РОЗДІЛ III

РОЗДІЛ III
Уражаюча дія сучасної зброї і можливі санітарні втрати

   Якщо у ХХІ столітті виникнуть війни, вони будуть тривати не довше, ніж війни, які планувалось проводити із застосуванням ядерної зброї. Після низки випробувань ядерної зброї, моделювання обстановки, що з’явиться внаслідок її використання, та ряду техногенних катастроф на ядерних об’єктах, зокрема на Чорнобильській АЕС, людство зрозуміло, що ядерна війна призведе до зникнення цивілізації взагалі. Тому загроза миттєвого ядерного знищення, очевидно, втратила свою гостроту, хоча ні в якому разі не виключається. Усе більше уваги приділяється розробці високоточної зброї, що змогла б уражати будь-яку ціль на полі бою, як тільки її виявлять. Для цього будуть використовувати артилерію, бомбові та ракетні удари (як зі звичайними боєголовками, так і ядерні), а також лазерні пристрої великої потужності. Вони можуть знищити ракети, які щойно покинули пускові установки, живу силу та бойову техніку на полі бою. Спрямовані лазером бомби і ракети та оснащені комп’ютерами ракети практично із стовідсотковою точністю попадають у ціль; бомби об’ємного вибуху, кулькові бомби, бомби із стрілоподібними елементами, міни, запальні суміші, стрілецька вогнепальна зброя будуть визначати кількість, важкість і моментальність виникнення санітарних втрат у сучасному бою.
   На сьогодні зберігся досить умовний поділ зброї на звичайну, до якої належить вогнепальна (як кульова, так і вибухової дії), запалювальна та зброя масового ураження (ядерна, хімічна, біологічна або бактеріологічна). За деякими характеристиками до неї наближаються сучасні види так званої звичайної зброї.
   Використання вищевказаних збройних засобів буде призводити до надзвичайно складної структури санітарних втрат у ході бойових дій. Усі втрати особового складу, що виникають у період бойових дій, називаються загальними втратами. Вони поділяються на незворотні та сані-тарні. До незворотних втрат відносять убитих, а також тих, хто потрапив у полон або зник безвісти. До санітарних — поранених і хворих, які втратили за станом здоров’я боєздатність або працездатність не менше ніж на одну добу і були госпіталізовані в медичні пункти або інші лікувальні заклади. Санітарні втрати діляться на бойові та небойові. Бойові санітарні втрати виникають внаслідок дії бойової зброї та впливу інших несприятливих факторів бойової обстановки, наприклад, гострі реактивні стани, відмороження. Небойові санітарні втрати — це ті, що не пов’язані з дією бойової зброї і з бойовою обстановкою.

Схема 3.1 Класифікація бойових санітарних втрат

   Із метою чіткого проведення лікувально-евакуаційних заходів поранених і хворих, залежно від тяжкості стану, поділяють на три категорії:
   1. Тяжкопоранені або тяжкохворі.
   2. Поранені або хворі середньої тяжкості.
   3. Легкопоранені або легкохворі.
   До легкопоранених і легкохворих відносять поранених і хворих, які не мають ушкоджень органа зору, великих кровоносних судин, нервів, кісток, внутрішніх органів і можуть самостійно пересуватись та обслуговувати себе. Їх називають також “ходячими”, а тих, які не здатні самостійно рухатись, — “які потребують перенесення”. Крім того, є поранені або хворі, яких внаслідок тяжкого стану здоров’я не можна евакуювати (“нетранспортабельні”).
   Відповідно до виду та особливостей застосованої зброї, виділяють комбіновані, множинні й поєднані поранення, ушкодження або ураження. До комбінованих належать ушкодження від різних видів зброї або різних уражаючих факторів одного виду зброї, наприклад, поранення при дії вогнепальної зброї в поєднанні з опіком та ураженням отруйною речовиною або опік у поєднанні з травмою і променевою хворобою внаслідок дії уражаючих факторів ядерної зброї. До множинних відносяться ушкодження кількома уражаючими елементами одного виду зброї, наприклад, кількома кулями або стрілоподібними елементами бомби. До поєднаних належать поранення одним уражаючим елементом двох і більше анатомічних ділянок або органів, наприклад, ураження однією кулею грудної клітки і черевної порожнини. Перебіг таких поранень або уражень тяжчий, часто супроводжується ускладненнями, потребує тривалого стаціонарного лікування і значних витрат засобів та сил медичної служби.

