Органи дихання. Особливості їх будови в дитячому віці. Будова і функція носа. Будова гортані, трахеї. Їх розвиток топографія і функція та вікові особливості

Органи дихання. Особливості їх будови в дитячому віці. Будова і функція носа. Будова гортані, трахеї. Їх розвиток топографія і функція та вікові особливості

Будова, топографія і функція легень та плеври. Середостіння та його вміст. Рентгеноанатомія органів травної та дихальної систем.

ЗАНЯТТЯ 8.

 Зовнішній ніс. Носова порожнина. Гортань.

Дихальна система виконує найважливішу функцію — постачання організму киснем і виведення вуглекислого газу.

Для перетворення хімічної енергії у кі­нетичну, теплову клітині потрібен кисень. У тваринному організмі внаслідок окис-нення хімічних речовин накопичується вуглекислота. Доставка кисню до клітин живого організму та видалення вуглекис­лоти і становить поняття дихання. Розріз­няють два види дихання: загальне дихан­ня, коли в цьому процесі бере участь уся поверхня тіла або слизова оболонка трав­ної системи, і дихання за допомогою ор­ганів. Загальне дихання мають одно­клітинні та найпростіші багатоклітинні ор­ганізми. Дихання за допомогою органів властиве всім хордовим, у тому числі й лю­дині. З появою такого дихання загальне дихання в організмі не зникає цілком, а певною мірою зберігається (газообмін че­рез шкіру та слизові оболонки). з крові вуглекислого газу. Друга фаза — транспортування газів кров'ю. Третя фаза, тканинне, або внутрішнє, дихання — це обмін кисню та вуглекислого газу між кро­в'ю і тканинами організму. У курсі ана­томії розглядаються переважно структу­ри, функцію яких визначає зовнішнє ди­хання.

Дихальна система {systema respirato-гіитгі) у людини, як і в інших ссавців, об'єд­нує такі органи: порожнину носа з при-носовими пазухами, носову і ротову час­тини глотки, гортань, трахею, бронхи, ле­гені. Загалом будова стінки цих органів така сама, як стінки травного каналу, про­те з деякими особливостями.

Порожнина носа, носова і ротова частини глотки, гортань, трахея, бронхи різних калібрів, включаючи кінцеві (термінальні) бронхіоли, служать повітроносними шляхами, по яких здійснюється вентиляція легенів – транспорт кисню в альвеоли і виведення з них вуглекислого газу.

У повітроносних шляхах повітря зігрівається або охолоджується, очищається від пилу та сторонніх частинок, зволожується. Окрім того, ці шляхи регулюють об’єм повітря, що циркулює.

У слизовій оболонці нюхової частини стінок носової порожнини розташовані  нюхові рецепторні нейрони, що утворюють періферійний відділ нюхового аналізатора.

Респіраторні (альвеолярні) бронхіоли й ходи та альвеоли є власне дихальними (респіраторними) відділами, у яких відбуваються зовнішнє дихання, тобто дифузія кисню з альвеол у кров легеневих капілярів, і в зворотньому напрямку – вуглекислого газу з крові в альвеоли.

У стінках повітроносних шляхів розташована лімфоїдна тканина у вигляді її дифузного скупчення і лімфоїдних вузликів, що утворюють так звану бронхо-асоційовану лімфоїдну тканину (БАЛТ систему).

Ці лімфоїдні утвори та спеціалізовані лімфоїдні структури – глотковий і трубні мигдалики, забезпечують імунну функцію дихальних шляхів і захищають організм від антигенів, що потрапляють в повітроносні шляхи з вдихуваним повітрям.

Виконувані функції зумовлюють особливоситі будови обох відділів дихальної системи.

Кістковий і хрящовий скелет стінок повітроносних шляхів забезпечує їх постійний просвіт, тому повітря вільно циркулює через повітроносні шляхи.

Слизова оболонка цих шляхів вистелена псевдобагатошаровим війчастим (респіраторним) епітелієм. До його складу належать сім типів клітин: війчасті, келихоподібні, вставні, щіточкові, бронхіолярні екзокриноцити – клітини Клара, ендокринні і дендритні клітини – клітини Лангерганса.

На відміну від повітроносних шляхів стінки дихальних (респіраторних) відділів дуже тонкі і густо обплетені кровоносними капілярами, що також сприяє зігріванню вдихуваного повітря.

