Медицина

1

 

 

Анатомія органів ендокринної системи.

Анатомія органів імунної системи.

 

 Заняття 6.

Анатомія органів ендокринної системи.

Ендокринні залози

До ендокринних залоз, або залоз внутрішньої секреції, належать: гіпофіз, шишковидне тіло, щитовидна залоза, прищитовидні залози, загрудинна залоза, надниркові залози, підшлункова залоза, чоловічі та жіночі статеві залози, їх називають ще безпроточними тому, що вони не мають вивідних проток і виділяють утворені в них речовинигормонибезпосередньо у кров.

Гормони беруть участь у регуляції дихання, кровообігу, травлення, тісно пов'язані з процесами росту і розвитку, реактивністю і підтриманням стабільності внутрішнього середовища організму. Проте вони не є самостійними регуляторами. Утворення їх і надходження в кров підпорядковані системі нервово-гуморальної регуляції функцій організму при провідній ролі центральної нервової системи.

У дитячому віці анатомо-фізіологічні особливості ендокринних залоз істотно впливають на їхні функції.

Гіпофіз — залоза овальної форми, яка міститься на дні турецького сідла. На час народження дитини гіпофіз буває вже досить розвинутим, і, незважаючи на дуже малі розміри, його роль в організмі, який росте, надзвичайно важлива.

У гіпофізі розрізняють передню і задню частки. Передня частка називається аденогіпофізом; задня, що складається з нервових елементів, — нейрогіпофізом. Між передньою і задньою частками е проміжна частина.

Передня частка гіпофіза виділяє:

1) гормон росту соматотропін (стимулює розвиток і ріст усіх органів і тканин);

2) кортикотропін (стимулює секрецію гормонів надниркової залози);

3) тиротропін (стимулює функцію щитовидної залози);

4) гонадотропіни, до яких відносять фолікулотропін (фолікуло-стимулюючий гормон) і лютропін (лютеїнізуючий гормон).

Гонадотропіни впливають на дозрівання статевих залоз, стимулюють синтез статевих гормонів.

Проміжна частина гіпофіза секретує меланотропін (меланости-мулюючий гормон), що регулює відкладання пігменту в шкірі, бере участь у продукуванні кортикотропіну.

Гормонами задньої частки є:

1) вазопресин (адіуретин), що виявляє антидіуретичну дію і стимулює непосмуговані м'язи артерій і кишок;

2) окситоцин (сприяє скороченню матки).

Крім того, задня частка гіпофіза виділяє особливі фактори, які стимулюють вироблення гормонів передньої частки гіпофіза.

Гіпофіз тісно пов'язаний з гіпоталамусом, розглядається з ним як єдине ціле. Доведено, що гормони задньої і деякі гормони передньої часток гіпофіза фактично утворюються в гіпоталамусі у вигляді нейросекретів, а гіпофіз є лише місцем депонування їх. У гіпоталамусі утворюються гіпофізотропні гормони (рилізинг-фактори), які справляють специфічний вплив на звільнення тропних гормонів гіпофіза. Центри гіпоталамуса також виділяють гормони, що впливають на процеси сну і бадьорості, моторної активності, регуляції температури тіла, апетиту.

У регуляції діяльності гіпофіза беруть участь також гормони надниркової, щитовидної та статевих залоз.

В окремі вікові періоди функція гіпофіза підвищується. В перед-дошкільному, дошкільному періодах і в старшому шкільному віці посилюється активність передньої частки гіпофіза, підвищується виділення соматотропіну, який визначає лінійний ріст дитини аж до періоду статевого дозрівання. В ці періоди найчастіше спостерігаються і захворювання гіпофіза.

Шишковидне тіло — непарний орган, розміщений над верхніми горбиками пластинки покришки середнього мозку. Відносні розміри і маса його у дітей, особливо у дівчат, більші, ніж у дорослих. За своєю анатомічною будовою шишковидне тіло належить до інкреторних залоз, але гормон його до цього часу не виділено. В його тканині виявляють біологічно активні аміни: мелатонін, серотонін, норадреналін, гістамін. Шишковидне тіло бере участь у регуляції процесів росту, справляє гальмівний вплив на гонади, на продукування тропних гормонів гіпофіза, водно-електролітний і вуглеводний обміни, є важливою ланкою в системі центральних ендокринних утворень. Підвищений вплив його на організм дитини спостерігається в переддошкільному періоді.

Щитовидна залоза міститься на шиї спереду трахеї і на бічних стінках гортані. Відносна маса її у новонароджених така сама, як у дорослих. Анатомічне щитовидна залоза характеризується фолікулярною будовою, проте в дитячому віці кількість фолікулів і вміст в них колоїду зменшені. З віком маса залози і кількість колоїду зростають, особливо інтенсивний ріст спостерігається у дітей 12—15 років.

Гормонами щитовидної залози є тироксин, трийодтиронін, які виділяються під впливом тиротропіну. Вони відіграють важливу роль у розвитку плода, в процесах росту і диференціації тканин, впливають на газовий і білковий обмін, підвищують синтез білка і активують ріст тканин, сприяють фізичному і розумовому розвитку. Ці гормони позитивно впливають на трофіку шкіри, волосся, нігтів. Щитовидна залоза, діючи узгоджено зі статевими залозами, є одним з основних факторів, що спричинюють закриття епіфізарних ліній окостеніння. Тироксин —найважливіший стимул дозрівання скелета протягом усього дитинства. Крім цих гормонів, в особливих клітинах щитовидної залози синтезується гормон, що забезпечує постійну концентрацію кальцію в крові, він дістав назву кальцитоніну.

