1 АНАТОМІЯ СЕРЦЯ: РОЗТАШУВАННЯ І БУДОВА СЕРЦЯ, АНАТОМІЯ КАМЕР СЕРЦЯ

 

Анатомія серця: розташування і будова серця, анатомія камер серця. Велике і мале кола кровообігу.

Анатомія серця: будова стінки серця, кровопостачання серця. Перикард.

Проекція серця на передню стінку грудної порожнини.

 

ЗАНЯТТЯ 11.

Поняття про серцево-судинну систему та рух крові

Серце людини, як і інших живих істот, що населяють нашу планету – це насос, створений Природою для того, щоб перекачувати в посудинах організму кров.

Серце складається з порожнистих камер, що оточені стінками із щільної й потужної м’язової тканини. У камерах міститься кров. Стінки, постійно скорочуючись, перебуваючи в безперервному русі, забезпечують переміщення і просування крові по всій величезній мережі судин тіла, яка має назву судинна система. Без такого насосу, що направляє й надає прискорення потоку крові, існування організму неможливо. Навіть у дрібних, прозорих молюсків, навіть у риб, що живуть постійно у водному середовищі, тобто в невагомості, серце виконує свою постійну рутинну роботу. Без серця – немає життя, і недарма людство тисячоріччями вважало серце центром і джерелом усіх життєвих сил і емоцій. Споконвіків люди поклонялися серцю, бачачи в ньому Божественний початок.

При усій своїй геніальній будові (абсолютного аналога йому створити поки не вдалося), серце - це всього лише м'язовий насос. Але перш, ніж перейти до будови серця , без розуміння якої буде незрозуміло, що таке «вроджена вада», розповімо коротенько про те, як влаштована уся серцево-судинна система, на чолі управління якої перебуває серце.

Анатомічно серцево-судинна система включає в себе серце й усі судини тіла, від найбільших (діаметром 4-6 сантиметрів у дорослих до самих дрібних, діаметром усього трохи мікрон. Це гігантська по площі судинна мережа, завдяки якій кров доставляється до всіх органів і тканин тіла та відтікає від них. Кров несе із собою кисень та поживні речовини до органів та тканини і забирає від них - відпрацьовані відходи й шлаки.

Постійна циркуляція крові в замкненій системі і є кровообіг. Дуже просто представити його собі у вигляді цифри 8, що не має ні початку, ні кінця, або у вигляді математичного знака, що позначає нескінченність. У центрі цього знака, у місці перетинання ліній – перебуває серце, яке своєю роботою забезпечує постійний рух крові по колу. У всіх ссавців як і в людини є два кола кровообігу – велике і мале («легеневе»), і, як у цифрі 8, вони з'єднуються й переходять один в одного. Відповідно, і в серця – основного і єдиного насоса організму, який приводить кров у рух, - є дві половинки: ліва («артеріальна») і права («венозна»). У нормальному серці ці половини усередині серця між собою не сполучаються, тобто між ними немає ніяких отворів.

Кожна з половин – ліва й права - складаються із двох камер: передсердя й шлуночка. Відповідно, серце містить у собі чотири камери: праве передсердя, правий шлуночок, ліве передсердя й лівий шлуночок. Усередині цих камер містяться клапани, завдяки постійному ритмічному руху яких потік крові може рухатися тільки в одному напрямку.

Давайте тепер уявимо собі, що ми – маленька частинка цього потоку, і здійснимо цікаву мандрівку через усі ущелини й пороги серцево-судинної системи. Це буде дуже складний шлях, хоча він і відбувається досить швидко.

Наш шлях розпочнеться в лівому передсерді, звідки ми, оточені частками яскравої, оксигенованої ( тобто насиченої киснем) крові, що тільки що пройшла легені, рухаємося вниз, через розкритий мі тральний клапан, що є першими воротами на нашому шляху й потрапляємо в лівий шлуночок серця. Далі потік крові розвертається майже на 180 градусів і направляється вгору, а звідти, через, шлюз аортального клапану ми швидко потрапляємо в головну артерію тіла – висхідну частину аорту. Від аорти відходять багато гілок, і по них ми можемо потрапити до судин шиї, голови, мозку й верхньої половини тіла. Цей шлях коротший, а ми зараз познайомимося з більш довгим. Проскочивши вигин аорти, що називається її дугою, підемо вниз, по аорті. Не будемо звертати ні в численні міжреберні артерії, ні нижче – в артерії нирок, шлунка, кишечника й інших внутрішніх органів. Підемо вниз по аорті, пройдемо її розгалуження на клубові артерії й потрапимо в артерії нижніх кінцівок. Після стегнових артерій судини починають суттєво звужуватись у своєму діаметрі. І, нарешті, досягнувши судин стопи, виявляється, що далі судини стають дуже дрібними, мікроскопічними, тобто видимими тільки в мікроскоп. Це – капілярна мережа. Нею закінчується артеріальна система в будь-якому органі, у який би ми не потрапили. Ось тут – кінець. Далі можуть потрапити тільки частки крові - еритроцити, щоб віддати тканинам кисень і живильні речовини, необхідні для життя клітинок.