Гортань як орган дихальної системи виконує дві функції: повітроносну і голосоутворювальну. При нормальному диханні повітря проходить через носову порожнину, де розташований орган нюху.

Забезпечують акт вдиху і видиху м’язи грудної клітки і діафрагма – спеціальний дихальний м’язовий орган.

Окрім того, органи дихальної системи виконують ще й інші важливі функції: терморегуляцію, депонування крові; ендокринну – синтез деяких гормонів; участь у регуляції процесів згортання крові – синтез тромбопластину і гепарину; участь у водно–сольовому та ліпідному обмінах.

Будова органів дихальної системи залежить від умов, у яких живе організм, тому вважаємо доцільним їх порівняти.

У первинноводних хордових тварин, зокрема риб, органами зовнішнього дихання є зябра – вирости слизової оболонки глоткової кишки, що містять густу сітку кровоносних капілярів.

Зябра розташовані на зябрових дугах, між якими є щілини, що сполучають порожнину кишки з водним середовищем. Вода проходить через ці щілини, а кисень, що у ній розчинений, за градієнтом парціального тиску дифундує в капіляри з одночасним виділенням вуглекислого газу.

Дводишні риби, крім зябрів, мають повітряні (легеневі) мішки – додаткові органи дихання.

У тварин, що живуть на суші, формуються повітроносні шляхи і легені. Легеневий тип дихання більш досконалий і ефективний у порівнянні із зябровим.

Уже в амфібій утворюється гортань з відповідними м'язами, трахея, прості бронхи і легені у вигляді видовжених гладких мішків.

У безхвостих амфібій стінки легеневих мішків губчасті, зі складками та перетинками.

У рептилій добре розвинена гортань, трахея і два бронхи, у стінках яких є хрящі (неповні чи повні кільця).

Дихальні шляхи птахів складаються з гортані, трахеї і бронхів. Губчасті легені складаються з часток, що мають розгалужену систему бронхів, хоча у птахів є ще й додаткові повітряні мішки. Вони розміщені між м’язами, що приводять в рух крила, тому при польоті ці мішки забезпечують інтенсивну вентиляцію легень. Газообмін проходить як при вдиху, так і при видиху.

У вищих ссавців гортань вже є органом голосоутворення, має високодиференційовані м'язи. Трахея і бронхи мають хрящовий скелет. Легені складаються з часток і вкриті з усіх боків плеврою. Внутрішньолегеневі бронхи багаторазово галузяться і закінчуються бронхіолами та альвеолярними мішечками.

У людини розвиток носа і носової порожнини пов'язаний з розвитком кісток черепа, порожнини рота й органів нюху.

Гортань, трахея і бронхи утворюються із легеневої бруньки – випинання вентральної стінки глоткового відділу тулубової кишки, тобто з ентодерми. Слід нагадати, що з ентодерми утворюються тільки епітелій нижніх повітроносних шляхів та ацинусів.

Усі інші шари слизової оболонки, хрящі, гладенькі м’язи та адвентиція розвиваються із мезенхіми – зародкової сполучної тканини, яка складається з клітин зірчастої форми з довгими відростками.

Плевра обох легень утворюється із нутрощевого і пристінкового листків правого і лівого спланхнотомів, які є несегментованими частинами мезодерми.

Легенева брунька виникає у зародка людини в кінці 3-го тижня розвитку. Вона росте вперед і донизу, її оточує щільна мезенхіма.

Отвір в первинній кишці, що веде у просвіт легеневої бруньки, пізніше перетвориться на вхід до гортані.

На 4-му тижні кінець легеневої бруньки роздвоюється на два асиметричні мішечки – закладки майбутніх легень.

З проксимального відділу цього виросту утвориться епітелій слизової оболонки гортані, а з дистального відділу – трахеї, із правого і лівого асиметричних мішечків – епітелій головних бронхів, усіх компонентів бронхового і альвеолярного дерева.

З епітелію ентодерми також утворюються гортанні, трахейні і бронхові залози.

На 5-му тижні розвитку в нижній ділянці входу в гортань утворюються два горбки – майбутні черпакуваті хрящі.

Первинна порожнина тіла – целом, розділяється на дві плевральні і одну осердну порожнини. Одночасно утворюється діафрагма, яка відокремлює грудну і черевну порожнини.

З нутрощевого листка спланхнотома формується легенева плевра, а з пристінкового листка – пристінкова плевра. Між обома листками утворюється плевральна порожнина.