Уражаюча дія вогнепальної зброї та запалювальних боєприпасів і сумішей

   Незважаючи на появу зброї масового ураження, продовжуються розробка і надходження на озброєння армій звичайних засобів ураження, які мають значну вбивчу силу, підвищену дальність і велику точність попадання в ціль. Збільшилася щільність вогню в ході сучасного бою. Досить довгий час використовується малокаліберна куля (5,45 мм; 5,60 мм) з початковою швидкістю понад 1000 м/с (модифікація автомата Калашникова, американська гвинтівка М-16) (рис. 3.1).


Рис. 3.1. 5,56 мм автоматична гвинтівка М-16.

   Попадаючи в тіло людини, вона спричиняє значні деструктивні зміни, розриває м’які тканини і порожнисті органи, великі судини, нерви, трощить кістки, змінює при цьому напрямок руху, тому рановий канал має зигзагоподібний хід із рваним вихідним отвором і масивними ушкодженнями.
   Накопичено і випробувано авіаційні бомби та касети, які споря-джені, крім вибухівки, великою кількістю готових уражаючих елементів-кульок, кубиків, пластмасових (рентгенонеконтрастних) стріл, голчастих елементів.
   У корпуси кулькової, ананасної (циліндричної) (рис. 3.2, 3.3,3.5), сферичної бомб впресовано декілька сотень вищеназваних уражаючих елементів масою 0,7-1,0 г, які розташовані на відстані 5 мм один від одного. Під час вибуху кульки розколюються на скалки неправильної форми і летять із великою швидкістю, спричиняючи в тілі людини численні поєднані ураження багатьох життєво важливих органів, що вкрай небезпечно для життя пораненого (рис. 3.4).


Рис. 3.2. Касета з кульковими бомбами.


Рис. 3.3. Кулькова бомба.


Рис.3.4. Поранення кульковою бомбою.


Рис. 3.5. Контейнер з ананасними бомбами (вгорі), ананасна бомба (внизу).

   У боєприпаси з голчастими елементами (рис. 3.6) вміщують приблизно 500 сталевих голок або стріл (довжиною до 28 мм), які після вибуху попадають у тіло людини і набувають форми гачечків, рвуть м’які тканини, судини, нерви. При цьому вхідні отвори їх ледь помітні. Кількома сотнями таких бомб начиняють касети, а беручи до уваги їх оснащення системою точного наведення, не важко передбачити наслідки застосування таких касет (рис. 3.7).


Рис. 3.6. Боєприпас, споряджений стрілоподібними елементами.


Рис. 3.7. Ураження стрілоподібними елементами.