В організмі людини, як і у всіх хребетних, є дві судинні системи: добре розвинена серцево-судинна і лімфатична, слабша і наявна не у всіх тканинах.
Серцево-судинна система у людини здійснює постійний ритмічний рух рідкого середовища — крові (haema sanguis) в організмі. її можна умовно поділити на дві частини: центральну — серце (cor) і периферичну — судини (vasa). Серед судин розрізняють артерії (arteriae), що несуть кров від серця до органів і тканин, вени (venae), через які кров тече від органів і тканин до серця, та проміжну ланку між артеріями і венами — капілярні судини (vasa capillaria).
Найбільшою артеріальною судиною, куди кров надходить безпосередньо із серця під великим тиском, є аорта (aorta). Від аорти до органів і тканин відходить велика кількість артерій, які послідовно діляться на дрібніші судинні стовбури. Існує три основних типи поділу артерій: дихотомічний (найдавніший тип), коли судинний стовбур ділиться на два наступних; магістральний — від основної судини звичайно під гострим кутом, відкритим до периферії, відходять бічні гілки, і розсипний, коли судина (звичайно невеликого калібру) розпадається на кілька або велику кількість дрібних артерій.
Артерії у живої людини мають вигляд стовбурів правильної циліндричної форми. На трупі циліндр ніби стискується з боків. Це пов'язано з тим, що артеріальні судини після клінічної смерті, яка настає після зупинки серця, деякий час продовжують скорочуватись і проштовхувати кров у капіляри, внаслідок чого самі залишаються порожніми. Вакуум у артеріях почасти заповнюється газами трупного розкладання. Звідси й неправильна назва артерій (від старогрецьк. аег — повітря, tereo — зберігаю). Тобто стародавні лікарі вважали, що артеріями рухається повітря.
Калібр артерій у міру розгалуження їх стає все меншим і меншим. Через це артеріальні стовбури прийнято поділяти на великі (діаметром 8 мм і більше), середні (2 — 8 мм) і дрібні (2 мм і менше). Кожна артеріальна судина до відходження бічних гілок зберігає калібр, прямолінійний напрямок. Тільки дрібні артерії, які проходять у тканинах і легко розтягуються, можуть набувати зігнутої або звивистої форми.
Стінка артерій - складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої. Внутрішня оболонка (tun. intima) вкрита зсередини одношаровим ендотелієм, під яким у сполучнотканинному прошарку розташована внутрішня еластична перетинка. Середня оболонка (tun. media) — найпотужніша і складається переважно з колових і меншою мірою поздовжніх шарів міоцитів, між якими залягають еластичні волокна. Третя, зовнішня, оболонка (tun. externa) складається із спо-лучнотканинних (колагенових) елементів з невеликою кількістю м'язових (переважно поздовжніх) і еластичних волокон. У стінці артерій проходять численні судини (vasa vasorum) і нерви (пп. vasorum) судин.
Залежно від вмісту в стінці судини еластичних і м'язових волокон розрізняють два типи артерій. Артерії еластичного типу приймають під час серцевої систоли кров, розширюються і знову скорочуються без значної участі м'язових елементів. В артеріях м'язового типу, переважно дрібного та середнього калібру, навпаки, скорочення створює нову пульсову хви¬лю крові, здатну проштовхнути її через густе капілярне русло. Ці артерії клініцисти називають «периферичним серцем».
Усі артерії через свої гілки досить широко з'єднуються між собою. Такі сполучення між сусідніми судинними стовбурами називають сполучними судинами (vasa anastomotica). Кровоносні судини, які з'єднують два або кілька віддалених один від одного судинних стовбурів, називають побічними, або колатеральними (vasa collateralia). Ці види судинного зв'язку мають важливе значення, у випадках компенсованого кровопостачання з інших судин. Поряд з цим в організмі є артерії, які не мають таких зв'язків.
Дрібна артерія переходить в артеріолу (arteriola), середня оболонка якої, на відміну від артерій, містить тільки один-два шари міоцитів. Артеріола розпадається на передкапілярні аріперіоли, що переходять у капілярні сутани, які становлять величезне за обсягом судинне русло. Стінка цих малих (до 10 мкм діаметром) судин дуже тонка, складаються з одного шару ендотелію, що лежиті на базальній мембрані. Через неї відбувається обмін речовин і газів між кров'ю і тканинною рідиною.
Кров з капілярів через післякапілярні вену ли надходить у вену ли (venula)t які вливаються у вени, калібр яких у міру наближення до серця збільшується.
Стінка вен, як і стінка артерій, складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої. Проте вона тонка, м'язових і еластичних елементів у ній мало. Стінка вен також має значну кількість судинних судин. Крім того, у стінці великих вен є лімфатичні капіляри. Зовні вена — це синювата тонкостінна млява судина, яка, на відміну від артерії, не завжди має форму циліндра і легко здавлюється. Правильнішу форму мають шкірні вени (venae cutaneae) і вени, що супроводжують артерії {venae comitantes). Артеріальні й венозні стовбури в багатьох місцях утворюють сітки (rete агteriosum et rete venosum), де судини порізному переплітаються і анастомозують один з одним.
У деяких органах між дрібними артеріями і венами виникають сполучення — артеріовенозні анастомози (anastomoses arteriovenosae). У цих випадках артеріальна кров потрапляє у венозну систему, минувши капілярне русло, що є пристосувальним чинником регуляції кровопостачання.
Місткість венозного русла більша, ніж артеріального.
Скорочувальна здатність венозної стінки незначна, і основні сили, що рухають кров по венах, розташовані поза судинною системою: присмоктувальна дія грудної клітки; скорочення скелетної мускулатури та гладкої м'язової тканини; пульсація артерій; тиск маси венозної крові голови, шиї, потилиці, верхньої частини грудей і спини при положенні стоячи тощо. Внаслідок повільного венозного кровотоку за деяких умов (тривале стояння на ногах, малорухомий спосіб життя тощо) можуть створюватись передумови для венозного застою. Пристосувальними утворами, що запобігають венозному застою, значною мірою є венозні клапани (valvulae venosae) в просвіті багатьох вен (вен кінцівок, нижньої половини тулуба). Особливо чіткі клапани у венах нижніх кінцівок (мал. 186). Клапани утворені дуплікатурою внутрішньої оболонки вен у вигляді кишень таким чином, що, не заважаючи доцентровому рухові венозної крові, вони перешкоджають їй текти назад.
У стінках кровоносних судин розташовані численні нервові закінчення, через що судинна система виконує роль величезної рефлекторної зони, яка бере участь у нейрогуморальному регулюванні кровообігу.

До серцево–судинної системи належать серце та складна сітка кровоносних і лімфатичних судин.

Кровоносну систему, яка є замкненою, складають:

- артерії ;

- вени ;

- капіляри, останні утворюють мікроциркуляторне русло.

Центральним органом кровоносної системи є серце , з яким сполучаються кровоносні судини.

По артеріях кров тече від серця, по венах кров тече до серця.

 

Виділяють три кола кровообігу:

Велике коло кровообігупочинається з лівого шлуночка, з якого виходить аорта і закінчується в правому передсерді, куди впадають верхня порожниста вената нижня порожниста вена . Це тілесне коло кровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.

 

Мале коло кровообігупочинається з правого шлуночка, де виходить легеневий стовбур, і закінчується в лівому передсерді, куди вливаються 4 легеневі вени. Це є легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече венозна кров, а у венах – артеріальна. Воно виконує функцію газообміну.

 

Серцеве коло кровообігупочинається від висхідної частини аорти ; з вінцевих артерій і закінчується венами серця, що впадають у праве передсердя.

Кровоносні судини відсутні у:

- волоссі ;

- нігтях ;

- епітеліальному шарі шкіри ;

- рогівці ока;

- суглобових хрящах.