З мезенхіми, яка щільно оточує зачатки легень, утворюється сполучна тканина, хрящі і судини, саме хрящі гортані розвиваються з ІІ і ІІІ горлових (зябрових) дуг.

М’язи гортані формуються із загального м’яза-стискача, що оточує глоткову кишку ззовні від хрящів.

На 6-му тижні утворюється надгортанник.

Закладка правої легені розгалужується на три вторинні бруньки, а лівої легені – на дві бруньки, з яких формуються часткові бронхи.

На 8-му тижні розвитку мезенхіма диференціюється на хрящі і м’язи, а на 9-му тижні вже можна побачити трахейні хрящі.

Впродовж 3-4-го місяців розвитку плода формується бронхове дерево.

На 10-му тижні чітко вирисовується рельєф порожнини гортані, але зникає голосова щілина, бо посилено розвивається епітелій.

Повторно і остаточно голосова щілина виникає на 7-му місяці пренатального онтогенезу. На 6-му місяці розвитку формується альвеолярне дерево (ацинуси) – альвеолярні бронхіоли, альвеолярні ходи і альвеолярні мішечки. Вже чітко утворені приблизно 16 порядків розгалуження бронхового та альвеолярного дерева.

Одночасно навколо альвеол формується капілярна сітка. В альвеолах циліндричний епітелій змінюється на одношаровий плоский епітелій.

Отже, в кінці 7-го місяця розвитку плода легені можуть виконувати дихальну функцію.

У немовлят легені розправляються впродовж чотирьох днів. У цей період налічується до 18-20 порядків розгалужень бронхового та альвеолярного дерева.

У 25-річних людей ці розгалуження мають 25-26 порядків.

У ноовнароджених порожнинаноса низька і вузька. Верхній носовий хід відсутній, середній і нижній розвинуті слабо. Носові раковини не досягають до перегородки носа, загальний носовий хід залишається вільним. Середній носовий хід формується до 6 місяців, нижній – до 2-х років, після 2-х років – верхній. Із біляносових пазух у новонароджених наявні тільки слаборозвинуті верхньощелепні. Лобна пазуха виникає лише на 2-му році життя.

  Гортань новонародженого має порівняно великі розміри, розміщена вище – на рівні 2-4 хребців. Поздовжня вісь гортані у новонародженого сильно відхилена назад і утворює з трахеєю тупий кут, відкритий дозаду, що потрібно враховувати при інтубації. Надгортанник у них розміщений вище від кореня язика, тому при ковтанні їжа обходить надгортанник латерально по грушеподібних кишенях. В результаті цього дитина може дихати і ковтати одночасно, що має велике значення при акті смоктання.

 Гортань швидко росте в перші 4 роки і в період статевого дозрівання.

Легені у нованороджених мають неправильну конусоподібну форму. Верхні частки відносно невеликих розмірів. На 2-му році життя дитини величина часток легенів одна відносно другої стає такою ж, як і в дорослих.

Легеневі ацинуси у новонароджених мають невелику кількість дрібних альвеол. Протягом 1-го року життя і пізніше ацинус росте за рахунок утворення нових альвеолярних ходів і нових альвеол. Утворення нових розгалужень альвеолярних ходів закінчується до 7-9 років, легеневих альвеол – до 12-15 років. Формування паренхіми завершується до 15-25 років.

Нижня границя легенів у новонароджених на 1 ребро вища, ніж у дорослих.

Дихальна система (systema respiratorium) поділяється на:

1) верхні дихальні шляхи:

- носову порожнину (cavitas nasi);

- глотку (pharynx);

2) нижні дихальні шляхи:

- гортань (larynx);

- трахею (trachea);

- бронхи (bronchi);

- легені (pulmones).

Порожнина носа (cauitas nasi) з її приносовнми пазухами (sinus parana­sals) (верхньощелепна, клиноподібна, ло­бова, решітчасті комірки) є місцем, де вдихуване повітря, перш ніж проникнути в легені, зігрівається, зволожується і очищаєть­ся від пилу.

Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) займає цен­тральне положення між основою черепа зверху, порожниною рота знизу, очними ямками та верхньощелепними пазухами з боків і є кістковою основою початкового відділу дихальної системи та органа нюху. Кісткова носова порожнина ділиться кістко­вою перегородкою носа на дві, найчастіше нерівні, частішії. Кісткова перегородка носа (septum nasi osseum) утворена нижньою частиною перпендикулярної пластинки ре­шітчастої кістки, лемешем, носовими гребе­нями верхньої щелепи і піднебінної кістки.