Прищитовидна залоза міститься на задній поверхні бічних часток щитовидної залози. Більшість людей має 4 прищитовидні залози, у дітей вони відрізняються малими розмірами, слабким розвитком сполучної строми і великою кількістю паренхіми, яка не розділена на часточки.

Прищитовидні залози виділяють паратирин (паратиреоїдний гормон паратгормон), який відіграє важливу роль в обміні кальцію, в регуляції процесу кальцинозу і декальцифікації в кістках. Встановлено, що є три фракції паратирину — І, II і III, які діють вибірково на обмін кальцію і фосфору. При підвищеному продукуванні паратирину спостерігається втрата фосфатів внаслідок мобілізації їх з кісткової тканини.

Загрудинна залоза (тимус) складається з двох часток, вона міститься у верхній передній частині грудної порожнини над ручкою грудини і продовжується до III—IV ребра. У новонароджених маса її становить у середньому 12 г, досягаючи в 11—15 років 35— 40 г. Потім маса її починає поступово зменшуватися. У 25-річних вона зменшується до 25 г, у 60 років становить менше 15 г, у 75 років дорівнює 6 г.

Загрудинна залоза у дітей має часточкову будову. В кожній часточці розрізняють коркову і мозкову речовини. У дітей переважає коркова речовина, що містить велику кількість лімфоцитів (тимоцитів). У мозковій речовині, крім ретикулярних клітин, що становлять основу їх, є ще великі епітеліальні тільця загрудинної залози (тільця Гассаля). В період вікової інволюції цієї залози спостерігається поступове зникнення лімфоцитів з коркової речовини, а тілець Гассаля з мозкової речовини, відбувається заміна паренхіми сполучною тканиною. Загрудинна залоза є центральним органом клітинного імунітету. В ній утворюється складний комплекс гормонів — тимозин, тимопоетин і ряд інших факторів, що активно впливають на реакції клітинного імунітету і стимулюють лімфоцитопоез. Доведено важливу роль загрудинної залози в регуляції активності надниркових залоз у всі періоди життя людини. Загрудинна залоза стимулює ріст і справляє гальмівний вплив на розвиток статевих залоз так само, як інсулін впливає на вуглеводний обмін.

Встановлено тісні функціональні зв'язки загрудинної залози практично з усіма ендокринними залозами. Специфічним є вплив на загрудинну залозу гіпофіза (мозкового придатка): під впливом соматотропіну вона збільшується.

Надниркова залоза — це парний орган, розміщений над верхнім кінцем відповідної нирки, її маса у новонародженого така сама, як у дорослого, але розвиток ще не закінчений. Складається з двох шарів: коркового і мозкового. Коркова речовина надниркової залози виділяє значну кількість кортикостероїдних гормонів, але тільки вісім з них мають біологічну активність. До них належать:

1) глікокортикоїди (кортикостерон, кортизол та ін.), що регулюють вуглеводний обмін, мають виражену протизапальну і десенсибілізуючу дію, виявляють катаболічний ефект;

2) мінералокортикоїди (дезоксикортикостерон, альдостерон), які підвищують реабсорбцію води, хлору в канальцях нирок;

3) статеві гормони (тестостерон, естрадіол), що впливають на білковий і водно-сольовий обмін, прискорюють ріст, стимулюють розвиток вторинних статевих ознак.

Мозкова речовина надниркової залози продукує катехоламіни: дофамін, адреналін, норадреналін, які мають здатність підвищувати артеріальний тиск, звужувати кровоносні судини (за винятком коронарних та легеневих), розслабляти непосмуговані м'язи кишок, бронхів, жовчних ходів і сечового міхура.

Різноманітністю властивостей гормонів пояснюється роль над; ниркової залози у розвитку загального адаптаційного синдрому, тобто здатності організму протистояти різним шкідливим факторам. Функція кори надниркової залози перебуває під постійним впливом гіпофіза.

Підшлункова залоза міститься позаду шлунка, звичайно на рівні І і II поперекових хребців, і займає простір від дванадцятипалої кишки до воріт селезінки. В ній розрізняють головку, тіло і хвіст. Підшлункова залоза має зовнішньосекреторну (виділяє ферменти трипсин, ліпазу, амілазу) і внутрішньосекреторну (виділяє гормони інсулін, глюкагон і соматостатин) функції. Кожен з гормонів виробляється особливими спеціалізованими клітинами.

Інсулін— секрет В-інсуліноцитів (β-клітин) — є найважливішим анаболічним гормоном організму: він стимулює синтез глікогену, білків, жирних кислот з амінокислот, посилює фосфорний обмін, підвищує внутрішньоклітинний транспорт калію, затримує воду в організмі.

Глюкагон — антагоніст інсуліну (продукується α-клітинами). Він посилює розпад глікогену в печінці (глікогеноліз) і гальмує його синтез в ній; посилює ліполіз, стимулює гліконеогенез і біосинтез глюкози з амінокислот. Гормони, що виробляються, надходять безпосередньо в кров. У вивідних протоках залози продукується особлива речовина — ліпокаїн, що гальмує відкладення жиру в печінці.

Статеві залози (яєчники й яєчка) є парними органами. У ранньому дитячому віці статеві залози (гонади) відіграють порівняно незначну роль, посилення їхньої функції спостерігається в період статевого дозрівання. За структурою яєчники новонародженої дівчинки нагадують яєчники дорослої жінки, але розміщені вони вище над входом у малий таз. У віці 2—5 років вони опускаються в малий таз, займаючи звичайне положення.