 

 

 

СЕРЦЕ

Про будову серця і його відділи

Будова серця в тварин, що мають 2 кола кровообігу, приблизно однакова і подібна до людини. Серце складається із двох передсердь (перших камер на шляху крові, що притікає), двох шлуночків, клапанів між цими камерами й вхідних та вихідних судин з клапанним апаратом на початку.

Між правим передсердям і правим шлуночком розміщений правий передсердно-шлуночковий клапан або атріо-вентрикулярний, який складається з 3-х стулок. Тому його називають ще тристулковим, або трикуспідальним.

Між лівим передсердям і лівим шлуночком розміщений лівий передсердно-шлуночковий клапан, який складається із двох стулок і називається мітральным.

Клапани, розташовані в устях судин, що відходять від серця, або магістральних судин, а саме – аорти й легеневої артерії – відповідно носять назви «аортальний» і «легеневий».

Атріо-вентрикулярні клапани – стулчасті, тобто їхнє обладнання нагадує двері на стулках: відкрилися й закрилися, униз - нагору.

Клапани аорти й легеневої артерії інші по будові. Кожний з них складається з 3-х напівмісяцевих стулок, що замикаються в центрі. При відкритті вони притискаються до стінки своєї судини (аорти або легеневої артерії), а закриваються, повністю замикаючи просвіт судини. При цьому їх вид нагадує фірмовий знак компанії «Мерседес». Тканина самих стулок, як атріо-вентрикулярних, так і напівмісяцевих – тонка, у дітей навіть прозора, але надзвичайно еластична й міцна, розрахована природою на ритмічну роботу, що не припиняється, обчислювальну мільярдами одноманітних дій.

Між порожнинами серця, або його камерами, розташовані пертинки, що розділяють потік венозної й артеріальної крові. Це міжпередсердна перетинка, тобто між правим і лівим передсердями, і межшлуночкова перетинка – між правим і лівим шлуночком. У нормальному, сформованому серці вони повністю закриті, у них немає ніяких отворів або дефектів і, таким чином, кров з однієї половини серця в іншу ніколи не надходить.

Зупинимося докладніше на анатомічній будові серця і його камер. Адже навіть ті з них, які називаються однаково (передсердя або шлуночки), улаштовані абсолютно по-різному й виконують різні функції.

Серце за формою нагадує грушу, що лежить трохи на боці, з верхівкою, розташованою ліворуч і внизу, а основою – вправо й угорі. Верхівка серця – це та його частина, рухи якої можна відчути, якщо покласти долоню на грудну клітку в п'ятому міжребір’ї ліворуч від грудинної кістки. Його поштовх легко можна відчути й у себе, і в дитини. Це рух верхівки серця при кожному скороченні. Скорочення майже синхронні з пульсом, який теж можна легко прощупати на руці (там, де передпліччя переходить у кисть) або на шийних судинах. Пульс – це наповнення судин хвилею крові, що надходить із серця з кожним його скороченням. Частота пульсу, його ритмічність є непрямим і легко доступним відбиттям діяльності самого серця.

Верхівка – сама рухлива частина серця, хоча й усе воно, усі його відділи перебувають у постійному русі. Робота серця, його рух, складається із двох фаз, що чергуються, – скорочення (систоли) і розслаблення (діастоли).

Ритмічне, постійне чергування цих фаз, необхідне для нормальної роботи, забезпечується виникненням і проведенням електричного імпульсу по системі особливих клітин – по вузлах і волокнах провідної системи серця. Імпульси виникають спочатку в самому верхньому, так званому, синусовому вузлі, далі проходять до другого, атріо-вентрикулярному вузла, а від нього – по більш тонких волокнах – до м'язів правого й лівого шлуночків, викликаючи скорочення всієї їхньої мускулатури.

Праве передсердя приймає венозну кров з порожнистих вен, тобто від усього тіла до того ж венозну кров самого серця. Це – більша за обсягом і, мабуть, сама розтягуємо камера серця. При необхідності вона здатна вмістити в кілька раз більше крові, чим у звичайних умовах, тобто має гігантський «запас» об’єму. Стінка правого передсердя складається із шару тонких м'язових волокон. Крім функції «приймання» венозної крові, праве передсердя виконує функцію водія серцевого ритму. У його стінках залягають обидва головних вузли провідної системи серця.

Праве передсердя з'єднується або, точніше, відкривається в правий шлуночок через предсердно-шлуночковий отвір, що регулюється трикуспідальним клапаном. Цей отвір достатньо широкий, щоб пропустити весь обсяг крові з передсердя в правий шлуночок у період розслаблення його м'язів, тобто у фазу діастоли, та заповнити його порожнину.

Правий шлуночок – має значно більш товстостінну стінку, чим передсердя. Це – самий передній відділ серця, що лежить безпосередньо під грудинною кісткою. Він відносно розтяжний якщо виникає потреба. Форма його порожнини нагадує новий місяць, що з'явився в небі. Якщо уважно придивитися на новий місяць, то видно смугу, півколом охоплює велику темну кулю неосвітленої частини Місяця. Так і правий шлуночок обтікає своєю порожниною потужний циліндричний лівий.

Усередині цей шлуночок складається із двох, що переходять один в іншій, конусів: конус вхідного відділу й конус вихідного відділу. Вони сходяться своїми верхівками до верхівки серця й розділені вгорі м'язовим валиком, так званим надшлуночковим гребенем.

Правий шлуночок відкривається в легеневу артерію, яка разом з аортою є так званими магістральними, або «великими», судинами. На переході від шлуночка в легеневу артерію розташований тристулковий, напівмісяцевий клапан легеневого стовбура, що пропускає кров в одному напрямку – у легені.

Ліве передсердя – сама задньо-розташована із серцевих камер. Воно одержує збагачену киснем артеріальну кров з легеневих вен. Вен усього чотири й вони впадають у задню стінку лівого передсердя. Камера цього передсердя значно менше, чим правого, і здатність її до розтягання суттєво менше.

Ліве передсердя відкривається через предсердно-шлуночковий отвір у лівий шлуночок. У цьому отворі розташований двостулковий – мітральний - клапан, відкриття й закриття якого регулює процес заповнення й спорожнення шлуночку у фазу систоли й діастоли.

