes) – праву та ліву.

 

Матеріали підготував доцент Боймиструк І.І.