Органи дихання. Особливості їх будови в дитячому віці. Будова і функція носа. Будова гортані, трахеї. Їх розвиток топографія і функція та вікові особливості

Будова, топографія і функція легень та плеври. Середостіння та його вміст.

 

ЗАНЯТТЯ 4.

 Зовнішній ніс. Носова порожнина. Гортань.

Дихальна система виконує найважливішу функцію — постачання організму киснем і виведення вуглекислого газу.

Для перетворення хімічної енергії у , теплову клітині потрібен кисень. У тваринному організмі внаслідок окиснення хімічних речовин накопичується вуглекислота. Доставка кисню до клітин живого організму та видалення  і становить поняття дихання. Розрізняють два види дихання: загальне дихання, коли в цьому процесі бере участь уся поверхня тіла або слизова оболонка трав­ної системи, і дихання за допомогою органів. Загальне дихання мають одно­клітинні та найпростіші багатоклітинні організми. Дихання за допомогою органів властиве всім хордовим, у тому числі й лю­дині. З появою такого дихання загальне дихання в організмі не зникає цілком, а певною мірою зберігається газообмін че­рез шкіру та слизові оболонки. з крові вуглекислого газу. Друга фаза — транспортування газів кров'ю. Третя фаза, тканинне, або внутрішнє, дихання — це обмін кисню та вуглекислого газу між кро­в'ю і тканинами організму. У курсі ана­томії розглядаються переважно структу­ри, функцію яких визначає зовнішнє ди­хання.

Дихальна система у людини, як і в інших ссавців, об'єд­нує такі органи: порожнину носа з при-носовими пазухами, носову і ротову час­тини глотки, гортань, трахею, бронхи, ле­гені. Загалом будова стінки цих органів така сама, як стінки травного каналу, про­те з деякими особливостями.

Порожнина носа, носова і ротова частини глотки, гортань, трахея, бронхи різних калібрів, включаючи кінцеві термінальні бронхіоли, служать повітроносними шляхами, по яких здійснюється вентиляція легенів – транспорт кисню в альвеоли і виведення з них вуглекислого газу.

У повітроносних шляхах повітря зігрівається або охолоджується, очищається від пилу та сторонніх частинок, зволожується. Окрім того, ці шляхи регулюють об’єм повітря, що циркулює.

У слизовій оболонці нюхової частини стінок носової порожнини розташованінюхові рецепторні нейрони, що утворюють періферійний відділ нюхового аналізатора.

Респіраторні альвеолярні бронхіоли й ходи та альвеоли є власне дихальними респіраторними відділами, у яких відбуваються зовнішнє дихання, тобто дифузія кисню з альвеол у кров легеневих капілярів, і в зворотньому напрямку – вуглекислого газу з крові в альвеоли.

У стінках повітроносних шляхів розташована лімфоїдна тканина у вигляді її дифузного скупчення і лімфоїдних вузликів, що утворюють так звану бронхо-асоційовану лімфоїдну тканину БАЛТ систему.

Ці лімфоїдні утвори та спеціалізовані лімфоїдні структури – глотковий і трубні мигдалики, забезпечують імунну функцію дихальних шляхів і захищають організм від антигенів, що потрапляють в повітроносні шляхи з вдихуваним повітрям.

Виконувані функції зумовлюють особливоситі будови обох відділів дихальної системи.

Кістковий і хрящовий скелет стінок повітроносних шляхів забезпечує їх постійний просвіт, тому повітря вільно циркулює через повітроносні шляхи.

Слизова оболонка цих шляхів вистелена псевдобагатошаровим війчастим респіраторним епітелієм. До його складу належать сім типів клітин: війчасті, келихоподібні, вставні, щіточкові, бронхіолярні екзокриноцити – клітини Клара, ендокринні і дендритні клітини – клітини Лангерганса.

На відміну від повітроносних шляхів стінки дихальних респіраторних відділів дуже тонкі і густо обплетені кровоносними капілярами, що також сприяє зігріванню вдихуваного повітря.

Гортань як орган дихальної системи виконує дві функції: повітроносну і голосоутворювальну. При нормальному диханні повітря проходить через носову порожнину, де розташований орган нюху.

Забезпечують акт вдиху і видиху м’язи грудної клітки і діафрагма – спеціальний дихальний м’язовий орган.

Окрім того, органи дихальної системи виконують ще й інші важливі функції: терморегуляцію, депонування крові; ендокринну – синтез деяких гормонів; участь у регуляції процесів згортання крові – синтез тромбопластину і гепарину; участь у водно–сольовому та ліпідному обмінах.

Будова органів дихальної системи залежить від умов, у яких живе організм, тому вважаємо доцільним їх порівняти.

У первинноводних хордових тварин, зокрема риб, органами зовнішнього дихання є зябра – вирости слизової оболонки глоткової кишки, що містять густу сітку кровоносних капілярів.

Зябра розташовані на зябрових дугах, між якими є щілини, що сполучають порожнину кишки з водним середовищем. Вода проходить через ці щілини, а кисень, що у ній розчинений, за градієнтом парціального тиску дифундує в капіляри з одночасним виділенням вуглекислого газу.

Дводишні риби, крім зябрів, мають повітряні легеневі мішки – додаткові органи дихання.

Органи дихання. Особливості їх будови в дитячому віці. Будова і функція носа. Будова гортані, трахеї. Їх розвиток топографія і функція та вікові особливості

Будова, топографія і функція легень та плеври. Середостіння та його вміст.

 

ЗАНЯТТЯ 4.

 Зовнішній ніс. Носова порожнина. Гортань.

Дихальна система виконує найважливішу функцію — постачання організму киснем і виведення вуглекислого газу.

Для перетворення хімічної енергії у , теплову клітині потрібен кисень. У тваринному організмі внаслідок окиснення хімічних речовин накопичується вуглекислота. Доставка кисню до клітин живого організму та видалення  і становить поняття дихання. Розрізняють два види дихання: загальне дихання, коли в цьому процесі бере участь уся поверхня тіла або слизова оболонка трав­ної системи, і дихання за допомогою органів. Загальне дихання мають одно­клітинні та найпростіші багатоклітинні організми. Дихання за допомогою органів властиве всім хордовим, у тому числі й лю­дині. З появою такого дихання загальне дихання в організмі не зникає цілком, а певною мірою зберігається газообмін че­рез шкіру та слизові оболонки. з крові вуглекислого газу. Друга фаза — транспортування газів кров'ю. Третя фаза, тканинне, або внутрішнє, дихання — це обмін кисню та вуглекислого газу між кро­в'ю і тканинами організму. У курсі ана­томії розглядаються переважно структу­ри, функцію яких визначає зовнішнє ди­хання.