Лівий шлуночок – головний у серці та й у всій системі кровообігу. Це – потужна м'язова камера, стінки якої в 3-4 рази товстіші, чим у правого. Це – щільний конус із отвором біля входу (мітральним клапаном) і виходу ( тристулковим аортальним напів місяцевим клапаном), що лежать поруч один з одним і тісно взаємопов’язані.

Щоб уся ця складна система чітко працювала, вона повинна одержувати постійне необхідне харчування у вигляді кисню й поживних речовин, а відпрацьовані продукти повинні видалятися. Для цього існують артеріальна й венозна системи самого серця.

Артеріальна система самого серця складається із двох – лівої й правої – коронарних (вінцевих) артерій, які відходять на самому початку, в усті висхідної аорти. Це її перша гілка. Далі вона ділиться на більш дрібні й розносить кров по всіх ділянках серця, що безупинно рухається. «Відпрацьована», що віддала кисень, кров відходить по численних дрібних венах, які збираються в одну більшу – вінцевий синус – і впадають у порожнину правого передсердя. Таким чином, серце харчує само себе, і саме від правильного положення й стану вінцевих артерій залежить чітка робота.

Отже, підіб'ємо підсумок. Анатомічно серце – це потужний м'язовий орган, що має чотири камери й чотири клапани. Будова камер і клапанів відмінна одна від іншої, тому що виконує різні завдання. Праві відділи серця відділені від лівих перетинками й між собою не сполучаються.

Серцеє порожнистим м’язовим органом, що розміщений в порожнині грудної клітки у середньому середостінні.

                   

Серце має:

- верхівку серця, яка направлена вперед, униз і вліво;

- основу серця, яка направлена в протилежну сторону.

 

Серце має такі поверхні:

- груднинно–реброву поверхню; передню поверхню;;

- діафрагмову поверхню; нижню поверхню;;

- праву/ліву легеневі поверхні /.

По діафрагмовій поверхні і частково по груднинно–ребровій поверхні проходить вінцева борозна, яка є проекцією межі між шлуночкамиі передсердямисерця .

 

Від вінцевої борозни по передній та нижній поверхнях проходять передня міжшлуночкова борозната задня міжшлуночкова борозна , які є проекцією межі між правим шлуночком та лівим шлуночком.

На основі серця випинають вперед і присередньо передсердні вушка:

- праве вушко охоплює справа легеневий стовбур;

- ліве вушко охоплює зліва висхідну частину аорти ;.

На основі серця спереду з правого шлуночка виходить легеневий стовбур, який роздвоюється на праву і ліву легеневі артерії .

Позаду легеневого стовбура проходить аорта , що виходить з лівого шлуночка.

Позаду від аорти праворуч розташовані кінцеві відділи:

- верхньої порожнистої вени ;

- нижньої порожнистої вени ;

- з лівої сторони чотири легеневих вени.

Порожнина серця поділяється на;

- праве і ліве передсердя ;

- правий і лівий шлуночок серця .

Через ліву половину серця протікає артеріальна кров, а через праву половину – венозна кров.

 

Праве передсердя

 Складовою частиною правого передсердя є його:

- власне передсердя;

- праве вушко.

Внутрішня стінка правого передсердя гладка, але в ділянці вушка є ”складкоподібні” структури – гребенясті м’язи . .

У праве передсердя впадають:

- верхня порожниста вена ;

- нижня порожниста вена .

Ці вени відкриваються:

- отвором нижньої порожнистої вени;

- отвором верхньої порожнистої вени.

Між отворами порожнистих венвиступає міжвенний горбок.

Верхня порожниста вена має заслінку нижньої порожнистої вени.

Розширена задня ділянка порожнини передсердя, куди впадають дві порожнисті вени, називається пазухою порожнистих вен

Праве передсердя відокремлене від лівого передсердя міжпередсердною перегородкою, на якій є добре помітна овальна ямка. Вона обмежована кантом овальної ямки .

Праве передсердя сполучається з правим шлуночком через правий передсердно–шлуночковий отвір .

Між правим передсердно–шлуночковим отворомі отвором нижньої порожнистої вени розташований отвір вінцевої пазухи , в яку впадають серцеві вени, отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи .

Поряд з отвором вінцевої пазухи містяться отвори найменших вен .

 

Правий шлуночок

 

Правий шлуночок складається із:

- власне шлуночка;

- артеріального конуса – верхньої частини шлуночка, яка переходить через отвір легеневого стовбурау легеневий стовбур.

Правий шлуночок і лівий шлуночок відокремлені міжшлуночковою перегородкою, яка має:

- м’язову частину, що є більшою за розмірами;

- перетинчасту частину, що менша.

На внутрішній поверхні правого шлуночка розташовані м’ясисті перекладкие, які формують такі м’язи конусоподібної форми:

- передній сосочкоподібний м’яз .;

- задній сосочкоподібний м’яз .;

- перегородковий сосочкоподібний м’яз ..

Від верхівки цих м’язів починаються сухожилкові струни, які закінчуються в стулкахправого передсердно–шлуночкового клапана; тристулкового клапана ;.

 

Правий передсердно–шлуночковий отвір

 

Він закривається правим передсердно–шлуночковим клапаном; тристулковим клапаном ;, який має такі три стулки:

- передню стулку;

- задню стулку;

- перегородкову стулку.

При скороченні передсердьстулки клапана притискаються потоком крові до стінок шлуночка і пропускають кров в порожнину останнього.

При скороченні шлуночківвільні краї стулокпіднімаються і змикаються, але в передсердяне вивертаються, бо з боку шлуночка їх утримують сухожилкові струни.

Із правого шлуночка починається легеневий стовбур, отвір якого закритий клапаном легеневого стовбура .

Клапан легеневого стовбураскладається з:

- правої півмісяцевої заслінки ;

- лівої півмісяцевої заслінки ;

- передньої півмісяцевої заслінки .

Заслінки клапана легеневого стовбураназиваються відповідно до їхнього розташування в плода.

У дорослих людей їх позиції стають:

- передньоправою;

- задньою;

- передньолівою.

Середня частина вільного краю кожної заслінки потовщена і утворює вузлики півмісяцевих заслінок , які сприяють щільному змиканню клапана .

Між стінкою легеневого стовбураі кожною півмісяцевою заслінкою міститься відповідна пазуха легеневого стовбура .

 

Ліве передсердя

 Ліве передсердя має неправильну кубоподібну форму, а передня його стінка утворює ліве вушко.

Внутрішня поверхня стінки лівого передсердя гладка і лише в ділянці вушказнаходяться гребенясті м’язи . .

