Анатомія і медицина. Кафедра анатомії ТДМУ, її досягнення. Знайомство з кафедрою. Анатомічна термінологія. Осі, площини людського тіла. Скелет тулуба (загальні дані).
Будова кісток черепа, грудної клітки, тазу, верхньої та нижньої кінцівки.
Основи артрології. Види з’єднань кісток різних частин людського скелету.
Занаття 1.
Анатомія людини є фундаментальною наукою не тільки в підготовці лікарів, але і всієї культури світосприйняття.
Видатний вчений–лікар Мухін Є.О. 1766–1850 ще у XVIII столітті зауважив: „Лікар не анатом, не тільки не корисний, але й шкідливий”.
Анатомія є складовою частиною науки морфології. До неї належать також гістологія наука про тканини, цитологія наука про клітину, ембріологія наука про розвиток зародка, паталогічна анатомія наука про будову організму, зміненого під впливом різних захворювань.
Анатомія разом із фізіологією складає фундамент медичної освіти та медичної науки.
У свій час видатний акушер–гінеколог Губарев А.П. 1855–1931 писав: „Без анатомії немає ні терапії, ні хірургії, а є лише прикмети та забобони”.
Анатомія – це наука про форму і будову організму людини і його складових органів та систем, а також про їх розвиток і функції. Ця наука належить до біологічних наук, об’єднаних загальним терміном “морфологія” від грецького morpho – форма, logos – вчення.
Завдання анатомії як науки полягає у системному підході до опису форми, будови і положення топографії частин та органів тіла в єдності з виконуваними функціями з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей людини. У зв’язку із зазначеним, анатомію поділяють на:
- описову анатомію опис органів, які вивчали під час розтину трупів;
- системну анатомію вивчення організму за системами – кістковою, м’язовою, внутрішніми органами тощо;
- топографічну анатомію вивчає взаємне розміщення органів, судин і нервів у різних ділянках тіла, що має значення для хірургії;
- пластичну анатомію досліджує статику і динаміку зовнішніх форм тіла, а внутрішню будову розглядає переважно для того, щоб зрозуміти виразність зовнішніх форм тіла людини, тобто вивчає пропорції тіла і його форми; її викладають переважно у художніх навчальних закладах при підготовці скульпторів та художників. Пластичну анатомію ще називають прикладної анатомією.
- функціональну анатомію вивчає окремі органи і системи органів у зв’язку з їх функцією;
- динамічну анатомію вивчає не лише будову опорно–рухового апарату, але й динаміку рухів, і має значення для правильного розуміння фізичного розвитку людини;
- вікову анатомію вивчає вікові зміни органів і тканин в індивідуальному розвитку людини – онтогенез, а похилого віку – геронтологія. Розвиток людини до народження, зокрема, у зародковому періоді, розглядає ембріологія;
- порівняльну анатомію вивчає подібності та відмінності будови органів тварин та людини, досліджує особливості будови тіла тварин на різних етапах еволюції, що допомагає з’ясувати історичний розвиток організму людини філогенез.
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТІЛО ЛЮДИНИ
Під час анатомічного дослідження початкове положення тіла людини є вертикальним. В анатомії прийнято вивчати тіло людини із зімкнутими нижніми та опущеними у стані супінації долоні повернені вперед, — верхніми кінцівками. Зворотне положення, тобто коли долоні повернені назад, називається пронацією
У тілі людини розрізняють голову, шию, тулуб і дві пари кінцівок верхні та нижні.
Тулуб людини має два кінці — верхній і нижній і чотири поверхні — передню, задню, дві бічні.
На кінцівках визначають також два кінці відносно тулуба: проксимальний , тобто ближчий, і дистальний, тобто дальший.
І в анатомічній термінології, і в клінічній практиці прийнято такі визначення: глибокий, поверхневий, верхній, нижній, внутрішній, зовнішній , великий, малий, більший, менший, найменший тощо.
ОРІЄНТУВАННЯ І РОЗТАШУВАННЯ ЧАСТИН ТІЛА, ОРІЄНТУВАЛЬНІ ПЛОЩИНИ
Для загального орієнтування й уточнення локалізації різних частин і органів тіла людини користуються площинами, проведеними в трьох взаємно перпендикулярних напрямках: стріловому від лат. — стріла площина спрямована спереду назад - стрілова, лобовому від лат. — лоб площина розташована паралельно площині лоба — лобова, або вінцева і горизонтальном}' площина, що перетинає тіло впоперек. Стрілова площина, проведена чітко по середині тулуба, називається серединною .
Відносно зазначених площин розрізняють таке розташування частин тіла точок та ін.: бічне, або латеральне , — ближче до бічних поверхонь тіла відносно серединної площини, присереднє, або медіальне , — ближче до серединної площини, протилежне бічному, або зовнішньому; переднє, або вентральне — ближче до передньої вентральної поверхні; заднє, або дорзальне, — ближче до задньої поверхні тіла відносно лобової площини; верхнє, або краніальне, — ближче до головного кінця, і нижнє, або каудальне — ближче до хвостового кінця тіла відносно горизонтальної площини.
ДІЛЯНКИ ТІЛА Й ОРІЄНТУВАЛЬНІ ЛІНІЇ
Для кращого орієнтування в розташуванні та проекції внутрішніх органів на тулубі уявно проводять передню і задню серединні лінії.Потім на передній поверхні грудної клітки проводять такі лінії: груднинну зовнішнього краю груднини; середньоключнчну — вертикально донизу від середини ключиці; білягруднннну — між груднинною і середньоключнчною; передню, середню і задню пахвові — від переднього краю, середини та заднього краю пахвової ямки; лопаткову— через середину нижнього кута лопатки; прихребтову — через верхівки поперечних відростків хребців.
Кожна частина тіла людини може бути поділена на топографо-анатомічні ділянки. Так, у мозковому відділі голови виділяють лобову, тім'яну й потиличну ділянки. На бічній поверхні мозкового відділу є також скронева, слухова і соскоподібна ділянки. На лицевій ділянці голови розрізняють ділянки: очноямкову, підочноямкову, щічну, привушно-жувальну, виличну, носову, ротову, підборідну.
Шия має передню, груднинно-ключично-соскоподібну, бічну і задню ділянки. У передній ділянці шиї розрізняють: присередній і бічний трикутники, які відділені груднинно-ключично-соскоподібною ділянкою. Присередній трикутник складається з піднижньощелепного, підпідборідного, сонного і лопатково-трахейного, бічний — з лопатково-трапецієподібного й лопатково-ключичного трикутників.
Передні та бічні ділянки грудної клітки: передгруднинна, підключична ямка, грудна, бічна грудна ділянка молочної залози, підмолочнозалозова, пахвова, пахвова ямка.
Ділянки живота: підребер'я, надчерев'я надчеревна ямка, бічна, пупок пупкова ділянка, пахвина пахвинна ділянка, підчерев'я лобкова ділянка
Ділянки спини: хребтова, крижова, лопаткова, підлопаткова, поперекова нижній і верхній поперекові трикутники.
Ділянки промежини: відхідникова, сечово-статева.
Ділянки верхньої кінцівки: дельтоподібна, плечова передня/задня, ліктьова передня/задня, передплічна передня/задня, кисті: зап'ясткова передня/задня, тильна, долоня долонна, пальці.
Ділянки нижньої кінцівки: сіднична, кульшова, стегна передня/ задня, коліна передня/задня, гомілки передня/ задня, литки, надп'ятково-гомілкова передня/задня, закісточкова бічна/присередня, стопи п'яткова, тильна стопи, підошва, пальці.
Скелет
Скелет, від грец. – висохлий, висушений, представлений сукупністю кісток, які утворюють в тілі людини твердий остов, що забезпечує виконання таких функцій:
- опори; - є депо макро– і мікроелементів;
- пересування;- обміну речовин;
- захисту- кровотворної.
Кістка є органом, який побудований з кісткової тканини, хрящової тканини, вкрита ззовні окістям і містить кістковий мозок.
Кожна кістка має певну форму, величину і положення в тілі.
На формоутворення кісток впливають умови, в яких кістки розвиваються; якщо умови однакові або близькі, то кістки мають певну схожість наприклад, хребці.
Найважливішими з таких факторів є прикріплення до кісток м’язів, а також прилеглість кісток, судин, нервів та інших органів.
На поверхні кісток є різноманітні підвищення, заглибини і отвори.
Поверхня кісток в місцях прикріплення м’язів нерівна: вгнута або частіше опукла.
При описі зовнішньої форми кістки звертають увагу на характер її поверхонь; вони можуть бути плоскі, вгнуті або опуклі, гладкі або шорсткі.
Суглобові поверхні найгладші, вони переважно розміщені на кінцях довгих кісток і з’єднують їх між собою.
Кістка складається з органічної та неорганічної речовини. Органічна речовина має назву осеїну, це різновидність колагену.
З’єднання осеїну з неорганічною речовиною дає важливі фізичні властивості: пружність, тривкість. Окрім того, кістка є депо хімічних елементів.
Хребці
Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет, який складається із:
- 7 шийних хребців;
- 12 грудних хребців;
- 5 крижових хребців;
- 5 поперекових хребців;
- 3–5 куприкових хребців.
Шийні хребці, грудні хребці і поперекові хребці є справжніми хребцями
Крижові хребці та куприкові хребці зростаються відповідно у крижову кістку і куприкову кістку. Це несправжні хребці.
Функція хребців:
1. Опорна і амортизаційна.
2. Захисна.
3. Рухова.
4. Метаболічна.
5. Кровотворна.
Кожний хребець складається з:
- тіла хребця;
- дуги хребця.
Вони обмежовують хребцевий отвір;отвори, накладаючись один на один, утворюють хребтовий канал.
На дузі є 7 відростків:
- непарний остистий відросток;
- парні поперечні відростки – для з’єднання з ребрами
- парні верхні суглобові відростки;
- парні нижні суглобові відростки – для з’єднання між собою.
Особливості будови шийних та грудних хребців.
Шийні хребці мають такі загальні особливості:
1. На поперечних відростках є поперечні отвори .
2. Остисті відростки роздвоєні крім VII хребця.
3. Поперечні відростки мають:
- передні горбки;
- задні горбки, які розташовані, відповідно, на ребровому відростку – передньому відростку і власне поперечному відростку – задньому відростку;
- борозну спинномозкового нерва.
4. Суглобові поверхні лежать майже у горизонтальній площині.
5. Тіло хребця вгорі скошене в поперечній площині, а знизу – в стріловій площині.
Особливості грудних хребців [T I – T XII]
1. Мають на тілі верхні реброві ямки або напів’ямки та нижні реброві ямки або напів’ямки для з’єднання з головками ребер .
2. На поперечних відростках знаходяться реброві ямки поперечних відростків для з’єднання з горбками ребер, окрім T XI – T XII.
3. Остисті відростки довгі, спрямовані вниз, черепицеподібно накривають один одного.
4. Суглобові поверхні верхніх суглобових відростків і нижніх суглобових відростків лежать у лобовій площині.
Перший грудний хребець: на бічній поверхні тіла хребця має повну верхню реброву ямку і нижню реброву ямку або напів’ямку
Х грудний хребець: на тілі має тільки верхню реброву ямку або напів’ямку .
ХІ–ХІI грудні хребці: на тілі хребців є повна реброва ямка,а на їх поперечних відростках реброві ямки відсутні.
Верхні суглобові відростки XII грудного хребця розміщені у лобовій площині, а нижні суглобові відростки – у стріловій площині.
Особливості будови поперекових, крижових і куприкових хребців.
Особливості поперекових хребців
1. Мають соскоподібний відросток та додатковий відросток Масивне тіло.
3. Заокруглений короткий остистий відросток.
4. Довгі поперечні відростки, які є рудиментами ребер і називаються реброподібними відростками; ребровими відростками .
5. Суглобові поверхні лежать в стріловій площині, при цьому верхні суглобові поверхні обернені всередину, а нижні суглобові поверхні – назовні.
Крижова кістка
Крижова кістка утворена п’ятьма крижовими хребцями, які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Вгорі на ній розташована основа крижової кістки, а внизу – верхівка крижової кістки. На кістці є тазова поверхня, або передня поверхня, та спинна поверхня, або задня поверхня .
На тазовій поверхні є чотири поперечні лінії, які утворилися внаслідок зрощення тіл хребці. Є чотири пари передніх крижових отворів чотири пари задніх крижових отворів .
На спинній поверхні внаслідок зрощення відростків утворилося п’ять гребенів :
- серединний крижовий гребінь – непарний;
- присередній крижовий гребінь – парні
- бічний крижовий гребінь – парні.
Всередині кістки проходить крижовий канал, який внизу на верхівці закінчується крижовим розтвором. Останній обмежений двома крижовими рогами.