Дихальна система у людини, як і в інших ссавців, об'єд­нує такі органи: порожнину носа з при-носовими пазухами, носову і ротову час­тини глотки, гортань, трахею, бронхи, ле­гені. Загалом будова стінки цих органів така сама, як стінки травного каналу, про­те з деякими особливостями.

Порожнина носа, носова і ротова частини глотки, гортань, трахея, бронхи різних калібрів, включаючи кінцеві термінальні бронхіоли, служать повітроносними шляхами, по яких здійснюється вентиляція легенів – транспорт кисню в альвеоли і виведення з них вуглекислого газу.

У повітроносних шляхах повітря зігрівається або охолоджується, очищається від пилу та сторонніх частинок, зволожується. Окрім того, ці шляхи регулюють об’єм повітря, що циркулює.

У слизовій оболонці нюхової частини стінок носової порожнини розташованінюхові рецепторні нейрони, що утворюють періферійний відділ нюхового аналізатора.

Респіраторні альвеолярні бронхіоли й ходи та альвеоли є власне дихальними респіраторними відділами, у яких відбуваються зовнішнє дихання, тобто дифузія кисню з альвеол у кров легеневих капілярів, і в зворотньому напрямку – вуглекислого газу з крові в альвеоли.

У стінках повітроносних шляхів розташована лімфоїдна тканина у вигляді її дифузного скупчення і лімфоїдних вузликів, що утворюють так звану бронхо-асоційовану лімфоїдну тканину БАЛТ систему.

Ці лімфоїдні утвори та спеціалізовані лімфоїдні структури – глотковий і трубні мигдалики, забезпечують імунну функцію дихальних шляхів і захищають організм від антигенів, що потрапляють в повітроносні шляхи з вдихуваним повітрям.

Виконувані функції зумовлюють особливоситі будови обох відділів дихальної системи.

Кістковий і хрящовий скелет стінок повітроносних шляхів забезпечує їх постійний просвіт, тому повітря вільно циркулює через повітроносні шляхи.

Слизова оболонка цих шляхів вистелена псевдобагатошаровим війчастим респіраторним епітелієм. До його складу належать сім типів клітин: війчасті, келихоподібні, вставні, щіточкові, бронхіолярні екзокриноцити – клітини Клара, ендокринні і дендритні клітини – клітини Лангерганса.

На відміну від повітроносних шляхів стінки дихальних респіраторних відділів дуже тонкі і густо обплетені кровоносними капілярами, що також сприяє зігріванню вдихуваного повітря.

Гортань як орган дихальної системи виконує дві функції: повітроносну і голосоутворювальну. При нормальному диханні повітря проходить через носову порожнину, де розташований орган нюху.

Забезпечують акт вдиху і видиху м’язи грудної клітки і діафрагма – спеціальний дихальний м’язовий орган.

Окрім того, органи дихальної системи виконують ще й інші важливі функції: терморегуляцію, депонування крові; ендокринну – синтез деяких гормонів; участь у регуляції процесів згортання крові – синтез тромбопластину і гепарину; участь у водно–сольовому та ліпідному обмінах.

Будова органів дихальної системи залежить від умов, у яких живе організм, тому вважаємо доцільним їх порівняти.

У первинноводних хордових тварин, зокрема риб, органами зовнішнього дихання є зябра – вирости слизової оболонки глоткової кишки, що містять густу сітку кровоносних капілярів.

Зябра розташовані на зябрових дугах, між якими є щілини, що сполучають порожнину кишки з водним середовищем. Вода проходить через ці щілини, а кисень, що у ній розчинений, за градієнтом парціального тиску дифундує в капіляри з одночасним виділенням вуглекислого газу.

Дводишні риби, крім зябрів, мають повітряні легеневі мішки – додаткові органи дихання.

У тварин, що живуть на суші, формуються повітроносні шляхи і легені. Легеневий тип дихання більш досконалий і ефективний у порівнянні із зябровим.

Уже в амфібій утворюється гортань з відповідними м'язами, трахея, прості бронхи і легені у вигляді видовжених гладких мішків.

У безхвостих амфібій стінки легеневих мішків губчасті, зі складками та перетинками.

У рептилій добре розвинена гортань, трахея і два бронхи, у стінках яких є хрящі неповні чи повні кільця.

Дихальні шляхи птахів складаються з гортані, трахеї і бронхів. Губчасті легені складаються з часток, що мають розгалужену систему бронхів, хоча у птахів є ще й додаткові повітряні мішки. Вони розміщені між м’язами, що приводять в рух крила, тому при польоті ці мішки забезпечують інтенсивну вентиляцію легень. Газообмін проходить як при вдиху, так і при видиху.

У вищих ссавців гортань вже є органом голосоутворення, має високодиференційовані м'язи. Трахея і бронхи мають хрящовий скелет. Легені складаються з часток і вкриті з усіх боків плеврою. Внутрішньолегеневі бронхи багаторазово галузяться і закінчуються бронхіолами та альвеолярними мішечками.

У людини розвиток носа і носової порожнини пов'язаний з розвитком кісток черепа, порожнини рота й органів нюху.

Гортань, трахея і бронхи утворюються із легеневої бруньки – випинання вентральної стінки глоткового відділу тулубової кишки, тобто з ентодерми. Слід нагадати, що з ентодерми утворюються тільки епітелій нижніх повітроносних шляхів та ацинусів.

Усі інші шари слизової оболонки, хрящі, гладенькі м’язи та адвентиція розвиваються із мезенхіми – зародкової сполучної тканини, яка складається з клітин зірчастої форми з довгими відростками.

Плевра обох легень утворюється із нутрощевого і пристінкового листків правого і лівого спланхнотомів, які є несегментованими частинами мезодерми.

Легенева брунька виникає у зародка людини в кінці 3-го тижня розвитку. Вона росте вперед і донизу, її оточує щільна мезенхіма.