   До так званих звичайних засобів ураження відносяться також боєприпаси об’ємного вибуху, ракетно-артилерійські системи, в яких використовуються снаряди підвищеної потужності, та лазерні промені.
   Корпус бомби об’ємного вибуху, виготовлений із тонкостінної сталі, наповнюється вуглецевим пальним. Після скидання бомби від удару вона руйнується, пальне швидко утворює хмару газоповітряної суміші діаметром до 25-30 м і висотою 2,5-4,5 м, остання підривається детонатором, відбувається вибух, при цьому виникає тиск до 20-30 кгс/см2, а в боєзапасах, які створюються зараз, — і до 100 кгс/см2. Ураження живої сили і бойової техніки відбувається внаслідок дії факторів — ударної хвилі (яка наближена за силою до ударної хвилі, що утворюється після ядерного вибуху), високої температури та токсичного впливу. В людей виникають, в основному, комбіновані ураження — травма в поєднанні з опіком і отруєнням оксидом вуглецю. Такі бомби застосовувались армією США у В’єтнамі, а також під час військових дій в Ізраїлі, Лівані. Для руйнування військових об’єктів у Боснії під час проведення миротворних операцій з американських військових кораблів, що базувалися в Адріатиці, проводились запуски ракет класу “Томагавк” з комп’ютерною системою наведення. Після запуску 13 ракет було відзначено 13 прямих попадань. Ракети, що спрямовували лазерним променем, застосовувались також американськими військово-повітряними силами під час збройних конфліктів у Лівії та Іраку.
   Існує декілька інших розвідувально-ударних комплексів, призначення яких — виявлення військових об’єктів і наведення на них керованої зброї, наприклад, система дальнього радіолокаційного виявлення типу Е-3А “Авакс”, або так звана високоточна зброя. Створюються надшвидкісні “звичайні” ракети, здатні летіти в п’ять разів швидше за літак “Конкорд”. При такій швидкості ракеті не потрібна боєголовка — об’єкт буде знищений при зіткненні за рахунок сили удару. Лазерні промені великої потужності розробляються в США і встановлюються на літаках “Боїнг-747С”, вони можуть блискавично уражати будь-які цілі на великій відстані — від випущених у повітря ракет до бойової техніки і живої сили на полі бою. За масовістю і точністю ураження ці види зброї мають усі властивості зброї масового ураження, тому значно збільшуються незворотні втрати, а серед санітарних втрат будуть виникати вкрай тяжкі ураження, що можуть спостерігатися більш ніж у 70 % поранених.
   Запалювальні боєприпаси і суміші вже використовувались військами під час Другої світової війни, армією США у В’єтнамі, вони не втратять своєї ролі й у сучасній війні. Запалювальні речовини будуть застосовуватись для ураження живої сили, а суміші, крім того, ще й для знищення бойової техніки, військового озброєння і майна, транспорту, різних об’єктів тощо.
   До запалювальних засобів належать: напалм — суміш нафтопродуктів і згущувача; пірогелі — напалмові суміші з додатком порошкового алюмінію чи магнію; термітні запалювальні суміші — суміш оксиду заліза і порошкового алюмінію з білим фосфором тощо.
   Напалм та пірогелі добре прилипають до будь-якої поверхні, зокрема до одягу і тіла людини. При горінні напалму температура сягає 1200° С, він горить у воді й не тоне в ній (рис. 3.8); пірогеля — 2500° С, термітних сумішей — до 3000° С, вони горять без доступу кисню.


Рис. 3.8. Горіння напалму.

   Перебіг опікової травми від застосування цих речовин дуже тяжкий, порівняно із звичайними термічними опіками, часто супроводжується опіковим шоком, втратою свідомості, асфіксією, ускладнюється сепсисом, пневмонією, правцем, бешихою та іншими супровідними захворюваннями. Можливі теплові удари й отруєння окисом вуглецю, психогенні реакції.
   Ураження запалювальною зброєю можуть складати 8 % і більше від загального числа уражених звичайними видами зброї.

Уражаюча дія зброї масового ураження
Ядерна зброя

   Ядерна зброя
— це зброя масового ураження вибухової дії. Уперше застосована американцями наприкінці Другої світової війни, коли на японські міста Хіросіму і Нагасакі були скинуті атомні бомби потужністю у 20 кілотон, внаслідок чого постраждало понад 53 % міського населення. У Хіросімі із 255 тисяч мешканців у перший день загинуло 45 тисяч і отримала різні ушкодження 91 тисяча людей.
   Уражаючі фактори ядерної зброї — ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження місцевості та електромагнітний імпульс — викликають різні за характером і тяжкістю ушкодження.

