АНАТОМІЯ СТОВБУРОВОЇ ЧАСТИНИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ. ДОВГАСТИЙ МОЗОК, МІСТ. СІТЧАСТА ФОРМАЦІЯ. МОЗОЧОК, ЙОГО ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БУДОВА. ЯДРА, НІЖКИ, ЇХ СПОЛУЧЕННЯ, СКЛАД. ПЕРЕШИЙОК РОМБОПОДІБНОГО МОЗКУ. ЧЕТВЕРТИЙ ШЛУНОЧОК. ТОПОГРАФІЯ ЯДЕР ЧЕРЕПНО-МОЗКОВИХ НЕРВІВ У РОМБОПОДІБНІЙ ЯМЦІ.

СЕРЕДНІЙ МОЗОК. ПОКРІВЛЯ СЕРЕДНЬОГО МОЗКУ. НІЖКИ І ВОДОПРОВІД МОЗКУ. ПРОМІЖНИЙ МОЗОК. ТРЕТІЙ ШЛУНОЧОК. КІНЦЕВИЙ МОЗОК. БОРОЗНИ І ЗАКРУТКИ. ЯДРА АНАЛІЗАТОРІВ КОРИ.

ПРОВІДНІ ШЛЯХИ ГОЛОВНОГО І СПИННОГО МОЗКУ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. АСОЦІАТИВНІ, КОМІСУРАЛЬНІ ТА ПРОЕКЦІЙНІ ШЛЯХИ.

ОБОЛОНИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ. ВЕНОЗНІ СИНУСИ ТВЕРДОЇ МОЗКОВОЇ ОБОЛОНИ. ШЛЯХИ ЦИРКУЛЯЦІЇ СПИННОМОЗКОВОЇ РІДИНИ. КРОВОНОСНІ СУДИНИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ.

 (Заняття 11.)

 

Анатомія стовбурової частини головного мозку. Довгастий мозок, його зовнішня та внутрішня будова. Будова моста. Сітчата формація.

Довгастий мозок; ЦИБУЛИНА

(myelencephalon; medulla oblongata; bulbus)

Він є продовженням спинного мозку (medulla spinalis) і має вигляд молодої цибулини, тому і називається цибулиною (bulbus).

Як і спинний мозок (medulla spinalis), довгастий мозок на дорcальній поверхні (facies dorsalis medullae oblongatae) має:

- задню серединну борозну (sulcus medianus posterior);

- дві задньобічні борозни (sulci posterolaterales).

На вентральній поверхні довгастого мозку (facies ventralis medullae oblongatae) проходить:

- передня серединна щілина (fissura mediana anterior);

- дві передньо–бічні борозни (sulci anterolaterales).

Між передньою серединною щілиною (fissura mediana anterior) і передньобічними борознами (sulci anterolaterales) містяться піраміди довгастого мозку; піраміди цибулини (pyramides medullae oblongatae; pyramides bulbi), які на межі із спинним мозком перехрещуються, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).

Між передньобічною та задньобічною борознами (sulci anterolateralis et posterolateralis) розміщені оливи (olivae).

Дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae) утворює нижню частину ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea).

На дорсальній поверхні (facies dorsalis) нижче ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) чітко контуруються:

- тонкий пучок (fasciculus gracilis) з тонким горбком (tuberculum gracile) попереду;

- клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) з клиноподібним горбком (tuberculum cuneatum).

Сіра речовина довгастого мозку (substantia grisea medullae oblongatae) представлена:

- нижнім оливним комплексом; нижніми оливними ядрами (complexus olivaris inferior; nuclei olivares inferiores);

- тонкими ядрами (nuclei graciles);

- клиноподібними ядрами (nuclei cuneati);

- центром дихання і кровообігу;

- ядрами ІХ– ХІІ пар черепних нервів.

Біла речовина довгастого мозку (substantia alba medullae oblongatae) складається з:

- висхідних шляхів, у склад яких входять присередня петля (lemniscus medialis), яка в довгастому мозкові (medulla oblongata) робить перехрест (decussatio lemnisci medialis) та спинномозкова петля (lemniscus spinalis);

- низхідних шляхів (пірамідних шляхів);

- сітчастої формації (formatio reticularis).

 

 

МІСТ(pons), або міст Варолія

Він розміщений попереду довгастого мозку (medulla oblongata), утворений потовщенням мозкової речовини, яка за допомогою середніх мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares medii) сполучає мозочок (cerebellum) з мостом (pons).

Міст (pons) має:

- вентральну поверхню (facies ventralis), на якій проходить основна борозна (sulcus basilaris);

- дорсальну поверхню (facies dorsalis), яка утворює верхню частину ромбоподібної ямки.

Сіра речовина моста (substantia grisea pontis) складається із:

- власних ядер мосту (nuclei proprii pontis);

- ядер V–VІІІ пар черепних нервів.

На межі між вентральною та дорсальною частинами моста (pars ventralis et dorsalis pontis) лежать ядра трапецієподібного тіла (nuclei corporis trapezoidei), основу яких складають:

- переднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus anterior corporis trapezoidei);

- бічне ядро трапецієподібного тіла (nucleus lateralis corporis trapezoidei);

- присереднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus medialis corporis trapezoidei).

Біла речовина моста складається із нервових волокон, які ідуть у складі:

- присередньої петлі (lemniscus medialis);

- сітчастої формації (formatio reticularis);

- пірамідних шляхів (tractus pyramidales).

 

СІТЧАСТІ ЯДРА (nuclei reticulares),

або СІТЧАСТА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis),

чи РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis)

Це будь–яка сукупність кількох дифузних сіток з клітин та нервових волокон у спинному мозку та в стовбурі головного мозку (truncus encephali), утворюючи сітку.

Сітчаста формація (formatio reticularis) пов’язана з:

- усіма органами чуття (organa sensuum);

- руховими та чутливими ділянками (regiones motoriae et sensoriae):

- кори великого мозку (cortex cerebri);

- таламусa (thalamus);

- гіпоталамусa (hypothalamus);

- спинного мозку (medulla spinalis).

Сітчаста формація (formatio reticularis) регулює:

- рівень збудливості і тонус різних відділів центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку;

- бере участь в регуляції рівня свідомості, емоцій, вегетативних функцій, цілеспрямованих рухів.

Сітчаста формація, за І. П. Павловим, – це друга неспецифічна аферентна нервова система.

До сітчастих ядер належать:

- сітчасті ядра (nuclei reticulares);

- ядра шва (nuclei raphes);

- велетенськоклітинне ядро (nucleus gigantocellularis).

Мозочок, його зовнішня та внутрішня будова. Ядра, ніжки, їх сполучення, склад. Перешийок ромбоподібного мозку. Четвертий шлуночок.

МОЗОЧОК (cerebellum)

Мозочок (cerebellum) є окремою частиною головного мозку (encephalon). Разом із мостом (pons) формує задній мозок (metencephalon) і є найбільшим відділом ромбоподібного мозку (rhombencephalon), яка відділяється від кінцевого мозку (telencephalon) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri), куди заходить намет мозочка (tentorium cerebelli).

Зверху до мозочка (cerebellum) прилягають потиличні частки великого мозку (lobi occipitales cerebri).

На нижній поверхні мозочка (facies inferior cerebelli) є широка заглибина – долинка мозочка (vallecula cerebelli), до якої прилягає дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae).

Mозочoк (cerebellum) має півкулі мозочка (hemispheria cerebelli), які розділені між собою поздовжньою щілиною (fissura longitudinalis cerebelli).

Півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) з’єднуються за допомогою черв’яка мозочка [I–X] (vermis cerebelli [I–X]).

 

Мозочок (cerebellum) складається з:

- тіла мозочка (corpus cerebelli);

- клаптиково–вузликової частки (lobus flocculonodularis). Межею між ними є задньобічна щілина мозочка (fissura posterolateralis).

Зовнішня будова мозочка (morphologia externa cerebelli)

Мозочок має:

- тіло мозочка (corpus cerebelli), яке складається з:

- двох півкуль мозочка (hemispheria cerebelli);

- черв’яка мозочка (vermis cerebelli), який розташований між ними;

- долинку мозочка (valecula cerebelli) в якій розміщений довгастий мозок (medulla oblongata);

- черв’як мозочка (vermis cerebelli), який має такі частини (по колу зверху вниз):

- язичок мозочка (lingula cerebelli);

- вершину (culmen);

- схил (declive);

- листок черв’яка (folium vermis);

- горб (tuber);

- піраміду (pyramis);

- вузлик (nodulus);

- щілини мозочка (fissurae cerebelli), що є численні і різні за глибиною; вони пронизують півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) та черв’як мозочка (vermis cerebelli). Є такі щілини:

- горизонтальна щілина (fissura horizontalis), яка поділяє мозочок на:

- вентральну частину (pars ventralis);

- дорсальну частину (pars dorsalis);

- міжпівмісяцева щілина (fissura intersemilunaris);

- задня верхня щілина (fissura posterior superior);

- задньобічна щілина (fissura posterolateralis);

- передпірамідна щілина (fissura prepyramidalis);

- друга щілина (fissura secunda);

- листки мозочка (folia cerebelli) розташовані між щілинами мозочка.

Щілини мозочка (fissurae cerebelli) поділяють мозочок (cerebellum) на такі частки і часточки:

Внутрішня будова мозочка (morphologia interna cerebelli)

Біла речовина мозочка, яка оточена корою та розділена на периферії численними, різної глибини борознами, тому на стріловому (сагітальному) розрізі нагадує гілку деревадерево життя (arbor vitae).

Мозочок (cerebellum) ззовні вкритий шаром сірої речовини – корою мозочка (cortex cerebelli), в якій знаходяться листки мозочка (folia cerebelli), що відокремлені  між собою щілинами мозочка (fissurae cerebelli).

Сіра речовина мозочка є скупченням сірої речовини у товщі мозкового тіла (corpus medullare cerebelli) і складається з чотирьох пар таких ядер:

- зубчасте ядро; бічне ядро мозочка (nucleus dentatus; nucleus lateralis cerebelli);

- переднє міжпозиційне ядро; коркоподібне ядро (nucleus interpositus anterior; nucleus emboliformis), яке закриває ворота зубчастого ядра (hilum nuclei dentati);

- заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро (nucleus interpositus posterior; nucleus globosus);

- ядро вершини (шатра); присереднє ядро мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).