Отвір в первинній кишці, що веде у просвіт легеневої бруньки, пізніше перетвориться на вхід до гортані.

На 4-му тижні кінець легеневої бруньки роздвоюється на два асиметричні мішечки – закладки майбутніх легень.

З проксимального відділу цього виросту утвориться епітелій слизової оболонки гортані, а з дистального відділу – трахеї, із правого і лівого асиметричних мішечків – епітелій головних бронхів, усіх компонентів бронхового і альвеолярного дерева.

З епітелію ентодерми також утворюються гортанні, трахейні і бронхові залози.

На 5-му тижні розвитку в нижній ділянці входу в гортань утворюються два горбки – майбутні черпакуваті хрящі.

Первинна порожнина тіла – целом, розділяється на дві плевральні і одну осердну порожнини. Одночасно утворюється діафрагма, яка відокремлює грудну і черевну порожнини.

З нутрощевого листка спланхнотома формується легенева плевра, а з пристінкового листка – пристінкова плевра. Між обома листками утворюється плевральна порожнина.

З мезенхіми, яка щільно оточує зачатки легень, утворюється сполучна тканина, хрящі і судини, саме хрящі гортані розвиваються з ІІ і ІІІ горлових зябрових дуг.

М’язи гортані формуються із загального м’яза-стискача, що оточує глоткову кишку ззовні від хрящів.

На 6-му тижні утворюється надгортанник.

Закладка правої легені розгалужується на три вторинні бруньки, а лівої легені – на дві бруньки, з яких формуються часткові бронхи.

На 8-му тижні розвитку мезенхіма диференціюється на хрящі і м’язи, а на 9-му тижні вже можна побачити трахейні хрящі.

Впродовж 3-4-го місяців розвитку плода формується бронхове дерево.

На 10-му тижні чітко вирисовується рельєф порожнини гортані, але зникає голосова щілина, бо посилено розвивається епітелій.

Повторно і остаточно голосова щілина виникає на 7-му місяці пренатального онтогенезу. На 6-му місяці розвитку формується альвеолярне дерево ацинуси – альвеолярні бронхіоли, альвеолярні ходи і альвеолярні мішечки. Вже чітко утворені приблизно 16 порядків розгалуження бронхового та альвеолярного дерева.

Одночасно навколо альвеол формується капілярна сітка. В альвеолах циліндричний епітелій змінюється на одношаровий плоский епітелій.

Отже, в кінці 7-го місяця розвитку плода легені можуть виконувати дихальну функцію.

У немовлят легені розправляються впродовж чотирьох днів. У цей період налічується до 18-20 порядків розгалужень бронхового та альвеолярного дерева.

У 25-річних людей ці розгалуження мають 25-26 порядків.

У ноовнароджених порожнинаноса низька і вузька. Верхній носовий хід відсутній, середній і нижній розвинуті слабо. Носові раковини не досягають до перегородки носа, загальний носовий хід залишається вільним. Середній носовий хід формується до 6 місяців, нижній – до 2-х років, після 2-х років – верхній. Із біляносових пазух у новонароджених наявні тільки слаборозвинуті верхньощелепні. Лобна пазуха виникає лише на 2-му році життя.

  Гортань новонародженого має порівняно великі розміри, розміщена вище – на рівні 2-4 хребців. Поздовжня вісь гортані у новонародженого сильно відхилена назад і утворює з трахеєю тупий кут, відкритий дозаду, що потрібно враховувати при інтубації. Надгортанник у них розміщений вище від кореня язика, тому при ковтанні їжа обходить надгортанник латерально по грушеподібних кишенях. В результаті цього дитина може дихати і ковтати одночасно, що має велике значення при акті смоктання.

 Гортань швидко росте в перші 4 роки і в період статевого дозрівання.

Легені у нованороджених мають неправильну конусоподібну форму. Верхні частки відносно невеликих розмірів. На 2-му році життя дитини величина часток легенів одна відносно другої стає такою ж, як і в дорослих.

Легеневі ацинуси у новонароджених мають невелику кількість дрібних альвеол. Протягом 1-го року життя і пізніше ацинус росте за рахунок утворення нових альвеолярних ходів і нових альвеол. Утворення нових розгалужень альвеолярних ходів закінчується до 7-9 років, легеневих альвеол – до 12-15 років. Формування паренхіми завершується до 15-25 років.

Нижня границя легенів у новонароджених на 1 ребро вища, ніж у дорослих.

Дихальна системаподіляється на:

1 верхні дихальні шляхи:

- носову порожнину;

- глотку ;

2 нижні дихальні шляхи:

- гортань ;

- трахею ;

- бронхи ;

- легені .

Порожнина носаз її приносовнми пазухамиверхньощелепна, клиноподібна, ло­бова, решітчасті комірки є місцем, де вдихуване повітря, перш ніж проникнути в легені, зігрівається, зволожується і очищаєть­ся від пилу.

Кісткова носова порожнина займає цен­тральне положення між основою черепа зверху, порожниною рота знизу, очними ямками та верхньощелепними пазухами з боків і є кістковою основою початкового відділу дихальної системи та органа нюху. Кісткова носова порожнина ділиться кістко­вою перегородкою носа на дві, найчастіше нерівні, частішії. Кісткова перегородка носа утворена нижньою частиною перпендикулярної пластинки ре­шітчастої кістки, лемешем, носовими гребе­нями верхньої щелепи і піднебінної кістки.

У кожній половині кісткової носової по­рожнини розрізняють шість стінок: верхню, нижню, задню, передню, присередню й бічну.

Верхня стінка утворена носовою час­тиною лобової кістки, дірчастою пластин­кою решітчастої кістки та вузьким переднім кантом передньої поверхні тіла кли­ноподібної кістки.

Нижню стінку становить кісткове піднебіння.

Задня стінка є лише на протязі верх­ньої третини. її утворює передня поверх­ня тіла клиноподібної кістки, а в двох нижніх третинах містяться хоани, які з'єднують порожнину носа з порожниною глотки. Передня стінка обох половин по­рожнини носа обмежена зверху носовими кістками, нижче від яких розташований широкий грушоподібний отвір.

Присередньою стінкою для обох поло­вин порожнини носа є кісткова перегород­ка носа.