Яєчники, крім продукування яйцевих клітин, виробляють статеві гормони — естрогени, що впливають на ріст, розвиток жіночих статевих органів і вторинних статевих ознак, беруть участь в активації проферментів, необхідних для побудови білків і стимуляції багатьох процесів обміну і т. ін. У статевому розвитку дівчаток виділяють три періоди: нейтральний (перші 6—7 років життя), препубертатний (з 8—12—14 років —до першої менструації), пубертатний (від першої менструації до повної статевої зрілості — 18 років). У нейтральному періоді статеві гормони не впливають на ріст і розвиток дитини. В препубертатному періоді відбувається помітна статева диференціація організму, зумовлена інкреторною діяльністю залоз внутрішньої секреції. В пубертатному періоді посилюються і закінчуються процеси статевого дозрівання. Поява вторинних статевих ознак і менструації у віці до 8 років вважається передчасним статевим розвитком, відсутність росту молочних залоз в ІЗ— 14 років і менструації в 14—15 років — затримкою статевого розвитку.

В яєчках виробляються чоловічі статеві гормони — тестостерон і андростерон. Під впливом тестостерону формуються і розвиваються зовнішні статеві органи, простата (передміхурова залоза) і сім'яні міхурці, він має виражену анаболічну дію.

У статевому розвитку хлопчика розрізняють два періоди: період 13—15 років і період після 15 років. Статевий розвиток відбувається поступово. Яєчка збільшуються і опускаються на дно мошонки. Починається ріст статевого члена, з'являється волосся на лобку, в паховій ділянці, збільшується передміхурова залоза, надалі спостерігається збільшення гортані.

Повне загальне дозрівання організму настає у чоловіків у 22— 24 роки, у жінок — у 20—21 рік.

На закінчення слід відзначити, що всі залози внутрішньої секреції перебувають між собою в складному корелятивному зв'язку і в функціональній взаємодії з центральною нервовою системою, тому ізольоване порушення діяльності однієї з них спостерігається рідко.

У будь-якому багатоклітинному організмі кожен орган тканина впливає на життєдіяльність інших органів. Проте внаслідок ускладнення обміну речовин в еволюції організмів виникли особливі органи — залози внутрішньої секреції, функція яких виключно або переважно стала полягати в продукуванні спеціальних речовин — інкретів, або гормонів, що стимулюють або, навпаки, гальмують розвиток і життєдіяльність окремих органів і організму в цілому. Ці залози не мають вивідних проток і виділяють гормон безпосередньо в кров. У хребетних робота цих залоз нерозривно пов'язана з функцією нервової системи.

У людини до ендокринних залоз належать: щитоподібна, прищитоподібні, гіпофіз, шишкоподібна, загруднинна тимус залози, надниркові залози та деякі інші утвори. Залози внутрішньої секреції виникли в еволюції у різний час, у різних ділянках організму і з різних джерел. Через це розташування, розміри, форма, будова та функції цих органів дуже різноманітні.

Це залози, які не мають проток, їх секрет потрапляє безпосередньо у кров. Вони мають добре кровопостачання, а їх секрет має велику біологічну активність.

Продуктом діяльності ендокринних залоз є гормони гр.– збуджую, які впливають на загальний обмін речовин, ріст, розвиток, функціонування різних тканин та органів людини.

Усі органи знаходяться під подвійним контролем – з боку нервової системи через через периферійні нерви та з боку залоз внутрішньої секреції через судинну систему – нейро-гуморальна регуляція.

Ендокринні залози класифікують за:

- походженням;

- хімічною будовою гормонів, які вони синтезують;

- відношенням до центральної нервової системи.

Ендокринні залози за походженням поділяються на залози:

- ентодермального походження;

- мезодермального походження;

- ектодермального походження.

Залози ентодермального походження поділяються на:

- бранхіогенну групу:

- щитоподібна залоза;

- прищитоподібні залози е ;

- залози, що розвиваються із епітелію кишкової трубки:

- ендокринна частина підшлункової залози – острівці підшлункової залози.

До залоз мезодермального походження інтерреналова система належать:

- інтерстиційні залози клітини статевих залоз ;

- кіркова речовина надниркових залоз .

До ектодермальної групи залоз внутрішньої секреції належать:

- гіпофіз– неврогенна група;

- шишкоподібна залоза – неврогенна група;

- мозкова речовина надниркових залоз ;

- параганглії .

За хімічною будовою гормонів, що виробляє залоза, виділяють:

- залози, що продукують стероїдні гормони кора надниркових залоз та інтерстиціальні клітини статевих залоз;

- залози, що продукують нестероїдні гормони усі інші ендокринні залози.

За відношенням до центральної нервово системи ендокринні залози поділяють на:

- центральні залози, що анатомічно зв’язані з центральною нервовою системою гіпофіз, епіфіз, нейроендокринні клітини ядер гіпоталамуса.

- периферійни залози.

Щитоподібна залоза

Щитоподібна залоза розташована в передній ділянці шиї на рівні – шийних хребців і складається з:

- двох часток – правої та лівої ;

- перешийка щитоподібної залози , який часто продовжується вгору у вигляді пірамідної частки.

Щитоподібна залоза вкрита волокнистою капсулою і побудована із стромита паренхіми , яка перегородками поділяється на часточки .

Всередині часточок є численні фолікули, у яких виробляються гормони щитоподібної залози:

- тироксин ;

- трийодотиронін ;

- тирокальцитонін .

Ці гормони впливають на усі види обміну речовин.