Біла речовина мозочка складає основну масу мозочка і називається мозковим тілом мозочка (corpus medullare cerebelli).

Мозочок має три пари мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares), які з’єднують його з іншими відділами головного мозку (encephalon):

- середні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii), що з’єднують мозочок (cerebellum) з мостом (pons);

- верхні (передні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares superiores), що з’єднують мозочок (cerebellum) з покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali);

- нижні (задні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares inferiores), що з’єднують мозочок (cerebellum) з довгастим мозком (medulla oblongata).

 

ЧЕТВЕРТИЙ ШЛУНОЧОК (ventriculus quartus)

Він є похідним порожнини ромбоподібного мозку (rhobencephalon) і має:

- ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea), яка є передньою стінкою четвертого шлуночка (за старою номенклатурою (PNA) – дном четвертого шлуночка);

- покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti), який є задньою стінкою четвертого шлуночка (його називали дахом четвертого шлуночка).

 

РОМБОПОДІБНА ЯМКА (fossa rhomboidea)

Ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea) лежить на дорсальній поверхні довгастого мозку та моста (facies dorsalis medullae oblongatae et pontis) і обмежована:

- вгорі верхніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares superiores);

- знизу нижніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares inferiores).

Посередині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) проходить серединна борозна (sulcus medianus), яка поділяє ямку на праву та ліву симетричні половини.

Уздовж серединної борозни (sulcus medianus) з боків розміщується парне присереднє підвищення (eminentia medialis), у верхній частині якого виступає лицевий горбик (colliculus facialis).

У нижній частині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) утворюється:

- трикутник блукаючого нерва; блукаючий трикутник (trigonum nervi vagi; trigonum vagale), він розташований збоку;

- трикутник під’язикового нерва (trigonum nervi hypoglossi), розташований присередньо.

На межі між мостом (pons) і довгастим мозком (medulla oblongata) у ромбоподібній ямці (fossa rhomboidea) поверхнево проходять мозкові смуги четвертого шлуночка (striae medullares ventriculi quarti), які виходять з бічних закутків ромбоподібної ямки (recessus laterales fossae rhomboideae) і заглиблюються в серединну борозну. Вони є аксонами нейронів заднього (дорсального) завиткового (слухового) ядра.

Частина ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea), яка розміщується біля бічних закутків (recessus laterales), називається присінковим полем (area vestibularis).

На  ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) проектуються ядра V–ХІІ пар черепних нервів.

 

Топографія ядер черепних нервів у ромбоподібній ямці. Середній мозок. Покрівля середнього мозку. Ніжки і водопровід мозку.

Проекція ядер черепних нервів на

ромбоподібну ямку

На ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) проектуються ядра V–XII пар черепних нервів, які розташовані в товщі моста та довгастого мозку.

Рухові ядра черепних нервів проектуються на ромбоподібну ямку в присередніх її частинах.

Чутливі ядра проектуються на ромбоподібну ямку в бічних її частинах.

Парасимпатичні (автономні) ядра проектуються на ромбоподібну ямку між руховими та чутливими ядрами, ближче до рухових ядер.

На поверхню ромбоподібної ямки проектуються ядра таких черепних нервів (зверху вниз):

Трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V]),

мішаний нерв

Він має:

- рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini), яке є руховим і розміщене в дорсальній частині моста присередньо від чутливих ядер;

- головне (мостове) ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini), яке є чутливим і розміщене в дорсолатеральній частині верхнього відділу моста;

- середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini), що є чутливим і розміщене в покриві середнього мозку поруч з водопроводом середнього мозку;

- спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini), що є чутливим і залягає вздовж довгастого мозку та заходить у верхні (I–V) сегменти спинного мозку.

Усі чутливі ядра трійчастого нерва мають спільну ділянку проекції у блакитному (голубому) місці ромбоподібної ямки (locus caeruleus fossae rhomboideae).

Відвідний нерв [VI] (nervus abducens [VI]),

руховий нерв

Він має єдине рухове ядро:

- ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), що проектується на лицевий горбок (colliculus facialis).

Лицевий нерв [VII] (nervus facialis [VII]),

мішаний нерв

Він має єдине рухове ядро:

- ядро лицевого нерва (nucleus nervi facialis), що розміщене латеральніше (глибше) лицевого горбка (colliculus facialis).

У складі лицевого нерва знаходиться проміжний нерв (nervus intermedius), або Врісбергів нерв (nervus Wrisbergii [ХІІІ пара]).

Проміжний нерв (nervus intermedius) має:

- ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), що є чутливосмаковим ядром і розміщене збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів;

- верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatotius superior), яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розміщене в дорсальній частині моста нижче та присередньо від ядра лицевого нерва.

- сльозове ядро (nucleus lacrimalis), яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розташоване дещо нижче верхнього слиновидільного ядра.

Присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis [VIII]),

чутливий нерв

Він складається з двох частин:

- завиткового нерва (nervus cochlearis), або завиткової частини;

- присінкового нерва (nervus vestibularis), або присінкової частини.

Завитковий нерв (nervus cochlearis) має:

- переднє завиткове ядро (nucleus cochlearis anterior);

- заднє завиткове ядро (nucleus cochlearis posterior).

Ці ядра є чутливими та проектуються на поверхню бічних закутків ромбоподібної ямки збоку від присінкового поля.

Присінковий нерв (nervus vestibularis) має:

- присереднє присінкове ядро (nucleus vestibularis medialis), або ядро Швальбе;

- бічне присінкове ядро (nucleus vestibularis lateralis), абоядро Дейтерса;

- верхнє присінкове ядро (nucleus vestibularis superior), або ядро Бехтерєва;

- нижнє присінкове ядро (nucleus vestibularis inferior), або ядро Роллера.

Ці ядра є чутливими і проектуються на поверхню присінкового поля ромбоподібної ямки присередньо від завиткових ядер.

Язико–глотковий нерв [IX] (nervus glossopharyngeus [IX]),

мішаний нерв

Він має:

- подвійне ядро (nucleus ambiguus), яке є руховим ядром і проектується на рівні нижньої ямочки ромбоподібної ямки. Це ядро є спільним для IX, X та XI пар черепних нервів.

- ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), яке є чутливосмаковим ядром і проектується збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів. Нейрони, що належать язико–глотковому нерву, займають середню третину ядра одинокого шляху;

- нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior), що є парасимпатичним (автономним) ядром і проектується на присередньому підвищенні в нижньому трикутнику ромбоподібної ямки.

Блукаючий нерв [X] (nervus vagus [X]),

мішаний нерв

Він має:

- подвійне ядро (nucleus ambiguus), що є руховим ядром і проектується в ділянці нижньої ямочки ромбоподібної ямки. Це ядро є спільним для IX, X, XI пар черепних нервів;

- ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), що є чутливосмаковим ядром і проектується збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів;

- заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi), що є парасимпатичним ядром, яке проектується в ромбоподібній ямці в трикутнику блукаючого нерва в нижній частині ромбоподібної ямки.

Додатковий нерв [XI] (nervus accessorius [XI]),

руховий нерв

Він має:

- спинномозкове ядро додаткового нерва (nucleus spinalis nervi accessorii), яке є руховим за функцією і розміщене в передніх рогах шести верхніх шийних сегментів спинного мозку;

- черепне ядро додаткового нерва (nucleus cranialis nervi accessorii), або подвійне ядро (nucleus ambiguus), яке є руховим і проектується в ділянці нижньої ямочки ромбоподібної ямки.

Під’язиковий нерв [XII] (nervus hypoglossus[XII]),

руховий

Він має: одне рухове ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), яке проектується на нижній кут ромбоподібної ямки в трикутнику під’язикового нерва. Це ядро прилягає до сітчастої формації і продовжується до рівня II–го шийного сегмента спинного мозку.

Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: IMAGE696

ПОКРИВ ЧЕТВЕРТОГО ШЛУНОЧКА (tegmen ventriculi quarti),

або дах четвертого шлуночка

Він утворений:

- верхнім мозковим парусом (velum medullare superius);

- нижнім мозковим парусом (velum medullare inferius);

- судинним прошарком (tela choroidea), або судинною основою ІV шлуночка, яка доповнює нижній мозковий парус (velum medullare inferius). У товщі судинної основи міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке продукує спинномозкову рідину.

Покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti) містить три отвори:

- серединний отвір; отвір Маженді (apertura mediana; apertura Magendi), він непарний і розміщений у нижньому куті нижнього мозкового парусa (angulus inferior veli medullaris inferioris);

- бічний отвір; отвір Люшка (apertura lateralis ventriculi quarti; foramen Luschkae), він є парним і розміщений у бічних закутках нижнього мозкового паруса (recessus lateralis veli medullaris inferioris).

Четвертий шлуночок (ventriculus quartus) сполучається через:

- водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri) з третім шлуночком (ventriculus tertius);

- серединний отвір (apertura mediana) з підпавутинним простором головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis);

- бічні отвори (aperturae laterales) з підпавутинним простором головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis);

- отвір, який розміщений під засувкою (obex) з центральним каналом спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis). Засувка є невеликою пластинкою білої речовини, що перекидається у поперечному напрямку над верхнім кінцем задньої серединної борозни між лівим та правим тонкими пучками довгастого мозку (fasciculi graciles medullae oblongatae).

СЕРЕДНІЙ МОЗОК (mesencephalon)

До нього належить:

- покрівля середнього мозку (tectum mesencephali);

- ніжки мозку (crura cerebri; pedunculi cerebri);

- водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri).

Межі середнього мозку чітко виражені з вентральної поверхні стовбура мозку:

- передньою межею є зоровий перехрест (chiasma opticum);

- задньою межею є передній край моста (margo anterior pontis).

Покрівля середнього мозку (tectum mesencephali)

Поверхнева (дорсальна) частина покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali) є нерівною, розміщена над водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali) і представлена:

- пластинкою покрівлі; чотиригорбковою пластинкою (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка має чотири підвищення, які відділені одне від одного двома борозками, розділяючи покрівлю на:

- два верхні горбки (colliculi superiores);

- два нижні горбки (colliculi inferiores).

