Анатомічна номенклатура. Осі і площини. Загальна характеристика скелета. Будова кісток. Окістя.
Загальна будова хребця. Шийні, грудні і поперекові хребці. Крижова кістка, куприк. Ребра, грудина. Хребтовий стовп у цілому. Грудна клітка в цілому.
КІСТКИ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ.
(Занаття 1.)
Анатомія людини є фундаментальною наукою не тільки в підготовці лікарів, але і всієї культури світосприйняття.
Видатний вчений–лікар Мухін Є.О. (1766–1850) ще у XVIII столітті зауважив: „Лікар не анатом, не тільки не корисний, але й шкідливий”.
Анатомія є складовою частиною науки морфології. До неї належать також гістологія (наука про тканини), цитологія (наука про клітину), ембріологія (наука про розвиток зародка), паталогічна анатомія (наука про будову організму, зміненого під впливом різних захворювань).
Анатомія разом із фізіологією складає фундамент медичної освіти та медичної науки.
У свій час видатний акушер–гінеколог Губарев А.П. (1855–1931) писав: „Без анатомії немає ні терапії, ні хірургії, а є лише прикмети та забобони”.
Анатомія – це наука про форму і будову організму людини і його складових органів та систем, а також про їх розвиток і функції. Ця наука належить до біологічних наук, об’єднаних загальним терміном “морфологія” (від грецького morpho – форма, logos – вчення).
Завдання анатомії як науки полягає у системному підході до опису форми, будови і положення (топографії) частин та органів тіла в єдності з виконуваними функціями з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей людини. У зв’язку із зазначеним, анатомію поділяють на:
- описову анатомію (опис органів, які вивчали під час розтину трупів);
- системну анатомію (вивчення організму за системами – кістковою, м’язовою, внутрішніми органами тощо);
- топографічну анатомію (вивчає взаємне розміщення органів, судин і нервів у різних ділянках тіла, що має значення для хірургії);
- пластичну анатомію (досліджує статику і динаміку зовнішніх форм тіла, а внутрішню будову розглядає переважно для того, щоб зрозуміти виразність зовнішніх форм тіла людини, тобто вивчає пропорції тіла і його форми; її викладають переважно у художніх навчальних закладах при підготовці скульпторів та художників). Пластичну анатомію ще називають прикладної анатомією.
- функціональну анатомію (вивчає окремі органи і системи органів у зв’язку з їх функцією);
- динамічну анатомію (вивчає не лише будову опорно–рухового апарату, але й динаміку рухів, і має значення для правильного розуміння фізичного розвитку людини);
- вікову анатомію (вивчає вікові зміни органів і тканин в індивідуальному розвитку людини – онтогенез, а похилого віку – геронтологія). Розвиток людини до народження, зокрема, у зародковому періоді, розглядає ембріологія;
- порівняльну анатомію (вивчає подібності та відмінності будови органів тварин та людини, досліджує особливості будови тіла тварин на різних етапах еволюції, що допомагає з’ясувати історичний розвиток організму людини філогенез).
Основними методами дослідження будови фізичного тіла людини є:
- соматоскопія;
- антропометрія;
- макро– і мікроскопічне препарування;
- мацерація;
- ін’єкція;
- просвітлення;
- корозія;
- виготовлення топографічних зрізів;
- оптична і електронна мікроскопія (гістологічний, гістохімічний та ультрамікроскопічний методи);
- цитолюмінесцентний аналіз;
- експериментальне моделювання;
- конструювання моделей;
- рентгеноскопія і рентгенографія;
- комп’ютерна томографія;
- ядерно–магнітно–резонансне і ультразвукове дослідження;
- ендоскопія.
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТІЛО ЛЮДИНИ
Під час анатомічного дослідження початкове положення тіла людини є вертикальним. В анатомії прийнято вивчати тіло людини із зімкнутими нижніми та опущеними у стані супінації (долоні повернені вперед, supinatio) — верхніми кінцівками. Зворотне положення, тобто коли долоні повернені назад, називається пронацією (pronatio) (мал. 1).
У тілі людини розрізняють голову (caput), шию (соllum), тулуб (truncus) і дві пари кінцівок (верхні та нижні) (mem-brae superiores et inferiores).
Тулуб людини має два кінці — верхній (superior) і нижній (inferior) і чотири поверхні — передню (anterior), задню (posterior), дві (праву й ліву) бічні (латеральні) (lateralis dextra/sinistra).
На кінцівках визначають також два кінці відносно тулуба: проксимальний (proximalis), тобто ближчий, і дистальний (distalis), тобто дальший.
І в анатомічній термінології, і в клінічній практиці прийнято такі визначення: глибокий (profundus), поверхневий (superficial), верхній (superior), нижній (inferior), внутрішній (internus), зовнішній (exter-nus), великий (magnus), малий (parvus), більший (major), менший (minor), найменший (minimus) тощо.
ОРІЄНТУВАННЯ І РОЗТАШУВАННЯ ЧАСТИН ТІЛА, ОРІЄНТУВАЛЬНІ ПЛОЩИНИ
Для загального орієнтування й уточнення локалізації різних частин і органів тіла людини користуються площинами, проведеними в трьох взаємно перпендикулярних напрямках: стріловому (від лат. sagitta — стріла) (площина спрямована спереду назад - стрілова), лобовому (від лат. from — лоб) (площина розташована паралельно площині лоба — лобова, або вінцева) і горизонтальном}' (площина, що перетинає тіло впоперек) (див. мал. 1). Стрілова площина, проведена чітко по середині тулуба, називається серединною (mediana).
Відносно зазначених площин розрізняють таке розташування частин тіла (точок та ін.): бічне, або латеральне (lateralis), — ближче до бічних поверхонь тіла відносно серединної площини, присереднє, або медіальне (medialis), — ближче до серединної площини, протилежне бічному, або зовнішньому; переднє, або вентральне (ventralis), — ближче до передньої (вентральної) поверхні; заднє, або дорзальне (dorsalis), — ближче до задньої поверхні тіла відносно лобової площини; верхнє, або краніальне (cranialis), — ближче до головного кінця, і нижнє, або каудальне (caudalis), — ближче до хвостового кінця тіла відносно горизонтальної площини.