   Ударна хвиля
виникає внаслідок того, що в центрі вибуху утворюється великий, у десятки міліардів атмосфер, тиск повітря, яке розповсюджується в різні боки зі швидкістю до 500 м/с. Вона майже миттєво охоплює і стискає тіло людини, відкидає його швидкісним напором повітря, крім того, з великою швидкістю летять уламки стін будівель, дерева, каміння, скло та інші предмети, які додатково можуть поранити особовий склад. У людей будуть спостерігатись різні травми: розриви, розчавлювання, вивихи, переломи, значні кровотечі, ушкодження внутрішніх органів та інші травми від механічної дії уламків.
   Тяжкість опіків у потерпілих залежить від температури вибуху, яка досягає мільйонів градусів. Внаслідок дії світлового випромінювання ядерного вибуху можуть виникати опіки відкритих ділянок тіла, тимчасова сліпота й опіки очей, а також опіки від полум’я пожеж.
   Дія проникаючої радіації
зумовлюється потоком g-променів і нейтронів із зони ядерного вибуху, що триває лише перші 10-15 секунд. Біологічна дія проникаючої радіації проявляється залежно від кількості поглинутої тканинами організму радіаційної енергії, її розподілу в часі й способу опромінення. При одноразовому опроміненні дозою 1-2 Гр розвивається гостра променева хвороба І ступеня (легка форма), 2-4 Гр — ІІ ступеня (середньої тяжкості), 4-6 Гр — ІІІ ступеня (тяжка форма) і дозою вище 6 Гр — ІV ступеня (вкрай тяжка форма).
   Радіоактивне зараження місцевості
виникає, в основному, після наземних ядерних вибухів. Джерелами його є осколки від поділу ядер, частина ядерного заряду, що не прореагувала, та наведена радіоактивність. Площа зараженої місцевості залежить від потужності вибуху та інших факторів. Люди, які перебувають на ній, отримують радіоактивне зараження як від зовнішнього опромінення, так і від внутрішнього, що виникає внаслідок потрапляння радіоактивних речовин в організм при вживанні заражених ними продуктів харчування та води, а також при диханні зараженим повітрям. В особового складу можуть розвинутись променева хвороба та ураження шкірних покривів.
   Електромагнітний імпульс
призводить до виникнення наведених електрострумів, тому з ладу буде виходити вся сучасна теле- і радіоапаратура, втратиться на деякий час зв’язок, можуть спостерігатись функціональні порушення в організмі людини.
   Різновидом ядерної зброї є нейтронна бомба. Це невеликий водневий боєприпас з такими ж уражаючими факторами, але головним є проникаюча радіація, на яку витрачається до 80 % енергії, що утворюється під час вибуху. Потік швидких нейтронів уражає людей навіть у танках і сховищах, викликаючи в них тяжкі форми гострої променевої хвороби, які часто мають надзвичайно швидкий перебіг і призводять до загибелі від недостатності серцевої і дихальної систем.

Хімічна зброя

   Хімічна зброя застосовується для масового ураження людей, зараження місцевості, споруд, техніки, води та продуктів харчування. Основу хімічної зброї складають отруйні речовини (ОР), які відповідають визначеним технічним вимогам, мають фізико-хімічні й токсичні властивості, що забезпечують найбільшу бойову ефективність залежно від різних факторів при їх використанні. Основними засобами доставки ОР до місця призначення є: авіаційні хімічні бомби і касети, керовані й некеровані хімічні снаряди або ракети, артилерійські хімічні снаряди та міни, хімічні фугаси, термічні й механічні генератори аерозолів, а також шашки, гранати і патрони (рис 3.9, 3.10).


Рис. 3.9. 155-міліметрові хімічні артилерійські снаряди.


Рис. 3.10. Хімічний фугас.