Мал.Кістковаперегородка:—; 2-;3—; 4-;5 — .;6; 7 —; 8 —.

Бічна стінка порожнини носа утворена носовою поверхнею тіла і лобовим відрост­ком верхньої щелепи, сльозовою кісткою, решітчастою кісткою, носовою поверхнею перпендикулярної пластинки піднебінної кістки і присередньої пластинки крило­подібного відростка клиноподібної кістки. На бічній стінці є три носові раковини, що вільно звисають у порожнину носа. Над задньою частиною верхньої носової рако­вини розташований клинорешітчастий за­куток, в який відкривається клиноподібна пазуха.

Між носовими раковинами містяться триносовихходи.

Мал. Бічна стінка кісткової носової порож­нини, носові раковини:І —; 2 —; 3 —; 4 —. ; 5 -. ; 6,-- ; 7 -; 9 -; 10 —; 11 —; 12 -; 3 -.

 

Верхній носовий хід обмежений верхньою і середньою носовою раковиною; в нього відкривають­ся пазухи клиноподібної кістки і задні комірки решітчастого лабіринту.

Середній носовий хід обмежений середньою і нижньою носовими раковинами. Він довший і шир­ший, ніж верхній носовий хід, з'єднується з пазухами лобової кістки та верхньої щелепи, а також з передніми й середніми комірками решітчастого лабіринту.

Верхньощелепна пазухаздається набагато вужчою внас­лідок прилягання сусідніх кісток: знизу ерхньощелепного та решітчастого від­ростків нижньої носової раковини і гач­куватого відростка решітчастої кістки, зза­ду—перпендикулярної пластинки під- небінної кістки. Гачкуватий відросток, що спускається зверху, ділить отвір верхньо­щелепної пазухи на два відділи — пе-редньонижній і задньоверхній. Задньо-верхній відділ, розташований між великим решітчастим пухирцемі гачкуватим відростком, формує контури вихідного отвору верхньощелепної пазу­хи — півмісяцевого розтвору. Верхня, ширша частина цьо­го розтвору містить решітчасту лійку, через отвір якої лобова пазуха сполучається з середнім но­совим ходом. Розташований ззаду і трохи вище середньої носової раковини клино-піднебінний отвірзв'язує крилопіднебінну ямку з середнім і верхнім носовими ходами.

Нижній носовий хід розташований під нижньою носовою раковиною; у нього впадає нососльозовий канал, що починається в очній ямці.

Простір між кістковою носовою перего­родкою і носовими раковинами у вигляді вузької щілини називається спільним носо­вим ходом. Він пе­реходить за раковинами в дуже короткий носоглотковий хід, який відкривається в глотку.

Слід додати, що нижня стінка по­рожнини носа видовжена за рахунок м'я­кого піднебіння, а кісткова частина допов­нена спереду хрящовою. Передня стінка порожнини носа об­межена носом.

Ніс має форму тригранної піраміди. Задньої грані немає: задній край бічних граней безпосередньо переходить у поверхню лиця. Ніс має коріньі спинку носа, а знизу і спереду закінчується верхівкою, або кінчиком носа. Два обмежені крилами носаотвори ніздріведуть у порожнину носа.

Основу носа утворюють носові кістки та лобові відростки верхньощелепних кісток, а також тісно зв'язані з ними гіалінові хрящі залишки хрящової носової капсули.

Хрящі носа — це великий криловий хрящ з присередньою ніжкою, малі кри­лові, додаткові носові хрящі, хрящ носової перегородки, лемешево-носовий хрящ. Шкіра носа ніжна, звичайно не має волосяного покриву, в ділянці верхівки та крил щільно зрощена з розташованими під нею тканинами і містить велику кількість сальних залоз. Форма носа у людини досить варіабельна, що визначається також спадковістю.

Передній відділ порожнини носа, вкритий продовженням шкіри носа, називається присінкам порожнини носа. Від решти

Описание: Описание: Описание: IMAGE852

порожнини носа присінок відділений невеликим виступом — порогом носа, утвореним випинан­ням верхнього краю бічної ніжки велико­го хряща крила носа.

На бічній стінці порожнини носа розташовані раковини носа: найвища раковина носа , верхня, середня і нижня , а також проміжки між раковинами - верхній, середнії! і нижній носові ходи.

Описание: Описание: Описание: IMAGE853

Описание: Описание: Описание: IMAGE854

Верхній носовий хідрозташований між верхньою і середньою носовими раковинами. В нього відкривається клиноподібна пазуха і задні решітчасті комірки .

Середній носовий хід міститься між середньою і нижньою носовими раковинами. Він сполучається З лобовою пазухоюі верх­ньощелепною гайморовою, а також з передніми і середніми решітчастими комірками.

Нижній носовий хід­ обмежений нижньою носовою рако­виною зверху і піднебінням знизу. Тут закінчується нососльозова протока, через яку сльозовий мішок сполучається з порожниною носа. Ззаду порожнина носа через хоани сіюапае з'єднується з носовою частиною глотки.

Мал. Порожнин; носастріловий розпил:1 -: 2 – відрізана; 3 — підрізана; 4 — підрізана; 5 - ; 6 —; 7 —; 8 -; 9 -; 10 — ; 11 —; І2 -; 13 —вічко: 14 —; 15 —: 16 -.

Слизова оболонка порожнини носа вкрита війчастим епітелієм, ніжна, звичай­но помірно волога містить слизові зало­зи, щільно зрощена з прилеглими струк­турами, вона безпосередньо переходить у слизову оболонку носової частини глотки, приносовнх пазух і слухової євстахієвої труби. У слизовій оболонці уздовж країв нижньої та середньої носових раковин розташовані печеристі венозні сплетення раковин. Вони сприяють зігріванню вднхуваного повітря під час його проходження через порожнину носа. Крім того, у слизовій оболонці переднього відділу перегородки носа поверхнево міститься велика кіль­кість дрібних артерій і вен, які часто є дже­релом носових кровотеч.

Слизову оболонку порожнини носа поді­ляють на нюхову ділянку слизова оболон­ка верхньої раковини і верхня частина пе­регородки носа, що містить нюхові рецеп­тори, і дихальну решта слизової оболонки.