Ядра правого і лівого верхніх горбків з’єднуються між собою спайкою верхніх горбків (comissura colliculorum superiorum), а ядра правого і лівого нижніх горбків спайкою нижніх горбків (comissura colliculorum inferiorum).

У людини верхні горбки (colliculі superiores), ручки верхніх горбків та бічні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів зору, а нижні горбки, ручки нижніх горбків та присередні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів слуху.

Від цих горбків в бічному напрямку відходять потовщення у вигляді валика – ручки горбика (brachium colliculi), які є:

- ручкою верхнього горбка (brachium colliculi superioris);

- ручкою нижнього горбка (brachium colliculi inferioris).

Верхні і нижні горбки відокремлені між собою поперечною борозною, а праві та ліві горбки – поздовжньою борозною.

Ручки від верхніх горбків закінчуються в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale).

Ручки від нижніх горбків закінчуються в присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale).

Колінчасті тіла (corpora geniculata) є складовою проміжного мозку (diencephalon).

Позаду від ручки нижнього горбка (brachium colliculi inferioris), попереду від верхньої мозочкової ніжки (pedunculus cerebellaris superior) і присередньо від ніжки мозку розміщений трикутник петлі (trigonum lemnisci), в товщі якого проходять слухові нервові волокна бічної петлі (lemniscus lateralis).

Між правим і лівим верхніми горбками у верхній (передній) частині поздовжньої борозни є ложе для шишкоподібної залози; епіфіза (glandula pinealis), а в нижній (задній) частині цієї борозни починається вуздечка верхнього мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris).

До підкіркових центрів зору належать:

- верхні горбки (colliculi superiores);

- ручки верхніх горбків (brachia colliculorum superiorum);

- бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia);

- подушка таламуса (pulvinar thalami).

До підкіркових центрів слуху належать:

- нижні горбки (colliculi inferiores);

- ручки нижніх горбків (brachia colliculorum inferiorum);

- присередні колінчасті тіла (corpora geniculata medialia).

Ніжки мозку (crura cerebri)

Федеративний комітет з анатомічної термінології визнав термін ”crus cerebriніжка мозку кращим терміном, ніж pedunculus cerebri”, так як він є більш зрозумілим.

Це товсті мозкові тяжі, які відходять від мосту і прямують вперед до півкуль великого мозку.

Між ніжками мозку розміщена глибока міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої розташована задня пронизана речовина (substantia perforata posterior).

Із борозни окорухового нерва (sulcus nervi oculomotorii), яка є на присередній поверхні кожної ніжки, виходить окоруховий нерв.

На горизонтальному поперечному розрізі кожна ніжка розділена чорною речовиною (substantia nigra) на:

- покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) – задня частина;

- основу ніжки (basis pedunculi) – передня частина.

Чорна речовина (substantia nigra), забарвлення якої спричинене пігментом меланіном, що міститься в її нервових клітинах. Вона поділяється на такі частини:

- щільна та бічна частини (pars compacta et lateralis);

- зачервоноядерна частина (pars retrorubralis);

- сітчаста частина (pars reticularis).

Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) розташований між чорною речовиною (substantia nigra), яка відділяє його від основ ніжок мозку (bases pedunculorum cerebri) та умовною площиною, що проходить через водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) і відділяє його від покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali). У ньому знаходяться скупчення сірої та білої речовин.

У покриві середнього мозку (tegmentum mesencephali) розташовані такі основні ядра середнього мозку:

- червоні ядра (nuclei rubri), які розміщені дорсально від присередньої частини чорної речовини і простягаються від гіпоталамуса (hypothalamus) до рівня нижніх горбків пластинки покрівлі (colliculi inferiores laminae tecti);

- рухове ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке міститься на рівні верхніх горбків (colliculi superiores);

- додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorus nervi oculomotorii), або ядро Якубовича, що є парасимпатичним ядром ІІІ пари черепних нервів, яке розміщене вентрально від ядра окорухового нерва;

- рухове ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке міститься на рівні нижніх горбків (colliculi inferiores).

Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) містить також сітчасту речовину; сітчасту формацію (formatio reticularis), в якій знаходяться такі сітчасті ядра (nuclei reticulares):

- клиноподібне ядро (nucleus cuneiformis);

- підклиноподібне ядро (nucleus subcuneiformis);

- ніжко–мостове покривне ядро (nucleus tegmentalis peduncolopontinus);

- приніжкове ядро (nucleus parapeduncularis).

Отже, сітчаста формація ніжок мозку (formatio reticularis crurum cerebri) складається з груп нейронів, дифузно розміщених між чорною речовиною (substantia nigra) та водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali), які складають сітчасті ядра (nuclei reticulares).

У білій речовині покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali) проходять:

- присередня петля (lemniscus medialis);

- бічна петля (lemniscus lateralis);

- трійчаста петля (lemniscus trigeminalis);

- присередній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis medialis);

- задній (дорсальний) поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis posterior; fasciculus longitudinalis dorsalis);

- центральний покривний шлях (tractus tegmentalis centralis), який є одним з головних низхідних екстрапірамідних шляхів стовбура головного мозку (truncus encephali).

Основа ніжки (basis pedunculi) утворена провідними шляхами, які йдуть від кори великого мозку в міст, довгастий мозок і спинний мозок (низхідні провідні шляхи).

До них належать:

- кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis), або пірамідний шлях (tractus pyramidalis), до якого входять:

- кірково–спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);

- кірково–ядерні волокна (fibrae corticonucleares);

- кірково–мостовий шлях (tractus corticipontinus), до якого входять:

- лобово–мостові волокна (fibrae frontopontinae);

- потилично–мостові волокна (fibrae occipitopontinae);

- тім’яно–мостові волокна (fibrae parietopontinae);

- скронево–мостові волокна (fibrae temporopontinae);

- кірково–сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares).

Чорна речовина (substantia nigra), сітчаста речовина (formatio reticularis) і червоне ядро (nucleus ruber) функціонально належать до екстрапірамідної системи, яка підтримує тонус скелетних м’язів та керує несвідомими автоматичними рухами.

Отже, середній мозок містить:

- підкіркові центри слуху і зору, важливі екстрапірамідні ядра, ядра окорухових нервів (III та IV пари черепних нервів);

- всі висхідні та низхідні проекційні шляхи, які зв’язують кору головного мозку з нижче розташованими відділами центральної нервової системи;

- пучки білої речовини, які зв’язують середній мозок з іншими відділами центральної нервової системи.

Водопровід середнього мозку; водопровід мозку; водопровід Сільвія

(aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri; aqueductus Sylvii)

Це вузький канал, який вистелений епендимою, з’єднує ІІІ шлуночок з ІV шлуночком і оточений центральною сірою речовиною (substantia grisea centralis).

Він містить спинномозкову рідину і має отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri), через який сполучається з IV шлуночком.

Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) є порожниною середнього мозку і через нього проходить межа між ніжками мозку (pedunculi cerebri) та покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali).

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК. НЕВРОГЕННА ГРУПА ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ.

Тема 1. Проміжний мозок. Будова таламуса, епі- та метаталамуса. Гіпоталамус. Вегетативні ядра гіпоталамуса. Шишкоподібне тіло і мозковий придаток. Третій шлуночок.

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою, проміжний мозок поділяється на:

- епіталамус (epithalamus);

- таламус, горб (thalamus);

- субталамус (subthalamus);

- метаталамус (metathalamus);

- гіпоталамус (hypothalamus).

Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжний мозок поділяється на:

1. Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.

Таламічний мозок поділяється на:

- таламус (thalamus);

- епіталамус (epithalamus);

- метаталамус (metathalamus).

2. Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.

Таламус; горб (thalamus)

Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.

Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбок таламуса (tuberculum anterius thalami).

Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinar thalami).

Присередні поверхні правого та лівого таламусів з’єднуються між собою міжталамічним злипанням (adhesio interthalamica).

Сіра речовина таламуса (substantia grisea thalami) формує специфічні ядра таламуса (nuclei thalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (lamina medullaris lateralis) та присередньою мозковою пластинкою (lamina medullaris medialis) на такі основні групи ядер:

- передню групу (nuclei anteriores);

- присередню групу (nuclei mediales);

- передньобічну групу (nuclei ventrolaterales);

- задню групу (nuclei posteriores);

- групи ядер ретикулярної формації (nuclei reticulares thalami).

У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра (nuclei pulvinares).

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою ядра таламуса поділяються на:

- передні ядра таламуса (nuclei anteriores thalami);

- дорсальні ядра таламуса (nuclei dorsales thalami);

- внутрішньопластинкові ядра таламуса (nuclei intralaminares thalami);

- присередні ядра таламуса (nuclei mediales thalami);

- серединні ядра таламуса (nuclei mediani thalami);

- задні ядра таламуса (nuclei posteriores thalami);

- сітчасте ядро таламуса (nucleus reticularis thalami);

- вентральні ядра таламуса (nuclei ventrales thalami).

Функція таламуса: в ньому розташовані всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкіркові центри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що йде в кору головного мозку, обов’язково проходить через таламус.

Метаталамус (metathalamus)

Він розміщений під подушкою таламуса (pulvinar thalami) і складається з:

- бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) або підкіркового центру зору), що з’єднується позаду з верхніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків;

- присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale) або підкіркового центру слуху), що з’єднується з нижніми горбками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків.

У колінчастих тілах містяться такі ядра:

- дорсальне ядро бічного колінчастого тіла (nucleus dorsalis corporis geniculati lateralis);

- вентральне ядро бічного колінчастого тіла; передколінчасте ядро (nucleus ventralis corporis geniculati lateralis; nucleus pregeniculatus);

- ядра присереднього колінчастого тіла (nuclei corporis geniculati medialis).

Епіталамус (epithalamus)

Він розміщений позаду таламуса (thalamus). До нього належать:

- шишкоподібна залоза (glandula pinealis), яка лежить між верхніми горбками пластинки середнього мозку і належить до залоз внутрішньої секреції;

- повідці (habenulae), що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують правий та лівий таламус з шишкоподібною залозою;

- повідцевий трикутник (trigonum habenulare), що розташований в задній частині повідців у місці зрощення повідців з правою та лівою мозковими стрічками таламуса. Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною (sulcus habenularis);

- спайка повідців (commissura habenularum), що утворена передніми відділами повідців перед входженням в шишкоподібну залозу. За допомогою повідців епіфіз з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;

- задня спайка; епіталамічна спайка (commissura posterior; commissura epithalamica), що розміщена під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);

- підспайковий орган (organum subcommissurale), який розміщений під задньою спайкою і об’єднує групу епендимних клітин, що містяться у стінці третього шлуночка.