ДІЛЯНКИ ТІЛА Й ОРІЄНТУВАЛЬНІ ЛІНІЇ
Для кращого орієнтування в розташуванні та проекції внутрішніх органів на тулубі уявно проводять передню і задню серединні лінії (Ііп. mediana anterior/ posterior) (мал. 2). Потім на передній поверхні грудної клітки проводять такі лінії: груднинну (Ііп. stemalis) — уздовж зовнішнього краю груднини; середньоключнчну (Ііп. medioclavicularis) — вертикально донизу від середини ключиці; білягруднннну (Ііп. parastcrnalis) — між груднинною і середньоключнчною; передню, середню і задню пахвові (Ііп. axillaris anterior, media, posterior) — від переднього краю, середини та заднього краю пахвової ямки; лопаткову (Ііп. scapularis) — через середину нижнього кута лопатки; прихребтову (Ііп. paravertebral) — через верхівки поперечних відростків хребців.
Кожна частина тіла людини може бути поділена на топографо-анатомічні ділянки. Так, у мозковому відділі голови виділяють лобову, тім'яну й потиличну ділянки. На бічній поверхні мозкового відділу є також скронева, слухова і соскоподібна ділянки. На лицевій ділянці голови розрізняють ділянки: очноямкову, підочноямкову, щічну, привушно-жувальну, виличну, носову, ротову, підборідну.
Шия має передню, груднинно-ключично-соскоподібну, бічну і задню ділянки. У передній ділянці шиї розрізняють: присередній і бічний трикутники, які відділені груднинно-ключично-соскоподібною ділянкою. Присередній трикутник складається з піднижньощелепного, підпідборідного, сонного і лопатково-трахейного, бічний — з лопатково-трапецієподібного й лопатково-ключичного трикутників.
Передні та бічні ділянки грудної клітки: передгруднинна, підключична ямка, грудна, бічна грудна ділянка молочної залози, підмолочнозалозова, пахвова, пахвова ямка.
Ділянки живота: підребер'я, надчерев'я (надчеревна ямка), бічна, пупок (пупкова ділянка), пахвина (пахвинна ділянка), підчерев'я (лобкова ділянка) (мал. 3)
. 
Мал. 3. Ділянки живота:
1 — надчерев'я (надчерепна): 2, 3 — підребер'я (підреброва); 4 — пупкова; 5. 6 - бічні; 7 — підчерев'я (лобкова); 8, 9 — пахвина (пахвинні)
Ділянки спини: хребтова, крижова, лопаткова, підлопаткова, поперекова (нижній і верхній поперекові трикутники).
Ділянки промежини: відхідникова, сечово-статева.
Ділянки верхньої кінцівки: дельтоподібна, плечова (передня/задня), ліктьова (передня/задня), передплічна (передня/задня), кисті: зап'ясткова (передня/задня), тильна, долоня (долонна), пальці.
Ділянки нижньої кінцівки: сіднична, кульшова, стегна (передня/ задня), коліна (передня/задня), гомілки (передня/ задня), литки, надп'ятково-гомілкова (передня/задня, закісточкова (бічна/присередня), стопи (п'яткова, тильна стопи, підошва, пальці).
Скелет
Скелет, skeleton (від грец. skeletos – висохлий, висушений), представлений сукупністю кісток, які утворюють в тілі людини твердий остов, що забезпечує виконання таких функцій:
- опори; - є депо макро– і мікроелементів;
- пересування; - обміну речовин;
- захисту; - кровотворної.
Кістка (os) є органом, який побудований з кісткової тканини (textus osseus), хрящової тканини (textus cartilagineus), вкрита ззовні окістям (periosteum) і містить кістковий мозок (medulla ossium).
Кожна кістка має певну форму, величину і положення в тілі.
На формоутворення кісток впливають умови, в яких кістки розвиваються; якщо умови однакові або близькі, то кістки мають певну схожість (наприклад, хребці).
Найважливішими з таких факторів є прикріплення до кісток м’язів, а також прилеглість кісток, судин, нервів та інших органів.
На поверхні кісток є різноманітні підвищення, заглибини і отвори.
Поверхня кісток в місцях прикріплення м’язів нерівна: вгнута або (частіше) опукла.
При описі зовнішньої форми кістки звертають увагу на характер її поверхонь; вони можуть бути плоскі, вгнуті або опуклі, гладкі або шорсткі.
Суглобові поверхні найгладші, вони переважно розміщені на кінцях довгих кісток і з’єднують їх між собою.
Кістка складається з органічної та неорганічної речовини. Органічна речовина має назву осеїну, це різновидність колагену.
З’єднання осеїну з неорганічною речовиною дає важливі фізичні властивості: пружність, тривкість. Окрім того, кістка є депо хімічних елементів.
Хребці (vertebrae)
Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із:
- 7 шийних хребців;
- 12 грудних хребців;
- 5 крижових хребців;
- 5 поперекових хребців;
- 3–5 куприкових хребців.
Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) є справжніми хребцями (vertebrae verae)
Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зростаються відповідно у крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).
Функція хребців:
1. Опорна і амортизаційна.
2. Захисна.
3. Рухова.
4. Метаболічна.
5. Кровотворна.
Кожний хребець складається з:
- тіла хребця (corpus vertebrae);
- дуги хребця (arcus vertebrae).
Вони обмежовують хребцевий отвір (foramen vertebrale);отвори, накладаючись один на один, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).
На дузі є 7 відростків:
- непарний остистий відросток (processus spinosus);
- парні поперечні відростки (processus transversi) – для з’єднання з ребрами (costae);
- парні верхні суглобові відростки (processus articulares superiores);
- парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – для з’єднання між собою.
Особливості будови шийних та грудних хребців.
Шийні хребці мають такі загальні особливості:
1. На поперечних відростках (processus transversi) є поперечні отвори (foramina transversaria).
2. Остисті відростки (processus spinosi) роздвоєні (крім VII хребця).