Описание: Описание: Описание: IMAGE859

Найважливішою функцією порож­нини носа і лриносових пазух є дихальна. Ця функція, в свою чергу, зумовлює дос­татнє кровопостачання слизової оболонки. Якщо в порожнині носа не проходить струмінь повітря під час дихання ротом, то в слизовій оболонці носа виникає недо­статність кровопостачання. Це сприяє про­никненню в оболонку інфекції, яка легко поширюється в приносові пазухи, носову ча­стину глотки, слухову трубу і середнє вухо барабанна порожнина. Тому слід якомо­га раніше привчати дітей дихати через ніс.

Кровопостачання носа і стінок носової порожнини здійснює верхньощелеп­на клинопіднебінна гілка і очна решіт­часті гілки артерії. Відтік венозної крові -у лицеву вену і крилоподібне сплетення.

Лімфатичне русло в слизовій оболонці носової порожнини досить вели­ке. Лімфа відтікає в піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли.

Іннервація: чутливі гілки очного і верхньощелепного нервів, післявузлові па­расимпатичні волокна крилопіднебінного вузла, симпатичні нерви внутрішнього сон­ного сплетення.

 

Гортань

Гортань розміщена в передній шийній ділянці на рівні –шийних хребців.

Спереду її вкривають м’язи шиї, які лежать нижче під’язикової кістки.

З боків від гортаніпроходять судинно–нервові пучки шиї і розміщені частки щитоподібної залози.

Ззаду до гортаніприлягає гортанна частина глотки, що переходить у стравохід .

Скелет гортані складається з парних і непарних хрящів.

Стінка гортані складається з слизо вої оболонки з підслизовим прошарком м'язової та адвентиціальної оболонок Твердий каркас гортані утворюють хрящі, похідні— глоткових дуг. До них на­лежать непарні перснеподібний і щитопо­дібний хрящі, надгортанник і парні - чер­пакуваті, ріжкуваті та клиноподібні хрящі

До непарних хрящів гортані належать:

- щитоподібний хрящ, що складається з правої та лівої пластинок/, які мають верхні рогиі нижні роги; пластинки сходяться під кутом, утворюючи гортанний виступ– Адамове яблуко; має верхню і нижню щитоподібні вирізки ета косу лінію;

- перснеподібний хрящ, що має спереду дугу перснеподібного хряща, ззаду – пластинку перснеподібного хряща;

- надгортанний хрящ, що є складовою надгортанника , має надгортанне стеблоі надгортанний горбок.

До парних хрящів гортані належать:

- черпакуваті хрящі, які мають основу черпакуватого хряща, верхівку черпакуватого хряща, м’язовий відросток, передньобічну поверхню, на якій розміщений голосовий відросток, присередню поверхнюта задню поверхню. Ці хрящі лежать на пластинці перснеподібного хряща;

- ріжкуваті хрящі, які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складкина верхівці черпакуватих хрящів;

- клиноподібні хрящі, які лежать у товщі черпакувато–надгортанної складкиё спереду від ріжкуватих хрящів.

Між хрящами гортані розрізняють такі суглоби:

- персне–щитоподібний суглоб– між нижніми рогами щитоподібного хрящаі дугою перснеподібного хряща; у цьому суглобі відбуваються рухи навколо лобової осі;

- персне–черпакуватий суглоб– між основою черпакуватих хрящів і пластинкою перснеподібного хряща. У цьому суглобі

відбуваються рухи навколо вертикальної осі обертання та ковзні рухи черпакуватих хрящівназустріч один одному.

 

До зв’язок гортані належать:

- щито–під’язикова перетинка, яка підвішує гортаньдо під’язикової кістки;

- серединна персне–щитоподібна зв’язка .;

- щито–надгортанна зв’язка . е;

- під’язиково–надгортанна зв’язка . ;

- голосові зв’язки, які натягнуті між внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хрящаі голосовими відростками черпакуватих хрящів ;

- зв’язки присінка . , що розташовані над голосовими зв’язками.

До волокнисто–еластичної перетинки гортаніёналежать:

- еластичний конус, розташований під слизовою підголосникової порожнини. Верхній вільний край цього конуса потовщений, натягнутий між щитоподібним хрящемспереду та голосовими відростками черпакуватих хрящівззаду; утворює на кожній стороні гортані голосову зв’язку . ;

- чотирикутна перетинка, яка розташована над еластичним конусомі на нижньому краї містить присінкову зв’язку . .

Волокнисто–еластичні перетинки гортаніёразом з хрящами гортаніутворюють скелет гортані.

М’язи гортаніподіляються на м’язи, що звужують голосову щілину, розширюють її, і м’язи, що змінюють напруження голосових зв’язок.

До м’язів–звужувачів голосової щілининалежать:

- бічний персне–черпакуватий м’яз .;

- щито–черпакуватий м’яз . ;

- поперечний черпакуватий м’яз .;

- косі черпакуваті м’язи

До м’язів–розширювачів голосової щілининалежать:

- щито–надгортанна частинаё щито–черпакуватого м’яза  . Його функція: піднімає надгортанник та розширює вхід в гортань і присінок гортані;

- задній персне–черпакуватий м’яз

До м’язів, що змінюють напруження голосових зв’язок, належать:

- персне–щитоподібний м’яз  , що натягує голосову зв’язку  ;

- голосовий м’яз , розміщений у товщі голосової складки. Він розслабляє голосову зв’язку . .

Порожнина гортанімає:

- вхід до гортані;

- присінок гортані;

- шлуночок гортані;

- голосник ;

- підголосникову порожнину.

 

Описание: Описание: Описание: IMAGE953

Описание: Описание: Описание: IMAGE954

Голосник має голосову складкуі голосову щілину;.

Вхід до гортаніобмежований:

- спереду надгортанним хрящем;

- ззаду – черпакуватими хрящами;

- з боків – черпакувато–надгортанними складками е е, в яких помітні:

- клиноподібний горбок;

- ріжкоподібний горбок– місця розташування однойменних парних хрящів гортані.

Голосова щілина;– найвужче місце порожнини гортані; вона розташована між правою та лівою голосовими зв’язками .і голосовими відростками черпакуватих хрящів . Вона має:

- міжперетинкову частину;

Описание: Описание: Описание: IMAGE955

 

Описание: Описание: Описание: IMAGE956

- міжхрящову частину;

- міжчерпакувату складку.