Щитоподібна залоза розвивається із епітелію передньої кишки у вигляді непарного серединного виросту на рівні міжівісцеральними дугами

 

Описание: http://900igr.net/datas/biologija/Endokrinna-sistema/0032-032-Anatomchna-budova-schitopodbno-zalozi.jpg

Описание: https://encrypted-tbn2.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcS6SrFqEkKsqQpzr2vJLqggYdv7iWLEdilYOkh0WuF8LAXXFCkN

Описание: http://rpp.nashaucheba.ru/pars_docs/refs/34/33403/img1.jpg

Описание: http://anatomia.at.ua/_si/0/65334393.jpg

Щитоподібна залоза .у нижчих хордових функціонує як залоза, що має протоку. У хребетних, зокрема людини, ця залоза перетворилася на ендокринну розвивається з похідних зябрового апарату.

У людини щитоподібна залоза - найбільша з ендокринних залоз; її маса у дорослого 30-60 г. Вона розташована в передній ділянці шиї на передньобічнііі поверхні верхніх хрящів трахеї та гортані. Складається з правої і лівої часток о , з'єднаних перешийком. . Приблизно в 30 % випадків від перешийка догори відходить відросток, який називається пірамідальною часткою залишок щито-язикової протоки. Спереду залоза вкрита шкірою, м'язами, розташованими нижче під'язикової кістки, пластинкою внутрішньошнйної фасції, яка утворює щільну волокнисту капсулу залози, що фіксує залозу до трахеї та гортані. Кожна бічна частка щитоподібної залози ззаду прилягає до загальної сонної артерії, гортанної частини глотки та шийної частини стравоходу, де в борозні між стравоходом і трахеєю проходить поворотний гортанний нерв.

Функція. Щитоподібна залоза відіграє в організмі дуже важливу роль. її нодовмісні гормони тироксин і трийодтиронін, надходячи в кров, регулюють обмін речовин, ріст і розвиток тканин, а також перебувають у взаємозв'язку з функціями інших залоз внутрішньої секреції особливо гіпофіза і статевих залоз, нервовою системою тощо. Гіпофункція щитоподібної залози спричинює слизовий набряк і деякі ознаки недоумства, а гіперфункція призводить до дифузного токсичного зоба базедової хвороби.

Щитоподібна залоза в ранньому ембріогенезі розвивається із епітелію щитоподібного дивертикула першої глоткової кишені позаду непарного горбка язика і деякий час сполучається з порожниною рота через щнто-язикову протоку. У кінці четвертого тижня ембріогенезу ця протока облітерується і в подальшому залоза розвивається як ендокринна.

Кровопостачання: верхні і нижні щитоподібні артерії: венозна кров відходить по однойменних венах системи верхньої порожнистої вени.

Добре розвинуте лімфатичне русло. Лімфовідтік відбувається до глибоких бічних шийних, пре- та біля-трахейних лімфатичних вузлів іноді у вени, повз лімфатичні вузли.

Іннервація: гілки блукаючого нерва і шийних вузлів симпатичного стовбура

 

Прищитоподібна залоза

Прищитоподібна залоза складається із парних:

- верхньої прищитоподібної залози ;

- нижньої прищитоподібної залози .

Ці залози розміщені на задній поверхні щитоподібної залози.

Можуть бути додаткові прищитоподібні залози .

Прищитоподібна залоза виділяє паратгормон , який регулює фосфорно–кальцієвий обмін.

Вона розвивається із епітелію третього та четвертого жаберних кишень.

Верхні та нижні прищитоподібні залозив еволюції хордових з'явилися лише в нижчих наземних хребетних. У людини вони найчастіше мають вигляд чотирьох маленьких тілець 6 х 4 х2 мм, розташованих біля кінців кожної частки щитоподібної залози.Прищитоподібні та щитоподібна залози вкриті спільною волокнистою капсулою.

Основна функція прищитоподібних залоз полягає в регулюванні обміну кальцію.

У ранньому ембріогенезі прищитоподібні залози розвиваються з епітелію третьої та четвертої правих і лівих глоткових кишень.

Кровопостачання та іннерваціяспільні з щитоподібною залозою.

 

 

Надниркова залоза

Надниркова залоза – парна ендокринна залоза, яка лежить на верхньому кінці правої та лівої нирок на рівні ХІ–ХІІ грудних хребців.

Описание: Описание: Описание: image1183

Описание: Описание: Описание: image1184

Кожна надниркова залоза трикутної форми і має:

- передню поверхню;

- задню поверхню;

- ниркову нижню поверхню;

- верхній край;

- присередній край;

- ворота .

Надниркова залоза складається з:

- кіркової речовини ;

- мозкової речовини .

У кірковій речовинівиробляються:

- в клубочковій зоні мінералокортикоїди;

- в пучковій зоні глюкокортикоїди;

- в сітчастій зоні андрогени.

Мозкова речовина надниркових залозвиробляє:

- адреналін;

- норадреналін.

Кіркова та мозкова речовина наднирників має різне походження.

Кіркова речовина диференціюється із мезодерми і розташована між двома первинними нирками під назвою інтерреналової тканини. Із цієї тканини можуть розвиватись додаткові наднирникові залозиабо інтерреналові тіла.

Мозкова речовина наднирників розвивається з ембріональних нервових клітин – симпатобластів, які виселяються із закладок симпатичного стовбура і перетворюються у хромафінові клітини хромафінобласти мозкової речовини, які також є матеріалом для формування парагангліїв.

Описание: http://heilberufe-ausbildung.de/Bilder_Hormone/Nebenniere.jpg

Описание: http://www.megru.uzh.ch/j3/media/endo/anatomie_nnr.gif

Описание: Описание: Описание: Без имени-4

 

Ендокринна частина статевих залоз

яєчко та яєчник

У паренхімі яєчка розміщені інтерстиційні клітини Лейдіга, які виділяють тестостерон.