3. Поперечні відростки (processus transversi) мають:
- передні горбки (tubercula anteriora);
- задні горбки (tubercula posteriora), які розташовані, відповідно, на ребровому відростку – processus costalis (передньому відростку – processus anterior) і власне поперечному відростку – processus transversus (задньому відростку – processus posterior);
- борозну спинномозкового нерва (sulcus nervi spinalis).
4. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать майже у горизонтальній площині.
5. Тіло хребця (corpus vertebrae) вгорі скошене в поперечній площині, а знизу – в стріловій площині.
Особливості атланта [C I], першого шийного хребця (atlas [C I]):
1. Відсутнє тіло хребця (corpus vertebrae).
2. Замість тіла хребця (corpus vertebrae) є дві бічні маси атланта (massae laterales atlantis)
3. Бічні маси атланта (massae laterales atlantis) з’єднані передньою дугою атланта (arcus anterior atlantis) і задньою дугою атланта (arcus posterior atlantis).
4. На передній дузі атланта (arcus anterior atlantis) є передній горбок (tuberculum anterius), а на задній дузі атланта (arcus posterior atlantis) – задній горбок (tuberculum posterius).
5. На бічних масах є відповідні верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) і нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores).
6. На задній поверхні (facies posterior) передньої дуги атланта (arcus anterior atlantis) є ямка зуба (fovea dentis) для з’єднання із зубом осьового хребця (axis).
Осьовий хребець [C II], другий шийний хребець (axis [C II]) має на тілі зуб осьового хребця (dens axis), який складається з верхівки зуба (apex dentis) і основи зуба (basis dentis).
На зубі розташовані передня суглобова поверхня (facies articularis anterior) та задня суглобова поверхня (facies articularis posterior).
На хребці вже є нижній суглобовий відросток (processus articularis inferior) та остистий відросток (processus spinosus).
III–VI шийні хребці [C III – C VI] – типові. Передній горбок (tuberculum anterius) на поперечному відростку VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком (tuberculum caroticum), тому що до нього можна притиснути загальну сонну артерію (arteria carotis communis) при зупинці кровотечі з її гілок.
VII шийний хребець [C VII] називається виступним хребцем (vertebra prominens), тому що він має довгий нероздвоєний остистий відросток (processus spinosus). Він є орієнтиром для лікарів при відрахуванні хребців (vertebrae).
Особливості грудних хребців [T I – T XII] (vertebrae thoracicae [T I – T XII])
1. Мають на тілі верхні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales superiores) та нижні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales inferiores) для з’єднання з головками ребер (capita costarum).
2. На поперечних відростках (processus transversi) знаходяться реброві ямки поперечних відростків (foveae costales processuum transversorum) для з’єднання з горбками ребер (tubercula costarum), окрім T XI – T XII.
3. Остисті відростки (processus spinosi) довгі, спрямовані вниз, черепицеподібно накривають один одного.
4. Суглобові поверхні (facies articulares) верхніх суглобових відростків (processus articulares superiores) і нижніх суглобових відростків (processus articulares inferiores) лежать у лобовій площині.
Перший грудний хребець (vertebra thoracica I): на бічній поверхні тіла хребця (corpus vertebrae) має повну верхню реброву ямку (fovea costalis superior) і нижню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis inferior).
Х грудний хребець (vertebra thoracica X): на тілі (corpus vertebrae) має тільки верхню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis superior).
ХІ–ХІI грудні хребці (vertebrae thoracicae ХІ–ХІI): на тілі хребців (corpus vertebrae) є повна реброва ямка (fovea costalis), а на їх поперечних відростках (processus transversus) реброві ямки (foveae costales) відсутні.
Верхні суглобові відростки (processus articulares superiores) XII грудного хребця (vertebrae thoracicae ХІI) розміщені у лобовій площині, а нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – у стріловій площині.
Особливості будови поперекових, крижових і куприкових хребців.
Особливості поперекових хребців
1. Мають соскоподібний відросток (processus mamillaris) та додатковий відросток (processus accessorius).
2. Масивне тіло (corpus).
3. Заокруглений короткий остистий відросток (processus spinosus).
4. Довгі поперечні відростки (processus transversi), які є рудиментами ребер (costae) і називаються реброподібними відростками; ребровими відростками (processus costiformes; processus costales).
5. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать в стріловій площині, при цьому верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) обернені всередину, а нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores) – назовні.
Крижова кістка (os sacrum) утворена п’ятьма крижовими хребцями (vertebrae sacrales), які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Вгорі на ній розташована основа крижової кістки (basis ossis sacri), а внизу – верхівка крижової кістки (apex ossis sacri). На кістці є тазова поверхня (facies pelvica), або передня поверхня (facies anterior), та спинна поверхня (facies dorsalis), або задня поверхня (facies posterior).
На тазовій поверхні (facies pelvica) є чотири поперечні лінії (lineae transversae), які утворилися внаслідок зрощення тіл хребців (corpora vertebrarum). Є чотири пари передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora) і чотири пари задніх крижових отворів (foramina sacralia posteriora).
На спинній поверхні (facies dorsalis) внаслідок зрощення відростків (processus) утворилося п’ять гребенів (cristae):
- серединний крижовий гребінь (crista sacralis mediana) – непарний;
- присередній крижовий гребінь (crista sacralis medialis) – парні
- бічний крижовий гребінь (crista sacralis lateralis) – парні.
Всередині кістки проходить крижовий канал (canalis sacralis), який внизу на верхівці закінчується крижовим розтвором (hiatus sacralis). Останній обмежений двома крижовими рогами (cornua sacralia).
На бічних частинах (partes laterales) крижової кістки (os sacrum ) знаходяться вушкоподібні поверхні (facies auriculares) для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток (ossa iliae). Позаду вушкоподібної поверхні (facies auricularis) добре помітна горбистість крижової кістки (tuberositas ossis sacri).
Тіло V поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis V) з тілом I крижового хребця (corpus vertebrae sacralis I) утворюють кут (angulus), спрямований уперед – мис (promontorium).