Між голосовою та присінковою зв’язками . на кожній половині гортані розташована щілина, яка називається шлуночком гортані.

Підголосникова порожнина– це нижня розширена частина гортані , яка переходить у трахею .

 

 Трахея, бронхи, легені.

Трахея

Трахея – це трубка, яка складається з 16-20 трахейних хрящів, які є хрящовими півкільцями, з’єднаних між собою кільцевими

зв’язками; трахейними зв’язками;.Останні побудовані з сполучної тканини і гладких м’язових пучків. Ззаду півкільця з’єднуються між собою перетинчастою стінкоютрахеї.

Трахея дихальне горло простягається від рівня нижнього краюшийного хребця до рівня верхнього краюхребця, де вона розгалужується на два головних бронхи.

Це місце носить назву роздвоєння трахеї.

Описание: Описание: Описание: IMAGE963

Трахеямає:

- шийну частину;;

- грудну частину.

Шийна частина трахеї спереду вкрита м’язами, які лежать нижче під’язикової кістки, а також перешийком щитоподібної залози, що відповідає рівню другого–третього півкільця трахеї

Позаду трахеїпроходить стравохід .

Грудна частина трахеї розміщена у верхньому середостінні.

 

Бронхи

Бронхиє кінцевим відділом повітроносних шляхів і належать до бронхового дерева.

Бронхове деревопочинається з головних бронхіві закінчується кінцевими бронхіолами.

Функція бронхового дерева– проведення повітря.

Головні бронхивідходять від трахеїна рівні верхнього краюгрудного хребцяі прямують до воріт відповідної легені.

Вони поділяються на правий головний бронх і лівий головний бронх, мають подібну до трахеїбудову.

Правий головний бронх ширший від лівого і за напрямком є майже продовженням трахеї . Він складається з 6–8 хрящових півкілець.

Лівий головний бронх довший і вужчий, відходить від трахеїпід меншим кутом, ніж правий. Він складається з 9-12 хрящових півкілець.

Головні бронхиє бронхами першого порядку, від них починається бронхове дерево.

Сторонні тіла, особливо у дітей, частіше потрапляють у правий головний бронх.


 

Легені

Легені– це парні паренхіматозні органи права легеня –і ліва легеня –, які займають більшу частину грудної порожнини.

Кожна легенямає:

- верхівку легені;

- основу легені;

- реброву поверхню;

- діафрагмову поверхню;

- присередню поверхню, на якій розрізняють:

- хребтову частину– задню частину;

- середостінну поверхню– передню частину, на якій знаходиться серцеве втисненнята містить ворота легень;

- міжчасткову поверхню;

- передній край, що має серцеву вирізку лівої легені , яка знизу обмежована язичком лівої легені;

- нижній край.

У новій міжнародній анатомічній номенклатур присередню поверхню легень не виділяють.

На середостінній поверхні легеньрозташовані ворота легені, через які входять легенева артерія, бронх і нерви,, а виходять дві легеневі вени та лімфатичні судини.

Усі ці елементи, які входять і виходять з воріт легені, формують корінь легені.

Топографічно через ворота лівої легені артерія проходить зверху, під нею бронх і нижче вени АБВ.

У правій легенізверху проходить бронх, нижче артерія і ще нижче вени БАВ.

По ребровій поверхні правої і лівої легеньвідходить коса щілина

 , яка поділяє кожну

 

 

легенюна:

- верхню частку;

- нижню частку.

У правій легені, від косої щілини, на рівніребрапроходить горизонтальна щілина правої легені , яка відокремлює середню частку правої легенівід верхньої частки.

Ліва легенявужча та довша за праву, а в ділянці переднього краюмає серцеву вирізку лівої легені , обмежовану знизу язичком лівої легені.

Головні бронхи, зайшовши у ворота легень, розгалужуються на бронхи другого порядку, які вентилюють відповідні частки легень і тому називаються частковими бронхами.

У лівій легеніє два часткових бронхи, а у правій три часткові бронхи.

Часткові бронхирозгалужуються на бронхи третього порядку, які вентилюють ділянки легень, що відокремлені прошарками сполучної тканини, – сегменти легенів.

Тому ці бронхи називаються сегментними бронхами.

Базуючись на поділі паренхіми легень бронхів і артерій, виділяють бронхо–легеневі сегменти, які відокремлюються один від одного фіброзними перетинками, де проходять сегментні вени.

Форма їх наближається до пірамід, верхівки яких обернені до воріт легені, а основи – до поверхонь легені.

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою Сан–Паулу, 1997 українського стандарту Київ, 2001 в правій легені та лівій легені налічується по 10 бронхо–легеневих сегментів.

Права легеня має такі 10 сегментів:

- права легеня, верхня частка,має:

- верхівковий сегмент;

- задній сегмент;

- передній сегмент;

- права легеня, середня частка,має:

- бічний сегмент;

- присередній сегмент;

- права легеня, нижня частка,має:

- верхній сегмент;

- присередній основний сегмент; серцевий сегмент;;

- передній основний сегмент ;

- бічний основний сегмент ;

- задній основний сегмент .

Ліва легеня має такі 10 сегментів:

- ліва легеня, верхня частка,має:

- верхівково–задній сегмент;

- передній сегмент;

- верхній язичковий сегмент ;

- нижній язичковий сегмент ;

- ліва легеня, нижня частка,має:

- верхній сегмент;

- присередній основний сегмент; серцевий сегмент; ;

- передній основний сегмент ;

- бічний основний сегмент;

 

- задній основний сегмент .

Усі сегментні бронхи і е розгалужуються дихотомічно тобто кожен на два на бронхи наступних порядків аж до часточкових бронхів, що вентилюють часточки легені.

Ця ділянка називається часточкою легені, і бронхи, які її вентилюють, називаються часточковими бронхами.

Часточковий бронхмає діаметр близько 1 мм і заходить у верхівку часточки, де розгалужується на 12 – 18 кінцевих бронхіол, що мають діаметр 0,3 – 0,5 мм.

У їх стінці вже відсутня хрящова тканина, а середній шар стінки представлений тільки гладкою м’язовою тканиноюа .