Гіпоталамус (hypothalamus)

Він об’єднує структури, що розташовані під гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) і згідно зі старою Базельською анатомічною номенклатурою складається із:

- зорової частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) – передньої частини, яка формується за рахунок кінцевого мозку (telencephalon);

- нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) – задньої частини, яка формується за рахунок проміжного мозку (diencephalon).

До зорової частини гіпоталамуса; передньої частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) належать:

- сірий горб (tuber cinereum);

- нейрогіпофіз (neurohypophysis), який має:

- лійку (infundibulum);

- нервову частину (pars nervosa);

- зорове перехрестя (chiasma opticum);

- зоровий шлях (tractus opticus).

Сірий горб (tuber cinereum) розташований:

- між сосочковими тілами (corpora mamillaria) позаду і зоровим перехрестям (chiasma opticum) попереду;

- з боків він обмежований зоровими шляхами (tractus optici).

Сірий горб (tuber cinereum) утворений тонкою сірою пластинкою, яка продовжується:

- назад у задню пронизану речовину (substantia perforata posterior);

- наперед в кінцеву пластину сірого горба (lamina terminalis tuberis cinerei), яка замикає кінець поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri);

- збоку переходить в плащ півкуль великого мозку (pallium hemispheriorum cerebri).

Звужуючись донизу, сірий горб (tuber cinereum) переходить в лійку (infundibulum).

Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophisis; lobus posterior) є задньою часткою гіпофіза і складається з:

- лійки (infundibulum);

- нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nevrosa).

Лійка (infundibulum) є продовженням сірого горба (tuber cinereum). Її нижній кінець не має просвіту і з’єднується з гіпофізом (hypophysis).

По лійці (infundibulum) у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху гормони вазопресин і окситоцин (надзорового) потрапляють у нервову частку нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), звідки ці гормони потрапляють у кров.

Нервова частка нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis) представлена аксонами нейронів, тіла яких розміщені у супраоптичних та паравентрикулярних ядрах гіпоталамуса (nuclei supraoptici et nuclei paraventriculares hypothalami).

Зорове перехрестя (chiasma opticum) розміщене позаду кінцевої пластинки півкуль великого мозку (lamina terminalis hemispheriorum cerebri) і переходить у зорові шляхи (tractus optici).

Зоровий шлях (tractus opticus) є парним, огинає збоку ніжки мозку (pedunculi cerebri) і закінчується:

- бічним корінцем (radix lateralis) в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale);

- присереднім корінцем (radix medialis) у верхніх горбках пластинки покрівлі середнього мозку (colliculi superiores laminae tecti mesencephali).

До задньої частини гіпоталамуса; нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) належать:

- сосочкове тіло (corpus mamillare);

- субталамус (subthalamus), у якому міститься парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus), Люїсове тіло.

Сосочкове тіло (corpus mamillare) є парним утвором, який розташований симетрично з боків середньої лінії, попереду від задньої пронизаної речовини (substantia perforata posterior) і містить два ядра.

За функцією сосочкове тіло (corpus mamillare) належить до підкіркових нюхових центрів, де переключаються нюхові волокна, які направляються до ядер:

- передньої зони таламуса (zona anterior thalami);

- надталамічної ділянки (regio epithalami);

- покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali).

Субталамус (subthalamus), або його ще називають підталамічною ділянкою (regio subthalamica), у вузькому розумінні слова, є невеликою ділянкою мозкової речовини, яка безпосередньо прилягає знизу до зорового горба (thalamus), відокремлена від нього гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) та є безпосереднім продовженням спереду заднього відділу (дорсального відділу) ніжок мозку – покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali).

Субталамус (subthalamus) оточує чорна речовина та червоне ядро середнього мозку (substantia nigra et nucleus ruber mesencephalі), де вони і закінчуються. Обидва належать до екстрапірамідної системи.

Через субталамус (subtalamus) проходять різні шляхи до таламуса (thalamus), зокрема, усі шляхи, що входять до складу присередньої петлі (lemniscus medialis).

Збоку від чорної речовини розміщене парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus) – Люїсове тіло, яке також входить до складу екстрапірамідної системи.

У гіпоталамусі (hypothalamus) розрізняють такі ділянки скупчення груп нервових клітин:

- дзьобове гіпоталамічне поле (area hypothalamica rostralis);

- дорсальне поле гіпоталамуса (area hypothalamica dorsalis);

- проміжне поле гіпоталамуса (area hypothalamica intermedia);

- бічне поле гіпоталамуса (area hypothalamica lateralis);

- заднє поле гіпоталамуса (area hypothalamica posterior).

Нервові клітини ядер гіпоталамуса володіють здатністю виробляти секрет (нейросекрет), який по відростках цих же нервових клітин транспортується в ділянку гіпофіза.

Такі ядра називають нейросекреторними ядрами гіпоталамуса.

Ядра гіпоталамуса (nuclei hypothalami) сполучаються з гіпофізом (hypophysis) через його ворітні судини (клітини ядер секретують нейрогормони в ці судини) та через нервові волокна (гіпоталамо–гіпофізарний шлях).

Ці зв’язки об’єднують гіпоталамус та гіпофіз у гіпоталомо–гіпофізарну систему.

Надзорове ядро, або супраоптичне ядро (nucleus supraopticus), та пришлуночкове ядро гіпоталамуса, або паравентрикулярне ядро (nucleus paraventricularis hypothalami), містять тіла специфічних нейронів, що продукують гормони вазопресин та окситоцин.

Аксони цих нейронів утворюють гіпоталамо–гіпофізарний шлях (tractus hypothalamohypophysialis), по якому гормони потрапляють до гіпофіза.

Порожниною проміжного мозку (cavitas diencephali) є третій шлуночок (ventriculus tertius), який має 6 стінок:

- дві бічні стінки (parietes laterales), що утворені присередніми поверхнями таламусів (facies mediales thalami), а також нижче гіпоталамічної борозни (sulcus hypothalamicus) присередніми відділами субталамуса (subthalamus);

- нижня стінка (paries inferior), або дно ІІІ шлуночка, що представлене гіпоталамусом (hypothalamus), в якому розрізняють:

- лійковий закуток (recessus infundibuli; recessus infundibularis);

- надзоровий закуток (recessus supraopticus);

- передня стінка (paries anterior), що утворена:

- кінцевою пластинкою (lamina terminalis);

- стовпами склепіння (columnae fornicis);

- передньою спайкою (commissura anterior).

З кожної сторони стовп склепіння і прилягаючий до нього ззаду передній відділ таламуса обмежовує міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare).

- задня стінка (paries posterior), що утворена:

- спайкою повідців (commissura habenularum);

- задньою спайкою; надталамічною спайкою (commussura posterior; commissura epithalamica), під якою знаходиться отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri);

- надталамічною спайкою; задньою спайкою (commissura posterior; comissura epithalamica), над якою розміщений надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis);

- верхня стінка (paries superior), або його дах, що утворена епітеліальною пластинкою III шлуночка (lamina epithelialis ventriculi tertii) – залишка тонкої стінки ембріональної нервової трубки, судинним прошарком (tela choroidea), ворсинки якого утворюють судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii).

Між переднім горбком таламуса (tuberculum anterius thalami) і стовпом склепіння (columna fornicis) є міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) – отвір Монрое, який сполучає ІІІ шлуночок з бічними шлуночками головного мозку (ventriculi laterales encephali).

Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) через отвір водопроводу середнього мозку (apertura aqueductus mesencephali) сполучає ІІІ шлуночок (ventriculus tertius) з порожниною ІV шлуночка (cavitas ventriculi quarti).

Судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii) з’єднується із судинним сплетенням бічних шлуночків (plexus choroideus ventriculorum lateralium).

Третій шлуночок має такі закутки:

- надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis), що розташований у задньоверхніх відділах III шлуночка над задньою спайкою; надталамічною спайкою (commissura posterior; commissura epithalamica).

- шишкоподібний закуток (recessus pinealis), що заходить у шишкоподібне тіло;

- лійковий закуток (recessus infundibuli), який веде у лійку;

- надзоровий закуток (recessus supraopticus), який знаходиться над зоровим перехрестям.

 

ГІПОФІЗ; МОЗКОВИЙ ПРИДАТОК

(hypophysis; glandula pituitaria)

Це залоза внутрішньої секреції (hypophysis), яка належить до неврогенної групи залоз, розміщених в гіпофізній ямці турецького сідла (fossa hypophysialis sellae turcicae).

Гіпофіз (hypophysis) відмежований від порожнини черепа (cavitas cranii) діафрагмою сідла (diaphragma sellae) і через отвір в цій діафрагмі за допомогою лійки (infundibulum) сполучається з гіпоталамусом проміжного мозку (hypothalamus diencephali).

У гіпофізі (hypophysis) розрізняють:

- аденогіпофіз; передню частку (adenohypophysis; lobus anterior);

- нейрогіпофіз; задню частку (neurohypophysis; lobus posterior).

У аденогіпофізі; передній частці (adenohypophysis; lobus anterior) є:

- дальша частина (pars distalis);

- проміжна частина (pars intermedia);

- горбова частина (pars tuberalis).

Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior) складається з:

- нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nervosa);

- лійки (infundibulum).

Аденогіпофіз (adenohypophysis) виробляє:

- соматотропний гормон, що викликає:

- ріст організму;

- адренокортикотропний гормон, що стимулює:

- секрецію стероїдних гормонів наднирковою залозою;

- тиреотропний гормон, що стимулює:

- діяльність щитоподібної залози;

- гонадотропний гормон, що впливає:

- на статеве дозрівання;

- у чоловіків на сперматогенез;

- у жінок на:

- розвиток фолікулів в яєчнику;

- овуляцію;

- ріст молочних залоз;

- продукцію молока;

- ліпотропний гормон, який впливає:

- на обмін жирів в організмі.

Проміжна частина аденогіпофіза утворює:

- меланоцитостимулюючий гормон, який регулює:

- колір шкіри, контролюючи утворення в організмі людини пігменту маланіну.