Описание: Описание: Описание: Без имени-5

 

Описание: Описание: Описание: Без имени-6

Тестостерон впливає на розвиток вторинних чоловічих статевих ознак ріст статевого члена , яєчка , над’яєчкаі цибулино–сечівникових залоз та на розвиток вторинних статевих ознак.

У паренхімі яєчника розміщені:

 

- жовте тіло, що продукує прогестерон, який ”готує” слизову оболонку матки до фіксації зародка, затримує розвиток нових фолікулів і стимулює розвиток грудних залоз під час вагітності.

- фолікулярний епітелій, що виділяє фолікулін, регулює розвиток таких первинних жіночих статевих ознак: ріст яєчникаі матки– та розвиток вторинних жіночих статевих ознак: ріст грудної залози, волосся за жіночим типом, менструації тощо.

Отже, ці гормони впливають не лише на розвиток вторинних статевих ознак, але й на розвиток плода під час вагітності.

Ендокринна частина підшлункової залози

Вона представлена острівцями підшлункової залози, які ще називаються острівцями Лангерганса. Вони розміщені по всій залозі, але найбільше їх міститься в хвості підшлункової залози.

Описание: Описание: Описание: Без имени-7

Вони виробляють:

- соматостатин, панкреатичні поліпептиди та ін., які продукують , , –інсулоцити;

- інсулін, що виробляється В–клітинами острівців;

- глюкагон, який виробляють А–клітини острівців; він антагоністом інсуліну.

При недостатній продукції інсуліну виникає захворювання – цукровий діабет.

Параганглії

Параганглії є невеликими скупченнями хромафіних клітин, що не мають чітко визначеної локалізації. Найчастіше вони розміщені біля черевної аорти аортальні парагангліі – або в товщі симпатичного стовбура симпатичний паравузол –.

Параганглії також розташовуються у товщі вузлів симпатичного стовбура – симпатичні параганглії, у сонному клубочку – розміщеному в місці біфуркації спільної сонної артерії та куприковому клубочку – розміщеному на кінці серединної крижової артерії.

Параганглії виконують функцію, аналогічну функції мозкової речовини надниркової залози, і продукують гормон адреналін.

Параганглії розвиваються із симпатобластів закладки симпатичного стовбура – хромафінобластів.

Неврогенні ендокринні залози гіпофіз, шишкоподібна залоза будуть описані в розділі “Центральна нервова система”.

 

 Анатомія органів імунної системи.

Імунна система об’єднує органи та тканини, які забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин чи речовин, що потрапляють ззовні або утворюються в ньому, забезпечуючи сталість внутрішнього середовища організму.

Органи імунної системи, які містять лімфоїдну тканину, виконують функцію ”охорони постійності внутрішнього середовища на протязі всього життя індивідуума”.

Імунна система виробляє імунокомпетентні клітини, в першу чергу лімфоцити, а також плазмоцити, включають їх в імунний процес, забезпечують розпізнання та знищення прониклих в організм чужорідних речовин.

Генетичний контроль в організмі здійснюють популяції Т– і В-лімфоцити, які при участі макрофагів забезпечують імунну відповідь в організмі.

Отже, імунітет від лат.– звільнення забезпечує постійність внутрішнього середовища організму і захист його від живих тіл та речовин, які мають ознаки чужорідності. Він є гуморальний та клітинний.

Імунітет може бути:

- специфічний;- вроджений;

- неспецифічний;- набутий;

- гуморальний;- активний;

- клітинний;- пасивний.

Гуморальний імунітет, тобто захист за допомогою антитіл, які знешкоджують антигени, забезпечується В-лімфоцитами бурсозалежними лімфоцитами, що розвиваються у червоному кістковому мозку .

З бурсозалежних лімфоцитів В–лімфоцити походять плазмоцити і лімфоцити, які продукують антитіла.

Клітинний імунітет, тобто знищення сторонньої або власної переродженої клітини, забезпечується Т–лімфоцитами тимусзалежними лімфоцитами, що розвиваються у загруднинній залозіта макрофагами. Вони частково формують і гуморальний імунітет.

Тимусзалежні лімфоцити Т–лімфоцити поділяються на:

- Т–кілери, які взаємодіють при контакті з клітиною–мішенню;

- Т–хелпери, які є клітинами–помічниками, що прискорюють імунну реакцію;

- Т–супресори, які пригнічують імунну реакцію.

Імунна система або лімфатична система поділяється на:

- центральні органи імунної системи або первинні лімфатичні органи , або до яких належать:

- загруднинна залоза;

- кістковий мозок;

- периферійні органи імунної системи або вторинні лімфатичні органи , до яких належать:

- неінкапсульовані, це:

- мигдалики: лімфатичне кільце глотки та ротової порожнини – неінкапсульований орган імунної системи, що складається із шести мигдаликів;

- лімфоїдні вузлики стінки травної, дихальної та сечової систем, , зокрема вузлики червоподібного відростка;

- інкапсульовані, це:

- лімфатичні вузли і і – інкапсульовані органи імунної системи;

- селезінка , зокрема її біла пульпа;

- лімфоцити, це:

- поодинокі лімфоцити та макрофаги , які знаходяться у крові, лімфі, сполучній та епітеліальній тканинах.

Окрім лімфатичних органів, лімфатична система має замкнену систему судин, які впадають у венозну систему, тобто є частиною судинної системи або додатковим руслом венозної системи.

Характерною морфологічною ознакою органів імунної системи є рання закладка в ембріогенезі і стан зрілості їх уже у новонароджених, а також значний розвиток їх в період становлення і дозрівання організму та формування його захисних систем.