У ліве передсердя відкриваються отвори чотирьох легеневих вен , які не мають власних клапанів.

За допомогою лівого передсердно–шлуночкового отворуліве передсердя сполучається з лівим шлуночком.

На міжпередсердній перегородці нечітко вимальовується овальна ямка, дном якої є заслінка овального отвору .

 

Лівий шлуночок

 

Лівий шлуночок є найбільшою камерою серця і утворює більшу частину його діафрагмової поверхні.

На внутрішній поверхні шлуночка містяться м’ясисті перекладки, які формують:

- передній соскоподібний м’яз .;

- задній соскоподібний м’яз ..

Верхівки цих м’язів за допомогою сухожилкових струн прикріплюються до стулок лівого передсердно–шлуночкового клапана.

 

Лівий передсердно–шлуночковий отвір

 

Цей отвір закривається лівим передсердно–шлуночковим клапаном; мітральним клапаном ;, який складається з:

- передньої стулки;

- задньої стулки.

Між попередніми стулками можуть бути – спайкові стулки, до яких прикріплюються сухожилкові струни.

Із лівого шлуночка виходить аорта .

Отвір аорти

 

Отвір аорти закривається клапаном аорти, який складається з:

- правої півмісяцевої заслінки; правої вінцевої заслінки ; ;

- лівої півмісяцевої заслінки; лівої вінцевої заслінки ; ;

- задньої півмісяцевої заслінки; задньої вінцевої заслінки ; .

Заслінки клапана аорти називаються відповідно до їхнього розташування в плода.

У дорослих їх позиції стають передньою, задньолівою і задньоправою, відповідно. Вони мають на верхньому краї вузлики півмісяцевих заслінок .

Між кожною півмісяцевою заслінкою і стінкою аорти знаходяться відповідні пазухи аорти.

 

Будова стінки серця, кровопостачання серця. Перикард. Проекція серця на передню стінку грудної порожнини.

Стінка серця

 

Вона складається із;

- внутрішнього шару – ендокарда ;

- м’язового шару – міокарда ;

- зовнішнього шару – епікарда .

Ендокард

Ендокардє внутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця, а саме покриває м’ясисті перекладки, соскоподібні м’язи .та сухожилкові струни і продовжується у внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.

Дуплікатура ендокарда утворює:

- клапани аорти;

- клапани легеневого стовбура ;

- стулки правого передсердно–шлуночкового клапана;

- стулки лівого передсердно–шлуночкового клапана.

 

Міокард

Це середній шар, що утворений серцевою м’язовою тканиною , яка складається з кардіоміоцитів , що з’єднані між собою значною кількістю вставних дисків.

М’язові волокна передсердьі шлуночківпочинаються від волокнистої тканини, яка входить до складу м’якого скелета серця.

До м’якого скелета серця належать:

- праве та ліве волокнисті кільця , що знаходяться навколо правого передсердно–шлуночкового отворута лівого передсердно–шлуночкового отвору ;

- правий волокнистий трикутникта лівий волокнистий трикутник , що розташовані між клапаном аорти та правим і лівим волокнистими кільцями ;

- перетинчаста частина міжшлуночкової перегородки.

Міокард передсердь складається з двох шарів:

- поверхневого шару з коловими волокнами, який є загальним для обох передсердь;

- глибокого шару з поздовжніми пучками, який є окремим для кожного з передсердь.

 

Міокард шлуночків складається з таких шарів:

- зовнішній шар поверхневий шар, який починається від волокнистих кілець, має поздовжній напрямок волокон і продовжується вниз до верхівки серця, де утворює завиток серця і переходить у глибокий шар протилежного боку;

- середній шар коловий шар, який є окремим для кожного шлуночка;

- глибокий шар внутрішній шар, як і зовнішній шар, має поздовжній напрямок волокон.

Таким чином зовнішній і внутрішній шари міокарда є спільними для обох шлуночків, а середній є окремим для кожного шлуночка.

Кардіоміоцити передсердь, особливо їх вушка, містять секреторні гранули, що продукують атріальний натрійуретичний фактор гормон, який виділяється при перенаповненні передсердь та їх вушок кров’ю. Це призводить до зниження тиску у судинній системі.

 

Зовнішня оболонка серця – нутрощева пластинка; епікард

Вона є нутрощевою пластинкою серозного осердя.

Епікард вкриває:

- серце ;

- початкові відділи аорти ;

- легеневого стовбура;

- кінцеві відділи порожнистих вен та легеневих вен.

По цих судинах нутрощева пластинка переходить у пристінкову пластинку серозного осердя.

 

Стимульний комплекс серця; провідна система серця

Він складається з атипових м’язових волокон, які мають здатність проводити імпульси від нервів серця до міокарда передсердь та шлуночків.

Центром провідної системи серця є такі два вузли:

1. Пазухо–передсердний вузол – вузол Кіс–Фляка, він розташований в стінці правого передсердя між отвором верхньої порожнистої вени і правим вушком.

Від цього вузла відходять гілки до міокарда передсердь, які визначають ритм скорочення серця.

2. Передсердно–шлуночковий вузол – вузол Ашофф-Тавара, він лежить у товщі нижнього відділу міжпередсердної перегородки.

Донизу передсердно–шлуночковий вузол переходить в передсердно–шлуночковий пучок – пучок Гіса, який зв’язує міокард передсердь з міокардом шлуночків.

У м’язовій частині міжшлуночкової перегородки пучок Гіса поділяється на праву ніжку та ліву ніжку.

Кінцевими гілками ніжок є субендокардіальні гілки . – волокна Пуркіньє, які закінчуються в міокарді шлуночків.

 

Судини серця

Кровопостачання серця

 

Виділяють такі типи кровопостачання серця:

- лівовінцевий тип, при якому більша частина серця кровопостачається гілками лівої вінцевої артерії ;

- правовінцевий тип, при якому більша частина серця кровопостачається гілками правої вінцевї артерії ;

- середній тип, при якому вінцеві артерії рівномірно кровопостачають серце;

- проміжний тип, він може бути:

- середньоправим;

- середньолівим.

Кровопостачання серця забезпечується правою вінцевою артерією . та лівою вінцевою артерією ., які починаються від цибулини аорти у відповідних пазухах аорти.

Права вінцева артерія . проходить вправо під праве вушко, лягає в праву частину вінцевої борозни і прямує по задній міжшлуночковій борозні , де анастомозує з гілкою лівої вінцевої артерії ..