Нейрогіпофіз є гормонокумулюючою ділянкою, яка накопичує:

- вазопресин;

- окситоцин. Вони виробляються ядрами гіпоталамуса.

Від цих ядер по лійці у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху (tractus hypothalamohypophisialis) гормони вазопресин та окситоцин супраоптичного ядра (nucleus supraopticus) і паравентрикулярного ядра гіпоталамуса (nucleus paraventricularis) через аксони нервових клітин стікають у нервову частину нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), де вони накопичуються. Далі з нервової частини ці гормони потрапляють у кров.

Вазопресин:

- звужує судини;

- затримує воду в організмі людини, реабсорбуючи її в трубочках нефронів.

Окситоцин:

- стимулює м’язи матки та гладку м’язову тканину (textus muscularis glaber);

- стримує розвиток жовтого тіла;

- посилює продукцію молока молочною залозою.

 

КІНЦЕВИЙ МОЗОК; ВЕЛИКИЙ МОЗОК

(telencephalon; cerebrum)

Він представлений правою та лівою півкулями великого мозку (hemispheria cerebri). До кожної півкулі належать:

- плащ (pallium);

- нюховий мозок (rhinencephalon);

- основна частина кінцевого мозку (pars basilaris telencephali) – підкіркові ядра;

- склепіння (fornix);

- мозолисте тіло (corpus callosum).

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi laterales).

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri)

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) вкриті корою великого мозку; плащем (cortex cerebri; pallium) і мають три поверхні:

- верхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);

- присередню поверхню півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri);

- нижню поверхню півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri).

Найбільш виступаючі ділянки півкуль отримали назву полюсів:

- лобовий полюс (polus frontalis);

- потиличний полюс (polus occipitalis);

- скроневий полюс (polus temporalis).

Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен (sulci) і розміщених між ними валикоподібних підвищень – звивин великого мозку (gyri cerebri), форма і напрям яких досить мінливі.

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) складаються з таких часток:

- лобової частки (lobus frontalis);

- тім’яної частки (lobus parietalis);

- потиличної частки (lobus occipitalis);

- скроневої частки (lobus temporalis);

- острівця; острівцевої частки (insula; lobus insularis);

- обідкової частки (lobus limbicus).

Обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri).

Ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної та скроневої часток і острівця (insula), який розташований в глибині бічної ямки великого мозку (fossa lateralis cerebri).

Кожна частка великого мозку (lobus cerebri) відмежована одна від одної борознами великого мозку (sulci cerebri) – міжчастковими борознами (sulci interlobares).

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) знаходяться такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):

- центральна борозна (sulcus centralis), або Роландова борозна, що відділяє лобову частку (lobus frontalis) від тім’яної (lobus parietalis);

- бічна борозна (sulcus lateralis), або Сільвієва борозна, яка відділяє скроневу частку (lobus temporalis) від лобової та тім’яної (lobus frontalis et parietalis);

 

- тім’яно–потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною часткою (lobus parietalis) та потиличною часткою (lobus occipitalis);

- передпотилична вирізкa (incisura preoccipitalis).

Центри. Стосовно локалізації центрів кори великого мозку довгий час існувало дві теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена ділянка кори, або центр, відповідає лише певній функції на периферії (теорія вузького локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів, різних за своєю функцією, не визнає, а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (теорія еквіпотенціалізму). І. П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є чітко обмеженим, а містить ядро й розсіяну частину, причому розсіяні елементи розташовані не лише поблизу ядра, а й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних елементів). Нижче подано деякі найважливіші нервові центри (ядра), розташовані в корі великого мозку.

Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часточка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м'язів, суглобів, су­хожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці передцентральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м'язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов'язані з іннервацією м'язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов'язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).

У лівій (у лівшів у правій) нижній тім'яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв'язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).

Вважають, що локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).

Центр слуху розташований у корі верхньої скроневої звивини, на боці, оберненому до острівця. Двостороннє ураження центру призводить до повної кіркової глухоти.

У gyrus parahippocampalis та ділянці її гачка містяться центри нюхового та сма­кового аналізаторів. Кіркові центри слуху, нюху й смаку кожної півкулі мають зв'язок з відповідними рецепторами обох (правої та лівої) половин голови.

Кіркове ядро аналізатора зору розташоване по обидва боки шпорної борозни.

 

Зоровий центр кожної півкулі зв'язаний із зовнішньою половиною сітківки свого боку і з присередньою її половиною протилежного. У ділянці клина (cuneus) містяться центри зорової пам'яті й зорової орієнтації.

У зацентральній звивині (тім'яна частка) локалізується ядро шкірного аналізатора (больова, тактильна, температурна чутливість), причому проекція нервових елементів кори на периферію аналогічна проекції їх на передцентраль-ній звивині.

Кірковий кінець рухового аналізатора виразної усної мови* міститься зліва у задній третині нижньої лобової звивини .У разі ушкодження цієї зони людина втрачає здатність вимовляти слова (рухова афазія), хоч довільні скорочення відповідних м'язів або їх груп можливі.

Кіркове ядро слухового аналізатора усної мови розташоване в глибині задньої ділянки верхньої скроневої звивини. Якщо уражено цей центр, то виникає сенсорна афазія (людина чує слова, але не розуміє їхнього значення).

Ядро рухового аналізатора письмової мови локалізується в задній ділянці се­редньої лобової звивини і в ннжньотім'яній ділянці. При ушкодженні цього центра всі рухи, зв'язані з письмом, зберігаються, але втрачається здатність писати літери та інші письмові знаки (аграфія).

Ядро зорового аналізатора письмової мови, пов'язане із загальним центром ана­лізатора зору, міститься в gyrus angularis нижньої тім'яної часточки зліва. Керує процесом читання. Порушення його функції не призводить до втрати зору, але людина перестає читати й розуміти написане (алексія).

 

НЮХОВИЙ МОЗОК (rhinencephalon), ЛІМБІЧНА,або обідкова ЧАСТКА (lobus limbicus), чи ЛІМБІЧНА СИСТЕМА

Це центр емоційної чутливості сприйняття зовнішнього середовища, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки (статеві та захисні), мотивувань, так звані підсвідомі реакції, і філогенетично найдавніша та морфологічно найглибша структура кінцевого мозку людини.

Разом з усією підкіркою нюховий мозок (rhinencephalon) є джерелом енергії для кори і відповідає за життєво важливі реакції людини, регулює діяльність внутрішніх органів. Зокрема, за відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів, мотивацію поведінки. Тут закладені механізми пам’яті, сну, емоцій.

Ці реакціїї сформувались у зв’язку з первинними функціями нюху, їх морфологічною основою є відділи мозку, які розвиваються з нижніх відділів мозкового пухиря і належать до нюхового мозку.

Вчений Брока ще в 1878 році об’єднав поясну борозну (sulcus cinguli), перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli), приморськоконикову борозну (gyrus parahippocampalis) в одну частку, яка має вигляд дугоподібної крайової частки.

Латинське слово ”limbus” перекладається як ”край” або ”облямівка”, ”обідок”, і Брока назвав цю частку великою крайовою часткою, або лімбічною часткою, або склепінною звивиною Арнольда.

Морфологічно лімбічна система розташована в центральній частині нюхового мозку в:

- обідковій частці (lobus limbicus);

- морському конику (hippocampus);

- гачку (uncus);

- зубчастій звивині (gyrus dentatus);

- прозорій перегородці (septum pellucidum).

За останніми науковими даними, центр лімбічної системи міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині, нюховому трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ нюхового мозку).

Окрім поняття ”лімбічна частка” в нейроанатомії є поняття ”лімбічна система” (англ. limbic system – обідкова, або лімфатична система), яка об’єднує всі компоненти нюхового мозку та деякі інши структури.

Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з ретикулярною формацією.

У людини нюховий мозок (rhinencephalon) розвинутий слабше, ніж у тварин і поділяється на:

- передню нюхову частку (lobus olfactorius anterior) – периферійну частину);

- задню нюхову частку; грушоподібну частку (lobus olfactorius posterior; lobus piriformis) – центральну частину;

- морського коника (hippocampus), який розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку.

До центральної частини нюхового мозку (задньої нюхової частки – lobus olfactorius posterior) належать:

- обідкова частка (lobus limbicus), яка складається з:

- поясної звивини (gyrus cinguli) з поясною борозною (sulcus cinguli);

- приморськоконикової звивини (gyrus parahippocampalis);

- зубчаста звивина (gyrus dentatus);

- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum), яке також належить до базальних ядер;

- прозора перегородка (septum pellucidum);

- гачок (uncus) – кірковий аналізатор нюху:

До периферійної частини нюхового мозку (передньої нюхової частки – lobus olfactorius anterior) належать:

- нюхова цибулина (bulbus olfactorius);

- нюховий шлях (tractus olfactorius);

- ділянка прозорої перегородки, або перегородкове поле (area septalis);

- присередня та бічна нюхові звивини (gyri olfactorii medialis et lateralis), які є пучками нервових волокон, що розходяться від нюхового шляху в різні боки, утворюючи присередню та бічну сторони нюхового трикутника;

- нюховий трикутник (trigonum olfactorium), або нюхове поле (area olfactoria), що має:

- передню пронизану речовину (substantia perforata anterior);

- діагональну стрічку (stria diagonalis);

- нюховий горбок (tuberculum olfactorium).

Морський коник (hippocampus), розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку (rhinencephalon).

Усі структури нюхового мозку (rhinencephalon) входять до складу лімбічної системи і є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини, що забезпечує здійснення давніх інстинктів.

 

Вважається, що окремі структури нюхового мозку (rhinencephalon) людини, крім забезпечення нюхової чутливості, є морфологічним субстратом, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки – статеві та захисні (підсвідомі реакції). Ці реакції відносять до лімбічної системи і відіграють роль у взаємодії між вісцеральними та емоційними проявами.

Як зазначено у Міжнародній анатомічній номенклатури (Сан–Паулу, 1997), обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.

Інши частки півкулі розташовані з внутрішнього боку відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від обідкової частки.

Проте структури, що утворюють обідкову частку, мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.

Обідкова частка (lobus limbicus)

Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою виділяють обідкові частку (lobus limbicus), яка включає структури, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.