   У результаті застосування отруйних речовин утворюються осередки хімічного зараження — територія, на якій розташовані люди, бойова техніка, транспорт, джерела водопостачання, продукти харчування та інші об’єкти, що були піддані дії хімічної зброї. Ураження особового складу може відбуватися від дії: а) парів первинної хмари зараженого повітря, які виникають у момент використання хімічних боєприпасів; б) парів вторинної хмари зараженого повітря, що утворюються при випаровуванні летких речовин із зараженої ділянки місцевості; в) крапельно-рідинних ОР. Площі зараження первинною і вторинною хмарами зараженого повітря будуть значно перевищувати площу зараження в місці вибуху хімічних боєприпасів. Залежно від тривалості зараження місцевості різними типами ОР, осередки хімічного ураження поділяють на два типи: стійкі й нестійкі. Для створення стійких осередків застосовують крапельно-рідинні ОР.
   Існує декілька класифікацій ОР, в основі яких лежать ймовірність їх використання в сучасній війні, тактичне призначення, характер токсичної дії, стійкість.
   Широко застосовують ОР табельні (ті, що прийняті на озброєння), резервні й обмеженого призначення.
   Згідно з тактичним призначенням, ОР поділяють на такі групи:
   1. ОР смертельної дії.
   2. ОР, що призводять до тимчасового розладу діяльності організму (цей поділ досить умовний, тому що ОР смертельної дії в малих дозах можуть діяти як такі, що тимчасово виводять організм із ладу і, навпаки, у великих дозах проявляють смертельну дію).
   3. ОР, що на короткий час виводять організм із ладу (подразливі та сльозоточиві).
   Відносно стійкості ОР поділяють на три групи: а) стійкі; б) нестійкі; в) ті, що утворюють отруйний дим.
   Поширеною є класифікація за токсичною дією на організм людини. Згідно з нею, виділяють 6 груп ОР:
   1.Нервово-паралітичної дії: зарин, зоман, речовини типу Ві-ікс.
   2.Шкірно-наривної дії: іприт, люїзит.
   3.Загальноотруйної дії: синильна кислота та її похідні - ціаніди.
   4.Задушливої дії: фосген, дифосген.
   5.Подразливої і сльозоточивої (лакріматори) дії: адамсит, Сі-ес (стерніти), хлорацетофенон.
   6.Психохімічної дії: Бі-зет.

   У ряді держав розроблені й удосконалюються нові види хімічного озброєння, так звані “бінарні” хімічні боєприпаси, що складаються з двох компонентів, з яких окремо кожний нетоксичний або малотоксичний і може вироблятись на звичайному хімічному заводі. Зберігання на складах і транспортування таких речовин досить безпечне. Тільки після пострілу снаряда або запуску ракети відбувається змішування обох речовин і утворення високотоксичної ОР. Проводяться експерименти щодо змішування декількох типів ОР, синтезуються нові ОР, зокрема з використанням токсинів та отрут різних представників фауни і флори, а також відходів виробництва.

Бактеріологічна (біологічна) зброя

   До бактеріологічної, або біологічної, зброї (БЗ) належать боєприпаси та інші технічні пристрої, які комплектують із бактеріальних чи біологічних засобів, призначених для ураження людей, тварин та рослин. Такими засобами можуть бути збудники інфекційних хвороб та бактеріальні токсини, суміші декількох мікробів чи токсинів. Бактеріологічна зброя здатна викликати масові санітарні втрати, адже збудники хвороб і токсини проникають у негерметизовані приміщення і уражають там людей у будь-яку пору року. Застосовують її за допомогою авіабомб, виливних пристроїв та генераторів аерозолів, контейнерів із комахами, тваринами, ракет, снарядів, мін та інших пристроїв (рис. 3.11).


Рис. 3.11. Виливний авіаційнний пристрій.

   Ураження відбувається при вдиханні аерозолів (дрібнодисперсні системи, на їх твердих або рідких частинах адсорбовані хвороботворні мікроорганізми), а також при надходженні в організм збудників або токсинів аліментарним, контактним та трансмісивними шляхами.
   Із відомих на сьогодні декількох сотень збудників інфекційних за-хворювань на європейському театрі військових дій можна використати як БЗ більше тридцяти, як от: чума, натуральна віспа, сибірка, пситакоз, туляремія, бруцельоз, лихоманка-Ку, жовта лихоманка тощо, а також рецептури з ботулінічним нейтротропним екзотоксином, який належить до найсильніших біологічних отрут. Роботи в цьому напрямку продовжуються в спеціальних лабораторіях із застосуванням такого сучасного методу, як генна інженерія, коли непатогенним мікроорганізмам надають властивостей особливо небезпечних збудників (рис. 3.12).


Рис. 3.12. Визначення виду збудника біологічної зброї в бактеріологічній лабораторії.

   На створений цим методом збудник не впливають відомі медицині лікарські препарати, що створює загрозу для людства вже в мирний час при випадковому потраплянні такого збудника за межі лабораторії.