Куприкова кістка; куприк (os coccygis; coccyx)
[Куприкові хребці I – IV; vertebrae coccygeae I – IV]
Куприкова кістка (os coccygis) (вид спереду і ззаду):
1 — cornua coccygea — рудименти верхніх суглобових відростків; 2 — рудименти поперечних відростків
Куприкова кістка утворена 3–5 куприковими хребцями (vertebrae coccygeae), які зрослися, має тіло куприкової кістки (corpus ossis coccygis) і спрямовані угору куприкові роги (cornua coccygea).
Усі хребці утворюють хребтовий стовп (columna vertebralis). Він має:
- первинну кривину (curvatura primaria). Первинні скривлення хребта є наслідком черевного згинання ембріона і зберігаються в грудній і тазовій ділянках. До них належать грудний кіфоз (kyphosis thoracica) і крижовий кіфоз (kyphosis sacralis) – це вигини, які обернені назад:
- вторинну кривину (curvatura secundaria). Вторинні скривлення хребта є дорсально ввігнутими, спричиненими дією м’язів плода, і на початковій стадіїї скоріше функціональні, ніж структурні. До них належать шийний лордоз (lordosis cervicis) і поперековий лордоз (lordosis lumbalis), які обернені вперед.
При неправильній поставі може розвинутись сколіоз (scoliosis) – бічний вигин хребтового стовпа (частіше в грудному відділі).
СКЕЛЕТ ГРУДНОЇ КЛІТКИ
Скелет грудної клітки (skeleton thoracis) є кістковою основою грудного відділу тулуба, де містяться життєво важливі органи (серце, легені). Грудна клітка утворена ззаду грудними хребцями, з боків - ребрами, спереду - грудниною.
Груднина (sternum)
Груднина (sternum), на відміну від інших кісток грудної клітки, належить до пізніх філогенетичних утворів, що розвинулися внаслідок злиття вентральних кінців ребер. Появу цієї кістки у більшості хребетних пов'язують з розвитком кінцівок. Це підтверджується тим, що у змій, які повторно втратили кінцівки, як відомо, груднини немає.
У людини груднина має форму дещо випуклої наперед подовженої пластинки.
Груднина складається з ручки груднини (manubrium sterni), тіла груднини (corpus sterni) і мечоподібного відростка (processus xiphoideus).
Між тілом груднини (corpus sterni) і ручкою груднини (manubrium sterni) утворюється кут груднини (angulus sterni), який добре пальпується під шкірою (cutis), відкритий дозаду.
На ручці груднини (manubrium sterni) зверху розташована яремна вирізка (incisura jugularis), а по боках – ключичні вирізки (incisurae clavicularеs).
На бічних поверхнях груднини є реброві вирізки (incisurae costales) для з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер (costae).
Груднина - губчаста кістка, вкрита тонкою пластинкою компактної речовини. Завдяки великій кількості кровоносних судин у груднині її використовують для переливання крові. Крім того, з груднини беруть донорський червоний кістковий мозок для пересадження хворим на променеву хворобу та ін.
Точки скостеніння в груднині виникають зверху донизу в такому порядку: у ручці на 4-му, у перших трьох сегментах на 7-9-му місяцях ембріогенезу, в 4-му сегменті - на 1-му й мечоподібному відростку найчастіше на 7-му році життя. Сегменти тіла груднини зростаються до 16 років, мечоподібній! відросток з тілом - після 30 років. Так само пізно виникає синостоз між тілом і ручкою груднини.
Ребра (costaе)
Людина має 12 пар ребер (costae). У далеких зоопредків людини, як і в багатьох сучасних ссавців, ребер значно більше. Кожне ребро - це зігнута вузька і трохи скручена по довжині пластинка. Складається з двох нерівних частин - більшої задньої кісткової частини та меншої передньої (ребрового хряща) і має два кінці - хребтовий, яким з'єднується з хребтом, і груднинний.
Кожне ребро (costa) складається з кісткової частини (реброва кістка – os costale) і хрящової частини (ребровий хрящ – cartilago costalis).
Верхні сім ребер (costae) – справжні ребра (costae verae), тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною (sternum).
VIII–ХII ребра (costae) з грудниною не з’єднуються і називаються несправжніми ребрами (costae spuriae).
VIII–Х ребра (costae) сполучаються з хрящовою частиною вищележачого ребра.
XI–XII ребра мають короткий ребровий хрящ (cartilago costalis), який закінчується в м’язах черевної стінки, і ще називаються коливними ребрами (costae fluctuantes).
Кісткова частина ребра (реброва кістка – os costale) має передній кінець– груднинний кінець (extremitas sternalis) і задній кінець – хребтовий кінець (extremitas vertebralis).
На хребтовому кінці (extremitas vertebralis) розрізняють головку ребра (caput costae), на якій міститься суглобова поверхня головки ребра (facies articularis capitis costae). Вона у II – X ребер розділена на верхню і нижню частину гребенем головки ребра (crista capitis costae). I, XI, XII ребра такого гребеня не мають.
За головкою ребра (caput costae) розташована шийка ребра (collum costae), перед якою знаходиться горбок ребра (tuberculum costae).
На горбку ребра (tuberculum costae) є суглобова поверхня горбка ребра (facies articularis tuberculi costae) для з’єднання із ямкою поперечного відростка хребця (fovea costalis processus transversi).
Хребтовий кінець ребра (extremitas vertebralis costae), переходячи в тіло ребра (corpus costae), утворює кут ребра (angulus costae).
Тіло ребра (corpus costae) має внутрішню і зовнішню поверхні (facies interna et externa), верхній і нижній краї (margo superior et margo inferior).
На внутрішній поверхні нижнього краю ребра розташована борозна ребра (sulcus costae), де проходять судини і нерви.
Перше ребро [I] (costa prima [I]) має верхню і нижню поверхні, зовнішній і внутрішній краї. Кут ребра (angulus costae) сходиться з горбком ребра (tuberculum costae).
На верхній поверхні першого ребра (costa prima) міститься горбок переднього драбинчастого м’яза (tuberculum musculi scaleni anterioris), спереду від якого проходить борозна підключичної вени (sulcus venae subclaviae), а позаду – борозна підключичної артерії (sulcus arteriae subclaviae).