Гілки правої вінцевої артерії кровопостачають:

- стінку правого шлуночка ;

- стінку правого передсердя ;

- задню частину міжшлуночкової перегородки;

- соскоподібні м’язи правого шлуночка;

- вузли стимульного комплексу серця; вузли провідної системи серця;.

Ліва вінцева артерія . проходить вліво і під лівим вушком розгалужується на дві гілки:

- передню міжшлуночкову гілку ., яка йде по однойменній борозні серцядо верхівки серця, де анастомозує з кінцевим відділом правої вінцевої артерії ., утворюючи поздовжній артеріальний анастомоз серця.;

- огинальну гілку, яка огинає серцезліва, проходить у вінцевій борозні і на діафрагмовій поверхні анастомозує з правою вінцевою артерією ., утворюючи коловий анастомоз артеріальних судин серця.

Ліва вінцева артерія . кровопостачає:

- стінку лівого шлуночка ;

- передню стінку правого шлуночка;

- стінку лівого передсердя ;

- більшу частину міжшлуночкової перегородки .

 

Крововідтік від серця

Він здійснюється переважно у систему вінцевої пазухи, у яку впадають наступні вени:

- велика серцева вена ., яка складається з:

- передньої міжшлуночкової вени .;

- лівої крайової вени .;

- мала серцева вена ., в яку впадають:

- права крайова вена .;

- передняі правошлуночковаі венаи – .. або вони ще називаються передніми серцевими венами – .; .;

- середня серцева вена; задня міжшлуночкова вена .; .;

- задняі лівошлуночковаі венаи – . .або вона ще називалась як задня вена лівого шлуночка – . ;

- коса лівопередсердна вена або коса вена лівого передсердя . ;

Існують найменьші серцеві вени Тебезія – . , які починаються у міокарді та впадають, переважно, у праве передсердя.

Іннервація серця

Серцеотримує:

- чутливу іннервацію;

- симпатичну іннервацію;

- парасимпатичну іннервацію.

 

Іннервують серце симпатичні та парасимпатичні нерви.

Симпатичні завузлові волокна, що йдуть від шийних та верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура утворюють:

- верхній шийний серцевий нерв . ;

- середній шийний серцевий нерв . ;

- нижній шийний серцевий нерв . ;

- грудні серцеві гілки ..

Ці нерви прискорюють ритм серцевих скорочень і збільшують їх амплітуду, розширюють вінцеві судини.

Парасимпатичні передвузлові волокна ідуть в складі блукаючого нерва, утворюючи:

- верхні шийні серцеві гілки . ;

- нижні шийні серцеві гілки . ;

- грудн серцев гілки ..

Вони сповільнюють ритм серцевих скорочень, зменшують їх амплітуду і звужують просвіт вінцевих артерій .

Чутливі волокна від рецепторів стінки серця ідуть у складі серцевих нервів .і серцевих гілок .до головного та спинного мозку.

Нерви серця утворюють;

- поверхневе позаорганне серцеве сплетення ;

- глибоке позаорганне серцеве сплетення .

Гілки позаорганних серцевих сплетень переходять в єдине внутрішньоорганне серцеве сплетення , яке умовно поділяється на:

- підепікардіальне сплетення ;

- внутрішньом’язове сплетення ;

- підендокардіальне сплетення .

Особливо розвинуте підепікардіальне сплетення, яке В.П. Воробйов поділив на 6 частин.

 

Осердя; перикард; навколосерцева сумка

Серце вкрите осердям і складається із:

- зовнішнього волокнистого осердя, яке біля основи великих судин серця переходить на їх зовнішню оболонку;

- внутрішнього серозного осердя.

Серозне осердя має:

- пристінкову пластинку, яка вистеляє зсередини волокнисте осердя;

- нутрощеву пластинку.

Ці пластинки сформовані серозною оболонкою.

Пристінкова пластинка та нутрощева пластинка; епікард;вкривають серцеззовні і переходять одна в одну в ділянці основи серця.

Між пластинками серозного осердя міститься щілиноподібний простір – осердна порожнина, в якій є невелика кількість серозної рідини.

В осердній порожнині виділяють такі осердні пазухи:

- осердна поперечна пазуха ;

- осердна коса пазуха .

Осердну поперечну пазухуобмежовують:

- спереду початкові відділи аорти і легеневого стовбура;

- ззаду стінка правого передсердя та верхня порожниста вена.

Осердна коса пазухарозміщена на діафрагмовій поверхні між:

- основою легеневих вен зліва;

- нижньою порожнистою веною справа.

 

Топографія серця

Серцерозташоване в грудній порожнині; в середньому середостінні, яке є відділом нижнього середостіння. Дві третини серця розташовані зліва від серединної лінії і одна третина – справа.

З боків до серця прилягають плевральні мішки легень, а менша передня його поверхня прилягає до грудниниі ребрових хрящів.

Верхня межа серця проходить по лінії, яка з’єднує верхні краї правого і лівого третіх ребрових хрящів.

Права межа серця проходить вертикально вниз від рівня верхнього краю ІІІ правого ребрового хряща на 1-2 см вправо від краю груднини доправого ребрового хряща.

Нижня межа серця проходить по лінії, яка іде відправого ребрового хряща до верхівки серця.

Верхівка серця проектується в лівомуміжребер’ї на 1–1,5 см присередніше від лівої середньоключичної лінії.

Ліва межа серця проходить вниз від верхнього краю ІІІ лівого ребрового хряща на рівні пригруднинної лінії до верхівки серця.

Лівий передсердно–шлуночковий клапан; мітральний клапан ; вислуховується в ділянці верхівки серця.

Клапан аорти вислуховується в другому міжребер’ї справа від груднини.

Клапан легеневого стовбуравислуховується в ІІ міжребер’ї зліва від груднини.

Правий передсердно–шлуночковий клапан; тристулковий клапан ; вислуховується біля основи мечоподібного відростка груднини справа з’єднання І правого ребрового хряща з грудниною – точка Боткіна.

 

Зміни кровообігу після народження

При народженні плоду зв’язок його з тілом матері порушується – пупковий канатик перв’язують і перерізають.

Внаслідок подразнення дихального центра вуглекислотою легені починають функціонувати, легеневі судини розширяються, тиск крові в лівій половині серця підвищується, пупкові артерії і вени запустівають, овальний отвір прикривається заслінкою, сполучення між передсердями припиняється.