На бічних частинах крижової кістки знаходяться вушкоподібні поверхні для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток. Позаду вушкоподібної поверхні добре помітна горбистість крижової кістки.
Тіло V поперекового хребця з тілом I крижового хребця утворюють кут , спрямований уперед – мис.
Куприкова кістка; куприк
[Куприкові хребці I – IV;]
Куприкова кістка утворена 3–5 куприковими хребцями зрослися, має тіло куприкової кістки і спрямовані угору куприкові роги.
Усі хребці утворюють хребтовий стовп . Він має:
- первинну кривину . Первинні скривлення хребта є наслідком черевного згинання ембріона і зберігаються в грудній і тазовій ділянках. До них належать грудний кіфоз і крижовий кіфоз – це вигини, які обернені назад:
- вторинну кривину. Вторинні скривлення хребта є дорсально ввігнутими, спричиненими дією м’язів плода, і на початковій стадіїї скоріше функціональні, ніж структурні. До них належать шийний лордоз і поперековий лордоз, які обернені вперед.
При неправильній поставі може розвинутись сколіоз – бічний вигин хребтового стовпа частіше в грудному відділі.
СКЕЛЕТ ГРУДНОЇ КЛІТКИ
Скелет грудної клітки є кістковою основою грудного відділу тулуба, де містяться життєво важливі органи серце, легені. Грудна клітка утворена ззаду грудними хребцями, з боків - ребрами, спереду - грудниною.
Груднина
Груднина , на відміну від інших кісток грудної клітки, належить до пізніх філогенетичних утворів, що розвинулися внаслідок злиття вентральних кінців ребер. Появу цієї кістки у більшості хребетних пов'язують з розвитком кінцівок. Це підтверджується тим, що у змій, які повторно втратили кінцівки, як відомо, груднини немає.
У людини груднина має форму дещо випуклої наперед подовженої пластинки.
Груднина складається з ручки груднини, тіла груднини і мечоподібного відростка.
Між тілом груднини і ручкою груднини утворюється кут груднини , який добре пальпується під шкірою, відкритий дозаду.
На ручці груднини зверху розташована яремна вирізка, а по боках – ключичні вирізки.
На бічних поверхнях груднини є реброві вирізки для з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер.Груднина - губчаста кістка, вкрита тонкою пластинкою компактної речовини. Завдяки великій кількості кровоносних судин у груднині її використовують для переливання крові. Крім того, з груднини беруть донорський червоний кістковий мозок для пересадження хворим на променеву хворобу та ін.
Точки скостеніння в груднині виникають зверху донизу в такому порядку: у ручці на 4-му, у перших трьох сегментах на 7-9-му місяцях ембріогенезу, в 4-му сегменті - на 1-му й мечоподібному відростку найчастіше на 7-му році життя. Сегменти тіла груднини зростаються до 16 років, мечоподібній! відросток з тілом - після 30 років. Так само пізно виникає синостоз між тілом і ручкою груднини.
Ребра
Людина має 12 пар ребер .У далеких зоопредків людини, як і в багатьох сучасних ссавців, ребер значно більше. Кожне ребро - це зігнута вузька і трохи скручена по довжині пластинка. Складається з двох нерівних частин - більшої задньої кісткової частини та меншої передньої ребрового хряща і має два кінці - хребтовий, яким з'єднується з хребтом, і груднинний.
Кожне ребро складається з кісткової частини реброва кістка і хрящової частини ребровий хрящ .
Верхні сім ребер – справжні ребра , тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною .
VIII–ХII ребра e з грудниною не з’єднуються і називаються несправжніми ребрами .
VIII–Х ребра сполучаються з хрящовою частиною вищележачого ребра.
XI–XII ребра мають короткий ребровий хрящ , який закінчується в м’язах черевної стінки, і ще називаються коливними ребрами .
Кісткова частина ребра реброва кістка має передній кінець– груднинний кінець і задній кінець – хребтовий кінець .
На хребтовому кінці розрізняють головку ребра, на якій міститься суглобова поверхня головки ребра . Вона у II – X ребер розділена на верхню і нижню частину гребенем головки ребра. I, XI, XII ребра такого гребеня не мають.
За головкою ребра розташована шийка ребра, перед якою знаходиться горбок ребра.
На горбку ребра є суглобова поверхня горбка ребра для з’єднання із ямкою поперечного відростка хребця .
Хребтовий кінець ребра переходячи в тіло ребра , утворює кут ребра.
Тіло ребра e має внутрішню і зовнішню поверхні interna et externa, верхній і нижній краї.
На внутрішній поверхні нижнього краю ребра розташована борозна ребра e, де проходять судини і нерви.
Перше ребро [I] має верхню і нижню поверхні, зовнішній і внутрішній краї. Кут ребра сходиться з горбком ребра.
На верхній поверхні першого ребра міститься горбок переднього драбинчастого м’яза, спереду від якого проходить борозна підключичної вени, а позаду – борозна підключичної артерії.
На зовнішній поверхні другого ребра [II] розташована горбистість переднього зубчастого м’яза.
Іноді, як явище атавізму, трапляється більше ребер. З віком збільшується нахил ребер.
хребтовий стовп, хребет в цілому
Він складається з усіх справжніх хребців крижової кістки та куприка і міжхребцевих симфізів із зв’язковим апаратом.
Функціональне значення хребтового стовпа:
- підтримує голову ;
- є гнучкою віссю стовбура або тулуба ;
- бере участь в утворенні стінок грудної, черевної і тазової порожнин.
У хребтовому каналі міститься спинний мозок , його оболони і судини .
Спереду хребет є найширшим біля крижової кістки, догори поступово звужується до рівня V грудного хребця ; звідси поперечник хребта починає наростати до ділянки нижніх шийних хребців , потім знову звужується.
Розширення хребта у верхній грудній ділянці пояснюється тим, що тут фіксується верхня кінцівка .
Ззаду на хребтовому стовпі відмічаються дві борозни ; посередині вони відокремлені одна від одної гребенем з остистих відростків з боків обмежовані підвищеннями, утвореними поперечними відростками.
Збоку хребта видно 23 пари міжхребцевих отворів , які служать для виходу спинномозкових нервів з хребтового каналу ; з них нижні – найширші, верхні – найвужчі.
Хребтовий стовп має такі кривини:
- первинну кривину ;
- вторинну кривину
Первинна кривина знаходиться в ембріоні та в плоді, що обумовлено черевним згинанням в утробі матері. Ця кривина зберігається і в дорослого у вигляді грудного і крижового кіфозів .
Вторинна кривина формується після народження дитини. Коли дитина починає тримати голову, а це у 2–3 місяці, формується шийний вигин хребтового стовпа вперед – шийний лордоз.
Вигин грудного відділу хребтового стовпа назад – грудний кіфоз що зміцнюється після народження, при сидінні дитини.
Коли дитина починає стояти та ходити, а це у 1–1,5 роки, утворюється поперековий лордоз .
Вищеперераховані вигини є природними нормальними і фізіологічними.
До фізіологічних вигинів деякі автори відносять і незначний вигин хребта убік – сколіоз , що з’являється внаслідок фізіологічного розвитку м’язів правої або лівої половин тіла людини.
Патологічними вигинами є вигини хребтового стовпа вперед, назад або вбік.
Довжина хребта чоловіка становить приблизно
Хребет жінки має
завдовжки в середньому
У старечому віці спостерігається вкорочення хребта на
Загалом довжина хребтового стовпа становить близько 2/5 всієї довжини тіла.
Рухи хребтового стовпа:
- навколо лобової осі – згинання і розгинання ;
- навколо стрілової осі– згинання вбік відведення хребта від серединної площини;
- навколо вертикальної осі – повороти ;
- пружинний рух, при якому змінюють свою величину кривини хребта наприклад при стрибках.
Більшою рухомістю відзначаються верхній поперековий і шийний відділі. I і II шийні хребці дають можливість голові робити найрізноманітніші і досить великі екскурсії.
Міжхребцеві диски -зменшують поштовхи і струси, утворюють з’єднання міцні, але разом з тим досить еластичні, які допускають рухи в усі боки.
Грудна клітка в цілому
Грудну клітку утворюють:
- 12 грудних хребців ;
- 12 пар ребер ;
- груднина .
Ребра відокремлені одне від одного міжребровими просторами.
Грудна клітка має:
- верхній отвір грудної клітки ;
- нижній отвір грудної клітки .
Терміни “вхід у грудну клітку” і “вихід з грудної клітки” використовуються клініцистами по–різному. Так, “синдром грудного вихідного отвору” відповідає грудному вхідному отвору у новій термінології.
Верхній отвір грудної клітки обмежований:
- яремною вирізкою груднини ;
- першими ребрами - тілом І грудного хребця
Нижній отвір грудної клітки обмежований:
- тілом XII грудного хребця ;
- нижніми ребрами ;
- мечоподібним відростком груднини .
Передньобічний край нижнього отвору грудної клітки обмежений з’єднаними між собою VII–X ребрами. Це з’єднання називається ребровою дугою .
Права реброва дуга і ліва реброва дуга утворюють з боків підгруднинний кут .
З обох боків вздовж тіл грудних хребців у порожнині грудної клітки вертикально розташовані легеневі борозни.
Грудний пояс або пояс верхньої кінцівки , у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.
Кістки верхньої кінцівки.
Грудний пояс , або пояс верхньої кінцівки, у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.
Ключиця
Ключиця є парною трубчастою короткою кісткою S–подібної форми, яка має:
- груднинний кінець ;
- надплечовий кінець ;
- тіло ключиці ;
- верхню поверхню ;
- нижню поверхню .
На нижній поверхні груднинного кінця розташоване втиснення реброво–ключичної зв’язки .
На нижній поверхні надплечового кінця розташовані:
- конусоподібний горбок ;
- трапецієподібна лінія .
Груднинний кінець має вигин допереду і закінчується груднинною суглобовою поверхнею для з’єднання з ключичною вирізкою груднини .
Надплечовий кінець має вигин дозаду і закінчується надплечовою суглобовою поверхнею для з’єднання з надплечовим відростком лопатки acromion .
Лопатка
Лопатка scapula — парна плоска кістка, розташована в людини на задній поверхні тулуба на рівні II — VII ребер. Таке положення лопатки пов'язане із сплощеною у передньозадньому напрямку формою грудної клітки людини.
Лопатка є парною плоскою кісткою os planum трикутної форми, що має:
- реброву поверхню; передню поверхню ; ;
- задню поверхню ;
- верхній край ;
- присередній край ;
- бічний край ;
- верхній кут ;
- нижній кут ;
- бічний кут ;
- шийку лопатки .
Плечова кістка
Плечова кістка є складовою частиною плеча і належить до трубчастої типової довгої кістки, яка має:
- проксимальний наросток, епіфіз , або проксимальний кінець ;
- дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець ;
- тіло плечової кістки, діафіз ; .
На проксимальному наростку розміщена головка плечової кістки , на якій є суглобова поверхня для з’єднання із суглобовою западиною лопатки .
Головку плечової кістки обмежовує анатомічна шийка , нижче якої знаходяться:
- великий горбок ;
- малий горбок .
Вони переходять у гребінь великого горбка; бічну губу; і гребінь малого горбка; присередню губу; , між якими проходить міжгорбкова борозна.
На межі між проксимальним наростком і тілом кістки розташована хірургічна шийка плечової кістки .
Тіло плечової кістки має:
- передньоприсередню поверхню ;
- передньобічну поверхню ;
- задню поверхню ;
- присередній край ;
- бічний край .
Передня поверхня тіла плечової кістки поділяється на передньоприсередню поверхню та передньобічну поверхню .
Кістки передпліччя
Кістки передпліччя є складовою частиною передпліччя. Із бічної сторони передпліччя розташована променева кістка , а з присередньої – ліктьова кістка . Вони є типовими довгими трубчастими кістками .
Ліктьова кістка
Ліктьова кістка має:
- проксимальний наросток, епіфіз , або проксимальний кінець ;
- дистальний наросток, епіфіз , або дистальний кінець ;
- тіло ліктьової кістки, діафіз ; .
На проксимальному наростку ліктьової кістки угорі розташований ліктьовий відросток , а знизу і спереду від нього – вінцевий відросток . Між ними розташована блокова вирізка.
На бічній поверхні проксимального наростка міститься вирізка променевої кістки для з’єднання з головкою променевої кістки . Дещо нижче вінцевого відростка розташована горбистість ліктьової кістки .
Променева кістка
Променева кістка є складовою частиною передпліччя і належить до трубчастої типової довгої кістки os , яка має:
- проксимальний наросток, епіфіз , або проксимальний кінець ;
- дистальний наросток, епіфіз , або дистальний кінець ;
- тіло променевої кістки, діафіз ; .
На проксимальному наростку променевої кістки розташована головка променевої кістки з суглобовим обводом та суглобовою ямкою зверху. Нижче головка переходить у шийку променевої кістки .