Інші частки півкулі мозку прилягають до внутрішньої поверхні відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) й цим відрізняються від обідкової частки (lobus limbicus).

Проте структури, що утворюють обідкову частку (lobus limbicus), мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.

Коли термін обідкова частка (lobus limbicus) не вживається, ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобної, тім’яної і скроневої часток.

До обідкової частки (lobus limbicus) належать:

- поясна борозна (sulcus cinguli);

- поясна звивина (gyrus cinguli) з перешийком поясної звивини (isthmus gyri cinguli);

- смужкова звивина (gyrus fasciolaris);

- приморськоконикова звивина (gyrus parahippocampalis) із гачком (uncus);

- морськоконикова борозна (sulcus hippocampalis);

- зубчаста звивина (gyrus dentatus);

- торочко–зубчаста борозна (sulcus fimbriodentatus);

- морськоконикові торочки (fimbria hippocampi);

- обхідна борозна (sulcus collateralis);

- нюхова борозна (sulcus rhinalis).

У обідковій частці lobus limbicus) виділяють склепінчасту звивину (gyrus fornicis), до якої відносяться такі анатомічні утвори:

- поясна звивина (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);

- смужкова звивина (gyrus fasciolaris);

- приморськоконикову звивину (gyrus parahippocampalis), яка має гачок (uncus).

Кожна півкуля великого мозку (hemispherium cerebri), або півкуля головного мозку (hemispherium encephali) має, окрім кори головного мозку (cortex cerebri), або плаща (pallium), ще й сіру речовину (substantia grisea), яка представлена окремими ядрами.

Ці ядра залягають в товщі білої речовини (substantia alba), ближче до основи кінцевого мозку (basis telencephali) і називаються, за попередньою анатомічною номенклатурою – базальними ядрами (nuclei basales), основними ядрами.

За новою сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997) виділено два нових підрозділи:

- основну частину кінцевого мозку (pars basalis telencephali).

- основні ядра та структури утворів (nuclei basales et structurae pertinentes).

Основна частина кінцевого мозку (pars basalis telencephali) включає структури, що у попередніх номенклатурах були розміщені в інших розділах. Проте ця основна частина кінцевого мозку включає також і деякі структури, що можуть розглядатися як частини базальних ядер (nuclei basalis), наприклад, вентральний палідум (pallidum ventrale), вентральний стріатум (striatum ventrale).

До основної частини кінцевого мозку (pars basalis telencephali) входять:

- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum);

- огорожа (claustrum);

- вентральний палідум (pallidum ventrale);

- вентральний стріатум (striatum ventrale);

- периферійна частина нюхового мозку; передня нюхова частка (lobus olfactorius anterior).

До основних ядер та структур утворів (nuclei basales et structurae perinentes) відносяться:

- хвостате ядро (nucleus caudatus);

- сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);

- смугасте ядро (corpus striatum);

- внутрішня капсула (capsula interna);

- променистий вінець (corona radiata);

- асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali);

- спайкові волокна кінцевого мозку (fibrae commissurales telencephali).

До базальних ядер належать:

- смугасте тіло (corpus striatum), яке складається з:

- хвостатого ядра (nucleus caudatus);

- сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis);

- огорожа (claustrum);

- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum).

Базальні (основні) ядра (nuclei basales) – це підкіркові рухові центри, вони формують стріопалідарну систему, яка відповідає за:

- автоматичні, звичні рухи (біг, ходьба тощо);

- тонус м’язів;

- деякі автономні (вегетативні) реакції, зокрема теплорегуляцію та вуглеводний обмін.

Стріопалідарна система є основною частиною екстрапірамідної системи і складається з двох частин:

- стріатума (striatum), який відноситься до філогенетично нових утворів (neostriatum) стріальної системи, що сповільнюють рухи. Він складається:

- хвостате ядро (nucleus caudatus);

- лушпина (putamen);

- палідума (pallidum), який відноситься до більш старих утворів (paleostriatum), що прискорюють рухи. Він складається:

- бічна бліда куля (globus pallidus lateralis);

- присередня бліда куля (globus pallidus medialis).

Смугасте тіло (corpus striatum) належить до екстрапірамідної системи і має ще назву стріопалідарної системи, складається з:

- стріатума (striatum);

- палідума (pallidum).

Стріатум та палідум поділяються на дві частини:

- дорсальний та вентральний стріатум (striatum dorsale et ventrale);

- дорсальний та вентральний палідум (pallidum dorsale et ventrale).

.Хвостате ядро (nucleus caudatus) є видовженим та дугоподібно вигнутим навколо таламуса (thalamus) ядром, має морфофукціональний зв’язок через провідні шляхи із сусідніми ядрами таламуса та складається з:

- голови (caput) – це передня потовщена частина ядра, що міститься в лобовій частці півкуль великого мозку (lobus frontalis hemispherii cerebri);

- тіла (corpus) – це середня частина ядра, що розташована у тім’яній частці (lobus parietalis hemispherii cerebri);

- хвоста (cauda) – це задня частина ядра, котра загинається вниз та вбік і розташовується у скроневій частці (lobus temporalis hemispherii cerebri).

 

Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) залягає в білій речовині півкуль великого мозку (substantia alba hemispherii cerebri), має на зрізах трикутну форму і подібне до сочевичного зернятка.

Це ядро має тісний морфологічний та функціональний зв’язок за допомогою провідних шляхів із сусідніми ядрами таламуса (nuclei thalami).

Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) та присередня мозкова пластинка (lamina medullaris medialis) поділяє сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) на:

- лушпину (putamen);

- бічну бліду кулю (globus pallidus lateralis);

- присередню бліду кулю (globus pallidus medialis).

Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) відділяє лушпину (putamen) від блідих куль (globi pallidi), а присередня мозкова пластинка відмежовує присередню бліду кулю (globus pallidus medialis) від бічної блідої кулі (globus pallidus lateralis).

Огорожа (claustrum) – це тонка пластинка сірої речовини, яка розташована ззовні від лушпини сочевицеподібного ядра (putamen nuclei lentiformis).

Від лушпини (putamen) огорожа (claustrum) відділена шаром білої речовини – зовнішньою капсулою (capsula externa).

Ззовні від огорожі (claustrum) міститься прошарок білої речовини – крайня капсула (capsula extrema), яка розміщена між огорожею та мозковою корою острівцевої частки півкуль.

Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщене у скроневій частці півкуль великого мозку (lobus temporalis hemispherii cerebri) попереду від нижнього (скроневого) рогу бічного шлуночка (cornu temporale ventriculi lateralis).

Воно є проміжним утвором між корою великого мозку (cortex cerebri) та ядрами півкуль великого мозку (nuclei hemispherii cerebri).

До ядер мигдалеподібного тіла належать:

- бічне основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis lateralis);

- присереднє основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis medialis);

- центральне ядро мигдалика (nucleus amygdalae centralis);

- кіркове ядро мигдалика (nucleus amygdalae corticalis);

- проміжне ядро мигдалика (nucleus amygdalae interstitialis);

- бічне ядро мигдалика (nucleus amygdalae lateralis);

- присереднє ядро мигдалика (nucleus amygdalae medialis).

Внутрішня капсула (capsula interna)

Це шар білої речовини, який розташований між:

- сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) збоку;

- хвостатим ядром (nucleus caudatus) і таламусом (thalamus), що розміщені присередньо.

Через цю капсулу проходять проекційні волокна, які з’єднують кору великого мозку (cortex cerebri) з іншими відділами головного мозку та із спинним мозком.

На горизонтальному розрізі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri) внутрішня капсула (capsula interna) має вигляд відкритого латерально тупого кута з наступними частинами:

- передньою ніжкою (crus anterius);

- коліном внутрішньої капсули (genu capsulae internae);

- задньою ніжкою (crus posterius).

Передня ніжка внутрішньої капсули (crus anterius capsulae internae) розміщена між головкою хвостатого ядра (nucleus caudatus) та передньою половиною сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Її проекційними волокнами є:

- лобово–мостовий шлях (tractus frontopontinus);

- передня променистість таламуса (radiatio thalami anterior).

Коліно внутрішньої капсули  (genu capsulae internae) розміщене між передньою та задньою ніжками (crura anterius et posterius), між сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) та центральною частиною бічного шлуночка (pars centralis ventriculi lateralis).

Воно утворене кірково–ядерними волокнами (fibrae corticonucleares).

Задня ніжка внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae) розташована між таламусом (thalamus) та заднім відділом сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis) і по відношенню до останнього складається з трьох країв або частин:

- таламо–сочевицеподібної частини (pars thalamolentiformis);

- засочевицеподібної частини (pars retrolentiformis);

- підсочевицеподібної частини (pars sublentiformis).

Таламо–сочевицеподібна частина (pars thalamolentiformis) прилягає безпосередньо до коліна внутрішньої капсули (genu capsulae internae) і має:

- кірково–спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);

- кірково–червоноядерні волокна (fibrae corticorubrales);

- кірково–сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares);

- кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);

- таламо–тім’яні волокна (fibrae thalamoparietales);

- центральна таламічна променистість (radiatio thalami centralis).

Засочевицеподібна частина (pars retrolentiformis) складається із:

- задньої таламічної променистості (radiatio thalamica posterior);

- потилично–мостових волокон (fibrae occipitopontinae);

- потилично–покрівельних волокон (fibrae occipitotectales).

Підсочевицеподібна частина (pars sublentiformis) містить:

- кірково–покрівельні волокна (fibrae corticotectales);

- скронево–мостові волокна (fibrae temporopontinae);

- кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);

- зорову променистість (radiatio optica), яку раніше називали коліно–шпорними волокнами (fibrae geniculocalcarinae);

- слухову променистість (radiatio acustica), яку раніше називали коліно–скроневими волокнами (fibrae geniculotemporales).

Крайня капсула (capsula extrema) розміщена між огорожею (claustrum) та корою острівця (cortex insulae), є прошарком білої речовини, яка належить до променистого вінця (corona radiata), містить асоціативні волокна.

Зовнішня капсула (capsula externa) – це шар білої речовини, який знаходиться між лушпиною (putamen) та огорожею (claustrum), містить асоціативні волокна.

Мозолисте тіло (corpus callosum) – це нервові волокна, що йдуть поперечно з однієї півкулі в іншу, тобто сполучають праву та ліву півкулі великого мозку, формуючи комісуральні провідні шляхи.