На зовнішній поверхні другого ребра [II] (costa secunda [II]) розташована горбистість переднього зубчастого м’яза (tuberositas musculi serrati anterioris).
Іноді, як явище атавізму, трапляється більше ребер. З віком збільшується нахил ребер.
Скостеніння ребер відбувається в такому порядку. На восьмому тижні ембріогенезу з'являється точка скостеніння в тілі; у головці та горбку ребра точки скостеніння виникають у 10-12 років. До 20 - 22 років, як правило, настає синостоз усіх частин ребра.
хребтовий стовп, хребет в цілому(columna vertebralis)
Він складається з усіх справжніх хребців (vertebrae verae), крижової кістки (os sacrum) та куприка (os coccygis) і міжхребцевих симфізів (symphyses intervertebrales) із зв’язковим апаратом.
Функціональне значення хребтового стовпа (columna vertebralis):
- підтримує голову (caput);
- є гнучкою віссю стовбура або тулуба (truncus);
- бере участь в утворенні стінок грудної, черевної і тазової порожнин (cavitates thoracis, abdominis et pelvis).
У хребтовому каналі (canalis vertebralis) міститься спинний мозок (medulla spinalis), його оболони (meninges spinales) і судини (vasa).
Спереду хребет (columna vertebralis) є найширшим біля крижової кістки (os sacrum), догори поступово звужується до рівня V грудного хребця (vertebra thoracica V); звідси поперечник хребта починає наростати до ділянки нижніх шийних хребців (vertebrae cervicales inferiores), потім знову звужується.
Розширення хребта у верхній грудній ділянці (regio pectoralis) пояснюється тим, що тут фіксується верхня кінцівка (membrum superius).
Ззаду на хребтовому стовпі (columna vertebralis) відмічаються дві борозни (sulci dorsales); посередині вони відокремлені одна від одної гребенем з остистих відростків (processus spinosi), з боків обмежовані підвищеннями, утвореними поперечними відростками (processus transversi).
Збоку хребта (columna vertebralis) видно 23 пари міжхребцевих отворів (foramina intervertebralia), які служать для виходу спинномозкових нервів (nervi spinales) з хребтового каналу (canalis vertebralis); з них нижні – найширші, верхні – найвужчі.
Хребтовий стовп (columna vertebralis) має такі кривини:
- первинну кривину (curvatura primaria);
- вторинну кривину (curvatura secundaria).
Первинна кривина (curvatura primaria) знаходиться в ембріоні та в плоді, що обумовлено черевним згинанням в утробі матері. Ця кривина зберігається і в дорослого у вигляді грудного і крижового кіфозів (kyphosis thoracica et sacralis).
Вторинна кривина (curvatura secundaria) формується після народження дитини. Коли дитина починає тримати голову, а це у 2–3 місяці, формується шийний вигин хребтового стовпа вперед – шийний лордоз (lordosis cervicalis; lordosis colli).
Вигин грудного відділу хребтового стовпа назад – грудний кіфоз (kyphosis thoracica), що зміцнюється після народження, при сидінні дитини.
Коли дитина починає стояти та ходити, а це у 1–1,5 роки, утворюється поперековий лордоз (lordosis lumbalis).
Вищеперераховані вигини є природними (нормальними) і фізіологічними.
До фізіологічних вигинів деякі автори відносять і незначний вигин хребта убік – сколіоз (scoliosis), що з’являється внаслідок фізіологічного розвитку м’язів правої або лівої половин тіла людини.
Патологічними вигинами є вигини хребтового стовпа вперед, назад або вбік.
Довжина хребта чоловіка становить приблизно
Хребет жінки має завдовжки в середньому
У старечому віці спостерігається вкорочення
хребта на
Загалом довжина хребтового стовпа становить близько 2/5 всієї довжини тіла.
Рухи хребтового стовпа:
- навколо лобової осі (axis frontalis) – згинання і розгинання (flexio et extensio);
- навколо стрілової осі (axis sagittalis) – згинання вбік (відведення [abduction] хребта від серединної площини [planum medianum]);
- навколо вертикальної осі (axis verticalis) – повороти (rotationes);
- пружинний рух, при якому змінюють свою величину кривини хребта (наприклад при стрибках).
Більшою рухомістю відзначаються верхній поперековий і шийний відділі. I і II шийні хребці дають можливість голові робити найрізноманітніші і досить великі екскурсії.
Міжхребцеві диски (disci intervertebrales) зменшують поштовхи і струси, утворюють з’єднання міцні, але разом з тим досить еластичні, які допускають рухи в усі боки.
Грудна клітка в цілому (thorax totalis)
Грудну клітку (thorax) утворюють:
- 12 грудних хребців (vertebrae thoracicae);
- 12 пар ребер (costae);
- груднина (sternum).
Ребра відокремлені одне від одного міжребровими просторами (spatia intercostalia).
Грудна клітка (thorax) має:
- верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior);
- нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior).
Терміни “вхід у грудну клітку” і “вихід з грудної клітки” використовуються клініцистами по–різному. Так, “синдром грудного вихідного отвору” відповідає грудному вхідному отвору у новій термінології.
Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежований:
- яремною вирізкою груднини (incisura jugularis sterni);
- першими ребрами (costae primae);
- тілом І грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae primae).
Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) обмежований:
- тілом XII грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae duodecimae);
- нижніми ребрами (costae inferiores);
- мечоподібним відростком груднини (processus xiphoideus sterni).
Передньобічний край нижнього отвору грудної клітки (margo anteriolateralis aperturae thoracis inferioris) обмежений з’єднаними між собою VII–X ребрами. Це з’єднання називається ребровою дугою (arcus costalis).
Права реброва дуга (arcus costalis dexter) і ліва реброва дуга (arcus costalis sinister) утворюють з боків підгруднинний кут (angulus infrasternalis).
З обох боків вздовж тіл грудних хребців (corpora vertebrarum thoracicarum) у порожнині грудної клітки вертикально розташовані легеневі борозни (sulci pulmonales).