Кістки кисті
Кістки кисті поділяються на:
- зап’ясткові кістки ;
- п’ясткові кістки i;
- кістки пальців, фаланги ; .
Зап’ясткові кістки
Їх є вісім, вони утворюють проксимальний і дистальний ряди.
В проксимальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:
- човноподібна кістка що має горбок човноподібної кістки scaphoidei;
- півмісяцева кістка;
- тригранна кістка;
- горохоподібна кістка.
У дистальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:
- кістка–трапеція, що має горбок кістки-трапеції;
- трапецієподібна кістка;
- головчаста кістка;
- гачкувата кістка , що має гачок гачкуватої кістки.
Зап’ясткові кістки утворюють борозну зап’ястка .
П’ясткові кістки
До їх складу входять п’ять коротких трубчастих кісток, кожна з яких має:
- основу п’ясткової кістки;
- тіло п’ясткової кістки;
- головку п’ясткової кістки.
Перша п’ясткова кістка i I коротша і ширша, на її основі знаходиться сідлоподібна поверхня для зчленування з кісткою–трапецією.
Друга п’ясткова кістка i II найдовша і в напрямі до V п’ясткової кістки довжина п’ясткових кісток поступово зменшується.
Третя п’ясткова кістка i III має шилоподібний відросток .
На обернутих одна до одної поверхнях основ II–V п’ясткових кісток II–V є суглобові поверхні для з’єднання між собою.
Кістки пальців;
фаланги кисті
Вони складаються з:
- основи фаланги ;
- тіла фаланги ;
- головки фаланги .
На головці фаланг крім кінцевих фаланг розташований блок фаланги .
II–V пальці кисті digiti II–V мають:
- проксимальну фалангу ;
- середню фалангу ;
- кінцеву фалангу .
Перший палець digitus primus складається лише з:
- проксимальної фаланги ;
- кінцевої фаланги .
Кінцеві фаланги на дистальному кінці мають горбистість кінцевої фаланги .
Череп. Потилична, тім’яна і лобова кістки.
Кістки мозкового черепа
Вони утворюють:
- основу черепа
- склепіння черепа.
Основа черепа поділяється на:
- внутрішню основу черепа;
- зовнішню основу черепа.
Основа черепа утворена:
- лобовою кісткою;
- решітчастою кісткою;
- клиноподібною кісткою;
- скроневою кісткою;
- потиличною кісткою.
На внутрішній основі черепа знаходяться;
- передня черепна ямка;
- середня черепна ямка;
- задня черепна ямка.
Склепіння черепа утворене:
- потиличною лускою;
- лусковою частиною скроневої кістки;
- лобовою лускою;
- тім’яною кісткою.
Потилична кістка
Потилична кістка розташована в задньонижньому відділі черепа.
Потилична кістка складається із:
- потиличної луски;
- парної бічної частини;
- основної частини.
Тім’яна кістка
Тім'яна кістка -парна, займає верхньобічну частину склепіння черепа і в людини у зв'язку з еволюцією головного мозку є найбільшою серед однойменних кісток усіх приматів. Ця кістка має форму чотирикутної пластинки, зігнутої у вигляді пологої чаші, відкрита сторона якої повернена до порожнини черепа. У кістці розрізняють зовнішню і внутрішню поверхні, чотири краї потиличний, стріловий, лобовий, лусковий і чотири кути лобовий, потиличний, клиноподібний і соскоподібний.
Це парна плоска кістка яка має:
- лобовий кут
- потиличний кут
- соскоподібний кут
- клиноподібний кут
- потиличний край
- лусковий край
- стріловий край
- лобовий край
Лобова кістка
Лобова кістка - непарна; розташована у передньоверхній частині черепа, складається з лобової луски, очноямкових та носової частин.
Лобова кістка належить до повітроносних кісток і складається з трьох частин:
- лобової луски
- парної очноямкової частини;
- носової частини.
Клиноподібна кістка
Клиноподібна кістка непарна, розташована попереду потиличної кістки і займає центральне положення серед кісток основи черепа.
Клиноподібна кістка належить до повітроносних кісток і має:
- тіло;
- великі крила;
- малі крила;
- крилоподібні відростки.
Решітчаста кістка
Решітчаста кістка — непарна. Розташована посередині, попереду тіла клиноподібної кістки. Бере участь в утворенні основи черепа та очної ямки і належить до складу кісткових стінок порожнини носа.
Решітчаста кістка є кісткою мозкового черепа, бере участь у формуванні лицевого черепа і належить до повітроносних кісток. Вона складається з:
- перпендикулярної пластинки;
- дірчастої пластинки, раніше її називали горизонтальною пластинкою;
- решітчастого лабіринта.
Скронева кістка
Скронева кістка кістками. У ній розрізняють три частини: кам'янисту, барабанну і лускову.
Скронева кістка має три частини:
- лускову частину;
- кам’янисту частину;
- барабанну частину.
Верхня і нижня щелепа. Верхньощелепна пазуха, її форма будова
Верхня щелепа
Верхня щелепа парна, є твердою основою вісцерального черепа. Бере участь у формуванні очної ямки, порожнин носа і рота.
Це парна кістка, належить до повітроносних кісток , має тіло верхньої щелепи і чотири відростки.
Лобовий відросток досягає носової частини лобової кістки, на його присередній поверхні розташований:
- решітчастий гребінь, до якого прикріплюється середня носова раковина;
- передній сльозовий гребінь;
- сльозова вирізка.
Виличний відросток з’єднується із виличною кісткою.
Комірковий відросток має коміркову дугу, у якій розміщені зубні комірки для коренів зубів.
Зубні комірки відокремлені одна від одної міжкомірковими перегородками.
Задні три зубні комірки мають міжкореневі перегородки.
На зовнішній поверхні коміркового відростка помітні коміркові випини.
Піднебінна кістка
Піднебінна кістка є парною кісткою і бере участь в утворенні стінок:
- носової порожнини;
- ротової порожнини;
- очної ямки;
- крилопіднебінної ямки.
Піднебінна кістка має:
- горизонтальну пластинку;
- перпендикулярну пластинку.
Нижня щелепа
Це непарна кістка, що має:
- тіло нижньої щелепи;
- дві гілки нижньої щелепи.
Тіло нижньої щелепи складається з:
- основи нижньої щелепи;
- коміркової частини.
Коміркова частина тіла нижньої щелепи має коміркову дугу із зубними комірками, між якими знаходяться міжкоміркові перегородки, а в зубних комірках – міжкореневі перегородки.
На зовнішній поверхні коміркової дуги є коміркові випини.
Нижня щелепа – єдина кістка черепа з’єднується з черепом за допомогою суглоба .
Під’язикова кістка
Під’язикова кістка відокремлена від інших кісток черепа. Розміщена в передній шийній ділянці на рівні 4-го шийного хребця.
До під’язикової кістки кріпляться деякі м’язи шиї, язика, глотки, а також фіксується гортань.
За функцією – це сесамоподібна кістка, що за своїм розвитком є похідним зябрового апарату, з якого розвиваються кістки черепа.
Під’язикова кістка має:
- тіло під’язикової кістки;
- дві пари відростків.
Тіло під’язикової кістки має вигляд зігнутої пластинки:
- задня поверхня ввігнута;
- передня поверхня – випукла.
Від тіла під’язикової кістки справа та зліва відходять потовщені на кінцях великі роги a, які спрямовані назад, дещо угору, та малі роги a, які коротші та спрямовані угору, назад і латерально.
Під’язикова кістка за допомогою м’язів та зв’язок підвішена до черепа і з’єднується з гортанню.
Череп у цілому. Основа черепа.
Основа черепа
Основа черепа поділяється на:
- внутрішню основу черепа;
- зовнішню основу черепа .
У внутрішній основі черепа виділяють три черепні ямки: передню, середню і задню.
Задній край малих крил і горбок сідла клиноподібної кістки відокремлюють передню черепну ямку від середньої черепної ямки.
Границею між середньою і задньою черепними ямками є верхній край кам’янистої частини скроневих кісток і спинка сідла клиноподібної кістки.
Скронева, підскронева і крилопіднебінна ямки.
Скронева ямка
Скронева ямка утворена:
- лобовою лускою ;
- тім’яною кісткою.
Угорі вона обмежована скроневою лінією, а знизу підскроневим гребенем і верхнім краєм виличної дуги.
Донизу скронева ямка переходить в підскроневу ямку.
Присередньою стінкою скроневої ямки є:
- скроневі поверхні лобової луски та великого крила клиноподібної кістки ;
- зовнішні поверхні лускової частини скроневої кістки та нижньої частини тім’яної кістки.
Ззовні ця ямка відмежована виличною дугою arcu, а спереду – виличною кісткою zygomaticum та виличним відростком лобової кістки .
Скронева ямка заповнена скроневим м’язом, фасцією, судинами і нервами, жировою тканиною.
Підскронева ямка
Підскронева ямка угорі відмежована від скроневої ямки підскроневим гребенем великого крила клиноподібної кістки .
Верхньою стінкою цієї ямки є:
- скронева кістка ;
- велике крило клиноподібної кістки .
Присередня стінка утворена бічною пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки .
Передньою стінкою підскроневої ямки e служить горб верхньої щелепи і частково – вилична кістка.
Нижньої стінки підскронева ямка не має.
Із бічної сторони підскронева ямка не має кісткової стінки, лише частково прикрита гілкою нижньої щелепи.
Спереду підскронева ямка сполучається через нижню очноямкову щілину з очною ямкою.
Присередньо вона з’єднується через крило–верхньощелепну щілину з крило–піднебінною ямкою.
Крило–піднебінна ямка
Вона є парна і обмежована:
- спереду – горбом верхньої щелепи;
- ззаду – основою крилоподібного відростка клиноподібної кістки;
- присередньо – перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки.
Збоку ця ямка pterygoptina кісткової стінки не має і сполучається з підскроневою ямкою через крило–верхньощелепну щілину.
Крило–піднебінна ямка донизу поступово звужується і переходить у великий піднебінний канал .
Крило–піднебінна ямка має шість отворів, через які сполучається:
- присередньо – з носовою порожниною через клино–піднебінний отвір;
- угорі та ззаду – із середньою черепною ямкою через круглий отвір ;
- ззаду – із зовнішньою основою черепа в ділянці рваного отвору через крилоподібний канал;
- унизу – з ротовою порожниною через великий піднебінний канал;
- допереду – через нижню очноямкову щілину з очною ямкою;
- збоку – з підскроневою ямкою.
Очна ямка. Носова порожнина.
Очна ямка;
Очна ямка має:
- верхню стінку ;
- нижню стінку ;
- бічну стінку ;
- присередню стінку ;
- очноямковий край ;
- надочноямковий край ;
- підочноямковий край ;
- бічний край ;
- присередній край .
Носова порожнина
Вона відкривається спереду грушоподібним отвором, а ззаду – через хоани сполучається з носоглоткою.
Кісткова носова порожнина ea розділена кістковою носовою перегородкою на праву та ліву половини, і кожна половина має:
- верхню стінку;
- нижню стінку;
- бічну стінку;
- присередню стінку.
Бічна стінка утворена:
- носовою кісткою;
- лобовим відростком верхньої щелепи;
- сльозовою кісткою;
- решітчастим лабіринтом;
- перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки;
- присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки;
- нижньою носовою раковиною.
Верхня стінка утворена:
- лобовою кісткою;
- дірчастою пластинкою решітчастої кістки.
Присередня стінка утворена:
- кістковою носовою перегородкою, яка складається з:
- перпендикулярної пластинки решітчастої кістки;
- лемeша.
Нижня стінка утворена кістковим піднебінням, яке складається з піднебінного відростка верхньої щелепи і горизонтальної пластинки піднебінної кістки.
Кістки нижньої кінцівки.
Тазовий пояс; пояс нижньої кінцівки
Він включає в себе:
- дві кульшові кістки;
- крижову кістку.
Кульшова кістка
Кульшова кістка складається з:
- клубової кістки;
- лобкової кістки;
- сідничої кісткиi.
У тій ділянці ззовні, де тіла corpora усіх трьох кісток зростаються, утворюється кульшова западина , яка має:
- півмісяцеву поверхню;
- ямку кульшової западини;
- кант кульшової западини; край кульшової западини;
- вирізку кульшової западини.
Кульшова кістка має затульний отвір та велику сідничу вирізку.
Клубова кістка
Клубова кістка складається з:
- тіла клубової кістки;
- крила клубової кістки;
- має дугоподібну лінію.
Крило клубової кістки вгорі закінчується клубовим гребенем, на якому розрізняють:
- зовнішню губу;
- внутрішню губу;
- проміжну лінію.
Спереду клубовий гребінь закінчується:
- верхньою передньою клубовою остю;
- нижньою передньою клубовою остю.