Тому малі бронхи і кінцеві бронхіоливиконують функцію не тільки проведення, але і регуляції поступлення повітря в певні відділи легенів.

Кінцевими бронхіоламизакінчується бронхове деревоі починається функціональна одиниця легень, яка називається легеневим ацинусом, що перекладається як гроно, або альвеолярне дерево, їх в легенях є до 30000.

Усі шляхи легеневого ацинуса розгалужуються дихотомічно.

До складу ацинусу входить 14–16 дихальних бронхіол, які є розгалуженням однієї кінцевої бронхіоли.

В стінках складових ацинуса знаходяться альвеоли , їх є 14000–20000, через стінку яких відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю.

Кожна дихальна бронхіолаутворює до 1500 альвеолярних ходів, які закінчуються альвеолярними мішечками, яких є до 4500.

Отже, легеневий ацинусскладається із трьох частин:

- альвеолярних дихальних бронхіол;, ,порядків;

- альвеолярних дихальних ходів;;

- альвеолярних мішечків, якими закінчуються альвеолярні ходи.

В одній легеневій часточці нараховується 12–18 ацинусів. Елементи ацинуса густо обплетені судинами.

 

У стінках частин легеневого ацинусапоступово зростає кількість легеневих альвеол.

Кожний кінцевий альвеолярний хід проточокрозгалужується на два альвеолярні мішечки, що складаються з декількох легеневих альвеол.

Легеневі альвеолиє відкритою коміркою, що заповнена повітрям. Вони вистелен одношаровим дихальним епітелієм, до складу якого входять:

- малі плоскі респіраторні епітеліоцити; пневмоцититипу або альвеолоцититипу.

- великі секреторні епітеліоцити альвеолоцити, або пневмоцити альвеолоцититипу, або зернисті альвеолоцити.

Зсередини альвеоли альвеолоцити вкриті сурфактантим комплексом або сурфактантом, який контактує з повітрям легеневої альвеоли.

Ззовні до базальної мембрани прилягає сітка з еластичних волокон і численні капіляри.

Така конструкція стінки легеневої альвеоли забезпечує найкращі умови для газообміну між кров’ю, що тече в капілярах, і повітрям, що поступає в легеневі альвеоли.

Стінка легеневої альвеоли і стінка кровоносного капіляра утворюють аерогематичний бар’єр.

У одній легені є 300 – 400 мільйонів легеневих альвеол.

При максимальному вдиху площа дихальної поверхні легень досягає 100 м2, а площа кровоносних капілярів близько 80 м2.

 

 Плевра, середостіння.

Плевральна порожнина

Легеніта стінки грудної порожнини;вистелені серозною оболонкою, яка називається плеврою .

Та частина плеври , яка вкриває легені , називається нутрощевою плеврою, або легеневою плевроюа та, що вкриває внутрішню стінку грудної порожнини , пристінковою плеврою.

У місці переходу пристінкової плевриу нутрощевуу ділянці воріт легеньплевра потовщується і утворює легеневу зв’язку . , яка розташована у лобовій площині.

Пристінкова плеврамає такі частини:

- реброву частину;

 

- діафрагмову частину;

- середостінну частину.

Пристінкова плевра утворює купол плеври.

Між пристінковою плевроюта нутрощевою плевроюміститься вузька щілина – плевральна порожнина, в якій є невелика кількість серозної рідини.

У ділянках, де одна частина пристінкової плеврипереходить в іншу, утворюються плевральні закутки, в які заходять легеніпід час глибокого вдиху. Такі плевральні закуткиіноді називають пазухами.

Є такі парні плевральні закутки:

- реброво–діафрагмовий закуток– він найбільший і найглибший, навіть при глибокому вдиху легеня його не заповнює;

- діафрагмово–середостінний закуток;

- хребтово–середостінний закуток;

- реброво–середостінний закуток.

 

 

МЕЖІ ЛЕГЕНЬ ТА пристінкової ПЛЕВРИ

Рівень верхівок обох легень і верхівок куполів пристінкової плеври співпадають і розташовані на 2–3 см вище від ключиці , чи на 4–5 см вище від першого ребра.

Задня межа легень проекція заднього тупого краю легені співпадає із задньою межею пристінкової плеври, вона проходить по прихребтовій лініївіддо –ХІІ грудних хребців, або від головки ІІ ребра до шийкиребра.

Передня межа лівої легені проекція переднього краю легені частково співпадає з передньою межею пристінкової плеври. Вона проходить від верхівки легеньвниз і присередньо до рівня груднинно–ключичного суглоба . , простує до рівняребрового хряща, потім спускається вертикально вниз до рівняребрового хряща.

Тут передня межа лівої легені відхиляється вліво, йде уздовж нижнього краю хрящаребра до пригруднинної лінії, де різко повертає униз, перетинаєміжребровий проміжок і хрящребра.

Досягнувши хрящаребра, передня межа лівої легені різко переходить у його нижню межу.

Передня межа правої легені проекція переднього краю легені співпадає з передньою межею пристінкової плеври.

Від верхівки правої легені передня межа йде до правого груднинно–ключичного суглоба, потім через середину симфіза ручки груднини опускається позаду тіла груднини, дещо лівіше від серединної лінії до рівняребра, потім поступово відхиляється вправо і вниз.

На рівні прикріпленняребрового хрящадо груднинипо правій груднинній лінії переходить у нижню межу.

Нижня межа правої легені проекція нижнього краю легені проходить на 1–2 см вище від нижньої межі відповідної пристінкової плеври тобто на одне ребро нижче від межі легені і перетинає по середньоключичній лінії ребро, по середній пахвовій лініїребро, по лопатковій лініїХ реброХ, по прихребтовій лініїголовкуребра .

Нижня межа лівої легені проходить: по середньоключичній лінії на рівніребра + 1 см півребра, по передній пахвовій на рівніребра + 1 см півребра, по середній пахвовій лінії на рівніребра + 1 см півребра, по задній пахвовій лінії на рівніребра + 1 см півребра, по лопатковій лінії на рівніребра + 1 см півребра, по прихребтовій лінії на рівні головкиребра або на рівніребра + 1 см.

Передня межа правої і лівої ребрових частин пристінкової плевриепроходить неоднаково.