В подальшому поступово проходить вікова інволюція органів імунної ситеми, що найбільш виражено в центральних органах імуногенеза. В них рано в юнацькому віці зменшується кількість лімфоїдної тканини, а на її місці розростається сполучна жирова тканина.

Для лімфоїдної тканини органів імунної системи властива наявність лімфоїдних вузликів як без гермінативного світлого центра, так і з гермінативним центром – центром розмноження центр ділення клітин і утворення нових лімфоцитів.

Загальна маса органів імунної системи в тілі людини складає без кісткового мозку біля 1,5- кг приблизно 1012 лімфоїдних клітин.

 

Первинні лімфатичні органи ,

центральні органи імунної системи

Загруднинна залоза, тимур

Загруднинна залоза є первинним лімфатичним органомлімфатичної системи – орган імунної системи, у якому відбувається неантигенозалежна диференціація і проліферація субпопуляцій Т–лімфоцитів із стовбурових клітин.

Описание: Описание: Описание: Без имени-3

Описание: Описание: Описание: image1178

У подальшому Т–лімфоцити з тимуса потрапляють в кров і заселяють тимусзалежні зони Т– зони.

Загруднинна залозарозміщена за грудниноюу передній частині верхнього середостіння в ділянці верхнього міжплеврального проміжку.

Спереду від тимуса міститься груднина , а саме її ручка та тіло груднини до рівня прикріплення хрящаребра.

Позадутимуса розташовані осердя; серцева сумкаі початкові відділи великих судин серця.

Якщо шийна частина тимуса добре розвинута, то вона піднімається через верхній отвір грудної кліткив ділянку передтрахейного простору, тобто позаду від груднинно–щитоподібного м’яза і груднинно–під’язикового м’яза, наближаючись до перешийка щитоподібної залози .

Тимусскладається з двох асиметрично видовжених часток:

- правої частки;

- лівої частки;

- можуть бути додаткові часточки загруднинної залози .

Ці частки зрощені одна з одною в середній своїй частині або тісно стикаються на рівні середини.

Нижня частина кожної часткирозширена і розміщена на рівніребрового хряща.

Ззовні загруднинна залозавкрита тонкою сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перекладки , що розділяють частки на часточки загруднинної залози і побудовані з:

- кіркової речовини загруднинної залози ;

- мозкової речовини загруднинної залози.

Паренхіма загруднинної залози складається із ретикулярних клітин, між якими розташовуються лімфоцити під назвою тимоцити .

У кірковій речовині міститься більше лімфоцитів забарвлення паренхіми темніше, а у мозковій речовині – їх невелика кількість світла центральна ділянка часточки.

У мозковій речовині Т–лімфоцити набувають тих властивостей, які сприяють захисним реакціям організму, тут присутні тимічні тільця тільця Гассаля.

Під впливом гормону тимозина продукується епітеліальними клітинами строми органа проходить проліферація лімфобластів і диференціація Т–лімфоцитів тимусозалежних лімфоцитів.

Т–лімфоцити поступають у кров і лімфу, покидають загруднинну залозу і заселяють тимусзалежні зони вторинних лімфатичних органів– селезінкита лімфатичних вузлів.

Основна функція загруднинної залози– забезпечення визрівання та підтримання ефекторних кілерних і регуляторних хелперних і супресорних популяцій Т–лімфоцитів.

Загруднинна залоза , згідно з останніми дослідженнями, бере участь в регуляції нервово–м’язової передачі, фосфорно–кальцієвого обміну, вуглеводного та білкового обміну, взаємодії з іншими ендокринними залозами. Саме тому загруднинну залозу можна віднести і до органів ендокринної системи.

 

Кістковий мозок

Кістковий мозок є єдиним у дорослої людини органом кровотворенняё та центральним органом імунної системи і відноситься до первинних лімфатичних органів .

У кістковому мозку виділяють:

- червоний кістковий мозок , який у дорослої людини розташований в комірках губчастої речовини плоских та коротких кісток, а також в епіфізах довгих кісток.

- жовтий кістковий мозок , який міститься в кістково–мозкових порожнинах діафізів довгих кісток.

У червоному кістковому мозкурозміщені стовбурові клітини, які схожі до лімфоцитів за своєю морфологією. У процесі поділу вони дають початок усім форменим елементам крові, у тому числі і клітинам, що забезпечують імунітет, – лейкоцитам і лімфоцитам.

Строму червоного кісткового мозкуутворюють ретикулярні клітини і волокна, де розташовані гемоцитопоетичні мієлоїдна тканина і лімфоїдні лімфоїдна тканина елементи на різних стадіях розвитку.

Червоний кістковий мозокрозташований у вигляді тяжів навколо артеріол. Тяжі розмежовані між собою великими кровоносними капілярами – синусоїдами.

У червоному кістковому мозку , як первинному лімфатичному органі В–системи аналог сумки Фбріція – у птахів, відбувається неантигенозалежна проліферація і диференціація субпопуляцій бурсозалежних лімфоцитів, тобто В–лімфоцитів із стовбурових клітин.

У подальшому В–лімфоцити заселяють В–залежні зони В–зони вторинних лімфатичних органів.

У здорових людей жовтий кістковий мозокне володіє кровотворню функцією, але у випадках значних крововтрат або при захворюваннях кровотворної системи в жовтому кістковому мозку виникають ділянки червоного кісткового мозку, де проходить кровотворення мієлопоез – .

Найбільша кількість червоного кісткового мозкурозташована в епіфізах стегнової кісткита великогомілкової кістки .

Загруднинна залоза розвивається у вигляді парного органа з епітелію головної кишки і є у всіх хребтових тварин.

У людини загруднинна залоза закладається у вигляді парного випинання епітеліютажаберних кишень в кінці першого – початку другого місяців ембріонального розвитку.