Грудний пояс (cingulum pectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.
Кістки верхньої кінцівки.
Грудний пояс (cingulum pectorale), або пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.
Проміжна проекція
Ключиця (clavicula)
Ключиця є парною (трубчастою) короткою кісткою (os breve) S–подібної форми, яка має:
- груднинний кінець (extremitas sternalis);
- надплечовий кінець (extremitas acromialis);
- тіло ключиці (corpus claviculae);
- верхню поверхню (facies superior);
- нижню поверхню (facies inferior).
На нижній поверхні груднинного кінця (facies inferior extremitatis sternalis) розташоване втиснення реброво–ключичної зв’язки (impressio ligamenti costoclavicularis).
На нижній поверхні надплечового кінця (facies inferior extremitatis acromialis) розташовані:
- конусоподібний горбок (tuberculum conoideum);
- трапецієподібна лінія (linea trapezoidea).
Груднинний кінець (extremitas sternalis) має вигин допереду і закінчується груднинною суглобовою поверхнею (facies articularis sternalis) для з’єднання з ключичною вирізкою груднини (incisura clavicularis sterni).
Надплечовий кінець (extremitas acromialis) має вигин дозаду і закінчується надплечовою суглобовою поверхнею (facies articularis acromialis) для з’єднання з надплечовим відростком лопатки (acromion scapulae).
Лопатка (scapula)
Лопатка (scapula)— парна плоска кістка, розташована в людини на задній поверхні тулуба на рівні II —VII ребер. Таке положення лопатки пов'язане із сплощеною (у передньозадньому напрямку) формою грудної клітки людини.
Лопатка є парною плоскою кісткою (os planum) трикутної форми, що має:
- реброву поверхню; передню поверхню (facies costalis; facies anterior);
- задню поверхню (facies posterior);
- верхній край (margo superior);
- присередній край (margo medialis);
- бічний край (margo lateralis);
- верхній кут (angulus superior);
- нижній кут (angulus inferior);
- бічний кут (angulus lateralis);
- шийку лопатки (collum scapulae).
На задній поверхні лопатки (facies posterior scapulae) вгорі проходить горизонтально ость лопатки (spina scapulae), яка поділяє її на надостьову ямку (fossa supraspinata) і підостьову ямку (fossa infraspinata).
Ость лопатки (spina scapulae) збоку переходить у надплечовий відросток (acromion), на якому розташована ключична суглобова поверхня (facies articularis clavicularis) для з’єднання з ключицею (clavicula).
На верхньому краї лопатки (margo superior scapulae) міститься вирізка лопатки (incisura scapulae).
Реброва поверхня лопатки (facies costalis scapulae) зайнята підлопатковою ямкою (fossa subscapularis), в якій розташовується однойменний м’яз (m. subscapularis).
На бічному куті лопатки (angulus lateralis scapulae) розташована суглобова западина (cavitas glenoidalis) для з’єднання з головкою плечової кістки (caput humeri).
Над та під суглобовою западиною розташовані:
- надсуглобовий горбок (tuberculum supraglenoidale);
- підсуглобовий горбок (tuberculum infraglenoidale).
Над суглобовою западиною (cavitas glenoidalis) нависає дзьобоподібний відросток (processus coracoideus).
Плечова кістка (humerus)
Плечова кістка є складовою частиною плеча (brachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:
- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);
- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis) або дистальний кінець (extremitas distalis);
- тіло плечової кістки, діафіз (corpus humeri; diaphysis humeri).
На проксимальному наростку (epiphysis proximalis) розміщена головка плечової кістки (caput humeri), на якій є суглобова поверхня (facies articularis) для з’єднання із суглобовою западиною лопатки (cavitas glenoidalis scapulae).
Головку плечової кістки (caput humeri) обмежовує анатомічна шийка (collum anatomicum), нижче якої знаходяться:
- великий горбок (tuberculum majus);
- малий горбок (tuberculum minus).
Вони переходять у гребінь великого горбка; бічну губу (crista tuberculi majoris; labium laterale) і гребінь малого горбка; присередню губу (crista tuberculi minoris; labium mediale), між якими проходить міжгорбкова борозна (sulcus intertubercularis).
На межі між проксимальним наростком (epiphysis proximalis) і тілом кістки (diaphysis) розташована хірургічна шийка плечової кістки (collum chirurgicum humeri).
Тіло плечової кістки (corpus humeri) має:
- передньоприсередню поверхню (facies anteromedialis);
- передньобічну поверхню (fscies anterolateralis);
- задню поверхню (facies posterior);
- присередній край (margo medialis);
- бічний край (margo lateralis).
Передня поверхня тіла плечової кістки (facies anterior corporis humeri) поділяється на передньоприсередню поверхню (facies anteromedialis) та передньобічну поверхню (facies anterolateralis).
На верхній третині задньої поверхні тіла плечової кістки (facies posterior corporis humeri) розташована дельтоподібна горбистість (tuberositas deltoidea), ззаду і знизу від якої проходить борозна променевого нерва (sulcus nervi radialis).
На дистальному наростку (epiphysis distalis) розташований виросток плечової кістки (condylus humeri), а на ньому присередньо розташований блок плечової кістки (trochlea humeri), а збоку – головочка плечової кістки (capitulum humeri).
Над блоком плечової кістки (trochlea humeri) спереду міститься вінцева ямка (fossa coronoidea), а над головочкою плечової кістки – променева ямка (fossa radialis).
На задній поверхні (facies posterior) навпроти цих ямок (fossae) розташована ліктьова ямка (fossa olecrani).
По краях дистального наростка плечової кістки (epiphysis distalis humeri) знаходяться:
- присередній надвиросток (epicondylus medialis);
- бічний надвиросток (epicondylus lateralis).
Присередній надвиросток (epicondylus medialis) вгору переходить у присередній наднадвиростковий гребінь (crista supraepicondуlaris medialis) і далі у присередній край тіла плечової кістки (margo medialis corporis humeri). Цей надвиросток може мати надвиростковий відросток (processus supracondylaris).