Ззаду клубовий гребінь закінчується:
- верхньою задньою клубовою остю;
- нижньою задньою клубовою остю.
На внутрішній поверхні крила клубової кістки є велика клубова ямка.
На зовнішній сідничній поверхні клубової кістки містяться:
- передня сіднична лінія;
- задня сіднична лінія;
- нижня сіднична лінія.
До цих ліній прикріплюються сідничні м’язи.
На крижово–тазовій поверхні розташована вушкоподібна поверхня для з’єднання з однойменною поверхнею крижової кістки, а вище і ззаду від неї розташована клубова горбистість.
Лобкова кістка
Лобкова кістка розташована спереду і присередньо від клубової кістки та має:
- тіло лобкової кістки;
- верхню гілку лобкової кістки;
- нижню гілку лобкової кістки ramu. Останні, з’єднуючись, утворюють лобковий симфізi.
На місці переходу верхньої гілки лобкової кістки у нижню гілку лобкової кістки розташована симфізна поверхня.
На верхній гілці лобкової кістки ramu pubi міститься гребінь лобкової кістки, який присередньо закінчується лобковим горбком, який розташований на тілі лобкової кістки.
Сіднича кістка
Сіднича кістка має тіло сідничої кістки і гілку сідничої кістки, ззаду і знизу від якої розташований сідничий горб.
Над сідничим горбом розташована сіднича ость, яка відокремлює велику сідничу вирізку від малої сідничої вирізки.
Лобкова і сіднича кістки обмежовують затульний отвір.
Вільна частина нижньої кінцівки
Вона поділяється на:
- стегно;
- гомілку;
- стопу.
Стегнова кістка
Стегнова кістка є складовою частиною стегна, це типова довга трубчаста кістка, яка має:
- проксимальний наросток, епіфіз, або проксимальний кінець;
- дистальний наросток, епіфіз, або дистальний кінець;
- тіло стегнової кістки, діафіз.
На проксимальному наростку стегнової кістки міститься головка стегнової кістки, на якій є суглобова поверхня головки для з’єднання з кульшовою западиною.
На головці стегнової кістки розташована ямка головки стегнової кістки.
На дистальному наростку стегнової кістки розташовані:
- бічний виросток;
- присередній виросток, вище від яких знаходяться:
- бічний надвиросток;
- присередній надвиросток.
Між бічним виростком та присереднім виростком розміщена міжвиросткова ямка, яка вгорі і ззаду обмежована міжвиростковою лінієюi.
На передній поверхні дистального наростка знаходиться наколінкова поверхня для з’єднання з наколінком.
Наколінок
Наколінок є губчастою сесамоподібною кісткою, яка розташована у товщі сухожилка чотириголового м’яза стегна і має:
- основу наколінка;
- верхівку наколінка;
- передню поверхню;
- суглобову поверхню.
Кістки гомілки і стопи.
Кістки гомілки
До них належать:
- присередньо розташована великогомілкова кістка;
- збоку розташована малогомілкова кістка.
Це типові довгі трубчасті кістки. Вони є складовою частиною гомілки.
Великогомілкова кістка
Великогомілкова кістка має:
- проксимальний наросток, епіфіз, або проксимальний кінець;
- дистальний наросток, епіфіз, або дистальний кінець;
- тіло великогомілкової кістки, діафіз.
На проксимальному наростку великогомілкової кістки містяться:
- присередній виросток;
- бічний виросток, на яких розташована:
- верхня суглобова поверхня, яка розділена міжвиростковим підвищенням.
Міжвиросткове підвищення великогомілкової кістки складається з:
- присереднього міжвиросткового горбка;
- бічного міжвиросткового горбка.
Спереду і ззаду від міжвиросткового підвищення знаходяться:
- переднє міжвиросткове поле;
- заднє міжвиросткове поле.
Збоку і знизу на бічному виростку великогомілкової кістки розташована малогомілкова суглобова поверхня для з’єднання з малогомілковою кісткою.
Тіло великогомілкової кістки має трикутну форму, на ньому розрізняють:
- присередню поверхню ;
- бічну поверхню;
- задню поверхню , на якій розташована лінія камбалоподібного м’яза;
- присередній край;
- міжкістковий край;
- передній край.
У верхній частині переднього краю тіла великогомілкової кістки розташована горбистість великогомілкової кістки.
На дистальному наростку великогомілкової кістки з присереднього боку розташована присередня кісточка, яка має:
- кісточкову борозну;
- суглобову поверхню присередньої кісточки для з’єднання з надп’ятковою кісткою.
З бічного боку на дистальному наростку є малогомілкова вирізка для з’єднання із малогомілковою кісткою.
Малогомілкова кістка
Малогомілкова кістка має:
- проксимальний наросток, епіфіз, або проксимальний кінець;
- дистальний наросток, епіфіз, або дистальний кінець;
- тіло малогомілкової кістки, діафіз.
На проксимальному наростку малогомілкової кістки є:
- головка малогомілкової кістки, на якій розташована суглобова поверхня головки малогомілкової кістки, що закінчується верхівкою головки малогомілкової кістки;
- знизу від головки знаходиться шийка малогомілкової кістки.
На тілі малогомілкової кістки розрізняють:
- бічну поверхню;
- присередню поверхню;
- задню поверхню;
- передній край;
- міжкістковий край;
- задній край.
На дистальному наростку малогомілкової кістки розташована бічна кісточка , на якій розміщена ямка бічної кісточки.
На бічній кісточці є суглобова поверхня бічної кісточки для з’єднання з надп’ятковою кісткою, а позаду неї проходить кісточкова борозна.
Кістки стопи
Вони поділяються на:
- заплеснові кістки;
- плеснові кістки;
- кістки пальців.
Заплеснові кістки
Заплеснові кістки розташовані у два ряди:
- проксимальний ряд;
- дистальний ряд.
До проксимального ряду заплеснових кісток належать:
- надп’яткова кістка;
- п’яткова кістка.
До дистального ряду заплеснових кісток належать:
- човноподібна кістка;
- кубоподібна кістка;
- три клиноподібні кістки.
Надп’яткова кістка
Надп’яткова кістка має:
- тіло надп’яткової кістки;
- шийку надп’яткової кістки;
- головку надп’яткової кістки.
Зверху на тілі надп’яткової кістки є блок надп’яткової кістки, який має:
- верхню поверхню;
- бічну кісточкову поверхню;
- присередню кісточкову поверхню.
Збоку на тілі надп’яткової кістки розташований бічний відросток надп’яткової кістки.
Ззаду на тілі надп’яткової кістки розміщений задній відросток надп’яткової кістки, який борозною сухожилка довгого м’яза–згинача великого пальця поділяється на:
- бічний горбок;
- присередній горбок.
Знизу на тілі надп’яткової кістки є:
- передня п’яткова суглобова поверхня;
- середня п’яткова суглобова поверхня;
- задня п’яткова суглобова поверхня.
Між задньою п’ятковою суглобовою поверхнею та середньою п’ятковою суглобовою поверхнею розташована борозна надп’яткової кістки, яка разом з борозною п’яткової кістки утворює пазуху заплесна.
Головка надп’яткової кістки спереду закінчується човноподібною суглобовою поверхнею.
П’яткова кістка
П’яткова кістка має: – п’ятковий горб, який забезпечує опору тіла людини.
Зверху на п’ятковій кістці розташовані:
- передня надп’яткова суглобова поверхня;
- середня надп’яткова суглобова поверхня;
- задня надп’яткова суглобова поверхня.
Між середньою надп’ятковою суглобовою поверхнею та задньою надп’ятковою суглобовою поверхнею розташована борозна п’яткової кістки, яка з борозною надп’яткової кістки утворює пазуху заплесна.
Cередня надп’яткова суглобова поверхня розташована на відростку п’яткової кістки – підпорі надп’яткової кістки. Інколи вона відсутня.
Під підпорою надп’яткової кістки розміщена борозна сухожилка довгого м’яза–згинача великого пальця.
Із зовнішнього боку по п’ятковій кістці проходить борозна сухожилка довгого малогомілкового м’яза; Ця борозна обмежена угорі малогомілковим блоком.
Спереду на п’ятковій кістці розташована кубоподібна суглобова поверхня.
До дистального ряду заплеснових кісток a належать:
- човноподібна кістка, яка має горбистість човноподібної кістки;
- кубоподібна кістка, на якій знаходяться:
- борозна сухожилка довгого малогомілкового м’яза;
- горбистість кубоподібної кістки;
- п’ятковий відросток .
- три клиноподібні кістки, а саме:
- бічна клиноподібна кістка;
- проміжна клиноподібна кістка;
- присередня клиноподібна кістка.
Плеснові кістки
Це п’ять коротких трубчастих кісток, які мають:
- проксимальний наросток, , або проксимальний кінець;
- дистальний наросток, епіфіз, або дистальний кінець;
- тіло плеснових кісток, діафіз;
Проксимальний наросток плеснових кісток утворює основу плеснової кістки.
На дистальному наростку плеснових кісток розміщена головка плеснової кістки .
Між наростками розташоване тіло плеснової кістки.
На основах II і V кісток з бічних сторін знаходяться суглобові поверхні .
Присередньо основи першої плеснової кістки [I] розташована горбистість першої плеснової кістки.
Збоку основи п’ятої плеснової кістки [V] розташована горбистість п’ятої плеснової кістки.
Кістки пальців;
Кістки пальців складаються із:
- проксимальних фаланг;
- середніх фаланг;
- кінцевих фаланг.
Великий палець стопи має лише проксимальну фалангу та кінцеву фалангу.
На дистальних кінцях кожної кінцевої фаланги міститься горбистість кінцевої фаланги.
Кістки пальців мають:
- основу фаланги;
- тіло фаланги;
- головку фаланги.
На головці фаланг, крім кінцевих фаланг розташований блок фаланги.
Скелет разом із м’язами виконує функції опори і руху завдяки тому, що всі кістки з’єднані між собою й утворюють різного ступеня рухливі кісткові важелі.
Кістки та їх з’єднання представляють пасивну, а м’язи – активну частину опорно–рухового апарату.
Характер з’єднань залежить від будови і функції тієї чи іншої кісткової ланки. Тобто, з’єднання кісток зумовлюють їх більшу або меншу взаємну рухомість і забезпечують функціонування скелета людини як єдиного цілого.
Кістки нижчих водних хребетних тварин сполучаються між собою за допомогою неперервних з’єднань.
У наземних тварин види рухів ускладнились: сформувалися перехідні форми з’єднань, наприклад симфізи і найбільш рухливі перервні з’єднання – суглоби.
У процесі онтогенезу людини більшість з’єднань кісток проходять дві стадії розвитку: спочатку виникають неперервні з’єднання, а потім частина з них перетворюється в перервні з’єднання – суглоби.
У мезенхімі, що з’єднує зачатки кісток, на 6–му тижні ембріонального розвитку формується щілина, потім суглобові хрящі, капсула і зв’язки.
Суглоби людини вивчає наука артрологія , від грец. – суглоб.
З’єднання кісток
Вони поділяються на:
- неперервні ;
- перервні ;
- напівперервні .
Синартрози, симфізи
До синартрозів або неперервних з’єднань належать:
- волокнисте з’єднанн , а саме:
- синдесмози , різновидом яких є вклинення; ґомфоз ;
- міжкісткова перетинка;
- шво;
- схіндильоз,що перекладається як розщеплення наприклад, розщеплення може мати крижова кістка;
- хрящове з’єднання , різновидом якого є:
- синхондроз;
- симфіз;
- наростковий хрящ ;
- кісткове з’єднання – синостоз , тобто з’єднання кісток за допомогою кісткової тканини;
- м’язове з’єднання – синсаркоз , тобто з’єднання кісток за допомогою м’язів з’єднання під’язикової кістки з нижньою щелепою та з’єднання лопатки з хребтовим стовпом і грудною кліткою.
Волокнисті з’єднання
Вони поділяються на:
- зв’язки;
- мембрани;
- шво;
- вклинення , або зубо–комірковий синдесмоз .
Зв’язки бувають колагенові й еластичні, а саме:
- внутрішньокапсулярні зв’язки;
- капсулярні зв’язки;
- позакапсулярні зв’язки .
Мембрани поділяються на:
- міжкісткові мембрани;
- тім’ячка.
Шов поділяється на:
- зубчасте шво;
- лускове шво;
- плоске шво.
Хрящові з’єднання
Вони поділяються на:
- тимчасові під час росту кісток, коли прошарок хряща між кістками поступово заміщується кістковою тканиною і таке з’єднання перетворюється на синостоз;
- постійні, коли прошарок хрящової тканини між кістками існує упродовж усього життя людини.
Симфізи
або напівсуглоби
Вони мають невелику щілину в хрящовому або волокнистому прошарку між зчленованими кістками. Цей тип з’єднання є перехідною формою від неперервних з’єднань до перервних.