На п’ятому місяці внутрішньоутробного розвитку ця залоза має доль часту будову, де добре виражені коркова та мозкова речовина.

Загруднинна залоза формується раніше інших органів імунної системи.

Після народження протягом перших трьох життя дитини росте найбільш інтенсивно.

В період від трьох до двадцяти років маса загруднинної залози стабільна в середньому 25.7 – 29.4 г.

Після 20 років маса тимуса поступово зменшується внаслідок вікової інволюції.

Вторинні лімфатичні органи ,

периферійні органи імунної системи

До них належать:

- селезінка ; , зокрема її біла пульпа;

лімфатичні вузли;; ;

 

Лімфатичні судини та регіонарні вузли черевної порожнини за Г. М. Йосифовим:

1 —.; 2 —.; 3 —.; 4- . ; 5 -. ; 6-.; 7-.; 8-. ; 9- . .

 

Регіонарні лімфатичні вузли шиї і середостіння за Д. А. Ждановим:

1-.; 2-. ; 3 -.; 4-.; 5 —.; 6-.; 7 —. .

 

- мигдалики , що в ділянці глотки та зіва утворюють лімфатичне кільце;

- лімфатичні вузлики, які є у вигляді:

- одиноких лімфатичних вузликів , це скупчення лімфоїдної тканини в стінках органів травної і дихальної систем, а також сечовидільних шляхів;

- скупчених лімфатичних вузликів , які називають бляшками Пейера. Таких бляшок багато у стінці клубової кишки;

- червоподібний відросток, у слизовій оболонці та підслизовому прошарку, на якому розташовані до 500 одиноких лімфатичних вузликів.

Лімфатичні вузлики шлунково–кишкового тракту

Лімфатичні вузлики фолікули шлунково–кишкового тракту є скупченням лімфоїдної тканини в: слизовій оболонці і підслизовій основі:

- шлунка , до них відносятиься шлункові лімфатичні вузлики ;

- тонкої кишки,серед них:

- одинокі лімфатичні вузлики ;

- скупчені лімфатичні вузликиабо пейерові бляшки;

- товстої кишки,серед них:

- одинокі лімфатичні вузлики ;

- скупчені лімфатичні вузлики червоподібного відростка .

Найбільше пейерових бляшок розташовано у дистальному відділі клубової кишки . Із лімфатичних вузликів Т–лімфоцити вільно мігрують, інфільтруючи епітелій слизової оболонки шлунково–кишкового тракту, та можуть виходити у просвіт кишки.

Червоподібний відросток також належить до вторинних лімфатичних органів .

В слизовій оболонці та підслизовому прошаркурозташовані чисельні скупчені лімфатичні вузлики червоподібного відростка , їх найбільше є у дітей та підлітків.

СЕЛЕЗІНКА ;

Селезінка належить до вторинних лімфатичних органіві описана в розділі травної системи як орган черевної порожнини.

Селезінка , — непарний паренхіматозний орган, розташований у лівому верхньому поверсі очеревинної порожнини між куполом діафрагми та шлунком. У філогенезі з'являється тільки у хребетних. Закладається наприкінці першого місяця ембріогенезу.

Селезінка людини має видовжену, зверху випуклу форму, до 12 см завдовжки, завширшки близько 8 см, завтовшки приблизно 3 — 4 см; маса її в середньому становить 150 — 200 г.

У селезінці розрізняють діафрагмову та вісцеральну поверхні , верхній і нижній краї, передній і задній кінці . Вісцеральну поверхню можна поділити на ниркову, шлункову та ободову. На вісцеральній поверхні розташовані ворота селезінки, де проходять судини й нерви. Нижній край селезінки не виходить за межі лівої половини ребрової дуги.

Зовні селезінка з усіх боків за винятком воріт вкрита очеревиною, яка міцно зрослася з розташованою під нею волокнистою оболонкою . , від якої всередину органа відходять щільні перекладки. Між ними міститься пульпа селезінки. Розрізняють червону головна складова частина паренхіми селезінки та білу пульпу, що має вигляд острівців, вкраплених у червону пульпу. Основна маса червоної пульпи утворена венозними пазухами, нетлями сітчастих волокон, заповненими клітинами крові головним чином еритроцитами. Острівці білої пульпи складаються з лімфоїдної тканини, джерела лімфоцитів. Паренхіма селезінки дуже пухка і легко розривається під час нанесення механічних травм.

Топографічна анатомія. Поздовжня вісь селезінки відповідає нахилу— ребер. Вона проектується між пахвовою та лопатковою лініями. Селезінка верхньою випуклою поверхнею прилягає до діафрагми, спереду торкається передньої поверхні дна шлунка, а знизу межує з лівою ниркою та лівим згином ободової кишки. У нормі селезінка не виходить за межі ребрової дуги, але під час вдиху часто вдається пальпувати її верхній край у лівій підребровій ділянці.

У фіксації селезінки крім її великих судин беруть участь зв'язки. Шлунково-селезінкова зв'язка тягнеться від воріт селезінки до великої кривини та дна шлунка. Безпосереднім продовженням цієї зв'яз- ки є селезінково-ободовокишкова та діафрагмово-селезінкова зв'язки. Селезінку певною мірою підтримує діафрагмово-обо-довокишкова зв'язка, що йде від лівого згину ободової кишки до нижньої поверхні діафрагми.

Кровопостачання: селезінкові артерія та вена.

Іннервація: гілки черевного сплетення.