Бічний надвиросток (epicondylus lateralis) вгору продовжується у бічний наднадвиростковий гребінь; бічний надвиростковий гребінь (crista supraepicondуlaris lateralis; crista supracondylaris lateralis), який догори переходить у бічний край тіла плечової кістки (margo lateralis corporis humeri).
Позаду присереднього надвиростка (epicondylus medialis) проходить борозна ліктьового нерва (sulcus nervi ulnaris).
Кістки передпліччя (ossa antebrachii)
Кістки передпліччя є складовою частиною передпліччя. Із бічної сторони передпліччя (antebrachium) розташована променева кістка (radius), а з присередньої – ліктьова кістка (ulna). Вони є типовими довгими (трубчастими) кістками (ossa longa).
Ліктьова кістка (ulna)
Ліктьова кістка має:
- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);
- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);
- тіло ліктьової кістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).
На проксимальному наростку ліктьової кістки (epiphysis proximalis ulnae) угорі розташований ліктьовий відросток (olecranon), а знизу і спереду від нього – вінцевий відросток (processus coronoideus). Між ними розташована блокова вирізка (incisura trochlearis).
На бічній поверхні проксимального наростка (epiphysis proximalis) міститься вирізка променевої кістки (incisura radialis) для з’єднання з головкою променевої кістки (caput radii). Дещо нижче вінцевого відростка (processus coronoideus) розташована горбистість ліктьової кістки (tuberositas ulnae).
Тіло ліктьової кістки (corpus ulnae) має:
- передню поверхню (facies anterior);
- задню поверхню (facies posterior;
- присередню поверхню (facies medialis);
–передній край (margo anterior);
- задній край (margo posterior);
міжкістковий край (margo interosseus).
На тілі ліктьової кістки (corpus ulnae) розташований гребінь м’яза–відвертача (crista musculi supinatoris).
На дистальному наростку ліктьової кістки (epiphysis distalis ulnae) розрізняють головку ліктьової кістки (caput ulnae), яка має суглобовий обвід (circumferentia articularis).
На присередній поверхні головки ліктьової кістки (caput ulnae) розташований шилоподібний відросток ліктьової кістки (processus styloideus ulnae), який добре пальпується під шкірою (cutis).
Променева кістка (radius)
Променева кістка є складовою частиною передпліччя (antebrachium) і належить до (трубчастої) типової довгої кістки (os longum), яка має:
- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis), або проксимальний кінець (extremitas proximalis);
- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis), або дистальний кінець (extremitas distalis);
- тіло променевої кістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).
На проксимальному наростку променевої кістки (epiphysis proximalis radii) розташована головка променевої кістки (caput radii) з суглобовим обводом (circumferentia articularis) та суглобовою ямкою (fovea articularis) зверху. Нижче головка переходить у шийку променевої кістки (collum radii).
Тіло променевої кістки (corpus ulnae) має:
- передню поверхню (facies anterior);
- задню поверхню (facies posterior);
- бічну поверхню (facies lateralis);
- передній край (margo anterior);
- задній край (margo posterior);
- міжкістковий край (margo interosseus);
- горбистість променевої кістки (tuberositas radii);
- горбистість м’яза–привертача (tuberositas pronatoria).
На дистальному наростку променевої кістки (epiphysis distalis radii) з бічної поверхні (facies lateralis) добре пальпується під шкірою шилоподібний відросток променевої кістки (processus styloideus radii).
Із присередньої сторони міститься вирізка ліктьової кістки (incisura ulnaris) для з’єднання з головкою ліктьової кістки (caput ulnae).
На дистальному наростку променевої кістки (epiphysis distalis radii) розташовані:
- зап’ясткова суглобова поверхня (facies articularis carpalis) для з’єднання із зап’ястковими кістками (ossa carpi);
- надшилоподібний гребінь (crista suprastyloidea);
- дорсальний горбок (tuberculum dorsale);
- борозни сухожилків м’язів–розгиначів (sulci tendinum musculorum extensorum).
Кістки кисті (ossa manus)
Кістки кисті поділяються на:
- зап’ясткові кістки (ossa carpi);
- п’ясткові кістки (ossa metacarpi);
- кістки пальців, фаланги (ossa digitorum; phalanges).
Зап’ясткові кістки (ossa carpi)
Їх є вісім, вони утворюють проксимальний і дистальний ряди.
В проксимальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:
- човноподібна кістка (os scaphoideum), що має горбок човноподібної кістки (tuberculum ossis scaphoidei);
- півмісяцева кістка (os lunatum);
- тригранна кістка (os triquetrum);
- горохоподібна кістка (os pisiforme).
У дистальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:
- кістка–трапеція (os trapezium), що має горбок кістки-трапеції (tuberculum ossis trapezii);
- трапецієподібна кістка (os trapezoideum);
- головчаста кістка (os capitatum);
- гачкувата кістка (os hamatum), що має гачок гачкуватої кістки (hamulus ossis hamati).
Зап’ясткові кістки утворюють борозну зап’ястка (sulcus carpi).
П’ясткові кістки (ossa metacarpi)
До їх складу входять п’ять коротких (трубчастих) кісток, кожна з яких має:
- основу п’ясткової кістки (basis ossis metacarpi);
- тіло п’ясткової кістки (corpus ossis metacarpi);
- головку п’ясткової кістки (caput ossis metacarpi).
Перша п’ясткова кістка (ossa metacarpi I) коротша і ширша, на її основі знаходиться сідлоподібна поверхня (facies sellaris) для зчленування з кісткою–трапецією (os trapezium).
Друга п’ясткова кістка (os metacarpi II) найдовша і в напрямі до V п’ясткової кістки довжина п’ясткових кісток поступово зменшується.
Третя п’ясткова кістка (os metacarpi III) має шилоподібний відросток (processus styloideus ossis metacarpi tertii).
На обернутих одна до одної поверхнях основ II–V п’ясткових кісток (basis ossis metacarpi II–V) є суглобові поверхні (facies articulares) для з’єднання між собою.