Синовіальні з’єднання
або суглоб чи діартроз
Раніше їх називали перервними з’єднаннями. Це найбільш рухомі з’єднання між кістками, для утворення яких необхідні чотири основні елементи, а саме:
1. Не менше двох суглобових поверхонь, які вкриті гіаліновим хрящем і мають:
- суглобову ямку;
- головку суглоба; суглобову головку.
2. Суглобова капсула , яка складається з:
- волокнистої перетинки; волокнистого шару ;
- синовіальної перетинки; синовіального шару, який має синовіальні складки і синовіальні ворсинки .
3. Суглобова порожнина, яка може мати:
- суглобовий закуток ;
- синовіальну піхву ;
- синовіальну сумку .
4. Синовію – синовіальну рідину, що змочує суглобові поверхні. Вона продукується клітинами синовіального шару.
Суглоби можуть мати і додаткові елементи, до яких належать:
- зв’язки ;
- синовіальні сумки ;
- жирові складки ;
- синовіальні ворсинки ;
- суглобові диски ;
- суглобові меніски ;
- суглобові губи ;
- сесамоподібні кістки .
Суглоби за будовою поділяються на:
- прості суглоби , які складаються з двох суглобових поверхонь ;
- складні суглоби , що мають більше ніж дві суглобові поверхні ;
- комбіновані суглоби , які анатомічно відокремлені, але пов’язані між собою загальною функцією;
- комплексні суглоби , в порожнині яких є суглобові диски або суглобові меніски , які поділяють суглобову порожнину на два і більше відділів.
Суглоби за функцією поділяють на:
- одновісні суглоби;
- двовісні суглоби;
- багатовісні суглоби.
До одновісних суглобів за формою належать:
- циліндричні суглоби , у яких рухи відбуваються навколо поздовжньої осі ; ці суглоби ще називають обертовими суглобами ;
- блокоподібні суглоби та їх різновид – гвинтоподібні суглоби .
До двовісних суглобів належать:
- двовиросткові суглоби ;
- еліпсоподібні суглоби ;
- сідлоподібні суглоби .
До тривісних суглобів; багатовісних суглобів належать:
- плоскі суглоби , які можуть бути малорухомими суглобами е;
- кулясті суглоби;
- чашоподібні суглоби.
Чим більша конгруентність відповідність суглобових поверхонь, тим менший обсяг рухів у такому суглобі.
Це основний закон системи з’єднань артросиндесмології.
У суглобах залежно від будови форма і рельєф, суглобові поверхні, розмір, розташуваня зв’язок з’єднувальних поверхонь рухи можуть здійснюватись навколо:
- лобової; фронтальної осі;
- стрілової; сагітальної осі;
- вертикальної; прямовисної осі.
Навколо лобової осі в суглобі можливе:
- згинання ;
- розгинання .
Навколо стрілової осі в суглобі можливе:
- відведення ;
- приведення .
Навколо вертикальної осі в суглобі можливі:
- обертання назовні; бічне обертання ;
- обертання досередтнт; присереднє обертання .
Навколо усіх осей у суглобі можливе колове обертання , при якому вільний кінець кістки чи кінцівки описує конус.
У суглобах деяких ділянок кінцівок також можливі:
- привертання ;
- відвертання ;
- протиставлення ;
- зіставлення .
Характеристику суглобові необхідно давати за такою схемою:
- назва суглоба;
- анатомічні утвори, які беруть участь у формуванні суглоба;
- суглобові поверхні;
- форма суглоба;
- яким є суглоб за будовою;
- яким є суглоб за функцією;
- осі обертання;
- види рухів;
- прикріплення суглобової капсули;
- зв’язки суглоба;
- особливості суглоба наявність елементів допоміжного апарату суглоба, окрім зв’язок.
Суглоби хребтового стовпа
Атланто–осьовий суглоб
Атланто–осьовий суглоб складається з:
А. Серединного атланто–осьового суглоба
Цей суглоб є:
- циліндричний – за формою;
- комбінований – за будовою вид суглоба;
- одновісний – за функцією.
Суглобові поверхні :
- ямка зуба на атланті ;
- передня суглобова поверхня зуба осьового хребця ;
- задня суглобова поверхня зуба осьового хребця ;
- поперечна зв’язка атланта .
Рухи навколо вертикальної осі .
Види рухів:
- обертання голови вправо і вліво, тобто обертання назовні ;
- обертання досередини .
Б. Бічного атланто–осьового суглоба , парний
Він є:
- плоским – за формою;
- комбінованим – за будовою вид суглоба;
- багатовісним – за функцією.
Суглобові поверхні:
- нижні суглобові поверхні атланта ;
- верхні суглобові поверхні осьового хребця .
Рухи навколо вертикальної осі .
Види рухів: обертання голови вправо і вліво.
Допоміжний апарат серединного атланто–осьового суглоба . та бічного атланто–осьового суглоба спільний і має:
- крилоподібні зв’язки ;
- зв’язку верхівки зуба ;
- хрестоподібну зв’язку атланта . , до складу якої входять:
- поздовжні пучки ;
- поперечну зв’язку атланта ;
- покрівельну перетинку.
Дуговідросткові суглоби
або міжхребцеві суглоби
Дуговідросткові суглоби є:
- плоскі – за формою;
- комбіновані – за будовою вид суглоба;
- багатовісні – за функцією.
Суглобові поверхні:
- нижні суглобові відростки хребця , що розташовані у вище розміщеному хребці;
- верхні суглобові відростки хребця , що розташовані у нижче розміщеному хребці.
Рухи навколо:
- вертикальної осі ;
- стрілової осі ;
- лобової осі .
Вид руху: ковзання, суглоб є малорухомим .
Допоміжний апарат представлений такими зв’язками:
- довгими з’єднують між собою більше двох хребців;
- короткими з’єднують між собою сусідні хребці.
До коротких зв’язок належать:
- жовта зв’язка ;
- міжостьов зв’язки ;
- міжпоперечні зв’язки ;
- поперечні зв’язки , вони укріплюють ці суглоби.
До довгих зв’язок , які розташовані вздовж хребтового стовпа , належать:
- передня поздовжня зв’язка . ;
- задня поздовжня зв’язка . ;
- надостьова зв’язка , яка у шийному відділі формує каркову зв’язку .
Магнітно-резонансні томограми хребта та з’єднань хребців
Попереково–крижовий суглоб
Він за будовою, формою та функцією подібний до дуговідросткових суглобів .
Допоміжний апарат – клубово–поперекова зв’язка .
Між основою крижової кістки та тілом поперекового хребця зазвичай, є симфіз .
Крижово–куприковий суглоб
Крижово–куприковий суглоб утворений:
- верхівкою крижової кістки ;
- основою куприкової кістки .
Найчастіше це з’єднання є симфізом .
Допоміжний аппарат:
- поверхнева задня крижово–куприкова зв’язка; поверхнева дорсальна крижово–куприкова зв’язка ;
- глибока задня крижово–куприкова зв’язка; глибока дорсальна крижово–куприкова зв’язка ;
- передня крижово–куприкова зв’язка; вентральна крижово–куприкова зв’язка;
- бічна крижово–куприкова зв’язка .
У жінок щілина крижово–куприкового симфізу більша, ніж у чоловіків, що дозволяє куприку значно відхилятись назад під час пологів, збільшуючи розмір нижнього отвору таза .
З’єднання хребтового стовпа
з черепом
Атланто–потиличний суглоб , парний
Він є:
- двовиростковий – за формою;
- комбінований – за будовою вид суглоба;
- двовісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- потиличні виростки і ;
- верхні суглобові поверхні атланта .
Рухи навколо:
- лобової осі ;
- стрілової осі .
Види рухів:
- нахили голови вперед і назад, тобто згинання і розгинання ;
- нахили голови вправо і вліво, тобто відведення і приведення .
Допоміжний апарат:
- передня атланто–потилична перетинка ;
- задня атланто–потилична перетинка ;
- бічна атланто–потилична зв’язка
З’єднання грудної клітки
З’єднання грудної клітки поділяються на:
- синдесмози грудної клітки ;
- синхондрози грудної клітки ;
- суглоби грудної клітки .
Грудна клітка має:
- з’єднання ребер із хребтовим стовпом ;
- з’єднання ребер із грудниною ;
- з’єднання ребер між собою.
До синдесмозів грудної клітки належать:
- зовнішня міжреброва перетинка ;
- внутрішня міжреброва перетинка .
До синхондрозів грудної клітки належать:
- реброво–груднинний синхондроз ;
- синхондроз першого ребра ;
- груднинні синхондрози .
До груднинних синхондрозів належать:
- груднинний мечоподібний симфіз ;
- ручко–груднинний симфіз або ручко–груднинний синхондроз .
Суглоби грудної клітки
Реброво–хребцеві суглоби
За будовою вони складаються з двох суглобів:
- суглоба головки ребра ;
- реброво–поперечного суглоба . Вони є комбінованими суглобами .
Суглобові поверхні:
- головка ребра і реброві ямки на хребцях ;
- горбок ребра і реброва ямка поперечного відростка хребця .
Рухи навколо осі, що проходить через ці два суглоби.
Види рухів:
- обертання ребер , внаслідок чого відбувається:
- піднімання ребра;
- опускання ребра.
А. Суглоб головки ребра
Суглоб головки ребра є:
- кулястий – за формою;
- комбінований – за будовою вид суглоба;
- тривісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- головка ребра ;
- верхні реброві ямки тіл хребців ;
- нижні реброві ямки тіл хребців .
Рухи навколо майже стрілової осі .
Види рухів:
- обертання ребер , внаслідок чого відбувається:
- піднімання ребер;
- опускання ребер.
Допоміжний апарат:
- промениста зв’язка головки ребра;
- внутрішньосуглобова зв’язка головки ребра.Вона існує лише у з’єднаннях – ребер з хребтом.
Б. Реброво–поперечний суглоб
Він існує між – ребрами та відповідним грудним хребцем і є:
- циліндричним – за формою;
- комбінованим – за будовою вид суглоба;
- одновісним – за функцією.
Суглобові поверхні:
- горбок ребра ;
- реброва ямка поперечного відростка хребця .
Рухи навколо майже стрілової осі , проведеної через головку ребра.
Вид рухів: обертання ребер , внаслідок чого відбувається:
- піднімання ребер;
- опускання ребер.
Допоміжний апарат:
- реброво–поперечна зв’язка , яка складається з:
- верхньої реброво–поперечної зв’язки;
- бічної реброво–поперечної зв’язки ;
- попереково–реброва зв’язка.
Груднинно–реброві суглоби
Груднинно–реброві суглоби утворені ребровими хрящами – ребер та відповідною вирізкою груднини.
Цей суглоб є:
- плоский – за формою;
- простий – за будовою вид суглоба;
- тривісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- реброва вирізка груднини ;
- груднинний кінець ребра .
Рухи навколо:
- вертикальної осі ;
- стрілової осі ;
- лобової осі .
Види рухів, цей суглоб є малорухомим суглобом в якому відбуваються:
- піднімання ребер;
- опускання ребер.
Допоміжний апарат:
- внутрішньосуглобова груднинно–реброва зв’язка, вона зміцнює суглоб, який зчленовує ребро з грудниною ;
- променисті груднинно–реброві зв’язки ;
- перетинка груднини ;
- реброво–мечоподібні зв’язки зв’язують хрящ ребра з мечоподібним відростком.
Міжхрящові суглоби
Вони знаходяться між ребровими хрящами – ребер. Передні кінці цих ребер, не досягаючи груднини, з’єднуються кожний з хрящем розміщеного вище ребра з допомогою сполучної тканини .
Реброво–хрящові суглоби
Реброво–хрящові суглоби з’єднують:
- кісткову частину ребра з ребровими хрящами, у них відсутня суглобова порожнина .
З’єднання грудного пояса
Синдесмози та суглоби грудного пояса
З’єднання грудного пояса поділяються на:
- синдесмози грудного пояса; синдесмози пояса верхньої кінцівки;
- суглоби грудного пояса; суглоби пояса верхньої кінцівки.
Окрім цих з’єднань, на рівні з’єднань грудного пояса є зв’язки , які сполучають різні анатомічні утвори лопатки і не мають відношення до суглобів .
Такі зв’язки називаються несправжніми зв’язками лопатки , або власними зв’язками лопатки .
Груднинно–ключичний суглоб
Груднинно–ключичний суглоб є:
- кулястий – за формою;
- комплексний – за будовою вид суглоба;
- тривісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- ключична вирізка груднини ;
- груднинний кінець ключиці .
Рухи навколо:
- вертикальної осі ;
- лобової осі ;
- стрілової осі .
Види рухів:
- піднімання й опускання ключиці ;
- рухи вперед і назад;
- обертання ключиці ;
- колове обертання .