Далі овальний отвір зовсім заростає, артеріальний протік, Боталів протік та венозний протік, Аранціїв протік перетворюються у фіброзні зв’язки без просвіту – артеріальну зв’язку і у венозну зв’язку.

Пупкова вена .відома у дорослого під назвою кругла зв’язка печінки , пупкові артеріїї .як бічний фіброзний тяж – бічна міхурово-пупкова зв’язка .

В результаті всіх цих пертворень встановлюється кровообіг постнатального типу.

 

Грудний відділ аорти: топографія, пристінкові та нутряні гілки. Система верхньої порожнистої вени.

 

НИЗХІДНА ЧАСТИНА АОРТИ

НИЗХІДНА АОРТА

;

Низхідна частина аортимає такі відділи:

- грудну частину аорти; грудну аорту ;;

- черевну частину аорти; черевну аорту ;;

- роздвоєння аорти;

- спільну праву і ліву клубові артерії.

 

ГІЛКИ ГРУДНОЇ ЧАСТИНИ АОРТИ;

груДНої АОРТи

 ;

У грудній частині аорти розрізняють:

- пристінкові гілки грудної частини аорти .;

- нутрощеві гілки грудної частини аорти ..

До пристінкових гілок грудної частини аорти . належать:

- верхні діафрагмові артерії . – парні, кровопостачають:

- поперекову частину діафрагми ;

- задні міжреброві артерії . – 10 пар, які проходять в ІІІ–І міжребрових проміжках і кровопостачають:

- міжреброві м’язи . ;

- ребра ;

- шкіру грудей;

- м’язи і шкіру передньої стінки черевної порожнини .

 

 задня міжреброва артерія . розташована під заднім краєм ІІ ребраі називається підребровою артерією . , яка розгалужується на:

- спинні гілки, які кровопостачають м’язи і шкіру спини;

- спинномозков гілки, які кровопостачають спинний мозок і його оболони.

Від кожної задньої міжребрової артерії .відходять:

- присередня шкірна гілка . та бічна шкірна гілка ., які кровопостачають:

- шкіру грудей і живота;

- бічні гілки груді . кровопостачають:

- грудні залози.

 

До нутрощевих гілок грудної частини аорти . належать:

- бронхові гілки . , що кровопостачають:

–трахею ;

- бронхи ;

- легені ;

- стравохідні гілки . , що кровопостачають: стравохід ;

- осердні гілки . , що кровопостачають задній відділ осердя ;

- середостінні гілки .кровопостачають:

- сполучну тканину заднього середостіння;

- лімфатичні вузли заднього середостіння.

 

Загальна анатомія венозних судин. Вени тулуба. Внутрішньосистемні і міжсистемні венозні анастомози.

Розрізняють вени великого і малого кола – вени тіла і вени легень.

Для вен характерний напрям течії крові з капілярів до серця, а також тонкість стінки і особлива структура останньої; тому перерізана вена легко спадається, якщо тільки стінка її не спаяна з навкружними тканинами. Багато вен іде з артеріями – вени-супутниці .і мають однакові з ними назви . , . , .і т. д.. Проте є вени, не зв'язані топографічно з артеріями; їм властиві самостійні розміщення і хід. До таких вен належать усі поверхневі або підшкірні, . , особливо розвинуті на шиї і кінцівках, а також деякі глибокі . .

Часто артерію супроводять дві вени-супутниці, тому загальна кількість вен в тілі далеко більша від числа артерій; а оскільки вени мають більший просвіт, ніж відповідні артерії, то місткість венозної системи в цілому в багато разів перевищує місткість усіх артерій, разом узятих.

За положенням і разом з тим за особливостями органів, звідки збирається кров можна розрізняти:

- вени порожнин, які приймають кров з нутрощів, – вени мозку, вени грудної і черевної порожнин;

- вени апарату руху; з них найбільш численні м'язові вени . ;

- підшкірні вени . , які збирають кров з шкіри і під шкірної клітковини, залягають в останній.

Коли в клітковині жирова тканина розвинута помірно, то пішкірні вени просвічують крізь шкіру і помітні при зовнішньому дослідженні на живій людині у вигляді стовбурів і широкопетлистої сітки. Підшкірні вени проходять більш або менш паралельно глибоким м'язовим венам, з'єднуючись з ними з допомогою анастомозів; тому підшкірні вени є обхідними шляхами при закупорці глибоких вен. В той час, як артерії шкіри і підшкірної клітковини є незначними гілочками м'язових артерій, підшкірні вени, особливо на кінцівках, становлять судини великого діаметра і великої -довжини наприклад.

Глибокі вени часто супроводять однойменні артерії в подвійному числі. Сюди належать вени-супутниці на дистальних відділах кінцівок: на нижній – до коліна, на верхній – до середини плеча; так само вени стінок тулуба – . ,та ін. крім .і . ;дві вени мають артерії язика, верхня артерія щитовидної залози та ін. Вени, розміщені в порожнинах тіла, – всі поодинокі, крім небагатьох .

Коли артерія розпадається на дві гілки, вени-супутниці кожної з них біля місця поділу артерії з'єднуються між собою так, що артеріальний стовбур дістає також дві . , а не чотири див. мал. 1. Наприклад, в ліктьовому згині одна з двох . утворюється внаслідок злиття двох . , друга — з двох . .

Звичайно артерія та її вени-супутниці вкриті спільною сполучнотканинною піхвою; всі три судини тісно прилягають одна до одної, причому вени розміщуються по обидві сторони артерії, багато разів з'єднуючись між собою гілочками; останні оточують артеріальний стовбур, часто утворюється венозне сплетення куди звичайно впадають венозні; взагалі венозні сітки і венозні сплетення зустрічаються дуже часто в глибоких ділянках тіла і під шкірою.

Особливо сильно розвинуті венозні сплетення навколо деяких внутрішніх органів навколо прямої кишки, навколо сечового міхура, потім – в ділянці хребта ззовні хребців і всередині хребтового каналу. З'єднуються іноді і вени віддалених одна від одної ділянок. Взагалі венозні анастомози поширені значно більше, ніж артеріальні, тому обхідний венозний кровообіг розвивається у випадках порушення цілості тієї або іншої великої вени порівняно легко. З другого боку, співробітники Б. А. Долго-Сабурова виявили у людини і тварин додаткове, так зване паравенозне артеріальне русло. Воно утворено густими сітками або довгими тонкими стовбурами по ходу різних вен і має значення в обхідному артеріальному кровообігу.