Справа передня межа від купола плевриспускається позаду правого груднинно–ключичного суглоба, далі ця межа проходить позаду ручки груднинидосередтнт з’єднання з тілом груднини, розташовуючись лівіше від серединної лінії, доребра, де ця межа іде вправо і переходить у нижню межу плеври.

Нижня межа плеври справа відповідає лінії переходу ребрової частини пристінкової плеврив діафрагмову частину.

Від рівня з’єднанняребрового хряща з грудниноюнижня межа правої пристінкової плеври проходить вбік і униз, по середньоключичній лінії перетинаєребро, по передній пахвовій лінії –

 

ребро, по середній пахвовій лінії –ребро, по задній пахвовій лінії –ребро, по лопатковій лінії –ребро і підходить до хребтового стовпана рівні шийкиребра, де нижня межа переходить у задню межу плеври.

Зліва передня межа пристінкової плеврипроходить позаду лівого груднинно–ключичного

суглоба.

 

 

Далі ця межа проходить позаду ручки і тіла груднинидо рівняребрового хряща, де ліва передня межа відхиляється вбік, перетинає лівий край груднини і спускається вниз доребрового хряща проходить майже паралельно до лівого краю груднини, де переходить у нижню межу плеври.

Нижня межа ребрової частини пристінкової плевризліва розташовується дещо нижче, ніж на правій стороні. Позаду, як і справа, на рівніребра вона переходить в задню межу.

Межа плеври ззаду відповідає задній лінії переходу ребрової частини в середостінну частину спускається від купола плеври вниз, вздовж хребтового стовпа до головкиребра, де переходить в нижню межу.

Нижня межа правої пристінкової плеври проходить на 1 ребро нижче від межі легень . Слід відмітити, що ліва нижня межа легень і плеври розташована на 1см нижче, ніж права.

Отже, передні межі ребрової частини пристінкової плеврисправа і зліва розташовуються неоднаково.

На протязі віддоребра передні межі ребрової частини ідуть позаду груднини паралельно одна одній, а зверху і знизу розходяться, утворюючи два трикутних простори, вільних від плеври:

- верхнє міжплевральне поле, яке обернене верхівкою донизу і розташовується позаду ручки груднини. В ньому у дітей знаходиться загруднинна залоза , а у дорослих людей – залишки цієї залози і жирова тканина звідси інша назва поля –.

- нижнє міжплевральне поле, яке розташоване верхівкою доверху і знаходиться позаду нижньої половини тіла грудниниі прилягаючих до неї передніх відділівілівих міжребрових проміжків. В ньому осердябезпосередньо стикається з грудною стінкою, звідси назва цього поля

Середостіння а

Це комплекс органів, які розміщені між двома плевральними мішками.

Середостіння а обмежоване такими стінками:

- спереду грудниною ;

- ззаду грудним відділом хребтового стовпа ;

- з боків – правою та лівою середостінними плеврами, що є частинами пристінкової плеври;

- знизу – діафрагмою ;

- верхньою межею є верхній отвір грудної клітки.

Умовно горизонтальна площина, що проведена від з’єднання ручки грудниниз її тіломдо хряща між – грудними хребцями–, ділить середостіння а на верхнє середостіннята нижнє середостіння.

У верхньому середостіннірозміщені:

- загруднинна залоза ;

- верхня порожниста вена;

- дуга аорти;

- частина трахеї;

- верхній відділ грудної частини стравоходу;

- частина грудної протоки;

- симпатичні стовбури;

- блукаюч та діафрагмові нерви .

Нижнє середостінняще поділяється на:

- переднє середостіння;

- середнє середостіння;

- заднє середостіння.

Переднє середостіннярозташоване між тілом грудниниі передньою стінкою осердя серцевої сумки. В ньому знаходяться:

- внутрішні грудні артерії та вени ;

Описание: Описание: Описание: IMAGE970

- пригруднинні та передосердні лімфатичні вузли;

- нижня частина загруднинної залози.

У середньому середостіннірозташовані:

- серце , вкрите осердям ;

- діафрагмові нерви;

- внутрішньоосердні відділи великих судин .

Заднє середостіннярозташоване між задньою стінкою осердя і хребтовим стовпом. У ньому розміщені:

- грудна частина аорти;

- непарна і напівнепарна вени .;

- симпатичні стовбури;

- нутрощеві нерви . ;

- блукаючі нерви . ;

- стравохід ;

- грудна протока;

- лімфатичні вузли.

У хірургії середостінняумовною лобовою площиною, проведеною по задній стінці трахеї і головних бронхів, поділяють на:

- переднє середостіння;

- заднє середостіння.

У передньому середостінні розташовуються:

- серце ;

- висхідна частина аорти;

- дуга аорти;

- верхня порожниста вена;

- трахея ;

- елементи кореня легень;

- діафрагмові нерви;

- загруднинна залоза .

У задньому середостінні розташовуються:

- стравохід ;

- низхідна аорта;

- нижня порожниста вена;

- парна та напівнепарна вени .;

- нутрощеві нерви . ;

- симпатичні стовбури;

- грудна протока;

- блукаючі нерви . .

 

 

РЕНТГЕНОАНАТОМІЯ ОРГАНІВ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ.

При рентгеноскопії та рентгенографії грудної клітки здорової людини передусім видно серединну зміщену

дещо ліворуч тінь хребта, груднини і органів середостін­ня серця, великих кровоносних судин тощо. Праворуч і ліворуч від серединної тіні аж до ребрового кістяка грудної клітки видно світлі легеневі поля. Верхівка кож­ної легені в нормальному стані піднімається над ключицею. Знизу легеневі поля обме­жені чіткою тінню діафрагми з вищою пра­вою частиною купола і розташованою під нею печінкою. На світлому фоні легеневих полів контурують тіні ребер. У присередній половині кожного світлого поля ледь по­мітна тінь у вигляді радіальних ніжних тя­жів. Ближі є до кореня легені ця тяжистість стає чіткішою і біля воріт легені перетво­рюється на затемнення,зумовлене головним чином легеневими судинами. Прикореневе затемнення зліва завжди менше, ніж спра­ва, що пояснюється накладанням тіні сер­ця. Краї легень у ділянці реброво-діафраг­мових закутків під час глибокого вдиху про­світлюються.

Матеріали підготував асист.Гаврищук Ю.М.