Ф у н к ц і я. У першій половині ембріогенезу селезінка нарівні з кровотворними елементами печінки виконує функцію основного кровотворного органа. У другій половині та протягом усього наступного життя селезінка виконує лише функцію лімфопоезу. Що ж до еритропоезу, то доведено, що в селезінці відбувається тільки руйнування та фільтрація еритроцитів.

 

Описание: Описание: Описание: image1188

Лімфатичні вузли;;є найчисленнішими вторинними лімфатичними органами , що розташовані на шляхах протікання лімфи від органів і тканин організму до лімфатичних стовбурів і проток.

Лімфатичні вузли;;є біологічними фільтрами, в яких знешкоджуються антигени і формується конкретна імунна відповідь на їх дію.

Мигдалики– це вторинні лімфатичні органи, що розташовані в:

- ділянці зівапіднебінний мигдалик;

- корені язикаязиковий мигдалик;

- носовій частині глоткиглотковий мигдалик та трубний мигдалик.

Отже, вони розміщені навколо початкових відділів дихальної системи і травної системи.

Ці мигдалики утворюють лімфатичне кільце Пирогова–Вальдеєра

Мигдалики мають:

- мигдаликові крипти;

- мигдаликові ямочки;

- лімфатичні вузлики.

Лімфатичні вузлики є структурно–функціональною одиницею мигдаликів. За будовою та функцією лімфатичні вузлики подібні до вузликів лімфатичного вузла.

Лімфатичне кільце глотки

Лімфатичне кільце глотки належить до вторинних лімфатичних органів і складається з:

- язикового мигдалика, який розташований в слизовій оболонці кореня язика с ;

- парного піднебінного мигдалика, який розташований в мигдаликовій ямці м’якого піднебіння, що обмежена піднебінно–язиковою і піднебінно–глотковою дужками;

- глоткового мигдалика, або аденоїда, що розташований у підслизовому прошарку у стінці носової частини глоткив ділянці переходу задньої стінки носової частини глотки у склепіння глотки;

- парного трубного мигдалика, який розташований біля глоткового отвору слухової труби у підслизовому прошарку носової частини глотки .

Орієнтовний перелік питань до контролю матеріалу змістовного модуля 9.

Анатомія органів імунної та ендокринної систем

1. Первинні лімфатичні лімфоїдні органи центральні органи імунної системи: загальні закономірності будови, функції.

2.Первинні лімфатичні лімфоїдні органи центральні органи імунної системи: кістковий мозок, розвиток, топографія, будова, функції, віковіособливості.

3. Види кісткового мозку: вікові особливості, топографія, функції.

4. Первинні лімфатичні лімфоїдні органи центральні органи імунної системи: загруднинна залоза тимус,розвиток, топографія, будова, функції, віковіособливості.

5. Вторинні лімфатичні лімфоїдні органи периферійні органи імунної системи:загальні закономірності будови, функції.

6. Вторинні лімфатичні лімфоїдні органи периферійні органи імунної системи: селезінка, розвиток, топографія, зовнішня будова, внутрішня будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах.

7. Вторинні лімфатичні лімфоїдні органи периферійні органи імунної системи: мигдалики топографія,будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах.

8. Лімфатичне лімфоїднекільце глотки: мигдалики, що його утворюють, їх топографія,будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах.

9. Вторинні лімфатичні лімфоїдні органи периферійні органи імунної системи: лімфатичні лімфоїдні вузли, класифікація,топографія,будова, функції.

10. Вторинні лімфатичні лімфоїдні органи периферійні органи імунної системи: одинокі лімфатичні лімфоїдні вузлики, топографія,будова, функції.

11. Вторинні лімфатичні лімфоїдні органи периферійні органи імунної системи: скупчені лімфатичні лімфоїдні вузлики, топографія,будова, функції.

12. Вторинні лімфатичні лімфоїдні органи периферійні органи імунної системи: червоподібний відросток: топографія, будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах.

13. Загальні закономірності будови ендокринних залоз.

14. Ендокринні залози: ембріологічна класифікація.

15. Джерела і механізми розвитку щитоподібної залози. Вади розвитку.

16. Розвиток прищитоподібних ї залоз в ембріогенезі. Вади розвитку.

17. Джерела і механізми розвитку надниркових залоз. Вади розвитку.

18. Джерела і механізми розвитку гіпофіза аденогіпофіза і нейрогіпофіза. Вади розвитку.

19. Розвиток шишкоподібної залози в ембріогенезі.

20. Щитоподібна залоза: топографія голотопія, скелетопотія, синтопія, частини, будова, функції; описати і продемонструвати на препараті.

21. Прищитоподібні залози: топографія, будова, функції.

22. Надниркова залоза: топографіяправої і лівої надниркових залоз голотопія, скелетопотія, синтопія, будова, функції; описати і продемонструвати на препараті.

23. Хромафінні тіла параганглії: топографія, будова, функції, розвиток.

24. Гіпофіз: топографія, частини, функції.

25. Шишкоподібна залоза: топографія, функції; описати і продемонструвати на препараті.

26. Ендокринна частина підшлункової залози: будова, функції.

27. В якій частині підшлункової залози переважно знаходяться острівці, клітини яких виконують ендокринну функцій?

Орієнтовний перелік практичних завдань до змістовного модуля 9. Анатомія органів імунної та ендокринної систем

Щитоподібна залоза

- Частка щитоподібної залози

- Перешийок щитоподібної залози

Надниркова залоза права, ліва

Гіпофіз

Шишкоподібна залоза

Кістковий мозок

Загруднина залозатимус

Селезінка

- Ворота селезінки

Піднебінні мигдалики

Червоподібний відросток

Матеріали підготував асист.Гаврищук Ю.М.

Oddsei - What are the odds of anything.