Кістки пальців; фаланги кисті (ossa digitorum; phalanges manus)
Вони складаються з:
- основи фаланги (basis phalangis);
- тіла фаланги (corpus phalangis);
- головки фаланги (caput phalangis).
На головці фаланг (caput phalangium) крім кінцевих фаланг (phalanges distales) розташований блок фаланги (trochlea phalangis).
II–V пальці кисті (digiti manus II–V) мають:
- проксимальну фалангу (phalanx proximalis);
- середню фалангу (phalanx media);
- кінцеву фалангу (phalanx distalis).
Перший палець (digitus primus) складається лише з:
- проксимальної фаланги (phalanx proximalis);
- кінцевої фаланги (phalanx distalis).
Кінцеві фаланги на дистальному кінці мають горбистість кінцевої фаланги (tuberositas phalangis distalis).
Рентгенівські знімки кисті
Магнітно резонансні томограми
Условные обозначения
1. Локтевая кость (ulna)
2. Головка локтевой кости (caput ulnae)
3. Шиловидный отросток локтевой кости (processus styloideus ulnae)
4. Лучевая кость (radius)
5. Локтевая вырезка (incisura ulnaris)
6. Шиловидный отросток лучевой кости (processus styloideus radii)
7. Запястная суставная поверхность (facies articularis carpea)
8. Ладьевидная кость (os scaphoideum)
9. Бугорок ладьевидной кости (tuberculum ossis scaphoidei)
10. Полулунная кость (os lunatum)
11. Трехгранная кость (os triquetrum)
12. Гороховидная кость (os pisiforme)
13. Кость-трапеция (os trapezium)
14. Бугорок кости-трапеции (tuberculum ossis trapezii)
15. Трапециевидная кость (os trapezoideum)
16. Головчатая кость (os capitatum)
17. Крючковидная кость (os hamatum)
18. Крючок крючковидной кости (hamulus ossis hamati)
19. Пястная кость (os metacarpale)
20. Основание 1 пястной кости (basis ossis metacarpale I)
21. Тело 1 пястной кости (corpus ossis metacarpale I)
22. Суставной диск (discus articularis)
23. Лучевая коллатеральная связка запястья (lig. collaterale carpi radiale)
24. Локтевая коллатеральная связка запястья (lig. collaterale carpi ulnare)
25. Ладонная лучезапястная связка (lig. radiocarpeum palmare)
26. Тыльная лучезапястная связка (lig. radiocarpeum dorsale)
27. Лучистая связка запястья (lig. carpi radiatum)
28. Ладонные межзапястные связки (ligg. intercarpea palmaria)
29. Межкостная мембрана предплечья (membrana interossea antebrachii)
30. Межкостные межзапястные связки (ligg. intercarpea interosseae)
31. Тыльные запястно-пястные связки (ligg. carpometacarpea dorsalia)
32. Ладонные запястно-пястные связки (ligg. carpometacarpea palmaria)
33. Плечелучевая мышца (m. brachioradialis)
34. Круглый пронатор (m. pronator teres)
35. Лучевой сгибатель запястья (m. flexor carpi radialis)
36. Длинная ладонная мышца (m. palmaris longus)
37. Локтевой сгибатель запястья (m. flexor carpi ulnaris)
38. Поверхностный сгибатель пальцев (m. flexor digitorum superficialis)
39. Глубокий сгибатель пальцев (m. flexor digitorum profundus)
40. Длинный сгибатель большого пальца кисти (m. flexor pollicis longus)
41. Квадратный пронатор (m. pronator quadratus)
42. Длинный лучевой разгибатель запястья (m. extensor carpi radialis longus)
43. Короткий лучевой разгибатель запястья (m. extensor carpi radialis brevis)
44. Разгибатель пальцев (m. extensor digitorum)
45. Разгибатель мизинца (m. extensor digiti minimi)
46. Локтевой разгибатель запястья (m. extensor carpi ulnaris)
47. Супинатор (m. supinator)
48. Длинная мышца, отводящая большой палец (m. abductor pollicis longus)
49. Длинный разгибатель большого пальца кисти (m. extensor pollicis longus)
50. Короткий разгибатель большого пальца кисти (m. extensor pollicis brevis)
51. Разгибатель указательного пальца (m. extensor indicis)
52. Мышцы возвышения большого пальца кисти
53. Короткая мышца, отводящая большой палец кисти (m. abductor pollicis brevis)
54. Мышца, противопоставляющая большой палец кисти (m. opponens pollicis)
55. Короткий сгибатель большого пальца кисти (m. flexor pollicis brevis)
56. Мышца, приводящая большой палец кисти (m. adductor pollicis)
57. Короткая ладонная мышца (m. palmaris brevis)
58. Мышцы возвышения мизинца кисти
59. Мышца, отводящая мизинец (m. abductor digiti minimi)
60. Мышца, противопоставляющая мизинец (m. opponens digiti minimi)
61. Короткий сгибатель мизинца (m. flexor digiti minimi)
62. Червеобразные мышцы (mm. lumbricales)
63. Ладонные межкостные мышцы (mm. interossei palmares)
64. Тыльные межкостные мышцы (mm. interossei dorsales)
65. Фасция предплечья (fascia antebrachii)
66. Тыльная фасция кисти (fascia dorsalis manus)
67. Удерживатель разгибателей (retinaculum extensorum)
68. Ладонный апоневроз (aponeurosis palmaris)
69. Удерживатель сгибателей (retinaculum flexorum)
70. Канал запястья (canalis carpi)
71. Локтевой канал запястья (canalis carpi ulnaris)
72. Срединный нерв (n. medianus)
73. Локтевой нерв (n. ulnaris)
74. Вены (venae)
75. Лучевая артерия (a. radialis)
76. Локтевая артерия (a. ulnaris)
77. Лучезапястный сустав (art. radiocarpea)
78. Среднезапястный сустав (art. mediocarpea)
79. Межзапястные суставы (artt. intercarpeae)
80. Запястно-пястные суставы (artt. carpometacarpeae)
81. Запястно-пястный сустав большого пальца кисти (art. carpometacarpea pollicis)