У кожній половині кісткової носової по­рожнини розрізняють шість стінок: верхню, нижню, задню, передню, присередню й бічну.

Верхня стінка утворена носовою час­тиною лобової кістки, дірчастою пластин­кою решітчастої кістки та вузьким переднім кантом передньої поверхні тіла кли­ноподібної кістки.

Нижню стінку становить кісткове піднебіння.

Задня стінка є лише на протязі верх­ньої третини. її утворює передня поверх­ня тіла клиноподібної кістки, а в двох нижніх третинах містяться хоани, які з'єднують порожнину носа з порожниною глотки. Передня стінка обох половин по­рожнини носа обмежена зверху носовими кістками, нижче від яких розташований широкий грушоподібний отвір (apertura piriformis).

Присередньою стінкою для обох поло­вин порожнини носа є кісткова перегород­ка носа.

Мал.   Кісткова  перегородка (septum nasi osseum):I   — os sphenoidale; 2  -  mandibula;  3  —  maxilla; 4  -vomer;   5 — lam. perpendicularis ossis ethmoidals;  6 — os nasale; 7 — crista Ralli; 8 — os frontale.

Бічна стінка порожнини носа утворена носовою поверхнею тіла і лобовим відрост­ком верхньої щелепи, сльозовою кісткою, решітчастою кісткою, носовою поверхнею перпендикулярної пластинки піднебінної кістки і присередньої пластинки крило­подібного відростка клиноподібної кістки. На бічній стінці є три носові раковини, що вільно звисають у порожнину носа. Над задньою частиною верхньої носової рако­вини розташований клинорешітчастий за­куток (recessus sphenoethmoidal), в який відкривається клиноподібна пазуха.

Між носовими раковинами містяться три   носових   ходи.

Мал. Бічна стінка кісткової носової порож­нини, носові раковини (conchae nasales):І — concha nasalis media; 2 — concha nasalis superior; 3 — sinus sphenoidalis; 4 — processus pterygoidcus (lam. medialis); 5 - os palatinum (lam. perpendicularis); 6,  --palatum osseum; 7 - canalis incisivus; 9 - meatus nasi inferior; 10 — concha nasaiis inferior; 11 — meatus nasi medius; 12 - meatus nasi superior; I3 - sinus frontalis.

Верхній носовий хід (meatus nasi superior) обмежений верхньою і середньою носовою раковиною; в нього відкривають­ся пазухи клиноподібної кістки і задні комірки решітчастого лабіринту.

Середній носовий хід (meatus nasi medius) обмежений середньою і нижньою носовими раковинами. Він довший і шир­ший, ніж верхній носовий хід, з'єднується з пазухами лобової кістки та верхньої щелепи, а також з передніми й середніми комірками решітчастого лабіринту.

Верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris) здається набагато вужчою внас­лідок прилягання сусідніх кісток: знизу -верхньощелепного та решітчастого від­ростків нижньої носової раковини і гач­куватого відростка решітчастої кістки, зза­ду  —  перпендикулярної пластинки під- небінної кістки. Гачкуватий відросток, що спускається зверху, ділить отвір верхньо­щелепної пазухи на два відділи — пе-редньонижній і задньоверхній. Задньо-верхній відділ, розташований між великим решітчастим пухирцем (bulla ethmoidalis) і гачкуватим відростком, формує контури вихідного отвору верхньощелепної пазу­хи — півмісяцевого розтвору (hiatus semilunaris). Верхня, ширша частина цьо­го розтвору містить решітчасту лійку (infundibulum ethmoidalc), через отвір якої лобова пазуха сполучається з середнім но­совим ходом. Розташований ззаду і трохи вище середньої носової раковини клино-піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) зв'язує крилопіднебінну ямку з середнім і верхнім носовими ходами.

Нижній носовий хід (meatus nasi infe­rior) розташований під нижньою носовою раковиною; у нього впадає нососльозовий канал (canalis nasolacrimalis), що почи­нається в очній ямці.

Простір між кістковою носовою перего­родкою і носовими раковинами у вигляді вузької щілини називається спільним носо­вим ходом (meatus nasi communis). Він пе­реходить за раковинами в дуже короткий носоглотковий хід (meatus nasopharyngeus), який відкривається в глотку.