Допоміжний апарат:
- суглобовий диск ;
- передня груднинно–ключична зв’язка;
- задня груднинно–ключична зв’язка;
- реброво–ключична зв’язка ;
- міжключична зв’язка .
Надплечово–ключичний суглоб
Надплечово–ключичний суглоб є:
- плоский – за формою;
- простий – за будовою вид суглоба, або комплексний у 30 % випадків;
- тривісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- ключична суглобова поверхня надплечового відростка лопатки ;
- надплечовий кінець ключиці .
Рухи навколо:
- вертикальної осі ;
- лобової осі ;
- стрілової осі .
Види рухів, він є малорухомий , відбуваються:
- рухи лопатки дозаду та в присереднью сторону до хребта.
Допоміжний апарат:
- суглобовий диск в 30 % випадків;
- надплечово–ключична зв’язка ;
- дзьобо–ключична зв’язка , яка складається з трапецієподібної зв’язки і конічної зв’язки .
хребтовий стовп, хребет в цілому
Він складається з усіх справжніх хребців , крижової кістки та куприка і міжхребцевих симфізів із зв’язковим апаратом.
Функціональне значення хребтового стовпа :
- підтримує голову ;
- є гнучкою віссю стовбура або тулуба ;
- бере участь в утворенні стінок грудної, черевної і тазової порожнин.
У хребтовому каналі міститься спинний мозок , його оболони і судини .
Спереду хребет є найширшим біля крижової кістки , догори поступово звужується до рівня грудного хребця ; звідси поперечник хребта починає наростати до ділянки нижніх шийних хребців , потім знову звужується.
Розширення хребта у верхній грудній ділянці пояснюється тим, що тут фіксується верхня кінцівка .
Ззаду на хребтовому стовпі відмічаються дві борозни; посередині вони відокремлені одна від одної гребенем з остистих відростків,з боків обмежовані підвищеннями, утвореними поперечними відростками .
Збоку хребта видно 23 пари міжхребцевих отворів, які служать для виходу спинномозкових нервів з хребтового каналу; з них нижні – найширші, верхні – найвужчі.
Хребтовий стовп має такі кривини:
- первинну кривину ;
- вторинну кривину .
Первинна кривина знаходиться в ембріоні та в плоді, що обумовлено черевним згинанням в утробі матері. Ця кривина зберігається і в дорослого у вигляді грудного і крижового кіфозів .
Вторинна кривина формується після народження дитини. Коли дитина починає тримати голову, а це у 2–3 місяці, формується шийний вигин хребтового стовпа вперед – шийний лордоз .
Вигин грудного відділу хребтового стовпа назад – грудний кіфоз , що зміцнюється після народження, при сидінні дитини.
Коли дитина починає стояти та ходити, а це у 1–1,5 роки, утворюється поперековий лордоз .
Вищеперераховані вигини є природними нормальними і фізіологічними.
До фізіологічних вигинів деякі автори відносять і незначний вигин хребта убік – сколіоз , що з’являється внаслідок фізіологічного розвитку м’язів правої або лівої половин тіла людини.
Патологічними вигинами є вигини хребтового стовпа вперед, назад або вбік.
Довжина хребта чоловіка становить приблизно
Хребет жінки має
завдовжки в середньому
У старечому віці спостерігається вкорочення хребта на
Загалом довжина хребтового стовпа становить близько 2/5 всієї довжини тіла.
Рухи хребтового стовпа:
- навколо лобової осі – згинання і розгинання ;
- навколо стрілової осі–згинання вбік відведення хребта від серединної площини;
- навколо вертикальної осі – повороти ;
- пружинний рух, при якому змінюють свою величину кривини хребта наприклад при стрибках.
Більшою рухомістю відзначаються верхній поперековий і шийний відділі. і шийні хребці дають можливість голові робити найрізноманітніші і досить великі екскурсії.
Міжхребцеві диски зменшують поштовхи і струси, утворюють з’єднання міцні, але разом з тим досить еластичні, які допускають рухи в усі боки.
Сполучення кісток верхньої кінцівки.
З’єднання грудного пояса поділяються на:
- синдесмози грудного пояса; синдесмози пояса верхньої кінцівки;
- суглоби грудного пояса; суглоби пояса верхньої кінцівки .
Окрім цих з’єднань, на рівні з’єднань грудного пояса є зв’язки , які сполучають різні анатомічні утвори лопатки і не мають відношення до суглобів .
Такі зв’язки називаються несправжніми зв’язками лопатки , або власними зв’язками лопатки .
Власні зв’язки лопатки :
1. Дзьобо–надплечова зв’язка , вона натягнута над плечовим суглобом між верхівкою надплечового відростка і дзьобоподібним відростком лопатки .Ця зв’язка захищає плечовий суглоб угорі та обмежує рухи плечової кістки вверх при відведенні плеча .
Якщо піднімати відводити плечову кістку вище 700, то вона впирається у дзьобо–надплечову зв’язку і при подальшому русі вгору починає рухатись лопатка та ключиця у груднинно–ключичному суглобі .
Дзьобо–надплечову зв’язку разом з відростками, до яких вона кріпиться, називають склепінням плечового суглоба .
2 Верхня поперечна зв’язка лопатки розташовується над вирізкою лопатки , перетворюючи цю вирізку в отвір.
3. Нижня поперечна зв’язка лопатки розміщена на задній поверхні лопатки і натягнута між основою надплечового відростка та заднім краєм суглобової западини лопатки .
Через отвори під вищезгадуваними зв’язками проходять судини і нерви.
Власні зв’язки, за новою анатомічною номенклатурою Сан–Паулу, 1997, належать до синдесмозів грудного пояса .
До суглобів грудного пояса; суглобів пояса верхньої кінцівки належать:
- груднинно–ключичний суглоб ;
- надплечово–ключичний суглоб .
Груднинно–ключичний суглоб
Груднинно–ключичний суглоб є:
- кулястий – за формою;
- комплексний – за будовою вид суглоба;
- тривісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- ключична вирізка груднини ;
- груднинний кінець ключиці .
Рухи навколо:
- вертикальної осі ;
- лобової осі ;
- стрілової осі .
Види рухів:
- піднімання й опускання ключиці ;
- рухи вперед і назад;
- обертання ключиці ;
- колове обертання .
Допоміжний апарат:
- суглобовий диск ;
- передня груднинно–ключична зв’язка;
- задня груднинно–ключична зв’язка;
- реброво–ключична зв’язка ;
- міжключична зв’язка .
Надплечово–ключичний суглоб
Надплечово–ключичний суглоб є:
- плоский – за формою;
- простий – за будовою вид суглоба, або комплексний у 30 % випадків;
- тривісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- ключична суглобова поверхня надплечового відростка лопатки ;
- надплечовий кінець ключиці .
Рухи навколо:
- вертикальної осі ;
- лобової осі ;
- стрілової осі .
Види рухів, він є малорухомий , відбуваються:
- рухи лопатки дозаду та в присереднью сторону до хребта.
Допоміжний апарат:
- суглобовий диск в 30 % випадків;
- надплечово–ключична зв’язка ;
- дзьобо–ключична зв’язка , яка складається з трапецієподібної зв’язки і конічної зв’язки .
З’єднання вільної верхньої кінцівки
Воно включає в себе:
- променево–ліктьовий синдесмоз ;
- суглоби вільної верхньої кінцівки .
Променево–ліктьовий синдесмоз з’єднує тіла кісток передпліччя і представлений:
- міжкістковою перетинкою передпліччя ;
- косою струною , яка з’єднує горбистість ліктьової кістки з міжкістковим краєм променевої кістки .
До суглобів вільної верхньої кінцівки належать:
- плечовий суглоб ;
- ліктьовий суглоб ;
- дистальний променево–ліктьовий суглоб ;
- суглоби кисті .
Плечовий суглоб
Плечовий суглоб є:
- кулястий – за формою;
- простий – за будовою вид суглоба;
–тривісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- головка плечової кістки ;
- суглобова западина лопатки .
Рухи навколо:
- вертикальної осі ;
- лобової осі ;
- стрілової осі .
Види рухів:
- згинання і розгинання ;
- приведення і відведення ;
- обертання ;
- колове обертання .
Допоміжний апарат:
- губа суглобової западини ;
- суглобовозападинно–плечові зв’язки , які є потовщенням передньої стінки суглобової капсули ;
- дзьобо–плечова зв’язка , вона зміцнює плечовий суглоб .
Ліктьовий суглоб. Сполучення кісток передпліччя. Променево-зап’ястковий суглоб. Сполучення кісток кисті.
Ліктьовий суглоб
Ліктьовий суглоб утворений з’єднанням трьох кісток плечової кістки – , променевої кістки – та ліктьової кістки – , між якими формуються три наступні суглоби. Вони мають спільну суглобову капсулу :
- плечо–ліктьовий суглоб , кулястий ;
- плечо–променевий суглоб , блокоподібний ;
- проксимальний променево–ліктьовий суглоб , циліндричний і обертовий .
Ліктьовий суглоб в цілому є:
- гвинтоподібний – за формою;
- складний – за будовою вид суглоба;
- одновісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- для плечо–променевого суглоба :
- головочка плечової кістки ;
- суглобова ямка головки променевої кістки ;
- для плечо–ліктьового суглоба :
- блок плечової кістки ;
- блокова вирізка ліктьової кістки ;
- для проксимального променево–ліктьового суглоба:
- суглобовий обвід головки променевої кістки ;
- вирізка променевої кістки , яка розташована на ліктьовій кістці .Рухи навколо лобової осі .
Види рухів:
- для плечо–променевого суглоба , який є кулястим суглобом:
- згинання ;
- розгинання ;
- обертання досередтнт ;
- обертання назовні променевої кістки навколо її вертикальної осі.
- для плечо–ліктьового суглоба , який є блокоподібним суглобом :
- згинання ;
- розгинання . Ці рухи здійснюються з одночасним рухом променевої кістки в плечо–променевому суглобі .
- для проксимального променево–ліктьового суглоба:
- обертання досередини ;
- обертання назовні променевої кістки навколо її вертикальної осі.
Цей суглоб є циліндричним суглобом і комбінованим з дистальним променево–ліктьовим суглобом .
Допоміжний апарат:
- обхідна ліктьова зв’язка;
- обхідна променева зв’язка;
- кільцева зв’язка променевої кістки ;
- квадратна зв’язка ;
- мішкоподібний закуток, який розташований в місці прикріплення суглобової капсули до шийки променевої кістки .
Дистальний променево–ліктьовий суглоб
Дистальний променево–ліктьовий суглоб є:
- циліндричний – за формою;
- комбінований , через те, що об’єднаний функцією з проксимальним променево–ліктьовим суглобом;
- одновісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- суглобовий обвід ліктьової кістки ;
- вирізка ліктьової кістки ;
- нижня поверхня головки ліктьової кістки .
Рухи навколо вертикальної осі .
Види рухів:
- відвертання і привертання передпліччя і кисті разом з рухами в проксимальному променево–ліктьовому суглобі .
Допоміжний апарат:
- суглобовий диск ;
- мішкоподібний закуток, який розташований між кістками передпліччя над суглобовим диском і є випином суглобової капсули .
Проксимальний променево–ліктьовий суглоб та дистальний променево–ліктьовий суглоб разом утворюють комбінований циліндричний суглоб .
Рухи в них відбуваються навколо вертикальної осі , яка проходить через головку променевої кістки та головку ліктьової кістки .
У цих суглобах променева кістка :
- обертається навколо ліктьової кістки. Оскільки променева кістка з’єднується з кистю , то, обертаючись , вона повертає і кисть ;
- при обертанні променевої кістки досередини привертання – , то вона перехрещує спереду ліктьову кістку , і кисть повертається долонною ділянкою досередини і назад, при цьому великий палець спрямований присередньо;
- при обертанні назовні відвертання – променева кістка займає бічне положення, а кисть повертається долонною ділянкою вперед і великий палець спрямований вбік.
Ці особливості рухів потрібно враховувати при іммобілізації фіксації переломів.
Суглоби кисті
Вони поділяються на:
- променево–зап’ястковий суглоб ;
- зап’ясткові суглоби ;
- зап’ястково–п’ясткові суглоби ;
- міжп’ясткові суглоби ;
- п’ястково–фалангові суглоби ;
- міжфалангові суглоби кисті .
Променево–зап’ястковий суглоб
Променево–зап’ястковий суглоб є:
- еліпсоподібний – за формою;
- складний – за будовою вид суглоба;
- двовісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- зап’ясткова суглобова поверхня променевої кістки ;
- суглобовий диск ;
- проксимальні суглобові поверхні човноподібної кістки ;
- проксимальні суглобові поверхні півмісяцевої кістки ;
- проксимальні суглобові поверхні тригранної кістки .