Як правило, вени лежать більш поверхнево, ніж відповідні артерії; але з цього правила є і винятки. . і .проходять на певній віддалі від відповідних артерій; підключичні вена і артерія відокремлені одна від одної навіть м’язом .. Ряд глибоких вен шиї, які мають подібне розміщення з однойменними гілками . , впадає не у . , а безпосередньо у . .

Характерною особливістю вен є клапани, мал. 2 – пристосування, які перешкоджають зворотній течії крові до капілярів. В артеріальній системі клапани є тільки біля початку аорти і легеневої артерії.

Клапани вен становлять тонкі, ніжні складки дуплікатури внутрішньої оболонки і формою наближаються до заслінок аорти і легеневої артерії: це – маленькі півмісяці, опуклий край яких прикріплений до стінки судини, вгнутий – вільний; виходить щось подібне до кишеньки, яка обмежована стінкою вени і клапаном; порожнина кишеньки відкрита в напрямі до серця. Звичайно, такі клапани розміщуються попарно, один проти одного і при нормальній доцентровій течії крові притискаються до стінки вени, так що синуси сходять нанівець. При зворотному русі кров заходить в щілину між клапаном і стінкою, відтісняє клапани від стінки і наповнює синуси: вільні краї клапанів зближуються, змикаються. Просвіт вени на цьому рівні закривається, і, отже, кров тече тільки до серця. Оскільки стінки вен в ділянці синусів тонші, ніж в інших місцях, то в момент замикання клапанів на їх рівні відповідно до синусів на зовнішній поверхні вени утворюються невеликі парні опуклості, – вена стає ”вузлуватою”. Крім парних клапанів, є і поодинокі; вони трохи іншої форми: більш або менш значно витягнуті по довжині судини і містяться біля устя венозних гілок; це – клапани приток. Взагалі дрібніші вени мають поодинокі клапани. У зародка число клапанів значно більше; навіть частина тих, які досягають повного розвитку у новонародженого, далі редукується.

Губчаста речовина кісток містить величезне венозне депо, тісно зв'язане з венами компактної речовини, окістя, суглобових капсул, м’язів, сухожиль, нервів.

В практичній медицині шляхом уколу в губчасту речовину кісток наприклад, в грудину, виростки стегна та ін. вводять в організм з великим успіхом лікарські, анестезуючі речовини, кров.

Розподіл клапанів. У дрібних венах діаметром менше 2 мм клапанів взагалі немає. Найбільше клапани поширені у венах середнього калібру; у великих венозних стовбурах вони бувають рідше. Особливо розвинутий клапанний апарат у венах кінцівок, насамперед – нижньої, до того ж – головним чином у м'язових венах, в меншій мірі – в шкірних; це має велике функціональне значення, тому що у венах кінцівок течія крові повинна подолати ще і силу ваги; завдяки наявності клапанів сила м'язового скорочення сприяє просуванню венозної крові в напрямі до серця. В ділянці голови і тулуба клапани розвинуті не скрізь. Їх немає в більшості вен голови; у венах шиї клапани є тільки на протязі .; в інших венах шиї клапани мають лише устя вен . ,, та ін.. Нема клапанів або вони є в дуже невеликій кількості у,Їх немає зовсім,у венах кісток, в легеневих венах, в системі ворітної вени, у венах хребтового каналу у венах печінки, нирок, матки, у стовбурах верхньої і нижньої порожнистих вен, у венах мозку.

Кров з капілярів іде у венозну систему під незначним тиском; але, крім клапанів, у тілі є ще інші фактори, які сприяють течії венозної крові в доцентровому напрямі; сюди належать присисні апарати. В ряді ділянок тіла стінки вен більш або менш міцно зрощені з фасціями і з рухомими органами м'язи та їх сухожилки, кістки. Тому при скороченні певних груп м'язів зв'язані з ними вени поперемінно то розширюються, то звужуються. При розширенні вени кров в неї присисається з периферійних розгалужень, при спаданні – гониться до серця; зворотна течія неможлива, бо цьому перешкоджають клапани, розміщені вище і нижче даного відрізка вени; останній відіграє, таким чином, роль присисного насоса.

Далі, на наповнення вен кров'ю впливає те або інше положення кінцівок, голови і тулуба. Так, найбільша кількість крові у венозній системі вміщується тоді, коли людина потягується тулуб розгинається, голова відкидається назад, верхні кінцівки підняті і відведені назад. Нарешті, не можна забувати про присисне діяння на головні вени з боку грудної клітки при акті вдихання.

У фізіології вен велике значення має тонус їх стінки. Тонус є динамічне поняття, яке визначає пружну властивість тканини. Тонус судин за Вальдманом включає в себе поняття активності, функції, напруження. Венозний тонус, сприяючи рухові крові, регулює правильне наповнення правого серця. При ослабленні тонусу вен тиск крові в них падає і може настати венозний застій.

Варіанти в ділянці венозної системи бувають дуже часто, вони дуже різноманітні; це пояснюється надзвичайно великою кількістю анастомозів між венами в зародковому стані: кров може йти різними шляхами; далі, залежно від того, який з них переважає, виходить та чи інша форма вен в даній ділянці. Відхилення в початку, в ході і товщині вен такі великі що навіть ліва і права сторони тіла в одного і того-ж суб'єкта завжди неоднакові наприклад, поверхневі, вени шиї.

 

Непарна вена

 

Непарна вена проходить в грудній порожнині вздовж правої поверхні хребтового стовпа і є продовженням правої висхідної поперекової вени . .

У непарну вену .на її шляху до верхньої порожнистої венивпадають:

- праві задні міжреброві вени .;

- стравохідні вени . ;

- бронхові вени . ;

- осердні вени . ;

- середостінні вени . ;

- півнепарна вена . .

Півнепарна вена

 

Півнепарна вена є продовженням лівої висхідної поперекової вени . . У грудній порожнині вона проходить вздовж лівої поверхні хребтового стовпа до рівня– грудних хребців, де повертає праворуч позаду від аорти, стравоходу і грудної протоки і впадає в непарну вену.

Півнепарна вена збирає кров з:

- лівих задніх міжребрових вен .– від 4–5 нижніх задніх міжребрових вен . ;

- додаткової півнепарної вени . – з 6–7 верхніх задніх міжребрових вен . ;

- вен стравоходу . ;

- лімфатичних вузлів заднього середостіння.

 

 

 

Матеріали підготував асист. Гаврищук Ю.М.