Слід додати, що нижня стінка по­рожнини носа видовжена за рахунок м'я­кого піднебіння, а кісткова частина допов­нена спереду хрящовою {pars cartilagi-пеа). Передня стінка порожнини носа об­межена носом.

Ніс (nasus) має форму тригранної піра­міди. Задньої грані немає: задній край бічних граней безпосередньо переходить у поверхню лиця. Ніс має корінь (radix nasi) і спинку носа (dorsum nasi), а знизу і спереду закінчується верхівкою (apex nasi), або кінчиком носа. Два обмежені крилами носа (alac nasi) отвори — ніздрі (nares) ведуть у порожнину носа.

Основу носа утворюють носові кістки та лобові відростки верхньощелепних кісток, а також тісно зв'язані з ними гіалінові хрящі (залишки хрящо­вої носової капсули).

Хрящі носа — це великий криловий хрящ з присередньою ніжкою, малі кри­лові, додаткові носові хрящі, хрящ носо­вої перегородки, лемешево-носовий хрящ. Шкіра носа ніжна, звичайно не має воло­сяного покриву, в ділянці верхівки та крил щільно зрощена з розташованими під нею тканинами і містить велику кількість саль­них залоз. Форма носа у людини досить варіабельна, що визначається також спад­ковістю.

Передній відділ порожнини носа, вкри­тий продовженням шкіри носа, називається присінкам порожнини носа (vestibulum nasi). Від решти

порожнини носа присінок відділений невеликим виступом — поро­гом носа (limen nasi), утвореним випинан­ням верхнього краю бічної ніжки велико­го хряща крила носа.

На бічній стінці порожнини носа роз­ташовані раковини носа: найвища рако­вина носа (concha nasi supreme), верхня (concha nasi superior), середня (concha nasi media) і нижня (concha nasi inferior), а та­кож проміжки між раковинами - верхній, середнії! і нижній носові ходи.

Верхній носовий хід (meatus nasi supe­rior) розташований між верхньою і середньою носовими раковинами. В нього від­кривається клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis) і задні решітчасті комірки (ccllulae cthmoidales posteriores).

Середній носовий хід (meatus nasi me­dius) міститься між середньою і нижньою носовими раковинами. Він сполучається З лобовою пазухою (sinus frontalis) і верх­ньощелепною (гайморовою) (sinus maxi-llaris), а також з передніми і середніми решітчастими комірками.

Нижній носовий хід (meatus nasi infe­rior) обмежений нижньою носовою рако­виною зверху і піднебінням знизу. Тут закінчується нососльозова протока (ductus nasolacrimalis), через яку сльозовий мішок сполучається з порожниною носа. Ззаду порожнина носа через хоани (сіюапае) з'єднується з носовою частиною глотки.

Мал. Порожнин;) носа (cavitas ntisi) (стріловий розпил):1 - bulla enthmoldalis et hiatus semilunaris: 2 – concha nasalis inferior (відрізана); 3 — concha nasalis media (підрізана); 4 — concha nasalis superior (підрізана); 5 -sinus sphenoidalis; 6 — meatus nasi superior; 7 — meatus nasi medius; 8 - meatus nasi inferior; 9 - tonsilla pharyngea; 10 — ostium pharyngeum lubac auditivae; 11 — palatum molle; І2 - palatum durum; 13 — canalis nasolacrimal (вічко): 14 — vestibulum nasi; 15 — processus uncinatus: 16 - sinus frontalis.

Слизова оболонка порожнини носа вкрита війчастим епітелієм, ніжна, звичай­но помірно волога (містить слизові зало­зи), щільно зрощена з прилеглими струк­турами, вона безпосередньо переходить у слизову оболонку носової частини глотки, приносовнх пазух і слухової (євстахієвої) труби. У слизовій оболонці уздовж країв нижньої та середньої носових раковин розташовані печеристі венозні сплетення раковин (plexus cavernosi concharum). Вони сприяють зігріванню вднхуваного повітря під час його проходження через порожнину носа. Крім того, у слизовій оболонці переднього відділу перегородки носа поверхнево міститься велика кіль­кість дрібних артерій і вен, які часто є дже­релом носових кровотеч.

Слизову оболонку порожнини носа поді­ляють на нюхову ділянку (слизова оболон­ка верхньої раковини і верхня частина пе­регородки носа), що містить нюхові рецеп­тори, і дихальну (решта слизової оболонки).