Рухи навколо:
- лобової осі ;
- стрілової осі .
Види рухів:
- згинання і розгинання ;
- приведення і відведення .
Допоміжний апарат:
- тильна променево–зап’ясткова зв’язка ;
- долонна променево–зап’ясткова зв’язка;
- тильна ліктьово–зап’ясткова зв’язка;
- долонна ліктьово–зап’ясткова зв’язка;
- ліктьова обхідна зв’язка зап’ястка;
- променева обхідна зв’язка зап’ястка;
- суглобовий диск .
Зап’ясткові суглоби; міжзап’ясткові суглоби
До них належать:
- власне міжзап’ясткові суглоби ;
- суглоб горохоподібної кістки ;
- середньозап’ястковий суглоб .
власне міжзап’ясткові суглоби
Вони утворені зап’ястковими кістками . Вони є:
- прості – за будовою;
- плоскі – за формою;
- багатовісні – за функцією;
- малорухомі – за видом рухів.
Рухи навколо:
- вертикальної осі ;
- лобової осі ;
- стрілової осі .
Суглоб горохоподібної кістки
Суглоб горохоподібної кістки утворений:
- горохоподібною кісткою ;
- тригранною кісткою .
Він є:
- простий – за будовою;
- плоский – за формою;
- багатовісний – за функцією.
Суглоб горохоподібної кістки укріплюють:
- горохово–гачкувата зв’язка
- горохово–п’ясткова зв’язка .
Середньозап’ястковий суглоб
Середньозап’ястковий суглоб є:
- кулястий – -подібний за формою;
- складний – за будовою;
- одновісний – за функцією;
- малорухомий – за видом рухів.
У цьому суглобі є ніби дві головки :
- одна головка утворена човноподібною кісткою ;
- друга головка утворена:
- тригранною кісткою ;
- півмісяцевою кісткою ;
- човноподібною кісткою .
Суглобова порожнина цього суглоба продовжується між кістками, які утворюють перший та другий ряди зап’ястка , тобто з’єднується з порожнинами міжзап’ясткових суглобів .
Суглобові поверхні:
- проксимальні суглобові поверхні дистального ряду зап’ясткових кісток - дистальні суглобові поверхні проксимального ряду зап’ясткових кісток .
Рухи навколо фронтальної осі .
Види рухів:
- згинання ;
- розгинання .
Середньозап’ястковий суглоб функціонально зв’язаний із променево–зап’ястковим суглобом .
Допоміжний апарат:
- тильні міжзап’ясткові зв’язки;
- долонні міжзап’ясткові зв’язки ;
- міжкісткові міжзап’ясткові зв’язки;
- променева зв’язка зап’ястка.
Рухи кисті відносно передпліччя відбуваються рахуючи середнім, вихідним положенням те, при якому кисть міститься в одній площині з передпліччям уздовж двох взаємно перпендикулярних осей: лобової в площині долоні і стрілової перпендикулярної до поверхні долоні.
Навколо лобової осі відбуваються згинання кисті , близько 60–70о, і розгинання , до 45о.
Навколо стрілової осі кисть рухається в бік ліктьової кістки – приведення , близько 35–40о, і в бік променевої кістки – відводиться , приблизно на 20о.
При таких рухах кисті відбувається колове обертання , при якому кисть робить периферійні рухи, описуючи поверхню конуса.
В усіх вищеназваних рухах беруть участь два зчленування: променево–зап’ястковий суглоб та зап’ясткові суглоби; міжзап’ясткові суглоби , комбінуючись в один суглоб кисті; суглоб ручної кисті , причому проксимальний ряд зап’ясткових кісток відіграє роль кісткового меніска.
Зап’ястково–п’ясткові суглоби
Зап’ястково–п’ясткові суглоби є:
- плоскі – за формою;
- складні – за будовою вид суглоба;
- багатовісні – за функцією.
Суглобові поверхні:
- дистальні суглобові поверхні дистального ряду зап’ясткових кісток ;
- основи проксимальних фаланг – пальців.
Рухи навколо:
- прямовисної осі ;
- лобової осі ;
- стрілової осі .
Види рухів: суглоби малорухомі е, незначне ковзання до 5 – 10 градусів у різних напрямках.
Допоміжний апарат:
- тильні зап’ястково–п’ясткові зв’язки ;
- долонні зап’ястково–п’ясткові зв’язки.
Зап’ястково–п’ястковий суглоб великого пальця
Зап’ястково–п’ястковий суглоб великого пальця є:
- простий – за будовою вид суглоба;
- сідлоподібний – за формою;
- двовісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
- дистальна суглобова поверхня кістки–трапеції ;
- суглобова поверхня основи п’ясткової кістки.
Рухи навколо:
- стрілової осі ;
- косо розташованої лобової осі .
Види рухів:
- згинання та розгинання ;
- протиставлення та зіставлення ;
- колове обертання навколо цих двох осей;
- згинання з протиставленням ;
- розгинання з приведенням і відведення;
- складні обертові рухи великого пальця.
Міжп’ясткові суглоби
Міжп’ясткові суглоби є:
- прості – за будовою вид суглоба;
- плоскі – за формою;
- багатовісні – за функцією і є малорухомі .
Суглобові поверхні: бічні та присередні поверхні основ – п’ясткових кісток .
Види рухів: належать до малорухомих суглобів , можливі незначні рухи у різних напрямках.
Допоміжний аппарат:
- тильні п’ясткові зв’язки ;
- долонні п’ясткові зв’язки ;
- міжкісткові п’ясткові зв’язки .
У рухах кисті відносно передпліччя беруть участь:
- променево–зап’ястковий суглоб ;
- середньозап’ястковий суглоб ;
- зап’ястково–п’ясткові суглоби ;
- міжзап’ясткові суглоби ;
- міжп’ясткові суглоби .
Усі ці суглоби, що об’єднані єдиною функцією, клініцисти називають суглобом кисті.
П’ястково–фалангові суглоби
П’ястково–фалангові суглоби є:
- кулясті – за формою;
- прості – за будовою;
- багатовісні – за функцією.
Суглобові поверхні:
- суглобова поверхня головки п’ясткових кісток ;
- суглобова поверхня основи проксимальних фаланг.
Рухи навколо:
- лобової осі ;
- стрілової осі ;
- прямовисної осі .
Види рухів:
- згинання і розгинання ;
- при розігнутих пальцях – приведення і відведення ;
- складні колові обертання .
Допоміжний апарат:
- обхідні зв’язки ;
- долонні зв’язки ;
- глибока поперечна п’ясткова зв’язка.
Міжфалангові суглоби кисті
Міжфалангові суглоби кисті є:
- блокоподібні – за формою;
- прості – за будовою вид суглоба;
- одновісні – за функцією.
Суглобові поверхні :
- між основами середніх фаланг і блоком проксимальних фаланг ;
- між основами кінцевих фаланг і блоком середніх фаланг .
Рухи навколо лобової осі .
Види рухів:
–згинання ;
- розгинання .
Допоміжний апарат:
- обхідні зв’язки ,
- долонні зв’язки .
Сполучення кісток нижньої кінцівки.
з’єднання нижньої кінцівки
Вони поділяються на:
- з’єднання тазового пояса;
- з’єднання вільної нижньої кінцівки.
З’єднання тазового пояса поділяються на:
- синдесмози тазового пояса;
- суглоби тазового пояса;
- симфіз тазового пояса.
З’єднання тазового пояса представлені всіма видами з’єднань кісток:
- безперервне з’єднання між клубовою кісткою, сідничою кісткою та лобковою кісткою – синостоз, а під час росту кісток – синхондроз;
- кульшові кістки з’єднуються між собою спереду напівперервно півсуглобом – лобковий симфіз;
- ззаду кульшові кістки з’єднуються з крижовою кісткою і формуюють перервне з’єднання – суглоб.
До синдесмозів тазового пояса належить:
- затульна перетинка, яка разом з кістками формує затульний канал.
До симфіза тазового пояса належить:
- лобковий симфіз.
Лобковий симфіз
Лобковий симфіз розміщений між симфізними поверхнями лобкових кісток і представлений:
- міжлобковим диском; міжлобковим волокнистим хрящем з невеликою щілиною порожниною всередині.
Лобковий симфіз зміцнений:
- верхньою лобковою зв’язкою;
- нижньою лобковою зв’язкою.
Суглоби тазового пояса
Вони представлені парним крижово–клубовим суглобом.
Крижово–клубовий суглоб
Крижово–клубовий суглоб є:
- плоский – за формою;
- простий – за будовою вид суглоба;
- тривісний – за функцією.
Рухи навколо:
- вертикальної осі;
- лобової осі;
- стрілової осі.
Види рухів:
- ковзання. Суглоб є малорухомими.
Суглобові поверхні:
- вушкоподібна поверхня клубової кістки;
- вушкоподібна поверхня крижової кістки.
Допоміжний апарат:
- передня крижово–клубова зв’язка;
- міжкісткова крижово–клубова зв’язка;
- задня крижово–клубова зв’язка;
- клубово–поперекова зв’язка;
- крижово–горбова зв’язка, яка має серпоподібний відросток;
- крижово–остьова зв’язка.
З’єднання вільної нижньої кінцівки
Вони поділяються на:
- синдесмози вільної нижньої кінцівки;
- суглоби вільної нижньої кінцівки.
До синдесмозів вільної нижньої кінцівки належать:
- міжкісткова перетинка гомілки;
- велико–малогомілковий синдесмоз.
Велико–малогомілковий синдесмоз
Він розташований на дистальному кінці гомілкових кісток і утворений:
- малогомілковою вирізкою великогомілкової кістки;
- суглобовою поверхнею бічної кісточки малогомілкової кістки.
Спереду та ззаду цей синдесмоз укріплений такими зв’язками:
- передньою велико–малогомілковою зв’язкою;
- задньою велико–малогомілковою зв’язкою.
Міжкісткова перетинка гомілки розташована між:
- міжкістковими краями тіл великогомілкової кістки та малогомілкової кістки.
Суглоби вільної нижньої кінцівки
До них належать:
- кульшовий суглоб;
- колінний суглоб;
- велико–малогомілковий суглоб;
- суглоби стопи.
Кульшовий суглоб
Кульшовий суглоб є:
- чашоподібний – за формою;
- простий – за будовою вид суглоба;
- тривісний – за функцією.
Рухи навколо:
- вертикальної осі;
- лобової осі;
- стрілової осі.
Види рухів:
- згинання і розгинання;
- приведення і відведення;
- обертання назовні та обертання досередини;
- складні обертові рухи стегнової кістки – колове обертання.
Суглобові поверхні:
- головка стегнової кістки;
- півмісяцева поверхня кульшової западини.
Допоміжний апарат:
- коловий пояс;
- клубово–стегнова зв’язка, яка має поперечну частину та низхідну частину;
- сідничо–стегнова зв’язка;
- лобково–стегнова зв’язка;
- губа кульшової западини;
- поперечна зв’язка кульшової западини;
- зв’язка головки стегнової кістки.
Колінний суглоб
Колінний суглоб є:
- двовиростковий – за формою;
- комплексний і складний – за будовою вид суглоба;
- двовісний – за функцією.
Рухи навколо:
- лобової осі;
- вертикальної осі.
Види рухів:
- згинання і розгинання;
- при зігнутій гомілці – обертання назовні та обертання досередини.
Суглобові поверхні:
- суглобова поверхня присереднього виростка та бічного виростка стегнової кістки;
- верхня суглобова поверхня великогомілкової кістки;
- наколінкова поверхня стегнової кістки;
- суглобова поверхня наколінка.
Допоміжний апарат:
- бічний меніск, який з’єднується:
- передньою меніско–стегновою зв’язкою;
- задньою меніско–стегновою зв’язкою;
- присередній меніск;
- поперечна зв’язка коліна;
- передня схрещена зв’язка;
- задня схрещена зв’язка;
- обхідна малогомілкова зв’язка;
- обхідна велигомілкова зв’язка;
- коса підколінна зв’язки;
- дугоподібна підколінна зв’язка;
- присередній тримач наколінка;
- бічний тримач наколінка;
- зв’язка наколінка;
- крилоподібні складки;
- наднаколінкова сумка;
- переднаколінкова сумка;
- глибока піднаколінкова сумка.
Таз в цілому
Кульшові кістки та крижова кістка, з’єднуючись за допомогою крижово–клубових суглобів і лобкового симфізу, утворюють таз, який поділяється на два відділи:
- верхній відділ;
- нижній відділ.
Верхній відділ – це великий таз, а нижній відділ – це малий таз.
Великий таз
Великий таз відмежований від малого таза межовою лінією, яка проходить через:
- мис;
- дугоподібну лінію клубової кістки;
- гребені лобкових кісток;
- верхній край симфізу.
Великий таз обмежований:
- ззаду тілом п’ятого поперекового хребця;
- з боків крилами клубових кісток.