Верхню поверхню мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) видно в глибині поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri). Ця структура належить до білої речовини.

На стріловому розрізі в мозолистому тілі (corpus callosum) розрізняють:

- передню частину, яка зігнута вниз та вперед і утворює:

- коліно (genu), яке переходить у дзьоб (rostrum); останній продовжується в кінцеву пластинку (lamina terminalis);

- середню частину, яка є найдовшою частиною мозолистого тіла і представлена стовбуром (truncus);

- задню частину, яка вільно нависає над передніми відділами пластинки покрівлі середнього мозку і називається валиком (splenium).

Верхня поверхня мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) вкрита сірою речовиною (substantia grisea), яка називається сірим покриттям (indusium griseum).

Уздовж мозолистого тіла (corpus callosum) простягаються:

- бічна поздовжня смуга (stria longitudinalis lateralis);

- присередня поздовжня смуга (stria longitudinalis medialis);

- променистість мозолистого тіла (radiatio corporis callosi); це радіальні нервові волокна, які розходяться в усі боки від мозолистого тіла (corpus callosum) до кори великого мозку (cortex cerebri).

Частина променистості мозолистого тіла (прямує вбік та вниз) покриває задній та нижній роги бічного шлуночка і називається покривом (tapetum).

Волокна передньої частини мозолистого тіла утворюють малі щипці; лобові щипці (forceps minor; forceps frontalis).

Волокна задньої частини мозолистого тіла утворюють великі щипці; потиличні щипці (forceps major; forceps occipitalis).

Склепіння (fornix) розміщене під мозолистим тілом (corpus callosum) і побудоване з поздовжніх пучків нервових волокон, які з’єднують морського коника (hippocampus) з ядрами таламуса (nuclei thalami) та гіпоталамуса (nuclei hypothalami).

Склепіння (fornix) складається з тіла (corpus), яке спрямоване вперед і вниз.

Спереду тіло (corpus) продовжується у два стовпи склепіння (columnaе fornicis), які закінчуються у сосочкових тілах гіпоталамуса (corpus mamillare). Ці стовпи склепіння відмежовують спереду міжшлуночкові отвори (foramen interventriculare).

Ззаду тіло (corpus) переходить у дві ніжки склепіння (crura fornicis), кожна з яких продовжується у торочку морського коника (fimbria hippocampi).

У місці відходження від тіла (corpus) ніжки (crura) з’єднані між собою трикутною пластинкоюспайкою (comissura).

Бічний край тіла та ніжок склепіння (до них прикріплюється ворсинчасте сплетення правого та лівого бічних шлуночків) називається стрічкою склепіння (taenia fornicis).

Прозора перегородка (septum pellucidum) з’єднує стовпи склепіння з мозолистим тілом і належить до лімбічної системи (відчуття задоволення).

Прозора перегородка (septum pellucidum) має дві пластинки (laminae), які натягнуті між передніми частинами стовпів склепіння та передніми частинами мозолистого тіла.

Між пластинками міститься замкнена щілиноподібна порожнина (cavitas), що заповнена прозорою рідиною.

Пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi) є присередньою стінкою лобового рога бічного шлуночка (paries medialis cornus frontalis ventriculi lateralis).

Попереду від стовпів склепіння (columnae fornicis) розташована передня спайка (commissura anterior), волокна якої орієнтовані поперечно.

Передня спайка (commissura anterior) має:

- передню частину (pars anterior);

- задню частину (pars posterior).

Передня спайка (commissura anterior) розміщена позаду кінцевої пластинки (lamina terminalis) і належить до нюхового мозку (rhinencephalon).

Як і мозолисте тіло (corpus callosum), передня спайка (commissura anterior) складається з комісуральних нервових волокон, що з’єднують півкулі великого мозку (hemispheria cerebri).

Кінцева пластинка (lamina terminalis) є продовженням дзьоба мозолистого тіла (rostrum corporis callosi).

У товщі кінцевої пластинки розташований судинний орган кінцевої пластинки (organum vasculosum laminae terminalis), який є зовнішньою зоною цієї пластинки.

Морський коник (hippocampus) належить до лімбічної системи, а саме – до нюхового мозку (rhinencephalon), і структурно–функціонально тісно пов’язаний із склепінням (fornix).

Морський коник (hippocampus) – це підвищення на присередній стінці скроневого рога бічного шлуночка (paries medialis cornus temporalis ventriculi lateralis), яке утворене скупченням сірої речовини в глибині півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) і має форму морського коника (hippocampus).

Передній потовщений кінець морського коника – нога морського коника (pes hippocampi) має пальцеподібні випини морського коника (digitationes hippocampi).

Вгорі морський коник (hippocampus) вкритий тонким шаром білої речовини (substantia alba), яка формує заглиблення морського коника (alveus hippocampi) із торочкою морського коника (fimbria hippocampi).

Морський коник (hippocampus) складається з таких частин:

- припідставки (parasubiculum);

- передпідставки (presubiculum);

- підставка (subiculum);

- Аммонівого рога (cornu Ammonis), що має ділянки I–IV Аммонівого рога (regiones I–IV cornus Ammonis);

- зубчастої звивини (gyrus dentatus);

- ноги морського коника (pes hippocampi);

- пальцеподібних відростків (випини) морського коника (digitationes hippocampi);

- торочки морського коника (fimbria hippocampi);

- заглиблення морського коника (alveus hippocampi).

- шарів морського коника (strata hippocampi);

- шарів зубчастої звивини (strata gyri dentati).

Морський коник (hippocampus) відіграє важливу роль у забезпеченні пам’яті і в генезі її порушень.

 

У центральній частині та в скроневому розі бічного шлуночка міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке утворюється внаслідок проникнення м’якої мозкової оболони із судинами; це сплетення через міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) з’єднується з III шлуночком.

Судинне сплетення бере участь в утворенні більшої частини спинномозкової рідини.

 

 

Провідні шляхи головного і спинного мозку, їх класифікація.

Асоціаційні, комісуральні та проекційні шляхи. Висхідні проекційні шляхи.

 

Провідні шляхи головного і спинного мозку поділяються на:

- асоціативні;

- комісуральні;

- проекційні.

Асоціативні провідні шляхи (neurofibrae associationes)

Це шляхи, що сполучають функціональні ділянки однієї півкулі. Вони поділяються на:

- довгі асоціативні волокна (fibrae associationis longae);

- короткі асоціативні волокна (fibrae associationis breves).

До довгих асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis longae) належать:

- верхній поздовжній пучок; дугоподібний пучок (fasciculus longitudinalis superior; fasciculus arcuatus), що сполучає лобову, тім’яну та потиличну частки (lobi frontalis, parietalis et occipitalis);

- нижній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis inferior), що сполучає потиличну і скроневу частки (lobi occipitalis et temporalis);

- гачкуватий пучок (fasciculus uncinatus), що сполучає лобову та скроневу частки (lobi frontalis et temporalis);

- пояс (cingulum), що належить до асоціативних пучків лімбічної системи і з’єднує підмозолисте поле (area subcallosa) з корою всіх структур лімбічної частки до гачка (uncus) включно.

До коротких асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis breves) належать дугоподібні волокна великого мозку (fibrae arcuatae cerebri), які сполучають сусідні звивини в межах однієї півкулі.

Асоціативні провідні шляхи спинного мозку (neurofibrae associationis medullae spinalis) забезпечують можливість інтра– та інтерсегментальних рефлексів. Вони складаються з висхідних та низхідних волокон і з’єднують сусідні ділянки сірої речовини спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis).

До них належать:

- передній власний пучок (fasciculus proprior anterior), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і лежить в передніх канатиках (funiculi anteriores);

- бічний власний пучок (fasciculus proprior lateralis), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і лежить в бічних канатиках (funiculi laterales);

- задній власний пучок (fasciculus proprior posterior), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і розташований в задніх канатиках (funiculi posteriores).

Комісуральні провідні шляхи (neurofibrae commissurales)

Вони сполучають симетричні ділянки обох півкуль великого мозку та обох половин спинного мозку для координації їх діяльності.

До них належать:

- мозолисте тіло (corpus callosum);

- передня мозкова спайка (commissura cerebri anterior);

- задня мозкова спайка (commissura cerebri posterior);

- спайка повідців (commissura habenularum);

- спайка склепіння (commissura fornicis);

- міжталамічне злипання (adhesio interthalamica);

- передня біла спайка (commissura alba anterior) спинного мозку;

- задня біла спайка (commissura alba posterior) спинного мозку.

Проекційні провідні шляхи (neurofibrae projectiones)

Це шляхи, які сполучають головний та спинний мозок (encephalon et medulla spinalis) з робочими органами. Вони поділяються на:

- висхідні (чутливі, аферентні);

- низхідні (рухові, еферентні).

Чутливі проекційні шляхи поділяються на:

1. Екстероцептивні провідні шляхи проводять імпульси від рецепторів, які реагують на подразники зовнішнього середовища. Ці шляхи починаються від шкіри (контактні екстерорецептори) та від органів зору (organum visus), нюху (organum olfactorium), смаку (organum gustatorium), слуху (organum auditus) і рівноваги (дистантні екстерорецептори).

До них належать:

- бічний спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis) шлях больової і температурної чутливості;

- передній спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior) – шлях дотикової чутливості;

- провідні шляхи від:

- органа зору (зоровий нерв);

- органа нюху (нюховий нерв);

- органа смаку (барабанна струна VII пари та язикові гілки IX пари черепних нервів);

- органа слуху (завитковий нерв)

- органа рівноваги (присінковий нерв).

2. Інтероцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від внутрішніх органів і сприймають зміни в цих органах:

- тіло першого нейрона цих шляхів, що розміщене у чутливому вузлі відповідного черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis);

- аксон першого нейрона, що заходить у центральну нервову систему та передає нервовий імпульс на тіло другого нейрона, яке розміщене у чутливому ядрі черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або ядрі заднього рогу спинного мозкy (nucleus cornus posteriores medullae spinalis);

- аксон другого нейрона закінчується на тілі третього нейрона, розміщеного в ядрі таламуса (nucleus thalami);

- аксон третього нейрона закінчується у корі великого мозку (cortex cerebri).

3. Пропріоцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від пропріорецепторів опорно–рухового апарату до півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) та півкуль мозочка (hemispheria cerebelli).

Ці провідні шляхи поділяються на:

- пропріоцептивний шлях мозкового напрямку, свідомий шлях, до якого належить цибулинно–таламічний шлях (tractus bulbothalamicus), що складається з:

- тонкого пучка (fasciculus gracilis), або пучка Голя;

- клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus), або пучка Бурдаха;

- пропріоцептивний шлях мозочкового напрямку, несвідомий шлях, до якого належать:

- задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або шлях Флексига

- передній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або шлях Говерса.

Чутливі проекційні провідні шляхи

або аферентні (висхідні) провідні шляхи

1. Шлях больової і температурної чутливостібічний спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis) має три нейрони.

Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) розміщені у чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis - SG).

Периферійні відростки (дендрити) нейронів починаються екстерорецепторами (E) в шкірі.

Центральні відростки (аксони) у складі задніх корінців заходять у задні роги спинного мозку (cornua posteriora medulla spinalis), де утворюють синапси з тілами других нейронів.

Тіла других нейронів розміщені у власному ядрі (nucleus proprius) заднього рогу спинного мозку (nucleus proprius cornus posterioris medullae spinalis).

Аксони цього нейрона вздовж двох–трьох сегментів роблять перехрестя у передній сірій спайці  спинного мозку (comissura grisea anterior medullae spinalis) і йдуть у бічних канатиках (funiculi laterales) протилежної сторони під назвою бічного спинномозково–таламічного шляху (tractus spinothalamicus lateralis).

Аксони других нейронів у складі присередньої петлі доходять до таламуса, де утворюють синапси з тілами третіх нейронів.

Тіла третіх нейронів містяться в бічних ядрах таламуса, а його аксони під назвою таламо–кіркового шляху (tractus  thalamocorticalis) через задню ніжку внутрішньої капсули (crus posterior capsulae internae) доходять до зацентральної звивини (gyrus postcentralis), де локалізується кірковий аналізатор шкірної чутливості.

 

2. Шлях дотикової чутливостіпередній спинномозково–таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).

Шлях дотикової чутливості, як і попередній, складається з трьох нейронів, але тіла других нейронів розміщені у драглистій речовині задніх рогів (substantia gelatinosa cornuum posteriorum - GS).

Аксони цього нейрона після перехрестя в передній сірій спайці (commissura grisea anterior) ідуть в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) протилежного боку і називаються переднім спинномозково–таламічним шляхом (tractus spinothalamicus anterior).

Частина аксонів другого нейрона цього шляху у складі медіальної петлі йде зі свого боку разом з волокнами тонкого пучка (fasciculus gracilis) – пучка Голля, та клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus) – пучка Бурдаха.

3. Шлях пропріоцептивної чутливості кіркового напрямкуцибулинно–таламічний шлях (tractus bulbothalamicus), також має три нейрони.

Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) цього шляху лежать у чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium SG nervi spinalis).

Периферійні відростки (дендрити) перших нейронів цибулинно–таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) починаються пропріорецепторами P, які містяться в сухожилках м’язів, капсулах суглобів та зв’язках.

Центральні відростки (аксони) перших нейронів цибулинно–таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) через задні корінці заходять у спинний мозок і, не заходячи в сіру речовину, утворюють в білій речовині заднього канатика:

- тонкий пучок (fasciculus gracilis) шлях Голля (нижні 20 сегментів) і

- клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) шлях Бурдаха (верхні 11 сегментів).

Відростки першого нейрона цибулинно–таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) доходять до довгастого мозку, де закінчуються синапсом з другим нейроном.

Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: IMAGE759

Тіла других нейронів розташовані в тонкому ядрі, або клиноподібному ядрі, довгастого мозку (nucleus gracilis et cuneatus myelencephali).

Аксони других нейронів утворюють цибулинно–таламічнй шлях (tractus bulbothalamicus), який складає основу присередньої петлі (lemniscus medialis) колектора чутливості.

У складі присередньої петлі аксони другого нейрона перехрещуються (перехрестя присередньої петлі decussatio lemnisci medialis) в мості і доходять до таламуса, де закінчуються синапсами з третіми нейронами.

Аксони третіх нейронів, як і в шляхах больової, температурної та дотикової чутливостей, формують таламо–кірковий шлях (tractus thalamocorticalis). Він проходить через задню ніжку внутрішньої капсули до зацентральної звивини (gyrus postcentralis) – кіркового чутливого аналізатора.

4. Пропріоцептивні шляхи мозочкового напрямкуспинномозково–мозочкові шляхи (tractus spinocerebellaris) поділяються на:

А. Задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга:

- тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) знаходяться у чутливих вузлах спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis) - SG.

Периферійні відростки (дендрити) починаються пропріорецепторами P.

Центральні відростки (аксони) через задні корінці спинного мозку заходять в його сіру речовину, де переключаються на другі нейрони;

- тіла других нейронів лежать в задньому грудному ядрі (nucleus thoracicus posterior) задніх рогів – стовпи Кларка–Штіллінга.

Аксони других нейронів заднього спинномозково–мозочкового шляху (tractus spinocerebellaris posterior) йдуть у складі бічних канатиків спинного мозку (funiculi laterales medullae spinalis) своєї сторони.

Потім через нижню мозочкову ніжку (pedunculus cerebellaris inferior) заходять в кору черв’яка мозочка (cortex vermis cerebelli). Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра (nucleus dentatus), а звідти до червоного ядра (nucleus ruber) протилежного боку.

Б. Передній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris anterior) – шлях Говерса.

Цей шлях відрізняється від попереднього:

- тіла других нейронів розташовані у присередньо–проміжному ядрі спинного мозку (nucleus intermediomedialis medullae spinalis);

- аксони других нейронів уздовж двох–трьох сегментів переходять на протилежний бік і йдуть в бічних канатиках (funiculi laterales), проходять через довгастий мозок (medulla oblongata), міст (pons), середній мозок (mesencephalon) і через верхню мозочкову ніжку (pedunculus cerebellaris superior) доходять до верхнього мозкового паруса (velum medullare superius);

- у верхньому мозковому парусі (velum medullare superius) аксони знову перехрещуються і доходять до кори мозочка (cortex cerebelli) та ядер черв’яка мозочка (nuclei vermis cerebelli).

Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра (nucleus dentatus - DN), а звідти до червоного ядра NR протилежного боку:

По спинномозково–мозочкових шляхах проходить несвідома чутлива інформація про стан опорно–рухового апарату (пропріоцептивна чутливість), яка необхідна для рефлекторної координації рухів та забезпечення рівноваги тіла.

 

Низхідні проекційні шляхи: пірамідні та екстрапірімідні провідні шляхи. Топографія провідних шляхів спинного мозку на поперечному перерізі.

Рухові проекційні провідні шляхи, або еферентні (низхідні) провідні шляхи

Вони поділяються на:

- пірамідні шляхи, що забезпечують свідомі рухи людини.

До них належать:

- кірковоядерний шлях (tractus corticonuclearis), що проходить від кори великого мозку (cortex cerebri) нижньої третини передцентральної звивини лобової частки (gyrus precentralis lobi frontalis) до рухових ядер черепних нервів (nuclei nervorum cranialium), а потім по відповідних черепних нервах до скелетних м’язів голови та шиї;

- бічний кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), що проводить імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів;

- передній кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior), що проводить імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів.

- екстрапірамідні шляхи, які передають імпульси, що підтримують тонус м’язів, забезпечують безумовно–рефлекторну рівновагу тіла та виконання автоматизованих рухів. Ця система доповнює пірамідну систему свідомих, вольових рухів. При цьому кожний довільний рух стає дуже точно підготовленим та здійснюється плавно і скоординовано.

Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: IMAGE764

До екстрапірамідних шляхів належать:

- червоноядерно–спинномозковий шлях (tractus rubrospinalis) або шлях Монакова;

- бічний присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis lateralis);

- присередній присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis medialis);

- сітчасто–спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales);

- оливо–спинномозкові волокна (fibrae olivospinales) та ін.

1. Пірамідні шляхи (tractus corticospinales) поділяються на:

А. Бічний кірково–спинномозковий шлях; (tractus corticospinalis lateralis); бічний пірамідний шлях (tractus pyramidalis lateralis):

- тіла перших нейронів – гігантські пірамідні клітини Беца, що розміщені в корі верхньої і середньої третини передцентральної звивини (cortex gyri precentralis).

Аксони перших нейронів кірково–спинномозкового шляху (tractus corticospinalis) проходять через передню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae), через основу ніжки мозку (basis pedunculi), міст (pons), довгастий мозок (myelencephalon).

У довгастому мозку волокна цього шляху утворюють піраміду довгастого мозку (pyramis medullae oblongatae), частина волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).

Перехрещені волокна першого нейрона формують бічний кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), йдуть в бічних канатиках спинного мозку (funiculi laterales medullae spinales) під назвою бічного кірково–спинномозкового шляху; пірамідного шляху (tractus corticospinalis lateralis; tractus pyramidalis) і закінчуються в передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis) відповідного сегмента;

- тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів (cornua anteriora) спинного мозку (medulla spinalis), а їх аксони в складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nn.spinales) доходять до поперечнопосмугованих м’язів відповідних ділянок тулуба та кінцівок.

Б. Передній кірково–спинномозковий шлях; передній пірамідний шлях (tractus corticospinalis anterior; tractus pyramidalis anterior).

Більша частина волокон першого нейрона переднього кірково–спинномозкового шляху (tractus corticospinalis anterior) в пірамідах довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) не перехрещується, а йде в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) на своєму боці під назвою переднього кірково–спинномозкового шляху (tractus corticospinalis anterior).

Аксони перших нейронів в передній сірій спайці (commissura grisea anterior) відповідного сегмента спинного мозку (medulla spinalis) переходять на протилежний бік і закінчуються в передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).

Тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів (neclei motorii cornuum anteriorum), а їх аксони  в складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nn. spinales) шийних та грудних сегментів доходять до поперечнопосмугованих м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.

Пірамідні провідні шляхи забезпечують виконання різноманітних рухів за бажанням людинисвідомі рухові шляхи.

В. Кірково-ядерний шлях (tractus corticonuclearis)