Найважливішою функцією порож­нини носа і лриносових пазух є дихальна. Ця функція, в свою чергу, зумовлює дос­татнє кровопостачання слизової оболонки. Якщо в порожнині носа не проходить струмінь повітря (під час дихання ротом), то в слизовій оболонці носа виникає недо­статність кровопостачання. Це сприяє про­никненню в оболонку інфекції, яка легко поширюється в приносові пазухи, носову ча­стину глотки, слухову трубу і середнє вухо (барабанна порожнина). Тому слід якомо­га раніше привчати дітей дихати через ніс.

Кровопостачання носа і стінок носової порожнини здійснює верхньощелеп­на (клинопіднебінна гілка) і очна (решіт­часті гілки) артерії. Відтік венозної крові -у лицеву вену і крилоподібне сплетення.

Лімфатичне русло в слизовій оболонці носової порожнини досить вели­ке. Лімфа відтікає в піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли.

Іннервація: чутливі гілки очного і верхньощелепного нервів, післявузлові па­расимпатичні волокна крилопіднебінного вузла, симпатичні нерви внутрішнього сон­ного сплетення.

VIDEO

Гортань (larynx)

Гортань розміщена в передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior) на рівні IV–VI (VII) шийних хребців (vertebrae cervicales [IV–VI (VII)]).

Спереду її вкривають м’язи шиї (musculi colli), які лежать нижче під’язикової кістки (os hyoideum).

З боків від гортані (larynx) проходять судинно–нервові пучки шиї і розміщені частки щитоподібної залози (glandula thyroidea).

Ззаду до гортані (larynx) прилягає гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis), що переходить у стравохід (oesophagus).

Скелет гортані складається з парних і непарних хрящів.

Стінка гортані складається з слизо вої оболонки з підслизовим прошарком м'язової та адвентиціальної оболонок Твердий каркас гортані утворюють хрящі, похідні III —V глоткових дуг. До них на­лежать непарні перснеподібний і щитопо­дібний хрящі, надгортанник і парні - чер­пакуваті, ріжкуваті та клиноподібні хрящі

До непарних хрящів гортані належать:

- щитоподібний хрящ (cartilago thyroidea), що складається з правої та лівої пластинок (laminae dextra/sinistra), які мають верхні роги (cornua superiora) і нижні роги (cornua inferiora); пластинки сходяться під кутом, утворюючи гортанний виступ (prominentia laryngea) – Адамове яблуко; має верхню і нижню щитоподібні вирізки (incisuraе trhyroideae superior et inferior) та косу лінію (linea obliqua);

- перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea), що має спереду дугу перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae), ззаду – пластинку перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae);

- надгортанний хрящ (cartilago epiglottica), що є складовою надгортанника (epiglottis), має надгортанне стебло (petiolus epiglottidis) і надгортанний горбок (tuberculum epiglotticum).

До парних хрящів гортані належать:

- черпакуваті хрящі (cartilagines arytenoideae), які мають основу черпакуватого хряща (basis cartilaginis arytenoideae), верхівку черпакуватого хряща (apex cartilaginis arytenoideae), м’язовий відросток (processus muscularis), передньобічну поверхню (facies anterolateralis), на якій розміщений голосовий відросток (processus vocalis), присередню поверхню (facies medialis) та задню поверхню (facies posterior). Ці хрящі лежать на пластинці перснеподібного хряща (cartilago cricoidea);

- ріжкуваті хрящі (cartilagines corniculatae), які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складки (plica aryepiglottica) на верхівці черпакуватих хрящів (apex cartilaginum arytenoidearum);

- клиноподібні хрящі (cartilagines cuneiformes), які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складки (plica arytenoёpiglottica) спереду від ріжкуватих хрящів (cartilagines corniculatae).

Між хрящами гортані розрізняють такі суглоби:

- персне–щитоподібний суглоб (articulatio cricothyroidea) – між нижніми рогами щитоподібного хряща (cornua inferiora cartilaginis thyroideae) і дугою перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae); у цьому суглобі відбуваються рухи навколо лобової осі;

- персне–черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoidea) – між основою черпакуватих хрящів (basis cartilaginum arytenoidearum) і пластинкою перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae). У цьому суглобі

відбуваються рухи навколо вертикальної осі (обертання) та ковзні рухи черпакуватих хрящів (cartilagines arytenoideae) назустріч один одному.