Малий таз
Малий таз утворений лобковими кістками і сідничими кістками. Він має:
- верхній отвір таза, який є входом в малий таз;
- нижній отвір таза, який є виходом з малого таза.
Затульний отвір в кульшових кістках закритий фіброзною пластинкою – затульною мембраною.
На бічній стінці малого таза знаходяться:
- великий сідничний отвір;
- малий сідничний отвір, які обмежовані:
- крижово–остистою зв’язкою;
- крижово–горбовою зв’язкою;
- великою та малою сідничними вирізками.
Великий таз жінки має такі поперечні розміри:
- відстань між правою та лівою верхніми передніми клубовими остями – міжостьову відстань, що дорівнює 25–27 см;
- відстань між найвіддаленішими точками правого клубового гребеня та лівого клубового гребеня – міжгребеневу відстань, що дорівнює 28–29 см.;
- відстань між двома великими вертлюгами стегнових кісток – міжвертлюгову відстань, що дорівнює 30–32 см.
Малий таз жінки має у середньостатистичних європейських жінок такі розміри:
1. Вхід в малий таз:
- пряму кон’югату
або анатомічну кон’югату – відстань між мисом та
верхнім краєм лобкового симфізу, що дорівнює
- справжню кон’югату
або гінекологічну кон’югату, відстань між мисом та
найбільш випуклою в тазову порожнину точкою лобкового симфізу, що дорівнює
10,5–11 см. Ця кон’югата має найменший розмір
порожнини таза, що має важливе значення при пологах. Визначають її віднявши
- діагональну кон’югату – відстань між нижнім краєм лобкового симфізу та мисом, що дорівнює 12,5–13 см. Діагональна кон’югата вимірюється гінекологом пальцевим дослідженням через піхву;
- косий діаметр, або косий розмір входу в малий таз, – відстань між крижово–клубовим суглобом і клубово–лобковим підвищенням у протилежного боку, що дорівнює 12–12,5 см;
- поперечний діаметр, або поперечний розмір входу в малий таз, – відстань між найвіддаленішими точками межової лінії, що дорівнює 13–13,5 см.;
2. Вихід з малого таза:
- прямий розмір виходу з малого таза – відстань між верхівкою куприка і нижнім краєм лобкового симфізу, що дорівнює 9–10 см.;
- поперечний розмір виходу з малого таза – відстань між внутрішніми краями сідничих горбів, що дорівнює 11–11,5 см.;
Таз у жінок ширший і нижчий, ніж у чоловіків.
Мис у чоловіків значно виступає вперед, тому верхній отвір жіночого таза більше заокруглений.
У жінок крижова кістка ширша і коротша.
Нижні гілки лобкових кісток, що сходяться вверху, утворюють лобкову дугу, яка має кут в 90о – 100о.
Ця дуга відповідає чоловічому підлобковому куту, який дорівнює 75о.
При вертикальному положенні тіла людини площина верхнього отвору таза нахилена вперед та вниз – нахил таза, і утворює з горизонтальною площиною гострий кут:
- у жінок 55–60о;
- у чоловіків 50–55°.
Якщо з’єднати середини усіх прямих розмірів малого таза у жінок, то утворюється тазова вісь, або провідна вісь таза, по якій при нормальних пологах проходить заднє тім’ячко головки плода.
Сполучення кісток гомілки. Гомілковостопний суглоб. Сполучення кісток стопи.
Велико–малогомілковий суглоб
Велико–малогомілковий суглоб є:
- плоский – за формою;
- простий – за будовою вид суглоба;
- тривісний – за функцією.
Рухи навколо:
- вертикальної осі;
- лобової осі;
- стрілової осі.
Види рухів: суглоб малорухомий.
Суглобові поверхні:
- суглобова поверхня головки малогомілкової кістки;
- суглобова поверхня малогомілкової вирізки великогомілкової кістки.
Допоміжний апарат:
- задня зв’язка головки малогомілкової кістки;
- передня зв’язка головки малогомілкової кістки;
- міжкісткова перетинка гомілки.
Суглоби стопи
Вони поділяються на:
- надп’ятково–гомілковий суглоб;
- піднадп’ятковий суглоб; надп’ятково–п’ятковий суглоб;
- поперечний суглоб заплесна;
- надп’ятково–п’ятково–човноподібний суглоб;
- п’ятково–кубоподібний суглоб;
- клино–човноподібний суглоб;
- міжклиноподібні суглоби;
- заплесно–плеснові суглоби;
- міжплеснові суглоби;
- плесно–фалангові суглоби;
- міжфалангові суглоби стопи.
Надп’ятково–гомілковий суглоб
Надп’ятково–гомілковий суглоб є:
- блокоподібний – за формою;
- складний – за будовою вид суглоба;
- одновісний – за функцією.
Рухи навколо лобової осі.
Види рухів:
- згинання і розгинання;
- при підошвовому згинанні – відведення і приведення стопи.
Суглобові поверхні:
- нижня суглобова поверхня великогомілкової кістки;
- суглобова поверхня присередньої кісточки;
- суглобова поверхня бічної кісточки ;
- блок надп’яткової кістки.
Допоміжний апарат:
- присередня обхідна зв’язка; дельтоподібна зв’язка, яка має такі частини:
- великогомілково–човноподібну частину;
- великогомілково–п’яткову частину;
- передню великогомілково–надп’яткову частину;
- задню великогомілково–надп’яткову частину;
- бічна обхідна зв’язка, яка складається з:
- передньої надп’ятково–малогомілкової зв’язки;
- задньої надп’ятково–малогомілкової зв’язки;
- п’ятково–малогомілкової зв’язки.
Піднадп’ятковий суглоб; надп’ятково-п’ятковий суглоб
Піднадп’ятковий суглоб є:
- циліндричний – за формою;
- простий – за будовою вид суглоба;
- одновісний – за функцією.
- комбінований з надп’ятково–п’ятково–човноподібним суглобом.
Рухи навколо: стрілової осі.
Види рухів:
- відвертання з приведенням і підошвовим згинанням стопи;
- привертання з відведенням і тильним згинанням стопи.
Суглобові поверхні:
- задня п’яткова суглобова поверхня надп’яткової кістки;
- задня надп’яткова суглобова поверхня п’яткової кістки.
Допоміжний апарат:
- міжкісткова надп’ятково–п’яткова зв’язка;
- бічна надп’ятково–п’яткова зв’язка;
- присередня надп’ятково–п’яткова зв’язка.
Надп’ятково–п’ятково–човноподібний суглоб
Надп’ятково–п’ятково–човноподібний суглоб є:
- кулястий – за формою;
- складний – за будовою вид суглоба;
- тривісний – за функцією.
- комбінований із піднадп’ятковим суглобом.
Рухи навколо стрілової осі.
Види рухів:
- відвертання з приведенням і підошвовим згинанням;
- привертання з відведенням і тильним згинанням стопи.
Суглобові поверхні:
- передня п’яткова суглобова поверхня надп’яткової кістки;
- середня п’яткова суглобова поверхня надп’яткової кістки;
- передня надп’яткова суглобова поверхня п’яткової кістки;
- середня надп’яткова суглобова поверхня п’яткової кістки;
- човноподібна суглобова поверхня надп’яткової кістки;
- задня суглобова поверхня човноподібної кістки.
Допоміжний апарат: підошвова п’ятково–човноподібна зв’язка.
П’ятково–кубоподібний суглоб
П’ятково–кубоподібний суглоб є:
- сідлоподібний – за формою;
- простий – за будовою вид суглоба;
- двовісний – за функцією.
Рухи навколо:
- стрілової осі;
- лобової осі.
Види рухів: незначні, навколо названих осей та ковзання.
Суглобові поверхні:
- кубоподібна суглобова поверхня п’яткової кістки;
- задня суглобова поверхня кубоподібної кістки.
Клино–човноподібний суглоб
Він є:
- плоский – за формою;
- складний – за будовою вид суглоба;
- тривісний – за функцією.
Рухи навколо:
- вертикальної осі;
- стрілової осі;
- лобової осі.
Види рухів: суглоб малорухомий, переважно ковзання.
Суглобові поверхні:
- суглобова клиноподібна поверхня човноподібної кістки;
- суглобові човноподібні поверхні усіх трьох клиноподібних кісток.
Поперечний суглоб заплесна суглоб Шопара
Поперечний суглоб складається із:
- п’ятково–кубоподібного суглоба;
- надп’ятково–човноподібної частини надп’ятково–п’ятково–човноподібного суглоба.
“Ключем” поперечного суглоба заплесна є роздвоєна зв’язка, яка складається з:
- п’ятково–човноподібної зв’язки;
- п’ятково–кубоподібної зв’язки.
Суглоби між заплесновими кістками укріплюються зв’язками заплесна та підошвовими зв’язками заплесна.
До зв’язок заплесна належать:
А. Міжкісткові зв’язки заплесна, які складаються з:
- міжкісткової надп’ятково–п’яткової зв’язки;
- міжкісткової клино–кубоподібної зв’язки;
- міжкісткових міжклиноподібних зв’язок.
Б. Тильні зв’язки заплесна, які складаються з:
- надп’ятково–човноподібної зв’язки;
- тильних міжклиноподібних зв’язок;
- тильної клино–кубоподібної зв’язки;
- тильної кубо–човноподібної зв’язки;
- роздвоєної зв’язки, до складу якої входять:
- п’ятково–човноподібна зв’язка;
- п’ятково–кубоподібна зв’язка.
В. Тильні клино–човноподібні зв’язки. Вони мають:
- тильну п’ятково–кубоподібну зв’язку.
До підошвових зв’язок заплесна належать:
- довга підошвова зв’язка;
- підошвова п’ятково–кубоподібна зв’язка;
- підошвові клино–човноподібні зв’язки;
- підошвова кубо–човноподібна зв’язка;
- підошвові міжклиноподібні зв’язки;
- підошвова клино–кубоподібна зв’язка.
Заплесно–плеснові суглоби суглоб Лісфранка
Заплесно–плеснові суглоби є:
- плоскі – за формою;
- складні – за будовою вид суглоба;
- тривісні – за функцією.
Рухи навколо:
- вертикальної осі;
- стрілової осі;
- лобової осі.
Види рухів: малорухомий, ковзання на 10–15о.
Суглобові поверхні:
- дистальні суглобові поверхні клиноподібних кісток;
- дистальні суглобові поверхні кубоподібної кістки;
- задні суглобові поверхні основ плеснових кісток.
“Ключем” до суглоба Лісфранка є присередня заплесно–плеснова зв’язка.
Допоміжний апарат:
- тильні заплесно–плеснові зв’язки;
- підошвові заплесно–плеснові зв’язки;
- міжкісткові клино–плеснові зв’язки.
Міжплеснові суглоби
Міжплеснові суглоби є:
- плоскі – за формою;
- прості – за будовою вид суглоба;
- тривісні – за функцією;
- малорухомі.
Рухи навколо:
- лобової осі;
- вертикальної осі;
- стрілової осі.
Види рухів: суглоби малорухомі.
Суглобові поверхні: бічні та присередні суглобові поверхні між основами плеснових кісток.
Допоміжний апарат:
- міжкісткові плеснові зв’язки;
- тильні плеснові зв’язки;
- підошвові плеснові зв’язки.
Плесно–фалангові суглоби
Плесно–фалангові суглоби є:
- кулясті – за формою;
- прості– за будовою, але двовісні – за функцією.
Рухи навколо:
- лобової осі;
- стрілової осі.
Види рухів:
- згинання і розгинання;
- при розігнутих пальцях – відведення і приведення.
Суглобові поверхні:
- головки плеснових кісток;
- основи проксимальних фаланг.
Допоміжний апарат:
- обхідні зв’язки;
- підошвові зв’язки;
- глибока поперечна плеснова зв’язка.
Міжфалангові суглоби стопи
Міжфалангові суглоби стопи є:
- блокоподібні – за формою;
- прості – за будовою вид суглоба;
- одновісні – за функцією.
Рухи навколо:
- лобової осі.
Види рухів:
- згинання;
- розгинання.
Суглобові поверхні:
- суглобові поверхні суміжних фаланг пальців стопи.
Допоміжний апарат:
- обхідні зв’язки;
- підошвові зв’язки.
Стопа в цілому
Десять кісток стопи, з’єднуючись між собою, утворюють випуклі догори дуги - склепіння , які орієнтовані поздовжньо та поперечно.
Завдяки склепінній будові, стопа опирається не всією підошвовою ділянкою, а має постійні три точки опори:
- ззаду п’ятковий горб;
- спереду головки I та V плеснових кісток.
- латерально бічну поверхню підошви.
Стопа має п’ять поздовжніх склепінь стопи та одне поперечне склепіння стопи.
Матеріали підготував асист.Гаврищук Ю.М.