До зв’язок гортані належать:

- щито–під’язикова перетинка (membrana thyrohyoidea), яка підвішує гортань (larynx) до під’язикової кістки (os hyoideum);

- серединна персне–щитоподібна зв’язка (lig. cricothyroideum medianum);

- щито–надгортанна зв’язка (lig. thyroеpiglotticum);

- під’язиково–надгортанна зв’язка (lig. hyoepiglotticum);

- голосові зв’язки (ligamenta vocalia), які натягнуті між внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хряща (cartilago thyroidea) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum;

- зв’язки присінка (ligg. vestibularia), що розташовані над голосовими зв’язками (ligamenta vocalia).

До волокнисто–еластичної перетинки гортані (membrana fibroёlastica laryngis) належать:

- еластичний конус (conus elasticus), розташований під слизовою підголосникової порожнини (cavitas infraglottica). Верхній вільний край цього конуса потовщений, натягнутий між щитоподібним хрящем (cartilago thyroidea) спереду та голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum) ззаду; утворює на кожній стороні гортані голосову зв’язку (lig. vocale);

- чотирикутна перетинка (membrana quadrangularis), яка розташована над еластичним конусом (conus elasticus) і на нижньому краї містить присінкову зв’язку (lig. vestibulare).

Волокнисто–еластичні перетинки гортані (membranae fibroёlasticae laryngis) разом з хрящами гортані (cartilagines laryngis) утворюють скелет гортані.

М’язи гортані (musculi laryngis) поділяються на м’язи, що звужують голосову щілину (rima glottidis), розширюють її, і м’язи, що змінюють напруження голосових зв’язок (ligamenta vocalia).

До м’язів–звужувачів голосової щілини (rima glottidis) належать:

- бічний персне–черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus lateralis);

- щито–черпакуватий м’яз (m. thyroarytenoideus);

- поперечний черпакуватий м’яз (m. arytenoideus transversus);

- косі черпакуваті м’язи (mm. arytenoidei obliqui).

До м’язів–розширювачів голосової щілини (rima glottidis) належать:

- щито–надгортанна частина (pars thyroёpiglottica) щито–черпакуватого м’яза (m. thyroarytenoideus). Його функція: піднімає надгортанник та розширює вхід в гортань і присінок гортані;

- задній персне–черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus posterior).

До м’язів, що змінюють напруження голосових зв’язок, належать:

- персне–щитоподібний м’яз (m. cricothyroideus), що натягує голосову зв’язку (lig. vocale);

- голосовий м’яз (m. vocalis), розміщений у товщі голосової складки (plica vocalis). Він розслабляє голосову зв’язку (lig. vocale).

Порожнина гортані (cavitas laryngis) має:

- вхід до гортані (aditus laryngis);

- присінок гортані (vestibulum laryngis);

- шлуночок гортані (ventriculus laryngis);

- голосник (glottis);

- підголосникову порожнину (cavitas infraglottica).

Голосник має голосову складку (plica vocalis) і голосову щілину (rima glottidis; rima vocalis).

Вхід до гортані (aditus laryngis) обмежований:

- спереду надгортанним хрящем (cartilago epiglottica);

- ззаду – черпакуватими хрящами (cartilagines arytenoideae);

- з боків – черпакувато–надгортанними складками (plicaе aryepiglotticaе), в яких помітні:

- клиноподібний горбок (tuberculum cuneiforme);

- ріжкоподібний горбок (tuberculum corniculatum) – місця розташування однойменних парних хрящів гортані (cartilagines laryngis).

Голосова щілина (rima glottidis; rima vocalis) – найвужче місце порожнини гортані (cavitas laryngis); вона розташована між правою та лівою голосовими зв’язками (ligg. vocalia dextrum et sinistrum) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum). Вона має:

- міжперетинкову частину (pars intermembranacea) ;

- міжхрящову частину (pars intercartilaginea);

- міжчерпакувату складку (plica interarytenoidea).

Між голосовою та присінковою зв’язками (ligg. vocale et vestibulare) на кожній половині гортані розташована щілина, яка називається шлуночком гортані (ventriculus laryngis).

Підголосникова порожнина (cavitas infraglottica) – це нижня розширена частина гортані (laryngis), яка переходить у трахею (trachea).

Матеріали підготував доцент Боймиструк І.І.